Етико-правове виховання молодших школярів

Зміст
Вступ
1. Психолого-педагогічніоснови правового виховання молодших школярів
1.1.Сутність та основні поняття етико-правового виховання
1.2.Правове виховання: зміст, завдання, принципи
1.3.Особливості правосвідомості у молодшому шкільному віці
1.4.Методи формування правової культури молодших школярів
2.Дослідно-експериментальна робота
2.1Аналіз масового педагогічного досвіду формування правової культури
2.2Методика експериментального дослідження
2.3Аналіз результативності експериментального дослідження
Висновки
Списоквикористаної літератури

Вступ
Сучасна кризова ситуація в суспільстві не сприяє формуваннюсприятливого правового і морального середовища для виховання молоді.Неблагополучне соціальне оточення, важкі економічні умови, недоліки ворганізації виховання в різних освітньо-виховних системах негативно впливаютьна виховання підростаючого покоління. Швидко зростає кількість молоді знеповною середньою освітою, безробітних, з грубими порушеннями суспільногопорядку. Спостерігається тенденція зростання дитячої злочинності, наркоманії.
Виховання правосвідомості учнів передбачає «засвоєння системизнань з питань держави й права; виховання поваги до законів своєї держави,глибокої переконаності в необхідності дотримання чинного законодавства; уміннявизначати форми й способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватися здемократичними інститутами, органами влади; захищати та підтримувати закони таправа людини» [18, 45].
Школярі одержують знання про державне, адміністративне,трудове, громадянське, сімейне, кримінальне та інше право, готуються довиконання громадянських функцій стосовно держави, праці, сім’ї, власності тощо.Центральне питання змісту правової культури – «усвідомлення взаємозв’язку міжідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянськоювідповідальністю; визнання та забезпечення прав людини як єдиної норми для всіхлюдей» [47, 53].
Основоположними документами, які регулюють взаємовідносинигромадян і державних органів в Україні, є Конституція як Основний Закон державиі суспільства, інші законодавчі акти верховних органів і уряду, а такожпостанови місцевих структур влади. Зокрема, для учителів, батьків і учнів обов’язковимидокументами є Закон України «Про освіту» (1996), Закон України «Про загальнусередню освіту» (1999) та інші.
В умовах побудови правової демократичної держави великезначення мають такі міжнародні документи як «Конвенція про права дитини», прийнятаАсамблеєю ООН в 1989 році і ратифікована Верховною Радою України в 1991 році, «Резолюціяз прав людини» (1989 р.), рекомендації ЮНЕСКО «Про виховання в дусі миру»(1974 р.). На основі цих та інших документів виробляються правові актибагатьох країн світу.
Важливе місце у правовому вихованні посідає виховання повагидо Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора,Гімну), державної мови [81, 32–33]. Українська національна символіка вперше забагатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдністьдержави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України.Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуттязахищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдинусуверенну державу.
Формування правової культури тісно пов’язане з вихованнямполітичної культури. Також важливою характеристикою громадянської культури єморальність особистості. Моральна і правова свідомість взаємопов’язані. Правоваосвіченість людини підтримує її моральність так само, як і моральністьпідтримує правові норми взаємин з людьми. «Якщо правова норма не відповідаєрівню морального розвитку, то вона ігнорується і не виконується. Тому вдемократичних державах конституції і нормативні акти приймаються увідповідності з вимогами народу. Тільки за таких умов встановлюється гармоніяморальних і правових норм та правил, люди добровільно виконують закони, стаютьзаконослухняними» [42, 29].
Актуальність проблеми – удосконалення системиправового виховання молодших школярів та залучення до цього процесу батьківвизначає необхідність його проведення у соціальному середовищі початкової школи.Це й зумовило вибір теми дипломної роботи.
Об’єкт дослідження – правове виховання молодшихшколярів.
Предмет дослідження – методичне забезпечення процесуправового виховання молодших школярів у системі взаємодії сім’ї і школи.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати іекспериментально перевірити особливості правового виховання молодших школярів упроцесі взаємодії сім’ї і школи.
Гіпотеза дослідження: якщо в процесі правовоговиховання молодших школярів забезпечити використання різноманітних прийомів, торівень сформованості правової культури в учнів початкових класів значно підвищиться.
Відповідно до поставленої мети та гіпотези дослідженнявизначені завдання дослідження:
1) Розкрити сутність та завдання правового виховання.
2) Розкрити шляхи та засоби формування правової поведінкиучнів молодшого шкільного віку.
3) Виявити методичні умови формування основ правовоїповедінки в учнів початкових класів.
4) Визначити вплив експериментальної методики нарезультативність процесу правового виховання молодших школярів.
Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези мивикористовували теоретичні (аналіз, порівняння, синтез, систематизація,класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній таметодичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічногодосвіду) та емпіричні (педагогічні спостереження, бесіди, педагогічнийексперимент, аналіз результатів експерименту) методи дослідження.
Теоретичне значення нашого дослідження полягає вобґрунтуванні експериментальної методики формування правової культури молодшихшколярів.
Практичне значення – одержані результати можнавикористовувати у навчально-виховному процесі з молодшими школярами.
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів,висновків, списку використаної літератури, додатків.

1. Психолого-педагогічні основи правовоговиховання молодших школярів
 
1.1 Сутність та основні поняття етико-правового виховання
Правове виховання є одним із напрямків загального процесувиховання, що містить у собі правову освіту, виховання поваги до чинних законіві норм права, формування активної позиції щодо протиправних і антигромадськихдій. Правове виховання тісно пов’язане із моральним, оскільки мораль – одна зформ суспільної свідомості, сукупність загальноприйнятих норм, принципів іправил, що регулюють поведінку людей.
Право визначає напрямок поведінки людини в життєвихситуаціях, міру можливого в її канонах, забезпечують надійну можливістьреалізації кожним громадянином своїх об’єктивних прав і обов’язків (в ідеалі),сприяє вихованню в особи поваги до законних інтересів партнерів. Але «правореалізується не автоматично, а впливає на свідомість людини» [5, 49]. Набуттяправових знань і відповідних переконань – елемент духовного розвитку людини.
Правова освіченість і виховання сприяють формуванню правовоїкультури і менталітету кожної людини. В основі права лежить «принципсправедливості, що характеризує моральний зміст нормативного характеру правилповедінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених державою» [75,18].Законодавство як зовнішнє вираження права визначає рівень свободи людини, якапостійно вступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, державоюта суспільством у цілому.
Отже, «право і мораль виникли з об’єктивної необхідностірегулювати відносини між людьми, погоджувати їхні дії і вчинки з метоюзбереження цілісності певної соціальної спільноти» [47, 53]. Тобто, під правомі моральністю спід розуміти вимоги суспільства до поведінки людей у певнихситуаціях. Дотримання їх необхідне для функціонування людського співжиття,соціальної взаємодії людей, узгодження соціальних і особистих інтересів.
Норми права конкретизуються у правових цінностях, ідеалах іпринципах. Правові цінності – одна з форм виявлення правових відносин усуспільстві. Під ними розуміють, «по-перше, значення і гідність особистості, їїправ і обов’язків, вчинків, а також правової характеристики суспільнихінституцій; по-друге, уявлення, що стосується правової освіченості людини» [5,49].
Орієнтиром у правовому вихованні є «загальнолюдські цінностіяк продукт конкретних історичних умов суспільного життя. Вони виконують функціївнутрішнього регулятора, орієнтира поведінкових норм, зумовлюють переваги впрагненнях і бажаннях, впливають на життєву спрямованість особистості» [31,23]. Цінності стають внутрішнім мотивом діяльності тоді, коли становлять ядродуховного світу людини: об’єднують почуття, думки, велю в єдине ціле.
Правове виховання можна визначити як «планомірний іцілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формуваннявідповідних правових установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, щозабезпечують необхідні умови для її особистісного розвитку, підготовки досуспільного життя та активної життєдіяльності» [35, 91]. Причому цей процес нерозглядається як звичайний механізм перенесення його у свідомість тих, коговиховують. Він немислимий без активного засвоєння, творчої діяльності з метоювтілення в життя правових знань, умінь і навичок.
У педагогічній літературі здійснення правового виховання пов’язуєтьсяз реалізацією системи взаємозв’язаних підходів до нього. Так, зокрема,діяльнісний підхід до правового виховання зумовлює цей процес як «включенняособистості в активну діяльність з виконання і дотримання правових норм» [50,7].
Враховуючи, що метою правового виховання є вироблення вособистості правової культури, вважаємо за необхідне розглянутипсихолого-педагогічну структуру цього процесу.
Правова культура особистості виникає не сама по собі, а єрезультатом процесу соціалізації, під яким розуміється входження індивіда в правовесередовище, послідовне набуття ним правових знань, залучення його до правовихцінностей і культурних надбань суспільства; процесу втілення культурних надбаньу правомірній поведінці суб’єкта, його правовій активності, практичномуперетворенні правовідносин у напрямі їх прогресивного, гуманістичного розвитку.
Правова соціалізація може «здійснюватися в різних формах:стихійного сприйняття права, цілеспрямованого правового виховання ісамовиховання, нормативно-регулятивного впливу права, здійснення правовоїдіяльності тощо» [17, 107]. Однією з найважливіших форм правової соціалізації іє правове виховання.
Показний рівня сформованості правової культури – «ступіньактивності суб’єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимогправових норм, реальності прав і свобод громадян» [48, 17]. Рівень досягнутої всуспільстві правової культури значною мірою впливає на ефективність правовогорегулювання, характер законодавства, форми і засоби забезпечення прав громадян,ступінь визначення загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.
Зрозуміло, що «правова культура суспільства не існує позаправовою культурою його суб’єктів (соціальних спільнот, груп, особи), вона єумовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства,в процесі якої закріплюються існуючі та утворюються нові правові цінності» [8,181].
З метою глибшого розкриття суті правової культури вартопростежити основні напрями, в яких правова культура впливає на людину.По-перше, – це процес соціалізації, тобто цілісний вплив культури наособистість, що готує її до соціального життя, вчить її поведінки, яка бвідповідала прийнятим у суспільстві нормам, формує в неї здатність виконувативизначені соціальні ролі [35, 92].
Другий напрям, за допомогою якого правова культура впливає наіндивіда – це формування системи цінностей, зокрема, соціальної цінності права,його престижу в суспільстві. Залежно від того, яке місце займають правові нормив ціннісній системі особистості, визначається її правомірна поведінка [50, 7].У процесі соціалізації деякі норми бувають інтеріорізовані, тобто так глибокозасвоєні індивідом, що їх дотримання є результатом його внутрішньогопереконання. Проте це не завжди так: справжньої соціалізації особистості невідбулося.
Третій напрям впливу правової культури на індивіда всуспільстві – формування зразків поведінки (реакцій на визначені ситуації) [81,19]. Це можна назвати навичками, звичками, стереотипами правової поведінки.
Вищим рівнем правової культури індивіда є його «правоваактивність, яка виявляється в готовності особистості до активних свідомих,творчих дій як у сфері правового регулювання, так і реалізації права, управомірності (чи законності) поведінки (діяльності) людини» [34, 31].
Уперше поняття «правове виховання» в науковій літературіпоявилося у 1969 році. Воно означало «цілеспрямований, систематичний вплив наособистість для формування правової свідомості, розвитку правових почуттів,вироблення навичок і звичок правомірної поведінки» [61, 14].
Характеризуючи поняття «правове виховання», слід виділитичотири його аспекти.
По-перше, правове виховання ґрунтується на точному знанніправових фактів і явищ. Знання закону – перша і основна умова правовоговиховання. Проте просте засвоєння тих чи інших норм права нерідко буваєнейтральним процесом, якщо правові факти і явища не відібрані з певних позицій,якщо їх вивчення належним чином не організоване, якщо вони не виховуютьособистість у потрібному для суспільства напрямі.
По-друге, для нормального функціонування закону ісуспільства, його поваги і неухильного, добровільного виконання всімагромадянами необхідне виховання не тільки поваги до права, до закону, але й доорганів міліції, суду, прокуратури, а також до осіб, які стоять на охоронізаконів.
По-третє, виховуючи нетерпиме ставлення до анти суспільних проявів,не слід зводити таке виховання до формування такого ставлення до людини, якавчинила проступок.
По-четверте, правове виховання не можна зводити лише доформування правової свідомості особистості. Правосвідомість, як частинасвітогляду людини, відображає тільки ті явища, які регулюються нормами права,включаючи почуття громадянськості і високої відповідальності особистості засвої вчинки і поведінку [19, 23–24].
Правове виховання школяра має два тісно пов’язаних між собоюаспекти [33, 108]. З одного боку, воно орієнтує на вирішення конкретнихзавдань, що стоять перед учнями сьогодні, а з другого, – повинно датишколяреві перспективу на майбутнє. Суть правового виховання школяра саме уперспективності: необхідно навчити кожну молоду людину не тільки виконувативимоги закону, а проявляти активність у здійсненні законності і встановленогоправопорядку.
Принциповим у правовому вихованні неповнолітніх є питання, зякого віку можна доводити до свідомості дітей суть основних правових норм.Важливим аргументом на користь введення правового виховання у школі, починаючиз молодших класів, є ставлення до цього питання А. Макаренка. Вінпідкреслював, що саме школа повинна з першого же дня ставити до учня тверді,незаперечні вимоги суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб воназнала, що можна і чого не можна, що похвально і що не схвалюється.
«Добре відомо, – пише з цього приводу М. Фіцула, –що молодші школярі суворіше, ніж дорослі, дотримуються правил гри і дитячогокодексу поведінки (не бреши, не доноси, не будь жадібним, не будь боягузом). Наці риси почуття справедливості у дітей і слід спиратися у правовому вихованнімолодших школярів. Принципи правосуддя цілком доступні дітям 8–10 років, требатільки використовувати відповідні сюжетні приклади» [81, 28].
Правова культура особистості, як і культура взагалі,формується в дитинстві. Головне у правовому вихованні – це «виховання поваги доправа і закону як стрижня демократії» [12, 3].
Соціально-правову активність особистості слід відрізняти відправомірної поведінки. Не всяку правомірну поведінку можна вважати виявом такоїактивності. До неї не відноситься ініціативне виконання особою своїх обов’язків.Така ініціатива є прямим службовим обов’язком, зокрема професійного юриста, іполягає в бездоганному служінні закону.
Найважливішим показником правової активності є «особистаповсякденна участь людини в підтримці і збереженні правопорядку в країні» [33,109]. Важливо по-справжньому реагувати на будь-які відхилення відзагальноприйнятих норм. Можна знати, що всі порушення – це суспільне зло, можнабути переконаним у необхідності викорінювання цього зла. Але водночас практичнозалишатися пасивним у цій боротьбі Отже, реальність правових знань і переконаньзакріплюється тільки в діях людини.
Таким чином, «правова культура відбиває рівень духовностіособистості, її загальної культури, ціннісних орієнтацій і соціальної зрілості»[1, 49]. Правова культура особистості в культурологічному контексті єінтегрованою якістю, в якій сфокусована гармонія правосвідомості,морально-естетичних переживань, правових знань і морально-правової поведінки,та результатом складного цілеспрямованого багатоаспектного виховного процесу.
Правова вихованість особистості виявляється в стилі правомірноїповедінки, що зумовлює сукупність його характерних особливостей та ознак. Стильтакої поведінки «характеризується сталою специфічністю у вирішенні життєвихпроблем та завдань і в цьому аспекті є важливим показником правової підготовки,досвіду особистості, виявляє особливості вибору варіанту правомірної поведінкив межах, визначених правовими нормами» [34, 32]. Науковий підхід до правовоговиховання, інтегруючи в собі психологічний і педагогічний аспекти, забезпечуєвідповідність віковим та індивідуальним особливостям учня, теоретичнуобґрунтованість методики виховання, виявлення та результативності коригуваннявиховних впливів.
Формування особистості має здійснюватися як цілеспрямований,поетапний процес, що становить цілісну систему, тобто сукупність закономірнопобудованих, динамічно пов’язаних компонентів (явищ, процесів, впливів),взаємодія яких породжує нову системну якість. Системний підхід у правовомувихованні охоплює всі головні сторони навчання і виховання – від постановкицілей і конструювання, навчально-виховного процесу до перевірки йогоефективності та результативності.
Правове виховання забезпечує «логічне поєднання ідіалектичний зв’язок головних компонентів – мети, яка є основою виховання, маєсуспільний характер, тобто соціальне замовлення і відзначається універсальністюта чіткою конкретизованістю; об’єкта і суб’єкта виховного процесу; умов, якізабезпечують ефективність реалізації процесу виховання; змісту – комплексуідей, думок, факторів, напрямів виховного впливу; форм і методів вихованнятобто способів досягнення прогнозованих цілей і завдань; результативностівиховного процесу» [54, 41].
Із системності правового виховання логічно випливає «суб’єктно-об’єктнийпідхід, який забезпечує взаємозв’язок вихователя і вихованців як віндивідуальній, так і груповій та колективній формах діяльності» [55, 59]. Слідзазначити, що «в реалізації правового виховання ефективною є заміна суб’єктно-об’єктногопідходу суб’єктно-суб’єктним, тобто спілкування педагогів і учнів відбуваєтьсяна рівноправних засадах» [65, 9].
Велике значення в організації правового вихованняпідростаючого покоління має поєднання загальнолюдських та національнихцінностей. Правове виховання є «частиною національного, тобто виховання молодіна культурно-історичному досвіді рідного краю, його традиціях звичаях,моральній, багатовіковій народні мудрості» [33, 108]. Водночас воно спираєтьсяна спільні для всіх народів правові засади, однакові в законодавстві різнихкраїн (зокрема європейських), що єднає Україну з демократичними націями світу.В цьому й полягає поєднання загальнолюдського та національного.
Людинознавчий підхід забезпечує демократизацію і гуманізаціюшкільного життя, появу нового типу відносин між педагогом і школярем, щоґрунтуються на взаємній повазі, довірі, співпраці любові. «Учительська професія– це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, якеніколи не припиняється…», – писав В.О. Сухомлинський [72, 56]. Завдякиреалізації людинознавчого підходу в правовому вихованні учні глибше осмислюютьсвої права, дані їм від народження, усвідомлюють себе як вільну особистість,пізнають самоцінність людини та її права.
В основі особистісного підходу до правового виховання лежить«повага до дитини, необхідність врахування індивідуальних особливостей кожногоучня, його правосвідомості, ставлення до інших людей, глибоке знання душі,рівень особистісної сформованості, передбачуваність її вчинків» [28, 66].
Ефективність реалізації будь-якої системи, в тому числі йправового виховання, забезпечує технологічний підхід, що досить популярний взарубіжній педагогіці, і передбачає організацію виховного процесу з орієнтацієюна чіткі виховні цілі, моделювання правового виховання, способів досягненняйого кінцевого результату.
У правовому вихованні формується й виявляється сприйняття,яке поєднується з логікою, пізнання – з потребами, потреби – з емоціями,емоції – з цінностями, ціннісні орієнтації – з діяльністю. Тому концепціяправового виховання ґрунтується на ідеї інтеграції рівня розвитку правової діяльностіз розвитком інтелектуального, морального, естетичного й емоційного потенціалуособистості
Наприклад, Г.П. Давидов виділяє а системі правовоговиховання три головні аспекти: інтелектуально-інформаційній, морально-вольовийта особистісно-діяльнісний [21, 9–11]. На думку автора, правове виховання повинновключати такі компоненти, як формування правосвідомості учнів, оперуванняправовими знаннями, засвоєння позитивного ставлення до права, правовіпереконання як основи соціальної справедливості й захищеності кожної особи,самооцінка поведінки; правова поведінка; правові дії; правова вихованість якморальна норма поведінки, в нові якої лежить єдність свідомості (усвідомленнясправедливості закону, сприйняття правової поведінки) і правової узгодженої діяльно-природноїоснови життя та професійної діяльності.
Отже, правове виховання особистості аж ніяк не одномірнепоняття. Ми погоджуємося з твердженням, що «основним виміром ефективностіправового виховання є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей(правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т.д.),ступінь або рівень володіння ними й практичного впровадження в правову системувідповідної діяльності» [47, 53].
З іншого боку, правове виховання виступає засобом суспільно-правовоїдіяльності. Таким чином, для того, виокремити компоненти правового вихованняособистості, необхідно відповідно з психологічною теорією діяльності визначитиокремі елементи структури самої правової діяльності, а саме мотиви; планування,включаючи вибір мети й прийняття рішення; впровадження, реалізація плану;зворотний зв’язок і контроль результатів.
1.2 Правове виховання: зміст, завдання, принципи
У системі національного виховання важливе місце займаєправове виховання школярів. Ця проблема перебувала у полі зору багатьохнауковців (М.М.Фіцули, І.Д. Беха, І.Г. Запорожана, Н. Кусайкіної, І.Іванюка,А.М. Токаревої, Л. Веремій, В. Загреви, Є.А. Певцової, О. Шешені, Л. Дацюка,С. Ратушняка та інших).
У педагогічній науці під поняттям «правове виховання»розуміють цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неїправової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правової овиховання – дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважатизакони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньовисокий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількістьправопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов’язки, може грамотнозахищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів, що застосовуютьправо.
Правове виховання тісно пов’язане з усіма видами соціальноговиховання – моральним, політичним, естетичним та іншими. їх можна назвати«субправовими», тобто такими, що «прилягають до правового», «пов’язані зправовим», оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.
Визначені основні ознаки правового виховання:
1) будується на засадах системи норм права;
2) передбачає певні складові елементи упорядкованихсуспільних відносин (права, обов’язки, заборони) у правовій свідомості учнів.Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення,правами, обов’язками, заборони перетворюються на первинні засоби правовогорегулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;
3) спирається на можливість застосування примусової силидержави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;
4) охоплює суб’єкти права, які не тільки додержуютьсяправових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;
5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховнихспособів і засобів;
6) здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичнуосвіту або спеціальну юридичну підготовку.
Сутністю правового виховання є формування правової настановина узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннямисуспільства, тобто процес вироблення непохитних правових ідей і принципів управосвідомості виховуваних, формування правової культури.
Під змістом правового виховання розуміють процесцілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) задопомогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів ізасобів, які має у своєму розпорядженні суспільство.
Основні завдання правового виховання (за А.І. Кузьмінським, В.Л. Омельяненком):
• доведення до вихованців законів і нормативних актів Українита їх усвідомлення;
• систематичне інформування вихованців з поточних іактуальних правових питань;
• формування у них правової свідомості;
• прищеплення їм поваги до правових норм, принципівзаконності, розуміння необхідності їх дотримання;
• доведення до вихованців правових норм, які стосуютьсяправових основ їхньої діяльності;
• вироблення у вихованців навичок і вмінь правової поведінки;
• формування почуття нетерпимого ставлення до правопорушень ізлочинності, залучення вихованців до посильної участі у боротьбі з негативнимиявищами, які мають місце у життєдіяльності колективу;
• подолання у свідомості окремих вихованців помилковихуявлень, негативних звичок і навичок поведінки, які формувалися під впливомнегативних явищ тощо [44, 136–137].
Завдання правового виховання у сучасній школі:
1) передача учням певної суми правових знань, умінь танавичок;
2) формування правових ідей, почуттів, переконань управосвідомості виховуваних, вироблення правової настанови на правомірнуповедінку;
3) прищеплення учням поваги до держави і права;
4) вироблення навичок і звичок законослухняності як продуктусвідомого ставлення до громадянського обов’язку;
5) формування в учнів нетерпимості до правопорушень,злочинності, намагання брати посильну участь у боротьбі з ними, здатностіпротистояти негативним впливам;
6) подолання у правовій свідомості помилкових уявлень, щосформувалися під впливом негативних суспільних явищ.
Реалізація цих завдань у навчально-виховному процесі загальноосвітньоїшколи має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення.
Правове виховання відбувається в правовому полі, уврегульованих правом сферах суспільних відносин. Та не слід плутати правовевиховання і правове регулювання, хоча вони й є взаємозалежними. Об’єктомправового регулювання с головним чином відносини – вольові акти поведінкиособи, а об’єктом правового виховання, виховною функцією права – її свідомість:думки, почуття, уявлення. Це не означає, що правосвідомість особи не зазнає впливуправового регулювання і його механізму. Але цей вплив є другорядним відносноповедінки особи, її вчинків.
Враховуючи особливості дітей молодшого шкільного віку слідвиходити з певних принципів їх правового виховання:
Організація правового виховання учнів вимагає дотримання якзагальнопедагогічних принципів виховання, так і специфічних принципів правовоговиховання.
Реалізація загальнопедагогічних принципів у правовомувихованні має свої особливості. Так принцип зв’язку правового виховання зжиттям вимагає врахування стану дисципліни і порядку в колективі класу і школи,дотримання правопорядку в мікрорайоні села чи міста у здійсненні право виховноїроботи.
Сама специфіка правового виховання вимагає тісного поєднанняйого з практичною діяльністю школярів. Адже знання права нерозривно пов’язані зповсякденною діяльністю і поведінкою учнів. Кожен з них має певні права і обов’язки,про які треба пам’ятати в школі, на вулиці, в громадських місцях, у крамниці, втролейбусі. Всюди школяр вступає в правові відносини з іншими людьми чиустановами. Тому і роз’яснення конкретних законів повинно завжди пов’язуватисясаме з життєвими інтересами людей, виходячи з їх досвіду, брати аргументи зумов, які склалися в даний момент. Оскільки життя не стоїть на місці, змінюютьсясоціальні відносини, вдосконалюється правова наука, приймаються новізаконодавчі акти – про все це потрібно своєчасно інформувати учнів.
Реалізація цього принципу має на увазі ознайомлення учнів нетільки з тими правовими нормами, які стосуються школярів, а й з тими, щорегулюють життя і діяльність дорослих. Цим забезпечується знання учнямисьогоднішніх вимог суспільства до них і знання правових норм, якими їмдоведеться керуватися в майбутньому [14, 38].
Принцип виховання особистості в колективі вимагає регулюванняскладної системи моральних і правових взаємин учнів, виконання ними своїх праві обов’язків на основі Статуту школи, правил поведінки учнів, усунення причинможливих конфліктів, порушень вимог шкільного режиму.
Використання виховної сили колективу у правовому вихованні неповинно призводити до зниження особистої відповідальності учнів. Інколи основнавідповідальність за погану поведінку того чи іншого учня повністю покладаєтьсяна колектив. У правовому вихованні важливо наголошувати на особистувідповідальність неповнолітнього за аморальний вчинок, чи правопорушення. Аджевсяке правопорушення є вольовим, вибірковим вчинком особистості, яка саме томув повній мірі відповідальна за це [14, 40].
Принцип опори на позитивне в особистості школяра і йогодосвіді має свою специфіку у правовому вихованні, коли йдеться про учнів, які допускаютьпорушення дисципліни і порядку. Виховну роботу з такими учнями нерідкоперетворюють у щоденне моралізування, виставлення їх недоліків, у боротьбу зними. Таке ставлення до них тільки призводить до їх озлоблення, не спонукає їхдо кращої поведінки.
Кращих результатів домагаються ті педагоги, які навіть упорушника дисципліни знаходять позитивні якості, намагаються опиратися на них увиховній роботі [14, 43].
Поєднання високої вимогливості з повагою до учнів у правовомувихованні маг на меті дотримання сформульованого А.С. Макаренком принципу«Якомога більше вимоги до людини, але разом з тим і якомога більше поваги донеї» [14, 50].
Успіх правового виховання залежить від вимогливості всіхпрацівників школи. Детально продумані, педагогічно обґрунтовані вимоги повиннібути усвідомлені всіма працівниками ніколи, стати життєвим кодексом закладуосвіти. Єдність вимог допомагає забезпечити виконання кожним учнем вимогшкільною режиму і встановленого порядку, контроль за їх поведінкою.
Єдність, систематичність і послідовність педагогічних впливіву правовому вихованні викликається тим, що в їх здійсненні беруть участьпедагогічний колектив, батьки і самі учні. Всі ці впливи повинні створюватиєдину систему, спрямовану на виховання в учнів правової свідомості іправомірної поведінки.
Дотримання цього принципу полягає й в тому, що, приступаючидо правової о виховання нового учня чи класу, вчитель встановлює рівень їхправової культури, ступінь сформованості тих чи інших якостей, що до цьогоробилось іншими педагогами, щоб визначити, з чого розпочинати, на чомузосередити свої виховні зусилля, що підтримати, продовжити, розвинути [14, 55].
Успіх правового виховання учнів залежить від урахування їхвікових особливостей, життєвого досвіду. Так, у молодших, класах ураховується,що діти тільки поступово починають засвоювати розпорядок дня, правилаповедінки, виконання перших доручень учителя. Згодом обсяг обов’язківзбільшується, у них підвищується інтерес до морально-правових проблем,відповідальність за свою поведінку перед класом і батьками. Далі поглиблюєтьсяувага до морально-правових проблем, активізується їх участь у шкільному житті,набувається досвід поведінки.
Таким чином, реалізація цього принципу вимагає, щоб змістправового виховання враховував не тільки вік учня, а й його правовий статус наданому етапі його розвитку. Характер норм права і глибина їх пізнанняобумовлюється не тільки віком і розвитком учнів, а й необхідністю їхвикористання в щоденному житті.
Суть системного підходу стосовно правого виховання учнівполягає в: єдності мети, завдань і змісту правового виховання; єдності методів,прийомів і форм правовиховної роботи; єдності та узгодженості дій всіхзовнішніх виховних впливів і самовиховання особистості учня; єдності правовоїсвідомості і поведінки школяра; урахуванні вікових і індивідуальнихособливостей учнів: вивченні, аналізі рівня вихованості учнів і відповідномукорегуванні правовиховної роботи; вивченні, узагальненні і поширенні кращою досвідуправового виховання учнів.
Аналіз педагогічної, психологічної і юридичної літератури,досвіду роботи школи дозволяє виділити й специфічні принципи правовиховноїроботи школи. Одним з них є єдність правового і морального виховання. Цейпринцип випливає з гою, що в основі моралі і права має місце єдність, якавиражається в спільності їх основних принципів, у тому, що право і мораль євиразниками передової свідомості і волі народу.
Принципи і норми моралі мають загальний характер, охоплюютьвсі сторони суспільного життя і регулюють взаємовідносини між людьми, їхставлення до суспільства і до держави. Ці моральні норми лежать в основі праваі правових відносин. Тільки право і правосвідомість охоплюють вужче коловідносин між людьми і їх взаємовідносин із суспільством і державою, ніж мораль.Це також обумовлює тісний зв’язок між правом і моральним вихованням.
Необхідність поєднання правового і морального вихованняпояснюється й тим, що окремі люди не володіють всіма моральними нормами,нерідко неправильно розуміють ті чи інші з них, особливо це стосується молоді,а тому допускаються відхилення від них у поведінці. У такому разі правовиминормами здійснюється контроль за тими, хто порушує моральні норми. Тому правовевиховання, як засіб профілактики правопорушень неповнолітніх, повинно постійноздійснюватися як складова частина морального виховання, а не як «автономна»правова освіта [14, 57].
У реалізації цього принципу важливо вміло поєднувати моральнуі правову оцінку поведінки школяра. На жаль, нерідко використовують тількиправові оцінки відхилень у поведінці школяра (законно чи незаконно). Оцінкаповедінки тільки з правової позиції однобічна, обмежена. Вона звужуєефективність права. Проявляється ця однобічність часто в тому, що переконанняпочинається з погрози покарання або, пояснюючи закон, робиться наголос направових санкціях, на їх каральній силі, а не пояснюється чому саме потрібнодотримуватись правил поведінки, вимог законів. Таке переконання не завжди добресприймається з емоційної й психологічної точки зору. Переконувати треба нетільки силою закону, погрозою покарання (про це говорити, звичайно, такожтреба, але не в першу чергу), а передусім розумністю, доцільністю, необхідністювстановлених у суспільстві норм моралі.
В основі правового виховання мас бути передусім вихованнякультури спілкування з людьми, повага до людей, до праці, природних багатств,до матеріальних і духовних цінностей, а вже потім, як висновок, як наслідок,має бути виховання поваги до закону, права [14, 67] бо в правових нормах,правилах поведінки виражені моральні цінності нашого суспільства. Звідсивисновок що кожен вчинок учня, його поведінку слід оцінювати перш за все зпозиції моральних норм. За їх засвоєння, прищепленні звички їх дотримання ірозпочинається процес виховання взагалі Для цього не треба особливих знань.Адже насправді кожному з дитинства відомо, що аморально красти, грабувати,вбивати ґвалтувати. Але як часто під час пояснення неправильно поведінки чиправопорушення ми задовольняємося відповідь неповнолітнього, що не знав провідповідальність перед законом за той чи інший проступок. Таке помилковепояснення злочину протиправної поведінки досить часто зустрічається в практиціправового виховання. Свідчить це про відрив правової оцінки від моральної. Аджедосить поставити питання: а хіба не відомі було, що такий вчинок не можнадопускати, тому що це аморально? І наведене пояснення – віра має силу. Моральнаоцінка має бути основою правової оцінки вчинку. Переконувати і необхідності дотриманнязаконів треба, але тільки виходячи і моральних норм. Тісний зв’язок міжморальним і правовик вихованням дає можливість глибше зрозуміти правові нормивнутрішньо сприйняти ведучі правові положення, а не просте засвоїти їх.Моральна переконаність у необхідності то гриманні правових норм зміцнює повагудо права, сприяє виробленню шкільної молоді своєрідного кодексу поведінки.
Одним з важливих принципів правового виховання іоперативність. Реалізація цього принципу передбачає своєчасні і вміле пропагуванняі роз’яснення прийнятих законів чи нормативних актів. Вона також має на увазіорганізації цілеспрямованої правовиховної роботи в тій чи іншій школі або класіу зв’язку з виявленням певних випадків порушенні правил поведінки чиправопорушення. І, нарешті, цей принцип вимагає, щоб педагог, одержавши новівідомості про конкретного учня, корегував виховну роботу з ним у залежності відзмісту одержаної інформації.
У процесі правового виховання учнів дотримують» принципупоєднання переконання з примусом. Суть цього принципу полягає в тому, що управовиховній роботі, крім засобів переконання, у необхідних випадкахзастосовуються засоби примусу (покарання учня адміністрацією школи, народнимсудом). Завдяки примусу недисциплінований підліток чи правопорушник змушенийдотримуватись загальноприйнятих моральних норм людського співжиття.
Поєднання переконання з примусом у діяльності педагогічногоколективу чи інших виховних інститутів залежить від рівня правової свідомостіучнів: з підвищенням її потреба в застосуванні примусу відпадає. Домінуючим управовому вихованні має бути переконання.
Використання примусу вимагає від педагога почуття міри, щобне допустити образи людської гідності чи порушення законності. Звідси випливає необхідністьдотримання принципу законності у правовому вихованні школярів. Дотримання цьогопринципу вимагає передусім, щоб педагоги в своїй діяльності самі сувородотримувались норм моралі і права Вони мають сумлінно ставитись до праці,дотримуватись дисципліни праці, берегти і примножувати народне добро, чесноставитись до виконання доручень, поважати правила людського співжиття, тобтоявляти собою взірець високої правової культури.
Учні також мають свої права і обов’язки. Відповідно до нихвони повинні сумлінно вчитися, чесно працювати, брати участь у громадськомужитті, берегти шкільне майно, виконувати розпорядок дня тощо. Саме в цьому проявляєтьсяїх повага до норм моралі і права. Учні повинні усвідомити, що невиконання нимисвоїх обов’язків, допущення порушень правил поведінки с також порушеннямзаконності і за такі дії потрібно нести відповідальність. Тим самим розвіюєтьсяпомилкова думка окремих учнів, що неповнолітні нібито звільняються відвідповідальності за скоєні негативні вчинки. Разом з тим слід мати на увазі, щонадмірна увага до караючої функції закону може звести правове виховання дозалякування школярів, що педагогічно недоцільно [14, 73].
Дотримання принципу законності означає і те, що ні педагоги,ні учні, ні батьки не повинні зловживати своїми правами. На жаль, учителі й батькинерідко допускають порушення учнівських прав з «виховною» метою. Так, щобзатримати учня або домогтися виклику батьків до школи, педагоги забирають вучня портфель, щоб добитися послуху, батьки погрожують «вигнати з дому» сина чидочку, члени учнівського самоврядування також інколи використовують недозволеніметоди впливу на учнів. Таким чином, під виглядом боротьби за дисципліну учнівпедагоги, батьки і учнівське самоврядування нерідко допускають порушення правучнів на особисту власність, честь і гідність (обшуки, допити та інше).Дотримання принципу законності вимагає рішучої боротьби з подібними випадками вшкільному житті.
У правовому вихованні важливо дотримуватись принципу єдностіправ і обов’язків школярів. Єдність прав і обов’язків громадянина України ґрунтуєтьсяна поєднанні інтересів особи і суспільства. Конституційні права громадян ісвободи забезпечуються широкою системою економічних політичних і юридичнихгарантій. Надаючи першорядного значення охороні прав і свобод громадян, нашадержава разом з тим вимагає від кожного громадянина неухильного виконання своїхобов’язків. Адже демократія це не тільки права, а й висока громадянськавідповідальність. І чим ширші стають права, тим вища і відповідальність передсуспільством і державою. Тільки сумлінне виконання обов’язків громадянинасприяє реалізації ним у всій повноті своїх прав.
У своїй практичній діяльності з правового виховання учнівпедагоги допускають дві крайності: одні з них намагаються перенести центр вагиправової інформації на заборони і санкції, тобто застерігання учнів, що законне дозволяє. Знання обов’язків без прав сприяє формуванню пасивної особистості,байдужої до явищ оточуючого життя.
Інші, навпаки, всю правову інформацію зводять до розкриттявеличі прав молоді. Тоді на цьому фоні обов’язки стають незначними, з’являєтьсядумка. що ними можна нехтувати, що їх виконання необов’язкове. Таким чином,обидві крайності не приносять користі. Учням слід показувати і їх права,передбачені законом для активної діяльності на благо суспільства і держави, іїх обов’язки перед суспільством. Тоді правове виховання стане важливим засобомформування соціальної активності молодої людини з почуттям високоївідповідальності.
Усвідомлення учнями своїх прав і обов’язків проходитьпоетапно. На першому етапі учні одержують знання про те, що являє собою та чиінша правова норма (те чи інше громадянське право чи обов’язок). Вонидізнаються, за яких умов ця норма діє, якої поведінки вимагає, що наступає запорушення даного громадянського обов’язку. На другому етапі школярі засвоюютьзнання про те, чому дану норму слід виконувати. На цьому етапі права і обов’язкисприймаються учнями як необхідні, а усвідомлення необхідності їх дотримання стаєне вимушеним, а свідомим. На третьому етапі права і обов’язки усвідомлюютьсяучнями як єдино правильний і можливий спосіб поведінки. Мотивом реалізації цихнорм у свідомості і поведінці учнів виступає почуття морального обов’язку,відповідальності, совісті. У даному разі права і обов’язки виступають у якостівнутрішнього регулятора поведінки школярів. Таким чином, виконаннягромадянських прав і обов’язків на перших двох етапах виступає для учня якрішення морально-правового завдання на основі аналіз і оцінки сукупностіфактів, що визначають вибір поведінки, і тільки на третьому етапі прийнятіморально-правові норми виступають як регулятори поведінки, обов’язкивиконуються усвідомлено, за звичкою.
Знання педагогами особливостей загальних принципів вихованняі специфічних принципів правового виховання дозволяє підібрати оптимальнийзміст, ефективні методи і форми роботи по формуванню в учнів правовоїсвідомості, виробленню у них навичок і звичок правомірної поведінки.
Вищеназвані принципи правового виховання є взаємозалежними тавзаємообумовленими.
Правове виховання має свою систему, механізм, стадії.
Система правового виховання – це сукупність основних частин(елементів) правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок іорганізацію.
Систему правового виховання складають такі елементи:
1) суб’єкти: державні органи, організації, спеціальноуповноважені державок) особи, що здійснюють правовиховну діяльність;
2) об’єкти – виховувані громадяни або громадські групи;
3) сукупність правовиховних заходів, певних способів ізасобів.
Суб’єкт правового виховання може мати правовиховну функцію якосновну.
Об’єкт правового виховання у ході правовиховного процесузазнає впливу двох факторів, від яких залежить ефективність правовоговиховання:
1) об’єктивний фактор – позитивні зовнішні умови, що сприяютьправовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особи, успіхиправотворчої діяльності, юридичної практики та ін.), або негативні умови, щоускладнюють правовиховну діяльність (недосконалість законодавства,невідпрацьованість способів і засобів правового виховання та ін.);
2) суб’єктивний фактор – позитивний внутрішнійдуховно-правовий стан особистості (її правова вихованість, настанова направомірну поведінку) або негативний (правова настанова на неправомірнуповедінку, однією з підстав якої є правовий нігілізм).
Правовиховні заходи можна зобразити у вигляді сукупностіспособів і засобів правового виховання. Способи правового виховання:
– правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);
– правова пропаганда;
– юридична практика державних органів та інших організацій(наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніхсправ, юстиції, адвокатури і т.д.);
– правомірна поведінка громадян, їх особиста участь уздійсненні (реалізації) та охороні правових норм;
– самовиховання.
Засоби правового виховання:
1) нормативно-правові акти, акти застосування норм права;
2) ознайомлювальні і роз’яснювальні матеріали про правовіакти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта»,«Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуйте – відповідаємо»);
3) правові радіо- і телевізійні журнали типу «Право», «Закон»та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), обласних, міських ірайонних центрах, які систематично інформують про законодавчі та іншінормативні акти України, діяльність органів законодавчої, виконавчої та судовоївлади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби зправопорушеннями тощо;
4) юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;
5) організаційно-освітні: прес-конференції [1, 5], брифінги [2,12], зустрічі [3, 7], лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей,консультації та ін.
Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідковоїінформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитанняіндивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду їївідповідності нормам права, закону.
Механізм правового виховання – це порядок перенесенняправових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, усвідомість виховуваних (особи, громадської групи).
Функціональними елементами механізму правового виховання єтакі:
1) суспільна правосвідомість;
2) система норм права;
3) способи і засоби правового виховання;
4) правосвідомість виховуваних, яких необхідно збагатитиправовими ідеями і настановами, що містяться в суспільній правосвідомості.
Стрижневою ниткою, яка пов’язує усі ланки (структурніелементи) механізму правового виховання, є правова інформація, яка на рівніперших трьох елементів виступає як оповіщувальна (дескриптивна), а на рівнічетвертого елемента – як командна (перскриптивна) інформація.
Суспільна правосвідомість і правосвідомість виховуваних –це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система нормправа, способи і засоби правового виховання – його зовнішня, інструментальна частина.
Механізм правового виховання особи в духовному внутрішньомузрізі (правовиховний процес особи) можна зобразити у вигляді таких стадій:
1) накопичення правових знань, правової інформації;
2) перетворення накопиченої інформації на правові переконання,звички правомірної поведінки;
3) готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями,тобто поводитися правомірно, відповідно до закону.
Результатом дії механізму правового виховання є рівеньправової вихованості особи, її правова культура.
Отже, правова вихованість це внутрішній духовно-правовийстан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводитисебе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень їїправової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівеньправової вихованості – це не тільки знання права і розуміння необхідностівиконувати правові розпорядження. Він визначається ступенем сформованостіставлення до права і правового закону як до цінностей, що існують вдемократичному суспільстві поза конкуренцією.

1.3 Особливості правосвідомості у молодшому шкільному віці
Правове виховання молодших школярів є необхідним компонентомранньої профілактики відхилень у їх поведінці, тобто проведення виховної роботина стадії формування основних рис характеру, відношень із середовищем.Спостереження класних керівників переконують, що «у переважної більшості важкихучнів і правопорушників четвертих-восьмих класів середньої школи несумліннеставлення до навчання і відхилення у поведінці були помітно виражені вже упочатковій школі, вчителі якої не змогли виправити їх поведінку» [36, 71].
За даними спеціальних досліджень, збільшується число учнівпочаткової школи справи яких розглядають служби у справах неповнолітніх. Окрімтого, на думку педагогів, сьогодні до першого класу приходить значна кількістьдітей, які мали відхилення у поведінці в дитячому садку, не бажають учитися,тобто недостатньо підготовлені до школи. За даними вибіркових досліджень вонискладають 6–8 відсотків. На час закінчення початкової школи кількість важкихучнів складає 10–12 відсотків [56, 19].
Рання профілактика викликана тим, що спостерігається такийтривожний симптом, як омолодження дитячої злочинності. Сьогодні на обліку вправоохоронних органах питома вага молодших школярів складає 6–8 відсотків [40,69].
Зроблений В. Оржеховською аналіз 4500 негативних проявівповедінки, з яких 3400 межували з правопорушеннями (ситуація ризику), показав,що 10,1% вчинків скоєно учнями 7–10 років (початкових класів і молодшимипідлітками), 13% – учнями 11–12 років, 22% – 13–14 років, 44,9% –15–16 років [56, 20].
Загальновідома першопричина порушень поведінки учнів – втратаінтересу до навчання. Нерідко в його основі лежить затримка чи порушеннярозумового, психічного розвитку, педагогічна занедбаність тощо. Як наслідок,уже в третьому класі третина учнів відвідує школу без інтересу, кожен десятийне любить школу, кожен п’ятнадцятий її ненавидить [18, 46].
Основу правової свідомості особи становлять правові уявленнята ставлення до них – переконання. Зміст правових уявлень і понять визначаєтьсяправом, загальнолюдською мораллю та національною приналежністю людини,особливостями суспільних відносин, життєвою практикою. У процесі формуванняправової культури здійснюється усвідомлення людиною себе як особистості і свогомісця в правовій суспільній діяльності людей.
На цьому етапі в людини виховується схильність досамоконтролю, вона може постійно спрямовувати і контролювати власні вчинки іповедінку [45, 4]. У контексті правового виховання учнів мова йде проусвідомлене сприйняття учнями основ права, перетворення їх на міцні правовізнання, які базуються на відповідних особистісних поняттях, ставленнях іпереконаннях, які в кінцевому результаті є основою вмотивованої правомірноїдіяльності.
Саме в процесі правової поведінки вробляються правовіцінності особистості. Наступним компонентом формування правової культури євироблення правового досвіду особистості. Суб’єкти права реалізують правовінорми і далі відтворюють певні правила у правовому середовищі, набуваютьвласного досвіду поваги до цінностей права.
Іншими словами, «основою правового виховного процесу є знанняшколяра – результат розвитку його інтелектуальної сфери (здібностей, чуттєвогопізнання, відчуття, сприйняття, уяви, мислення), формування поглядів,відношень, переконань і набуття відповідного правового досвіду» [5, 49].
Цілеспрямована, повсякденна, систематична діяльність людини зоволодіння юридичними знаннями, формування в її свідомості позитивних правовихнастанов, моделей поведінки, що відповідають чинним нормам права, мажездійснюватися лише за наявності активного вольового аспекту, який означаєсамоорганізацію і стриманість прояв активності й витримку, рішучі дії заекстремальних обставин, здатність керувати своїми діями чи утримуватися і віддій не правового характеру, коли це необхідно. Вольова людина вміє стримувативласні інтереси й потреби та діяти так, як цього вимагають правові норми всуспільстві.
Побудова суверенної, демократичної, правової держави Українизумовлює зростання ролі людини, її духовних якостей у здійсненні цихперетворень. Особливої уваги заслуговує проблема формування правосвідомостімолоді, – з рівнем якої безпосередньо пов’язано створення високо цивілізованогосуспільства – суспільства Права і Закону [50, 8].
Настав час розуміння дійсної цінності юридичної формисуспільних відносин, всебічного розвитку і ефективного використаннягуманістичного і високоморального потенціалу права, спрямованого на утвердженнязагальнолюдських цінностей. Ось чому не випадково нашу увагу привертаєстановлення, формування правосвідомості молоді вже під час її навчання впочатковій школі.
У комплексі різноманітних форм і методів правовиховної роботисуттєве значення має викладання правового предмета. Формування правових знань доситьчасто має стихійний характер. Між іншим, формування правосвідомості вимагаєпродуманої, цілеспрямованої роботи педагогів щодо засвоєння учнями системиправових знань, а, отже, основних, фундаментальних ідей (принципів) права, яківтілюють головне і вирішальне у його змісті [51, 36]. Для формуванняправосвідомості недостатньо понятійного рівня засвоєння правових знань,необхідні більш значні «вузли» їх систематизації, які сприяють структуруваннюзнань у певній послідовності, оцінюванню окремого з позиції загального.
Провідні начала – принципи права, які проходять через всюправову дисципліну, сприяють, таким чином, формуванню пізнавально-ціннісногоставлення учнів до знань, ціннісних орієнтацій особи, які регулюють їїповедінку. Такими ідеями, що пронизують, проймають увесь курс правової дисципліниє, зокрема, принципи: законності, справедливості, рівноправності, єдності праві обов’язків, відповідальності за вину [49].
Бачиться доцільним, з метою підвищення ефективності процесунавчання, посилення виховної функції права, зупинитися на питанні формування вучнів цих основоположних провідних ідей під час вивчення такої його важливоїгалузі, як конституційне право. Даний підхід зумовлюється тим, що конституційнеправо охоплює не яку-небудь одну сферу суспільних відносин, а визначаєдокорінні підвалини державного і суспільного устрою країни. Це головна галузьправа, основа всієї правової системи.
На досвіді ми переконалися у тому, що з метою прилученняучнів до гуманістичної світоглядної і практичної цінності принципу законностіяк найбільш всеохоплюючого, важливо пояснити їм його сутність, виховуючиусвідомлення законності як центральної ідеї права. Здійснюючи формування даногоправового принципу, педагогам важливо враховувати, що законність – цеглобальний визначальний принцип [79, 52]. Усі інші принципи немовбиконкретизують, підкріплюють його, обґрунтовуючи доцільність дотриманнязаконності.
Важливо акцентувати увагу молоді ні необхідності зміцненнязаконності, роль якої у зв’язку із подальшим розвитком нашого суспільствадедалі більш зростає. Наголошуємо на органічному взаємозв’язку законності ідемократії, підкреслюючи, що законність є найважливішою передумовою існування ірозвитку будь-якої держави взагалі і України зокрема. Без неухильногододержання законів демократія неможлива, бо демократія без законності існуватине може, тому що справжня демократія – це висока дисципліна, неухильнедотримання норм поведінки в суспільстві [69, 4]. Педагогу доцільно такожвраховувати: якщо на різні суспільства ідея законності є провідною ідеєюправової ідеології, то на особистісному рівні вона є основною правовоювластивістю, яка цементує індивідуальну правосвідомість, бо становитьвнутрішній критерій істинної цінності правових поглядів, почуттів і установокособистості.
Приступаючи до вивчення права, важливо довести учням, щопринцип законні ті є наскрізною ідеєю Основного Закону нашої держави. При цьомуувагу необхідно приділити аналізу статей Конституції України, що характеризуютьзаконність як головний принцип діяльності держави України, усіх її органів,громадських організацій, посадових осіб, а також поведінки громадян. У цій теміучні вперше ознайомлюються з визначенням Конституції України як ОсновногоЗакону держави а, отже, і конституційного права – провідної галузі права [31,24]. У зв’язку з цим пояснюємо, у чому суть вищої юридичної сили КонституціїУкраїни стосовно інших нормативних актів: указів, постанов і т.д.
Матеріал допомагає учням таким чином зрозуміти взаємозв’язкиміж Основним Законом нашої держави, законами та іншими нормативними актами, міжзаконом і законністю, а також усвідомити суть принципу верховенства права, щобазується на основі законності. Отже, «учня поступово водять до усвідомленняпоняття «правова держава», однією з найважливіших ознак якої є верховенствоправа, його принципів, законів в усіх сферах суспільного життя, що означаєповне і неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма, безвинятку, громадянами держави, громадськими організаціями, посадовими особами»[47, 54].
Отже, за такою побудовою формування принципу законностівисвітлюється його сутність, робляться висновки: існування суспільстванеможливе без певних правил – юридичних норм, що регулюють поведінку людей;законність – основа життєдіяльності суспільства, його громі законність – засібзабезпечення і охорони громадський особистих інтересів членів суспільства,правова гарантія дальшого розвитку і зміцнення держави. Формування принципузаконності відбувається у прямому зв’язку з вихованням переконаності, внутрішньоїузгодженості з законом, тому що лише в умовах законності можливий розвитокдемократії, вільний розвиток кожної людини, суспільства,
Важливою у правовому вихованні є «цілеспрямована робота надусвідомленням учнями розуміння співвідношення права, законності ісправедливості, їх єдності» [54, 42]. В учнів потрібно сформувати уявлення:якщо право закріплює основи справедливості, то законність є одним із основнихзасобів, який забезпечує справедливість. Юридичне мислення, передусім,передбачає справедливе мислення. Ось чому для виховання особистості виняткововажлива ідея справедливості, яка с основною ідеєю права.
Підводимо учнів до розуміння того, що тільки реальненародовладдя може бути основою справжньої справедливості у державі. У цьому зв’язкуважливо висвітлити питання про необхідність удосконалення демократії шляхомсамоврядування народу, залучення його до управління справами суспільства.
Звертаємо увагу учнів на те, що принцип справедливостіреалізується в регулюванні справедливого розподілу суспільних фондів споживаннязалежно від соціального становища громадян. Згідно зі статтею 46 КонституціїУкраїни, громадяни мають право на соціальний захист, тобто право назабезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності,втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у статіта в інших випадках, передбачених законом. Акцентуємо на тому, що розподілчерез суспільні фонди споживання і у майбутньому буде використано дляздійснення діяльної допомоги громадянам, з метою утвердження справедливості,
Учні таким чином переконуються є соціальній цінності права,призначенням якого є закріплення і гарантування прав і свобод людини, що сприяєїї розвитку, а також притягнення до відповідальності за свавілля і беззаконня[49, 21]. Такий підхід, як переконує досвід, дає змогу простежити, у якій міріі яким чином викладення під час вивчення
Конституції змісту навчального матеріалу у запропонованихнапрямах забезпечує формування і засвоєння провідної ідеї права.
Вищевказане сприяє усвідомленню учнями справедливості права,його гуманізму, дає відповідні морально-правові орієнтири. Вироблення оцінного,особистого ставлення до права, виховання правових переконань, усвідомленнянеобхідності дотримання законів зумовлюють становлення в учнів впевненості втому, що «справжнє призначення права полягає у значенні міри справедливості ісвободи» [12, 3]. Це є важливою новою формування правосвідомості, тому щосправедливість, будучи у своїй основі категорією моралі, має важливерегулятивне значення для правомірної поведінки, є невід’ємним елементомправосвідомості. У суспільстві справедливість має виявлятися в рівностігромадян – членів суспільства.
Методично виправданий розгляд принципу рівноправності утісному зв’язку з історичними етапами розвитку суспільства, починаючи звиникнення держави. Доцільно узагальнити попередні знання учнів з історіївиникнення первісних ідей щодо рівності як невід’ємного права людини, умови їхподальшого розвитку. Необхідно звернути увагу учнів на те, що «у відомомуміжнародно-правовому документі – Декларації прав людини і громадянинавизначено: Закон повинен бути рівним для всіх, як у тих випадках, коли вінзахищає, так і у тих випадках, коли він карає» [50, 7]. Всім громадянам,зважаючи на їх рівність перед законом, відкритий однаковою мірою доступ до всіхгромадських посад, місць і служб відповідно до їх здібностей і без будь-якихвідмінностей, крім зумовлених їхніми доброчесностями і здібностями.
Спираючись на ці «відправні точки», на вже сформовані знання,під час бесіди варто перейти від положень і висновків, зроблених раніше вісторичному аспекті, до положень і висновків юридичного змісту. Вихіднимнапрямом у пізнанні принципу рівноправності є визначення його основного змісту,який відбито у статтях 21, 24, 38, 43, 51, 52, 71. 76 103, 141 Основного Законудержави. Отже, формування ідеї рівноправності необхідно поєднувати з роботоюнад текстом даних статей, у яких розкриваються її сутність як важливогоконституційного принципу.
Принцип рівноправності, який «передбачає рівну для всіхгарантованість прав, свобод і добросовісного виконання обов’язків» [60, 43], євихідним. З нього випливає ідея про рівність не тільки прав, а й обов’язків, їхєдності, бо не може бути прав без обов’язків.
Для усвідомлення ідеї єдності прав і обов’язків якстрижневої, провідної, важливо правильно розуміти співвідношення їїструктурних, складових елементів – понять і часткових ідей. У цьому зв’язкувизначаємо основне коло понять, часткових ідей, на базі яких повинна будуватисяробота над формуванням правового принципу невіддільності здійснення прав ісвобод від виконання громадянами своїх обов’язків. Зокрема, під час формуванняцього принципу рекомендується звернутися до наступних правових понять,положень, які по суті становлять зміст основних прав і обов’язків громадян,класифікувавши їх на три групи за сферою реалізації в суспільному житті [1, 50–51].
1. Особисті права і обов’язки, які необхідні для існування івільного розвитку особи.
Право на: життя, свободу та особисту недоторканість; повагудо своєї гідності; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядіві переконань; свободу світогляду і віросповідання; недоторканість житла;таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування,установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншогозахищеною законом таємницею; спростування у судовому порядку недостовірноїінформації про себе і членів сім’ї та право вимагати вилучення будь-якоїінформації; відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням,зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації; відшкодуванняматеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням, у разіскасування вироку суду як неправосудного; свободу пересування, вільний вибірмісця проживання, право вільно залишати територію України, за виняткомобмежень, які встановлюються законом, право громадянина України в будь-який часповернутися в Україну; право будь-якими не забороненими законом засобамизахищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Обов’язки: не посягати на права і свободи, честь і гідністьінших людей; поважати національні почуття інших людей; не втручатися в особистеі сімейне життя інших людей.
2. Соціально-економічні та культурні права і обов’язки, якіпов’язані із реалізацією особи в сфері соціально-економічних відносин, духовнихцінностей суспільства.
Право на: працю; підприємницьку діяльність; соціальнийзахист; належні, безпечні і здорові умови праці, на оплату праці, на заробітнуплату не нижчу від визначеної законом і своєчасне ї одержання; страйк длязахисту своїх економічних і соціальних інтересів; відпочинок; житло; достатнійжиттєвий рівень для себе і своєї сім’ї; освіту; свободу літературної,художньої, наукової і технічної творчості; охорону здоров’я, медичну допомогута медичне страхування; безпечне для життя і здоров’я довкілля; право володіти,користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєїінтелектуальної, творчої діяльності, користуватися об’єктами права державної такомунальної власності відповідно до закону; право, зумовлене гарантуваннямвільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства ісім’ї; право громадян, які належать до національних меншин, на навчання рідноюмовою.
Обов’язки: сплачувати податки і збори в порядку і розмірах,встановлених законом; використовуючи право власності, не завдавати шкодиправам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршуватиекологічну ситуацію і природні якості землі; одержати повну загальну середнюосвіту; обов’язок батьків утримувати дітей до їх повноліття, а обов’язокповнолітніх дітей утримувати своїх непрацездатних батьків; володіти державноюмовою; не використовувати, не поширювати результати інтелектуальної творчоїдіяльності без згоди автора, крім винятків, встановлених законом; незаподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки.
3. Політичні права і обов’язки, які пов’язані з участюгромадян в політичному житті суспільства:
Право: брати участь в управлінні державними справами увсеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними доорганів державної влади та органів місцевого самоврядування; право доступу додержавної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування; правона свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації за виняткомобмежень, встановлених законом; на участь у професійних спілках; вільно збирати,зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншийспосіб – на свій вибір в межах закону; збиратися мирно, без зброї і проводитизбори, мітинги, походи і демонстрації відповідно до закону; направлятиіндивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися доорганів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових іслужбових осіб цих органів.
Обов’язки: захищати Вітчизну, незалежність і територіальнуцілісність України; шанувати державні символи України; неухильно додержуватисяКонституції України та законів України; не брати участь в утворенні ідіяльності політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або діїяких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладунасильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісностідержави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропагандувійки, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі,посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.
Як свідчить практика викладання, «педагоги не роз’яснюютьучням зміст, співвідношення зазначених понять, положень, ідей у органічному зв’язкуз провідні принципом права – принципом єдності прав і обов’язків» [55, 59]. Уцьому зв’язку виникає питання, якою повинна бути логіка викладу правовогоматеріалу до структури знань, метою забезпечення внутрішньої органічностізнань.
На нашу думку, доцільно дотримуватися такого плану:
1) показати, що ідея єдності прав і обов’язків – цеконституційний принцип, сформульований у статті 23 Основного Закону: «кожналюдина має право на вільний розвиток своєї особистої, якщо при цьому непорушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, вякому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості, а також обов’язкидержави перед громадянами;
2) розкрити, що у даному конституційному принципі інших людей(стаття 68), а головним обов’язком держави повинно бути утвердження ізабезпечення прав і свобод людини, тобто державна влада має гарантуватиздійснення основних прав людини;
3) підкреслити, що недотримання громадянами обов’язків,настанов правових норм тягне відповідальність перед суспільством, державою,співгромадянами;
4) переконати, що в умовах цивілізованої, демократичноїдержави особистість здобуває справжню свободу у єдності з суспільством ідержавою, а не у протистоянні їх.
Ознайомившись із загальним визначенням поняття «юридичнавідповідальність» в елементарній формі, не називаючи поняття, його змістом,доцільно від абстрактного загального знання про нього пройти шлях до осмисленнясутності конкретних видів правової відповідальності. При цьому важливо виходитиіз системи обов’язків громадян, у разі невиконання яких встановлюється юридичнаі моральна відповідальність. Ось чому робота по формуванню правового принципувідповідальності за вину триває під час вивчення конституційних обов’язківгромадян України. Тут доцільно приділити увагу аналізу зазначеного напрямунаступних питань даної теми, зокрема питанням щодо конституційних обов’язківгромадян України, єдності прав і обов’язків.
Таким чином, поняття «юридична відповідальність», уявленняпро обсяг і характер обов’язків громадян, відповідальності громадян переддержавою за їх виконання – це «попередній синтез, один з основних елемент,формованого в учнів знання принципу відповідальності за вину» [57, 41]. Усюнаступну роботу (диференціювання знання) слід здійснювати шляхом розвитку всебільш збагачених змістом понять, положень та ідей.
З цих позицій, залежно від того, яке правопорушеннявивчається, формуємо в учнів уміння самостійно аналізувати такі види юридичноївідповідальності: а) дисциплінарна; б) адміністративна; в) цивільна; г) кримінальна[47, 53].
Таким чином, діагностика виявлення усвідомленого засвоєнняпровідної ідеї права – відповідальності за вину – перебуває у прямій залежностіз розкриттям змісту поняття, призначення, ролі, видів відповідальності вже підчас вивчення конституційного права. Такий підхід дає змогу осмислити наступнийнавчальний матеріал у світлі цієї провідної ідеї. Виховне завдання полягає утому, щоб «допомогти учням дійти висновку: правові обов’язки слід неухильновиконувати; юридичних норм необхідно чесно і сумлінно дотримуватися» [68, 62].Глибоке розуміння юридичних законів повинно «поєднуватися з моральноювідповідальністю, усвідомленням доцільності виконання обов’язку, закріпленого взаконі» [17, 109]. Це сприятиме вихованню у молоді осмислення відповідальності,необхідності її для суспільства як важливого чинника його розвитку.
Отже, вченими зроблена спроба виділити провідні принципи –наскрізні ідеї права, які відповідають загальнолюдським цінностям, а такожвисвітлити їх зміст під час вивчення Основного Закону – Конституції України,головної галузі права.
Методологічна роль формування основоположних наскрізнихправових принципів (ідей) полягає у «роз’ясненні соціального сенсу іпризначенні юридичних норм у світлі загальних правових принципів, узабезпеченні відповідного рівня оволодіння знаннями, що дає змогу глибоко виявитивнутрішню природу права, максимально наблизитися до нього, сприяючи вихованнюправових переконань» [33, 112]. Так складається міцний і надійний фундамент дляформування правосвідомості молодої людини, її правомірних установок, соціальноїактивності. Правові цінності сприймаються учнями як принципи життєвоїповедінки, тому що ідея є не тільки пізнанням, а й рушієм, прагненням досамовиявлення.
Таким чином, існують певні резерви для практичного здійсненняпедагогічної правовиховної роботи. Формування основоположних наскрізнихгуманістичних принципів, що втілюють головне і вирішальне у змісті права,вирішує стратегічне завдання – обґрунтування і впровадження у свідомостіучнів ідей високої соціальної цінності права, без чого неможливе ефективневиховання молодого покоління.
1.4 Методи формування правової культури молодших школярів
Суть системною підходу стосовно правового виховання учнівполягає в єдності мети, завдань і змісту правовою виховання; єдності методів,прийомів і форм правовиховної роботи; єдності і узгодженості дій всіх зовнішніхвиховних впливів і самовиховання особистості учня; єдності правової свідомостіі поведінки школяра; урахуванні вікових та індивідуальних особливостей учнів:вивченні, аналізі рівня вихованості учнів і відповідному корегуванні правовиховноїроботи; вивченні, узагальненні і поширенні кращого досвід; правового вихованняучнів.
Відповідно, можна сказати, що зміст правового вихованнямолодших школярів має визначатися їх можливостями та обмеженнями сприйматиюридичну термінологію, розуміти значення певних дій, здатністю аналізувати таробити висновки.
На певному етапі формування правової культури у молодшогошколяра повинні бути сформовані зальні уявлення про основні правові норми, якітісно переплітаються з моральними нормами та окремі норми конституційного,цивільного, сімейного, адміністративного та кримінального законодавств.Наведемо основні поняття, які можуть і мають бути засвоєні молодшим школярем: ДержаваУкраїна, День народження України, Суверенітет і незалежність, державнасимволіка: Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний ГімнУкраїни, Почесті державним символам, Влада в Україні: Президент України,Верховна Рада України, Кабінет Міністрів.
Закони як обов’язкові правила для всіх людей, які упорядковуютьжиття, охороняють і захищають інтереси людей:
Конституція України як Основний Закон нашої держави.
Декларація прав дитини.
Особисті риси дитини (родини).
Конституційні обов’язки громадянина України.
Положення про загальноосвітній заклад, як документ, щовизначає основи, права та обов’язки школяра.
Закон «Про попередження насильства в сім’ї». Сімейні праванеповнолітніх. Порядок захисту своїх сімейних прав.
Право власності. Захист Законом права власності.
Правові норми в галузі захисту навколишнього середовища.
Поняття злочину. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.
Організації, які покликані опікуватись правами дитини, соціальніслужби для дітей та молоді, відділи у справах неповнолітніх при місцевихорганах влади, кримінальна міліція у справах неповнолітніх, правозахисніорганізації, суди.
У початкової школи наявні потенціал для реалізаціїзазначеного змісту. При цьому вчитель молодших класів повинен використовуватиможливості навчального процесу та позаурочної роботи.
У процес викладання навчальних предметів особливо широкіможливості закладено в таких навчальних предметах: «Громадянська освіта», «Я іУкраїна», «Читання», «Математика», «Основи здоров’я».
Надзвичайно широкі можливості щодо здійснення правовоговиховання молодших школярів є у позаурочній роботі. У позакласній роботівчитель має можливість використовувати найрізноманітніші форми і методиправового виховання. У залежності від мети та обставин можуть використовуватисяроз’яснення; розповіді, колективні та індивідуальні бесіди; аналіз життєвихситуації, обговорення з учнями літературних, літературно-публіцистичних творів,газетних статей і повідомлень з відповідною правовою оцінкою того, щотрапилось; читання художніх творів; вікторини; конкурси; написання творів направову тематику; створення спеціальних педагогічних ситуацій, виборчіекскурсії; включення дітей у процес вибору органів самоврядування (наприклад,вибору президента класу, чергових, відповідальних за певні напрямкижиттєдіяльності колективу); ділові ігри (правовий тренінг), запрошенняпредставників органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів звідповідними виступами на правову тематику тощо.
Особливе місце серед зазначеного переліку методів і форм, нанашу думку, займають ігри. Найважливішими їх задачами є зацікавлення дітейправовою проблематикою, навчання спілкуванню з іншими людьми, вирішенню типовихжиттєвих ситуацій, саморегуляції своєї поведінки. Саме за допомогою практичнихвправ і тренувань можливе формування стану безпосередньої готовностідотримуватись певних норм. Перед виконанням завдання учні повторюють питання,пов’язані нормами суспільного життя; вирішують завдання, які моделюють можливіжиттєві ситуації. Незважаючи на деяку умовність, ця робота створює у них уявнімоделі бажаної поведінки.
Окремим видом розробки планів таких тренінгів має бутиобґрунтування системи практичних ситуацій, що моделюють реальне життя. Кожнанова проблемна ситуація має бути не схожою на попередню, якомога ширшеохоплювати типові ситуацій, демонструвати багатоваріантність вірогіднихнапрямків їх розвитку й завершення, можливих позивних та негативних наслідків,способів їх врегулювання тощо.
Тематика правових ігор для молодших школярів має бутиобмежена найбільш типовими життєвими ситуаціями, які мають між собою логічнийвзаємозв’язок і не повинна ототожнюватись із дресируванням.
Правові ігри можуть включати у себе різні методики, аналізконкретних ситуацій, окремі вправи і рольові ігри (моделювання реальнихжиттєвих ситуацій і їх рішень, колективного пошуку та аналізу тощо).
Підготовка гри має включати відбір:
– типових життєвих ситуацій з правовим змістом;
– мети гри,
– завдання гри у цілому і її окремих складових;
– очікуваних результатів;
– способів контролю результативності гри.
Успішне проведення гри передбачає виконання ряду вимог:
– своєчасність, превентивний характер змісту ігор, орієнтованогона майбутні проблеми і на потреби учнів;
– відбір ситуацій та розробку формулювань, які здатністимулювати інтерес учасників гри, різноманітність форм, методів, способівроботи;
– толерантність та повагу до дітей-учасників гри, недопущення приниження їх честі і гідності, самооцінки і самоповаги;
– збереження конфіденційності у разі повідомлення дітьмиінтимної інформації;
– забезпечення особистої активності учасників;
– включення учасників гри як у взаємодопомогу, так і всамостійне вирішення своїх проблем;
– диференційований підхід до учасників гри, врахуванняїх наявного досвіду, установок, індивідуальних особливостей, труднощів;
– використання технічних засобів слайдів, відеофільмівтощо.
У правовиховній роботі з молодшими школярами слід враховуватий специфіку їх пізнавальних інтересів. В. Сухомлинський підкреслював, що «інтерес –це особливе емоційне забарвлення думок, що супроводжують процес оволодіннязнаннями», а тому «навчання повинно бути цікавим, захоплюючим», оскільки «чимцікавіше дитині те, що вивчається, тим більше зосереджує вона увагу, тим глибшезасвоюються знання» [72, 128].
Спостереження переконують, що зміст правових норм викликає умолодших школярів великий інтерес. Вимоги законів, як і моральних норм, у нихне викликають сумнівів у необхідності їх дотримання, вони добре їх запам’ятовуютьі всі хочуть їх виконувати.
Оскільки загальні норми поведінки, які стали законами нашоїкраїни, дуже лаконічні, у практичній роботі зі школярами вони вимагаютьдеталізації.
З огляду па вищесказане, у процесі правового вихованнямолодших школярів не варто захоплюватися детективними історіями. Корисний дляшколярів правовий матеріал сприймається ними надто поверхово, а захоплюючий сюжетзаслоняє правильну моральну оцінку подій і явищ. Краще використовуваніпозитивні приклади, подані в цікавій формі. Спираючись на позитивний морально-правовийдосвід учнів, учитель повинен підкреслювати творчий характер українськогоправа, домагатися сприйняття права не як системи заборон, а як важливогорегулятора суспільних відносин і діяльності кожною громадянина України.
В основі вчинків молодшого школяра лежать відповідніставлення. Навіть знаючи і правильно визначивши своє ставлення до хорошого чипоганого, діти часто не діють відповідно з наявними у них знаннями ісформованими ставленнями. Це вікова особливість дитини, яка вчиться зіставлятинаявні у неї поняті я і уявлення із житіям, реальними вчинками, конкретноюповедінкою.
Використання модельованих ситуацій допомагає молодшомушколяреві долати обмеженість свого власного кругозору, формує різні елементисоціального досвід). Таким чином, учень готується до правомірної поведінки утих випадках, з якими йому ще не доводилося стикатися. Тому для даного вікуважливо зробити акцент на вправляння в цих ситуаціях.
У процесі правовиховної роботи учнів використовують і методпереконання з примусом. Суть нього методу полягає в тому, що у правовиховній роботі,крім засобів переконання, у необхідних випадках застосовуються і засоби примусу(покарання учня). Поєднання переконання з примусом залежить від рівня правовоїсвідомості учнів. З підвищенням її потреба в застосуванні примусу відпадає.
Систематичне роз’яснення правил поведінки, формуванняпереконання у необхідності даних норм має бути одним з основних методівправового виховання.
Знання, одержані молодшими школярами на виховних заняттях, у порівнянніз їх власними спостереженнями, відіграють важливу роль у їх світоглядному,моральному і правовому вихованні, формуванні їх правової культури.

2. Дослідно-експериментальна робота
 
2.1 Аналіз масового педагогічного досвіду формування правовоїкультури
Одним із завдань нашого дослідження було вивчення масовогопедагогічного досвіду формування правової культури школярів.
Під поняттям «педагогічний досвід» розуміють сукупністьзнань, умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-виховноїроботи.
Опираючись на науковий фонд з проблеми правового виховання тана сутність поняття «педагогічний досвід», спробуємо охарактеризувати узагальних рисах масовий педагогічний досвід формування правової культуримолодших школярів.
Нашу увагу привернув досвід роботи загальноосвітньої школи №5 м. БілаЦерква Київської області, де розроблено проект «Правова освіта», якийпередбачає формування масового вищого рівня правової культури особистості,виховання емоційно оцінного ставлення до права і правопорядку, вміння жити злюдьми і серед людей, орієнтуючись на норми права і дотримання закону.
Автори «Правової освіти» передбачають створення системиправового виховання з 1 до 12 класу, яка побудована з урахуванням вікових тапсихологічних особливостей школярів, а головне – у відповідності до вимогчасу та потреб суспільства. І як результат, як зазначають педагоги цієї школи,упродовж останніх років жоден учень не стоїть на обліку у дитячій кімнатіміліції. Якщо на початковому етапі формування правової культури відбулосятлумачення тих або інших законів, то в процесі реалізації проекту «Правова освіта»учнів спрямовують на роздуми, спонукають ставити юридичні запитання.
У даному проекті нашу увагу привернула логічність, чіткість,послідовність та наступність правового виховання.
Педагог С. Онищук (м. Івано-Франківськ) вважає, що ефективнийвплив на формування правової свідомості молодших школярів мають заняття на такітеми: «Як чинити з бійкою», «Наодинці вдома», «Дитячі примхи», «Щоб не сталосялиха» тощо.
Під час проведення виховних заходів з правового виховання,вчителька звертає увагу й на економічно-правове виховання та проводить заняттяна теми: «Казки про податки», «Що значінь жити красиво», «Хочу і можу?» тощо.
Безумовний інтерес з проблеми викликає педагогічний досвідвчителя-методиста загальноосвітньої школи №37 м. Херсона ВеликоїОлександри. Вчителька своїм завданням вважає домагання наповнитиорганізаційно-методичним змістом роботу з доведення до дітей головних завданьКонвенції.
Вчителька пропонує при формуванні правової культури учнівпочаткових класів використовувати такі методи як:
– метод переконання;
– позитивний приклад;
– метод залучення;
– методи одобрення (похвали) та осудження;
– методи по греби і контролю за поведінкою;
– метод переключення.
Вагомий внесок у науковий фонд по правовому вихованнюмолодших школярів, формуванню правової культури зробила вчителька початковихкласів Старожильської школи Волинської області М. Ковальчук. Вчителька переконаласьв ефективності методу вправ для формування правової культури молодших школярів.Вона пропонує свою розроблену методику вивчення прав людини для дітей початковоїшколи, що базується в основному на побудові занять такого роду, де основнимметодом виховання правової культури школярів є метод вправ.
Безумовний інтерес з проблеми викликає педагогічний досвідвчителя початкових класів Олександрівської школи №2 С. Павловської(Кіровоградська область). Вона, разом з психологами даної школи, розробилипрограму право виховання в молодшій школі, мета якої – ввести до шкільногонавчального плану знання про світові демократичні цінності, про права людини,навчити спілкуватися та використовувати свої уміння у відкритому, толерантномусвіті, виховувати дітей громадянами країни і світу. Було визначено дві формидіяльності:
1) спілкування та співробітництво, розробка методики зкерівництва щодо практичної діяльності;
2) права людини як фундаментальні принципи цьогоспівробітництва та існування.
Вони, при роботі з учнями використовують форму роботи вмаленьких групах, тому що в таких умовах легше контролювати ситуацію,моделювати стосунки в компанії друзів, у школі, між однолітками. Це дозволяєвести відкриті діалоги, вільно обмінюватися думками, обговорювати тадискутувати. Учні пізнають самих себе.
Позитивні практичні результати буди отримані у класах, депосилено велася дана робота. Протягом зустрічей у групах (двічі на тиждень) учнінакопичували досвід різних галузей життя суспільства, разом обговорювалисоціальні норми, пропонували та виробляли моделі поведінки. Допомагали прицьому також вправи, рольові ігри, сценарії, участь в обмірковуваннях та пошук рішеньособистих проблем удома
Таким чином, вивчаючи ці різні методики, звернувши увагу наїх позитивні результати та доповнивши власними міркуваннями з даної проблеми,ми виокремили певні шляхи правовиховної роботи, що увібрали в себе кращітрадиційні методи та новаторські пропозиції. Ці шляхи ми і запропонуємо уекспериментальній частині.

2.2 Методика експериментального дослідження
Практичне обґрунтування наведених вище теоретичних положеньми здійснювали у процесі формуючого експерименту, де відбувалося цілеспрямованеі систематичне формування правової культури та правових уявлень молодшихшколярів. В основному експериментальні завдання реалізовувалися під часрізноманітних форм позакласної роботи.
Що стосується етапів експериментального дослідження, то натеоретичному етапі, який відбувся протягом 2007–2008 навчального року, булавизначена проблема, предмет та об’єкт наукового дослідження, наукова проблема.Також відбувалося вивчення педагогічної і навчально-методичної літератури зпроблеми дослідження. Важливим засобом вивчення даного питання було вивченнядосвіду роботи вчителів початкових класів з питань правового виховання учнів.
У процесі проведення практичного етапу експериментальногодослідження протягом 2008–2009 навчального року, були розроблені та практичновтілені в експериментальному класі шляхи реалізації гіпотези дослідження, тазроблено узагальнення експериментальних даних.
Експериментальне дослідження проводилося у 3-х класах.Формуючим експериментом було охоплено 19 учнів експериментального класу, аодержані результати порівнювалися із показниками сформованості правовоїкультури 22 учнів контрольного класу (учні контрольного класу не брали участі уцілеспрямованому експериментальному процесі правового виховання).
У процесі експериментальної практика використовувалисянайрізноманітніші методи і форми правового виховання молодших школярів.Визначальним для вирішення вибору кожної з них в конкретному випадку був змістправової інформації, характеристика контингенту школярів і знання виховнихзавдань, актуальних для даного колективу. За всіх цих експериментальних умовмова йшла не про разові виховні заходи, а про тривалу діяльність, в якій булизабезпечені послідовність, взаємозв’язок і взаємопідсилення виховних заходів.
У правовиховній роботі з молодшими школярами використовувалисярізні методи і форми роботи. Особливе місце серед них займали словесні методи(роз’яснення, розповіді, бесіди, читання творів літератури та інші).
Найбільш уживаним методом, який ми використовували векспериментальних групах, було роз’яснення. Суть цього методу полягає у з’ясуваннісуті правових понять, фактів, явищ. До цього методу ми вдавалися найчастішетоді, коли треба поінформувати учнів про зміст нових для них правових понять,розкрити їх суть, ознаки, зв’язки, практичне значення. Так ми через роз’ясненнясхиляли дітей до розуміння й дотримання законів України, норм і правилгромадського співжиття, дотримання громадського порядку, роз’яснювали правиладля учнів, правила дорожнього руху, протипожежні правила та інше.
Ефективним методом правового виховання молодших школярів булай розповідь – усне, словесне повідомлення вчителя про когось чи що-небудь.Теми розповідей були різні: про правоохоронців, про позитивні вчинки учнів чидорослих й інше. Ми враховували: для того, щоб розповідь мала виховний вплив научнів, вона насамперед повинна бути яскравою, емоційною, викликати у дітейпочуття, справляти на них враження. Учні охоче слухали розповіді вчителя чиінших людей тоді, коли вони торкалися життєвих питань, викликали у дітейдовіру, готовність співпереживати.
Дієвим методом правового виховання була бесіда. Вона маларізне призначення. Так, бесіда-повідомлення мала на меті дати дітям відомостіпро історію виникнення тих чи інших правових норм і правил поведінки,ознайомити з правовими нормами з тих чи інших галузей права, конституційнимиправами і обов’язками громадян, переконати в необхідності їх дотримання,збагатити школярів прикладами правомірної поведінки людей у різних життєвихситуаціях.
Бесіда-припис мала на меті дати учням алгоритм дії щодозастосування правових знань на початковому етапі формування правових уявлень інавичок поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, передбачає складання пам’ятокі правил поведінки.
Якщо ставилася мета проаналізувати та оцінити вчинкилітературних героїв чи конкретних учнів з правових позицій, для стимулювання чигальмування негативних вчинків, які мали місце в житті класу, використовуваласябесіда-оцінка.
У процесі обговорення правових фактів і явищ було важливовміти забезпечити активну участь у такому обговоренні бажаючих учнів, зпедагогічним тактом корегувати неправильні і неточні висловлювання учнів,спрямовувати розмову в потрібному напрямку, щоб домогтися правильних висновків.
Позакласна робота з правового виховання молодших школярів необмежувалася детально спланованими заходами. Більш ефективними були невимушені,ненав’язливі бесіди, під час яких учні мали можливість висловити свою думку зхвилюючої їх проблеми. Вчитель у такому разі допомагав їм зрозуміти моральну іправову суть цього питання. Такі бесіди часто виникали з якогось конкретногоприводу. Ним могли бути вчинок учня, прочитана книжка, переглянутий фільм.
Обговорюючи життєві ситуації, важливо було будувати бесіду звихованцями так, щоб про добрі вчинки когось із дітей говорили інші.
Якщо про свої соціально значущі вчинки судить дитина, адорослий заохочує її до цього, то мотив самоцінності моральної норми можетрансформуватись у бажання отримати похвалу.
У правовиховній роботі з молодшими школярами важливо буловикористовувати такі форми й методи виховної роботи, які б дозволяли спиратисяна власний життєвий досвід учнів та сприяли надбанню нового досвіду шляхом їхвключення у спеціальні педагогічні ситуації. Мова йде про наближення змістубесід, обговорень до реального життя, до тих морально-правових проблем, з якимидіти можуть зустрітися і в школі, і вступивши у самостійне життя.
У процесі дослідження правові світоглядні положенняподавалися в яскравій емоційній формі, тому що «тільки збагачена емоціями думкаперетворюється у переконання» [48, 17]. Цьому сприяли приклади з довколишньогожиття, добре знайомої учням дійсності, з їх власного життя, з творів мистецтваі літератури, які наближують до школярів зміст правового матеріалу. Яскравийепізод з кінофільму, телепередачі переконливіші за довгі роз’яснення вчителя.
Специфіка змісту правового матеріалу передбачала використанняне тільки позитивних, а й негативних емоцій. Важливий компонент правовихпереконань – негативне ставлення до аморальної поведінки, правопорушень.Формування такої позиції істотно полегшується, якщо педагог висловлює емоційнуоцінку негативних фактів. При цьому краще використовувати фактичний матеріал,взятий з життя, близький і доступний школярам.
Дослідження переконує: наводячи приклади протиправноїповедінки, порушення законів, правил людського співжиття, слід пам’ятати, щоформування негативного ставлення до будь-яких аморальних проявів відбуваєтьсялише тоді, коли воно здійснюється паралельно з нагромадженням позитивногосоціально-правового досвіду. Розуміння недопустимості порушень норм праваперетворюється в особисті переконання, якщо у моральній і правовій свідомостісклались стійкі погляди на суть цих норм.
Ми враховували, що «відносно широке використання негативногоматеріалу у процесі правового виховання суперечить загальному принципупедагогіки про перевагу актуалізації позитивного прикладу» [63, 42]. Тому упроцесі пошуково-експериментальної роботи нами виявлено умови ефективноговпровадження у правове виховання молодших школярів методу прикладу.
Важливе місце серед форм правовиховної роботи з молодшимишколярами займало читання книжок морально-правового змісту. Ми використовувалибагато шляхів пропагування серед них такої літератури. Це бесіди, вікторини,обговорення прочитаного, голосне читання, огляд наявної в бібліотецілітератури, використання газетних чи журнальних статей на правову тематику.Пропагувати таку літературу серед школярів допомагало спеціальне інформуванняпо шкільному радіо.
У процесі дослідження мали на увазі, що створення спеціальнихпедагогічних ситуацій у навчальній та позанавчальній діяльності допомагаєшвидше нагромадити необхідний досвід, ніж в умовах його традиційного формування –в реальній практичній діяльності. Адже соціальний досвід ефективнішеформується, коли учневі доводиться самостійно осмислювати складні життєвіситуації, шукати виходу із них, відчути складність міжособистісних стосунків.Щоб підготувати школяра до боротьби зі злом, його необхідно було частішезіштовхувати з ним у різних педагогічно сконструйованих ситуаціях.
Вирішуючи спеціальні педагогічні ситуації, учень готується дореальних ускладнень у житті, оскільки він уже багато разів засудив і перемігзло у своїх думках і почуттях. Розв’язуючи морально-правові колізії врозумовому плані, школярі відчувають ті самі почуття, що й під час перемоги наднегативним у реальному житті. Ця задоволеність собою і є тією силою, щоприскорює духовне дозрівання юного громадянина.
У правовому вихованні молодших школярів важливим виявилося нетільки засвоєння ними правових знань, формування у них умінь і навичокправомірної поведінки, а й вироблення уміння бачити, як ті чи інші моральніякості впливають на поведінку людини. Учні цього віку мають розрізняти, чомузлих людей не люблять, чому до злодіїв ставляться з презирством. У цьому планіми намагалися, щоб у процесі виховання діти на практиці бачили наслідки не лишепозитивної дієвості вихованості людей. Класоводи спеціально організовувалиспостереження учнів за поведінкою дорослих у ситуаціях, де чітко виявляється їхправова вихованість, а також за людьми, яким її бракує. Результати такихспостережень спільно аналізувались.
Особливе місце в організації такого спостереження належитьрізноманітним екскурсіям на підприємства, в державні установи та приватніорганізації. Такий колективний виховний захід сприяв оживленню виховної роботи.Спостерігаючи те, про що вони читали і чули на уроках, учні проникалися довіроюдо теоретичного матеріалу. Враження від екскурсії давали матеріал для власнихроздумів, важливих у профілактичному значенні. Взаємодія школярів з колективамивідвіданих підприємств прискорювала процес їх соціалізації, учні дізнавалисяпро специфіку виробничих відносин і ознайомлюються з виробництвом продукціїтощо.
У процесі пошуково-експериментальної роботи у правовому вихованнімолодших школярів використовувалася гра. Гра як форма право-виховної роботизачіпала емоційну сферу молодших школярів. Присутність глядачів, почуттявідповідальності за якість свого виступу перед колективом викликали в учнівпрагнення виступати краще, чим досягався істотний виховний ефект.
Перевага гри перед іншими формами правового виховання – вїї емоційному впливі не тільки на учасника, а й на глядача. Присутні бачать увиконавці не тільки свого товариша, а й спеціаліста-виконувача певних функції.За такого подання правові знання вже не тільки інформація, а й важливий факторвиховання. Вплив ігрової ситуації тим сильніший, чим глибше вживаються школярів свою роль. При цьому важливо правильно «дозувати» пізнавальний матеріал зрозважальним, щоб гра не стала лише розвагою. Виховний ефект гри знижуєтьсятакож, якщо вона перетворюється на виставу, коли учні грають уже завчені ролі іелементів вільної імпровізації стає все менше. Уникнути цього можна за умови,що буде заохочуватись творчість школярів під час гри.
У процесі експериментальної роботи під час вивчення правилдорожнього руху в експериментальних класах широко використовувалась гра «Світлофор».Її учасники розбивалися на команди пішоходів, водіїв автомобілів, автобусів,тролейбусів, працівників ДАІ. У ході гри ролі її учасників мінялися. Для того,щоб гра стала цікавою, а також для ефективнішого закріплення умінь та навичокдітей, проводили її на спеціально підготовленому майданчику. На ньомувстановлені дорожні знаки, нанесена розмітка проїжджої частини.
У правовому вихованні молодших школярів враховувався тойфактор, що колектив молодших школярів ще неспроможний стати дійовимінструментом виховання, оскільки між дітьми цього віку ще слабо розвиненіміжособові зв’язки: не відчувається такої згуртованості і дружби, як упідлітковому віці; симпатії та антипатії часто міняються; спорадичні вибухиантипатій (передражнювання, глузування) швидко й імпульсивно виникають ізникають. Дехто наслідує зовні дорослих або старших і стає «лідером» колективу,інші шукають підтримки в середовищі сильніших учнів класу.
У процесі дослідження правове виховання учнів не обмежувалосяформуванням у них системи правових знань і уявлень. Важливим компонентомправослухняної особистості є і її правомірна поведінка. Для її формуванняінформаційні методи правового виховання учнів мають поєднуватися із залученнямїх до відповідної правової діяльності, до громадського осуду негативнихпроявів. Один із шляхів підвищення ефективності позакласної правовиховноїроботи з молодшими школярами є залучення їх до активної правоохоронноїдіяльності.
У процесі експериментальної роботи молодші школярі бралиучасть у таких видах правоохоронної діяльності, як робота комісії дисципліни іпорядку, чергування у класі і в школі, робота інспекторів руху, зеленихпатрулів та ін. Одним із напрямків правоохоронної діяльності молодших школярівбула їх природоохоронна робота в школі і за її межами.
Творче використання вчителем змісту підручників, постійнедоповнення їх матеріалами правового характеру забезпечувало розвиток в учнівзагальних уявлень про важливість і шляхи особистої участі у вирішенніправоохоронних проблем. Поруч з вирішенням завдань правового виховання такадіяльність учителя сприяла здійсненню всього процесу виховання, формуваннювсебічно розвиненої особистості.
У правовиховній роботі з молодшими школярами виявилосяважливим дотримуватися принципу індивідуального підходу. У практиці виховноїроботи ще нерідко зустрічаються класоводи, які розуміють індивідуальний підхідтільки як безпосередній вплив на особистість невстигаючого чинедисциплінованого учня. Тому вони обмежуються у правовиховній роботівиправленням уже допущених недоліків шкільного та сімейного виховання. Докиучень не почне відверто порушувати правила поведінки, на нього майже ніхто незвертає уваги, а тільки він допустив негативний вчинок, його починають «перевиховувати»,читаючи йому моральні сентенції.
Під час дослідження ми передусім виявляли причини допущенихнегативних вчинків. Залежно від причини, а їх може бути безліч, підбираласяміра індивідуального впливу. Індивідуальний підхід буде ефективним тільки тоді,коли спрямований не на вирішення окремої ситуації, а органічно вплітається всистему, спрямовану на подолання недисциплінованості того чи іншого учня.Вихідним моментом індивідуального підходу слід вважати конкретну особистість,на яку спрямований той чи інший виховний вплив. Для успішної індивідуальноїроботи класовод має уважно вивчати учнів свого класу.
Дослідження переконало, що індивідуальна правовиховна робота маєбудуватися за добре продуманою програмою. Спочатку виявляють основні рисинегативного розвитку учня. Серед негативних якостей у школяра завжди є головне,що визначає його поведінку. Згодом визначаються причини відхилень від нормповедінки (недоліки роботи школи, помилки виховання в сім’ї, вплив оточуючогосередовища). Основою перевиховання є опора на позитивні риси учня. Для цьоговияснюється, що в характері учня треба розвивати, а що треба закладати іформувати. Індивідуальна правовиховна робота з учнями будується так, щоб вонипривчалися самостійно давати правильну оцінку своїй поведінці і вчинкам інших.
У процесі формуючого експерименту особлива увага приділяласявикористанню можливостей правового виховання молодших школярів, закладених унормативних документах, на основі яких будується робота вчителя початковихкласів з виховання навичок правомірної поведінки школярів. До таких нормативнихдокументів належать правила для учнів, правила внутрішнього розпорядку школи,правила поведінки дітей та підлітків у громадських місцях, правила дорожньогоруху та інші.
На нашу думку, варто розробити детальні правила поведінкиучнів у школі, вдома, на вулиці, в громадських місцях. Наприклад: «Бережи своюпарту, свій клас. Не пиши па парті, не брудни її чорнилом», «Гуляючи вкоридорі, притримуйся правої сторони, швидко не бігай, голосно не кричи, невлаштовуй бійки»; «Намагайся не чекати, коли тебе попросять про допомогу,нагадають про твої обов’язки», «Не можна висловлювати незадоволення, що у тебенемає тої чи іншої речі» (з «етичного кодексу» В.О. Сухомлинського).
У правилах поведінки на вулиці можуть бути такі: «Бережи свійпід’їзд і слідкуй за тим, щоб й інші дотримувались правил порядку в під’їзді», «Якщохтось упав, допоможи піднятися», «Не смійся, не звертай особливої уваги налюдей з фізичними вадами», «Розмовляючи з дорослими, не тримай рук у кишенях».У правилах поведінки в громадських місцях варто не забувати таких «дрібниць»: «Привиході з тролейбуса не кидай квитка під ноги», «У роздягальні треба стати в чергуза пальтом», «У залі для глядачів не можна смітити, лузати насіння».
Робота над правилами для учнів здійснювалася нами у двохнапрямках: по-перше, роз’яснювали їх, домагаючись свідомого засвоєння учнямивимог до їх поведінки; по-друге, привчали учнів до дотримання цих вимог,формували потребу в постійному їх виконанні. Виховання звички дотримуватисьправил поведінки, дисциплінованості передбачалось з перших днів перебуванняучнів у школі. Дуже важливо було при цьому, щоб учитель молодших класів знав, якрозуміти дисципліну і якими методами домагатися її.
Під час засвоєння правил поведінки молодшими школярамивикористовувалися елементи гри. Діти дуже захоплювалися «розігруванням сцен», звеликим бажанням інсценізували вимоги правил поведінки в класі, на вулиці. Першніж формулювати правила про те, що учень повинен старанно вчитися, уважнослухати пояснення вчителя, сумлінно і самостійно виконувати всі його завдання,вести себе добре на уроці, проводилась бесіда, на якій перед дітьми ставилосьряд запитань: Як потрібно вчитися? Як слухати пояснення вчителя? Як поводитисьна уроці? У ході такої бесіди основні положення ілюструвались цікавимиприкладами з життя класу, з художньої літератури, кінофільмів, телепередач. Усеце допомагало глибше переконати учнів у доцільності і необхідності правил.
Вимогу «самостійно» виконувати завдання ілюстрували роботою учняза партою. Діти із задоволенням «програвали» окремі моменти вимог до поведінкив школі, вправлялися в правильній поведінці, зауважували відхилення від нормтих чи інших правил, які вони вивчали.
Вивчення школярами правил поведінки поєднувалося з їхпрактичними справами. Це сприяло формуванню у них не тільки переконаності внеобхідності їх дотримання, а й виробляло відповідні вміння, навички та звичкиповедінки. Шляхів для такого поєднання є багато. Важливо продумати кожен пунктправил і знайти для нього практичний вихід. Користувалися для цього кожноюнагодою. Так, на уроках вимагали, щоб на партах було все необхідне, а учні булиактивними, дисциплінованими.
На класних годинах заслуховували звіти учнів про виконанняними вимог режиму дня, дотримання правил санітарії і гігієни, бережливеставлення до шкільного майна. Цікавилися, які книжки прочитали учні за тиждень,чи вчасно здали їх до бібліотеки, як провели свій вільний час. Перед виходом дотеатру чи в кіно проводилися настановні інструктажі з вимогою самоконтролю затим, як учні проходять між рядами крісел, як розмовляють, як поводяться під часзустрічі з дорослими, у салонах транспорту тощо. Вправлялися у спеціальнихіграх.
Створення спеціальних ситуацій для практичного втіленняконкретних правил поведінки в школі, спілкування на позакласних заходах даваломожливість побачити, як учень самостійно вибирав відповідну лінію поведінки,наскільки в нього сформувалися звички правомірної поведінки.
На основі правил поведінки проводилась систематична виховнаробота й з батьками учнів. Адже правила охоплюють основні обов’язки школярів,сумлінне виконання яких свідчить про різнобічну вихованість. На жаль, нерідко івчителі, і батьки роблять висновки про дотримання учнями правил тільки наоснові їх слухняності чи неслухняності. Справжню оцінку слід давати школярам заїх ставлення до навчання, до праці, до особистого і шкільного майна, довчителів і товаришів, за вміння розумно використовувати вільний час, працюватинад собою тощо.
Щоб сприяти школі у формуванні в учнів тих якостей, якіпередбачені правилами поведінки, батьки повинні також їх знати, володітиелементарними педагогічними прийомами щодо їх формування. А це вимагало відпедагогів проведення з батьками спеціальних бесід про правила поведінки таметодику їх вивчення.
У правовому вихованні дуже важливо, щоб запропоновані учнямрозумні і справедливі правила поведінки виконувались ними. При невиконанні цихправил мають наступати санкції, які повинні бути відомі учням і послідовновтілюватися в життя всієї школи. Такі санкції посилюють увагу до правил,формують усвідомлення їх необхідності. У випадку порушення учнем правила, мипропонували класоводам добре розібратись в ситуації: Чи розуміла дитина сутьправила? Чи здатна вона його дотримуватись? Чи мали місце якісь пом’якшуючіобставини? Чи це перше порушення правила чи ним ігнорують постійно і порушуютьнавмисне? Якщо покарання неминуче, то вчитель має враховувати при визначеннійого міри вік дитини, її характер, а не тільки допущений нею проступок.
Реагування педагогів на порушення правил виражалосянагадуванням, зауваженням, вибаченням, зустріччю з директором школи, батьками.В окремих випадках обговорювався проступок тактовно усім класом. Все залежаловід того, порушено правило поведінки в школі чи поза нею.
Свідомому засвоєнню правил поведінки сприяло їх щоденнеповторення до тих пір, поки діти не стануть їх дотримуватись. Згодомпродовжувалося повторення протягом кількох днів, заохочуючи при цьому учнів навідповідну поведінку. Особливої уваги і повторення вимагали ті правила, які небули засвоєні, а тому порушуються. Бажано спеціально обговорити в класі кожне зцих правил.
У процесі експериментальної роботи значно зріс діапазонвикористання різноманітних методів і форм правовиховної роботи з молодшимишколярами, що й зумовило її ефективність.
2.3 Аналіз результативності експериментального дослідження
Наступним етапом експериментального дослідження було визначенняефективності та практичної значущості використаних у процесі правовоговиховання учнів експериментального класу завдань.
Відповідно до цього наприкінці експериментального дослідженняпроводилися контрольні заміри рівня сформованості правових уявлень та правомірноїповедінки учнів з експериментального і контрольного (який працював затрадиційною методикою правового виховання) класів.
З метою визначення ефективності експериментальногодослідження у підвищенні ефективності процесу правового виховання учнів 3-хкласів ми пропонували їм серію завдань правового змісту. Також у процесіекспериментальної роботи нас цікавило питання правової обізнаності молодшихшколярів. З цією метою була використана анкета, розроблена І. Запорожан [30,271–272], за допомогою якої передбачалось виявлення доступних і необхідних длямолодших школярів знань з різних галузей права – конституційного,адміністративного, сімейного, трудового, цивільного, кримінального (див.додаток А). В анкетуванні взяв участь 41 учень початкових класів.
У процесі аналізу відповідей учнів контрольного іекспериментального класів на поставлені в анкеті запитання виявилося, що навітьна ті з них, які вимагають загальновідомих знань, не всі учні правильновідповіли. Так, з опитаного 41 учня 1,3% не знають назву нашої держави, 4,5% –назву її столиці, 9,2% – не мають уявлення про Державний Герб України.Якщо зважити, що ці питання є предметом обговорення на багатьох уроках з різнихнавчальних предметів і позаурочних виховних заходах, то можна було очікувати кращихзнань учнів. 11,4% учнів не знають того, що основним законом нашої країни єКонституція України, 19% учнів вважають, що виконання законів стосується тількиПрезидента України, депутатів Верховної Ради, суддів, а не всіх громадян.
Значна частина учнів (38%) не знає, що за систематичніпорушення правил поведінки в школі та за її межами можна потрапити доспеціальної школи з посиленим режимом з одинадцятирічного віку. 24,7% дітей непідозрюють про існування дитячих притулків, куди може потрапити молодшийшколяр, який заблукав або утік з дому. 79,3% учнів не знають, що за заподіянуними шкоду несуть відповідальність їх батьки. 75,8% молодших школярів не знаютьпро існування служби у справах неповнолітніх, яка покликана захищати їхніправа.
Таку правову необізнаність молодших школярів ми можемопояснити передусім недосконалістю, а то й відсутністю у школі цілеспрямованогоправового виховання.
З метою проведення констатуючого зрізу було розроблено іпідібрано спеціальні анкети (див. додатки Б-В). Отримані дані дозволили зробитикількісний і якісний аналіз та на його підставі розробити методику формуючогоексперименту. У його основу була покладена розроблена нами програма зміступравового виховання молодших школярів та методика його використання впозакласній виховній роботі. Формуючий експеримент передбачав також відповіднуроботу з батьками учнів у плані підвищення їх правової обізнаності (див.додаток Г).
Виявлення рівня сформованості правових уявлень у молодшихшколярів здійснювалось за спеціально розробленою анкетою, яка складалась іззапитань з різних галузей українського права (див. додаток А).
У процесі дослідницької роботи в експериментальній групізмінилися на кращі всі показники рівня правових уявлень молодших школярів. Уконтрольній групі ці показники також певною мірою змінилися, але ці змінизначно менші.
У процесі пошуково-експериментальної роботи нас цікавило іпитання, як вплинув запроваджений нами зміст правового виховання на поведінкумолодших школярів. З цією метою в експериментальних класах під час всьогоексперименту велися спеціальні журнали, в яких фіксувалися негативні вчинки, щодопускалися учнями. Як засвідчують результати цілеспрямованих спостережень, векспериментальному класі кількість допущених молодшими школярами відхилень уповедінці і в цілому, і за окремими видами, набагато менша, ніж у контрольнійгрупі.
Матеріали контрольного зрізу засвідчили, що у процесіформуючого експерименту значно зросла правова вихованість молодших школярів завсіма її показниками.
Правовиховна робота з молодшими школярами досягає належнихрезультатів за умови, що її зміст, форми і методи їх реалізації враховуютьособливості дітей молодшого шкільного віку. Дітям цього віку подобається, колиз ними, як з дорослими, говорять про найсерйозніші речі – не лише прооцінки та ігри, а й про події в країні і світі, про взаємини дорослих. Однакпро серйозне з дітьми слід говорити просто, прагнучи звертатися до їхньоговласного життєвого досвіду, до прочитаних книжок, побаченого ними потелевізору, діючи при цьому не лише на свідомість молодшого школяра, а й найого почуття.
Правовиховна позакласна робота з учнями базувалася наотриманих ними на уроках та в сім’ї правових знаннях та уявленнях, сприялаформуванню в учнів інтересу до них, потребу в їх систематичному використанні упрактичній діяльності. У правовиховній роботі важливо розвивати активністьмолодших школярів. Треба частіше створювати такі умови, які б давали можливістьучням самостійно оцінювати свою власну і поведінку ровесника, свій вчинок іоднокласника, сміливо висловлювати свою думку з приводу тих чи інших подій укласі, в школі і за її межами.
Таким чином, виявилося, що правове виховання учнів молодшихкласів може бути повноцінним за умови, що вони залучаються до посильноїправоохоронної діяльності, що сприяє формуванню у них навичок та звичокправомірної поведінки, нетерпимого ставлення до її порушників. Проведенийексперимент з правового виховання молодших школярів на основі розробленої намиметодики правового виховання показав, що його реалізація сприяє ефективномузасвоєнню системи доступних для цієї категорії учнів правових понять,формуванню відповідних уявлень, а також позитивного досвіду правомірноїповедінки і діяльності.

Висновки
Отже, правове виховання можна визначити як планомірний іцілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формуваннявідповідних правових установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, щозабезпечують необхідні умови для її особистісного розвитку, підготовки досуспільного життя та активної життєдіяльності. Правове виховання є одним ізнапрямків загального процесу виховання, що містить у собі правову освіту,виховання поваги до чинних законів і норм права, формування активної позиціїщодо протиправних і антигромадських дій.
Правова освіченість і виховання сприяють формуванню правовоїкультури і менталітету кожної людини. В основі права лежить принципсправедливості, що характеризує моральний зміст нормативного характеру правилповедінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених державою. Законодавствояк зовнішнє вираження права визначає рівень свободи людини, яка постійновступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, державою тасуспільством у цілому.
Основними завдання правового виховання є доведення довихованців законів і нормативних актів України та їх усвідомлення; систематичнеінформування вихованців з актуальних правових питань; формування у них правовоїсвідомості; прищеплення їм поваги до правових норм, принципів законності,розуміння необхідності їх дотримання; вироблення у вихованців навичок і вміньправової поведінки; формування почуття нетерпимого ставлення до правопорушень ізлочинності, залучення їх до посильної участі у боротьбі з негативними явищами,які мають місце у життєдіяльності колективу; подолання у свідомості окремихвихованців помилкових уявлень, негативних звичок і навичок поведінки, якіформувалися під впливом негативних явищ тощо.
Правова вихованість особистості виявляється в стиліправомірної поведінки, що зумовлює сукупність його характерних особливостей таознак.
Стиль такої поведінки характеризується сталою специфічністю увирішенні життєвих проблем та завдань і в цьому аспекті є важливим показникомправової підготовки, досвіду особистості, виявляє особливості вибору варіантуправомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами. Науковий підхід доправового виховання, інтегруючи в собі психологічний і педагогічний аспекти,забезпечує відповідність віковим та індивідуальним особливостям учня,теоретичну обґрунтованість методики виховання, виявлення та результативностікоригування виховних впливів.
Формування особистості має здійснюватися як цілеспрямований,поетапний процес, що становить цілісну систему, тобто сукупність закономірнопобудованих, динамічно пов’язаних компонентів (явищ, процесів, впливів),взаємодія яких породжує нову системну якість. Системний підхід у правовомувихованні охоплює всі головні сторони навчання і виховання – від постановкицілей і конструювання, навчально-виховного процесу до перевірки йогоефективності та результативності.
Правове виховання молодших школярів є необхідним компонентомранньої профілактики відхилень у їх поведінці, тобто проведення виховної роботина стадії формування основних рис характеру, відношень із середовищем. Прицьому невичерпні можливості для підвищення ефективності засвоєння предмета даєпозаурочна правовиховна робота з молодшими школярами. Підвищенню ефективностіправового виховання сприятиме також посилення виховного впливу всьогонавчального процесу; вдосконалення індивідуальної роботи з учнями, застосуванняактивних форм впливу; зміцнення взаємодії сім’ї, школи та громадськості уформуванні правосвідомості школярів, залучення учнів до правової діяльності;систематична перевірка та аналіз ефективності правовиховної роботи з метою їїпостійного вдосконалення.
У правовиховній роботі з молодшими школярами важливодотримуватись загальнопедагогічних принципів виховання та специфічних принципівправового виховання. До специфічних принципів правового виховання відносятьєдність правового і морального виховання; оперативність використання правовоїінформації; поєднання переконання з примусом; дотримання законності у правовомувихованні; єдності прав і обов’язків школярів.
Результати формуючого експерименту переконують, що школярампотрібно давати знання таких правових положень, які допоможуть їм правильновибрати лінію поведінки в житті і діяльності, сформувати у них правильніуявлення про необхідності поводитись гідним чином. Тому зміст правовоговиховання має передбачати ознайомлення школярів з доступними їм правовимиположеннями, що стосуються конституційного, адміністративного, цивільного,сімейного, трудового, кримінального, природоохоронного права.
Ефективне здійснення правового виховання молодших школяріввимагає тісної взаємодії школи та сім’ї. Така взаємодія сприяє подоланнюстихійного виховного впливу в сім’ї. Для цього школа має озброїти батьківпевною сумою педагогічних, психологічних та правових знань, уміннямизастосовувати ці знання у повсякденній виховній роботі з дітьми.
Таким чином, бачимо що підтвердилась наша гіпотезадослідження: якщо в процесі правового виховання молодших школярів забезпечитивикористання різноманітних прийомів, то рівень сформованості правової культурив учнів початкових класів значно підвищиться, яку ми визначили на початкуексперименту.
Проведення формуючого експерименту дозволило значно розширитиправові знання і уявлення молодших школярів, домогтися розуміння ними особистоївідповідальності за свої вчинки і поведінку. Вивчення правових питань викликалов учнів значний інтерес, сприяло якісним змінам джерел правової інформаціїдітей, виробленню у них правильної громадянської позиції. Школярі усвідомилинеобхідність постійно дотримуватись правил поведінки у школі і за її межами,розуміння особистої відповідальності за порушення дисципліни й порядку в школі,вдома і на вулиці. У них зріс інтерес до правової інформації.

Список використаної літератури
 
1. Бойченко С.Правове виховання у початкових класах // Початкова школа. – 1999. – №1. – С. 49–51.
2. Бармак М. Основиправознавства. Кишеньковий довідник. – Тернопіль, 1999. – 200 с.
3. Бех І. Науковерозуміння особистості як основа ефективності виховного процесу // Початкова школа. – 1998. – №1. – С. 2–6.
4. Бородін І.Виховання правової культури учнів – завдання держави // Рідна школа. – 1998. – №5. – С32–33.
5. Васькович Й.Проблема правового виховання молоді // Право України. – 1997. – №2. – С 49–50.
6. Веремій В. Допроблем профілактики протиправної діяльності учнів // Рідна школа. – 2002. – №4. – С19–21.
7. Вікова тапедагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська,З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.
8. Воєцька Т.В.,Горобець Н. Формування соціального досвіду учнів у процесі правового іморального виховання // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. «Гуманізаціянавчально-виховного процесу як засіб попередження правопорушень середучнівської та студентської молоді» / За ред. В.М. Герасименка. – К., 1994. – С. 181–184.
9. Возрастнаяи педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. – М.:Просвещение, 1979. – 288 с.
10. Волкова Н.П. Педагогіка. –К.: Вид.центр «Академія»,2001. –576 с.
11. Володько М.В., Карпов О.М. Правове вихованняв школі, сім’ї –основа профілактикиправопорушень серед учнівської молоді // Матеріали Всеукр. науково-практичної конференції«Гуманізація навчально-виховного процесу як засіб попередження правопорушеньсеред учнівської та студентської молоді» / За ред. В.М. Герасименка. – К., 1994. – С 120–122.
12. Воронов Б. Предупреждениеправонарушений несовершеннолетних // Воспитание школьников. – 1991. – №5. – С. 3.
13. ГалактіоноваІ.Е. Фактори впливу на формування політичної культури молоді України (90-тіроки XX століття) // Наукові записки НУ «Києво-Могилянська Академія»:Політичні науки. – 2001. – Т. 19. – С. 72–79.
14. Галузинський В.М. Впливпедагогічних відносин на формування особистості учня // Початкова школа. – 1975. – №9. – С. 5–12.
15. Глушенко А.Г. Віковіособливості молодших школярів і завдання морального виховання // Початкова школа. – 1976. – №5. – С. 8–14.
16. Глушенко А.Г. Моральневиховання в процесі навчання // Початкова школа. – 1975. – №2. – С9–13.
17. Головатенко А.Ю. Формированиенравственно-правовых убеждений школьников // Нравственно-правовое воспитание школьников: Из опыта работы: Книга дляучителя / Сост. А.Ф. Никитин. – М.: Просвещение, 1986. – С. 107–113.
18. Головченко В.В. Правове вихованняучнівської молоді – на рівень сучасних вимог // Рад. школа. – 1983. – №12. – С. 45–46.
19. Головченко В.В.,Нелін Г.І. Правове виховання учнівської молоді: Питання методології таметодики. – К.: Наукова думка 1993. – 138 с.
20. Грива О.Соціально-педагогічний захист прав дітей і молоді в сучасній Україні //Шлях освіти. – 2002. – №4. – С. 40–42.
21. Давыдов Г.П. Теоретическиеосновы отбора правовых фактов явлений для формирования правосознания и поведения // Формированиеправосознания и поведения учащихся / Под ред. Г.П. Давыдова. – М., 1981. – С. 6–22.
22. Державна національнапрограма «Освіта» (Україна XXI ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
23. Детская психология / Подред. А.А. Люблинской. – М.: Просвещение, 1971. – 415 с.
24. ДокукінаО.М. Виховання молодших школярів у сучасній українській сім’ї // Початкова школа. – 1997. – №5. – С. 17–21; №6. – С. 6–14.
25. Друзь Б.Г. Вихованняпізнавального інтересу молодших школярів в процесі навчання. – К.: Радянська школа, 1978. – 160 с.
26. ЄременкоВ.О. Профілактика учнівських правопорушень: школа і сім’я // Початкова школа. – 1990. – №11. – С45–48.
27. Єременко В.О. Чассплачувати борги // Рідна школа. – 1990. – №7. – С. 20–25.
28. ЗагреваВ. Виховання в учнів поваги до законів і права // Рідна школа. – 2002. – №10. – С. 65–67.
29. 3апорожан І. Нові аспекти правового виховання молодших школярів // Науковізаписки ТДПУ: Педагогіка. – 1999. – №1. – С. 41–44.
30. ЗапорожанІ.Г. Педагогічні основи правовиховної роботи з молодшими школярами: Дис. канд. пед. наук. – Тернопіль,2002. – 273 с.
31. Ипполитов Ф. Правовоевоспитание: с чего начать // Семья и школа. – 1990. – №11. – С. 23–26.
32. Итогнев К.Е., Миньковский Г.М. Семья,дети, школа. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.
33. ІващенкоС. Правова культура в контекстінаціонального виховання // Освіта і управління. – 1999. – №4. – С. 107–115.
34. ІщенкоЛ. Наступність управовому вихованні // Початкова школа. – 1998. – №9. – С. 31–34.
35. Кацанда Г.В. Наваше прохання: правовий всеобуч // Рад. школа. – 1989. – №8. – С. 91–92.
36. КозубовськаІ.В., Деркач Є.Д. Профілактика важковиховуваності молодших школярів //Початкова школа. – 1976. – №10. – С. 71–74.
37. КолесінаТ.Є. Психолого-педагогічна діагностика відхилень у поведінці учнів // Початкова школа. – 1996. – №12. – С. 11–13.
38. КореневаІ. Правові аспекти екологічного виховання // Початкова школа. – 1999. – №10. – С19–20.
39. Корниленко Л.М. Об опытеизучения уровня правосознания школьников // Правовоспитание молодежи / Под ред. В.Н. Кудравцева.– М.: Юрид. лит., 1974. –С. 58–59.
40. Короткова Л.П. Дляполіпшенняправового виховання учнів //Рад. школа. –1986. – №9. – С. 69–72.
41. КрапівінаО. Запам’ятати з опорою на образ // Початкова школа. – 2003. – №7. – С. 14–17.
42. Красовицький М. Моральневиховання учнів у теорії і практиці американської школи // Рідна школа. – 1998. – №4. – С29–52.
43. Крутенький В.А. Основыпедагогической психологи. – М.: Просвещение, 1972. – 255 с.
44. КузьмінськийА.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 418 с.
45. Лукьянова М. Ориентирсамостоятельной деятельности: обучение школьников самоконтролю // Учитель. – 2003. – №2. – С. 3–6.
46. Люблинская А.А. Учителюо психологии младшего школьника. – М.: Просвещение, 1977. – 224 с.
47. Магдик О.О. Правове вихованняшколярів: теорія, досвід, проблеми // Пост Методика. – 1999. – №2–3. –С 53–54.
48. МацукЛ. Правове виховання дітей у сім’ї // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. – 2002. – №2. – С. 17–19.
49. Методические рекомендациипо непрерывному правовому воспитанию школьников/ О.В. Борисова, Т.Н. Мирошниченко, О.П. Песоцкая. – К., 1989. – 16 с.
50. Миньковский Г.М. Системаи основные условия эффективности правового воспитания молодежи // Проблемы правовоговоспитания молодежи / Под ред. В.Н. Кудрявцева. –М.: Юрид. лит., 1974. – С. 6–9.
51. МілюшниковаО. Права людини: моя власна думка // Рідна школа. – 1997. – №3–4. – С 35–36.
52. Мойсеюк Н.Є.Педагогіка. – К.: Либідь, 2003. – 4-е вид., доповн. – 615 с.
53. Національнадоктрина розвитку освіти в Україні // Освіта України. – 2002. – №33. – 23 квітня.
54. Никитин А.Ф. Формированиеправовых взглядов и убеждений учащихся // Формирование правосознания и поведения учащихся /Под ред. Г.П. Давыдова. – М.: АПН СССР, 1981. – С. 36–50.
55. Обухов В.М. Влияниеправового воспитания на формирование правосознания и поведения школьников /Правовое воспитание школьников (Из опыта работы) / Сост.: Г.П. Давыдов, А.Ф. Никитин,В.М. Обухов. – М.: Просвещение, 1979. – С. 58–60.
56. Оржеховська В.М. Профілактикаправопорушень серед неповнолітніх: Навч.-метод, пос. – К.: ВіАн, 1996. – 352 с.
57. Орзых М.Ф. Право в системекоммунистического воспитания советской молодежи // Правовое воспитаниемолодежи / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 40–42.
58. Основы правовой культурышкольников // Нар. образование. – 1998. – №9–10. – С. 35.
59. Педагогіка/ Заред. М.Д. Ярмаченка. – К.: Вища школа, 1986. – 543 с.
60. Пирогов В.Н., ЛомтевСП. Вопросы повышения эффективности правового воспитания школьников //Проблемы предупреждения правонарушений учащихся общеобразовательных школ / Подред. В.В. Панкратова. – М.: ВНИИ проблем укрепления законности иправопорядка, 1990. – С. 39–48.
61. Про стан негативнихтенденцій серед неповнолітніх та заходи щодо їх попередження: Матер. Всеукр.наук.-практ. конф. «Гуманізація навчально-виховного процесу як засібпопередження правопорушень серед учнівської та студентської молоді» / За ред. В.М. Герасименка.– К., 1994. – 230 с.
62. Програмидля середньої загальноосвітньої школи. 1–4 кл. – К.: Початкова школа, 2006. – 342 с.
63. Рабинович П.М. Правовенавчання і виховання школярів: шляхи вдосконалення методики // Рад. школа. – 1983. – №12. – С. 42–44.
64. СапожніковаЛ.С. Знана і реальна поведінка молодших школярів // Початковашкола. – 1994. – №3. – С. 11–13.
65. СапожніковаЛ.С. Формування в учнів дисциплінованої поведінки // Початковашкола. – 1975. – №6. – С 9–14.
66. Смаглій О. Застосуванняігрових ситуацій на уроках // Поч. школа. – 2003. – №3. – С. 20–21.
67. Смирнов А.А. Избранныепсихологические труды: В 2-х т. – М.: Педагогика, 1987. – Т.2. – 344 с.
68. Соколов Л.Б. Организацияи руководство правоохранительной деятельностью учащихся // Формирование правосознания иповедения учащихся / Под ред. Г.П. Давыдова. –М.: АПН СССР, 1981. – С. 50–65.
69. Ставицький О.О. Переконуючийвплив у виховному процесі // Початкова школа. – 1993. – №11. – С. 3–5.
70. Стельмахович М.Г.Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ,1996. –180 с.
71. Степаненко С.Нові пріоритети нашої школи // Початкова школа. – 1999. – №1. – С. 8–10.
72. Сухомлинський В.А. Серцевіддаю дітям. – К: Рад. школа, 1988. – 220 с.
73. Сухомлинський В.О. Розмоваз молодим директором школи / Вибрані твори: У 5-ти т. – К.: Радянськашкола, 1977. –Т.4. –С. 394–582.
74. ТкачоваН. Формування в учнів основоположних ідей права // Рідна школа. – 1999. – №6. – С56–59.
75. Ткачова Н.О. Формування вучнів основних правових понять // Рад. школа. – 1987. – №12. – С 18–20.
76. Ушинский Н.Д. Собр. соч.: В 6-ти т. – М.-Л.:Наука, 1956. –Т. 3. – 454 с.
77. Ушинський К.Д. Людинаяк предмет виховання / Вибрані педагогічні твори у двох томах. – К., 1981. – Т.1. – С. 142–472.
78. ФіцулаМ. Використання педагогічної спадщини В. Сухомлинського у правовомувихованні школярів // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. – 2002. – №5. – С 14–15.
79. ФіцулаМ. Виховувати в учнів повагу до закону // Право України. – 1997. – №2. – С. 51–54.
80. ФіцулаМ.М. Педагогіка. – К.: Вид. центр. «Академія», 2002. – 528 с.
81. ФіцулаМ.М. Правове виховання учнів: Методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1997.– 148 с.
82. Хорошенюк А.Політична культура в системі освіти молоді // Шлях освіти. – 2002. – №3. – С. 34–35.
83. Ягупов В.В.Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.