Етнічна специфіка духовної культури греків Приазов'я

Етнічна специфіка духовної культури греків Приазов’я
Підвищений інтерес українських етнографів до Приазов’язакономірний, оскільки це один з найбільш змішаних в етнічному відношеннірегіонів України. Питання міжетнічних зв’язків у нових політичних і соціально-економічнихумовах займають одне з провідних місць у дослідженнях етнологів не тільки нашоїкраїни, а й усього світу. Причому слід зазначити, що в даний час етнічнаспецифіка у більшості народів зміщується з матеріальної сфери в сферу духовну. В цьому зв’язкуявляє великий інтерес вивчення весільного ритуалу, оскільки в ньому найбільшеакцентована етнічна специфіка того або іншого народу, а в даному випадку греківПриазов’я.
Мета статті – прослідити етнічну специфіку греків Приазов’я(урумів-тюркофонів і румеїв-еллінофонів) в історичній ретроспективі в контекстіїх етнокультурної взаємодії з іншими народами на матеріалі весільноїобрядовості.
Слідзазначити, що сьогодні існують лише праці описового характеру. Серед них статтяС.І Маркова [1], яка висвітлює урумське весілля кінця ХІХ століття, і роботакраєзнавця О. Ксенофонтової-Петренко [2] про румейське весілля в с. Сартана. Звертає на себеувагу праця проф. В.К. Борисенко [3]. Це одна з небагатьох праць зетнічної культурі греків, де розглядається сучасний стан грецького весільногообряду. Висвітлення весільної обрядовості мало місце в рамках науковихконференцій [4].
Новизнароботи полягає в тому, що при вивченні весільної обрядовості використовуєтьсякомплексний підхід. Разом з історичною літературою в науковий оборот вводятьсяетнографічні, лінгвістичні і фольклорні джерела, з використанням термінологіїурумів – греків-тюркофонів і румеїв – греків – еллінофонів з етимологічнимипоясненнями, що дозволяє розглянути дане явище в часі і просторі. Стаття написанана основі досліджень ХІХ – ХХ ст. та польових матеріалів, зібраних під часетнографічних експедицій у грецьких селах Донецької області у 1970–2002 рр. [5]
Традиційно шлюби між греками бралися лише в рамках рідногосела. Шлюби між урумами і румеями, так само як і з росіянами, українцями іпредставниками інших народів, аж до початку ХХ ст. були дуже рідкісними [6]. В 70-і роки ХХст. значно збільшилося число міжнаціональних шлюбів, а в даний час звертає насебе увагу тенденція до зростання кількості шлюбів з представниками іншихнаціональностей, особливо слов’янами. Але останні наші дослідження показали, щонайстійкішими є шлюби між греками в рамках одного села [7].
Тепер перейдемо безпосередньо до розгляду самого весільногоритуалу, який складається з послідовно чергуючих обрядових дій: передвесільної,весільної і післявесільної обрядовості. Традиційне грецьке весілля – дугкун(турец. dühün), гамус (грец. γαμος) завждирозігрувалося повно і послідовно, з дотриманням безлічі найдрібніших дій.Багаторазові опитування знавців традиційного грецького весілля свідчать про те,що в різних селах деякі обряди вже забуті, але в цілому весілля зберігаєзагальний стрижень, хоча є локальні відмінності, на яких ми акцентуватимемоувагу.
В грецьких селах довгий час вибором нареченоїзаймалися батьки нареченого. Але вже на початку XX століття питання шлюбуобговорювалися і з молодятами. Основною передвесільною обрядовою дією єсватання – аравона,аравонязму (дав. грец. αρραβών), шаннамах (крим. татар.). Досвідчені ввесільних справах близькі родичі або сусіди нареченого пукушарс, прокоршар(грец. προξενητης – сват) приходили в будинок до батьківнареченої з подарунком смадъ, цінністьякого була різною. Так, в с. Сартана це була хустка з двома срібними монетами,скріпленими воском [8], в с. Чермалик одналише хустка, в с. Старий Крим – шовкова хустка і золота каблучка для нареченої,а в В. Янисолі «симадъха» складався з 20 копійок, каблучки, шарфа абокофти та карбованця – все це складалося в довгий рушник, який у свою чергуперегинався кілька разів і набирав форми трикутника [9]. Під час цієї зустрічі призначався час для заручення молодят – мегала аравонис (греч. μεγάλοςαρραβώναςвід др. гр..μέγαςαρραβών) – велике сватання.
Насватання запрошувалися музиканти. Всі грецькі свята, і особливо сімейні обряди тазвичаї, супроводяться музикою [10]. В традиційний інструментарій греків входила гіміча, чемене,чимане – струнно-смичковий інструмент, який походить від турецької каманчі(турец.kamançа, keman– скрипка). Додухових інструментів належали: хавал (татар.къавал, турец.хavalı– має багато повітря) – це сопілка, зурна (турец. zurna)– сучасний кларнет з 8–9 отворами, який поширений серед народів Кавказу,Малої Азії, Криму і Близького Сходу, та тулуп – зурна (турец. tulum –волинка)– це старовинний чабанський музичний інструмент, щовиготовлявся з козиної шкури, яка надувалась повітрям і забезпечувалась дудками[11]. Важливе місце займали ударні інструменти: давул, даул(турец. davul – великий барабан) і доре, даіре, даре – бубен,обтягнутий шкірою і обчіпляний дзвониками. В ХІХ ст. всі ці інструменти булирозповсюджені серед населення Криму [12] та в Туреччині [13]. На сьогодні їх незалишилося ні у кримських татар, ні в маріупольських греків. Колисьнайпопулярніший музичний інструмент – скрипка – відійшов на другий план і заразвикористовується тільки на весіллях.
У греків українського Приазов’я приготування до весілляпочиналися за тиждень до вінчання, що є характерним і для жителів материковоїГреції [14]. Починаючи з неділікожний день був маленьким спектаклем. Уруми, наприклад, влаштовували «святосита», де головною дійовою особою була кухарка ащі (турец.aşçi‑повар).Цей обряд досить добре описаний у вищезгаданих роботах. Але звертає на себеувагу весільна страва «кулво» [15], яка на сьогоднішній день практично забута.Приготування цієї страви є вельми трудомістким процесом. По-перше, робивсякаркас з лози у вигляді півсферичної форми, потім він обліплювався з тістарізними фігурами, а після випікання, до нього прив’язувалися цукерки, горіхи іінші солодощі.
Передвесільним урумським обрядом був і «обряд хени», відомийв тюркському світі практично у всіх народів. Полягав він у фарбуванні волосся інігтів нареченої, але по суті – це був сумно-прощальний вечір нареченої з батьківськоюдомівкою. Хресна мати відводила наречену до себе додому для обмивання «делинъамами» (турец. gelin – наречена; hamam – банити).Поверталася наречена додому під червоною хусткою – алъ дуванъ. В.А.Горделівський звертає особливу увагу на цей ритуал, що займає почесне місце увесіллі османів. «Обряд хени» – фарбування волосся – це дівич-вечір, святожінок… пофарбована хною дівчина перетворюється ніби в наречену: слово «хинали»в народній мові – синонім слова «наречена» [16].
У румеїв напередодні весільного обрядувлаштовували демонстрацію посагу «прика»(грец. –προίκαвід дав. грец. Προίξ– посаг). Уп’ятницю вечором родички і подруги приходили розглядати вироби нареченої. В кінці ХІХ – поч. ХХ ст. в суботній вечір, коли у нареченого інареченої влаштовувався весільний бенкет, шафери (друзі нареченого) приносилинареченій півня. Вона його золотила і повертала назад. В українськомувесільному фольклорі також мають місце пісні про міфологічного птаха з«золотими перами», якого наречений повинен принести на весілля [17]. Ймовірно, ця традиція сходить до часів язичества. Звичаї, пов’язані зпівнем, зустрічаються як в Греції [18], так і вТуреччині [19].
Неділя – це був день вінчання і весілля вбудинку нареченого. Традиційна весільна церемонія починалася із запрошенняпосаджених батьків паранфу і паранфіси, роль яких, як правило,виконували хресні нуна – (грец. νουννά від лат. nonnus – хресна мати) і калота. Їх запрошували на весілля звеликою урочистістю у супроводі музикантів. У ряді грецьких сіл (Сартана,Чермалик, Камара) за цим запрошенням відбувалося невелике пригощання, якеорганізовували посаджені батьки нареченого. А в В. Янисолі посаджених батьківзабирали, а лише на другий день ті влаштовують пригощання. В цілому слідзазначити, що роль посаджених батьків – не тільки почесна, але й важлива – вонинесуть значні матеріальні витрати і до сьогоднішнього дня.
Перед вінчанням проводився обряд одягання нареченої – ніф(νύφη від дав. грец. νύμφη – німфа), делинъ (турец.gelin– наречена). До початку ХХ ст.вінчальне плаття нареченої було червоного кольору і часто переходило у спадок.Звертає на себе увагу традиційний головний убір румейської нареченої, якийназивається періфтар (грец.περί –першийкомпонент у складних словах і має значення: навколо, з усіх боків;φταρ– від дав. грец.κεφάλι; відрумейського фталь– голова). Його надівали перед вінчанням, а також носили перший рікпісля одруження і на свята. Періфтар являв собою полотнище довжиною до 3 мі 40 см завширшки і по довгих краях мав вишукану двобічну вишивкугеометричного орнаменту, виконану кольоровими вовняними або шовковими нитками,золотою канителлю. Кінці періфтара прикрашала невелика бахрома. Гречанкиобгортали не тільки верх голови, але й шию, а кінець періфтара звисав ззаду,іноді його притискали паском до пояса. Дослідникам різних часів вдалося зібратив Маріупольському краєзнавчому музеї невелику колекцію цих головних уборів [20]. На сьогоднішній деньнам насилу вдалося відновити послідовність одягання періфтара з прикрасами.
Обрядодягання і гоління жениха – гамброса (греч. γαμπρός – наречений) називався«коронацією» і супроводився награшем «Гамбріятку» [21]. Обов’язковою досі єцеремонія гоління у присутності хрещеного батька і парагамбросів(παραγαμπρός,грец. παρα – знаходиться поряд). Аналогічніобряди мають місце у народів Малої Азії і Закавказзя [22].
Вінчатисянаречений і наречена їхали окремо. Супроводжувала наречену хресна мати, яказаздалегідь її викупляла. Причому проходив цей ритуал обов’язково в пісеннійформі під акомпанемент зурни і бубна. Після благословення батьків наречена підсумний марш «Нифятку» [23] сідала на гарбу, запряжену волами. В обов’язковому порядку нетільки наречена, але й усі гості повинні були показати свій смуток [24]. В урумських весіллях цячастина обряду носила на собі відбиток стародавньої східної традиції викраденнянареченої [25]. «Наречений виносивнаречену на руках з будинку і садив її на приготовлену гарбу… у такому виглядівсі присутні відправлялися в церкву у супроводі молодих людей з музикою іпіснями, при цьому один з них ішов попереду з голою шаблею» [26]. Взагалі звичай ітипопереду весільної процесії з прапором або шаблею характерний для болгар [27] і турок [28].
Після закінчення обряду вінчання вся церемонія поверталася вбудинок нареченого, де їх зустрічала свекруха – петъера (грец. πεθερά), хайната(турец. kaynana), виконуючи танець «Дубурджа», як би запрошуючиїх зайти в хату. Далі виконувався обряд «обсипання» молодят, який широкоіснував у стародавніх греків, римлян і слов’ян [29]. Мати нареченого брала в руки тарілку, наповненусолодощами і дрібними монетами, обсипала молодят і гостей, а порожню тарілкурозбивала на щастя. Після чого всі заходили в будинок. Цікава особливістьзбереглася в с. Сартана і с. Чермалик. Свекруха брала мізинець правої рукинареченої, умочувала його в тарілку з медом і робила хрести. В с. Н. Каракуба,перш ніж ввести молодят в будинок, хрести випалювалися на лутках, що нібитоперешкоджало проникненню злих духів. Цікаво, що звичай робити хрестизустрічається лише у острів’ян Кріту [30].
Після повернення з церкви наречених пригощали вином. Вурумських селах вони пили з «великої чарки турецького срібла з ручкою». Післяцього починається весільний бенкет. В румейських селах він починався післятого, як прозвучить награш «Трапезітку». Під цю мелодію танцювали всізапрошені.
В минулому всі грецькі весілля супроводжувалися танцями. Вонивиконувались в різні моменти весільного обряду. Танець «Ярим-ава» (турец.yarım – неповний, незавершений, hava – мелодія, наспів) [31] – весільнийтанець найстаріших жителів села після вінчання молодих під час весільної ходи.Він виконується в спокійному темпі в колі або півколі, але обов’язково зчіткими рухами. Танець «Дубурджа» (турец. duburacı – веде подвійнугру), якийвідрізнявся своєю оригінальністю, виконувався тільки матір’ю перед гостями інареченими після звершення обряду вінчання та повернення їх з церкви убатьківський дім. Незвичайність цього танцю полягає у використаннінетрадиційних рухів для грецьких танців – вибивання та вистукування. Танець «Джин-ава»(турец. cavan-ava) виконувався протягомвесілля двічі: коли наречений, озброєний шаблею, забирав наречену збатьківського дому, та під час обряду обдарування молодих – «саачув» (турец.sağaçuv– від «сіяти»). В обох випадкаху танці брали участь чоловіки різного віку. Ще в кінці ХІХ ст. танці, яківиконувалися на початку весільного бенкету виключно старими, вийшли зпобутування: «Ер аваси» (турец. er-avası, татар. акъайаваси – чоловічий танець) та «Агир аваси» (турец. ağır– avası– важкий або повільний, статечний,урочистий танець; татар. агьыр аватар) [32]. «Трапезитка» (грец.τραπέζι– стіл) – застільнийвесільний танець, під час якого гості вітають наречених, пританцьовуючи підмузику сидячи, не виходячи з-за столу.
Але найпопулярнішимтанцем у грецьких селах Приазов’я є «Хайтарма» [33]. Різновидів цього танцюбагато. Всі вони похідні від кримськотатарської «К’айтарми» [34]. Греки,які проживали в Криму поряд з татарами, перейняли багато їх звичаїв, а середних такий: при одруженні в дім нареченого приїжджав численний табір родичів,земляків нареченої, де відбувався взаємний показ хореографічного мистецтва [35]. До сьогоднішнього дня «Кайтарма»залишається улюбленим танцем багатьох народів Криму [36].
В селах маріупольських греків в «Хайтармі» бралаучасть будь-яка кількість виконавців. Загальній танець змінювався виступомокремих пар. В кінці кожної танцювальної фігури танцюристи вигукували «О-П-Р».Під час виконання танцюристи діляться на невеликі групи, кожна з яких змінюєфігуру танцю, але всі виконують один і той же рух – приставний крок. Увесільному обряді «Хайтармі» відводиться важлива роль. Інколи він єзастільним, тобто дві – три парі старших людей танцюють, а решта сидять застолом, аплодуючи в ритм музики.
Другий день весілля був менш урочистим, алебільш відповідальним. Основними подіями цього дня був обряд під назвою «солодкагорілка»,поширений у народів Середземномор’я [37], обмін подарунками і одаровування молодят – харизмата.
Обряд «Солодка горілка» – гъальти рахи (грец. γλυκός – солодкий, тур. Raki– виноградна горілка.), билли рахи (турец. ballı – медовий) – однеіз знакових понять у традиційному грецькому весіллі. Її приготування іпригощання нею означає успішне з’єднання молодожонів, причому обряд був обов’язковимтільки за наявності явних доказів цнотливості нареченої. Напій несли в будинокбатьків нареченої разом з тваринами (баран, курка, півень), а відсутністьголови – знак ганьби молодої. В даний час цей обряд практично забутий. Але основні подіїдругого дня – це обмін подарунками між найближчими родичами і одаровуваннямолодят – харизмата (χάρισματα від дав. грец. Χάρις – подарунок).Сучасна система взаємного одаровування родичів зазнала деяких змін: звузилосяколо одаровуваних, дарування проводиться в перший день весілля і збільшиласяцінність самих подарунків.

Висновки
Теперпідведемо підсумки і звернемо увагу на зміни в сучасному весільному ритуалімаріупольських греків, що йдуть по лінії спростування та зменшення обрядових дій. Фольклорні елементивтратили своє пряме значення, але зберігаються як данина традиції. В весільнійобрядовості греків досить стійко зберігаються етноспецифічні риси, якісформувалися не стільки під впливом етногенетичних процесів, скільки внаслідоквзаємодії греків з іншими народами, насамперед тюркськими тасхіднослов‘янськими.
Подальшедослідження духовної культури та міжетнічних контактів греків Приазов’ядопоможе відтворити цілісну картину історичного минулого й сучасного цьогонароду.

Література
1. Марков С.И. Заметкио быте греков Приазовья // Мариуполь и его окрестности. – Мариуполь, 1892.– С. 406–438.
2. Ксенофонтова-Петренко О.Н. Семейныеобряды в с. Сартана // Культурно-бытовые процессы на Юге Украины. – М.:Наука, 1979. – С. 173–185.
3. Борисенко В.К.Весільні звичаї та обряди греків Призов’я // Під одним небом: Фольклоретносів України. – К., 1996. – С. 69–78.
4. Богадица Т.К. Современныйсвадебный обряд греков Приазовья (пос. Сартана) // Мариуполь: история иперспективы. Научно-практическая конференция. Сборник трудов. – Мариуполь,2002. – С. 157–158; Моруженко О.Б. Новые и традиционные чертысвадебной обрядности греков Приазовья // Донбасс и Приазовье: Проблемысоциального, национального и духовного развития. Тезисы докладов международнойнаучно-практической конференции. – Мариуполь, 1993. – С. 143–145; Моруженко О.Б. Традиционнаясвадебная обрядность в Греции и у приазовских греков // Україна-Греція:історія та сучасність. Тези міжнародної наукової конференції. – К., 1993. – С. 93–95.
5. Польові етнографічні експедиціїв грецьких селах Приазов’я в 1970-і роки проводилися проф. В.І Наулком, якийлюб’язно передав матеріали цих досліджень автору даної статті. В останнє десятиріччяавтор статті разом із студентами історичного факультету МДІ проводили комплекснеетнографічне дослідження всіх грецьких сіл Приазов’я.
6. Браун О.Мариупольские греки // Живая старина. – СПб., 1890. – Вып.ІІ. – С. 86.
7. Такай выводсделан на основании анализа опросных листов о брачных приоритетах грековПриазовья.
8.Ксенофонтова-Петренко О. Указ. праця. – С. 174
9. Наулко В.И. Материалыполевых этнографических исследований. – Рукопись. – С. 6.
10. Практично всямузика маріупольських греків є віддзеркаленням кримської народної музики. Зависловом Л.С. Юносова, дослідника кримськотатарської музики, музичнемистецтво Криму сформувалося під впливом багатьох культур. Народи, які населялиКримський півострів, близькі за мовою, звичаями і музичними традиціями.Багатовікове спільне мешкання сприяло появі кримської народної музики.
11. Бирих А.К. Мокиенко В.М. Степанова Л.И. Словарьрусской фразеологии. Историко-этимологический справочнтк. – СПб, 1998. – С. 96.
12. Алиев Ф.М. Антологиякрымской народной музыки. – Симферополь, 2001. – С. 339–347; Хартахай Ф. А Историческая судьбакрымских татар // Вестник Европы. – 1867а. – июнь. – С. 141–174.
13. Олесницкий А. ПесниКрыма. – М., 1910. – С. 15
14. Моруженко О.Б. Анализтрадиционной свадебной обрядностив Греции и у приазовских греков //Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу запідсумками науково-дослідницької роботи: історичні науки, політологія. КнигаІ.-Донецьк, 1997. – С. 26.
15. За словами информатора Т.К. Фоноваз с.Н. Каракуба.
16. Горделевский В.А. Османскаясвадьба. – М 1915. – С. 6.
17. Вовк Х. Студії з української етнографії таантропології. – К., 1995. – С. 197.
18. Венгер В. Эллада. Картины Древней Греции,ее религия, могущество и просвещение. – М., СПб, 1868. – С. 47.
19. Серебрякова М.Н. Семья и семейнаяобрядность в турецкой деревне. – Л., 1978.-С. 39.
20. МКМ. – Фонды.№409; №413; №415; №424; №427; №456; №470; №474; №475 ТКО.
21. Ашла А.А. Песни…
22. Марков С.И. Указ.праця – С. 423; Державин Н.С. Свадьбау анатолийских греков // Известия кавказского отделения РГО. – 1914.-Т.17.-С. 211;Акритас П.Г. Свадебные обычаи абхазских греков // Советскаяэтнография. – 1936. – №4–5. – С. 91.
23. Ашла А. Песни греков Приазовья, 1988.
24. Ксенофонтова-Петренко О. Указ. праця – С. 179.
25. Россия. Полное географическое описаниенашего отечества. – СПб., 1910. – Т.14. – С. 124.
26. Анторинов Ак. Домашнийбыт мариупольских греков // Известия общества любителей естествознания,антропологии и этнографии.‑Т.13.-Вип.1. – Труды этнографического отдела. –Кн.3. – Вип.1. – 1874. – С. 46.
27. Россия…. – С. 202.
28. Серебрякова М.Н. Семья и семейныйбыт…. – С. 24.
29. Латышев В.В. Очеркигреческих древностей. – СПб.: Алатея, 1997.-С. 226; Сумцов Н.Ф. Освадебных обрядах, преимущественно русских. Х. 1881. – С. 97
30. Баранцевич Е.М. ОстровКрит и события на нем (Историко-географический и этнографический очерк) СПб.,1897.-С. 80; Народы зарубежной Европы. – Ч. 1. – М.: Наука, 1964. –С. 588.
31. В с. ВеликаЯнісоль танець «Ярим – ава» називають танцем біля порога.
32. Марков С.И. Указпраця. – C.429.
33. Зайченко С. Танцы греков Приазовья. – Мариуполь,1995. – С. 25.
34. Мелодіїкримськотатарської «Кайтарми» зустрічаються у молдованів, румун, болгар,турків. Виконання «Кайтарми» вимагає від музикантів великої віртуозності.Відомий серед греків Приазов’я музикант В. Мазін звертав увагу на труднощі длявиконання цієї мелодії музикантами інших національностей у зв’язку ізспецифічними особливостями метроритміки.
35. Тресков И.В. Фольклорные связиСеверного Кавказа и Крыма. – Нальчик, 1963. – С. 267.
36.Багинская-Гурджи В. Свадьба в крымчакской семье. // Дружба народов. – 1993.– №8. – С. 220.
37. Марков С.И. Указ. праця… – С. 420;Ксенофонтова – Петренко О.Н. Семейные обряды…. – С. 180; Лебедева Э.И. Свадьбы.– Симферополь, 2003. – С. 19; Георгиева И. Обичаи при сватба //Пирински край. Етнографски. Фолклорни и езикови проучвания. – София, 1980. – С. 405.