1.Господарство та його форми в первісному суспільстві
Перший етап урозвитку суспільства-епоха стародавнього світу, тривав з 40 тис. років до н.е.до V ст. н.е. (від часу відступу льодовика до падіння Риму (476р.) Йогоголовним змістом є виникнення найдавніших форм виробництва і елементарнихзв’язків у структурі економіки.
Організаційно-економічнийрівень характеризується використанням примітивних ручних технологій на основіпростої кооперації. Найдавніші форми простої кооперації-родова та сусідськагромада.
Простакооперація-форма організації виробництва, при якій колектив людей виконує якіснуроботу на умовах природної (біологічних) спеціалізації.
У галузевомурівні економіки стародавнього світу важко виділити спеціалізацію окремихгосподарств, так як всі вони розвиваються в рамках замкнутого натуральногогосподарства. Особливу роль у формуванні галузевої структури економіки відігравсуспільний поділ праці.
Формування територіальногорівня було обумовлено природно-кліматичними умовами і виявилося в темпахосвоєння окремих територій: найдавніші землеробські цивілізації виникають унайбільш сприятливих кліматичних умовах. Територіальна спеціалізація виявиласяпов’язаної з джерелами сировини, що відбилося на розвитку ремесла і торгівлі.Важливе значення для складання територіальної структури економіки маланеолітична революція, швидкість розповсюдження якої також залежала відгеографічних чинників.
Неолітичнареволюція — перехід від привласнюючого типу господарства до виробничого, якийсупроводжувався появою додаткового продукту, підвищенням життєвого рівнянаселення, збільшенням його чисельності та створенням передумов для виникненнядержав.
Відтворювальнийрівень. Основним виробником стародавнього світу було землеробське господарство,яке зазнало еволюцію — від колективу вільних общинників в умовах родової громадидо формування общинних, рабовласницьких (приватновласницьких) і державнихгосподарств на основі різних форм відносин залежності. Важливу роль при цьомувідігравало Середземномор’я (морські торгові шляхи) і «Великий шовковийшлях», що зв’язує по суші Східну Азію і Середземномор’я. Всі знаряддявиготовлялися технікою оббивки, без застосування шліфування і свердління. Однимз переломних моментів у розвитку первісної економіки стало оволодіння вогнем.Людина почала будувати житла або облаштовувати печери. Найдавнішими видамигосподарської діяльності людини було полювання і збирання.
У мезоліті –середньо кам’яному віці (12-8 тис. років до н.е.) удосконалюється технологіявиготовлення знарядь праці. Ускладнення діяльності виявляється і вудосконаленні знарядь праці: з’являються примітивні прядка і пряслице, мотика,плуг, жнивні ножі і серпи. Можливість отримання регулярного продукту призводитьдо зміни організаційних форм людської діяльності.
Розкладанняпервісної економіки хронологічно пов’язане з періодами активного використанняметалу. Це пояснюється технологічною складністю ремісничого виробництва, щовимагає спеціальних навичок, тому початковий розподіл праці відбувався міжгромадами, що зумовлювало торгівлю на межах територій племен. Крім того,ремесло зберігало сезонний характер виробництва.
Розвиток ремеслаактивізувало торговий обмін, що створювало основу третього етапу суспільногорозподілу праці-виникнення регулярної торгівлі і міст.
Зростаючапродуктивність праці викликала все більшу його індивідуалізацію, що відкриваломожливість приватного привласнення всього виробленого продукту спочатку якоюсьгрупою усередині колективу, зазвичай сім’єю, потім окремими особами. Це сталопередумовою для початку процесу формування класів і держав. Важливою рисоюданого етапу є переважання малих державних форм .
Початокзалізного століття (III тис. до н.е.) ознаменувався подальшим удосконаленнямструктури економіки, а в політико-економічному плані створювання «світовихімперій». Причини цих процесів криються не тільки в кризі первісноїекономіки, що створила умови для розширеного відтворення. Особливе значеннястали грати наступні чинники:
“необхідність політичного об’єднання регіонів, що проводять засоби виробництва,з регіонами, що дають продукти сільського господарства і ремесла в умовахслабких економічних зв’язків;
” зовнішнійзагроза — захист кордонів шляхом привласнення нових територій
Процес складаннякласових суспільств не був синхронним. Одні народи створили свої держави вIV-III тис. до н.е., другі — після розпаду Римської імперії на початку нашоїери, треті — в XVIII-XIX ст… н.е. Причому раніше всього вони виникли в тих областях,де продуктивність землеробства мала особливе значення.Як правило, такою інтенсивною системою було іригаційне землеробство.
2.Генеза господарських форм у ранніх цивілізаціях країн Стародавнього Сходу
Поняття Схід вісторичній науці використовується не стільки як географічне, скільки якісторико-культурне, цивілізаційне. Тут вперше в історії розвитку людськогосуспільства склалися ті соціальні і політичні інститути, держава, право,світові релігії, які й породили з часу виникнення античних держав (ДревньоїГреції та Риму) в 1 тисячолітті до н.е. дихотомію Схід — Захід.
Схід в давнинубув представлений багатьма країнами, поруч найбільших регіональних цивілізацій(індо-буддійської, ассірійської-вавилонської, конфуціансько-китайської), алевищевказані особливості (відсутність пануючої ролі приватної власності, застійнийхарактер розвитку) були головними визначальними рисами їх типологічногоподібності на відміну від динамічно розвиваючих античних країн, а потім і країнЗахідної Європи, спадкоємця античної цивілізації.
Однією зосновних соціальних форм, що грають вирішальну роль в еволюції давньосхіднихтовариств, була сільська громада, яка зберегла багато в чому рисипатріархально-родової організації. Значною мірою вона визначала характерполітичної влади в цих суспільствах, роль і регулюючо-контрольні функціїдавньосхідної держави, особливості правових систем.
Найбільш раннідержавні форми (протогосподарства) стали складатися в давньосхіднихцивілізаціях (у Древньому Єгипті, Древній Індії, Древній Месопотамії, ДревньомуКитаї — ще в IV-III тисячолітті до н.е.) у ході розкладання общинно-родовоїорганізації. Вони складалися в міру посилення поділу праці, ускладненняуправлінських функцій, а разом з тим перетворення осіб, які виконують ціфункції, у стан знаті, яка не брала участь у виробництві, стояла над рядовимиобщинниками. Самодостатня сільська громада, зміцненню позицій якої сприяликолективні зусилля її членів по створенню іригаційних споруджень, впливала науповільнення процесів класоутворення, форми земельної власності і способиексплуатації в давньосхідних товариствах. Тут безпосереднім власником — власникомземлі була сама громада. Разом з тим і держава виступала в якості верховноговласника землі, владно-власницькі права якого реалізовувалися в одержанні зобщинників ренти-податку.
У міру виділеннянад общинних управлінських структур стали складатися і власне царсько-храмовігосподарства, створювані головним чином за рахунок присвоєння общинних земель.Володіти ділянками царсько-храмових земель могли лише люди, що виконують ту чиіншу роботу, що несуть службу на правителя або храм. Тут рано почалавикористовуватися праця рабів, різних категорій підневільних осіб.
Стройбагатоукладної господарського життя визначав винятково строкатий соціальнийсклад давньосхідних товариств, який можна диференціювати в границях трьохосновних соціально-класових утворень: 1) різні категорії осіб, позбавленихзасобів виробництва, залежні підневільні працівники, до яких належали і раси;
2) вільні дрібнівиробники — общинники-селяни і ремісники, що живуть своєю працею; 3) пануючийсоціальний шар, куди входили придворна і служива аристократія, командний складармії, Заможна верхівка землеробських громад та інші.
На Сході булавідсутня чіткість соціально-класових границь, наприклад, існували різнікатегорії залежного населення, що займають проміжні позиції між вільними ірабами або якісь перехідні категорії вільних (від дрібних землевласників допануючого, зокрема, до дрібного купецтва і чиновництва). Станово-правовийстатус індивіда в суспільстві, як правило, не збігався, розходився з йогосоціально-економічним становищем.
Загальнізакономірності розвитку давньосхідних багатоукладний суспільств не можутьперекреслити конкретних особливостей кожного з них, пов’язаних як з домінуючимположенням того чи іншого устрою та різними формами їх взаємодії, так і зособливостями їх соціальних і політичних інститутів, зі специфічними рисамиїхнього культурно-цивілізаційного розвитку, особливостями побуту,світорозуміння людей, їхніх способів релігійної орієнтації.
У СтародавньомуВавилоні, наприклад, велике царсько-храмове господарство співіснувало звідносно відокремленим общинно-приватним господарством, основою якого булапраця вільних общинників-селян, що сплачують ренту-податок державі. Уцарсько-храмових господарствах використовувалася праця рабів і осіб, якіперебувають в тому або іншому ступені залежності, ряди яких поповнювалися зарахунок вільних хліборобів, що втратили свою громадську ділянку. Наявністьсильного царсько-храмового господарства з відносно розвиненим ремеслом, широкопровідних торговельних операцій за допомогою купців, послаблювало податковуексплуатацію общинників-селян.
У СтародавньомуЄгипті общинно-приватний сектор ще в II тисячолітті до н.е… був поглиненийзаснованим на рабській і напіврабській експлуатації царсько-храмовимгосподарством.
Специфічні рисидавньоіндійського суспільства були пов’язані з жорстким становим розподілом начотири варни (брахманів, кшатріїв, Вайшії і шудр), з властивою йому особливоїобщинної організацією, що відрізняється високим ступенем замкнутості йавтономності. Відносини рабовласництва тут тісно перепліталися ізстаново-варновою, кастова. Традиційна соціальна приниження нижчих каст, майжеповне безправ’я тих, хто знаходився поза варн індійського суспільства,створювали можливості для полурабскіх форм експлуатації різноманітних категорійзалежного люду.
У СтародавньомуКитаї рано склалася система експлуатації управлінської знаті общинників-селяншляхом стягування ренти-податку, спочатку у формі на громадських полях, а потімшляхом привласнення правлячою верхівкою частини врожаю з селянського наділу.
Давньосхіднімсуспільствам були відомі також і республіканські державні форми, в яких значнуроль грали традиції примітивної племінної демократії) наприклад республіки вмістах-державах — Фінікії, Месопотамії. Не відрізнялися деякі східні держави іповним набором перерахованих вище формальних характеристик «східноїдеспотії».
3.Відображення цивілізаційних процесів у ранніх історичних джерелах
Термін “ цивілізація” з’явився в західно-європейській літературі середини XVIII ст (Тюрго, 1752 г.;Мірабо, 1757 г.; Фергюсон, 1759 р.). Термін досить швидко набув поширення і вживавсяв значенні, що має на увазі культурний достаток суспільства, що протиставляєтьсяварварству. Різні автори XVIII ст вкладали в поняття цивілізації сенс, близькийпоняттю найвищого розвитку духовної, але також і матеріальної культури. Насучасних виставах, таке розуміння цивілізації видається досить розпливчатим іінтуїтивним. Воно відповідає, по суті, поняттю духовної і у набагато меншіймірі, матеріальної культури цивілізованого суспільства, що прийшло на змінуварварському достатку. В даний час можна вказати не менше трьох основнихзначень терміну “ цивілізація ”.
По-перше, поняттяцивілізації може ототожнюватися з поняттям культури, у тому числі і первісною.Наприклад, перший том французької колективної праці «Французька передісторія»,присвячений цілком первісному суспільству має симптоматичний підзаголовок “Палеотичні і мезолітичні цивілізації Франції ”. Окремі параграфи цієї праці,присвячені регіональним археологічним культурам, озаглавлені за одноманітноюсхемою, як те: “ Цивілізації нижнього палеоліту в Провансі ” (А. де Люмле, з.819–851) або “ Цивілізації верхнього палеоліту в Нормандії ” (Ф. Біго, з.1339–1343) і тому подібне. Аналогічне вживання терміну “ цивілізація ”знаходимо в монографії М.Габорі “ Цивілізації середнього палеоліту між Альпамиі Уралом ” і в інших роботах. Очевидно в даному випадку має місце повнеототожнення “ цивілізацій ” з первісними археологічними культурами, щопозбавляє термін “ цивілізація ” якої-небудь самостійності.
По-друге,поняття цивілізації може відповідати найвищій стадії суспільного розвитку, яка,згідно відомій праці Л.Г.Моргана “ Давнє товариство ”, слідує за первіснимистадіями дикості і варварства. Історично таке переконання на цивілізаціюпредставляється правомірним проте не розкриває причин, по яких вища стадіясуспільного розвитку реалізувалася саме у феномені міської культури, з якоютермін “ цивілізація ” зв’язаний етимологічно: лат. civis “ громадянин ”,civitas “місто” і тому подібне. З цієї причини кореляція цивілізації з міськоюкультурою представляється органічною і знаходить віддзеркалення в літературі.
Для поясненняісторичного зв’язку феномену цивілізації з міською культурою ми вводимо третійваріант розуміння терміну “ цивілізація ” і визначаємо його як наочну формуструктури суспільства розділеної праці, матеріалізовану з соціально-інтегративнихінтересів у формі міста.
Цивілізація несеспецифічну соціально-інтегративну функцію в епоху суспільства розділеної праці.В цьому відношенні цивілізація — вужче поняття, ніж культура; ймовірно дочірнепо відношенню до останнього: культура є універсальним засобом соціальноїінтеграції будь-якої форми суспільства, а цивілізація виступає засобомсоціальної інтеграції суспільства розділеної праці.
4.Економічні погляди П.Буагільбера
П’єрБуагільбер (1646—1714) — фундатор класичної школиекономічної думки у Франції. Народився в 1646 р. у сім’ї дворянина. Діставюридичну освіту. З 1677 по 1689 р. займав посаду судді, а потім генеральногоначальника судового округу Руана.
У1696 р. вийшла книга Буагільбера «Докладний опис стануФранції», в якій автор жорстко критикує політику меркантилізму. У 1707 р.видав праці «Обвинувачення Франції» і «Трактат про природубагатства», в яких дається характеристика кризової ситуації в економіціФранції.
П’єрБуагільбер дав обґрунтування трудової теорії вартості. У ній величина”істинної вартості” визначалася витратами праці.
Джереломбагатства він вважав сферу виробництва, а сфері обміну відводив роль умови длярозвитку економіки. Виступав проти однобокого заохочення промисловості,захищаючи розвиток сільськогосподарського виробництва, в якому бачив основуекономічного зростання Франції. До поняття «багатство» включав нетільки гроші, а й усю різноманітність благ і речей.
ФранцузП. Буагільбер бачив у грошах причину порушень справедливого обміну міжтоварами;
Французькакласична школа вважала, що мета виробництва — споживання, тому більшу увагуприділяла вивченню споживної вартості. П. Буагільбер ідеалізувавсільськогосподарське виробництво. Французька школа виражала інтереси дрібноїбуржуазії.
5.Економічні погляди М.Алле
Французька школа неолібералізму. Виникнення французького неолібералізму датується20—30-ми рр. XX ст. і зв’язане з ім’ям Жака-Леона Рюефа.
Відродження неолібералізму у Франції припадає на початок 60-х рр. Якщораніше ідеї Рюефа підтримували тільки дрібні підприємці, що не булизаінтересовані в державному втручанні, то з формуванням монополістичнихоб’єднань проти «засилля держави»
Ця доповідь справила значний вплив на погляди французьких лібералів іпоклала початок формуваннюнової французької (паризької) школи (Е.Малінво, Т. Монбріаль, Л. Столерю, С. Кольм і М. Алле).
Однак під впливом цієї школи характер планування французької економікизмінився. Воно стало договірним, здійснювалось на підставі угод між державою таприватними підприємцями, хоч французькі неоліберали не ігнорували йіндикативного планування, допускаючи існування індикативного плану якдодаткового інструмента економічної рівноваги. Його об’єктом залишаєтьсягосподарська кон’юнктура, але воно орієнтується на ринкові механізми.
Представники неоліберальної школи заперечували необхідність перерозподілунаціонального доходу на користь безробітних. Вони вважали абсурдним твердження,що безробітні є резервом для поповнення армії зайнятих, і наголошували, щонадлишок робочої сили є наслідком порушення економічної рівноваги. Вирішенняцієї проблеми зв’язувалось ними зі структурною перебудовою виробництва,пожвавленням інвестиційних процесів.
Особливих успіхів в аналізі ринкових відносин, які формуються за умовдирижизму та планування, досяг представник французької неоліберальної школи М.Алле, якого П. Самуельсон назвав «учителем усіх повоєнних економістів іпершовідкривачем істин, що після війни подавались як досягнення інших авторів».Творчість М. Алле була багатогранною. Ним написано низку праць із соціології,історії цивілізацій, теоретичної й практичної економіки і навіть фізики. Укожній з цих галузей він сформулював кілька власних теорій, що визначаютьнапрями сучасних досліджень. Серед них: теорії максимальної ефективності, основекономічних розрахунків, міжчасових процесів, максимальної ефективностіінвестицій, невизначеності, грошей, кредиту і грошової динаміки, ризиків такорисності, випадковостей та екзогенного фізичного впливу й інші.
Але головним об’єктом його досліджень була економіка: він намагавсязрозуміти фундаментальну структуру економіки, визначити чинники її розвитку.
Метод дослідження. Алле — яскравий представник ринково-інституціональноїшколи. Використовуючи методи економіко-теоретичного та порівняльно-історичногоаналізу, він змальовує загальну картину розвитку суспільств, що в нихраціональність економічних відносин забезпечується, на його думку, приватноювласністю з притаманною їй свободою господарського управління.
Економічну модель суспільства (як і інші неоліберали) Алле зводить досаморегульованої ринкової економіки. Держава в суспільстві, побудованому наринкових засадах, відіграє активну роль. По-перше, вона є гарантом збереженняоснови ринкової економіки — приватної власності. По-друге, жорстко контролюєгрошово-кредитну сферу. По-третє, здійснює антициклічне регулювання черездоговірне планування. По-четверте, держава забезпечує розвиток соціальноїсфери. Основною ідеєю, декларованою в усіх працях Алле, є та, що «ефективністьекономіки не лише зумовлює реалізацію різноманітних соціальних цілей, алеводночас є необхідною умовою розквіту культури і цивілізації», «… ефективністьсама зумовлена наявністю економіки ринків, що базується на децентралізаціїрішень, і така економіка може реально функціонувати лише тоді, коли вона взначній своїй частині спирається на приватну власність з притаманною їйсвободою господарського управління».
Алле зробив значний внесок у розвиток теоретичної моделі ринковоїекономіки, що формується за умов активної ролі держави.
Теорія інвестицій, яку формулює Алле, зводиться до попиту і (пропозиціїгрошових капіталів за умов стабільного грошового обігу.
Планування економіки Алле оцінює, виходячи з «теореми еквівалентності»,сформульованої ним у книжці «У пошуках економічної дисципліни»: будь-якаситуація врівноваження (навіть окремий випадок) економіки є ситуацієюмаксимальної ефективності, і навпаки, будь-яка ситуація максимальноїефективності є ситуацією, що свідчить про врівноваження ринкової економіки.
Контроль Алле вважає не дуже дійовим інструментом. Єдиний |об’єктивний іефективний контролер — це ринок. На його думку, об’єктом контролю мають бутитільки державні витрати та грошовий обіг.
6.Тести
3.Чи вважали Адам Сміт і Д. Рікардо, що цінність споживчих товарів визначаєцінність засобів виробництва, за допомогою яких вони вироблені
А)Так
Б)Ні
4.Хтоє автором теорії, за якою цінність товару – це уречевлений суспільно необхіднийчас дії трьох факторів: природи, капіталу, праці?
А)Ж.Б.Сей
Б)М.Коссовський
В)В.Антонович.
Г)Правильна відповідь не наведена.
5.Думка про те, що фінансовий капіталізм буде замінено адміністративнимкапіталізмом, була висловлена одним з ранніх інституціоналістів.
А)Так
Б)Ні.
Література
1. Васильєва Р.Х., Горкіна Л.П.,Петровська Н.А. Історія економічної думки України. Київ: Либідь, 1993, 272 с.
2. МазурокП.П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях. Київ: Знання, 2004,477 с.
3. КорнійчукЛ.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М. Історія економічних учень. Київ: КНЕУ, 1999,564 с.
4. Бартенев С.А. История экономическихучений в вопросах и ответах. ЮРИСТЪ Москва 1998г. 139с.
5. И.Березин. Краткая историяэкономического развития. Учебное пособие. Москва. Русская деловая литература.1999.