Філософські ідеї періоду "високої класики"

Міністерствоосвіти і науки України
Національнийавіаційнийуніверситет
Інститутзаочного та дистанційного навчання

Контрольнаробота
Здисципліни:
Філософія
натему
Філософськіідеї періоду «високої класики»
Варіант№ 5
Київ2010

Зміст
1. Вступ
2. Філософські ідеї періоду «високоїкласики»
3. Філософська система Платона
4. Провідні ідеї філософії Аристотеля
5. Висновок
6. Список використаної літератури

Вступ
Періодом«високої класики» в філософії дуже часто називають період розквітудавньогрецької філософії з середини V і до кінця IV століття до нашої ери. Цебув період інтенсивного розвитку грецьких міст-полісів, піднесення всіх сторінжиття людей. В першу чергу це стосувалось вільних мешканців країни, які зарахунок нещадної експлуатації рабів, створили для себе умови длясамодостатнього розвитку.
В цей періодй зародилася класична філософія. Теоретичні напрацювання мислителів того часустали основою для подальшого розвитку наук і використовувалися не тільки вантичні часи, а й багато століть після цього.
Платон іАрістотель — найвидатніші філософи тієї доби. Вони, використовуючи концепціїсвоїх попередників, розробили власні філософські системи, які стали основою длябагатьох мислителів, культурних діячів і науковців впродовж багатьох наступнихвіків. Їх погляди стали відправною точкою для розробки наукових теорій і в нашідні. Ознайомлення з їх поглядами дозволяє зрозуміти логічну послідовністьрозвитку філософської думки протягом розвитку цивілізації.

Філософськіідеї періоду «високої класики»
 
ПослідовникиСократа, Платон і Арістотель, здійснили переворот у філософському світоглядіДавньої Греції. Ними була зроблена спроба пояснити сутність природи, Космосу,людини, однак вони зробили це набагато глибше ранніх філософів античності.
Платон іАрістотель стали засновниками цілого ряду наук, узагальнили та систематизувалипрактично весь наявний запас теоретичних знань того часу. Заслуга цихмислителів у тому, що вони перейшли від декларативно-догматичного методуфілософствування до діалого-доказового способу вирішення проблем буття. Їхтворчість сприяла становленню класичної античної філософії, радикальногоповороту до логіко-гносеологічної, соціально-політичної, етично-етичної іантропологічної проблематиці. Особливе місце в їх діяльності займаєфілософо-просвітницька діяльність – вони створили навчальні заклади, де разом зучнями займалися проблемами осмислення природи, буття, сущого. Роботи Платона іАрістотеля на багато віків вперед обумовили хід розвитку філософської думкиЗахідної Європи.Періодом «високої класики» в філософії дуже частоназивають період розквіту давньогрецької філософії з середини V і до кінця IVстоліття до нашої ери. Це був період інтенсивного розвитку грецькихміст-полісів, піднесення всіх сторін життя людей.
В першу чергу цестосувалось вільних мешканців країни, які за рахунок нещадної експлуатаціїрабів, створили для себе умови для самодостатнього розвитку.В цей період йзародилася класична філософія. Теоретичні напрацювання мислителів того часустали основою для подальшого розвитку наук і використовувалися не тільки вантичні часи, а й багато століть після цього.Платон і Арістотель – найвидатнішіфілософи тієї доби. Вони, використовуючи концепції своїх попередників,розробили власні філософські системи, які стали основою для багатьохмислителів, культурних діячів і науковців впродовж багатьох наступних віків. Їхпогляди стали відправною точкою для розробки наукових теорій і в наші дні.Ознайомлення з їх поглядами дозволяє зрозуміти логічну послідовність розвиткуфілософської думки протягом розвитку цивілізації.
 
Філософськасистема Платона
Афінськийфілософ Платон (427-347 рр. до н.е.) походив із афінськогоаристократичного роду. Справжнє ім’я Платона – Арістокл, а Платон – прізвисько(від «платюс» – «широкий», «широкоплечий»).Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані. В ціломувони складаються у систему, до якої входять: 1) вчення про буття; 2) вчення проБога; 3) вчення про світ; 4) вчення про походження світу; 5) вчення про душу;6) вчення про пізнання; 7) вчення про моральність і 8) вчення про суспільство.Першза все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цьоговчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебуваютьу безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справдісущим, чуттєві речі зобов’язані своїм безтілесним прообразам, які Платонназиває ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умовпростору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їхпричинами і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї єтакож метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу.Платонівськаідея або, як часто її називав Платон, «ейдос», – фактичнооб’єктивоване поняття. Ідеальнийсвіт Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне –конкретному, сутність – явищу, оригінал – копії, але і як добро – злу. Томуідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого – джерелоістини, краси і гармонії. Ідея добра безлика (хоча неоПлатоніки вважалиплатонівську ідею добра Богом). Ідея добра виражає безликий аспект філософіїПлатона, тоді як Бог-творець – особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі.Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона. Філософія Платона характеризуєтьсятакож своєрідним протиставленням тіла і душі. Тіло – смертне, а душабезсмертна. Тіло живої істоти створене із часточок вогню, землі, води іповітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла – бути тимчасовимвмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душа створена богами. Душі творяться іззалишків тієї суміші, із якої Бог створив душу космосу. За Платономіндивідуальна душа складається з двох частин: розумної і нерозумної. Задопомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям:завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншимипочуттями.
Напротиставленні тіла і душі ґрунтується гносеологія Платона. Суть теоріїпізнання Платона полягає в тезі, що «знання – це пригадування(анамнез)» того, що колись душа знала, а потім забула. Метод анамнезу –метод сходження до ідей, до загального не шляхом узагальнення часткового іодиничного, а шляхом пробудження в душі забутого знання, знаходження його вній. Найголовнішим у методі анамнезу є мистецтво логічного мислення,філософської бесіди, питань і відповідей і т.д.
Оригінальнідумки Платона у трактуванні такого явища, як держава. Спостерігаючинедосконалість державного устрою, Платон висуває власний зразок державноїдосконалості, яка в історії філософії отримала назву “ідеальна державаПлатона”. Будуючи власнийзразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного устроюнедосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, щоця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природнанерівність породжена неоднорідністю душі. Розумній частині душі, чеснота якої умудрості, має відповідати стан правителів-філософів; шаленій частині, чеснотаякої в мужності, – стан воїнів (стражів); низовинній, хтивій частині душі –стан землеробів і ремісників. Отже, в ідеальній державі існує три групи громадян,три стани і така держава сповнена чеснот: вона мудра мудрістю своїхправителів-філософів, мужня мужністю своїх стражів, розсудлива послушністюгіршої частини держави перед її кращою частиною. Ця держава найбільшсправедлива. бо в ній усі служать її як певній цілісності і всі займаютьсясвоїми справами, не втручаючись у справи інших.
 
Провідніідеї філософії Аристотеля
Основні філософські погляди:
Якщоречі дійсно існують, то необхідним чином існують і ідеї речей; так що без ідеїріч не існує або сама річ залишається непізнаваною.
Немаєпринципового відриву ідеї речі від самої речі.
Ідеяречі знаходиться усередині самої речі.
Ідеяречі, будучи чимось одиничним, як одинична і сама річ, у той же час є йузагальненням усіх частин речі, є якоюсь спільністю. Спільність речіобов’язково існує й у кожної окремої речі, і існує щораз по-різному; але цезначить, що спільність речі охоплює всі її роздільні частини і тому єцілісністю речі. Цілісність речі, коли з видаленням однієї частини речі гине івся річ, є організм речі на відміну від механізму речі, коли річ залишаєтьсяцілісною, незважаючи ні на яке видалення окремих її частин і заміну їх іншимичастинами. Організм є така цілісність речі, коли мається одна або кілька такихчастин, у яких цілісність присутня субстанціонально.
Чотирьохпринципнаструктура всякої речі, як організму:
1.Ейдос (ідея) речі є такою її сутністю, яка знаходиться в ній самій, і без якоївзагалі не можна зрозуміти, що таке дана річ.
2.Матерія речі є тільки ще сама можливість її оформлення і можливість ця — нескінченно різноманітна. Ейдос речі не є її матерія, а матерія речі не є їїейдосом.
3.Якщо речі рухаються, а для руху повинна існувати яка-небудь визначена причинаруху, то це значить, що необхідно визнати якийсь саморух, якусь причину, що єпричиною для самої ж себе. У бутті існує саморушійна причина і цей саморух такчи інакше відображається й у реальній залежності руху однієї речі від рухуіншої речі.
4.Не можна мислити рух в абстрактному виді, тобто без того результату, що вонадає. Рух речі має на увазі мету руху — специфічну категорію речі, що не є ні їїформою, ні її матерією, ні її причиною.
Загальнеформулювання чотирьохпринципної структури — річ є матерія, форма, діюча причинаі певна доцільність, тобто кожна річ є упредметнена форма з причинно-цільовимпризначенням.
Художньо-творчийпершопринцип:
1.Художня роль матерії — матерія не просто відсутність усяких форм, але інескінченна творча можливість. Матерія виявляє себе у виді тих чи іншихпросторових і тимчасових форм.
2.Природа як твір мистецтва — природні речі і вся природа, узята в цілому, є тієючи іншою смисловою картиною.
3.Душа є не що інше, як принцип живого тіла. Душа — субстанція в якості ейдосафізичного тіла, у потенції володіючого життям.
Художньо-творчийпринцип у його завершенні:
1.Подібно тому, як усяке матеріальне тіло є щось, тобто є тим або іншим ейдосом,і подібно тому, як ейдос живого тіла є принцип його життя, то є його душа,подібно цьому і всякій душі, що рухає тілом у тім або іншому напрямку, теж маєсвій власний ейдос, що називається Розумом, так що душа є енергія Розуму.
2.Розум є ейдос усіх ейдосів.
3.Розум, незважаючи на усю свою волю від почуттєвої матерії, містить свою власнучисто розумову матерію, без якої він не був би художнім твором.
Основні політичні погляди:
Державає політичне спілкування.
Спілкування,природним шляхом виникле для задоволення повсякденних потреб, є сім’я.
Державаналежить до того, що існує по природі, як і людина є по природі своєї істотаполітична.
Хтоприроді своєї належить не самому собі, а іншому і при цьому все-таки людина,той по своїй природі раб. У найкращій державі краще, щоб власність булаприватною, а користування нею – загальним. Державний устрій – це розпорядок уобласті організації державних посад узагалі, і у першу чергу верховної влади.
Державніустрої, що мають на увазі загальну користь, є позитивними, — це царська влада,влада небагатьох, але більш ніж одного – аристократія, влада більшості –політія.
Відхиленнявід зазначених устроїв: від царської влади – тиранія, від аристократії –олігархія, від політії – демократія.
Зусіх видів державного устрою, що відхиляються від правильних, найгіршим будетой, котрий виявиться відхиленням від первісного і самого божественного.Тиранія, як найгірший із усіх видів державного устрою, стоїть дальше усього відсамої її сутності; до неї безпосередньо примикає олігархія, найбільше жпомірним з видів, що відхиляються – демократія.
Правильнезаконодавство повинне бути верховною владою, а посадові особи повинні мативирішальне значення тільки в тих випадках, коли закони не в змозі дати точнувідповідь.
Держава,що складається переважно з людей середнього статку, буде мати і найкращийдержавний лад. Законодавець повинен при створенні того чи іншого державногоустрою постійно залучати до себе середніх громадян.
Вусякому державному устрої повинні бути три основні частини: законодавчий орган,посади, судові органи.
Причиноюобурень є нерівність.
Найважливішимспособом збереження державного ладу є виховання в дусі відповідного державногоустрою.
Насампереднеобхідно визначити, до якого роду (сущого) відноситься душа і що вона таке: чиє вона визначене щось; чи відноситься вона до того, що існує в можливості, або,скоріше, є деяка ентелехія –(грец. entelechia — що має ціль у самому собі)?
Варто такожз’ясувати, чи складається душа з частин чи ні і чи однорідні всі душі чи ні? Іякщо не однорідні, то чи відрізняються вони одна від одної по виду або по роду.Це потрібно з’ясувати тому що ті, хто говорить про душу і досліджує її,розглядають, очевидно, лише людську душу, але не повинно вислизати від нас іте, чи існує одне визначення душі, як наприклад, визначення живої істоти одне,чи душа кожного роду має особливе визначення, як наприклад, душа коня, собаки,людини, Бога. Далі, якщо йдеться не про безліч душ, а тільки частини душі, товиникає питання: чи потрібно спочатку досліджувати всю душу або її частини?Важко також визначитися щодо частин душі, які з них відрізняються між собою поприроді і чи потрібно спочатку досліджувати частини або ж види їхньоїдіяльності (наприклад, мислення або розум, відчуття або здатність відчуття). Іточно так само щодо інших здібностей душі. Якщо ж потрібно спочаткудосліджувати види її діяльності, то знов-таки можна було б порушити питання, чине варто спочатку розглянути те, що їм протилежить, наприклад, те, щовідчувається раніше здатності відчуття і т.п.
Аристотельрозумів душу, як рушійний початок, але стверджував, що сама душа не можерухатися.
Аристотельрозрізняв чотири види руху (зміни):
1) виникнення і знищення;
2) якісна зміна, тобто зміна властивості;
3) кількісна зміна, тобто збільшення ізменшення (ріст, збиток);
4) переміщення, зміна місця.
Власне до рухувін відносить зміни виду (2)-(4), оскільки зміна виду (1) є скоріше простийвимір, що полягає в переході однієї речі в іншу. Тим часом, стверджує філософ,виникнення і знищення відбуваються щодо сутності; для неї ж “немає руху, томущо ніщо існуюче їй не протистоїть”.
Оскільки існуєчотири види рухів, то душа повинна мати або один з цих рухів, або кілька, абоусі. Якщо душа рухається не привхідним чином, то рух повинен бути їй властивийпо природі, а якщо рух, то місце: адже всі названі рухи відбуваються в якомусьмісці. Але якщо сутність душі полягає в тому, що вона сама себе рухає, той рухїй буде властивий не привхідним чином. Якщо рух властивий душі від природи, товона могла б бути приведена в рух і сторонньою силою, а якщо і сторонньоюсилою, то і від природи. Так само стоїть справа і зі спокоєм. Адже куди річпрагне від природи, там же вона і від природи знаходиться в спокої. І точно таксамо: куди річ рухається під дією сторонньої сили, там же вона під дієюсторонньої сили знаходиться в спокої. Аристотель не міг точно пояснити рух душів стані її спокою під дією сторонньої сили.Миговоримо, що душа уболіває, радується, дерзає, відчуває страх, далі, що вонагнівається, відчуває, міркує. Усе це здається рухами. І тому можна булоподумати, що і сама душа рухається. Але це зовсім не необхідно. Адже якщо йуболівати, радуватися, міркувати –це саме руху, і все це означає бути приведеним у рух, той такий рухвикликається душею. Тим часом сказати, що душа гнівається, — це те ж, щосказати — душа тче або будує будинок. Адже краще, мабуть не говорити, що душаспівчуває, або учиться, або міркує. І це не означає, що рух знаходиться в душі,а означає, що воно то доходить до неї, то виходить від неї; так, сприйняття відтаких-то речей доходить до неї, а спогад –від душі до рухів або до їхніх залишків в органах почуттів.Звикладеного очевидно, що душа не може рухатися. А якщо вона взагалі нерухається, то ясно, що вона не може рухати саме себе.
Якеспіввідношення душі і тілесності?
Душа є причинаяк те, відкіля рух, як ціль і як сутність одушевлених тіл.Досутності відноситься, по-першематерія, що сама по собі не є визначене щось; по-друге, форма або образ.Завдяки яким вона вже називається визначеним чимось, іпо-третє,те, що складається з матерії і форми. Матерія є можливість, форма ж –ентелехія, і саме в двоякому змісті –у такому як знання. і в такому як діяльність споглядання.
Ентелехія маєдвоякий сенс: або такий, як знання, або такий, як діяльність споглядання;зовсім очевидно, що душа є ентелехія в такому змісті, як знання. Адже в силунаявності душі існують і сон, і пильнування, причому пильнування подібне здіяльністю споглядання, сон же –з володінням, але без дії. У тої самої людини знання по своєму походженнюпередує діяльності споглядання.
Саме тому душа єперша ентелехія природного тіла, що володіє в можливості жити. А таким тіломможе бути лише тіло, що володіє органами. Тому і не слід запитувати, чи є душаі тіло щось єдине, як не випливає це запитувати щодо будь-якої матерії і того,чого вона є матерія. Адже хоча єдине і буття мають різні значення, алеентелехія є єдине і буття у власному змісті.
Душа є сутьбуття і форма (logos) природного тіла, що у самому собі має початок руху іспокою. Сказане потрібно розглянути й у відношенні частин тіла. Сказане ж прочастини тіла потрібно прикласти до всього живого тіла. Як частина відноситьсядо частини, так подібним чином сукупність відчуттів відноситься до всього тіла,що відчуває і як відчуває.
Але живе вможливості – це не те. щопозбавлено душі, а те що нею володіє. Так само як зіниця і зір складають око,так і душа і тіло складають живу істоту.
Душа невіддільнавід тіла; ясно також, що невіддільно яка-небудь частина її, якщо душа поприроді має частини, тому що деякі частини душі суть ентелехії тілесних частинАле звичайно, ніщо не заважає, щоб деякі частини душі були віддільні від тіла,тому що вони не ентелехія якого-небудь тіла в тім же змісті. у якомукорабельник є ентелехія судна.
Людина, щозаймає вище місце в природі, відрізняється від іншої тварини наявністю розуму(розумної душі). І структура його душі, і будова тіла відповідають цьому більшвисокому положенню. Воно позначається в прямоходінні, наявності органів праці імови, у найбільшому відношенні обсягу мозку до тіла, у достатку “життєвоїтеплоти” і т.д. пізнання виступає діяльністю розумної душі людини. Відчуття абосприйняття – це зміна, щовиробляється сприйманим тілом у душі за посередництвом тіла сприймаючого.
Аристотельвизначив душу як “першу ентелехію органічного тіла”, тобто життєвий початоктіла, що рухає його і будує його як своє знаряддя. Томув живих тілах найбільше виразно виявляється доцільна діяльність природи.Відповідно своїм функціям душа поділяється на три роди. Функція харчування ірозмноження, наявні в будь-якої живої істоти, утворять живильну, або рослинну,душу. Відчуття і пересування, властиві тваринам, утворять душу, що відчуває,або тваринну. Нарешті, мислення здійснюється як діяльність розумної душі — вонаналежить людині.

Висновки
 
Послідовники Сократа, Платон і Арістотель, здійснилипереворот у філософському світогляді Давньої Греції. Ними була зроблена спробапояснити сутність природи, Космосу, людини, однак вони зробили це набагатоглибше ранніх філософів античності. Платон і Арістотель стали засновникамицілого ряду наук, узагальнили та систематизували практично весь наявний запас теоретичнихзнань того часу.  Заслуга цихмислителів у тому, що вони перейшли від декларативно-догматичного методуфілософствування до діалого-доказового способу вирішення проблем буття. Їхтворчість сприяла становленню класичної античної філософії, радикальногоповороту до логіко-гносеологічної, соціально-політичної, етично-етичної іантропологічної проблематиці. Особливе місце в їх діяльності займаєфілософо-просвітницька діяльність – вони створили навчальні заклади, де разом зучнями займалися проблемами осмислення природи, буття, сущого. Роботи Платона іАрістотеля на багато віків вперед обумовили хід розвитку філософської думкиЗахідної Європи.

Списоквикористаної літератури
висока класика філософія платон аристотель
1. Аристотель. Сочинения. — М., 1984.Т. 4., — 402с.
2. Арістотель. Політика / Пер. здавньогрец. О.Кисилюк. 3-є вид. — К., Основи, 2005. — 239 c.
3. Арістотель. Нікомахова етика /Віктор Ставнюк (пер.). — К., Аквілон-Плюс, 2002. — 480с.
4. Бичко А.К., Бичко І.В.,Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. — К., Либідь, 2001. — 406с.
5. История философии: Энциклопедия/сост. А. Грицанов. — Минск, Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. — 1376 с.
6. Історія філософії: Словник /В.Ярошовець (заг.ред.). — К., Знання України, 2005. — 1199с.
7. Пікашова Т.В. Від витоків досередини ХІХ століття: Короткий довідник з історії філософії. — К., МАУП, 1998.- 150с.
8. Платон. Держава / Пер. здавньогрец. Д. Коваль, К., Основи, 2005. — С. 355.
9. Платон. Диалоги: Пер. сдревнегреческого. — Х., Фолио, 1999. — 383с.
10. Платон. Законы / А.Ф. Лосев(общ.ред.), А.Н. Егунова (пер.с древнегреч.). — М., Мысль, 1999. — 832с.
11. Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантіввузів/ За ред.І.Ф.Надольного. — К., Вiкар, 1998. — 624 c.
Размещено на www.