КУРСОВАРОБОТА
натему:
«Філософськіпогляди Григорія Сковороди та ідея чистої («сродної») праці»
учня 9Б класу
КостянтинаТатієнка
Київ2009
Зміст
Вступ
1. Біографіявидатного українського філософа і поета
2. Цікавіфакти з життя Григорія Сковороди
3. Філософськіпогляди видатного гуманіста епохи
4. Ідея чистої або «сродної» праці всистемі філософських поглядів Григорія Сковороди
Висновки
Списоквикористаних джерел
ВСТУП
Григорій Савич Сковорода (1722—1794)- український філософ-гуманіст, визначний письменник XVIII століття.
За життя Сковороди був дуже відомою вУкраїні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали влистах представники тогочасної еліти. В той же час його вірші-псалми співали наярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя,але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії. Сковорода буводним з останніх представників згасаючої епохи бароко з її академіями,мандрівними поетами, рукописними книгами, латиною іцерковно-слов’янською мовою.
Самобутність таланту танеординарність поглядів мислителя захоплювали практично всіх, хто знайомився зйого творчістю. «Багато в його світогляді є дивовижно близького мені, — говорив видатний російський письменник Лев Толстой. — Я недавно ще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього.І я це зроблю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні йтвори».
Мене зацікавила ця тема, тому що мені подобається особистість і творчістьГригорія Сковороди, а його ідея «сродної» праці близька мені по духу та актуальна для сучасного суспільства.
1. Біографія видатногоукраїнського філософа і поета
Справді, біографія письменника доситьнезвичайна. Народившись у бідній козацькій родині на Полтавщині, він згодом став одним з найосвіченіших людей свого часу івзірцем для прийдешніх поколінь. Як обдарований студент Києво-Могилянськоїакадемії з чудовим голосом і музичними здібностями, Сковорода потрапляє доПетербурга. В грудні 1741 р. разом з іншими обдарованими студентами його взялидо придворної хорової капели цариці Єлизавети, де він майже три роки бувспіваком. У 1745 р. відбулася поїздка за кордон, де протягом п’ятироків Сковорода відвідує лекції знаменитих учених Німеччини, Словаччини,Польщі, Італії, Австрії, знайомиться з поглядами різних філософів, удосконалюєзнання мов. Жодних проблем зі спілкуванням уСковороди не було, він вільно володів багатьма мовами: німецькою, латинською(на той час – мова науки та міжнаціонального спілкування Європи), розумівгрецьку та давньоєврейську.
Висока освіченість і всебічнаобдарованість письменника, мудрість та інтелект робили його постать значною іпомітною серед сучасників. Але різка протилежність прогресивних поглядівфілософа офіційній точці зору зумовила нетривалість його перебування в різнічаси на різних посадах.
У 1750 р. Григорій Сковорода працює викладачем піїтики вПереяславському коледжі. Ідейні розходження з єпископом призвели до конфлікту зним і втрати посади.
З 1757 р. він працює домашнім учителем упоміщика Степана Томари в с. Ковраї на Харківщині.
З 1759 р. деякий час викладає у Харківському колегіумі. ВідмовляєтьсяСковорода і від чернецтва та високого сану в Києво-Печерському монастирі. Напропозиції щодо прийняття духовного сану відповідав: «Я стовпотворіння собою умножатине хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому», «їжте жирно, пийтесолодко, одягайтесь м’яко та чернецтвуйте».
Обравши собіжиття серед народу, мандруючи містами і селами, Сковорода спостерігаєнавколишній світ, життя людей та природи, що була для нього великою і мудроюкнигою, вивчаючи яку, можна зрозуміти смисл буття. Понад чверть століття,«переповнюючись живим відчуттям істини», мандрує він містами і селамиЛівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народовізнання й досвід духовного самопізнання. З 1753 по 1785 рік Григорій Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, щосклали збірку «Сад Божественних пісень».
Простий і образний стрій думок, доступність вчення, власнийжиттєвий подвиг привертали до його особистості увагу всієї спільноти.Особливість же його подвижництва полягає в тому, що він прагнув збудити«мислячу силу» в свого народу, підняти в людині все краще, закладене у неїприродою й Богом, і розвивати, долучаючи до цінностей вищих і вічних.Досягнення ж їх означає спасіння й дарує щастя. Так, у «трудах праведних», іскінчив свій життєвий шлях один з найгеніальніших філософів світу ГригорійСавич Сковорода. Помер він 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині —Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховатисебе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та неспіймав». Таким чином Григорій Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовномуспасенному життю перед земними суєтністю і марнотою.
2. Цікаві факти з життяГригорія Сковороди
Збираючи матеріал длякурсової роботи, я знайшов цікаві відомості про особисте життя письменника.Виявляється, що ГригорійСковорода володів даром передчуття. Те, що він передбачив власну смерть, відомобагатьом, проте в історії залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 роціфілософ три місяці жив у Києві у свого родича Іустина – начальника Китаївськоїпустині. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупнийсморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні вКиєві почався мор і місто було зачинене.
Максим Ковалинський, улюблений учень Григорія Савича, уШвейцарії познайомився і заприятелював з філософом Даниїлом Майнгардом. Він бувусім схожий наСковороду: поглядами, поведінкою, навіть рисами обличчя. Повернувшись доУкраїни, Ковалинський розповів учителеві про цю зустріч. Сковорода заочновподобав Майнгарда і відтоді почав підписувати свої листи подвійним іменем:«Григорій вар (у перекладі з давньоєврейської – син) Сава Сковорода, ДаниїлМайнгард».
Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особистопобачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомноїзали. Ось з’являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. ОдинСковорода стоїть рівно.
— Чому ти не вклоняєшся мені, — запитала його Катерина ІІ.
Філософ спокійно відповів:
— Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на менеподивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!
Коли у 1805 році в Харкові було засновано університет, першийвищий навчальний заклад нового часу в Україні і другий після Києво-Могилянськоїакадемії (перетвореної у кінці ХVІІІ-го століття в семінарію), то гроші на його заснування(618 тис. карбованців – фантастична на той час сума) зібрали і передалиукраїнські поміщики Слобожанщини з ініціативи В. Каразіна. Цікаво, що більшістьз них були учнями або знайомими Григорія Сковороди (3).
3. Філософські поглядивидатного гуманіста епохи
Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIII століття яскравимзблиском стало життя будителя нації, філософа і поета Григорія Сковороди.Здається, з самісінького дна політичного занепаду, в час майже повної руїниколишньої величі з’явилася постать, що уособлювала найкращі якості нашогонароду: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Геній народу, втілений у постать мандрівногофілософа-вчителя, пробуджував колективний розум і запалював його до прагнення йутвердження існування в дусі.
Вроджене відчуття і набуті знання досить швидко перетворилися у Г.Сковороди унепохитне переконання, що животворящим началом людини є її дух. Самопізнання,заглиблення у свій внутрішній світ, уміння слухати себе, голос своєї совістідозволяють правильніше й чіткіше осягнути покликання людини на цій землі,викристалізувати думки і почуття, аби навести духовний лад у своїй душі. Ботільки в чистоті, несуєтності, благоговійності й мудрості можна почути істиннийголос свого внутрішнього «я», голос духу.
Феномен постаті Григорія Сковороди — у дивовижномугармонійному поєднанні краси тілесної й духовної. У власному житті вінсповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волеюБога. Окрім того, філософ постійно наголошує, що людина має невичерпнийдуховний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справіБожі: пізнання і творчість. У своїх філософських творах великий мислительрозмірковував над основами буття.
Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад Божественних пісень», «БайкиХарківські», — це єдина система поглядів, єдина філософія. Свого часу І.Франко назвав Г.Сковороду «національнимфілософом», оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностямнації.
Мудрість Г.Сковородивирішальною мірою була виплекана премудрістю віри. Насамперед це стосуєтьсярозуміння смерті. Воно узгоджується з догматами віри: смерть як вінець життя ідвері в безсмертя. «Треба своєчасно приготувати собі зброю проти цього ворогане різного роду міркуваннями, бо вони не дійсні, але спокійним узгодженнямсвоєї волі з волею Творця. Такий душевний мир готується заздалегідь, вінзростає тихо у тайні серця, зміцнюється почуванням зробленого добра»(1).Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу нації,Григорій Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував своюмісію (4).
4. Ідея чистої або «сродної» праці всистемі філософських поглядів Григорія Сковороди
Спосібжиття мав надзвичайно великий вплив на формування філософської концепціївидатного просвітителя, що, у свою чергу, відобразилося в його художнійтворчості. Яскравим свідченням цього може бути сковородинська концепція«сродної» праці, в контексті якої відома теза «пізнай себе» наповнюється новимзмістом. Йдеться вже про самопізнання та самовдосконалення людини на основі«сродної» життєвої діяльності. Праця -цевсеперемагаюча сила, без якої не може бути добра і щастя. Але вона приноситьрадість і задоволення лише тоді, коли є «сродною», відповідає індивідуальнимприродним нахилам людини. Щоб бути щасливою, людина повинна пізнати себе, своїздібності і відповідно до них вибрати той чи інший вид суспільно корисноїпраці. Тобто Сковорода говорить про працю не як засіб існування, а як найбільшужиттєву потребу і найвищу насолоду. Навіть соціальну нерівність письменникрозглядає з погляду ідеї «сродності».
Соціальна нерівність,на думку філософа, це абсурдне явище, бо справедливо було б говорити лише пронерівність здібностей, обдарувань, тобто нерівність природного походження. Томуй класові суперечності Сковорода пояснював тільки моральними чинниками,ігноруючи соціальний момент, надаючи перевагу природним задаткам, які повиннівизначати місце людини в житті. Критика соціальних вад у нього пов’язана іззміною життя шляхом викорінення «несродної» праці у всіх сферах суспільноїдіяльності. Вдосконалення суспільних відносин можливе лише за умов життя людей,заснованого на праці, яка приносить насолоду. Ідея «сродної» праці є предметомроздумів багатьох філософських трактатів Сковороди(1).Найвідомішим його твором, де дається аналіз цієї проблеми, є «Розмова, званаАлфавіт, чи Буквар світу». Саме цій ідеї врізних її аспектах (суспільно-політичному, естетичному, етичному) присвятивзначну частину своїх творів автор першої в українській літературі збірки байок,що вийшла під назвою «Басни харьковскія» (1769—1774). У байці «Змія і Буфон» Сковорода говоритьпро необхідність праці для оновлення людей і їхнього життя. Мудра Зміяпомолоділа, скинувши з себе стару шкіру, лише після того, як доклала зусиль,щоб пролізти крізь вузьку щілину. Буфон же не здатний на це, бо неповороткий ілінивий. Байка вчить не шкодувати сил та енергії заради оновлення життя якокремої людини, так і суспільства в цілому: «Хто труда не докладе, той до добране прийде». Тобто тільки праця може дати добро, відчуття молодості й щастя. Бо«чим краще добро, тим більшим трудом, наче рвом, воно обкопане»(2). Наполегливість,силу волі виявляє також Олень — персонаж байки «Верблюд і Олень», який, долаючи труднощі, добирається доджерела з чистою водою. Між тим, ледачийі вайлуватий верблюд п’є каламутну воду. Щастя Оленя саме в тому, що Богнаділив його працелюбністю, котра допомагає йому знаходити чисту джерельну воду-іншої олені не п’ють. Спосіб життя завжди впливає на смаки та уподобання. Ітому поспішає Олень, щоб якнайшвидше відшукати прозоре джерело; і тому лежитьВерблюд, якому каламутна вода солодшавід чистої. Досить повно висловлює Сковородасвої погляди на необхідність праці за природними нахилами у байці «Бджола таШершень», сюжет якої був досить поширеним серед російських байкарів XVIIIстоліття. Паразит Шершень насміхається над Бджолою, вказуючи їй на те, що вонатака дурна: працює не так на себе, як на інших. Але Бджола називає Шершнядурнем, бо для неї праця — найсолодша річ («нам незрівнянно більша втіхазбирати мед, ніж їсти»). Хоча «мед любить їсти і ведмідь, та й шершень тежлукаво його дістає». Бджола пояснює «пану совітнику», що вони саме й народилисядля того, щоб збирати мед, а жити без цієї праці і досхочу мед їсти — то дляних «все одно, що смерть». Саме у «сродній» праці отримує Бджола задоволення,тільки в ній вона відчуває себе щасливою. Байка переростає в цілий трактат,пересипаний багатьма фактами із життя, біблійними висловами, посиланнями наЕпікура, Ціцерона (1). Сковорода наводитьбагато прикладів, доводячи, що щастя людини — в «природженому ділі», що немаєнічого гіршого, «як купатися в достатку і смертельно мучитися без природженогоділа». «Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта,коли він веселіший? — Тоді, — відповість вам — коли полюю зайця. — Коли заєцьсмачніший? — Тоді, — відповість мисливець, — коли добре за ним полюю».Мисливський собака найвеселіший тоді, коли полює на зайця; домашній кіт,зловивши мишу, не їсть її, бо головне для нього — саме процес полювання, а не задоволення своїх потреб; замкнена в достаткубджола вмирає з нудьги від того, що не може літати по квітучих луках, збираючипилок.
У філософськомувченні Сковороди, як мені здається, самою сильною, яскравою і важливою длясучасності є теза про щастя людини і людства загалом. Суть щастя ГригорійСковорода зв’язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця сутьрозкривається через вислів Сократа: “…Інший живе для того, щоб їсти, а я — їм для того, щоб жити. …” — яким Сковорода відкриває свій трактат підназвою “ІконаАлкивіадська”. Своїм розумінням щастя Сковорода як би захищає людську«природу» від примітивного її зведення до споживання і користі. Самвін обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому «не житикраще», а «бути краще». Прагнення «бути краще» вінзв’язував з поняттям «чистої совісті»: «краще годину чесно жити,чим поганить цілий день»(2). Найбільшоїглибини теза про щастя досягає на тому моменті, коли Сковорода визначає самусуть «чесного життя» і «чистої совісті». Виявляється цясуть розкривається через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка працяведе до чесного життя і чистої совісті. У нього праця — це не обов’язок, неборг, не примушення (як суспільство вважає сьогодні), а, навпаки, вільний потяглюдини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя навітьнезалежно від його результатів. Такій праці Сковорода дає визначення «сродної».Розділення людей, що займаються «сродною»і «несродною» працею — це і є сама глибока думка, на яку можна спиратися при розв’язанні сучаснихпроблем людства.
Думка про те, що щастялюдини полягає в праці, і що вона зробила мавпу людиною, відвідувала багатьохфілософів і раніше. Але визначення праці з позицій джерела свободи і щастя, абоджерела страждання і нещастя людей зустрічається досить рідко. У Сковородивперше ця тема визначилася як головна і в літературних творах, і в філософськихтрактатах. Вся його творчість виходить з розуміння того, що людство можеоб’єднати тільки праця з суспільною користю і особистим щастям — «сродна»праця. Праця ж «несродна»- джерело деградації і людини, і людського суспільства. Обгрунтування потреби людини в «сродній праці» є одним з найважливішихвисновків концепції сродності.
Згідно з твердженнямСковороди, «сродна»праця є водночас і потребою людського тіла, і потребою духовною, оскільки воназвеселяє дух, приносить задоволення і насолоду. «Сродна»діяльність характеризується тим, що вона однаково корисна й для того, хтознайшов своє покликання, і для суспільства. Цією єдністю суспільного іособистого інтересу «сродна»праця відрізняється від випадкової праці, обраної з міркувань користі, слави чигордості. Тому уважне ставлення до самого себе, турбота про власний духовнийсвіт матиме значення для інших людей.
Сковорода закликаєпрацювати заради власної користі, дбати про потрібне для себе і тим самим продосягнення свободи. Це міркуванняважливе для розуміння філософії і моралі Сковороди в цілому. Новим у поглядахСковороди була не вимога праці взагалі, а вимога «природної» праці.
Значення цієї ідеї втих історичних умовах, коли через соціально-історичні обставини розвиткувідбувався процес інтенсивного закріплення привілеїв паразитичної верхівкисуспільства, було вельми актуальним. Участь у процесі праці є не тільки виразомсуспільної корисності людини, а й найголовнішою умовою, за якої людина тільки йможе досягти щастя. Те, що в «сродності»філософнасамперед ставить питання про працю, надає його вченню соціального звучання,бо воно спрямовувалося проти паразитизму панівних класів, що живуть за рахунокпривласнення наслідків праці трудящих.
Сковорода симпатизуєпередусім таким видам праці, як землеробство та ремесло, які в його очах маютьбільшу моральну цінність, ніж, наприклад, деякі науки. Він всіляко підкреслюєпереваги цих видів праці перед іншими, наголошуючи на тому, що вони суспільствупотрібніші за інші. Землеробство в очах Сковороди має ту привабливість, що вононе веде до згубного відриву людини від природного середовища і дає міцнунасолоду землеробам.
Що ж до «чесногоремесла», то Сковорода надає йому важливого значення, адже воно не пов’язане зпривласненням чужої праці. В ремеслі він вбачає «неоскудевающій родник неизобилованого, но безопаснаго пропитанія» (1).Якщо«многое множество богачей всякой день преобразуется в нищіи», то в цьому«кораблекрушеніи единственною гаванью єсть ремесло».
3ахист моральнихпереваг тих видів праці, які пов’язані з виробництвом найнеобхідніших длялюдини продуктів і які не ведуть до втрати людської цілісності, єхарактерним для світогляду Сковороди в цілому. У підході до з’ясуванняприродної праці філософ відштовхується від погляду на суспільство як націлісний організм, члени якого пов’язані між собою функціональною залежністю.Свій погляд на «сродну»працю він висловлює так: «Сколько должностей, столько сродностей. Сій разныя кразличным должностям божественныя побужденія означались у них разными разныхче-ловков именами, своими сродностьми прославившихся. Однак все сій дарованіястоль различныя един и той же дух святый действует. Так, как например, вмусикійском органе один воздух разные чрез различныя трубки голоса производит,или как в человеческом теле один ум однак разно по разсужденію разных частейдействует» (1). Завдяки цьомувстановлюється гармонійна рівновага у суспільному організмі, яка забезпечуєжиттєдіяльність цього організму і зумовлює душевний спокій та добробут йогочленів.
Глибокапереконаність у тому, що природа передбачила для кожної істоти певний «сродний»їй вид діяльності, і що необхідно лише його пізнати, спонукає Сковороду картатилюдську зухвалість, що не бажає миритися з природою, прагне важкого,неможливого, непотрібного, внаслідок чого страждає, коли не досягає бажаного. Цяспрямованість на досягнення внутрішньої свободи, незалежної від зовнішніхобставин, зрештою приводить Сковороду до визнання благим всього, що йде відприроди. «Труд єсть живый и неусыпный всей машины ход потоль, поколь породитсовершенное дело, соплетающее творцу своєму венец радости. Кратко сказать,природа запаляет к делу и укрепляет в труди, делая труд сладким»(1).Це і є та ідея, яка всебічно обгрунтовуєтьсяСковородою. Недарма для нього ідеалом «сродності»є «трудолюбивая пчела» і «герб мудрого человека, в сродном деле трудящегося».Там, де метою праці є не «изобиліе», а сам природний процес, сама справаперетворюється на веселе «пиршество». Навпаки, поривання людини у сферінеприродної праці в ім’я одержання посад, прибутків, слави тощо перетворюєтьсяна муку. Людина, що збагнула природні їй заняття, знаходить в них надійнийспокій і впевненість у собі, тоді як людина, що пов’язала свою долю знеприродними цими заняттями, не можедосягти спокою, бажання її розпалюються без меж, «дух несытости женет наряд,способствует, стремится за склонностію, как корабль и коляска без управителя,без совета, и предвиденія, и удовольствія. Взалкавши, яко пес, с ропотом вічноглотая прах и пепел гибнущій, лихвы отчуждены еще от ложесн заблудивше от чрева,минув существенную исту…» (2).Так він переконує в тому, щоприродовідповідність у праці, вчинках, в житті веде до вершин щастя, авідсутність її означає полон, гризоту, нещастя. Прагненню до багатствапротиставляється заклик задовольнятися найнеобхіднішим, не спрямовувати свійзір на край землі, а повернутися до своєї хати, до самого себе.
Однією з основних ознак«сродної»праці є те, що вона приносить людині насолоду не своїми наслідками, винагородоючи славою, а самим процесом її. Заперечуючи трудність як надмірність витратисил при досягненні того, що не становить справжніх потреб людини, Сковородаразом з тим високо підносить труд, працю, що єпроявом пізнаних необхідностей природи. Така природна праця хоч і пов’язана зісловом труд, однак характеризується легкістю і супроводжується духовноюнасолодою. Щодо такої праці (труда) філософ нерідко вживає поняття «забава»,«праздник» тощо, оскільки вона дає розраду духові.Неробство(«праздность») Сковорода вважає злом і для людини, і для суспільства. Але разомз тим не раз підкреслює, що «сродна»праця повинна бути легкою, вона зумовлює веселість духа, святковий настрійдуші. Тому для доброї людини кожний день свято. Філософтлумачить працю не тільки як фізичні зусилля, а й як активність думки, рухсвідомості по шляху до пізнання істини. До останнього ряду праці, зокрема,належить і філософська творчість самого Сковороди, який на закиди вбездіяльності відповідав, що неробство важче за Кавказькі гори, але справа длялюдини не тільки в тому, щоб «продавать, покупать, жениться, посягать,воєваться, тягаться, портняжить, строиться, ловить зверя», бо ці справи неможуть вичерпати людське серце. «Погрузив все наше сердце в пріобретєніє мира ив море телесных надобностей», пише Сковорода, «не имеем времени вникнуть внутрьсебе, очистить и поврачевать самую госпожу тела нашего, нашу душу», і в цьому йполягає причина розслаблення духа, боязливість, заздрість, невдоволення, гнівтощо (5).
Висновки
Філософська спадщина Г. С. Сковороди багатогранна. Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIII століття яскравимзблиском стало життя будителя нації, філософа і поета Григорія СавичаСковороди. Здається, з самісінького дна політичного занепаду, в час майжеповної руїни колишньої величі з’явилася постать, що уособлювала найкращі якостінашого народу: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Геній народу, втілений у постать мандрівногофілософа-вчителя, пробуджував колективний розум і запалював його до прагнення йутвердження існування в дусі.
Значення філософськоїспадщини Г. С. Сковороди в тому, що на неї можна спиратися в наш непростий час,коли людина накликає на себе небезпеку результатами своєї ж праці, коли призбільшенні числа храмів зберігається зростання злочинності, коли праця людинивтратила всяку привабливість, а життя стало безцільним (якщо вононе пов’язано з накопиченнямкапіталу)і незахищеним. Багато які зперерахованих проблем можуть отримати розв’язку, якщо відродити тему «сродної»праці, поставлену Сковородою майже 250 років тому.
Читаючи твори ГригоріяСковороди, я не припиняв дивуватися з того, наскільки глибоким є їх зміст,наскільки актуальними, необхідними та просто красивими є філософські ідеї,висловлені в них.
Одназ головних ідей філософії Сковороди — ідея так званої «сродної»праці. З дитячих років, ще юнаком, майбутній філософ та письменник звикдопомагати своїм батькам. Щастя, що ця допомога давала йому справжнєзадоволення, бо його батьки — звичайні селяни -змогли вказати дитиніна те задоволення, яке може приносити праця заради власного добробуту. Пізнішеусе пережите в дитинстві ГригорійСковорода висловив у своїх творах та власній філософській теорії. Він навчав,що кожна людина має працювати. Бо ледарювання призводить до деградаціїнасамперед духовної, воно ніби уповільнює життя людини, робить йогобеззмістовним та безбарвним. Тільки праця в змозі позбавити людину песимізму,нудьги та сірості. Але ця праця має відповідати покликанню людини, найтоншимпорухам людського серця.
Григорій Сковородадійшов висновку, що головне — вчасно помітити нахили дитини і в жодному разі не створювати перешкод на шляхуїї духовного та професійного розвитку. Коли дозволити селянській дитині, якщовона того хоче, стати музикою і все своє життя присвятити цьому справдіпрекрасному мистецтву, а синові монарха дати змогу працювати на землі, якщо вінне має бажання, а головне — хисту керувати країною, люди стануть щасливішими. Коли займаєшся улюбленоюсправою, навіть результативність твоєї діяльності відчутно збільшується. АлеГригорій Сковорода міркував не тільки про щастя кожної людини окремо: коликожен бути займатися своєю «сродною»працею, саме суспільство стане краще, бо кожна людина — від хлібороба дополководця — робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням.
Ідея «сродної»праці, що її висловив Григорій Сковорода, була по-справжньому новаторською длятогочасного йому суспільства. Можливо, вона навіть у чомусь змінила його лад,але, в цілому, все лишилось, як ібуло. Дуже жаль, що і зараз часто ми зустрічаємо людей, що займаються «не своєюсправою» з примусу або в гонитві за грошима та суспільним статусом. Я думаю,таким людям варто було б звернутися до творів ГригоріяСковороди, уважно прочитати їх та переосмислити своє життя, доки ще не пізно.
Списоквикористаних джерел
1. ГригорийСковорода Соч. в 2-х томах. — М., 1973
2. Григорій Сковорода: Сад пісень (вибранітвори) — К.: «Веселка», 1972
3. http://ukrlib.com.ua
4. http://kimo.univ.kiev.ua/Phil/31.htm
5. http://www.osvita.org.ua/referat/philosophy/67/