Фінанси.
ПЛАН
1.Боротьба з бідністю в Україні іможливості фінансів в її здійсненні… 3
2.Місцеві податки і збори, їх роль уформуванні місцевих бюджетів… 6
3. Оцінка платіжного балансу Україниз урахуванням можливості забезпечення необхідного притоку валютних коштів дляздійснення… 9
Список використаної літератури… 16
1.Боротьбаз бідністю в Україні і можливості фінансів в її здійсненні.
Боротьба збідністю та підвищення суспільного добробуту є пріоритетним напрямом діяльностіУряду України. Статистичні дані 2004 року свідчать про закріплення позитивнихтенденцій у ситуації з бідністю, а з початку поточного року в Українівідмічається істотне зростання усіх видів реального доходу населення.
Середньомісячназаробітна плата за січень-червень 2005 року зросла на 27,9% щодо відповідногоперіоду 2003 року і становила 542,37 грн.; реальна заробітна плата збільшиласяна 26 відсотків.
Рівень бідностізнизився вперше за три роки і становив 26,6%. І хоча рівень злиденностізалишився без змін на фоні 2003 року, глибина бідності зменшилась і становила22,9%. Треба зауважити, що, згідно з Указом Президента України «ПроСтратегію подолання бідності», передбачалося, що у 2005 році прогнозніпоказники бідності становитимуть: рівень бідності — 25,5%, глибина бідності — 20,5%. Але запланованих показників не досягнуто.
Аналіз динамікипоказників бідності за 1999-2004 роки свідчить про загалом стабільну ситуацію зпомітною позитивною тенденцією за останні два роки. Але на фоні загальноїпозитивної картини спостерігаються серйозні негативні явища: підвищенняпоказників бідності серед домогосподарств пенсіонерів, де рівень бідностістановив 18,53%, та подальше погіршення ситуації на селі — 36,7% (аналогічнийпоказник по Україні — 26,6%). Крім того, незважаючи на деяке поліпшенняситуації на Україні, серед сімей з дітьми показники бідності залишаються доситьвисокими. Найбільш вразливими є сім’ї з двома і більше дітьми, де рівеньбідності — 40,66% (з дітьми до 3-х років — 40,40%), з подвійним демографічнимнавантаженням — дітьми та непрацюючими — цей показник становив 18,42 відсотка.
Таким чином, хочаі є стійкі позитивні тенденції у ситуації з бідністю, як і раніше, в групіризику перебувають сім’ї з дітьми і особи старших вікових груп.
Викликаєзанепокоєння стійка тенденція до підвищення показників бідності в сільськіймісцевості: починаючи з 2000 року щорічно рівень бідності в сільськихдомогосподарствах зростає на два відсоткові пункти. Отже, політика держави маєбути спрямована не тільки на закріплення позитивних тенденцій, а й на підтримкуокремих категорій сімей, які опинилися в найгіршому становищі.
Скороченняобсягів виробництва й відповідне зниження попиту на робочу силу обернулосязниженням зайнятості, насамперед у промисловості, будівництві та сільськомугосподарстві, які традиційно визначали структуру ринку праці України, призвелодо поширення вимушеної неповної зайнятості, зростання рівня і тривалостібезробіття. У промисловості, яка колись визначала обличчя вітчизняноїекономіки, ці негативні процеси виявилися настільки суттєвими, що чисельністьпрацюючих тут нині поступається чисельності само зайнятих (включаючи тих, хтопрацює в особистому підсобному господарстві).
Крім того, саме впромисловості протягом останніх років спостерігається найнижчий із усіх галузейекономіки рівень використання фонду робочого часу — 72% у 2004 році (у ціломупо економіці — 78%), тобто насправді ситуація ще гірша. Близько третини такзваних зайнятих у промисловості перебувають в адміністративних відпустках (уцілому по економіці — 16%) — ці люди фактично не мають ані роботи, анізаробітків і змушені орієнтуватися на незареєстрований сектор економіки.
Бідність сімей здітьми. За такого рівня оплати праці навіть двоє працюючих батьків не завждиможуть забезпечити гідний (за нашими низькими національними стандартами) рівеньжиття своїм неповнолітнім дітям. Коли працюють і батько, і мати й у родинінемає непрацюючих дорослих, бідними є 26,1% сімей з дітьми, — не кажучи вже пробагатодітних! Рівень бідності серед родин з однією дитиною становить 29,5%, іздвома — 35,9%, із трьома — 47,0%; серед родин із чотирма дітьми він зростає до64,1%, а з п’ятьма й більше — до 88,7%.
Кількість дітейдо трьох років є особливо помітним фактором ризику (у середньому рівеньбідності серед таких родин становить 44,1%).
Закономірно, щобідність дуже тісно пов’язана з безробіттям. Особливо небезпечне зростання такзваного сімейного безробіття, характерного для малих і моно функціональнихміст. Наявність у родині хоча б одного безробітного підвищує ризик бідності на50%, двох — у 2,3 рази, а трьох і більше (на жаль, в Україні, особливо в такзваних депресивних регіонах, є й такі сім’ї) — у 2,6 рази. Майже половинабезробітних жінок має неповнолітніх дітей, а 6% — це багатодітні матері.
За ідеєю,матеріальними труднощами родин із дітьми за таких умов має перейматися держава.Однак навіть просте порівняння різних видів допомоги на дітей із середньоюзарплатою показує, що цього не відбувається. Якщо 1994 року самотня матиотримувала на дитину 13,4% середньої по Україні зарплати, а дружина солдата —24,7%, то в 2004 -му — відповідно лише 4 і 6,1%.
Однак навіть такімізерні суми населення не отримує вчасно. Допомога, передбачена законом продержавну допомогу сім’ям із дітьми, — майже єдиний вид соціальних трансфертів,заборгованість з виплати яких не скорочується, а зростає: за 2003 рік — у 1,6рази, а за 2004-й — ще в 1,4 рази.
Бідністьпенсіонерів. Про цю проблему говорять, мабуть, найбільше, особливо передвиборами. Справді, 96% пенсій, призначених на загальних підставах, — нижчі відмежі бідності. У результаті, основна частина населення пенсійного віку використовуєвсі можливості для трудової діяльності (частково як наймані працівники взареєстрованому секторі, частково — в особистому підсобному господарстві,частково — у тіньовій економіці). У багатьох випадках, особливо в сільськіймісцевості, для 55—70-літніх пенсія перестала бути основним джерелом доходів.
Водночас людипохилого віку, які вже не в змозі працювати, просто бідують. Особливо ускрутному становищі перебувають самотні, які не мають постійної допомоги, алеконче потребують її.
Таким чином,матеріальне становище нинішнього пенсіонера (йдеться про людей, які отримуютьпенсії на загальних підставах) визначається не стажем роботи, не заробіткомпротягом усього попереднього життя — з якого, до речі, сплачувалися внески доПенсійного фонду, — а можливістю продовжувати трудову діяльність після виходуна пенсію і наявністю дітей, які можуть допомогти матеріально. Попри виплаченінарешті борги й невелике підвищення пенсій, становище непрацюючих пенсіонерівзалишається вкрай важким, зокрема через низьке співвідношення пенсій і зарплат.Якщо в економічно розвинених країнах воно становить приблизно 70%, то в Україні— 32%. І без кардинальної зміни системи фінансування істотно його збільшитинеможливо.
2.Місцевіподатки і збори, їх роль у формуванні місцевих бюджетів
Економічнасутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які сфінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад і місцевих державнихадміністрацій, розподілі та використанні цих фондів на фінансування, утриманняй розвиток соціальної інфраструктури місцевого господарства
Активний впливмісцевого самоврядування на формування нових суспільних відносин можливий лишев тому разі, якщо воно матиме в своєму розпорядженні достатню кількістьфінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством органи місцевогосамоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують івиконують бюджети місцевого самоврядування. Втручання в цей процес із бокудержавних органів не припускається. Бюджети місцевого самоврядування невключаються до інших місцевих бюджетів і до державного бюджету України.
У доходиреспубліканського бюджету Автономної Республіки Крим. обласного, міського (містКиєва та Севастополя) бюджетів зараховуються:
· частиназагальнодержавних податків (в разі, якщо це передбачено Законом України „Продержавний бюджет” на поточний рік)
· податокна майно підприємств і організацій усіх форм підпорядкування і власності;
· плата заземлю до обласних бюджетів;
· надходженнявід внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, ще провадяться за рішеннямвідповідних представницьких органів влади згідно із законами України;
· частинадоходів від приватизації державного майна, яка визначається Законом продержавний бюджет на рік;
· відрахування,дотації та субвенції з державного бюджету України;
· надходженнявід оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власностіцього рівня;
· дивіденди,одержані на акції та цінні папери, що належать державі в акціонернихпідприємницьких структурах, створених за участю підприємств комунальноївласності цього рівня.
До місцевихбюджетів зараховуються місцеві податки та збори, що встановлюються сільськими,селищними, міськими радами в межах відповідних адміністративно-територіальниходиниць. До місцевих податків і зборів належать: податок на рекламу;комунальний податок; збір за здійснення зарубіжного туризму; готельний збір;збір за паркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера наквартиру; курортний збір; збір за право використання місцевої символіки; збірза проведення аукціону, конкурсного розпродажу та лотерей; збір за проїздтериторією Автономної Республіки Крим та прикордонними областямиавтотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщенняоб’єктів торгівлі та сфери послуг; збори за надання земельних ділянок длябудівництва об’єктів виробничого й невиробничого призначення, індивідуальногожитла та гаражів у населених пунктах.
Місцеві податкита збори встановлюються міськими, селищними й сільськими радами в межах граничнихрозмірів (ставок), визначених законодавством, крім збору за проїзд територієюАвтономної Республіки Крим та прикордонними областями автотранспорту, що прямуєза кордон, який встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим таобласними радами.
Ради, ухвалюючирішення про встановлення місцевих податків і зборів, затверджують положення прокожний вид, в яких визначаються платники, об’єкти оподаткування, ставкиподатків і зборів, пільги, порядок їх обчислення і строки перерахування домісцевих бюджетів, органи, що здійснюють контроль і справляння податків ізборів, відповідальність органів та платників за дотримання нормативно-правовихактів із питань оподаткування.
Ради в межахсвоєї компетенції мають право надавати відстрочки у сплаті місцевих податків ізборів, звільняти певні категорії платників від їх сплати. У разі несплати вустановленому порядку місцевих податків і зборів або заниження їх сум платникита органи, на які покладено відповідальність за своєчасну сплату до місцевихбюджетів, сплачують суми донарахованих органами державної податкової службимісцевих податків і зборів, штраф у розмірі 100% від донарахованих сум та пеню,обчислену, виходячи із 120% від облікової ставки Національного банку України,що діє на дату складання акта перевірки.
Не застосовуютьсяфінансові санкції до платників податків, які до початку перевірки органомдержавної податкової служби виявили факт заниження суми місцевих податків ізборів, у письмовій формі повідомили про це зазначений орган та сплатилинедоїмку й нараховану пеню.
Фізичні особисплачують місцеві податки та збори за рахунок власних доходів. З державногобюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, містКиєва і Севастополя може передаватися частина доходів у вигляді процентнихвідрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів, якісправляються на даній-території, або дотацій і субвенцій. Розмір відрахувань заподанням Президента України затверджується Верховною Радою України в Законі продержавний бюджет на рік з урахуванням економічного, соціального, природного йекологічного становища відповідних територій.
Розмежуваннядоходів, закріплених за бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, містКиєва і Севастополя між республіканським бюджетом Автономної Республіки в Крим,обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) і бюджетами районів, міст, містобласного підпорядкування, районів у містах (міст Києва і Севастополя),здійснюється Верховною Радою Криму, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя)радами з урахуванням економічного, соціального, екологічного, природногостановища відповідних районів та населених пунктів за поданням рад нижчихрівнів.
3. Оцінка платіжногобалансу України з урахуванням можливості забезпечення необхідного притокувалютних коштів для здійснення
Платіжнийбаланс — цеструктура макроекономічних показників, яка відображає результатизовнішньоекономічної діяльності держави за відповідний період та джерела їїфінансування.
Термін«платіжний баланс» здебільшого асоціюється з потоками товарів та послуг, тобтоз торговельним балансом. Однак зовнішньоекономічні зв’язки більшдиференційовані. Вони відображаються цілою системою рахунків, що охоплюють усінадходження з-за кордону та платежі за кордон. Переказ заробітної платипрацюючих за кордоном родичам на батьківщину, різного типу трансферти(безоплатні надходження та видатки), переливи та накопичення капіталів, зміниміждержавної взаємозаборгованості тощо — все це і є складовими платіжногобалансу країни.
Станплатіжного балансу держави є одним із базових показників для визначеннянапрямів політики валютного регулювання. Він значною мірою характеризуєміжнародні економічні позиції держави, дає уявлення про її фінансові можливостіта потреби в кредитах зарубіжних фінансових організацій, зокрема в позиках МВФ.
Визначенняправильних підходів до регулювання платіжного балансу, способів покриття йогодефіциту, стратегії використання резервів сприяє підвищенню валютноїліквідності України, що є одним із визначальних факторів збереження та розвиткуїї державності.
До1993 р. в Україні платіжний баланс за формою, притаманною міжнародній практиці,не складався. Дані стосовно міжнародних вимог і зобов’язань країни давалися врозрізненому вигляді в торговельному балансі, балансі фінансових ресурсів тавалютному плані країни. Відповідно до спільної Постанови Кабінету МіністрівУкраїни та Національного банку України від 17 вересня 1993 року Національнийбанк України взяв на себе відповідальність за складання узагальненогоплатіжного балансу України. При цьому враховуються також вимоги Міжнародноговалютного фонду.
Нагадаємо,що Міжнародний валютний фонд, статутом якого передбачено формуваннябагатосторонньої системи платежів за поточними розрахунками, досягнення рівновагив платіжних балансах країн-членів тощо, було створено у 1944 р. у Бреттон-Вудсіна міжнародній фінансово-економічній конференції. Був розроблений механізмрегулювання платіжних балансів країн — учасниць МВФ, а також визначена рольїхніх центральних банків у світовій та національних валютних системах. Українастала членом МВФ з вересня 1992 р.
Міжнароднийвалютний фонд здійснює нагляд за світовою валютною системою. У «Принципахнагляду», затверджених Фондом у 1977 p., відзначено, що оцінка політики країн-членів у сферіобмінних курсів має проводитися на основі комплексного аналізу загальногоекономічного стану країни-члена. При цьому стабілізації платіжного балансумають сприяти заходи як зовнішньої, так і внутрішньої економічної політики. Завимогами розділу 5 Статті VIII та розділу 3(6) Статті IV Статей угоди Міжнародного валютного фонду країни-члени зобов’язаніподавати МВФ дані з платіжного балансу, необхідні для виконання його функцій.
Такимчином, з 1993 p., коли виникла потреба уформуванні бази даних, що відповідає міжнародній структурі та принципамскладання платіжного балансу, в Україні, як це має місце в більшостієвропейських держав, було засновано інтегровану систему збирання інформації, воснову якої покладено банківську звітність. Національний банк України фактичноакумулює всю наявну інформацію із зовнішньоторговельної статистики за статтямиплатіжного балансу стосовно окремих країн та валют.
Уплатіжному балансі фіксуються всі операції між резидентами та нерезидентами держави,за якими потоки товарів та капіталів перетинають кордони економічної території України.
Операціїплатіжного балансу — це рух економічних цінностей, що відображає створення, зміну, обмін,безплатне передавання або втрату економічних цінностей.
Сутьоперацій платіжного балансу полягає в зміні права власності на реальні ресурси.Це можуть бути операції, пов’язані з експортом товарів, послуг, рухом трудовихресурсів, капіталу, з фінансовими вимогами і зобов’язаннями.
Вокремих випадках важко визначити, чи належать міждержавні потоки ресурсів дооперацій платіжного балансу. Адже передавання реальних ресурсів інколиздійснюється в межах двох підрозділів однієї юридичної особи (економічнівзаємовідносини між холдинговою компанією і дочірнім підприємством). Рухресурсів може не передбачати участі двох сторін (переведення майна з однієїкраїни в іншу у разі міграції населення). Загальний підхід передбачає, що операцієюплатіжного балансу вважається такий потік економічних цінностей, у результатіякого збільшується багатство однієї країни та зменшується багатство іншої.
Наголосимо,що в платіжний баланс включаються операції, пов’язані з процесами зміни стану,з потоками, а не з запасами ресурсів. Тобто відображаються економічні події, щовідбулися протягом звітного періоду, а не загальний стан вимог і зобов’язаньдержави на визначений момент часу.
Оскількиоперації платіжного балансу відображають економічні відносини певної держави зіншими країнами, важливим є поняття економічної території країни, через кордониякої і здійснюється рух економічних цінностей.
Платіжний балансне може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного часу. Тому появадосить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд країни здійснювати інтервенцію векономіку. Масштаби, час та інструменти такої інтервенції залежать від величинидефіциту та його характеру.
Укороткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу зарахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервівнедостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягтирівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотерміновогокапіталу в Україну.
Ситуаціяускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати зарахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У цьому випадку урядможе вдатися до одного з таких засобів:
1. провестидефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншимикраїнами;
2. девальвуватинаціональну валюту;
3. запровадитивалютний контроль та обмеження на валютні операції.
Перші два шляхиреалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічнихпараметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція грошей, відсотковіставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки,ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадахзалежить від урядової фіскальної та грошово-кредитної політики, спрямованої напосилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному випадку урядова політика вступатимев суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцитплатіжного балансу.
Неринкові методивідновлення рівноваги платіжного балансу полягають у запровадженні державного регулюванняекономічних процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновленняне можна вважати повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги й усуваються, протеглибинні причини дефіциту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованоїформи. Така ситуація складається внаслідок широкого використання імпортних квотта валютних обмежень, інших заходів деструктивного характеру.
Ринковевідновлення рівноваги може здійснюватися двома шляхами залежно від режимувалютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншоюформою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціямиплатіжного балансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється навалютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиціяіноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.
У цьому зв’язкуслід зазначити, що в економічній теорії сформульовано п’ять можливих шляхівдосягнення рівноваги платіжного балансу.
1. Фінансуваннязагального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національноїекономіки:
· якщодефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними резервами,утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансустане позитивним, то величина резервів поновлюється;
· «дефіцитбез сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У цьому випадкукраїна має більше можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявностідефіциту платіжного балансу.
2. Запровадженнявалютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбаннярезидентами іноземної валюти та її використання, підтримуючи офіційнийфіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного курсутощо.
3. Запровадження(збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національнавалюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не відновлюється рівновага.
4. Установленнярежиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається «класичними ліками від платіжногодисбалансу» і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідністьдо фіксованого курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичуватинаціональну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозиціюгрошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиціяіноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеномурівні.
5. Політикавалютного компромісу. У даному випадку комбінуються елементи варіантів 3 та 4, причомувалютний курс використовується як інструмент стабілізації тільки частково:
· зміннийпаритет (система типу Бреттон-Вудськоі) — у цьому випадку країна підтримуєфіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунокнезначних змін у національній економіці, а коли такі можливості вичерпуються,то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новомурівні.
· керованеплавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається новарівновага.
В основірозрахунку платіжного балансу лежить концепція потоків платежів.
Якщо жрозрахувати суми закордонних активів держави та її міжнародних зобов’язань на певнудату, то ми отримаємо баланс міжнародної заборгованості даної країни, який ще називаютьміжнародною інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов’язання, то країнає нетто-інвестором (або кредитором). У протилежному випадку країна вважаєтьсянетто-боржником.
Списоквикористаної літератури
1. БазилевичВ.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.
2. БазилевичВ.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Київ: Атіка, 2002, 368 с.
3. ВасиликО.Д. Теорія фінансів. Київ: НІОС, 2001, 416 с.
4. ВасиликО.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003, 608 с.
5. ГальчинськийА.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Київ: Вища школа, 1998,544 с.