1) Сутністьфінансів підприємств
Фінансипідприємств – це грошово-економічні відносини, які відображають формування,використання, розподіл грошових фондів суб’єктів господарювання та їх доходів.Вони мають наступні ознаки: • функціонують в сфері товарно-грошових відносин, •відображають тільки ті відносини, які можна виразити у вартісних вимірниках, •обслуговують рух вартості створеного продукту на всіх стадіях відтворювальногопроцесу, • мають свого матеріального носія – фінансові ресурси, • формуютьсь тавикористовують доход й фінансові ресурси, • характеризуються різноманітністю табагатогранністю форм прояву. ФП включають відносини: 1) з державою в особі їїінститутів(податкові інспекції, антимонопольний комітет, фонд державногомайна), 2) з ін. суб’єктами підприємницької діяльності з приводукупівлі-продажу товарів, послуг, 3) з фізичними особами (працівникамипідприємства), 4) з позабюджетними фондами, 5) міжнародними організаціями тобтонерезидентами, 6) з власниками бізнесу та інвесторами, 7) учасниками фондовогоринку, 8) з банками тобто фінансово-кредитними установами. Об’єктом фінансівпідприємств є економічні відносини, пов’язані з рухом коштів, формуванням тавикористанням грошових фондів.
2) Функціїфінансів підприємств як внутрішня властивість і форма їх прояву
В процесі відтворенняФП як економічна категорія проявляється і виражає свою сутність через функції:1) формування фінансових ресурсів у процесі виробничого-господарськоїдіяльності(процес утворення грошових фондів для фінансового забезпеченняопераційної, інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов’язань переддержавою та іншими суб’єктами господарювання), 2) розподіл та використанняфінансових ресурсів(будь-які ресурси обмежені і досягти бажаного ефекту можнане тільки регулюванням їхнього обсягу, а й через установлення оптимальногоспіввідношення різних ресурсів), 3) контроль за формуванням й використаннямфінансових ресурсів(випливає з притаманної фінансам здатності об’єктивновідображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції,робіт, послуг. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами таорганізаціями в процесі оплати поставлених товарів наданих послуг, виконанихробіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод).
3) Впливорганізаційно-правових форм господарювання і галузевих особливостей наорганізацію фінансів
На організаціюфінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера тахарактер діяльності підприємств. Це виявляється в процесі формування капіталу(статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів,внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом. Підорганізацією ФП розуміють форми, методи, способи формування й використання ФР,контроль за їх кругообігом для досягнення певних економічних цілей в рамкахчинного законодавства.
У ринковійекономіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Акціонернетовариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. Акціонернетовариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів черезвстановлення відкритої передплати на акції. У статутний фонд вони можутьвносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робитивнески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, іншихосновних засобів.
Особливопоширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такоготовариства вносить певний пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку вдоходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товаристваобмежується його паєм або внеском. Майно формується за рахунок внесківучасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законнихджерел. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, якурозподіляють між членами відповідно до їхніх внесків. Товариства з обмеженоювідповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та оренднихпідприємств.
Оскільки фізичнимособам дозволено вести підприємницьку діяльність, відкривати рахунки в банках,мати у приватній власності землю, з’являються фінанси домашнього господарства.Основу фінансів домашніх господарств становлять фінанси окремих родин. Головнамета їх полягає у формуванні доходів загальносімейних бюджетів і використанніцих коштів на поточне споживання і накопичення. При цьому грошові кошти,призначені для накопичення, можуть бути інвестовані у різні види дохіднихінструментів.
Організація ФПґрунтується на принципах: • плановості, • фінансове співвідношення термінів(забезпечує мінімальну різницю в часі між отриманням й використанням коштів), •гнучкість або маневрування, • мінімізація фінансових витрат, • раціональність,• фінансова стійкість, • зацікавленість у результатах діяльності підприємства,• матеріальна відповідальність, • здійснення контролю за фінансово-господарськоюдіяльністю, • створення достатніх фінансових ресурсів.
4) Поняттяфінансових ресурсів
Фінансові ресурси– грошові накопичення й доходи, що створюються в процесі розподілу йперерозподілу виручки й прибутку й зосереджуються у відповідних фондах длязабезпечення безперервного процесу відтворення та задоволення інших суспільнихпотреб. Переважно формою виявлення їх є грошові фонди, фінансові ресурси маютьтакі ознаки: ► як у статичному плані так і в динаміці завжди виражаютьвідносини власності (належать або державі, або підприємствам, приватномусекторі), ► фінансові ресурси завжди мають певне джерело й певне цільовепризначення, ► формування й використання ФР завжди має правову сторону йрегламентується певними законодавчими актами. До складу ФР підприємства заджерелами створення відносяться: внески засновників, прибуток, заробітна плата,амортизаційні відрахування, цільове фінансування, благодійні внески. Занапрямом використання до складу ФР підприємства відносять: витрати на розвитокекономіки підприємства, на соціально-культурні заходи, на розвиток науки,надання благодійної допомоги, витрати на обслуговування залучених ФР, іншівитрати підприємства.
5) Фінансовадіяльність підприємства та її організація
Фінансовадіяльність — це система використання різних форм і методів для фінансовогозабезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей,тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльністьпідприємства, поліпшення її результатів.
Фінансовудіяльність підприємства спрямовано на виконання таких основних завдань: — фінансове забезпечення поточної виробничо-господарсь­кої діяльності; — пошукрезервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності таплатоспроможності; — своєчасність виконання фінансових зобов’язань передсуб’єктами господарювання, бюджетом, банками; — мобілізація фінансових ресурсівв обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку,збільшення власного капіталу; — контроль за ефективним, цільовим розподілом тавикористанням фінансових ресурсів. Фінансова робота підприємства здійснюєтьсяза такими основними напрямками: — фінансове прогнозування та планування; — аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності; — оперативна, поточнафінансово-економічна робота.

6) Змістта завдання управління фінансами підприємств
У ринковійсистемі господарювання важливе значення має конкуренція як механізм регулюванняекономічних процесів. Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечитиправильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів тафінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективномувикористанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичнихцілей підприємства.
Значенняуправління фінансами підприємств полягає в такій організації фінансової роботи,яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах,інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції нафінансовому ринку.
Фінансовиймеханізм підприємства — це система управління фінансами, яка включаєорганізацію взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізаціїїхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодіяфінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій(виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кре­дит, бюджет, податки),нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.
До головнихзавдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвиткувиробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів;раціоналізація операцій із цінними паперами; удосконалення взаємовідносин зфінансово-кредитною системою, суб’єктами господарювання.
У результатіфінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку увигляді податків, підприємство — у вигляді чистого прибутку, а працівники — певні доходи від розподілу і використання частини прибутку. Від регулюваннярозподілу чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливістьдальшого збільшення прибутку.
7) Сутністьі призначення грошових розрахунків в господарській діяльності підприємства
 
У процесікупівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного родузобов’язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі.Грошовий обіг – сукупність всіх грошових розрахунків і платежів підприємства. Наобсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадіївиробництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшеннявиробничих запасів, веде до збільшення платежів, пов’язаних з їх придбанням.Зростання трудомісткості продукції збільшує платежі, пов’язані з оплатою праці.Прямі і зворотні зв’язки між виробництвом і споживанням здійснюються черезстадії розподілу й обміну за допомогою грошового обороту.
Розмежуваннягрошового обороту на безготівковий і готівковий є інструментом регулюванняоб’єкта грошового обороту – грошової маси. Більша частина грошового оборотуприпадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносинпідприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення. Грошовийоборот на кожному підприємстві відбувається в таких напрямках: — забезпеченняпроцесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплатазаробітної плати); — реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодуваннявитрат і формування доходів; — сплата податків, обов’язкових відрахувань ізборів; — забезпечення спільної діяльності підприємств; — отримання і погашеннякредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.
Від правильноїорганізації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення,а отже, і фінансовий стан суб’єктів господарювання. Одним із головних факторівнормалізації розрахунків у народному господарстві є запровадження єдинихрозрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами.
8) Порядоквідкриття розрахункових та інших рахунків підприємствами у банках
Для відкриттяпоточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи: — заявуна відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером; — копіюсвідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державноївиконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державнуреєстрацію; — копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органомреєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить запис провідкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення), де стоїть позначкапро взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірникповертається власнику рахунка; — копію документа, що підтверджує взяттяпідприємства на податковий облік; — картку зі зразками підписів осіб, якимнадано право розпоряджання рахунком та підписання розрахункових документів зізразком відбитка печатки підприємства; — копію документа про реєстрацію ворганах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видаввідповідний документ.
Підприємства таїхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті: — поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошо­вих коштів та здійсненнявсіх видів банківських операцій; — бюджетні, що відкриваються підприємствам,яким виділяються кошти з державного або місцевого бюджетів для цільового їхвикористання; — кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котрамає право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданихспособом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунокпозичальника відповідно до умов кредитної угоди); — депозитні, що відкриваютьсяустановою банку власникові рахунка на певний конкретний строк. Кошти надeпoзитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінчення строкузберігання повертаються на нього ж. Відсотки за депозитними вкладамиперераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту.Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитногорахунка забороняються. Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:поточні (відкривається підпри­ємству для проведення розрахунків у безготівковійта готівковій іноземній валюті в разі здійснення поточних операцій);розподільчі (призначений для попереднього зарахування коштів у іноземнійвалюті); кредитні (призначені для обліку кредитів, наданих способом оплатирозрахункових документів чи переказом кредитних коштів на поточний рахунокпозичальника відповідно до умов кредитної угоди); депозитні (вкладні).
Суб’єктипідприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів іздійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках навласний вибір і за згодою цих банків. Підприємство може відкривати по одномурахунку на кожен вид валюти, але в різних банках. Відкриваючи рахункипідприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцемреєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів іздня відкриття рахунка. Операції за рахунками здійснюються тільки післяотримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.За наявності двох поточних рахунків у національній валюті їх власник протягомтрьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахункавизначає один із них як основний і повідомляє його номер податковому органу замісцем реєстрації та банкам, де відкрито додаткові рахунки в національній тарахунки в іноземних валютах. У свою чергу, банки, що в них відкрито додатковірахунки, також протягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, в якомувідкрито основний рахунок.

9) Видигрошових розрахунків: готівкові та безготівкові
Безготівковірозрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників нарахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками з дорученняпідприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, нарахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставірозрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Оплатоювизнається факт надходження коштів за товари (послуги, роботи) на рахунки вустанови банку, а за розрахунків готівкою — факт надходження грошей у касу. 1)За видами господарських операцій: за товарними операціями (пов’язані зреалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг), за нетоварними(пов’язаніз фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рів­нів, зісплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізаціїпродукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства.2) За місцем розташування банківських установ, що обслуговують розрахунки:місцеві, міжміські, міжнародні. 3) За фактом здійснення оплати: попередня абоавансована оплата, післяоплата. 4) За умовою оплати: акцептна, безакцептна. 5)За джерелами фінансування: грошові розрахунки власними коштами підприємств, зарахунок кредитів та ін. позичених коштів, за рахунок коштів клієнта. Дляздійснення безготівкових розрахунків можуть застосовуватись такі платіжнідокументи (інструменти): платіжне доручення; платіжна вимога-доручення;платіжна вимога; розрахунковий чек; акредитив; вексель.
Готівковірозрахунки — це платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб міжсобою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і заопераціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів,робіт, послуг), та іншого майна. Готівкова форма розрахунків застосовується впроцесі обслуговування населення — виплати заробітної плати, матеріальногозаохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Сума готівкового розрахункуодного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) не повиннаперевищувати 3 тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількомаплатіжними документами.
Розрахункиготівкою проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касовихордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, які підтверджуютьфакт продажу (повернення) товарів або коштів, надання послуг, а такожрахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.Банк встановлює ліміт каси, тобто граничний розмір готівки, який можезалишатися в касі підприємства на кінець робочого дня. Одержана в установібанку готівка, яка пов’язана з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів(доходу), може зберігатися в касі підприємства протягом трьох робочих днів.
10) Організаціяі форми безготівкових розрахунків на підприємствах
Організаціярозрахунків передбачає їх здійснення записом (перерахуванням) коштів з рахункапокупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) абозаліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції. Виділяютьтакі основні принципи організації безготівкових розрахунків: Перший принципстосується обов’язкового зберігання підприємствами та установами грошовихкоштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі).Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надається право вибору установибанку для відкриття рахунків усіх видів (за згодою банку). Третій принцип — принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами формирозрахунків і способу платежу та широкого використання їх у своїх договорах іугодах. Четвертий принцип. Кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки здоручення власників цих рахунків, як правило за згодою (акцептом) платника(власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. Уразі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахунковихдокументів, про що повідомляє постачальника. П’ятий принцип стосуєтьсявідкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам — суб’єктам підприємницькоїдіяльності, відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про цеподаткового органу. Шостий принцип визначає порядок здійснення платежів.Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться,як правило, після відвантаження продукції або надання послуг. Сьомий принцип:платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межахнаданого банківського кредиту. Восьмий принцип: розрахунки між суб’єктамипідприємницької діяльності проводяться, як правило, у безготівковому порядку.Готівкові розрахунки можуть застосовуватися в міжгосподарськихвзаємовідносинах, якщо це невеликі за сумою платежі (до 3000 грн), а також завитрат на внутрігосподарські потреби.
Платіжнедоручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платникабанку, котрий його обслуговує, про списання зі свого рахунка зазначеної сумикоштів та її перерахування на рахунок одержувача. Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхнячастина — вимога підприємства-постачальника до підприємства покупця сплатитивартість товару, виконаних робіт чи послуг. Нижня частина — доручення покупця(платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, перерахувати належнусуму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Платіжна вимога — церозрахунковий документ, що містить вимогу стягувача (або отримувача задоговірного списання) до банку, що обслуговує платника, здійснити безпогодження з платником перерахування належної суми коштів з рахунка платника нарахунок отримувача. Розрахунковий чек — це розрахунковий документ, що міститьписьмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якомувідкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.Акредитив — це договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цейбанк з доручення клієнта зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціараабо доручити іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Вексельна формарозрахунків – це розрахунки з відстрочкою платежу між постачальником(отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів), які оформлюються векселем.Також існують розрахунки заліку взаємної заборгованості, розрахунки велектронних системах типу «клієн-банк».
11) Розрахункиплатіжними дорученнями. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями
Платіжнедоручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платникабанку, котрий його обслуговує, про списання зі свого рахунка зазначеної сумикоштів та її перерахування на рахунок одержувача. Доручення подається в банк неменше ніж у двох примірниках. Доручення приймаються до виконання банкамипротягом десяти календарних днів з дня виписки. День оформлення платіжногодоручення не враховується. Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись: — зафактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи, надані послугитощо); — у порядку попередньої оплати (якщо це обумовлено договором); — длязавершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; — для перерахування підприємствами сум, які належать фізич­ним особам (заробітнаплата, пенсії тощо), на їхні рахунки в банках; — для сплати податків і зборів(обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів; — в іншихвипадках за згодою сторін. Оформляючи платіжне доручення, платник надає повнуінформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахуваннякоштів одержувачу. Ця інформація наводиться в реквізиті платіжного доручення«Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише зазовнішніми ознаками.
Платіжнівимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається здвох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємствапокупця сплатити вартість товару, виконаних робіт чи послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує,перерахувати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цейрозрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) інаправляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли вінзгоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документаі направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказуакцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника. Платіжнівимоги-доручення використовуються переважно в міжміських розрахунках завідвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги.
12) Розрахункиакредитивами
Акредитив — цедоговір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк з дорученняклієнта зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручити іншому(виконуючому) банку здійснити цей платіж. Умови та порядок проведеннярозрахунків за акредитивами обумовлюються в договорі між бенефіціаром ізаявником акредитива. Усі заінтересовані сторони під час операцій закредитивами мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами чи іншимивидами зобов’язань.
Банк-емітент можевідкривати такі види акредитивів: Покритий — це акредитив, який передбачаєпопереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списуєкошти з розрахункового рахунка платника і перераховує ці кошти в банкпостачальника (банк-виконавець) на окремий аналітичний рахунок «Розрахунки заакредитивами». Непокритий — це акредитив, оплата за яким у разі тимчасовогобраку коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом наданнямбанківського кредиту. Відкличний акредитив може бути змінений або анульованийбанком-емітентом будь-коли без попереднього повідомлення бенефіціара(наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, достроковоївідмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом). Безвідкличнийакредитив може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки зазгоди бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента. Такийакредитив слід розглядати як тверде зобов’язання банку-емітента сплатити коштив порядку та в строки, визначені умовами акредитива.
Вид акредитива(відкличний чи безвідкличний) зазначається на кожному акредитиві. Коли такоїпозначки нема, акредитив вважають безвідкличним. Для відкриття акредитива добанку-емітента подається заява за відповідною формою. Для відкриття покритогоакредитива, депонованого у виконуючому банку (коли він не є банкомемітентом),крім заяви подається платіжне доручення на перерахування коштів для бронюванняїх у виконуючому банку. У цьому разі банк-емітент переказує кошти заявника нарахунок «Розрахунки за акредитивами» у банкові-виконавцю та повідомляє його проумови акредитива. Акредитив уважають відкритим після того, як здійсненовідповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення провідкриття й умови акредитива. Банк-емітент інформує виконуючий банк провідкриття акредитива електронним повідомленням (електронною поштою), а останнійповідомляє про це бенефіціара протягом 10 робочих днів.
Післявідвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подаєвиконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива. Післяретельної перевірки дотримання всіх умов банк списує кошти з аналітичногорахунка «Розрахунки за акредитивами» і перераховує їх на рахунок бенефіціара. Увсіх акредитивах передбачається зазначення дати закінчення строку і місцяподання документів для платежу. Після закінчення строку дії акредитива кошти заналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» переказуються банковіемітенту і зараховуються на той самий рахунок, з якого вони надійшли.
13) Вексельнаформа розрахунків
Вексельна формарозрахунків – це розрахунки з відстрочкою платежу між постачальником(отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів), які оформлюються векселем.Також існують розрахунки заліку взаємної заборгованості, розрахунки велектронних системах типу «клієнт-банк». Вексель — це письмове безумовнезобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власникувимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, увідповідний строк і у відповідному місці. Власник векселя має можливістьрозжахуватися зі своїми кредиторами за відвантажені товари і надані послуги нетільки грошима, а й векселем або за потреби достроково облікувати вексель. Розрахунковийвексель — це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторськоїзаборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такоїоперації в тім, що різниця між ціною купівлі векселя і вексельною сумою стаєдоходом. Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем(векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредитору вказану сумув установлений час. У простому векселі векселедавець є прямим боржником ібезумовно зобов’язаний сплатити вексельну суму. Переказний вексель (тратта) — це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора(трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексельвиписує та підписує кредитор (трасант). Переказний вексель має форму наказутрасанта платнику (після акцепту платника називають акцептантом) сплатити завекселем. Ремітент — перший отримувач або перший векселедержатель, на користьякого виставляється вексель. Трасант виписує (трасує) вексель на трасата звимогою сплатити відповідну суму ремітентові у відповідному місці у відповіднийстрок. Забезпечений вексель — це вексель, гарантований заставою, якапередається кредиторові, банку або продавцю до моменту сплати боргу. Заставоюможе бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основнівиробничі засоби, обладнання. Векселі казначейські — один із видів державнихцінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вониможуть бути використані: — для здійснення розрахунків; — для зарахування сплатиподатків до державного бюджету; — як застава для забезпечення інших платежів такредитів. Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитуванняторговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржникомсвоїх зобов’язань перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію,надані послуги, виконані роботи. Векселі на пред’явника — це такі векселі, щооплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується втермін, указаний у документі, називається строковим.
14) Проведеннякасових операцій
Касові операціїпідприємства пов’язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядокведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємстванезалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичнихосіб-суб’єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв’язку).Касові операції оформляються прибутковими та видатковими касовими ордерами.Прибуткові касові ордери застосовуються за приймання готівки касами підприємств.Видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касовими ордерами,які підписують керівник і головний бухгалтер. Операція видачі готівки з касипідприємства на видатковий касовий ордер має бути відображена в касовій книзі.У прибуткових і видаткових касових ордерах зазначається підстава для їхскладання і перелічуються додані до них документи.
Одержуючи касовіордери (прибуткові/чи видаткові) касир перевіряє наявність та ідентичністьпідпису головного бухгалтера; правильність оформлення ордерів; наявністьперелічених у документах додатків і після одержання або видачі готівки підписуєїх і проставляє позначку про оплату. Далі ці ордери реєструються бухгалтерією.Усі надходження і видачі готівки в національній валюті підприємство враховує вкасовій книзі. Кожне підприємство веде тільки одну касову книгу. Щоденно вкінці робочого дня касир підсумовує операції за день і виводить залишок готівкив касі. Записи в касовій книзі зберігаються протягом трьох років. Контроль заправильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера абоспеціально уповноважену керівником іншу особу.
15) Розрахунково-платіжнадисципліна, її зміст і значення для забезпечення господарської діяльності
Платіжнадисципліна полягає в суворому дотриманні суб’єктами господарювання встановленихправил проведення розрахункових операцій і виконанні засадничих принципівздійснення грошових розрахунків. Додержання платіжної дисципліни сприяєприскоренню кругообороту коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушеннярозрахункової дисципліни найчастіше буває наслідком незадовільної роботифінансових служб підприємства або його складного фінансового стану.
Платіжнадисципліна передбачає передовсім здійснення підприємствами платежів зафінансовими зобов’язаннями в повному обсязі та в установлені строки. Отже, їїзабезпечення залежить від фінансового стану суб’єктів господарювання і водночасвпливає на їхній фінансовий стан. За безготівкових розрахунків відвантаження іоплата товарів не збігаються в часі. Це призводить до виникнення дебіторської ікредиторської заборгованості. Така заборгованість може стати наслідкомпорушення розрахунково-платіжної дисципліни. Дебіторська заборгованістьпов’язана з порушенням строків оплати: за відвантажену продукцію (товари),виконані роботи і надані послуги; за розрахунками з бюджетом або з працівникамипідприємства. Кожне підприємство мусить проводити облік дебіторської за­боргованостіта управління нею. Управління дебіторською заборгованістю передбачає прийняттяуправлінських рішень стосовно двох протилежних процесів діяльностіпідприємства: зростання безнадійних боргів, з одного боку, а з другого — збільшення обсягів реалізації продукції (робіт, послуг).
Кредиторськазаборгованість виникає здебільшого за розрахунків з постачальниками і свідчитьпро використання в фінансово-господарській діяльності коштів, які не належатьпідприємству, але перебувають у нього в обороті. Зменшеннюдебіторсько-кредиторської заборгованості підприємств сприятиме дальшевдосконалення грошових розрахунків, через використання обігу, кліринговоїсистеми обслуговування.
Зміцненнюплатіжної дисципліни сприяє запровадження санкцій за її порушення. Санкцію вгосподарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання запорушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності.Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної,розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб’єкта.
 
16) Економічніі фінансові санкції в системі грошових розрахунків платежів
Чиннимзаконодавством України до підприємств (підприємців) застосовуються штрафнісанкції за: • перевищення встановлених лімітів каси; • неоприбуткування(неповне оприбуткування) в касах готівки; • перевищення встановлених строківвикористання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів підзвіт без вичерпного пояснення щодо використання раніше виданих коштів; •витрачання готівки з виручки на виплати, пов’язані з оплатою праці, занаявності податкового боргу; • використання одержаних в установі банкуготівкових коштів не за цільовим призначенням; • проведення готівковихрозрахунків без подання одержува­чем коштів платіжного документа, якийпідтверджував би сплату покупцем готівкових коштів.
Санкцію вгосподарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання запорушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності.Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної,розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб’єкта.Залежно від того, які суб’єкти застосовують санкції, останні поділяються надоговірні, банківські (кредитні), фінансові. Договірні санкції спрямовані назабезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуютьсяу вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаногозобов’язання. Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств запорушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності;нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведенняоб’єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне поверненняотриманих кредитів. Фінансові санкції застосовуються за порушення суб’єктамигосподарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами,податковою адміністрацією.
17) Характеристикаі склад грошових надходжень підприємств
Грошовінадходження — це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємств убанках та в касу підприємств. Під грошовими потоками розуміють надходження ісплату грошових коштів та їхніх еквівалентів. Грошові потоки підприємствхарактеризуються різною структурою. Структура вхідних грошових потоків залежитьвід сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. Операційна,інвестиційна та фінансова діяльність підприємства — це його звичайнадіяльність. Звичайна діяльність — це будь-яка основна діяльність під­приємства,а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок їїздійснення. Крім звичайної діяльності, виділяють надзвичайні події. Надзвичайнаподія — це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльністьпідприємства та настання котрої не очікується періодично або в кожномунаступному звітному періоді (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо). Основнадіяльність — операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції(товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства ізабезпечують основну частку його доходу.
Повна ідостовірна інформація про грошові надходження підприємства за звітний періодформується в бухгалтерському обліку. У грошових надходженнях підприємствнайбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншимопераційним доходам. Усі доходи підприємства поділяються на дві групи: 1)доходи від звичайної діяльності, 2) доходи від надзвичайних подій.
Операційнадіяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності,крім інвестиційної та фінансової (грошові надходження від покупців; від ін.операційної діяльності: операційна оренда, від операційних курсових різниць,від продажу оборотних активів, крім надходжень від продажу фінансовихінвестицій). Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбання тапродажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових(поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів (відінвестицій в асоційовані дочірні або спільні підприємства, облік яких ведетьсяметодом участі в капіталі; від продажу цінних паперів емітованих ін. підприємствами,але які знаходяться у власності даного підприємства; від продажу необоротнихактивів; від здійснення форвардних, ф’ючерсних та ін. спекулятивних операцій нафондовому ринку). Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які призво­дятьдо зміни величини та (або) складу власного і позикового ка­піталу(надходженнякоштів від розміщення цінних паперів власної емісії, які призводять дозбільшення власного капіталу; від утворення боргових зобов’язань).
У бухгалтерськомуобліку дохід визнається в разі збільшення активу або зменшення зобов’язань, щосупроводжується зростанням власного капіталу ( за винятком зростання капіталуза рахунок внесків учасників підприємства). Доходи від реалізації продукції =загальна сума доходів без врахування наданих знижок, повернення проданихтоварів та податків й зборів які нараховуються при здійсненні актівкупівлі-продажу. Чистий доход від реалізації продукції (валовий) = доход відреалізації – собівартість продукції.
Грошовінадходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообороту коштів.Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошовіфонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва іреалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшеннявласного капіталу.
18) Фактори,які впливають на величину виручки від реалізації продукції (робіт та послуг)
На практиціможуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції: а)продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулося передавання прававласності), — метод нарахування; б) одержано кошти на рахунок постачальника зареалізовану продукцію — касовий метод. Дохід (виручка) від реалізації продукції(товарів, робіт, послуг) та інших активів за бухгалтерським обліком визнаєтьсяу разі наяв­ності умов: ► покупцеві передані суттєві ризики і вигоди,пов’язані з правом власності на товар (продукцію, актив); ► підприємствоне здійснює подальше управління та контроль за реалізованими товарами(активами); ► сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена; ►є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічнихвигід підприємства; ► витрати пов’язані із цією операцією, можуть бутидостовірно визначені. Доход (виручка) від реалізації групуються за такимивидами діяльності: • реалізація товарів; • реалізація готової продукції;виконання робіт та надання послуг.
Розмір виручкивід реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від: 1) кількості,асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації; 2) рівня реалізаційнихцін. Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величинувиручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягувиробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишківнереалізованої продукції на початок і кінець звітного періоду. Асортиментреалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання взагальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більшвисокою ціною збільшує величину виручки, і навпаки. Прямий вплив на розмірвиручки справляє й рівень відпускних цін, тому підприємство має їхобґрунтувати.
Залежно від того,яку мету має підприємство на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення(оптимізації цін). Такими цілями можуть бути: ► виживання на ринку(можуть встановлюватись низькі ціни з надією на те, що ринок буде чутливим доних), ► максимізація прибутку (зіставляються попит і витрати навиробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка забезпечитьмаксимальний прибуток), ► лідерство на ринку (установлюються низькі ціниз метою збільшення частки підприємства на ринку), ► лідерство щодо якостітоварів (встановлення відносно високих цін, які мають компенсувати високівитрати на науково-дослідні роботи й забезпечення якості). Розрізняють таківиди цін: оптова (собівартість+прибуток+ рентабельність*собівартість),відпускна (оптова+ акцизний збір+ ПДВ) та роздрібна. Також існують фіксованіціни(встановлюються адміністративно), регульовані (встановлюються длярегулювання рівня рентабельності товарів першої необхідності), а такожіндикативні ціни (мінімальний та максимальний рівень цін) та вільні ціни(утворюються на ринку).
19) Грошовінадходження від фінансово-інвестиційної діяльності
 
З переходом наринкові основи господарювання зростає значення інвестиційної та фінансовоїдіяльності підприємств. Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективноговикористання вільних фінансових ресурсів, коли кон’юнктура фінансового ринкууможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніжопераційна діяльність на товарних ринках. Раціональне використання грошовихкоштів, пошук ефективних напрямів їх інвестування, які даватимуть підприємствудодатковий прибуток, є важливим напрямком його інвестиційної діяльності.
Пошук фінансовихджерел розвитку підприємств у напрямі найефективнішого інвестування фінансовихресурсів, операцій із цінними паперами тощо набувають важливого значення вроботі фінансових служб підприємств.
Інвестиційнадіяльність підприємства починається з розробки інвестиційної стратегії.Інвестиційна стратегія — це формування системи довгострокових цілейінвестиційної діяльності та вибір найефективніших шляхів їх досягнення.Отримання доходу від інвестиційної діяльності значною мірою визначається типомінвестиційної стратегії — агресивної (активної) чи пасивної. Агресивнастратегія спрямована на отримання максимального прибутку, тоді як пасивна — назбереження за рахунок інвестицій досягнутого рівня показників операційноїдіяльності.
Фінансові інвестиції- це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку(відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід дляінвестора. Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності підприємстввизначається на основі змін власного капіталу та інших пасивів, пов’язаних зфінансовою діяльністю. З фінансовою діяльністю пов’язані надходження грошовихкоштів. Надходження грошових коштів від розміщення акцій та від інших операційведуть до збільшення власного капіталу. Отримані позички, тобто надходженнягрошових коштів у результаті утворення боргових зобов’язань (позичок, векселів,облігацій, а також інших видів короткострокових і довгострокових зобов’язань,не пов’язаних з операційною діяльністю), призводять до збільшення позиковогокапіталу.
Купуючи акції,облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати требатільки надлишкові фінансові ресурси. Перш ніж придбати акції (облігації)будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізуватийого фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котріочікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних урекламних проспектах.
Тимчасово вільнігрошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційнібанки під обумовлений відсоток. Підприємство має право здавати в орендунерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповіднуплату або здійснювати фінансовий лізинг. Крім цього, підприємства можутьодержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземнійвалюті.
Отже, за ринковоїекономіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційнихоперацій є постійними джерелами грошових доходів і формування прибуткупідприємств.
20) Формуваннявалового і чистого доходу підприємств
Виручка відреалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництвавідіграє важливу роль як одна з ланок забезпечення нового кругообороту коштівпідприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукціїпередовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво — використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива таін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційнівідрахування). Залишок виручки становить валовий дохід.
Валовий дохід — це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається якрізниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційнимивідрахуваннями У складі собівартості реалізованої продукції. Валовий дохід єважливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. Уньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітноїплати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу якосновного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальнийекономічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприємства.Валовий дохід — основне джерело утворення фінансових ресурсів не тількипідприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів. У процесівідтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплатапраці — це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, яківиражають у грошовій формі вартість необхідної праці.
Чистий дохідвиражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається якперевищення виручки від реалізації продукції над вартість матеріальних витрат,амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовимдоходом і заробітною платою. Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів,податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціальногострахування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходуреалізується у формі прибутку. Отже, чистий дохід є найважливішим джереломфінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави.

21) Поняттягрошового потоку. Вхідні грошові потоки
Грошові потоки –сукупність розподілених за часом, грошових надходжень і напрямків використаннякоштів, що мають місце в процесі фінансово-господарської діяльностіпідприємства.
22) Економічнийзміст прибутку
Прибуток є однієюз основних категорій товарного виробництва. Це передусім категорія, щохарактеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.Прибуток — це та частина додаткової вартості, яка залишається після покриттявитрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат угрошовому вираженні є собівартість продукції. Прибуток — це частина додатковоївартості, створеної і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержуєприбуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізованаі набере грошової форми. Таким чином, прибуток є об’єктивною економічною катего­рією.Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються всуспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.
Водночас прибуток- це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльностіпідприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати ізазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибуткупідприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, формивласності, розвитку ринкових відносин. Прибуток є джерелом сплати податків, формуванняфінансових ресурсів підприємств.
Розрізняютьваловий, операційний, оподатковуваний та чистий прибуток. Також залежно відвиду діяльності в межах якої отримано прибуток виділяють • прибуток відреалізації за основним видом діяльності, • за неосновним видом діяльності, •від фінансових операцій, • інвестиційної діяльності. За методикою оцінки:номінальний та реальний. Як економічна категорія прибуток відображає чистийдохід створений сфері матеріального виробництва. Як економічній категоріїприбутку притаманні особливості: ► прибуток є частиною вартостідодаткового продукту, прибуток – це частина додаткової вартості виробленої тареалізованої й готової до розподілу, ► прибуток є одним з основнихпоказників, який характеризує кінцевий фінансовий результат діяльностіпідприємства, ► прибуток є одним з головних джерел поповнення фінансовихресурсів підприємств.
23) Формуванняприбутку підприємства
На формуванняприбутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається вбухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливаєвстановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчисленнясобівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат;визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.
Формуванняприбутку здійснюється в порядку: 1) Виручка від Реалізації – ПДВ – Акцизнийзбір – Інші податки й збори = Чистий Дохід від реалізації продукції. 2) ЧД –Собівартість = Валовий Прибуток. 3) ВП + Інші Доходи від операційної діяльності– Адміністративні Витрати – Витрати на збут = Операційний Прибуток. 4) ОП +Дохід від участі в капіталі + Інші фінансові доходи – Втрати від участі вкапіталі – Інші фінансові витрати = Прибуток від звичайної діяльності дооподаткування. 5) Пзд – Податок на Прибуток від звичайної діяльності = ЧП. 6)Дзд – Втрати від надзвичайної діяльності = Прибуток від надзвичайної діяльності– Панд. 5)+6)=ЧП
Прибуток відреалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників:обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізаціїпродукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції,частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).
Собівартістьпродукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витратипідприємства на їх виробництво (виконання). Витрати на виробництво продукціїутворюють виробничу собівартість.
Отже, наформування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобтоефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузьгосподарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.
24) Методирозрахунку прибутку
На підприємствахвиробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку відреалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривнюпродукції, економічний (аналітичний) метод. Метод прямого розрахунку. Прибутокрозраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються.Для розрахунку необхідні такі вихідні дані: 1. Перелік і кількість продукціївідповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва іреалізації. 2. Собівартість одиниці продукції. 3. Ціна одиниці продукції (цінавиробника).
Розрахунокприбутку на підставі показника витрат на 1 гри. продукції. Це укрупнений метод.Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку відвипуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних провиробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувануїх зміну, що прогнозується в наступному періоді.
Економічний(аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску(реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахункуприбутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а йвплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції;собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції;асортименту та якості продукції. Розрахунок прибутку цим методом здійснюєтьсяокремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді.Порівнянна продукція — це продукція, що вироблялася в попередньому періоді.Непорівнянна продукція – це продукція, що не вироблялася на підприємстві впопередньому періоді.
 Розрахунокприбутку за порівняною продукцією здійснюється в такій послідовності: •визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабель­ність продукції; •порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, щопередував плановому; • виходячи з рівня базової рентабельності продукціїрозраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді; •розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, щопланується.
Прибуток відвипуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методомпрямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибутокрозраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показникасередньої рентабельності продукції по підприємству.
25) Сутністьта методи обчислення рентабельності
Щоб зробитивисновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибутокнеобхідно порівняти зі зробленими витратами. По-перше, витрати можна розглядатияк поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції(робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат іприбутку, що використовуються в розрахунках. По-друге, витрати можна розглядатияк авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої тафінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різніваріанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що беруться длярозрахунків.
Співвідношенняприбутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує такепоняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розуміннірентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізаціївсієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств,організацій, установ у цілому як суб’єктів господарської діяльності;прибутковість різних галузей економіки. Рентабельність — це відносний показник,тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.
Розрізняють зачасом обчислення: планова та фактична рентабельність. Залежно від ступеняузагальнення даних розраховують рентабельність реалізації окремих видівпродукції, підприємства в цілому, галузі. Найчастіше використовують показники:рівень рентабельності виробництва й реалізації продукції, рентабельністькапіталу (сукупного, основного, рентабельність продаж).
Для розрахункурівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток;прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основноїдіяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можнавизначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал,позиковий капітал, основний капітал, оборотний капітал). Рівень рентабельностірозраховують як відношення величини прибутку отриманого за певний період допоточних витрат або до авансованої вартості капіталу у %. Для розрахункурентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отриманапідприємствами, об’єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входятьу відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатименаявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

26) Розподілприбутку підприємства
Отриманийпідприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітнихпотреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави,фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємствчастини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формуванняфінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпеченнягосподарської діяльності.
Отже, отриманийпідприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можнавиділити два етапи. Перший етап — це розподіл загальною прибутку. На цьомуетапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілукожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибуткуміж державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державнихпотреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансовоїполітики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки вцілому. Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився врозпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапіможуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансуваннявідповідних витрат.
Чистий прибуток,одержаний після сплати податків, залишається у повному розпорядженніпідприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями йоговикористання.
27) Використаннячистого прибутку
Чистий прибуток,одержаний після сплати податків, залишається у повному розпорядженніпідприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями йоговикористання. Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені статутомпідприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної тастратегічної політики, що визначається підприємством. Як правило, одна частинаприбутку використовується на виплату дивідендів, а друга — на розширен­ня таоновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нepухомocтi, створеннята поповнення резервних фондів підприємства, соціальні програми. Зокрема, сумаприбутку спрямовується: на виплату дивідендів; на поповнення статутногокапіталу; на поповнення резервного капіталу. Нерозподілений прибуток є однією знайважливіших частин власного капіталу. Нерозподілений прибуток — це частиначистого прибутку товариства, яка залишається у розпорядженні підприємства длявиплати дoxoдiв власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу,поповнення статутного капіталу та на інші потреби.
Нерозподіленийприбуток поділяється на асигновану й неасигновану частини: асигнована частинамає певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвиткупідприємства, проведення цільових програм тощо); неасигнована частина не маєконкретного призначення. Сума нерозподіленого прибутку зменшується внаслідоквідрахувань до резервного капіталу та нарахування дивідендів. Резервний капіталстворюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень ізабезпечення нормальної роботи підприємства. Кошти резервного капіталувикористовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвиткупідприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплатугарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатностіприбутку) та інші заходи, передбачені засновницькими документами. Дивіденди — це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповіднодо часток їхньої участі у власному капіталі підприємства.

28) Сутність,склад і структура оборотних коштів
Діяльністьсуб’єктів господарювання зі створення та реалізації продукції здійснюється впроцесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і праці. Навідміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одномувиробничому циклі, і їхня вартість повністю переноситься на вартістьвиготовленої продукції. В економічній літературі існують різні підходи довизначення сутності оборотних коштів. Найчастіше можна натрапити на двавизначення оборотних коштів. По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, яківкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпеченнябезперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції. По-друге,оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого циклу або одногокалендарного року можуть бути перетворені на гроші.
Оборотний капіталпроходить три стадії кругообороту: грошову, виробничу й товарну. На першій стадіїпід час авансування коштів здійснюється придбання й накопичування необхіднихзапасів. У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: урозмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основнихфондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов’язані з нею витрати).Виробнича стадія кругообороту оборотного капіталу завершується випуском готовоїпродукції, після чого настає стадія реалізації, яка триває доти, доки товарнаформа вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реа­лізаціїсвідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворенняавансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал натоварній стадії кругообороту, водночас є і початковою стадією наступногостворення нової вартості.
Склад ірозміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує:виробничій, торгово-посередницькій, сфері послуг (у тім числі фінансових).
Склад оборотнихкоштів — це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондівобігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певніособливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів — цесировина, основні матеріали, незавершене виро­бництво, готова продукція. Вокремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише дляних. Наприклад, у металургійній промисловості в оборотних коштах ураховуєтьсязмінне обладнання, а в добувних галузях до витрат майбутніх періодів включаютьвитрати на гірничопідготовчі роботи. Структура оборотних коштів — це питомавага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу взагальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значніколивання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структуривитрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізаціїпродукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.
Таким чином,оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні виробничіфонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва,реалізації «продукції» та отримання прибутку.
29) Класифікаціяі принципи організації оборотних коштів
Організаціяоборотних коштів справляє значний вплив на результативність і ефективністьроботи підприємства, його фінансову стійкість. Для глибшого розкриття основорганізації оборотних коштів доцільно їх у певний спосіб класифікувати.Оборотні кошти підприємств можна класифікувати за трьома ознаками: 1) залежновід участі їх у кругообороті коштів (оборотні кошти, авансовані в оборотнівиробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу); 2) за методамипланування, принципами організації та регулювання (нормовані та нeнopмовaні.Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлюєзабезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальнихвиробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готовоїпродукції. До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничихзапасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишкахготової продукції на складах підприємств. Ненормовані оборотні фонди включаютьфонди обігу за винятком готової продукції на складі); 3) за джереламиформування (власні та прирівняні до них; залучені; інші).
Системаорганізації оборотних коштів передбачає. По-перше, надання підприємствамсамостійності щодо розпоряджання та управління оборотними коштами, тобтооперативної самостійності у використанні оборотних коштів; по-друге, визначенняпланової потреби в оборотних коштах за окремими елементами й підрозділами таЇхнього розміщення, тобто розрахунок оптимальної кількості оборотних коштів,яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання плановихзавдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічнихнормативів); по-третє, коригування розрахункових і чинних нормативів зурахуванням тих вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цінна сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуванихрозрахунків; по-четверте, оптимізацію структури джерел формування оборотнихкоштів, що означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів ізалучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий станпідприємства; по-п’яте, контроль за раціональним розміщенням і використаннямоборотних коштів, тобто постійний аналіз ефективності кругообороту коштів, щовикористовуються, для прискорення їхнього обороту.

30) Оборотнівиробничі фонди і фонди обігу
У виробничій сферіоборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди іфонди обігу. До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжніматеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів,малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикативласного виготовлення, витрати майбутніх періодів. Фонди обігу — це залишкиготової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплаченіпокупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку,касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені вкороткострокові цінні папери.
Оборотнівиробничі фонди обслуговують сферу виробництва, а процес реалізації продукції –фонди обігу. Оборотний капітал (оборотні кошти) — це ко­шти, авансовані воборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесувиробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.
31) Методивизначення потреби в оборотних коштах
Визначенняпотреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормуванняоборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають нагосподарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до нихналежать: ► умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями:кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількістьнайменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності; ►організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характеррозподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції; ►умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їхмісцезнаходження, призначення продукції, умови її транспортування, формирозрахунків за відвантажену продукцію. У разі заниження розміру оборотнихкоштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягувиробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості,інші негативні явища в господарській діяльності. Надлишок оборотних коштів призводитьдо накопичування надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму еко­номії;створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.
На практицівикористовується методи визначення потреби в оборотних коштах: 1) Метод прямогорозрахунку передбачає розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожномупідприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостямипостачання, виробництва та реалізації продукції. Цей метод дає змогу зробитирозрахунки індивідуальних і су­купного нормативів. До індивідуальних належатьнормативи оборотних коштів: у виробничих запасах (сировина, основні і допоміжніматеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні ташвидкозношувані предмети); у незавершеному виробництві і напівфабрикатахвласного виробництва; у витратах майбутніх періодів; у готовій продукції.
Нормативоборотних коштів – мінімальна сума грошових коштів, яка постійно потрібнапідприємству для здійснення виробничої діяльності. Загальний норматив оборотнихкоштів – визначається як сума окремих нормативів за окремими елементамиоборотних коштів. По більшості елементів оборотних коштів норматив визначаєтьсяяк добуток одноденних витрат на норму запасу в днях. Норма оборотних коштів –відносна величина, що визначає величину запасу в днях й характеризує величинузапасу в товарно-матеріальних цінностях за певний період часу. Норма запасувизначається: сума поточного запасу, транспортного, технологічного,страхування.
2) Статистичний –визначення нормативу оборотних коштів на базі аналізу середніх фактичнихзалишків товарно-матеріальних цінностей з коригуванням потреби в них.Передбачає поділ нормативу оборотних коштів на виробничий та невиробничий.Виробничий норматив розраховується шляхом множення базового виробничогонормативу на темп росту виробничої програми. Невиробничий норматив збільшуєтьсяв половинному обсязі від зростання виробничої програми.
3) Коефіцієнтів –здійснюється шляхом розрахунку й співвідношенням між темпами росту виробництвата реалізацію продукції та розміром оборотних активів підприємства в базовомуперіоді. Розраховуються темпи росту залишків оборотних коштів за 4 базовихперіоди, які передували плановому. Коефіцієнт оборотності розраховується наоснові виручки від реалізації або на основі собівартості реалізації продукції.Розраховуються такі коефіцієнти як: коефіцієнт оборотності капіталу (ВР / сер.ОК), оборотності дебіторської заборгованості (ВД / сер. ДЗ), виробничого запасу(ВВ / сер. ВЗ), кредиторської заборгованості (ВР / сер. КЗ). Ці коефіцієнтиповинні мати тенденцію до збільшення. Тривалість операційного циклу =тривалість обороту запасів + тривалість обороту заборгованості. Тривалістьфінансового циклу = тривалість операційного циклу – тривалість кредиторськоїзаборгованості. Якщо ТФЦ «-« то підприємство має надлишкові оборотні активи іне потребує додаткового фінансування.
Нормативоборотних коштів для незавершеного виробництва визначається як добутокодноденних витрат за планом 4 кварталу на тривалість виробничого циклу такоефіцієнт зростання витрат. Норматив готової продукції визначається як добутокодноденного випуску продукції в 4 кварталі планового року за виробничоюсобівартістю на норму запасу оборотних коштів для готової продукції. Витратимайбутніх періодів включають здійснені в даному плановому періоді таківиробничі витрати, що їх буде віднесено на собівартість продукції, котравипускатиметься в наступні пе­ріоди. До них належать витрати, пов’язані зпідготовкою нових виробництв і нових видів продукції, якщо вони не фінансуютьсяіз фонду розвитку виробництва, або витрати, пов’язані з прове­денням гірничихрозробок, гірничо-підготовчих, розкривних та інших робіт. Норматив оборотнихкоштів на витрати майбутніх періодів визначається як: сума коштів, які вкладенов ці витрати на початок запланованого періоду + витрати, що проводяться вплановому році і передбачені відповідними кошторисами – витрати, яківключаються в собівартість продукції запланованого року та передбаченікошторисом виробництва.
32) Джерелаформування оборотних коштів
Визначення джерелформування оборотних коштів є важливою ділянкою фінансової роботи напідприємстві. Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштахпокривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал, відрахуваннявід прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільовінадходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів),приріст сталих пасивів. Підприємства, що вводяться в дію, залежно від їхніхорганізаційно-правових форм формують власні оборотні кошти за рахунок пайовихвнесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільнихпідприємств), надходжень від емісії цінних паперів. На діючих підприємствахвласними джерелами фінансування оборотних коштів є чистий прибутокпідприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також сталі пасиви.
До коштів, якіможна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільовогопризначення, які в результаті певної системи грошових розрахунків постійноперебувають у господарському обороті підприємств, а проте йому не належать. Доїх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джереламиформування оборотних коштів підприємства. Сталі пасиви — це мінімальна (стійка)заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов’язковедержавне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніхплатежів, авансування покупців (замовників). Відображаються вони в І розділіпасиву балансу. Сталі пасиви, по суті, є планованою кредиторськоюзаборгованістю. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різніметодики їхнього розрахунку.
Що більший розривміж терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вонасплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство можевикористати в господарському обороті. Мінімальна заборгованість щодо резервумайбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплатувідпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витративиробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Нарахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, яківикористовуються в господарському обороті.
Для формуванняоборотних коштів підприємство залучає фінансові ресурси у виглядікороткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту,кредиторської заборгованості. Призначення банківських кредитів — фінансуваннявитрат, пов’язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезоннимипотребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, ізвиникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами таіншими зобов’язаннями. До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаютьсяпідприємствам у позичку під певний відсоток на термін до одного року зоформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання. Кредиторськазаборгованість — це короткострокові зобов’язання підприємств, які виникають за:розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких ненастав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахункамивзаємних вимог; за векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено встрок; за короткостроковими кредитами.
Від джерелформування оборотних коштів значною мірою залежить швидкість їхнього обороту йефективність їх використання.
33) Показникивикористання оборотних коштів
Дляхарактеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствахвикористовуються різноманітні показники. 1) Оборотність: О=(С*Т)/Р –характеризує час, за який оборотні кошти здійснюють один оборот. 2) Оборотністьвиробничих запасів: Ов.з.=(Св.з.*Т)/Рс – відображає час перетвореннятоварно-матеріальних цінностей на готову продукцію чи гроші. 3) Оборотністьдебіторської заборгованості: Од.з.=(Дз.*Т)/Р – відображає середній термінотримання платежу. 4) Оборотність кредиторської заборгованості: Ок.з.=(Кз*Т)/Р– відображає час покриття кредиторської заборгованості. 5) Оборотність грошовихкоштів: Ог.к.= Ов.з+ Од.з+ Ок.з – відображає час обороту грошових коштів. 6)Коефіцієнт оборотності: Ко=Р/С – характеризує кількість оборотів за період, щоаналізується. 7) Коефіцієнт завантаження: Кз=С/Р – показує, скільки оборотнихкоштів авансовано в 1 грн. реалізованої продукції. 8) Прибутковість: Ке=П/С — характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. 9)Рентабельність: Р=(П/С)*100 % — визначає використання оборотних коштів. 10)Наявність оборотних коштів: (Вк+Дк)-∑НА (1)– характеризує величинувласних оборотних коштів. 11) Брак: (1)(∑ОА-ГК)-∑ПЗ – перевищення наявності власнихоборотних коштів над поточну потребу. 13) Коефіцієнт реальної вартостіоборотних коштів у майні підприємства: Кр.в.=Фп/М – відображає питому вагувартості оборотних коштів над поточну потребу.
Вк — власнікошти; Дк — довгострокові кредити; НА — необоротні активи; ОА — оборотніактиви; ГК — грошові кошти; ПЗ — поточні зобов’язання; ФІІ — фактична наявністьоборотних коштів; М — вартість майна підприємства; С — середня вартістьоборотних коштів; Т — тривалість періоду, за який обчислюється оборотністьоборотних коштів; Р — обсяг реалізації продукції; П — прибуток від реалізаціїпродукції, Св.з – середня вартість виробничих запасів в грн., Рс – обсягреалізованої продукції за собівартістю в грн., Дз – дебіторська заборгованість,Кз – кредиторська заборгованість.
34) Шляхиприскорення обертання оборотних коштів
Поліпшення використанняоборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можнадосягти через: 1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностейу зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки зпостачальниками; 2) прискорення оборотності оборотних коштів за рахунокреалізації непотрібних товарно-матеріальних цінностей; 3) скорочення термінуоборотності дебіторської заборгованості; 4) збільшення терміну оборотностікредиторської заборгованості.
Поліпшеннявикористання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютнимі відносним. Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скороченняпотреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшенняобсягу виробництва (реалізації). Відносне вивільнення оборотних коштів — церізниця між потребою в оборотних коштах підприємства, розрахованою на підставіпланової чи фактичної оборотності звітного року і сумою оборотних коштів, зякою виконано виробничу програму наступного за звітним року. Інакше кажучи,відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшенняїх використання підприємство з такою самою сумою оборотних коштів або знезначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва. Занинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним євідносне вивільнення оборотних коштів. Ураховуючи це, слід більше увагиприділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотнихкоштів. Унаслідок прискорення обороту оборотних коштів вивільняється певначастина коштів, яку обчислюють множенням фактичного одноденного обсягуреалізації продукції на дні прискорення обороту.
Для скороченнятерміну обороту дебіторської заборгованості та запобігання виникненнюбезнадійних боргів, підприємству необхідно ретельно аналізувати: заборгованістьза строками її виникнення, фінансовий стан дебіторів, виконання укладених нимиугод з погляду дотримання платіжної дисципліни.
35) Впливрозміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства
 
Функціонуванняоборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення.Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певніособливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах тієїсамої галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності,обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термінвиробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностейі реалізації продукції. Залежно від розміщення, умов організації виробництва йреалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, іризику використання.
Практикагосподарювання підтверджує, що найліквіднішими є кошти в касі, на поточних івалютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери. Менш ліквідноючастиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція ідебіторська заборгованість покупців. Найменш ліквідними і з найбільшим ризикомвкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніхперіодів; у виробничих запасах, у готовій продукції (що її не відвантажено). Цепояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів є найвіддаленішою відмоменту реалізації і більше залежить від змін кон’юнктури ринку, інфляційнихпроцесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, якийвизначає рівень ризику вкладання оборотних коштів. Ліквідність оборотнихактивів у цілому і кожної їхньої групи окремо визначається як відношеннявідповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов’язань.
Найчастіше впрактиці застосовуються такі показники: 1) коефіцієнт швидкої ліквідності(проміжний коефіцієнт покриття балансу) — Кшл.(визначається як відношеннягрошових коштів, короткострокових цінних паперів, коштів у розрахунках та іншихактивів (ІІ розділ активу балансу) до суми короткострокових зобов’язань (ІV розділ пасиву балансу)). Характеризуєплатоспроможність підприємства. Його прийнятне значення має бути більшим заодиницю).; 2) коефіцієнт покриття балансу (поточної ліквідності) — Кп – (ценайбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношеннявсіх поточних активів підприємства (підсумок ІІ розділу активу балансу) до сумикороткострокових зобов’язань (підсумок ІV розділу пасиву балансу)). Характеризуєплатоспроможні можливості підприємства, достатність оборотних коштів дляпогашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0-2,5 єприйнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожнугрошову одиницю короткострокових зобов’язань. Коли Кп стає меншим за одиницю,структура балансу визнається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним;3) коефіцієнт абсолютної ліквідності — Кабс.л — визначається як відношення сумикоштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (ІІ розділ активубалансу) до короткострокових зобов’язань (ІV розділ пасиву балансу). Характеризуєнегайну готовність підприємства пога­сити певну частину короткостроковихзобов’язань. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25-0,35. За значенняменшого, ніж 0,2, підприємство вважається неплатоспроможним.
Фінансово стійкимє такий суб’єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти,вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторськоїзаборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов’язаннями. Основоюфінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективневикористання оборотних коштів. Організація оборотного капіталу полягає узнаходженні компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи.
36) Змісті економічне значення системи оподаткування підприємств, її розвиток. Функціїподатків
 
Податки єважливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансовихвідносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошовихвідносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки — цеобов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб зметою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечуютьфінансування державних витрат. Податки – за економічною сутністю це відносини,що виникають між державою та фіз. й юр особами з приводу примусового відчуженнячастини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення й перерозподілудля фінансування державних видатків. Елементи податків: об’єкт оподаткування,суб’єкт, джерело сплати податків (доход суб’єкта), одиниця оподаткування(одиниця виміру об’єкта оподаткування), податкова ставка (величина податку наодиницю оподаткування), термін сплати (законодавчо встановлений термін внесенняподатку до бюджету), податкові пільги (повне або часткове звільнення відподатків).
Системаоподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожнадержава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн,стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретнихекономічних і соціальних завдань, власних національних особливостей. Системаоподаткування – це сукупність податків і зборів до бюджетів різних рівнів, атакож до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленомувідповідними законами держави. Законом «Про систему оподаткування» визначенотакі важливі принципи її побудови: стимулювання підприємницької виробничоїдіяльності та інвестиційної активності; стимулювання науково-технічногопрогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняноготоваровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;обов’язковість; рівнозначність і пропорційність; рівність, недопущення будь-якихпроявів податкової дискримінації; соціальна справедливість; стабільність;економічна обґрунтованість; рівномірність сплати; компетентність; єдинийпідхід; доступність.
Становленнясистеми оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування». У ньому було визначено принципи побудови іпризначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названоплатників та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системиоподаткування, створено передумови для її наступного розвитку. Ураховуючи змінив податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконаленняоподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону «Про системуоподаткування». Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р. Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку даєзмогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, ценестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодоокремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності.По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнєвиявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в ціломунадто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.
Фіскальна функціяполягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванніцентралізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави.Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Дляреалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільністьнадходження коштів в розпорядження держави. Економічна функція зумовлена тим,що податки як одна з форм перерозподілу доходу значною мірою впливають напроцес відтворення, стимулюючи його теми.
37) Класифікаціяподатків
1) Заспрямуванням податків: до державного бюджету, до місцевих, змішані, податки зяких формуються спеціальні позабюджетні фонди. 2) За складовими ціни на яківідносять податки: сплачуються з прибутку, включаються до собівартостіпродукції, акцизи(включаються до ціни реалізації). 3) За способом стягнення:прямі та непрямі. 4) За рівнем державних структур, які стягують податки:загальнодержавні, місцеві. 5) За співвідношенням між ставкою податку тавеличиною об’єкта оподаткування: прогресивні, пропорційні, регресивні. 6) Заоб’єктом оподаткування: на доходи громадян, майно, на додану вартість, за використанняприродних ресурсів. 7) За суб’єктом оподаткування: юр особи та фіз. особи.
Загальнодержавніподатки і збори включають: — прямі податки[податок на прибуток, плата (податок)за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин імеханізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)]; — непрямі податки[податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито]; — збори (наобов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове соціальнестрахування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи,виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишньогосередовища; рентні збори; гербовий збір); — державне мито, плата за торговийпатент на деякі види підприємницької діяльності.
Місцеві податки ізбори включають: — два податки (комунальний податок і податок з реклами); — різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковкуавтотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, щовирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сферипослуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів,конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок таін.).
Мито є непрямимподатком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, якіпереміщуються через митний кордон країни. Акцизний збір — це непрямий податок,що встановлюється на підакцизні товари та включається в їхню ціну.
38) Форми,види та джерела залучення позичкових фінансових коштів.
З економічногопогляду кредит — це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарнійформах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитнихвідносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує. Основоюфункціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якоговиникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом,відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Суб’єктамикредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Основнимиоб’єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є: — виробничі запаси(сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);- незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва; — витратимайбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробівтощо); — готова продукція і товари; — платіжні та розрахункові операції зпостачальниками й покупцями.
Кредити, що їхможуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками: — за кредиторами;- за формами та видами; — за метою використання; — за терміном надання; — зазабезпеченням; — за порядком надання. Кредиторами підприємств можуть бути: •банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговийкредити); • підприємства (комерційний кредит); • держава (державний кредит,який надається через уповноважені банки); • міжнародні фінансово-кредитніустанови (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки). До видівкредитів належать: 1) банківський – це економічні відносини між кредитором тапозичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовахтерміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківськийкредит надається суб’єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбаченихкредитним договором. 2) комерційний – це економічні, кредитні відносини, яківиникають між окремими підприємствами. 3) державний – це економічні, кредитні відносини міждержавою та суб’єктами господарювання; 4) лізинговий — це стосунки між суб’єктамигосподарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит аболізинг-кредит).Основними формами надання кредитів є товарна та грошова. Банківський тадержавний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий такомерційний — у товарній. Банківський та державний кредити погашаються угрошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовійформі. Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішанійформах.
Залежно від метивикористання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування: оборотнихкоштів; основних засобів. Підприємство має можливість отримувати кредити напридбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширеннята модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів абоцілих підприємств. За терміном надання розрізняють короткострокові,середньострокові, довгострокові кредити. Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у разіфінансових труднощів, які виникають у зв’язку з витратами виробництва таобороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточнівитрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень. Довгостроковікредити (понад 3 роки) можуть надаватися для формування основних фондів.Об’єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію,розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію такорпоратизацію підприємств тощо.
Залежно відзабезпечення кредити поділяють на 2 групи: забезпечені; бланкові. Забезпеченікредити гарантуються певними видами активів, зокрема: нерухомістю; ціннимипаперами; товарно-матеріальними цінностями; дебіторською заборгованістю тощо. ВУкраїні як забезпечення кредиту використовують, головним чином,товарно-матеріальні цінності та нерухомість. Кредити, які надаються банкамипідприємствам під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними.Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткийтермін (1-10 днів). У вітчизняній практиці бланкові кредити практично невикористовуються.
Порядок наданнякредиту передбачає такі види позик: прямі; консорціальні; позики участі.Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо однимкредитором. Консорціальнi позики надаються тоді, коли підприємству-позичальникупотрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. Уцьому разі кілька кредиторів об’єднуються, і кожен з них надає частинузагального кредиту. У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кількабанків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретнийкредитний проект. Позики участі — банки передають (переуступають) частини по­зикиіншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відомапідприємства-позичальника, а умови такої позики відрізняються від умов наданняпочаткового кредиту. У зв’язку із низькою кредитоспроможністю більшостіукраїнських підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практикуються.
39) Видибанківського кредиту та їх характеристика
Банківськийкредит класифікують за такими ознаками: 1) Цільова направленість. 2) Термінкредиту. 3) Вид відсоткової ставки. 4) Валюта кредиту. 5) Види обслуговування.Залежно від мети кредит може надаватися на: фінансування оборотного капіталу; фінансуванняосновного капіталу; викуп приватизованого підприємства. Залежно від термінурозрізняють: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий кредити.Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити зплаваючою і фіксованою відсотковою ставкою. Позики з фіксованою відсотковоюставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Ставкипо таких позиках залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредитий офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства можутьодержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті.
Строковий кредит- це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашаєтьсявін або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.Кредитна лінія — це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу врозмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. Кредитна лініявідкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період.Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-якірозрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається міжпідприємством та банком. Протягам строку дії кредитної лінії підприємства можебудь-коли одержати позику, без додаткових переговорів з банком та іншихформальностей.
Овердрафт — короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понадзалишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої сумишляхом дебетування його рахунку. Для підприємства у комерційному банку можевідкриватись спеціальний позичковий рахунок — контокорент — єдиний рахунок, наякому враховуються всі операції підприємства. Контокорентний кредит може використовуватисьдля: • фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції,виробничих запасів; • подолання тимчасових фінансових труднощів. Характерніособливості контокорентного кредиту: • встановлення ліміту кредитування; •можливість скасування кредитної угоди будь-коли. З іншого боку, контокорентнийкредит має певні переваги для підприємствапозичальника: • відсотки за кредитнараховуються лише за фактичні дні користування; • кредитними коштамипідприємство може скористатись будь-коли без укладення додаткової кредитноїугоди. Кредит під облік векселів (обліковий кредит) — це короткостроковийкредит, який банківська установа надає пред’явнику векселів, обліковуючи(скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов’язань за ними і сплачуючипред’явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.
Докредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать:акцептний кредит; авальний кредит. Акцептний кредит — це позика, яка передбачаєакцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, щопідприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству негроші, а гарантію оплатити вексель у визначений термін. Авальний кредит — цепозика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями підприємствау формі поручительства або гарантії. Підприємство-одержувач платежу, як і заакцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжнезобов’язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв’язку з несплатоювекселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника. За авальний кредитбанк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають згарантії, а також терміну дії гарантії.
До послугкредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг — система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарівпереуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційномубанку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплатиборгових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема облікуреалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його відкредитного ризику.
40) Умовита порядок отримання банківського кредиту
Підприємстваотримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру,забезпечення, платності. 1) Принцип терміновості означає, що кредит має бутипогашений у визначений термін. 2) Принцип повернення якнайтісніше пов’язаний ізпринципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначенийкредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити. 3)Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридичнооформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту: заставнезобов’язання; договір-гарантія; договір-поручництво. 4) Принцип платностіозначає, що підприємство має внести в банк певну плату за користуваннякредитом. Відсотки, які сплачує підприємство за користування коротко­строковимибанківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Витратипідприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витратвиробництва і обороту, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.
Процедуруотримання кредиту підприємством. На першому етапі підприємство і банк ведутьпереговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивнихнаслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства длярозгляду. На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йомудокументи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового станупідприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації,забезпечення кредиту, у тому числі: клопотання підприємства; копіїзасновницьких документів (статут, засновницький договір) та змін і доповнень доних (якщо такі були); бізнес-план проекту та додатки до нього аботехніко-економічне обґрунтування; баланси підприємства, звіти про фінансовірезультати за останні три роки діяльності; перелік та розрахунок вартостімайна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишковоїбалансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткоїхарактеристики.
Перелік іншихдокументів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансового станупозичальника: — анкета позичальника; — засвідчені підприємством, а занеобхідності — нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені зарахунок кредиту, — колії контрактів, які підтверджують, що виторг від нихзабезпечує окупність проекту; — річний звіт, баланс підприємства і формибухгалтерської звітності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіт продебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. Закороткострокового кредитування додатково додаються: фінансова звітність заостанні 4 квартали; щоквартальний обсяг продажу продукції за останній рік; — звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводились; — перелік майна, що передається в заставу, та розрахунок його вартості із визначеннямзалишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місцярозташування, характеристик, а також відповідні документи, які підтверджуютьправо власності на майно та інші документи.
На третьому етапібанк: вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство; oцiнює йогоділову репутацію та імідж; аналізує кредитоспроможність підприємства, проводитьпоглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику; визначаєперспективи розвитку підприємства; перевіряє наявність джерел і гарантійпогашення кредиту. Для оцінки фінансового стану підприємства — юридичної особивраховуються такі об’єктивні показники його діяльності: обсяг реалізації;прибутки і збитки; рентабельність; ліквідність; грошові потоки (рух коштів нарахунках клієнтів); склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.
Зміст кредитногодоговору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказуєтьсямета кредитування, умови, порядок надання й погашення позички, спосібзабезпечення кредитом, відсоткові ставки за кредитом, права і відповідальністьсторін та інші умови. Відповідно до договору банк бере на себе зобов’язаннянадати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений термін.Підприємство зобов’язується: використати отримані кошти на зазначені в договоріцілі; своєчасно погасити позичку; сплатити відсотки й надати можливість банкуконтролювати ці­льове використання кредиту, а також його забезпечення.
Після укладеннякредитної угоди банк відкриває підприємству позичковий рахунок, на якийзараховується відповідна сума кредиту. Кредити надаються підприємствам: убезготівковій формі оплатою платіжних документів з позичкового рахунка як унаціональній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточнийрахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; уготівковій формі — для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.
41) Порядокпогашення банківського кредиту підприємством
Порядок погашеннякредиту — це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків.Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди абопоступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.
1) За способомпогашення позички можуть бути: до запитання, з погашенням у відповідний термін,з довгостроковим погашенням. За позичками до запитання строк повного поверненняконкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку. Позичкаможе погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а йдостроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства). 2) За характеромпогашення кредити поділяються на такі види: ► дисконтні (На відміну відзвичайних надання дисконтних позичок передбачає утримання позичкового відсотка(дисконту) під час видачі кредиту. Законодавством України видачу дисконтнихпозичок заборонено); ► позички, які погашаються поступово — щомісячно,щоквартально, раз на півроку, щорічно (певна частка основної суми кредитусплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більшачастина його — після закінчення терміну кредиту); ► позички, якіпогашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позички, тобтопідприємство одночасно сплачує банкові суму основного боргу та нарахованихвідсотків; ► амортизаційні (здійснюється поступова виплата основногоборгу та відсотків рівномірними внесками). Можуть бути й інші способипогашення, які зазначаються у кредитному договорі (наприклад наданняпідприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашеннякредиту).
Умови погашеннякредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком,виходячи з: — цільового спрямування кредиту; — обсягів та терміну позички; — порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства; — сезонності тациклічності виробництва; — рівня платоспроможності та надійності матеріальногозабезпечення підприємства тощо. Відсотки за користування кредитом нараховуютьсящомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотківздійснюється за фактичну кількість днів користування позичкою.
Підприємство можезвернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашеннязаборгованості та нарахування відсотків. Банк здебільшого зважає на клопотання,якщо підприємство доведе об’єктивну неможливість отримання передбаченогобізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позички в ранішевизначені строки. За згодою банку підприємство укладає з ним або додатковукредитну угоду, або коригує лише графік термінів часткових платежів.
Погашеннязаборгованості за кредит та оплата відсотків за користування ним здійснюються учерговості, установленій сторонами під час укладання угоди. Відстрочкапогашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком увиняткових випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасовихфінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляютьдодатковим договором між позичальником та банком. Він є невід’ємною частиноюосновного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за бракомдомовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємстваштрафні санкції.
42) Формита умови залучення комерційного кредиту
 
Покупецьпродукції з різних причин не може своєчасно розрахуватися з постачальником.Тоді виникає потреба у відстроченні платежу, тобто в комерційному кредиті.Комерційний кредит — це одна з найперших форм кредитних відносин в економіці,caмe він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівковогогрошового обігу. Основна мета комерційного кредиту — прискорення процесуреалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку. Інструментомкомерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов’язанняпозичальника стосовно кредитора.
Відсоток закомерційним кредитом входить у ціну товару та суму векселя і, як правило, єменшим, ніж за кредитом банківським. Погашення кредиту може здійснюватися: — оплатою векселя; — передаванням векселя відповідно до чинного законодавстваіншій юридичній особі; — переоформленням комерційного кредиту на банківський.Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського: -в ролі кредиторавиступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а юридичні особи,пов’язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг; — він надається тількив товарній формі; — позичковий капітал інтегровано з промисловим або торговим,що знайшло практичне втілення у створенні фінансових компаній, холдингів таінших аналогічних структур, які об’єднують підприємства різної спеціалізації інапрямків діяльності.
В операціях зкомерційним кредитом виникають певні ризики: — можливої зміни ціни товарів; — недотримання покупцем строків оплати; — банкрутства покупця; — можливогоподорожчання кредиту.
Конкретний строккомерційного кредиту залежить від: — виду тoвapів і послуг; вартості угоди; — фінансового стану покупця і постачальника; — вартості кредиту; -наявностітривалих зв’язків між постачальниками і покупцями; — якості товару. Комерційнийкредит має свої переваги і недоліки. До переваг належать: — оперативністьнадання коштів у товарній формі; — технічна нескладність оформлення угоди; — надання підприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами; — сприяння розвитку кредитного ринку. Недоліками комерційного кредиту є: обмеженіможливості в часі та розмірах; наявність помітного ризику для кредитора; мо­жливістьнебажаного впливу банків, що дисконтують векселі. Нині на практицізастосовуються переважно три різновиди комерційного кредиту: — кредит ізфіксованим терміном погашення; — кредит із погашенням після фактичноїреалізації позичальником одержаних товарів; — кредитування за відкритимрахунком, коли постачання наступної партії товарів на умовах комерційногокредиту здійснюється до моменту погашення попередньої заборгованості.
Для прискоренняреалізації товарів і перетворення товарного капіталу на грошовий застосовуютьторгові знижки з покупної вартості товару (сконто). Такий спосіб наданнякомерційного кредиту полягає в тім, що підприємствам-покупцям надається знижказа умови оплати товару у відповідний термін. Якщо оплату здійснено покупцемсвоєчасно, то ціна товару зменшується на суму торгової знижки. Розмір знижкипідприємство-кредитор визначає самостійно. Сезонний кредит застосовуєтьсяпідприємствами з метою створення необхідних запасів у період проведеннясезонного розпродажу і дає змогу виробникові відстрочити платежі до кінцярозпродажу. Пе­ревага такого кредиту полягає в тім, що підприємства можутьвипус­кати продукцію без додаткових витрат на складування і зберігання.Консигнація — застосовується здебільшого за реалізації нових товарів, попит наякі важко передбачити. Суть консигнації полягає в тім, що роздрібна торгівляможе одержувати товарно-матеріальні цінності без конкретного зобов’язання. Цеозначає, що оплата то­вару здійснюється тільки за умови його реалізації. Колипопиту на новий товар не буде, товар повертають підприємству-виробнику.
 
43) Лізинговекредитування підприємств
В економічномурозмінні лізинг – це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцемлізингоодержувачу. Можна виділити наступні групи об’єктів (предметів) лізингу:а) рухоме майно: ► обладнання промислового призначення (верстати,устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнанняі майно); ► транспортне обладнання: повітряні, наземні та воднітранспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти,автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери та т. ін.); ►будівельна техніка; ► засоби телевізійного та дистанційного зв’язку; ►оргтехніка, конторське обладнання; ► ліцензії, ноу-хау, комп’ютерніпрограми і т. ін.; б) нерухоме майно: • будівельні споруди і спорудивиробничого, торгівельного або комунально-побутового призначення; • споруди(нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди). Лізингодавцямиможуть бути: ► лізингові компанії, ► комерційні банки, ►філії, підрозділи підприємств-виробників обладнання, ► державні тамісцеві органи. Лізингоодержувачі – це: юр. та фіз. особи що здійснюютьпідприємницьку діяльність. Для кожного із учасників лізингової діяльності цейвид підприємницької діяльності має певні переваги. Для продавця майна лізинг єзручним засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем.
Підприємство-лізингоодежувачтакож здобуває дуже суттєві переваги: • лізинг дає змогу на 100% фінансуватипридбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовимиресурсами забезпечується тільки 60-70 % їхньої вартості; • підприємствупростіше отримати майно в лізинг, ніж позичку на його придбання; лізинговемайно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцеві; •лізинг дає підприємству більше можливостей для маневрування під час виплатилізингових платежів, оскільки останні здійснюються підприємством, як правило,після отримання виторгу від реалізації продукції, що її вироблено наобладнанні, узятому в лізинг; • зменшується ризик морального старінняобладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: у такийспосіб розширюються можливості оперативного оновлення застарілої техніки беззалучення власного капіталу на його фінансування; • лізингове майно незараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб’єктагосподарювання та його можливість отримати банківський кредит; • лізинговіплатежі включають до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибутокпідприємства-лізингоотримувача; • зменшується ризик виробництва новоїпродукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернутиоб’єкт лізингу безпосередньо лізингодавцеві; • досягається ефект фінансовогостимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків забанківський кредит.
Підприємство, щопрагне отримати основні фонди на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговийпроцес, який складається з таких етапи: ► підготовка та обґрунтуваннялізингового проекту; ► юридичне оформлення лізингової угоди; ►виплата лізингових платежів; ► повернення об’єкта лізингу або викуп йогоза залишковою вартістю.
Підприємствоподає до лізингової компанії чи банку: заяву, економічне обґрунтуваннялізингової угоди (бізнес-план), нотаріально засвідчені копії установчихдокументів, бухгалтерський баланс за останній рік або квартал та інші документина вимогу лізингодавця. Лізингодавець здійснює оцінку платоспроможностіпідприємства (лізингоодержувача) за схемою, що її прийнято для аналізу банкомкредитоспроможності своїх клієнтів. Після позитивного висновку щодоплатоспроможності лізингодержувача й ефективності лізингового проектулізингодавець направляє постачальнику замовлення-наряд на придбання об’єкталізингу. Між підприємством-постачальником та лізинговою компанією укладаєтьсядоговір купівлі-продажу основних фондів, які передаються в лізингпідприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюються такими документами: 1.Акт приймання-передавання об’єкта лізингу в експлуатацію. 2. Лізинговий договірміж лізингодавцем та лізингоодержувачем. 3. Договір на технічне обслуговуваннямайна, що передається в лізинг, коли обслуговування здійснюватиме лізингодавець.
До складулізингових платежів включають: • суму відшкодування вартості об’єкта лізингу,що амортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж; • суму, щосплачується лізингодавцеві як відсоток для при­дбання майна згідно з договором лізингу;• платіж-винагорода лізингодавцеві за отримане в лізинг майно; • відшкодуваннястрахових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо об’єктзастраховано лізингодавцем; • інші витрати лізингодавця, передбачені договоромлізингу.
Виплаталізингових платежів здійснюється згідно з графіком, погодженим з обомасторонами. Після закінчення дії лізингової угоди лізингоодержувач має правоповернути обладнання лізингодавцеві, поновити або укласти нову лізингову угоду,придбати обладнання за залишковою вартістю.

44) Державнекредитування підприємств
Державний кредит– це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідоккупівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави),а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємствостає позичальником). Державне кредитування здійснюється наданням бюджетнихпозик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним opганaмдержавної виконавчої влади для фінансування через банківські установи: пусковихоб’єктів; раніше розпочатих новобудов виробничого призначення; • технічногопереозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.
Організаціяроботи з обслуговування бюджетних кредитів, їх обліку і проведення розрахунківз позичальниками покладається на вповноважені комерційні банки України. Оплатавиконаних робіт з будівництва, реконструкції, технічного переозброєнняпідприємств і об’єктів виконується вповноваженими банками в межах бюджетноїпозики за умови надходження від пози­чальника розрахунково-грошових документів.За користування бюджетним кредитом підприємства сплачують відсоток бюджету йбанку в установлені терміни. Оплата відсотків здійснюється за рахунок власнихкоштів підприємства. Контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетнихкредитів покладається безпосередньо на банки, що фінансують позичальника. Донедисциплінованих позичальників, що порушують кредитну угоду, застосовуютьштрафні санкції.
Бюджетні позикинадаються на таких умовах: • обсяги бюджетних кредитів на відповідний рікдоводяться до міністерств, відомств, інших центральних органів державної влади,які фінансуються Міністерством економіки, після затвердження Державної програмиекономічного й соціального розвитку України; • перелік будов і об’єктіввиробничого призначення, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету,визначає Міністерство економіки за погодженням з Міністерством фінансів і подаєйого на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програмиекономічного й соціального розвитку України на рік, що планується; • термінипогашення бюджетних кредитів не перевищують трьох років, а в окремих випадках — п’яти років; • погашення бюджетних кредитів починається через рік післязакінчення будівництва, реконструкції або технічного переозброєння об’єктакредитування (якоїсь його черги, пускового комплексу) і здійснюєтьсящоквартально; • погашення бюджетних кредитів, які використовуються на придбанняобладнання, що не входить у систему будівель, починається наступного заплановим року і здійснюється щоквартально протягом не більше двох років; • закористування бюджетними позиками встановлюється відсоткова ставка, якавизначається Мінфіном України щорічно під час формування державного бюджету.
Для одержанняцільових кредитів підприємства подають у Фонд державного майна України такідокументи: • заяву на одержання кредиту із вказівкою його обсягу, метивикористання, умов повернення; • копії засновницьких документівпідприємства-засновника; • довідку комерційного банку про залишок коштів нарахунку підприємства і брак заборгованості за одержаними раніше позиками; •довідку opгaнiв Державної податкової адміністрації про своєчасну сплатуподатків; • баланс (копію) на останню звітну дату, засвідчений податковоюінспекцією; .• висновки останньої аудиторської перевірки фінансового станупідприємства; • техніко-економічне обґрунтування використання кредиту у виглядібізнес-плану; • перелік майна, яке служитиме заставою і є власністюпідприємства-позичальника; • інші документи на вимогу Фонду.
Після експертизидокументів Фонд повідомляє підприємство та відповідні вповноважені комерційнібанки про свою згоду та умови кредитування. Уповноважені банки на підставівивчення кредито­спроможності позичальників здійснюють кредитування за дорученнямФонду. Підприємство після одержання повідомлення Фонду про включення його усписки підприємств-позичальників звертається до вповноваженого комерційногобанку для здійснення кредитування в межах коштів, виділених Фондом.
45) Кредитуванняпідприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів
Кредити піддержавні гарантії залучаються для розвитку пріоритетних галузей економіки.Порядок отримання таких кредитів зафіксовано в положенні «Про порядок залученняіноземних кредитів та надання гарантій Кабінету Міністрів України длязабезпечення зобов’язань юридичних осіб-резидентів щодо їх погашення»Можливість отримати такий кредит реалізується через кредитні лінії Світовогобанку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), що надаютьсябанками-агентами. Банки оформляють внутрішні кредитні угоди, договори заставита/або поруки, здійснюють контроль за порядком кредитування і виконаннямпроекту під гарантію Кабінету Міністрів України (КМУ). Як правило, банки відкриваютьз доручення підприємств безвідкличні документальні акредитиви на користьекспортерів. На основі цих акредитивів оплачуються поставки обладнання чинадаються послуги. Після того, як об’єкт кредитування введений в дію, позичальникипочинають погашати борги в терміни і в обсягах, передбачених угодами.
У процесікредитування міжнародними банками українські банки-агенти можуть надаватипідприємствам-позичальникам допомогу щодо складання бізнес-плану, інвестиційноїпрограми проекту, або техніко-економічного обґрунтування позички. Банк-агентможе надати підприємству допомогу в разі, коли останньому бракує: стартовихкоштів для сплати авансового платежу — 15 % від загальної суми імпортногоконтракту; коштів на сплату страхової премії на користь іноземної страховоїкомпанії; коштів для сплати належних платежів кредитору. У таких випадкахбанк-агент може залучити кредит в іншого банку, але за обов’язкової умови, щопогашення позички на авансовий та інші платежі субординовано з позичкою підгарантію Уряду.
Основнимиміжнародними кредиторами державних підприємств є Світовий банк і Європейськийбанк реконструкції та розвитку (ЄБРР). За рахунок позичок Світового банкуфінансуються проекти у вугільному секторі, енергетичній галузі, сільськомугосподарстві, соціальній та управлінській сферах, медицині. Європейський банкреконструкції та розвитку кредитує здебільшого великі проекти, спрямовані напідтримку енергетичної галузі, транспорту і міської інфраструктури. За рахуноккоштів ЄБРР здійснюються короткострокове та довгострокове фінансуванняпроектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.
Типові умовикредитування такі: — мінімальна сума кредиту — 50 тис. дол. США; — максимальнасума кредиту — визначається для кожного уповноваженого банку індивідуально; — термін короткострокового кредиту — від 6 до 12 місяців; — максимальний терміндовгострокового кредиту — 5 років; — максимальна відстрочка погашення основноїсуми боргу — 2 роки (тривалість пільгового періоду); — орієнтовна відсотковаставка за користування кредитом ­15% річних.
У кредитномудоговорі встановлюються терміни сплати відсотків за кредитом ЄБРР. Протягомусього строку кредитування підприємство надсилає в банк щомісячні тащоквартальні пові­домлення про хід виконання робіт згідно з бізнес-планом. Зарахунок коштів ЄБРР кредитуванню підлягають тільки фінансово окупні тазабезпечені заставою проекти. При цьому вартість застави не повинна бути меншоюза 140 % суми загальної кредитної заборгованості в разі підтримки позичальникомкоефі­цієнта обслуговування боргу.
Для отриманнякредиту за рахунок коштів ЄБРР підприємст­во-позичальник подає в уповноваженийбанк відповідні пакети документів. Крім цих документів,підприємство-позичальник подає в банк бізнес-план, на основі якого оцінюєтьсяефективність запропонованого проекту. За позитивної оцінки фінансового станупідприємства та проекту укладається кредитна угода між уповноваженим банком тапозичальником.
ПідприємстваУкраїни мають можливість отримувати кредити за рахунок коштів Світового банку,Агентства США з міжнародного розвитку, Фонду «Євразія», а також коштів урядівзарубіжних країн. Переважно кредити надаються малим та середнім підприємствамчерез уповноважені банки України. Кредит має бути забезпечений. Відповідно доумов, що їх ставить більшість українських банків, дисконтована вартість заставимає бути не меншою за 200 % від суми зобов’язань позичальника. У процесіоцінювання майна, що передається в заставу, беруть до уваги його ліквідність.
46) Оцінкакредитоспроможності суб’єкта господарювання
Банк перед тим якнадати кредит: вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;oцiнює його ділову репутацію та імідж; аналізує кредитоспроможністьпідприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначаєміру ризику; визначає перспективи розвитку підприємства; перевіряє наявністьджерел і гарантій погашення кредиту.
Для наданнякредиту важливе значення має оцінка кредито­спроможності позичальника.Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, яківідображають розміщення і джерела оборотних коштів, результати фінансовоїдіяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності,галузевої специфіки та інших факторів. Під час аналізу кредитоспроможностівраховується також наявність чи брак у минулому кредитних відносин підприємстваз банком, розмір і строки надання позички.
Комерційний банкоцінює фінансовий стан підприємства перед наданням йому позички, а далі — щоквартально. Для оцінки фінансового стану підприємства — юридичної особи враховуютьсятакі об’єктивні показники його діяльності: обсяг реалізації; прибутки і збитки;рентабельність; ліквідність; грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.
Враховуютьсятакож інші фактори: ефективність управління підприємством; ринкова позиціяпідприємства і його залежність від цикліч­них і структурних змін в економіці тагалузі; наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства. Комерційнібанки можуть розробляти ще й додаткові показники оцінкипідприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та формвласності.
На основіпроведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банкомвизначається клас надійності підприємства — позичальника.
На підставіоцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди(проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту йукладає з ним кредитний договір.
47) Банківськийконтроль в процесі кредитування
Банк в процесікредитування може: • проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і йогоцільового використання; • припиняти видачу нових позичок і пред’являтипретензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитногодоговору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденнібухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредитом; стягувати зпідприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду; •переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівняоблікової ставки НБУ; • здійснювати нарахування і стягнення компенсації заневикористаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чийого частини протягом терміну дії договору).
Часом банкивідмовляють підприємству у видачі кредитів у іноземній валюті. Так, банк можевідмовити підприємству в позичці для спекулятивних операцій, оскільки такіоперації мають зависокий рівень ризику. Якщо підприємство порушує строкипогашення позички, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовитив повторній видачі кредиту. Кредит надається банком на строго визначені цілі.
Банк переднаданням кредиту оцінює фінансовий стан підприємства. Банк-кредитор у процесіоцінки діяльності підприємства позичальника ставить такі вимоги: підприємствомає бути кредитоспроможним; підприємство має забезпечувати зростання обсягіввиробництва та реалізації продукції (робіт, послуг); співвідношення сумизобов’язань, включаючи суму кредиту, що планується отримати, до суми власногокашталу має становити не більше 70:30; інвестиційний проектпідприємства-позичальника має бути фінансово окупним та не передбачативиробництва з високим екологічним ризиком; кредит має бути забезпечений. Якзастава використовуються акції, нерухоме (будівлі, комплексне технологічнеобладнання) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі таінші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті взабезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що їхставить більшість українських банків, дисконтована вартість застави має бути неменшою за 200 % від суми зобов’язань позичальника. У процесі оцінювання майна,що передається в заставу, беруть до уваги його ліквідність.
На вимогу банкуможуть подаватися розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості зобов’язковим зазначенням строків її виникнення й погашення. Банк для перевіркиможе вимагати від позичальника, якщо він не є клієнтом банку-кредитора,додаткові документи: — довідку про рух коштів на всіх рахунках або виписки зрахунків (з поточного та валютних) підприємства-позичальника, засвідченібанком, який обслуговує підприємство за останні 6­12 місяців; — довідку провідсутність заборгованості за банківськими кредитами та про строки поверненняпідприємством-позичальником раніше одержаних кредитів; — нотаріально засвідченізразки підписів та відбитки печатки. Погоджуючись на видачу довгостроковогокредиту на будівництво нових об’єктів, розширення діючих потужностей, їх ре­конструкціюабо технічне переоснащення, банк вимагає від під­приємства вкладення йоговласних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30 % вартості проекту.
Банк має правовимагати від підприємства подання проектно-­кошторисної документації дляздійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва. Для підприємств, які єнадійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.
За несвоєчаснепогашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф. У разі відмовипідприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному порядку.За систематичного невиконання кредитних зобов’язань банк може порушити стосовнопідприємства справу про банкрутство.
48) Сутністьвідтворення основних засобів
Основні засоби — це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльностіпідприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, атакож предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання).Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничіосновні засоби. Не належать до основних засобів: 1) предмети терміном службименше одного року незалежно від їх вартості; 2) предмети вартістю до 500гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьомугранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, можезмінюватися Міністерством фінансів України; 3) спеціальні інструменти іспеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певнихвиробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно відїхньої вартості і терміну служби; 5) формений одяг, призначений для видачіпрацівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.
Виробничі основнізасоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництватривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основнихвиробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, уміру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальніінвестиції. Невиробничі основні засоби — це житлові будинки та інші об’єктисоціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються угосподарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.
На відміну відвиробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі впроцесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт.Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженніпідприємства. Основні виробничі фонди поділяють на такі групи: І. Основнізасоби: 1. Будинки, споруди та передавальні пристрої. 2. Машини та обладнання.3. Транспортні засоби. 4. Інструменти, прилади, інвентар (меблі). 5. Іншіосновні засоби. ІІ. Інші необоротні матеріальні активи: 1. Бібліотечні фонди.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи. 3. Тимчасові (нетитульні) споруди.4. Інвентарна тара. 5. Інші необоротні матеріальні активи.
Відтворенняосновних виробничих засобів — це процес безперервного їх поновлення. Розрізняютьпросте та розширене відтворення. Просте відтворення основних засобівздійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношенихчастин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобтотоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність. Розширеневідтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобівабо придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівеньпродуктивності устаткування. Процес відтворення основних виробничих засобів маєнизку характерних ознак, зокрема: 1) основні виробничі засоби поступовопереносять свою вартість на вироблену продукцію; 2) у процесі відтворенняосновних виробничих засобів одночасно відбувається рух їхньої споживноївартості та вартості; 3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюєтьсяна­громадження в грошовій формі частково перенесеної вартості осно­внихвиробничих засобів на готову продукцію; 4) основні виробничі засобипоновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливістьманеврувати коштами амортизаційного фонду.
У процесігосподарської діяльності кругооборот основних виробничих засобів проходить тристадії. На першій стадії відбувається продуктивне використання ос­новнихвиробничих засобів та нарахування амортизаційних відра­хувань. На цій стадіїосновні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сумазносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витратипісля завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообороту основнихвиробничих засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартістьпереноситься на вартість готової продукції. На другій стадії відбуваєтьсяперетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивнійформі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань. На третійстадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частиниосновних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношенихосновних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основнихзасобів.
За простоговідтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основнихвиробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джереломфінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. Зарозширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне іякісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змінє використання частини створеного додаткового продукту.
49) Показникистану та ефективності використання основних фондів
Для забезпеченнявідтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхньогостану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів єважливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства. Показникистану й ефективності використання основних засобів можна об’єднати в три групи,які характеризують:
1) забезпеченняпідприємства основними засобами (фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнтреальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства);
Фондомісткість євеличиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначитивартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризуєзабезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддачаповинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість — до зменшення.Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнемфондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основнихвиробничих засобів до чисельності працівників підприємства. Збільшення рівняфондоозброєності є позитивним фактором. Коефіцієнт реальної вартості основнихвиробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартостіосновних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу до вартостімайна підприємства. Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничихзасобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 — 0,3), то реальнийвиробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати коштидля виправлення становища.
2) стан основнихзасобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів;придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів. Коефіцієнт зносухарактеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витративиробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношеннямсуми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів. Коефіцієнтпридатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації впроцесі господарської діяльності. (Кп = 1 — Кз, Кп — коефіцієнт придатностіосновних засобів; Кз — коефіцієнт зносу основних засобів.) Коефіцієнт оновленняосновних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основнихзасобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період узагальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.(Ко=Фу/Фк, де Ко– коефіцієнт оновлення основних засобів, Фу – вартість введених основнихзасобів за звітний період. Кв=Фв/Фк, де Кв – коеф вибуття основ засобів, Фв –вартість виведених основних засобів за звітний період).
Коефіцієнтвибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуттятих основних засобів, які або морально застарілі, або зношені й непридатні длядольшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коливартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основнихзасобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.
3) ефективністьвикористання основних засобів – фондовіддача, рентабельність основних засобів,сума прибутку на одну гривню основних засобів.
Найбільшзагальним показником, який характеризує ефектив­ність використання основнихзасобів, є фондовіддача(Фв=Вп/Фк, де ФВ — фондовіддача основних засобів; Вп — вартість виробленої продукції за звітний період; ФК — балансова вартістьосновних засобів на кінець звітного періоду). Відносним показником ефективностівикористання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається заформулою: РФ=(Пз/Фк)*100%, де Рф — рентабельність основних засобів; ПЗ — загальний прибуток за звітний період; ФК — балансова вартість основних засобівна кінець звітного періоду. Абсолютним показником ефективності використанняосновних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів. До показниківефективності використання основних засобів можна також віднести показникпитомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.
50) Зносі амортизація основних засобів
Знос об’єкта — цесума амортизації з початку його корисного використання. Розрізняють два видизносу основних засобів — фізичний і моральний. Фізичний знос — це поступовавтрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто сутоматеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьохфакторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговуванняосновних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основнихзасобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання.Розрізняють повний і частковий знос основних засобів. Повний знос передбачаєповну заміну зношених основних засобів через нове капітальне будівництво абопридбання нових основних засобів. Частковий знос компенсується здійсненнямкапітального ремонту основних засобів.
Моральний знос — це знос основних засобів унаслідок створення нових, більш прогресивних іекономічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видівустаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною замінудіючих основних засобів іще до їх фізичного зносу.
Амортизація — цесистематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисноговикористання (експлуатації). Вартість, яка амортизується, — це первісна абопереоцінена вартість основних засобів за вирахуванням їхньої ліквідаційноївартості. За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати: напридбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничоговикористання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів длявласних виробничих по­треб (включно з витратами на виплату заробітної платипраців­никам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів); наздійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способівполіпшення основних засобів. Суми амортизаційних відрахувань звітного періодувизначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп ос­новнихзасобів на початок звітного періоду. Нарахування амортизаційних відрахувань даєможливість визначити поточну вартість незношеної частини основних засобів, атакож вартість тієї їх частини, яка відноситься на виробництво продукції.Одночасно визначається накопичувана частина фінансових ресурсів для наступногозаміщення основних засобів, які вибувають із виробничого процесу череззношення.
З метою створенняфінансових умов для прискорення впровадження у виробництво науково-технічнихдосягнень та підвищення заінтересованості підприємств у поновленні активноїчастини основних засобів підприємства мають право самостійно застосовуватиприскорену амортизацію основних засобів. Положення про прискорену амортизаціюне поширюється на підприємства, що випускають продукцію, ціни на якувстановлюються державою. Нарахування амортизації незалежно від методів їїнарахування проводиться щомісячно протягом року, крім підприємств із сезоннимхарактером виробництва, де амортизація нараховується протягом конкретного часуроботи підприємства у звітному періоді. Розмір амортизаційних відрахуваньзалежить від балансової, вартості основних засобів і норм таких відрахувань, атакож від методів їх нарахування.
Відповідно доП(С)БО № 7 амортизація основних засобів (крім інших необоротних активів)нараховується із застосуванням таких методів: 1) прямолінійного, за яким річнасума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, наочікуваний період часу використання об’єкта основних засобів; 2) зменшеннязалишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добутокзалишкової вартості об’єкта на початок звітного року (або первісної вартості надату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації. Річна нормаамортизації у відсотках обчислюється як різниця між одиницею та результатомдобування кореня п-степеня з частки від ділення ліквідаційної вартості об’єктана його первісну вартість, де п — кількість, років корисного використанняоб’єкта; 3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річ «асума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початокзвітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації)та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи зі строку корисноговикористання об’єкта, і подвоюється; 4) кумулятивного, за яким річна сумаамортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, такумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт: розраховується діленнямкількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використанняоб’єкта основних засобів, на суму показників кількості років його корисноговикористання (1 + 2 + 3 +… + п); 5) виробничого, за яким місячна сумаамортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції(робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизаціїобчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції(робіт, послуг), що його підприємство очікує виробити (виконати) звикористанням об’єкта основних засобів.
51) Сутністьі склад капітальних вкладень
Капітальнівкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і технічнепереозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладеньздійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів. Длявизначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджеткапітальних витрат, тобто розрахунок запланованих витрат на капітальнівкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані: • первісну вартістьусіх основних засобів на початок планового періоду; • наявність невикористанихамортизаційних відрахувань на початок планового періоду; • суму амортизаційнихвідрахувань, яку буде нараховано про­тягом планового періоду; • орієнтовнийпідрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягомпланового періоду; • орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбаніосновні засоби протягом планового періоду; • вартість основних засобів та сумуамортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець плановогоперіоду.
Бюджеткапітальних витрат включає два розділи: І розділ «Капітальні витрати», ІІрозділ «Надходження коштів». Під час розробки розділу «Капітальні витрати»передбачається здійснити такі розрахунки: 1) виділення із загального обсягуінвестиційних витрат тієї частини, яка належить до поточного періоду. Цездійснюється в тому разі, коли. тривалість реалізації інвестиційного проектуперевищує один рік; 2) уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року зурахуванням корективів, які вносяться підрядчиком у технологію робіт; 3)уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв’язку зі зміною індексу цінпісля затвердження показників бізнес-плану проекту; 4) уточнення первісногообсягу капітальних витрат з урахуванням резерву фінансових ресурсів,передбачених у контракті з підрядчиком на покриття непередбачених витрат. Обсягцього резерву в процесі розробки бюджету капітальних вкладень має визначатися зурахуванням тільки тих витрат, які відображено в первісній оцінці інвестиційнихризиків. Процес розробки розділу «Надходження коштів» передбачає, як правило,такі етапи: 1) уточнення загального обсягу надходження коштів з метоюзбалансування цього показника з показником загального обсягу капітальнихвитрат, які відображено в першому розділі бюджету; 2) уточнення структуриджерел надходження коштів у разі зміни обсягу капітальних витрат; 3)забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими періодамиформування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних витрат, передбаченихв окремі періоди згідно з календарним планом здійснення робіт.
На підставібюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальнихвкладень. Існує три основні види капітальних вкладень: 1. На заміну й оновленняустаткування з метою підвищення якості продукції або скорочення витрат на їївиробництво. 2. На розширення виробничих потужностей у зв’язку зі збільшеннямпопиту на продукцію, що виробляється. 3. На створення виробничих потужностейдля випуску нових видів продукції.
52) Джерелаі порядок фінансування капітальних вкладень
Фінансуваннякапітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить відбагатьох факторів, зокрема: оподаткування доходів підприємства; темпівзростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структуриактивів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційнихбанків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічнихцільових фінансових рішень підприємства тощо.
Найприйнятнішимдля підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальнихвкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури такихджерел може бути детальний аналіз: по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерелфінансування капітальних вкладень; по-друге, можливого обсягу залученнядодаткових коштів, пов’язаного із подорожчанням капітальних витрат.
Відповідно дочинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:1) власні фінансові ресурси; 2) позичені фінансові ресурси; 3) кошти, отриманівід продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів; 4) коштидержавного бюджету та місцевих бюджетів; 5) кошти іноземних інвесторів.
Власні фінансовіресурси включають внески засновників підприємства; амортизаційні відрахування;прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесігосподарської діяльності.
Сумаамортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежитьвід балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань,структури основних виробничих засобів, методів нарахування амортизаційнихвідрахувань. Cyмa прибутку, що використовується на капітальні вкладення,залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Мобілізаціявнутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладеньтоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах наплановий період.
Позичені тазалучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансовихресурсів на капітальні вкладення. До позичених та залучених коштів належать:довгострокові банківські кредити; позички інших підприємств; кошти від випускувекселів та інших боргових зобов’язань; кошти від емісії та реалізації ціннихпаперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних джерел; іноземніінвестиції. За рахунок державного бюджету фінансуються централізованікапітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі,коли об’єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої КабінетомМіністрів України.
Порядокфінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальнихробіт.

53) Фінансуванняремонту основних засобів
Своєчасний ремонтосновних засобів запобігає передчасному їх зносу та вибуттю, продовжує строк служби,підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальнихвкладеннях. Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основнихзасобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні абовідновленні їх окремих частин. Середній ремонт провадиться для частковоговідновлення основних засобів із заміною деталей, вузлів 06.меженоїноменклатури, яка визначається технічною документацією. Капітальний ремонтмашин, устаткувань провадиться для відновлення їхнього виробничого ресурсу. Прицьому здійснюється, як правило, повне розбирання машини або верстата, виявленнядефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткуванняпісля ремонту, його регулювання та випробування.
Витрати на всівиди ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічногорівня, фізичного зносу основних засобів та забезпечення ремонтних робіт.матеріально-технічними ресурсами. Економічна доцільність капітального ремонтуосновних засобів визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонтоб’єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітальногоремонту об’єкта перевищує вартість придбання аналогічного нового устаткування,то такий ремонт робити недоцільно.
Фінансуваннякапітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітальногоремонту. План складають на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодоремонту окремих об’єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджуєплан керівник підприємства. До складу витрат на капітальний ремонт включаютьпроектно-­кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання новихдеталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей убудівлях і спорудах. Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способуйого проведення. У разі здійснення капітального ремонту машин, устаткування,транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахункипровадяться за актами приймання повністю відремонтованих вузлів, агрегатівтощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом,провадяться, як правило, за окремими елементами витрат: виплата заробітноїплати, оплата рахунків за матеріальні цінності, деталі, які використані вперіод проведення ремонту основних засобів тощо.
Підприємствапротягом звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів (поточний,середній, капітальний) віднести до валових витрат у сумі, що не перевищує 5 %сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. Уцих самих розмірах названі витрати відносять на витрати виробництва, тобто насобівартість виробленої продукції.
Витрати, щоздійснюються для підтримування об’єкта в робочому стані та одержання попередньовизначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, такожвключаються до складу витрат. Витрати на капітальний ремонт орендованихосновних засобів провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договорупередбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основних засобів провадятьсяза рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не включають відрахуванняна капітальний ремонт основних засобів.
Якщо капітальнийремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем,.то витрати на капітальнийремонт включаються в орендну плату і сплачуються орендарем. Під час розбиранняоб’єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися придатні для дальшоговикористання матеріали, запа­сні частини тощо. Вони оприбутковуються,оцінюються, відображаються в обліку і згодом можуть бути реалізовані абовикористані в процесі ремонту основних засобів. Отримані при цьому кошти єджерелом фінансування ремонту основних засобів. Ремонт основних невиробничихзасобів оплачується з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а такожінших джерел, за рахунок яких фінансується поточне утримання цих основнихзасобів.
54) Зміст,мета та завдання фінансового планування
Основуперспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленнямстратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченніможливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну відпланування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансовихпоказників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміниситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансовогостану підприємства.
Результатомперспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів: — прогноз звіту про прибутки та збитки; — прогноз руху грошових коштів (балансгрошових потоків); — прогноз балансу активів та пасивів підприємства.
Фінансовепланування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джереламиформування і напрямами їх цільового використання згідно з виробничими тамаркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансовогопланування є забезпечення господарської діяльності необхідними джереламифінансування.
Значенняфінансового планування полягає в. тому, що воно дає можливість визначитижиттєздатність проекту підприємства за умов конкуренції і є інструментомодержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів. Отже, основнимизавданнями фінансового планування на підприємстві є: • забезпечення виробничоїта інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами; • установленняраціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання, банками,страховими компаніями; • визначення шляхів ефективного вкладення капіталу,оцінка раціонального його використання; • виявлення та мобілізація резервівзбільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних,трудових та грошових ресурсів; • здійснення контролю за утворенням тавикористанням платіжних засобів.
Фінансовепланування дає змогу розв’язати такі конкретні питання: які грошові кошти можемати підприємство в своєму розпорядженні; які джерела їх надходження; чидостатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань; яка частинакоштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншимкредиторам; як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку напідприємстві; як забезпечується реальна збалансованість планових витрат ідоходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
55) Методифінансового планування
У фінансовомуплануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що нетільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статтівитрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуютьсярізні способи.: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень,економіко-математичного моделювання.
Суть нормативногоспособу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановленихфінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потребасуб’єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаютьсяджерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборівта внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми танормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.
За використання розрахунково-аналітичногометоду планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичнихфінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.
Оптимізаціяпланових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щобвибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критеріївибору: максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу; економіяфінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат; економія поточних витрат;мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату; максимумабсолютної суми одержаного прибутку.
Фінансовепланування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використанняекономіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходженнякількісного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами,які їх визначають. Економіко-математична модель — це точний математичний описфакторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічногоявища і здійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання можездійснюватися за функціональним та кореляційним зв’язком. Еко­номіко-математичнемоделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальнихваріантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребуєрозробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвиткупідприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.
56) Інформаційнабаза фінансового планування
 
Інформаційноюбазою для оцінювання фінансового стану та фінансового планування підприємства єдані: — балансу (форма № 1); — звіту про фінансові результати (форма № 2);звіту про рух грошових коштів (форма № 3); звіту про власний капітал (форма№4); дані статистичної звітності та оперативні дані.
Баланс міститьвідомості про наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством, надоту балансу. Використовується для оцінка структури ресурсів підприємства, їхліквідності та платоспро­можності підприємства; прогнозування майбутніх потребу позиках; оцінка та прогнозування змін в економічних ресурсах, якіпідприємство (імовірно) контролюватиме в майбутньому. Звіт про фінансовірезультати містить відомості про наявні доходи, витрати та фінансові результатидіяльності підприємства за звітний період. Використовується для оцінки тапрогнозу прибутковості діяльності підприємства; структури доходів та витрат.Звіту про рух грошових коштів містить відомості про генерування та використаннягрошових коштів протягом звітного періоду. Використовується для оцінки тапрогнозу операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.Звіту про власний капітал містить відомості про зміни в складі власного капіталупідприємства протягом звітного періоду. Використовується для оцінки та прогнозузмін у власному капіталі.
Інформацію, якавикористовується за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну).Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходитьза межі підприємства, а отже є відкритою. Кожне підприємство розробляє своїпланові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їхоцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційнутаємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства Українипідприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік ті визначаєкерівник підприємства.
Результатомперспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів: — прогноз звіту про прибутки та збитки; — прогноз руху грошових коштів (балансгрошових потоків); — прогноз балансу активів та пасивів підприємства.
Прогнозний звітпро прибутки та збитки показує обсяг прибутку який буде одержано в наступномуперіоді. Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків заопераційною, інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначитиджерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.
За допомогоюпрогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштівнеобхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронністьнадходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу взалученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.
Після складанняпрогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансуванняпідприємства. Прогноз балансу підприємства входить до складу директивногофінансового планування. Баланс підприємства — це зведено таблиця, що в нійвідображено джерела капіталу (пасив) і його розміщення (актив). Баланс активіві пасивів необхідний для того щоб оціни­ти, в які види активів спрямовуютьсягрошові кошти і за рахунок яких видів джерел (пасивів) передбачаєтьсяфінансування створення активів.
Структурабалансу, що прогнозується (як правило, на плановий трирічний період) відповідаєзагальновживаній структурі балансу підприємства, оскільки за вихідний беретьсябухгалтерський баланс підприємства на останню дату.
57) Змісті структура фінансового плану
За ринковоїекономіки для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребуютьвкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньофірмового документа — бізнес-плану. Бізнес-план має: • давати конкретні уявлення про те, якфункціонуватиме підприємство, яке місце воно займатиме на ринку; • містити всівиробничі характеристики майбутнього підприємства, детально описувати схемуйого функціонування; • розкривати принципи та методи керівництва підприємством;• обов’язково містити програму управління фінансами, без якої неможливорозпочати справу та забезпечити ефективність її виконання; • показатиперспективи розвитку підприємства інвесторам та кредиторам.
При складаннібізнес-плану керуються такими стимулюючими мотивами: 1)подати інформацію пропідприємство та про наміри власників; 2) викласти стратегію і тактикупідприємства та показати, як взаємодіють різноманітні підрозділи підприємства,будучи одним цілим; 3) висвітлити фінансові цілі та розробити детальнікошториси, з допомогою яких можна проконтролювати фактичні витрати та доходи;4) переконати третю сторону надати необхідні кошти або сприяти підприємству віншій формі.
За умовекономічної кризи перехідного періоду бізнес-план підприємства має передусімвирішувати завдання поліпшення його фінансового стану. У цьому зв’язку розглядсаме фінансового аспекту бізнес-плану є найактуальнішим.
Фінансовий план –це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтуванняконкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною тастратегічною фінансовою діяльності. Цей розділ бізнес-плану включає такіскладові: — прогноз обсягів реалізації; — баланс грошових надходжень та витрат;- таблицю доходів та витрат; — прогнозований баланс активів та пасивівпідприємства; — розрахунок точки беззбитковості. Нині, коли підприємствамнадано самостійність у плануванні, вони можуть не складати фінансового плануабо складати його в будь-якій довільній формі, що її вони вважають для себенайбільш прийнятною.
Поточне фінансовепланування є складовою частиною перспек­тивного плану, є, власне, йогоконкретизацією. Воно полягає в роз­робці: плану руху грошових коштів, плану проприбутки (збитки), плану бухгалтерського балансу.
 Складанняфінансового плану може відбуватися в три етапи: 1. Аналіз очікуваного виконанняфінансового плану поточного року. 2. Розгляд та вивчення виробничих,маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться плановіфінансові показники. 3. Розробка проекту фінансового плану. Мета складанняфінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат.
Поточний фінансовийплан складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягом рокупотреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак або надлишокфінансових ресурсів. Розбивка річного фінансового плану на більш короткіпроміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошовихпотоків, визначити потребу в залученні коштів. Розробка фінансового планурозпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної його частин.
Враховуючи змінив бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, які відбуваються з введеннямнаціональних стандартів (положень) бухгалтерського обліку, можуть бутизапропоновані такі форми і зміст поточного фінансового плану: ►надходження від основної діяльності, від фінансових операцій, від іншої звичайноїдіяльності, від надзвичайних подій; ► витрати за основною діяльністю, зафінансовими операціями, за іншою звичайною діяльністю, за надзвичайнимиподіями, ► податок на прибуток.
У процесіфінансового планування здійснюється конкретна ув’язка кожного виду витрат зджерелом фінансування. Поточний фінансовий план можна розробляти на підставірічного плану руху грошових коштів за видами діяльності з розбивкою покварталах. За допомогою такої форми плану підприємство може перевіритиреальність джерел надходження грошових коштів і обґрунтованість їхньоговитрачання за видами діяльності.
58) Фінансовепланування як частина бізнес-плану
Фінансовий план –це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтуванняконкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною тастратегічною фінансовою діяльності.
Поточне фінансовепланування є складовою частиною перспективного плану, є, власне, йогоконкретизацією. Воно полягає в розробці: плану руху грошових коштів, плану проприбутки (збитки), плану бухгалтерського балансу.
Складанняфінансового плану може відбуватися в три етапи: 1. Аналіз очікуваного виконанняфінансового плану поточного року. 2. Розгляд та вивчення виробничих,маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться плановіфінансові показники. 3. Розробка проекту фінансового плану.
Мета складанняфінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат. Розробкафінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потімвитратної його частин.
Поточнийфінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягомроку потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак абонадлишок фінансових ресурсів. Розбивка річного фінансового плану на більшкороткі проміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихіднихгрошових потоків, визначити потребу в залученні коштів. Розробка фінансового планурозпочинається з розрахунку показ­ників дохідної, а потім витратної йогочастин.
У процесіскладання плану доходів та витрат необхідно перевірити взаємоузгодженістьзапланованих сум витрат та відрахувань із джерелами покриття їх відповіднимидоходами та надходженням коштів, передбачених у першому розділі плану доходівта витрат. Витрати на реалізацію продукції, передбачені в дpyгoмy розподіліплану доходів та витрат, повинні покриватися з виручки від реалізації продукціїта послуг (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного збору).
Якщо виручка відреалізації продукції та послуг (за вирахуванням податків) виявляється меншою завитрати на реалізовану продукцію, тоді прибуток у першому розділі будевідсутній. У другому розділі з’являться збитки в сумі перевищення витрат надвиручкою.
Після визначеннявсіх статей плану доходів та витрат та підведення підсумку в кожному розділіперевіряють рівень їхньої збалансованості. Для цього підсумки першого розділупорівнюють з підсумками другого розділу плану доходів та витрат. Сальдо всіхнадходжень і всіх витрат характеризують фінансовий результат діяльності підприємства.Якщо має місце негативний фінансовий результат (збиток), необхідно переглянутивитрати в бік зменшення або відшукати додаткові резерви доходів та над­ходженнякоштів.
Таким чином, упроцесі фінансового планування здійснюється конкретна ув’язка кожного видувитрат з джерелом фінансуван­ня. Поточний фінансовий план можна розробляти напідставі річного плану руху грошових коштів за видами діяльності з розбивкою покварталах. За допомогою такої форми плану підприємство може перевіритиреальність джерел надходження грошових коштів і обгpунтованість їхньоговитрачання за видами діяльності.
59) Платіжнийкалендар, його суть і основне призначення
 
Оперативнефінансове планування полягає в складанні та виконанні платіжного календаря.Його складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою подекадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборотпідприємства, основна частина якого проходить через поточний, валютний,позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відбиторух грошових коштів відповідно до їх надходження та використання.
У платіжномукалендарі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємствнезалежно від їх джерел та напрямків використання, тобто показаний увесьгрошовий оборот за певний проміжок планового періоду. Платіжний календар дає можливістьфінансовим службам підприємства забезпечити оперативне фінансування, виконаннярозрахункових та платіжних зобов’язань, фіксувати поточні зміниплатоспроможності підприємства. Він уможливлює спостереження за станомоборотних коштів та вказує на необхідність використання позикових та залученихкоштів у плановому періоді.
Складенняплатіжного календаря дає змогу виявити недостатність коштів, з’ясувати причинитакого становища, визначити відповідні заходи для запобігання фінансовимускладненням.
60) Значенняі завдання оцінки фінансового стану підприємства
Фінансовий станпідприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіхелементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністювиробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, щовідображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Оцінкафінансового стану підприємства необхідна внаслідок: з метою прийняття рішеннящодо реалізації певного проекту, з метою прогнозування загрози банкрутства, зметою оцінки фінансового стану майбутніх партнерів по бізнесу. Фінансовий станпідприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної тафінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці видидіяльності підприємства.
Особливогозначення набуває своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового стану підприємствза виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повиненнехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, якіможна виявити тільки на підставі своєчасного й об’єктивного аналізу фінансовогостану підприємств. Ура­ховують фінансовий стан підприємства і банки,розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.
Метою оцінкифінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельностівиробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботипідприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншимиустановами.
Основнимизавданнями аналізу фінансового стану є: — дослідження рентабельності тафінансової стійкості підприємства; — дослідження ефективності використаннямайна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотнимикоштами; — об’єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможностіта фінансової стійкості підприємства; — оцінка становища суб’єктагосподарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка йогоконкурентоспроможності; — аналіз ділової активності підприємства та йогостановища на ринку цінних паперів; — визначення ефективності використанняфінансових ресурсів.
Підбиваючипідсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще разпідкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребоюсистематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходудо самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використанняфінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансовоїстабільності підприємства.
61) Показникифінансового стану підприємства і їх характеристика.
Оцінювання ФСПздійснюється за групами показників, які характеризують: майновий станпідприємства, ліквідність й платоспроможність, фінансову стійкість, рентабельністьй ділову активність, місце підприємства на ринку капіталів. В процесіоцінювання ФСП використовують експрес аналіз та деталізований аналіз.
►Коефіцієнт зміни валюти балансу Кзвб=((ВБ1-ВБ0)/ВБ0)*100%.► Коефіцієнт зміни виручки від реалізації Кзвр=(ВР1-ВРо)/ВРо* 100%. ► Коефіцієнт зміни прибутку від реалізації Кзп =(П1-П0)/П0 *100%. Золоте правило економіки Кзп> Кзвр> Кзвб>100%
1) Показникиоцінки майнового стану. 1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має урозпорядженні (валюта балансу). Цей показник дає загальну вартісну оцінкуактивів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показникасвідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства. 2. Питома вагаактивної частини основних засобів ((вартість активної часини основнихзасобів/вартість основних засобів)*100%). Згідно з нормативними документамипід активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання ітранспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.3. Коефіцієнт зносу основних засобів (Знос/первинну вартість основних засобівза балансом). Показник характеризує частку зношених основних засобів узагальній їх вартості. 4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. (балансовавартість основних засобів, які надійшли на період що аналізується/балансовавартість основних засобів на кінець періоду, що аналізується). Показує, якучастину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять новіосновні засоби. 5. Коефіцієнт вибуття основних засобів (балансова вартістьосновних засобів, які вибули в період, що аналізується/балансова вартістьосновних засобів на початок періоду, що аналізується). Показує, яка частинаосновних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді,вибула з причини зносу та з інших причин.
2) Показникиприбутковості: прибутковість інвестицій у звичайні акції, прибутковістьінвестицій у фірму, прибутковість активів, обертання необоротних активів,прибутковість операційної діяльності.
3) Показникиліквідності та платоспроможності: 1. Величина власного капіталу (підсумок звітупро власний капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства,яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які маютьперіод обороту менше ніж один piк). 2. Маневреність грошових коштів (грошовікошти/власний капітал). Зростання цього показника в динаміці — позитивнатенденція. 3. Коефіцієнт покриття загальний (оборотні активи/поточнізобов’язання). Для нормального функціонування підприємства цей показник маєбути більшим за одиницю. Зростання його — позитивна тенденція. 4. Коефіцієнтшвидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється завужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їхчастину — виробничі запаси). 5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності(платоспроможності). (грошові кошти/поточні зобов’язання). Він є найбільшжорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частинукороткострокових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно.Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2. 6. Частина власних оборотнихкоштів у покритті запасів (власні оборотні кошти/запаси). Це вартість запасів,яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення дляпідприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника — 50%. 7.Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвід­ношення величинистабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цьогопоказника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємствавважають недостатньо стійким.
4) Показникифінансової стійкості та стабільності підприємства. 1. Коефіцієнт концентраціївласного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальнійсумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більшфінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. 2. Коефіцієнт фінансовоїзалежності є оберненим до попе­реднього показника. Коли його значеннянаближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своєпідприємство. 3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу (власнийкапітал/активи) показує, яка ча­стина власного капіталу використовується дляфінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовно.4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів таінших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто якачастина належить їм, а не власникам підприємства. 5. Коефіцієнт довгостроковогозалучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цьогопоказника — негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильнішезалежати від зовнішніх інвесторів. 6. Коефіцієнт співвідношення позикових тавласних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить пропосилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження йогофінансової стійкості.
5) Показникирентабельності підприємства: рентабельність продажу, основної діяльності,власного капіталу та ін. 6) Показники ділової активності: загальне обертаннякапіталу, обертання мобільних коштів, матеріальних оборотних коштів, готовоїпродукції, дебіторської заборгованості та ін. 7) Показники акціонерногокапіталу: прибутковість акцій, дохід на звичайну акцію, цінність акції,рентабельність акції та ін.
62) Сутністьліквідності, фактори, що впливають на стан ліквідності. Показники ліквідностіта порядок їх визначення
 
Ліквідністьпідприємства — це його здатність швидко продати активи й одержати гроші дляоплати своїх зобов’язань. Про незадовільний стан ліквідності підприємствасвідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальнінадходження. Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягупоточних зобов’язань із наявністю ліквідних коштів. Результати роз­раховуютьсяяк коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповід­ної фінансової звітності.
Всі активипідприємства з точки зору ліквідності поділяються на 4 групи: А1 –найбільш ліквідні активи: грошові кошти на рахунках в банку та поточні йфінансові інвестиції, А2 – швидко реалізовувані активи: всі видидебіторської заборгованості й та, що оформлена векселем, А3 –повільно реалізовувані активи: запаси та затрати(виробничі запаси, молодняктварин й тварини на відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція на складі,товари), А4 – важко реалізовувані активи: всі статті І-го розділубалансу.
Пасиви затерміновістю погашення поділяються на 4 групи: П1 – найбільштермінові зобов’язання: кредиторська заборгованість за товари, роботи тапоточні зобов’язання за розрахунками. П2 – короткострокові пасиви:короткострокові кредити банків та довгострокові, термін погашення яких менше 12місяців з моменту звітної дати. П3 – довгострокові пасиви: ІІІ-йрозділ балансу. П4 – постійні пасиви: власний й прирівняний до ньогокапітал (І-й та ІІ-й розділ пасиву).
Розглядають прививченні ліквідності: ліквідність підприємства та ліквідність балансу. Умовоюліквідності балансу є дотримання наступних нерівностей: А1≥ П1,А2≥ П2, А3≥ П3, А4≤П4. Умовою ліквідності підприємства є перевищення поточних активівнад поточними зобов’язаннями: ПА≥ПЗ. Підприємство може бути ліквідниммаючи при цьому неліквідний баланс.
Дляхарактеристики ліквідності використовують показники: 1) Коефіцієнт абсолютноїліквідності Кал=А1/(П1+П2). Теоретично достатнєзначення =0,2. Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і по­казує,яку частину короткострокових зобов’язань можна за необ­хідності погаситинегайно. 2) Швидкої або критичної ліквідності Кшл= ( А1+ А2)/(П1+П2). Теоретично достатнє значення від 0,6 до 0,8. 3)Поточної ліквідності (покриття): Кпл=( А1+ А2+ А3)/(П1+П2). Теоретично достатнє значення =2,0.
63) Сутністьплатоспроможності підприємства, фактори, що впливають на станплатоспроможності. Взаємозв’язок ліквідності та платоспроможності
Показникиліквідності використовуються для визначення платоспроможності підприємства.Платоспроможність – це здатність юридичної особи чи фізичної особи своєчасно йповністю виконати свої платіжні зобов’язання. Платоспроможність підприємства –його спроможність своєчасно й повністю виконувати платіжні зобов’язання, яківиникають з операцій грошового характеру. В процесі аналізу платоспроможностірозраховують коефіцієнт відновлення платоспроможності або коефіцієнт втратиплатоспроможності.
Коефіцієнтвідновлення платоспроможності. Розраховується в ситуації, якщо підприємство єне платоспроможним, а коефіцієнти поточної ліквідності та забезпеченостівласним оборотними коштами нижче від нормативного значення, але мають тенденціюдо зростання. Квідн.пл. = [К1п.л. +6/Т*(К1п.л–К0п.л)]/Кнормпл…Квідн. пл. >1, то протягом найближчих 6 міс підприємство має реальнуможливість відновити свою платоспроможність. Квідн.пл.
Коефіцієнт втратиплатоспроможності розраховується в ситуації, коли підприємство єплатоспроможним, а коефіцієнт поточної ліквідності та забезпеченості власнимиоборотними коштами вище від нормативного значення, але мають тенденцію дозниження. Квтр.пл.= [К1п.л. +3/Т*(К1п.л –К0п.л)]/Кнормпл..
64)  Оцінка фінансової стійкостіпідприємства. Система показників фінансової стійкості підприємства, методикарозрахунку та оцінки.
Фінансовастійкість – це здатність підприємства вільно формувати фінансові ресурси,вільно ними маневрувати та ефективно їх використовувати. Фінансову стійкістьпідприємства тісно пов’язано із перспектив­ною його платоспроможністю. Їїаналіз дає змогу визначити фінан­сові можливості підприємства на відповіднуперспективу. Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивнийаналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на ційоснові міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідностіфінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутноїдіяльності.
Відповідно до показниказабезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такітипи фінансової стійкості підприємства: 1) абсолютна фінансова стійкість(трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні кошти забезпечуютьзапаси й витрати(ВОК>ЗЗ); 2) нормально стійкий фінансовий стан — коли запасий витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довго­строковимипозиковими джерелами(ВОК=ЗЗ); 3) нестійкий фінансовий стан — коли запаси йвитрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгостроковихпозикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіхосновних джерел формування запасів і витрат (ЗЗ=ВОК+джерела фінансування щотимчасово послаблюють фінансову напруженість); 4) кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не забез­печуються джерелами їх формування і підприємствоперебуває на межі банкрутства(ЗЗ>ВОК).
Дляхарактеристики ФС використовують абсолютні та відносні показники. 1) Абсолютні.Характеризують наявність джерел формування активів підприємства і в першу чергузапасів та витрат. 1. Наявність власних оборотних коштів підприємства(ВОК).ВОК=Власний Капітал (І-й розділ пасиву) – Необоротний актив (І актив). Різницяміж оборотними активами та поточними зобов’язаннями ВОК=ОА-ПЗ. 2. Наявністьвласних оборотних коштів й довгострокового капіталу для формування запасів тазатрат (джерела власні й довгострокові) Дж=ВОК+ДК(ІІІ пасиву). 3) Сумазагальних джерел формування запасів та витрат кДж=ВОК+ДК+ВК(І пасиву).Відповідно визначають надлишок чи нестачу джерел формування запасів та витрат: ∆ВОК=ВОК-Запасий Затрати. ∆Дж=Дж-ЗЗ, надлишок чи нестача загальних джерел формуваннязапасів та витрат ∆ЗДж=КДж-ЗЗ.
2) Відносні.Поділяються на дві підгрупи: 1. Характеризують стан і рух основних засобів. ►Коефіцієнт реальної вартості майна Крвм=(Основні Засоби + Виробничі Запаси +Незавершене Виробництво + Нематеріальні Активи)/Валюта Балансу.↑(>0,5) ► Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштамиКз=ВОК/ОА↑(>0,3). 2. Характеризують фінансову незалежність та структурукапіталу підприємства. ► Коефіцієнт автономії Ка=Власний Капітал/ВБ (≥0,5).► Коефіцієнт фінансового ризику Кфр=Позиковий Капітал/ВБ ↓(
Показникирентабельності й ділової активності: 1) рівень рентабельності Rе=П/С *100%, 2) рентабельністькапіталу Rек=П/К * 100%, 3) рентабельність продажRепр=Прибуток відРеалізації/Виручка від Реалізації * 100%.
Показники діловоїактивності – коефіцієнти оборотності та тривалість операційного й фінансовогоциклу. 1) Коеф. оборотності запасів та затрат Козз=ВР/ЗЗ↑ йКозз=С/сер.ЗЗ. 2) Коеф оборотності дебіторської заборгованості Кодз=ВР/сер.ДЗ йКодз=С/сер.ДЗ. 3) Коеф оборотності кредиторської заборгованості Кокз=ВР/серКЗ йКокз=С/серКЗ.
На основі коеф-воборотності розраховують тривалість обороту. 1) Тривалість обороту запасів тазатрат тозі=360(365,666)/Козз. 2) Тривалість обороту дебіторськоїзаборгованості Тоді=360/Кодз↓. 3) Тривалість кредиторської заборгованостіТокз=360/Кокз↓.
Тривалістьопераційного циклу ТОЦ=Тозз+Тодз↓. Фінансового ТФЦ=ТОЦ-Токз↓. Додатнєзначення ТФЦ показує тривалість періоду протягом якого підприємство відчуваєнестачу у власних фінансових ресурсах. Від’ємне значення ТФЦ показує періодпротягом якого підприємство має тимчасово вільні кошти.
Місцепідприємства на ринку капіталів: дивіденди на акцію, прибуток на акцію.Прогнозування ймовірності банкрутства здійснюється на основі певних моделей зетрахунок Альтан, моделі Лис, Тафлер, Тішлоу, коеф Рівера.
65) Економічнийзміст фінансової санації підприємств
Санація — системазаходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових,банківських монополій. Санація може відбуватися способом об’єднанняпідприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; здопомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетвореннякороткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлідержавою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.
Санація — цесистема фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових тасоціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності,ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника вдовгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація — це сукупність усіх можливихзаходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.
Джереламифінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовахвласності; на поворотній або безповоротній основі. Метою фінансової санації єпокриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення абозбереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видівзаборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондівфінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходіввиробничо-технічного характеру.
66) Передумовиприйняття рішення щодо проведення фінансової санації підприємств
Рішення пропроведення санації приймається в таких, головне, ситуаціях: 1. З ініціативисуб’єкта господарювання, який перебуває в кризі, коли існує загрозанеплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому.Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд ізпозовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація). 2.Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду іззаявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансовонеспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). 3. Післязакінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованомуоргані Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушеннясправи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції відфізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів доборжника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судомпропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. 4. З ініціативифінансово-кредитної установи. 5. З ініціативи заставодержателя цілісногомайнового комплексу підприємства. 6. З ініціативи державного органу з питаньбанкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, устатутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. 7. З ініціативиНаціонального Банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровленнякомерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ накомерційний банк перед за­стосуванням санкцій, передбачених Законом України«При банки та банківську діяльність».
67) Фінансовакриза на підприємстві, її симптоми та фактори виникнення
Під фінансовоюкризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмеженихможливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. Головнимиекзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути: • спадкон’юнктури в економіці в цілому; • зменшення купівельної спроможностінаселення; • значний рівень інфляції; • нестабільність господарського та податковогозаконодавства; • нестабільність фінансового та валютного ринків; • посиленняконкуренції в галузі; • криза окремої галузі; • сезонні коливання; • посиленнямонополізму на ринку; • дискримінація підприємства органами влади тауправління; • політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємстваабо в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції); •конфлікти між засновниками (власниками).
Можна виділитивелику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації,їх можна згрупувати в такі блоки: • Низька якість менеджменту. • Дефіцити ворганізаційній структурі. • Низький рівень кваліфікації персоналу. • Недоліки увиробничій сфері. • Прорахунки в галузі постачання. • Низький рівень маркетингута втрата ринків збуту продукції. • Прорахунки в інвестиційній політиці. • Бракінновацій та раціоналізаторства. • Дефіцити у фінансуванні. • Цілковитий бракконтролінгу або незадовільна робота його служб.
Типовиминаслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський станпідприємства є: утрата клієнтів та покупців готової продукції; зменшеннякількості замовлень та контрактів з продажу продукції; неритмічністьвиробництва, неповне завантаження потужностей; зростання собівартості та різкезниження продуктивності праці; збільшення розмір неліквідних оборотних засобівта наявність понаднормових запасів; виникнення внутрішньовиробничих конфліктівта збільшення плинності кадрів; зростання тиску на ціни; суттєве зменшенняобсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізаціїпродукції. Виділяють такі види криз: • стратегічна криза (коли на підприємствізруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху); •криза прибутковості (перманентні збитки «з’їдають» власний капітал і цепризводить до незадовільної структури балансу); • криза ліквідності (колипідприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втратиплатоспроможності).
68) Санаціяшляхом реорганізації (реструктуризації)
Реструктуризаціяпідприємства — це здійснення організаційно-господарських,фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих нареорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління,організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства,збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищеннюефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Основний змістреорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фондуданої юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організаціїбізнесу.
Формиреструктуризації: • Реструктуризація виробництва. • Реструктуризація активів. •Фінансова реструктуризація. • Корпоративна реструктуризація (реорганізація).
Перед здійсненнямсанаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналізфінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі, зурахуванням усіх головних характеристик діяльності даної, юридичної особи. Наоснові результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможністьпідприємства та про доцільність його реорганізації. Ефективністьреструктуризації забезпечується тими заходами, які покладені в основу плануреструктуризації. В плані слід відобразити переваги вибраних організаційнихформ та методів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, якіпереваги одержить підприємство в результаті зміни організаційно-правової формивідокремлення окремих структурних підрозділів чи приєднання інших підприємств.
69) Банкрутствопідприємств: підстави та наслідки
 
Банкрутство –визнана господарським судом неспроможність боржника відновити своюплатоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше якчерез застосування ліквідаційної процедури. Суб’єктом банкрутства вважаєтьсяборжник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання підтвердженогосподарським судом.
Порушення справипро банкрутство, як було вже сказано, здійснюється за наявності формальнихознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє двітакі ознаки: 1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщовін не може виконати свої платіжні зобов’язання, строк оплати яких настав.Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-якихплатежів. 2. Загроза неплатоспроможності. Боржнику загрожуєнеплатоспроможність, якщо він передбачає неможливість виконання ним платіжнихзобов’язань за настання строку їх погашення. З формального боку, загрозанеплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плануборжника (плану ліквідності).
Законодавства пробанкрутство переважної більшості країн світу виокремлюють ще одну, третю ознакуфінансової неспроможності: перевищення заборгованості підприємства над вартістьйого активів (майна). Неплатоспроможність такого підприємства настає знастанням строків виконання зобов’язань.
З моментувизнання боржника банкрутом: припиняється його підприємницька діяльність; доліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута й усі йогомайнові права та обов’язки; уважаються такими, що настали, строки всіх борговихзобов’язань банкрута; припиняється нарахування пені та відсотків на всі видизаборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестаютьбути конфіденційними чи становити комерційну таємницю.
Після визнанняборжника банкрутом з рішення господарського суду, або власників, або в інших,передбачених законодавством випадках, відкривається ліквідаційна процедура.Ліквідаційна процедура — це застосування до підприємства, відносно якогосхвалено рішення про визнання його банкрутом чи ліквідацію майна, заходів,пов’язаних із задоволенням вимог кредиторів через продаж майна та ліквідаціююридичної особи боржника.
Ліквідаційніпроцедури проводить ліквідаційна комісія. Слід зазначити, що характерліквідаційних заходів, які застосовуються в ході провадження справи пробанкрутство, багато в чому ідентичний з тими, які здійснюються в разіліквідації підприємств з інших причин, наприклад з рішення його власників.
70)  Внутрішні і зовнішні фінансовіджерела санації підприємства та їх характеристика.
Мобілізаціювнутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення(або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, їїздійснюють за такими основними напрямами: • Реструктуризація активів. •Зменшення (заморожування) витрат. • Збільшення виручки від реалізації.
У рамкахреструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів: а) мобілізаціяприхованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, якуне відображено в його балансі. Величина прихованих резервів у активній сторонібалансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктівпідприємства та їхньою реальною (вищою) вартістю. б) використання зворотноголізингу (передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманнямтаких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). в) лізинг основнихфондів. г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою вико­ристовуютьсяу виробничому процесі; д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу(зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини таматеріалів, незавершеного виробництва тощо); е) продаж окремих,низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операціїпідприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілюваннявиробництва на більш прибуткові види діяльності; є) використання давальницькоїсировини, тобто — спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства, заякого сировина та матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готовапродукція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постачальникасировини. і) рефінансування дебіторської заборгованості.
У рамках мобілізаціївнутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливостізбільшення виручки від реалізації продукції. У цьому разі слід використати весьарсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства.Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшеннямцін; як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів уданій сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної нимстратегії маркетингу.
Фінансова участькредиторів у санації боржників може відбуватися в таких формах:реструктуризація наявної заборгованості, зменшення або списання заборгованості,надання санаційних кредитів, поручництво або надання гарантій кредитногозабезпечення.

1) Сутністьфінансів підприємств
Фінансипідприємств – це грошово-економічні відносини, які відображають формування,використання, розподіл грошових фондів суб’єктів господарювання та їх доходів.Вони мають наступні ознаки: • функціонують в сфері товарно-грошових відносин, •відображають тільки ті відносини, які можна виразити у вартісних вимірниках, •обслуговують рух вартості створеного продукту на всіх стадіях відтворювальногопроцесу, • мають свого матеріального носія – фінансові ресурси, • формуютьсь тавикористовують доход й фінансові ресурси, • характеризуються різноманітністю табагатогранністю форм прояву. ФП включають відносини: 1) з державою в особі їїінститутів(податкові інспекції, антимонопольний комітет, фонд державногомайна), 2) з ін. суб’єктами підприємницької діяльності з приводукупівлі-продажу товарів, послуг, 3) з фізичними особами (працівникамипідприємства), 4) з позабюджетними фондами, 5) міжнародними організаціями тобтонерезидентами, 6) з власниками бізнесу та інвесторами, 7) учасниками фондовогоринку, 8) з банками тобто фінансово-кредитними установами. Об’єктом фінансівпідприємств є економічні відносини, пов’язані з рухом коштів, формуванням тавикористанням грошових фондів.
2) Функціїфінансів підприємств як внутрішня властивість і форма їх прояву
В процесі відтворенняФП як економічна категорія проявляється і виражає свою сутність через функції:1) формування фінансових ресурсів у процесі виробничого-господарськоїдіяльності(процес утворення грошових фондів для фінансового забезпеченняопераційної, інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов’язань переддержавою та іншими суб’єктами господарювання), 2) розподіл та використанняфінансових ресурсів(будь-які ресурси обмежені і досягти бажаного ефекту можнане тільки регулюванням їхнього обсягу, а й через установлення оптимальногоспіввідношення різних ресурсів), 3) контроль за формуванням й використаннямфінансових ресурсів(випливає з притаманної фінансам здатності об’єктивновідображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції,робіт, послуг. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами таорганізаціями в процесі оплати поставлених товарів наданих послуг, виконанихробіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод).
3) Впливорганізаційно-правових форм господарювання і галузевих особливостей наорганізацію фінансів
На організаціюфінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера тахарактер діяльності підприємств. Це виявляється в процесі формування капіталу(статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів,внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом. Підорганізацією ФП розуміють форми, методи, способи формування й використання ФР,контроль за їх кругообігом для досягнення певних економічних цілей в рамкахчинного законодавства.
У ринковійекономіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Акціонернетовариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. Акціонернетовариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів черезвстановлення відкритої передплати на акції. У статутний фонд вони можутьвносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робитивнески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, іншихосновних засобів.
Особливопоширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такоготовариства вносить певний пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку вдоходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товаристваобмежується його паєм або внеском. Майно формується за рахунок внесківучасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законнихджерел. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, якурозподіляють між членами відповідно до їхніх внесків. Товариства з обмеженоювідповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та оренднихпідприємств.
Оскільки фізичнимособам дозволено вести підприємницьку діяльність, відкривати рахунки в банках,мати у приватній власності землю, з’являються фінанси домашнього господарства.Основу фінансів домашніх господарств становлять фінанси окремих родин. Головнамета їх полягає у формуванні доходів загальносімейних бюджетів і використанніцих коштів на поточне споживання і накопичення. При цьому грошові кошти,призначені для накопичення, можуть бути інвестовані у різні види дохіднихінструментів.
Організація ФПґрунтується на принципах: • плановості, • фінансове співвідношення термінів(забезпечує мінімальну різницю в часі між отриманням й використанням коштів), •гнучкість або маневрування, • мінімізація фінансових витрат, • раціональність,• фінансова стійкість, • зацікавленість у результатах діяльності підприємства,• матеріальна відповідальність, • здійснення контролю за фінансово-господарськоюдіяльністю, • створення достатніх фінансових ресурсів.
4) Поняттяфінансових ресурсів
Фінансові ресурси– грошові накопичення й доходи, що створюються в процесі розподілу йперерозподілу виручки й прибутку й зосереджуються у відповідних фондах длязабезпечення безперервного процесу відтворення та задоволення інших суспільнихпотреб. Переважно формою виявлення їх є грошові фонди, фінансові ресурси маютьтакі ознаки: ► як у статичному плані так і в динаміці завжди виражаютьвідносини власності (належать або державі, або підприємствам, приватномусекторі), ► фінансові ресурси завжди мають певне джерело й певне цільовепризначення, ► формування й використання ФР завжди має правову сторону йрегламентується певними законодавчими актами. До складу ФР підприємства заджерелами створення відносяться: внески засновників, прибуток, заробітна плата,амортизаційні відрахування, цільове фінансування, благодійні внески. Занапрямом використання до складу ФР підприємства відносять: витрати на розвитокекономіки підприємства, на соціально-культурні заходи, на розвиток науки,надання благодійної допомоги, витрати на обслуговування залучених ФР, іншівитрати підприємства.
5) Фінансовадіяльність підприємства та її організація
Фінансовадіяльність — це система використання різних форм і методів для фінансовогозабезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей,тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльністьпідприємства, поліпшення її результатів.
Фінансовудіяльність підприємства спрямовано на виконання таких основних завдань: — фінансове забезпечення поточної виробничо-господарсь­кої діяльності; — пошукрезервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності таплатоспроможності; — своєчасність виконання фінансових зобов’язань передсуб’єктами господарювання, бюджетом, банками; — мобілізація фінансових ресурсівв обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку,збільшення власного капіталу; — контроль за ефективним, цільовим розподілом тавикористанням фінансових ресурсів. Фінансова робота підприємства здійснюєтьсяза такими основними напрямками: — фінансове прогнозування та планування; — аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності; — оперативна, поточнафінансово-економічна робота.

6) Змістта завдання управління фінансами підприємств
У ринковійсистемі господарювання важливе значення має конкуренція як механізм регулюванняекономічних процесів. Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечитиправильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів тафінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективномувикористанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичнихцілей підприємства.
Значенняуправління фінансами підприємств полягає в такій організації фінансової роботи,яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах,інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції нафінансовому ринку.
Фінансовиймеханізм підприємства — це система управління фінансами, яка включаєорганізацію взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізаціїїхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодіяфінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій(виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кре­дит, бюджет, податки),нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.
До головнихзавдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвиткувиробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів;раціоналізація операцій із цінними паперами; удосконалення взаємовідносин зфінансово-кредитною системою, суб’єктами господарювання.
У результатіфінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку увигляді податків, підприємство — у вигляді чистого прибутку, а працівники — певні доходи від розподілу і використання частини прибутку. Від регулюваннярозподілу чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливістьдальшого збільшення прибутку.
7) Сутністьі призначення грошових розрахунків в господарській діяльності підприємства
 
У процесікупівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного родузобов’язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі.Грошовий обіг – сукупність всіх грошових розрахунків і платежів підприємства. Наобсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадіївиробництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшеннявиробничих запасів, веде до збільшення платежів, пов’язаних з їх придбанням.Зростання трудомісткості продукції збільшує платежі, пов’язані з оплатою праці.Прямі і зворотні зв’язки між виробництвом і споживанням здійснюються черезстадії розподілу й обміну за допомогою грошового обороту.
Розмежуваннягрошового обороту на безготівковий і готівковий є інструментом регулюванняоб’єкта грошового обороту – грошової маси. Більша частина грошового оборотуприпадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносинпідприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення. Грошовийоборот на кожному підприємстві відбувається в таких напрямках: — забезпеченняпроцесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплатазаробітної плати); — реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодуваннявитрат і формування доходів; — сплата податків, обов’язкових відрахувань ізборів; — забезпечення спільної діяльності підприємств; — отримання і погашеннякредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.
Від правильноїорганізації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення,а отже, і фінансовий стан суб’єктів господарювання. Одним із головних факторівнормалізації розрахунків у народному господарстві є запровадження єдинихрозрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами.
8) Порядоквідкриття розрахункових та інших рахунків підприємствами у банках
Для відкриттяпоточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи: — заявуна відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером; — копіюсвідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державноївиконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державнуреєстрацію; — копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органомреєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить запис провідкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення), де стоїть позначкапро взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірникповертається власнику рахунка; — копію документа, що підтверджує взяттяпідприємства на податковий облік; — картку зі зразками підписів осіб, якимнадано право розпоряджання рахунком та підписання розрахункових документів зізразком відбитка печатки підприємства; — копію документа про реєстрацію ворганах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видаввідповідний документ.
Підприємства таїхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті: — поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошо­вих коштів та здійсненнявсіх видів банківських операцій; — бюджетні, що відкриваються підприємствам,яким виділяються кошти з державного або місцевого бюджетів для цільового їхвикористання; — кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котрамає право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданихспособом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунокпозичальника відповідно до умов кредитної угоди); — депозитні, що відкриваютьсяустановою банку власникові рахунка на певний конкретний строк. Кошти надeпoзитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінчення строкузберігання повертаються на нього ж. Відсотки за депозитними вкладамиперераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту.Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитногорахунка забороняються. Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:поточні (відкривається підпри­ємству для проведення розрахунків у безготівковійта готівковій іноземній валюті в разі здійснення поточних операцій);розподільчі (призначений для попереднього зарахування коштів у іноземнійвалюті); кредитні (призначені для обліку кредитів, наданих способом оплатирозрахункових документів чи переказом кредитних коштів на поточний рахунокпозичальника відповідно до умов кредитної угоди); депозитні (вкладні).
Суб’єктипідприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів іздійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках навласний вибір і за згодою цих банків. Підприємство може відкривати по одномурахунку на кожен вид валюти, але в різних банках. Відкриваючи рахункипідприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцемреєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів іздня відкриття рахунка. Операції за рахунками здійснюються тільки післяотримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.За наявності двох поточних рахунків у національній валюті їх власник протягомтрьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахункавизначає один із них як основний і повідомляє його номер податковому органу замісцем реєстрації та банкам, де відкрито додаткові рахунки в національній тарахунки в іноземних валютах. У свою чергу, банки, що в них відкрито додатковірахунки, також протягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, в якомувідкрито основний рахунок.

9) Видигрошових розрахунків: готівкові та безготівкові
Безготівковірозрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників нарахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками з дорученняпідприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, нарахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставірозрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Оплатоювизнається факт надходження коштів за товари (послуги, роботи) на рахунки вустанови банку, а за розрахунків готівкою — факт надходження грошей у касу. 1)За видами господарських операцій: за товарними операціями (пов’язані зреалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг), за нетоварними(пов’язаніз фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рів­нів, зісплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізаціїпродукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства.2) За місцем розташування банківських установ, що обслуговують розрахунки:місцеві, міжміські, міжнародні. 3) За фактом здійснення оплати: попередня абоавансована оплата, післяоплата. 4) За умовою оплати: акцептна, безакцептна. 5)За джерелами фінансування: грошові розрахунки власними коштами підприємств, зарахунок кредитів та ін. позичених коштів, за рахунок коштів клієнта. Дляздійснення безготівкових розрахунків можуть застосовуватись такі платіжнідокументи (інструменти): платіжне доручення; платіжна вимога-доручення;платіжна вимога; розрахунковий чек; акредитив; вексель.
Готівковірозрахунки — це платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб міжсобою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і заопераціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів,робіт, послуг), та іншого майна. Готівкова форма розрахунків застосовується впроцесі обслуговування населення — виплати заробітної плати, матеріальногозаохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Сума готівкового розрахункуодного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) не повиннаперевищувати 3 тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількомаплатіжними документами.
Розрахункиготівкою проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касовихордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, які підтверджуютьфакт продажу (повернення) товарів або коштів, надання послуг, а такожрахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.Банк встановлює ліміт каси, тобто граничний розмір готівки, який можезалишатися в касі підприємства на кінець робочого дня. Одержана в установібанку готівка, яка пов’язана з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів(доходу), може зберігатися в касі підприємства протягом трьох робочих днів.
10) Організаціяі форми безготівкових розрахунків на підприємствах
Організаціярозрахунків передбачає їх здійснення записом (перерахуванням) коштів з рахункапокупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) абозаліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції. Виділяютьтакі основні принципи організації безготівкових розрахунків: Перший принципстосується обов’язкового зберігання підприємствами та установами грошовихкоштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі).Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надається право вибору установибанку для відкриття рахунків усіх видів (за згодою банку). Третій принцип — принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами формирозрахунків і способу платежу та широкого використання їх у своїх договорах іугодах. Четвертий принцип. Кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки здоручення власників цих рахунків, як правило за згодою (акцептом) платника(власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. Уразі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахунковихдокументів, про що повідомляє постачальника. П’ятий принцип стосуєтьсявідкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам — суб’єктам підприємницькоїдіяльності, відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про цеподаткового органу. Шостий принцип визначає порядок здійснення платежів.Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться,як правило, після відвантаження продукції або надання послуг. Сьомий принцип:платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межахнаданого банківського кредиту. Восьмий принцип: розрахунки між суб’єктамипідприємницької діяльності проводяться, як правило, у безготівковому порядку.Готівкові розрахунки можуть застосовуватися в міжгосподарськихвзаємовідносинах, якщо це невеликі за сумою платежі (до 3000 грн), а також завитрат на внутрігосподарські потреби.
Платіжнедоручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платникабанку, котрий його обслуговує, про списання зі свого рахунка зазначеної сумикоштів та її перерахування на рахунок одержувача. Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхнячастина — вимога підприємства-постачальника до підприємства покупця сплатитивартість товару, виконаних робіт чи послуг. Нижня частина — доручення покупця(платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, перерахувати належнусуму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Платіжна вимога — церозрахунковий документ, що містить вимогу стягувача (або отримувача задоговірного списання) до банку, що обслуговує платника, здійснити безпогодження з платником перерахування належної суми коштів з рахунка платника нарахунок отримувача. Розрахунковий чек — це розрахунковий документ, що міститьписьмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якомувідкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.Акредитив — це договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цейбанк з доручення клієнта зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціараабо доручити іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Вексельна формарозрахунків – це розрахунки з відстрочкою платежу між постачальником(отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів), які оформлюються векселем.Також існують розрахунки заліку взаємної заборгованості, розрахунки велектронних системах типу «клієн-банк».
11) Розрахункиплатіжними дорученнями. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями
Платіжнедоручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платникабанку, котрий його обслуговує, про списання зі свого рахунка зазначеної сумикоштів та її перерахування на рахунок одержувача. Доручення подається в банк неменше ніж у двох примірниках. Доручення приймаються до виконання банкамипротягом десяти календарних днів з дня виписки. День оформлення платіжногодоручення не враховується. Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись: — зафактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи, надані послугитощо); — у порядку попередньої оплати (якщо це обумовлено договором); — длязавершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; — для перерахування підприємствами сум, які належать фізич­ним особам (заробітнаплата, пенсії тощо), на їхні рахунки в банках; — для сплати податків і зборів(обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів; — в іншихвипадках за згодою сторін. Оформляючи платіжне доручення, платник надає повнуінформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахуваннякоштів одержувачу. Ця інформація наводиться в реквізиті платіжного доручення«Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише зазовнішніми ознаками.
Платіжнівимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається здвох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємствапокупця сплатити вартість товару, виконаних робіт чи послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує,перерахувати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цейрозрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) інаправляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли вінзгоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документаі направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказуакцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника. Платіжнівимоги-доручення використовуються переважно в міжміських розрахунках завідвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги.
12) Розрахункиакредитивами
Акредитив — цедоговір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк з дорученняклієнта зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручити іншому(виконуючому) банку здійснити цей платіж. Умови та порядок проведеннярозрахунків за акредитивами обумовлюються в договорі між бенефіціаром ізаявником акредитива. Усі заінтересовані сторони під час операцій закредитивами мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами чи іншимивидами зобов’язань.
Банк-емітент можевідкривати такі види акредитивів: Покритий — це акредитив, який передбачаєпопереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списуєкошти з розрахункового рахунка платника і перераховує ці кошти в банкпостачальника (банк-виконавець) на окремий аналітичний рахунок «Розрахунки заакредитивами». Непокритий — це акредитив, оплата за яким у разі тимчасовогобраку коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом наданнямбанківського кредиту. Відкличний акредитив може бути змінений або анульованийбанком-емітентом будь-коли без попереднього повідомлення бенефіціара(наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, достроковоївідмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом). Безвідкличнийакредитив може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки зазгоди бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента. Такийакредитив слід розглядати як тверде зобов’язання банку-емітента сплатити коштив порядку та в строки, визначені умовами акредитива.
Вид акредитива(відкличний чи безвідкличний) зазначається на кожному акредитиві. Коли такоїпозначки нема, акредитив вважають безвідкличним. Для відкриття акредитива добанку-емітента подається заява за відповідною формою. Для відкриття покритогоакредитива, депонованого у виконуючому банку (коли він не є банкомемітентом),крім заяви подається платіжне доручення на перерахування коштів для бронюванняїх у виконуючому банку. У цьому разі банк-емітент переказує кошти заявника нарахунок «Розрахунки за акредитивами» у банкові-виконавцю та повідомляє його проумови акредитива. Акредитив уважають відкритим після того, як здійсненовідповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення провідкриття й умови акредитива. Банк-емітент інформує виконуючий банк провідкриття акредитива електронним повідомленням (електронною поштою), а останнійповідомляє про це бенефіціара протягом 10 робочих днів.
Післявідвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подаєвиконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива. Післяретельної перевірки дотримання всіх умов банк списує кошти з аналітичногорахунка «Розрахунки за акредитивами» і перераховує їх на рахунок бенефіціара. Увсіх акредитивах передбачається зазначення дати закінчення строку і місцяподання документів для платежу. Після закінчення строку дії акредитива кошти заналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» переказуються банковіемітенту і зараховуються на той самий рахунок, з якого вони надійшли.
13) Вексельнаформа розрахунків
Вексельна формарозрахунків – це розрахунки з відстрочкою платежу між постачальником(отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів), які оформлюються векселем.Також існують розрахунки заліку взаємної заборгованості, розрахунки велектронних системах типу «клієнт-банк». Вексель — це письмове безумовнезобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власникувимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, увідповідний строк і у відповідному місці. Власник векселя має можливістьрозжахуватися зі своїми кредиторами за відвантажені товари і надані послуги нетільки грошима, а й векселем або за потреби достроково облікувати вексель. Розрахунковийвексель — це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторськоїзаборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такоїоперації в тім, що різниця між ціною купівлі векселя і вексельною сумою стаєдоходом. Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем(векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредитору вказану сумув установлений час. У простому векселі векселедавець є прямим боржником ібезумовно зобов’язаний сплатити вексельну суму. Переказний вексель (тратта) — це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора(трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексельвиписує та підписує кредитор (трасант). Переказний вексель має форму наказутрасанта платнику (після акцепту платника називають акцептантом) сплатити завекселем. Ремітент — перший отримувач або перший векселедержатель, на користьякого виставляється вексель. Трасант виписує (трасує) вексель на трасата звимогою сплатити відповідну суму ремітентові у відповідному місці у відповіднийстрок. Забезпечений вексель — це вексель, гарантований заставою, якапередається кредиторові, банку або продавцю до моменту сплати боргу. Заставоюможе бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основнівиробничі засоби, обладнання. Векселі казначейські — один із видів державнихцінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вониможуть бути використані: — для здійснення розрахунків; — для зарахування сплатиподатків до державного бюджету; — як застава для забезпечення інших платежів такредитів. Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитуванняторговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржникомсвоїх зобов’язань перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію,надані послуги, виконані роботи. Векселі на пред’явника — це такі векселі, щооплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується втермін, указаний у документі, називається строковим.
14) Проведеннякасових операцій
Касові операціїпідприємства пов’язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядокведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємстванезалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичнихосіб-суб’єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв’язку).Касові операції оформляються прибутковими та видатковими касовими ордерами.Прибуткові касові ордери застосовуються за приймання готівки касами підприємств.Видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касовими ордерами,які підписують керівник і головний бухгалтер. Операція видачі готівки з касипідприємства на видатковий касовий ордер має бути відображена в касовій книзі.У прибуткових і видаткових касових ордерах зазначається підстава для їхскладання і перелічуються додані до них документи.
Одержуючи касовіордери (прибуткові/чи видаткові) касир перевіряє наявність та ідентичністьпідпису головного бухгалтера; правильність оформлення ордерів; наявністьперелічених у документах додатків і після одержання або видачі готівки підписуєїх і проставляє позначку про оплату. Далі ці ордери реєструються бухгалтерією.Усі надходження і видачі готівки в національній валюті підприємство враховує вкасовій книзі. Кожне підприємство веде тільки одну касову книгу. Щоденно вкінці робочого дня касир підсумовує операції за день і виводить залишок готівкив касі. Записи в касовій книзі зберігаються протягом трьох років. Контроль заправильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера абоспеціально уповноважену керівником іншу особу.
15) Розрахунково-платіжнадисципліна, її зміст і значення для забезпечення господарської діяльності
Платіжнадисципліна полягає в суворому дотриманні суб’єктами господарювання встановленихправил проведення розрахункових операцій і виконанні засадничих принципівздійснення грошових розрахунків. Додержання платіжної дисципліни сприяєприскоренню кругообороту коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушеннярозрахункової дисципліни найчастіше буває наслідком незадовільної роботифінансових служб підприємства або його складного фінансового стану.
Платіжнадисципліна передбачає передовсім здійснення підприємствами платежів зафінансовими зобов’язаннями в повному обсязі та в установлені строки. Отже, їїзабезпечення залежить від фінансового стану суб’єктів господарювання і водночасвпливає на їхній фінансовий стан. За безготівкових розрахунків відвантаження іоплата товарів не збігаються в часі. Це призводить до виникнення дебіторської ікредиторської заборгованості. Така заборгованість може стати наслідкомпорушення розрахунково-платіжної дисципліни. Дебіторська заборгованістьпов’язана з порушенням строків оплати: за відвантажену продукцію (товари),виконані роботи і надані послуги; за розрахунками з бюджетом або з працівникамипідприємства. Кожне підприємство мусить проводити облік дебіторської за­боргованостіта управління нею. Управління дебіторською заборгованістю передбачає прийняттяуправлінських рішень стосовно двох протилежних процесів діяльностіпідприємства: зростання безнадійних боргів, з одного боку, а з другого — збільшення обсягів реалізації продукції (робіт, послуг).
Кредиторськазаборгованість виникає здебільшого за розрахунків з постачальниками і свідчитьпро використання в фінансово-господарській діяльності коштів, які не належатьпідприємству, але перебувають у нього в обороті. Зменшеннюдебіторсько-кредиторської заборгованості підприємств сприятиме дальшевдосконалення грошових розрахунків, через використання обігу, кліринговоїсистеми обслуговування.
Зміцненнюплатіжної дисципліни сприяє запровадження санкцій за її порушення. Санкцію вгосподарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання запорушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності.Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної,розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб’єкта.
 
16) Економічніі фінансові санкції в системі грошових розрахунків платежів
Чиннимзаконодавством України до підприємств (підприємців) застосовуються штрафнісанкції за: • перевищення встановлених лімітів каси; • неоприбуткування(неповне оприбуткування) в касах готівки; • перевищення встановлених строківвикористання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів підзвіт без вичерпного пояснення щодо використання раніше виданих коштів; •витрачання готівки з виручки на виплати, пов’язані з оплатою праці, занаявності податкового боргу; • використання одержаних в установі банкуготівкових коштів не за цільовим призначенням; • проведення готівковихрозрахунків без подання одержува­чем коштів платіжного документа, якийпідтверджував би сплату покупцем готівкових коштів.
Санкцію вгосподарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання запорушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності.Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної,розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб’єкта.Залежно від того, які суб’єкти застосовують санкції, останні поділяються надоговірні, банківські (кредитні), фінансові. Договірні санкції спрямовані назабезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуютьсяу вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаногозобов’язання. Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств запорушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності;нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведенняоб’єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне поверненняотриманих кредитів. Фінансові санкції застосовуються за порушення суб’єктамигосподарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами,податковою адміністрацією.
17) Характеристикаі склад грошових надходжень підприємств
Грошовінадходження — це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємств убанках та в касу підприємств. Під грошовими потоками розуміють надходження ісплату грошових коштів та їхніх еквівалентів. Грошові потоки підприємствхарактеризуються різною структурою. Структура вхідних грошових потоків залежитьвід сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. Операційна,інвестиційна та фінансова діяльність підприємства — це його звичайнадіяльність. Звичайна діяльність — це будь-яка основна діяльність під­приємства,а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок їїздійснення. Крім звичайної діяльності, виділяють надзвичайні події. Надзвичайнаподія — це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльністьпідприємства та настання котрої не очікується періодично або в кожномунаступному звітному періоді (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо). Основнадіяльність — операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції(товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства ізабезпечують основну частку його доходу.
Повна ідостовірна інформація про грошові надходження підприємства за звітний періодформується в бухгалтерському обліку. У грошових надходженнях підприємствнайбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншимопераційним доходам. Усі доходи підприємства поділяються на дві групи: 1)доходи від звичайної діяльності, 2) доходи від надзвичайних подій.
Операційнадіяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності,крім інвестиційної та фінансової (грошові надходження від покупців; від ін.операційної діяльності: операційна оренда, від операційних курсових різниць,від продажу оборотних активів, крім надходжень від продажу фінансовихінвестицій). Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбання тапродажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових(поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів (відінвестицій в асоційовані дочірні або спільні підприємства, облік яких ведетьсяметодом участі в капіталі; від продажу цінних паперів емітованих ін. підприємствами,але які знаходяться у власності даного підприємства; від продажу необоротнихактивів; від здійснення форвардних, ф’ючерсних та ін. спекулятивних операцій нафондовому ринку). Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які призво­дятьдо зміни величини та (або) складу власного і позикового ка­піталу(надходженнякоштів від розміщення цінних паперів власної емісії, які призводять дозбільшення власного капіталу; від утворення боргових зобов’язань).
У бухгалтерськомуобліку дохід визнається в разі збільшення активу або зменшення зобов’язань, щосупроводжується зростанням власного капіталу ( за винятком зростання капіталуза рахунок внесків учасників підприємства). Доходи від реалізації продукції =загальна сума доходів без врахування наданих знижок, повернення проданихтоварів та податків й зборів які нараховуються при здійсненні актівкупівлі-продажу. Чистий доход від реалізації продукції (валовий) = доход відреалізації – собівартість продукції.
Грошовінадходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообороту коштів.Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошовіфонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва іреалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшеннявласного капіталу.
18) Фактори,які впливають на величину виручки від реалізації продукції (робіт та послуг)
На практиціможуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції: а)продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулося передавання прававласності), — метод нарахування; б) одержано кошти на рахунок постачальника зареалізовану продукцію — касовий метод. Дохід (виручка) від реалізації продукції(товарів, робіт, послуг) та інших активів за бухгалтерським обліком визнаєтьсяу разі наяв­ності умов: ► покупцеві передані суттєві ризики і вигоди,пов’язані з правом власності на товар (продукцію, актив); ► підприємствоне здійснює подальше управління та контроль за реалізованими товарами(активами); ► сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена; ►є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічнихвигід підприємства; ► витрати пов’язані із цією операцією, можуть бутидостовірно визначені. Доход (виручка) від реалізації групуються за такимивидами діяльності: • реалізація товарів; • реалізація готової продукції;виконання робіт та надання послуг.
Розмір виручкивід реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від: 1) кількості,асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації; 2) рівня реалізаційнихцін. Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величинувиручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягувиробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишківнереалізованої продукції на початок і кінець звітного періоду. Асортиментреалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання взагальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більшвисокою ціною збільшує величину виручки, і навпаки. Прямий вплив на розмірвиручки справляє й рівень відпускних цін, тому підприємство має їхобґрунтувати.
Залежно від того,яку мету має підприємство на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення(оптимізації цін). Такими цілями можуть бути: ► виживання на ринку(можуть встановлюватись низькі ціни з надією на те, що ринок буде чутливим доних), ► максимізація прибутку (зіставляються попит і витрати навиробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка забезпечитьмаксимальний прибуток), ► лідерство на ринку (установлюються низькі ціниз метою збільшення частки підприємства на ринку), ► лідерство щодо якостітоварів (встановлення відносно високих цін, які мають компенсувати високівитрати на науково-дослідні роботи й забезпечення якості). Розрізняють таківиди цін: оптова (собівартість+прибуток+ рентабельність*собівартість),відпускна (оптова+ акцизний збір+ ПДВ) та роздрібна. Також існують фіксованіціни(встановлюються адміністративно), регульовані (встановлюються длярегулювання рівня рентабельності товарів першої необхідності), а такожіндикативні ціни (мінімальний та максимальний рівень цін) та вільні ціни(утворюються на ринку).
19) Грошовінадходження від фінансово-інвестиційної діяльності
 
З переходом наринкові основи господарювання зростає значення інвестиційної та фінансовоїдіяльності підприємств. Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективноговикористання вільних фінансових ресурсів, коли кон’юнктура фінансового ринкууможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніжопераційна діяльність на товарних ринках. Раціональне використання грошовихкоштів, пошук ефективних напрямів їх інвестування, які даватимуть підприємствудодатковий прибуток, є важливим напрямком його інвестиційної діяльності.
Пошук фінансовихджерел розвитку підприємств у напрямі найефективнішого інвестування фінансовихресурсів, операцій із цінними паперами тощо набувають важливого значення вроботі фінансових служб підприємств.
Інвестиційнадіяльність підприємства починається з розробки інвестиційної стратегії.Інвестиційна стратегія — це формування системи довгострокових цілейінвестиційної діяльності та вибір найефективніших шляхів їх досягнення.Отримання доходу від інвестиційної діяльності значною мірою визначається типомінвестиційної стратегії — агресивної (активної) чи пасивної. Агресивнастратегія спрямована на отримання максимального прибутку, тоді як пасивна — назбереження за рахунок інвестицій досягнутого рівня показників операційноїдіяльності.
Фінансові інвестиції- це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку(відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід дляінвестора. Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності підприємстввизначається на основі змін власного капіталу та інших пасивів, пов’язаних зфінансовою діяльністю. З фінансовою діяльністю пов’язані надходження грошовихкоштів. Надходження грошових коштів від розміщення акцій та від інших операційведуть до збільшення власного капіталу. Отримані позички, тобто надходженнягрошових коштів у результаті утворення боргових зобов’язань (позичок, векселів,облігацій, а також інших видів короткострокових і довгострокових зобов’язань,не пов’язаних з операційною діяльністю), призводять до збільшення позиковогокапіталу.
Купуючи акції,облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати требатільки надлишкові фінансові ресурси. Перш ніж придбати акції (облігації)будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізуватийого фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котріочікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних урекламних проспектах.
Тимчасово вільнігрошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційнібанки під обумовлений відсоток. Підприємство має право здавати в орендунерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповіднуплату або здійснювати фінансовий лізинг. Крім цього, підприємства можутьодержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземнійвалюті.
Отже, за ринковоїекономіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційнихоперацій є постійними джерелами грошових доходів і формування прибуткупідприємств.
20) Формуваннявалового і чистого доходу підприємств
Виручка відреалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництвавідіграє важливу роль як одна з ланок забезпечення нового кругообороту коштівпідприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукціїпередовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво — використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива таін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційнівідрахування). Залишок виручки становить валовий дохід.
Валовий дохід — це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається якрізниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційнимивідрахуваннями У складі собівартості реалізованої продукції. Валовий дохід єважливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. Уньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітноїплати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу якосновного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальнийекономічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприємства.Валовий дохід — основне джерело утворення фінансових ресурсів не тількипідприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів. У процесівідтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплатапраці — це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, яківиражають у грошовій формі вартість необхідної праці.
Чистий дохідвиражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається якперевищення виручки від реалізації продукції над вартість матеріальних витрат,амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовимдоходом і заробітною платою. Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів,податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціальногострахування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходуреалізується у формі прибутку. Отже, чистий дохід є найважливішим джереломфінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави.

21) Поняттягрошового потоку. Вхідні грошові потоки
Грошові потоки –сукупність розподілених за часом, грошових надходжень і напрямків використаннякоштів, що мають місце в процесі фінансово-господарської діяльностіпідприємства.
22) Економічнийзміст прибутку
Прибуток є однієюз основних категорій товарного виробництва. Це передусім категорія, щохарактеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.Прибуток — це та частина додаткової вартості, яка залишається після покриттявитрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат угрошовому вираженні є собівартість продукції. Прибуток — це частина додатковоївартості, створеної і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержуєприбуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізованаі набере грошової форми. Таким чином, прибуток є об’єктивною економічною катего­рією.Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються всуспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.
Водночас прибуток- це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльностіпідприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати ізазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибуткупідприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, формивласності, розвитку ринкових відносин. Прибуток є джерелом сплати податків, формуванняфінансових ресурсів підприємств.
Розрізняютьваловий, операційний, оподатковуваний та чистий прибуток. Також залежно відвиду діяльності в межах якої отримано прибуток виділяють • прибуток відреалізації за основним видом діяльності, • за неосновним видом діяльності, •від фінансових операцій, • інвестиційної діяльності. За методикою оцінки:номінальний та реальний. Як економічна категорія прибуток відображає чистийдохід створений сфері матеріального виробництва. Як економічній категоріїприбутку притаманні особливості: ► прибуток є частиною вартостідодаткового продукту, прибуток – це частина додаткової вартості виробленої тареалізованої й готової до розподілу, ► прибуток є одним з основнихпоказників, який характеризує кінцевий фінансовий результат діяльностіпідприємства, ► прибуток є одним з головних джерел поповнення фінансовихресурсів підприємств.
23) Формуванняприбутку підприємства
На формуванняприбутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається вбухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливаєвстановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчисленнясобівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат;визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.
Формуванняприбутку здійснюється в порядку: 1) Виручка від Реалізації – ПДВ – Акцизнийзбір – Інші податки й збори = Чистий Дохід від реалізації продукції. 2) ЧД –Собівартість = Валовий Прибуток. 3) ВП + Інші Доходи від операційної діяльності– Адміністративні Витрати – Витрати на збут = Операційний Прибуток. 4) ОП +Дохід від участі в капіталі + Інші фінансові доходи – Втрати від участі вкапіталі – Інші фінансові витрати = Прибуток від звичайної діяльності дооподаткування. 5) Пзд – Податок на Прибуток від звичайної діяльності = ЧП. 6)Дзд – Втрати від надзвичайної діяльності = Прибуток від надзвичайної діяльності– Панд. 5)+6)=ЧП
Прибуток відреалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників:обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізаціїпродукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції,частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).
Собівартістьпродукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витратипідприємства на їх виробництво (виконання). Витрати на виробництво продукціїутворюють виробничу собівартість.
Отже, наформування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобтоефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузьгосподарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.
24) Методирозрахунку прибутку
На підприємствахвиробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку відреалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривнюпродукції, економічний (аналітичний) метод. Метод прямого розрахунку. Прибутокрозраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються.Для розрахунку необхідні такі вихідні дані: 1. Перелік і кількість продукціївідповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва іреалізації. 2. Собівартість одиниці продукції. 3. Ціна одиниці продукції (цінавиробника).
Розрахунокприбутку на підставі показника витрат на 1 гри. продукції. Це укрупнений метод.Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку відвипуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних провиробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувануїх зміну, що прогнозується в наступному періоді.
Економічний(аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску(реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахункуприбутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а йвплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції;собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції;асортименту та якості продукції. Розрахунок прибутку цим методом здійснюєтьсяокремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді.Порівнянна продукція — це продукція, що вироблялася в попередньому періоді.Непорівнянна продукція – це продукція, що не вироблялася на підприємстві впопередньому періоді.
 Розрахунокприбутку за порівняною продукцією здійснюється в такій послідовності: •визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабель­ність продукції; •порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, щопередував плановому; • виходячи з рівня базової рентабельності продукціїрозраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді; •розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, щопланується.
Прибуток відвипуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методомпрямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибутокрозраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показникасередньої рентабельності продукції по підприємству.
25) Сутністьта методи обчислення рентабельності
Щоб зробитивисновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибутокнеобхідно порівняти зі зробленими витратами. По-перше, витрати можна розглядатияк поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції(робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат іприбутку, що використовуються в розрахунках. По-друге, витрати можна розглядатияк авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої тафінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різніваріанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що беруться длярозрахунків.
Співвідношенняприбутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує такепоняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розуміннірентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізаціївсієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств,організацій, установ у цілому як суб’єктів господарської діяльності;прибутковість різних галузей економіки. Рентабельність — це відносний показник,тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.
Розрізняють зачасом обчислення: планова та фактична рентабельність. Залежно від ступеняузагальнення даних розраховують рентабельність реалізації окремих видівпродукції, підприємства в цілому, галузі. Найчастіше використовують показники:рівень рентабельності виробництва й реалізації продукції, рентабельністькапіталу (сукупного, основного, рентабельність продаж).
Для розрахункурівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток;прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основноїдіяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можнавизначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал,позиковий капітал, основний капітал, оборотний капітал). Рівень рентабельностірозраховують як відношення величини прибутку отриманого за певний період допоточних витрат або до авансованої вартості капіталу у %. Для розрахункурентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отриманапідприємствами, об’єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входятьу відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатименаявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

26) Розподілприбутку підприємства
Отриманийпідприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітнихпотреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави,фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємствчастини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формуванняфінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпеченнягосподарської діяльності.
Отже, отриманийпідприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можнавиділити два етапи. Перший етап — це розподіл загальною прибутку. На цьомуетапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілукожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибуткуміж державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державнихпотреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансовоїполітики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки вцілому. Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився врозпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапіможуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансуваннявідповідних витрат.
Чистий прибуток,одержаний після сплати податків, залишається у повному розпорядженніпідприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями йоговикористання.
27) Використаннячистого прибутку
Чистий прибуток,одержаний після сплати податків, залишається у повному розпорядженніпідприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями йоговикористання. Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені статутомпідприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної тастратегічної політики, що визначається підприємством. Як правило, одна частинаприбутку використовується на виплату дивідендів, а друга — на розширен­ня таоновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нepухомocтi, створеннята поповнення резервних фондів підприємства, соціальні програми. Зокрема, сумаприбутку спрямовується: на виплату дивідендів; на поповнення статутногокапіталу; на поповнення резервного капіталу. Нерозподілений прибуток є однією знайважливіших частин власного капіталу. Нерозподілений прибуток — це частиначистого прибутку товариства, яка залишається у розпорядженні підприємства длявиплати дoxoдiв власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу,поповнення статутного капіталу та на інші потреби.
Нерозподіленийприбуток поділяється на асигновану й неасигновану частини: асигнована частинамає певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвиткупідприємства, проведення цільових програм тощо); неасигнована частина не маєконкретного призначення. Сума нерозподіленого прибутку зменшується внаслідоквідрахувань до резервного капіталу та нарахування дивідендів. Резервний капіталстворюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень ізабезпечення нормальної роботи підприємства. Кошти резервного капіталувикористовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвиткупідприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплатугарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатностіприбутку) та інші заходи, передбачені засновницькими документами. Дивіденди — це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповіднодо часток їхньої участі у власному капіталі підприємства.

28) Сутність,склад і структура оборотних коштів
Діяльністьсуб’єктів господарювання зі створення та реалізації продукції здійснюється впроцесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і праці. Навідміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одномувиробничому циклі, і їхня вартість повністю переноситься на вартістьвиготовленої продукції. В економічній літературі існують різні підходи довизначення сутності оборотних коштів. Найчастіше можна натрапити на двавизначення оборотних коштів. По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, яківкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпеченнябезперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції. По-друге,оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого циклу або одногокалендарного року можуть бути перетворені на гроші.
Оборотний капіталпроходить три стадії кругообороту: грошову, виробничу й товарну. На першій стадіїпід час авансування коштів здійснюється придбання й накопичування необхіднихзапасів. У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: урозмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основнихфондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов’язані з нею витрати).Виробнича стадія кругообороту оборотного капіталу завершується випуском готовоїпродукції, після чого настає стадія реалізації, яка триває доти, доки товарнаформа вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реа­лізаціїсвідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворенняавансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал натоварній стадії кругообороту, водночас є і початковою стадією наступногостворення нової вартості.
Склад ірозміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує:виробничій, торгово-посередницькій, сфері послуг (у тім числі фінансових).
Склад оборотнихкоштів — це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондівобігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певніособливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів — цесировина, основні матеріали, незавершене виро­бництво, готова продукція. Вокремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише дляних. Наприклад, у металургійній промисловості в оборотних коштах ураховуєтьсязмінне обладнання, а в добувних галузях до витрат майбутніх періодів включаютьвитрати на гірничопідготовчі роботи. Структура оборотних коштів — це питомавага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу взагальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значніколивання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структуривитрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізаціїпродукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.
Таким чином,оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні виробничіфонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва,реалізації «продукції» та отримання прибутку.
29) Класифікаціяі принципи організації оборотних коштів
Організаціяоборотних коштів справляє значний вплив на результативність і ефективністьроботи підприємства, його фінансову стійкість. Для глибшого розкриття основорганізації оборотних коштів доцільно їх у певний спосіб класифікувати.Оборотні кошти підприємств можна класифікувати за трьома ознаками: 1) залежновід участі їх у кругообороті коштів (оборотні кошти, авансовані в оборотнівиробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу); 2) за методамипланування, принципами організації та регулювання (нормовані та нeнopмовaні.Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлюєзабезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальнихвиробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готовоїпродукції. До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничихзапасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишкахготової продукції на складах підприємств. Ненормовані оборотні фонди включаютьфонди обігу за винятком готової продукції на складі); 3) за джереламиформування (власні та прирівняні до них; залучені; інші).
Системаорганізації оборотних коштів передбачає. По-перше, надання підприємствамсамостійності щодо розпоряджання та управління оборотними коштами, тобтооперативної самостійності у використанні оборотних коштів; по-друге, визначенняпланової потреби в оборотних коштах за окремими елементами й підрозділами таЇхнього розміщення, тобто розрахунок оптимальної кількості оборотних коштів,яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання плановихзавдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічнихнормативів); по-третє, коригування розрахункових і чинних нормативів зурахуванням тих вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цінна сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуванихрозрахунків; по-четверте, оптимізацію структури джерел формування оборотнихкоштів, що означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів ізалучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий станпідприємства; по-п’яте, контроль за раціональним розміщенням і використаннямоборотних коштів, тобто постійний аналіз ефективності кругообороту коштів, щовикористовуються, для прискорення їхнього обороту.

30) Оборотнівиробничі фонди і фонди обігу
У виробничій сферіоборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди іфонди обігу. До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжніматеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів,малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикативласного виготовлення, витрати майбутніх періодів. Фонди обігу — це залишкиготової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплаченіпокупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку,касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені вкороткострокові цінні папери.
Оборотнівиробничі фонди обслуговують сферу виробництва, а процес реалізації продукції –фонди обігу. Оборотний капітал (оборотні кошти) — це ко­шти, авансовані воборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесувиробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.
31) Методивизначення потреби в оборотних коштах
Визначенняпотреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормуванняоборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають нагосподарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до нихналежать: ► умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями:кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількістьнайменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності; ►організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характеррозподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції; ►умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їхмісцезнаходження, призначення продукції, умови її транспортування, формирозрахунків за відвантажену продукцію. У разі заниження розміру оборотнихкоштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягувиробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості,інші негативні явища в господарській діяльності. Надлишок оборотних коштів призводитьдо накопичування надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму еко­номії;створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.
На практицівикористовується методи визначення потреби в оборотних коштах: 1) Метод прямогорозрахунку передбачає розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожномупідприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостямипостачання, виробництва та реалізації продукції. Цей метод дає змогу зробитирозрахунки індивідуальних і су­купного нормативів. До індивідуальних належатьнормативи оборотних коштів: у виробничих запасах (сировина, основні і допоміжніматеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні ташвидкозношувані предмети); у незавершеному виробництві і напівфабрикатахвласного виробництва; у витратах майбутніх періодів; у готовій продукції.
Нормативоборотних коштів – мінімальна сума грошових коштів, яка постійно потрібнапідприємству для здійснення виробничої діяльності. Загальний норматив оборотнихкоштів – визначається як сума окремих нормативів за окремими елементамиоборотних коштів. По більшості елементів оборотних коштів норматив визначаєтьсяяк добуток одноденних витрат на норму запасу в днях. Норма оборотних коштів –відносна величина, що визначає величину запасу в днях й характеризує величинузапасу в товарно-матеріальних цінностях за певний період часу. Норма запасувизначається: сума поточного запасу, транспортного, технологічного,страхування.
2) Статистичний –визначення нормативу оборотних коштів на базі аналізу середніх фактичнихзалишків товарно-матеріальних цінностей з коригуванням потреби в них.Передбачає поділ нормативу оборотних коштів на виробничий та невиробничий.Виробничий норматив розраховується шляхом множення базового виробничогонормативу на темп росту виробничої програми. Невиробничий норматив збільшуєтьсяв половинному обсязі від зростання виробничої програми.
3) Коефіцієнтів –здійснюється шляхом розрахунку й співвідношенням між темпами росту виробництвата реалізацію продукції та розміром оборотних активів підприємства в базовомуперіоді. Розраховуються темпи росту залишків оборотних коштів за 4 базовихперіоди, які передували плановому. Коефіцієнт оборотності розраховується наоснові виручки від реалізації або на основі собівартості реалізації продукції.Розраховуються такі коефіцієнти як: коефіцієнт оборотності капіталу (ВР / сер.ОК), оборотності дебіторської заборгованості (ВД / сер. ДЗ), виробничого запасу(ВВ / сер. ВЗ), кредиторської заборгованості (ВР / сер. КЗ). Ці коефіцієнтиповинні мати тенденцію до збільшення. Тривалість операційного циклу =тривалість обороту запасів + тривалість обороту заборгованості. Тривалістьфінансового циклу = тривалість операційного циклу – тривалість кредиторськоїзаборгованості. Якщо ТФЦ «-« то підприємство має надлишкові оборотні активи іне потребує додаткового фінансування.
Нормативоборотних коштів для незавершеного виробництва визначається як добутокодноденних витрат за планом 4 кварталу на тривалість виробничого циклу такоефіцієнт зростання витрат. Норматив готової продукції визначається як добутокодноденного випуску продукції в 4 кварталі планового року за виробничоюсобівартістю на норму запасу оборотних коштів для готової продукції. Витратимайбутніх періодів включають здійснені в даному плановому періоді таківиробничі витрати, що їх буде віднесено на собівартість продукції, котравипускатиметься в наступні пе­ріоди. До них належать витрати, пов’язані зпідготовкою нових виробництв і нових видів продукції, якщо вони не фінансуютьсяіз фонду розвитку виробництва, або витрати, пов’язані з прове­денням гірничихрозробок, гірничо-підготовчих, розкривних та інших робіт. Норматив оборотнихкоштів на витрати майбутніх періодів визначається як: сума коштів, які вкладенов ці витрати на початок запланованого періоду + витрати, що проводяться вплановому році і передбачені відповідними кошторисами – витрати, яківключаються в собівартість продукції запланованого року та передбаченікошторисом виробництва.
32) Джерелаформування оборотних коштів
Визначення джерелформування оборотних коштів є важливою ділянкою фінансової роботи напідприємстві. Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштахпокривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал, відрахуваннявід прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільовінадходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів),приріст сталих пасивів. Підприємства, що вводяться в дію, залежно від їхніхорганізаційно-правових форм формують власні оборотні кошти за рахунок пайовихвнесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільнихпідприємств), надходжень від емісії цінних паперів. На діючих підприємствахвласними джерелами фінансування оборотних коштів є чистий прибутокпідприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також сталі пасиви.
До коштів, якіможна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільовогопризначення, які в результаті певної системи грошових розрахунків постійноперебувають у господарському обороті підприємств, а проте йому не належать. Доїх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джереламиформування оборотних коштів підприємства. Сталі пасиви — це мінімальна (стійка)заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов’язковедержавне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніхплатежів, авансування покупців (замовників). Відображаються вони в І розділіпасиву балансу. Сталі пасиви, по суті, є планованою кредиторськоюзаборгованістю. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різніметодики їхнього розрахунку.
Що більший розривміж терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вонасплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство можевикористати в господарському обороті. Мінімальна заборгованість щодо резервумайбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплатувідпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витративиробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Нарахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, яківикористовуються в господарському обороті.
Для формуванняоборотних коштів підприємство залучає фінансові ресурси у виглядікороткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту,кредиторської заборгованості. Призначення банківських кредитів — фінансуваннявитрат, пов’язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезоннимипотребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, ізвиникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами таіншими зобов’язаннями. До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаютьсяпідприємствам у позичку під певний відсоток на термін до одного року зоформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання. Кредиторськазаборгованість — це короткострокові зобов’язання підприємств, які виникають за:розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких ненастав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахункамивзаємних вимог; за векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено встрок; за короткостроковими кредитами.
Від джерелформування оборотних коштів значною мірою залежить швидкість їхнього обороту йефективність їх використання.
33) Показникивикористання оборотних коштів
Дляхарактеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствахвикористовуються різноманітні показники. 1) Оборотність: О=(С*Т)/Р –характеризує час, за який оборотні кошти здійснюють один оборот. 2) Оборотністьвиробничих запасів: Ов.з.=(Св.з.*Т)/Рс – відображає час перетвореннятоварно-матеріальних цінностей на готову продукцію чи гроші. 3) Оборотністьдебіторської заборгованості: Од.з.=(Дз.*Т)/Р – відображає середній термінотримання платежу. 4) Оборотність кредиторської заборгованості: Ок.з.=(Кз*Т)/Р– відображає час покриття кредиторської заборгованості. 5) Оборотність грошовихкоштів: Ог.к.= Ов.з+ Од.з+ Ок.з – відображає час обороту грошових коштів. 6)Коефіцієнт оборотності: Ко=Р/С – характеризує кількість оборотів за період, щоаналізується. 7) Коефіцієнт завантаження: Кз=С/Р – показує, скільки оборотнихкоштів авансовано в 1 грн. реалізованої продукції. 8) Прибутковість: Ке=П/С — характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. 9)Рентабельність: Р=(П/С)*100 % — визначає використання оборотних коштів. 10)Наявність оборотних коштів: (Вк+Дк)-∑НА (1)– характеризує величинувласних оборотних коштів. 11) Брак: (1)(∑ОА-ГК)-∑ПЗ – перевищення наявності власнихоборотних коштів над поточну потребу. 13) Коефіцієнт реальної вартостіоборотних коштів у майні підприємства: Кр.в.=Фп/М – відображає питому вагувартості оборотних коштів над поточну потребу.
Вк — власнікошти; Дк — довгострокові кредити; НА — необоротні активи; ОА — оборотніактиви; ГК — грошові кошти; ПЗ — поточні зобов’язання; ФІІ — фактична наявністьоборотних коштів; М — вартість майна підприємства; С — середня вартістьоборотних коштів; Т — тривалість періоду, за який обчислюється оборотністьоборотних коштів; Р — обсяг реалізації продукції; П — прибуток від реалізаціїпродукції, Св.з – середня вартість виробничих запасів в грн., Рс – обсягреалізованої продукції за собівартістю в грн., Дз – дебіторська заборгованість,Кз – кредиторська заборгованість.
34) Шляхиприскорення обертання оборотних коштів
Поліпшення використанняоборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можнадосягти через: 1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностейу зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки зпостачальниками; 2) прискорення оборотності оборотних коштів за рахунокреалізації непотрібних товарно-матеріальних цінностей; 3) скорочення термінуоборотності дебіторської заборгованості; 4) збільшення терміну оборотностікредиторської заборгованості.
Поліпшеннявикористання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютнимі відносним. Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скороченняпотреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшенняобсягу виробництва (реалізації). Відносне вивільнення оборотних коштів — церізниця між потребою в оборотних коштах підприємства, розрахованою на підставіпланової чи фактичної оборотності звітного року і сумою оборотних коштів, зякою виконано виробничу програму наступного за звітним року. Інакше кажучи,відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшенняїх використання підприємство з такою самою сумою оборотних коштів або знезначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва. Занинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним євідносне вивільнення оборотних коштів. Ураховуючи це, слід більше увагиприділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотнихкоштів. Унаслідок прискорення обороту оборотних коштів вивільняється певначастина коштів, яку обчислюють множенням фактичного одноденного обсягуреалізації продукції на дні прискорення обороту.
Для скороченнятерміну обороту дебіторської заборгованості та запобігання виникненнюбезнадійних боргів, підприємству необхідно ретельно аналізувати: заборгованістьза строками її виникнення, фінансовий стан дебіторів, виконання укладених нимиугод з погляду дотримання платіжної дисципліни.
35) Впливрозміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства
 
Функціонуванняоборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення.Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певніособливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах тієїсамої галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності,обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термінвиробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностейі реалізації продукції. Залежно від розміщення, умов організації виробництва йреалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, іризику використання.
Практикагосподарювання підтверджує, що найліквіднішими є кошти в касі, на поточних івалютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери. Менш ліквідноючастиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція ідебіторська заборгованість покупців. Найменш ліквідними і з найбільшим ризикомвкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніхперіодів; у виробничих запасах, у готовій продукції (що її не відвантажено). Цепояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів є найвіддаленішою відмоменту реалізації і більше залежить від змін кон’юнктури ринку, інфляційнихпроцесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, якийвизначає рівень ризику вкладання оборотних коштів. Ліквідність оборотнихактивів у цілому і кожної їхньої групи окремо визначається як відношеннявідповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов’язань.
Найчастіше впрактиці застосовуються такі показники: 1) коефіцієнт швидкої ліквідності(проміжний коефіцієнт покриття балансу) — Кшл.(визначається як відношеннягрошових коштів, короткострокових цінних паперів, коштів у розрахунках та іншихактивів (ІІ розділ активу балансу) до суми короткострокових зобов’язань (ІV розділ пасиву балансу)). Характеризуєплатоспроможність підприємства. Його прийнятне значення має бути більшим заодиницю).; 2) коефіцієнт покриття балансу (поточної ліквідності) — Кп – (ценайбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношеннявсіх поточних активів підприємства (підсумок ІІ розділу активу балансу) до сумикороткострокових зобов’язань (підсумок ІV розділу пасиву балансу)). Характеризуєплатоспроможні можливості підприємства, достатність оборотних коштів дляпогашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0-2,5 єприйнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожнугрошову одиницю короткострокових зобов’язань. Коли Кп стає меншим за одиницю,структура балансу визнається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним;3) коефіцієнт абсолютної ліквідності — Кабс.л — визначається як відношення сумикоштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (ІІ розділ активубалансу) до короткострокових зобов’язань (ІV розділ пасиву балансу). Характеризуєнегайну готовність підприємства пога­сити певну частину короткостроковихзобов’язань. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25-0,35. За значенняменшого, ніж 0,2, підприємство вважається неплатоспроможним.
Фінансово стійкимє такий суб’єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти,вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторськоїзаборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов’язаннями. Основоюфінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективневикористання оборотних коштів. Організація оборотного капіталу полягає узнаходженні компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи.
36) Змісті економічне значення системи оподаткування підприємств, її розвиток. Функціїподатків
 
Податки єважливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансовихвідносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошовихвідносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки — цеобов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб зметою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечуютьфінансування державних витрат. Податки – за економічною сутністю це відносини,що виникають між державою та фіз. й юр особами з приводу примусового відчуженнячастини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення й перерозподілудля фінансування державних видатків. Елементи податків: об’єкт оподаткування,суб’єкт, джерело сплати податків (доход суб’єкта), одиниця оподаткування(одиниця виміру об’єкта оподаткування), податкова ставка (величина податку наодиницю оподаткування), термін сплати (законодавчо встановлений термін внесенняподатку до бюджету), податкові пільги (повне або часткове звільнення відподатків).
Системаоподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожнадержава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн,стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретнихекономічних і соціальних завдань, власних національних особливостей. Системаоподаткування – це сукупність податків і зборів до бюджетів різних рівнів, атакож до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленомувідповідними законами держави. Законом «Про систему оподаткування» визначенотакі важливі принципи її побудови: стимулювання підприємницької виробничоїдіяльності та інвестиційної активності; стимулювання науково-технічногопрогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняноготоваровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;обов’язковість; рівнозначність і пропорційність; рівність, недопущення будь-якихпроявів податкової дискримінації; соціальна справедливість; стабільність;економічна обґрунтованість; рівномірність сплати; компетентність; єдинийпідхід; доступність.
Становленнясистеми оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування». У ньому було визначено принципи побудови іпризначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названоплатників та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системиоподаткування, створено передумови для її наступного розвитку. Ураховуючи змінив податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконаленняоподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону «Про системуоподаткування». Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р. Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку даєзмогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, ценестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодоокремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності.По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнєвиявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в ціломунадто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.
Фіскальна функціяполягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванніцентралізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави.Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Дляреалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільністьнадходження коштів в розпорядження держави. Економічна функція зумовлена тим,що податки як одна з форм перерозподілу доходу значною мірою впливають напроцес відтворення, стимулюючи його теми.
37) Класифікаціяподатків
1) Заспрямуванням податків: до державного бюджету, до місцевих, змішані, податки зяких формуються спеціальні позабюджетні фонди. 2) За складовими ціни на яківідносять податки: сплачуються з прибутку, включаються до собівартостіпродукції, акцизи(включаються до ціни реалізації). 3) За способом стягнення:прямі та непрямі. 4) За рівнем державних структур, які стягують податки:загальнодержавні, місцеві. 5) За співвідношенням між ставкою податку тавеличиною об’єкта оподаткування: прогресивні, пропорційні, регресивні. 6) Заоб’єктом оподаткування: на доходи громадян, майно, на додану вартість, за використанняприродних ресурсів. 7) За суб’єктом оподаткування: юр особи та фіз. особи.
Загальнодержавніподатки і збори включають: — прямі податки[податок на прибуток, плата (податок)за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин імеханізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)]; — непрямі податки[податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито]; — збори (наобов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове соціальнестрахування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи,виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишньогосередовища; рентні збори; гербовий збір); — державне мито, плата за торговийпатент на деякі види підприємницької діяльності.
Місцеві податки ізбори включають: — два податки (комунальний податок і податок з реклами); — різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковкуавтотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, щовирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сферипослуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів,конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок таін.).
Мито є непрямимподатком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, якіпереміщуються через митний кордон країни. Акцизний збір — це непрямий податок,що встановлюється на підакцизні товари та включається в їхню ціну.
38) Форми,види та джерела залучення позичкових фінансових коштів.
З економічногопогляду кредит — це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарнійформах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитнихвідносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує. Основоюфункціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якоговиникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом,відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Суб’єктамикредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Основнимиоб’єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є: — виробничі запаси(сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);- незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва; — витратимайбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробівтощо); — готова продукція і товари; — платіжні та розрахункові операції зпостачальниками й покупцями.
Кредити, що їхможуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками: — за кредиторами;- за формами та видами; — за метою використання; — за терміном надання; — зазабезпеченням; — за порядком надання. Кредиторами підприємств можуть бути: •банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговийкредити); • підприємства (комерційний кредит); • держава (державний кредит,який надається через уповноважені банки); • міжнародні фінансово-кредитніустанови (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки). До видівкредитів належать: 1) банківський – це економічні відносини між кредитором тапозичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовахтерміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківськийкредит надається суб’єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбаченихкредитним договором. 2) комерційний – це економічні, кредитні відносини, яківиникають між окремими підприємствами. 3) державний – це економічні, кредитні відносини міждержавою та суб’єктами господарювання; 4) лізинговий — це стосунки між суб’єктамигосподарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит аболізинг-кредит).Основними формами надання кредитів є товарна та грошова. Банківський тадержавний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий такомерційний — у товарній. Банківський та державний кредити погашаються угрошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовійформі. Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішанійформах.
Залежно від метивикористання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування: оборотнихкоштів; основних засобів. Підприємство має можливість отримувати кредити напридбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширеннята модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів абоцілих підприємств. За терміном надання розрізняють короткострокові,середньострокові, довгострокові кредити. Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у разіфінансових труднощів, які виникають у зв’язку з витратами виробництва таобороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточнівитрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень. Довгостроковікредити (понад 3 роки) можуть надаватися для формування основних фондів.Об’єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію,розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію такорпоратизацію підприємств тощо.
Залежно відзабезпечення кредити поділяють на 2 групи: забезпечені; бланкові. Забезпеченікредити гарантуються певними видами активів, зокрема: нерухомістю; ціннимипаперами; товарно-матеріальними цінностями; дебіторською заборгованістю тощо. ВУкраїні як забезпечення кредиту використовують, головним чином,товарно-матеріальні цінності та нерухомість. Кредити, які надаються банкамипідприємствам під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними.Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткийтермін (1-10 днів). У вітчизняній практиці бланкові кредити практично невикористовуються.
Порядок наданнякредиту передбачає такі види позик: прямі; консорціальні; позики участі.Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо однимкредитором. Консорціальнi позики надаються тоді, коли підприємству-позичальникупотрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. Уцьому разі кілька кредиторів об’єднуються, і кожен з них надає частинузагального кредиту. У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кількабанків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретнийкредитний проект. Позики участі — банки передають (переуступають) частини по­зикиіншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відомапідприємства-позичальника, а умови такої позики відрізняються від умов наданняпочаткового кредиту. У зв’язку із низькою кредитоспроможністю більшостіукраїнських підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практикуються.
39) Видибанківського кредиту та їх характеристика
Банківськийкредит класифікують за такими ознаками: 1) Цільова направленість. 2) Термінкредиту. 3) Вид відсоткової ставки. 4) Валюта кредиту. 5) Види обслуговування.Залежно від мети кредит може надаватися на: фінансування оборотного капіталу; фінансуванняосновного капіталу; викуп приватизованого підприємства. Залежно від термінурозрізняють: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий кредити.Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити зплаваючою і фіксованою відсотковою ставкою. Позики з фіксованою відсотковоюставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Ставкипо таких позиках залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредитий офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства можутьодержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті.
Строковий кредит- це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашаєтьсявін або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.Кредитна лінія — це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу врозмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. Кредитна лініявідкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період.Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-якірозрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається міжпідприємством та банком. Протягам строку дії кредитної лінії підприємства можебудь-коли одержати позику, без додаткових переговорів з банком та іншихформальностей.
Овердрафт — короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понадзалишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої сумишляхом дебетування його рахунку. Для підприємства у комерційному банку можевідкриватись спеціальний позичковий рахунок — контокорент — єдиний рахунок, наякому враховуються всі операції підприємства. Контокорентний кредит може використовуватисьдля: • фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції,виробничих запасів; • подолання тимчасових фінансових труднощів. Характерніособливості контокорентного кредиту: • встановлення ліміту кредитування; •можливість скасування кредитної угоди будь-коли. З іншого боку, контокорентнийкредит має певні переваги для підприємствапозичальника: • відсотки за кредитнараховуються лише за фактичні дні користування; • кредитними коштамипідприємство може скористатись будь-коли без укладення додаткової кредитноїугоди. Кредит під облік векселів (обліковий кредит) — це короткостроковийкредит, який банківська установа надає пред’явнику векселів, обліковуючи(скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов’язань за ними і сплачуючипред’явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.
Докредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать:акцептний кредит; авальний кредит. Акцептний кредит — це позика, яка передбачаєакцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, щопідприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству негроші, а гарантію оплатити вексель у визначений термін. Авальний кредит — цепозика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями підприємствау формі поручительства або гарантії. Підприємство-одержувач платежу, як і заакцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжнезобов’язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв’язку з несплатоювекселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника. За авальний кредитбанк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають згарантії, а також терміну дії гарантії.
До послугкредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг — система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарівпереуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційномубанку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплатиборгових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема облікуреалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його відкредитного ризику.
40) Умовита порядок отримання банківського кредиту
Підприємстваотримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру,забезпечення, платності. 1) Принцип терміновості означає, що кредит має бутипогашений у визначений термін. 2) Принцип повернення якнайтісніше пов’язаний ізпринципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначенийкредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити. 3)Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридичнооформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту: заставнезобов’язання; договір-гарантія; договір-поручництво. 4) Принцип платностіозначає, що підприємство має внести в банк певну плату за користуваннякредитом. Відсотки, які сплачує підприємство за користування коротко­строковимибанківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Витратипідприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витратвиробництва і обороту, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.
Процедуруотримання кредиту підприємством. На першому етапі підприємство і банк ведутьпереговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивнихнаслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства длярозгляду. На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йомудокументи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового станупідприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації,забезпечення кредиту, у тому числі: клопотання підприємства; копіїзасновницьких документів (статут, засновницький договір) та змін і доповнень доних (якщо такі були); бізнес-план проекту та додатки до нього аботехніко-економічне обґрунтування; баланси підприємства, звіти про фінансовірезультати за останні три роки діяльності; перелік та розрахунок вартостімайна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишковоїбалансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткоїхарактеристики.
Перелік іншихдокументів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансового станупозичальника: — анкета позичальника; — засвідчені підприємством, а занеобхідності — нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені зарахунок кредиту, — колії контрактів, які підтверджують, що виторг від нихзабезпечує окупність проекту; — річний звіт, баланс підприємства і формибухгалтерської звітності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіт продебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. Закороткострокового кредитування додатково додаються: фінансова звітність заостанні 4 квартали; щоквартальний обсяг продажу продукції за останній рік; — звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводились; — перелік майна, що передається в заставу, та розрахунок його вартості із визначеннямзалишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місцярозташування, характеристик, а також відповідні документи, які підтверджуютьправо власності на майно та інші документи.
На третьому етапібанк: вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство; oцiнює йогоділову репутацію та імідж; аналізує кредитоспроможність підприємства, проводитьпоглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику; визначаєперспективи розвитку підприємства; перевіряє наявність джерел і гарантійпогашення кредиту. Для оцінки фінансового стану підприємства — юридичної особивраховуються такі об’єктивні показники його діяльності: обсяг реалізації;прибутки і збитки; рентабельність; ліквідність; грошові потоки (рух коштів нарахунках клієнтів); склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.
Зміст кредитногодоговору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказуєтьсямета кредитування, умови, порядок надання й погашення позички, спосібзабезпечення кредитом, відсоткові ставки за кредитом, права і відповідальністьсторін та інші умови. Відповідно до договору банк бере на себе зобов’язаннянадати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений термін.Підприємство зобов’язується: використати отримані кошти на зазначені в договоріцілі; своєчасно погасити позичку; сплатити відсотки й надати можливість банкуконтролювати ці­льове використання кредиту, а також його забезпечення.
Після укладеннякредитної угоди банк відкриває підприємству позичковий рахунок, на якийзараховується відповідна сума кредиту. Кредити надаються підприємствам: убезготівковій формі оплатою платіжних документів з позичкового рахунка як унаціональній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточнийрахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; уготівковій формі — для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.
41) Порядокпогашення банківського кредиту підприємством
Порядок погашеннякредиту — це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків.Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди абопоступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.
1) За способомпогашення позички можуть бути: до запитання, з погашенням у відповідний термін,з довгостроковим погашенням. За позичками до запитання строк повного поверненняконкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку. Позичкаможе погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а йдостроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства). 2) За характеромпогашення кредити поділяються на такі види: ► дисконтні (На відміну відзвичайних надання дисконтних позичок передбачає утримання позичкового відсотка(дисконту) під час видачі кредиту. Законодавством України видачу дисконтнихпозичок заборонено); ► позички, які погашаються поступово — щомісячно,щоквартально, раз на півроку, щорічно (певна частка основної суми кредитусплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більшачастина його — після закінчення терміну кредиту); ► позички, якіпогашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позички, тобтопідприємство одночасно сплачує банкові суму основного боргу та нарахованихвідсотків; ► амортизаційні (здійснюється поступова виплата основногоборгу та відсотків рівномірними внесками). Можуть бути й інші способипогашення, які зазначаються у кредитному договорі (наприклад наданняпідприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашеннякредиту).
Умови погашеннякредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком,виходячи з: — цільового спрямування кредиту; — обсягів та терміну позички; — порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства; — сезонності тациклічності виробництва; — рівня платоспроможності та надійності матеріальногозабезпечення підприємства тощо. Відсотки за користування кредитом нараховуютьсящомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотківздійснюється за фактичну кількість днів користування позичкою.
Підприємство можезвернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашеннязаборгованості та нарахування відсотків. Банк здебільшого зважає на клопотання,якщо підприємство доведе об’єктивну неможливість отримання передбаченогобізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позички в ранішевизначені строки. За згодою банку підприємство укладає з ним або додатковукредитну угоду, або коригує лише графік термінів часткових платежів.
Погашеннязаборгованості за кредит та оплата відсотків за користування ним здійснюються учерговості, установленій сторонами під час укладання угоди. Відстрочкапогашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком увиняткових випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасовихфінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляютьдодатковим договором між позичальником та банком. Він є невід’ємною частиноюосновного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за бракомдомовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємстваштрафні санкції.
42) Формита умови залучення комерційного кредиту
 
Покупецьпродукції з різних причин не може своєчасно розрахуватися з постачальником.Тоді виникає потреба у відстроченні платежу, тобто в комерційному кредиті.Комерційний кредит — це одна з найперших форм кредитних відносин в економіці,caмe він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівковогогрошового обігу. Основна мета комерційного кредиту — прискорення процесуреалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку. Інструментомкомерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов’язанняпозичальника стосовно кредитора.
Відсоток закомерційним кредитом входить у ціну товару та суму векселя і, як правило, єменшим, ніж за кредитом банківським. Погашення кредиту може здійснюватися: — оплатою векселя; — передаванням векселя відповідно до чинного законодавстваіншій юридичній особі; — переоформленням комерційного кредиту на банківський.Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського: -в ролі кредиторавиступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а юридичні особи,пов’язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг; — він надається тількив товарній формі; — позичковий капітал інтегровано з промисловим або торговим,що знайшло практичне втілення у створенні фінансових компаній, холдингів таінших аналогічних структур, які об’єднують підприємства різної спеціалізації інапрямків діяльності.
В операціях зкомерційним кредитом виникають певні ризики: — можливої зміни ціни товарів; — недотримання покупцем строків оплати; — банкрутства покупця; — можливогоподорожчання кредиту.
Конкретний строккомерційного кредиту залежить від: — виду тoвapів і послуг; вартості угоди; — фінансового стану покупця і постачальника; — вартості кредиту; -наявностітривалих зв’язків між постачальниками і покупцями; — якості товару. Комерційнийкредит має свої переваги і недоліки. До переваг належать: — оперативністьнадання коштів у товарній формі; — технічна нескладність оформлення угоди; — надання підприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами; — сприяння розвитку кредитного ринку. Недоліками комерційного кредиту є: обмеженіможливості в часі та розмірах; наявність помітного ризику для кредитора; мо­жливістьнебажаного впливу банків, що дисконтують векселі. Нині на практицізастосовуються переважно три різновиди комерційного кредиту: — кредит ізфіксованим терміном погашення; — кредит із погашенням після фактичноїреалізації позичальником одержаних товарів; — кредитування за відкритимрахунком, коли постачання наступної партії товарів на умовах комерційногокредиту здійснюється до моменту погашення попередньої заборгованості.
Для прискоренняреалізації товарів і перетворення товарного капіталу на грошовий застосовуютьторгові знижки з покупної вартості товару (сконто). Такий спосіб наданнякомерційного кредиту полягає в тім, що підприємствам-покупцям надається знижказа умови оплати товару у відповідний термін. Якщо оплату здійснено покупцемсвоєчасно, то ціна товару зменшується на суму торгової знижки. Розмір знижкипідприємство-кредитор визначає самостійно. Сезонний кредит застосовуєтьсяпідприємствами з метою створення необхідних запасів у період проведеннясезонного розпродажу і дає змогу виробникові відстрочити платежі до кінцярозпродажу. Пе­ревага такого кредиту полягає в тім, що підприємства можутьвипус­кати продукцію без додаткових витрат на складування і зберігання.Консигнація — застосовується здебільшого за реалізації нових товарів, попит наякі важко передбачити. Суть консигнації полягає в тім, що роздрібна торгівляможе одержувати товарно-матеріальні цінності без конкретного зобов’язання. Цеозначає, що оплата то­вару здійснюється тільки за умови його реалізації. Колипопиту на новий товар не буде, товар повертають підприємству-виробнику.
 
43) Лізинговекредитування підприємств
В економічномурозмінні лізинг – це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцемлізингоодержувачу. Можна виділити наступні групи об’єктів (предметів) лізингу:а) рухоме майно: ► обладнання промислового призначення (верстати,устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнанняі майно); ► транспортне обладнання: повітряні, наземні та воднітранспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти,автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери та т. ін.); ►будівельна техніка; ► засоби телевізійного та дистанційного зв’язку; ►оргтехніка, конторське обладнання; ► ліцензії, ноу-хау, комп’ютерніпрограми і т. ін.; б) нерухоме майно: • будівельні споруди і спорудивиробничого, торгівельного або комунально-побутового призначення; • споруди(нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди). Лізингодавцямиможуть бути: ► лізингові компанії, ► комерційні банки, ►філії, підрозділи підприємств-виробників обладнання, ► державні тамісцеві органи. Лізингоодержувачі – це: юр. та фіз. особи що здійснюютьпідприємницьку діяльність. Для кожного із учасників лізингової діяльності цейвид підприємницької діяльності має певні переваги. Для продавця майна лізинг єзручним засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем.
Підприємство-лізингоодежувачтакож здобуває дуже суттєві переваги: • лізинг дає змогу на 100% фінансуватипридбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовимиресурсами забезпечується тільки 60-70 % їхньої вартості; • підприємствупростіше отримати майно в лізинг, ніж позичку на його придбання; лізинговемайно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцеві; •лізинг дає підприємству більше можливостей для маневрування під час виплатилізингових платежів, оскільки останні здійснюються підприємством, як правило,після отримання виторгу від реалізації продукції, що її вироблено наобладнанні, узятому в лізинг; • зменшується ризик морального старінняобладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: у такийспосіб розширюються можливості оперативного оновлення застарілої техніки беззалучення власного капіталу на його фінансування; • лізингове майно незараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб’єктагосподарювання та його можливість отримати банківський кредит; • лізинговіплатежі включають до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибутокпідприємства-лізингоотримувача; • зменшується ризик виробництва новоїпродукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернутиоб’єкт лізингу безпосередньо лізингодавцеві; • досягається ефект фінансовогостимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків забанківський кредит.
Підприємство, щопрагне отримати основні фонди на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговийпроцес, який складається з таких етапи: ► підготовка та обґрунтуваннялізингового проекту; ► юридичне оформлення лізингової угоди; ►виплата лізингових платежів; ► повернення об’єкта лізингу або викуп йогоза залишковою вартістю.
Підприємствоподає до лізингової компанії чи банку: заяву, економічне обґрунтуваннялізингової угоди (бізнес-план), нотаріально засвідчені копії установчихдокументів, бухгалтерський баланс за останній рік або квартал та інші документина вимогу лізингодавця. Лізингодавець здійснює оцінку платоспроможностіпідприємства (лізингоодержувача) за схемою, що її прийнято для аналізу банкомкредитоспроможності своїх клієнтів. Після позитивного висновку щодоплатоспроможності лізингодержувача й ефективності лізингового проектулізингодавець направляє постачальнику замовлення-наряд на придбання об’єкталізингу. Між підприємством-постачальником та лізинговою компанією укладаєтьсядоговір купівлі-продажу основних фондів, які передаються в лізингпідприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюються такими документами: 1.Акт приймання-передавання об’єкта лізингу в експлуатацію. 2. Лізинговий договірміж лізингодавцем та лізингоодержувачем. 3. Договір на технічне обслуговуваннямайна, що передається в лізинг, коли обслуговування здійснюватиме лізингодавець.
До складулізингових платежів включають: • суму відшкодування вартості об’єкта лізингу,що амортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж; • суму, щосплачується лізингодавцеві як відсоток для при­дбання майна згідно з договором лізингу;• платіж-винагорода лізингодавцеві за отримане в лізинг майно; • відшкодуваннястрахових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо об’єктзастраховано лізингодавцем; • інші витрати лізингодавця, передбачені договоромлізингу.
Виплаталізингових платежів здійснюється згідно з графіком, погодженим з обомасторонами. Після закінчення дії лізингової угоди лізингоодержувач має правоповернути обладнання лізингодавцеві, поновити або укласти нову лізингову угоду,придбати обладнання за залишковою вартістю.

44) Державнекредитування підприємств
Державний кредит– це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідоккупівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави),а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємствостає позичальником). Державне кредитування здійснюється наданням бюджетнихпозик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним opганaмдержавної виконавчої влади для фінансування через банківські установи: пусковихоб’єктів; раніше розпочатих новобудов виробничого призначення; • технічногопереозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.
Організаціяроботи з обслуговування бюджетних кредитів, їх обліку і проведення розрахунківз позичальниками покладається на вповноважені комерційні банки України. Оплатавиконаних робіт з будівництва, реконструкції, технічного переозброєнняпідприємств і об’єктів виконується вповноваженими банками в межах бюджетноїпозики за умови надходження від пози­чальника розрахунково-грошових документів.За користування бюджетним кредитом підприємства сплачують відсоток бюджету йбанку в установлені терміни. Оплата відсотків здійснюється за рахунок власнихкоштів підприємства. Контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетнихкредитів покладається безпосередньо на банки, що фінансують позичальника. Донедисциплінованих позичальників, що порушують кредитну угоду, застосовуютьштрафні санкції.
Бюджетні позикинадаються на таких умовах: • обсяги бюджетних кредитів на відповідний рікдоводяться до міністерств, відомств, інших центральних органів державної влади,які фінансуються Міністерством економіки, після затвердження Державної програмиекономічного й соціального розвитку України; • перелік будов і об’єктіввиробничого призначення, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету,визначає Міністерство економіки за погодженням з Міністерством фінансів і подаєйого на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програмиекономічного й соціального розвитку України на рік, що планується; • термінипогашення бюджетних кредитів не перевищують трьох років, а в окремих випадках — п’яти років; • погашення бюджетних кредитів починається через рік післязакінчення будівництва, реконструкції або технічного переозброєння об’єктакредитування (якоїсь його черги, пускового комплексу) і здійснюєтьсящоквартально; • погашення бюджетних кредитів, які використовуються на придбанняобладнання, що не входить у систему будівель, починається наступного заплановим року і здійснюється щоквартально протягом не більше двох років; • закористування бюджетними позиками встановлюється відсоткова ставка, якавизначається Мінфіном України щорічно під час формування державного бюджету.
Для одержанняцільових кредитів підприємства подають у Фонд державного майна України такідокументи: • заяву на одержання кредиту із вказівкою його обсягу, метивикористання, умов повернення; • копії засновницьких документівпідприємства-засновника; • довідку комерційного банку про залишок коштів нарахунку підприємства і брак заборгованості за одержаними раніше позиками; •довідку opгaнiв Державної податкової адміністрації про своєчасну сплатуподатків; • баланс (копію) на останню звітну дату, засвідчений податковоюінспекцією; .• висновки останньої аудиторської перевірки фінансового станупідприємства; • техніко-економічне обґрунтування використання кредиту у виглядібізнес-плану; • перелік майна, яке служитиме заставою і є власністюпідприємства-позичальника; • інші документи на вимогу Фонду.
Після експертизидокументів Фонд повідомляє підприємство та відповідні вповноважені комерційнібанки про свою згоду та умови кредитування. Уповноважені банки на підставівивчення кредито­спроможності позичальників здійснюють кредитування за дорученнямФонду. Підприємство після одержання повідомлення Фонду про включення його усписки підприємств-позичальників звертається до вповноваженого комерційногобанку для здійснення кредитування в межах коштів, виділених Фондом.
45) Кредитуванняпідприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів
Кредити піддержавні гарантії залучаються для розвитку пріоритетних галузей економіки.Порядок отримання таких кредитів зафіксовано в положенні «Про порядок залученняіноземних кредитів та надання гарантій Кабінету Міністрів України длязабезпечення зобов’язань юридичних осіб-резидентів щодо їх погашення»Можливість отримати такий кредит реалізується через кредитні лінії Світовогобанку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), що надаютьсябанками-агентами. Банки оформляють внутрішні кредитні угоди, договори заставита/або поруки, здійснюють контроль за порядком кредитування і виконаннямпроекту під гарантію Кабінету Міністрів України (КМУ). Як правило, банки відкриваютьз доручення підприємств безвідкличні документальні акредитиви на користьекспортерів. На основі цих акредитивів оплачуються поставки обладнання чинадаються послуги. Після того, як об’єкт кредитування введений в дію, позичальникипочинають погашати борги в терміни і в обсягах, передбачених угодами.
У процесікредитування міжнародними банками українські банки-агенти можуть надаватипідприємствам-позичальникам допомогу щодо складання бізнес-плану, інвестиційноїпрограми проекту, або техніко-економічного обґрунтування позички. Банк-агентможе надати підприємству допомогу в разі, коли останньому бракує: стартовихкоштів для сплати авансового платежу — 15 % від загальної суми імпортногоконтракту; коштів на сплату страхової премії на користь іноземної страховоїкомпанії; коштів для сплати належних платежів кредитору. У таких випадкахбанк-агент може залучити кредит в іншого банку, але за обов’язкової умови, щопогашення позички на авансовий та інші платежі субординовано з позичкою підгарантію Уряду.
Основнимиміжнародними кредиторами державних підприємств є Світовий банк і Європейськийбанк реконструкції та розвитку (ЄБРР). За рахунок позичок Світового банкуфінансуються проекти у вугільному секторі, енергетичній галузі, сільськомугосподарстві, соціальній та управлінській сферах, медицині. Європейський банкреконструкції та розвитку кредитує здебільшого великі проекти, спрямовані напідтримку енергетичної галузі, транспорту і міської інфраструктури. За рахуноккоштів ЄБРР здійснюються короткострокове та довгострокове фінансуванняпроектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.
Типові умовикредитування такі: — мінімальна сума кредиту — 50 тис. дол. США; — максимальнасума кредиту — визначається для кожного уповноваженого банку індивідуально; — термін короткострокового кредиту — від 6 до 12 місяців; — максимальний терміндовгострокового кредиту — 5 років; — максимальна відстрочка погашення основноїсуми боргу — 2 роки (тривалість пільгового періоду); — орієнтовна відсотковаставка за користування кредитом ­15% річних.
У кредитномудоговорі встановлюються терміни сплати відсотків за кредитом ЄБРР. Протягомусього строку кредитування підприємство надсилає в банк щомісячні тащоквартальні пові­домлення про хід виконання робіт згідно з бізнес-планом. Зарахунок коштів ЄБРР кредитуванню підлягають тільки фінансово окупні тазабезпечені заставою проекти. При цьому вартість застави не повинна бути меншоюза 140 % суми загальної кредитної заборгованості в разі підтримки позичальникомкоефі­цієнта обслуговування боргу.
Для отриманнякредиту за рахунок коштів ЄБРР підприємст­во-позичальник подає в уповноваженийбанк відповідні пакети документів. Крім цих документів,підприємство-позичальник подає в банк бізнес-план, на основі якого оцінюєтьсяефективність запропонованого проекту. За позитивної оцінки фінансового станупідприємства та проекту укладається кредитна угода між уповноваженим банком тапозичальником.
ПідприємстваУкраїни мають можливість отримувати кредити за рахунок коштів Світового банку,Агентства США з міжнародного розвитку, Фонду «Євразія», а також коштів урядівзарубіжних країн. Переважно кредити надаються малим та середнім підприємствамчерез уповноважені банки України. Кредит має бути забезпечений. Відповідно доумов, що їх ставить більшість українських банків, дисконтована вартість заставимає бути не меншою за 200 % від суми зобов’язань позичальника. У процесіоцінювання майна, що передається в заставу, беруть до уваги його ліквідність.
46) Оцінкакредитоспроможності суб’єкта господарювання
Банк перед тим якнадати кредит: вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;oцiнює його ділову репутацію та імідж; аналізує кредитоспроможністьпідприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначаєміру ризику; визначає перспективи розвитку підприємства; перевіряє наявністьджерел і гарантій погашення кредиту.
Для наданнякредиту важливе значення має оцінка кредито­спроможності позичальника.Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, яківідображають розміщення і джерела оборотних коштів, результати фінансовоїдіяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності,галузевої специфіки та інших факторів. Під час аналізу кредитоспроможностівраховується також наявність чи брак у минулому кредитних відносин підприємстваз банком, розмір і строки надання позички.
Комерційний банкоцінює фінансовий стан підприємства перед наданням йому позички, а далі — щоквартально. Для оцінки фінансового стану підприємства — юридичної особи враховуютьсятакі об’єктивні показники його діяльності: обсяг реалізації; прибутки і збитки;рентабельність; ліквідність; грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.
Враховуютьсятакож інші фактори: ефективність управління підприємством; ринкова позиціяпідприємства і його залежність від цикліч­них і структурних змін в економіці тагалузі; наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства. Комерційнібанки можуть розробляти ще й додаткові показники оцінкипідприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та формвласності.
На основіпроведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банкомвизначається клас надійності підприємства — позичальника.
На підставіоцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди(проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту йукладає з ним кредитний договір.
47) Банківськийконтроль в процесі кредитування
Банк в процесікредитування може: • проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і йогоцільового використання; • припиняти видачу нових позичок і пред’являтипретензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитногодоговору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденнібухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредитом; стягувати зпідприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду; •переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівняоблікової ставки НБУ; • здійснювати нарахування і стягнення компенсації заневикористаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чийого частини протягом терміну дії договору).
Часом банкивідмовляють підприємству у видачі кредитів у іноземній валюті. Так, банк можевідмовити підприємству в позичці для спекулятивних операцій, оскільки такіоперації мають зависокий рівень ризику. Якщо підприємство порушує строкипогашення позички, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовитив повторній видачі кредиту. Кредит надається банком на строго визначені цілі.
Банк переднаданням кредиту оцінює фінансовий стан підприємства. Банк-кредитор у процесіоцінки діяльності підприємства позичальника ставить такі вимоги: підприємствомає бути кредитоспроможним; підприємство має забезпечувати зростання обсягіввиробництва та реалізації продукції (робіт, послуг); співвідношення сумизобов’язань, включаючи суму кредиту, що планується отримати, до суми власногокашталу має становити не більше 70:30; інвестиційний проектпідприємства-позичальника має бути фінансово окупним та не передбачативиробництва з високим екологічним ризиком; кредит має бути забезпечений. Якзастава використовуються акції, нерухоме (будівлі, комплексне технологічнеобладнання) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі таінші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті взабезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що їхставить більшість українських банків, дисконтована вартість застави має бути неменшою за 200 % від суми зобов’язань позичальника. У процесі оцінювання майна,що передається в заставу, беруть до уваги його ліквідність.
На вимогу банкуможуть подаватися розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості зобов’язковим зазначенням строків її виникнення й погашення. Банк для перевіркиможе вимагати від позичальника, якщо він не є клієнтом банку-кредитора,додаткові документи: — довідку про рух коштів на всіх рахунках або виписки зрахунків (з поточного та валютних) підприємства-позичальника, засвідченібанком, який обслуговує підприємство за останні 6­12 місяців; — довідку провідсутність заборгованості за банківськими кредитами та про строки поверненняпідприємством-позичальником раніше одержаних кредитів; — нотаріально засвідченізразки підписів та відбитки печатки. Погоджуючись на видачу довгостроковогокредиту на будівництво нових об’єктів, розширення діючих потужностей, їх ре­конструкціюабо технічне переоснащення, банк вимагає від під­приємства вкладення йоговласних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30 % вартості проекту.
Банк має правовимагати від підприємства подання проектно-­кошторисної документації дляздійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва. Для підприємств, які єнадійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.
За несвоєчаснепогашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф. У разі відмовипідприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному порядку.За систематичного невиконання кредитних зобов’язань банк може порушити стосовнопідприємства справу про банкрутство.
48) Сутністьвідтворення основних засобів
Основні засоби — це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльностіпідприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, атакож предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання).Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничіосновні засоби. Не належать до основних засобів: 1) предмети терміном службименше одного року незалежно від їх вартості; 2) предмети вартістю до 500гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьомугранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, можезмінюватися Міністерством фінансів України; 3) спеціальні інструменти іспеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певнихвиробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно відїхньої вартості і терміну служби; 5) формений одяг, призначений для видачіпрацівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.
Виробничі основнізасоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництватривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основнихвиробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, уміру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальніінвестиції. Невиробничі основні засоби — це житлові будинки та інші об’єктисоціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються угосподарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.
На відміну відвиробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі впроцесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт.Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженніпідприємства. Основні виробничі фонди поділяють на такі групи: І. Основнізасоби: 1. Будинки, споруди та передавальні пристрої. 2. Машини та обладнання.3. Транспортні засоби. 4. Інструменти, прилади, інвентар (меблі). 5. Іншіосновні засоби. ІІ. Інші необоротні матеріальні активи: 1. Бібліотечні фонди.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи. 3. Тимчасові (нетитульні) споруди.4. Інвентарна тара. 5. Інші необоротні матеріальні активи.
Відтворенняосновних виробничих засобів — це процес безперервного їх поновлення. Розрізняютьпросте та розширене відтворення. Просте відтворення основних засобівздійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношенихчастин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобтотоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність. Розширеневідтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобівабо придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівеньпродуктивності устаткування. Процес відтворення основних виробничих засобів маєнизку характерних ознак, зокрема: 1) основні виробничі засоби поступовопереносять свою вартість на вироблену продукцію; 2) у процесі відтворенняосновних виробничих засобів одночасно відбувається рух їхньої споживноївартості та вартості; 3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюєтьсяна­громадження в грошовій формі частково перенесеної вартості осно­внихвиробничих засобів на готову продукцію; 4) основні виробничі засобипоновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливістьманеврувати коштами амортизаційного фонду.
У процесігосподарської діяльності кругооборот основних виробничих засобів проходить тристадії. На першій стадії відбувається продуктивне використання ос­новнихвиробничих засобів та нарахування амортизаційних відра­хувань. На цій стадіїосновні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сумазносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витратипісля завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообороту основнихвиробничих засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартістьпереноситься на вартість готової продукції. На другій стадії відбуваєтьсяперетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивнійформі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань. На третійстадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частиниосновних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношенихосновних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основнихзасобів.
За простоговідтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основнихвиробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джереломфінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. Зарозширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне іякісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змінє використання частини створеного додаткового продукту.
49) Показникистану та ефективності використання основних фондів
Для забезпеченнявідтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхньогостану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів єважливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства. Показникистану й ефективності використання основних засобів можна об’єднати в три групи,які характеризують:
1) забезпеченняпідприємства основними засобами (фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнтреальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства);
Фондомісткість євеличиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначитивартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризуєзабезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддачаповинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість — до зменшення.Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнемфондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основнихвиробничих засобів до чисельності працівників підприємства. Збільшення рівняфондоозброєності є позитивним фактором. Коефіцієнт реальної вартості основнихвиробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартостіосновних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу до вартостімайна підприємства. Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничихзасобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 — 0,3), то реальнийвиробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати коштидля виправлення становища.
2) стан основнихзасобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів;придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів. Коефіцієнт зносухарактеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витративиробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношеннямсуми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів. Коефіцієнтпридатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації впроцесі господарської діяльності. (Кп = 1 — Кз, Кп — коефіцієнт придатностіосновних засобів; Кз — коефіцієнт зносу основних засобів.) Коефіцієнт оновленняосновних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основнихзасобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період узагальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.(Ко=Фу/Фк, де Ко– коефіцієнт оновлення основних засобів, Фу – вартість введених основнихзасобів за звітний період. Кв=Фв/Фк, де Кв – коеф вибуття основ засобів, Фв –вартість виведених основних засобів за звітний період).
Коефіцієнтвибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуттятих основних засобів, які або морально застарілі, або зношені й непридатні длядольшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коливартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основнихзасобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.
3) ефективністьвикористання основних засобів – фондовіддача, рентабельність основних засобів,сума прибутку на одну гривню основних засобів.
Найбільшзагальним показником, який характеризує ефектив­ність використання основнихзасобів, є фондовіддача(Фв=Вп/Фк, де ФВ — фондовіддача основних засобів; Вп — вартість виробленої продукції за звітний період; ФК — балансова вартістьосновних засобів на кінець звітного періоду). Відносним показником ефективностівикористання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається заформулою: РФ=(Пз/Фк)*100%, де Рф — рентабельність основних засобів; ПЗ — загальний прибуток за звітний період; ФК — балансова вартість основних засобівна кінець звітного періоду. Абсолютним показником ефективності використанняосновних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів. До показниківефективності використання основних засобів можна також віднести показникпитомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.
50) Зносі амортизація основних засобів
Знос об’єкта — цесума амортизації з початку його корисного використання. Розрізняють два видизносу основних засобів — фізичний і моральний. Фізичний знос — це поступовавтрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто сутоматеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьохфакторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговуванняосновних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основнихзасобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання.Розрізняють повний і частковий знос основних засобів. Повний знос передбачаєповну заміну зношених основних засобів через нове капітальне будівництво абопридбання нових основних засобів. Частковий знос компенсується здійсненнямкапітального ремонту основних засобів.
Моральний знос — це знос основних засобів унаслідок створення нових, більш прогресивних іекономічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видівустаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною замінудіючих основних засобів іще до їх фізичного зносу.
Амортизація — цесистематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисноговикористання (експлуатації). Вартість, яка амортизується, — це первісна абопереоцінена вартість основних засобів за вирахуванням їхньої ліквідаційноївартості. За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати: напридбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничоговикористання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів длявласних виробничих по­треб (включно з витратами на виплату заробітної платипраців­никам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів); наздійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способівполіпшення основних засобів. Суми амортизаційних відрахувань звітного періодувизначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп ос­новнихзасобів на початок звітного періоду. Нарахування амортизаційних відрахувань даєможливість визначити поточну вартість незношеної частини основних засобів, атакож вартість тієї їх частини, яка відноситься на виробництво продукції.Одночасно визначається накопичувана частина фінансових ресурсів для наступногозаміщення основних засобів, які вибувають із виробничого процесу череззношення.
З метою створенняфінансових умов для прискорення впровадження у виробництво науково-технічнихдосягнень та підвищення заінтересованості підприємств у поновленні активноїчастини основних засобів підприємства мають право самостійно застосовуватиприскорену амортизацію основних засобів. Положення про прискорену амортизаціюне поширюється на підприємства, що випускають продукцію, ціни на якувстановлюються державою. Нарахування амортизації незалежно від методів їїнарахування проводиться щомісячно протягом року, крім підприємств із сезоннимхарактером виробництва, де амортизація нараховується протягом конкретного часуроботи підприємства у звітному періоді. Розмір амортизаційних відрахуваньзалежить від балансової, вартості основних засобів і норм таких відрахувань, атакож від методів їх нарахування.
Відповідно доП(С)БО № 7 амортизація основних засобів (крім інших необоротних активів)нараховується із застосуванням таких методів: 1) прямолінійного, за яким річнасума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, наочікуваний період часу використання об’єкта основних засобів; 2) зменшеннязалишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добутокзалишкової вартості об’єкта на початок звітного року (або первісної вартості надату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації. Річна нормаамортизації у відсотках обчислюється як різниця між одиницею та результатомдобування кореня п-степеня з частки від ділення ліквідаційної вартості об’єктана його первісну вартість, де п — кількість, років корисного використанняоб’єкта; 3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річ «асума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початокзвітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації)та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи зі строку корисноговикористання об’єкта, і подвоюється; 4) кумулятивного, за яким річна сумаамортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, такумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт: розраховується діленнямкількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використанняоб’єкта основних засобів, на суму показників кількості років його корисноговикористання (1 + 2 + 3 +… + п); 5) виробничого, за яким місячна сумаамортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції(робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизаціїобчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції(робіт, послуг), що його підприємство очікує виробити (виконати) звикористанням об’єкта основних засобів.
51) Сутністьі склад капітальних вкладень
Капітальнівкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і технічнепереозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладеньздійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів. Длявизначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджеткапітальних витрат, тобто розрахунок запланованих витрат на капітальнівкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані: • первісну вартістьусіх основних засобів на початок планового періоду; • наявність невикористанихамортизаційних відрахувань на початок планового періоду; • суму амортизаційнихвідрахувань, яку буде нараховано про­тягом планового періоду; • орієнтовнийпідрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягомпланового періоду; • орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбаніосновні засоби протягом планового періоду; • вартість основних засобів та сумуамортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець плановогоперіоду.
Бюджеткапітальних витрат включає два розділи: І розділ «Капітальні витрати», ІІрозділ «Надходження коштів». Під час розробки розділу «Капітальні витрати»передбачається здійснити такі розрахунки: 1) виділення із загального обсягуінвестиційних витрат тієї частини, яка належить до поточного періоду. Цездійснюється в тому разі, коли. тривалість реалізації інвестиційного проектуперевищує один рік; 2) уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року зурахуванням корективів, які вносяться підрядчиком у технологію робіт; 3)уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв’язку зі зміною індексу цінпісля затвердження показників бізнес-плану проекту; 4) уточнення первісногообсягу капітальних витрат з урахуванням резерву фінансових ресурсів,передбачених у контракті з підрядчиком на покриття непередбачених витрат. Обсягцього резерву в процесі розробки бюджету капітальних вкладень має визначатися зурахуванням тільки тих витрат, які відображено в первісній оцінці інвестиційнихризиків. Процес розробки розділу «Надходження коштів» передбачає, як правило,такі етапи: 1) уточнення загального обсягу надходження коштів з метоюзбалансування цього показника з показником загального обсягу капітальнихвитрат, які відображено в першому розділі бюджету; 2) уточнення структуриджерел надходження коштів у разі зміни обсягу капітальних витрат; 3)забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими періодамиформування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних витрат, передбаченихв окремі періоди згідно з календарним планом здійснення робіт.
На підставібюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальнихвкладень. Існує три основні види капітальних вкладень: 1. На заміну й оновленняустаткування з метою підвищення якості продукції або скорочення витрат на їївиробництво. 2. На розширення виробничих потужностей у зв’язку зі збільшеннямпопиту на продукцію, що виробляється. 3. На створення виробничих потужностейдля випуску нових видів продукції.
52) Джерелаі порядок фінансування капітальних вкладень
Фінансуваннякапітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить відбагатьох факторів, зокрема: оподаткування доходів підприємства; темпівзростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структуриактивів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційнихбанків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічнихцільових фінансових рішень підприємства тощо.
Найприйнятнішимдля підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальнихвкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури такихджерел може бути детальний аналіз: по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерелфінансування капітальних вкладень; по-друге, можливого обсягу залученнядодаткових коштів, пов’язаного із подорожчанням капітальних витрат.
Відповідно дочинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:1) власні фінансові ресурси; 2) позичені фінансові ресурси; 3) кошти, отриманівід продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів; 4) коштидержавного бюджету та місцевих бюджетів; 5) кошти іноземних інвесторів.
Власні фінансовіресурси включають внески засновників підприємства; амортизаційні відрахування;прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесігосподарської діяльності.
Сумаамортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежитьвід балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань,структури основних виробничих засобів, методів нарахування амортизаційнихвідрахувань. Cyмa прибутку, що використовується на капітальні вкладення,залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Мобілізаціявнутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладеньтоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах наплановий період.
Позичені тазалучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансовихресурсів на капітальні вкладення. До позичених та залучених коштів належать:довгострокові банківські кредити; позички інших підприємств; кошти від випускувекселів та інших боргових зобов’язань; кошти від емісії та реалізації ціннихпаперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних джерел; іноземніінвестиції. За рахунок державного бюджету фінансуються централізованікапітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі,коли об’єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої КабінетомМіністрів України.
Порядокфінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальнихробіт.

53) Фінансуванняремонту основних засобів
Своєчасний ремонтосновних засобів запобігає передчасному їх зносу та вибуттю, продовжує строк служби,підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальнихвкладеннях. Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основнихзасобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні абовідновленні їх окремих частин. Середній ремонт провадиться для частковоговідновлення основних засобів із заміною деталей, вузлів 06.меженоїноменклатури, яка визначається технічною документацією. Капітальний ремонтмашин, устаткувань провадиться для відновлення їхнього виробничого ресурсу. Прицьому здійснюється, як правило, повне розбирання машини або верстата, виявленнядефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткуванняпісля ремонту, його регулювання та випробування.
Витрати на всівиди ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічногорівня, фізичного зносу основних засобів та забезпечення ремонтних робіт.матеріально-технічними ресурсами. Економічна доцільність капітального ремонтуосновних засобів визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонтоб’єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітальногоремонту об’єкта перевищує вартість придбання аналогічного нового устаткування,то такий ремонт робити недоцільно.
Фінансуваннякапітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітальногоремонту. План складають на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодоремонту окремих об’єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджуєплан керівник підприємства. До складу витрат на капітальний ремонт включаютьпроектно-­кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання новихдеталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей убудівлях і спорудах. Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способуйого проведення. У разі здійснення капітального ремонту машин, устаткування,транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахункипровадяться за актами приймання повністю відремонтованих вузлів, агрегатівтощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом,провадяться, як правило, за окремими елементами витрат: виплата заробітноїплати, оплата рахунків за матеріальні цінності, деталі, які використані вперіод проведення ремонту основних засобів тощо.
Підприємствапротягом звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів (поточний,середній, капітальний) віднести до валових витрат у сумі, що не перевищує 5 %сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. Уцих самих розмірах названі витрати відносять на витрати виробництва, тобто насобівартість виробленої продукції.
Витрати, щоздійснюються для підтримування об’єкта в робочому стані та одержання попередньовизначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, такожвключаються до складу витрат. Витрати на капітальний ремонт орендованихосновних засобів провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договорупередбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основних засобів провадятьсяза рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не включають відрахуванняна капітальний ремонт основних засобів.
Якщо капітальнийремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем,.то витрати на капітальнийремонт включаються в орендну плату і сплачуються орендарем. Під час розбиранняоб’єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися придатні для дальшоговикористання матеріали, запа­сні частини тощо. Вони оприбутковуються,оцінюються, відображаються в обліку і згодом можуть бути реалізовані абовикористані в процесі ремонту основних засобів. Отримані при цьому кошти єджерелом фінансування ремонту основних засобів. Ремонт основних невиробничихзасобів оплачується з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а такожінших джерел, за рахунок яких фінансується поточне утримання цих основнихзасобів.
54) Зміст,мета та завдання фінансового планування
Основуперспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленнямстратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченніможливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну відпланування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансовихпоказників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміниситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансовогостану підприємства.
Результатомперспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів: — прогноз звіту про прибутки та збитки; — прогноз руху грошових коштів (балансгрошових потоків); — прогноз балансу активів та пасивів підприємства.
Фінансовепланування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джереламиформування і напрямами їх цільового використання згідно з виробничими тамаркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансовогопланування є забезпечення господарської діяльності необхідними джереламифінансування.
Значенняфінансового планування полягає в. тому, що воно дає можливість визначитижиттєздатність проекту підприємства за умов конкуренції і є інструментомодержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів. Отже, основнимизавданнями фінансового планування на підприємстві є: • забезпечення виробничоїта інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами; • установленняраціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання, банками,страховими компаніями; • визначення шляхів ефективного вкладення капіталу,оцінка раціонального його використання; • виявлення та мобілізація резервівзбільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних,трудових та грошових ресурсів; • здійснення контролю за утворенням тавикористанням платіжних засобів.
Фінансовепланування дає змогу розв’язати такі конкретні питання: які грошові кошти можемати підприємство в своєму розпорядженні; які джерела їх надходження; чидостатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань; яка частинакоштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншимкредиторам; як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку напідприємстві; як забезпечується реальна збалансованість планових витрат ідоходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
55) Методифінансового планування
У фінансовомуплануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що нетільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статтівитрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуютьсярізні способи.: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень,економіко-математичного моделювання.
Суть нормативногоспособу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановленихфінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потребасуб’єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаютьсяджерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборівта внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми танормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.
За використання розрахунково-аналітичногометоду планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичнихфінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.
Оптимізаціяпланових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щобвибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критеріївибору: максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу; економіяфінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат; економія поточних витрат;мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату; максимумабсолютної суми одержаного прибутку.
Фінансовепланування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використанняекономіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходженнякількісного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами,які їх визначають. Економіко-математична модель — це точний математичний описфакторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічногоявища і здійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання можездійснюватися за функціональним та кореляційним зв’язком. Еко­номіко-математичнемоделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальнихваріантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребуєрозробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвиткупідприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.
56) Інформаційнабаза фінансового планування
 
Інформаційноюбазою для оцінювання фінансового стану та фінансового планування підприємства єдані: — балансу (форма № 1); — звіту про фінансові результати (форма № 2);звіту про рух грошових коштів (форма № 3); звіту про власний капітал (форма№4); дані статистичної звітності та оперативні дані.
Баланс міститьвідомості про наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством, надоту балансу. Використовується для оцінка структури ресурсів підприємства, їхліквідності та платоспро­можності підприємства; прогнозування майбутніх потребу позиках; оцінка та прогнозування змін в економічних ресурсах, якіпідприємство (імовірно) контролюватиме в майбутньому. Звіт про фінансовірезультати містить відомості про наявні доходи, витрати та фінансові результатидіяльності підприємства за звітний період. Використовується для оцінки тапрогнозу прибутковості діяльності підприємства; структури доходів та витрат.Звіту про рух грошових коштів містить відомості про генерування та використаннягрошових коштів протягом звітного періоду. Використовується для оцінки тапрогнозу операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.Звіту про власний капітал містить відомості про зміни в складі власного капіталупідприємства протягом звітного періоду. Використовується для оцінки та прогнозузмін у власному капіталі.
Інформацію, якавикористовується за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну).Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходитьза межі підприємства, а отже є відкритою. Кожне підприємство розробляє своїпланові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їхоцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційнутаємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства Українипідприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік ті визначаєкерівник підприємства.
Результатомперспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів: — прогноз звіту про прибутки та збитки; — прогноз руху грошових коштів (балансгрошових потоків); — прогноз балансу активів та пасивів підприємства.
Прогнозний звітпро прибутки та збитки показує обсяг прибутку який буде одержано в наступномуперіоді. Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків заопераційною, інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначитиджерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.
За допомогоюпрогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштівнеобхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронністьнадходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу взалученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.
Після складанняпрогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансуванняпідприємства. Прогноз балансу підприємства входить до складу директивногофінансового планування. Баланс підприємства — це зведено таблиця, що в нійвідображено джерела капіталу (пасив) і його розміщення (актив). Баланс активіві пасивів необхідний для того щоб оціни­ти, в які види активів спрямовуютьсягрошові кошти і за рахунок яких видів джерел (пасивів) передбачаєтьсяфінансування створення активів.
Структурабалансу, що прогнозується (як правило, на плановий трирічний період) відповідаєзагальновживаній структурі балансу підприємства, оскільки за вихідний беретьсябухгалтерський баланс підприємства на останню дату.
57) Змісті структура фінансового плану
За ринковоїекономіки для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребуютьвкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньофірмового документа — бізнес-плану. Бізнес-план має: • давати конкретні уявлення про те, якфункціонуватиме підприємство, яке місце воно займатиме на ринку; • містити всівиробничі характеристики майбутнього підприємства, детально описувати схемуйого функціонування; • розкривати принципи та методи керівництва підприємством;• обов’язково містити програму управління фінансами, без якої неможливорозпочати справу та забезпечити ефективність її виконання; • показатиперспективи розвитку підприємства інвесторам та кредиторам.
При складаннібізнес-плану керуються такими стимулюючими мотивами: 1)подати інформацію пропідприємство та про наміри власників; 2) викласти стратегію і тактикупідприємства та показати, як взаємодіють різноманітні підрозділи підприємства,будучи одним цілим; 3) висвітлити фінансові цілі та розробити детальнікошториси, з допомогою яких можна проконтролювати фактичні витрати та доходи;4) переконати третю сторону надати необхідні кошти або сприяти підприємству віншій формі.
За умовекономічної кризи перехідного періоду бізнес-план підприємства має передусімвирішувати завдання поліпшення його фінансового стану. У цьому зв’язку розглядсаме фінансового аспекту бізнес-плану є найактуальнішим.
Фінансовий план –це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтуванняконкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною тастратегічною фінансовою діяльності. Цей розділ бізнес-плану включає такіскладові: — прогноз обсягів реалізації; — баланс грошових надходжень та витрат;- таблицю доходів та витрат; — прогнозований баланс активів та пасивівпідприємства; — розрахунок точки беззбитковості. Нині, коли підприємствамнадано самостійність у плануванні, вони можуть не складати фінансового плануабо складати його в будь-якій довільній формі, що її вони вважають для себенайбільш прийнятною.
Поточне фінансовепланування є складовою частиною перспек­тивного плану, є, власне, йогоконкретизацією. Воно полягає в роз­робці: плану руху грошових коштів, плану проприбутки (збитки), плану бухгалтерського балансу.
 Складанняфінансового плану може відбуватися в три етапи: 1. Аналіз очікуваного виконанняфінансового плану поточного року. 2. Розгляд та вивчення виробничих,маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться плановіфінансові показники. 3. Розробка проекту фінансового плану. Мета складанняфінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат.
Поточний фінансовийплан складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягом рокупотреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак або надлишокфінансових ресурсів. Розбивка річного фінансового плану на більш короткіпроміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошовихпотоків, визначити потребу в залученні коштів. Розробка фінансового планурозпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної його частин.
Враховуючи змінив бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, які відбуваються з введеннямнаціональних стандартів (положень) бухгалтерського обліку, можуть бутизапропоновані такі форми і зміст поточного фінансового плану: ►надходження від основної діяльності, від фінансових операцій, від іншої звичайноїдіяльності, від надзвичайних подій; ► витрати за основною діяльністю, зафінансовими операціями, за іншою звичайною діяльністю, за надзвичайнимиподіями, ► податок на прибуток.
У процесіфінансового планування здійснюється конкретна ув’язка кожного виду витрат зджерелом фінансування. Поточний фінансовий план можна розробляти на підставірічного плану руху грошових коштів за видами діяльності з розбивкою покварталах. За допомогою такої форми плану підприємство може перевіритиреальність джерел надходження грошових коштів і обґрунтованість їхньоговитрачання за видами діяльності.
58) Фінансовепланування як частина бізнес-плану
Фінансовий план –це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтуванняконкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною тастратегічною фінансовою діяльності.
Поточне фінансовепланування є складовою частиною перспективного плану, є, власне, йогоконкретизацією. Воно полягає в розробці: плану руху грошових коштів, плану проприбутки (збитки), плану бухгалтерського балансу.
Складанняфінансового плану може відбуватися в три етапи: 1. Аналіз очікуваного виконанняфінансового плану поточного року. 2. Розгляд та вивчення виробничих,маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться плановіфінансові показники. 3. Розробка проекту фінансового плану.
Мета складанняфінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат. Розробкафінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потімвитратної його частин.
Поточнийфінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягомроку потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак абонадлишок фінансових ресурсів. Розбивка річного фінансового плану на більшкороткі проміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихіднихгрошових потоків, визначити потребу в залученні коштів. Розробка фінансового планурозпочинається з розрахунку показ­ників дохідної, а потім витратної йогочастин.
У процесіскладання плану доходів та витрат необхідно перевірити взаємоузгодженістьзапланованих сум витрат та відрахувань із джерелами покриття їх відповіднимидоходами та надходженням коштів, передбачених у першому розділі плану доходівта витрат. Витрати на реалізацію продукції, передбачені в дpyгoмy розподіліплану доходів та витрат, повинні покриватися з виручки від реалізації продукціїта послуг (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного збору).
Якщо виручка відреалізації продукції та послуг (за вирахуванням податків) виявляється меншою завитрати на реалізовану продукцію, тоді прибуток у першому розділі будевідсутній. У другому розділі з’являться збитки в сумі перевищення витрат надвиручкою.
Після визначеннявсіх статей плану доходів та витрат та підведення підсумку в кожному розділіперевіряють рівень їхньої збалансованості. Для цього підсумки першого розділупорівнюють з підсумками другого розділу плану доходів та витрат. Сальдо всіхнадходжень і всіх витрат характеризують фінансовий результат діяльності підприємства.Якщо має місце негативний фінансовий результат (збиток), необхідно переглянутивитрати в бік зменшення або відшукати додаткові резерви доходів та над­ходженнякоштів.
Таким чином, упроцесі фінансового планування здійснюється конкретна ув’язка кожного видувитрат з джерелом фінансуван­ня. Поточний фінансовий план можна розробляти напідставі річного плану руху грошових коштів за видами діяльності з розбивкою покварталах. За допомогою такої форми плану підприємство може перевіритиреальність джерел надходження грошових коштів і обгpунтованість їхньоговитрачання за видами діяльності.
59) Платіжнийкалендар, його суть і основне призначення
 
Оперативнефінансове планування полягає в складанні та виконанні платіжного календаря.Його складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою подекадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборотпідприємства, основна частина якого проходить через поточний, валютний,позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відбиторух грошових коштів відповідно до їх надходження та використання.
У платіжномукалендарі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємствнезалежно від їх джерел та напрямків використання, тобто показаний увесьгрошовий оборот за певний проміжок планового періоду. Платіжний календар дає можливістьфінансовим службам підприємства забезпечити оперативне фінансування, виконаннярозрахункових та платіжних зобов’язань, фіксувати поточні зміниплатоспроможності підприємства. Він уможливлює спостереження за станомоборотних коштів та вказує на необхідність використання позикових та залученихкоштів у плановому періоді.
Складенняплатіжного календаря дає змогу виявити недостатність коштів, з’ясувати причинитакого становища, визначити відповідні заходи для запобігання фінансовимускладненням.
60) Значенняі завдання оцінки фінансового стану підприємства
Фінансовий станпідприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіхелементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністювиробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, щовідображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Оцінкафінансового стану підприємства необхідна внаслідок: з метою прийняття рішеннящодо реалізації певного проекту, з метою прогнозування загрози банкрутства, зметою оцінки фінансового стану майбутніх партнерів по бізнесу. Фінансовий станпідприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної тафінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці видидіяльності підприємства.
Особливогозначення набуває своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового стану підприємствза виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повиненнехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, якіможна виявити тільки на підставі своєчасного й об’єктивного аналізу фінансовогостану підприємств. Ура­ховують фінансовий стан підприємства і банки,розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.
Метою оцінкифінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельностівиробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботипідприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншимиустановами.
Основнимизавданнями аналізу фінансового стану є: — дослідження рентабельності тафінансової стійкості підприємства; — дослідження ефективності використаннямайна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотнимикоштами; — об’єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможностіта фінансової стійкості підприємства; — оцінка становища суб’єктагосподарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка йогоконкурентоспроможності; — аналіз ділової активності підприємства та йогостановища на ринку цінних паперів; — визначення ефективності використанняфінансових ресурсів.
Підбиваючипідсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще разпідкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребоюсистематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходудо самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використанняфінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансовоїстабільності підприємства.
61) Показникифінансового стану підприємства і їх характеристика.
Оцінювання ФСПздійснюється за групами показників, які характеризують: майновий станпідприємства, ліквідність й платоспроможність, фінансову стійкість, рентабельністьй ділову активність, місце підприємства на ринку капіталів. В процесіоцінювання ФСП використовують експрес аналіз та деталізований аналіз.
►Коефіцієнт зміни валюти балансу Кзвб=((ВБ1-ВБ0)/ВБ0)*100%.► Коефіцієнт зміни виручки від реалізації Кзвр=(ВР1-ВРо)/ВРо* 100%. ► Коефіцієнт зміни прибутку від реалізації Кзп =(П1-П0)/П0 *100%. Золоте правило економіки Кзп> Кзвр> Кзвб>100%
1) Показникиоцінки майнового стану. 1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має урозпорядженні (валюта балансу). Цей показник дає загальну вартісну оцінкуактивів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показникасвідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства. 2. Питома вагаактивної частини основних засобів ((вартість активної часини основнихзасобів/вартість основних засобів)*100%). Згідно з нормативними документамипід активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання ітранспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.3. Коефіцієнт зносу основних засобів (Знос/первинну вартість основних засобівза балансом). Показник характеризує частку зношених основних засобів узагальній їх вартості. 4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. (балансовавартість основних засобів, які надійшли на період що аналізується/балансовавартість основних засобів на кінець періоду, що аналізується). Показує, якучастину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять новіосновні засоби. 5. Коефіцієнт вибуття основних засобів (балансова вартістьосновних засобів, які вибули в період, що аналізується/балансова вартістьосновних засобів на початок періоду, що аналізується). Показує, яка частинаосновних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді,вибула з причини зносу та з інших причин.
2) Показникиприбутковості: прибутковість інвестицій у звичайні акції, прибутковістьінвестицій у фірму, прибутковість активів, обертання необоротних активів,прибутковість операційної діяльності.
3) Показникиліквідності та платоспроможності: 1. Величина власного капіталу (підсумок звітупро власний капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства,яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які маютьперіод обороту менше ніж один piк). 2. Маневреність грошових коштів (грошовікошти/власний капітал). Зростання цього показника в динаміці — позитивнатенденція. 3. Коефіцієнт покриття загальний (оборотні активи/поточнізобов’язання). Для нормального функціонування підприємства цей показник маєбути більшим за одиницю. Зростання його — позитивна тенденція. 4. Коефіцієнтшвидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється завужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їхчастину — виробничі запаси). 5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності(платоспроможності). (грошові кошти/поточні зобов’язання). Він є найбільшжорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частинукороткострокових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно.Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2. 6. Частина власних оборотнихкоштів у покритті запасів (власні оборотні кошти/запаси). Це вартість запасів,яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення дляпідприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника — 50%. 7.Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвід­ношення величинистабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цьогопоказника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємствавважають недостатньо стійким.
4) Показникифінансової стійкості та стабільності підприємства. 1. Коефіцієнт концентраціївласного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальнійсумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більшфінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. 2. Коефіцієнт фінансовоїзалежності є оберненим до попе­реднього показника. Коли його значеннянаближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своєпідприємство. 3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу (власнийкапітал/активи) показує, яка ча­стина власного капіталу використовується дляфінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовно.4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів таінших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто якачастина належить їм, а не власникам підприємства. 5. Коефіцієнт довгостроковогозалучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цьогопоказника — негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильнішезалежати від зовнішніх інвесторів. 6. Коефіцієнт співвідношення позикових тавласних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить пропосилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження йогофінансової стійкості.
5) Показникирентабельності підприємства: рентабельність продажу, основної діяльності,власного капіталу та ін. 6) Показники ділової активності: загальне обертаннякапіталу, обертання мобільних коштів, матеріальних оборотних коштів, готовоїпродукції, дебіторської заборгованості та ін. 7) Показники акціонерногокапіталу: прибутковість акцій, дохід на звичайну акцію, цінність акції,рентабельність акції та ін.
62) Сутністьліквідності, фактори, що впливають на стан ліквідності. Показники ліквідностіта порядок їх визначення
 
Ліквідністьпідприємства — це його здатність швидко продати активи й одержати гроші дляоплати своїх зобов’язань. Про незадовільний стан ліквідності підприємствасвідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальнінадходження. Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягупоточних зобов’язань із наявністю ліквідних коштів. Результати роз­раховуютьсяяк коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповід­ної фінансової звітності.
Всі активипідприємства з точки зору ліквідності поділяються на 4 групи: А1 –найбільш ліквідні активи: грошові кошти на рахунках в банку та поточні йфінансові інвестиції, А2 – швидко реалізовувані активи: всі видидебіторської заборгованості й та, що оформлена векселем, А3 –повільно реалізовувані активи: запаси та затрати(виробничі запаси, молодняктварин й тварини на відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція на складі,товари), А4 – важко реалізовувані активи: всі статті І-го розділубалансу.
Пасиви затерміновістю погашення поділяються на 4 групи: П1 – найбільштермінові зобов’язання: кредиторська заборгованість за товари, роботи тапоточні зобов’язання за розрахунками. П2 – короткострокові пасиви:короткострокові кредити банків та довгострокові, термін погашення яких менше 12місяців з моменту звітної дати. П3 – довгострокові пасиви: ІІІ-йрозділ балансу. П4 – постійні пасиви: власний й прирівняний до ньогокапітал (І-й та ІІ-й розділ пасиву).
Розглядають прививченні ліквідності: ліквідність підприємства та ліквідність балансу. Умовоюліквідності балансу є дотримання наступних нерівностей: А1≥ П1,А2≥ П2, А3≥ П3, А4≤П4. Умовою ліквідності підприємства є перевищення поточних активівнад поточними зобов’язаннями: ПА≥ПЗ. Підприємство може бути ліквідниммаючи при цьому неліквідний баланс.
Дляхарактеристики ліквідності використовують показники: 1) Коефіцієнт абсолютноїліквідності Кал=А1/(П1+П2). Теоретично достатнєзначення =0,2. Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і по­казує,яку частину короткострокових зобов’язань можна за необ­хідності погаситинегайно. 2) Швидкої або критичної ліквідності Кшл= ( А1+ А2)/(П1+П2). Теоретично достатнє значення від 0,6 до 0,8. 3)Поточної ліквідності (покриття): Кпл=( А1+ А2+ А3)/(П1+П2). Теоретично достатнє значення =2,0.
63) Сутністьплатоспроможності підприємства, фактори, що впливають на станплатоспроможності. Взаємозв’язок ліквідності та платоспроможності
Показникиліквідності використовуються для визначення платоспроможності підприємства.Платоспроможність – це здатність юридичної особи чи фізичної особи своєчасно йповністю виконати свої платіжні зобов’язання. Платоспроможність підприємства –його спроможність своєчасно й повністю виконувати платіжні зобов’язання, яківиникають з операцій грошового характеру. В процесі аналізу платоспроможностірозраховують коефіцієнт відновлення платоспроможності або коефіцієнт втратиплатоспроможності.
Коефіцієнтвідновлення платоспроможності. Розраховується в ситуації, якщо підприємство єне платоспроможним, а коефіцієнти поточної ліквідності та забезпеченостівласним оборотними коштами нижче від нормативного значення, але мають тенденціюдо зростання. Квідн.пл. = [К1п.л. +6/Т*(К1п.л–К0п.л)]/Кнормпл…Квідн. пл. >1, то протягом найближчих 6 міс підприємство має реальнуможливість відновити свою платоспроможність. Квідн.пл.
Коефіцієнт втратиплатоспроможності розраховується в ситуації, коли підприємство єплатоспроможним, а коефіцієнт поточної ліквідності та забезпеченості власнимиоборотними коштами вище від нормативного значення, але мають тенденцію дозниження. Квтр.пл.= [К1п.л. +3/Т*(К1п.л –К0п.л)]/Кнормпл..
64)  Оцінка фінансової стійкостіпідприємства. Система показників фінансової стійкості підприємства, методикарозрахунку та оцінки.
Фінансовастійкість – це здатність підприємства вільно формувати фінансові ресурси,вільно ними маневрувати та ефективно їх використовувати. Фінансову стійкістьпідприємства тісно пов’язано із перспектив­ною його платоспроможністю. Їїаналіз дає змогу визначити фінан­сові можливості підприємства на відповіднуперспективу. Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивнийаналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на ційоснові міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідностіфінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутноїдіяльності.
Відповідно до показниказабезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такітипи фінансової стійкості підприємства: 1) абсолютна фінансова стійкість(трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні кошти забезпечуютьзапаси й витрати(ВОК>ЗЗ); 2) нормально стійкий фінансовий стан — коли запасий витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довго­строковимипозиковими джерелами(ВОК=ЗЗ); 3) нестійкий фінансовий стан — коли запаси йвитрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгостроковихпозикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіхосновних джерел формування запасів і витрат (ЗЗ=ВОК+джерела фінансування щотимчасово послаблюють фінансову напруженість); 4) кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не забез­печуються джерелами їх формування і підприємствоперебуває на межі банкрутства(ЗЗ>ВОК).
Дляхарактеристики ФС використовують абсолютні та відносні показники. 1) Абсолютні.Характеризують наявність джерел формування активів підприємства і в першу чергузапасів та витрат. 1. Наявність власних оборотних коштів підприємства(ВОК).ВОК=Власний Капітал (І-й розділ пасиву) – Необоротний актив (І актив). Різницяміж оборотними активами та поточними зобов’язаннями ВОК=ОА-ПЗ. 2. Наявністьвласних оборотних коштів й довгострокового капіталу для формування запасів тазатрат (джерела власні й довгострокові) Дж=ВОК+ДК(ІІІ пасиву). 3) Сумазагальних джерел формування запасів та витрат кДж=ВОК+ДК+ВК(І пасиву).Відповідно визначають надлишок чи нестачу джерел формування запасів та витрат: ∆ВОК=ВОК-Запасий Затрати. ∆Дж=Дж-ЗЗ, надлишок чи нестача загальних джерел формуваннязапасів та витрат ∆ЗДж=КДж-ЗЗ.
2) Відносні.Поділяються на дві підгрупи: 1. Характеризують стан і рух основних засобів. ►Коефіцієнт реальної вартості майна Крвм=(Основні Засоби + Виробничі Запаси +Незавершене Виробництво + Нематеріальні Активи)/Валюта Балансу.↑(>0,5) ► Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштамиКз=ВОК/ОА↑(>0,3). 2. Характеризують фінансову незалежність та структурукапіталу підприємства. ► Коефіцієнт автономії Ка=Власний Капітал/ВБ (≥0,5).► Коефіцієнт фінансового ризику Кфр=Позиковий Капітал/ВБ ↓(
Показникирентабельності й ділової активності: 1) рівень рентабельності Rе=П/С *100%, 2) рентабельністькапіталу Rек=П/К * 100%, 3) рентабельність продажRепр=Прибуток відРеалізації/Виручка від Реалізації * 100%.
Показники діловоїактивності – коефіцієнти оборотності та тривалість операційного й фінансовогоциклу. 1) Коеф. оборотності запасів та затрат Козз=ВР/ЗЗ↑ йКозз=С/сер.ЗЗ. 2) Коеф оборотності дебіторської заборгованості Кодз=ВР/сер.ДЗ йКодз=С/сер.ДЗ. 3) Коеф оборотності кредиторської заборгованості Кокз=ВР/серКЗ йКокз=С/серКЗ.
На основі коеф-воборотності розраховують тривалість обороту. 1) Тривалість обороту запасів тазатрат тозі=360(365,666)/Козз. 2) Тривалість обороту дебіторськоїзаборгованості Тоді=360/Кодз↓. 3) Тривалість кредиторської заборгованостіТокз=360/Кокз↓.
Тривалістьопераційного циклу ТОЦ=Тозз+Тодз↓. Фінансового ТФЦ=ТОЦ-Токз↓. Додатнєзначення ТФЦ показує тривалість періоду протягом якого підприємство відчуваєнестачу у власних фінансових ресурсах. Від’ємне значення ТФЦ показує періодпротягом якого підприємство має тимчасово вільні кошти.
Місцепідприємства на ринку капіталів: дивіденди на акцію, прибуток на акцію.Прогнозування ймовірності банкрутства здійснюється на основі певних моделей зетрахунок Альтан, моделі Лис, Тафлер, Тішлоу, коеф Рівера.
65) Економічнийзміст фінансової санації підприємств
Санація — системазаходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових,банківських монополій. Санація може відбуватися способом об’єднанняпідприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; здопомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетвореннякороткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлідержавою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.
Санація — цесистема фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових тасоціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності,ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника вдовгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація — це сукупність усіх можливихзаходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.
Джереламифінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовахвласності; на поворотній або безповоротній основі. Метою фінансової санації єпокриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення абозбереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видівзаборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондівфінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходіввиробничо-технічного характеру.
66) Передумовиприйняття рішення щодо проведення фінансової санації підприємств
Рішення пропроведення санації приймається в таких, головне, ситуаціях: 1. З ініціативисуб’єкта господарювання, який перебуває в кризі, коли існує загрозанеплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому.Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд ізпозовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація). 2.Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду іззаявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансовонеспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). 3. Післязакінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованомуоргані Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушеннясправи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції відфізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів доборжника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судомпропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. 4. З ініціативифінансово-кредитної установи. 5. З ініціативи заставодержателя цілісногомайнового комплексу підприємства. 6. З ініціативи державного органу з питаньбанкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, устатутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. 7. З ініціативиНаціонального Банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровленнякомерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ накомерційний банк перед за­стосуванням санкцій, передбачених Законом України«При банки та банківську діяльність».
67) Фінансовакриза на підприємстві, її симптоми та фактори виникнення
Під фінансовоюкризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмеженихможливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. Головнимиекзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути: • спадкон’юнктури в економіці в цілому; • зменшення купівельної спроможностінаселення; • значний рівень інфляції; • нестабільність господарського та податковогозаконодавства; • нестабільність фінансового та валютного ринків; • посиленняконкуренції в галузі; • криза окремої галузі; • сезонні коливання; • посиленнямонополізму на ринку; • дискримінація підприємства органами влади тауправління; • політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємстваабо в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції); •конфлікти між засновниками (власниками).
Можна виділитивелику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації,їх можна згрупувати в такі блоки: • Низька якість менеджменту. • Дефіцити ворганізаційній структурі. • Низький рівень кваліфікації персоналу. • Недоліки увиробничій сфері. • Прорахунки в галузі постачання. • Низький рівень маркетингута втрата ринків збуту продукції. • Прорахунки в інвестиційній політиці. • Бракінновацій та раціоналізаторства. • Дефіцити у фінансуванні. • Цілковитий бракконтролінгу або незадовільна робота його служб.
Типовиминаслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський станпідприємства є: утрата клієнтів та покупців готової продукції; зменшеннякількості замовлень та контрактів з продажу продукції; неритмічністьвиробництва, неповне завантаження потужностей; зростання собівартості та різкезниження продуктивності праці; збільшення розмір неліквідних оборотних засобівта наявність понаднормових запасів; виникнення внутрішньовиробничих конфліктівта збільшення плинності кадрів; зростання тиску на ціни; суттєве зменшенняобсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізаціїпродукції. Виділяють такі види криз: • стратегічна криза (коли на підприємствізруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху); •криза прибутковості (перманентні збитки «з’їдають» власний капітал і цепризводить до незадовільної структури балансу); • криза ліквідності (колипідприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втратиплатоспроможності).
68) Санаціяшляхом реорганізації (реструктуризації)
Реструктуризаціяпідприємства — це здійснення організаційно-господарських,фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих нареорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління,організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства,збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищеннюефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Основний змістреорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фондуданої юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організаціїбізнесу.
Формиреструктуризації: • Реструктуризація виробництва. • Реструктуризація активів. •Фінансова реструктуризація. • Корпоративна реструктуризація (реорганізація).
Перед здійсненнямсанаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналізфінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі, зурахуванням усіх головних характеристик діяльності даної, юридичної особи. Наоснові результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможністьпідприємства та про доцільність його реорганізації. Ефективністьреструктуризації забезпечується тими заходами, які покладені в основу плануреструктуризації. В плані слід відобразити переваги вибраних організаційнихформ та методів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, якіпереваги одержить підприємство в результаті зміни організаційно-правової формивідокремлення окремих структурних підрозділів чи приєднання інших підприємств.
69) Банкрутствопідприємств: підстави та наслідки
 
Банкрутство –визнана господарським судом неспроможність боржника відновити своюплатоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше якчерез застосування ліквідаційної процедури. Суб’єктом банкрутства вважаєтьсяборжник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання підтвердженогосподарським судом.
Порушення справипро банкрутство, як було вже сказано, здійснюється за наявності формальнихознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє двітакі ознаки: 1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщовін не може виконати свої платіжні зобов’язання, строк оплати яких настав.Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-якихплатежів. 2. Загроза неплатоспроможності. Боржнику загрожуєнеплатоспроможність, якщо він передбачає неможливість виконання ним платіжнихзобов’язань за настання строку їх погашення. З формального боку, загрозанеплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плануборжника (плану ліквідності).
Законодавства пробанкрутство переважної більшості країн світу виокремлюють ще одну, третю ознакуфінансової неспроможності: перевищення заборгованості підприємства над вартістьйого активів (майна). Неплатоспроможність такого підприємства настає знастанням строків виконання зобов’язань.
З моментувизнання боржника банкрутом: припиняється його підприємницька діяльність; доліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута й усі йогомайнові права та обов’язки; уважаються такими, що настали, строки всіх борговихзобов’язань банкрута; припиняється нарахування пені та відсотків на всі видизаборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестаютьбути конфіденційними чи становити комерційну таємницю.
Після визнанняборжника банкрутом з рішення господарського суду, або власників, або в інших,передбачених законодавством випадках, відкривається ліквідаційна процедура.Ліквідаційна процедура — це застосування до підприємства, відносно якогосхвалено рішення про визнання його банкрутом чи ліквідацію майна, заходів,пов’язаних із задоволенням вимог кредиторів через продаж майна та ліквідаціююридичної особи боржника.
Ліквідаційніпроцедури проводить ліквідаційна комісія. Слід зазначити, що характерліквідаційних заходів, які застосовуються в ході провадження справи пробанкрутство, багато в чому ідентичний з тими, які здійснюються в разіліквідації підприємств з інших причин, наприклад з рішення його власників.
70)  Внутрішні і зовнішні фінансовіджерела санації підприємства та їх характеристика.
Мобілізаціювнутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення(або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, їїздійснюють за такими основними напрямами: • Реструктуризація активів. •Зменшення (заморожування) витрат. • Збільшення виручки від реалізації.
У рамкахреструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів: а) мобілізаціяприхованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, якуне відображено в його балансі. Величина прихованих резервів у активній сторонібалансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктівпідприємства та їхньою реальною (вищою) вартістю. б) використання зворотноголізингу (передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманнямтаких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). в) лізинг основнихфондів. г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою вико­ристовуютьсяу виробничому процесі; д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу(зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини таматеріалів, незавершеного виробництва тощо); е) продаж окремих,низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операціїпідприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілюваннявиробництва на більш прибуткові види діяльності; є) використання давальницькоїсировини, тобто — спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства, заякого сировина та матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готовапродукція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постачальникасировини. і) рефінансування дебіторської заборгованості.
У рамках мобілізаціївнутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливостізбільшення виручки від реалізації продукції. У цьому разі слід використати весьарсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства.Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшеннямцін; як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів уданій сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної нимстратегії маркетингу.
Фінансова участькредиторів у санації боржників може відбуватися в таких формах:реструктуризація наявної заборгованості, зменшення або списання заборгованості,надання санаційних кредитів, поручництво або надання гарантій кредитногозабезпечення.