–PAGE_BREAK–Фінансові ресурси формуються у процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності.
Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його коштів формуються основні фонди і оборотні активи підприємства. Отже, власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення терміну повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку.
До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів) крім статутного (пайового) включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.
Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю.
Інший додатковий капітал включає суму дооцінки позаоборотних активів, вартість активів, отриманих підприємством безоплатно від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.
Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.
Нерозподілений прибуток — це сума прибутку, що залишилася на підприємстві та реінвестована у його господарську діяльність, а цільове фінансування — це сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.
Крім власного капіталу фінансові ресурси підприємства формуються також за рахунок залучених і позикових коштів.
До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари (роботи, послуги), а також всі види поточних зобов’язань підприємства за розрахунками:
— суму авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;
— суму заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів працівників;
— заборгованість за внесками в позабюджетні фонди, фонд соціального страхування, до пенсійного фонду, зі страхування майна підприємства та індивідуального страхування його працівників;
— заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;
— суму векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.
До складу позикових фінансових ресурсів входять довго- і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов’язання, пов’язані із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки, та ін.[5].
Усі види фінансових ресурсів відображаються у відповідних розділах пасиву балансу підприємства.
Фінансові ресурси формуються за рахунок цілого ряду джерел. За формою права власності виділяють дві форми джерел: власні грошові кошти і залучені. Джерелами фінансових ресурсів є: прибуток; амортизаційні відрахування; засоби, отримані від продажу цінних паперів; пайові та інші вклади юридичних та фізичних осіб; кредит і позики; засоби від реалізації залогового свідоцтва, страхового поліса та інші надходження грошових коштів.
Система прибутків і доходів складається із прибутку від реалізації продукції, прибутку від іншої реалізації, доходів з позареалізаційних операцій, балансового прибутку, чистого прибутку. Прибуток від реалізації продукції являє собою різницю між виручкою від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, мита і витратами на виробництво і реалізацію, які входять до собівартості продукції.
Собівартість продукції – вартісна оцінка використовуваних в процесі виробництва товарів, природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших затрат на її виробництво та реалізацію.
Прибуток від іншої реалізації – це прибуток отриманий від реалізації основних фондів та іншої власності господарюючого суб’єкта, нематеріальних активів та інш. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виручкою від реалізації та витратами на цю реалізацію
Балансовий прибуток являє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів від позареалізаційними операціями за вирахуванням витрат.
Амортизаційні відрахування є стійким джерелом фінансових ресурсів. Амортизаційні відрахування здійснюються тільки до повного переносу балансової вартості фондів на собівартість продукції.
Пайовий внесок — внесок, являє собою суму грошового вкладу, який оплачується фізичними або юридичними особами при вступі в колективне виробництво. Пайовий внесок обов’язковий для вступу в товариство з обмеженою відповідальністю, в змішане підприємство. Пайовий вклад може бути внесений грошовими коштами; шляхом передачі у власність господарюючого суб’єкта майна та інших матеріальних цінностей; прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами; майнових прав; шляхом відрахуваннь від заробітньої плати працівників на протязі певного періоду часу.
Інвестиційний внесок являє собою інструмент самокредитування господарюючого суб’єкта. Інвестиційний внесок – це грошовий вклад в розвиток господарюючого суб’єкта, який вкладчнику нараховує процент в розмірах і в терміни, визначені договором або положенням про інвестиційний взнос.
Кредит, коли мова йде про надання в борг грошей або товарів. Кредити бувають банківські, комерційні, лізингові, державні.
Банківський кредит — це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб’єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.
Комерційний кредит – економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.
Державний кредит – це економічні, кредитні відносини між державою та суб’єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств.
Лізинговий кредит – це стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).
До надходжень грошових коштів відносяться також надходження грошових коштів за рахунок пожертувань, благодійних, страхових та спонсорських взносів[7].
Отже, забезпечення фінансовими ресурсами- це основа діяльності підприємства, ці ресурси створюють умови для функціонування та формують потенціал підприємства. Наявність ресурсів обумовлює безперервність процесу виробництва, розширення виробничих фондів (основних та оборотніх), збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва. Достатній обсяг фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають стабільний, стійкий, платоспроможний, ліквідний стан підприємства. Саме тому найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найбільш ефективне їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства загалом.
Розділ 3. Аналіз фінансового потенціалу підприємства
3.1 Основні напрями управління фінансовим потенціалом підприємства
В умовах ринкової економіки проблема оцінки фінансового потенціалу підприємства розпадається на ряд окремих питань, з яких ключовим є фінансовий аналіз.
Фінансовий аналіз є способом накопичення, трансформації і використовування інформації фінансового характеру, який необхідний для того, щоб:
— оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства;
— оцінити можливі і доцільні теми розвитку підприємства з позиції фінансового їх забезпечення;
— виявити доступні джерела засобів і оцінити можливість і доцільність їх мобілізації;
— спрогнозувати положення підприємства на ринку капіталів.
У традиційному розумінні фінансовий аналіз — це метод оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності. Такого роду аналіз може виконувати як управлінським персоналом даного підприємства, так і будь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки в основному базується на загальнодоступній інформації про фінансово-господарську діяльність підприємства.
Основною метою фінансового аналізу є отримання найбільшого числа ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об’єктивну і точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін в структурі активів і пасиву, в розрахунках з дебіторами і кредиторами, щоб своєчасно виявляти і усувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства, його платоспроможності. В ході такого аналізу аналітика і керівника (менеджера) може зацікавити не тільки поточний фінансовий стан підприємства, але і його проекцію на найближчу або віддаленішу перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану.
У цих умовах перед менеджерами підприємств встає безліч питань:
1. Якою повинна бути стратегія і тактика сучасного підприємства в сучасних кризових умовах?
2. Як раціонально організувати фінансову діяльність підприємства, щоб забезпечити його подальше функціонування і процвітання?
3. Як підвищити ефективність управління фінансовими ресурсами?
4. Яким чином визначити чинники господарської діяльності, що забезпечують стійкий фінансовий стан підприємства?
На ці і інші життєво важливі питання може дати відповідь об’єктивний фінансовий аналіз. Його матеріали дозволяють виявити найраціональніші напрями розподілу матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
Суб’єктами аналізу виступають як безпосередньо, так і опосередковано зацікавлені в діяльності підприємства користувачі інформації. До першої групи користувачів відносяться власники засобів підприємства, кредитори (банки і ін.), постачальники, клієнти (покупці), податкові органи, персонал підприємства і керівництво.
Фінансовий аналіз підрозділяється на окремі види залежно від наступних ознак:
1. По організаційних формах проведення виділяють внутрішній і зовнішній фінансовий аналіз підприємства.
Зовнішній фінансовий аналіз базується на публікованих звітних даних тобто на вельми обмеженій частині інформації про діяльність підприємства, яка є надбанням суспільства. Основними джерелами інформації є бухгалтерський баланс і додатки до нього.
Зовнішній аналіз проводиться аналітиками, що є сторонніми особами для підприємства і тому що не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства.
Задачі зовнішнього аналізу визначаються інтересами користувачів аналітичного матеріалу.
Як основні тут можна виділити:
— групу таких користувачів, як власники — акціонери, засновники, для яких важливо знати рівень ефективності своїх внесків, розмір дивідендів і перспективи розвитку підприємства;
— групу численних сторонніх господарюючих суб’єктів, яку складають:
— кредитори, які повинні бути упевнені, що їм повернуть борги;
— потенційні інвестори, намеревающиеся прийняти рішення про внесок своїх засобів в підприємство;
— постачальники, які хочуть бути впевненими в платоспроможності своїх клієнтів.
Загальна задача, яка при цьому досліджується, це проведення: оцінки фінансових результатів; оцінки майнового положення; аналізу фінансової стійкості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства; дослідження стану і динаміки дебіторської і кредиторської заборгованості; аналізу ефективності вкладеного капіталу.
Внутрішній фінансовий аналіз використовує всю інформацію про стан справ на підприємстві, у тому числі і доступну лише обмеженому колу керівних осіб діяльністю підприємства.
Внутрішній фінансовий аналіз ставить свою за мету глибше дослідження причин стану, що склався, взаємозв’язку показників об’єму, собівартості і прибутку.
2. За об’ємом дослідження виділяють повний і тематичний фінансовий аналіз підприємства.
Повний фінансовий аналіз проводиться з метою вивчення всіх аспектів фінансової діяльності підприємства в комплексі.
Тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Предметом тематичного фінансового аналізу може бути ефективність використання активів підприємства, стан фінансової стійкості і платоспроможності підприємства.
3. По об’єкту аналізу виділяють наступні його види:
Аналіз фінансової діяльності господарюючого суб’єкта в цілому.
В процесі такого аналізу об’єктом вивчення є фінансова діяльність підприємства (об’єднання) в цілому без виділення окремих його структурних одиниць.
Аналіз фінансової діяльності окремих структурних одиниць і підрозділів (центрів економічної відповідальності).
Такий аналіз базується в основному на результатах управлінського обліку підприємства.
Аналіз окремих фінансових операцій.
Предметом такого аналізу можуть бути окремі операції, пов’язані з короткостроковими або довгостроковими фінансовими вкладеннями; з фінансуванням окремих реальних проектів і інші.
4. По періоду проведення виділяють попередній, поточний і ретроспективний фінансовий аналіз.
Попередній фінансовий аналіз пов’язаний з вивченням умов фінансової діяльності в цілому або здійснення окремих фінансових операцій підприємства (наприклад, оцінка власної платоспроможності при необхідності отримання крупного банківського кредиту).
Поточний (або оперативний) фінансовий аналіз проводиться в процесі реалізації окремих фінансових планів або здійснення окремих фінансових операцій з метою оперативної дії на результати фінансової діяльності. Як правило він обмежується коротким періодом часу.
Подальший (або ретроспективний) фінансовий аналіз здійснюється підприємством за звітний рік (місяць, квартал), базується на звітних матеріалах статистичного і бухгалтерського обліку[11].
В цілому аналітичні задачі всіх видів аналізу є конкретизацією цілей аналізу з урахуванням організованих, інформаційних, технічних і методологічних можливостей проведення цього аналізу, що сприяє зростанню інформованості адміністрації підприємства і інших користувачів економічної інформації (суб’єктів аналізу) про стан об’єктів, що цікавлять.
Економічні умови, в яких підприємства здійснюють свою діяльність, сьогодні конкретним чином змінилися. Попередні роки були порівняно стабільні, прогнозовані, але зараз в країні важка економічна ситуація і раціональне управління фінансовим потенціалом підприємства це життєво важлива необхідність.
Основою стабільного положення підприємства є його фінансова стійкість — це такий стан розподілу і використовування фінансових ресурсів, який забезпечить безперервну фінансову рівновагу грошових потоків і розвиток підприємства в умовах допустимого рівня ризику.
До числа найвірогідніших причин, обумовлюючих, нестійкий фінансовий стан слід віднести:
— незадовільну структуру майна підприємства;
— падіння ступеня ліквідності;
— виробництво продукції невисокої якості;
— значна частка простроченої дебіторської і кредиторської заборгованості;
— невисокий рівень власних джерел;
— порушення фінансової рівноваги, а відповідно нестабільність забезпечення фінансовими ресурсами підприємства;
— нераціональна структура і співвідношення активів і пасивів;
— низький рівень використовування виробничих потужностей.
По суті стратегію управління фінансовим потенціалом слід визначати як систему цілей і перспективних дій на основі створення і реалізації підходів і інструментів фінансового менеджменту. Дана система є сукупністю планів отримання, накопичення і розподілу фінансових ресурсів.
Основною метою управління фінансовим потенціалом є оптимізація фінансових потоків з метою максимального збільшення позитивного фінансового результату. Для цього підприємство повинне розробляти і ефективно застосовувати відповідні стратегії фінансування.
Під стратегією по управлінню фінансовим потенціалом підприємства слід розуміти комплекс заходів по управлінню фінансовими ресурсами господарюючого суб’єкта з метою отримання економічної вигоди і забезпечення безперервного виробничого процесу[6].
Механізм формування стратегії управління фінансовим потенціалом ділиться на ряд етапів:
— аналіз і виділення із загальної стратегії розвитку підприємства пріоритетів при формуванні стратегії управління фінансовим потенціалом;
— розробка цільових орієнтирів, в основі яких лежать наступні процедури: аналіз і прогноз фінансово-економічного стану зовнішнього середовища, аналіз внутрішнього середовища підприємства, виявлення сильних і слабких сторін;
— адаптація до умов зовнішнього середовища;
— визначення основних напрямів формування, накопичення, розподіли ресурсів і пошук нових джерел позикового фінансування;
— формування елементів стратегії управління фінансовим потенціалом (планування і контроль фінансових потоків і ресурсів, організаційно-правове оформлення, вибір фінансових інструментів, аналіз і оцінка фінансових ризиків, податкове планування);
продолжение
–PAGE_BREAK–