МІНІСТЕРСТВО освіти і НАУКИ УКРАЇНИ
Запорізька державна інженерна академія
КУРСОВА РОБОТА
по курсу:____________________________________________________
на тему:_____________________________________________________
(назва теми)
____________________________________________________________
№ варіанту ____
Виконав(ла): ст._______________________
Курс ___, Факультет_______________________, група______________
Керівник: __________________________
__________________________
Запоріжжя – 2009
/>/>/>Зміст
Вступ
1. Інструменти регулювання виробничо-комерційної діяльностіфірми
1.1 Підприємство як суб’єкт ринкових відносин,функціонально-правовий статус його діяльності
1.2 Здійснення виробничо-комерційної діяльності
1.3 Стратегічна діяльність підприємства та фактори, що їїобумовлюють
2. Виробничо-комерційна діяльність підприємства ЗАТ«Укркондитер»
2.1 Основні показники, що характеризують галузь
2.2 Конкуренція в галузі
2.3 Аналіз споживачів
Висновки та пропозиції
Література
Вступ
Актуальність темиукладається в тім, що важливою умовою будь-якого підприємництва й будь-якогоринкового процесу є необхідність вибору, тобто ухвалення рішення на основіз’ясування своїх цілей і обмежень (можливостей). Починаючий підприємець першніж зайнятися виготовленням і реалізацією певного товару, повинен усвідомити,чи є в необхідній кількості ресурси для формування факторів виробництва, якібудуть витрати виробництва цього товару, які ціни він повинен установити, яквін забезпечить просування товару на ринок з обліком не тільки попиту на данийтовар, але й конкурентів, який доход він одержить, чи буде зміст, доцільність уйого діяльності.
Для вибору, для ухваленнярішення суб’єкт ринку повинен надійти раціонально. Раціональність — це доцільнадіяльність, спрямована на досягнення цілей, що враховує існуючі обмеження йнаявні можливості. Саме раціональність діяльності й з’єднує воєдино мети,обмеження й необхідність вибору. Тому раціональність коротко можна визначити якоблік всіх умов підприємницької діяльності, ринкової угоди для досягнення мети.Раціональність розкриває поводження людей у різних економічних ринковихситуаціях.
Існує повна й обмеженараціональність. Про повну раціональність можна говорити, коли люди повністювикористають наявні в їхньому розпорядженні інформацію й можливості длядосягнення мети щонайкраще.
Обмежена раціональністьвластива людям, що вибирають варіанти, які щонайкраще відповідають їхнім цілям,але мають у своєму розпорядженні обмежені можливості в одержанні й обробціінформації.
Економічний вибір ігосподарська діяльність здійснюються на ринку, тому що й організаціявиробництва, і реалізація товару, і досягнення мети пов’язані з ринком. Ранішебуло зазначено, що функції ринку укладаються в продажі товару або послуги, урозподілі й обміні благ. Виконання ринком властивих йому функцій є основою йогоіснування, тобто функціонуванням ринку.
Функціонування ринку — церішення проблеми, наскільки ефективно ринок справляється зі своїм завданняморганізації торгівлі й виконання своїх функцій. В основі функціонування ринкулежить торговельна вигода суб’єктів ринку — виробників і споживачів. Якщо цявигода забезпечена, ринок функціонує ефективно, тобто приводить до потрібнихрезультатів. Взагалі, коли розглядають ефективність, у першу чергу зіставляютьвитрати й результати, і чим більше розрив між витратами й отриманим результатом(прибутком), тим ефективніше працював суб’єкт ринку в оцінюваному періоді.
Ефективне функціонуванняринку не спостерігається постійно. Існують причини, що викликають порушенняефективності ринкових процесів і ведучі до фіаско ринку. Фіаско ринку — церинкова ситуація, при якій ринок не може координувати процеси на основірівноваги пропозиції та попиту, взаємних інтересів виробників і споживачів.Фіаско ринку можуть викликати зовнішні ефекти, що впливають не на суб’єктівринку — продавців і покупців, а на третіх осіб, не пов’язаних з ринком і йогокатегоріями. Зовнішні ефекти опосередковано впливають на ефективністьфункціонування ринку.
1. Інструментирегулювання виробничо-комерційної діяльності фірми1.1 Підприємство як суб’єкт ринковихвідносин, функціонально-правовий статус його діяльності
У відповідності з ЗакономУкраїни «Про підприємства» підприємство є самостійним господарюючимуставним суб’єктом, яке володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу,науково-дослідну та комерційну діяльність з метою отримання відповідногоприбутку (доходу).
Для здійснення своєїдіяльності підприємство має розпоряджатися певними матеріальними, трудовими тафінансовими ресурсами та засобами. Планомірне комбінування та використання цихфакторів виробництва, організація виготовлення та реалізації продукції(виконання робіт, надання послуг) є основою для отримання доходу (прибутку),досягнення цілей підприємства та задоволення економічних інтересів йоговласників (рис. 1.1).
Характерними ознакамипідприємства є:
Ø по-перше — проведення підприємницької діяльності,тобто самостійна, ініціативна, систематична діяльність на власний ризик звиробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метоюодержання прибутку.
Ø по-друге — наявність статуту юридичної особи,ознаками якої є відокремлене майно, можливість від свого імені набуватимайнових та особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачему суді, арбітражному або третейському судах. Підприємство має самостійнийбаланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїмнайменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Підприємство не може мати в своєму складі іншихюридичних осіб.
/>
Рис. 1.1. Поняттяпідприємства
Виходячи з наведеноговизначення не є підприємствами:
1. Організації, що незаймаються підприємницькою діяльністю, до яких належать юридичні особи, які неставлять за основну мету своєї діяльності отримання прибутку. Вони можутьстворюватися в формі громадських або релігійних організацій, організаційорендарів та покупців, політичних партій, організацій, установ. Некомерційні підприємстваможуть займатися підприємницькою діяльністю лише в обсягах, необхідних длядосягнення їхньої статутної мети.
2. Відокремлені підрозділипідприємств. До них належать:
а) філії, структурновідокремлені частини юридичної особи, що знаходяться поза межами її розташуваннята виконують таку ж діяльність (виробничу, наукову), що й юридична особа вцілому. Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органуюридичної особи і діє на підставі доручення, що отримується від відповідногокерівного органу юридичної особи;
б) представництва,структурно відокремлені частини юридичної особи, які діють за межамирозташування юридичної особи від її імені. Діяльність представництваобмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здача-прийманняпродукції тощо).
3. Громадяни, щозаймаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.
Діяльність підприємстваздійснюється, як правило, на основі Статуту. Статут затверджується власникоммайна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудовогоколективу. В Статуті підприємства визначається найменування підприємства, йогомісцезнаходження, предмет та мета діяльності, органи управління підприємством,порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу, порядокутворення майна, характер організації трудових відносин, членства, умовиреорганізації та припинення діяльності підприємства.
З метою реєстраціїутворення та підтвердження своєї дієспроможності підприємство проходитьдержавну реєстрацію за місцем його знаходження. Державний дозвіл на проведенняокремих видів підприємницької діяльності видається у формі відповідного патентуабо ліцензії.
Підприємство якорганізаційна одиниця, яка здійснює господарсько-фінансову діяльність, існує увсіх економічних системах та типах економічних відносин. Однак характерфункціонування підприємства та його організаційно-правовий статус суттєворозрізняються.
Директивно-керованаекономіка являє собою жорстку економічну систему, в якій практично усі видидіяльності регулюються державою. Характерними особливостями такого типуекономічних відносин є: високий ступінь державного регулювання та втручання векономіку, тотальне державне планування та розподіл, стимулювання учасниківгосподарського процесу не за реальні результати діяльності, а за виконанняпланових завдань, перевага державної власності.
В цих умовах підприємстватільки формально були самостійними. По суті, вони розглядалися як складовічастини єдиного народно-господарчого комплексу. Держава визначала обсяги та структуруїх діяльності, напрямки збуту, суворо регламентувала ціни на продукцію,наділяла підприємство необхідними ресурсами та засобами, закріплювала запостачальниками та підрядниками, при необхідності -«вибачала» збиткивід господарської діяльності. Звичайно, що керування підприємством зводилося дорозв’язання єдиного завдання: виконання плану у встановлені терміни за будь-якуціну. Результати такої організації господарювання добре відомі: тотальнийдефіцит, марнотратство, безгосподарність, суб’єктивна оцінка результатів праці.
Ринкова економіка,переваги якої доведені світовим досвідом, характеризується вільнимпідприємництвом господарюючих суб’єктів. Основним принципом регулюваннядіяльності підприємств є ринкове саморегулювання з мінімально-необхідним (взалежності від ступеня зрілості та розвинутості ринкових відносин) ступенемдержавного регулювання. Переважним видом власності є приватна та колективнавласність, а основною цільовою функцією діяльності — отримання прибутку.
В умовах ринковоїекономіки продавці намагаються найвигідніше продати товари, а покупцінайдешевше їх купувати. їх інтереси зрівноважуються у вільній грі сил попиту тапропозиції через механізм цін на ринку. Вільне формування виробництва таспоживання, їх урівняння на нерегульованих ринках сприяє як оптимальномузабезпеченню товарами (продукцією), задовільненню потреб, так і росту добробутупідприємств та їх робітників при умові суспільного визнання результатів їхньоїпраці та об’єктивної оцінки результатів діяльності.
Принцип ринкової економікидля підприємства передбачає:
Ø свободу вибору напряму, виду своєї діяльності,місце та час ЇЇ здійснення. При цьому підприємство змушене брати до увагиобмеження, встановлені законодавством, а також враховувати права іншихсуб’єктів ринку;
Ø свободу вибору партнерів (контрагентів) тавизначення характеру та змісту взаємовідносин з ними. Для підприємства цеозначає свободу укладення трудових угод, договорів підряду, купівлі, продажу,найму, оренди, займу та інше;
Ø свободу об’єднань з іншими учасниками економічногожиття (іншими підприємствами, банками, страховими товариствами та інше) дляреалізації своїх економічних інтересів;
Ø свободуконкуренції, що надає право кожному підприємству конкурувати з іншимисуб’єктами ринку. Це означає, що кожне підприємство повинне мати вільний доступдо ринку, що воно не може бути бойкотоване і не може здійснювати своюекономічну діяльність всупереч інтересам інших підприємств (наприклад, встановлюватинижчі ціни, створювати кращі умови оплати праці та інше). Водночас, принципконкуренції передбачає і ліквідацію тих підприємств, діяльність яких невідповідає вимогам ринку;
Ø свободу мотивації своєї діяльності та ініціативи їїздійснення. Для підприємства основною рушійною силою є прагнення до отриманнядоходу (прибутку) та накопичення майна, що спонукає його виробляти та продаватипродукцію (роботи, послуги), яка б відповідала попиту, з якомога сприятливішимспіввідношенням витрат та доходів (виручки).
Ініціатива в здійсненнідіяльності, прийнятті управлінських рішень належить тільки підприємству, яке йнесе всю повноту відповідальності за наслідки.
Принцип приватноїавтономії, що обумовлює економічний суверенітет виробника, не можна розглядатияк його незалежність. Адже такими ж правами володіють інші учасники ринку, щопризводить до виникнення поняття економічного суверенітету споживача. Вінпередбачає права та реальну можливість кожного покупця (юридичної або фізичноїособи) в рамках коштів, що він має, визначати обсяг та асортимент необхідноїйому продукції (робіт, послуг), обирати продавця, місце, час та інші умовипокупки.
Таким чином, підприємствов умовах ринку є незалежною, автономною господарюючою одиницею, діяльність якоїпередбачає свободу власників підприємства в розподілі та використанніотриманого прибутку, розпорядженні власним майном та капіталом. Майнові правапідприємства перебувають під охороною Закону.1.2 Здійснення виробничо-комерційноїдіяльності
Підприємство в умовахринкової економіки є основним господарюючим суб’єктом ринку та працює в йоговизначеній структурній частині — відповідному сегменті ринку.
Торговельне підприємство,функціонуючи на ринку споживчих товарів, водночас є активним учасником іншихсегментів ринку. На ринку засобів виробництва воно купує необхідне обладнання,інвентар, інші матеріальні цінності; на ринку цінних паперів купує і продаєакції, облігації, векселі. Ринок праці, з одного боку, забезпечує торговельнепідприємство кваліфікованою робочою силою, з іншого — приймає надлишкову робочусилу і перерозподіляє її між галузями і підприємствами. Торговельнепідприємство має потребу у великому обсязі кредитних ресурсів в межах специфікисвоєї діяльності та в інших видах інвестицій.
Ефективністьпідприємницької діяльності торговельного підприємства певною мірою визначаєтьсястаном та кон’юнктурою ринків, на яких працює або з якими взаємодієпідприємство. Це обумовлює необхідність розгляду основних узагальнюючиххарактеристик ринку (сфери діяльності) підприємства з точки зору їх впливу нагосподарську діяльність підприємства.
Ринок як структурнучастину економіки можна класифікувати за такими ознаками (рис. 1.2):
1. За спеціалізацією ринкувиділяють:
— ринок сировини таматеріалів;
— ринок засобіввиробництва;
— споживчий ринок;
— ринок робочої сили (праці);
— ринок технологій;
— ринок фінансовий (риноккапіталів, цінних паперів, валютний, страховий та інше).
Спеціалізація ринку, наякому функціонує підприємство, визначає предмет його діяльності (виробництвопродукції, робіт, послуг), випуск цінних паперів, видача кредитів, розробкатехнологій та інше).
2. За територіальноюознакою виділяють внутрішній та зовнішній ринки.
Внутрішній ринок в своючергу поділяється за регіональною ознакою на місцевий та загально-державний,міський та сільський.
Ця ознака характеристикиринку визначає територіальну сферу діяльності підприємства за збутом продукції,матеріально-технічним забезпеченням виробництва, отриманням капіталів, трудовихресурсів та інше.
3. За механізмомфункціонування ринку розрізняють:
— планово-керований ринок;
— регульований ринок(ринок, що перебуває під впливом держави);
— вільний ринок(функціонування якого відбувається відповідно із законами ринковоїсаморегуляції).
Ця ознака характеристикиринку діяльності підприємства дозволяє оцінити ступінь державного регулюванняданого виду підприємницької діяльності.
4. За ступенеммонополізації виділяють монопольний, олігополь-ний та конкурентний ринок.
Ця характеристика ринкудіяльності підприємства дає інформацію про розвиток конкуренції, гостротуконкурентної боротьби між учасниками ринку, в якій бере участь або вимушенобратиме участь підприємство.
5. За ступенем насиченостіринку його характеризують як:
— ринок продавця, якщопропозиція на цьому сегменті ринку менша за попит, тобто має місце дефіцит продукції(робіт, послуг);
— ринок покупця, якщопропозиція більша або дорівнює попиту.
Ця характеристика ринкувідіграє важливу роль в розробці збутової політики підприємства, стратегіїціноутворення на продукцію (роботи, послуги), що виробляє підприємство.
6. За ступенем відкритостіринку розрізняють:
— загальнодоступний ринок,для якого характерні широкі інтеграційні зв’язки з іншими регіональнимиринками;
— замкнутий (антарктичний)ринок, тобто ринок, обмежений територіальними рамками, визначеними шляхом введеннязаборони на ввіз, вивіз та іншими адміністративними заходами.
/>
Рис. 1.2 Характеристикаринку діяльності підприємств
Ця характеристика ринку, зодного боку, визначає можливості виникнення підприємств-конкурентів таобумовлює необхідність підтримування певного рівня конкурентоспроможностіпідприємства, з іншого боку, визначає можливості збуту продукції, отриманняматеріальних ресурсів та інше. Як правило, введення обмежень на доступ довизначеного регіонального ринку підприємств, розташованих поза ним, негативновпливає на економіку регіону в цілому та погіршує підприємницький клімат длядіяльності окремих підприємств.
7. За інтенсивністюринкових процесів розрізняють освоєний ринок, ринок, що розвивається,потенційний та безперспективний.
Ця характеристика ринкудемонструє можливості підприємства щодо нарощування обсягів своєї діяльності,визначає вимоги щодо зміни спеціалізації підприємства, номенклатури продукції,що випускається (робіт, послуг).
Оскільки кожний ринок єширокою та розгалуженою системою ринків, що розрізняються товарною(продуктовою) спеціалізацією, підприємство має визначити свою «ринковунішу», тобто конкретний сегмент ринку, для якого воно працює або з якимвзаємодіє.
В ході своєї діяльностіпідприємство взаємодіє не тільки з визначеними ринками, що забезпечують йогодіяльність та споживають його продукцію (ринок збуту), але й знаходяться підвпливом держави та підприємств-конкурентів. Всі вони в сукупності утворюютьзовнішнє середовище функціонування підприємства (рис. 1.3).1.3 Стратегічна діяльність підприємствата фактори, що її обумовлюють
Діяльність підприємства наринку спрямована на досягнення визначених стратегічних цілей та тактичнихзавдань, що дозволяють забезпечити високоефективну господарсько-фінансовудіяльність, його виживання та конкурентоспроможність. Під цілями розуміютьякісні та кількісні характеристики функціонування підприємства, на досягненняяких воно орієнтує свою діяльність.
/>
Рис. 1.3 Основні елементизовнішнього середовища торговельного підприємства
Стратегічні цілі мають рядфункціональних особливостей, які роблять їх визначаючими змінними підприємстваяк системи. По-перше, цілі — це суб’єктивне відображення об’єктивної сутіпідприємства, його функцій в суспільній системі. Вони визначають його зв’язокіз зовнішнім середовищем і як такі характеризують природу підприємства, складйого компонентів і характер відносин між ними. По-друге, цілі — це мотиви істимули для кожної групи елементів, які складають підприємство як систему.Організаційні, економічні, технічні та інші цілі не абстрактні, вони такожвідображають окремі інтереси, які співпадають з інтересами одних груп іконфліктують з інтересами інших. По-третє, цілі — це основа побудови критеріївоцінки діяльності підприємства, виникнення проблеми і прийняття рішень, а такожформування організаційних структур та процесів.
В економічній літературірозглядається два основних підходи щодо формування стратегічних цілей:
— по-перше, моністичний(одноцільовий) підхід, який характеризується визначенням однієї основної ціліпідприємства;
— по-друге, плюралістичний(багатоцільовий) підхід, який передбачає визначення кількох цілей підприємства,наявність системи цілей діяльності підприємства на ринку.
Системний підхід довизначення стратегічних цілей діяльності є більш доцільним. Він дозволяєорієнтувати підприємство, його менеджмент та удосконалення різноманітних сторінта характеристик діяльності підприємства, розробляти та проводити в життядекілька стратегій його розвитку, підвищує гнучкість та адаптованістьрозроблених стратегій.
Плюралістичний(багатоцільовий) підхід до формування стратегічних цілей підприємства не знімаєактуальності питання про головну мету функціонування підприємства, яке вжепротягом багатьох десятиріч притягує до себе увагу багатьохекономістів-дослідників.
Так, класична теорія фірмив якості глобальної стратегічної мети діяльності підприємства визначаємаксимізацію його прибутку. Згідно з цією теорією підприємство повиннеорієнтувати свою діяльність на досягнення даної мети як в короткостроковому,так і в довгостроковому періоді, залежно від горизонту розробки стратегіїрозвитку. Дійсно, прибутковість діяльності підприємства є головною умовоюзабезпечення розширеного відтворення. Однак, не слід забувати, що досягненнямаксимальної маси прибутку здійснюється за певний період часу, що вдовгостроковому періоді відбивається на ефективності діяльності підприємства зарахунок зміни умов господарювання. З іншого боку, максимізація прибутку вкороткостроковому періоді може призвести до концентрації уваги на підвищенніобсягів продажу за рахунок погіршення структури капіталу, що, в свою чергу,може призвести до фінансових ускладнень, навіть краху, при погіршеннікон’юнктури фінансового ринку.
Антиподом класичної теоріїфірми є біхевіористська теорія поведінки підприємства. Біхевіоризм відхиляєпередумови маржиналістського підходу до твердження, ніби економічні діїспрямовуються на досягнення найбільшого результату при наявних ресурсах і щогосподарська діяльність підлягає принципу отримання максимального прибутку.Замість цього біхевіоризм відмовляється від формування цілей діяльності таспирається тільки на спостереження практичної діяльності підприємства таформування на цій основі подальших завдань та планів його діяльності.
Такий підхід дозволяєвизначити лише проміжні тактичні цілі, які підприємство прагне досягти напевному етапі свого розвитку, в певній господарській та ринковій ситуації.Біхевіористська теорія поведінки підприємства не дозволяє оцінити ефективністьприйняття того чи іншого рішення, замінює економічний принцип стимулюваннярозвитку підприємства принципом управління доцільності. ,-— В чистому видімаксимізація прибутку як ціль підприємства рідко окреслюється в стратегічнихпланах. Вона задається опосередковано через цілі, які нею визначаються, ізавдання, які необхідно вирішити. В цьому випадку найчастіше основною метоюдіяльності є отримання прибутку, який підприємство вважає достатнім длязадоволення економічних інтересів усіх учасників економічних відносин(цільового прибутку).
Винесення на перший планінших цільових функцій в процесі обгрунтування та реалізації стратегії, вкінцевому підсумку, спрямоване на підвищення прибутку. Так, якщо метоюдіяльності підприємства обирається «збільшення долі ринку», тодосягнення цієї мети передбачає вирішення наступних питань: розширенняасортименту товарів, що реалізуються, підвищення якісних характеристик товарів,розширення переліку торговельних послуг, залучення більшої кількості споживачівза рахунок відносно низьких цін тощо. Реалізація цих завдань дозволяє підвищитиобсяг реалізації товарів, за рахунок чого збільшується маса прибутку (за умови,що темп росту доходу більший за темп росту витрат обігу).
Орієнтація на зниженняризикованості діяльності та отримання сталого прибутку, як в короткостроковому,так і в довгостроковому періоді, забезпечення стабільних темпів його зростанняобумовлюють визначення в якості головної мети діяльності підприємства зростанняринкової вартості підприємства та добробут його акціонерів.
Множинність цілейпідприємства викликає необхідність їх класифікації, яка може бути проведена занаступними ознаками (рис. 1.4).
1. Залежно від змісту танаправленості цілей розрізняють: економічні цілі — зниження витрат, підвищеннярентабельності, нарощування капіталу, досягнення цільового прибутку, вихід нанові ринки або розширення ринків збуту, підвищення ринкової вартостіпідприємства та інше; соціальні — створення нових робочих місць, матеріальнапідтримка малозабезпечених верств населення, соціальна допомога робітникам таінше; власні — досягнення економічної влади, іміджу, збереження сімейнихтрадицій та інше.
2. В системі стратегічних цілейзалежно від функціональної сфери реалізації можуть бути виділені:
2.1. Маркетингові — пошукнових ринкових ніш; підвищення долі торгової діяльності в межах свого сегментуринку; проникнення в інші сегменти споживчого ринку; проникнення на іншірегіональні ринки.
2.2. Фінансово-економічні- зниження рівня витрат обігу; підвищення суми прибутку від торговельноїдіяльності; підвищення рівня рентабельності власного капіталу; зниження долізалучених коштів в структурі капіталу; зростання власних фінансових ресурсів.