Фінансово-правові засади страхування в Україні

Міністерство освіти та науки України
Львівський національний університет юридичний факультет
кафедра конституційного, адміністративного та фінансовогоправа
Магістерська робота
Фінансово-правові засади страхування в Україні
Львів, 2011

Зміст
Вступ
Розділ І. Еволюція пенсійного пенсійного страхування якінституту фінансового права в Україні
Висновкидо розділу
Розділ ІІ. Поняття та правова природа недержавногопенсійного страхування як інституту фінансового права
Висновкидо розділу
Розділ ІІІ. Особливості недержавного пенсійного страхуванняяк інституту фінансового права
Висновкидо розділу
Розділ ІV. Суб’єкти недержавного пенсійного страхування якінституту фінансового права в Україн
Висновкидо розділу
Розділ V. Правовий режим фондів коштів недержавногопенсійного страхування
Висновкидо розділу
Розділ VI. Оподаткування діяльності та звітність в сферінедержавного пенсійного страхування
Висновки до розділу
Розділ VII. Зарубіжний досвід функціонування недержавногопенсійного страхування та пропозиції щодо покращення недержавного пенсійногострахування як інституту фінансового права в Україні
Висновкидо розділу
Висновки
Списоквикористаних джерел та літератури
 
Вступ
Актуальність теми дослідження. Триває процесс реформування пенсійної системи України, яка складаєтья зтрьох рівнів — солідарної, обов’язкової накопичувальної, та недержавного пенсійногострахування. На даний час доволі активно розвивається третій рівень пенсійної системи- недержавне пенсійне страхування, який здійснюється через недержавні пенсійні фондита строахові компанії зі страхування життя. Цей рівень пенсійної системи характеризуєтьсяпевними особливостями як особливий суб’єкт фінансових правовідносин. Правова природанедержавного пенсійного страхування розкривається через страховий фонд грошовихкоштів, які формується методом страхування і є грамотним організаційно-правовимвираженням публічних фінансів. В процесі внесення страхових внесків та формуваннявідповідного фонду, виникають відносини, пов’язані з розподілом та перерозподіломкоштів відповідного фонду, що виступає предметом регулювання фінансового права.Страхування виступає предметом фінансово-правового регулювання як складова частинакатегорії фінансів. В недержавному пенсійному страхуванні переплітаються як публічнітак і приватні начала, і воно виступає своєрідним прикладом компромісу між державоюта індивідом задовольняючи публічні потреби.
Важливим є значення недержавного пенсійного страхуванняв умовах ринкової економіки. Окрім того, що цей рівень пенсійної системи здатенрозв’язувати соціальні проблеми, страхові фонди виступають ще й продуктивною силою,і створюють додаткові фінансові ресурси для держави. Значні кошти інвестуються векономіку за напрямками визначеними кабінетом міністрів України. Страхові фондипредставлені великою кількістю різноманітних цінних активів, представлених у різноманітнихформах, що ще більше розширює фінансові інструменти інвестування. В розвинених країнахчастка ВВП від інвестицій в економіку із фондів недержавного пенсійного страхуванняє досить вагомою. Таким чином формуються ще й публічні фінанси. Недержавне пенсійнестрахування потрібно розглядати як окрему ланку фінансової системи і як окремийінститут фінансового права.
Ступінь наукової розробки проблеми. Питання, пов’язані із віднесенням недержавного пенсійного страхуваннядо інституту фінансового права на даний час залишаються все ще недостатньо дослідженими.Практично в більшій мірі робиться акцент на функціонування цієї системи та на ролістрахування у формуванні фондів коштів недержавного пенсійного страхування. Черезвизначення ознак, принципів та дослідження правової природи страхування розкриваєтьсявся суть недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права. В основуданої магістерської роботи були покладені праці таких вчених як К.А. Граве і Л.А.Лунца[1],В.К. Рейхера[2],Ю.А. Колесникова[3],Р.О. Гаврилюк[4],А.А. Нечай[5],В. В, Колосюка[6],А.А. Мамедова[7],П.С. Пацурківського[8],В.М. Юраха[9],та інших. Всі зазначені нами вище, а також чимало інших праць вчених минулого тасучасних розробок науковців, з даної проблеми послужили науково-теоретичною основоюданого дослідження.
Об’єктом дослідження в рамках даної магістерської роботи виступають правовідносини, які виникаютьз приводу врегулювання недержавного пенсійного страхування, та дослідження сутнісногозмісту недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права.
Предметом дослідження є норми законодавства, які визначають аспекти страхування, та пенсійногозабезпечення, та створення страхових фондів коштів, їх правовий режим, а також дослідженнявчених з питань правової природи страхування як категорії фінансів та недержавногопенсійного страхування як інституту фінансової системи держави.
Основною метою дослідження є дослідження на основі врахування досягнень фінансово-правової науки,узагальнення правотворчої та правозастосовчої практики, іноземного досвіду, аналізунаукових праць дослідити суть та природу недержавного пенсійного страхування тасистеми його врегулювання як в України, так і на прикладі іноземних держав. Відповіднодо мети магістерського дослідження автором зроблена спробавирішити наступнізавдання:
дослідити еволюцію пенсійного страхування;
з’ясувати та визначити правову природу пенсійногострахування;
визначити принципи недержавного пенсійного страхування;
визначити особливості недержавного пенсійного страхуванняяк і
інституту фінансового права;
дати власне визначення недержавного пенсійногострахування;
дослідити суб’єктів недержавного пенсійного страхування;
з’ясувати правовий режим фондів коштів недержавногопенсійного
страхування;
дослідити оподаткування та звітність в сфері недержавногопенсійного
страхування;
дослідити зарубіжний досвід функціонування коштівнедержавного
пенсійного страхування
страхування пенсійне недержавне україна
Методологічною основою даного дослідження є застосування загальних та спеціальних методів пізнання соціально-правовихявищ обраних з врахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об’єктата предмета. Застосовано метод діалектичного матеріалізму, за допомогою якого обґрунтуваливзаємозв’язок та взаємообумовленість соціальних процесів та явищ, що відбуваютьсяв суспільстві, їх динаміку. В ході дослідження було використано наступні спеціальніметоди наукового пізнання: порівняльно-історичний, порівняльний-правовий, формально-догматичний,логічний, системно-структурний, метод тлумачення правових норм.
За допомогою порівняльно-історичного методу мизмогли дослідити еволюцію пенсійного страхування, зародження та розвиток недержавногопенсійного страхування, а також дослідити особливості пенсійного страхування нарізних етапах його розвитку.
Шляхом використання формально-догматичного методубуло досліджено сутність та принципи недержавного пенсійного страхування, а такожособливості недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права.Цей метод сприяв аналізу законодавства, яким регулюється недержавне пенсійне страхування.
Застосувавши логічний метод вдалось послідовновикласти та узгодити матеріал, сформулювати визначення недержавного пенсійного страхуваннята дати висновки результатам дослідження, які логічно випливають з викладеного матеріалуданої роботи.
Використання системно-структурного методу допомогловиділити структурні елементи недержавного пенсійного страхування з їх взаємозв’язками,які складають систему недержавного пенсійного страхування як інституту фінансовогоправа.
Порівняльно-правовий метод дослідження сприяв аналізуфункціонування недержавного пенсійного страхування в зарубіжних країнах, вивченнюпозитивного досвіду, та зіставленню законодавства України й інших держав.
Метод тлумачення правових норм було використано,щоб з’ясувати зміст нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини пов’язаніз недержавним пенсійним страхуванням.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці здійснено спеціальнедослідження теоретико-правових проблем недержавного пенсійного страхування та йогоеволюцію. Досліджено особливості та правову природу недержавного пенсійного страхування,з’ясовано публічний характер недержавного пенсійного страхування, виведені публічніпринципи та наведено власне визначення недержавного пенсійного страхування як інститутуфінансового права. Проведено аналіз законодавства, яке регулює недержавне пенсійнестрахування, проаналізовані недоліки та висунуто пропозиції щодо змін до законодавствав цій сфері. Здійснено порівняння із особливостями функціонування недержавного пенсійногострахування зарубіжних країн, та висвітлено пропозиції щодо покращення недержавногопенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні. В результаті дослідженняобґрунтовано наступне:
1. Розвиток пенсійного страхування пройшов тривалуеволюцію від примітивних фондів взаємодопомоги до розвиненого фінансово-правовогоінституту. В процесі розвитку пенсійного страхування основу даного інституту складифонди страхових коштів, які спрямовувались на задоволення публічних потреб. В Чернівцяхна початку ХХ ст. розпочало свою діяльність товариство взаємного страхування життята пенсій «Карпатія», характерною рисою якого було все охоплення страховогоринку, щоб люди різного статку могли скористатися страховими послугами. Створенняцього товариства сприяло появі В Україні такого інституту, як недержавне пенсійнестрахування. Було закладено фундамент для подальшого розвитку цього інституту внашій державі. На початку ХХ ст. у Львові було створено пенсійний фонд працівниківміських електричних закладів, які за своєю суттю слід відносити до сучасних недержавнийкорпоративних пенсійних фондів. Недержавне пенсійне страхування не розвивалось зачасів СРСР, а всі дореволюційні страхові організації були ліквідовані. Зі здобуттямнезалежності України та прийняттям Законів України «Про страхування» та«Про недержавне пенсійне забезпечення» розпочався новий етап розвиткунедержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні.
2. Недержавне пенсійне страхування має публічнийхарактер і виступає предметом фінансового правового регулювання. Страхування є складовоючастиною категорії фінансів, так як страхуванню належать ті ж ознаки, що й категоріїфінансів, грошовий та перерозподільний характер.
3. Правове регулювання правовідносин у сфері недержавногопенсійного страхування базується на застосуванні теорії страхового фонду,що дозволяє виокремити відповідні структурні елементи системи права для правовогорегулювання фінансових відносин з урахуванням формування, перерозподілу і використаннястрахового фонду.
4. Аналіз недержавного пенсійного страхування дозволяєвиділити публічні принципи недержавного пенсійного страхування, дати власні тлумаченняданих принципів і на основі цих принципів з’ясувати публічність та правову природунедержавного пенсійного страхування як інституту фінансового. В ході дослідженнявиділено наступні принципи: — принцип пріоритету публічний інтересів у правовомурегулюванні недержавного пенсійного страхування; — принцип соціальної спрямованості;- принцип гласності, — принцип плановості; — принцип законності.
5. Стосовно визначення правового статусу фондівтретього рівня, потрібно ставити за основу не їх належність до приватних чи публічнихфондів, а їхнє значення у формуванні публічних фінансів, адже при оподаткуванні,інвестуванні, вкладанні коштів у цінні папери, дані фонди формують публічні фінанси.Фінансові ресурси недержавного пенсійного страхування, займають важливе місце середпублічних фінансів, адже беруть участь в інвестуванні в економіку країни, та знімаютьіз держави певний тягар щодо соціального забезпечення громадян. Суб’єкт, які здійснюютьнедержавне пенсійне страхування є ще й учасниками ринку фінансових послуг і є інститутамифінансово-кредитної системи держави, що розкриває фінансову складову їхньої діяльності.
6. В ході дослідження було враховано особливостінедержавного пенсійного страхування, і на основі цього було наведено власне визначеннянедержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права. Недержавне пенсійнестрахування — це складова системи пенсійного страхування в Україні, що створената функціонує для задоволення потреб суспільства у пенсійному забезпеченні, яківони можуть задовільнити через страхові внески до недержавних пенсійних фондів тастрахових компаній зі страхування життя, формуючи при цьому пенсійні фонди коштів,які в подальшому акумулюються для пенсійних виплат та задоволення публічних потреб,і активно сприяють розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту танаціонального доходу.
8. В даній роботі наведені пропозиції змін до законодавства,яким регулюється недержавне пенсійне страхування, стосовно правильного застосуваннятерміну «пенсійне страхування». В законодавстві з питань недержавногопенсійного страхування потрібно вживати термін «страхування», а не«забезпечення».
9. Правовий статус суб’єктів недержавного пенсійногострахування, дозволяє сказати, що недержавні пенсійні фонди та страхові компаніїзі страхування життя є вагомими фінансовими інституціями. Страхові компанії зі страхуванняжиття можуть брати участь на етапі накопичення, і виступати рівноцінними учасникамидругого рівня пенсійної системи.
10. Недоліками правил розміщення пенсійних активівє неоднакове законодавче регулювання правил розміщення пенсійних активів недержавнимипенсійними фондами та страховими компаніями. Внесено пропозицію щодо законодавчогозакріплення порядку формування пенсійних активів компаніями зі страхування життяу Законі України «Про недержавне пенсійне забезпечення»
11. Держава стимулює (заохочує) до участі у недержавномупенсійному страхуванні шляхом надання податкових пільг, досліджено види та розміриподаткових пільг як для фізичних так і для юридичних осіб.
12. В іноземних країнах недержавне пенсійне страхуваннявідіграє досить важливу роль та місце. На основі дослідження позитивного досвідувнесено пропозиції для покращення недержавного пенсійного страхування як інститутуфінансового права в Україні.
Зазначені найважливіші науково-теоретичні положення,узагальнення, оцінки, висновки, одержані в ході магістерського дослідження, авторвиносить на захист.
Структура магістерського дослідження. Робота складається із вступу, семи розділів, висновків, списку використанихджерел та літератури (70 найменувань), загальний обсяг роботи — 130 сторінок.
Розділ І. Еволюція пенсійного страхуванняяк інституту фінансового права в Україні
Обов’язком держави є забезпечення добробуту їїгромадян та створення суспільного багатства. Для захисту державних та суспільнихінтересів надзвичайно важливу роль відграє інститут страхування, як однієї з найдревнішихформ суспільних відносин, який покликаний гарантувати захист як суспільних так ідержавних інтересів.
Людина завжди прагнула власного самозбереження,яке їй може надати держава, тому виникає необхідність зберегти і саму державу. Звідсиі витікають глибинні джерела фінансового права, що продукуються первородними інстинктамисамозбереженнями індивіда і держави. Маючи природну потребу у функціонуванні держави,індивід приречений утримувати не тільки себе, але й державу, сам розподіляти черезвідповідні суспільні інститути в необхідних пропорціях створені ним блага між собоюі державою. У сучасних умовах цивілізованою формою такого розподілу виступає фінансовеправо[10].
Зрозуміло, що індивід може працювати на благо державидоки зможе самостійно сам себе забезпечувати. Тому виникає необхідність утриманняданого індивіда коли він через вік чи втрату здоров’я вже не в змозі працювати.В свою чергу держава бере участь у збереженні індивіда, організовує відповіднийфінансово-правовий механізм захисту індивідів, основою якого є відповідні грошовіфонди та розподіляє дані кошти на потреби індивіда, віддаючи належне за участь індивідав утриманні держави, здійснюючи публічні видатки. Це й дало поштовх для виділеннятакого фінансового інституту як пенсійне страхування.
Держава ініціює створення відповідних матеріальнихфондів, які і є основою страхових фондів, а також регламентує ї подальший рух, тазадоволення публічних потреб, а це в свою чергу є сферою публічних фінансів. В страховійдіяльності функції фінансів реалізуються через фінансовий механізм, що включає сукупністьорганізаційних форм фінансових відносин, порядок формування, розподілу та використанняцентралізованих та децентралізованих фондів грошових коштів страхових фондів, методиїх планування, форми управління фінансами, а також фінансове законодавство у сферістрахування[11].Тому пенсійне страхування виступає предметом регулювання фінансового права.
Пенсійне страхування пройшло тривалий історичнийшлях, від примітивних форм надання пенсійної допомоги та створення малих матеріальнихфондів, до виникнення цілісних та багатофункціональних пенсійних систем та формування,розподілу та використання значних грошових фондів, які становлять досить значніфінансові ресурси.
Фонди коштів пенсійного страхування передбачаютьформування страхових фондів по віку, страхуванні життя та пенсій, втраті працездатності,втраті годувальника, внаслідок захворювання та ін.
В Україні перші згадки про фонди, з яких відшкодовувалисьзбитки завдані життю людини датуються ІХ-X ст. Такі дані збереглися у давньоруськихлітописах, а також збірнику законів Ярослава Мудрого «Руська правда»[12].
З виникненням перших руськихдержав і прийняттям християнства починається і розвиток пенсійного страхування(Х-ХVІІ ст.) — етап церковно-державної благодійності, яка носила обов’язковий характер,про що зазначалось в Церковному уставі 996 р. На благодійність церква виділяла 1/10частину доходів, які повинні були поступати на соціальну допомогу. Такий характердержавна і церковна допомога злегла до кінця ХVII ст [13].Розвиток і оформлення мір суспільної допомоги в визначену систему державного утриманняналежить Петру І. Кінцем XVII ст. датуються перші факти появи постійних державнихвидатків на цілі соціальної допомоги. Соціальна допомога (благодійність) тут виступаєв якості видатків держави та церкви.
Важливо відмітити, щоякщо в Європі на фоні становлення і розвитку капіталістичних формацій відбувавсяпроцес бурхливого розвитку різноманітних установ взаємного і комерційного страхування,то в Російській імперії ідея організованої взаємодопомоги за рахунок коштів населенняне знайшла свого вираження. Майже всі європейські держави до XVIII ст. мали достатньоширокі прошарки вільних громадян, отримавших власні трудові чи підприємницькі доходи,які вони старалися зберегти при настанні можливих ризиків. В Російській імперіїосновна маса населення була закріплена за землевласниками. Таким чином ані християни,ані наймані працівники не мали ані цілі зберегти свої доходи, ані самих доходів,які могли би використовуватись для соціального захисту. Найбільш значимим фактором,що здійснював вплив на положення населення, залишалась державна влада. Тому організаціясоціальної допомоги закономірно прийняла єдину можливу форму — державного соціальногоутримання, доповнюваного церковною, монаршою, вельможною благодійністю. Традиційнівідносини суспільної взаємодопомоги не получили подальшого розвитку і в умовах необмеженогофеодалізму не переросли у фінансові відносини взаємного характеру [14].
Як бачимо населення немогло в повній мірі застосовувати задля своїх потреб інститут страхування. Лишевельможі могли скористатися послугами іноземних страхових компаній, які, як ужезазначалося досить активно розвивались в європейських країнах.
Вважається, що першийетап організації та становлення державно-правових засад страхування (у тому числіфінансово-правових) починається з 1786 р. Маніфестом Катерини ІІ «Про заснуванняДержавного позичкового банку», яким було встановлено державну монополію настрахову діяльність і почали створюватися державні страхові товариства [15].Так, маніфестом від 28 червня 1786 р. встановлювалося право позичкового банку здійснюватистрахову діяльність. У той же час ст.20 цього маніфесту заборонялося проводити страхуванняпереліченого майна в іноземних страхових компаніях. Цей нормативний акт вводив основнийпринцип фінансово-правового регулювання страхування, що пов’язаний із вкладеннямстрахових грошових ресурсів, перш за все в національну економіку. Важливим уявляєтьсястворення страхової експедиції, яка була заснована при банку та проіснувала 36 років,що можна вважати початком історії розвитку страхування на території Російської імперіїяк організаційного та економічного інституту[16].
З прийняттям даного нормативного акту, відбулосяусвідомлення значущості інституту страхування як для суспільних потреб, так і дляекономіки держави. Виникла необхідність в регулюванні страхових фондів, правильномуїх використанні.
У 1827 р. був виданий Царський указ про пенсії.На той час пенсії були досить скромними, і тодішній уряд започаткував створеннятак званих емертикальних пенсійних кас різними відомствами, в основу формуванняяких був закладений принцип вислуги років[17].
В 1835 р. створено Російське товариство застрахованихкапіталів і доходів («Життя»). Воно протягом 20 років володіло монопольнимстановищем здійснювати операції зі страхування життя. В 70-х рр. ХІХ ст. страхуваннямжиття починає займатися Петроградське товариство, а у 80-х — товариство «Росія».Варто відзначити, що на території Російської імперії страхуванням життя займалисяакціонерні компанії, а взаємних товариств було лише два. Натомість у країнах Європицим страхуванням у більшості випадків займалися саме товариства взаємного страхування[18].
Діяльність цих страхових товариств адмініструваласянайвищими посадовими особами держави, які були їх співзасновниками. Основною метоюзаконодавця було не нормативне, у тому числі фінансово-правове регулювання відносинв галузі страхування, а встановлення таких форм адміністративного нагляду та контролюза страховою діяльністю, яке дозволило б державі втручатися в цю діяльність[19].
У 1885 р. було знято заборону на діяльність в Російськійімперії зарубіжних страхових товариств, які спеціалізувалися на різноманітних видахстрахування, у тому числі на перестрахуванні. У цей час контроль та нагляд за страховоюдіяльністю від імені держави здійснювався Міністерством внутрішніх справ. Встановлюваласяплата за отримання дозволу займатися на території Російської імперії страховою діяльністюта обов’язок резервувати на рахунках державного банку 30% надходжень від страховихплатежів[20].Це заклало фундамент регламентування резервування коштів страховиком, як матеріальноїгарантії, та розвивало державний фінансовий контроль.
Страхування в Україні розвивалося на теренах Галичинита Буковини. У 1869 р. розпочало здійснювати страхування життя «Краківськетовариство взаємного страхування», яке називалось «Флоріанкою», охоплювалотериторію Галичини, Буковини та планувало поширити свою діяльність на територіюВолині, Поділля та центральної України. В 1891 р. у Львові було створено перше назахідних землях України страхове товариство «Дністер», яке стало вагомоюфінансовою інстанцією не тільки Галичини, а й усієї Австро-Угорської імперії[21].
У дореволюційні роки одним із важливіших центрівстрахування в Україні була Одеса. Тут функціонували самостійні страхові товариства,а також філії провідних страхових компаній Петербурга та Москви, а також іноземнихстраховиків, діяльність яких, як уже зазначалося була дозволена з 1885р. В 1899р. було створено «Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісниківвід нещасних випадків з їхніми робітниками і службовцями»[22].
На початку ХХ ст. в Україні було зроблено спробустворити страхове товариство «Любов», яке основною спеціалізацією малострахувати пенсії на випадок удівства та допомоги на випадок сирітства. Товариствотак і не розпочало свою діяльність через недостатню кількість охочих застрахуватись.З часом професор Чернівецького університету Стефан Смаль-Стоцький зробив спробузнову створити страхове товариство такого типу як попереднє (товариство «Любов»).Його спроба виявилася вдалою і 1911р. в Чернівцях розпочало свою діяльність товариствовзаємного страхування життя та пенсій «Карпатія». Згодом головний офісіз несприятливими політичними та господарськими обставинами було перенесено до Львова.Характерною рисою діяльності Товариства взаємного страхування життя і пенсій«Карпатія» було все охоплення страхового ринку, щоб люди різного статкумогли скористатися страховими послугами[23].Створення товариства взаємного страхування «Карпатія», а саме головнихнапрямків його діяльності — страхування життя та пенсій, сприяло появі в Українітакого інституту, як недержавне пенсійне страхування. Було закладено фундаментдля подальшого розвитку цього інституту в нашій державі.
Як бачимо на території України були поширені якнаціональні так і іноземні страхові товариства, діяльність яких вливала по різномувпливала на розвиток страхової справи та страхових відносин.
Ці відносини у той час потребували розвинутогострахового законодавства, у тому числі у сфері фінансово-правового регулювання страхування.Основу фінансово-правового регулювання функціонування страхових структур складаласаме фінансова сторона їх діяльності. Перш за все це стосувалося своєчасності таправильності сплати податків державну казну. Можливим уявляється встановлення обов’язковоїпублічної звітності страхових структур по визначеній схемі: річний баланс по розділам,стан рахунків, статистичні відомості. За необхідності орган страхового нагляду мігпризначити планові та позапланові ревізії фінансової та оперативно-технічної діяльностістрахових структур. При цьому перевірялися збереженість грошових коштів, веденнякаси, форм та методи відшкодування резервних фондів, правильність відрахувань врезервні та запасні фонди. Страховий комітет, що входив до складу Міністерства внутрішніхсправ, діючи в межах циркулярів цього відомства, контролював й інші правові аспектитовариств, законність полісних умов з точки зору відповідальності їх нормам права.Фінансування видатків на утримання апарату державного страхового нагляду здійснювалосяза рахунок казни шляхом перерозподілу особливого страхового збору із загальної сумистрахових платежів, що надійшли к всі страхові товариства у звітному році[24].Держава встановила обумовлені межі страхової діяльності, забезпечила гарантійнірезерви страховиків, та налагодила потрібний контроль над страховими товариствами.
В 1905 р. був прийнятийзакон, який надавав право державним ощадним касам заключати договори страхуванняжиття Згідно з цим законом договори страхування життя могли укладати без попередньогомедичного огляду. При цьому початкова страхова сума складала 25 рублів. Страховівиплати по цих договорах здійснювались з відстрочкою на 5-7 років. В якості офіційноїцілі страхування життя через державні ощадні каси з невеликими страховими сумамибуло притягнення до страхування широких прошарків населення. Для організації і контролюдержавного особистого страхування через систему ощадних кас було створено Управліннядержавних ощадних кас, що складалося із сітки ощадних кас, розділених на дванадцятьрайонів, кожний район очолював інспектор державних ощадних кас та із центральноїстрахової канцелярії на правах самостійного відділу для координації діяльності інспекторівУправління[25].
Ця форма страхуваннядістала подальший розвиток, коли 1914 р. було закріплено «Положення про страхуваннядоходів і капіталів в Державних ощадних касах»[26].
Крім державних ощаднихкас страхування життя здійснювали пенсійні каси при міських і земських установах[27],а також пенсійні каси для залізо дорожніх службовців[28].
На початку ХХ ст. уЛьвові функціонувала низка пенсійних фондів. Одним з яскравих прикладів був Пенсійнийфонд працівників міських електричних закладів у Львові. Право на вступ до Пенсійногофонду працівників міських електричних закладів мали усі працівники, хто платив внескидо фонду, пройшов військову службу, не належав до інших фондів і вік при вступідо фонду не перевищував 40 років. Відповідно до статут формування Пенсійного фондупрацівників міських електричних закладів у Львові (один з останніх затверджено 1924р.) проводилося за рахунок: майна попереднього пенсійного фонду; внесків членівпенсійного фонду (вступні та щомісячні); щомісячні дотації міських чи районних електричнихзакладів; інших доходів фонду (пожертви, штрафи та пені, відсотки від майна) [29].З цього можна зробити висновок, що пенсійне страхування є комплексним фінансовимінститутом, включає умови формування грошових фондів, регулює умови вступу у фінансовіправовідносини і має розподільчий та перерозподільний характер. Функціонування уЛьвові пенсійних фондів працівників міських електричних закладів є прикладом грамотногорозвитку недержавного пенсійного страхування на території України. Ці фондиза своєю суттю слід відносити до сучасних недержавний корпоративних пенсійних фондів.
До 1913 р. в російськійімперії була сформована стабільна фінансова система, в які страхування відігравалозначну роль. Після проведення наприкінці ХІХ ст. С.Ю. Вітте грошової реформи, буливстановлений золотий монометалізм та вільна конвертація карбованця, що сприяло розвиткустрахування. Поширеною була практика внесення коштів у державні цінні папери тадержавні займи[30].З початку ХХ ст. і до 1917 р. тривав період формування джерел права, і активізуваласьзаконотворчість, у тому числі було зроблено спроби (наприклад, у 1879, 1903 і 1906рр.) кодифікувати страхове право, які закінчилися на рівні опублікованих проектів.Важливу роль в регулюванні, к тому числі фінансово-правовому, відносин страхуваннявідіграють статути страхових акціонерних товариств. Адже з часів царської Росіїзатвердження цих статутів здійснювалося безпосередньо імператором. Відповідно, судовапрактика в цей період визнавала за статутами акціонерних товариств силу законів.Таким чином, при судовому розгляді спору умови страхування оцінювалися судом неяк умови договору, а як урядові установи, що мали силу спеціального закону, тобтостатути страхових товариств та їх полісні умови були одними з джерел права, якимирегулювалися правовідносини, у тому числі й фінансово-правові[31].
З утворенням РадянськогоСоюзу господарське життя країн, що увійшли до його складу змінилося. Запануваладержавна власність і централізм, встановився контроль над засобами виробництва,ресурси направлялися у пріоритетні галузі, розроблялися п’ятирічні плани господарства,відхилення від яких було неможливим, зазнала змін фінансова система. За таких умовпочала формуватися система державного страхування, було створено відповідний державнийорган — Головне управління державного страхування, яке через свої республіканськіі місцеві органи здійснювало функцію страхування[32].
Період з 1917 р. досередини 1921 р. характеризувався ліквідацією дореволюційних кредитних установ,а його найбільш значимим актом став Декрет ЦВК 1917 р. «Про націоналізаціюбанків», відповідно банківська справа була оголошена монополією держави, аактиви та пасиви всіх акціонерних банків та банківських контор були передані Державномубанку. На черзі стояла націоналізація страхової справи. В.І. Ленін 1918 р. підписавДекрет «Про встановлення державного контролю над всіма видами страхування,окрім соціального» Публічно-правове регулювання страхової справи з боку державиздійснювала Рада у справах страхування з виконавчим органом — Комісаріатом у справахстрахування, що призначався Раднаркомом. Організаційна перебудова страхової справина цьому етапі характеризувалася, з одного боку, збереженням засад страхування,що склалися в період царської Росії, з іншого — Введенням жорсткого контролю надприбутками у страховому сегменті економіки, що виражалося перш за все у фінансово-правовомурегулюванні прогресивного оподаткування прибутків від страхових операцій, повнотоюта своєчасністю сплати податків, перевіркою бухгалтерської звітності страхових товариств.При цьому, згідно з Декретом від 1918 р. усі дивіденди акціонерів та пайовиків,нараховані за 1917 р., були конфісковані в казну держави[33].
В 1919 р. було прийнятоДекрет «Про об’єднання ощадних кас з Народним банком», у центральномууправлінні якого були створені 2 відділи, в тому числі відділ страхування життя,який мав керувати страховими операціями колишніх ощадних кас і ліквідувати операціїзі страхування життя приватних страхових товариств. Відповідно до Декрету«Про анулювання договорів зі страхування життя» 1919 р. усі види страхуванняжиття було відмінено. А згодом було відмінено страхування капіталів та прибутків,а страхові внески на дані види страхування перерахували до казни[34].
Настав період суворогоетатизму у страховій та фінансовій сфері. Жорсткий державний контроль, некомпетентністьпосадових осіб, надто агресивне ставлення до страхування призвели до значних потрясіньу цій сфері, руйнувалися багаторічні надбання страхової діяльності. Види страхуванняякі діяли раніше почали впроваджувати наново.
Із прийняттям КонституціїСРСР 1924 р. відбулися зміни і у страхуванні. 1925 р. ЦВК і РНК СРСР затвердилиПоложення про державне страхування СРСР, в якому було вказано, що всі види страхуванняє державною монополією СРСР, а органи Держстраху мають виключне право на проведенняцих операцій.
У 1924 р. почали проводитисяоперації з особистого страхування. Першим видом особистого страхування було змішанестрахування на випадок дожиття до певного віку (пенсійне страхування) і на випадоксмерті застрахованого швидше досягнення ним цього віку.
У 1927 р. Держстрахрозпочав новий вид спрощеного страхування життя, яке отримало назву селянськогострахування життя.
До 1929 р. страхуванняна випадок похилого віку та старості не включалося до сфери соціального страхування.А законодавче закріплення пенсійного віку — для жінок 55 років і 60 років для чоловіківвідбулося лише в 1932 році.
У 1956 р. було прийнятоЗакон «Про державні пенсії», а також було відділено поняття держаних пенсійвід соціального страхування, пенсії розмежовувались як частина державного бюджету,а соціальне страхування мало податкову природу, і називалось страховим збором[35].1958 р. центральним апаратом Міністерства фінансів СРСР було організовано Відділдержавного страхування. Пенсії формувались централізовано відповідно до вищезазначеногозакону, а виплата пенсій гарантувала держава із числа бюджетних коштів фонду державногосоціального страхування.
Починаючи з 1968 р.пенсійне страхування здійснювалось сплатою внесків шляхом перерахунків їх із заробітноїплати. Була прийнята Постанова «Про сплату робітниками і службовцями страховихвнесків по угодах особистого страхування шляхом безготівкових розрахунків».Вже в 1970 р. із зібраних з особистого страхування внесків близько 69 % поступилошляхом перерахунку. Також були введені нові види особистого страхування, які дісталивідбиток на розвитку фінансової системи.! 968 р. було запроваджено страхування дітей,яке дозволяло батькам створити необхідні заощадження, які будуть виплачені дитиніу віці 18 років. У 1974 р. цим страхуванням було укладено 6 млн. угод У 1974 р.було введено весільне страхування (страхування до вступу в шлюб), яке поєднувалозмішане страхування життя та страхування дітей[36].Дістав початок різноплановий рух фінансових ресурсів, який проводився як у готівковійтак і у безготівковій формах. Держава почала отримати величезну кількість страховихплатежів, і давало змогу збільшувати її фінансові активи.
Пізніше було створеноєдину пенсійну систему, з прийняттям Закону «Про пенсійне забезпечення громадянСРСР», внаслідок чого кошти на пенсії виділялися вже не з державного бюджету,а було створено Пенсійний фонд, до якого почали відраховувати кошти підприємства,організації та безпосередньо громадяни, кількість сплачених коштів якими записувалиу трудову книжку.
Після розпаду СРСРта проголошення незалежності України виникла потреба у прийнятті нового страховогозаконодавства, та ведення пенсійної політики. Загалом були запозичені ті фінансові-правовіінститути, які застосовувались раніше. Почали з’являтися багато комерційних страховихкомпаній, які ще не були достатньо надійними, тому держава повинна була зберегтимонополію щодо пенсійного страхування, щоб надати гарантію збереження пенсійнихзаощаджень.5 листопада 1991 р. був прийнятий Закон України «Про пенсійне забезпечення»,який і став основою регулювання пенсійного страхування в незалежній Україні. Цьогож дня було створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансову структуру, акошти фонду включались до державного бюджету.
Був потрібний державнийконтроль за страховою діяльністю, і 1993 р. був створений Комітет у справах наглядуза страховою діяльністю, який координувався Кабінетом Міністрів України через Міністерствофінансів України.
У 1992 р. була створенаЛіга страхових організацій України, як добровільне об’єднання страхових організаційзадля організації та розвитку страхового ринку України, а 1996 р. було прийнятоЗакон України «Про страхування»[37],яким регулюється порядок здійснення недержавного пенсійного страхування страховимикомпаніями зі страхування життя.
Пізніше, у 2001р. ПенсійнийФонд України було переформовано у державний позабюджетний фонд, та створено ще декількапозабюджетних фондів, з метою акумуляції та використання коштів на строго визначеніпублічні цілі, що мають значення для усієї держави, зокрема загальнообов’язковедержавне соціальне страхування. Правовий статус фондів визначають відповідні положення.До державних цільових позабюджетних фондів належать: Пенсійний фонд України, Фондсоціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов’язковогодержавного соціального страхування на випадок безробіття тощо Державні позабюджетніфонди у визначеному законодавством порядку звітують перед Держказначейством України[38].В 2003 році відбулися подальші зміни щодо пенсійного реформування в Україні. Булоприйнято Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»[39],та Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення»[40],що вступили в дію 2004 р. Настав новий етап розвитку інституту недержавного пенсійногострахування. Було запозичено міжнародний досвід розвитку недержавного пенсійногострахування, як вагомого фінансово інституту, та запровадження інструменту інвестуваннястрахових пенсійних активів Розпочали свою діяльність велика кількість як іноземнихтак і українських страхових компаній у сфері страхування життя та пенсій, а такожвелика кількість недержавних пенсійних фондів та банківських установ, які сталивагомими суб’єктами розвитку недержавного пенсійного страхування. Також схваленіконцепції проведення пенсійної реформи. У 2005 р. було прийнято розпорядження КабінетуМіністрів «Про схвалення Стратегії розвитку пенсійної системи»[41],а в 2009 р. було схвалено «Концепцію подальшого проведення пенсійної реформи»,яка передбачається реалізувати протягом 2010-2017 років[42].
Висновки до розділу
1. З самого початкузародження пенсійного страхування фонди грошових коштів були і залишаються йогоосновою. Держава ініціює створення відповідних матеріальних фондів, які і є основоюстрахових фондів, а також регламентує ї подальший рух, та задоволення публічнихпотреб, а це в свою чергу є сферою публічних фінансів. Фонди коштів пенсійного страхуваннявідображають сукупність форм фінансових ресурсів, а також порядок формування, розподілута використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів страховихфондів, методи їх планування, форми управління даними фінансами, фінансовий контроль,а також фінансове законодавство у сфері страхування. Тому пенсійне страхування виступаєпредметом регулювання фінансового права.
2. Розвиток пенсійного страхування характеризуєтьсяв період Царської Росії монополізмом страхових товариств які були імперською власністю.Згодом було знято заборону на діяльність в Російській імперії зарубіжних страховихтовариств. Контроль та нагляд за страховою діяльністю від імені держави здійснювавсяМіністерством внутрішніх справ. Встановлювалася плата за отримання дозволу займатисяна території Російської імперії страховою діяльністю та обов’язок резервувати нарахунках державного банку 30% надходжень від страхових платежів. Це заклало фундаментрезервування коштів страховими організаціями, як матеріальної гарантії, та розвивалодержавний фінансовий контроль.
3. В кінці ХІХ, на початку ХХ ст. на територіїЗахідної України активно працювали іноземні страхові товариства. Страхове товариство«Дністер» стало вагомою фінансовою інстанцією не тільки Галичини, а йусієї Австро-Угорської імперії. В Чернівцях розпочало свою діяльність товариствовзаємного страхування життя та пенсій «Карпатія», характерною рисою якогобуло всеохоплення страхового ринку, щоб люди різного статку могли скористатися страховимипослугами. Створення цього товариства сприяло появі В Україні такого інституту,як недержавне пенсійне страхування. Було закладено фундамент для подальшого розвиткуцього інституту в нашій державі.
4. На початку ХХ ст.у Львові функціонувала низка пенсійних фондів. Одним з яскравих прикладів був Пенсійнийфонд працівників міських електричних закладів у Львові. Функціонування цього пенсійногофонду є прикладом грамотного розвитку недержавного пенсійного страхування на територіїУкраїни. Ці фонди за своєю суттю слід відносити до сучасних недержавний корпоративнихпенсійних фондів.
5. Період з 1917 р. до середини 1921 р. характеризувавсяповним домінуванням держави у фінансовому праві. Відбувається ліквідацією дореволюційнихкредитних установ, а його найбільш значимим актом став Декрет ЦВК 1917 р.«Про націоналізацію банків», відповідно банківська справа була оголошенамонополією держави, а активи та пасиви всіх акціонерних банків та банківських конторбули передані Державному банку. Починаючи з 1968 р. пенсійне страхування здійснювалосьсплатою внесків шляхом перерахунків їх із заробітної плати. Вже в 1970 р. із зібранихз особистого страхування внесків близько 69 % поступило шляхом перерахунку. Такожбули введені нові види особистого страхування, які дістали відбиток на розвиткуфінансової системи.
6. В 1991 р. був прийнятийЗакон України «Про пенсійне забезпечення», який і став основою регулюванняпенсійного страхування в незалежній Україні. Цього ж дня було створено Пенсійнийфонд України як самостійну фінансову структуру, а кошти фонду включались до державногобюджету. Пізніше, у 2001р. Пенсійний Фонд України було переформовано у державнийпозабюджетний фонд, та створено ще декілька позабюджетних фондів, з метою акумуляціїта використання коштів на строго визначені публічні цілі, що мають значення дляусієї держави, зокрема загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
7. Відбулися подальшізміни щодо пенсійного реформування в Україні. В 1996 р. було прийнято Закон України«Про страхування», яким регулюється порядок здійснення недержавного пенсійногострахування страховими компаніями зі страхування життя. У 2003 році було прийнятоЗакон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,та Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення», що вступили вдію 2004 р. Було запозичено міжнародний досвід розвитку недержавного пенсійногострахування, як вагомого фінансово інституту, та запровадження інструменту інвестуваннястрахових пенсійних активів Розпочали свою діяльність велика кількість як іноземнихтак і українських страхових компаній у сфері страхування життя та пенсій, а такожвелика кількість недержавних пенсійних фондів та банківських установ, які сталивагомими суб’єктами розвитку недержавного пенсійного страхування. В Україні наставновий період розвитку інституту недержавного пенсійного страхування.
Розділ ІІ. Поняття та правова природанедержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права
Інститут страхування, як уже було зазначено у попередньомурозділі, завжди відігравав важливу роль як для самої держави так і для людей. Пенсійнестрахування допомагало державі розв’язувати проблему фінансового захисту громадян,та вирішувати різні соціальні труднощі. Протягом тривалого історичного розвиткуданий вид страхування змінював різні організаційно правові форми, та по-різномузмінювався і правовий режим фондів коштів пенсійного страхування та їхня роль уфінансовій системі держави.
В науковій літературі часто ведуться дискусії стосовновизначення правової природи страхування. Юридична наука поділяє правове поле страхуванняз позицій цивільного та фінансового права. Якщо цивілістика акцентує увагу здебільшогона договірних умовах страхування, та на комерційній складові діяльності страховихтовариств (як сфера господарського права), то фінансове право регулює більш важливішіпитання, пов’язані із порядком формування, розподілом та використанням страховихфондів, встановленні правил та стандартів для здійснення страхової діяльності, оподаткуваннястраховиків, інвестування в економіку держави значних фінансових ресурсів, постійнийрух яких виникає в сфері страхування.
Для визначення правової природи недержавного пенсійногострахування як інституту фінансового права, визначимо фінансово-правову сторонустрахування та з’ясуємо його публічний характер.
Щодо природи самого страхування досі не існує єдиноїпозиції. З початку ХХ ст. науковці намагаються зрозуміти його складну суть. Тлумачатьстрахування з економічного, фінансового, соціального, юридичного, соціологічного,математичного, географічного, інформаційного та інших поглядів[43].
З точки зору предмету правового регулювання страхуванняявляє собою одну з найдавніших категорій суспільних відносин. При цьому необхідновідзначити, що страхування — це економічна категорія, так як об’єктом страхуваннязавжди виступає майновий інтерес. Мета страхування — захист майнових інтересів.Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік якихзафіксовано у чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерелагрошових коштів, що є фінансовими ресурсами для страхових виплат[44].Оскільки страхування є економічною категорією, то в силу цього, страхування є складовоючастиною ще однієї економічної категорії — фінансів, так як страхуванню належатьті ж ознаки, що й категорії фінансів. Перша ознака — це грошовий характер. Всі фінансовівідносини є грошовими відносинами. Всі страхові відносини також є грошовими відносинами,оскільки в основі страхування лежить економічний інтерес, виражений в грошовій формі.Друга ознака фінансів — це їх перерозподільчий характер. Категорії страхування такожналежить перерозподільчий характер, оскільки за допомогою інституту страхуваннявідбувається перерозподіл ризику на всіх учасників страхового фонду, а перерозподільчівідносини, як уже відомо, пов’язані з рухом грошової форми вартості[45].
Фінансова сторона при страхування наявна і пристраховому відшкодуванні, яке здійснюється у матеріальній або грошовій формі, щоформуються і використовуються в якості грошових засобів в процесі розподілу та перерозподілугрошових фондів та накопичень.
Визначення страхування як сукупності особливихперерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страховогофонду, за рахунок грошових внесків до нього, подальше відшкодування збитків та наданнягрошової допомоги розкриває суть страхування як економічної категорії. Як зазначаєВ.М. Юрах, — характеризуючи страхування важко об’єднати в єдине формулювання всійого ознаки, тому піддаючи аналізу цю інституцію, треба усвідомлювати багатоаспектністьта системність цього явища[46].Розкривати потрібно і внутрішні взаємозв’язки, що притаманні страховим правовідносинам.
Для фактичного здійснення страхування, та виникненняекономічних відносин дані відносини при їх практичній реалізації повинні прийматиюридичну форму. Всі правовідносини, пов’язані зі здійсненням страхування, можнаподілити на дві великі групи: перша — це правовідносини, що виникають конкретнопри страхуванні, тобто процес формування і використання страхового фонду, і, по-друге,правовідносини, які виникають у зв’язку з організацією страхової справи, тобто діяльністюстраховиків, їхніх взаємовідносинах з банками, бюджетом, органами державного управління[47].
Як бачимо економічну сутність страхування, не можливодослідити, не застосовуючи правові категорії. Економічні відносини приймають правовуформу, внаслідок чого дістають належне підґрунтя для правильної реалізації. Як економічнітак і юридичний зміст страхування дістають ознаку подібності та взаємозв’язку, щообумовлено фінансовою стороною.
Таким чином, відмітивши той факт, що страхуванняяк економічна категорія є складовою частиною категорії фінансів, і те, що категоріїстрахування належать всі ознаки фінансів, а саме: грошовий і перерозподільний характер,можна сказати, що страхування є предмет саме фінансово-правового регулювання якскладова частина категорії фінансів[48].
Тому, страхування завжди виступає предметом фінансовогоправового регулювання, незалежно, чи це: страхування життя, пенсійне, соціальне,ризикове, майнове страхування, страхування банківський вкладів, капіталів, перестрахування,яке виникає або у обов’язковій або у добровільній формі. Незалежно від виду та формистрахування створюється страховий фонд, основою якого є матеріальна (фінансова)складова.
Досліджуючи правову природу страхування, найбільшприскіпливому аналізу піддається саме страховий фонд, матеріальна основа страхування,грамотне організаційно-правове вираження публічних фінансів.
Термін «фонд»(франц. foud від лат. foundus) дослівно означає основу. Фонд — це динамічно-cтатичнийзапас благ, що виступає як основний фактор створення нових благ, в процесі мікроі макроекономічного виробництва. Загальне розуміння страхового фонду витікає ізпоглядів К. Маркса, на яких і формувались дослідження більшості сучасних дослідниківтеоретичних проблем страхування. В праці «Критика Готской программы» К.Маркс, аналізуючи схему сукупного суспільного продукту в натуральній формі, відзначавв якості його обов’язкового елементу «резервний чи страховий фонд, для страхуваннявід нещасних випадків, стихійних лих і т.д. „[49].Із наведеного визначення К. Маркса зовсім не випливає, що резервні і страхові фондице одне і те ж. В даному визначенні мова йде саме про різні фонди: страхові, резервніта інші фонди, кожен із яких формується в залежності зі своїми цілями. Спроба розширеногорозуміння страхового фонду, в який закладаються всі необхідні державні та суспільнівитрати, також приводить до розпливчастого розуміння цієї важливої категорії страхування.Так поняття “резерв» (від франц. reserve) означає запас, характеризуєкількість товарної маси, призначеної для її використання в непередбачуваних ситуаціях,які не передбачали використання запасів. Необхідно відзначити, що на практиці підданим поняттям «страхові резерви» розуміють страхові резервні фонди страховихорганізацій, які формуються з страхових внесків для забезпечення виконання прийнятихстрахових зобов’язань. Розглядаючи страховий фонд як об’єм фінансових ресурсів,необхідних страховій організації для виконання страхових зобов’язань, можна констатуватив даному випадку однозначність понять «страхові резерви» і «страховірезервні фонди» страхових компаній[50].
Потрібно зазначити,що при недержавному пенсійному забезпеченні створення резервних фондів є обов’язковимзадля формування гарантій виконання суб’єктом недержавного забезпечення своїх зобов’язань.
Основа страхового фондута страхового резерву складається з матеріальних благ, а точніше фінансових ресурсів,які формуються у визначеному порядку.
Як показав історичнийдосвід, форми формування страхового фонду можуть бути різними. Сформувались триформи формування страхового фонду — самострахування, централізована форма і власнестрахування. Кожна з цих форм в умовах різних суспільних формацій має неоднаковезначення як по об’єму своєї дії, так і по своїй соціальній спрямованості[51].Може бути сформований страховий фонд в залежності від різноплановість суспільнихвідносин
Найбільш ґрунтовновизначив форми організації страхового фонду Рейхер. Перша форма полягає в тому,що страховий фонд організовується в рамках окремо взятого підприємства або господарства:так зване «самострахування». Це децентралізована форма організації страховогофонду: фін формується і використовується окремими організаціями, незалежними однавід одної, кожною у себе і для себе. Друга форма організації страхового фонду напротивагу першій — строго централізована, яка передбачає створення с страховогофонду в централізованому порядку, а саме з централізованих (загальнодержавних імісцевих) ресурсів, а не на основі внесків окремих господарств. На відміну від самострахуванняобов’язок відшкодування лежить на окремому господарстві, при централізованій формівідбувається перерозподіл між багатьма господарствами. Найбільш важливішою є третяформа. Тут страховий фонд централізований в спеціальних страхових організаціях,але створюється в децентралізованому порядку. Формування страхового фонду відбуваєтьсяне «зверху», не шляхом безпосереднього виділення його із централізованихзагальнодержавних ресурсів, а «знизу», шляхом притоку спеціальних внесків,що надходять на формування даного фонду від відповідних підприємств, господарств,організацій[52].
На основі даних формможна зрозуміти спосіб організації страхового фонду та його фінансову основу.
На думку А.А. Мамедовав умовах розвитку багатовекторної економіки держави відбулася відповідна трансформаціяформ організації страхового фонду. Поняття страхового фонду включає в себе: державніфонди, на випадок надзвичайних ситуацій, страхові фонди страхових компаній, соціальнідержавні позабюджетні фонди, резервні фонди суб’єктів господарської діяльності ігромадян на випадок непередбачуваних, неблагополучних ситуацій[53].
З розвитком така саматрансформація відбулася і в пенсійному страхуванні, поряд із централізованим державнимпенсійним страхуванням виникла інша форма — недержавне пенсійне страхування, якомупритаманні фінансово-правові засади формування страхових фондів.
За допомогою методустрахування формуються відповідні страхові фонди. По-перше, фонди страхових приватнихкомпаній, діяльність яких регламентована Законом України «Про страхування»від 7.03.1996 р. [54].На підставі цього, базового у галузі страхування нормативно-правового акту страховікомпанії можуть створювати різноманітні фонди, які спрямовані на забезпечення платоспроможностістраховиків. Так, згідно ст.30 даного Закону, страховики зобов’язані дотримуватисятаких умов забезпечення платоспроможності:
1) наявності сплаченогостатутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика;
2) створення страховихрезервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
3) перевищення фактичногозапасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхуванняіншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро,а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн. євро за валютним обміннимкурсом валюти України. До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервнийкапітал, а також сума нерозподіленого прибутку. Страховики за рахунок нерозподіленогоприбутку можуть створювати вільні резерви.
По-друге, страховим методом формуються цільовіфонди державного обов’язкового страхування. Фонди державного обов’язкового страхуванняза своєю суттю мають ту саму природу, що й фонди звичайних страхових організацій,оскільки створюються для захисту майнових та особистих інтересів учасників цих фондів.Але, загальний, обов’язковий та державно регулюючийхарактер цих фондів надає певних особливостей у їх організацію, функції та умовиформування. Специфіка фондів обов’язкового державного страхування полягає к тристоронніхвідносинах з їх формування між робітниками, роботодавцями та державою. Основна економічнароль фондів обов’язкового державного страхування полягає у зборі та акумуляції тихкоштів, які держава зобов’язує громадян, господарюючих суб’єктів та органи державноївлади спрямовувати на страховий захист[55].
Ті ж самі принципи формування страхових фондів притаманні і для суб’єктівнедержавного пенсійного страхування. Збоку держави встановлюється вимоги щодо методівформування фондів, щодо формування резервів, задля забезпечення гарантій виконаннязобов’язань, принципи подальшого функціонування.
Страхові відносини є багатоманітними, в силу чого вони регулюються не тількинормами фінансового права, але і нормами цивільного, адміністративного, конституційногоправа. В силу цього виникає питання, чому ми відносимо страхування до інститутуфінансового права. Тут необхідно звернути увагу ще на дві ознаки страхових відносин.Перша ознака (характеристика) страхових відносин полягає в тому, що держава своєюволею, своєю силою строго вимальовує рамки, в межах яких суб’єкти (в тому числіі цивільного права) вступають у взаємовідносини між собою по причині страхування;
Друга ознака (характеристика) полягає в їх публічному характері, який проявляється,як мінімум, в двох моментах: по-перше, сила страхування полягає у його публічномузначенні з точки зору компенсації неблагополучних наслідків при настанні подій глобальногомасштабу (пенсійне страхування також можна вважати в даному випадку своєрідною компенсацію);по-друге, публічність також проявляється в другому моменті: сформуванні страховикомстрахові резерви і фонди є недоторканними, незалежними, не підлягають вилученнюу вищестоящий бюджет, за рахунок цих засобів і фондів не можуть сплачуватися штрафнісанкції, податки, погашатися господарські потреби страховика. Вищевикладене даєзмогу стверджувати, що, навіть вступаючи у приватно-правові, цивільно-правові відносини,сторони обмежені строго визначеними рамками, які вже задані самою специфікою діяльностістраховика, яка полягає у формуванні страхових резервних фондів[56].
Вступаючи у страхові правовідносини, укладаючи у добровільній формі угодузі страховиком чи роблячи внески в обов’язковій формі суб’єкти страхових правовідносиндіють в межах закону, який регулює дану сферу суспільних відносин, і незважаючина суворий характер надає суб’єктам право вчиняти суб’єктивні дії. Із самого закону,а саме переліку як обов’язкових так і добровільних видів страхування виникає можливістьними скористатися задля власних ж потреб, а також узаконити конкретний вид страхуванняякий санкціонується державою у договірний спосіб (з державною чи комерційною страховоюорганізацією). Тому, багато науковців характеризують страхування як комплексну галузьправа, приписуючи приватні та публічні начала, і пропонують підходити до розуміннястрахування в комплексі.
Безумовно, відносини, які виникають в області обов’язкового страхування, приліцензуванні страхової діяльності, відносини з приводу формування, розміщення івикористання страхових резервних фондів, — всі ці відносини строго регламентованідержавою. Тут немає тієї диспозитивності, тієї свободи вибору яка притаманна цивільно-правовим,приватно-правовим відносинам. Сторони вільні вибирати міру чи форму своєї поведінкитільки в рамках, строго визначених нормами фінансового права. Тому правове регулюваннястрахової діяльності як господарської діяльності, це перш за все фінансово-правоверегулювання, як по предмету, так і по методу цього регулювання[57]. Фінансове законодавстворегулює подальший розвиток даних правовідносин, їх динаміку, контролює рух фінансів,визначає права та обов’язки сторін у страхових правовідносинах.
Однак, виникнення фінансових відносин, як і їх відмирання, не є результатомдіяльності держави, її волевиявлення. Фінанси — об’єктивна необхідність, оскількиобумовлені потреби суспільного розвитку. Держава ж може лише враховувати об’єктивнунеобхідність фінансових відносин і на цій основі, шляхом видання нормативних актів,встановлювати різні форми їх використання. Більше того, конкретні види фінансовихвідносин, форми організації їх також визначені умовами розвитку економіки. Звичайно,держава своєю діяльністю може активно впливати на фінансові відносини, але вонані в якій мірі не може вплинути на їх існування, якщо відсутні відповідні об’єктивніпередумови. Діалектика взаємозв’язків між базисом і надбудовою полягає в тому, щотільки соціальні та економічні причини породжують необхідність виникнення новихвідносин, а держава лише сприймає це «суспільне замовлення» і реалізуєйого за допомогою відповідних нормативно-правових актів, в результаті чого фінансовівідносини приймають форму правовідносин[58].
В силу суспільної необхідності відбулася поява і недержавного пенсійного страхування,а також виникли підстави законодавчого регулювання даних відносин та визначеннямісця і ролі у фінансовій системі.
Передумовами виникнення страхування, в тому числі і пенсійного є страховийінтерес та страховий ризик. Як зазначають К.А. Граве і Л.А. Лунц, — страховий інтересодна з необхідних передумов виникнення та існування страхових правовідносин[59]. Інтерес полягаєу користі яку може отримати страхувальник за рахунок страхового фонду. При пенсійномустрахуванні інтересом виступатиме виплата пенсій. Під страховим ризиком розумієтьсявизначена подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ймовірності івипадковості настання Страховий інтерес багато в чому залежить від наслідків ризику,а страхові правовідносини не можуть виникати при відсутності страхового інтересу[60]. Таким чином припенсійному страхуванні страховим інтересом вважається бажання отримання в майбутньомувиплат із пенсійних фондів, а під страховим ризиком можливість залишитися без фінансовогозабезпечення при настанні пенсійного віку чи втраті працездатності.
Призначення страхування а також його суспільна сутність найбільш повно виявляютьсяв його функціях Вирізняють такі функції страхування: розподільчу, яка в страхуваннівиявляться у формі попередження, відновлення та ощадної, і контрольну[61].
Розподільча (попереджувальна) функція дає змогу здійснювати досить широкусистему профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів відповідно допрограми, здійснювати в даному процесі операції з державними цінними паперами.
Відновлювальна функція дає змогу повністю або частково відшкодувати втративнаслідок страхового випадку, виплатити обумовлену законодавством або договоромгрошову суму. При пенсійному страхуванні відновлює право на отримання фінансів принастанні пенсійного віку тощо.
Контрольна функція сприяє надходженню коштів страхового фонду на чітко зазначеніцілі, в певних випадках і певному колу суб’єктів. Тому досить важливе значення маєфінансовий контроль за цільовим використанням фінансів.
Ощадна функція забезпечує акумулювання грошових коштів за їх цільовим призначенням.Призначенням пенсійних внесків є формування пенсійного фонду, при недержавному пенсійномустрахуванні накопичення даних внесків з їх подальшим інвестуванням.
В.В. Шахов зазначає, що акумуляція грошових коштів у страхуванні здійснюєтьсяне тільки з метою заощадження (накопичення), як це відбувається у випадках прийомувкладів, наприклад, кредитними установами. Страхування в собі несе ощадно-ризиковуоснову. Через цю функцію вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних коштіву банківські та інші комерційні структури, вклади грошових коштів в нерухомість,придбання цінних паперів тощо[62].
Фінансово-правовийпринцип адекватного правового регулювання різноманітних і швидкозмінних фінансовихвідносин в сфері страхування базується на застосуванні теорії страхового фонду,що дозволяє виокремити відповідні структурні елементи системи права для правовогорегулювання фінансових відносин з урахуванням формування, перерозподілу і використаннятого чи іншого виду страхового фонду[63].
Потрібно відзначити,що формування страхових фондів відзначається динамічністю, а це потребує швидкогоперерозподілу фінансових ресурсів.
Формування страхових фондів, розподіл і використання фінансових ресурсів слідрозуміти і як частину системи фінансів, нерозривно пов’язану з іншими формами акумуляціїі витрачання фінансових ресурсів в суспільстві. Як відмічає Грачова: «Як складовафінансової системи фонди страхування взаємодіють з іншими складовими системи, іголовним чином, із бюджетною системою»[64].
Фінансові форми та методи концентрації частини національного доходу в рукахдержави, його розподілу та використання зумовлюють існування різних сфер фінансовихвідносин, які в сукупності утворюють фінансову систему[65].
Сучасне суспільство бурхливо розвивається, відбуваються зміни в економічнихі фінансових відносинах, з’являються нові суб’єкти господарювання та нові фінансовіінституції (організації), які активно виступають на ринку фінансових послуг, забезпечуютьобіг фінансових ресурсів. Природно, що це відбувається і на предметі правового регулювання[66]. Свідченням цьогоє поява інституту недержавного пенсійного страхування.
В сучасних економічних умовах змінюється зміст та мета фінансової діяльностідержави. Сьогодні держава, формуючи відповідні фонди, навіть шляхом делегуванняцих функцій недержавним суб’єктам, повинна виконувати низку соціальних завдань.Страхування якраз і постає елементом фінансової системи, за рахунок якого виконуютьсязазначені соціально значимі функції держави[67].
Страхові фонди виступають своєрідною продуктивною силою, і створюють додатковіфінансові ресурси для держави. Як зазначає П.С. Пацурківський, — страхування полягаєу розвитку продуктивних сил країни, створенні ринкових умов економіки, забезпеченнявисокої якості життя широких верств населення[68].
Зазначена мета може бути досягнута державою приздійсненні нею дій у такому напрямку фінансової діяльності, як розподіл та перерозподілкоштів, акумульованих у конкретних фондах. Загальний характер фінансової діяльностівикликає до життя необхідність перерозподілу коштів в окремих фондах. Крім того,страхування виконує важливі функції в державі, звільняючи тим самим бюджет від значногонавантаження. І хоча на сьогодні обсяги страхового забезпечення в частині відповідногоформування коштів фондів по відношенню до грошових ресурсів соціальних фондів державиє незначними, перспективи цієї сфери у фінансовій системі країни необмежені. Вищенаведенедозволяє, по іншому, на відміну від регулювання централізованих фондів, де державає їх повноправним господарем, з інших позицій поглянути на роль держави та державнийвплив в умовах ринкової економіки на формування, перерозподіл та використання децентралізованихстрахових резервних фондів страхових організацій. Держава за допомогою публічно-правовогорегулювання саме норм фінансового права, залучає приватний капітал, акумульованийв страхових резервних фондах страхових організацій для виконання своїх завдань тафункцій[69].
Тому особливою увагу потрібно надавати страхуванню,як засобу для реалізації публічних потреб. Недержавне пенсійне страхування виступаєважливим засобом за допомогою якого можна задовільнити публічні інтереси Варто виділититаку ознаку недержавного пенсійного страхування як публічність.
Оскільки страхові фонди є складовою фінансової системи то їх можна віднестидо сфери публічних фінансів.
До правових ознак «публічності» в суспільних явищах модна віднести:
1) право власності на об’єкт дослідження: державна власність або власністькомуни,
2) мету використання об’єкта дослідження: чи використовується він в інтересахвсього людства, всієї держави, всієї нації, всієї комуни, або усього об’єднаннялюдей, що не створене за класовим принципом[70].
Довгий час про «публічність» у фінансовому праві не говорили, щосуперечило радянським стереотипам. За часів СРСР в результатімайже повної націоналізації економіки, знищення приватної власності у виробничійсфері та тотального панування суспільної власності на засоби виробництва сталасяще одна трансформація поняття “публічного”, а саме — відбулася поступова підмінатерміна “публічне” на термін “державне”. Це означало повне витіснення всіхможливих різновидів “публічного” лише одним видом “публічного”, а саме — “державним”[71].Держава володіла монопольним становищем у фінансовихправовідносинах.
Потрібно зазначити що в силу розвитку суспільства змінюється і підхід до розуміння«публічності», що зумовлено правовими, економічними та соціальними чинниками.В суспільних відносинах перетинаються як публічні так і приватні начала. Відбуласьпевна трансформація стосовно суворої визначеності публічних потреб. Під публічнимипотребами слід розуміти потреби як держави так і суспільства. Для розмежування слідзастосовувати категорію інтересу, і чітко розмежовувати суто державні та індивідуальніпотреби.
П.М. Годме розмежовуючи державних фінанси від приватних фінансів зазначає,що приватні інтереси орієнтовані на отримання прибутку. Державні фінанси, навпаки,є коштами здійснення так званого спільного інтересу і мають своєрідною метою їхнювитрату[72].Задоволення суспільних потреб повинно бути основним призначенням публічних фінансів.
Савінья і Шталь[73],який підтримав класифікацію Савіньї, запропонували взяти за основу розмежування“публічного” та “приватного” у суспільних відносинах мету виникнення відносин.Вони звернули увагу на те, що одні юридичні відносини мають на меті та визначаютьсвоїм завданням задоволення потреб однієї окремої людини. А метою та завданням іншихє поєднання людей в одне ціле та регулювання їх життя в цьому єдиному цілому[74].
На основі даного тлумачення цілком логічно підкреслити,що створення система як державного так і недержавного пенсійного страхування, асаме, пенсійні фонди та страхові організації створюються для поєднання цілей людейта служать засобом реалізації їх спільних інтересів. Тобто, інтерес окремого індивіда,в отриманні пенсії, відображається у спільних інтересах людей, які ставлять длясебе спільну мету — отримання пенсій.
Розглядаючи нові суспільні явища, Ю.О. Тихомировдоходить висновку, що сьогодні необхідно по-новому осмислити поняття публічностів суспільстві, не звужуючи його лише до державних інтересів і розуміючи під цимтакож спільні інтереси людей як інтереси різного виду товариств, об’єднань (у томучислі — територіальних), інтереси колективної самоорганізації та саморегулюванняй самоуправління. Основною ознакою “публічності” у Ю.О. Тихомирова виступає наявністьпублічного інтересуяк сумарного, узагальненого соціального інтересув кожній із сфер — економічній, соціальній та інших. При цьому виділяються три видипублічного інтересу: державний, суспільний та територіальний[75].
Суспільний інтерес, в свою чергу, проявляєтьсяв різних формах. Визнані державою суспільні інтереси у загальному вигляді сформованів конституціях країн, а механізми їх реалізації та захисту встановлюються в законахта інших нормативно-правових актах. Так, одним із основних суспільних інтересів,які захищаються та реалізуються в сучасних державах, стає інтерес громадян в отриманнісоціального захисту та соціального забезпечення у разі повної, часткової або тимчасовоївтрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянобставин, а також у старості та в інших випадках[76].
Стаття 46 Конституції України встановлює, що правона таке соціальне забезпечення гарантується загальнообов’язковим державним соціальнимстрахуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій,а також бюджетних джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних,приватних закладів для догляду за непрацездатними[77].
Таким чином, одним із основних видів публічногосуспільного інтересу сьогодні стає інтерес громадян у соціальному страхуванні. І,як видно із Конституції України, цей інтерес не тільки визнається, а й гарантуєтьсядержавою. Останнє означає, що держава має взяти на себе організацію механізмів реалізаціїцього інтересу та визначити джерела його фінансування[78].
Держава зобов’язана створити належні умови длярозвитку усіх форм пенсійного страхування, у тому числі і недержавного пенсійногострахування, встановити вимоги до суб’єктів пенсійного страхування, визначити умовиформування фондів коштів, шляхи подальшого їх розподілу та перерозподілу, та встановитиналежний контроль у цій сфері.
А.А. Нечай у своїй монографії достатньо повно обґрунтувалате, що приватні за своєю організаційно-правовою формою юридичні особи (наприклад,недержавні пенсійні фонди), мають право збирати, накопичувати для виплат державнихпенсій з обов’язкової накопичувальної системи (другого рівня пенсійної системи)кошти публічного соціального призначення, тобто публічні фонди коштів. Поява публічнихнакопичувальних фондів лише розширила систему публічних фінансів, але й поставилапитання про розширення меж державної діяльності — появи такої функції держави, якзабезпечення управління фондами коштів, що накопичуються у публічних фондах[79].Тобто, очевидно, що нині вже є достатньо підстав стверджувати про існування публічнихфондів коштів, відносини у галузі яких регулюються нормами фінансового права[80].
Під суспільним інтересом як різновидом публічногоінтересу треба розуміти спільні інтереси, які можна розглядати як узагальнення особистихта групових інтересів, без задоволення і реалізації яких, з одного боку, неможливореалізувати приватні інтереси осіб, а з другого — неможливо забезпечити цілісність,стабільність та нормальний розвиток організацій, держав, націй, соціальних прошарківта суспільств у цілому. При цьому закони та інші нормативно-правові акти поступовозабезпечують державне визнання, реалізацію та захист будь-яких публічних інтересів,включаючи суспільні інтереси[81].
Суспільні інтереси є неодмінною умовою здійсненнянедержавного пенсійного страхування, як і інтереси учасників відповідних страховихфондів.
Щоб вдало визначити правову природу недержавногопенсійного страхування варто охарактеризувати державне обов’язкове страхування,з чого виведемо спільні риси.
Досить вдало ідентифікував інститут державногообов’язкового страхування В.В. Колосюк, визначаючи державне обов’язкове страхування,як окрему гілку фінансової системи і як самостійний інститут фінансового права,приходить до висновку, що на правовідносини з державного обов’язкового страхуванняпоширюються загальногалузеві принципи фінансового права. Основний зміст цих принципіввизначається Конституцією України і конкретизується у нормах фінансового права.Серед них можна виділити, прийняті для страхування галузеві принципи.1. Принциппріоритету публічних інтересів у правовому регулюванні відносин у сфері обов’язковогострахування. Цей принцип дозволяє використання фінансово-правових інститутів з метоюдержавного регулювання економіки в цілому, виходячи з необхідності у задоволеннізагальносуспільних потреб. У кінцевому результаті реалізація даного принципу відображаєтьсяна приватних інтересах особи.2. Соціальне спрямування правовідносин з державногообов’язкового страхування. Страховій охороні підлягають найбільш пріоритетні сферисуспільного життя. Для реалізації даного принципу державі необхідна фінансових ресурсіві спрямування їх на відповідні цілі, тобто здійснення фінансової діяльності з певнимцілеспрямуванням.3. Принцип гласності. Його основи закладені в Конституції України,якою передбачене обов’язкове оприлюднення будь-яких нормативно-правових актів, якірегулюють права, свободи й обов’язки людини та громадянина.4. Принцип плановостівиражається в тому, що діяльність держави та органів місцевого самоврядування зформування, розподілу та використання фінансових ресурсів, необхідних для організаціїдержавного обов’язкового страхування, здійснюється на підставі фінансових планів,розроблених у відповідності з державними цільовими програмами, а також іншими формамифінансового планування, до яких відносяться розробка та затвердження бюджетів різнихрівнів.5. Принцип законності означає необхідність суворого дотримання вимог фінансово-правовихнорм усіма учасниками правовідносин при державному обов’язковому страхуванні, включаючиоргани державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи, організаціїта громадян. Даний принцип випливає з Конституції України, яка визначає Українуяк правову державу. За порушення фінансово-правових норм у сфері державного обов’язковогострахування застосовується юридична відповідальність[82].
Вищенаведені принципи цілком відповідають принципамнедержавного пенсійного страхування. Дані принципи можна визначити як публічні принципинедержавного пенсійного страхування.1. Принцип пріоритету публічний інтересів управовому регулюванні недержавного пенсійного страхування, можна охарактеризуватияк задоволення потреб суспільства у пенсійному страхуванні, а також участь суб’єктівнедержавного пенсійного страхування (недержавних пенсійних фондів, страхових компаній,банків) у здійсненні інвестицій в економіку України. Таким чином суспільний інтересреалізується також у формуванні валового внутрішнього продукту.2. Принцип соціальноїспрямованості розкривається через формування спеціальних фондів для реалізації пенсійнихвиплат. Недержавне пенсійне страхування покликане допомогти громадянам у формуванніпенсійних накопичень, забезпечити надійний фінансовий захист, який не може гарантуватидержава 3. Принцип гласності реалізується через відповідну законодавчу базу, якуможливо застосовувати в сфері недержавного пенсійного страхування. А також відповіднимидержавними органами здійснюється постійний фінансовий моніторинг, відповідно доякого суб’єкти недержавного пенсійного страхування звітують про свою діяльністьта формують відповідний рейтинг показників платоспроможності, для того щоб суспільствобуло ознайомлене з їхніми фінансовими результатами.4. Принцип плановості розкриваєтьсяу відповідних планах діяльності суб’єктів недержавного пенсійного страхування, атакож у відповідному виконанні нормативів стосовно розміщення страхових резервів,сплата планових ставок оподаткування, надання планової звітності, планові перевіркиз боку контролюючих органів 5. Принцип законності характеризує дотримання фінансовозаконодавства у цій сфері, законного укладанні страхових угод, своєчасного здійсненняпенсійних виплат, недопущення шахрайства та недобросовісної конкуренції. А такожвстановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства в системі недержавногопенсійного страхування.
Таким чином можливо визначити правову природу недержавногопенсійного страхування як інституту фінансового права, виходячи із загально-правовихположень, характерних рисах та функцій страхування, дослідивши фінансовий змістстрахування. На основі проаналізованих принципів, які притаманні інституту обов’язковогодержавного страхування цілком логічно можна віднести ці принци до недержавного пенсійногострахування, як інституту фінансового права.
 Висновки до розділу
1. Страхування виступає предметом фінансового правовогорегулювання. З точки зору предмету правового регулювання страхування являє собоюодну з найдавніших категорій суспільних відносин. Страхування є складовою частиноюкатегорії фінансів, так як страхуванню належать ті ж ознаки, що й категорії фінансів.Перша ознака — це грошовий характер. Всі фінансові відносини є грошовими відносинами.Всі страхові відносини також є грошовими відносинами, оскільки в основі страхуваннялежить економічний інтерес, виражений в грошовій формі. Друга ознака фінансів — це їх перерозподільчий характер. Категорії страхування також належить перерозподільчийхарактер, оскільки за допомогою інституту страхування відбувається перерозподілризику на всіх учасників страхового фонду, а перерозподільчі відносини, як уже відомо,пов’язані з рухом грошової форми вартості. Фінансова сторона при страхування наявнаі при страховому відшкодуванні, яке здійснюється у матеріальній або грошовій формі,що формуються і використовуються в якості грошових засобів в процесі розподілу таперерозподілу грошових фондів та накопичень.
2. Для фактичного здійсненнястрахування, та виникнення економічних відносин дані відносини при їх практичнійреалізації повинні приймати правову форму. Державасвоєю волею, своєю силою строго вимальовує рамки, в межах яких суб’єкти вступаютьу взаємовідносини з страхування.
3. Страхування маєпублічний характер. По-перше, сила страхування полягає у його публічному значенніз точки зору компенсації неблагополучних наслідків при настанні подій глобальногомасштабу (пенсійне страхування також можна вважати в даному випадку своєрідною компенсацію);по-друге, публічність також проявляється в другому моменті: сформуванні страховикомстрахові резерви і фонди є недоторканними, незалежними, не підлягають вилученнюу вищестоящий бюджет тощо. На основі цього варто виділити таку ознаку недержавногопенсійного страхування як публічність.
4. Правове регулювання страхової діяльності як господарськоїдіяльності, це перш за все фінансово-правове регулювання, як по предмету, так іпо методу цього регулювання. Сторони вільні вибирати міру чи форму своєї поведінкитільки в рамках, строго визначених нормами фінансового права. Фінансове законодавстворегулює подальший розвиток даних правовідносин, їх динаміку, контролює рух фінансів,визначає права та обов’язки сторін у страхових правовідносинах.
5. Призначення страхування а також його суспільна сутність найбільш повновиявляються в його функціях Вирізняють такі функції страхування: розподільчу, якав страхуванні виявляться у формі попередження, відновлення та ощадної, і контрольну.
6. Правове регулювання правовідносин у сфері страхування базується на застосуванні теорії страхового фонду, що дозволяє виокремитивідповідні структурні елементи системи права для правового регулювання фінансовихвідносин з урахуванням формування, перерозподілу і використання того чи іншого видустрахового фонду.
7. Правову природу недержавного пенсійного страхуванняяк інституту фінансового цілком можна розкрити через публічні принципи недержавногопенсійного страхування: — принцип пріоритету публічний інтересів у правовому регулюваннінедержавного пенсійного страхування; — принцип соціальної спрямованості; — принципгласності, — принцип плановості; — принцип законності.
10. Держава зобов’язана створити належні умовидля розвитку усіх форм пенсійного страхування, у тому числі і недержавного пенсійногострахування, встановити вимоги до суб’єктів пенсійного страхування, визначити умовиформування фондів коштів, шляхи подальшого їх розподілу та перерозподілу, та встановитиналежний контроль у цій сфері.
11. Функціонування як державного так і недержавногопенсійного страхування призначене для задоволенні публічних потреб. Недержавні пенсійніфонди та страхові організацій створюються для поєднання цілей людей та служать засобомреалізації їх спільних інтересів. Тобто, інтерес окремого індивіда, в отриманніпенсії, відображається у спільних інтересах людей, які ставлять для себе спільнумету — сформувати пенсійний фонд коштів та реалізувати право на отримання пенсій.
Розділ ІІІ. Особливості недержавного пенсійногострахування як інституту фінансового права
Система пенсійного страхування в Україні складаєтьсяз трьох рівнів: перший рівень — солідарна система загальнообов’язкового державногопенсійного страхування, що базується на засадах солідарності та субсидіарності таздійснення виплат пенсій і надання їм соціальних послуг. Другий рівень — накопичувальнасистема загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (накопичувальнасистема пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованихосіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорівстрахування довічних пенсій і одноразових виплат громадян. Третій рівень — системанедержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участігромадян, роботодавців та їх об’єднань у формування пенсійних накопичень із метоюотримання громадянами пенсійних виплат. В основі кожного рівня пенсійної системилежить інтерес в отриманні пенсійних виплат із відповідних фондів коштів. Такимчином системою пенсійного страхування задовольняється публічний інтерес.
Слід враховувати роль всіх учасників пенсійногозабезпечення як складової частини фінансової системи.
Принципово відрізняється від перших двох рівнівпенсійної системи третій рівень — система недержавного пенсійного страхування. Основнавідмінність проявляється у термінах «обов’язковість» і «добровільність»,тобто розмежування між публічними та приватними інтересами, а також між публічнимита приватними фінансами. Вважається, що недержавне пенсійне страхування це особистасправа кожної людини, проте дана ланка пенсійної системи криє в собі набагато глибшийзміст.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про недержавнепенсійне забезпечення» система недержавного пенсійного забезпечення — це складовачастина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадахдобровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків передбачених законами,у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійногозабезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхуванняпенсійних виплат[83].
Із закону випливає, що за допомогою спільної участі,фізичні та юридичні особи тим самим задовольняють необхідність у задоволенні додатковихпенсійних виплат. В результаті спільної «добровільної» участі формуєтьсявідповідний фонд коштів, який у даному випадку має вагоме значення для держави,адже виникає розподіл та перерозподіл даних коштів, а також проводяться виплатидля соціальних потреб суспільства. Додатковий характер даних коштів, ще не свідчитьпро їх повне відокремлення від публічних фінансів, а говорить про таку ознаку пенсійногозабезпечення як системність.
Фінансові ресурси недержавного пенсійного страхування,займають важливе місце серед публічних фінансів, адже беруть участь в інвестуваннів економіку країни, та знімають із держави певний тягар щодо соціального забезпеченнягромадян.
Проте, при недержавному пенсійному страхуванніпотрібно враховувати регулювання цієї сфери відносин, як цивільним так і фінансовимзаконодавством. Між страхувальником та суб’єктом, який здійснює недержавне пенсійнестрахування укладається угода, і відповідно ведеться його персоніфікований пенсійнийрахунок. Внески страхувальників формують фонд грошових коштів, який служить основоюдля
подальших пенсійних виплат, а стосовно цільовоговикористання коштів з цих фондів держава ставить відповідні вимоги.
А.А. Нечай зазначає, що за ознакою утворення тавикористання накопичувальних пенсійних фондів третього рівня, останні не є публічнимифондами, а належать до приватних накопичувальних фондів, утворених для задоволенняприватних інтересів окремих фізичних та юридичних осіб. Але через те, що цей приватнийінтерес визнається і підтримується державою, яка зацікавлена в підвищення добробутугромадян похилого віку та ефективному використанні бюджетних коштів, спрямованихна фінансування адресної соціальної допомоги малозабезпеченим громадянам, державаможе стимулювати (заохочувати) фізичних осіб та їх роботодавців до участі в додатковомупенсійному забезпеченні шляхом встановлення податкових пільг[84].
Стимулювання (заохочення) з боку держави стосовноучасті у недержавному пенсійному страхуванні стосується без винятку всіх фізичнихта юридичних осіб, а отже спрямоване на допомогу всьому суспільству. До того ж іздержави знімається певний тягар щодо фінансової допомоги, який переходить на відповіднінедержавні пенсійні фонди та страхові компанії.
Ще однією причиною заохочення з боку держави євпровадження пенсійної реформи, і запровадження наступних рівнів (на сьогодні вобов’язковому порядку діє тільки перший рівень), адже Пенсійний фонд не в змозів майбутньому не зможе в повній мірі виконувати свої зобов’язання. В Україні кількістьнаселення працездатного віку почне знижуватись у 2015 році. Кількість пенсіонерівзростатиме випереджальними темпами: на 100 осіб, які сплачують пенсійні внески,припадатиме 139 пенсіонерів. Кожен повинен буде працювати на себе і, крім того,робити внески, щоб покривати 100% пенсії одного пенсіонера та ще майже 40% пенсіїіншого пенсіонера. Структура традиційної пенсійної системи є неефективною з соціальноїта економічної точок зору. Без глибокої реформи криза пенсійної системи неминуча[85].
Стосовно визначення статусу фондів третього рівня,які є приватними пенсійними фондами, потрібно ставити за основу не їх належністьдо приватних чи публічних фондів, а їхнє значення у формуванні публічних фінансів,адже при оподаткуванні, інвестуванні, вкладанні коштів у державні цінні папери,дані фонди в певній мірі формують публічні фінанси.
Провідна роль у забезпеченні фінансової надійностіприватних накопичувальних пенсійних фондів належить державі, оскільки учасникамтаких фондів часто бракує кваліфікації для оцінки дій всіх суб’єктів, які задіяніу їх функціонуванні. Державне втручання вигідне для юридичних та фізичних осіб,які роблять пенсійні внески до таких фондів, а також для всієї пенсійної системив цілому, оскільки нерегульований ринок недержавного пенсійного забезпечення призведедо збільшення кількості несправедливих, незрозумілих і навіть шахрайських угод,підриваючи довіру громадян до пенсійної системи взагалі[86].
Як зазначає А.Т. Ковальчук, великі за обсягом іпотенційно важливі для держави фінансові активи, що перебувають у приватній власностіі мають конкретних (персоніфікованих) власників, приносять суспільству ефект[87].Тобто беруть участь у створенні сукупного суспільного продукту.
Варто сказати, що недержавному пенсійному страхуваннюможна охарактеризувати з позиції егалітарного підходу. Р.О. Гаврилюк розкриває сутністьегалітарної, інструментально-потребової концепції податкового права, зазначаючиостаннім часом дістала динамічне поширення ідея Work-fare state — держави-менеджера,що сприяє праці, а не тільки перерозподіляє ВВП і національний дохід на свою користь.Ця держава зобов’язується задовольняти тільки основні потреби індивіда, націлюєвсіх споживачів на пропорційну участь у їхньому створенні. Продовжуючи Р.О. Гаврилюкзазначає, що публічний суб’єкт, у тому числі держава, з позиції цієї концепції виступаєінструментом задоволення публічних потреб окремих індивідів, їхніх співтоваристві соціуму в цілому[88].Відповідно потрібно забезпечити компроміс між виробниками публічних благ і публічноювладою, а також створити відповідні механізми та конструкції, завдяки яким можназадовольнити основі принципи суспільних потреб.
Таким чином егалітарний підхід можна застосуватиі до пенсійної системи, а саме до третього рівня — недержавного пенсійного страхування,і визначити державу як інструмент за допомогою якого суспільство може формуватифонди коштів недержавного пенсійного страхування. На основі цього і створюютьсяпенсійні фонди третього рівня, недержавні пенсійні фонди, страхові організації,банки-зберігачі, які за формою власності не є державними, сприяють задоволенню потребсуспільства. Держава закладає механізм дії цих фондів, визначає їх перелік, і закладаєумови участі в них.
Таким чином держава сприяє забезпеченню суспільнонеобхідного компромісу з приводу публічних фінансів між виробником суспільних благі публічною владою, установка і підтримка балансу їхніх природних прав і законнихінтересів, створення правових механізмів і конструкцій, завдяки дії яких станутьусе повніше, в міру можливості приватного сектора суспільного виробництва задовольнятивласні потреби й продукувати одночасно усе вагоміший суспільний продукт, що дозволялоб повніше забезпечувати зростаючі публічні потреби соціуму у публічних фінансах,- з іншого боку[89].
Тому шляхом участі громадян у недержавному пенсійномустрахуванні можливо забезпечити зростаючі публічні потреби, задовільнити які самостійнодержава не здатна. Проте підтримуючи дану сферу, держава сприяє досягненню компромісуз періоду публічних фінансів.
Таким чином сприяючи розвитку недержавного пенсійногострахування, і стаючи партнером для громадян у створенні пенсійних фондів коштів,замінюється критерій владовідносин суб’єктів фінансового права критерієм правовогоначала — принципом формальної рівності їх усіх між собою, а також рівності приватнихі публічних начал у фінансах суспільства[90].
Недержавне пенсійне страхування виступає яскравимприкладом рівності приватних і публічних начал у фінансовому праві. З одного бокудержава допомагає громадянам самостійно формувати приватні фонди коштів, а з іншогошляхом направлення цих коштів в економіку держави задовільняє і публічний інтерес.
Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення»[91]визначено що недержавне пенсійне забезпечення здійснюють: недержавні пенсійні фонди,страхові організації, банківські установи. Разом з тим дані суб’єкти є ще й учасникамиринку фінансових послуг і є інститутами фінансово-кредитної системи держави, щорозкриває фінансову складову їхньої діяльності.
Важливою постає роль суб’єктів недержавного пенсійногострахування і в умовах ринкової економіки. У сфері страхування акумулюється значначастина коштів, які до настання страхових випадків та виплат по них використовуютьсяпередусім як джерело кредитних ресурсів. Ці ресурси можуть бути використанні дляінвестицій в економіку.
Держава за допомогою публічно-правового регулюваннясаме норм фінансового права, залучає приватний капітал, акумульований в страховихрезервних фондах страхових організацій для виконання своїх завдань та функцій[92].Страхові резерви представлені широким колом цінних паперів — акцій, облігацій, направленіна довгострокове кредитування, інвестуються за визначеними, сприяють розвитку українськогофондового ринку. Тому в умовах ринкової економіки недержавне пенсійне страхуваннявиступає багатогранним явищем, і важливим фінансовим інститутом.
Останнім часом під впливом західної теорії вдаютьсядо розширення тлумачення фінансів, виокремлюючи 5 великих сфер їх функціонування:фінанси державні, фінанси галузеві, кредит і грошовий обіг, ринок цінних паперів,страхування. Ця концепція надає фінансам широкого змісту, який виходить далеко замежі розподільної категорії. У цьому контексті страхування стає на один рівень ізкредитом, державними фінансами, фінансами галузей, фондовим ринком. Тому у світовійпрактиці страхові послуги як об’єкт специфічних відносин, що становлять зміст страхування,розглядаються як складова фінансових послуг[93].Фінансовою послугою при страхуванні виступає комплекс дія пов’язаних із залученням,та цільовим використанням фінансів, а також за визначених обставин надання фінансовоїдопомоги, — виплати пенсій.
Страхування забезпечує раціональне формування йвикористання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвіддовів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховимметодом. Сформовані цим методом ресурси застосовуються як доповнення до державнихресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров’я, пенсійне забезпечення,та деякі інші соціальні заходи. Перевага страхового методу формування й використаннякоштів соціального спрямування полягає в тому, що він усуває знеособлення такихкоштів, а завдяки цьому — й зрівнялівку а їхньому розподілі коли отримують однаковіза розміром пенсії, а також підвищує відповідальність за якість медичних та іншихпослуг[94].
Накопичення і використання коштів у системі недержавнепенсійне страхування здійснюється страховим методом. Вступаючи в цей процес, громадянивідповідним чином страхують свою майбутню пенсію.
Як уже зазначалось особливістю недержавного пенсійногострахування виступає те, що учасники, які в праві здійснювати даний вид страхуванняє також учасниками ринку фінансових послуг. Закон України «Про фінансові послугита державне регулювання ринку фінансових послуг»[95]відносить суб’єктів, що надають послуги у сфері страхування та накопичувальногопенсійного забезпечення до фінансових організацій, виключним видом діяльності якихє надання фінансових послуг. Також він передбачає державне регулювання діяльностітаких фінансових організацій спеціально уповноваженим органом виконавчої влади усфері регулювання ринків фінансових послуг. Так збоку держави відбувається контрольза потоком грошових фондів.
Стосовно особливого статусу учасників, які здійснюютьнедержавне пенсійне страхування, варто сказати, що такі учасники існують доситьдавно. Перші недержавні пенсійні фонди, з’явилися у світі понад 100 років тому.Перший сучасний недержавний пенсійний фонд був створений в США компанією «GeneralMotors» в 1950 р. З тих пір іде активний розвиток цих інститутів. У 2001 р.в Україні було зареєстровано біля 110 недержавних пенсійних фондів, з яких реальнопрацювали лише 20. Більшість таких недержавних пенсійних фондів засновані і управляютьсябанками, страховими компаніями, профсоюзами, підприємствами[96].
Виключним видом діяльності недержавних пенсійнихфондів є недержавне пенсійне забезпечення. Забороняється провадження інших видівдіяльності. Активи даних фондів формуються за рахунок внесків до пенсійного фондута прибутку від інвестування цих пенсійних внесків.
Розроблено спеціальний механізм захисту пенсійнихнакопичень, який передбачає виключність виду діяльності недержавного пенсійногофонду, неможливість займатися чимось іншим. Увесь же прибуток має бути пропорційнорозподілений між його учасниками. Водночас фонд не може збанкрутувати, адже сумазобов’язань перед учасниками завжди дорівнює вартості його майна. Окрім цього, недержавнийпенсійний фонд контролюється на трьох рівнях: державою, ринком (банком-зберігачем,компанією з управління активами, адміністратором) та зсередини (засновниками, радою,учасниками) [97].
Компанії зі страхування життя, які також є суб’єктаминедержавного пенсійного страхування були засновані ще давніше. Страхові компаніїзі страхування життя провадять такі види діяльності як страхування життя та пенсії,намагаючись постійно поєднувати ці два види. Обов’язковою мовою для цих компанійє формування постійних резервів, які повинні дорівнювати сумі зобов’язань передучасниками, що є ознакою гарантованості збереження грошових фондів. Також страховікомпанії використовують такий механізм як перестрахування, внаслідок чого відбуваєтьсяперерозподіл коштів та ризиків.
Компанії зі страхування життя здатні задовольнитизначну частину потреб економіки у дефіцитному і довгостроковому капіталі, випереджаючиінші фінансові інституції за обсягами залучених коштів[98].
Створення завдяки страхуванню нагромадити коштидля виплати майбутніх пенсій сприяє тому, щоб кожен громадянин задовільнив своїпотреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет.
Акумульовані у страхових компаніях ресурси черезсистему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання іншихпрограм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницькимструктурам і державі в цілому[99].
Відповідно до Закону України «Про страхування»[100]активи страхових компаній вкладаються в цінні папери, що емітуються державою, атакож здійснюються інвестиції в економіку України за напрямками, визначеними Кабінетомміністрів України. Держава може отримати для задоволення публічних інтересів значнучастину фінансових ресурсів. В розвинених країнах фінансова участь страхових компаніїу долі ВВП складає досить високий відсоток.
Ще однією особливістю недержавного пенсійного забезпеченняяк інституту фінансового права надання з боку держави податкових пільг. Для розвиткустрахових накопичувальних послуг в Україні створені певні податкові пільги як дляюридичних, так і для фізичних осіб. Згідно з Законом України «Про оподаткуванняприбутку підприємств», юридичні особи можуть відраховувати на валові витрати.Таким чином відбувається заохочення населення з боку держави до участі в недержавномупенсійному страхуванні.
В нормативних актах, з питань пенсійного страхування,по-різному вживається поняття «пенсійне страхування»: — в Законі України«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» — пенсійне страхування,в Законі України «Про недержавне пенсійне забезпечення» — «пенсійнезабезпечення», В Законі України «Про страхування» — страхування життята пенсії. В основі формування пенсійних фондів коштів лежить принцип страхування,тобто здійснюючи страхові внески, формують відповідний фонд грошових коштів, з якогов силу визначених обставин здійснюють страхові виплати. Громадяни особисто, та роботодавціроблячи внески за працівників ще не забезпечують себе пенсійними виплатами, вонилише беруть участь у формуванні фонду коштів працівників, який допоможе при конкретнихобставинах (настанні пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті працездатності),тобто страхують себе на випадок настання певних подій. Але жодним чином ще не забезпечують.Забезпечення можливе лише шляхом перерозподілу страхового фонду, але вже після страхування.
Тому пропонуємо в назві Закону України «Пронедержавне пенсійне забезпечення» замінити слово «забезпечення» на«страхування», так як це правильно прийнято в Законі України «Прозагальнообов’язкове державне соціальне страхування». Більш коректніше в Законібуде вживатись поняття «недержавне пенсійне страхування» — система недержавногопенсійного страхування, звітність та оприлюднення недержавного пенсійного страхування,роль недержавного пенсійного страхування у формуванні внутрішнього валового продукту,державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного страхування тощо.
Врахувавши особливості недержавного пенсійногострахування автор дасть визначення недержавного пенсійного страхування як інститутуфінансового права.
Недержавне пенсійне страхування — це складова системипенсійного страхування в Україні, що створена та функціонує для задоволення потребсуспільства у пенсійному забезпеченні, які вони можуть задовільнити через страховівнески до недержавних пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя,формуючи при цьому пенсійні фонди коштів, які в подальшому акумулюються для пенсійнихвиплат та задоволення публічних потреб, і активно сприяють розподілу та перерозподілувнутрішнього валового продукту та національного доходу.
 Висновки до розділу
1. Системою пенсійного страхування задовольняєтьсяпублічний інтерес — інтерес в отриманні пенсійних виплат із відповідних фондів коштів.За допомогою спільної участі, фізичні та юридичні особи тим самим задовольняютьнеобхідність у задоволенні додаткових пенсійних виплат. В результаті спільної«добровільної» участі формується відповідний фонд коштів, який у даномувипадку має вагоме значення для держави, адже виникає розподіл та перерозподіл данихкоштів, а також проводяться виплати для соціальних потреб суспільства. Додатковийхарактер даних коштів, ще не свідчить про їх повне відокремлення від публічних фінансів,а говорить про таку ознаку пенсійного забезпечення як системність.
2. Створення завдяки страхуванню нагромадженнякоштів для виплати майбутніх пенсій сприяє тому, щоб кожен громадянин задовільнивсвої потреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет. Фінансовіресурси недержавного пенсійного страхування, займають важливе місце серед публічнихфінансів, адже беруть участь в інвестуванні в економіку країни, та знімають із державипевний тягар щодо соціального забезпечення громадян.
3. Стосовно визначення статусу фондів третьогорівня, які є приватними пенсійними фондами, потрібно ставити за основу не їх належністьдо приватних чи публічних фондів, а їхнє значення у формуванні публічних фінансів,адже при оподаткуванні, інвестуванні, вкладанні коштів у цінні папери, дані фондиформують публічні фінанси. Фінансові ресурси недержавного пенсійного страхування,займають важливе місце серед публічних фінансів, адже беруть участь в інвестуваннів економіку країни, та знімають із держави певний тягар щодо соціального забезпеченнягромадян. Суб’єкт, які здійснюють недержавне пенсійне страхування є ще й учасникамиринку фінансових послуг і є інститутами фінансово-кредитної системи держави, щорозкриває фінансову складову їхньої діяльності.
4. Сутність недержавного пенсійного страхуванняможна розкривається чераз егалітарний підхід, за яким держава виступає як інструментза допомогою якого суспільство може формувати фонди коштів недержавного пенсійногострахування. На основі цього і створюються пенсійні фонди третього рівня, недержавніпенсійні фонди, страхові організації, банки-зберігачі, які за формою власності єдержавними, сприяють задоволенню потреб суспільства. Держава закладає механізм діїцих фондів, визначає їх перелік, і закладає умови участі в них. За допомогою цьогоінституту суспільство здатне задовольняти власні потреби й продукувати одночасновсе вагоміший суспільний продукт, що дозволяє забезпечувати зростаючі потреби соціумуу публічних фінансах. Таким чином реалізовуються як приватні так і публічні інтереси.
7. Накопичення і використання коштів у системінедержавне пенсійне страхування здійснюється страховим методом. Вступаючи в цейпроцес, громадяни відповідним чином страхують свою майбутню пенсію, формуючи фондстрахових коштів.
8. В нормативних актах, з питань пенсійного страхування,по-різному вживається поняття «пенсійне страхування»: — в Законі України«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» — пенсійне страхування,в Законі України «Про недержавне пенсійне забезпечення» — «пенсійнезабезпечення», В Законі України «Про страхування» — страхування життята пенсії. В основі формування пенсійних фондів коштів лежить принцип страхування,тобто здійснюючи страхові внески, формують відповідний фонд грошових коштів, з якогов силу визначених обставин здійснюють страхові виплати. Громадяни особисто, та роботодавціроблячи внески за працівників ще не забезпечують себе пенсійними виплатами, вонилише беруть участь у формуванні фонду коштів працівників, який допоможе при конкретнихобставинах (настанні пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті працездатності),тобто страхують себе на випадок настання певних подій. Але жодним чином ще не забезпечують.Забезпечення можливе лише шляхом перерозподілу страхового фонду, але вже після страхування.
Тому пропонуємо в назві Закону України «Пронедержавне пенсійне забезпечення» замінити слово «забезпечення» на«страхування», так як це правильно прийнято в Законі України «Прозагальнообов’язкове державне соціальне страхування». Більш коректніше в Законібуде вживатись поняття «недержавне пенсійне страхування» — система недержавногопенсійного страхування, звітність та оприлюднення недержавного пенсійного страхування,роль недержавного пенсійного страхування у формуванні внутрішнього валового продукту,державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного страхування тощо.
9. Врахувавши особливості недержавного пенсійногострахування дамо власне визначення недержавного пенсійного страхування як інститутуфінансового права. Недержавне пенсійне страхування — це складова системи пенсійногострахування в Україні, що створена та функціонує для задоволення потреб суспільствау пенсійному забезпеченні, які вони можуть задовільнити через страхові внески донедержавних пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя, формуючипри цьому пенсійні фонди коштів, які в подальшому акумулюються для пенсійних виплатта задоволення публічних потреб, і активно сприяють розподілу та перерозподілу внутрішньоговалового продукту та національного доходу.
Розділ ІV. Суб’єкти недержавного пенсійногострахування як інституту фінансового права в Україн
Недержавне пенсійне страхування як інститут фінансовогоправа охоплює значну кількість суб’єктів, кожен з яких виконує в процесі формуванніпенсійних фондів відповідну роль.
У Законі України «Про недержавне пенсійнезабезпечення»[101]закріплено, що суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення є: недержавні пенсійніфонди; страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхуванняризику настання інвалідності або смерті; />банківські установи, якіуклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків; вкладники та учасникипенсійних фондів; вкладники пенсійних депозитних рахунків; фізичні та юридичні особи,які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідностіабо смерті/>; засновники пенсійних фондів; роботодавці — платники корпоративнихпенсійних фондів; саморегулівні організації суб’єктів, які надають послуги у сферінедержавного пенсійного забезпечення; />органи державного нагляду іконтролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; адміністратори пенсійнихфондів; компанії з управління активами; зберігачі; аудитори; особи, які надаютьконсультаційні та агентські послуги відповідно до цього Закону.
В цьому ж Законі[102]вказано, що недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:
пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактівміж адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів відповідно доцього Закону; страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічноїпенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповіднодо цього Закону та законодавства про страхування; банківськими установами відповіднодо цього Закону та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорівпро відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощадженьу межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичнихосіб, що встановлюється згідно із законом.
Таким чином визначено суб’єктів, які є учасникамисистеми недержавного пенсійного страхування і формують відповідні пенсійні фонди,контролюючі органи, та суб’єкти які прямо здійснюють недержавне пенсійне страхування,тобто інститутами, які виконується функцію залучення страхових внесків, зберігання,інвестування, та в подальшому здійснюють пенсійні виплати.
Кожен із суб’єктів недержавного пенсійного страхуваннямає власний особливий правовий статус, а також їм належать притамання риси при здійсненнісвоєї діяльності. А також суб’єктів недержавного пенсійного страхування потрібнорозглядати як самостійних суб’єктів ринку фінансових послуг, та враховувати їх інвестиційнудіяльність та значення доля у формуванні ВВП держави.
Охарактеризуємо та розглянемо специфічні риси цихсуб’єктів.
Недержавні пенсійні фонди є активними учасникаминедержавного пенсійного страхування. Світова практика свідчить, що недержавні пенсійніфонди ефективно сприяли у реформуванні пенсійних систем більшості країн. В Українідіяльність цих фондів регулюється Законами України «Про недержавне пенсійнезабезпечення» та «Про фінансові послуги та державне регулювання ринкуфінансових послуг»[103].
Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення»[104]дає визначення недержавного пенсійного фонду як юридичної особи, що створена відповіднодо даного закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства),функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесківна користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами,а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цимзаконом порядку. Активи пенсійного фонду (пенсійні активи) формуються за рахуноквнесків до пенсійного фонду (пенсіних внесків) та прибутку (збитку) від інвестуванняпенсійних внесків.
Створюються недержавні пенсійні фонди на підставірішення засновників та не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілуміж засновниками. Їх діяльність спрямована на досягнення економічних, соціальнихта інших результатів, а у разі одержавлення прибутку останній використовується длядосягнення статутних цілей[105].
Єдиним органом управління пенсійного фонду є радапенсійного фонду.
За видами недержавні пенсійні фонди утворюютьсяяк відкриті пенсійні фонди, корпоративні пенсійні фонди та професійні пенсійні фонди.
Недержавні пенсійні фонди відкритого типу — це пенсійні фонди, які засновуються будь-якими юридичними особами дляширокого кола учасників. Учасниками таких фондів можуть бути будь-які фізичні особинезалежно від місця та характеру їх роботи, віку і громадянства. Ці особи залучаютьсядо участі у відкритих фондах через мережу відділів пенсійного фонду або пенсійнимиагентами фонду. Всі внески до відкритого фонду зараховуються на його рахунок у спеціальномубанку-зберігачі та інвестуються. У світовій практиці засновниками відкритих пенсійнихфондів, як правило, стають банки або страхові компанії[106].
Даний вид фондів дає змогу стати учасником недержавногопенсійного забезпечення великій кількості зацікавлених осіб. Це дає змогу скористатисяперевагами недержавного пенсійного страхування громадян, які як самостійно забезпечуютьсебе роботою, так і найманим працівникам, не встановлюючи якихось принципових розбіжностейміж учасниками.
Недержавні пенсійні фонди закритого типу поділяються на корпоративні та професійні пенсійні фонди. Корпоративніпенсійні фонди утворюються юридичними особами — роботодавцями або групами роботодавціввиключно для своїх працівників. Тобто учасниками цього фонду можуть бути виключнофізичні особи, які перебувають (або перебували) у трудових відносинах з роботодавцями- засновниками такого фонду та роботодавцями — платниками, які приєдналися до такогокорпоративного фонду. Це означає, що фізична особа — учасник корпоративного пенсійногофонду, повинна буде залишити його у разі припинення трудових відносин з роботодавцем- засновником чи платником такого фонду. Але при цьому кошти, що належать такомуучаснику, також не залишаться у корпоративному фонді. Розмір цих коштів визначаєтьсяза даними на його індивідуальному пенсійному рахунку. За законодавством більшостікраїн кошти з корпоративного пенсійного фонду не можна забрати готівкою у виглядіодноразової виплати, але можна перевести їх до іншого фонду. Корпоративні пенсійніфонди є привабливими для великих підприємств, тому що підприємство і його працівникимають повний контроль за діяльністю такого фонду і можуть легко та оперативно прийматирішення у разі погіршення показників інвестиційного прибутку, збільшення адміністративнихвидатків або погіршення адміністративного управління діяльністю пенсійного фонду[107].
Вигідним для підприємств є участь у недержавнихпенсійних фондах, що відображається у наданні їм податкових пільг.
Проте, дані підприємства які запровадили корпоративніпенсійні фонди, звітують про стан та число учасників такого фонду. А також за обставин,коли працівник звільняється з підприємства здійснюють перерозподіл пенсійних внесківдо іншого фонду.
Професійні пенсійні фонди- це фонди, засновниками яких виступають об’єднання юридичних осіб — роботодавцівабо об’єднання фізичних осіб, пов’язані за видом їх професійної діяльності, включаючипрофесійні спілки. Учасниками таких фондів можуть бути виключно фізичні особи, пов’язаніза видом своєї професійної діяльності, визначеної у статуті фонду. Отже, зміна місцяроботи особи, зазвичай, не впливає на її право бути учасником професійного пенсійногофонду. У професійному фонді може брати участь будь-яка кількість вкладників — юридичнихта фізичних осіб[108].
Сьогодні понад 200 підприємств є засновниками тавкладниками недержавних пенсійних фондів, з них 60% — підприємства реального секторуекономіки, зокрема це Укртелеком, Укрпошта, «Стирол». З-поміж баків найактивнішимиє Нацбанк, Украексімбанк, а серед об’єднань — Українська автомобільна корпорація,Профспілка працівників енергетики і електротехнічної промисловості. Сумарний дохідвід інвестування у 2008 р. Склав 68 млн. гривень[109].
Вище охарактеризовані недержавні пенсійні фондиповинні подавати річну звітність про свою діяльність. При поданні річної звітностіДержавній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України і Державній комісіїз цінних паперів та фондового ринку адміністратор і компанія з управління активамиобов’язково додають до зазначеної звітності копію аудиторського висновку встановленогозразка[110].
Шляхом залучення пенсійних внесків учасників формуютьсявідповідний фонд грошових коштів, який і є основою подальшої діяльності пенсійнихфондів.
Вагому роль займає подальше інвестування пенсійнихактивів, адже від правильно здійснених інвестиціях отримується прибуток фонду, якийповинен перевищувати рівень інфляції, і в подальшому підлягає пропорційному розподілуміж учасниками.
Важливу роль слід приділяти адміністратору недержавногопенсійного фонду, компанії з управління активами, та зберігачам пенсійних фондів.
Так адміністратором недержавного пенсійного фондуможе бути: юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавнихпенсійних фондів (професійний адміністратор); юридична особа — одноосібний засновниккорпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійсненняадміністрування такого фонду; компанія з управління активами. Юридична особа, якамає намір провадити діяльність з адміністрування недержавних пенсійних фондів, повиннаотримати в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України ліцензіюна провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів. Вимогоюдля отримання ліцензії є сплата грошовими коштами статутного капіталу, розмір якогоповинен становити не менше 300 тис. євро за офіційним курсом Національного банкуУкраїни на день державної реєстрації адміністратора (крім випадків, якщо адміністраторомвиступає засновник корпоративного пенсійного фонду) [111].
Адміністратор недержаного пенсійного фонду виконуєряд завдань стосовно ведення персоніфікованого обліку кожного з учасників фонду,а також відкриває персоніфікований пенсійний рахунок.
Від правильного управління активами залежить цільовевикористання коштів фонду. Управління активами недержавних пенсійних фондів можездійснюватись такими особами: компанією з управління активами; банком щодо активівствореного ним корпоративного пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом;професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управлінняактивами. Управління активами пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензіїна провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів — діяльності з управлінняактивами, яка видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку вустановленому нею порядку. Для отримання ліцензії на провадження діяльності з управлінняактивами пенсійних фондів потрібно сплатити грошовими коштами статутний капітална день державної реєстрації: для компанії з управління активами в сумі еквівалентній300 тис. євро; для особи, що отримала ліцензію на провадження діяльності з адмініструванняпенсійних фондів к сумі еквівалентній 500 тис. євро за офіційним курсом Національногобанку України[112].
Необхідним для гарантії збереження пенсійних активівє вибір зберігача пенсійних фондів.
Загалом, зберігач пенсійного фонду може бути банк,який має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійсненняпрофесійної діяльності на ринку цінних паперів — депозитарної діяльності зберігачацінних паперів. На банки-зберігачі покладаються обов’язки щодо відкриття, веденнярахунків пенсійного фонду; приймання, передача, облік та забезпечення зберіганняцінних паперів, а також документів, які підтверджують право власності на пенсійніактиви в інших формах, документів пов’язаних з формуванням та використанням пенсійнихактивів; перевірка підрахунку чистої вартості активів пенсійного фонду і чистоївартості одиниці пенсійних внесків, здійсненого адміністратором та особою яка провадитьдіяльність з управління активами пенсійного фонду; виконання розпоряджень адміністраторащодо перерахування пенсійних коштів; виконання розпоряджень адміністратора щодоперерахування грошових коштів для оплати послуг адміністратора, зберігача, винагородисобі, що провадить діяльність з управління активами пенсійного фонду, аудитора(аудиторської фірми), оплата послуг осіб, які надають пенсійному фонду консультаційніта (або) агентські послуги, торгівців цінними паперами та інших посередників, здійсненняоплати витрат на перереєстрацію прав власності та оплати інших витрат, передбаченихЗаконом «Про недержавне пенсійне забезпечення» та ін[113].
Від правильного вибору банку-зберігача, залежитьуспішна інвестиційна діяльність фонду. Банк-зберігач повинен володіти високим професіоналізмомта новітніми технологіями для того щоб швидко та своєчасно проводити необхідні перерахункита надійно зберігати активи.
У своїй діяльності недержавні пенсійні фонди додержуютьсяпевної інвестиційної політики, яка фіксується в інвестиційній декларації. В цьомуключовому документі визначаються мета й напрями інвестування, його обмеження, вимогидо складу та структури пенсійних активів, порядок здійснення контролю зі інвестуваннямпенсійних активів, а також порядок внесення змін до цієї декларації[114].
Розглянемо, ще одного суб’єкта, що здійснює недержавнепенсійне страхування — страхові компанії зі страхування життя.
В Законі України «Про недержавне пенсійнезабезпечення»[115]зазначається, що недержавне пенсійне забезпечення здійснюється страховими організаціямишляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настанняінвалідності або смерті учасника фонду відповідно до цього Закону та законодавствапро страхування.
Під довічною пенсією (довічний ануїтет, рента)слід розуміти пенсійні виплати, які здійснюються страховою організацією на підставідоговору страхування довічної пенсії протягом життя фізичної особи періодично післядосягнення нею пенсійного віку, відповідно до Закону України «Про страхування»[116].
Згідно із Законом України «Про недержавнепенсійне забезпечення» право на здійснення даного виду діяльності має страховик,який отримав ліцензію на страхування життя, — life-компанія. Законом України«Про страхування» не передбачено видачу ліцензії на такий вид страхування,як пенсійне страхування. Закон України «Про страхування» включає страхуваннядовічної пенсії у межі страхування життя[117].
В Україні на сьогоднішній день у сфері недержавногопенсійного страхування працює велика кількість як національних так і іноземних страховихкомпаній зі страхування життя. Першою компанією яка почала виплату недержавних пенсійбуло АТ «Граве Україна», дочірня компанія австрійська страхового концернуGrawe. До числа найбільших страховиків які працюють в Україні слід віднести компанії- Аліко, ТАС, Блакитний поліс, Дженералі Гарант, Уніка, Фортіс, Аска та ін.
Участь у страхових компаніях є дещо ширшим поняттямніж участь недержавних пенсійних фондів. Адже більшість договорів страхування життяє змішаними, і передбачають як страхування пенсії так і страхування капіталу навипадок смерті від будь-якої причини чи настання інвалідності.
Також особливістю страхових компаній зі страхуванняжиття є те, що на них покладається обов’язок виплати довічних пенсій як учасниківстрахової компанії, так і учасників недержавного пенсійного фонду. Після закінченняпенсійного контракту з недержавним пенсійним фондом, учасник даного фонду укладаєдоговір зі страховою організацією та передає письмову заяву для перерахування дострахової організації належних йому коштів. Внаслідок цього відбувається перерозподілфондів коштів від недержавного пенсійного фонду до страхової організації. А перерозподільчіфінансові відносини виступають предметом фінансового права.
Недержавний пенсійний фонд має право виплачуватипенсію лише протягом визначеного строку або ж виплатити учасникові всю суму одразу,але не може виплачувати пенсії у вигляді пожиттєвого ануїтету. Натомість учасникистрахових організацій можуть скористатися будь-яким видом виплат одразу, не укладаючивідповідну угоду, а також на них поширюється ще й страховий захист.
Учасник фонду повідомляє адміністратора про обрануним страхову компанію, про обрану ним страхову організацію. Страхова організаціярозраховує розмір довічної пенсії на основі актуарних розрахунків[118].
Законодавство яке регулює недержавне пенсійне страхуванняне дає страховій компанії зі страхування життя здійснювати накопичення пенсійнихвнесків у межах механізму недержавного пенсійного забезпечення, а life-компаніямає право лише на здійснення виплати довічних пенсій. Механізм накопичення пенсійнихкоштів визначено тільки для недержавних пенсійних фондів. Разом із тим законодавчіпроблеми не заважають страховим компаніям приймати пенсійні внески від населення.Здійснюють вони це згідно із Законом «Про страхування»[119].
Автор вважає, що в Закон України «Про недержавнепенсійне забезпечення» потрібно внести окремий розділ, який б регулював порядокздійснення пенсійних накопичень компаніями зі страхування життя. Оскільки дані компаніїє суб’єктами недержавного пенсійного страхування, правила інвестування, правиларозміщення резервних активів та умови пенсійних виплат повинні бути чітко прописанів цьому Законі.
До перваг пенсійного забезпечення за участі компаніїзі страхування життя відносять: відсутність прив’язки до пенсійного фонду; ширшийасортимент страхових послуг (можливість поєднувати із пенсійним страхуванням іншівиди); сформовану агентську мережу, які можуть надати консультації з питань недержавногопенсійного страхування; можливість здійснювати внески у вільно конвертованій валюті,тоді як у недержавному пенсійному фонді тільки в національній валюті; формуванняобов’язкових резервних фондів.
Ще одним суб’єктом який може здійснювати недержавнепнесійне забезпечення є банки. Накопичення коштів в банках здійснюється шляхом відкриттяпенсійних депозитних рахунків. Відкривати пенсійні депозитні рахунки вони можутьдля накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодуваннявкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно з законом[120].
Проте, це не є основною функцією банків, тому переважнобанки виступають у ролі засновників недержавних пенсійних фондів відкритого типу.
Більш важливішу роль виконують банки-зберігачіактивів недержавних пенсійних фондів, які були вище охарактеризовані.
В Україні існують значні суперечності між представникамистрахових компаній і недержавними пенсійними фондами. Вітчизняні страховики намагаютьсястати учасниками системи пенсійного забезпечення ще на етапі накопичення коштів,що засуджується представниками недержавних пенсійних фондів[121].
Автор вважає, що страхові компанії зі страхуванняжиття можуть на етапі другого рівня — накопиченні коштів можуть виступати повноправнимиучасниками. Проте, не всі страхові компанії повинні мати таке право. Міністерствофінансів України, Державна комісія по регулюванню ринків фінансових послуг Україниповинні розробити спеціальні умови участі страховиків на етапі другого рівня пенсійноїсистеми. Також потрібно у разі участі страховиків створювати окремий резервний фонддля накопичень другого рівня, окремо від резервів страхової компанії, для гарантіїзбереження накопичень. Дані компанії повинні мати переважне право з боку державина фінансування державних замовлень. Держава повинна проводити жорсткий фінансовийконтроль на даному етапі
Важливе місце стосовно проведення роз’яснювальноїроботи серед населення та наданні консультацій з питань недержавного пенсійногострахування є страхові посередники. Страховими брокерами, к свою чергу, є: юридичніособи, які зареєстровані в державному реєстрі брокерів України; громадяни-підприємці,а також представництва іноземних страхових брокерів. Для страхових брокерів обов’язковоює державна реєстрація. Агентами виступають фізичні та юридичні особи, які виконуютьпосередницьку діяльність на страховому ринку на підставі агентської угоди. Відомимвітчизняним страховим брокером є ТОВ “Євролайф Україна”, засноване швейцарськимфінансовим концерном «OC Occident Holding AG»[122].
Задля попередження можливих негараздів та нецільовоговикористання коштів страхові компанії та недержавні пенсійні фонди залучають професійнихаудиторів. В ході перевірки аудитором можна дослідити та усунути негативні наслідки.
Для захисту спільних інтересів страховики створюютьоб’єднання страховиків. Так 1992 р. Як добровільне об’єднання страхових організаційбула створена Ліга страхових організацій України. Метою створення було об’єднаннязусиль для створення дієвого страхового ринку. Ліга страхових організацій активносприяла Верховній Раді України у підготовці законів та нормативних актів для визначенняправової бази страхування. Також Ліга страхових організацій України активно проводитьзбори страхових компаній на яких обговорюються та робляться висновки щодо внесеннязмін і доповнень до Закону України «Про страхування», а пропозиції передаютьсядо Верховної Ради України. На з’їздах визначаються стратегічні завдання розвиткустрахування в Україні: створення привабливого і доступного ринку для всіх страховиківУкраїни, для всіх страхувальників нашої країни; подальше відтворення законодавчоїі нормативної бази; впровадження довгострокових соціально важливих видів страхування;розширення інвестиційних можливостей страхування та ін[123].
Відповідно до Закону України «Про недержавнепенсійне забезпечення»[124]держава гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав і законнихінтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення шляхом здійснення наглядута контролю відповідними державними органами.
У складі Міністерства фінансів України функціонуєДепартамент фінансових установ та ринків з управліннями: кредитних і небанківськихфінансових установ, страхової діяльності, контролю фінансових ринків, ліцензуваннята нагляду. Основними завданнями департаменту у сфері страхування є: регулюванняв межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками; розробленняпропозицій з основних напрямів розвитку страхової справи та здійснення державногонагляду за страховою діяльністю; проведення роботи з удосконалення методів фінансовоїдіяльності страховиків; участь у міжнародних заходах з питань страхування. Департаментмає право одержувати у встановленому порядку від страховиків, страхових брокерівзвітність про їхню діяльність, інформацію про укладені договори, про їх фінансовестановище, а також здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації,що надається учасниками страхового ринку[125].
Державний нагляд та контроль у сфері недержавногопенсійного забезпечення — за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страховихорганізацій та банківських установ — здійснює Державна комісія з регулювання ринківфінансових послуг України у межах повноважень і в порядку визначених законом України«Про недержавне пенсійне забезпечення»[126],Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансовихпослуг»[127]та іншими актами законодавства.
Державний нагляд та контроль за діяльністю осіб,що здійснюють управління активами пенсійних фондів, та зберігачів здійснюється Державноюкомісією з цінних паперів та фондового ринку в межах повноважень та в порядку, передбаченихзаконодавством.
Контроль за дотриманням законодавства про захистекономічної конкуренції у сфері недержавного пенсійного забезпечення здійснює Антимонопольнийкомітет України в межах повноважень, передбачених законом. Антимонопольний комітетУкраїни письмово повідомляє Державну комісію з регулювання ринків фінансових послугУкраїни про прийняті ним рішення щодо порушення законодавства про захист економічноїконкуренції учасниками недержавного пенсійного забезпечення. Органи, що здійснюютьнагляд та контроль за діяльністю у сфері недержавного пенсійного забезпечення, повідомляютьАнтимонопольний комітет України про ознаки порушення законодавства про захист економічноїконкуренції учасниками недержавного пенсійного забезпечення[128].
Рішення органів що здійснюють державний наглядта контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, прийняті відповідно докомпетенції цих органів, є обов’язковими для виконання пенсійними фондами, адміністраторами,особами, що здійснюють управління активами, зберігачами, страховими організаціями,банківськими установами, що відкривають пенсійні депозитні рахунки. Дії зазначенихорганів можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом, у тому числі в судовомупорядку[129].
Відповідні рішення направлені на усунення недоліківв роботі суб’єктів недержавного пенсійного страхування, стосовно нецільового використаннякоштів, порушення правил інвестування, ненадання достовірної фінансової звітності.
Висновки до розділу
1. Кожен із суб’єктів недержавного пенсійного страхуваннямає власний особливий правовий статус, а також їм належать притаманні риси при здійсненнісвоєї діяльності. Суб’єктів недержавного пенсійного страхування потрібно розглядатиі як самостійних суб’єктів ринку фінансових послуг, та враховувати їх інвестиційнудіяльність та значення доля у формуванні ВВП держави. Законодавством визначені суб’єкти:які є учасниками системи недержавного пенсійного страхування та формують відповідніпенсійні фонди, контролюючі органи, та суб’єкти які прямо здійснюють недержавнепенсійне страхування, тобто інституціями, що виконують функцію залучення страховихвнесків, зберігання, інвестування, та в подальшому здійснюють пенсійні виплати.
2. Недержавні пенсійні фонди є активними учасникаминедержавного пенсійного страхування. Світова практика свідчить, що недержавні пенсійніфонди ефективно сприяли у реформуванні пенсійних систем більшості країн. За видаминедержавні пенсійні фонди утворюються як відкриті пенсійні фонди, корпоративні пенсійніфонди та професійні пенсійні фонди.
3. Діяльність страхових компаніях зі страхуванняжиття є дещо ширшим поняттям ніж участь недержавних пенсійних фондів. На них покладаєтьсяобов’язок виплати довічних пенсій як учасників страхової компанії, так і учасниківнедержавного пенсійного фонду. Після закінчення пенсійного контракту з недержавнимпенсійним фондом, учасник даного фонду укладає договір зі страховою організацієюта передає письмову заяву для перерахування до страхової організації належних йомукоштів. Внаслідок цього відбувається перерозподіл фондів коштів від недержавногопенсійного фонду до страхової організації. Ці перерозподільчі фінансові відносинивиступають предметом фінансового права.
4. Недержавне пенсійне страхування здійснюють банки.Накопичення коштів в банках здійснюється шляхом відкриття пенсійних депозитних рахунків.Відкривати пенсійні депозитні рахунки вони можуть для накопичення пенсійних заощадженьу межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичнихосіб, що встановлюється згідно з законом.
5. Важливу функцію виконують посередники (брокерита агенти), які проводять роз’яснювальну та консультаційну роботу серед населеннята сприяють участі громадян у недержавному пенсійному страхуванні.
6. Автор вважає, що страхові компанії зі страхуванняжиття на етапі другого рівня — накопиченні коштів можуть виступати повноправнимиучасниками. Проте, не всі страхові компанії повинні мати таке право. Міністерствофінансів України, Державна комісія по регулюванню ринків фінансових послуг Україниповинні розробити спеціальні умови участі страховиків на етапі другого рівня пенсійноїсистеми. Також потрібно у разі участі страховиків створювати окремий резервний фонддля накопичень другого рівня, окремо від резервів страхової компанії, для гарантіїзбереження накопичень. Дані компанії повинні мати переважне прова з боку державина фінансування державних замовлень. Держава повинна проводити жорсткий фінансовийконтроль на даному етапі.
7. Державний нагляд та контроль у сфері недержавногопенсійного забезпечення — за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страховихорганізацій та банківських установ, які зберігають пенсійні активи — здійснює Державнакомісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Державний нагляд та контрольза діяльністю осіб, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, та зберігачівздійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового. Контроль за дотриманнямзаконодавства про захист економічної конкуренції у сфері недержавного пенсійногозабезпечення здійснює Антимонопольний комітет України.
Розділ V. Правовий режим фондів коштівнедержавного пенсійного страхування
Фонди коштів, які формуються у сфері недержавногопенсійного страхування з фінансової точки зору складаються з активів, які у своїйзагальній масі становлять значні фінансові ресурси. При характеристиці правовогорежиму цих фондів в більшій мірі потрібно робити акцент не на пенсійних виплатах,а на інвестиційній стороні діяльності суб’єктів, що здійснюють недержавне пенсійнестрахування, адже інвестиційна сторона, має вагоме значення як до збільшення кількостіактивів, і відповідно збільшення пенсійних внесків, шляхом нарахування на них прибутку,а також значення для публічних фінансів, як джерело фінансових ресурсів для розвиткуекономіки країни.
Пенсійні внески перетворюються у активи, подальшецільове інвестування яких залежить від недержавного пенсійного фонду та страховоїкомпанії, тобто від правильної стратегії інвестиційної політики.
В Україні правовий режим активів суб’єктів недержавногопенсійного страхування регулюється Законами України “Про недержавне пенсійне забезпечення”[130]та «Про страхування»[131].Недоліком вітчизняного законодавства, що регулює недержавне пенсійне забезпечення,є те, що в Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» регулюєтьсялише способи формування активів та інвестування недержавних пенсійних фондів, апорядок розміщення активів та резервів іншого суб’єкта — страхових компаній регулюєтьсяіншим законом — Законом України «Про страхуванняа». А оскільки страховікомпанії зі страхування життя є суб’єктом недержавного пенсійного забезпечення,їхню діяльність потрібно було б нормативно урегулювати в Законі України «Пронедержавне пенсійне забезпечення».
До складу пенсійних активів недержавного пенсійногофонду, відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»[132]належать: активи в грошових коштах; активи в цінних паперах; інші активи згідноз законодавством.
Пенсійні активи у цінних паперах складаються з:цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано Кабінетом МіністрівУкраїни, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами відповіднодо законодавства; />акцій та облігацій українських емітентів, що відповіднодо норм законодавства пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі абов торговельно-інформаційній системі, зареєстрованих у встановленому законодавствомпорядку, обсяги торгів на яких становлять не менше 25 відсотків від загальних обсягівторгів на організаційно оформлених ринках цінних паперів України (крім цінних паперів,на які здійснюється підписка згідно із законодавством); цінних паперів, погашеннята отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав, при цьому встановленнявимог до рейтингу зовнішнього боргу та визначення рейтингових компаній здійснюютьсяДержавною комісією з цінних паперів та фондового ринку; облігацій іноземних емітентів;акцій іноземних емітентів, що перебувають в обігу на організованих фондових ринкахта пройшли лістинг на одній з таких фондових бірж, як Нью-Йоркська, Лондонська,Токійська, Франкфуртська, або у торговельно-інформаційній системі НАСДАК (NASDAQ).Емітент цих акцій повинен провадити свою діяльність не менше ніж протягом 10 років[133].
Чітко визначений перелік цінних паперів складаєумови подальшого розміщення в них пенсійних активів.
Також існує заборона на розміщення пенсійних активівв деяких видах цінних паперів. Пенсійні активи пенсійного фонду в цінних паперахне можуть включати: цінні папери, емітентами яких є зберігач, особи, що здійснюютьуправління пенсійними активами, адміністратор, аудитор (аудиторська фірма) та особи,що надають консультаційні, агентські або рекламні послуги, з якими пенсійним фондомукладено відповідні договори, та їх пов’язані особи, засновники пенсійного фонду;цінні папери, які не пройшли лістинг фондової біржі або торговельно-інформаційноїсистеми; цінні папери, емітентами яких є інститути спільного інвестування, якщоінше не встановлено нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперівта фондового ринку; />векселі; />похідні цінні папери[134].
Заборона на розміщення пенсійних активів існуєдля захисту цих активів від можливих ризиків розміщення активів у цінні папери,які можуть підпасти під загрозу знецінення.
Стосовно формування пенсійних активів, то вонине можуть формуватися за рахунок коштів, отриманих на підставах, що суперечать законодавству,а також не можуть бути предметом застави і повинні використовуватися лише на перебаченіцілі.
Обчислення та визначення чистої вартості активівпенсійного фонду, їх облік, зарахування здійснюються адміністратором та особою,що здійснює управління активами такого пенсійного фонду, за методикою та у порядку,визначеними Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженнямз Державною комісією зрегулювання ринків фінансових послуг України[135].
Суттєвий момент інвестиційної політики недержавнихпенсійних фондів — передбачення обмежень з розміщення коштів, що дає змогу значнознизити економічні ризики[136].Так, За Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення»[137]інвестування дозволено здійснювати таким чином: банківські депозитні рахунки таощадні сертифікати — не більше 40% активів фонду, державні цінні папери — не більше40%, муніципальні цінні папери — не більше 20%, акцій українських емітентів — небільше 40%, цінні папери іноземних емітентів — не більше 40%, іпотечні цінні папери- не більше 40%, об’єкти нерухомості — не більше 10%, банківські метали — не більше60%.
Державне регулювання лімітів інвестування має забезпечитизахист інтересів учасників пенсійних фондів на етапі накопичення, інвестування тавикористання коштів цих фондів[138].
Законодавець розробив напрями інвестування, з метоюнадійної інвестиційної політики. Шляхом диференціації активів, пропорціональногорозподілу коштів можна досягнути бажаного економічного ефекту, і тим самим захистисьвід можливих негараздів у якомусь із напрямів інвестування.
Активи страхових компаній зі страхування життямають дещо інший порядок формування та розміщення. В Законі України «Про страхування»[139],зазначено про порядок розміщення страхових резервів. Обсяги страхових резервів маютьбути представлені такими категоріями дозволених активів: грошові кошти на поточномурахунку; банківські вклади (депозити); валютні вкладення згідно з валютного страхування;нерухоме майно; акції, облігації, іпотечні сертифікати; цінні папери, що емітуютьсядержавою; права вимоги до перестраховиків; інвестиції в економіку України за напрямами,визначеними Кабінетом Міністрів України; банківські метали; готівка в касі в обсягахлімітів залишків каси, установлених Національним банком України.
Фінансові ресурси страхової компанії зі страхуванняжиття постійно знаходять у русі й у часовому аспекті є фінансовими потоками[140].
Структура актив, які приймаються для представленнястрахових резервів із страхування життя встановлена Правилами розміщення страховихрезервів із страхування життя, затвердженими розпорядженням Державної комісії зрегулювання ринків фінансових послуг України[141].Відповідно до цих правил величина окремих категорій активів, у тому числі утворенихв іноземній вільно конвертованій валюті, приймається для представлення коштів страховихрезервів зі страхування життя в таких обсягах, а саме: грошові кошти на поточнихрахунках — не більше 10% загального розміру резервів; банківські вклади (депозити),валютні вкладення згідно з валютою страхування — не більше 50% загального розмірурезервів, при цьому в зобов’язаннях одного банку повинно бути не більше 20% загальногорозміру резервів; нерухоме майно — не більше 20% загального розміру резервів, прицьому вкладення в один об’єкт нерухомого майна не більше 10% загального розмірурезервів[142].
Активи, які приймаються до представлення страховихрезервів із страхування життя приймаються також в цінні папери. В акції українськихемітентів, що відповідно до законодавства пройшли процедуру лістингу на фондовійбіржі, уключені до біржового реєстру та перебувають в обігу на фондовій біржі,- не більше 30% загального розміру коштів страхових резервів, при цьому забороняєтьсябільше 5% загального розміру страхових резервів вкладати в акції одного емітента;облігації українського емітента — не більше 40% загального розміру страхових резервівдля облігацій українських емітентів, що відповідно до законодавства пройшли процедурулістингу на фондовій біржі, при цьому не більше 10% в облігації одного емітента,який здійснює свою діяльність не менше 5 років. Для емітентів, які свою діяльністьздійснюють менше 5 років, — не більше 10% загального розміру страхових резервів,при цьому не більше 3% в облігації одного емітента[143].
Страхові резерви можуть бути представлені в облігаціїукраїнських емітентів — не більше 40 відсотків загального розміру страхових резервівдля облігацій українських емітентів, що відповідно до законодавства пройшли процедурулістингу на фондовій біржі, уключені до біржового реєстру та перебувають в обігуна фондовій біржі, при цьому не більше 10 відсотків в облігації одного емітента,який здійснює свою діяльність не менше 5 років. Для емітентів, які свою діяльністьздійснюють менше 5 років, — не більше 10 відсотків загального розміру страховихрезервів, при цьому не більше 3 відсотків в облігації одного емітента. Розміщенніможливе в цінні папери, що емітуються державою, але не більше 50 відсотків загальногорозміру резервів[144].
Як бачимо для публічних потреб є досить вагомимрозміщення активів в облігаціях національних емітентів. Тому держава встановлюєвеликий відсоток дозволеності розміщення активів, для більшого стимулювання національноїекономіки.
Згідно правил розміщення страховихрезервів із страхування життя страхові організації зі страхування життя мають праворозміщувати страхові резерви в цінних паперах іноземних емітентів. Так розміщеннярезервів в акціях, облігаціях іноземних емітентів та цінних паперах іноземних держав,рейтинг зовнішнього боргу яких та визначення рейтингових компаній здійснюються Державноюкомісією з цінних паперів та фондового ринку, — не більше 20 відсотків загальногорозміру резервів. При цьому акції та облігації іноземних емітентів повинні перебуватив обігу на організованих фондових ринках та пройти лістинг на одній з таких фондовихбірж, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, або в торговельно-інформаційнійсистемі НАСДАК (NASDAQ). Емітент цих акцій та облігацій повинен здійснювати своюдіяльність не менше 10 років[145].
Розміщення резервів в цінних паперах іноземнихемітентів характеризується великою прибутковістю. Залежно від умов випуску їх нафондові ринки світу, існує більша ймовірність виправданих інвестицій. Проте відсотокзагального розміру розміщення резервів не є достатньо великим, щоб застерегтисьвід можливих падінь вартості цінних паперах на світових біржах.
Важливим значенням розміщення активів займає воблігаціях місцевих позик. Таким чином можливо отримати капітал для розвитку конкретногорегіону. Проте, страхові організації вкладають активи в облігації місцевих позиклише у економічно розвинені регіони.
Облігації місцевих позик, можна розмістити не більше10 відсотків загального розміру резервів, при цьому облігації що відповідно до законодавстваповинні пройти процедуру лістингу на фондовій біржі, бути уключеними до біржовогореєстру та перебувати в обігу на фондовій біржі[146].
Розміщувати резерви можливо в іпотечні сертифікати,визначені законодавством України в розмірі не більш як 10 відсотків загального розмірурезервів.
Страхові компанії зі страхування життя можуть матиправа вимоги до перестраховиків, проте разом не більше 40 відсотків загального розмірурезервів, при цьому права вимоги до перестраховиків-резидентів приймаються у розміріне більше 20 відсотків загального розміру резервів до кожного такого перестраховика-резидента.
Права вимоги до перестраховиків-нерезидентів приймаютьсяу розмірі разом не більше 25 відсотків загального розміру резервів, якщо рейтингфінансової надійності (стійкості) перестраховика-нерезидента країни — члена Єдиногоекономічного простору нижчий за один з таких, як “В” (A. M. Best, США), “Ba”(Moody’s Investors Service, США), «BB» (Standard & Poor’s, США),«BB» (Fitch Ratings, Великобританія), або якщо рейтинг фінансової надійності(стійкості) перестраховика-нерезидента (країни іншої, ніж країни — члена Єдиногоекономічного простору) нижчий за один з таких, як «В+» (A. M. Best, США),«Baа» (Moody’s Investors Service, США), «BВB» (Standard &Poor’s, США), «BВB» (Fitch Ratings, Великобританія) [147].
Рейтинг фінансовогї надійності підтверджує гарантіювиконання перестраховиком своїх зобов’язань.
Рейтинг престрахових компаній можна розглядатияк допоміжний критерій при виборі перестрахової компанії[148].
Права вимоги до перестраховиків визначаються яксума часток перестраховиків у страхових резервах.
Розміщення страхових резервів можливе і шляхомдовгострокового фінансування певної сфери економіки. Довгострокове фінансування(кредитування) житлового будівництва — не більше 10 відсотків загального розмірурезервів. При цьому в окремий об’єкт інвестування — не більше 5 відсотків загальногорозміру резервів, за виключенням інвестування в розвиток ринку іпотечного кредитуванняшляхом придбання цінних паперів, емітованих Державною іпотечною установою[149].
Стосовно розміщення в банківських металах, то напоточних та вкладних (депозитних) рахунках у банківських металах разом не більше10 відсотків загального розміру резервів. Страхові компанії мають право видаватикредити страхувальникам-громадянам, тим самим розміщуючи резерви, але не більше20 відсотків загального розміру резервів.
Страхові компанії зі страхування життя здійснюютьінвестувіання в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом МіністрівУкраїни, але не більше 20 відсотків загального розміру резервів. Інвестування галузейекономіки України за рахунок коштів страхових резервів проводиться за наступниминапрямками: розроблення та впровадження високотехнічного устаткування, іншої інноваційної продукції, ресурсо- та енергозберігаючих технологій;розвиток інфраструктури туризму/>; добування корисних копалин/>; перероблення відходів гірничо-металургійного виробництва; будівництвожитла/>; розвиток транспортної інфраструктури, у тому числі будівництвота реконструкція автомобільних доріг; розвиток сектору зв’язку та телекомунікацій;розвиток ринку іпотечного кредитування шляхом придбання цінних паперів, емітованихДержавною іпотечною установою[150].
Автор вважає, що потрібно збільшити ліміт коштів,які можна інвестувати в економіку України, що дозволить отримати додаткові фінансовінадходження.
Таким чином за допомогою коштів страховиків можнарозвивати ті галузі економіки, які мають важливе значення для держави. Шляхом залученняцих коштів долається дефіцит бюджету на розвиток окремих галузей. Для прикладу будівництвота ремонт доріг, яке так необхідно для держави і на що постійно не вистачає коштів,проводиться за рахунок інвестованих страхових резервів.
Для представлення страхових резервів із страхуванняжиття не можуть використовуватись позики (кредити, поворотна фінансова допомога,інші позикові кошти), цінні папери із зобов’язаннями зворотного викупу, цінні папери,за якими не здійснено повної оплати їх вартості, кошти, надані банкам на умовахсубординованого боргу, помилково перераховані кошти на рахунок страховика, сумистрахових платежів, які підлягають поверненню страхувальнику в період, наступнийза звітним, відповідно до законодавства[151].
Згідно з законодавством, 85% інвестиційного доходукомпанія зі страхування життя має віддати клієнту, і тільки 15% йде на адміністративнівитрати, пов’язані з оплатою праці працівникам страхової організації, та інвестуваннямактивів. В європейській практиці 92-95 % інвестиційного доходу розподіляється міжклієнтами компанії, і менше коштів йде на адміністративні витрати. Будь-яка страховакомпанія має мати власну інвестиційну політику, що повинна відповідати принципамі стандартам вітчизняного і міжнародного регулювання[152].
 Висновки до розділу
1. Правовий режим фондів коштів недержавного пенсійногострахування регулює законність дотримання вимог, щодо розміщення пенсійних активівта страхових резервів. При характеристиці правового режиму цих фондів в більшіймірі потрібно робити на значенні та ролі цінних паперів, в яких вкладаються активита резерви, як предмету фінансово-правового регулювання, а також на інвестиційнійстороні діяльності суб’єктів, що здійснюють недержавне пенсійне страхування, аджеінвестиційна сторона, має вагоме значення як до збільшення кількості активів, івідповідно збільшення пенсійних внесків, шляхом нарахування на них прибутку, а такожзначення для публічних фінансів, як джерело фінансових ресурсів для розвитку економікикраїни.
2. Недоліком законодавства, що регулює недержавнепенсійне забезпечення, є те, що в Законом України «Про недержавне пенсійнезабезпечення» регулюється лише способи формування активів та інвестування недержавнихпенсійних фондів, а порядок розміщення активів та резервів іншого суб’єкта — страховихкомпаній регулюється іншим законом — Законом України «Про страхуванняя».А оскільки страхові компанії зі страхування життя є суб’єктом недержавного пенсійногозабезпечення, їхню діяльність потрібно було б нормативно урегулювати в Законі України«Про недержавне пенсійне забезпечення».
3. До складу пенсійних активів недержавного пенсійногофонду, відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»належать: активи в грошових коштах; активи в цінних паперах; інші активи згідноз законодавством.
4. Законодавством по-різному встановлені для недержавнихпенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя правила розміщення пенсійнихактивів та страхових резервів. Стосовно однакових цінних паперів існують різні відсотковіліміти, що зумовлено самою специфікою діяльності цих суб’єктів.
5. Страхові компанії зі страхування життя здійснюютьінвестувіання в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом МіністрівУкраїни, але не більше 20 відсотків загального розміру резервів. Інвестування галузейекономіки України за рахунок коштів страхових резервів. Таким чином за допомогоюкоштів страховиків можна розвивати ті галузі економіки, які мають важливе значеннядля держави. Шляхом залучення цих коштів долається дефіцит бюджету на розвиток окремихгалузей, тому дані фонди коштів для держави мають вагоме значення. Автор вважає,що потрібно збільшити ліміт коштів, які можна інвестувати в економіку України, щодозволить отримати додаткові фінансові надходження.
Розділ VI. Оподаткування діяльності тазвітність в сфері недержавного пенсійного страхування
Як інститут фінансового права недержавне пенсійнестрахування підпадає під ще однин інститут фінансового права — оподаткування. Оподаткуванняв системі недержавного пенсійного страхування має важливе значення.
Як зазначає А.А. Нечай, ефективна система оподаткуваннямає створювати достатнє економічне заохочення роботодавців для утворення корпоративнихпенсійних фондів або сплати пенсійних внесків на користь своїх працівників до іншихвидів пенсійних фондів. Але вона також не повинна надавати необґрунтовано великіподаткові пільги чи звільнення від оподаткування, які зменшують надходження до Державногота місцевих бюджетів[153].
В системі недержавного пенсійного страхування оподаткуванняпотрібно розглядати з позиції страхування фізичних осіб, які є вкладниками недержавнихпенсійних фондів та страхових організацій зі страхування життя; оподаткування юридичнихосіб — роботодавців, які сплачують пенсійні внески за працівників до системи недержавногопенсійного забезпечення; та з позиції оподаткування самих страхових організацій.
У світовій практиці існують моделі оподаткуванняпенсійних накопичень. Найпоширенішими є наступні чотири моделі:
Перша модель:
1) не оподатковуються пенсійні внески під час їхсплати до недержавного пенсійного фонду;
2) не оподатковуються інвестиційний дохід недержавногопенсійного фонду та інші пасивні доходи недержавного пенсійного фонду під час їхотримання пенсійним фондом та розподілення між учасниками недержавного пенсійногофонду;
3) оподатковуються пенсійні виплати під час їхпереказу фізичним особам-учасникам пенсійного фонду, які вже досягли свого пенсійноговіку.
Друга модель:
1) оподатковуються пенсійні внески під час їх сплатидо недержавного пенсійного фонду;
2) не оподатковуються інвестиційний дохід та іншіпасивні доходи недержавного пенсійного фонду під час їх отримання пенсійним фондомта розподілення між учасниками недержавного пенсійного фонду;
3) не оподатковуються пенсійні виплати під часїх переказу фізичним особам-учасникам пенсійного фонду, які вже досягли свого пенсійноговіку.
Третя модель:
1) оподатковуються пенсійні внески під час їх сплатидо недержавного пенсійного фонду;
2) оподатковуються інвестиційний дохід та іншіпасивні доходи недержавного пенсійного фонду під час їх отримання пенсійним фондомта розподілення між учасниками недержавного пенсійного фонду;
3) не оподатковуються пенсійні виплати під часїх переказу фізичним особам-учасникам пенсійного фонду, які вже досягли свого пенсійноговіку.
Четверта модель:
1) не оподатковуються пенсійні внески під час їхсплати до недержавного пенсійного фонду;
2) оподатковуються інвестиційний дохід та іншіпасивні доходи недержавного пенсійного фонду під час їх отримання пенсійним фондомта розподілення між учасниками недержавного пенсійного фонду;
3) оподатковуються пенсійні виплати під час їхпереказу фізичним особам-учасникам пенсійного фонду, які вже досягли свого пенсійноговіку[154].
Важливим є запровадження конкретної моделі оподаткуваннянедержавного пенсійного страхування, і підбір найбільш досконалої, адже в результатіцього потрібно задовільнити інтереси як вкладників так і учасників, які здійснюютьнедержавне пенсійне страхування, та публічні інтереси держави.
Ці чотири моделі отримали найбільше застосуваннятому, що в них не виникає подвійного оподаткування одних і тих же сум коштів. Вінших моделях виникає подвійне оподаткування сум або значно ускладнюється процедурасплати податків на суми, які ще не були оподатковані або ж виникає повне звільненнявід оподаткування всіх коштів, які вносяться до недержавних пенсійних фондів[155].
Для розвитку страхових накопичувальних послуг вУкраїні створені певні податкові пільги як для юридичних, так і для фізичних осіб.Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»[156],юридичні особи можуть відраховувати на валові витрати платежі за довгостроковимстрахуванням життя своїх співробітників у межах 15% від фонду заробітної плати.При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів зазначених п.6.5.1 ст.6Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»[157]:податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платникаподатку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата, якщо його розмірне перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, що діяє дляпрацездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленоїдо найближчих 10 гривень.
Тобто, якщо підприємство є учасником системи недержавногопенсійного страхування, і уклало договори страхування життя на 10 і більше років,воно матиме можливість накопичувати фонди для персоналу на з прибутку, а відносититакі витрати в межах встановленої суми на валові витрати. Крім цього при укладеннідвох чи трьох договорів страхування (наприклад, договору на довгострокове страхуванняжиття та договору на недержавне пенсійне забезпечення), загальна сума внесків зацими договорами не може перевищувати у сукупності 15% річної заробітної плати застрахованогопрацівника[158].
Податкові пільги держава встановила і до страхувальниківфізичних осіб, які самостійно, за власний рахунок сплачують страхові внески. В такомувипадку прибутковий податок, сплачений з цих коштів, держава повертає йому за схемоюподаткового кредиту. Страхувальник повинен у податковій декларації зазначити і підтвердитиплатежі на страхування життя, і має право отримати від держави компенсацію в рахуноксплаченого 13-відсоткового податку[159].
Таким чином держава активно стимулює (заохочує)як фізичних так і юридичних осіб до участі в системі недержавного пенсійного страхування.Податкові органи повертають податковий кредит, перерозподіляючи податкові надходження,з подальшим поверненням їх платнику.
Відповідним чином оподатковуються і страхові організації.Вони сплачують низку податкових платежів, таких як податок на додану вартість, податокна прибуток та ін. Страхові організації є активним учасником податкового процесу,в якому вони сприяють оподаткуванню та звільненні від оподаткування та поверненняподаткового кредиту як юридичним так і фізичним особам, так і самостійно підпадаютьоподаткуванню. Для різних видів оподаткування існують різні механізми оподаткування.
Розглянемо оподаткування страхових організаційподатком на додану вартість.
Згідно із Законом України «Про податок надодану вартість» не є об’єктом оподаткування надання послуг із страхування,співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страховоїдіяльності відповідно до закону, а також пов’язаних з такою діяльністю послуг страхових(перестрахових) брокерів та страхових агентів. Якщо обсяг операцій за останні 2місяців не перевищує 300 тис. Грн без урахування ПДВ, то страховик не зобов’язанийреєструватись платником цього податку. У разі перевищення зазначеного обсягу операційстраховик зобов’язаний зареєструватись платником цього податку. При цьому, якщообсяг оподаткованих операцій протягом звітного періоду перевищує суму 300 тис. грнне більше ніж у два рази, страховик зобов’язаний надіслати податковому органу заявупро реєстрацію протягом дванадцяти календарних днів, наступних за таким звітнимперіодом[160].
Оподаткування страхових організацій податком наприбуток. Оподаткування страхових організацій податком на прибуток здійснюєтьсяна підставі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»[161].Таким чином інвестиційний дохід від розміщення коштів резервів страхування життяоподатковується в частці, що є різницею між загальною його сумою і часткою, яканалежить страховику, та часткою яка спрямовується до математичних резервів зі страхуванняжиття. При цьому частка не може перевищувати 15%, а відрахування до математичнихрезервів — 85% такого доходу. Ставка на оподатковувану частку цього доходу становить25%.
Доходи, одержані за договором довгострокового страхуванняжиття або недержавного пенсійного забезпечення при порушенні вимог, установленихзаконом, або довгостроковому розірванні вказаних договорів у повній сумі оподатковуютьсяза ставкою 3%. При цьому на суму таких договорів нараховується і пеня, на суму податковогоборгу, розрахована з початку податкового періоду, наступного за податковим періодом,на який припадає отримання таких доходів страховиком, до дня їх включення до валовогодоходу такого страховика. Пеня нараховується у розмірі 120% облікової ставки НБУвизначеної на дату, на яку облікова ставка є вищою, або дата отримання доходу абодата розірвання (порушення) договору. Страхова організація подає податкову деклараціюдодержавного податкового органу, та сплачує податок. У страховика можуть виникатитимчасові і постійні різниці з податку на прибуток. Постійні різниці одразу включаютьсядо витрат з податку на прибуток, а тимчасові — до відстрочених податкових активівчи зобов’язань[162].
Також варто зазначити відбувається оподаткуваннята облік доходів з джерело їх походження. Відповідно до Закону України «Прооподаткування прибутку підприємств»[163]визначено, що доходи з джерелом їх походження з України — це будь-які доходи, отриманірезидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України,включаючи проценти, дивіденди, рояллі та будь-які інші види пасивних доходів, сплаченихрезидентами України. Включаються сюди і доходи, отримані у вигляді внесків та премійна страхування, перестрахування ризиків на території України та ін.
В системі недержавного пенсійного страхування обов’язковоює звітність та оприлюднення інформації щодо недержавного пенсійного забезпечення.
Адміністратор щоквартально подає звітність з недержавногопенсійного забезпечення: Державній комісії з регулювання ринків фінансових послугУкраїни; радам пенсійних фондів, з якими він уклав договори про адмініструванняпенсійних фондів. />Щорічно адміністратор подає Державній комісіїз регулювання ринків фінансових послуг України по кожному пенсійному фонду зведенийзвіт, який містить інформацію про пенсійний фонд, а також дані звітів про здійсненняним адміністрування такого пенсійного фонду та звітів, наданих протягом звітногороку адміністратору особами, які здійснюють управління активами, та зберігачем.У разі погіршення фінансового стану пенсійного фонду Державна комісія з регулюванняринків фінансових послуг України може встановлювати іншу періодичність подання звітностіадміністратором, але не частіше одного разу на тиждень. Критерії оцінки фінансовогостану пенсійного фонду встановлюються Державною комісією з регулювання ринків фінансовихпослуг України[164].
Обов’язок щодо надання звітності поширюється наосіб, які здійснюють управління активами/>/>. Порядокподання звітності про управління активами пенсійних фондів встановлюються Державноюкомісією з цінних паперів та фондового ринку. />/>Порядокподання звітності зберігачем про обслуговування пенсійних фондів особам, визначенимцією частиною, та вимоги до такої звітності встановлюються Державною комісією зцінних паперів та фондового ринку.
Страхові організації зі страхування життя, що надаютьпослуги з недержавного пенсійного забезпечення подають звітність з недержавногопенсійного забезпечення Державній комісії з регулювання ринків фінансових послугУкраїни, фізичним та юридичним особам, з якими укладено відповідні договори. />Порядок подання страховою організацією звітності з недержавного пенсійногозабезпечення встановлюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послугУкраїни[165].Висновки до розділу
1. Оподаткування в системі недержавного пенсійногострахування потрібно розглядати з позиції страхування фізичних осіб, які є вкладникаминедержавних пенсійних фондів та страхових організацій зі страхування життя; оподаткуванняюридичних осіб — роботодавців, які сплачують пенсійні внески за працівників до системинедержавного пенсійного забезпечення; та з позиції оподаткування самих недержавнихпенсійних фондів та страхових організацій.
2. Важливим є запровадження конкретної моделі оподаткуваннянедержавного пенсійного страхування, і підбір найбільш досконалої, щоб уникнутиподвійного оподаткування. Адже в результаті цього потрібно задовільнити інтересияк вкладників так і учасників, які здійснюють недержавне пенсійне страхування, тапублічні інтереси держави.
3. Держава активно стимулює (заохочує) як фізичнихтак і юридичних осіб до участі в системі недержавного пенсійного страхування шляхомнадання податкових пільг.
4. Оподатковується діяльність страхових організацій.Відповідно страхові організації сплачують податок на додану вартість, податок наприбуток, податок доходів з джерелом їх походження.
5. Обов’язковим для виконання суб’єктами, які здійснюютьнедержавне пенсійне страхування є подання фінансової звітності відповідним контролюючимструктурам — Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державнійкомісії з цінних паперів та фондового ринку за визначеними правилами.
Розділ VII. Зарубіжний досвід функціонуваннянедержавного пенсійного страхування та пропозиції щодо покращення недержавного пенсійногострахування як інституту фінансового права в Україні
За кордоном, у розвинених країнах інститут недержавногопенсійного страхування займає важливе місце як з точки зору вирішення проблем соціальноїполітики, і як значний фінансовий ресурс, участь якого у створенні внутрішньоговалового продукту та національного доходу є невід’ємною.
Широкого поширення набули як недержавні пенсійніфонди, так і страхові компанії зі страхування життя. За допомогою цих суб’єктівнедержавного пенсійного страхування рід держав змогло провести пенсійні реформи.
Пенсійні системи сьогодні реформуються в більшостідержав світу, оскільки їхня традиційна побудова не відповідає реаліям: зростаннютривалості життя і зниженню народжуваності. У таких умовах майже неможливо застосовуватиколишні методи побудови пенсійної системи. Традиційні (солідарні) пенсійні системибули створені з урахуванням того, що кількість нових учасників зростатиме нескінченно,проте згідно демографічних прогнозів у Європі та багатьох інших країнах необхіднакількість нових учасників не з’явилась. Незалежно від побудови системи пенсійногозабезпечення, пенсіонери споживають частину ВВП країни, виробленої працюючим населенням.Для цього держава збирає частину продукту, виробленого молодим поколінням. [166].
Як бачимо, демографічна ситуація дає підстави дляпроведення пенсійних реформ, адже солідарна система не в змозі впоратися із навантаженням.Тому недержавне пенсійне страхування покликане допомогти державі задовольнити публічніінтереси.
Більшість країн світу здійснювали пенсійну реформупоетапно, і яка складається із трьох рівнів: солідарної, обов’язкової накопичувальної,та недержавного пенсійного страхування. Загалом, що характерного до більшості країн,в них в ході проведення пенсійних реформ, запроваджувалось поступове збільшенняпенсійного віку.
У розвинених країнах світу в 90-х рр. були проведеніпенсійні реформи — у США в 1995 р., у Великобританії в 1994 р., у Франції в 1993р.,у Італії у 1992 р., у Німеччині у 1992 р.
США можна вважати найбільш розвиненим представникомнедержавного пенсійного страхування. В США у пенсійному забезпеченні громадян важливуроль відіграють добровільні приватні пенсійні програми. В 90-х рр. ХХ ст. цими програмамибуло охоплено 40-45% найманих працівників приватного сектора, а пенсії що були отриманіз фондів недержавного пенсійного страхування становили у середньому 20% сукупнихприбутків всіх пенсіонерів США. Держава контролює діяльність добровільних приватнихфондів. У 1974 р. Прийнято закон, який передбачає не лише контроль, а й ще системуподаткових пільг, які стимулюють створення таких фондів. Роботодавці зацікавленіу створенні власних приватних пенсійних фондів, оскільки внески, які перераховуютьсяу пенсійний фонд чи страхову компанію (за умови охоплення 70% працівників) не розглядаютьсяяк прибуток і не обкладаються податком. Крім цього можливо використовувати фінансовіактиви фондів для інвестування[167].
Недержавне пенсійне страхування у Франції характеризуєтьсятим, що було запроваджено нові умови роботи пенсійних фондів, участь у яких дозволялабудь-якій особі зменшити на 10% суму доходів, що підлягають оподаткуванню. Такимчином, влада, продекларувавши зниження податків закликала населення до активноїучасті в приватних пенсійних фондах. В 2000 р. Близько 46% домогосподарств Франціїбрали участь в одній із приватних пенсійних програм[168].
Німецька недержаве пенсійне страхування відзначаєтьсятим, що на відповідному підприємстві створюється відповідний самоврядний структурнийпідрозділ, який виконує функцію корпоративного та особистого пенсійного страхуванняпрацівників. Накопичені кошти йдуть на відновлення та модернізацію виробництва.В Німеччині страхова діяльність суворо контролюється державою. Особливістю є те,що страхові організації тісно взаємодіють з великим промисловим капіталом, і розповсюдженавзаємна участь в капіталі і в управлінні. У Німеччині кожен повинен мати посвідченнязастрахованого відповідно до якого він вніс внесок у касу пенсійного страхування[169].
Позитивний досвід Німеччини стосовно проведеннямодернізації і оновлення виробництва за рахунок фондів коштів недержавного пенсійногострахування на конкретному підприємстві варто ввібрати і Україні. Практично з часіврозпаду СРСР модернізація не проводилася ні на жодному підприємстві, а це уповільнюєпроцес виробництва. Шляхом формування на великих підприємствах таких фондів коштів,можливо буде досить ефективно використовувати цю ресурсну базу.
В Італії існує Національний інститут страховика,який був утворений ще у 1912р. і діяльність якого з самого початку сконцентровуваласьв більшій мірі на страхуванні життя. В Італії ця установа виступає державним гарантомза угодами зі страхування життя[170].
У Великобританії розмір накопичень недержавноїформи пенсійного страхування впливає на величину виплат з державної системи пенсійногозабезпечення, яка грунтується на рівні отриманої заробітної плати. Особи, що уклалидоговір приватного пенсійного страхування, разом із членами професійних пенсійнихсистем, отримують можливість сплачувати знижений розмір внесків до системи соціальногострахування. Для підвищення привабливості приватних пенсійних схем уряд Великобританіїсубсидував приватні пенсій додатковими податковими пільгами[171].
Пенсійна система Австрії до 2003 р. була схожана Українську — держава опосередковано стимулювала індивідуальне пенсійне накопиченнячерез податкові пільги. В 2003 р. була введене нова система прямих дотацій (державастала доплачувати). Зараз, при цілком рівних умовах діяльності для страхових компанійі пенсійних фондів, страхові компанії не тільки виступають повноцінними учасникамиавстрійської пенсійної системи, але і користуються у населення набагато більшоюпопулярністю[172].
Найбільшим за обсягом страхових премій зі страхуванняжиття є страховий ринок Японія. Його частка становить приблизно 32% світового обсягустрахових премій зі страхування життя. У вигляді додаткових пенсій виступають внескироботодавців. Особливістю японського страхування є страхування фізичних осіб черезсистему поштових відділень. Кошти з поштового страхового фонду поступають на спеціальнірахунки Міністерства фінансів, а потім через державні кредитні інститути використовуютьсядля фінансування кредитів і капіталовкладень у різні сфери японської економіки[173].
В Російській Федерації Федеральний Закон«Про недержавні пенсійні фонди»[174]був прийнятий в 1998 р., значно раніше ніж в Україні. В подальшому було доповненопоняття недержавного пенсійного фонду в редакції Федерального Закону від 2003 р.Згідно цього Закону недержавний пенсійний фонд визначається як особлива організаційно-правоваформа некомерційної організації соціального забезпечення, виключеними видами діяльностіякої є: діяльність по недержавному пенсійному забезпеченню учасників фонду, діяльністьв якості страховика по обов’язковому і професійному страхуванню. Цей Закон не розділяєфонди на види[175].
Акумульовані у страхових компаніях ресурси черезсистему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання іншихпрограм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницькимструктурам і державі в цілому[176].
Не дивно, що в країнах Європейського Союзу компаніїзі страхування життя продовжують залишатися домінуючим типом інституційного інвестора,який «тримає» на собі ліквідність ринку цінних паперів та інших фінансовихінструментів. Так, у Франції у 1999 р. з загальних інвестицій страхувальників урозмірі 701 млрд євро 610 млрд або 87% припадає на страхування життя. Загальновідомо,що страхові компанії США, Японії, країн-членів ЄС акумулюють значно більше коштів,аніж банки. Резерви найкрупніших страховиків сягають сотень мільярдів доларів, аблизько 90% населення мають поліси довгострокового накопичувального страхування[177].
Окрім того, що страхування є джерелом інвестиційнихресурсів, воно є важливим розв’язання соціальних проблем. Навіть у країнах з розвинутоюі багатосторонньою системою державного соціального захисту поряд із нею існуютьринки добровільного особистого страхування, зокрема, у Німеччині на добровільнестрахування життя щорічно спрямовується в середньому 2,7% внутрішнього національногодоходу, у Франції — 5%. В Україні цей показник сягає ледве 0,006% при фактично повнійвідсутності реального соціального захисту населення з боку держави. В Європі резервиз даного виду страхування перевищують 1,3 трильйона євро[178].
Стосовно правового регулювання недержавного пенсійногострахування, в Європі діють два основоположні нормативні акти: Директиви Парламентуі Ради Європи “Про діяльність і нагляд за установами професійного пенсійного забезпечення”[179]та Директива Парламенту і Ради Європи «Про страхування життя»[180]
Зростаюча щороку популярність недержавного пенсійногострахування в країнах із стабільно функціональною ринковою економікою пояснюєтьсятим, що тільки близько 15% населення є підприємцями, а решта — це наймані працівники,які не покладають особливих надій на державу і усвідомлюють неможливість отриматироботу на підприємствах при досягненні похилого віку. Відтак, розв’язання цієї доситьболючої соціальної проблеми полягає у розробці і вдосконаленні різноманітних накопичувальнихпрограм[181].
В Україні чітка державна політика стосовно підтримкидовгострокового накопичувального страхування поки що відсутня. У будь-якому випадкупроцес зближення інтересів держави і страховиків в Україні розпочався, причому паралельноз пенсійною реформою. Зрозуміло, що держава не може і не буде брати на себе усювідповідальність за систему соціального захисту, отже, значення довгостроковогострахування громадян у суспільному житті нашої країни невпинно зростатиме[182].
Для покращення недержавного пенсійного страхуванняяк інституту фінансового права в Україні потрібно ввібрати весь позитивний досвіддержав, які успішно здійснили пенсійні реформи. Для викликання більшого інтересусуспільства до цього інституту та використання від нього користі для державних цілейпотрібно:
– заохочувати як населення так і роботодавців до участів системі недержавного пенсійного страхування, шляхом надання відчутних податковихпільг;
– проведення активної роз’яснювальної роботи серед громадянта на підприємствах про переваги недержавного пенсійного страхування;
– розроблення спільних проектів розвитку суб’єктів недержаввногопенсійного страхування та держави;
– використання фондів коштів недержавного пенсійного страхуваннядля формування ВВП України як особливого фінансового інституту.
 
Висновки до розділу
1. Пенсійні системи сьогодні реформуються в більшостідержав світу, оскільки їхня традиційна побудова не відповідає реаліям: зростаннютривалості життя і зниженню народжуваності. У таких умовах майже неможливо застосовуватиколишні методи побудови пенсійної системи.
2. Великого значення набули як недержавні пенсійніфонди, так і страхові компанії зі страхування життя. За допомогою цих суб’єктівнедержавного пенсійного страхування рід держав змогло провести пенсійні реформи.
3. Якісно пенсійні системи були реформовані в США,Франції, Німеччині, Великобританії, Японії. В кожній із цих країн впровадження недержавногопенсійного забезпечення має свої особливості. Робиться акцент на податкових пільгах,на заснуванні на підприємствах окремих пенсійних підрозділів, на можливості накопичуватикошти на підприємстві в окремий фонд на спільній діяльності держави, недержавнихпенсійних фондів та страхових компаній.
4. В країнах Європейського Союзу компанії зі страхуванняжиття продовжують залишатися домінуючим типом інституційного інвестора, який«тримає» на собі ліквідність ринку цінних паперів та інших фінансовихінструментів. Пенсійне страхування є джерелом інвестиційних ресурсів, воно є важливимрозв’язання соціальних проблем.
5. Акумульовані у страхових компаніях ресурси черезсистему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання іншихпрограм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницькимструктурам і державі в цілому.
6. Для покращення недержавного пенсійного страхуванняяк інституту фінансового права в Україні потрібно ввібрати весь позитивний досвіддержав, які успішно здійснили пенсійні реформи. Для викликання більшого інтересусуспільства до цього інституту та використання від нього користі для державних цілейпотрібно:
– заохочувати як населення так і роботодавців до участів системі недержавного пенсійного страхування, шляхом надання відчутних податковихпільг;
– проведення активної роз’яснювальної роботи серед громадянта роботодавців про переваги недержавного пенсійного страхування та його публічнузначущість;
– розроблення спільних проектів розвитку суб’єктів недержавногопенсійного страхування та держави;
– використання фондів коштів недержавного пенсійного страхуваннядля інвестування в України як особливого фінансового інституту.
– на загальнодержавному рівні акцентувати на тому, щоучасть у недержавному пенсійному страхуванні сприяє розподілу та перерозподілу внутрішньоговалового продукту та національного доходу на прикладі іноземних держав.
Висновки
1. З самого початкузародження пенсійного страхування фонди грошових коштів були і залишаються йогоосновою. Держава ініціює створення відповідних матеріальних фондів, які і є основоюстрахових фондів, а також регламентує ї подальший рух, та задоволення публічнихпотреб, а це в свою чергу є сферою публічних фінансів. Фонди коштів пенсіного страхуваннявідображають сукупність форм фінансових ресурсів, а також порядок формування, розподілута використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів страховихфондів, методи їх планування, форми управління даними фінансами, фінансовий контроль,а також фінансове законодавство у сфері страхування. Тому пенсійне страхування виступаєпредметом регулювання фінансового права.
2. Розвиток пенсійного страхування пройшов тривалуеволюцію від примітивних фондів взаємодопомоги до розвиненого фінансово-правовогоінституту. В період Царської Росії монополізмом страхових товариств які були імперськоювласністю. Згодом було знято заборону на діяльність в зарубіжних страхових товариств,встановлено обов’язок резервувати на рахунках державного банку 30% надходжень відстрахових платежів. Це заклало фундамент резервування коштів страховими організаціями,як матеріальної гарантії, та розвивало державний фінансовий контроль.
3. В кінці ХІХ, на початку ХХ ст. на територіїЗахідної України активно працювали іноземні страхові товариства. Страхове товариство«Дністер» стало вагомою фінансовою інстанцією усієї Австро-Угорської імперії.В Чернівцях розпочало свою діяльність товариство взаємного страхування життя тапенсій «Карпатія», характерною рисою якого було все охоплення страховогоринку, щоб люди різного статку могли скористатися страховими послугами. Створенняцього товариства сприяло появі В Україні такого інституту, як недержавне пенсійнестрахування. Було закладено фундамент для подальшого розвитку цього інституту внашій державі.
4. На початку ХХ ст.у Львові функціонувала низка пенсійних фондів. Одним з яскравих прикладів був Пенсійнийфонд працівників міських електричних закладів у Львові. Функціонування цього пенсійногофонду є прикладом грамотного розвитку недержавного пенсійного страхування на територіїУкраїни. Ці фонди за своєю суттю слід відносити до сучасних недержавний корпоративнихпенсійних фондів.
5. Період з 1917 р. до середини 1921 р. характеризувавсяповним домінуванням держави у фінансовому праві. Відбувається ліквідацією дореволюційнихфінансово-кредитних установ. Починаючи з 1968 р. пенсійне страхування здійснювалосьсплатою внесків шляхом перерахунків їх із заробітної плати. Вже в 1970 р. із зібранихз особистого страхування внесків близько 69 % поступило шляхом перерахунку. Такожбули введені нові види особистого страхування, які дістали відбиток на розвиткуфінансової системи.
6. В 1991 р. був прийнятийЗакон України «Про пенсійне забезпечення», який став основою регулюванняпенсійного страхування в незалежній Україні. Створено Пенсійний фонд України яксамостійну фінансову структуру, а згодом переформовано у державний позабюджетнийфонд, та створено ще декілька позабюджетних фондів, з метою акумуляції та використаннякоштів на строго визначені публічні цілі, що мають значення для усієї держави, зокремазагальнообов’язкове державне соціальне страхування.
7. Відбулися подальшізміни щодо пенсійного реформування в Україні. В 1996 р. було прийнято Закон України«Про страхування», яким регулюється порядок здійснення недержавного пенсійногострахування страховими компаніями зі страхування життя. У 2003 році було прийнятоЗакон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,та Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення», що вступили вдію 2004 р. Було запозичено міжнародний досвід розвитку недержавного пенсійногострахування, як вагомого фінансово інституту, та запровадження інструменту інвестуваннястрахових пенсійних активів Розпочали свою діяльність велика кількість як іноземнихтак і українських страхових компаній у сфері страхування життя та пенсій, а такожвелика кількість недержавних пенсійних фондів та банківських установ, які сталивагомими суб’єктами розвитку недержавного пенсійного страхування. В Україні наставновий період розвитку інституту недержавного пенсійного страхування.
8. Страхування виступає предметом фінансового правовогорегулювання. З точки зору предмету правового регулювання страхування являє собоюодну з найдавніших категорій суспільних відносин. Страхування є складовою частиноюкатегорії фінансів, так як страхуванню належать ті ж ознаки, що й категорії фінансів.Перша ознака — це грошовий характер. Всі фінансові відносини є грошовими відносинами.Всі страхові відносини також є грошовими відносинами, оскільки в основі страхуваннялежить економічний інтерес, виражений в грошовій формі. Друга ознака фінансів — це їх перерозподільчий характер. Категорії страхування також належить перерозподільчийхарактер, оскільки за допомогою інституту страхування відбувається перерозподілризику на всіх учасників страхового фонду, а перерозподільчі відносини, як уже відомо,пов’язані з рухом грошової форми вартості. Фінансова сторона при страхування наявнаі при страховому відшкодуванні, яке здійснюється у матеріальній або грошовій формі,що формуються і використовуються в якості грошових засобів в процесі розподілу таперерозподілу грошових фондів та накопичень.
9. Для фактичного здійсненнястрахування, дані відносини при їх практичній реалізації повинні приймати правовуформу. Держава своєю волею, своєю силою строговимальовує рамки, в межах яких суб’єкти вступають у взаємовідносини з страхування.
10. Страхування маєпублічний характер. По-перше, сила страхування полягає у його публічному значенніз точки зору компенсації неблагополучних наслідків при настанні подій глобальногомасштабу (пенсійне страхування також можна вважати в даному випадку своєрідною компенсацію);по-друге, публічність також проявляється в другому моменті: сформуванні страховикомстрахові резерви і фонди є недоторканними, незалежними, не підлягають вилученнюу вищестоящий бюджет тощо. На основі цього варто виділити таку ознаку недержавногопенсійного страхування як публічність.
11. Правове регулювання страхової діяльності, це першза все фінансово-правове регулювання, як по предмету, так і по методу цього регулювання.Сторони вільні вибирати міру чи форму своєї поведінки тільки в рамках, строго визначенихнормами фінансового права. Фінансове законодавство регулює подальший розвиток данихправовідносин, їх динаміку, контролює рух фінансів, визначає права та обов’язкисторін у страхових правовідносинах.
12. Призначення страхування а також його суспільна сутність найбільш повновиявляються в його функціях Вирізняють такі функції страхування: розподільчу, якав страхуванні виявляться у формі попередження, відновлення та ощадної, і контрольну.
13. Правове регулювання правовідносин у сфері страхування базується на застосуванні теорії страхового фонду, що дозволяє виокремитивідповідні структурні елементи системи права для правового регулювання фінансовихвідносин з урахуванням формування, перерозподілу і використання того чи іншого видустрахового фонду.
14. Правову природу недержавного пенсійного страхуванняяк інституту фінансового цілком можна розкрити через публічні принципи недержавногопенсійного страхування.1. Принцип пріоритету публічний інтересів у правовому регулюваннінедержавного пенсійного страхування, можна охарактеризувати як задоволення потребсуспільства у пенсійному страхуванні, а також участь суб’єктів недержавного пенсійногострахування (недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, банків) у здійсненніінвестицій в економіку України. Таким чином суспільний інтерес реалізується такожу формуванні валового внутрішнього продукту.2. Принцип соціальної спрямованостірозкривається через формування спеціальних фондів для реалізації пенсійних виплат.Недержавне пенсійне страхування покликане допомогти громадянам у формуванні пенсійнихнакопичень, забезпечити надійний фінансовий захист, який не може гарантувати держава3. Принцип гласності реалізується через відповідну законодавчу базу, яку можливозастосовувати в сфері недержавного пенсійного страхування. А також відповіднимидержавними органами здійснюється постійний фінансовий моніторинг, відповідно доякого суб’єкти недержавного пенсійного страхування звітують про свою діяльністьта формують відповідний рейтинг показників платоспроможності, для того щоб суспільствобуло ознайомлене з їхніми фінансовими результатами.4. Принцип плановості розкриваєтьсяу відповідних планах діяльності суб’єктів недержавного пенсійного страхування, атакож у відповідному виконанні нормативів стосовно розміщення страхових резервів,сплата планових ставок оподаткування, надання планової звітності, планові перевіркиз боку контролюючих органів 5. Принцип законності характеризує дотримання фінансовозаконодавства у цій сфері, законного укладанні страхових угод, своєчасного здійсненняпенсійних виплат, недопущення шахрайства та недобросовісної конкуренції. А такожвстановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства в системі недержавногопенсійного страхування.
15. Створення завдяки страхуванню нагромадити коштидля виплати майбутніх пенсій сприяє тому, щоб кожен громадянин задовільнив своїпотреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет. Фінансові ресурсинедержавного пенсійного страхування, займають важливе місце серед публічних фінансів,адже беруть участь в інвестуванні в економіку країни, та знімають із держави певнийтягар щодо соціального забезпечення громадян.
16. Стосовно визначення статусу фондів третьогорівня, які є приватними пенсійними фондами, потрібно ставити за основу не їх належністьдо приватних чи публічних фондів, а їхнє значення у формуванні публічних фінансів,адже при оподаткуванні, інвестуванні, вкладанні коштів у цінні папери, дані фондиформують публічні фінанси. Фінансові ресурси недержавного пенсійного страхування,займають важливе місце серед публічних фінансів, адже беруть участь в інвестуваннів економіку країни, та знімають із держави певний тягар щодо соціального забезпеченнягромадян. Суб’єкт, які здійснюють недержавне пенсійне страхування є ще й учасникамиринку фінансових послуг і є інститутами фінансово-кредитної системи держави, щорозкриває фінансову складову їхньої діяльності.
17. В нормативних актах, з питань пенсійного страхування,по-різному вживається поняття «пенсійне страхування»: — в Законі України«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» — пенсійне страхування,в Законі України «Про недержавне пенсійне забезпечення» — «пенсійнезабезпечення», В Законі України «Про страхування» — страхування життята пенсії. В основі формування пенсійних фондів коштів лежить принцип страхування,тобто здійснюючи страхові внески, формують відповідний фонд грошових коштів, з якогов силу визначених обставин здійснюють страхові виплати. Громадяни особисто, та роботодавціроблячи внески за працівників ще не забезпечують себе пенсійними виплатами, вонилише беруть участь у формуванні фонду коштів працівників, який допоможе при конкретнихобставинах (настанні пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті працездатності),тобто страхують себе на випадок настання певних подій. Але жодним чином ще не забезпечують.Забезпечення можливе лише шляхом перерозподілу страхового фонду, але вже після страхування.Тому пропонуємо в назві Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»замінити слово «забезпечення» на «страхування», так як це правильноприйнято в Законі України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».Більш коректніше в Законі буде вживатись поняття «недержавне пенсійне страхування»- система недержавного пенсійного страхування, звітність та оприлюднення недержавногопенсійного страхування, роль недержавного пенсійного страхування у формуванні внутрішньоговалового продукту, державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійногострахування тощо.
18. Врахувавши особливості недержавного пенсійногострахування дамо власне визначення недержавного пенсійного страхування як інститутуфінансового права. Недержавне пенсійне страхування — це складова системи пенсійногострахування в Україні, що створена та функціонує для задоволення потреб суспільствау пенсійному забезпеченні, які вони можуть задовільнити через страхові внески донедержавних пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя, формуючипри цьому пенсійні фонди коштів, які в подальшому акумулюються для пенсійних виплатта задоволення публічних потреб, і активно сприяють розподілу та перерозподілу внутрішньоговалового продукту та національного доходу.
19. Кожен із суб’єктів недержавного пенсійногострахування має власний особливий правовий статус, а також їм належать притаманняриси при здійсненні своєї діяльності. Суб’єктів недержавного пенсійного страхуванняпотрібно розглядати і як самостійних суб’єктів ринку фінансових послуг, та враховуватиїх інвестиційну діяльність та значення доля у формуванні ВВП держави. Законодавствомвизначені суб’єкти: які є учасниками системи недержавного пенсійного страхуваннята формують відповідні пенсійні фонди, контролюючі органи, та суб’єкти які прямоздійснюють недержавне пенсійне страхування, тобто інституціями, що виконують функціюзалучення страхових внесків, зберігання, інвестування, та в подальшому здійснюютьпенсійні виплати.
20. Недержавні пенсійні фонди є активними учасникаминедержавного пенсійного страхування. Світова практика свідчить, що недержавні пенсійніфонди ефективно сприяли у реформуванні пенсійних систем більшості країн. За видаминедержавні пенсійні фонди утворюються як відкриті пенсійні фонди, корпоративні пенсійніфонди та професійні пенсійні фонди.
21. Діяльність страхових компаніях зі страхуванняжиття є дещо ширшим поняттям ніж участь недержавних пенсійних фондів. На них покладаєтьсяобов’язок виплати довічних пенсій як учасників страхової компанії, так і учасниківнедержавного пенсійного фонду. Після закінчення пенсійного контракту з недержавнимпенсійним фондом, учасник даного фонду укладає договір зі страховою організацієюта передає письмову заяву для перерахування до страхової організації належних йомукоштів. Внаслідок цього відбувається перерозподіл фондів коштів від недержавногопенсійного фонду до страхової організації. Ці перерозподільчі фінансові відносинивиступають предметом фінансового права.
22. Недержавне пенсійне страхування здійснюютьбанки. Накопичення коштів в банках здійснюється шляхом відкриття пенсійних депозитнихрахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодуваннявкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
23. Автор вважає, що страхові компанії зі страхуванняжиття на етапі другого рівня — накопиченні коштів можуть виступати повноправнимиучасниками. Проте, не всі страхові компанії повинні мати таке право. Міністерствофінансів України, Державна комісія по регулюванню ринків фінансових послуг Україниповинні розробити спеціальні умови участі страховиків на етапі другого рівня пенсійноїсистеми. Також потрібно у разі участі страховиків створювати окремий резервний фонддля накопичень другого рівня, окремо від резервів страхової компанії, для гарантіїзбереження накопичень. Дані компанії повинні мати переважне право з боку державина фінансування державних замовлень. Держава повинна проводити жорсткий фінансовийконтроль на даному етапі.
24. Державний нагляд та контроль у сфері недержавногопенсійного забезпечення — за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страховихорганізацій та банківських установ, які зберігають пенсійні активи — здійснює Державнакомісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Державною комісією з ціннихпаперів та фондового. Антимонопольний комітет України.
25. Правовий режим фондів коштів недержавного пенсійногострахування регулює законність дотримання вимог, щодо розміщення пенсійних активівта страхових резервів. При характеристиці правового режиму цих фондів в більшіймірі потрібно робити на значенні та ролі цінних паперів, в яких вкладаються активита резерви, як предмету фінансово-правового регулювання, а також на інвестиційнійстороні діяльності суб’єктів, що здійснюють недержавне пенсійне страхування, аджеінвестиційна сторона, має вагоме значення як до збільшення кількості активів, івідповідно збільшення пенсійних внесків, шляхом нарахування на них прибутку, а такожзначення для публічних фінансів, як джерело фінансових ресурсів для розвитку економікикраїни.
26. На думку автора, недоліком законодавства, щорегулює недержавне пенсійне забезпечення, є те, що в Законом України «Про недержавнепенсійне забезпечення» регулюється лише способи формування активів та інвестуваннянедержавних пенсійних фондів, а порядок розміщення активів та резервів іншого суб’єкта- страхових компаній регулюється іншим законом — Законом України «Про страхування».А оскільки страхові компанії зі страхування життя є суб’єктом недержавного пенсійногозабезпечення, їхню діяльність потрібно було б нормативно урегулювати в Законі України«Про недержавне пенсійне забезпечення».
27. До складу пенсійних активів недержавного пенсійногофонду, відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»належать: активи в грошових коштах; активи в цінних паперах; інші активи згідноз законодавством. Законодавством по-різному встановлені для недержавних пенсійнихфондів та страхових компаній зі страхування життя правила розміщення пенсійних активівта страхових резервів. Стосовно однакових цінних паперів існують різні відсотковіліміти, що зумовлено самою специфікою діяльності цих суб’єктів.
28. Страхові компанії зі страхування життя здійснюютьінвестування в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України,більше 20 відсотків загального розміру резервів. Шляхом залучення цих коштів долаєтьсядефіцит бюджету на розвиток окремих галузей економіки, тому дані фонди коштів длядержави мають вагоме значення. Автор вважає, що потрібно збільшити відсоток коштів,для інвестування в економіку України, що дозволить отримати додаткові фінансовінадходження.
29. Оподаткування в системі недержавного пенсійногострахування потрібно розглядати з позиції страхування фізичних осіб, які є вкладникаминедержавних пенсійних фондів та страхових організацій зі страхування життя; оподаткуванняюридичних осіб — роботодавців, які сплачують пенсійні внески за працівників до системинедержавного пенсійного забезпечення; та з позиції оподаткування самих недержавнихпенсійних фондів та страхових організацій.
30. Держава активно заохочує як фізичних так іюридичних осіб до участі в системі недержавного пенсійного страхування шляхом наданняподаткових пільг, шляхом віднесення пенсійних страхових платежів на валові витратипідприємства або шляхом повернення податкового кредиту.
31. Оподатковується діяльність страхових організацій.Відповідно страхові організації сплачують податок на додану вартість, податок наприбуток, податок з доходів з джерелом їх походження.
32. Обов’язковим для виконання суб’єктами, якіздійснюють недержавне пенсійне страхування є подання фінансової звітності відповіднимконтролюючим структурам — Міністерству фінансів України, Державній комісії з регулюванняринків фінансових послуг Україні, Державній комісії з цінних паперів та фондовогоринку, Антимонопольному комітету України.
33. Пенсійні системи сьогодні реформуються в більшостідержав світу, оскільки їхня традиційна побудова не відповідає реаліям: зростаннютривалості життя і зниженню народжуваності. У таких умовах майже неможливо застосовуватиколишні методи побудови пенсійної системи.
34. Великого значення набули як недержавні пенсійніфонди, так і страхові компанії зі страхування життя. За допомогою цих суб’єктівнедержавного пенсійного страхування рід держав змогло провести пенсійні реформи.
35. Якісно пенсійні системи були реформовані вСША, Франції, Німеччині, Великобританії, Японії. В кожній із цих країн впровадженнянедержавного пенсійного забезпечення має свої особливості. Робиться акцент на податковихпільгах, на заснуванні на підприємствах окремих пенсійних підрозділів, на можливостінакопичувати кошти на підприємстві в окремий фонд на спільній діяльності держави,недержавних пенсійних фондів та страхових компаній.
36. В країнах Європейського Союзу компанії зі страхуванняжиття продовжують залишатися домінуючим типом інституційного інвестора, який«тримає» на собі ліквідність ринку цінних паперів та інших фінансовихінструментів. Пенсійне страхування є джерелом інвестиційних ресурсів, воно є важливимрозв’язання соціальних проблем.
37. Акумульовані у страхових компаніях ресурсичерез систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконанняінших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншимпідприємницьким структурам і державі в цілому.
38. Для покращення недержавного пенсійного страхуванняяк інституту фінансового права в Україні потрібно ввібрати весь позитивний досвіддержав, які успішно здійснили пенсійні реформи. Для викликання більшого інтересусуспільства до цього інституту та використання від нього користі для державних цілейпотрібно:
– заохочувати як населення так і роботодавців до участів системі недержавного пенсійного страхування, шляхом надання відчутних податковихпільг;
– проведення активної роз’яснювальної роботи серед громадянта роботодавців про переваги недержавного пенсійного страхування та його публічнузначущість;
– розроблення спільних проектів розвитку суб’єктів недержавногопенсійного страхування та держави;
– використання фондів коштів недержавного пенсійного страхуваннядля інвестування в України як особливого фінансового інституту.
– на загальнодержавному рівні акцентувати на тому, щоучасть у недержавному пенсійному страхуванні сприяє розподілу та перерозподілу внутрішньоговалового продукту та національного доходу на прикладі іноземних держав.
Список використаних джерел та літератури
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996.- №30. — Ст.141.
2. Директиви Парламенту і Ради Європи від 3 червня 2003р. 2003/41/EC “Про діяльність і нагляд за установами професійного пенсійного забезпечення”// www.rada.gov.ua
3. Директива Парламенту і Ради Європи від 5 листопада 2002р. 2002/83/ ЕС “Про страхування життя” // www.rada.gov.ua
4. Закон СРСР “Про державні пенсії” від 14.09.1967 р.// www.rada.gov.ua
5. Закон України “Про Антимонопольний комітет України”// Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №50. — Ст.472.
6. Закон України “Про загальнообов’язковедержавне пенсійне страхування” // Відомості Верховної Ради. — 2003. — №49-51.- Ст.376.
7. Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення”// Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 47-48. — Ст.372.
8. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. Зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України.- 1995. — № 4. — Ст.28.
9. Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб”// Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 37. — Ст.308.
10. Закон України “Про податок на додану вартість ”. від25.03.2005 // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 21. — Ст.156.
11. Закон України “Про страхування” // Відомості ВерховноїРади. — 1996. № 18. — Ст.78.
12. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулюванняринку фінансових послуг” від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної ради України.- 2002. — №1. С.1.
13. “О разрешении пенсионной кассе служащих на казенныхжелезных дорогах производить операции по страхованию жизни”. Высочайше утв. мнениеГосударственного Совета 3 мая 1899г. (Собр. узак. И распор. Правительства.1899.Августа 5. Ст.1313) // Полное Собрание Законов Российской Империи. Собрание третье.T. XIX.1899. No 16830-СПб.: Государственная типография, 1902.
14. “Об установлении Положения о страховании доходов и капиталовв Государственных сберегательных кассах“. Одобренный Государственным Советом и ГосударственнойДумой и Высочайше утв. Закон 10 июня 1914 г. (Собр. узак. и распор. Правительства. 1914. Отд1. № 207. Ст. 2096) // СПб.: Государственная типография, 1914.
15. Положение “О пенсионных кассах служащих в земских учреждениях”.Высочайше утв. Мнение Государственного Совета 12 июня 1900 г. (Собр. узак. и распор. Правительства. 1900. Августа 17. № 97. Ст. 1955) // Полное Собрание ЗаконовРоссийской Империи. Собрание третье. Т. ХХ. 1900. № 18870. СПб.: Государственнаятипография, 1902.
16. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002року N 1211 (1211-2002-п) “Про затвердження напрямів інвестування галузей економікиз та рахунок коштів страхових резервів” // www.rada.gov.ua
17. “Про анулювання договорів зі страхування життя”: ДекретРНК від 18.11.1919 р. // СУ РСФСР. — 1919. — № 56. — Ст.542.
18. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринківфінансових послуг України від 26.11.2004 № 2875 “Про затвердження Правил розміщеннястрахових резервів із страхування життя” // www.rada.gov.ua
19. Розпорядження Кабінету міністрів України “Концепціяподальшого проведення пенсійної реформи” від 21.10.2009р. № 1113 // ПенсійнийКур’єр України.30.10.2009. Ст.2-3.
20. Розпорядження Кабінету міністрів України “Про схваленняСтратегії розвитку пенсійної системи” від 15.12.2005р. N 525-р // Інфодиск:Законодавство України.
21. Абрамов В. Світовий досвід фінансового контролю державиза Діяльністю суб’єктів системи недержавного пенсійного забезпечення // Економіст.- 2005. — №8.
22. Артюх Т.М. Страхування життя і його розвиток в Україні// Фінанси України. — 2000. — №9.
23. Вишновецький В.М. Деякі питання фінансової системи України// Проблеми фінансового права. Чернівці, 1996. — 183с.
24. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Фінансовок право: Учеб.Пособие. Харьков: Легас, 2003. — 327с.
25. Гаврилюк Р.О. Егалітарна інструментально-потребова концепціяподаткового права. Право України. — 2007. — №10.
26. Годме П.М. Финансовое право. Пер. с фр. — М.: Прогресс,1978. — 428с.
27. Граве К.А., Лунц Л.А. Страхование. М.: Госюриздат, 1960.- 167с.
28. Грачева Е.Ю. см.: Финансовое право: Учебник / Под редакциейЕ. Ю. Грачевой, Г.П. Толстопятенко. М.: Изд-во «Проспект», 2003. — 192с.
29. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Особлива частина:Навчальний посібник. — К.: Алерта; КНТ, 2007. — 472с.
30. Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях і відповідях:Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 318с.
31. Загорулько І.Б. Історія розвитку пенсійного забезпеченняв Україні: науковий вісник Національного лісотехнічного університету України, 2005.№15.4
32. Зарубіжний досвід. Пенсії у Франції // Пенсійний кур’єр.- 2009 р. №4.
33. Історія страхування: підручник / С.К. Реверчук, Т.В.Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред… С.К. Реверчука. — К.: Знання, 2005. — 213с.
34. Кіндратець О. Пенсійна політика в Країнах Заходу //Право України. — 2004. — №3.
35. Ковальчук А. Законодавчо-правове забезпечення руху фінансовогокапіталу в ринкових системах // Право України. — 2008. — №1.
36. Колесников Ю.А. Страховое право как подотрасль финансовогоправа // Проблеми фінансового права. Чернівці, 1996. — 183с.
37. Колосюк В.В. Інститут державного обов’язкового особистогострахування // Науковий вісник Чернівец. ун-ту. — 2005. — Вип.282. — Правознавство.
38. Колосюк В.В. Передумови державного особистого обов’язковогострахвання громадян. // Науковий вісник Чернівец. ун-ту. — 2005. — Вип.273. — Правознавство.
39. Лень В.С. Облік і аудит у страхових організаціях: Навч.посіб. — К.: Центр учбової лфтератури, 2009. — 408 с.
40. Мамедов А.А. История и генезис финансово-правового регулированиястрахования в России // История государства и права. — 2004. — № 1.
41. Мамедов А.А. Финансовоправовые проблемы страхованияв России [Электронный ресурс]: Дис. дра юрид. наук: 12.00.14. М.: РГБ, 2006. (Изфондов Российской Государственной Библиотеки) — 514с.
42. Маркс К. Критика Готской программы см.: Собр. соч. МарксаК., Энгельса Ф., 2-е изд. М.: Гос. изд-во полит, лит-ры. 1961.Т. 19.463 с.
43. Масляєва К. Недержавні пенсійні фонди — спеціальнийсуб’єкт ринку фінансових послуг в Україні. // Вісник академії правових наук України.- 2006. — №4.
44. Музика О.А. Категорія «публічність» у фінансовомуправі // Фінансове право. — 2007. — № 1.
45. Недержавні пенсійні фонди: найбільше довіри до депозитів// Пенсійний кур’єр. — 2008 р. №24.
46. Нечай А.А. Актуальні питання фінансовогоправа: Правові основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. — Чер-нівці: Видавництво „Рута”, 2004. — 376с.
47. Нечай А.А. Динамика финансовых отношений и новый подходк категориям финансового права // Государство и право. — 2000. — № 12.
48. Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічнихфінансів та публічних видатків: Монографія. — Чернівці: “Рута”, 2004. — 269с.
49. Нечай А.А. Публічні фонди та публічні видатки як категоріїфінансового права // Право України. — 2004. — № 4.
50. Основи довгострокового страхування: Навч. посібник /А.Т.Головко, М.П. Денисенко, І.О. Ковтун, В.Г. Кабанов, — К.: Алерта, 2007. — 444с.
51. Пацурія Н.Б. Страхове право України: Навч. посібник/ Н.Б. Пацурія. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 176с.
52. Пацурківський П.С. Критерій правового начала — принципформальної рівності суб’єктів правовідносин — і пострадянське фінансове право: проблемитеорії // Право України. — 2008. — № 1.
53. Пацурківський П.С. Начала фінансового права: постановкапроблеми // Право України. — 2006. — № 6.
54. Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльностідержави: проблеми методології. — Чернівці: Чернівецьк. ун-т, 1997.
55. Приймак В.І., Карчевська О.І. Динамічне управління фінансовимипотоками компанії зі страхування життя // Фінанси України. — 2008. — № 8.
56. Пенсійна реформа: активний пошук шляхів вдосконалення// Пенсійний кур’єр. — 2008 р. №25.
57. Пенсионная реформа в России: причины, содержавние, перспективы/ Под ред. Дмитриева С.Э. — Спб.: Норма, 1998.
58. Пенсия истинных австрийцев // Компаньйон. 2007. №12.С.45.
59. Пенсійна реформа: виклик для України // Страхова спрва.- 2008. — №3.
60. Песоцкая Р. Неопознанный пенсионный обьект // Бизнес.- 2005. — № 20.
61. Райхер В.К. Общественно — исторические типы страхования.М.- Л.: Изд-во АН СССР. 1947. — 286с.
62. Сенникова Ю.В. Негосударственные пенсионные фонды всистеме финансовых учреждений Украины. Финансово-правовая доктрина постсоциалистическогогосударства. Выпуск 2. — Черновцы: «Рута», 2003. — 268с.
63. Собрание Законодательства РФ. 1998. — №19. — Ст. 2071;2001. — №7. — Ст.623; 2002. — №18. — Ст.1093.
64. Супрун Л. Правові аспекти укладення договору перестрахуваннязі страховиками (перестраховиками) неризидентами // Юридичний журнал. — 2005. №5.
65. Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учеб. — М.: Изд-во БЕК,1995. — 264с.
66. Трубич С.Ю., Швець В. Є. Формування системи соціальногострахування // Фінанси України. — 2000. — № 2.
67. Фурман В.М. Страхування: теоретичні засади та стратегіярозвитку: Монографія. — К.: КНЕУ, 2005. — 235с.
68. Шахов В.В. Введение в страхование. — 2-е Изд. — М.:Финансы и статистика, 2001. — 289 с.
69. Юрах В.М. Фінансово-правовізасади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12.00.07. Одеса.:2008. — 222с.
70. Яворський Т.В. Страхові послуги: Навч. Посіб. — К.:Знання, 2008. — 350с.
71. Янова С.Ю. Социальное стрвание в системе социальнойзащиты населения: организация и финансивый механизм: Дис. … дра економ. наук: 08.00.10.Санкт-Петербург: 2001. — 403с.