Фінансування розвиткудиверсифікації сільськогосподарського виробництва
План
1. Постановка проблеми
2. Аналіз останніх досліджень і публікацій
3.Результати дослідження
Висновки
Списоквикористаних джерел інформації
1. Постановка проблеми
Протягом останніх років економіка аграрного сектора Українизазнає глибокого реформування, характеризується підвищенням ділової активностітоваровиробників та фінансовою стабілізацією. Ринкові умови господарюванняпередбачають дотримання принципів самоокупності та самофінансування підприємствусіх форм власності, підвищення їх конкурентоспроможності та беззбитковеведення бізнесу. Керівництво підприємств має формувати альтернативні варіантиорганізації виробничої діяльності, які б забезпечували не тільки досягненнякінцевої мети діяльності, а і зменшення ризику недоотримання прибутку.
Виходячи з цього, розробка принципів та методологічних основфінансування розвитку диверсифікації сучасного сільськогосподарськоговиробництва в Україні набуває актуальності як для економічної науки, так і дляпрактики господарювання.
2. Аналіз останніхдосліджень і публікацій
У вітчизняній економічній літературі розвиток підприємництвав аграрній сфері економіки, як база для функціонування різноманітних формгосподарювання, досліджується в різних аспектах, що знайшло відображення внаукових працях М.И. Маліка, П.Т. Саблука, О.М. Оніщенка, А.В. Чупіса, В.В.Юрчишина та багатьох інших. Стосовно диверсифікації, як одного із стратегічнихнапрямків розвитку підприємств, то це питання розглянуто в працях вітчизнянихнауковців В.Г. Дудінова, Т.В. Пестрякової, А.Б. Чудакова та зарубіжних — Б.Карлофа, Б. Коласса, Ф. Котлера та ін.
Разом з тим, питання диверсифікації виробництва, особливоаграрного, досліджено недостатньо. Воно і досі не знайшло достатньоговисвітлення у вітчизняній економічній літературі, а зарубіжний досвіддиверсифікації потребує ґрунтовної адаптації до умов господарювання в Україні.
Мета статті є формування теоретико-методологічних положеньщодо фінансування розвитку диверсифікації сільськогосподарського виробництва вумовах вступу України до СОТ.
3. Результати дослідження
Перехід до ринкової системи господарювання обумовлюєнеобхідність кожного господарчого суб’єкта постійно шукати шляхи підвищенняефективності своєї діяльності, прогнозувати та планувати стратегію розвиткупідприємства відповідно з потребами ринкової економіки, тобто функціонуванняпідприємства повинно відбуватися на підставі розробленої економічної політики.Загальна суть цієї політики полягає в формуванні стратегічних цілей та задач,оцінці існуючих і перспективних напрямків господарчої діяльності, аналізізовнішнього оточення і його впливу на функціонування підприємства, визначенняальтернатив виробничо-господарської діяльності, виборі стратегії.
Основні напрямки стратегічного розвитку діяльностіпідприємств обумовлюються метою, яку ставить перед собою господарчий суб’єкт.Для забезпечення можливості залишатися на ринку підприємства повинні обратистратегію диверсифікації, проведення якої полягає у випуску якісно новихтоварів, пошуку нових споживачів, перспективних каналів збуту та торгівлі,активних методів просування товарів.
Диверсифікація може фінансуватися за рахунок власних(прибуток та амортизаційні відрахування) та залучених коштів (кредити тапозики, кредиторська заборгованість та інвестування).
Сутність моделі фінансового забезпечення диверсифікаціїсільськогосподарських підприємств полягає в значному зменшенні податковоготиску, що на макроекономічному рівні дозволяє підвищити стабільністьфункціонування аграрного виробництва, збільшити його грошові накопичення тапідняти рівень самофінансування. Американський економіст Дж. Гелбрейт зазначав,що субсидування продовольчого господарства з метою недопущення різкої зміни цінна продовольчі товари є звичайною справою. Всі країни ЄС, США та Японіяасигнують кошти продовольчому сектору. В країнах Європейської Співдружності піддержавним регулюванням знаходиться до 90 відсотків цін на сільськогосподарськупродукцію. У 1991 р. частка державних субсидій у вигляді безпосередніх виплат,підтримки стійких цін та надання дешевих кредитів в доходах фермерів займала: вкраїнах загальноєвропейського ринку — 49 відсотків, в США — 30, Канаді — 45,Швеції — 59, Японії — 66, Норвегії — 77, Швейцарії — 80 відсотків [1].
Підтримка сільськогосподарських товаровиробників в розвиненихкраїнах обумовлена тим, що сільське господарство розглядається як стратегічнагалузь. У США ще в 1985 р. був прийнятий Закон «Про продовольчу безпеку»,а субсидування сільського господарства має вже піввікову історію. Саме бюджетніасигнування на сільське господарство є найважливішим елементом державногорегулювання економічного розвитку фермерських господарств. Тільки у 1980-х рр.сукупні бюджетні витрати на аграрну політику в США подвоїлися, а за останні 25років вони збільшилися більш ніж у вісім разів, причому темпи їх зростання зацей період випереджали темпи інфляції. В останні роки вони складають до 25відсотків вартості валової продукції сільського господарства. Завдяки поєднаннюстабільної економіки та сприятливої політики, ретельному плануванню танезалежному використанню технологій в США, фермерські господарства досяглинайбільшої ефективності в світі. Це засвідчує той факт, що тільки вісімвідсотків своїх доходів американці витрачають на продукти харчування, ціни наякі є найнижчими в світі. У США, де існують найкращі природні передумови длясільськогосподарського виробництва, широко практикується цільова фінансовапідтримка фермерів, не говорячи вже про систему підтримки цін, стимулюванняекспорту, розвитку інфраструктури села тощо. Наведені дані свідчать про те, щов загальному обсязі одержувачів державних субсидій домінують виробники зерна(58,7 відсотків) та м’яса (20,4 відсотків). Також слід звернути увагу на те, щосубсидії надаються і господарствам з багатогалузевою спеціалізацією, питомавага яких у загальній сумі допомоги складає 2,9 відсотків.
При диверсифікації виробництва можливе використання позиковихкоштів на основі кредитної угоди, які створює юридичні передумови длясвоєчасного повернення позик і сплати відсотків по них. Як правило, банкипропонують своїм клієнтам типові кредитні угоди, предметом яких є сума татерміни кредитування, відсоткові ставки за користування кредитом, формиматеріального забезпечення кредиту. Банку важливо мати гарантію поверненнякредиту, а тому має місце кредитний ризик, тобто імовірність недотримання умовкредитної угоди, несвоєчасного погашення кредитів та сплати відсотків.
Об’єктивність формування та використання позикового капіталузумовлена необхідністю забезпечення безперервності кругообігу капіталу. Основніпроблеми кредитування в ринкових умовах такі:
недостатньо опрацьований фінансово-кредитний механізм;
відсутність ефективної державної підтримки сільськогогосподарства;
недоступність кредитних ресурсів через високі відсотковіставки;
збиткова виробнича діяльність, що не дозволяє повертатиотримані кошти.
Галузева специфіка сільського господарства обумовлює деякіособливості використання кредиту:
частина продукції сільськогосподарських підприємств можевикористовуватися іншими галузями в якості вихідної сировини;
часовий проміжок між робочим часом і часом виробництва;
потреба сільськогосподарських підприємств в оборотних коштаху другому і третьому кварталі є значно вищою, ніж наприкінці року.
Сезонність і розриви в часі між виробничим процесом іодержанням прибутку, знецінення оборотних коштів господарства, залежність прибутковостісільськогосподарського виробництва від кліматичних умов обумовлюють важливістьролі кредиту як джерела формування оборотних засобів сільськогосподарськоготоваровиробника. В цілому, кредитний механізм є вагомим економічним важелем,здатним забезпечити безперервність виробничого процесу в АПК, для чого міжкредитором і позичальником мають встановлюватися партнерські відносини [2].
За орієнтовними підрахунками, забезпечення аграрного секторарегіону (табл. 1) у короткострокових кредитах задовольняється тільки на 25%, ау довгострокових — тільки 2%.
Таблиця 1 Кредитування підприємств АПК Сумської області в 2006році Надано кредитів АПК в 2006 році в т.ч. пільгових з них с/г виробникам Місцезнаходження позичальника в т.ч. пільгових Охтирський 6417 50 2518 6217 50 2518 Білопільський 20286 550 5891 14111 550 5492 В.Писарівський 3995 265 1840 3995 265 1840 Буринський 7481 378 2476 3756 378 2476 Глухівський 6700 832 100 4432 832 100 Конотопський 22728 830 14792 19891 830 14792 Краснопільський 12595 3076 6952 11150 3076 6952 Кролевецький 2531 132 698 2531 132 698 Лебединський 5860 275 3999 5860 275 3581 Л.Долинський 4768 486 2029 4768 486 2029 Недригайлівський 6193 29 4589 6125 29 4342 Путивльський 5793 568 3148 5414 586 3148 Роменський 18843 76 4212 8042 76 4072 С.-Будський 140 140 Тростянецький 7239 785 2752 7239 785 2752 Сумський 48715 2030 22282 24199 2030 13369 Шосткінський 2457 1403 1980 1318 Ямпільський 421 510 421 510 Інші області 3116 270 3116 270 ВСЬОГО 186278 10362 80460 133387 10362 70257
Лише щорічний дефіцит коштів на проведення весняно-польовихробіт складає біля 60 млн. грн. (таблиця 2), тоді як загальний обсягкредитування банківськими установами області аграрних товаровиробників становиву 2006 році 133,3 млн. грн.
Таблиця 2 Забезпеченість фінансовими ресурсами весняно-польових робіт(тис. грн)Регіон Всього потреба Джерела фінансування Дефіцит коштів Власні надходження Запозичені кошти всього в т.ч. кредити банків Сумська область 318822 165539 94767,4 48979,6 58516
Проте, умови отримання кредитних коштів ускладнюють відносиниміж банком та позичальником, про що свідчить наявність боргів по відсотках тапролонгованої заборгованості по кредитах.
При оцінці кредитоспроможності потенційних позичальників банкзвертає увагу на різноманітність сфер діяльності підприємства. Різноплановадіяльність в достатній мірі може гарантувати стабільне отримання прибутку. Придостатньому рівні диверсифікації можливі втрати по кредитованому проекту можутьперекриватися коштами з інших джерел.
Для вирішення проблем кредитування необхідне реформуваннякредитної системи, в т.ч. створення спеціалізованого аграрного банку. Такождоцільно мати різні канали надходження фінансових ресурсів. Держава не повиннаобмежуватися тільки непрямим (через комерційні банки) впливом на процесформування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств. Немає сенсувідмовлятися від практики надання державних кредитів цільового призначення.Такі кредити можуть відкриватися з метою впровадження нетрадиційних видіввиробництва селянськими (фермерськими) господарствами, в т.ч. і надиверсифікацію виробництва.
Також необхідно зазначити, що за суттю, змістом та завданнямианаліз господарської діяльності в диверсифікованих сільськогосподарськихпідприємствах не відрізняється від аналізу господарської діяльності в АПК таінших галузях економіки. Проте, цей аналіз має деякі методичні особливості,обумовлені специфікою сільського господарства та особливостями стратегіїдиверсифікації. Диверсифікація потребує розробки системи показниківекономічного потенціалу, фінансово-економічної діяльності та рівнядиверсифікації.
Використання показників економічного потенціалу господарстванеобхідне для порівняння масштабів різних господарств, а також для виявленняпередумов для диверсифікованого виробництва. Сюди відносяться показники розмірута структури основних фондів, кількість працюючих, обсяг продажів, валовий тачистий прибутки.
Показники фінансово-економічної діяльності дозволяють оцінитифінансовий стан господарств до і після диверсифікації, проаналізуватиефективність варіантів стратегічного розвитку. До таких показників можнавіднести показники фінансового стану та ефективності. Основним показником рівнядиверсифікації сільськогосподарського підприємства є структура видівдіяльності, що визначається на підставі структури виручки від реалізації.
Розвиток сільськогосподарського виробництва в перехіднихумовах пов’язаний з вирішенням складних економічних, соціальних іматеріально-технічних проблем. Диверсифікація сільськогосподарськоговиробництва неможлива без формування системи поширення інноваційних знань.Функції цієї системи можуть забезпечувати інформаційно-консультаційні центри,обласні центри наукового забезпечення АПК та відповідні служби принауково-дослідних інститутах, дослідних станціях, вищих навчальних закладах,асоціаціях фермерів, підприємствах.
Таким чином, на основі проведених досліджень можна зробитивисновок, що фінансування розвитку диверсифікації сільськогосподарськоговиробництва може здійснюватись на основі іпотечного кредитування з частковоюкомпенсацією відсоткової ставки НБУ, лізингу та фінансування через спеціальностворені фонди і програми підтримки сільськогосподарських товаровиробників, щоє ефективним в умовах приватної власності на землю.
Список використаних джерел інформації
1.Jmura H., Mizuno T., Matzumoto T / Study on environmental loads of foodstuffproduction and their trade implications for Japan / Journal of GlobalEnvironment Engineering. — 1999. — Vol. 3. — P. 77-97.
2.Финансовые ресурсы народного хозяйства (Проблеми формирования и использования)/ Под ред. В.К. Сенчагова. — М.: Финанси и статистика, 1982. — 255 с.