Фізична культура і спорт в умовах ринкової економіки
Вумовах поглиблення ринкових відносин відбувається інтенсифікація економічної іособливо підприємницької діяльності не тільки організаційфізкультурно-спортивного напрямку, але й усіх працівників галузі «ФКіС».
У зв’язку з цим радикально змінюються вимоги до професійноїпідготовки кадрів по фізкультурі і спорті, які у процесі навчання у ВНЗ повиннізасвоїти не тільки основи ринкової економіки, але й сформувати економічнемислення, оволодіти елементами економічної культури, поведінки тасамовизначення у сфері спортивного підприємництва.
Державний освітянський стандарт вищої професійної освіти в рамкахзасвоєння навчального курсу «Економіка ФКіС» передбачає розгляд фізкультури іспорту, як галузі народного господарства, вивчення економіки, фінансовогозабезпечення, матеріально-технічної бази і трудових ресурсів галузі, проведенняекономічного аналізу діяльності фізкультурно-спортивних організацій.
Бакалавр «ФКіС» повинен не тільки добре орієнтуватися урізноманітних макро і мікроекономічних проблемах фізкультури і спорту, якіфункціонують в умовах формування ринкової економіки, але й вміти працювати зрізними документами і фінансовими планами, кошторисами і договорами.
Галузева структура народного господарства характеризуєтьсяпереліком окремих галузей, окремих виробництв і видів діяльності, які виділенів економіці країни на підставі суспільного розподілу праці, пропорціями, якісформувалися між ними у розподілі ресурсів і масштабах виробництва,міжгалузевими взаємовідносинами, які проявились в обміні товарами і послугами.
В основу класифікація галузей народного господарства можуть бутипокладені різні принципи, які відображають способи виділення однорідних видівдіяльності в одну класифікаційну галузеву одиницю.
Існує підхід, який передбачає, що галузь народного господарствавключає в себе сукупність виробництв однорідної продукції незалежно відмасштабів підприємств або їх підрозділів, відомчої належності чи наявностісамостійного балансу. Мова йде про те, що якщо на великих підприємствах вневеликих масштабах у якості допоміжних виробляються товари чи послуги, які нехарактерні для основної діяльності, то вони повинні враховуватись не запрофілем цього підприємства, а по галузях, відповідним споживчим якостямтоварів чи послуг, що виробляються.
Іншими словами, в основу класифікації галузей покладенопідприємство (організація, установа), яке має самостійний баланс і маєвизначений вид діяльності, тобто принцип «господарчої» галузі.
Виробнича сфера являє собоюсукупність галузей матеріального виробництва, кінцевий результат діяльностіяких є матеріальний продукт. Це галузі, які виробляють, в першу чергу, засобивиробництва і предмети споживання. До них відносять: промисловість, с\г,будівництво, торгівлю, транспорт.
Невиробнича сфера – цекомплекс галузей, які не виробляють, як правило, безпосередньо матеріальнихцінностей. У більшості випадків це галузі, які пов’язані із задоволеннямнематеріальних потреб людини за допомогою надання різноманітних послуг, а самепослуг житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, транспортута зв’язку для населення, охорона здоров’я, фізкультура і спорт, освіта,культура, наука (у сфері матеріального виробництва – 66,2%, нематеріального –33,8%, країні Європи – 60-70% у сфері послуг, причина – впровадження заходівНТР).
Аналізуючи структуру галузей народного господарства його булоподілено на виробничу та невиробничу сфери, необхідно відзначити, що органічнийвзаємозв’язок цих двох сфер економіки полягає у тому, що матеріальневиробництво, що матеріальне виробництво, яке створює матеріально-технічні умовидля усіх видів суспільно-корисної діяльності, у тому числі і для невиробничоїсфери, випробовує на собі і зворотний зв’язок – вплив самого працівника (йогоосвіта, інтелект, здоров’я) всього того, що є вирішальним впливом на зростанняпродуктивності праці, а забезпечується нематеріальним виробництвом.
ФКС з економічної точки зору можна охарактеризувати, як видсуспільно-корисної діяльності з надання різнохарактерних послуг. Такадіяльність відноситься до невиробничої сфери, тому що прямо не приймає участь устворенні матеріального продукту.
Галузь – це сукупністьпідприємств і організацій, які характеризуються загальністю продукції, щовиготовляється, технології виробництва, основних фондів, професійних навичокпрацюючих і потреб, які задовольняються ними.
Не дивлячись на те, що наведене визначення відноситься насампереддо галузей виробничої сфери, його правомірно застосовувати на будь-яку галузьнародного господарства, тому що в ньому містяться головні признаки, які лежатьв основі, з одного боку, об’єднання в галузь різних господарських одиниць, а зіншого боку, різниці між галузями. В основі об єднання різних господарськиходиниць в галузь лежать:
a) особливості праці робітників підприємств і організацій, яківиконують специфічні функції в системі суспільного поділу праці;
b) особливості використовуваних засобів праці;
c) специфічна форма результатів праці.
Сукупність названих при знаків відображає виникнення різновидівсуспільно необхідної діяльності та їх формування в галузь: розвиток потреб у будь-якомупродукті праці (товарі, послузі) обумовлює спеціалізацію виробництва, їїпостійне поглиблення за рахунок впровадження нових, але того самого профільногонапрямку видів діяльності (послуг), що з часом потребує відповідної формиуправління.
Підтвердженням постійного поглиблення спеціалізації може слугуватирозширення впливу фізкультури і спорту на вирішення багатьох соціальних питань.
Загальні галузеві признаки змісту виробничого процесу в галузіФКіС:
– організації галузіздійснюють специфічні функції, які пов’язані із задоволенням специфічнихпотреб. Продуктом виробництва, в першу чергу, виступають оздоровчі, освітні,видавничі послуги, які задовольняють різноманітні потребифізкультурно-спортивної направленості людей різного віку, інтересів і матеріальнихможливостей;
– професійне забезпеченнявиробничого процесу досягається багаторівневою системою підготовки кадрів, якінадаються середніми та вищими навчальними закладами, після вузівською освітою ірізними формами підвищення кваліфікації;
– матеріально-технічна база — спортивніспоруди, їх оснащення та інвентар;
– представляє собою характернідля цих видів діяльності основні і оборотні фонди невиробничого призначення;
– бюджетне фінансуванняздійснюється у відповідності з самостійною статтею державних витрат;
– управління галуззюздійснюється системою органів виконавчої влади регіонального і місцевогорівнів, які розробляють стратегію розвитку фізичної культури і спорту й несутьвідповідальність за їх реалізацію.
Аналіз динаміки основних показників фізкультури і спорту умасштабах країни свідчить про наявність у розвитку галузі ряду тенденцій, які востанні роки набувають позитивного характеру:
– зростає кількість спортивнихспоруд;
– збільшується чисельністьштатних працівників фізкультурно-оздоровчих центрів, спортивних клубів,підприємств та організацій;
– збільшується кількістьлюдей, які займаються в секціях і групах за видами спорту, клубах і групахфізкультурно-оздоровчого напрямку.
Разом з тим, розвитку фізкультури і спорту протягом значного часупритаманні і негативні тенденції.
В першу чергу, це бюджетне фінансування галузі «за залишковимпринципом», невиконання законодавчих актів у частині затверджених нормативівфінансування фізкультури і спорту, а також невиконання показників бюджетного фінансування.
В кожній галузі народного господарства проявляються економічнівідносини, які характерні в цілому для конкретної країни.
Методологічною основою для їх аналізу є загальна економічна теорія- економіка.
Крім цього існує ряд економічних дисциплін, які вивчають конкретнугалузь (економіка транспорту, економіка спорту).
Як відомо, предметом економіки є проблема підвищення ефективностівикористання обмежених ресурсів для задоволення безмежних потреб людей. Цезагальна для народного господарства будь-якої країни проблема. Яка характерна ідля кожної галузі.
Стосовно галузі ФКіС вона знаходить вияв у таких питаннях:
– яка організаційно-правова форма найбільш ефективна дляфункціонування фізкультурно-спортивної організації з врахуванням специфічнихособливостей останньої;
– які найбільш раціональні способи залучення займаних чи пайовихфінансових ресурсів для функціонування і розвитку фізкультурно-спортивноїорганізації;
– як підвищити конкурентоздатність фізкультурно-спортивноїорганізації;
– як найбільш ефективно використовувати мережуфізкультурно-спортивних споруд і кожну з них окремо;
– як реалізувати велику кількість білетів на спортивні змагання,абонементів для занять у фізкультурно-оздоровчих групах.
Таким чином, предметом економіки ФКіС є проблема виборунайбільш раціональних способів споживання ресурсів (факторів виробництва) длярозширення ринку надання послуг, максимального наближення їх асортименту іякості до споживчих вимог. Вирішення цих проблем передбачає не тількивикористання економічних інструментів, а й розробку моделей організаціївиробництва, застосування соціально-психологічних методів стимулюванняпрацівників, системи маркетингових засобів, які просувають послуги і товари доспоживачів.
У розумінні предмета галузевої економіки знаходиться взаємозв’язокдвох основних розділів економічної теорії – макроекономіки та мікроекономіки.
Мікроекономіка як розділ економіки пов’язана з вивченням відносномало масштабних економічних процесів, суб’єктів явищ (підприємств, фірм,відносин між ними).
В центрі її уваги знаходиться виробники і споживачі: їх рішення зприводу обсягів виробництва, продажу, купівлі, з врахуванням потреб, цін,витрат, прибутку.
Крім того, вона вивчає ринкову поведінку суб’єктів, відносини міжними у процесі споживання, розподілу, обміну, а також відносини між виробникамиі державою.
Макроекономіка досліджує економіку як ціле, а також її сектори(державний сектор, бізнес, домогосподарства, промисловість, с/г, фінансовий істраховий ринки, споживчий ринок) з використанням макроекономічних показниківта їх зв’язків, наприклад, з зайнятістю, державними витратами.
Для виробництва послуг у галузі ФКіС це передбачає всебічнийаналіз факторів, які впливають на попит і пропозицію їх продукції. Так,наприклад, прогнозуючи попит, необхідно виходити з того, наскільки значне місцев потребах сім’ї займає бажання проводити дозвілля в секціях і клубах,займатися туризмом, відвідувати спортивні заходи, що відображаємікроекономічний рівень аналізу. Проте, водночас, з існуючими на ринку цінами,номінальними доходами, системою пільг для окремих категорій населення, можутьзмінити тенденції мікроекономічних факторів, які формують попит як і у бікзменшення так і у бік збільшення.
Аналогічно складається справа і з пропозицією. Окрім впливу попитуі розміру капіталу на масштаби виробництва можуть впливати як позитивні так інегативні фактори такі, як податкова політика, ціна кредиту, рівень інфляції.
У цьому зв’язку, актуальним зараз є пошук форм взаємодії державина її рівні, так ще в більшому ступені на регіональному і місцевому рівнях, зприватними виробниками галузевого продукту з метою залучення капіталу в галузьФКіС. Як відомо, для бізнесу привабливі рентабельні і швидко окупні затрати.Сучасний ринок послуг галузі ФКС вимагає попит на спеціальні підтримки людей зфізичними вадами, людей похилого віку, дітей, для яких ринкові ціни недоступні.
Розвиток системи пільг в податках, отриманні кредиту, приватнихкомпенсацій витрат виробництва могло б сприяти розширенню приватногопідприємництва у цьому секторі ринку на умовах, які не заважають інтересамвиробників. Ціни на послуги галузі при цьому були б доступні для незахищенихверств населення.
Економічні дослідження, оцінки і прогнози, які проводяться вгалузі ФКС, базуються на загальній економічній теорії як методологічній основі,широко використовуються дані управління, правознавства, соціології та іншихнаук.
Таким чином, економіка ФКіС, як наукова дисципліна, якарозглядаючи економічні відносини суспільства у їх конкретних проявах стосовнодо практичних задач галузі, реалізує найважливіше призначення даної науки –розробляти науково обґрунтовані рекомендації, які б сприяли більш ефективномувиробництву різноманітних послуг.
Спеціалістами різних зарубіжних країн – Великобританії, Німеччини,Франції розроблені базові концептуальні положення, які характеризують сутністьекономіки ФКС в умовах ринкових відносин, а також проведені різноманітніемпіричні соціально-економічні дослідження.
Аналіз взаємовідносин між економікою і ФКС базуються на вирішенні трьохосновних проблем: фінансування спорту, економічне управління спортом істворення економічних процедур взаємодії на єдиному ринку спортивноїпромисловості та фізкультурно-спортивних послуг.
В рамках проблеми фінансування спорту необхідно аналізувати засоби,які виділяються державними і муніципальними бюджетами на розвиток ФКС тадіяльність спортивних лотерей, національних та інших фондів розвитку спорту,спонсорів, доходи від спортивних заходів.
Економічне управління спортом пов’язане з найбільш ефективнимвикористанням (за встановленими правилами) доходів фізкультурно-спортивнихорганізацій, веденням бухгалтерського обліку, розробкою вимог до податковоїсистеми, правила оптимальних витрат на проведення спортивних заходів, аналізомвинагород спортсменів-професіоналів, умов праці і т.д.
Взаємодія на єдиному ринку спортивної й іншої промисловості іфізкультурно-спортивних послуг являє собою широкий спектр економічноїдіяльності пов’язаної з споживанням продукту фізичної культури і спорту,створенням попиту на ринку спортивних товарів і послуг, який обслуговується якспеціалізованим, так і неспеціалізованими виробництвами. Заняття фізкультурою іспортом потребують створення мережі фізкультурно-спортивних споруд і відповіднозалучення сфери будівництва.
Підтримка спортивної форми, лікування у випадку отримання травмпотребують включення в спортивний ринок харчової, фармацевтичної промисловостіі ін.
Змагальний спорт породжує ринок спортивних видовищ і відповідносферу діяльності для ЗМІ, які в свою чергу створюють умови для функціонуванняна спортивному ринку спонсорів і т.д.
З точки зору хронології, розвиток економіки ФКіС відбувсяпоетапно.
Перший етап характеризуєтьсяепізодичною взаємодією економіки і спорту. Початок цього етапу можна віднестидо проведення перших Олімпійських ігор. Явною «датою народження» слід вважативиникнення професійного спорту.
Дослідження проблеми взаємодії економіки і спорту на цьому етапіні на емпіричному, ні на теоретичному рівні не проводилося.
Другий етап, якийпочинається після другої світової війни відрізняється постійною і активноювзаємодією економіки і спорту. На цьому етапі (з середини 70-х років)спеціалісти стали проявляти інтерес до досліджень проблем взаємозв’язкуекономіки і спорту, проте у більшості випадків вони стикалися з чисельнимитруднощами в отриманні інформації необхідної для аналізу.
Однією з таких труднощів є необхідність переборювання специфічноготабу, пов’язаного з традиційною уявою пор «чистоту» спорту.
Третій етап, початокякого відносять до 80-х років ХХ ст. характеризується розширенням іпоглибленням взаємодії економіки і спорту як за кількісними, так і за якіснимипоказниками.
Цьому етапу притаманне поглиблене вивчення проблем економіки іспорту, результатом чого з’явилась економіка ФКіС, як відносно самостійнанаукова дисципліна, яка взаємодіє з соціологією спорту, демографією та іншиминауками.
В даний час відбувається процес інтернаціоналізації економікиспорту, яка проявляється в трьох основних аспектах – концептуальному, якісномуі кількісному.
Наряду з неекономічними існують економічні детермінанти зростаннярівня спортивних досягнень.
Одним з головних стимулів спортсмена до досягнень спортивногорезультату є приз в грошовій чи натуральній формі. Високі спортивні результатипідвищують ринкову вартість спортсмена.
На рівень спортивних досягнень впливають якість спортивного одягуі взуття, спортивний інвентар та обладнання. Економіка в особі фірм звиробництва спортивних товарів зацікавлені у виробництві таких товарів, якібудуть апробовані спортивною елітою на великих міжнародних змаганнях, а з часомстануть товарами масового спортивного ринку. Спортсмени проявляють інтерес довиробництва нових високотехнологічних спортивних товарів, які допомагають їмперемагати.
Економіка спорту повинна бути «прозорою» не тільки дляспеціалістів, а й для широкого загалу.
У деяких випадках мають місце судження про негативний впливекономіки і ЗМІ на суть спорту, які не завжди оправдовані. Дійсно, ЗМІ іспонсори часто нав’язують час проведення змагань, роблять спроби змінитиправила проведення.
Це, безумовно, негативний підсумок проникнення економіки в спорт.Проте повна і достовірна інформація про ці процеси практично недоступна нетільки широким масам населення, але й спеціалістам.
Аналогічна ситуація складається у відношенні об’єктивного знанняпро гонорари представників спортивної еліти, особливо у деяких видах спорту.Відомі громадськості і спеціалістам розміри гонорарів, які досягають інколикількох мільйонів доларів в рік, виходячи за рамки розумного.
Література
1. Енгспер П. Ринкова економікадля бізнесменів-початківців. Перекл. З нім. О. Лонгвиненко К. Вік, 1992.
2. С.Ф. Покропивний «Економікапідприємства» К. 1995
3. Л.К. Воронова Фінансовеправо К. 1995
4. В.И. Сисоев Финансированиероссийского спорта. 2001 №1 с. 36-37
5. В.В. Кузин «Экономика ФКС».,М. «Спорт-академ Прес» – 2001.
6. Л.В. христова, С.П. Шпилька«Физкультура: отрасль в нових условиях хозяйствования», М. – Экономика, 1991.
7. Я.Р. Вилькин «Экономика ФКС»учебное пособие, Минск, 1993.
8. В.В. Галкин, В.И. Сысов«Экономика ФКС» учебное пособие, Воронеж, 1999.
9. С.И. Гуськов Спонсор и спортМ., 1995.
10. И.И. Переверзин, С.Г.Толкачев Управление и экономика ФКС, Уч. Пособ, учебное пособие М. 1997.