КУРСОВА РОБОТА
здисципліни “Основи економічної теорії”
натему:
Форми, методи та інструменти державного регулювання економіки
Миколаїв– 2009
Зміст
Вступ
1 Загальніпринципи та інструменти державного регулювання
1.1 Податково-бюджетна система
1.2 Бюджетна система
1.3 Цінове регулювання
1.4 Грошово-кредитне і валютне регулювання
1.5 Кредитна політика
1.6 Зовнішньоекономічне регулювання
2 Досвіддержавного регулювання зарубіжних країн
2.1 Американська модель
2.2 Японська модель
3 Державнерегулювання економіки Україні в умовах кризи
3.1 Становлення економічних функційУкраїнської держави
3.2 Cитуація в Україні під часкризи
Висновки
Список літератури
ДодатОК
ВСТУП
Наявністьдвох основних концепцій економічної політики держави є відображенням тісноговзаємозв’язку в реальному житті між державним регулюванням економіки та їїринковим саморегулюванням. Держава і ринок визначають напрям, в якомурозвиваються економічні процеси. Обсяги регулюючих функцій, які виконуютьдержава і ринок, час від часу змінюються. Серед головних чинників таких змін –рівень розвитку продуктивних сил, політична орієнтація країни, характерісторичного етапу, на якому знаходиться суспільство, його соціальна структура,національні особливості та ін.
Там, депорушувалася гармонія взаємодії ринку і держави, країни потрапляли до глибокоїкризи. Якщо взагалі відкидається ринок, логіка економічних процесів призводитьтаку державу до повної стагнації. Більш ніж півстолітня практика колишньогоРадянського Союзу на рубежі 70 – 80-х років завершилася глибокою і всеосяжноюкризою.
Якщо ж,навпаки, суспільство розвивається тільки на основі ринкових механізмів, вільноїконкуренції, тоді їх сліпа стихія також призводить до потужних соціальнихструсів. Весь західний світ у зв’язку з такою практикою пережив у 1929 – 1933рр. часи „великої депресії” і зробив відповідні висновки, створивши системудержавного економічного регулювання.
Знайтирозумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням –одне з ключових завдань, яке на сьогодні постало перед Українською державою.Україна має формувати таку національну модель ринку і державного регулюванняекономіки, яка враховувала б історичні реалії та сучасний зарубіжний досвід.
Основна метаданої курсової роботи полягає у вивчені особливостей державного регулюванняекономікою.
Поставленамета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
· дослідитиособливості політики державного регулювання економіки;
· розглянутиконцепції макроекономічної рівноваги як підґрунтя економічної політики держави;
· визначитиосновні функції державного регулювання економіки;
· проаналізуватинаціональні особливості державного регулювання економіки.
Предметомкурсової роботи є економічні відносини, які виникають у процесі державногорегулювання економіки.
Об’єктомкурсової роботи є система державного регулювання економіки.
1ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОГОРЕГУЛЮВАННЯ
Державнерегулювання — це форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метоюзабезпечення і підтримки її функціонування в заданому режимі, зміни і розвиткуекономічних відносин і взаємозв’язків. Регулювання здійснюється за допомогоюсистеми норм, що регламентують поведінку суб’єктів, що хазяюють, як задопомогою адміністративних методів впливу (закони, накази, інструкції), так ічерез систему економічних методів і регуляторів (ціни, податки, банківськівідсотки, пільги, санкції і т.д.).
Державнерегулювання має свої функції, інструменти й органи.
Основніфункції державного регулювання полягають у наступному:
1.Підтримка пропорційності виробництва і споживання, антициклічне регулювання.
2. Підтримкаі розвиток конкуренції, антимонопольні заходи.
3.Перерозподіл і вирівнювання доходів, соціальний захист малозабезпечених шарівсуспільства.
Доінструментів, чи методам, державного регулювання відносяться:
•податково-бюджетна система (фіскальна);
•цінове регулювання;
•кредитно-грошове регулювання;
•зовнішньоекономічне регулювання (мита, ліцензії, квоти).
Податково-бюджетна,чи, як її ще називають, фіскальна система, є найбільш сильним засобомдержавного регулювання економіки.
Розглянемофункції і методи державного регулювання більш докладно.
1.1 Податково-бюджетна система
Оподатковування— це метод розподілу прибавочної вартості між суб’єктами, що хазяюють, ідержавою. Податки є обов’язковими платежами, що стягуються державою зпідприємств і громадян відповідно до законодавчих актів.
Ставкиподатків установлюються Верховною Радою, а також місцевими Радами в межахїхньої компетенції відповідно до відповідних законів про оподатковування і неможуть змінюватися протягом бюджетного року.
Застосуванняметодів і способів оподатковування, визначення видів, ставок і порядку сплатиподатків складають податкову політику держави, що є одним з найголовнішихважелів державного регулювання економіки.
Державапроводить податкову політику, розробляючи і приймаючи податкові закони. Насьогоднішній день в Україні створена досить велика нормативна база пооподатковуванню, створений Податковий кодекс України.
Системаоподатковування — це сукупність податків, зборів, мита, інших обов’язковихплатежів, стягнутих у встановленому порядку в державний і місцеві бюджети іпозабюджетні фонди.
Системаоподатковування в Україні будується на принципах обов’язковості, рівнозначностіі пропорційності, рівності і недопущення податкової дискримінації,стабільності, економічній обґрунтованості, рівномірності сплати і єдностіпідходу. У цілому система оподатковування повинна забезпечити оптимізаціюструктури розподілу і перерозподіли національного доходу з метою стимулюванняматеріального виробництва, підвищення його ефективності і на цій основінайбільш повного задоволення державних і соціальних потреб.
Принципипобудови системи оподатковування, види податків, зборів і обов’язковихплатежів, платники податків, об’єкти оподатковування, порядок зарахування ірозподілу податків, порядок їхнього числення і терміни сплати, а такожвідповідальність за порушення податкового законодавства встановлюються ЗакономУкраїни «Про систему оподатковування».
Узагальному випадку податки підрозділяються на:
•загальнодержавні;
•регіональні (у випадку федерального пристрою держави);
•місцеві.
Місцевіподатки і збори встановлюються місцевими Радами, але лише відповідно доприведеного переліку й у рамках граничних розмірів ставок, установлюванихзаконами України.
Залежністьподаткових надходжень від величини ставки податку характеризується такназиваної кривої Лаффера. По Лафферу, оптимальної є середня сумарна ставкапрямих і непрямих податків у розмірі 37,7%. Саме при такій ставці досягаєтьсямаксимальний рівень податкових надходжень у бюджет. В Україні ж, по оцінкахфахівців, при сьогоднішній системі оподатковування середня сумарна ставкапрямих і непрямих податків складає близько 80%. Якби ця ставка була 37,7%,український бюджет одержував би в три рази більше платежів.
Крімтого, як показує досвід країн з розвитий ринковою економікою, для нормальногофункціонування економіки необхідно, щоб сумарний розмір оподатковування неперевищував однієї третини прибутку, отриманої підприємством. Перевищеннязазначеної оцінки підриває основи відтворення і веде до розбалансуванняекономіки. В Україні при декларованому рівні оподаткування прибутку 30%, що взагальному відповідає світовій практиці, фактично ж з урахуваннямціноутворення, порядку визначення витрат і обчислення прибутку, нерівномірностіподаткових пільг, особливостей методики числення і порядку сплати податків упідприємств вилучається понад 50%, а в деяких випадках — 70-80% прибутку.
Сьогодніпріоритетними напрямками реформування системи оподатковування є зниженнярозмірів ставок податків і інших обов’язкових платежів шляхом розширення базидля нарахування податків за рахунок скорочення і скасування пільг привизначенні об’єктів оподатковування, стабілізація ставок і термінів сплатиподатків.
ЗаконУкраїни «Про систему оподатковування» визначає, що ставки загальнодержавнихподатків, порядок їхнього числення і сплати можуть встановлюватися ізмінюватися тільки спеціальними законами по оподатковуванню. Цим же закономпередбачено, що ставки і механізм стягування податків не можуть уводитисязаконами про Державний бюджет на відповідний рік.1.2 Бюджетна система
Мобілізаціяфінансових ресурсів у розпорядження держави і напрямок їх на фінансуваннязагальнодержавних нестатків забезпечується загальнодержавними фінансами. Дозагальнодержавних фінансів відносяться: бюджет, державне обов’язковестрахування і позабюджетні цільові фонди.
Бюджет— це форма утворення і витрати коштів для забезпечення функціонування державноївлади.
Державнийбюджет являє собою кошторис грошових доходів і витрат держави на визначенийперіод часу (рік, квартал, місяць). Іншими словами, це фінансовий план країничи іншого адміністративно-територіального утворення (області, району, міста).
Принципирозподілу доходів і витрат між бюджетами різного рівня визначаються ЗакономУкраїни «Про бюджетну систему України».
Відповіднодо цього закону бюджет має чотирьохрівневу структуру. Бюджет підрозділяєтьсяна:
1)центральний бюджет;
2)бюджети областей;
3)бюджети районів і міст;
4)районні бюджети в містах і відповідні їм бюджети в сільській місцевості.
Бюджети,названі в пунктах 2, 3 і 4, разом звуться місцевих бюджетів. На практиці цяструктура обмежена трьома рівнями, оскільки районні бюджети і відповідні їмбюджети на селі, будучи інститутами, що доповнюють, найчастіше не виділені зрайонних (міських бюджетів).
Доосновних сфер діяльності, фінансуємим з місцевих бюджетів, можна віднестикомунальне господарство, сферу соціального забезпечення, житлове господарство,сферу освіти, а також культуру і спорт.
Зцентрального бюджету фінансується оборона, центральна адміністрація, органиправосуддя і безпеки, приватизація, а також виплачуються субсидії, щонаправляються безпосередньо суб’єктам народного господарства.
Джереламидоходів центрального бюджету є такі податки: ПДВ, акцизний збір, мито, а такожнадходження від приватизації, зовнішньої торгівлі і від продажу військовогомайна. Інші податки, наприклад, податок на прибуток підприємств, прибутковийподаток із громадян, транспортний податок чи податок на землю, відчисляються вмісцеві бюджети.
Увидатковій частині бюджету можна виділити наступні головні складові:
•основні державні послуги;
•фінансування культурних і соціальних нестатків;
•фінансування народного господарства (субсидії, дотації).
Доосновних державних послуг відносяться державна адміністрація, суспільнабезпека, судочинство і національна оборона.
Прибутковаі видаткова частини бюджету містять указівки на джерела надходження і напрямкувитрати засобів. Якщо підсумок видаткової частини перевищує підсумок доходів, говорять,що бюджет зведений з дефіцитом. Бюджетний дефіцит покривається за рахунок:
•внутрішніх державних позик;
•кредитів Національного банку України;
•зовнішніх джерел фінансування (кредити Світового банку, позики ЄЕС і розвитихкраїн — США, Японії і т.д.).
Щеодним елементом системи державних фінансів є позабюджетні фонди.
Позабюджетніфонди — це фонди, призначені для фінансування заходів, не передбачених уплановому порядку в бюджеті.
ВУкраїні функціонують чотири великих соціальних позабюджетних фонди:
•Пенсійний фонд;
•Фонд соціального страхування;
•Фонд сприяння зайнятості населення;
•Фонд страхування від нещасливих випадків на виробництві.
Названіфонди цілком фінансуються за рахунок обов’язкових відрахувань підприємств, узалежності від понесених витрат на оплату праці працівників, і фактично маютьхарактер податків на заробітну плату.
Крімчотирьох соціальних фондів існують і інші позабюджетні фонди, фінансуємі зарахунок обов’язкових відрахувань підприємств і маючих фіскальний характер. До їхньогочисла відносяться Дорожній фонд, Фонд охорони праці, Інноваційний фонд,Паливно-енергетичний фонд, Державний фонд конверсії. Як і соціальні, ці фондиможуть включатися в бюджет на поточний рік.1.3 Цінове регулювання
Ринковеціноутворення може відбуватися в умовах вільного ринку, під впливом конкуренціїй в умовах установлення монополії.
Вумовах вільного ринку ціни встановлюються на базі ціни виробництва, щоскладається з витрат виробництва і середнього прибутку, з урахуванням попиту іпропозиції на даний товар на конкретному ринку.
Насьогоднішній день в Україні законодавчо встановлені наступні види цін:
•вільні (договірні);
•державні фіксуємі;
•регульовані.
Підприємствареалізують свою продукцію, послуги і майно за цінами, установлюваним самостійночи на договірній основі (вільним чи договірним цінам), а у випадках,передбачених законодавством — за державними цінами.
Увільних цінах враховуються собівартість виробництва і прибуток без обмеженнярівня рентабельності. У вільні ціни підакцизних товарів включаються також сумиакцизів по встановлених ставках.
Реалізаціяпродукції здійснюється виготовлювачами по сформованим у такий спосіб цінам,збільшеним на суму податку на додаткову вартість.
Приреалізації через біржі, торгово-посередницькі фірми й інших посередників довільних цін додаються постачальницько-збутові надбавки, у яких враховуютьсякомісійні за послуги і витрати посередника.
Напродукцію підприємств, що займають монопольне положення на ринку товарів іпослуг, що визначають масштаб цін в економіці, здійснюється державнерегулювання цін.
Ціноутворенняна підприємстві здійснюється службою цін, що готує проекти цін на виробленітовари, погоджує їх з торгівлею, розробляє договірні ціни, дає висновки попроектах цін на продукцію, що поставляється постачальниками.
Регулюючадіяльність держави в області ціноутворення переслідує дві основні цілі:
•недопущення монополізації ринку;
•приборкання інфляції.
Цездійснюється шляхом контролю з боку державних органів за торговими надбавками івстановлення рівня цін у випадку, якщо відбувається явний обвал ринку, а такожшляхом заключення угод з підприємцями про контроль за ростом цін.
Вумовах інфляції держава в особі уряду може проводити тверду політику постримуванню темпів росту цін.
Домір цієї політики можуть відноситися:
•установлення граничного рівня торгової і постачальницької надбавки (націнки)при реалізації товару (продукції) — до 55% до ціни виробника;
•установлення граничного рівня рентабельності — 5% до товарообігу, чи 10-45% відсобівартості.
Приневеликому рівні інфляції з метою підтримки товаровиробника держава можепроводити політику лібералізації цін.
Функціїконтролю за цінами в Україні виконує Державна інспекція по контролі за цінами.Інспекція стежить за дотриманням підприємцями єдиних принципів формуваннясобівартості, структури цін і тарифів, визначених чинним законодавством,порядку формування відпускної ціни, виявляє випадки необґрунтованого завищенняцін. Разом із Союзом захисту споживачів інспекція припиняє спроби підприємствперекласти економічно невиправдані витрати і непрямі витрати на плечіспоживачів продукції. Разом з Антимонопольним комітетом інспекція прагнепопередити зловживання, що випливають з пануючого положення якого-небудьпідприємства при заключенні торгових угод (відмовлення від продажу,нав’язування мінімальних цін), а також зловживань в організації збуту,зв’язаних з торгівлею зі знижкою, з поверненням платежів, зі створеннямдискримінаційних умов продажу і т.д.
Законодавствомпередбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства проціноутворення.1.4 Грошово – кредитне і валютне регулювання
Зметою регулювання грошового обігу держава проводить грошову політику. Грошоваполітика покликана орієнтувати емісію грошей на досягнення фінансових іекономічних задач уряду. Відповідно до законодавства України емісійним центромкраїни, що володіє монопольним правом на випуск грошей у оборот, є Національнийбанк України. На нього покладена організація готівково-грошового обертання ірегулювання емісійних операцій, тобто операцій, зв’язаних з випуском івилученням грошей зі обороту.
Регулюванняемісійних операцій як у цілому по країні, так і по регіонах виробляється наоснові прогнозного розрахунку касових оборотів, сальдо яких відбиває змінуготівково-грошової маси в звертанні, або збільшення маси готівки, тобто емісію,або зменшення, тобто вилучення грошей з обороту. Цей результат повинний бутипогоджений з розрахунками НБУ по загальному грошовому обсягу грошової маси і їїготівково-грошового компонента, що щокварталу визначаються на основіпрогнозованих цін, швидкості обертання грошей і реальних обсягів валовогонаціонального продукту.
Дляреалізації емісійної функції в установах НБУ створюються резервні фондигрошових знаків. Розміщення резервних фондів по регіональних установах банкузабезпечує своєчасне касове обслуговування комерційних банків, дозволяєрегулювати купюрну будівлю грошової маси і її відновлення, усуває зустрічніперевезення грошей, що прискорює грошовий обіг і скорочує витрати звертання.Резервні фонди являють собою запаси грошових знаків. Поки ці грошові знаки неперераховані в каси установ НБУ, називаними оборотними касами, вони невважаються грошима, випущеними в звертання, і зберігаються окремо від грошей,що знаходяться в обертанні.
Длязабезпечення касового обслуговування комерційних банків в установах НБУ маєтьсяоборотна каса, що представляє собою поточний резерв готівки. Залишок грошей воборотній касі строго лімітується. Якщо залишок грошей в оборотній касіперевищує денний ліміт, установи НБУ перелічують понадлімітний залишок зоборотної каси в резервні фонди, тобто вилучає гроші з обігу.
Зміназалишку грошей в оборотній касі регіональних керувань НБУ зв’язано з виконаннямНаціональним банком функцій по касовому обслуговуванню комерційних банків.Комерційні банки задовольняють потреби своїх клієнтів у готівці насамперед зарахунок коштів, що надійшли у свою касу від клієнтів, що здаютьготівково-грошовий виторг у банк. Але в ряді випадків грошей, що надійшли вкасу банку, недостатньо для забезпечення поточних платежів. У таких випадкахкомерційні банки можуть одержати так називане підкріплення каси з запасів НБУ.
Напідставі заявки регіональні керування НБУ задовольняють прохання комерційнихбанків про підкріплення їхньої каси за рахунок своїх касових ресурсів, тобтогрошей, що маються в оборотній касі. Якщо ж грошей в оборотній касі не вистачаєдля забезпечення нестатків комерційного банку, виникає необхідність упідкріпленні оборотної каси регіонального керування НБУ, тобто перерахування внеї грошей з резервних фондів. Емісію грошей регіональні керування здійснюютьтільки по емісійному дозволі Національного банку.
ВУкраїні на сьогоднішній день обов’язковий продаж валютного виторгу відсутній,однак НБУ має право за узгодженням з Кабінетом міністрів установлювати такийпродаж, якщо цього вимагає ситуація на валютному ринку. Раніше в Українііснував обов’язковий продаж 50% валютного виторгу.
Міжбанківськавалютна біржа (МВБ) — це спеціалізована біржа, що має ліцензію Національногобанку на організацію операцій по купівлі-продажу валюти і проведеннярозрахунків по заключених на них угодах. В Україні існує одна Українськаміжбанківська валютна біржа. Валюта продається на торгах МВБ за курсом,встановлюваному в результаті торгів (біржовий курс).
Операціїз іноземною валютою підприємств, банківських і кредитно-фінансових установ,юридичних і фізичних осіб по купівлі-продажу, розрахункам і наданню позичокназиваються валютними операціями. При цьому операції банків, підприємств,юридичних і фізичних осіб з метою одержання прибутку від змін валютних курсів учасі чи на різних ринках, а також навмисне прийняття валютного ризику одержалиназву валютних спекуляцій.
Порядокпроведення валютних операцій строго регламентується державою. Законодавчопередбачена карна й адміністративна відповідальність за проведення незаконнихвалютних операцій.1.5 Кредитна політика
Кредитнаполітика є складовою частиною єдиної грошово-кредитної політики. Державапокликана забезпечити розподіл кредитів на користь приватних осіб, підприємстві при необхідності держави в такому обсязі, під такий відсоток і на такітерміни, що найбільше відповідають інтересам суспільства.
Ведучемісце центрального банку країни в області грошового обігу як емітента банкнот,так і кредитора комерційних банків дозволяє йому регулювати розподіл кредитівза допомогою дисконтної політики, що він проводить, здійснюючи переобліквекселів і операції на грошовому ринку. Обмежуючи обсяг і підвищуючи процентніставки по наданих кредитах, центральний банк змушує комерційні банки обмежуватиобсяг їхніх операцій, у результаті яких створюються нові платіжні засоби. Інавпаки, проводячи ліберальну політику «дешевих грошей», він дозволяє банкамрозширювати кредитування і тим самим прискорювати емісію платіжних засобів.
Мірикредитної політики можна розділити на два типи в залежності від того, чивпливають вони безпосередньо на процентні ставки або регулюють обсягкредитування економіки в цілому чи носять виборчий характер.
Змінапроцентної ставки має на меті чи стимулювати, навпаки, стримувати наданнякредитів, роблячи їхній більш дешевими чи дорогими в залежності від стануекономіки і грошового обігу. Змінюється як офіційна дисконтна ставка,застосовувана центральним банком, так і обсяг його операцій на грошовому ринку.Також можуть мінятися умови банківського кредитування підприємств і приватнихосіб.
Іншимметодом кредитного регулювання є обмеження обсягу кредитування як Національнимбанком, так і комерційними банками.
Обсягкредитної емісії НБУ визначається Основами грошово-кредитної політики,затверджуваними Верховною Радою України на календарний рік.
Суб’єктамикредитних відносин НБУ виступають насамперед уряд (Кабінет міністрів України),комерційні банки, а також окремі юридичні і фізичні особи.
Основнимодержувачем кредитів НБУ є КМУ. Ці кредити, як правило, направляються напокриття поточного дефіциту державного бюджету. По таких позичкахустановлюються пільгові (занижені) відсотки. Сьогодні кредити НБУ є основнимджерелом внутрішнього державного боргу. Так, у 1993 році основу боргу,прокредитованого НБУ, склали державні витрати, оплачені безпосередньо зарахунок кредиту, минаючи бюджет.
Дотаких витрат відносилися:
•компенсації населенню в зв’язку зі знецінюванням внесків і страхових внесків;
•компенсації на збільшення виторгу сільськогосподарських виробників зареалізовану державним організаціям продукцію;
•кошти, спрямовані на індексацію оборотних коштів держпідприємств, фінансовеоздоровлення сільського господарства і т.д.
Безпосереднєкредитування Національним банком України підприємств обмежено. Він видаєкредити в основному тим суб’єктам, що хазяюють, що зайнятіматеріально-технічним забезпеченням діяльності НБУ. Практикується також видачапозичок співробітникам НБУ з засобів фонду матеріального заохочення.
Основнийобсяг кредитування здійснюється комерційними банками, однак держава в особі НБУможе безпосередньо впливати на операції комерційних банків, обмежуючи загальнусуму наданих ними кредитів у різній формі. При перевищенні банкамивстановленого ліміту кредитування до них застосовуються строгі санкції.
Регулюваннякредитної діяльності здійснюється прямим втручанням у розподіл кредитів.Держава може надавати цільовий пільговий державний кредит юридичним і фізичнимособам, спрямований на активізацію інвестиційної діяльності підприємств абополіпшення житлових умов громадян.
ВУкраїні здійснюється довгострокове державне кредитування будівництв і об’єктіввиробничого призначення, а також громадян на споживчі нестатки за рахунокбюджету, кредитування цільових виробничих програм за рахунок централізованихресурсів НБУ, а також кредитування інвестиційних проектів за рахунокміжнародних кредитів.
Державнийкредит надається на капітальні вкладення тільки виробничого призначення. Упідприємств усіх форм власності це витрати на технічне переозброєння,реконструкцію і розширення виробництва, на придбання устаткування, що невходить у кошториси будівництв. Довгостроковий кредит використовується такожпри будівництві нових підприємств і споруджень, що мають важливенародногосподарське призначення. Довгостроковий кредит надається підприємствамна зазначені цілі на принципах зворотності, терміновості, платності ізабезпеченості.
Перевагипри довгостроковому кредитуванні мають проекти, що забезпечуютьнародногосподарську ефективність, вирішують економічні і соціальні проблемикраїни, розширюють експортні можливості, збільшують виробництво товарівнародного споживання. Обов’язковими умовами довгострокового кредитування є:статус позичальника як юридичної особи, екологічна безпека проекту,забезпеченість своєчасного і повного повернення кредиту і сплати відсотків,дотримання норм тривалості будівництва.
Напідставі поданих заявок Міністерство економіки за узгодженням з Міністерствомфінансів визначає перелік об’єктів, що будуть фінансуватися за рахунокдержавного кредиту. Міністерство фінансів визначає перелік комерційних банків,що будуть здійснювати таке кредитування, і укладає з ними договори.
Цимбанкам воно перелічує засоби для кредитування, що мають строго цільовефінансування. Установи банків, що фінансують, укладають з інвесторами кредитніугоди. Контроль за цільовим використанням інвесторами державного кредиту ісвоєчасним його поверненням у державний бюджет здійснюють банки, що фінансують,і Міністерство фінансів.
Довгостроковікредити за рахунок централізованих кредитних ресурсів НБУ надаються тількидержавним підприємствам на витрати, зв’язані з реалізацією цільових програм поконверсії і модернізації виробництва, упровадженню передових технологій. НБУукладає з комерційними банками, що кредитують цільові програми, договір, девизначає розмір плати за кредит і маржу. НБУ відкриває комерційному банкукредитну лінію, що повинна забезпечити оперативне й ефективне використанняцентралізованих ресурсів для кредитування виробничих програм. Комерційні банкинадають позичальникам кредит тільки на меті, передбачені їх кредитнимизаявками, і в межах коштів, перерахованих їм НБУ для цільового кредитування.
Міжнароднікредити надаються урядами інших держав і міжнародних фінансових організацій.Порядок їхнього надання і використання визначається відповідними міжнароднимидоговорами й угодами України.
Довгостроковіпільгові кредити громадянам на споживчі потреби надаються через установиОщадного банку. Об’єктами кредитування тут є витрати на будівництво, покупку,капітальний ремонт і реконструкцію індивідуальних житлових будинків знадвірними будівлями, садових будиночків, дач, благоустрій дачних ділянок,будівництво гаражів, на придбання квартир у житловому кооперативі, в особистувласність, на покупку в громадян індивідуальних житлових будинків з надвірнимибудівлями, на господарське обзаведення сімейним студентам і інші мети.
Кредитивидаються на комерційній основі при дотриманні принципів цільовоїспрямованості, забезпеченості, терміновості, платності, зворотності. Кредитинадаються в розмірі до 75% від кошторисної вартості будівництва, чи ремонтуінвентарної вартості будівлі.
Міністерствоекономіки разом з Міністерством фінансів щорічно визначає ліміти видачідовгострокового пільгового кредиту в межах засобів, передбачених на ці метидержавним бюджетом. Міністерство фінансів визначає процентні ставки і здійснюєконтроль за цільовим використанням виданого кредиту. 1.6Зовнішньоекономічне регулювання
Усучасному світі ринки різних країн і груп країн не відділені друг від друга, азнаходяться в стані складної взаємодії і взаємозалежності.
Світовийринок — це сукупність національних ринків окремих країн, зв’язаних один з однимтоварно-грошовими і валютно-фінансовими відносинами. В основі світового ринкулежить міжнародний поділ праці. Ступінь розвитку світового ринку відображаєрівень інтернаціоналізації суспільного виробництва.
Зовнішньоекономічнадіяльність (ЗЕД) — це діяльність суб’єктів господарської діяльності України йіноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаєминах між ними,що має місце як на території України, так і за її межами.
Дозовнішньоекономічної діяльності відносяться:
•експорт і імпорт товарів, капіталів і робочої сили;
•надання суб’єктами ЗЕД різного роду послуг один одному;
•наукова, технічна, виробнича, навчальна й інша кооперація з іноземнимисуб’єктами ЗЕД;
•міжнародні фінансові операції;
•кредитні і розрахункові операції між суб’єктами ЗЕД;
•спільна підприємницька діяльність між суб’єктами ЗЕД.
Суб’єктамизовнішньоекономічної діяльності в Україні можуть бути:
•фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства;
•юридичних осіб, що мають місцезнаходження в Україні і зареєстровані як такі;
•об’єднання фізичних і юридичних осіб, що мають місцезнаходження в Україні;
•спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України йіноземних суб’єктів господарської діяльності (у тому числі винятково за участюіноземного капіталу), зареєстровані в Україні і як такі, що мають тут постійнемісцезнаходження.
Усісуб’єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності й іншихознак мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не забороненізаконодавством.
Узалежності від господарської спрямованості й економіко-правових умов в Україніможуть створюватися наступні спеціальні (вільні) економічні зони:
•зовнішньоторговельні;
•комплексні виробничі;
•науково-технічні;
•банківсько-страхові;
•зони прикордонної торгівлі.
Крімзазначених вище, в Україні можуть створюватися також комплексні спеціальні(вільні) економічні зони, що поєднують у собі елементи зон різних типів.
Узагальному випадку регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється:
•державою в особі відповідних органів у межах їхньої компетенції;
•недержавними органами керування економікою (товарними і фондовими біржами,торгово-промисловими палатами, асоціаціями, союзами й іншими організаціямикоординуючого типу);
•самими суб’єктами ЗЕД на підставі відповідних координаційних угод, укладенихміж ними.
Державаздійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності, використовуючи для цьогорізні засоби, іншими словами, держава проводить відповідну його інтересамзовнішньоекономічну політику. В Україні зовнішньоекономічну політику формуєВерховна Рада, що приймає, змінює і скасовує закони, що стосуються ЗЕД. КМУвживає заходів по здійсненню зовнішньоекономічної політики відповідно доприйнятих законів. Безпосереднє регулювання і контроль ЗЕД здійснюютьМіністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі і Державна митна службаУкраїни.
Існуєдосить велика кількість засобів зовнішньоекономічного регулювання, який можнарозбити на дві основні групи:
•тарифні;
•нетарифні.
Тарифнерегулювання здійснюється за допомогою митних тарифів.
ВУкраїні діє Єдиний митний тариф, що представляє собою звід ставок мита,стягнутих при імпорті товарів з-за кордону на митну територію України. У тарифіставки мита визначені у відсотках від митної вартості товарів. Мито, щопідлягає сплаті, розраховується митним органом по ставках тарифу, що діє надень подачі митної декларації.
Тарифипо розмірах ставок розділяються на три різновиди:
• преференційніставки (включаючи звільнення від сплати мита) — застосовуються до товарів, щовідбувають із країн, що входять разом з Україною в митні союзи чи утворюючимспеціальні зони;
•пільгові ставки — застосовуються до товарів, що відбувають із країн, щокористаються в Україні режимом найбільшого сприяння;
•повні ставки — застосовуються до всіх інших товарів.
Митапідвищують вартість імпортних товарів на внутрішньому ринку і можутьвикористовуватися для захисту національних виробників аналогічних товарів.
Донетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться:
•кількісні обмеження;
•фітосанітарний, ветеринарний і інший види санітарного й екологічного контролю;
•податки на імпорт і експорт;
•валютні обмеження;
•антидемпінгові мита;
•міжнародні торгові договори й угоди.
Кількісніобмеження містять у собі квотування і ліцензування.
Квоти— це граничні обсяги визначених товарів, що дозволено імпортувати(експортувати) на територію країни протягом визначеного терміну. Ліцензії — цедозволу на імпорт (експорт) товарів протягом якогось часу, видаваніМіністерством зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі.
Установленнясанітарного контролю служить мірою санітарної безпеки.
Податкина імпорт і експорт установлюються понад мито і спрямовані на обмеженняторгівлі товарами визначених груп.
Валютніобмеження зв’язані, як правило, з одержанням дозволу на використання валюти дляімпортних закупівель, з метою недопущення відходу валютних засобів за кордон.
Державаможе також уживати заходів по припиненню несумлінної конкуренції при здійсненнізовнішньоекономічної діяльності, зокрема, у випадках демпінгу — продажу товарівза цінами нижче контрактних на міжнародних товарних ринках. У випадкуустановлення факту демпінгу до вітчизняних чи іноземних підприємців може бутизастосоване антидемпінгове мито.
Державарегулює зовнішньоекономічну діяльність також і шляхом висновку різних торговихдоговорів і угод, у яких установлюються принципи торгових взаємин з іноземнимидержавами.
2 Досвід державного регулюваннязарубіжних країн
2.1 Американська модель
Сучаснаринкова економіка США є не стихійною, а регульованою державою. У США механізмдержавного регулювання пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режиміжорсткого адміністративного регулювання перебувало багато галузей економікиСША. Основними причинами введення жорсткого регулювання галузей економіки булиобмеження монополії і обмеження конкуренції. В арсеналі елементів державногорегулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки,яке охопило розробку як загальнонаціональних, так і регіональних програм.
У 80-і роки США відмовились від традиційної системи регулювання,яка грунтувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, основаною напроведені політики монетаризму і економічної теорії «пропозиції». Державарегулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну діловуактивність і карає тих, хто ігнорує право та інтереси суб’єктів ринку. В умовахсучасної ринкової економіки, яка характеризується наявністю великої кількостіне тільки малих і середніх підприємств, але й монополізованих комплексів,ринкове саморегулювання доповнюється і формується в механізм цілеспрямованогомакроекономічного регулювання. При цьому зусилля держави концентруються на недопущеннімонополізму, контролі за реалізацією антимонопольного законодавства,стимулюванні передових технологій. В практиці державного регулювання економіки СШАшироко використовується система державних замовлень(атомна, аерокосмічна промисловість,електротехнічна). Важливе місце в регулюванні ринку США відводиться фіскальнійполітиці. Суть її полягає у встановленні державного оподаткування і державнихвитрат з таким розрахунком, щоб вони допомагали гасити коливання економічногоциклу, сприяли, високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом’якшувалидефляцію (застій). Таким чином, пряме і непряме (опосередковане) втручаннядержави в економічне життя США грунтується на системі теоретично обгрунтованихі перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними.
2.2 Японська модель
Японія належить до країн, у яких оптимально поєднуються регулюючаі спрямовуюча роль держави з функціонуванням механізмів ринку. Сучасна японськаекономіка відрізняється від західно-європейської і економіки США значновагомішою роллю державної участі. В Японії склалась розвинута системадержавного програмування. Для виконання функції регулювання розробкою іреалізацією макроекономічних проектів тут створена система органівпрограмування і регулювання, підпорядкованих Економічній Консультативній Раді, дезастосовуються найновіші методи експертних оцінок, економічного прогнозування іпрограмування. Другим напрямком державного регулювання в Японії є різні формивиливу на приватний капітал. Форми дії на приватний капітал в Японії охоплюютьсистему жорстких юридичних заходів з відповідними формами контролю черезадміністративний апарат і поліцію, контроль з боку державних органівуправління, систему економічних заходів (надання грошових субсидій, регулюванняцін, введення додаткових податків, надання податкових пільг, застосуваннядиференційованої кредитної політики). Застосовуючи арсенал перерахованихекономічних важелів, держава здійснює протекціоністську політику в галузях ісферах суттєво важливих для Японії. Японія має великий досвід державногоуправління науково-технічним прогресом. Відома програма «Технополіс» втілюєсистемний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачаєстворення 19 міст науки, довгострокове планування випуску і збуту продукції. Ефективністьдержавного регулювання економіки в Японії забезпечується наявністю«напівурядових організацій», які уособлюють злиття бізнесу і державногоапарату.
3 ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ В УМОВАХ КРИЗИ
3.1 Становлення економічних функцій Української держави
Післяпроголошення незалежності в Україні розпочався процес становлення її державнихінститутів і формування їхніх основних функцій, включаючи й економічні. Цей процес йде болісно.Продовжуються дискусії з приводу того, якою має бути економічна рольУкраїнської держави, якими шляхами держава повинна здійснювати соціальніреформи.
У свідомостібагатьох домінує негативне ставлення до державної власності й державногогосподарювання. Ця негативна реакція на наслідки невдалого експерименту зпобудовою одержавленої економіки в колишньому СРСР поширюється на економічнуроль держави взагалі. Існує небезпечна ілюзія про можливість побудовисаморегульованої господарської системи, більше того, про автоматизм переходу дотакої системи. Як наслідок прояви руйнування соціальне-економічного потенціалу,який дістався у спадок від УРСР. За цих умов у суспільстві реанімуються сили,які прагнуть повернути розвиток економіки України назад до ЇЇ скомпроментованоїмоделі.
Справаускладнюється тим, що, дотримуючись довгий час парадигми держави як машиникласового панування, вітчизняна суспільна наука водночас фактично недосліджувала ЇЇ як велике надбання цивілізації, загальносоціальний інститут.Відкинувши теорію радянської держави — наступниці держави диктатури пролетаріату,наша країна досі не має концепції держави в сучасному ЇЇ розумінні. Крім того,ми не маємо теорії ЇЇ функцій, у тому числі й економічних.
Реалізаціяекономічної функції держави сьогодні в Україні має свої особливості. Історичнийшлях українського народу надто довгий час не увінчувався побудовою своєїсуверенної держави, внаслідок чого він багато втратив в економічному розвитку.Сьогодні відкриваються унікальні можливості змінити становище.
Українськадержава повинна стати носієм прогресивної системи господарювання, головнимархітектором нової національної економіки. В переломні епохи зміни одногосуспільного ладу іншим (а саме таку епоху ми нині переживаємо) ця економічнафункція держави відіграє особливо важливу роль.
Функціяархітектора національної економіки спрямована на трансформацію економікиколишньої УРСР як частки, уламка так званого народногосподарського комплексуСРСР у самостійну господарську систему, що функціонує на основі поділу праці вЄвропі та світі. Така трансформація має бути забезпечена структурноюперебудовою економіки, соціальної сфери, освіти, науки та інших галузей,досягненням енергетичної незалежності держави, завершенням формуваннянаціональної фінансової, грошово-кредитної, банківської, бюджетної, митної,валютної, податкової систем, національного законодавства. Перед державою стоїтьзавдання формування національної моделі держаного сектору економіки, ринку іринкової інфраструктури, забезпечення ефективної зайнятості, подоланнямонополізму та недобросовісної конкуренції. Держава не може піти шляхомрозвитку вільної конкуренції підприємницьких структур. Західні країни цей етаппройшли ще у XIX ст. Вільна, нічим не стримувана конкуренція має не тількипозитивні, а й негативні наслідки. У цій боротьбі виграє той, хто сильніший,проте не завжди той, хто кращий. Як наслідок фальсифікація результатів праці,обман покупців, погіршення якості послуг, продуктів, їх підробка, нова формадиктату виробника над покупцем. Це повною мірою властиве для нинішньоїекономіки України. В цих умовах важливою економічною функцією є регулюванняконкурентної боротьби, забезпечення державних стандартів якості продукції тасоціальних вимог.
Особливезначення для молодої держави у цьому зв’язку має створення нової системисоціального захисту. Українська держава є головним чинником трансформації усіхсуспільних відносин у країні. На неї покладаються такі важливі функції, якзабезпечення територіального верховенства в економічній і фінансовій системах,економічного суверенітету, реалізація права ефективного верховного власниканаціонального надбання та ін.
Не меншважливою і складною є функція захисту інтересів національної економіки,національних підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку,інтеграційна політика.
Інтернаціоналізаціягосподарських зв’язків, інтеграційні процеси обмежують можливості реалізаціїдержавою свого права верховного власника. Разом з тим протекціонізм, заходиколективного, міждержавного регулювання економіки посилюють цю функцію держави.Та чи інша форма участі в об’єднаннях з іншими колишніми республіками СРСР,іншими міжнародними структурами послаблює можливості Української держави, щоперебуває в процесі становлення, мати повне верховенство над своїм економічнимпотенціалом. Розрив цих зв’язків також завдає великої шкоди економіці. Потрібнагнучка формула розв’язання цього досить складного питання. Досвід інших країнсвідчить, що національна економіка в умовах жорсткої міжнародної конкуренції,боротьби за ринки збуту продукції не може вижити без заходів державногопротекціонізму стосовно вітчизняних виробників.
З урахуваннямусіх цих обставин необхідно кардинально підвищити роль Української держави,зміцнити її інститути.
3.2 Cитуація в Україні під час кризи
Маховиккризи розкручується щоразу швидшими темпами, а її наслідки — катастрофічні длянаселення і більшості підприємців.
Українськаекономіка — це така собі «бананова» республіка в центрі Європи, де ми — дешеваробоча сила, дешеві ресурси і транзитна зона. Тобто, при такому статусінаціональної економіки будь-які кризові явища в нас будуть проявлятися дужеболісно. Хоча причиною сучасної економічної кризи в Україні на 90% є внутрішніекономічні проблеми. Зовнішній фінансовий кризовий лічильник лише поглибив цюкризу. Але 90% світової кризи — це українська криза. Чому? Тому що станом насередину року, ще коли світової фінансової кризи як такої не було, інфляція вУкраїні була на рівні 16% — а це в 6 разів більше, ніж в середньому у Європі.Вже на середину цього року в нас був негативний експортний-імпортний баланс вкраїні — майже 10 млрд. дол., негативний платіжний баланс країни — майже 10%ВВП, якого ще не було в нікого.
Також однієюз основних причин кризи в Україні є бюджетні видатки, що супроводжувалисьциклічним ростом цін на сталь, коли слід було економити на важкий період,спрогнозувати який було неважко і про який точно знали. На думку експертів,якби хтось слухав економістів, зокрема з МФВ, і регулював економіку та риноквідповідно до циклів цін на сталь, було б все добре. Для цього потрібно, щобуряд був більш відповідальним, а населення — більш освіченим у державнихфінансах. Все-таки бюджет — це спільні гроші, бюджет не має містичних джерелнаповнення, фактично, його доходи — це лише наше споживання. А як ми знаємо бюджетврегульовується за допомогою фіскальної політики. Щодо неї, то Українідоведеться скоротити витрати у зв’язку зі зниженням доходів у 2009 році.Інфляція зберігатиметься на рівні 17% до кінця 2009 року. Номінальна заробітнаплата та соціальні виплати будуть збільшені лише для покриття інфляційногопроцесу. У 2010 році ВВП повернеться до свого потенційного росту на рівні 5-6%, тоді як інфляція, ймовірно, не перевищить 10%… Також слід згадати про один зінструментів поповнення буджету, тобто про податки. У цілому Україна потрапляєдо категорії країн, які надають перевагу посилювати податкову політику,незважаючи на фінансову кризу. У меморандумі, підписаному Україною та МВФ узв’язку з очікуваним кредитуванням, сказано, що в 2008 році бюджетний дефіцитскладе близько 1% ВВП. Але наступного року влада все-таки сподіваєтьсясформувати збалансований консолідований бюджет, для чого вона готова проводитибільш тверду фіскальну політику в порівнянні з попередніми роками. Цевідповідає й іншим цілям уряду та президента — забезпечити скороченнявнутрішнього попиту та імпорту до рівнів, що відповідають встановленим лімітамза зовнішнім фінансуванням.
У дусі цієїзаяви й останні ініціативи уряду в податковій сфері, прописані в пакеті«антикризових» законопроектів, які Верховна Рада затвердила 31 жовтняв трохи відкоректованій версії. Так, уряд спочатку запропонував ввести на рівнімісцевих бюджетів податок на нерухоме майно, який Юлія Тимошенко назвала«податком на багатство». «Там де люди живуть розкішно, сьогодніє підстави вводити податок на таке майно і поповнити місцеві бюджети», — заявила прем’єр. Кабмін також хотів збільшити ставки акцизного збору наавтомобілі, етиловий спирт, пиво та бензин.
«Колиувесь світ бореться з економічною кризою за допомогою зменшенняоподатковування, у нас чомусь було запропоноване збільшення оподатковування.
Упідсумку ж з пакету заходів щодо мінімізації впливу світової фінансової кризина економіку України, запропонованого Кабінетом Міністрів, норми про підвищенняподаткових зборів були виключені. Однак тенденція в наявності.
Особисто намою думку українськи політики роблять великі помилки, намагаючись піднятиподатки, адже вони, недооцінюють, яку користь економіка країни могла ботримати від зниження (а не підвищення!) податкового навантаження на бізнес.
ВИСНОВОК
Державнерегулювання — це форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метоюзабезпечення і підтримки її функціонування в заданому режимі, зміни і розвиткуекономічних відносин і взаємозв’язків.
Державнерегулювання має свої функції, інструменти й органи.
Основніфункції державного регулювання полягають у наступному:
1.Підтримка пропорційності виробництва і споживання, антициклічне регулювання.
2.Підтримка і розвиток конкуренції, антимонопольні заходи.
3.Перерозподіл і вирівнювання доходів, соціальний захист малозабезпечених шарівсуспільства.
Доінструментів, чи методам, державного регулювання відносяться:
•податково-бюджетна система (фіскальна);
•цінове регулювання;
•кредитно-грошове регулювання;
•зовнішньоекономічне регулювання (мита, ліцензії, квоти).
Впливдержави на економіку складається в двох моментах. По-перше, держава координуєекономіку, дає рекомендації виробникам (в умовах соціалізму здійснюваласятверде командно-адміністративне планування). По-друге, держава є власникомпромислових, сільськогосподарських і торгових підприємств, частка яких дужевелика. Це так називаний державний сектор економіки. Здійснюючи безпосереднєкерування цими підприємствами, держава робить тим самим вплив на всю економікукраїни в цілому.
Щеоднією задачею держави є необхідність дотримання пропорцій у розвиткуінфраструктури народного господарства й основних промислових галузей.
Неодмінноюумовою функціонування ринку є наявність конкуренції.
Усистемі мір, прийнятих державою для забезпечення і розвитку конкуренції, особливаувага приділяється антимонопольному законодавству, суть якого зводиться донедопущення:
•злиттів, що звужують конкуренцію;
•штучних бар’єрів для виходу на ринок нових фірм;
•хижацької конкуренції.
Однієїз основних задач держави є соціальний захист своїх громадян і в першу чергу — найбільш незахищених шарів суспільства: старих, дітей, самотніх матерів,інвалідів і т.д. У Конституції України закріплене право громадян на матеріальнезабезпечення в старості, у випадку хвороби, повної чи часткової втратипрацездатності, утрати годувальника, а також безробіття з незалежних від нихобставин. Це право забезпечується державним соціальним страхуванням. Узагальній системі соціального захисту величезну роль грає обов’язкове державнепенсійне забезпечення. По державному пенсійному забезпеченню виплачуютьсятрудові і соціальні пенсії.
Щостосується інструментів державного регулювання економіки, те найбільш важливимз них є податково-бюджетна політика.
Застосуванняметодів і способів оподатковування, визначення видів, ставок і порядку сплатиподатків складають податкову політику держави, що є одним з найголовнішихважелів державного регулювання економіки.
Мобілізаціяфінансових ресурсів у розпорядження держави і напрямок їх на фінансуваннязагальнодержавних нестатків забезпечується загальнодержавними фінансами. Дозагальнодержавних фінансів відносяться: бюджет, державне обов’язковестрахування і позабюджетні цільові фонди.
Бюджет— це форма утворення і витрати коштів для забезпечення функціонування державноївлади.
Ринковеціноутворення може відбуватися в умовах вільного ринку, під впливом конкуренціїй в умовах установлення монополії. Регулююча діяльність держави в областіціноутворення переслідує дві основні цілі:
•недопущення монополізації ринку;
•приборкання інфляції.
Цездійснюється шляхом контролю з боку державних органів за торговими надбавками івстановлення рівня цін у випадку, якщо відбувається явний обвал ринку, а такожшляхом висновку угод з підприємцями про контроль за ростом цін.
Зметою регулювання грошового обігу держава проводить грошову політику. Грошоваполітика покликана орієнтувати емісію грошей на досягнення фінансових іекономічних задач уряду.
Кредитнаполітика є складовою частиною єдиної грошово-кредитної політики. Державапокликана забезпечити розподіл кредитів на користь приватних осіб, підприємстві при необхідності держави в такому обсязі, під такий відсоток і на такітерміни, що найбільше відповідають інтересам суспільства.
Державаздійснює регулювання і зовнішньоекономічної діяльності, використовуючи дляцього різні засоби, іншими словами, держава проводить відповідну його інтересамзовнішньоекономічну політику. Існує досить велика кількість засобівзовнішньоекономічного регулювання, який можна розбити на дві основні групи:тарифні, нетарифні.
Усіці форми і методи державного регулювання економіки покликані забезпечитиостаточний перехід на ринкові рейки господарювання, зайнявши гідне місце середрозвинутих країн Європи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф., Макроэкономика – М., 1997.
2. Алексеенко, Н.Ю. Дмитриева, Л.П. Зенькова идр.,Макроэкономика:Учеб.Пособие/Т.С.; Под ред. Л.П. Зеньковой. – Мн.: Новое знание.
3. Базылев Н.И., Базылева М.Н., Гурко С.П., Макроэкономика: Учеб.пособие/; Под ред. Н.И. Базылева, С.П. Гурко. 2-е изд., перераб. –Мн.: БГЭУ,2000.
4. Ивашевский С.Н. Макроэкономика: Учебник. – 2-еизд., испр., доп. – М.: Дело.
5. А. Кудрин, «вопросы экономики» /журнал — №1,2009.
6. Стиглиц Джозеф Е. Экономика государственногосектора. — М.: Изд-во МГУ, ИНФРА-М, 1997; Аткинсон Энтони Э., Стиглиц Джозеф Е.Лекции по экономической теории государственного сектора. — М.: Аспект Пресс,1995.
7. Джеффрі Д. Сакс, професор економіки, директорІнституту Землі Колумбійського університету. США: забрати у бідних — віддатибагатим. Проект Синдикат для «Дня» // День. — 2003. — № 3. — 10 січня. — С. 3.
8. Шумпетер Йозеф А. Капитализм, социализм идемократия. — М.: Экономика, 1995
9. Форбс Стив: «Больше не буду выдвигаться впрезиденты» //Столичные новости. — 2002. — № 49. — 24 декабря — 13 января 2003.— С. 9.
10. Друкер, Питер Ф. Новые реальности: вправительстве и политике, в экономике и бизнесе, в обществе и мировоззрении. —М.: СП «Бук Чембэр Интернэшнл», 1994. — С. 106-109.
11. Буряковський В. Рольподатків у наповненні бюджетів усіх рівнів // Фінанси України.- 2001.- №5.-С.78-81
12. Мітюков А. Бюджет ібюджетна політика // Фінанси України. — 1999. — №3.
13. Мітюков І. Основніособливості бюджету України на 2001 рік // Фінанси України.-2001.- №3.- С. 3-
14. Огонь Ц. Фінансоваполітика і податки в умовах формування ринкових відносин // Фінанси України — 1995.- №5.С-87-97.
15. Бюджетний кодексУкраїни // Голос України.- 2001. — №129.- С. 5-12
16. Закон України “ПроДержавний бюджет України на 2000 рік” // Урядовий кур’єр. — 14 березня 2000. — № 46.- С. 4-7.
17. Закон України “ПроДержавний бюджет України на 2001 рік” // Урядовий кур’єр. — 28 грудня 2000.- №243.- С. 5-9.
18. Іващук І. Сучаснеєвропейське оподаткування // Фінанси України. — 2001.- №10.- С. 72-79
19. Історія економічнихвчень. Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Тараненко, А. М. Поручник та ін., Заред. Л. Я. Корнійчука — К.: КНЕУ, 1999.- 564 ст.
20. Економіка України:десять років реформ / За ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина — Львів: ЛНУ ім. І.Франка,2001.- 496 с.
21. Економічна теорія:Макро- і мікроекономіка. Навч. посібник / За ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина,Вид. Дім “Альтенативи, К.:2001.- С. 327-341
22. Дунець о. Методизбалансування державного бюджету в умовах ринкової трансформації економіки України// Міжнародна наукова конференція “Україна в ХХІ ст: формування економічноїсистеми”. — Львів. — ЛНУ ім. І. Франка. — 2001.- 428 с.
23.www.investore.com.ua
24. www.epravda.com.ua
25.Твердохлебов В. Теория перелож. налогов. — СПб.: Тип. Шредера, 1914. — С.7.
Додаток
Виробництвота розподіл валового внутрішнього продукту за видами економічної діяльності (уфактичних цінах; млн.грн.) Рік Випуск Проміжне споживання Валова додана вартість У тому числі оплата праці найманих працівників інші податки, пов’язані з виробництвом інші субсидії, пов’язані з виробництвом валовий прибуток, змішаний доход Сільське господарство, мисливство, лісове господарство 2002 66430 37012 29418 5108 602 –377 24085 2003 66119 37060 29059 4890 557 –694 24306 2004 85668 48410 37258 6044 609 –1298 31903 2005 94801 54259 40542 6887 760 –1597 34492 2006 98410 57404 41006 8448 468 –2208 34298 2007 113149 65732 47417 11869 515 –2926 37959 Добувна промисловість 2002 24386 14370 10016 6350 227 –999 4438 2003 26484 15630 10854 6972 228 –909 4563 2004 31766 19248 12518 9541 196 –983 3764 2005 41149 23210 17939 12729 280 –1736 6666 2006 46125 24061 22064 15420 341 –2671 8974 2007 57563 25868 31695 18370 627 –3768 16466 Переробна промисловість 2002 191301 150915 40386 23461 1701 –120 15344 2003 235289 185587 49702 30414 2074 –237 17451 2004 325820 261696 64124 41507 2134 –239 20722 2005 399039 312176 86863 53891 2673 –251 30550 2006 456729 347313 109416 62673 3293 –372 43822 2007 588203 444775 143428 80946 4118 –1726 60090 Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води 2002 28227 16802 11425 5252 270 –189 6092 2003 30360 18090 12270 6073 291 –258 6164 2004 31961 19538 12423 8623 226 –475 4049 2005 36739 21570 15169 9160 268 –325 6066 2006 47318 28708 18610 12076 364 –323 6493 2007 60898 37653 23245 14266 470 –375 8884 Будівництво 2002 19176 11523 7653 4843 172 –66 2704 2003 25811 15543 10268 6686 228 –61 3415 2004 37667 23204 14463 8924 252 –50 5337 2005 45972 29602 16370 12677 301 –89 3481 2006 64152 42984 21168 14955 441 –93 5865 2007 94307 63851 30456 21091 611 –151 8905 Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку 2002 42628 18035 24593 10627 1060 – 12906 2003 54897 23275 31622 10197 1261 –22 20186 2004 71490 30433 41057 11393 1339 –48 28373 2005 99662 43621 56041 20882 1591 –44 33612 2006 122365 53792 68573 24845 2108 – 41620 2007 173149 77929 95220 32228 2775 – 60217 Діяльність транспорту та зв’язку 2002 46946 19423 27523 14065 450 –114 13122 2003 59995 24903 35092 16732 616 –266 18010 2004 75233 32539 42694 16936 775 –174 25157 2005 91219 43784 47435 23754 1077 –439 23043 2006 107638 51585 56053 30619 1523 –541 24452 2007 135074 65011 70063 35474 1390 –792 33991 Освіта 2002 14666 3847 10819 7996 42 –12 2793 2003 18640 4859 13781 10935 34 –4 2816 2004 22086 5834 16252 12855 33 – 3364 2005 29388 8506 20882 17498 47 – 3337 2006 36161 9918 26243 22702 52 – 3489 2007 46083 13178 32905 29355 65 – 3485 Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги 2002 12080 4719 7361 5377 32 –36 1988 2003 14958 5821 9137 7093 43 –31 2032 2004 18470 7518 10952 8426 42 –2 2486 2005 22855 8890 13965 11419 59 –38 2525 2006 28305 10583 17722 14829 79 –73 2887 2007 35947 13405 22542 19342 94 –19 3125 Інші види економічної діяльності 2002 58168 23020 35148 20038 724 –344 14730 2003 71151 28439 42712 22196 740 –470 20246 2004 109827 43247 66580 33201 1290 –531 32620 2005 134806 54009 80797 47703 1538 –849 32405 2006 174976 68699 106277 62064 2090 –1022 43145 2007 260682 100761 159921 88995 2353 –1357 69930 Оплата послуг фінансових посередників 2002 ´ 3148 –3148 ´ ´ ´ –3148 2003 ´ 4280 –4280 ´ ´ ´ –4280 2004 ´ 5275 –5275 ´ ´ ´ –5275 2005 ´ 7402 –7402 ´ ´ ´ –7402 2006 ´ 13009 –13009 ´ ´ ´ –13009 2007 ´ 22098 –22098 ´ ´ ´ –22098
Усього
(в основних цінах) 2002 504008 302814 201194 103117 5280 –2257 95054 2003 603704 363487 240217 122188 6072 –2952 114909 2004 809988 496942 313046 157450 6896 –3800 152500 2005 995630 607029 388601 216600 8594 –5368 168775 2006 1182179 708056 474123 268631 10759 –7303 202036 2007 1565055 930261 634794 351936 13018 –11114 280954 Податки на продукти 2002 25484 ´ 25484 ´ 25484 ´ ´ 2003 28205 ´ 28205 ´ 28205 ´ ´ 2004 33122 ´ 33122 ´ 33122 ´ ´ 2005 54183 ´ 54183 ´ 54183 ´ ´ 2006 71618 ´ 71618 ´ 71618 ´ ´ 2007 88212 ´ 88212 ´ 88212 ´ ´ Субсидії на продукти 2002 –868 ´ –868 ´ ´ –868 ´ 2003 –1078 ´ –1078 ´ ´ –1078 ´ 2004 –1055 ´ –1055 ´ ´ –1055 ´ 2005 –1332 ´ –1332 ´ ´ –1332 ´ 2006 –1588 ´ –1588 ´ ´ –1588 ´ 2007 –2275 ´ –2275 ´ ´ –2275 ´
Валовий внутрішній продукт
(у ринкових цінах) 2002 528624 302814 225810 103117 30764 –3125 95054 2003 630831 363487 267344 122188 34277 –4030 114909 2004 842055 496942 345113 157450 40018 –4855 152500 2005 1048481 607029 441452 216600 62777 –6700 168775 2006 1252209 708056 544153 268631 82377 –8891 202036 2007 1650992 930261 720731 351936 101230 –13389 280954