Формування і розподіл прибутку на підприємстві ЗАТ "ЦУМ"

Зміст
Вступ
1. Методологічні основи формування і розподілу прибуткупідприємств
1.1 Економічна природа та джерела утворення прибуткупідприємства
1.2 Рентабельність підприємствата показники, які її характеризують
1.3 Фактори, що визначають прибуток та рентабельністьпідприємства
2. Формування і розподіл прибутку на підприємстві
2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика ЗАТ “ЦУМ”
2.2 Аналіз валового прибутку та інших доходів ЗАТ “ЦУМ”
2.3 Аналіз прибутку і рентабельності ЗАТ “ЦУМ”
2.4 Розподіл та використання прибутку ЗАТ “ЦУМ”
3. Стратегія управління прибутком підприємства та оцінкарезервів зростання прибутку на перспективу
3.1 Стратегічна мета підприємства та її досягнення
3.2 Резерви зростання прибутку
Висновки
Список використаної літератури
Додатоки
Вступ
Перехід до ринкової економіки потребує відпідприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатностіпродукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічногопрогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізаціїпідприємництва і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяєтьсяаналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляютьсястратегія і тактика розвитку підприємства, обгрунтовуються плани й управлінськірішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резервипідвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльностіпідприємства, його підрозділів і робітників.
Основним завданням проведення економічногоаналізу є оцінка результатів господарської діяльності, виявлення факторів, якіпозитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства.
Одним з важливих показників ефективноїдіяльності підприємства є наявність прибутку та рентабельність діяльності. Прибутокпідприємства є його фінансовою базою. За рахунок прибутку утворяться фондивиробничого розвитку, додаткового матеріального стимулювання працівників,соціальних виплат, виплат власникам підприємства і т.п. Актуальність даної теминеможливо перебільшити. Бізнес не може розраховувати на процвітання, а вірнішена виживання, не розробляючи планів і не контролюючи їхнє виконання.
На підставі вищесказаного була обрана тема дипломноїроботи “Стратегія управління прибутком підприємства та оцінка резервівзростання прибутку на перспективу” та проведено економічний аналіздіяльності підприємства — глибоке дослідження економічних явищ на підприємстві,тобто виявлення причин відхилення від плану і недоліків у роботі, розкриттярезервів, їхнє вивчення, сприяння комплексному здійсненню економічної роботи ікеруванню виробництвом, активний вплив на хід виробництва, підвищення йогоефективності і поліпшення якості роботи.
У даній роботі розглянуті такі планові іфактичні показники, як обсяг виробництва і реалізації, собівартість продукції,доходи і витрати підприємства, залишки нереалізованої продукції, а такожсередня вартість основних активів, його активної частини, кількість встановленогоустаткування тощо.
Але ці показники — не предмет аналізу, атільки форма, через яку ми спробуємо пізнати об’єктивний зміст господарськоїдіяльності.
Наша задача проаналізувати як результатидіяльності підприємства, так і економічні фактори, що на них вплинуть.
У такий спосіб ми будемо досліджувати прибутокі визначати, які фактори і в якому ступені вплинули на нього, тобто з’ясуємо зарахунок чого відбулася зміна прибутку.
Також проведемо аналіз рентабельностівиробництва, об’єктивно оцінимо ефективність господарської діяльності. Післяпроведеного економічного аналізу можна буде дати оцінку фінансового станупідприємства.
Для досягнення поставленої мети поставленінаступнізавдання:
дати загальну характеристику теоретичних основекономічного аналізу ефективної діяльності підприємства;
проаналізувати законодавчі акти та вимоги щодообраної теми;
дати оцінку фінансово-економічного станупідприємства — Закритого акціонерного товариства “ЦУМ”, яке було обранооб’єктом дослідження;
на основі аналізу нормативних документіввисвітлити проблеми ефективної роботи підприємства, розробити та запропонуватишляхи вдосконалення організації діяльності.
1. Методологічні основи формування ірозподілу прибутку підприємств1.1 Економічна природа та джерелаутворення прибутку підприємства
Прибуток, в класичному розумінні, являє собоюрізницю між ціною товару і затратами на виробництво товару — його собівартістю.Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крімзаконодавства про оподаткування прибутку. такий показник, безумовно, в більшіймірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний ізточки зору спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.[14;. стр.110]
Прибуток як економічний показник являє собоюрізницю між ціною реалізації та собівартістю продукції (товарів, послуг), міжобсягом отриманої виручки та сумою витрат на виробництво та реалізаціюпродукції.
В торгівлі, з урахуванням специфікивиконуваних функцій і особливостей формування доходів та витрат, прибутоквизначається як різниця між доходом підприємства і його поточними витратами (додатокА).
Прибуток характеризує кінцевий результатдіяльності підприємства. Його одержання є обов’язковою умовою розширеноговідтворення на підприємстві, забезпечення його самофінансування і зміцненняконкурентноздатності на ринку.
Прибуток виконує ряд функцій (додаток Б):
1. Оціночна функція. Прибуток підприємствавикористовується як оціночний показник, що характеризує ефект йогогосподарської діяльності. Використання цієї функції повною мірою можливе тількив умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу встановлення цін, свободувибору постачальника і покупця.
2. Розподільча функція. Її зміст полягає втому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходусуспільства на частину, що акумулюється в бюджетах різних рівней та залишаєтьсяв розпорядженні підприємства.
3. Стимулююча функція. Виконання цієї функціївизначається тим, що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання(фонд заохочення, фонд виробничого та соціального розвитку, фонд виплатидивідендів, пайовий фонд тощо).
Прибуток, як економічний показник, дозволяєпоєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як господарюючогосуб’єкта, робітників і власника підприємства. Вирішення цього завдання перш завсе пов’язане з пропорціями в розподілі та використанні прибутку.
Об’єктом економічних інтересів держави єчастина прибутку, яка виплачується у вигляді податків та обов’язкових платежів.Економічний інтерес підприємства як товаровиробника знаходить своє узагальненняв обсязі прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства івикористовується для вирішення виробничих та соціальних завдань його розвитку. Економічнийінтерес робітників підприємства пов’язаний передусім з розміром прибутку, якийспрямовується на матеріальне заохочення, соціальні виплати та соціальнийрозвиток. Власника підприємства цікавить в першу чергу розмір фонду виплатидивідендів, а отже — та частина прибутку, котра пов’язана з виробничимрозвитком, а відповідно приростом капіталу підприємства. У зв’язку з тим, щоприбуток є єдиним джерелом реалізації економічних інтересів всіх перерахованихсторін, жодна з них не може мати пріоритетів в задоволенні, оскільки цепризведе до ущемлення інтересів інших сторін. Наприклад, надмірні податки зприбутку підприємства знижують економічну зацікавленість підприємства в йогозбільшенні, що призводить до зменшення надходжень в бюджет.
Прибуток є якісним показником, тому що в йогорозмірі відображається зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівнявикористання ресурсів, величини витрат обертання. Таким чином, прибутоксинтезує в собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективністьйого господарської діяльності в цілому.
В процесі управління прибутком торговельногопідприємства використовують різні класифікації (додаток В):
І. Залежно від виду діяльності, завдяки якійотримано прибуток, виділяють:
прибуток від реалізації товарів та платнихторговельних послуг (прибуток від торговельної діяльності);
прибуток від реалізації продукції неторговоїдіяльності (виробничої, транспортної, посередницької та інше);
прибуток від реалізації майна, що є власністюпідприємства (основних фондів, нематеріальних активів);
прибуток від проведення позареалізаційнихоперацій, у складі якого виділяють: прибуток від інвестиційної діяльності; прибутоквід орендних операцій; прибуток від інших позареалізаційних операцій.
Обсяг прибутку за кожним видом діяльностіформується як сальдо доходів та витрат на її проведення.
II. Залежно від порядку визначення розрізняють:
балансовий прибуток, який характеризуєкінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманихприбутків (збитків);
оподаткований прибуток, обсяг якоговизначається як різниця між валовими доходами та валовими витратамипідприємства-платника податку на прибуток, зменшений на суму амортизаційнихвідрахувань.
Розміри валових витрат та доходів з метою їхоподаткування визначаються шляхом організації спеціального податкового облікуна основі первинних облікових документів. Визначений таким чином обсягприбутку, що оподатковується, фіксується в Декларації про прибутокпідприємства, яка подається в податкові органи та є підставою для визначеннясуми податкових зобов’язань підприємства;
чистий прибуток, який характеризує обсягприбутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку наприбуток та інших податків, обов’язкових платежів та зборів, що сплачуються зарахунок прибутку.
Отриманий чистий прибуток є власністюпідприємства, розподіляється та використовується на його розсуд.
Права окремих керівників та виконавчих органівпідприємства, його посадових осіб з прийняття рішень стосовно використанняотриманого чистого прибутку фіксуються в Статуті підприємства.
III. Залежно від методики оцінки визначаютьномінальний та реальний прибуток.
Номінальний прибуток характеризує фактичноодержану величину прибутку. Реальний прибуток — це номінальний прибуток,перерахований з огляду на інфляцію. Він характеризує реальну купівельнуспроможність чистого доходу, отриманого підприємством.
IV. Залежно від мети визначення розрізняютьбухгалтерський та економічний прибуток.
Бухгалтерський прибуток відповідає обсягубалансового прибутку. Економічний прибуток являє собою різницю між виручкою відреалізації та всіма витратами підприємства, в тому числі витратами втраченихможливостей. Витратами втрачених можливостей (або альтернативними) вмікроекономіці прийнято називати втрати на споживання якогось ресурсу, яківиміряні з точки зору вигоди, що «втрачена» через невикористанняцього ресурсу найкращим альтернативним шляхом.
Альтернативні витрати підприємствавідповідають розміру втраченої вигоди в результаті використання даного ресурсузамість найкращого, альтернативного. Невірний вибір ресурсів, а також інераціональне використання власних (які уже маємо) ресурсів, призводить дозбільшення витрат обертання підприємства і зменшує потенційно можливий розміротримання прибутку при даному обсязі діяльності.
Економічний прибуток менший відбухгалтерського на величину неявних витрат підприємства.
V. Залежно від розмірів прибуток підприємствахарактеризується як мінімальний, цільовий або максимальний прибуток.
Такі види прибутку пов’язані з визначеннямобсягів діяльності, досягнення яких обумовлює знаходження підприємства в зонізбитковості, беззбитковості або прибутковості.
Підприємство може мати обсяги діяльності, прияких доходи від реалізації менші за витрати. Але сума збитків може бути порозміру менша, ніж постійні витрати. В такому разі підприємству вигіднішефункціонувати, ніж нести збитки в розмірі постійних затрат.
Беззбитковості підприємство досягає при такихобсягах діяльності, коли при інших рівних умовах доходи від реалізаціїдорівнюють загальній сумі витрат обігу.
Графічна інтерпретація точки беззбитковостіпри проведенні торговельної діяльності може бути представлена наступним чином (додатокГ).
За точкою беззбитковості підприємство приумові зростання обсягів діяльності входить в зону прибутковості. Величинаприбутку, як цільова функція діяльності підприємства, залежить від обраноїстратегії. Вона може бути: мінімальною, нормальною, необхідною.
Під мінімальним розуміється прибуток, розмірякого після сплати податків задовольняє уявлення власників підприємства промінімальний рівень рентабельності на вкладений капітал. Кількісно мінімальнийрівень рентабельності відповідає рівню середньої процентної ставки банків подепозитам, що склалася в теперішній період часу. Це обумовлюється тим, щовласник підприємства не зацікавлений інвестувати кошти в створення (функціонування)підприємства, якщо чистий прибуток за результатами діяльності підприємстваменший за суми процентів, які б він міг одержати від зберігання своїх грошовихкоштів у банку чи придбання на них цінних паперів інших підприємств.
Під нормальним розуміється прибуток, котрийвідповідає нормі прибутку на капітал (НПК), що в середньому склалася на ринку.
Під необхідною розуміється сума прибутку, якавідповідає потребам підприємства в коштах на виробничий та соціальний розвиток,що утворюються за рахунок прибутку після сплати податків.
Поняття «максимальний прибуток» пов’язанез реалізацією мети поведінки підприємства на ринку. Підприємство, якенамагається максимізувати одержуваний прибуток, мусить, з одного боку,визначити доцільність нарощування обсягів діяльності, з другого — розрахуватиобсяг діяльності, що дозволяє одержати максимально можливий прибуток.
Підприємство має сенс продовжуватифункціонування, якщо при досягнутому обсязі діяльності його доход перебільшуєзмінні витрати. Підприємству слід припинити свою діяльність або шукати новінапрямки діяльності, якщо сумарний доход від продажу не перебільшує зміннихвитрат (або хоча б не дорівнює їм).
При визначенні меж розширення обсягудіяльності підприємство має виходити із наступного правила: максимальнийприбуток підприємство одержує при такому обсязі діяльності, коли граничнідоходи дорівнюють граничним витратам. Під граничними доходами (або витратами) розуміють,відповідно, приріст доходів (або витрат) підприємства при збільшенні обсягівйого діяльності на одну додаткову одиницю.1.2 Рентабельність підприємства тапоказники, які її характеризують
Абсолютна величина прибутку виступаєузагальнюючим підсумковим показником, який характеризує обсяг фінансових коштівпідприємства для розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами, формуванняфондів підприємства, призначених для стимулювання і розширеного відтворення.
Але цей показник не відображає ступеняефективності господарської діяльності підприємства. Маса прибутку може зростатипри недостатньому використанні ресурсів підприємства, порушенні вимог режимуекономії. Тому для характеристики ефективності господарської діяльності,ступеня використання його ресурсів, раціональності здійснених витрат набулопоширення застосування показників відносної прибутковості, які в економічнійпрактиці одержали назву рентабельності.
Рівень рентабельності може бути визначений якпроцентне відношення суми одержаного прибутку до будь-якого показника: обсягутоварообороту, величини витрат обертання, середнього розміру основних фондів іоборотних коштів, суми коштів фонду оплати праці тощо. В умовах ринковоїекономіки та різноманітних форм власності виникає потреба в оцінцірентабельності капіталу.
Рентабельність характеризується системоюпоказників (додаток Д):
1. Рентабельність товарообороту (продаж) використовуєтьсядля оцінки результатів господарської діяльності торговельних підприємств. Вінпоказує розмір прибутку на одиницю товарообороту або частку торговельногоприбутку в ціні товару.
Недолік цього показника полягає в тому, що вінне характеризує економічної ефективності використання ресурсів торговельногопідприємства, позаяк не відображає залежності між одержаним прибутком івеличиною факторів виробництва, які використовуються. Показники абсолютної сумиприбутку і його рівня до обороту можуть бути високими навіть при недостатньоефективному використанні основних фондів та оборотних коштів, наявності їх іпонаднормативних залишків.
Показник рівня рентабельності обороту орієнтуєторговельне підприємство на продаж товарів з високою торговельною надбавкою, щов умовах дефіцитного ринку стимулює звуження асортименту товарів, якіреалізуються, погіршення ступеня задоволення попиту покупців.
2. Рентабельність витрат обертання (поточнихвитрат) використовується при оцінці ефективності поточних витрат підприємства,їх окупності та показує розмір прибутку на 100 одиниць витрат обертанняпідприємства. Рівень рентабельності дозволяє визначити прибутковість реалізаціїокремих товарів, що необхідно для встановлення економічно обгрунтованихрозмірів торговельної надбавки (знижки).
Цей показник теж не вільний від недоліків. Вінне стимулює найбільш ефективного використання виробничих фондів торговельнихпідприємств, оскільки не відображає всієї величини фондів і оборотних коштів,які використовуються.
По рівню рентабельності витрат обігу неможливовизначити, при якому обсязі основних фондів і оборотних коштів підприємствоспроможне одержати певний обсяг прибутку, наскільки ефективно використовуютьсяці кошти, як швидко вони скуповуються.
3. Рентабельність виробничих фондівпідприємства використовується для оцінки ефективності виробничих фондівпідприємства та показує розмір прибутку в розрахунку на сто одиниць основнихфондів і оборотних коштів.
Динаміку рентабельності виробничих фондівобумовлюють зміни рівнів фондовіддачі і оборотність оборотних коштів, а такожрентабельність товарообороту.
Цей показник рівня рентабельності узагальнюєвсі сторони господарської діяльності торговельного підприємства, тим самимнайбільш повно виражає ефективність його роботи. У цьому показнику враховуєтьсявся сукупність засобів підприємства і відображається ефективність їхвикористання.
Можна обраховувати і часткові показники, якіхарактеризують, відповідно, рентабельність основних фондів і рентабельністьоборотних коштів.
4. Рентабельність трудових ресурсівхарактеризується двома показниками:
прибутком в розрахунку на одного робітникапідприємства, обчисленим як відношення суми прибутку до середньосписковоїчисельності працівників підприємства;
прибутком в розрахунку на одиницю витрат, щопов’язані з утримуванням трудових ресурсів (фонд споживання, витрати на підготовкукадрів, охорону праці тощо).
5. Рентабельність вкладень у підприємство (активів).Цей показник характеризує прибуток в розрахунку на одиницю майна, якезнаходиться в розпорядженні підприємства, визначається як відношеннябалансового прибутку до вартості майна, яке знаходиться в розпорядженніпідприємства.
6. Рентабельність власного капіталухарактеризує розмір прибутку, який одержав власник підприємства на одиницюкоштів, що вкладені в підприємство, та служить критерієм для оцінки котируванняакцій підприємства на біржі.
Порівняння рентабельності вкладень впідприємство (активів) з рентабельністю власного капіталу дозволяє визначитиефективність умов залучення позикових коштів. Якщо різниця в рівнірентабельності менша за розмір процентів за позикові фінансові кошти, щовикористовуються, то залучення позикових коштів недоцільне, оскільки це ущемляєінтереси власників підприємства.
7. Рентабельність функціонуючого капіталухарактеризує розмір прибутку в розрахунку на кожні 100 одиниць функціонуючого капіталу.Під останнім розуміємо розмір власного капіталу, який реально брав участь водержанні прибутку (сума всіх джерел власних коштів за мінусом капітальнихвкладень, невстановленого обладнання та наданих авансів).
8. Рентабельність перманентного капіталухарактеризує прибутковість використання капіталу, який знаходиться в тривалому(довгочасному) розпорядженні підприємства. Величина перманентного капіталустановить суму всіх джерел власних коштів і довгострокових кредитівпідприємства.
Показники рентабельності обороту ірентабельності капіталу взаємопов’язані.
Розглянуті показники рентабельності можнарозраховувати як за балансовим прибутком, так і за прибутком від основноїдіяльності, прибутком, який лишається в розпорядженні підприємства (чистимприбутком).
Використання показників рентабельності,обчислених за чистим прибутком, дозволяє виявити вплив на рентабельністьподаткових та інших обов’язкових платежів, котрі виплачуються із прибуткупідприємства. Розрахунки показників рентабельності за прибутком від основноїдіяльності дозволяють оцінити окремо ефективність виробничої і невиробничоїдіяльності, що важливо для обгрунтування напрямків інвестиційної діяльностіпідприємства.
Таким чином, рентабельність — це якіснийвартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або міру використаннянаявних ресурсів у процесі виробництва і реалізації товарів, робіт та послуг.
В економічному аналізі, бізнес — плануванні,аудиті, найчастіше використовують показники рентабельності, що визначаютьприбутковість підприємств у співвідношенні до вкладених фінансових ресурсів (ресурсніпоказники рентабельності), або до поточних витрат на виробництво продукції (витратніпоказники рентабельності) [2].1.3 Фактори, що визначають прибутокта рентабельність підприємства
Прибуток підприємства як результативнийпоказник його діяльності, залежить від співвідношення між розміром доходівпідприємства і витратами на здійснення торговельно-фінансової діяльності.
Розмір одержаного прибутку залежить від ціниреалізації і закупівлі товарів, кількості проданих товарів, різниці міждоходами, витратами обігу і витратами від іншої (позареалізаційної) діяльності.Управління даними факторами та їх прогнозування дозволяє забезпечити отриманнянеобхідного прибутку.
Важливим фактором, який впливає на величинуприбутку, є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійсненнікомерційних угод мусить намагатися закупити товар за якомога нижчою ціною. Цеможе бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при закупівлітоварів, використання цінових знижок при узгодженні ціни товару, закупки партійтоварів в період їх сезонного розпродажу. Якщо підприємство займаєтьсязовнішньоекономічною діяльністю, то зниженню ціни закупівлі товарів можесприяти придбання товарів у іноземних партнерів (при сприятливомуспіввідношенні курсів національної та іноземної валют) або здійснення прямихтоварообмінних (бартерних) операцій (при сприятливому співвідношенні рівня цінна обмінювані товари).
Зростання розмірів одержання прибуткупов’язане також із збільшенням рівня цін продажу товарів. Управління цінамиреалізації залежить від обґрунтованості вибору цінової політики підприємства наспоживчому ринку, використання сприятливої торговельної кон’юнктури в окреміперіоди року (днів тижня).
Збільшенню ціни реалізації товарів сприяєрозширення продажу сезонних товарів перед початком сезону (коли ціни найвищі),реалізація окремих груп товарів на аукціонах і товарних біржах, експортконкурентноздатних товарів при сприятливому співвідношенні курсів національноїі іноземної валют.
Маса одержання прибутку залежить від обсягудіяльності підприємства (товарообороту), кількості реалізованих товарів. Збільшеннюобсягу продажу сприяє здійснення ефективної маркетингової політики шляхомвключення в перелік взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту приреалізації товарів, розширення системи додаткових торговельних послуг,пов’язаних із реалізацією товарів, здійснення ефективних рекламних заходів. Дляоптової торгівлі важливе значення в розширенні продажу має регіональнадиверсифікація збуту.
Розглянуті фактори прямо впливають на величинудоходів, а відповідно, і на прибуток підприємства.
При тій же величині доходів підприємство можемати різний розмір прибутку, що залежить від величини витрат обігу. Розмірвитрат обігу формується під впливом таких факторів, як: обсяг товарообороту,його склад та асортиментна структура, джерела надходження товарів,місцезнаходження контрагентів комерційних угод, умови страхування угод, рівеньпродуктивності праці на підприємстві, ступінь використання ресурсів, структуракапіталу, розміри матеріально-технічної бази тощо. Вищерозглянуті факторивпливають на прибуток від реалізації товарів.
Джерелом зростання прибутку підприємстваможуть бути також доходи від позареалізаційних операцій за мінусом витрат на ціоперації.
Зростання доходів від позареалізаційнихоперацій підприємства може бути забезпечено за рахунок вкладення вільнихгрошових коштів у різноманітні цінні папери; продажу їх на фінансовому ринку; придбаннядепозитних сертифікатів банків або відкриття в них депозитних рахунків; здачі воренду основних фондів, які не використовуються в теперішній час; віднесенняпевної суми збитку на винних осіб і своєчасне її стягнення; стягнення штрафнихсанкцій, що пред’являються до контрагентів; урахування суми втрат від інфляціїі втраченої (недоотриманої) вигоди.
Прибуток від позареалізаційних операцій будебільший, якщо не допускати непродуктивних витрат і збитків.
Розподіл та використання прибутку.
Отриманий підприємством прибуток може бутивикористаний для задоволення різноманітних потреб. По — перше, вінспрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетнихвидатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державнийбюджет. По — друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самихпідприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності [1].
Отже, отриманий прибуток є об’єктом розподілу.У розподілі прибутку можна виділити 2 етапи.
Перший етап — це розподіл балансового прибутку.На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. В результатірозподілу кожний з учасників одержує свою частку з прибутку. Співвідношеннярозподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення длязабезпечення державних потреб і потреб підприємств.
Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом)і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення прицьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політикареалізується в: сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку; у визначенніоб’єктів оподаткування, ставках оподаткування; у порядку надання податковихпільг [1].
Другий етап — це розподіл і використанняприбутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів убюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний,розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цихфондів використовуються для фінансування відповідних витрат. На рис 1.1зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства

/>БАЛАНСОВИЙ ПРИБУТОК
Платежів бюджет
рентні платежі;
плата за землю;
податок із власників транспортнихзасобів;
податок на прибуток;
податок на нерухомість (у відсотках)
Прибуток, що залишається
в розпорядженні підприємства
Прибуток, що спрямовується наздійснення
різних платежів, пов’язаних із застосуванням фінансовихсанкцій
до підприємства
ЧИСТИЙ ПРИБУТОК
Рис.1.1 Розподіл балансового прибуткупідприємства
З малюнку можна зробити висновок, що на обсягприбутку, який залишається в розпорядженні підприємств, впливають: абсолютнасума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунокприбутку (рентні платежі, плата за землю, податок із власників транспортнихзасобів, податок на прибуток, податок на нерухомість) [1].
/>Прибуток, щозалишається в розпорядженні підприємства, не слід отожнювати з чистим прибутком.Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повиннісплачувати ще й штрафи в таких випадках: за порушення господарських договорівіз суб’єктами господарювання; за несвоєчасне подання в податкову адміністраціюнеобхідних розрахунків; за затримку перерахування коштів у бюджет і державніцільові фонди; за приховування прибутку від оподаткування; за недотриманнявстановлених лімітів забору води або використання води без укладаннявідповідної угоди; за прострочені банківські позички; за невиконання квоти зістворення робочих місць для інвалідів; за інші порушення.
З урахуванням особливостей фінансово — господарськоїдіяльності підприємств, що функціонують в різних сферах економіки, можутьстягуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосуєтьсякомерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток — це частина прибутку,що залишається в підприємствах після сплати податків та можливих штрафів (фінансовийсанкцій).
Використання чистого прибутку підприємствоможе здійснювати шляхом попереднього формування цільових грошових коштів абоспрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також розподілчистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково набезпосереднє фінансування витрат.
На малюнку 1.2 зображено структурно — логічнусхему використання чистого прибутку підприємства.ЧИСТИЙ ПРИБУТОК/> 
Резервний             Фонд                                      Фонд                      Фонд                                      Виплатафонд                                      розвитку                               соціальних           матеріального              дивідендів                                                виробництва                       потреб                   заохоченняФонд нагромадження                                                   ФондспоживанняНЕРОЗПОДІЛЕНИЙ ПРИБУТОК
Рис.1.2 Структурно — логічна схема використаннячистого прибутку підприємства.
Як вже було сказано, за рахунок прибуткупідприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються нафінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використаннячистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо [1].
Принципове значення в розподілі чистогоприбутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження іфондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони неутворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунківвикористання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. Заадміністративної системи управління економікою здійснювалось державнерегулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.
Нині використання чистого прибуткувизначаються самостійно кожним суб’єктом господарювання.
Підприємства розподіляють прибуток, щозалишається в їх розпорядженні, за напрямками використання на власний розсуд,як було вже сказано. У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошовікошти цільового призначення:
фонд коштів, які спрямовуються на розвиток тавдосконалення виробництва;
фонд коштів, які спрямовуються на соціальніпотреби;
фонд коштів для матеріального заохочення;
резервний (страховий) фонд;
фонд коштів, які використовуються на інші цілі.
При прийнятті рішень про розподіл чистогоприбутку підприємство повинне знайти оптимальне співвідношення у спрямуваннідодаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо — технічного розвитку,соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників і на інші цілі.
Фонд коштів на розвиток і вдосконаленнявиробництва витрачається на задоволення потреб, які пов’язані із зростаннямобсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технологіївиробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконаленняматеріально — технічної бази підприємства.
Конкретно ці витрати являють собою капітальнівкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств,придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру,включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці ітехніки безпеки. Це також витрати на проведення науково — дослідницьких ідослідно — конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивнихтехнологій та видів продукції.
За рахунок цієї частини чистого прибуткупідприємства сплачують заборгованість по довготермінових банківських кредитахна інвестиційні цілі, а також по процентах за ці кредити.
Однією з потреб виробництва, яка пов’язана зйого розширенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються узапаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва,готової продукції, товарів, т. б. збільшення фонду власних оборотних коштів. Томупідприємства періодично спрямовують частину прибутку безпосередньо достатутного фонду на приріст нормативу власних оборотних коштів.
Фонд коштів, які спрямовуються на соціальніпотреби, використовується, в основному, на такі витрати, що сприяютьсоціальному розвитку колективу підприємства:
будівництво, реконструкцію і капітальнийремонт житлових будинків і об’єктів соціально — культурної сфери;
утримання об’єктів соціально — культурноїсфери;
проведення оздоровчих, культурно — масовихзаходів, в т. ч. придбання путівок на відпочинок і лікування;
інші подібні витрати (наприклад, наздешевлення харчування робітників і службовців в заводських їдальнях, оснащенняклубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і — радіоапаратурою, іншимобладнанням, придбання подарунків для ветеранів тощо).
Фонд коштів для матеріального заохоченнявикористовується з метою стимулювання зацікавленості трудящих підприємства вдосягненні високих кінцевих результатів роботи. В даному напрямку прибутоквикористовується на виплату винагороди за загальні результати роботи запідсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконанняособливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення вроботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги робітникам іслужбовцям.
Акціонерні товариства виплачують за рахунокчистого прибутку дивіденди держателям акцій — засновникам і акціонерам.
Резервні (страхові) фонди можуть створюватисьза рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання навипадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміниринкової кон’юнктури, стіхійних лих тощо. Що ж стосується акціонернихтовариств, товариств з обмеженою відповідальністю ті інших господарських товариств,створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку є обов’язковиму порядку і розмірах, що визначаються установчими документами.
Прибуток, що залишається у підприємств післясплати податків та інших обов’язкових платежів, може бути використаний також іна інші цілі його власниками або трудовими колективами.
Як уже зазначалося, підприємства мають правовкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, у т. ч. заучастю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації, інші цінні папериюридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти наспеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установамкультури, освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, громадськиморганізаціям інвалідів тощо. певна сума прибутку, що спрямована на добровільнівнески і благодійні цілі (у межах 4% загальної суми оподатковуваного прибутку) звільняєтьсявід оподаткування.
За рахунок прибутку, що залишається врозпорядженні підприємства, воно повинно відшкодовувати збитки і видатки, якізгідно з діючим законодавством не відносяться на зменшення балансового прибутку.Це, зокрема, стосується штрафів і пені з платежів до бюджету і до позабюджетнихцільових фондів, штрафів за недодержання вимог щодо охорони навколишнього середовищавід забруднення та шкідливих впливів, за недодержання санітарних норм і правил,штрафів за порушення умов господарських договорів, які визнані підприємствомабо щодо яких одержані рішення судів (арбітражних судів) та інше.
2. Формування і розподіл прибутку напідприємстві2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика ЗАТ “ЦУМ”
В своїй діяльності ЗАТ “ЦУМ” керуєтьсязаконами України, Постановами ВРУ, Указами КМУ, постановами, розпорядженнями інаказами міністерств і відомств України, а також статутом, наказами,розпорядженнями та іншими нормативними актами і діючим положенням про ЗАТ “ЦУМ”.
Основним джерелом інформації про фінансовудіяльність підприємства є бухгалтерська звітність. Фінансовий стан підприємства- комплексне поняття, що характеризується системою показників що відображаютьнаявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства. Основнимджерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є Баланс.
Таблиця 2.1Аналіз фінансових коефіцієнтів Коефіцієнти Обмеження 2008 2009
Зміна
+; — 1. Автономії >0,5 0,1045 0,6824 +0,5778 2. Співвідношення позикових і власних коштів 0,6 0,0806 1,9292 +1,8486 6. Майна виробничого призначення >0,5 0,5191 0,3194 -0, 2006 7. Абсолютної ліквідності 0,2 — 0,7 0,0020 0,0319 +0,0299 8. Ліквідності >1 0,0507 0,5822 +0,5315 9. Покриття >2 0,6459 1,5952 +0,9493
Фінансові коефіцієнти являють собою відносніпоказники фінансового стану підприємства (табл. .2.1).
Коефіцієнт автономії важливий як дляінвесторів так і для кредиторів підприємства, оскільки він характеризує часткузасобів, вкладених власниками в загальну вартість майна підприємства. За данимианалізу видно, що частка майна сформованого за рахунок власних джерелзбільшилася з 10.45% до 68.24%, що відбулося за рахунок відображення в балансіприбутку. Це говорить про те, що ризик кредиторів невисокий, тому щореалізувавши половину майна, сформованого за рахунок власних коштів,підприємство зможе погасити свої боргові зобов’язання.
Коефіцієнт автономії доповнюєтьсяспіввідношенням позикових і власних засобів, високий показник якого (8.5667) говоритьпро те, що велика частина діяльності підприємства фінансувалася за рахунокпозикових засобів.
Високий показник співвідношення мобільних ііммобілізованих засобів (9.5630) а також його ріст (+1.1637) позитивнохарактеризують дане підприємство, показуючи істотну перевагу мобільних засобів.
Для визначення того яка частина власнихзасобів вкладена в найбільш ліквідні активи, використовується коефіцієнтманевреності. З аналізу видно, що якщо на початку періоду активи формувалися восновному за рахунок позикових засобів, то наприкінці періоду джерелом їхньогоформування більш ніж на 90% сталі власні засоби.
Коефіцієнт забезпеченості запасів і витратдосяг наприкінці періоду рівня (1.9292), що задовольняє обмеженню, що зв’язанояк видно з балансу насамперед з одержанням прибутку від виконаних робіт.
Зниження коефіцієнта майна виробничогопризначення цілком логічно тому що пов’язано з великою витратою виробничихзапасів (149447.1 — 52737.2 = 96709.9) на основне діяльність а також з ростом факторів (наприкінціперіоду), що впливають на знаменник даного коефіцієнта.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначаєтьсявідношенням коштів і швидкореалізуємих цінних паперів до поточногозобов’язанням підприємства. У плині періоду відбулося збільшення цьогокоефіцієнта (з 0.020 до 0.319). Це говорить про те, що підприємство на початкуперіоду не змогло б терміново погасити свої зобов’язання. Однак з огляду намалу імовірність того, що усі кредитори одночасно зажадають погашення боргів атакож приймаючи в увагу ріст показника, можна сказати, що співвідношеннялегкореалізованих активів і короткострокової заборгованості припустимо.
У визначенні коефіцієнта ліквідності такожвраховуються швидкореалізуємі активи. Незважаючи на ріст наприкінці періоду вінтак і не зміг потрапити під обмеження. Що порозумівається значною перевагоюпасивів над активами.
Коефіцієнт покриття дозволяє визначити в якійкратності поточні кредиторські зобов’язання забезпечені матеріальнимиоборотними коштами. Його ріст у плині періоду — позитивне явище. У загальномувипадку значення коефіцієнта на кінець періоду не є достатнім, але в даномувипадку, з огляду на специфіку діяльності підприємства, скоріше небезпечно йогонадмірно високе значення, тому що воно говорить про неефективне використанняресурсів.
Таблиця 2.2 Аналіз фінансової стійкості Показник Розрахунок 2008 2009
Абсолютне
Зміна; — ,- 1. Джерела власних засобів за винятком іммобілізованих 40 000 329 661 +289 661 2. Основні засоби і довгострокові вкладення засобу 23 560 29 784 +6 224 3. Наявність власних і оборотних коштів п1. — п2. 16 440 299 877 +283 436 4. Власні і довгострокові позикові джерела п3. + п4. 16 440 299 877 +283 436 5. Загальна величина основних джерел формування п5. + п6. 16 440 299 877 +283 436 6. Загальна величина запасів і витрат 203 950 155 444 -48 506 7. надлишок чи недолік а) власних оборотних коштів п3. — п8. -187 510 144 433 +331 943 б) власних і позикових довгострокових джерел п5. — п8. -187 510 144 433 +331 943 в) загальної величини основних джерел формування запасів і витрат п7. — п8. -187 510 144 433 +331 943
Причиною невідповідності обмеженням багатьохпоказників є діяльність підприємства — будівельно-ремонтні роботи зв’язані здовгостроковим залученням великих засобів, як власних так і позикових. Отжеподібна динаміка коефіцієнтів є нормальним явищем для підприємства й у ціломуйого положення стійке (табл. .2.2).
Як видно з таблиці, збільшення відбулося майжепо всіх статтях, що характеризує фінансову стійкість підприємства, що єпозитивним чинником.
У такий спосіб значне збільшення джерелвласних засобів (п.1) відбулося головним чином за рахунок відображення вбалансі прибутку від робіт виконаних у плині періоду. Це дозволило збільшитипідприємству основні фонди (п.2) головним чином за рахунок придбання новихосновних засобів. Значний залишок власних засобів (п.3) дозволив підприємствуобійтися без позикових засобів (п.4 і 6) і сформувати значний резерв (п.7). Загальнавеличина запасів і витрат знизилася, головним чином за рахунок зменшеннявиробничих запасів.
Як видно з аналізу підприємство не випробуєнедоліків в оборотних коштах і джерелах формування запасів і витрат унаслідокнаявності великого резерву.
Таблиця 2.3 Аналіз ліквідності балансу Активи 2008 2009 Пасиви 2008 2009 Платіжний надлишок чи недолік 2008 2009 1. Найбільш ліквідні активи 676 4 896 1. Найбільш термінові зобов’язання 342 710 153 455 -342 034 -148 560 2. Швидкореалізуємі активи 16 713 84 452 2. Короткострокові пасиви 16 713 84 452 3. Повільнореалізуємі активи 203 950 155 444 3. Довгострокові пасиви 203 950 155 444 4. Важкореалізуємі активи 23 560 29 784 4. Постійні пасиви 40 000 329 661 -16 440 -299 877 Умова абсолютної ліквідності:
AI > ПI
AII > ПII
AIII > ПIII
AIV
Ліквідність балансу визначається як покриттязобов’язань підприємства його активами (табл.2.3). Аналіз ліквідності полягає впорівнянні засобів активу згрупованих по ступені їхньої ліквідності ірозташованих у порядку її убування з зобов’язаннями пасиву, згрупованими потермінах їхнього погашення і розташованими в порядку зростання цих термінів.
У даному балансі порушена умова ліквідностіAI > ПI
Таблиця 2.4 Аналіз стану і використання основних засобів Показник 2008 2009
Абсолютне
зміна 1. Первісна вартість 24 552 33 403 8 851 2. Знос 992 3 947 2 955 3. Залишкова вартість 23 560 29 456 5 896 4. Коефіцієнт зносу 4,04% 11,82% 7,77% 5. Коефіцієнт придатності 95,96% 88,18% -7,77% 6. Балансовий прибуток 244 553 287 709 43 156 7. Фондовіддача 996,06% 861,33% -134,73%
Основні засоби, що знаходяться на балансіпідприємства до кінця періоду експлуатувалися більш інтенсивно, що викликалозбільшення зносу (п.2) і коефіцієнти зносу (п.4), а отже зниження коефіцієнтапридатності (п.5) (див. табл.2.5). Незважаючи на це залишкова вартість основнихзасобів збільшилася (п.3), що відбулося за рахунок придбання нових основнихзасобів (п.1). У цілому використання основних засобів дозволило збільшитибалансовий прибуток підприємства (п.6), але зменшення фондовіддачі говорить проте, що ефективність використання основних засобів на підприємстві знизилася.
Таблиця 2.5 Аналіз фінансових результатів Показник 2008 2009
Абсолютне
зміна 1. Прибуток 244 553 287 709 +43 156 2. Використання прибутку 4 031 4 743 +711 3. Нерозподілений прибуток 240522 282 966 +42 444 4. Прибуток минулого року 5. Рентабельність 7,02% 52,35% 45,33%
Прибуток в абсолютному значенні збільшилася на17,65%, рентабельність же зросла на 45,33%, що безумовно характеризуєпідприємство з позитивної сторони (табл.2.5). Збільшення рентабельностівикликане головним чином зниженням загальної величини запасів і витрат і впершу чергу — виробничих запасів.
Таблиця 2.6 Види коштів 2008 2009 Абсолютна зміна 1. Каса +1 410 2. Розрахунковий рахунок 506 3 315 +2 810 3. Дебіторська заборгованість (за винятком сумнівної) 19 153 127 502 +108 349 РАЗОМ коштів 19 829 132 398 +112 569 Види майбутніх платежів 2008 2009 Абсолютна зміна 1. Податки -2 586 2. Розрахунки з органами соц. страхування 2 499 1 702 -797 — с іншими 131 -131 3. Оплата товарів, робіт, послуг 267 827 -267 827 4. Оплата комунальних послуг і послуг сторонніх організацій 67 756 145 334 77 578 5. Оплата праці 4 508 +4 508 РАЗОМ майбутніх платежів 342 710 153 455 -189 254 Недолік / надлишок -322 881 -21 058
На початок періоду мав місце значний недоліккоштів (табл.2.6). Це порозумівається наявністю незавершеного виробництва івиробничих запасів під нього. Звідси ж випливає заборгованість передпостачальниками по оплаті товарів (матеріалів). До кінця періоду незавершеневиробництво було довершено і здане замовнику і тепер у балансі відбиваєтьсядебіторська заборгованість. У зв’язку з цим недолік коштів значно знизився — з322 881 грн. до 21 058 грн.
У цілому можна сказати що фінансовий станпідприємства стійкий. Вид діяльності даного підприємства — будівельно-монтажніроботи, що вимагають великих капіталовкладень. Невідповідність нормам деякихпоказників — наслідок специфічної діяльності підприємства. Проте підприємствуможна дати кілька рекомендацій, для подальшого його розвитку.
Підприємству можна рекомендувати збільшитистатутний капітал для поповнення оборотних коштів шляхом додаткової підписки наакції серед акціонерів.
Замість збільшення статутного капіталу можливезалучення кредитів, що, звичайно, позначилося б на рентабельності убік їїзменшення, але дозволило б підвищити платоспроможність підприємства, поліпшитиструктуру балансу і, можливо, зацікавило б потенційного інвестора.
Підприємству також варто спробувати зберегтиоборотність матеріальних оборотних коштів на колишньому рівні при збільшенніобсягу робіт і збільшенні обсягу матеріальних оборотних коштів.
Також можливі зміни в обліковій політиціданого підприємства з метою введення поетапної оплати виконаних робіт, послуг,що дозволить стабілізувати статті балансу в частині коштів і інших активів.
2.2 Аналіз валового прибутку та іншихдоходів ЗАТ “ЦУМ”
Крім балансу підприємства і звіту профінансові результати для всебічного аналізу валових прибутків слід залучити:
дані аналітичного обліку доходів і прибутків;
інформацію про роздрібний товарооборот заформами № 1-торг і № 3-торг;
відомості про методику ціноутворення,конкретні розміри торговельних надбавок (знижок) на окремі товари;
відомості про порядок організації просуваннятоварів за каналами торгівлі, наявність і необхідність посередників, розміридоходу, що передаються на користь посередників, їх обґрунтованість.
У практиці економічного аналізу прийнятозастосовувати два основних показники валового прибутку: абсолютний, що являєсобою обсяг валового прибутку у вартісному вираженні (суму реалізованогонакладення), і відносний (розрахунковий) — рівень валового прибутку відносно,як правило, роздрібного товарообороту (виражається у відсотках):
/> (2.1)
де Рвп, — рівень валовогоприбутку за період;
ΣВП — сумавалового прибутку за період;
ΣРТО — сумароздрібного товарообороту за той самий період.
Окремо можуть визначатися рівні доходів відопераційної діяльності, тобто від реалізації та від звичайної діяльності,рівень надзвичайних доходів.
/> (2.2)
Рдох — рівень доходів відопераційної діяльності (від реалізації);
ВП — валовийприбуток;
ІОД — іншіопераційні доходи.
/> (2.3)
де РДЗД — рівень доходів відзвичайної діяльності;
ДУК — доходи відучасті в капіталі;
ІФД — іншіфінансові доходи;
ІД — інші доходи.
Відносний показник доходу показує, скільки копійокдоходу дає кожна 1 грн роздрібного товарообороту. Необхідність застосуваннявідносних показників дохідності полягає в незіставності сум валового доходу,одержаних на різний обсяг товарообороту.
У країнах із ринковою економікою основнимпоказником дохідності вважається відношення доходів підприємства до його витраті коефіцієнт покриття:
/> (2.4)
де Кпокр — коефіцієнт покриття;
ΣВП — сумавалового прибутку;
ΣВЗзмін — сума змінних витрат на збут, що відносяться до реалізованих товарів.
Цей коефіцієнт показує, скільки копійокдоходів з кожної 1 грн роздрібного товарообороту направляється на покриттяпостійних витрат підприємства і створення прибутку та визначається за певнийперіод (місяць, квартал, рік).
Причиною зміни коефіцієнта покриття єспіввідношення, що складається між темпами динаміки роздрібного товарообороту ізмінної частки витрат. Якщо сума змінних витрат обігу збільшується швидше, ніжобсяг товарообороту, то коефіцієнт покриття зменшується, і це призводить дозменшення прибутків або навіть до збитків. Щоб запобігти погіршенню фінансовихпоказників у разі зниження коефіцієнта покриття, торговельному підприємствунеобхідно добитися збільшення обсягів товарообороту. Це означає збільшенняпорогу беззбитковості.
Несприятливе співвідношення темпів динамікитоварообороту і змінних витрат на збут може бути зумовлено:
а) зниженням ціни реалізації;
б) зростанням середніх змінних витрат наодиницю товару, в тому числі закупівельних цін, якщо оптова вартість товарувключається до складу доходів і витрат;
в) погіршенням структури збуту, тобтозбільшенням питомої ваги товарів із низьким коефіцієнтом покриття в загальномуобсязі реалізації.
На суму валового прибутку впливають триосновних чинники: обсяг роздрібного товарообороту, його асортиментна структура,враховуючи умови ціноутворення і товаропостачання з окремих товарних груп тавідносний рівень накладення у відсотках до товарообороту в розрізі товарнихгруп.
До того ж, якщо обсяг роздрібноготоварообороту впливає прямо на суму валового прибутку, то інші два чинникивикликають зміну середнього рівня реалізованого накладення з усього асортиментутоварів, а через нього — і зміну суми валового прибутку. Вплив указаних чинників на обсяг валового прибутку виявляють здопомогою методу різниць (на основі індексного аналізу).
Зв’язок між сумою валового прибутку ічинниками, що впливають на нього, установлюється за формулою
/> (2.5)
де ΣРН — сума реалізованогонакладення;
РТО — роздрібнийтоварооборот у сумі;
/> – середній рівень накладення у відсотках до товарообороту.
Тоді зміну суми накладення за рахунок обсягівроздрібного товарообороту (/>) можнавизначити так:
/> (2.6)
за рахунок середнього рівня накладення:
/> (2.7)
де ΔΣ РН р рн — змінасуми накладення за рахунок його середнього рівня;
індекс 1 — яким позначається звітний обсяг аборівень показника;
індекс 0 — базовий чи плановий обсяг аборівень.
Однак середній рівень реалізованого накладеннясам складається під впливом змін у структурі товарообороту і конкретних рівнівторговельного накладення з товарних груп.
Установимо зв’язок:
/> (2.8)
де РРН— середній рівень реалізованого накладення;
РРН1 — конкретні рівні валовогоприбутку від реалізації окремих товарних груп за період;
ПВ1— питома вагатоварообороту з конкретної товарної групи у відсотках до загального обсягутоварообороту підприємства за той самий період.
Вплив зазначених чинників вивчається на основііндексного аналізу структурних зрушень. Щоб застосувати метод різниць, потрібноспочатку знайти скоригований показник, що показує, яким був би середній рівеньреалізованого накладення з товарообороту в цілому, якби дохідність реалізаціїокремих груп товарів залишилася на рівні базисного періоду, а структуратоварообороту склалася, як у звітному, тобто
/> (2.9)
Тоді зміну середнього рівня реалізованогонакладення (валового прибутку) за рахунок змін в асортиментній структуріроздрібного товарообороту розраховують відніманням від скоригованого показникасереднього показника дохідності за базисний період:
/> (2.10)
 
А зміну середнього рівня дохідності товарів зарахунок змін у дохідності реалізації окремих товарних груп одержуютьвідніманням від фактичного рівня реалізованого накладення за всім асортиментомскоригованого показника середньої дохідності
/> (2.11)
Розміри впливу перелічених чинників на змінузагальної суми валового прибутку від реалізації одержують послідовним множеннямрозрахованих змін середнього рівня дохідності на фактичний обсяг роздрібноготоварообороту.
Структура роздрібного товарообороту і валовийприбуток ЗАТ “ЦУМ” характеризуються такими даними (табл.2.7):
Таблиця 2.7
Обсягиі дохідність реалізації товарів ЗАТ “ЦУМ” за 1 і 2 квартали 2004 р. Найменування товарних груп Попередній квартал Звітний квартал
обсяг РТО
тис. грн структура товаро-обороту валовий прибуток обсяг РТО структура товаро-обороту валовий прибуток сума, тис. грн
рівень,
% до т/о сума, тис. грн
рівень,
% до т/о Продовольчі товари 5910 50 650,0 11,0 12600 80 1512,0 12,0 Непродовольчі товари 5910 50 886,5 15,0 3150 20 567,0 18,0 Разом 11820 100 1536,5 13,0 15750 100 2079,0 13,2
1. Розрахуємо, як змінилися сума і середнійрівень валового прибутку від реалізації під впливом усієї сукупності чинників:
/>= 2079,0 — 1536,5 = +542,5 (грн);
/> = 13,2% — 13,0% = 0,2%.
2. Визначимо зміни в сумі реалізованого накладенняза рахунок обсягу товарообороту і середнього рівня дохідності від реалізації:
/>
Отже, збільшення обсягу товарообороту на 3930грн за квартал дало можливість одержати додатково 510,9 грн валового прибутку,а підвищення середнього рівня дохідності реалізації на 0,2% принесло 31,5 грндодаткового валового прибутку від реалізації товарів.
Баланс впливу чинників
510,9 + 31,5 = 542,4 (грн).
3. Далі розкладаємо вплив середнього рівнядохідності на вплив двох окремих чинників: структури роздрібного товарооборотуі дохідності продажу окремих товарних груп.
Для цього знаходимо, якою була б сума доходівза квартал, якби рівні дохідності з окремих груп товарів залишилися без змін, аструктура товарообороту склалася така, як у звітному році:
/>
Тоді середній рівень дохідності знизився на1,2% під впливом змін у структурі реалізації:
/>
Він підвищився за рахунок підвищення рівнівреалізованого накладення з окремих товарних груп на 1,4%:
/> = 13,2% — 11,8% = +1,4%.
За рахунок зміни середнього рівня накладеннявідповідно змінювалася і його сума:
/>
Через підвищення середнього рівняреалізованого накладення сума доходу від реалізації підвищилася всього на 31,5грн, у тому числі за рахунок зростання питомої ваги менш дохідних продовольчихгруп товарів у загальному товарообороті вона знизилася на 189,0 грн, а зарахунок підвищення дохідності реалізації окремих груп товарів у звітномукварталі порівняно з попереднім підвищилася на 220,5 грн.
Баланс впливу чинників
220,5-189,0=31,5.
Вплив суми роздрібного товарообороту на змінусуми валового доходу від реалізації також можна розкласти на вплив двох окремихчинників: кількості проданих товарів (g) і середньої ціни реалізації (р). Такийаналіз дає можливість виявити вплив інфляційних процесів на суму валовогоприбутку від реалізації товарів. Першиметапом здійснення ланцюгових підстановок є встановлення функціональноїзалежності між результативним показником (реалізоване накладення) і чинниками,які впливають:
РН=Σg х р х Ррн, (2.12)
де РН — сума накладення (валовогоприбутку від реалізації товарів);
Σg — кількістьреалізованих товарів;
р — цінареалізації;
Ррн — середнійрівень реалізованого накладення.
Спосіб ланцюгових підстановок дає можливістьодержати необхідні скориговані показники для аналізу чинників. Він полягає впослідовній заміні базисних значень чинників, що впливають на результативнийпоказник, їх фактичними значеннями. Підстановки проводяться зліва направо, акількість скоригованих показників завжди на один менша ніж тих, що впливають. Проведемопідстановки:
/> базисне значення суми доходу;
/> перший скоригований показник;
/> другий скоригований показник;
/> фактичне значення суми доходу.
Економічний зміст скоригованих показників:
перший показує, якою була б сума накладення,якби ціни і середній рівень дохідності торгівлі не змінилися, але кількістьпроданих товарів склалася, як у звітному періоді;
другий показує, яка була б сума валовогоприбутку від реалізації, якби при звітних обсягах товарообороту незміннимзалишився середній рівень накладення.
Перший скоригований показник розраховуєтьсяшляхом перерахунку товарообороту звітного періоду в ціни базисного з допомогоюсереднього індексу цін
/> (2.13)
Вплив чинників визначають способом різниць заформулами:
а) зміна суми валового прибутку від реалізаціїпід впливом змін у кількості проданих товарів
/>; (2.14)
б) зміна суми валового прибутку від реалізаціїпід впливом зміни цін
/>; (2.15)
в) зміна суми валового прибутку від реалізаціїпід впливом зміни середнього рівня дохідності торгівлі
/> (2.16)
Розмір впливу останнього чинника повинен уданому розрахунку співпадати з розміром його впливу, одержаним за попереднімирозрахунками.
Повернемося до даних табл.1 за умови, щоіндекс цін звітного кварталу порівняно з попереднім становить 1,94.
Тоді
/>
Сума валового прибутку від реалізації товарівзменшилася на 481,1 грн за рахунок зменшення кількості реалізованих товарів,
1055,4-1536,5 =-481,1 (грн.),
і збільшилася на 992,1 грн. за рахунокпідвищення цін на товари
2047,5 — 1055,4 = +992,1 (грн.).
Баланс впливу чинників, які формують обсягроздрібного товарообороту,
992,1 — (481,1) = + 511,0 (грн.),
що приблизно дорівнює 510,9 грн., одержаним запопередніми розрахунками.
Вплив середнього рівня дохідності становить,як і у попередній системі чинників, 31,5 грн:
ΔРНРрн=2079 — 2047,5 =+31,5(грн.).
Аналіз чинників за наведеними методиками даєможливість виявити основні резерви збільшення валового прибутку від реалізаціїтоварів, а саме:
1) збільшення фізичного обсягу товарообороту,тобто кількості проданих товарів за умови, що роздрібна ціна такого товару вищавід оптової або хоча б дає можливість покрити всі змінні витрати обігу істворює рівень (коефіцієнт) покриття з додатними значеннями;
2) збільшення роздрібних цін на товаризбільшує лише номінальну суму валового прибутку. Реально вона не зростає,оскільки в ході інфляції доходи знецінюються;
3) досягти збільшення суми реалізованого накладенняможна і за рахунок формування оптимальної структури роздрібного товарообороту. Зцією метою зі складу обороту виключають низькодохідні і збиткові товари танарощують обсяги реалізації високодохідних. Але при цьому необхідно обов’язкововраховувати еластичність споживчого попиту і його вплив на можливі обсягипродажу, оскільки, якщо високодохідні товари не користуються попитом, тододаткова сума накладення не буде одержана з причин зменшення обсягівреалізації товарів.
Оптимальну структуру товарообороту можнаформувати і шляхом усунення зайвих оптових посередників та збільшення вроздрібному товарообороті питомої ваги товарів, що завозяться безпосередньо відвиробників. Це дасть змогу знизити роздрібні ціни при збільшенні розмірувалового прибутку з одиниці товару на користь торговельного підприємства.
Але усувати слід лише дійсно зайвихпосередників. Відмова від послуг посередників взагалі при завезенні товарівскладного асортименту до дрібних магазинів викличе уповільнення оборотностітоварів і пов’язане з цим зростання витрат обігу. До того ж сума збільшеннявитрат може виявитися більшою, ніж додатково одержаний валовий прибуток;
4) ще один резерв збільшення суми валовогоприбутку від реалізації товарів — це підвищення рівнів торговельних надбавок чизнижок, що застосовуються в магазині.
Цей захід може бути виправданий у магазинах ізпідвищеним рівнем якості обслуговування покупців або в періоди зі зростаючимитемпами інфляції, коли підвищення рівня прибутковості необхідне, щобкомпенсувати витрати, які зростають підвищеними темпами.
Слід відмітити, що у цього останнього резервазбільшення суми доходів зараз з’явився об’єктивний обмежувач ринковогохарактеру. Місткість внутрішнього ринку вже достатньо знизилася для того, щобпопит споживачів міг впливати на розмір цін, а поява на ринку багатьох дрібнихприватних торговців забезпечує наявність необхідної для такого впливуконкуренції.
І нарешті, потрібно відзначити, що аналіздоходів обов’язково необхідно проводити в тісному взаємозв’язку з аналізом витраті фінансових результатів торговельного підприємства.2.3 Аналіз прибутку і рентабельностіЗАТ “ЦУМ”
Прибуток або збиток — це кінцевий результатгосподарської діяльності підприємства.
Для різних цілей в економіці користуютьсякількома видами показників прибутку торговельного підприємства:
прибуток від операційної діяльності, тобтоприбуток від реалізації товарів;
прибуток від звичайної діяльності. Причомурозрізняють такий
прибуток до оподаткування і післяоподаткування.
З метою визначення рівнів торговельних націноквикористовують перший показник.
Після врахування результатів надзвичайнихподій та їх оподаткування одержують остаточну суму чистого прибутку, якувикористовують для вивчення розподілу та використання прибутку.
Для визначення сальдо доходів і витрат віднадзвичайних подій, які є екстраординарними і не повторюються періодично,враховуються суми збитків від стихійного лиха, пожеж, аварій тощо, за виняткомсум страхового відрахування та покриття втрат за рахунок доходів віднадзвичайних ситуацій.
Чистий прибуток (збиток) розраховується якалгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайногоприбутку (збитку) і податків з надзвичайного прибутку.
Суть прибутку виявляється через його функції:
1) поряд із товарооборотом прибуток є одним ізузагальнюючих оціночних показників роботи торговельних підприємств, щовідображає їх фінансові результати;
2) прибуток служить джерелом доходівдержавного бюджету, фінансування капіталовкладень і соціального розвиткуколективу, підготовки кадрів, приросту власних оборотних засобів, розвиткунауки і техніки, відшкодування втрат від уцінки товарів і резервом іншихплатежів.
Прибуток є одним із джерел формування фондуоплати праці. Це зацікавлює безпосередньо кожного торговельного працівника взбільшенні обсягів прибутку.
Відносні показники прибутку — це показникирентабельності. Вони розраховуються як відсоткове відношення суми прибутку дотого чи іншого показника, що характеризує обсяги торговельної діяльності.
В економічній практиці нашої країнинайпоширеніше визначення рентабельності у відсотках до товарообороту
/> (2.17)
де RРТО— рентабельністьроздрібного товарообороту,%;
П — сума балансового прибутку за період;
РТО — роздрібний товарооборот за той самийперіод.
Цей показник свідчить про кількість копійокприбутку, який приносить кожна 1 гривня роздрібного товарообороту.
Основним методом аналізу прибутку є порівняння.
У процесі аналізу прибутку і рентабельностіпроводяться порівняння за такими напрямами:
порівнюються обсяги прибутку і рівнірентабельності по одній і тій самій організації за різні періоди часу (аналіздинамічного ряду) або фактичні показники порівнюються з плановими. Розраховуютьсяабсолютні відхилення, темпи зростання і приросту, коефіцієнти прискорення абоуповільнення тощо;
порівнюються прибуток і рентабельність окремихторговельних підрозділів, що входять до одного об’єднання (наприклад, поокремих споживчих товариствах у межах райспоживспілки). Розраховуютьсяабсолютні відхилення показників кожного конкретного підрозділу від середніх пооб’єднанню і питома вага прибутку кожного підрозділу у формуванні загальноїсуми прибутку. При цьому може проводитися аналіз чинників для вивчення впливуна загальну суму прибутку в цілому по об’єднанню конкретних рівніврентабельності, що склалися в кожному підрозділі, розподілу роздрібноготоварообороту між підрозділами. Аналіз проводиться з допомогою індексівзмінного і постійного складу та структурних зрушень;
порівнюється прибуток, одержаний від основної(торговельної) діяльності, із прибутком від інших (звичайних) видів діяльностіданого підприємства, із розрахунком питомої ваги прибутку від реалізаціїтоварів у всій сумі прибутку від звичайної діяльності;
порівнюється вплив основних чинників, щоформують прибуток підприємства; цей вплив досліджується з допомогою балансуприбутку:
Пзд = РТО — ПДВ — А — КВТ + ІОД — АВ — ВЗ — ІОВ+ ФД — ФВ + ІД — ІВ. (2.18)
де Пзд — сума прибутку від звичайноїдіяльності до оподаткування;
РТО — роздрібнийтоварооборот (дохід, виручка від реалізації товарів);
ПДВ — податок надодану вартість;
А — акцизний збір,що підлягає внесенню до бюджету;
КВТ — купівельнавартість товарів (собівартість);
ІОД — іншіопераційні доходи;
АВ — адміністративнівитрати;
ВЗ — витрати назбут;
ІОВ — іншіопераційні витрати;
ФД — фінансовідоходи, включаючи доходи від участі в капіталі;
ФВ — фінансовівитрати, включаючи втрати від участі в капіталі;
ІД; ІВ — відповідноінші доходи та витрати,
Або
Пч = Пзд — ПП. + НД — НВ — ПНП, (2.19)
де Пч-прибуток чистий;
ПП-податок наприбуток;
НД; НВ-відповіднонадзвичайні доходи та витрати;
ПНП-податки знадзвичайного прибутку.
Вплив кожного конкретного показника, що складаєприбуток (збиток) на суму фінансового результату, знаходять шляхом визначеннявідносних відхилень фактичних значень показників чинників від плану чи значенняза базисний період.
Відносні відхилення — це зміна суми показникачинника за період (або порівняно з планом) лише за рахунок зміни рівня цьогопоказника у відсотках до роздрібного товарообороту без урахування зміни обсягіввалової виручки. Він визначається за формулою
/> (2.20)
де ΔПзд — зміна суми прибутку відзвичайної діяльності до оподаткування за рахунок зміни рівня валового прибутку;РРН1 та РРН0 — рівніреалізованого накладення у відсотках до роздрібного товарообороту відповідно зазвітний і базисний (або плановий) періоди; РТО1 — обсяг роздрібногообороту за звітний період.
При цьому зміни в рентабельності товарооборотуза рахунок рівня реалізованого накладення визначають за формулою
ΔРЗД = (РРН1 — РРН0)(2.21)
Аналогічно розраховується міра впливу нарентабельність і суму прибутку кожного чинника, що входить до балансу прибутку,але напрям впливу не завжди відповідає напряму відносного відхилення.
Якщо між показником чинника і балансовимприбутком існує прямий зв’язок («більше — більше», «менше — менше»),то знак відхилення співпадає зі знаком впливу. Це відповідає випадку зтоварооборотом, реалізованим накладенням, іншими оперативними, фінансовими таіншими доходами.
Але якщо зв’язок між сумою прибутку іпоказником чинника зворотний («більше — менше», «менше — більше»),то знак впливу протилежний знаку відхилення. Наприклад, збільшенняадміністративних витрат, витрат на збут, фінансових та інших видів витрат,призводить до зменшення суми прибутку і тоді
/> (2.22)
Додатково розраховується вплив на сумуприбутку змін в обсягах роздрібного товарообороту.
Вважається, що цей чинник впливає лише назміни в сумі прибутку, а на рівень рентабельності — ні. Таке припущення даєможливість спростити розрахунки.
Тут нехтують тим, що збільшення обсягівобороту приводить до зниження рівня витрат обігу із умовно-постійних статей, інавпаки.
Вплив обсягів роздрібного товарообороту насуму балансового прибутку визначають за формулою
/> (2.23)
Чинники, що формують балансовий прибутокпідприємства, наведені в табл.2.8
За даними табл.2.8 сума прибутку відреалізації за рік зросла на 140 — 52 = 88 (тис. грн). У тому числі чинникибалансу прибутку зумовили її зменшення на
7,70 — 12,25 — 17,50 — 36,75 + 4,20 = — 70(тис. грн).
Таблиця 2.8
Чинники,що формують прибуток ЗАТ “ЦУМ” від реалізації (у тис. грн) Структура фінансового результату від реалізації Попередній період Звітний період Відхилення Знак впливу (+; -) сума рівень;% до обороту сума рівень;% до обороту рівнів у відсоткових пунктах; (+; -)
суми (відносне),
(+; -) Валовий прибуток 200,00 23,07 800,00 22,85 -0,22 -7,70 – Інші операційні доходи 8,00 0,92 20,00 0,57 -0,35 -12,25 – Адміністративні витрати 30,70 3,54 141,54 4,04 +0,5 +17,50 – Витрати на збут 122,80 14,16 532,46 15,21 +1,05 +36,75 – Інші операційні витрати 2,50 0,29 6,00 0,17 -0,12 -4, 20 + Прибуток від реалізації 52,00 6,00 140,00 4,00 -2,00 -70,00 х Роздрібний товарооборот 867,00 х 3500,00 х х +2633,00 х
Ці самі чинники вплинули і на зниження рівнярентабельності обороту на 2,00 відсоткових пункти,
4,00 — 6,00 = — 2,00, або
0,22 — 0,35 — 0,5 — 1,05 + 0,12 = — 2,00.
Вплив збільшення обсягів обороту зумовивзбільшення суми балансового прибутку на
/>
Баланс впливу чинників
140,00 — 52,00 = 88,00 = 158,00 — 70,00.
Аналіз надзвичайних доходів і витратпередбачає вивчення їх структури і динаміки, виявлення основних джерел доходіві причин виникнення витрат.
Результатами такого аналізу є розробка заходіві рекомендацій щодо запобігання виникненню надзвичайних подій, особливо тих, щопов’язані з виникненням витрат.2.4 Розподіл та використання прибуткуЗАТ “ЦУМ”
Розподіл прибутку підприємства є важливимекономічним важелем, що забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави,підприємства як господарюючого суб’єкта ринку, його трудового колективу.
Порядок розподілу прибутку підприємствазалежить від чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини підприємства збюджетом, форми власності і організаційно-правового статусу підприємства.
Чинний порядок розподілу прибутку підприємстваможна подати у вигляді схеми (додаток Є).
Одержаний підприємством прибуток направляєтьсяна виплату податків та обов’язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і наутворення чистого прибутку. Прибуток, що залишається в розпорядженніпідприємства, використовується для матеріального заохочення і соціальногорозвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничогорозвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються зарішенням підприємства. Розмір фондів фінансових коштів, що утворюютьсяпідприємством за рахунок чистого прибутку, не регламентується, за виняткомрезервного фонду (для акціонерних товариств).
Розподіл прибутку має певні особливостізалежно від організаційно-правової форми господарювання.
Так, якщо торговельне підприємство має статусакціонерного товариства, то при розподілі прибутку виникає необхідністьформування фонду виплати дивідендів та резервного фонду, в обсягах визначенихзаконодавством.
Розмір відрахувань до фонду виплати дивідендівзалежить від обсягу та структури (звичайні та привілейовані акції) акціонерногокапіталу, кон’юнктури фінансового ринку та типу дивідендної політики, якупроводить торговельне підприємство.
В підприємствах з участю іноземного капіталупередбачається поділ чистого прибутку на частину вітчизняного та іноземногоучасника згідно умов установчого договору.
Для підприємства споживчої кооперації одним ізнапрямків використання прибутку є відрахування на пайові (членські) внески.
В орендних підприємствам за рахунок чистогоприбутку сплачується частина орендної плати, яка перевищує розмірамортизаційних відрахувань на орендоване майно, а також може створюватися фондвикупу.
Основною метоюпланування розподілу чистого прибутку є оптимізація пропорції між частиноючистого прибутку, що споживається (персоналом та власниками підприємства), тачастиною, що залишається в кругообігу коштів підприємства.
Планування розподілу прибутку в ЗАТ “ЦУМ”здійснюється в такому порядку:
1. Визначення потреби в прибутку за напрямкамийого використання.
2. Формування цільової структури розподілуприбутку.
3. Визначення пріоритетності в використанніприбутку за окремими напрямками використання.
4. Збалансування потреби в прибутку понапрямках його використання з можливостями отримання прибутку при здійсненнігосподарсько-фінансової діяльності підприємства.
Розрахунок потреби в прибутку за напрямкамийого використання здійснюється за окремими елементами його складових:
фінансування розвитку матеріально-технічноїбази підприємства (авансування основного капіталу);
фінансування приросту власних оборотних коштів(авансування власного оборотного капіталу);
фінансовий резерв (фонд ризику чи фондрегулювання цін);
погашення довгострокових і середньостроковихкредитів банків;
погашення інших видів кредитних зобов’язаньпідприємства і виплата процентів з них;
придбання кредитних зобов’язань, акцій іншихпідприємств;
фінансування діяльності об’єднань, асоціацій,концернів і інших горизонтальних структур, членом яких є підприємство;
здійснення соціального розвитку і заохоченнятрудового колективу;
виплата дивідендів власникам підприємства;
сплата податків, інших обов’язкових платежів івнесків, передбачених законодавством.
Потреба в прибутку для забезпечення приростуосновних фондів визначається на основі експертної оцінки з урахуванням реальноїпотреби і можливостей розвитку матеріально-технічної бази підприємства танаявності інших джерел (крім прибутку), що використовуються для йогофінансування.
Потреба в прибутку для авансування власногооборотного капіталу визначається, виходячи із суми власних оборотних коштів,необхідних підприємству при плановому обсязі діяльності. Розрахунок суми цихкоштів можна здійснити за традиційною методикою (методом техніко-економічнихрозрахунків) або спрощено — на основі даних про наявність оборотних коштів напочаток планового періоду, прогнозних темпів зміни товарообороту, зміничасткової участі власних оборотних коштів в кредитуванні товарно-матеріальнихцінностей і частки кредитованого товарообороту в його загальному обсязі.
Потреба у формуванні резервного фонду можебути визначена по-різному: як процент відрахувань від прибутку, передбаченийстатутом підприємства чи чинним законодавством — виходячи із фактичної потребив коштах цього фонду в базовому періоді, планового зростання обсягу діяльностіпідприємства та зміни ступеня її ризикованості.
Потреба в прибутку для погашення середньо — ідовгострокових кредитів банків, а також інших видів кредитних зобов’язань (випущенихпідприємством облігацій) та виплаті процентів з них визначається виходячи зумов і термінів надання цих коштів.
Використання прибутку на придбання кредитнихзобов’язань, акцій інших підприємств визначається, як правило, експертнимшляхом з урахуванням цілей, які ставить перед собою підприємство: переливкапіталу в інші галузі економіки, покращення умов постачання іматеріально-технічного забезпечення, розширення ринку збуту та інші.
Потреба в прибутку для фінансування діяльностіоб’єднань, асоціацій і інших горизонтальних структур, членом яких єпідприємство, визначається виходячи із умов договорів та статутів цих структурв абсолютній сумі або в процентах від одержаного прибутку чи обсягу діяльностіпідприємства.
Потреба в прибутку для здійснення соціальних,культурних заходів і житлового будівництва, а також обсяг коштів, щоспрямовуються на заохочення робітників за принципом «участь в прибутку»,повинна визначатись виходячи із умов найму робочої сили та вимог профспілковихкомітетів трудових колективів до обсягу цих витрат.
Розмір необхідних дивідендних виплат,визначають так, щоб рівень виплачуваного дивіденду дозволяв забезпечитиекономічну зацікавленість власників у зростанні ефективності роботипідприємства. При цьому слід використовувати інформацію про рівень дивідендівна інших підприємствах, рух позичкової ставки та проценту по депозитних вкладах.
Сумарна потреба в прибуткові — за всіманапрямками його використання може бути прийнята як один з варіантів величиницільового чистого прибутку підприємства.
Після визначення потреби в прибутку заокремими напрямками його використання здійснюють формування цільової структурирозподілу прибутку.
При проведенні цієї роботи необхідновраховувати значну кількість факторів, найважливішими з яких є:
стадія життєвого циклу підприємства тастратегічні цілі його розвитку;
темпи зростання товарообігу, передбаченістратегічним планом розвитку підприємства;
наявна структура капіталу підприємства таступінь її оптимальності; можливість залучення капіталу з альтернативних джерел;
необхідність здійснення реального інвестуванняз метою раціональної диверсифікації, впровадження нових технологій, розширення,оновлення та модернізація основних фондів тощо;
необхідність здійснення проектів фінансовихінвестицій з метою отримання додаткових, в тому числі спекулятивних доходів,переливу капіталу в більш ефективні та прибуткові сфери бізнесу тощо;
прийнята на підприємстві система матеріальногозаохочення персоналу, потреба у використанні різних форм участі персоналу вкапіталі підприємства;
обсяги соціальної сфери підприємства, потребав її поточному фінансуванні та подальшому розвитку;
економічні інтереси власників підприємства накороткостроковий та довгостроковий періоди, рівень оподаткування дивіденднихвиплат.
Оцінка впливу перелічених факторів дозволяєздійснити ранжування потреб у використанні прибутку при формуванні його нижчимза цільову величину.
Іноді, якщо зовнішнє середовище, в якомупрацює підприємство, і його внутрішня господарська політика залишаютьсянезмінними протягом певного часу та помітних змін на майбутнє непередбачається, планування прибутку може проводитися від досягнутого рівня звикористанням показників динаміки. Розрахунки проводяться за формулою
/> (2.24)
де ΔТРТО — темп приростуроздрібного товарообороту, що планується, у відсотках до звітного року;
/> – коефіцієнт співвідношення середньорічних темпів приросту прибутку іроздрібного товарообороту:
Відомі звітні дані про товарооборот і сумуприбутку ЗАТ “ЦУМ” за три останні місяці. Розрахунки проведені в табл.2.9

Таблиця 2.9
Розрахуноккоефіцієнта співвідношення ЗАТ “ЦУМ” середньомісячних темпів приросту прибуткута роздрібного товарообороту(у тис. грн) Показники Місяці Розрахунок середньорічних темпів приросту,% За планом на наступний місяць 1-й 2-й 3-й сума у% до звітного року Роздрібний товарооборот 7200 7803 8200
/> 8679 105,84 Прибуток 142,2 151,2 163,0
/> 173,0 106,13 Коефіцієнт співвідношення темпів приросту прибутку та обороту (р.2 гр.4/р.1 гр.4)
/>
Коефіцієнт співвідношення показує, що на кожен1% приросту роздрібного товарообороту прибуток приростає на 1,0506%:
/>
Рентабельність у всіх випадках планується яквідношення планових обсягів прибутку і товарообороту.
В умовах ринкової економіки, щоб забезпечитиприбуткове використання позичених коштів, рівень загальної рентабельності (тобторентабельності всіх активів підприємства) може бути обґрунтований, виходячи ізрозміру діючої безризикової ставки кредитного ринку. Щоб використання кредитівбуло прибутковим, рівень загальної рентабельності повинен бути вищим відрентабельності позиченого капіталу.
3. Стратегія управління прибуткомпідприємства та оцінка резервів зростання прибутку на перспективу3.1 Стратегічна мета підприємства таїї досягнення
Стратегія управління підприємством пов’язана звизначенням головної мети його функціонування. Найчастіше ця головна метаформулюється як досягнення певного рівня рентабельності на вкладений капітал і,відповідно, одержання певної маси чистого прибутку.
Як відомо, маса прибутку підприємствазалежить, з одного боку, від величини доходів, що одержує підприємство, здругого — від розмірів витрат обігу. Формування доходів і витрат підприємстваобумовлюються передусім обсягами його діяльності (товарообороту), а такожасортиментною, ціновою політикою і ресурсним забезпеченням товарообороту. Взаємозв’язокміж стратегічною метою підприємства і факторами, що забезпечують її досягнення,може бути представлений схемою (додаток Е).
На першому етапі визначають цільовусуму прибутку підприємства, величина якої залежить від стадії життєвого циклупідприємства, стратегічних завдань, які стоять перед підприємством вмайбутньому періоді, тактики їх вирішення. При цьому величина цільової сумиприбутку може знаходитися в інтервалі від точки беззбитковості до точкирівноваги, яка відповідає одержанню максимального прибутку.
Як відомо, кожна одиниця товарообороту додаєпевну величину до доходу і витрат торговельного підприємства. Цей прирістотримав назви: граничні доходи і граничні витрати.
Якщо граничний доход більший за граничнівитрати, то кожна одиниця товарообороту додає до доходу більшу величину, ніж досуми витрат.
При такому становищі різниця між доходами івитратами зростає, що означає і зростання прибутку підприємства.
Максимум прибутку досягається при такомуобсязі товарообороту, коли:
МR=МС, (3.1)
де МR — граничні доходи, що одержуються відреалізації кожної додаткової одиниці товарообороту;
МС — граничні витрати при реалізації кожноїдодаткової одиниці товарообороту. Доведемо цей висновок. Приріст на кожнуодиницю товарообігу визначається так:
ΔП =Пn — П n-1(3.2)
де ΔП — змінювання прибутку, що пов’язанезі збільшенням товарообороту на одну одиницю;
Пn, П n-1 — відповідно,прибуток підприємства при реалізації n-ої одиниці товарообороту та (n-1) — оїодиниці товарообороту. Прибуток підприємства визначається як різниця міжзагальним доходом і витратами при відповідному обсязі товарообороту тобто:
Пn = ТРn — ТСn(3.3)
Пn-1 = ТРn-1 — ТС n-1(3.4)
де ТРn, ТРn-1 — відповідно,загальний валовий доход при реалізації n-ої та n-1 одиниці товарообороту; ТСn, ТС n-1 — загальні затратипри реалізації n-ої та (n-1) одиниці товарообороту; Якщо підставити вирази(3.3) і (3.4) в рівняння (3.2), одержимо:
ΔП = (ТРn — ТСn) — (ТРn-1 — ТС n-1) (3.5)
Підприємство одержить максимальний прибутокпри такому обсязі товарообороту, коли збільшення обсягів реалізації не приведедо зміни обсягів прибутку тобто: ΔП=0.
Подальше збільшення обсягів реалізаціїекономічно невигідно підприємству, тому що не буде забезпечувати подальшезростання прибутку.
На другому етапі обґрунтуваннястратегії визначають обсяг товарообороту, який забезпечує одержання цільовоїсуми прибутку.
Для цього, з одного боку, розраховуютьнеобхідний обсяг товарообороту (виходячи із величини цільового прибутку), а здругого — оцінюють можливий обсяг товарообороту, який відповідає попитунаселення на товари і ресурсозабезпеченості обороту (можливий обсяг закупкитоварів, розміри товарних запасів, потужність торговельного підприємства і їївикористання, чисельність робітників і продуктивність їх праці).
Досягнення збалансованості між необхідним іможливим обсягами товарообороту забезпечується на наступних етапах розробкистратегії управління прибутком шляхом розробки асортиментної, та ресурсноїцінової політики підприємства.
Розробка асортиментної політики підприємства (3етап) має бути спрямована на оптимальну товарно-групову структурувідповідно до структури попиту населення.
Обґрунтування цінової політики (4 етап) маєбути спрямоване на визначення оптимальних цін реалізації товарів, при якихдосягається оптимальний обсяг товарообороту, а як наслідок — максимальнийприбуток. Взаємозв’язок між прибутком, обсягом товарообороту і ціною реалізаціїтоварів відображається на мал. додатку Ж. Торговельне підприємство приукладанні комерційних угод з закупівлі товарів мусить виходити із указанихзалежностей, що дозволяє йому оптимізувати асортимент товарів і ціни їхреалізації.
Формування ресурсної політики підприємства,яка здійснюється в ході 5 етапу обґрунтування стратегії управлінняприбутком, має передбачати залучення ресурсів, які забезпечують досягненнянеобхідного обсягу діяльності із найменшими затратами.
Шостий та сьомий етапи розробки стратегії пов’язані з вирішенням завдань управління валовимдоходом та поточними витратами торговельного підприємства, які були розглянутівище. Результатом розробки стратегії є визначення можливого (реального) обсягуотримання доходів та здійснення поточних витрат на плановий період, порівнянняяких дозволяє оцінити можливий обсяг прибутку підприємства.
На восьмому етапі можливий обсяготримання прибутку необхідно порівняти з його цільовим розміром. Якщовідповідність досягнута, стратегічний план приймається до виконання (9 етап),здійснюються заходи з контролю за ходом його реалізації.
Якщо відповідність не досягається, необхідновиявити можливі резерви збільшення прибутку за рахунок раціональноговикористання ресурсів, зниження витрат та збільшення доходів, або ж вартовідкоригувати (зменшити) цільову суму прибутку.3.2 Резерви зростання прибутку
Відображаючи рівень витрат на реалізаціютоварів, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіхресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організаціїдіяльності. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничіресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію діяльності,тим нижча собівартість виробництва та реалізації. Тому собівартість є одним зважливих показників ефективності діяльності підприємства.
При обчисленні собівартості виконаних робіт дояких можна віднести реалізацію товарів, важливе значення має визначення складувитрат, які в неї включаються. Питання про склад витрат, які включаються усобівартість, є питання їх розмежування між джерелами відшкодування. Загальнийпринцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватисявитрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторіввиробництва; предметів, засобів праці, робочої сили. Відповідно до цього усобівартість продукції включаються витрати на:
виробництво, включаючи витрати на сировину,матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;
обслуговування виробничого процесу іуправління ним;
набір і підготовку кадрів;
поточну раціоналізацію виробництва (удосконаленнятехнології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крімкапітальних витрат.
Треба мати на увазі, що з різних причин напрактиці повної відповідності між дійсними витратами на виробництво, реалізаціюі собівартістю продукції не існує. Так, згідно з встановленим порядком не включаютьсяу собівартість, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витратина підготовку і освоєння нової продукції. Разом з тим є витрати, яківключаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв’язку з виробництвом.До них в ЗАТ “ЦУМ” належать оплата часу виконання державних обов’язківпрацівниками підприємства, скорочення робочого дня матерів, які мають дітейвіком до одного року тощо.
Непродуктивні витрати підприємства, пов’язаніз виробничою діяльністю (псування матеріалів тощо), включаються у фактичнусобівартість, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями(штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку чи інших джерел.
Склад витрат, які включаються у собівартість,не є незмінним. Вони можуть дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Алезагальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення усобівартості дійсних витрат на виробництво, реалізацію продукції, товарів.
Слід відрізняти витрати загальні й на одиницюпродукції або виконаних робіт. Загальні витрати — це витрати на весь обсягробіт за певний період. Ця сума залежить від тривалості періоду і кількостівиготовленої, реалізованої продукції або виконаних робіт. На даному етапівиникають труднощі.
Оскільки витрати є функцією обсягу виробництваз певною еластичністю, на наш погляд, в даному випадку доцільно використовуватипоняття граничних витрат, які характеризують їх приріст на одиницю приростуобсягу виконаних робіт.
Якщо загальні витрати виразити певною функцієюобсягу виконаних робіт, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Цевитрати на останню гривню за часом виконання робіт. Показник граничних витратможна використовувати при аналізі доцільності зміни обсягу виконуваних робіт.
Доцільно, на наш погляд, визначити тапроаналізувати динаміку непропорційних витрат, поділяючи їх на прогресуючі тадегресуючі. Тобто ті, які зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва (прогресуючівитрати). Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагаєбільших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати навідрядно-прогресивну оплату праці яка в повній мірі використовується в ЗАТ “ЦУМ”,додаткові рекламні витрати. Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсягвиробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію, наприклад,торгового обладнання і устаткування, ремонт, інструмент тощо.
Наприклад, вартість одиниці товару — 50 грн. Зміннівитрати на одиницю — 20 грн. Загальні постійні витрати — 2400 грн.
Визначимо точку беззбитковості у грошовому інатуральному показниках.
Маржинальний доход на одиницю: 50-20=30 грн.
Точка беззбитковості у натуральних одиницях: 2400:30=800 (м3).
Коефіцієнт маржинального доходу: 30: 50=0,6
Точка беззбитковості у грошових одиницях: 2400:0,6 = 4000 грн.
/>

Рис.3.1 Графік беззбитковості
Для беззбиткової роботи підприємство маєпродати 800 одиниць товару.
В практичних обчисленнях загальну динамікузмінних витрат можна спростити, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Цезначно полегшить аналіз і прогнозування витрат.
Висновки
Таким чином, під час написання дипломноїроботи були поглибленні і закріпленні теоретичні знання, набутті практичнінавички з обраної теми дослідження.
Економічна криза перехідного періоду доринкової економіки з особливою гостротою позначилася на господарсько-фінансовійдіяльності, зокрема на діяльності ЗАТ “ЦУМ”, оскільки за часів директивноїекономіки більш як половину обігових коштів формувалися за рахунок банківськихкредитів. Мінімальні нормативи власних обігових коштів, які застосовувалисябанком при кредитуванні, були заниженими. Встановлення низьких нормативіввласних обігових коштів було не безпричинним. Низькі нормативи давали змогузначну частину розподілюваного прибутку спрямовувати на будівництво великихоптових баз, універмагів, ресторанів, заготівельних складів тощо. Власніобігові кошти поповнювалися переважно лише до мінімального нормативу,передбаченого умовами короткострокового кредитування. Однак в умовах перехідноїекономіки наявних власних обігових коштів у багатьох підприємств виявилосянадто мало, щоб забезпечити повне освоєння нововведених об’єктів і зберегтифінансову стійкість організацій і підприємств.
Кризовий стан економіки України, громіздкаматеріально-технічна база і недостатність власних обігових коштів призвели дотого, що більша кількість підприємств України за порівняно короткий термін (із 2002до 2008 року) опинилися у важкому фінансовому стані.
Різке зростання процентної ставки за кредит,призупинення кредитування з обороту вже з перших днів реформування економікиУкраїни призвели до різкого зниження обігових коштів, а відтак до недостатностізапасів сировини, матеріалів, товарів та інших засобів, необхідних длянормальної роботи організацій і підприємств. Це призвело до щорічного зменшенняобсягів діяльності, неефективного використання виробничих потужностей,зростання витратомісткості і збитковості. Як наслідок відбувається процес«вимивання» власних коштів з обігу, зростання поточної неліквідностіборгових зобов’язань. Кризові явища найвідчутніше торкнулися однієї з галузейдіяльності — торгівлі. У перехідний період до ринкової економіки торговельніорганізації і підприємства у своїй більшості не змогли належним чиномпоповнювати запасів товарів, бути конкурентоспроможними. Тому, починаючи з 2001року обсяг роздрібного товарообороту торгових підприємств України упорівняльних цінах щорічно знижувався, а рівень витрат обігу зростав.
Фінансова стабілізація насамперед досягаєтьсяналагодженням безперервної і ефективної діяльності суб’єктів господарювання тавмілим управлінням виробничими фондами і джерелами їх формування.
У ситуації, що склалася, нелегко забезпечитифінансову стабільність, але можливо. Для виходу з фінансової кризи необхідновиробити загальну стратегію фінансового оздоровлення організацій і підприємств.
До основних напрямів фінансової стабілізаціїналежать такі:
1. Оптимізація структури активів. Вонапередбачає раціональне розміщення капіталу, передусім власного, в активах. Часткунеоборотних активів і обігових коштів доцільно довести до оптимального їхньогообсягу, зумовленого бізнес-планом, із таким розрахунком, щоб прогнозованафондовіддача забезпечувала отримання прибутку, достатнього для самофінансуваннягосподарської діяльності. Але слід зазначити, що ефективне використанняосновних фондів потребує значних інвестицій в обігові кошти. Тому на базітимчасово збиткових підприємств доцільно створювати госпрозрахунковівідособлені підрозділи із залученням додаткових коштів на формування власнихобігових коштів у розмірі не менш як 50% від загальної потреби в обіговихкоштах. Кошти від реалізації основних фондів слід скеровувати на поповненнявласних обігових коштів.
2. Ресурсне збалансування кругообігу оборотнихвиробничих фондів і фондів обігу. Воно досягається шляхом визначенняоптимальної потреби у коштах, необхідних для виконання прогнозованих обсягівдіяльності та її узгодження з реально можливими джерелами формування обіговихкоштів.
3. Збільшення обсягу і частки власних коштів вобігу. Кожному суб’єкту господарювання необхідно подбати, щоб до 50% плановихобігових коштів формувалося за рахунок власних коштів. Це забезпечить йомупевну фінансову стійкість і платоспроможність, створить реальну можливістьзалучення в обіг банківського та комерційного кредитів.
Збільшення обсягу і частки власних коштів уформуванні обігових коштів досягається шляхом як додаткового залучення в обігвласного капіталу, так і підвищення ефективності його використання у процесікругообігу цих коштів.
У сучасних складних умовах, коли значна часткапідприємств збиткова, прибуток тимчасово не може бути головним джереломпоповнення власних обігових коштів.
4. Зменшення витратомісткості обігу. Оптимізаціявитрат, зведення їх до економічно виправданого мінімуму сприяє зростаннюрентабельності, підвищує фінансову стійкість. Тому кожному суб’єктугосподарювання необхідно налагодити економічно обґрунтоване планування витрат,збалансувати витрати з прогнозованими доходами із таким розрахунком, щобпідприємство отримувало прибуток, достатній для самофінансування. Одночаснослід налагодити постійний контроль за дотриманням кошторису витрат, шукатишляхів можливого зниження рівня витрат.
5. Перехід на ринкове ціноутворення. Ринокціноутворення зобов’язує підходити до формування ціни виважено, з урахуваннямпопиту і пропозиції, з орієнтацією на цінового лідера на аналогічні за якістютовари.
6. Ефективне управління фінансовими ресурсамиорганізацій і підприємств.
Втілення в життя стратегії фінансовогооздоровлення можливе за наявності структуризованої фінансової служби,спроможної налагодити економічно обґрунтоване фінансове планування іпрогнозування, професійно виконувати оперативну фінансову іконтрольно-аналітичну роботу, надавати консультативну, методичну йорганізаційну допомогу структурним підрозділам. Для забезпечення ефективногоуправління фінансовими ресурсами доцільно ввести посаду заступника керівника зфінансово-економічної роботи. Оперативне вирішення назрілих питань значноюмірою сприятиме фінансовій стабілізації у споживчій кооперації.
Для здійснення багатогалузевої діяльностівикористовується значний ресурсний потенціал: основні фонди, обігові кошти,робочу силу.
Особливо гостро постає проблема збереження іоновлення основних фондів. Розв’язати цю проблему можна з припиненнямвідчуження об’єктів споживчої кооперації, переведенням цього стихійного процесув кероване русло на основі програм координування планів продажу, оренди,ліквідації, застави, реалізації об’єктів; розробкою сучасної інвестиційноїполітики, що ґрунтується на власних інвестиціях і залученні капіталу фізичних іюридичних осіб, у тому числі й зарубіжних; оптимізацією структуриматеріально-технічної бази, її територіальним розміщенням.
Розв’язання проблеми повнішого використанняосновних фондів залежить переважно від зовнішніх умов. По-перше, необхіднаактивізація внутрішнього ринку, особливо сільського, за рахунок підвищенняплатоспроможного попиту сільського населення. По-друге, потрібно освоїтизовнішні ринки, розширити систему міжнародних торговельних зв’язків із тим, щобсуттєво збільшити експорт продукції і сировини, в широких масштабах здійснюватитоварообмінні операції.
Чинні кредитні ресурси і незначні власніобігові кошти дестабілізують фінансовий стан підприємств, блокують платежі,знижують прибутковість. Таким чином, основна проблема фінансового забезпеченняполягає в нестачі власних ресурсів і низькій віддачі обігових коштів. Цяпроблема характерна для всієї економіки.
Важливим резервом підвищення ефективностідіяльності є насамперед збільшення обсягів господарської діяльності. Відомо, щозбільшення обсягів виробництва скорочує собівартість продукції. Цязакономірність характерна і для сфери обігу.
Підвищення ефективності функціонування — процесскладний і багатогранний. Він зумовлений як внутрішньосистемними, так ізовнішніми умовами і потребує здійснення комплексу економічних, фінансових іорганізаційних заходів.
Конкретними чи не найголовнішими заходамиполіпшення стану діяльності є наведення порядку, забезпечення управліннягалуззю, організація належної роботи з формування ресурсів.
Правлінням та керівництву підприємств слідпрацювати над питаннями перепрофілювання деяких нерентабельних підприємств.
Потрібно ефективніше використовувати наявнуматеріально-технічну базу шляхом оновлення й розширення асортименту власноїпродукції і дбати, щоб вона продавалася за нижчими цінами, ніж у конкурентів. Навиробничих підприємствах необхідно скорочувати непродуктивні затрати,розширювати асортимент, знижувати усі види затрат на виробництво, що приведе дозниження собівартості продукції, встановлення помірних і доступних цін,забезпечить конкурентоспроможність на ринку. Підтримка власного виробництва маєстати найголовнішим завданням усіх без винятку підприємств, одним ізпріоритетних напрямів їхньої роботи. Для відчутного поліпшення справ увиробництві й досягнення зростання обсягів випуску товарів слід рішучевпроваджувати прогресивні технології, оновлення асортименту і випускуконкурентоспроможної продукції.
Список використаної літератури
1.  Закон України про підприємництво: К:, 2007-13 ст.
2.  Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»
3.  Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення (стандарту)бухгалтерського обліку» від 31 грудня 2009 р. № 318. // ВідомостіВерховної Ради (ВВР), 2000, № 1
4.  ПБО-16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Витрати», затверджененаказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318, зареєстрованим уМіністерстві юстиції України 19.01.2000 р. № 27/4248
5.  Типове Положення з планування, обліку і калькулювання собівартостіпродукції (робіт, послуг) у промисловості: затверджено Постановою КабінетуМіністрів в України від 26.04.2006 р.
6.  Коментар нового положення “Про бухгалтерську звітність підприємств”// Галицькі контракти. — 2009. №7
7.  Атрохимович Г.П., Комаров В.И. Економіка підприємств в умовахгоспрозрахунку.М. Агропромвидат 2000-254 с.
8.  Акиненко А.Ф., Ширімет А. Д,. Облік калькулювання і аналіз собівартостіпродукції — МГУ, 1984 — 269 с.
9.  Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. — М.: ДИС. — 2007.
10.      Баскин А.И. Планування потребності в матеріальних ресурсах напідприємстві — Київ: Техніка, 1983, 49 с.
11.      Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. — М.: Финансыи статистика. — 2003.
12.      Безруких П.С. Облік і калькулювання собівартості продукції К. Фінанси 2004-320с.
13.      Багнрольц С.Б. Вопроси совершенствования економического анализасебестоимости продукции и финансового состояния обьеденений. Бухгалтерский учет.2004 №7 с.8.
14.      Бандурка Фінансова діяльність підприємств. — Київ. — ”Либідь”, 2008.
15.      Балабанов И.Т. Финансовій менеджмент: Учебник. — Москва: Финансы истатистика, 2004.
16.      Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. — М.: ИНФРА-М, 2008.
17.      Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. — К.: НИКА-ЦЕНТР, 2009.
18.      Бріхем Є. Основи фінансового менеджменту. — К.: Молодь, 2004.
19.      Буфатіна І. Особливості обліку витрат за Національними стандартами. // Всепро бухгалтерський облік — 2000. — № 14. с.27
20.      Білик М. Державні підприємства як об’єкт фінансового управління в умовахпереходу до ринкової економіки // Український журнал “Економіст”. — 2009.- №1
21.      Візіло А. Два метри кордону // Галицькі контракти. — 2009. №18
22.      Гриценко А.І. Вдосконалення обліку витрат праці і її оплати // Економіка.- 2005р. — №5. — с.13-18
23.      Глен А. Велш, Деніел Г. Шорт. «Основи фінансового обліку»
24.      Голов С.Ф. Бухгалтерський облік і фінансова звітність в Україні: Навчально- практичний посібник. — Дніпропетровськ,: ТОВ “Баланс -клуб”, 2000. — 768с.
25.      Голованів Л.А. Облік витрат на виробництво, доходів і фінансовихрезультатів в умовах ринкової економіки // Економіка сільськогосподарських іпереробних підприємств. — 2007р. — №5. — с.33-37.
26.      Горфинкель В.Я. Экономика предприятия: Учебник. — М.:, 2006. — 367 с.
27.      Ейсан Нікбахт, Анджеліко Гроппеллі. Фінанси — К: “Основи”, — 2003.
28.      Замков О.О., Толстопятенко А.В., Черемных Ю.Н. Математические методы векономике. — М: ДИС, — 2007.
29.      Житна І.П. Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльностіпідприємства. — Київ. Вища школа 2002, 190 с.
30.      Калина А.В. та ін. Сучасний економічний аналіз і прогнозування: Посібник.- К.:, 2007. -272 с.
31.      Качтарик Я.Д. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства:// Фінанси України. — 2009. — №10. — С.138-140.
32.      Кобилянська О. Облік валових витрат і валових доходів // Все пробухгалтерський облік — 2008. — № 6. с.6-9
33.      Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализотчетности. — М.: Финансы и статистика, 2006.
34.      Кондратьева А. Проблемы анализа финансового состояния предприятий вусловиях переходной экономики: // персонал — спецвыпуск. -2008. -С.177-182.
35.      Кондратьєв О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники:// Фінанси України. — 2006. — №11. — С.66-69.
36.      Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия: проблемы,концепции и методы. М.: Финансы, 2007.
37.      Криворучко М.И., Петровський В.В. Облік та аналіз фінансових активів. — К: “Феникс”, — 2007.
38.      Мельничук Г.М. Аналіз господарської діяльності в промисловості. Підручник- К. Вища школа 2000 — т 318 с.
39.      Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського станунеплатоспроможних підприємств та організацій. Затв. Наказом Агенства з питаньзапобігання банкрутству підприємств та організацій від 21 березня 2007 р., №37.
40.      Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. -в 2 т. — К.:, 2005.- 400 с.
41.      Родионова В.М., Федотова М.А. Финансовая устойчивость предприятия вусловиях инфляции. — М.: Финасы и статистика, — 2003.
42.      Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд.,перераб. и доп. — Минск: ООО «Новоезнание», 2000
43.      Семенець І.В. Визначення фінансових результатів діяльності підприємства:// Фінанси України. — 2009. — №9. — С.44-48.
44.      Соколова Л.М. и др. Критерии оценки финансового состояния предприятий:// Бизнес-информ. — 2006. — №10. — С.45-48
45.      Стоянова и др. Финансовый менеджмент. Учебное пособие. М.: Перспектива, 2003.
46.      Шеремет А.Д., Сейфулин Р.С. Методика финансового анализа М.: Инфра-М, 2006.
47.      Шим Дж., Сигел Дж. Методы управления стоимостью и анализ затрат. — М.: Филин,2006.
48.      Фінанси підприємств за редакцією кандидата економічних наук, професора А.М.Поддєрьогіна. — Київ, 2000.
49.      Церетелі Л. Проблемні питання реалізації товарів, продукції, послуг. “Всепро бухгалтерський облік”; 2008; № 67.