Згідно з Законом України “Про підприємства” від 25листопада 1998 р. Підприємство — це самостійний суб’єкт, що господарює,створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отриманняприбутку і задоволення суспільних потреб.
Як правило,підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю ознак:відокремленістю майна, відповідальністю по зобов’язаннях цим майном, наявністюрозрахункового рахунку в банку, виступом від свого імені. Відокремленість майнавиражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значитьсямайно підприємства.
Фінансовівідносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбуваєтьсяформування власних коштів підприємства, його прибутків, залучення позичковихджерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, щоутворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвиткупідприємства.
Організаціягосподарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобтопочаткового капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства іприймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майнабудь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталузалежать від організаційно — правової форми підприємства.
Згідно зЗаконом України “Про підприємства” майно підприємства становлять основні фондита оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається всамостійному балансі підприємства.
Різницяміж ними у тому, що оборотні кошти переносять свою вартість протягом одноговиробничого циклу, тоді як основні фонди роблять це поступово протягом певногоперіоду часу.
При створенніпідприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів іформування оборотних коштів у розмірах, необхідних для ведення нормальноївиробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів,ноу-хау, використання яких є важливим чинником при утворенні прибутку. Такимчином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якогостворюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Післяреалізації продукції вона приймає грошову форму — форму виручки від реалізаціїзроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.
Виторг — цеще не прибуток, але джерело відшкодування витрачених на виробництво продукціїкоштів та формування грошових фондів і фінансових резервів підприємства. Врезультаті використання виторгу з її виділяються якісно різні складові частиниствореної вартості.
Насамперед цепов’язано з формуванням амортизаційного фонду, що утворюється у виглядіамортизаційних відрахувань після того, як знос основних виробничих фондів інематеріальних активів прийме грошову форму. Обов’язковою умовою утворенняамортизаційного фонду є продаж зроблених товарів споживачу і надходженнявиторгу.
Оскількиматеріальну основу утворюваного товару складають сировина, матеріали, покупнікомплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість поряд з іншимиматеріальними витратами: зносом основних виробничих фондів, заробітною платоюробітників складають витрати підприємства по виробництву продукції, щоприймають форму собівартості. До надходження виторгу ці витрати фінансуються зарахунок оборотних коштів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво.Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні кошти відновляються,а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються.
Відокремленнявитрат у вигляді собівартості дає можливість зіставити отриманий від реалізаціїпродукції виторг і зроблені витрати. Зміст інвестування коштів у виробництвопродукції відображається в одержанні чистого прибутку, і якщо виторг перевищуєсобівартість, то підприємство одержує його у вигляді прибутку.
Прибуток, щозалишається в розпорядженні підприємства — це багатоцільове джерелофінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначитияк нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження іспоживання визначають перспективи розвитку підприємства.
Прибуток відреалізації продукції – представляє собою різницю між виторгом від реалізаціїпродукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів івитратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції.Виторг від реалізації продукції визначається або по мірі її оплати (прибезготівкових розрахунках – по мірі надходження фінансових коштів за товари нарахунки у банки, а при розрахунках готівкою – по надходженням коштів у касу),або по мірі відвантаження товарів і представлення покупцю розрахунковихдокументів. Метод визначення виторгу від реалізації продукції визначаєтьсяпідприємством на довгостроковий період виходячи з умов господарювання іукладених договорів. В галузях товарного обігу (торгівля, громадське харчування,заготівля) замість категорії “виторг від реалізації продукції” використовуєтьсякатегорія “товарооборот”. Зміст товарообороту становлять економічні відносини,пов”язані з обміном грошових доходів на товари в порядку купівлі-продажу. Віноземній практиці часто використовується замість терміна “виторг” термін“валовий доход”.
Прибуток відіншої реалізації – представляє собою прибуток, отриманий від реалізаціїосновних фондів і іншого майна господарюючого суб”єкта, відходів,нематеріальних активів і т.д. Прибуток від іншої реалізації визначається якрізниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. Привстановленні прибутку від релізації основних фондів і іншого майна враховуєтьсярізниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів імайна. При цьому залишкова вартість майна застосовується до основних фондів,нематеріальних активів, малоцінним і швидкозношуваним речам. Залишкова вартість– це балансова вартість за мінусом зноса.
Доходи від позареалізаційнихоперацій включають:
¨ доходи,отримані від дольової участі в діяльності інших господарюючих
суб’єктів, дивіденди по акціям, доходи по облігаціям і іншимцінним паперам, належачих господарюючому суб’єкту;
¨ доходи від здачимайна в аренду;
¨ доходи віддооцінки виробничих запасів і готової продукції;
¨ присуджені абовизнані боржником штрафи, пеня, неустойка, інші види санкцій за порушення умовгосподарчих договорів, а також доходи від відшкодування спричинених збитків;
¨ прибуток минулихроків, виявлений у звітньому році;
¨ позитивні курсовірізниці по валютним рахункам, а також операції в іноземній валюті;
¨ суми коштів,отримані безоплатно від інших підприємств при відсутності спільної діяльності;
¨ інші доходи відоперацій, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції;
Балансовийприбуток – представляє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншоїреалізації і доходів по позареалізаційним операціям за вирахуванням витрат поних. При цьому слід зауважити, що доходи від дольової участі в іншихгосподарюючих суб’єктах, доходи по цінним паперам оподатковуються по іншійставці, ніж прибуток. Тому ці доходи потрібно відокремлювати від оподаткованогоприбутку в окрему групу.
Господарюючийсуб’єкт самостійновизначає напрями використання прибутку, якщо інше не передбачене статутом.
Отже,підсумовуючи вищезазначені джерела, основні фонди підприємства формуються,згідно з Законом України “Про підприємства” за рахунок:
· грошовихта матеріальних внесків засновників;
· доходів,одержаних від реалізації продукції, а також від інших видів господарськоїдіяльності;
· доходіввід цінних паперів;
· кредитівбанків та інших кредиторів;
· капітальнихвкладень і дотацій з бюджетів;
· надходженьвід роздержавлення і приватизації власності;
· придбаннямайна іншого підприємства, організації;
· безоплатнихабо благодійних внесків, пожертвуваннь організацій, підприємств і громадян;
· іншихджерел, не заборонені законодавчими актами України.
Розглянемо їх докладніше.
Кошти,отримані від продажу цінних паперів. Цінні папери представляють собою грошовідокументи. Вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів нарахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва,страховий поліс і ін.
Пайовийвнесок – представляє собою суму грошового внеску, сплачену юридичною абофізичною особою при вступі до спільного підприємництва. Пайовий внесок єобов”язковим для вступу до товариства з обмеженою відповідальністю, змішаноготовариства, спільного українсько-іноземного товариства. Він вноситься:грошовими коштами; шляхом передачи у власність підприємства майна і іншихматеріальних цінностей, прав користування землею, водою і іншими природнимиресурсами; майнових прав (в тому числі на використання вираходів, “ноу-хау”); шляхомпредставлення майна у користування господарюючого суб”єкта без відшкодування напротязі деякого проміжку часу витрат володаря (на утримання, ремонт, амотизаціюбудівель, приміщень, обладнання, інструментів, транспорту); шляхом відрахуваньвід заробітної плати робітників на протязі деякого проміжку часу.
«Ноу-хау”(знаюяк) – комплекс різноманітних науково-технічних, економічних, соціальних знань,які практично необхідні для певної діяльності, але ще не стали загальнимнадбанням”.
Привизначенні ціни “ноу-хау” необхідно пам”ятати, що вона окупиться майбутнімприбутком, якиц отримає користувач, в іншому випадку у нього буде меншийприбуток або його не буде зовсім. В світовій практиці ціна “ноу-хау” складає 5%від майбутнього прибутку, але є випадки, коли вона досягає 20%.
Існуєдекілька способів оплати “ноу-хау”. Основні з них:
ü роялті – поступовівиплати за “ноу-хау” пропорційно визначеним показникам в ході йоговикористання. Роялті зазвичай нараховується з прив”язкою до показниківзростання прибутку або зростання випуску продукції і т.д.;
ü паушальний платіжодночасовий, обговорений раніше платіж. Паушальні платежі використовуються,коли важко спрогнозувати ефект дії „ноу-хау“ або вартість ліцензійневелика;
ü “кост-плас” – виплати задодаткові послуги по узгодженим розцінкам поверх обговореної ціни;
Інвестиційнийвнесок представляє собою джерело самокредитуван- ня діяльності підприємства.Інвестиційний внесок – це грошовий внесок робітника в розвиток даногопідприємства, котре вкладнику нараховує відсоток в розмірі і в строки,визначені договором або положенням про інвестиційний внесок.
Кредит — це кошти таматеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами укористування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент.
В даний часкредит має величезне значення. Він вирішує проблеми, що стоять перед всієюекономічною системою. Так за допомогою кредиту можна перебороти труднощі,пов’язані з тим, що на одній ділянці визволяються тимчасово вільні кошти, а наінших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим самим,обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес.Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання цілого рядувідносин: страхових, інвестиційних, грає велику роль у регулюванні ринковихвідносин.
Кредитвиступає в двох головних формах: комерційного і банківського, що розрізняютьсяпо складу учасників, об’єкта позичок, динаміці, розміру відсотка і сферифункціонування.
Комерційнимкредитом називають кредит, наданий одним функціонуючим підприємцем іншому увигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляєтьсявекселем, його об’єктом є товарний капітал. Він обслуговує кругоборотпромислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання.Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал тут зливається ізпромисловим. Мета комерційного кредиту — прискорити реалізацію товарів іодержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитівпромислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки внапрямках, визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якоговиробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вониспоживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, щореалізують їх.
Потрібновідзначити, що комерційний кредит має обмежені можливості, тому що його можнаодержати не у всякого кредитора, а лише в того, хто виробляє сам товар. Вінобмежений по розмірах (тимчасовим вільним капіталом), має короткостроковийхарактер, а позичальник часто потребує в довгостроковому кредиті.
Обмеженістькомерційного кредиту переборюється банківським. Банківський кредит дається увигляді грошової позички, банками й різноманітними кредитно-фінансовимиустановами підприємцям і іншим позичальникам. Об’єктом банківського кредитувиступає грошовий капітал, що відокремився від промислового. Угода позички тутвідділена від актів купівлі-продажу. Позичальником може бути фірма, держава,приватний сектор, а кредитором — кредитно-фінансові установи. Метою кредитора єодержання прибутку у вигляді відсотка. Кредитор надає позичковий капіталпозичальнику на умовах повернення, терміновості і сплати відсотка.
Як буловідзначено вище, банківський кредит переборює кордони комерційного кредиту,тому що він не обмежений напрямком, термінами і сумами кредитних угод. Сферайого використання ширша: комерційний кредит обслуговує лише обіг товарів,банківський кредит — і нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частинугрошових прибутків і заощаджень усіх прошарків суспільства.
Останнімчасом одержали широке поширення іпотечний кредит і овердрафт. Іпотечний кредит- це довгострокові позички під заставу нерухомості (землі, виробничих іжитлових будинків). Основним його джерелом служить емісія іпотечних облігаційкорпораціями і банками. Овердрафт, надається приватним особам, що мають правоплатежу чеками в сумі, яка перевищуює залишок на рахунках. Овердрафт припускається у відомихмежах, наприклад, у суму місячного окладу на термін не більш 15 днів. Протягомустановленого строку клієнт зобов’язаний погасити виникшу заборгованість, післячого він одержує право на новий кредит у вигляді овердрафта.
В даний час величезне значення для нормального функціонуваннявсієї економічної системи в цілому мають державний і міжнародний кредит.Державним кредитом називають сукупність кредитних відносин, у якихпозичальником або кредитором виступають держава, місцеві органи влади стосовногромадян і юридичних осіб. Державний кредит виражає відносини в грошовій форміміж державою з одного боку, і фізичними або юридичними особами з іншого,частіше усього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит будедержавним у тому випадку, коли в якості учасника позичкової угоди виступаютьцентральний уряд або місцеві органи влади. У цьому відношенні його можнапорівняти з іншими формами кредиту, у першу чергу з банківським, деобов’язковим учасником позичкової угоди є банк.
Рух капіталув сфері міжнародних економічних відносин, пов’язане з наданням валютних ітоварних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків,називають міжнародним кредитом. У якості кредиторів і позичальників виступаютьбанки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні організації.
Форми міжнародногокредиту можна класифікувати по головних ознаках, що характеризує окремі стороникредитних відносин.
По строкахміжнародні кредити підрозділяються на короткострокові — до 1 року,середньострокові — від 1 року до 5 років і довгострокові — понад 5 років.
Міжнароднийкредит виконує такі функції:
· перерозподілпозичкових капіталів між країнами з метою забезпечення безупинного процесувідтворення для досягнення максимального прибутку;
· економіявитрат обігу в сфері міжнародних розрахунків внаслідок розвитку безготівковихплатежів;
· прискоренняконцентрації і централізації капіталу.
Такожміжнародний кредит, розсуваючи межі індивідуального нагромадження, сприяєстворенню нових фірм. Тобто можна сказати, що міжнародний кредит виконує ті жфункції, що й інші форми кредиту, тільки в міжнародному аспекті.
До джерелфінансових ресурсів відносять також надходження грошових коштів за рахунокблагодійних внесків (меценацтво), страхових внесків, від продажу закладеногомайна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор – це юридична або фізичнаособа, яка финансує якийсь захід. Спонсорство – це двосторонній процес.Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор – деяку вигодуу вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованихспеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого нимзахода.
Розглянемо докладніше такий спосібзалучення ресурсів як лізінг.
Згідно Закону України „Пролізінг“ від 16 грудня 1997 року
Лізинг – це підприємницькадіяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансовихкоштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначенийстрок лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ниму власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідногопродавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізинговихплатежів.
Лізинг ставневід’ємною часткою економічної структури зарубіжних країн. Так, у 1994 роцісвітовий обсяг лізингових інвестицій в машини та обладнання склав 356,4мільярдів американських доларів. З них на США припадало більше третини світовихоперацій по лізингу у співставних цінах, на країни Західної Європи — біля 25відсотків, на Японію — 17,1 відсотка. У 1996 році обсяг лізингу в країнах звисокими, середніми та низькими доходами склав відповідно 313, 39 та 5мільярдів доларів США.
На Україні цяпідприємницька діяльність розвивається досить повільно. Це пов’язано зі спадомвиробництва, кризою неплатежів, інфляційними процесами. Крім цього, лізинг неодержав широкого розповсюдження через слабку інформованість про його можливостіта переваги, недосконалість нормативно-правової бази, відсутність стимулюваннята підтримки з боку держави. Тому на сьогоднішній день обсяг лізингових операційу нашій країні складає менше 300 мільйонів гривень. Лізинг в Україні повиненрозглядатися як спосіб активізації інноваційної діяльності, джерелофінансування, метод структурної перебудови економіки та розширеннязовнішньоекономічних зв’язків з врахуванням всіх особливостей входження державидо ринку. Стимулювання розвитку науково-технічного прогресу, оновлення основнихвиробничих фондів, покращення організації виробництва та праці, процесівпостачання та збуту можливе завдяки лізингу.
Ця операціяпоєднує елементи оренди, кредиту, інноваційної, інвестиційної тазовнішньоторгової діяльності і є прийнятною для будь-якого підприємстванезалежно від форми власності, обсягу виробництва, наявної фінансової таматеріальної застави.
Місце лізингу вінноваційному процесі показано на рис.1. з якого видно, що життєвий циклінновацій складається з низки етапів, починаючи науково-дослідними тапроектно-конструкторськими роботами і закінчуючи спадом та зняттям продукції звиробництва. Лізингова діяльність передбачає використання готової продукції.Для належного забезпечення своїх клієнтів необхідним їм майном лізинговакомпанія може здавати в лізинг різні види техніки: нову (варіант А, Б) і ту,що була у користуванні (варіант В, Г) та досягати при цьому різних обсягів реалізації.Можливий випадок, коли техніка використовується і після завершення її життєвогоциклу (в.Б, Г).
/>
Функціонуванню лізингу у нашій країнісприяє, з одного боку, досвід роботи на оренді, запровадження єдиних нормамортизаційних відрахувань та методу прискореної амортизації, з іншого боку — значна зношеність основних фондів і відсутність коштів для їх заміни,нерозвинутість оптової торгівлі засобами виробництва, слабкий розвитоккредитно-фінансової системи, поява попиту на лізингові послуги з боку малогопідприємництва. Джерелами постачання машино-технічної продукції на лізинговийринок нашої країни повинна стати не лише нова продукція підприємств-виробників,але і зайва техніка підприємств-споживачів, яка надійшла до них по різнихорганізаційних причинах; обладнання оборонних підприємств, яке звільняється врезультаті конверсії; запаси техніки у самих її виробників, а також на складахта в незавершеному будівництві.
Узагальненнятеоретичних положень та практичного досвіду лізингової діяльності дає можливістьстверджувати, що економічна доцільність використання лізингу — в потенційнихможливостях та перевагах, закладених у цій формі господарювання для всіхучасників угоди, а саме:
1. Стимулювання лізингомінноваційних процесів, пов’язаних з науково-технічним прогресом, що скорочуєперіод морального старіння техніки.
2. Розширення сфер збутупродукції виробника.
3. Користувач має можливістьвикористовувати майно без придбання його у власність на протязі періоду угоди.
4. Віднесення лізинговихплатежів до валових витрат користувача.
5. Покриття всіх витратлізингодавця та одержання ним прибутку від здійснення операцій.
6. Можливість заміни лізинговогообладнання на більш прогресивне на протязі терміну договору.
7. Гнучка система сплатилізингових платежів.
8. Встановлення тісного зв’язкуміж користувачем та виробником техніки, що забезпечує постійну інформованістьостаннього про недоліки в роботі виготовленого ним обладнання.
9. Збільшення кількостісуб’єктів, які залучаються до лізингової діяльності.
10. Рістконкуренції між виробниками техніки за покращення її технічних характеристик таякості.
11. Користувачмає можливість скористатися низкою послуг лізингодавця (організація тафінансування транспортування, монтаж, страхування, консультування).
12. Зменшенняризику втрат лізингової компанії в зв’язку з платіжною неспроможністюкористувача, що забезпечується збереженням права власності за лізингодавцем дозакінчення терміну угоди.
13. Можливістьсплати лізингових платежів грішми або продукцією, що виготовляється наорендованому обладнанні.
14. Використаннялізингу в інноваційній та інвестиційній політиці держави шляхом встановленняподаткових та амортизаційних пільг.
Класифікацію видів лізінгу можна подати у виглядітаблиці
Класифікаціявидів лізингуОзнаки класифікації Види лізингу Ступінь окупності майна на протязі строку угоди
а) лізинг з повною окупністю майна (фінансовий);
б) лізинг з неповною окупністю майна (оперативний) Ступінь новизни майна
а) лізинг нового майна;
б) лізинг майна, яке вже використовувалося Рух майна між учасниками угоди
а) прямий;
б) поворотний Тип майна, яке здається в лізинг
а) лізинг рухомого майна;
б) лізинг нерухомого майна Обсяг обслуговування техніки
а) „чистий“ (техніку обслуговує користувач);
б) „мокрий“ (техніку обслуговує лізингодавець);
в) з обмеженим комплексом послуг Частка використання об’єкта лізингової угоди
а) лізинг цілих об’єктів угоди (плентлізинг);
б) лізинг частин об’єкта угоди (еквімпетлізинг) Надання гарантій на величину залишкової вартості майна з боку користувача
а) відкритого типу (гарантія надається);
б) закритого типу (без гарантії) Вид лізингових платежів
а) лізинг з грошовими платежами;
б) лізинг з компенсаційними платежами;
в) лізинг зі змішаними платежами Територіальне розташування суб’єктів угоди
а) внутрішній;
б) зовнішній: експортний, імпортний, транзитний Кількість суб’єктів лізингової угоди
а) трьохсторонній;
б) багатосторонній Наслідки для лізингокорис-тувача після закінчення строку угоди
а) лізинг з правом продовження строку угоди;
б) лізинг з правом купівлі орендованого майна;
в) лізинг без права продовження строку або купівлі майна
/>
Як бачимо, лізінгна перший погляд дуже подібний до оренди, але він має декілька принциповихвідмінностей:
По-перше, договірлізингу – це, як правило, тристороння угода, яка укладається між виробникомоб’єкта лізингу, лізингодавцем та лізингоодержувачем, на відміну віддоговору найму, в якому беруть участь лише наймодавець і наймач(орендодавець і орендар).
По-друге, договірлізингу завжди є строковим, оскільки він укладається на строк, за якийздійснюється амортизація певної частини вартості об’єкта, а договір найму можнаукласти і на невизначений строк.
По-третє,предметом договору оренди можуть бути і такі об’єкти, які не можна отримати задоговором лізингу, наприклад – земельна ділянка (ч. 3 ст. 2 Закону «Пролізинг»).
По-четверте, якщопісля закінчення договору оренди орендар продовжує користуватися орендованиммайном і орендодавець проти цього не заперечує, то договір оренди вважатиметьсяпродовженим на невизначений строк. Натомість при лізингових операціях ценеможливо, бо строк дії договору завжди пов’язаний з величиноюамортизації.
По-п’яте,лізингоодержувач не має права передавати отримане майно третім особам, аорендар може передавати об’єкт оренди в суборенду.
По-шосте, у випадкувиявлення ганджу якості об’єкта лізингу лізингоодержувач має право пред’являтипретензію прямо до виробника (продавця). Орендар такого права не має.
Порівняно закціонуванням переваги лізингу очевидні — відсутність витрат на випуск тарозміщення цінних паперів, зберігається право власності на основні фонди, щоперебували у лізінгоодержувача до укладення угоди та набуття права власності увипадку фінансового лізінгу, більша прозорість для обліку та аудиту.
Розглянемо теперлізинг у порівнянні із кредитом. Переваги лізинга у тому, що він потребує напорядок меншого забезпечення, що для більшості молодих компаній є дуже важливимфактором, але з іншого боку зізінгоодержувач по перше користується лише тимтипом та моделля обладнання, який є в наявності у лізингодавця, при чому вразі браку коштів для чергового платежа об»єкт лізингу повертаєтьсялізінгодавцю без будь-якої компенсації за вже сплачені платежі. При цьомувідсотки за лізингом сплачуються більші, ніж за кредитом. Законом «Про лізинг»передбачено перелік лізингових платежів, до яких включаються:
– сума, якавідшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу, щоамортизується протягом періоду за строк, за який вноситься лізинговийплатіж;
– сума, щосплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майназа договором лізингу;
– платіж яквинагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно;
– відшкодуваннястрахових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо об’єктзастраховано лізингодавцем;
– іншівитрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
Слід пам’ятати, щовитрати орендодавця на сплату процентів за кредит на придбання об’єкта лізингута його страхування до валових витрат не включаються, а повинні відображатисяпо розрахунках з дебіторами i кредиторами. Разом з тим у орендаря належна досплати винагорода за отримане в лізинг майно, проценти за кредит на придбанняорендодавцем об’єкта лізингу та витрати на його страхування включаються довалових витрат.
Законом України від 03.04.97р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3)встановлено, що сплата орендних (лізингових) платежів за умовами договоруфінансової оренди (лізингу) не є об’єктом оподаткування, а тому лізингодавецьне має права на податковий кредит за придбаними для лізингових операційосновними фондами. Оскільки лізингодавець не має права на податковий кредит, тосплачений при придбанні основних фондів ПДВ включається до вартості об’єкталізингу i в подальшому відшкодовується лізингоодержувачем у складі лізинговихплатежів.
Отже,підсумовуючи вищезгадане, можна зробити висновок що лізинг потенційно маєвеликі переспективи на Українському ринку, але потребує вдосконаленнянормативно-правової бази, в першу чергу системи оподаткування.