29
РЕФЕРАТ
Формування трудових ресурсів в Україні
План
Вступ
1. Сутність і зміст поняття „трудові ресурси”
2. Субєкти і обєкти формування трудових ресурсів
3. Трудові ресурси в світі
4. Склад і статево-вікова структура трудових ресурсів західних областей України
3. Проблеми та перспективи формування трудових ресурсів на Україні
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність реферату: Тема реферату „Формування трудових ресурсів в Україні” дійсно є актуальною сьогодні. Головним, ключовим в ньому виступає саме „формування”. Адже
саме від формування залежить якість, вдосконалення і примноження трудових ресурсів.
Як буде зазначатися надалі, на формування трудових ресурсів, або активного економічного населення, впливатимуть безліч факторів. І чим якіснішими вони будуть, тим краще формуватимуться трудові
ресурси в тому чи іншому напрямку способу виробництва.
В словах „якість трудових ресурсів” слід розуміти вдосконалення трудових ресурсів, так як вони визначають багатство суспільства.
Трудові ресурси – це сукупність працездатного населення, віком від 16 до 59 років. Оскільки населення є основним джерелом трудових ресурсів, то саме економічно-активне населення і визначає процес
формування трудових ресурсів.
Розвиток трудових ресурсів – вдосконалення виробничої сили праці задля збереження і відтворення життя, а розвиток населення – це вдосконалення людських сил взагалі.
Саме тому ця тема є надзвичайно актуальною. Адже вона не тільки відображає зміст трудових ресурсів, факторів та чинники, що впливають на формування трудових ресурсів, але й проблеми та перспективи.
Хто вперше звернувся до цієї теми, яким чином, за яких умов, коли і де поки що невідомо. Але відомо, що вперше сам термін „трудові ресурси” в економічну літературу ввів відомий економіст
С.Г.Струмілін 1922 року. Цей термін він трактував як працездатне населення віком 15-59 років.
Метою написання реферату є намагання показати і віддзеркалити ту ситуацію в Україні і на прикладі інших країн по різним континентам світу, щоб можна було краще осмислити саму сутність
поняття „трудові ресурси”; показати, що саме усвідомлення ролі і функцій людиною і розвиток населення безпосереднім чином впливає на формування людських ресурсів.
Тому моя мета написання роботи – якомога точніше показати, що ж необхідно робити для того, щоб обєкти і субєкти формування працездатного населення набагато краще впливали на це формування, на які
проблеми слід звернути увагу і від яких перспектив і „плюсів” відштовхуватися, щоб покращити, полегшити і, знову ж таки, вдосконалити сам процес формування цієї соціально-економічної категорії.
Оскільки ще з 1922 року, а можливо і пізніше, ми розуміємо точний зміст трудових ресурсів, за цей період прожитого часу ми повинні дослідити, що люди робили не так, щоб покращити процес формування
трудових ресурсів, а що ж давало змогу, і що дасть в перспективі формувати трудовий капітал саме в те русло чи напрямок, який потребує певне виробництво. І, знову ж таки, показати актуальність
процесу формування трудових ресурсів, адже в основу цього процесу лежить населення, яке за допомогою певних якісних набутих знань, навиків і інших факторів в цьому випадку збагачують трудові
ресурси, або в іншому навпаки – збіднюють, знецінюють трудовий потенціал.
1. Сутність і зміст поняття „трудових ресурсів”
Термін „трудові ресурси” вперше ввів в економічну літературу відомий економіст С.Г.Струмілін в 1922 році. Під трудовими ресурсами він розумів робочу силу даної країни або народу у віці 16-49 років.
Під ресурсом розуміється все те, що може бути утилізовано (спожито з користю). Унітарність є корисність. Тому ресурс – це все те, що витрачається в процесі виробництва товарів і послуг та із чого
людина може отримати користь [5.22]
Трудові ресурси являють собою сукупність окремих людей визначеного віку і стану здоровя . Трудові ресурси утворюють складну соціально-економічну систему, яка складається з багатьох людей,
безпосередньо звязаних певними умовами існування і розвитку.
Трудові ресурси – це перш за все соціально-економічна категорія, в якій продуктивні сили і виробничі відносини взаємно проникають і обумовлюють одна одну. Це сукупність носіїв функціонуючої та
потенційної робочої сили і тих відносин, які виникають в процесі її відтворення (формування, розподілу і використання).
Трудові ресурси – це частина населення країни, яка володіє здібностями і можливостями приймати участь в процесі праці у відповідності зі своїми віковими, фізичними даними, знаннями і практичним
досвідом, професійною підготовкою.
В деяких працях поняття „трудові ресурси” і „робоча сила ” ототожнюються. Але така точка зору не має достатню кількість пояснень. Робоча сила – це здатність людини до праці. „Під робочою силою, або
здатністю до праці, ми розуміємо, – відмічав К.Маркс, – сукупність фізичних і духовних можливостей, якими володіє організм, жива людина”. Або, інакше кажучи, він розглядав робочу силу тільки як
певну здібність людини, і не більше [1,6].
Найбільш правильним є твердження А.П.Соловйова та Г.М.Романенкової, що трудові ресурси – містке за змістом поняття – це сукупність носіїв функціонуючої та потенційної сукупної та індивідуальної
робочої сили та тих відносин, що виникають в процесі її відтворення.
Трудові ресурси як економічна категорія виражають відносини стосовно населення, яке має фізичну та інтелектуальну здатність до праці відповідно до встановлених державою умов відтворення робочої
сили. Останнє ще раз підкреслює субєктивний характер даного поняття, залежний від субєкта державного управління [6,23].
Трудові ресурси можна і варто розглядати у двоякому плані. Робоча сила – продукт природи, який в результаті довготривалого розвитку отримав соціально-економічні функції, хоча його сутність
залишилась незмінною. К.Маркс, даючи визначення робочій силі, розглядав її як „предмет природи”, як „одну із сил природи”, або як соціально-економічну категорію, яка не володіє засобами
виробництва, стає обєктом купівлі-продажу.
Трудові ресурси в першу чергу виступають як сукупність суспільних по своїй суті речей, що володіють свідомістю і перетворюють оточуючий світ з метою задоволення власних потреб. Утворюється ця
сукупність в процесі спілкування і праці, де люди отримують соціально-економічні якості.
Трудові ресурси формуються в процесі суспільного відтворення, а це не що інше, як розвиток продуктивних сил людства [1,7]. В будь-якій суспільно-економічній формації людство для задоволення власних
потреб, для відтворення і збереження свого життя повинно взаємодіяти з природою. В процесі такої взаємодії і відбувається розвиток трудових ресурсів суспільства. Його сутність полягає в тому, що
суспільство повинно скоювати обмін речовин з природою (процес праці) з найменшою затратою сил і при умовах, найбільш достойних їх людської природи і адекватних їй [1,8].
Встановлення соціалістичного способу виробництва – поворотний пункт в історії розвитку трудових ресурсів. В умовах суспільної власності на засоби виробництва розширюються межі розвитку продуктивних
сил. Цілі розвитку виробництва тепер обєктивно співпадають із задачами розвитку кожного члена соціалістичного суспільства, в результаті чого працівник стає зацікавленим в змісті своєї праці, в
професіональному характері своєї діяльності [1,9].
Трудові ресурси підвладні дії закономірностей розвитку трудових ресурсів. Трудові ресурси суспільства – складна соціально-економічна категорія. Вона характеризується деякою самостійністю. Це
визначається в першу чергу роллю і характером виконуваних ними функцій. Самостійність розвитку трудових ресурсів зумовлена і специфікою використання суспільством робочої сили людини. Суспільство
досить чітко встановлює кількість конкретної праці, необхідної тій чи іншій галузі народного господарства для виконання необхідного обєму робіт, враховуючи необхідність економії суспільної праці,
її раціонального і ефективного використання [1,14].
Єдність трудових ресурсів і населення обумовлена спільністю їх розвитку. Якщо не відрізняти деяких специфічних моментів цього процесу, то розвиток населення і трудових ресурсів є результат розвитку
людства. Це обумовлено тією роллю і функціями, що люди виконують (створення матеріальних і духовних благ, заняття суспільно корисною працею).
Тут слід відмітити, що К.Маркс розрізняв поняття „розвиток виробничих сил праці” і „розвиток людських сил”. При цьому він підкреслював, що для останніх воно починається „лише там, де зупиняється
робота, спричинена нужденністю і зовнішньою доцільністю, таким чином, по природі речей воно лежить по ту сторону власне матеріального виробництва”. Тому можна стверджувати, що між розвитком
населення і трудових ресурсів при певній схожості процесів (так як трудові ресурси є частиною населення) є і певні відмінності. Розвиток трудових ресурсів означає тільки вдосконалення виробничої
сили праці задля збереження і відтворення життя, а розвиток населення – вдосконалення людських сил взагалі. Суть цього процесу – розвиток багатства людської природи як самоціль. Але, безумовно,
його базою завжди виступає вдосконалення трудових ресурсів, так як саме вони визначають багатство суспільства. Названі процеси нерозривно повязані, один з них обумовлює інший, і навпаки [1,17].
Говорячи про відмінності трудових ресурсів і населення, слід мати на увазі, що закономірності розвитку населення по часу не вкладаються в періоди існування того чи іншого способу виробництва, коли
як трудові ресурси підкорені цілям і задачам існуючого способу виробництва, його економічним законам.
Відмінність населення і трудових ресурсів заключається в тому, що трудові ресурси – це відокремлена частина населення. В її основі лежить в першу чергу те, що якщо все населення являє собою тільки
споживачів матеріальних і духовних благ, то трудові ресурси виступають як виробники цих благ (або реально функціонують, або готуються до такої діяльності) [1,18].
Трудові ресурси суспільства, як вже відмічалося, виступають в якості виробника. Але по своїй природі вони принципово відрізняються від усіх інших ресурсів, якими володіє суспільство. Серед таких
відмінностей слід виділити наступні.
По-перше, трудові ресурси представляють собою сукупність людей, здатних до трудової діяльності.
По-друге, розвиток трудових ресурсів базується на природньому русі населення.
По-третє, задоволення потреб нових видів і сфер діяльності в знаряддях і предметах праці відбувається головним чином внаслідок утворення нових засобів виробництва. А нові галузі діяльності
забезпечуються трудовими ресурсами головним чином завдяки їх перерозподілу між галузями народного господарства і тільки в деякій мірі в результаті впровадження в народне господарство нових кадрів.
По-четвертих, будь-який вид ресурсів, крім трудових, в процесі використання втрачає свою споживчу вартість (корисність). Трудові ресурси, навпаки, в процесі використання (споживання) зберігають
корисність і до певного періоду примножують її. Ця обставина утворює обєктивні можливості для їх перерозподілу [1,20].
Незважаючи на те, що трудові ресурси є носіями (субєктами) відносин, які складаються в процесі їхнього формування, розподілу та використання, в сучасних умовах останні є також і субєктом
управління, що виражається, зокрема, в державному регулюванні розподілу та перерозподілу трудових ресурсів, підготовки кадрів, забезпечення зайнятості і т.п. Це змушує розглядати трудові ресурси і
як планово-обліковий показник, і як економічну категорію, залежно від того, з якою метою це поняття використовується.
Вітчизняна статистика до трудових ресурсів відносить:
· працездатне населення у працездатному віці, тобто чоловіків у віці 16-59 років та жінок – 16-54 роки, за винятком непрацюючих інвалідів праці та війни 1 та 2 груп і непрацюючих осіб працездатного
віку, які одержують пенсію за віком на пільгових умовах (чоловіки 50-59 років та жінки 45-54 років);
· осіб вище працездатного віку (чоловіків 60 років і старших, жінок 55 років та старших) і підлітків до 16 років, які працюють у суспільному виробництві.
Аналізуючи далі поняття „трудові ресурси”, слід зауважити, що в економічній літературі воно стоїть в одному ряду з такими поняттями, як „працездатне населення”, „трудовий потенціал”, „сукупність
носіїв індивідуальної робочої сили”. Працездатне населення – це населення, здатне до трудової діяльності без урахування віку, або – необхідний фізичний розвиток, розумові здібності та знання для
виконання роботи (індивідуальну робочу силу). Працездатне населення охоплює населення працездатного віку (зайняте і незайняте) і населення за межами працездатного віку, потенційно здатне працювати.
Звідси випливає, що працездатне населення адекватне трудовим ресурсам, а також сукупності носіїв індивідуальної робочої сили.
У свою чергу, і трудовий потенціал країни, на думку В.Костакова та А.Попова, – це також трудові ресурси, які розглядаються в аспекті єдності їхньої кількісної та якісної характеристики. Вони
вважають, що з кількісного боку основу трудового потенціалу становить населення в працездатному віці [6,24]. А з якісного боку важливими виступають такі характеристики трудових ресурсів, як їхня
статево вікова структура, рівень освіти, професійна підготовка, мобільність[6,25].
2. Субєкти і обєкти формування трудових ресурсів
Без людей немає організації. Без потрібних людей не одна організація не може втілити свої цілі в життя і вижити. Без сумніву, трудові ресурси, що відносяться до соціально-економічної категорії, є
одним із важливих аспектів теорії і практики управління.
Можна стверджувати, що збільшення кількості населення – важливий аспект розвитку економіки. Оскільки населення є джерелом трудових ресурсів, то саме населення в працездатному віці і визначає процес
формування трудових ресурсів. Кількість людей працездатного віку, як і всього населення, змінюється внаслідок природнього руху, а для окремих регіонів – і механічного. Відповідно, народжуваність,
смертність, міграції, змінюючи численність населення працездатного віку, визначають динаміку трудових ресурсів [1,22].
Мабуть, не варто лишній раз нагадувати, що вибір професії – це задача з багатьма невідомими, причому задача нестандартна, тому що кожен вирішує її для себе сам. Але до будь-якої нестандартної
задачі в першу чергу потрібно знайти підхід. Задача вибору професії – не виняток, тут також варто попередньо приділити, з яких позицій за неї братися [8,4].
Люди перестають вірити в те, що робота може приносити радість, тому що пішли працювати не по власному бажанню, а тому що „так прийнято”. Але без роботи людина почуває себе погано, навіть якщо вона
не задумується над тим, за що купити хліб. Встановлено, що і здоровя – здоровя тіла , наше самопочуття – залежить від того, працює людина чи байдикує. Робота сама по потрібна людині, а не тільки як
джерело засобів для існування. Без неї вона почуває себе непотрібною суспільству, відірваною від нього, а крім того – голова чи руки потребують великої справи.
Це означає, що можливість мати роботу, право на працю – надзвичайно велике діло [8,5].
Світ готовий розкрити нам найсокровенніші свої таємниці, якщо ми знаємо: чого хочемо, що вміємо і що повинні зробити для здійснення цього [8,31].
Але на вибір професії впливає безліч чинників. Не слід впадати в паніку, якщо закінчивши школу, ще не обрано майбутню професію. Це трапляється досить часто. Коли ми бачимо, як суспільство
нагороджує людину славою, зазвичай ми думаємо, що ця нагорода за працю. Звичайно, вірно. Але слід подивитися глибше: ця нагорода в першу чергу за те, що колись людина не полінувалася шукати свою
справу. І знайшла [8,7].
Науково-технічний прогрес значно ускладнив процес вибору професії. Він визвав безкінечне дробіння праці, а з ним і безкінечне збільшення кількості професій. Саме тому все менше і менше впливають на
вибір молоді ті, хто її наставляв,- батьки, вчителя і все більше ті, які можуть пояснити, розкрити особливості, переваги і складності тієї чи іншої професії. Авторитетами тут виступають спеціалісти
в зацікавленій області. А ще – книги, фільми, телепередачі. За твердженнями школярів, саме засоби масової інформації стають головними профагітаторами [8,9].
Головним обєктом теорії вивчення управління суспільством є людина як особистість і головна виробнича сила суспільства. Тому що біологічні задатки людини розвиваються тільки в соціальному оточенні,
а анатомо-фізіологічні і психічні закономірності її життя носять соціально обумовлений характер, формуючись і проявляючи себе в певних соціумах. До них відносяться складні соціальні обєкти,
навчившись керувати якими можна створити умови для формування, розвитку і реалізації особистості і її робочої сили. Різним фазам життя людини відповідають різні соціальні обєкти управління.
Фаза формування особистості і накопичення робочої сили реалізовується в основному у сфері освіти, в таких соціальних обєктах, як дитячі садочки, школи, гімназії, ліцеї, ПТУ, технікуми,
інститути, університети. Ці обєкти складають базовий рівень освіти, різносторонньо розвиваючи особистість і формуючи певний потенціал робочої сили певного ступеня кваліфікації. Значно впливає на
вибір майбутньої професії школа, коледж, ліцей чи гімназія. Сьогодні навчальний процес настільки заформалізований, що школяр перестає відчувати себе складовою частиною колектива. Школа поступово
втратила присутню їй демократичність [1,60].Таким самовираженням в школі довгий час було хороше навчання, суспільна праця. Не забезпечується в школі і свідома дисципліна, самодіяльність.
Організація процесу навчання страждає байдужістю до дітей. В результаті, як показують соціологічні дослідження, до 8-го класу пізнавальний інтерес зберігається тільки у третини дітей. Велика роль
успішної роботи школи належить майстерності педагога, вмінню спілкуватися з учнями. Це не може не відобразитися на якості шкільної освіти в цілому, рівні теоретичної підготовки учнів, володіння
ними науковими навиками виробництва[1,61]Але не слід забувати, що головне, що дозволить стати студентом вузу, а в майбутньому – спеціалістом, повинні бути знання, рівень підготовки до подальшого
навчання[183]. Вчителі, проводячи факультативні заняття по власному предмету, кажуть, що виконують роботу по професіональній орієнтації школярів[8,9].
Друга фаза як природнє продовження першої – фаза розвитку особистості і реалізації потенціалу робочої сили. Вона реалізовується в сфері трудової діяльності людини, на обєктах, які
забезпечують її економічне існування: підприємствах, організаціях, фірмах, закладах, тобто там, де людина працює.
Третя фаза в житті людини – це фаза розвитку особистості за рахунок вільного часу і відновлення (збереження) робочої сили. Реалізується ця фаза у рекреаційній (відтворювальній) сфері
життєдіяльності людини, яка залежить від умов життя і відпочинку по місцю проживання, можливості нормального просування, в першу чергу в транспорті, наявності обслуговуючої інфраструктури, яка
економить час і нерви при купівлі товарів, отриманні різного роду послуг.
Освіта не обовязково повинна трактуватись як незалежна змінна. Рівень освіти залежить певною мірою від природних здібностей людини (тобто його генетичного фонду) та умов його виховання у сімї.
Освіта, відповідно, може виступати лише як посередник між цими обєктивними чинниками та заробітною платою[221].
Престиж…Деякі вважають, що престиж професії є вічний і незмінний. Але людські привязаності не завжди бувають постійними. Професія обирається для себе. І якщо розраховувати не на себе, а на
суспільну думку, то вона може сильно підвести.
Впливає на формування трудових ресурсів сімя. Адже сімейне виховання – це одна із форм суспільного виховання. Чим органічніше вони, „зливаються”, тим глибше співпадають прагнення сімї, її ідеалів з
цілями і намірами суспільства і суспільного виховання, тим надійніше майбутнє дитини, ї життєві твердження і трудові дороги. [838]. Надмірна опіка батьків, родичів, близьких- один із барєрів, адже
вона викликає пасивність, інертність і в кінці-кінців навіть невміння мислити аналізувати, приймати рішення, вибирати свою дорогу, тобто відчувати себе громадянином з певними правами та
обовязками[840]. Соціальні обєкти цих чотирьох сфер повністю „покривають” фази формування, розвитку і реалізації особистості і її робочої сили, охоплюючи всі сфери життєдіяльності людини.
Немало важливим фактором є обізнаність, знання, – знання вимог праці: чи буде вона ручною, чи з використанням механічного, автоматизованого обладнання? Необхідно також знати, яких спеціальних
здібностей потребує обрана професія і чи немає вона певних медичних протипоказань[842].
Життєва мета людини, без сумніву, не зводиться лише до ситного і комфортного життя. Глибока криза управлінні сьогодні – це передусім криза людських відносин, напівголодна людина самовиражається
зовсім не по тим правилам, не тими методами, які характерні для цивілізованого суспільства. Тим не менше найвища ціль людини заключається у втіленні свого справжнього призначення, самореалізації,
самовираженні, інакше кажучи, самоуправлінні. Життя показує, що реалізація потенціалу індивіда в значній мірі залежить від ситуації. Звідси необхідність створення можливостей для самореалізації
працівників і прояв ними своїх потенційних здібностей, тобто для самоуправління. Ефективність підприємства як системи залежить в першу чергу від головного виду його ресурсів – людини.
Цілеспрямованість як закономірність поведінки притаманне людині і займає головне місце у формуванні його конкретних вчинків та дій. Ціле напрямлена поведінка людини в соціальному оточенні є його
генетично обумовленою необхідністю. Саме цілеспрямованість є першим основоположним принципом формування ефективного управління будь-якою соціальною системою. Воно являє собою процес виявлення чи
встановлення цілей соціального обєкта з доведенням до всіх взаємодіючих елементів системи. Крім того, безцільного управління в природі не існує.
3. Трудові ресурси в світі
В останні десятиліття і США, в багатьох країнах Західної Європи і в Японії затверджується новий погляд на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Він відображає реальне підвищення
ролі людського фактору у виробництві, збільшення залежності виробництва від якості, мотивації і характер використання робочої сили в цілому і окремо кожного робітника. В економіці США це
виражається, з одного боку, в підвищенні вимог до робочої сили, з другого – в збільшенні витрат на розвиток людських ресурсів з боку держави і особливо приватного бізнесу.
Конкуренція представляє одну з найбільш глибоких по змісту й ефективно діючих на соціально-економічний розвиток суспільства категорій у світі ринкової цивілізації.
Успіх на національному і міжнародному ринках у різних технологічних сферах і галузях господарства завжди спирається на високу якість живої праці.
Особливо слід зазначити, що в міру поширення науково-технічного прогресу і розвитку його усе більш складних форм, творча творча роль трудових ресурсів у підвищенні конкурентних можливостей
економіки безупинно зростає. А разом з цим затверджується високий соціальний і економічний рівень зрілості суспільства, його культура і добробут населення [9,51].
Разом з ростом НТП і безпосередньо під його впливом конкурентні зростають можливості трудових ресурсів
У процесі формування трудових ресурсів, як елемента продуктивних сил, економіка разом з установами утворення і виховання закріплюють у людині навички і свідомість особливої значимості в трудовій
діяльності здатності до економічної конкуренції.
У кожній країні, де панує ринкова економіка, відзначається досить високий і найчастіше зростаючий рівень витрат ВНП на утворення. Саме ця обставина у вирішальній мері сприяє підвищенню потенціалу
загальної ефективності трудових ресурсів і, зокрема , зростанню конкурентноздатності, що виявляється в процесі праці при вдосконаленні якості вироблених товарів і послуг.
Середній рівень витрат на утворення всіх ступенів у названих країнах у першій половині 90-х років складав приблизно 3,5-4,0% ВНП.
Найбільш вагомі показники відзначені в США (4,9%), Великобританії ( 6% ) , Фінляндії ( 7 ,3%) , Данії і Швеції (5,5%), а також в Угорщині (5%).
Важливо відзначити, що витрати на вище утворення в більшості країн неухильно підвищуються. З 1980 по 1992 р. частка ВНП на вище утворення виросла в Канаді і Франції на 17%, у Данії й Угорщині – на
20%, в Іспанії – на 40%, у Швеції – на 71%, у Фінляндії – на 320%[3,56].
У Росії витрати на розвиток утворення в масштабі країни в останні роки практично відсутні. Виділюваних з бюджету на школи і вузи засобів майже вистачає на комунальний зміст будинків навчальних
закладів, заробітну плату педагогічному персоналу і стипендії студентам, при тім, що і ті й інші виплачуються з багатомісячними запізненнями.
Здатність до конкурентної діяльності трудових ресурсів у Росії, так само як у індустріально-развинутих країнах, формується за принципом триступінчастого механізму, але навряд чи можна сказати, що
вона йде в Росії, як і на Заході, по наростючої, скоріше навпаки.
Рівень навчання в нашій середній школі, оцінюється поки що міжнародними організаціями як дуже високий, що ми схильні відносити до значної уваги держави до процесу навчання, особливо в міських
середніх школах у 60-70-х роках і гарній підготовці вчителів.
За даними Міжнародної асоціації наші школярі знають математику і природничі науки в цілому краще, ніж американські і більшість європейських дітей. Загальний рівень знань російських школярів у
світовий табелі про ранги знаходиться приблизно на девятому місці слідом за Болгарією, випереджаючи Францію
Друга ступінь у Росії, як і в інших країнах, включає придбання знань в училищах по підготовці кваліфікованих робітників, а також у середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, в аспірантурі.
Рівень знань випускників подібних навчальних закладів у нашій країні і їхній конкурентний потенціал на цій стадії нижче, ніж у випускників аналогічних західних навчальних закладів. Більш того, вони
менш підготовлені до сумлінної творчої праці, чим наші випускники середньої школи. [9,52].
Справа в тім, що в Росії на студентів занадто великий згубний вплив виробничої практики, що проходить, мимо їхньої волі, як правило, на технологічно відсталих, з погляду світових стандартів,
підприємствах при поганій організації праці. На студентів лягає печатка як правило вкрай низкою професійної потенції майбутньої роботи.
Авторитетний міжнародний класифікатор – Світовий економічний форум (СЕФ), за яким коштує велика група ведучих національних і міжнародних науково-дослідних центрів, додаючи особливе значення в
системі утворення викладанню мов, математики і наукових дисциплін, ставить нашу країну на 22 місце в “світовий табелі про ранги” слідом за Тайванем, але в переди Швеції, Данії і деяких інших
високорозвинених держав.
Разом з тим, з урахуванням негативного впливу в Росії виробництва на процес навчання і загальний рівень освітньої підготовки молоді, СЕФ не занадто високо оцінює рівень загального утворення
національної робочої сили Росії, відводячи їй серед інших країн усього лише 37 місце.
Трудові ресурси в Росії практично просто не знають, що таке активна конкурентна боротьба на національному і світовому ринковому рівні. Їхній потенціал конкурентних можливостей, будь те робітник,
інженер, технік, технолог, директор заводу і т.д., найчастіше можна оцінювати як нульовий. З “нульовим” чи близьким до нього конкурентним потенціалом трудових ресурсів Росії, що багато в чому
носить штучний характер, як наслідок, зокрема , украй слабкого керування економікою на всіх її рівнях, погодиться мізерна і нерегулярна годинна оплата робітників в обробній промисловості Росії, що
за даними СЕФ займає у світовій ієрархії 45 місце. Ця оплата не забезпечує прожиткового мінімуму ні працюючому, ні його родині.[9,57].
За даними МОП, у країнах Азії до категорії безробітних відноситься приблизно 4% усієї робочої сили. Кількість неповністю зайнятих оцінюється у розмірі 40%, у тому числі в містах ?. Майже
9/10 частково зайнятих і 2/3 безробітних припадає на сільську місцевість. Ці показники свідчать про „демографічний вибух”.
Високі темпи приросту населення країн, які розвиваються, зумовлюють збільшення частки економічно активного населення. Більше того, тут великий вплив того фактора, що 34% складають люди у
віці до 15 років. Це визначає необхідність подолання повного або часткового безробіття.
Очікуване збільшення економічно активного населення (трудових ресурсів) у країнах третього світу до 1,9 млрд. Осіб у 2000 році зобовязало до кінця століття створити майже 1 млрд. Робочих місць, що
для більшості країн на сучасному етапі є непосильним завданням. За даними МОП, для задоволення потреби у зайнятості й ліквідації безробіття до 2025 року треба щороку створювати додатково 50 млн.
Робочих місць, в тому числі 40 млн. у країнах, які розвиваються [476].
У країнах Західної Європи різко впала народжуваність. А отже і природній приріст. Трудові ресурси регіону складають більше 12 млн. осіб. У сфері виробництва найбільше зайнятих в Данії – 21%
[489].
У країнах Центральної Європи трудові ресурси становлять близько 56%. Переважна більшість зайнята в промисловості – 40-50%. Тут в сучасних умовах зайнятість трудових ресурсів стає першою з
важливих проблем. Рівень безробіття складає 5-15% і залежить від інтенсивності реформування господарства [4124].
У країнах Південно-Східної Європи спостерігається зниження народжуваності і скорочення приросту населення. У звязку з значним приростом трудових ресурсів (Румунія, Болгарія) постає
актуальною проблема швидкого збільшення кількості робочих місць у несільськогосподарських галузях. Відмінності у темпах росту населення по різному відображаються по структурі трудових ресурсів тої
чи іншої країни [4149].
В Японії знизилися показники смертності внаслідок підвищення рівня життя населення. Економічно активне населення – це більше половини жителів Японії. У промисловості зайнято понад 1/3.
Оскільки в Японії обовязковою є вища освіта, а це, безперечно, покращує формування трудових ресурсів. Для Японії характерна порівняно незначна кількість безробітних (1,3 млн. осіб), що пояснюється
як високими темпами розвитку економіки, так і специфічними трудовими відносинами [6193].
У Китаї близько 30 млн. безробітних. Найбільша зайнятість у сільському господарстві – 61,1%. Нова економічна політика Китаю сприяє зайнятості населення [4204].
В країнах Південно-Східної Азії гостро стоїть проблема зайнятості населення. Склалася складна демографічна ситуація. Високими залишаються показники смертності населення, особливо дитячого
[4212].
Характерною рисою еволюції робочої сили США є зростання її освітнього рівня. У системі продуктивних сил суспільства головною є робоча сила. У категорію „робоча сила” статистика США включає
як трудящих, так і представників буржуазії. Загальна чисельність робочої сили В США – понад 138 млн. осіб. Понад 124,9 млн. осіб зайняті у суспільному виробництві. Близько 8 млн. осіб – безробітні.
Для змін, що відбуваються у галузевій структурі робочої сили, характерні дві основні тенденції: різке скорочення чисельності зайнятих у сільському господарстві та істотне збільшення їх у сфері
нематеріального виробництва і послуг у звязку з її розширенням у провідну сферу прикладання суспільної праці [4238].
У даний час у Канаді нараховується близько 1 млн. безробітних, що становить 7,8% економічно-активного населення [4248].
Понад половина населення Бразилії – це молодь до 20 років. Людей понад 50 років – лише 10% населення. Чисельність економічно активного населення – 62 млн. осіб, причому жінки становлять лише 20%
цієї категорії населення [4265].
За темпами приросту населення Мексика займає одне з перших місць у світі. Рівень грамотності дорослого населення – 88,6%. Близько 2/5 економічно активного населення зайнято в сільському
господарстві [4277].
4. Склад і статево-вікова структура трудових ресурсів західних областей України
Аналіз статево-вікової структури населення Західної України свідчить про перевагу жінок у загальній чисельності населення. Серед міських жителів перевищення кількості жінок над кількістю чоловіків
має місце з 17-річного віку, а серед сільських лише після 42 років. Населення Західного регіону України належить до категорії старого. Причому вікова структура жінок старіша, ніж чоловіків, бо
молодші вікові групи серед жінок складають меншу питому вагу, ніж серед чоловіків, а серед старших вікових груп жінок значно більше.
Вважаючи, що активним агентом зайнятості є населення працездатного віку, є цікавим відстеження змін щодо регіональних співвідношень між віковими групами в регіонах. Ці пропорції в цілому по Україні
в 1996р. становили: група молодша від працездатного віку до загальної чисельності населення становила 22,2%, частка населення працездатного віку – 55,6%, а старша від працездатного віку – 22,2%. За
регіонами ці пропорції коливались відповідно від 19,8, 51,0, 29,2% у Чернігівській області до максимального рівня в м. Києві, де вони становили 21,4, 62,4 та 16,2%.
Повікова структура населення формує певну структуру трудових ресурсів, що можна прослідкувати на регіональному рівні. Регіональні пропорції в трудових ресурсах мають розбіжності, які відрізняють
одну область від іншої у 5-8 і більше разів. Найбільші трудові ресурси зосереджені в Львівській області, частка яких у загальній кількості трудових ресурсів України становить понад 5%. Найменшу
частку трудових ресурсів мають Житомирська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області. Частка кожної з них становить від 1,8 до 3% загальної
чисельності трудових ресурсів.[7,72].
Регіональний розподіл населення, зайнятого в народному господарстві областей характеризується такими особливостями. Майже 11% загальної чисельності зайнятих у народному господарстві України
припадає на Донецьку область. Друге місце посідає Дніпропетровська, частка якої становить 8%. Коливання областей та регіонів за часткою зайнятих у народному господарстві України становить 1:7,2.
Певні особливості в регіональному розрізі мають такі показники, як частка зайнятих працездатного віку у народному господарстві. Найвища частка зайнятих у народному господарстві осіб працездатного
віку має місце у Київській області (без м. Києва), де цей показник становить 76,5%. Друге місце займає Черкаська область – 72,1%. Від 70 до 73% мають Дніпропетровська, Донецька, Житомирська,
Полтавська. Найменший рівень за цим показником займає Закарпатська область, де він становить 51,7%.
Серед областей з високим рівнем працюючих пенсіонерів та підлітків (понад 4% від загальної чисельності по Україні) – Вінницька та Хмельницька області. Найменша частка працюючих пенсіонерів та
підлітків у Волинській області – до 1,1%.[7,76].
5. Проблеми та перспективи формування трудових ресурсів в Україні
Робоча сила, будучи товаром, реалізує себе на ринку праці, що представляє собою соціально-економічні відносини з приводу наймання робочої сили і її використання між роботодавцем і робочою силою.
Характерною рисою ринку праці, що відрізняє його від будь-якого товарного ринку, є те, що наймання і використання робочої сили, з одного боку, відбувається на основі добровільності як працівника,
так і роботодавця, і, з іншого боку, – забезпечення соціальних гарантій з боку держави.
На ринку праці фіксуються ставки заробітної плати й умови зайнятості. Усе це відбувається з урахуванням професії, роботи і зайнятості. Зайнятість являє собою діяльність громадян, звязаної з
задоволенням особистих і суспільних потреб на основі одержання ними заробітку (трудовий доход). Вона має кілька видів.
В основі зрушень на ринку праці України лежить декілька процесів. В Україні на рубежі 90-х років почалися процеси формування багатоукладної економіки, створення нових організаційних форм, задіяння
нових механізмів управління. Трудівники одержали більше можливостей у виборі виду, сфери та форми діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в цілому стала більш відкритою. Починається
приватизація, тобто зміна форми власності. Але й донині за кількістю зайнятих домінує державний сектор. Проте саме тут відбувається найбільше скорочення зайнятих – на 6083 тис. осіб протягом
1992-1996 рр. В альтернативних секторах економіки чисельність зайнятих зростає, але не тою мірою, якою вона скорочується в державному. За цей же період чисельність зайнятих на колективних та
приватних підприємствах збільшилась на 2203 тис. осіб. Єдине пояснення цьому – зростання неофіційної зайнятості.
Використання трудових ресурсів України залежить від природних, економічних, демографічних та соціальних особливостей економічних регіонів країни. Формування та використання ринку праці регіону –
серйозна економічна та соціальна проблема. Реальний стан регіонального ринку праці повязаний з трансформацією економічної системи країни та спадом виробництва, що веде до скорочення попиту на
робочу силу.
В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок
праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів,
конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних
форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття,
зубожіння певних соціальних верств.[7,74].
Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна
підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через
створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.[9,56].
Сучасне виробництво все більше вимагає від робітників якостей, які не тільки не формувалися в умовах поточно-масового виробництва, але й зводилися до мінімуму, що дозволяло спростити працю і
знецінити вартість робочої сили. До таких якостей відносять високу професіональну майстерність, уміння приймати самостійні рішення, навики колективної співпраці, відповідальність за якість готової
продукції, знання техніки і організації виробництва, творчі навики. Сьогодні однією із відмінних рис є залежність виробництва від якості робочої сили, форм її використання. Людський фактор і його
використання на підприємствах виступає стратегічним фактором і життєво необхідною умовою для того, щоб підприємство могло вижити в тяжких і нестабільних умовах ринку.
По мірі збільшення кризи в нашому суспільстві стає все більш очевидним, що процес глобального оздоровлення всієї системи суспільних відносин і створення ефективної економіки в Україні самим
безпосереднім чином залежить від формування трьох основних сфер організації сучасного суспільства – політичної, економічної та культурної. А в основі всіх недоліків наших перетворювань в цих сферах
лежить відповідна діяльність людей. Дослідження останніх років дозволили розробити “людський” підхід управління суспільством, і дали змогу виділити пять існуючих тенденцій в управлінні, характерних
для розвинутих країн Заходу, але практично нереалізованих в нашій країні..
Звісно, в Україні є проблеми формування трудових ресурсів. Освіта в Україні потерпає не лише від економічних проблем, що не дозволяють забезпечити високу якість та рівний доступ кожного до навчання
[624]. Рівень освіти та професійної підготовки є одним з найвагоміших критеріїв , які характеризують сукупний людський капітал (трудові ресурси). Цей критерій дає змогу виявити типологічні
кваліфікаційні особливості сукупної робочої сили і визначити її роль як чинника економічного зростання.[9,89].
Ми маємо можливості використати багатий досвід досягнення життєвого успіху, що накопили поколіннями американці, німці, японці. Засвоїти цей досвід , на жаль, досить непросто. Адже, щоб добитися
успіху, одних знань недостатньо. Слід володіти широким спектром особистих якостей: упевненість в собі, цілеспрямованість, енергійністю, сміливістю, умінням пристосовуватись до певних ситуацій і
ризикувати, працелюбністю, комунікабельністю і т.п. Формування і удосконалення таких якостей – головний фактор вирішення соціальних, економічних, правових, організаційних і інших схожих проблем
нашого суспільства.
В звязку з низкою економічних проблем, працездатне населення України виїжджає за кордон, особливо на Захід, де рівень економічного життя є набагато вищим.
Висновки
1. Трудові ресурси – це частина населення країни, яка володіє здібностями і можливостями приймати участь в процесі праці у відповідності зі своїми віковими, фізичними даними, знаннями і практичним
досвідом, професійною підготовкою.
2. Трудові ресурси являють собою сукупність окремих людей визначеного віку і стану здоровя
3. Трудові ресурси в першу чергу виступають як сукупність суспільних по своїй суті речей, що володіють свідомістю і перетворюють оточуючий світ з метою задоволення власних потреб.
4. Трудові ресурси формуються в процесі суспільного відтворення, а це не що інше, як розвиток продуктивних сил людства.
5. Суспільство повинно скоювати обмін речовин з природою (процес праці) з найменшою затратою сил і при умовах, найбільш достойних їх людської природи і адекватних їй.
6. Трудові ресурси підвладні дії закономірностей розвитку трудових ресурсів.
7. Самостійність розвитку трудових ресурсів зумовлена і специфікою використання суспільством робочої сили людини.
8. Єдність трудових ресурсів і населення обумовлена спільністю їх розвитку.
9. Трудові ресурси в процесі використання (споживання) зберігають корисність і до певного періоду примножують її.
10. Працездатне населення адекватне трудовим ресурсам, а також сукупності носіїв індивідуальної робочої сили.
11. Саме населення в працездатному віці і визначає процес формування трудових ресурсів.
12. НТП, сімя, суспільство, школа, вільний час, престиж впливають на формування освіти – субєкту формування трудових ресурсів.
13. Соціальні обєкти, як дитячі садочки, школи, гімназії, ліцеї, ПТУ, технікуми, інститути, університети складають базовий рівень освіти, різносторонньо розвиваючи особистість і формуючи певний
потенціал робочої сили певного ступеня кваліфікації.
14. Головне, що дозволить стати в майбутньому – спеціалістом, повинні бути знання, рівень підготовки до подальшого навчання.
15. Сімейне виховання – це одна із форм суспільного виховання.
16. Цілеспрямованість є першим основоположним принципом формування ефективного управління будь-якою соціальною системою.
17. В Японії робоча сила – це ключовий ресурс економіки.
18. В Росії на студентів занадто великий згубний вплив виробничої практики, що проходить на технологічно відсталих, з погляду світових стандартів, підприємствах при поганій організації праці. На
студентів лягає печатка як правило вкрай низкою професійної потенції майбутньої роботи.
19. Високі темпи приросту населення країн, які розвиваються, зумовлюють збільшення частки економічно активного населення.
20. У країнах Центральної Європи трудові ресурси становлять близько 56%.
21. Економічно активне населення Японії – це більше половини жителів.
22. Аналіз статево-вікової структури населення Західної України свідчить про перевагу жінок у загальній чисельності населення.
23. Населення Західного регіону України належить до категорії старого.
24. Найбільші трудові ресурси зосереджені в Львівській області, частка яких у загальній кількості трудових ресурсів України становить понад 5%.
25. Використання трудових ресурсів України залежить від природних, економічних, демографічних та соціальних особливостей економічних регіонів країни.
26. Формування та використання ринку праці регіону – серйозна економічна та соціальна проблема.
27. Висока професіональна майстерність, уміння приймати самостійні рішення, навики колективної співпраці, відповідальність за якість готової продукції, знання техніки і організації виробництва,
творчі навики спрощують працю і знецінюють вартість робочої сили.
28. Створення ефективної економіки в Україні самим безпосереднім чином залежить від формування трьох основних сфер організації сучасного суспільства – політичної, економічної та культурної.
29. В основі всіх недоліків наших перетворювань в політичній, економічній та культурній сферах лежить відповідна діяльність людей.
30. Рівень освіти та професійної підготовки є одним з найвагоміших критеріїв , які характеризують сукупний людський капітал (трудові ресурси).
31. Формування і удосконалення таких якостей як упевненість в собі, цілеспрямованість, енергійність, сміливість, вміння ризикувати, працелюбність, комунікабельність – головний фактор вирішення
соціальних, економічних, правових, організаційних і інших схожих проблем нашого суспільства.
Список використаної літератури
1. Брєєв Б.Д. Людина і виробництво. – М.: Думка, 1989, -259с.
2. Власенко І.С. Трудові ресурси // Україна: аспекти праці. -2000 р. с.20-29.
3. Ескеров Б.М. Регіональні аспекти відтворення трудових ресурсів. – М., 1990, 141с.
4. Економічна і соціальна географія світу ( за редакцією Качана Є.П. ). – Тернопіль, 1999, 331с.
5. Заглинський А.О. Проблеми розвитку ринкових відносин у сфері зайнятості трудових ресурсів. – Рівне, 2002, 399с.
6. Петюх В.М. Ринок праці. Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1999, 288с.
7. Саратьов А.Л. Формування трудових ресурсів і зайнятості.// Економіст. – 2001. – №10. – с.72-77.
8. Твоя професія. Ким бути? Яким бути?: Поради тим, хто обирає професію. – М., 1985, 47с.
9. Флямнікова А.Р. Проблеми ефективно сті зайнятості населення в умовах становлення ринкової економіки. // Стратегія економічного розвитку України. Вип.6. – К., 2001, с.51-58.