Вступ
У науці поняття«функція» вживається в найрізноманітніших значеннях. У математиці підфункцією розуміється залежна змінна величина, тобто величина, що змінюється уміру зміни іншої величини, званої аргументом. У біології — це специфічнадіяльність органу і організму (функція руки, щитовидної залози і т. п.). Вінших науках функція розуміється як напрям дії якої-небудь системи(кібернетика).
З терміном«право» і без спеціального вивчення юридичних дисциплін неодноразово стикаєтьсякожна людина. Найчастіше даний термін уживається в двох значеннях, якможливість скоювати визначені, юридично значущі дії (наприклад, право особистоївласності на автомашину, право на отримання вищої освіти і т, д.), це так званесуб’єктивне право, тобто право, що належить конкретній особі, і якзаконодавство якої-небудь країни (наприклад «цивільне право України»,«кримінальне право Республіки Білорусь» і т. д ) — що так зване об’єктивнеправо, вивченням якого в основному і займаються всі юридичні дисципліни.
Вплив праваздійснюється через свідому належну або можливу поведінку людей. Він є проявомдинаміки права і реалізується через виконання суб’єктом права своїх прав іобов’язків. Функції права безпосередньо спрямовані на виконання завдань, щостоять перед суспільством. Існують економічні, політичні, культурні, виховні,інформаційні, екологічні та інші функції права.
Таким чином,право являється досить частим явищем не лише в житті юриста, але й інших людей.Саме тому, актуальності даної теми є незаперечною, це питання дуже цікаве тапотребує неодноразового дослідження.
У юридичнійнауці термін «функція» вживається для характеристики соціальної ролідержави і права.
Таким чином,термін «функція» багатозначний. Він прийнятний для характеристики будь-якихдинамічних структур, що обумовлено специфікою пізнавальних завдань тих наук, вяких використовується цей термін (математика, біологія, соціологія,юриспруденція). Але, так чи інакше, в більшості випадків з функцієюпов’язується спрямований виборчий вплив системи (структури, цілого) на певністорони зовнішнього середовища.
Актуальністьцієї теми обумовлюється тим, що завжди важливо розуміти характеристикупредмета, його призначення і суть. Теорія держави і права — це вивчення державиі права, їх взаємозв’язку і змісту. За допомогою з’ясування функцій права,можна з’ясувати соціальне призначення права. Таким чином, через розкриттяфункцій права ми розглянемо соціальне призначення такої категорії теоріїдержави і права, як «право».
Що ж означаєтермін «функція» стосовно права? Що таке функція права, і які функції прававиділяють? На ці і на ряд інших запитань я відповім у своїй роботі: Функціїправа.
Метою даноїкурсової роботи є розкриття сучасних поглядів на функції права.
Для досягненняпоставленої мети було сформульовано ряд завдань:
— Розглянутипоняття функції права;
— Проаналізуватиокремі функції права;
Розділ I Поняттяпринципів і функцій права
1.1 Функції права-визначення,характеристика,особливості
Майже віковийдосвід активного використання поняття «функція права» сьогодні не дозволяєконстатувати наявність єдиного погляду на цю проблему. Якщо синтезуватичисленні точки зору, то можна зробити висновок, що під функцією права розуміютьабо соціальне призначення права, або його напрями правового впливу на суспільнівідносини, або і те й інше разом[1].
Останнєпов’язано з тим, що як соціальне призначення, так і напрями його впливу насуспільні відносини, взяті окремо, не вичерпують собою поняття функції права.Якщо під функцією права розуміти тільки його соціальне призначення, то подібнепоняття буде носити дуже загальний характер. При понятті функції права тількияк напрями правового впливу на суспільні відносини не береться до увагинаправляючий момент цієї дії.
У цьому зв’язкуслід акцентувати увагу на недоцільності ототожнення або протиставлення напрямівправового впливу соціальному призначенню права і, навпаки.
Поняття «функціяправа» має охоплювати одночасно як призначення права, так і витікаючи з цьогонапряму його впливу на суспільні відносини. Тому розкриваючизміст якої-небудь функції права, необхідно постійно мати на увазі зв’язокпризначення права з напрямами його впливу і, навпаки — визначеність останніхпризначенням права.
Власне, функціяправа — це реалізація його соціального призначення. Що ж слід розуміти підсоціальним призначенням права і правовим впливом?
Соціальнепризначення права формується, складається з потреб суспільного розвитку.Відповідно до потреб, соціальними потребами суспільства створюються закони,спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання або охорону. Причомуте або інше призначення права виступає тим виразніше, чим гостріше відчуваєтьсяпотреба (необхідність) саме у відповідній його соціальній ролі — закріпити,захистити або направити розвиток певних суспільних відносин.
Упорядкованістьсуспільних відносин, їх системність і динамізм є необхідними умовамифункціонування і розвитку суспільства. Тому соціальне призначення права полягаєу врегулюванні, впорядкуванні суспільних відносин, надання їм належноїстабільності, створенні необхідних умов: для реалізації прав громадян інормального існування громадянського суспільства в цілому[2].
Правовий вплив — це така категорія, яка характеризує шляхи, форми, способи впливу права насуспільні відносини. Це реалізація правових принципів, установлень, заборон,приписів і норм в суспільному житті, діяльності держави, її органів,громадських об’єднань та громадян.
Напрям впливу — найбільш суттєвий компонент функції права, він є свого роду відповіддю напотреби суспільного розвитку, результатом законодавчої політики, що концентруєці потреби і трансформує їх у позитивне право.
Розкриваючипоняття «функція права», слід звернути увагу і на співвідношення такихкатегорій, як «правовий вплив» і «правове регулювання».
Правовий вплив — це не тільки суто нормативне, але й психологічний, ідеологічний вплив права напочуття, свідомість і дії людей. До форм правового впливу відносяться,наприклад, інформаційне та ціннісно-орієнтаційної вплив права.
Правоверегулювання — це здійснювана за допомогою системи правових засобів (юридичнихнорм, правових відносин, правових приписів та ін.) упорядкування суспільнихвідносин.
Правоверегулювання є однією з форм правового впливу і співвідноситься з останнім якчастина і ціле.
Існування різнихформ правового впливу дозволяє більш чітко розрізняти власне юридичний впливправа (правове регулювання) і неюридичний (інформаційний та орієнтирний).Поняття «функція права» охоплює два види впливу.
Як і всюди єтаке поняття, як проблема.
Проблема функційправа :
1. Функція праваобумовлена його сутністю і визначається призначенням у суспільстві. У той жечас функція не є лише проявом іманентних якостей сутності, її не можнарозглядати тільки як їх «проекцію». Не можна механічно зв’язувати функції ісутність права; функція права має певний ступінь незалежності.
2. Функціяхарактеризує напрям необхідного впливу права на суспільні відносини, тобтотакого, без якого суспільство на даному етапі розвитку не може існувати(регулювання, охорона, закріплення певного виду суспільних відносин).
3. Функціявиражає найбільш суттєві, головні риси права і спрямована на здійсненнякорінних завдань, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку.
4. Функція праваявляє собою, як правило, напрямок його активної дії. Тому однією з важливих їїознак є динамізм.
5. Постійність,як необхідна ознака функції права, характеризує стабільність, безперервність,досить довгу її дію. Функція постійно властива праву, проте це не означає, щонезмінними залишаються механізм і форми її здійснення, які змінюються ірозвиваються у відповідності з потребами практики.
Для того, щоббільш чітко усвідомити поняття «функція права», слід визначити, у чому їївідмінність від близьких за змістом юридичних категорій, таких, як: «рольправа», «завдання права» і «функціонування права».
Термін «рольправа» вказує на значення права у житті суспільства, держави взагалі або напевному етапі їх розвитку. Відповідаючи на питання, яка була (чи буде) рольправа на тому чи іншому етапі, вирішення тих чи інших завдань, слід розглянутифункції права, котрі якраз і характеризують його соціальне призначення. «Рольправа» більш загальне по відношенню до функції поняття. Саме у цьому їхвідмінність. Термін «завдання права» — це економічна, політична чи соціальнапроблема, що стоїть перед правом, і яку воно покликано вирішувати. Завданняправа відображає постійну мету, досягненню якої воно повинно всебічно сприяти.
Справа в тому,що сама по собі завдання права не є першоосновою функції. Вона випливає зекономічних, політичних, соціальних потреб суспільства, визначаєтьсязагальносоціальними закономірностями розвитку держави і права, особливостямисоціально-економічних умов окремих етапів розвитку суспільства, держави (і,відповідно, права), історичної обстановкою, співвідношенням політичних сил,національними факторами і т. і.[3]
Залежністьфункції права від його завдань знаходить прояв у тому, що, по-перше, завданнячасто безпосередньо обумовлюють саме існування функцій, по-друге, визначає їхзміст і по-третє, суттєво впливають на форми та методи їх реалізації,визначаючи конкретні напрями правового впливу.
Термін«функціонування права» відображає дію права в соціальній системі. Датифункціональну характеристику права — означає розкрити способи його впливу(шляхи і форми впливу на суспільні відносини).
Якщо «функціяправа» — поняття, що відображає не тільки сучасне і майбутнє (цілі і завдання)у праві, то «функціонування» віддзеркалює дію права в сучасних умовах, якщоінше спеціально не обумовлене.
Таким чином,«функція права» і «функціонування права» є дуже близькими, у чомусь тотожними,але не такими, що повністю збігаються, поняттями. Функціонування права —питання, безпосередньо пов’язане з проблемою функцій, оскільки характеристикасистеми функцій — це, по суті, характеристика функціонування права. Уконкретному ж значенні поняття «функціонування права» означає дію права якелемента соціальної системи поряд з державним механізмом, мораллю, політикою,іншими соціальними регуляторами. Іншими словами, функціонування — це дія правау соціальній системі, реалізація його функцій, втілення їх в суспільнихвідносинах.
Під функцієюправа слід розуміти головні напрямки його впливу на суспільні відносини. Цінапрямки обумовлені соціальним призначенням права.
Характеристикуправа доповнюють перелік його функцій і внутрішня система побудови.
Вплив праваздійснюється через свідому належну або можливу поведінку людей. Він є проявомдинаміки права і реалізується через виконання суб’єктом права своїх прав іобов’язків.
Функції правабезпосередньо спрямовані на виконання завдань, що стоять перед суспільством.Слід розрізняти економічні, політичні, культурні, виховні, інформаційні,екологічні та інші функції права.
Щодо власнеюридичних функцій права, то вони поділяються на регулятивну і охоронну.Регулятивна функція спрямована на закріплення суспільних відносин абозабезпечення їх розвитку. У здійсненні регулятивної функції особливого значеннянабуває конституційне закріплення форм власності і основних політичних інститутів,що існують у суспільстві. Суспільні відносини, таким чином, вводяться правом упевні рамки. Функція правового регулювання може бути спрямована навпорядкування і розвиток суспільних відносин, на визначення конкретнихнапрямків поведінки людей, реалізацію ними своїх прав і обов’язків (наприклад,регулювання договірних відносин). Нині в Україні це набуває особливо великогозначення для розвитку ринкових відносин і демократії. Регулятивна функція праваздійснюється на основі правових велінь і дозволів. Регулювання при цьому можебути загальним, коли регулюється поведінка широкого кола невизначених суб’єктів(наприклад, правило про необхідність здійснення реєстрації нових політичнихпартій або встановлення розміру податку) або індивідуальним — коли регулюєтьсяповедінка конкретної особи чи вузького кола осіб (наприклад, через рішення, щовиносяться судом у конкретній справі), тобто через акти застосування права.
Завданнямохоронної функції права є здійснення впливу на суспільні відносини шляхомпоступового витискування тих явищ, які є небажаними для суспільства. Ця функціяздійснюється заради охорони особистості і суспільної безпеки з допомогою встановленнязаборон та негативних наслідків порушень, шляхів виконання прийнятих щодоправопорушників рішень і т. ін. Слід звернути увагу на дещо умовний характерподілу функцій права: на регулятивну і правоохоронну. Обидві функції є проявомоднієї властивості права — бути регулятором суспільних відносин, бо і приздійсненні охоронної функції суспільні відносини теж регулюються. В обохвипадках йдеться про перетворення нормативності права на урегульованістьсуспільних відносин. Різними лишаються тільки завдання, які виконуються приздійсненні регулятивної і правоохоронної функцій.
Здатністьфункцій права бути регулятором суспільних відносин — головна його кориснавластивість і особливість. Саме через наявність цієї властивості право маєвеличезну інструментальну цінність — воно є! необхідним і корисним длясуспільства феноменом, важливою складовою нормативної основи його життя. Так,згідно зі ст. З Конституції України, що визнає людину найвищою соціальноюцінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст іспрямованість діяльності держави. Право, регулюючи суспільні відносини, сприяєправильному поєднанню інтересів особи і суспільства в цілому. Цінність діючогов суспільстві права багато в чому залежить від його розвиненості, системності,узгодженості, стабільності і динамічності, без чого не може існувати розвинутасистема права.
Регулюючисуспільні відносини, право вносить у суспільство організованість, виступаєзнаряддям організації державного управління, здійснення програмування,соціального контролю тощо. Внаслідок цього право виступає як унікальнийфеномен, здатний спрямувати розрізнені волі і дії тисяч і мільйонів людей водному напрямку, перетворюючи їх фактично на єдину волю, що відповідаєінтересам суспільства, має всезагальний характер і покликане на забезпеченнясоціального прогресу.
Але цінністьфункцій права не обмежується його здатністю регулювати суспільні відносини.Право має власну, незалежну від притаманних йому корисних властивостейзагальнолюдську цінність. Основною характеристикою функцій права є погляд нанього як на втілення основоположного принципу справедливості. Йдеться не проабстрактну, а про конкретно-історичну справедливість. Треба врахувати, щоуявлення про справедливість у різні історичні епохи суттєво змінювались.Оцінюючи, наприклад, міру справедливості феодального права, ми не повиннівиходити з сучасних уявлень про справедливість права, в основі яких лежитьуявлення про його відповідність принципам гуманізму, свободи, рівності.Авторитет права завжди залежить і від рівня легітимності, тобто від того,наскільки членами суспільства його вимоги сприймаються як справедливі, як такі,що відповідають їх волі й інтересам. В усякому разі, право завжди виступає ісприймається як антипод свавілля, а несправедливі закони суперечать йогопринципам. Цінність права особливо яскраво проявляється в тих державах, до якихналежить і Україна, де проголошено принцип його верховенства[4]. З цього принципу, зокрема, випливаєпершість і підвищена цінність права щодо держави, обмеженість і пов’язаністьправом всіх державних органів, які зобов’язані діяти відповідно до вимог праваі у формах, встановлених правовими нормами. Найскладніші колізії суспільногожиття повинні вирішуватися виключно на основі права. Цінність функцій праваполягає в його гуманізмі, спрямованості на забезпечення пріоритету прав людини,її свободи, всезагальної рівності, концентрованому виразі в ньомусправедливості. Саме тому воно закріплює і встановленням державного захиступеретворює на загальнообов’язкові найважливіші норми і принципи моралі.
Цінність функційправа так і права взагалі полягає і в тому, що його зміст завжди є показникомрівня цивілізованості суспільства. В праві закріплений досвід певного народу,його досягнення в різних галузях життя, ставлення суспільства до особистості.Звідси і випливає цінність права як досягнення суспільства, важливого показникайого культури.
1.2Функціїправа та їх класифікація
Як вжезазначалось, що функції права — це основні напрямки впливу права на суспільнівідносини та поведінку особи з метою їх упорядкування, охорони і захисту.
Але будь що маєсвої види або класифікацію і це також стосується функцій права.
Основна функціяправа полягає в тому, що воно є нормативним і загальнообов’язковим засобомврегулювання суспільних відносин, а значить функція є нормативно-регулюючою.Функції права можна класифікувати за різними підставами.
Функції права класифікують:
За сфероюправового впливу:
*економічна —регулювання економічних відносин;
*політична —регулювання політичних відносин;
*ідеологічна —формування суспільної свідомості шляхом правового визнання або заборони певнихідеологій;
*екологічна —регулювання відносин природокористування;
культурна-виховна— регулювання відносин у сфері науки, освіти і культури.
За характеромвпливу:
*статична —закріплення і стабілізація існуючих суспільних відносин;
*динамічна — сприяннявиникненню і розвитку нових суспільних відносин;
*установча —первинне заснування певних соціальних інститутів;
*інтегративна —системно-утворюючий вплив на суспільні відносини;
*охоронна —охорона суспільних відносин від небажаних на них впливів;
*запобіжна —запобігання виникненню небажаних суспільних відносин.
За сферою на якупоширюються функції права:
*загальноправова;
*міжгалузева;
*галузева;
*правовийінститут;
*норма права.
Але функціїправа більш прийнято розподіляти так:
1. Загальносоціальні функції права
2. Спеціально-соціальні (юридичні) функції права
Дозагальносоціальних належать:
*Інформаційно-пізнавальна
*Орієнтаційна(оцінно-орієнтувальна)
*ідеологічно-виховна
*Культурно-історична
*Комунікативно-компромісна
Інформаційно-пізнавальна-інформуваннягромадян, тобто доведення до відома адресатів про напрямки регулюваннясуспільних відносин, про їхні права, обов’язки та відповідальність, пізнаннясутності права(правова інформація)орієнтування громадян на позитивні правовінастанови, які пропонують оцінку права та готовність діяти відповідно до йогонорм загальноправовий вплив на духовну сферу, виховання поважання права.
Орієнтаційна(Оцінно-орієнтувальна)-визначення критеріїв для правомірної і протиправної поведінки; орієнтаціягромадян на правомірні настанови, які пропонують оцінку права і готовність діятивідповідно до його норм(правомірна поведінка).
Ідеологічна-виховна-здійсненнязагальноправового вплив на духовну сферу, виховання поваги до права, формуванняправового світогляду(правове навчання).
Культурно-історична- відбиття культурних традицій, духовних цінностей народу, дотриманняспадкоємності в праві(правова культура).
Комунікативно-копромісна- встановлення зв’язків між учасниками суспільних відносин; забезпечення злагодив суспільстві, взаєморозуміння між соціальними групами і стабільності соціальноїсистеми(правопорядок).
Спеціально-соціальні(юридичні) функції права
До основнихюридичних функцій права відносять:
регулятивну, охороннуі захисну.
Регулятивна(впорядкувальна)- функція упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки людей,наділення їх певними правами та обов’язками. Функція встановлення тагарантування державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності,порядку їх покладання та виконання, яка має на меті витиснення шкідливих длясуспільства відносин та охорону позитивних.
Розрізняютьстатистичну і динамічну регулятивні функції.
Регулятивнастатистична(закріплювальна) — упорядковує суспільні відносини фіксуваннямосновних прав і свобод особи, компенсації державних органів і посадових осіб(наприклад, норми конституційного права про право людини на відпочинок, освіту). Здійснюється за допомогою дозвільних і заборонних норм, які спричиняютьправовідносини пасивного типу.
Регулятивнадинамічна(стимулююча) — забезпечує розвиток бажаних відносин, активної поведінкисуб’єктів права (наприклад, покладання обов’язку платити податки, відбувативійськову повинність).
Здійснюється задопомогою зобов’язувальних норм, які спричиняють правовідносини активного типу.
Охоронна(попереджувальна)– це функція установлення і гарантування державою профілактичних і запобіжнихзаходів, порядку їх покладання і виконання, що мають на меті усунення(витіснення)шкідливих, небажаних для суспільства відносин, їх обмеження, та охороннупозитивних.
Охоронно-обмежувальний(попереджальний) вплив права здійснюється за наявності конфліктів, спорів проправо, не доведених до правопорушення, і спрямований на охорону суб’єктивнихправ та забезпечення соціальної справедливості. Охоронна функція виражається уфізичному і психічному примусі, іноді винятково у психічному (переконанні), нерідко потребує обвинувальної діяльності (привід, арешт майна, затримання якпідозрюваного).
Захисна(відбудовна) – це функція установлення і гарантування державою засобів юридичноговпливу, пов’язаного із спричиненням шкоди суб’єктам права, посяганням на їхправовий стан і «захисною» реалізацією права – спрямованістю на захистсуб’єктивних прав. Захисний вплив права виявляється за наявностіправопорушення, вчиненні шкоди суб’єктам права;іноді виражається у застосуванніпримусових заходів (фізичного примусу – позбавлення волі особи, котра вчинилазлочин) і, як правило, потребує оборонної діяльності, діяльності з побудови,відновлення, порушених прав і інтересів, правового стану (поновлення на роботічи посадові незаконно звільненого працівника; сплата аліментів; захист особи віднеобґрунтованого обвинувачення, осуду, обмеження її прав і свобод; самозахистправ тощо).
На рівнісуб’єктів права слід розмежовувати поняття «охороно» і «захист» .
Іноді один і тойсамий орган наділений правом охорони і захисту. Так, і суд чи іншийюрисдикційний орган, а також його уповноважена посадова особа маютьправо(правомочність) не тільки захищати суб’єктів права, але й охороняти їх задопомогою установлених законом заходів правового впливу. Адвокати, а такожфізичні, посадові і юридичні особи, котрі не наділені законом юрисдикційнимиповноваженнями, не мають права займатися «охороною». Вони можуть здійснюватитільки правовий «захист». Правоохоронні органи, їх посадові особи наділеніправами (правомочностями) охорони і захисту прав і свобод суб’єктів права.
Отже, охоронна ізахисна функції права не дублюють одна одну, але вони взаємопов’язані івитікають одна з одної, бо немає об’єктів, які б тільки охоронялися чи тількизахищалися.
1.3Формиі методи втілення в життя функцій права
У науці поняттяреалізації функцій права розроблено недостатньо. На сьогоднішній деньспеціальні монографічні дослідження, цілком присвячені даному питанню, зарідкісним винятком, відсутні. Незважаючи на це зазначений термін досить широковживається в юридичній літературі. Мабуть, це обумовлено здається очевидністю,аксіоматично відповідного поняття. Найчастіше реалізація функцій праваототожнюється із здійсненням (реалізацією) права. Ці явища, безперечно, маютьчимало спільного, проте вони не ідентичні в усіх відношеннях. Основна їхвідмінність випливає з принципової різниці категорій, в єдності з якими вданому випадку використовується термін «реалізація », — право і функції права.
У яких же формахреалізуються функції права?
Вищезазначалося, що функція права — це правовий вплив, що здійснюється у трьохформах:
*Інформаційного;
*орієнтаційної ;
*правовогорегулювання;
Відповідно доцих формами виділяють три форми реалізації функцій права: *інформаційну,
* орієнтаційну,
*правовогорегулювання.
Інформаційнаформа реалізації функцій права полягає в тому, щоб повідомити адресатам вимогидержави, які стосуються поведінці людей, інакше кажучи, довести до їх відома,які є в суспільстві, схвалюються або допускаються державою можливості, об’єкти,засоби і методи досягнення суспільно корисних цілей і, навпаки, які — суперечать інтересам суспільства, держави та громадян.
Джерела, з якихгромадяни отримують інформацію про зміст норм права, можуть бути самимирізними: офіційні, засоби масової інформації, юрисконсульти, адвокати, іншіособи юридичної професії, керівники різних рівнів, друзі, знайомі, родичі,популярна юридична література та ін.
Правоваінформованість як форма реалізації функцій права має величезне значення, однакна сьогоднішній день її рівень значно відстає від потреб суспільного розвитку іпотребує суттєвого підвищення. Особливого значення ця обставина має в періоди,коли йде інтенсивне оновлення законодавства. Тому громадяни об’єктивнопотребують отримання правової інформації про чинне законодавство, про зміни,доповнення, виключення, що вносяться до нього, про нові закони і т.д. Не.випадково на порядок денний було поставлено завдання організувати юридичнийвсеобуч як єдину загальнодержавну програму, що охоплює всі верстви населення,всі кадри в центрі і на місцях.
Наступною, неменш значущою, формою реалізації функцій права є орієнтаційний вплив. Справа втому, що важливі не тільки знання норм права, а й вироблення у громадянпозитивних правових установок, які утворюють правову орієнтацію, що є наслідкоморієнтаційного правового впливу. Сутність правової установки в правовій сферіможна визначити як схильність особистості до сприйняття норм права, йогооцінки, готовність до вдосконалення дії, що має юридичне значення, або ж якімовірність того чи іншого варіанта поведінки (діяльності) у сфері правовогорегулювання.
Орієнтаційнийправовий вплив складається із сукупності правових установок і являє собоюдвоєдиний процес: формування установок, з одного боку, та їх впливу на правовуповедінку громадян, з іншого. Правові установки підрозділяють на:
*позитивні(спонукають до правомірної поведінки, у тому числі — до правової активностігромадян)
*негативні(спонукають до протиправної поведінки).
Існуючі двігрупи правових установок знаходяться в нерозривному зв’язку з двома видамиправових орієнтації. Так, установки, які спонукають до правомірної поведінки, усукупності утворюють позитивну правову орієнтацію, а установки, які спонукаютьдо протиправної поведінки, — негативну правову орієнтацію.
Завданняморієнтаційного впливу права є формування позитивних правових орієнтирів.
Центральне місцев системі правового впливу займає правове регулювання, оскільки воно для праває специфічним, безпосередньо юридичною дією і здійснюється за допомогоюособливої системиправових засобів, які утворюють в сукупності механізм правового регулювання.
Реалізаціяфункції права в рамках цієї форми складається із з’ясування наступних принциповихположень:
умовефективності регулювання;
процесуправового регулювання;
соціальнихрезультатів регулювання.
Продовжуючидумку про способи (форми) реалізації функцій права, необхідно зупинитися нанаступному моменті. Якщо однією з форм реалізації права як такого єправовідносини, а без реалізації права неможлива реалізація його функцій(реалізація функцій права обумовлена реалізацієюправових норм, оскільки самі функції обумовлені правом і є похідними віднього), то цілком очевидно, що правовідносини є тією сферою (формою), в якійтакож відбувається реалізація функцій права. Крім того, не викликає сумнівів таобставина, що в правовідносинах втілюється соціальне призначення права якрегулятора життя суспільства, а реалізація функцій права є реалізація соціальногопризначення права. Тому зміст реалізації функцій права набагато об’ємніше, ніжпросто встановлення відповідних правил поведінки.
Запропонованахарактеристика функцій права, природно, не вичерпує всього різноманіття цієїскладної і важливої проблеми.Треба до того ж мати на увазі, що посилення ролі права в регулюванні суспільнихвідносин, особливо в захисті особистості, стабілізації суспільства, створеннянормальних умов життєдіяльності, зумовлять і подальшу розробку проблеми функційправа.
держава функція право
Розділ IIФункції права і механізм управління держави
2.1 Причини невиконанняфункцій права
Причин цьомубезліч. Назвемо лише головні з них.
Перш за все — ценестабільна політична ситуація. Конфліктні відносини законодавчої і виконавчоїгілок влади призвели до розвалу всієї системи державного управління,дестабілізації суспільного життя.
Президент, якийвзяв у свої руки законодавчу владу після відставки
Верховної РадиУкраїни, спробував заповнити правовий вакуум шляхом видання Указів, що маютьсилу Законів. Але поєднання законодавчих та виконавчих повноважень в однихруках не дає позитивних результатів. Чітке поділ влади в поєднанні з їхконструктивним взаємодією — єдиний, на наш погляд, шлях до правової держави.Новостворений законодавчий орган, не мав досвіду законотворчої діяльності, нездатний, поки що повною мірою регулювати процес виконання законів.
Представляється,що глибинні причини правової анархії, по-нашому, — не в юридичній, а, перш завсе, в соціально-економічній сфері. У умовах економічної кризи, місцева влададовільно маніпулюють законами, прагнучи реформувати відносини власності таперевести планово-регульовану економіку на рейки автоматично діючої ринковоїекономіки.
Швидкіснеблочно-потокове законотворчість не досягає своїх цілей, бо ефективність законівзалежить не від простого бажання їх творців, а від комплексу економічних,політичних, моральних, культурних та інших чинників. Навряд чи можна погодитисяз твердженням: «Краще недосконалий закон, ніж ніякого закону ».
Ще однією зважливих причин невиконання закону є деформація правового мислення та правовоїсвідомості не тільки значної частини громадян, а й посадових осіб у вищомуешелоні влади. Нехтування вимогами закону можновладцями породжує певні проблемита конфлікти.
Загальнийправовий нігілізм у суспільстві.
Багато вченихвважають, що «виконання певних функцій прав в законі залежить від їхякості, точності формулювання, відсутності двозначності ». Недосконалістьведе до неправильного тлумачення і ускладнює застосування закону тавикористання в системі права.
Труднощі увиконанні українських законів обумовлені також відсутністю системності,внутрішнього зв’язку прийнятих актів. Найчастіше закони вступають всуперечність один з одним.
У багатьохвчених-юристів занепокоєння викликає рівень спеціальної підготовкиправозастосовних, професійної підготовки кадрів правоохоронних органів. Звідсималокомпетентні, некваліфіковані коментарі новоприйнятих законів у засобахмасової інформації.
Все-таки, ясно ічітко викладений закон — це вже запорука його ефективної дії в сфері практики,він викличе менше труднощів при його застосуванні, виключаєневірнетлумачення. Хоча не можна не погодитися з тим, що найбільша кількість проблемвиникає саме в сфері практики.
На мій погляд,що недоліки законодавства не були б настількируйнівні,якби в суспільстві існувала ефективна структура юридичної діяльності та захиступрав. У країні не створено системи юридичної адаптації законодавства. Ранішедіяла наказова система його втілення в життя, тепер її немає. Відсутністьнаскрізного для всіх правових актів правозабезпечення зводить до мінімуму ефектсамих прогресивних законів. Немає також практики відстеження недоліків зновуприйнятих актів та оперативного внесення поправок.
Всі перерахованівище причини не виконання законів, безумовно, маютьістотнезначення, але думається, необхідно звернути особливу увагу намеханізмзабезпечення реалізації законів.
Все це приводитьдо порушенню функцій права та правотворчої, правозахисної системи права взагалі.
Порушуєтьсяправо, порушуються функції права і це буде завжди і ніякий закон не зможеврегулювати це все.
2.2 Відповідальність за порушення функційправа
Поняття«відповідальність»(від слова «відповідати») може розглядатися як в правовому,так і в не правовому сенсі.
Відповідальністьу правовому сенсі передбачає обов’язкову наявність несприятливих наслідківюридичного характеру для особи, яка порушила загальнообов’язкові правилаповедінки.
1. Юридичнавідповідальність являє собою охоронну функцію держави, а тому критерієм їїформування служить ступінь суспільної небезпеки того чи іншого порушення.
Якщо громадськанебезпека дисциплінарного проступку невелика, то карати винного не обов’язково;закон передбачає звільнення від адміністративної та кримінальноївідповідальності особи, яка вчинила малозначне адміністративна або кримінальнаправопорушення.
2. Юридичнавідповідальність не самоціль, вона призначена не тільки для покарання завчинене правопорушення, а й для його попередження в майбутньому. Головна їїмета — виправлення і перевиховання порушників.
До традиційнихвидів відповідальності відноситься дисциплінарна, адміністративна, майнова(цивільно-правова і матеріальна) і кримінальна відповідальність.
Дисциплінарнавідповідальність — санкція,застосовується адміністрацією підприємства, установи, організації до працівникау вигляді дисциплінарного стягнення за дисциплінарний проступок. Піддисциплінарним проступком розуміється протиправне винна невиконання чиненалежне виконання працівником своїх трудових обов’язків. Протиправністьвиявляється зазвичай в порушенні трудових обов’язків, покладених на відповіднихосіб трудовим договором (контрактом), локальними нормативними актами (правиламивнутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, положеннями,правилами й т.п.). У свою чергу ці нормативні акти не повинні суперечитизаконодавству про працю. Невиконання або неналежне виконання наказів,розпоряджень адміністрації, що суперечать чинному законодавству, не можутьрозцінюватися як дисциплінарний проступок. Одночасно дисциплінарним проступкомбудуть лише винні дії чи бездіяльність працівника у формі умислу абонеобережності. Невиконання працівником своїх трудових функцій з незалежних віднього причин (у зв’язку з недостатньою кваліфікацією чи працездатністю,відсутністю належних умов роботи і т.д.) не є дисциплінарним проступком і,відповідно, порушенням трудової дисципліни.
Спеціальнадисциплінарна відповідальність зумовлена особливістю трудових функцій права,значущістю належного виконання трудових обов’язків для нормальногофункціонування тієї чи іншої галузі народного господарства, суспільства вцілому.
Зміст трудовоїфункції окремих категорій працівників (суддів, прокурорів, державнихслужбовців, працівників, які виконують виховні функції) охоплює такождотримання вимог морального змісту. Недодержання ними таких норм, їх аморальнаповедінка не лише під час роботи, але й у побуті є підставою для притягненнятаких працівників до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення зпосади, що негативно відображається в сфері суспільного життя.
Відповідальністьза порушення трудових функцій права і охорони праці як дисциплінарну, так іадміністративну (штраф) і матеріальну, а у відповідних випадках — кримінальну,несуть винні посадові особи адміністрації, роботодавець. Винні у цьомукерівники виробництва, його підрозділів та їх заступники можуть бути на вимогупрофспілкового органу покарані аж до звільнення, зміщені з займаної посади.Працівники за порушення інструкцій з охорони праці притягнуто до дисциплінарної,а у відповідних випадках — до матеріальної відповідальності.
Адміністративнавідповідальність — це реалізація адміністративно-правових санкцій, застосуванняуповноваженим органом чи посадовою особою адміністративних стягнень до громадянта юридичним особам, які вчинили правопорушення.
Цивільно-правовавідповідальність — установлена законом негативна реакція держави на цивільнеправопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чинакладенні на неї обов’язків майнового характеру. Вона є однією з формдержавного примусу, оскільки пов’язана з застосуванням санкцій майновогохарактеру, спрямованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальнихринкових відносин, і полягає у стягненні неустойки, штрафу або пені.
Підставами дляцивільно-правової відповідальності є: наявність майнової шкоди (у грошовомувиразі — майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність);вина; причинний зв’язок між збитком і протиправною поведінкою.
Тількисукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правовоївідповідальності.
Під майновоюшкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів;грошовий вираз майнової шкоди називають іще збитками. Збитки поділяються на двавиди: позитивна шкода (будь-яке зменшення наявного майна) і упущена вигода(неодержані доходи, що їх мав би одержати кредитор, якби зобов’язання буловиконане).
Відповідальністьнастає лише за умови, що дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чипозадоговірну шкоду, є протиправними або забороненими законом.
Загальнимпринципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобтовідповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Вину визначають якпсихічне ставлення особи до своєї протиправної дії. На відміну відкримінального законодавства, цивільне законодавство встановлює презумпцію виниборжника, тобто особа, яка не виконала зобов’язання або вчинила позадоговірнушкоду, вважається винною, поки не доведе протилежного.
Вина може бути уформі умислу (коли правопорушник передбачає негативні наслідки своєїпротиправної поведінки та бажає їх настання або ставиться до їх настаннябайдуже) чи необережності (передбачення настання негативних наслідків своєїпротиправної дії, але з легковажним наміром їх відвернути, уникнути, себтоправопорушник не бажає настання цих негативних наслідків).
Умовоюцивільно-правової відповідальності є також наявність причинного зв’язку міжпротиправною дією боржника і тим негативним наслідком, що настав через цюпротиправну дію.
Кримінальнеправо — це галузь права, регулююча суспільні відносини, пов’язані ізздійсненням злочинних діянь, призначенням покарання та застосуванням іншихзаходів кримінально-правового характеру, що встановлює підстави притягнення докримінальної відповідальності, або звільнення від кримінальної відповідальностіі покарання. Крім того, під кримінальним правом може розумітися розділ правовоїнауки, що вивчає цю правову галузь, а також навчальна дисципліна, в рамках якоївивчаються як правові норми, так і загальнотеоретичні положення.
Завданнямкримінального права більшості держав є охорона інтересів суспільства відзлочинних посягань та попередження злочинів. Конкретні формулювання можутьвідрізнятися в деталях (наприклад, Кримінальний кодекс штату Нью-Йорк такформулює ці завдання: «заборонити поведінку, яка невиправдано і непробачнозаподіює або створює загрозу спричинення значної шкоди індивідуальним абогромадським інтересам» і «забезпечити публічну безпеку, попереджаючи вчиненняпосягань за допомогою страхітливого впливу накладаються покарань, соціальноговідновлення особистості засуджених, а також їх ізоляції, коли це потрібно вінтересах охорони суспільства »), але суть їх у цілому однакова.
Порушуючи певнуфункцію права, людина завдає шкоди суспільству в цілому і за це несе певну мірута вид відповідальності.
Роблячи висновокможна сказати, що все залежить від порушення суб’єкта функцій права, в залежностівід тяжкості порушення, певна людина буде нести певну міру покарання відтяжкості заподіяння шкоди суспільству.
Порушуючибудь-яку з функцій права так і в державі виникають певні недоліки та розгалуженняв системі правопорядку з чого випливає вандалізм, монархія, мітинги і т. і.
Висновок
На закінченняхотілося б підбити деякі висновки:
1. Під функцієюправа розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливуна суспільні відносини, або і те й інше разом узяте.
2. Соціальнепризначення права формується, складається з потреб суспільного розвитку.Відповідно до потреб, соціальними потребами суспільства створюються закони,спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання або охорону.Соціальне призначення права полягає у врегулюванні, впорядкуванні суспільнихвідносин, надання їм належної стабільності, створенні необхідних умов: дляреалізації прав громадян і нормального існування громадянського суспільства вцілому.
3. Правове вплив- це така категорія, яка характеризує шляхи, форми, способи впливу права насуспільні відносини. Це реалізація правових принципів, установлень, заборон,приписів і норм в суспільному житті, діяльності держави, її органів,громадських об’єднань та громадян.
4. Напрямоквпливу — найбільш істотний компонент функції права, воно є свого родувідповіддю права на потреби суспільного розвитку, результатом законодавчоїполітики, яка концентрує ці потреби і трансформує їх в позитивне право.
Таким чином,функція права — це прояв його іманентних, специфічних властивостей. У функціїакумулюються такі властивості права, що випливають з її якісною самостійностіяк соціального феномена:
Функція прававипливає з її сутності і визначається призначенням права в суспільстві. Функції- це «світіння» сутності права в суспільних відносинах. У той же час, будучипроявом іманентних властивостей сутності, функції не зводяться до них і не єпростою їх «проекцією». Не можна механічно зв’язувати функції і сутність права.Як явище завжди містить момент незалежності від сутності, так і функція правамає певну ступінь незалежності від його сутності.
Функція права — це такий напрям його впливу на суспільні відносини, потреба в здійсненні якогопороджує необхідність існування права як соціального явища. У цьому сенсі можнасказати, що функція характеризує напрям необхідної дії права, тобто такого, безякого суспільство на даному етапі розвитку обійтися не може (регулювання,охорона, закріплення певного виду суспільних відносин).
Функція виражаєнайбільш істотні, головні риси права і спрямована на здійснення коріннихзавдань, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку.
Функція права уявляє,як правило, напрям його активної дії, упорядочивающего певний вид суспільнихвідносин. Тому одним з найважливіших ознак функції права є її динамізм.
Сталість якневід’ємну ознаку функції характеризує стабільність, безперервність, тривалістьїї дії. Про постійний характер функції права можна говорити в тому сенсі, щовона постійно властива праву. Але це не означає, що незмінним залишаєтьсямеханізм і форми її здійснення, які змінюються і розвиваються відповідно допотреб практики
Однією знайважливіших властивостей права є його здатність виступати в ролі регуляторасуспільних відносин. Саме в цьому полягає соціальне призначення права. Правоверегулювання відбувається в результаті впливу норм права на свідомість людей, ачерез неї — на їх поведінку. її одноманітність і повторюваність, відповідністьвимогам права становить зміст правового регулювання. Вплив права на суспільнівідносини може відбуватися в кількох напрямках.
З регулятивнимиможливостями права пов’язані його функції. Під функцією права слід розумітиголовні напрямки його впливу на суспільні відносини. Ці напрямки обумовленісоціальним призначенням права. Щодо власне юридичних функцій права, то вониподіляються на регулятивну і охоронну. Регулятивна функція спрямована назакріплення суспільних відносин або забезпечення їх розвитку. У здійсненнірегулятивної функції особливого значення набуває конституційне закріплення формвласності і основних політичних інститутів, що існують у суспільстві
Завданнямохоронної функції права є здійснення впливу на суспільні відносини шляхомпоступового витискування тих явищ, які є небажаними для суспільства. Ця функціяздійснюється заради охорони особистості і суспільної безпеки з допомогоювстановлення заборон та негативних наслідків порушень, шляхів виконанняприйнятих щодо правопорушників рішень і т. ін.
Здатність правабути регулятором суспільних відносин — головна його корисна властивість. Самечерез наявність цієї властивості право має величезну інструментальну цінність– воно є необхідним і корисним для суспільства феноменом, важливою складовоюнормативної основи його життя.
Списоквикористаних джерел
1. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К.Теория государства и права: Учебное пособие. — М.: Юристъ, 1999. — 272 с.
2. Комаров С.А., Малько А.В. Теориягосударства и права. Учебник. — М.: Норма, 1999. — 448 с.
3. Лазарев В.В., Липень С.В. Теориягосударства и права: Хрестоматия: В 2-х т. Т.1. 620 с.
4. Малько А.В., Матузов Н, Теориягосударства и права: Курс лекций. М.: Юристъ — 2001, 672 стр.
5. Конституція України