Вступ
Українська мова є державною мовою України. Як навчальний предметмова виконує ряд важливих освітніх функцій. Зокрема, вона є об’єктом пізнання.Але, найголовніше, мова є засобом людського спілкування, пізнання, а такожсамовираження особистості. Мислеформулююча функція рідної мови сприяє розвиткуінтелекту.
Через мову студенти засвоюють моральні поняття, ідеї, ідеали,виробляють власні переконання, ціннісні орієнтири. Рідна мова формує почуттяпрекрасного, робить естетичне почуття тоншим, чутливішим. Українська мова ілітература впливають на формування націоцентричного світогляду особистості задопомогою пізнання світу, а також – культурного та історичного минулого рідногонароду.
Мета і завдання дисципліни: формування системи знань із специфікиукраїнської мови, української літератури як основи націоцентричного світоглядуособистості, високого рівня мовної компетентності у професійній і науковійсферах комунікації; підвищення загальнокультурного та інтелектуального рівняособистості.
1. Мета і завдання
Завдання: вивчення теоретичних засад нормативності мови,орфографії, лексичного складу, окремих розділів фразеології, морфології, пунктуаціїта синтаксису; вироблення навичок правильного використання різностильовихмовних засобів залежно від сфери і мети спілкування; вироблення усного йписемного фахового мовлення; логічного висловлювання думки; формування мовноїкомпетенції, що інтегрує національний і культурний компетенти.
Рекомендації щодо застосування теоретичних знань: студентипрацюють зі словниками (фразеологічним, етимологічним, орфографічним,літературознавчим); роздатковим матеріалом є журнальні і газетні публікації, вяких виражена мова художніх та інших різностильових текстів.
2. Мова і свідомість особистості
Рідна мова – це найособистіша й найглибша сфера обстоювання свого«я», своєї особистої та національної гідності. Річ і в об’єктивній природності,необхідності, доцільності рідних мов та мовного розмаїття в багатонаціональномусвіті, річ в об’єктивній цінності їх для картини світу, річ у тому, що зумиранням усякої, а особливо розвиненої національної мови, людство назавждивтрачає одну зі сторінок своєї духовної історії, стає біднішим інесправедливішим. Сьогодні на мову треба дивитися з погляду зафіксованих у нихбагатств національної духовності та культури.
Археологія досліджує історію за матеріальними пам’ятками,збереженими в землі чи у воді. Розкопуються стародавні поховання, житла. Однакархеологічні пам’ятки, даючи велику інформацію про народ, який нимикористувався, нічого не говорять про етнічну приналежність цього народу, пройого мову. Археологічні факти «озвучуються» і стають повноцінними історичнимисвідченнями лише тією мірою, у якій їх вдається поєднати із свідченнямимовознавства.
Етнографія вивчає побут, культуру різних народів – різних етносів.А найважливішою ознакою етносу є мова. Дуже вагомим для етнографії є вивченняспособів іменування людей, позначення специфічних реалій (наприклад, словачурек, лаваш, коровай). У дослідженні цих шарів лексики етнографія талінгвістика співробітничають і дуже допомагають одна одній.
Соціологія є наукою про закономірності розвитку суспільства,загальних та часткових соціальних систем. І соціальна диференціація, соціальнегрупування людей помітно відбивається в мові. На стику етнографії та соціологіїз мовознавством нині розвинулися нові напрями мовознавства – етнолінгвістика йсоціолінгвістика.
Будучи виразником думки, мова стає об’єктом спільних дослідженьлінгвістів та представників наук про закони мислення і психіки людини – логіки,філософії (світогляд, свідомість, ідеали, ціннісні орієнтації, пізнання світу ілюдини в ньому тощо), психології. Взаємодія мовознавства й психології стала вдругій половині XX ст. настільки міцною, що породила новий науковий напрям –психолінгвістику. Саме в проблемі «мова і мислення» мовознавство, мабуть,найтісніше зв’язується з філософією. Мовні процеси вивчає комунікативнафілософія. Одначе філософія – наука про найзагальніші закони розвитку природи,суспільства і мислення – пронизує все мовознавство.
Мова є важливим компонентом і водночас однією з форм національноїкультури, формою, будівельним матеріалом, першоелементом літератури. Томумовознавство настільки тісно переплітається з літературознавством, що ці двідисципліни становлять комплексну, двоєдину науку про слово і словесне мистецтво– філологію. Назва «філологія» походить від гр. філол – «люблю», і її утворилище стародавні греки, які вживали слова філологія – «любов до вчених занять» іфілолог – «той, хто любить науки».
Ділянкою спільних інтересів для мовознавців та представників іншихнаук (географії, етнографії, історії, астрономії та ін.) є ономастика. А вгалузі термінології мовознавство пов’язується з усіма без винятку науками, бовсі науки мають свою термінологію і вона всюди потребує лінгвістичногоупорядкування.
Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості.Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мовине байдуже як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різнихсуспільних середовищах. Тобто, культура мови пов’язана безпосередньо ізфілософією, яка вивчає світогляд, свідомість особистості, пов’язана з психологією,із соціологією – вироблення зразків мовної поведінки, а також формування мовноїсвідомості. Іноді доводиться чути типову формулу: «Яка різниця, як говориш?».Таке формулювання вислову є хибним, бо людина, яка недбало ставиться до своєїмови, позбавлена й почуття власної гідності. Отже, ставлення до культури мовиособистості (індивідуума), а також суспільства в цілому, віддзеркалює загальнийрівень культури – або її пасивний, споживацький, або творчий характер.
Проголошуючи думку «культура мови – загальна культура людини»,маємо дбати про такі моральні, етичні категорії, як любов до рідної мови,мовно-національної самосвідомості, що стають реальністю тільки при активномуставленні до слова, коли існує постійна потреба шліфувати свою мову, володітисловом як засобом вираження думки. В цьому і полягає основна формула: мова ісвідомість особистості.
3. Мова як суспільне явище
Мова становить собою певне явище, а всі явища діляться на двігрупи – природні й суспільні. До якої ж групи слід віднести мову? Певна річ,мова належить до суспільних явищ, суспільних властивостей людини. Щоб довестицю тезу, доцільно розглянути аргументи, які нібито промовляють за те, що мова єприродним явищем. Кажуть, що мова властива не тільки людям, а й тваринам, атварини суспільства не складають. Проте ніякої мови у тварин немає. Твариниможуть використовувати звукові сигнали для повідомлення. Скажімо, курка однимизвуками кличе курчат, зовсім іншими – повідомляє про знесене яйце, третіми –виражає свій переляк. Однак такі сигнали не слова, а біологічні рефлекторніявища.
Оцінка «гарна мова» завжди є субєктивною, але в суспільствівиробляються і об’єктивні критерії літературної зразкової норми. Мову людинапізнає впродовж усього життя й шліфує своє мовлення в постійному протиборствіта взаємодії усних і писемних стилів. Мовою користується весь народ – вона є,таким чином, суспільною, загальнонародною, себто – спільним надбанням народу.
Суспільна сутність мови найкраще пояснюється тим, що вонаневідривно пов’язана із суспільством, є однією з істотних ознак суспільства.Поза суспільством мова стає мертвою, а жодне суспільство без мови існувати неможе. У кожному суспільстві, у кожній країні мова виконує суспільну функцію.Такою функцією й наділена українська мова статтею 10 Конституції України. Моває засобом спілкування людей.
4. Мова і мислення. Функції мови
Мову і мислення найкраще можна простежити тоді, скажімо, колиписьменник, сівши за письмовий стіл, обдумує сюжетну канву літературного твору.Художній стиль багатий на рухливу лексику, до якої належать й неологізми.Авторські неологізми якраз і народжуються шляхом творчого мислення.
До появи словотвірного неологізму спричиняється виникненнясуспільно важливого поняття, яке одночасно усвідомлюють, осмислюють мовці вбагатьох зв’язках. Щоб таке лексично оформлене поняття здобулося на позитивнуоцінку з погляду культури мови, мають діяти й певні естетичні, психологічнічинники. Так, наприклад, цілком у дусі граматичної системи української мови,яку тонко відчуває поет, утворює не зафіксоване словниками оказіональнедієслово руїнитися (творцем цього неологізму є Борис Тен; псевдонім МиколиХомичевського). Слово настільки природно зринає в публіцистичному тексті, щоновизна його майже непомітна; можна лише відзначити зв’язок між дієсловами зантонімічним, протилежним значенням: «Сюди, «під житомирське небо, де хмількучерявиться» нині, а тоді руїнилося все: міста, села, земля… я повернувся зНімеччини, з концтабору.!» (Борис Тен. «Жадань і задумів неспокій»).Індивідуальний новотвір вирізняється повнотою передачі значення «повоєннарозруха, спустошення». Дієслово легко утворилося від іменника і лягло віндивідуальну свідомість, а тим самим і в мовну свідомість читача. Чималооказіоналізмів є і в поетичній мові сучасного письменника М. Федунця.
Оказіоналізми, тобто створені для певного контексту або ситуаціїнові слова, не потрапляють до словників. Їх іноді називають морфологічними абопотенційними словами, наприклад, ниткуються, ніщов’я, бездощів’я,відметровувати тощо.
Але мова без потенційних слів, без індивідуального словотвореннясправляє враження схеми. Адже ніхто не говорить і не пише тільки за схемою чиза словниковими одиницями, навіть коли словник налічує десятки тисяч слів. Утворчої особистості словникове багатство викликає стимул розбудовувати мову.Орієнтиром у такій творчій діяльності виступає і культура мови. Вона даєвідчуття граматичної і лексичної системи мови, перевіряє кожний новотвір натривкість, на його здатність передавати оригінальні повороти думки.
Тепер розглянемо функції мови, насамперед про одну з них –комунікативну. При цьому особливу увагу треба звертати на брак усноїмовленнєвої культури: правильна форма звертання, називання прізвища, імені тапо батькові, знання правил відмінювання числівників тощо. Якщо помітили, мибільше уваги приділяємо культурі писемної мови, очевидно, тому, що помилка написьмі живучіша і наочніша. І разом з тим нас хвилюють мовні помилки, щозвучать сьогодні на радіо, телебаченні, як мовиться, «ріже слух» брак усноїмовної культури. Деякі письменники, надмірно захопившись модернізмом, вживаютьв художньому тексті сленги, ненормативну лексику. Але все це скороминуще, ботакі «витвори» мистецтва народом не сприймаються.
Регулювальну функцію мови іноді кваліфікують як «культуризацію», щоведе до знищення народних джерел – діалектів. І разом з тим вона є важливою, бозабезпечує стабільність, збереження літературних традицій і водночас оновленняїх, витримане в межах краси. Про це так писав О. Потебня: «У грамотноїлюдини – дві течії мови, хоча в кращих випадках і не позбавлені взаємодії, алероздільні… В організованому суспільстві з серйозним ставленням до літературискладається і щодо писемної мови громадська совість, чуття користі, міри ікраси, які однаково зв’язують письменника і читача. Думка повинна розвиватися,отже і мова повинна рости, але непомітно, як трава росте. Все, що зупиняє увагуна самому слові, будь-яка не тільки неясність, але помітна незвичайність йоговідволікає увагу від змісту. Лише прозорість мови дає змісту можливість діятилегко, сильно, художньо» (Потебня О. Естетика і поетика слова. – К., 1985. – С. 171–172).А втім, «чуття користі, міри і краси», як відомо, не вроджується, авиховується. Ми іноді буваємо одностайні в запереченні якихось слів, зворотів,як, скажімо, в наш час багато хто виступає проти англійських запозичень дизайн,котедж, хол, шоу, менеджер, спонсор, а вони, незважаючи на протести,невідворотно пробивають собі шлях через засоби масової інформації, через уснепобутове спілкування. Власне, питоме українське слово й запозичене – цепостійний конфлікт.
Регулювальна функція культури мови полягає, зокрема, в досягненнідіалектичної рівноваги усної і писемної мови. Той, хто вихований на традиціяхусного народного мовлення, вбираючи факти писемно-літературної практики,трансформує їх у нових звуках усного мовлення. Такий перехід між двома формамилітературної мови свідчить про високий рівень культури мови. Разом з тим вкультурі української мови переважає орієнтація на писемні тексти, аргументи всуперечці «чи правильно говоримо» наводяться саме з огляду на писемну практику.
Стилістичні норми усного й писемного мовлення потребують сьогоднідодаткового ґрунтовного вивчення. Ми звикли вимірювати освіченість членівсуспільства загальною кількістю людей, що мають певну освіту, не замислюючисьнад тим, як віддзеркалюється в мові людини її освіченість, бо ж мова – це йхарактер мислення, а отже, й здатність діяти, створювати щось нове.
Неабиякою майстерністю мають володіти перекладачі, добираючифразеологічні еквіваленти в іншій мові. Наприклад, фразеологічний вислів: Навкус и цвет товарищей нет. В українській мові відповідають іншим експресивнимзначенням – фразеологізм: Кому піп, кому попадя, а кому попова дочка.
При регулювальній функції мови немаловажну роль слід віддатинормуванню. Останнє є колективною оцінкою мовних фактів, на підставі чогокодифікується літературна норма в словниках, граматиках, довідниках. Протесловники не можуть передбачити всіх випадків мовокористування, вони невстигають за постійною динамікою літературної норми. Наприклад, якій формііменника надати перевагу – речизм чи речовізм? Іменник передає зміст поняття,пов’язаного з речами. Тобто зміст «споживацькі інтереси, захоплення речами,речова філософія» має й передаватися назвою речизм. Відповідна російська назвавещизм. Але паралельно виникає речовізм (щоправда, пишуть і речовизм),очевидно, за аналогією з поширеним словом побутовізм (від побутовий), з якимновотвір перегукується як семантично, так і за словотвірною будовою.
Існує і така функція мови як мислеформулююча, вона пов’язана ізсвідомістю, мисленням. Ця функція сприяє розвитку інтелекту. Через мову мизасвоюємо моральні поняття і принципи, ідеї, ідеали, ціннісні орієнтації.
Що стосується інформативної функції мови, то вона наближена докомунікативної. Але ж ви скажете, як же тоді передають інформацію глухонімі.Певна річ, мімікою та жестами. Такі засоби називаються паралінгвістикою. Ценевербальні засоби передачі інформації. Знизування плечима, що виражає сумнівабо незнання, ствердне чи заперечне похитування головою, жест рукою, що означає«ходіть сюди». Міміка проявляється більш спонтанно й розлито, але загалом вонадосить виразно передає характер і ступінь почуттів людини (зрозуміло, якщо ціпочуття спеціально не приховуються). Існують і більш конкретні мімічні«висловлювання», наприклад, мімічний рух відмови, підморгування (має, залежновід ситуації, різні значення) тощо.
Отже, вивчення міміки та жестів як засобу спілкування позначаєтьсятерміном паралінгвістика, це по-перше. По-друге, до невербальних засобівспілкування належать різні сигнали або системи сигналів технічної природи.Взірцем цього виду засобів спілкування є світлофор з його зеленим, жовтим тачервоним вогниками. Засобів цієї групи в наш технічнічний вік є безліч.Приклади окремих комунікативних сигналів: гудок пароплава, сирена швидкоїдопомоги, зображення виробу, що продається чи виготовляється в даному закладі(нині в цьому випадку на вивісці переважно використовується словеснепозначення, але ще за часів О. Блока було інакше, згадаймо: «Чутьзолотится крендель булочной…»), емблема. Приклади комунікативних систем:дорожні знаки, залізничні знаки, наукова символіка – математична (з підтипами:арифметична, алгебраїчна, геометрична тощо), хімічна, особлива система знаківматематичної логіки. Усі ці засоби спілкування можуть одержати мовнурозшифровку. Той же зелений вогник світлофору означає «шлях вільний», а жовтийпісля зеленого – «будь обережним, зараз шлях закривається». Наукові символипоза графічною мають і звукову форму. Визнаючи безперечний зв’язок цієї групизасобів спілкування з мовою, слід передовсім визнати і невербальність їх.Додамо, що всі ці засоби спілкування (як і неінстинктивні жести та міміка)належать до знаків або знакових систем. І вербальні, і невербальні засобиспілкування тісно пов’язані з культурою мови.