ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Моваукраїнської преси початку XXI ст. на тлі соціальної динаміки
1.1 Суспільназумовленість динаміки мови сучасних українських газет
1.2 Динамічніпроцеси в стилістичній типології газетних жанрів
1.3 Функціональнізміни в сучасній українській пресі та їх вплив на стилістичні ресурсисинтаксису
Розділ ІІ. Співвідношеннятрадиційних інових тенденцій у функціонуванні простих речень в українській газетній мовіпочатку XXI cт.
2.1 Стилістичненавантаження двоскладних речень
2.2Функціонально-стилістичні особливості вживання другорядних членів речення
2.3 Стилістичневикористання односкладних речень
Розділ ІІІ. Стилістичнийпотенціал простих ускладнених речень
3.1 Проблемидослідження речень зі вставними і вставленими компонентами
3.2Комунікативно-прагматичні функції та стилістичні вияви вставних одиниць
3.3 Нові явища уфункціонуванні вставлених конструкцій
Висновки
Список літератури
ВСТУП
Актуальність магістерської роботи. Другу половину XX – початок XXI ст. характеризуєстрімке зростання масової комунікації і нових інформаційних технологій.Динамічний розвиток традиційних засобів масової інформації – друкованих видань,радіо, телебачення, побудова й поширення Інтернету – посприяв створенню єдиногоінформаційного простору, особливого віртуального середовища, що об’єднало сукупністьмедіапотоків. Усе це відбилося на процесах поширення слова, уживанні реченнєвихструктур, характері мовних змін. Основний обсяг використання мови припадаєсьогодні на сферу масової комунікації.
Мова засобів масової інформації постійно привертала увагу лінгвістів.Особливості газетної мови досліджено в працях М. А. Жовтобрюха [Жовтобрюх,1970], В.Г.Костомарова [Костомаров, 1971; 1999], А.В.Швець Швец, 1971; 1979],А.Н.Васильєвої [Васильєва, 1982], І.П.Лисакової (Лысакова, 1981], удисертаційних роботах М. С Ковальчука [Ковальчук, 1980], Т. Г. Сербіної[Сербина, 1988], О. А. Сербенської [Сербенська, 1991], О. В. Какориної[Какорина, 1992], В. І. Грицини [Грицина, 2002], О. А. Стишова [Стишов, 2003],О. І. Соколової [Соколова, 2004], Н. М. Івкової [Івкова, 2007]. Така посиленаувага саме до мови преси є закономірною: по-перше, газета – найстаріший засібмасової інформації, у якому складалися і формувалися основні стилістичніприйоми та засоби, характерні для мови масової комунікації загалом; по-друге,газетні тексти репрезентують найбільш доступний і зручний для лінгвістичногоопису матеріал, бо не потребують попереднього запису і подальшогорозшифрування, як, наприклад, радіо- і відеоматеріали. Усе це уможливилокваліфікацію мови газети, зокрема її текстів інформаційного спрямування, у ролібазового компонента мови засобів масової інформації.
Утім, вивчення мови української газети відбувалося переважно налексичному матеріалі чи торкалося деяких аспектів синтаксису. Донині немаєповного системного опису мови газети з погляду її внутрішньоїфункціонально-стильової диференціації. Відсутній і цілісний, ґрунтовний аналізспецифіки функціонування синтаксичних одиниць у мові української преси початкуХХІ ст., тому, вважаємо, наша наукова розвідка перебуває на часі.
Українська газетна мова останніх десятиріч зазнала активного впливусуспільно-політичних, соціально-економічних, культурних та лінгвістичних змін.Вивчення мови сучасної української преси дає змогу констатувати рухливість імінливість її системи, оскільки вона відображає всі процеси, які заторкують напевному етапі національну мову загалом. Це передусім поширення розмовноїстихії, поглиблення явищ експресії й оцінності, збільшення впливу особистісногочинника тощо.
Сьогодні констатуємо й досить помітні зміни в розвиткові сучасноїлінгвістичної науки, котра стає дедалі більше прагматично зорієнтованою. Змінаїї наукової парадигми, повернення до людини актуалізують комплекси новихпідходів до осмислення мови, яку нині інтерпретують не як систему «в самій собій для себе», а як національно-культурний феномен [8, с. 4]. В епіцентрі увагиперебуває комунікативна роль мови, функціональні можливості її одиниць, зв’язкиз ментальністю народу, виявлення в мові найрізноманітніших інтенцій суб’єктамовлення, людського чинника тощо.
Повернення української мови в газетну сферу в 90-х pp. XX ст. виявило, щона всіх її рівнях наявні ознаки калькування з російської мови. Помітні вони і всинтаксисі, який багато в чому втратив свою національну самобутність: передусіму поширенні пасивних конструкцій, калькованих сполучників і сполучних слів длязв’язку предикативних частин у складному реченні, використанні деяких вставниходиниць, інтертекстуальних синтаксичних побудов на кшталт російської мови.
Метою дослідження є комплекснийопис синтаксичних конструкцій у засобах масової інформації, вивченняособливостей їх формування та функціонування, що передбачає розв’язання таких завдань:
· проаналізуватисинтаксичні одиниці, уживані у мові української преси початку ХХІ століття;
· простежитиісторію вивчення синтаксису у мові української преси;
· визначитиособливості функціонально-семантичної організації накомунікативно-прагматичному рівні;
· проаналізуватишляхи формування синтаксичних одиниць у мові української преси;
· виявити особливостіфункціонування синтаксичних одиниць в ЗМІ та інших друкованих виданнях.
Об’єктом дослідження єсинтаксична система сучасної української мови.
Предмет безпосередньогоаналізу – дослідження семантико-структурних, словотвірних та функціональних особливостейсинтаксичних одиниць у мові української преси.
Мета і завданняроботи зумовили вибір методів дослідження. Основним методоммагістерської роботи обрано описовий, що включає лінгвістичне спостереження,аналіз і систематизацію мовних явищ. Також використано метод компонентногоаналізу, функціональний метод, метод опитування і кількісних підрахунків.
Зв’язок роботи з науковимипрограмами, планами, темами. Магістерську роботу виконано в межах тематикинауково-дослідної роботи кафедри української лінгвістики і методики викладанняДВНЗ «Переяслав-Хмельницький педагогічний університет імені ГригоріяСковороди».
Науковановизна. Умежах магістерської роботи простежено формування і функціонування новітніхсинтаксичних структур у мові української преси, визначено причини виникнення,виділено групи, а також з’ясовано функції, які виконує синтаксичні структури умовленні його носіїв.
Теоретичнезначення полягаєв тому, що пропонована робота розширює та поглиблює теоретичні дослідженнясинтаксису української мови. Зокрема, висновки та узагальнення, вперше зробленіна основі широкого комплексного аналізу синтаксичних одиниць, які дозволяютьвиявити тенденції розвитку такого малодослідженого мовного пласту.
Практичнезначення дослідженнявизначається тим, щойого результати можуть бути застосовані приподальшому вивченні синтаксичних одиниць української мови та її впливу нарозвиток загальнонаціональної мови. Зібраний матеріал можна використати удидактичній практиці. Практична цінність дослідження випливає з доцільностівикористання його основних результатів у рамках спецкурсів із синтаксису,семантики та лінгвістичного аналізу тексту для студентів філологічнихспеціальностей, а також при написанні дипломних і курсових робіт.
Структура ізміст роботи визначаютьсяїї метою та завданнями. Магістерська робота складається зі вступу, трьохрозділів, висновків, списку використаної літератури.
РОЗДІЛ1. МОВА УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ XXI ст. НА ТЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ДИНАМІКИ
1.1Суспільна зумовленість динаміки мови сучасних українських газет
Мова преси, тобто мова періодичних видань, які розповідають про подіївнутрішнього та зовнішнього життя регіону (галузі), країни, є жанровимрізновидом публіцистичного стилю, що використовується в засобах масовоїінформації і виконує інформативну функцію [28, с. 323]. Рівень та характердосліджень мови преси нерідко детермінують еволюційні процеси у світовійлінгвістиці, яка останнім часом набуває ознак екстенсивного розвитку — віддослідження мови як замкнутої системи до її вивчення у зв’язках і різноманітнихфункціональних виявах: мова і суспільство, мова і мислення, мова і культуратощо. Це засвідчує поява комплексних дисциплін: лінгвокультурології, соціо-,психо-, прагмалінгвістики, антропологічної лінгвістики та ін. Дослідженнязв’язків і функцій мови, на думку Г.Я. Солганика, сприятиме поглибленомуосмисленню цієї мови, оскільки функціональний аналіз будь-якої системиспричиняє повнішу її характеристику [66, с. 13]. Екстенсивний період вивченнямови газет відкриває нові перспективи перед стилістичною галуззю, сприяючиглибшому пізнанню специфіки і природи цієї мови в нових умовах — умовахглобалізації світового інформаційного простору, відновлення лінгвокультурногоареалу функціонування української мови і культури.
Тематика і зміст мови української преси початку XXI ст. зазнали істотнихзмін через вплив декількох чинників. По-перше, у світі відбувається активнийперерозподіл пріоритетів унаслідок не тільки міжнародного співробітництва,інформаційного взаємовпливу, а й міжнародних війн, агресії, тиску,маніпулювання тощо. По-друге, кожна політична подія в Україні чи за її межамиблискавично породжує процеси медіасприйняття, медіааналізу та медіарезонансу й,відповідно, медіатексту, основним промотором яких є професійна діяльністьжурналістів. По-третє, політика глобалізації в електронну епоху зумовилапотребу в новій мові для масового спілкування, яка б оперувала новоютермінологією, експресивними конструкціями тощо [82, с. 489-490]. Отже,розвиток мови завжди тісно пов’язаний з життям суспільства, а розвитокпубліцистичного стилю, зокрема й мови преси, прямо залежить від соціальнихподій і змін. Осмислення пізнавальних і стикувальних властивостей газетної мовиє одним із багатопланових аспектів дослідження публіцистичного стилю якбезперечного суб’єкта соціального розвитку.
Важливим принципом лінгвістичної науки сьогодні є когнітивізм. Умовознавстві, на думку М.Г. Яцимірської, відбулися радикальні зміни: вихід замежі речення, формування прагматичної парадигми, когнітивна революція,комунікативно-дискурсний підхід до інтерпретації мовних явищ тощо. НаприкінціXX — на початку XXI ст. на перетині мовознавства з іншими науками сформувалисянові напрями в дослідженні тексту, зокрема й медіатексту, когнітивних процесіву масовій комунікації, її політичному й культурологічному дискурсах та ін. [82,с. 490]. Набуває також поширення системний комплексний підхід до аналізу мовизасобів масової інформації і виокремлення нового наукового напряму -медіалінг-вістики,предметом якої є вивчення функціонування мови у сфері масової інформації Аналізтексту як засобу комунікації актуалізує цілу низку новихкомунікативно-прагматичних категорій, таких як намір адресата та інтенціятексту, генеративні типи текстів, тип комунікативного процесу, до якогоналежить текст (наукове, побутове мовлення), категорія контактності,комунікативні стратегії автора, комунікативна ефективність,комунікативно-функціональна типологія текстів (наукові, публіцистичні, ділові,рекламні, тексти інструкцій та оголошень, астрологічні прогнози, анекдоти,листи тощо).
Завдання сучасних українських газетних текстів — інформація, вплив,агітація, пропаганда, соціальна орієнтація читачів — також розв’язують напідставі складних прагматичних настанов, передусім інтенцій автора. Прагматикаспирається на досягнення в галузі теорії мовленнєвої діяльності, когнітивноїлінгвістики, функціональної лінгвістики, психолінгвістики, філософії мови.Основну роль у ній відіграють комунікативні наміри журналіста, тональністьподання інформації, побудова газетного тексту згідно з комунікативнимистратегіями автора, рівнем сприймання та інтерпретативиими можливостями читача.Отже, прагматика як наука про використання мови людьми і про чинники, яківпливають на її функціонування, є методологічним підґрунтям дослідження мови українськоїпреси початку XXI ст.
Таким чином, мова української преси початку XXI ст. постає оновленимфеноменом у контексті національної культури, відбиваючи її соціально-творчийстан, детермінований демократичними суспільними змінами: посиленням інформативностівикладу, активізацією особистісної тенденції, утвердженням принципудіалогічності, актуалізацією нових змістів і нових оцінок унаслідок гри зцитатним фондом тощо. Сучасні газетні тексти послуговуються досить гнучкимарсеналом різнорівневих мовних засобів, спрямованих на реалізацію двох основнихфункцій — функції повідомлення та функції впливу. Стилістично потужним ісамобутнім постає синтаксис мови преси.
1.2 Динамічні процеси в стилістичній типології газетнихжанрів
Обов’язковим компонентом типологічного опису газетних текстів є їхнясистематизація з погляду функціонально-жанрової належності. Систематизаціяжанрів медіамовлення завжди була досить складною, що спричинено поліфонічністювизначення поняття жанр: 1) вид творів у галузі якого-небудь мистецтва, якийхарактеризується певними сюжетними та стилістичними ознаками; 2) живопис напобутові теми; картина побутового сюжету; 3) спосіб що-небудь робити;сукупність прийомів, стиль, манера.
Жанровість у сучасній українській газеті — це системність, структурність,формоозначеність певної структури на мікрорівні [17, с. 337], що постала ізсинкретичної свідомості людини, здатної до форматування певних ознак. Ці ознакина сьогодні усталилися і визначають жанр не за однією з них, а за сукупністютаких ознак, як характер зображуваного об’єкта (факт, подія), конкретнепризначення матеріалу (завдання, яке треба розв’язати), певний масштабохоплення дійсності і — відповідно — масштаб висновків та узагальнень(локальний чи глобальний), характер літературно-стилістичних засобів,призначених для відображення дійсності (стилістично нейтральних чи маркованих).
У публіцистичному мисленні системно-жанрові горизонти оформлені в тригрупи – інформаційну (хронікальну), аналітичну і художньо-публіцистичну, якіподіляються на основні жанри: допис, інформація, огляд, коментар, звіт,репортаж, інтерв’ю, кореспонденція, стаття, нарис, фейлетон, есе, памфлет. Дещопізніше відбулося внутрішньо-жанрове розмежування: інформація — хронікальна,аналітична; інтерв’ю – інтерв’ю-портрет, хронікальне та проблемне інтерв’ю; репортаж- хронікальний, аналітичний, сюжетний, репортаж-роздум; коментар — коментар-довідка,коментар-репліка, інформаційний коментар; звіт — розгорнутий, тематичний; нарис- проблемний, портретний; есе — проблемне, портретне; фейлетон — проблемний,портретний [17, с. 341]. Внутрішньо-жанрова диференціація засвідчуєпластичність авторської свідомості щодо інтерпретації інформації, дедалі ширшурепрезентацію документального рівня творчості журналіста.
У сфері масової комунікації динаміка мови настільки активна, щовідбувається постійний жанровий рух, який позбавляє згадану одиницю потрібноїознаки усталеності. Потужний жанровий діапазон нині модифікують, спостерігаєморозмитість меж деяких жанрів через ламання традиційних форм мислення. Оновленежиття потребує оновленої динаміки жанромислення. Сьогодні для неї характернітакі явища:
1. Поповнення складу жанрових груп новими видами жанрів, деталізованимивнутрішньо, як-то: інформаційна група — політичний допис, фактологічнийрепортаж; аналітична група — політичний коментар, полемічна стаття, передовастаття, викривальний памфлет [32, с. 8], аналітична кореспонденція, аналітичнийкоментар, аналітичний огляд [23, с. 393]; інтерв’ю — викривальне, інформаційне,емоційне [15, с. 118]; огляд — політичний, літературний, спортивний; стаття — узагальнювальна,проблемна, літературно-критична; нарис — історичний [61, с. 545].
2.Об’єднання газетних жанрів у більшу кількість жанрових типів унаслідокрозширення кола жанроутворювальних чинників: 1) власне- інформаційні жанри; 2)інформаційно-публіцистичні жанри; 3) власне- публіцистичні жанри; 4)художньо-публіцистичні жанри; 5) рекламні жанри; 6) художні жанри; 7)розмовно-побутові жанри; 8) офіційно-ділові жанри; 9) інші жанри [61, с. 546-547].
3.Ускладнення жанрової типології новими різновидами, подекуди не специфічнимидля газети, як-от: історичний календар, консультація поповнюютьвласне-інформаційні жанри; вибачення, привітання, рейтинг, пора дата ін. — інформаційно-публіцистичні жанри; до художньо-публіцистичних жанрів долучаютьсяісторія, каламбур, мемуари, сатиричний коментар; типологічну групу «інші жанри»дедалі частіше поповнюють гра, кросворд, гороскоп, тест, рецепт тощо [61, с.546].
4.Акцентуація в межах медіалінгвістики на нових функціонально- стилістичнихознаках, рівнях (формат, зміст, мова) і жанрових типах текстів з позиційспіввідношення в них функцій повідомлення та впливу і виокремлення чотирьохфункціонально-жанрових груп: новини, інформаційна аналітика, публіцистика тареклама .
5.Дифузність, нечіткість вираження специфічних жанрових властивостей,спричинена громіздкістю різноманітних інформаційних потоків, що нерідкодисонують один з одним, посиленням інтернаціональних зв’язків, розширенняммасштабів урбанізації населення, ростом його мі грації. Taк, зокрема, деякоїметаморфози зазнав жанр репортажу, оскільки саме в ньому очевидним є зв’язок зпопередньою подією. Унаслідок цього до газети потрапляє спонтанне, абсолютнонепідготовлене мовлення журналіста, який ставить за мету майже синхронновідтворювати події. Мета репортажу — зробити читача свідком того, про щойдеться, тому канони розмовного мовлення тут дієвіші, ніж в інших жанрах.
6.Переорієнтування, видозміна, зникнення деяких газетних жанрів,спричинені демократичними суспільними процесами. Передусім із газетногопростору майже зникла передова стаття.
7. Майже послідовне зникнення з газетних шпальт назв жанрів, їхздебільшого заступає проблематика, або тематичні домінанти. Так, наприклад, водній із державних газет, яка оперативно інформує читачів про найважливішірішення державної ваги, газеті «Голос України» тематична рубрикація є найбільшзагальною: «Політика», «Новини», «День», «Сім’я», «Суспільство», «Реклама таоголошення», «Спорт». Натомість у «Дзеркалі тижня» як репрезентантовінезалежної преси на всеукраїнському рівні, розрахованої передусім на елітунації, розвиток її політичної думки, на створення умов для самореалізаціїтворчого потенціалу нації [Костенко, с 84], рубрики є оригінальнішими,подрібненими на актуальні підрубрики, які одразу привертають увагу динамічноналаштованого читача, пор.: «Влада» і її підрубрики «За кордоном», Право»; «Гроші»і підрубрики «Про головне», «Аналітика», «На шляхах реформ», «Мікро-економіка ібізнес»; «Людина» і підрубрики «Культура», «Читання», «Я і Ми», «Знання — сила», «Здоров’я», «Архіваріус», «Сімейне коло». У річищі поданих рубрикаційфункціонують майже всі типові, класичні жанри: допис, інтерв’ю, репортаж,нарис, проблемна стаття, огляд, щоправда, здебільшого без назв самого жанру.Однак тематична організація інформаційного потоку є сьогодні на часі,актуалізує ще одну важливу класифікаційну ознаку — «належність тексту до певноїмедіатопіки» [18, с. 38], або тематичної домінанти, наприклад, політики,бізнесу, спорту, культури.
8. Поява в постперебудовний період нового жанрового різновиду — рекламного. Яскраву спрямованість газетних рекламних текстів на забезпеченнявпливу реалізують як на рівні мови, тобто лінгвістичними засобами виразності,так і за допомогою медійних технологій — прийому розташування на газетнійшпальті, графічних прийомів (варіювання шрифту, дефісація, збільшення-зменшеннялітер тощо), створення зорових ілюстративних чи фотообразів, які легкозапам’ятовуються. У передвиборні періоди, особливо популярні останнім часом,помітне домінування в газетах політичних різновидів реклами — передвиборноїагітації, політичної реклами, прихованої політичної реклами, політичноїантиреклами, політичної контрреклами, неякісної політичної реклами [23, с.369-370], які формують і водночас продукують політичну культуру соціуму.
Отже, функціонально-стилістичний аналіз синтаксичних процесів мовиукраїнської преси означеного періоду виявив їхню самобутність, закріпленнясинтаксичних одиниць за певними жанрами, оновлення їхньої структури тасемантики, набуття стилістично виразних, конотованих рис. Діапазон стилістичнихколивань, які відбуваються в синтаксичній системі газетної мови, засвідчує, щоїї синтаксичні норми зазнають тиску з боку розмовного мовлення, ураховуютьстереотипи комунікативно-прагматичної мовленнєвої поведінки автора, зумовленіжанровою диференціацією газетної продукції і соціально вираженою динамікоюжиттєвих змін.
1.3 Функціональні зміни в сучасній українській пресі та їхвплив на стилістичні ресурси синтаксису
Інформативність українських газет радянських часів була справжнімпорушенням стильової норми, згідно з якою газетно-публіцистичний стиль повиненвиконувати інформаційно-змістову функцію. Основним інструментом впливу тодібула не фактологічна, а специфічна концептуальна інформація: політичний міф,чи, як його називають дослідники, ідеологема: «Ми побудували розвинутийсоціалізм; наша країна — найбільш передова, ми приступаємо до будівництвареального соціалізму» і под. Вона слугувала своєрідним «фільтром», через якийпропускали газетний матеріал. З усуненням цензури постала ситуація активноговпливу позамовних, соціальних чинників на функціонування мови загалом і взасобах масової інформації зокрема [46, с. 176]. Цим, на нашу думку, можнапояснити ті зміни, які відбулися в українських газетних текстах після періодуперебудови, поглибилися після Помаранчевої революції 2004 року і триваютьсьогодні. Серед них:
1.Посилення інформативності викладу, досягнення рівноваги між концептуальноюі фактологічною інформацією. Інформаційне поле, створюване сучаснимиукраїнськими газетами, є різноманітним за змістом повідомлень, формами таякістю їх подання. Тому будь-яка інформаційна діяльність, що заторкує інтересиі потреби людей, спрямована не тільки на інформування аудиторії, а й наформування або зміну позицій, поглядів, ціннісних орієнтацій [21, с. 418].Іншими словами, преса ви ступає чинником, який формує громадську думку. До тогож, функціональна інформатизація газетного простору сприяє поширенню новихжанрів: журналістського розслідування, версій, пов’язаних зі специфічнимиспособами отримання інформації.
Спостережено, що домінанта осмислення дійсності дедалі впевненішезміщується у бік практицизму. Сучасна «кліпова» свідомість аудиторії часто не взмозі сприймати великі за обсягом тексти, та ще й з відкритою авторськоюпозицією моралістичного характеру. Тому превалювання інформаційних жанрів єсвідченням відображення змін у національному менталітеті українців, котрі відслів, розмов про справи переходять до їхньої реалізації. Важливимсоціокультурним «фрагментом» нового українського менталітету стає поняття«якість життя». В інформаційні тексти сучасної української преси частішевкраплюються емоційні «фарби», що посилює вірогідність, об’єктивність викладу іводночас попереджає читацьку байдужість до «сухої» фактологічної інформації.
2.Істотна активізація особистісної тенденції, що супроводжується утвореннямнового стилетвірного центру, яким слугує особистість журналіста: його авторськаінтенція і мовні захоплення, смаки значною мірою
зумовлюють стилістичні риси створюваного тексту. Нові принципи подання йінтерпретації інформації за умов відсутності жорсткої регламентаціїповідомлення, уведення до тексту різних «мовних світів», індивідуалізаціяавторського комунікативного наміру — усе це, на думку О.В. Какориної, породжуєявище стилістичної рівномірності всередині одного тексту і мінімальнихмовленнєвих структур [35, с. 90]. Активізація особистісної тенденціївиявляється в поширенні таких жанрів, як есе, коментар, прогноз, сповідь.
3.Утвердження діалогічності як фундаментальної якості газетної мови іжурналістської творчості загалом. Діалогічні риси виразно посилюють ся:з’являються статті, які репрезентують палку, зацікавлену розмову автора зчитачем. У зв’язку з цим образ «посереднього» читача (знеособленого адресата)часто заступає образ читача-однодумця або читача-опонента, людини, котрасолідарна з автором, співчуває йому чи не згодна з ним. Наслідком цього є різнісоціальні групи, різні автори й адресати — полі-векторна палітра сучасноїукраїнської преси, у якій поширюються жанри з діалогічним стрижнем: бесіда,експрес-інтерв’ю, експрес-опитування, ексклюзивні інтерв’ю тощо.
4.Актуалізація тенденції до породження нових змістів і нових оцінок задопомогою гри з цитатним фондом, який апелює до всього нашого мовного досвіду.Залучення до активного вжитку інтертекстуальних компонентів — одного ізспособів непрямого вираження здебільшого негативної оцінки в газетних текстахсоціально-політичного спрямування — засвідчує господарювання сучасногожурналіста вже не тільки і не стільки над своїм словом, скільки над словомчужим, над культурним тлом. У такому разі журналіст уже не творить, аінтерпретує, підсвідомо підвищуючи стилістичну вагу інтерпретативів, формуючиїхні оцінні характеристики у свідомості адресата. Через те сучасну епохусправедливо називають «куль турою інтерпретації готового слова» [10, с. 108].
Отже, згадані функціональні зміни проектуються на мовне оформленнягазетного тексту, віддзеркалюються в його лексико-граматичних засобах, у якихзакладені чималі стилістичні потенції. Серед них особливе місце посідаєсинтаксис. Донедавна вважали, що синтаксис, на відміну від лексики іфразеології, не має чіткого стилістичного забарвлення своїх одиниць, не маєстрогого функціонального прикріплення їх до певних мовленнєвих сфер отже,загальномовним засобом, пов’язаним з усіма функціональними стилями. Зміни ітенденції, які спостерігаємо в мові української преси початку XXI ст.,оновлюють структуру та семантику синтаксичних одиниць, стилістично маркують їх,даючи змогу констатувати функціонально-стилістичну самобутність синтаксичноїорганізації газетної мови.
РОЗДІЛ ІІ. СПІВВІДНОШЕННЯ ТРАДИЦІЙНИХ І НОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ УФУНКЦІОНУВАННІ ПРОСТИХ РЕЧЕНЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ГАЗЕТНІЙ МОВІ ПОЧАТКУ XXI СТ.
2.1 Стилістичне навантаження двоскладних речень
Будь-який сучасний текст засобів масової інформації, щоб його сприйнявчитач, повинен мати чимало якісних властивостей — об’єктивність, актуальність,відповідність запитам аудиторії, популярність. Певною мірою ці властивостізабезпечує мовна структура тексту, яка на всіх рівнях є досить динамічною і,безперечно, потребує вивчення в умовах реального функціонування.
Механізмами контекстуальної динаміки володіють і малодосліджені устилістичному плані підмет та присудок двоскладного речення.
Підмет якструктурно потрібний компонент двоскладного речення дослідники характеризуютьза низкою кваліфікаційних ознак, зокрема: 1) входженням до структурної схемиречення в ролі головного члена; 2) позначенням носія предикативної ознаки; 3)співвіднесенням із «даним» (темою) при актуальному членуванні речення; 4)співвіднесенням із суб’єктною позицією семантико-синтаксичної структуриречення; 5) вираженням спеціалізованою відмінковою формою — називним відмінкоміменника, займенника тощо; 6) перебуванням у двобічному (предикативному)зв’язку з присудком; 7) поєднанням із присудком способом предикативного зв’язку- координацією; 8) посіданням типової позиції перед присудком [18, с. 74; 56,с. 268-272].
У мові сучасної української преси, яка відтворює складнісуспільно-економічні, політичні й культурні процеси, активно функціонуютьрізнопланові підмети, категорійна семантика яких може охоплювати такі основнізначення [32, с. 157]: а) активного діяча, напр.: Спостерігачі відзначаютьможливий черговий виток політичної кризи в Киргизії (Україна молода,23.10.2007); б) носія стану: Народ прозрів, згуртувався в борні за свої права йсвободи (Сільські вісті, 16.12.2004); в) суб’єкта процесу, напр.: Майже колокожної хати буяють мальви (Сільські вісті, 07.03.2007); Гарно родять соняшникинасіннєвої компанії «Маїс» (Вінниччина, 27.02.2007); г) предмета якісноїхарактеристики: Прикраса справді дивовижна (Високий замок, 02.10.2008); Цейюнак… не бездарний (Дзеркало тижня, 30.05.2009) та ін.
Така виразна тенденція до зміни орієнтирів життєвого й комунікативногопростору, безперечно, спричинила істотні зміни в мовній сфері, зокрема й уфункціональному використанні підмета в сучасних мас-медіа. На шпальтах газетпоодинокими є згадані вище слова для називання суб’єктів, зайнятих певним видомдіяльності, пор.: У районі на вагу золота — електрозварники, токарі, муляри (ГолосУкраїни, 04.04.2006). Зовсім не використовують лексеми для найменування груплюдей, об’єднаних одним видом діяльності: бригада, зміна, ланка та ін.Підмети-номінації працівник, робітник, колектив, товариство тощо використовуютьобмежено, поєднуючи їх здебільшого з назвою професії. Пор.: Працівники міліціїпідробляли документи (Сільські вісті, 16.12.2000). Натомість активнофункціонують підмети іншого лексико-семантичного плану — передусім напозначення осіб та груп осіб (частіше) сучасного політикуму, як-от: депутат,урядовець, парламентар, активіст, посадовець, опозиціонер, соратник, лідер,фракція, парламент, електорат, опозиція, коаліція тощо, а також представниківінших галузей життєдіяльності сучасного суспільства — журналіст, лікар,студент, правоохоронець, учитель, спортсмен тощо. Напр.: Депутати зайнялисябезпосередньо законотворчістю (Сільські вісті, 16.12.2004); В Одесі активістигромадського комітету «Одеса — Так» провели акцію протесту проти розпродажуоздоровниць і рекреаційних земель (Сільські вісті, 29.03.2005). Для приверненняуваги читача до газетного тексту, створення викривального ефекту журналістинерідко послуговуються оказіональними простими підметами, утвореними від назвпартій, до яких входять їхні представники, пор.: «Героями» цього дня стали «трудовики».Фракцію «Трудової України « залишило ще четверо народних депутатів (Сільськівісті, 16.12.2004); 3 гарячої голови КПУвці залякують (тільки кого?)виходом з антикризової коаліції, погрожують звільненням О. Мороза з посадиГолови Верховної Ради… (Сільські вісті, 30.11.2006).
Варто зазначити, що власна назва в ролі підмета дуже часто набуваєметонімізованого вияву, слугуючи водночас стилістичним маркером експресивноїоцінки – урочистості, піднесеності, невимушеності, влучності тощо. Пор.: Україназапропонувала Азербайджану проект модернізації українських танків Т-64… (Сільськівісті, 28.12.2006); Росія може відмовитися від участі в спільнійукраїно-російській програмі створення літака АН-70. Київ на це реагуєспокійно (Голос України, 07.04.2006); Колись Одещина збирала цукровийбуряк на 40 тисячах гектарів (Голос України, 12.04.2006); Щойно Львів урочистовідсвяткував своє 750-річчя… (Культура і життя, 15.11.2006); Багдад звинувачуєХашимітське королівство у підтримці іракських повстанців (Сільські вісті,22.03.2005).
Цікаво виявляють себе в газетних текстах підмети, виражені інфінітивами.Вони значно виразніші від типового іменникового і вживаються здебільшого в тійчастині речення, яка передає узагальнення, публіцистичність і категоричністьдії, вираженої присудком. Речення з інфінітивним підметом у мові сучаснихукраїнських газет трапляються двох видів: а) власне-інфінітивні; б)інфінітивно-іменні (складені). Власне-інфінітивні підмети виявляють себе як вінфінітиві повнозначного дієслова, так і у формі інфінітива описовогодієслівно-іменного звороту. Пор.: Вивчити і відтворити кожний рухі жест індійського танцю — це важка самовіддана праця (Молодь України,13-19.07.2006); Дійти згоди — завдання не з легких… (Вінниччина, 30.01.2007);Осмислити цей конфлікт — це зрозуміти момент істини (ЛітературнаУкраїна, 23.03.2006); Головне зараз — не розслаблятися, не уповати на«правильну» коаліцію і «правильного» прем’єр-міністра, а продовжити роботунад удосконалюванням демократичних механізмів, додати до прямоговолевиявлення інші ефективні форми громадського контролю над діями політиків (Українськагазета, 11-17.10.2007).
Інфінітивно-іменні підмети значно рідше використовують на шпальтах газет,проте вони двофункціональні: інфінітивний компонент указує на самостійний,незалежний характер ознаки, що міститься в підметі, а іменний компонент називаєцю ознаку. Напр.: Здатність весело і щиро сміятися — одна знайважливіших ознак правильного розвитку малюка і міцності його здоров’я (Сільськівісті, 22.03.2005); Бути ввічливим зовсім не важко! (Вінниччина,30.01.2007). Використовуваний у функції підмета інфінітив, як бачимо, виражаєпереважно не конкретно реалізовану дію, а її різновид, що дістає належну оцінкуу формі присудка.
Функцію експресивізації газетного тексту виконують підмети, вираженіцілісною сполукою слів (іноді й реченням), як-от: «Створи себе сам» — цеодин з напрямків великого проекту «Вибирай серцем», спрямованого на допомогустудентам у їхньому майбутньому працевлаштуванні, плануванні кар’єри (ГолосУкраїни, 20.04.2006).
У мові української преси початку XXI ст. виявляє активність і складенийпідмет – «синтаксичний компонент, що являє собою єдність словоформ, якіутворюють сполучення слів чи окреме речення, здатне предикативно означатисяприсудком у структурі граматичного центру двоскладної будови» [32, с. 160].Складені підмети бувають двох видів: синтаксично неподільні і семантичнонеподільні [56, с. 72]. З-поміж синтаксично неподільних складених підметів усучасному українському медіатексті виокремлюють такі різновиди:кількісно-іменні словосполуки, словосполучення зі значенням вибірковості,словосполучення зі значенням сумісності [46, с. 36].
Спостерігаємо також тенденцію до дедалі ширшого використання в роліпідмета кількісно-іменних сполук, які «актуалізують у своєму змісті певнукількість учасників дії, носіїв стану та ін.» [32, с. 160]. Ті з них, щореалізуються поєднанням кількісного числівника з іменником, є найуживанішими вмові національних газет, оскільки допомагають відтворювати швидкоплиннийжиттєвий ритм, кількісні характеристики явищ, фактів, виокремлювати предметиз-поміж інших, менш важливих, здебільшого в інформаційних текстах (дописах,передових статтях, репортажах, коментарях, хроніках тощо). Напр.: У неділю івчора засідали одразу два парламенти (Сільські вісті, 29.03.2005); Двабанки скубуться між собою за право вести рахунки енергоринку (ГолосУкраїни, 04.05.2006). Двохелементні структури кількісно-іменних складенихпідметів нерідко модифікують різними засобами: прийменниками, частками тощо, щопороджує складніші ланцюгові підметові структури. Пор.: У другій половині дня24 березня від 10 до 15 тисяч прихильників опозиції штурмом захопилиБудинок уряду в Бішкеку (Сільські вісті, 29.03.2005); У Миколаївській областічерез морози цієї зими загинуло від 70 до 100 відсотків плодоноснихбруньок винограду (Голос України, 08.04.06). Зрідка іменниковий компонент ускладі підмета набуває імпліцитного характеру, а його особливості відображаєприсудковий компонент, що надає викладу розмовного характеру, сприяєпом’якшеному висвітленню явищ: За включення до порядку денного набралося тільки222 «за» (не голосували фракція КПУповним складом та майже вся фракціяПартії регіонів) (Сільські вісті, 30.11.2006).
До підметової словосполуки зі значенням кількості може входити такожзбірний числівник та іменник, що є показником варіювання синтаксичних нормсучасного українського медіатексту, його українізації та відбиває іманентнурису української мови щодо вживання збірних числівників. Пор.: Загинулощонайменше двоє робітників (Сільські вісті, 30.11.2006); 4 жовтня десь оп’ятій ранку двоє чоловіків розбили цеглиною вітрину бібліотеки ім. ЛесіУкраїнки на вул. Полтавській, 4 в центрі міста (Газета по-українськи,11.10.2007); А п’ятеро дітей — троє дівчат і два хлопці — довгі рокисвяткували з мамою її день (Сільські вісті, 07.03.2007). Зрідка на шпальтахгазет натрапляємо й на здрібніло-пестливі числівникові форми, вживані у ролізаголовків газетних публікацій. Сполучаючись з іменниками, що функціонуютьтільки в множині, такі форми збірних числівників сприяють створенню ефектуіронії, інтриги, миттєво привертають увагу читача. Пор.: Двійко виборів заквартал? (Україна молода, 23.10.2007).
Другий різновид кількісно-іменного складеного підмета репрезентуєструктура, побудована за моделлю: «неозначено-кількісний числівник абозайменниковий числівник + іменник», що рідше трапляється в мові сучасноїукраїнської преси, пор.: Багато приміщень контор колишніх колективнихгосподарств на Кіровоградщині уже давно розвалені (Сільські вісті, 28.12.2006);… стільки ж виборців прийшло на дільницю (День, 27.03.2006).
Особливою експресією й активністю вживання в мові українських газетпочатку XXI ст. вирізняються кількісно-іменні складені підмети, утвореніпоєднанням іменника кількісної семантики з іншим іменником. Це передусіміменники частина, низка, група, мережа, сітка, море, океан, тьма тощо. Вони єграматичним ядром складеного підмета, але лексично не конкретизовані, особливоті, що вжиті в переносному значенні і сприймаються тільки в усій структуріскладеного підмета: частина продукції, частина громадян, низка заходів, групашколярів, мережа магазинів, сітка годин, море проблем, море облич, океан сліз,тьма людей та ін. Керуючи родовим відмінком іменника, згадані іменникиздебільшого вказують на надзвичайно велику неозначену кількість кого-, чого-небудьіз відтінком експресивності [Вихованець, с 166], напр.: Значна частина громадянУкраїни працює сьогодні за кордоном нелегально (Сільські вісті, 02.03.2007).
Трапляються також складені підмети з оказіональними компонентами напозначення кількості, як-от тлуми, напр.: Тлуми львів’ян та гостей міста,здавалось, заполонили увесь простір (Культура і життя, 18.10.2006).
Підмети у формі словосполучення зі значенням вибірковості значно рідшефункціонують у газетному тексті, аніж кількісно-іменні. Основним компонентомтаких підметів є відносний або неозначений займенник, власне-кількісний чинеозначено-кількісний числівник, а залежним компонентом виступає іменник (абойого еквівалент) у родовому відмінку множини з прийменником з (із). Напр.: Багатохто з опитаних висловився за введення уніфікованого англійського звертанняна «ти « до будь-якого співрозмовника (Молодь України, 13-19.07.2006); Дехто зних несе на собі цей тягар усе життя… (Сільські вісті, 30.11.2006). Узгаданих підметових структурах основний компонент «певною мірою обмежує колопредметів, виражених залежним компонентом» [32, с. 37-38], не володіючиздебільшого предметним значенням, а лише вказуючи на предметність. Такаобмеженість, вибірковість пояснює незначну продуктивність цього різновиду підметав мові сучасних українських газет.
Особливим є статус підмета, вираженого словосполученням зі значеннямсумісності, або соціативного складеного підмета, оскільки слова в ньому нестановлять семантичної єдності, проте об’єднуються цілісно тільки в позиціїпідмета. Як зазначає А.П. Загнітко, «соціативний підмет указує на єдність двохсуб’єктів, що складають здебільшого певний колектив — сімейний, товариський,соціальний тощо, найчастіше — постійний, значно рідше — тимчасовий» [32, с.160]. Таке трактування певною мірою пояснює надзвичайно обмежене функціонуваннязгаданого підмета в мові сучасної української преси — передусім у нарисах тарепортажах, що мають ознаки художньо-публіцистичної оповіді. Сумісність дії чистану іноді можуть уточнювати слова разом, спільно, заодно, гуртом та ін. Пор.:Анатолій Олексійович із Людмилою Іванівною успішно у Волошках, мають деі чим пригостити своїх рідних, користуються великою шаною у трудолюбивихполіських селян (Сільські вісті, 06.03.2007); Так-так, говорили верба з вітромпри долині (Сільські вісті, 28.12.2006,); За 50 років у своїй лабораторії МаксимФедотович разом з колегами й учнями провели титанічну наукову роботу (Сільськівісті, 29.03.2005).
Засобом вираження підмета слугують і так звані семантично неподільні словосполучення,які виконують функцію єдиного найменування і мають досить широку сферуномінації: вони називають партії, посади, установи, явища, предмети,географічні об’єкти тощо. З-поміж них у мові української преси початку XXI ст.виокремлюємо:
1.Двохелементні структури з опорним іменником і залежним прикметником, щопоширює його. Такі структури є однією із специфічних рис інформаційних жанрівсучасної періодики. Напр.: З цим варіантом по годилися «Наша Україна» і БЮТ (Сільськівісті, 30.11.2006).
У газетних текстах зрідка трапляються й складені підмети, структурованііз самих прикметників. їх можна кваліфікувати як «структури з якісноюномінацією» [46, с. 79], напр.: Кращі з кращих охороняють перших осіб держави (МолодьУкраїни, 04-10.01.2007).
2.Двохелементні лексикалізовані словосполучення моделі «іменник у називномувідмінку + іменник у родовому відмінку», напр.: Сумлінні платники податківматимуть преференції (Урядовий кур’єр, 21.11.2006).
3. Багатоелементні структури з опорним іменником, що здебільшого слугуютьназвами установ, підприємств, організацій, політичних партій, посад, почеснихзвань тощо. Напр.: Орджонікідзівський районний суд Запоріжжя за позовомпредставника Народного Союзу «Наша Україна» заборонив Запорізькій міськійвиборчій комісії оголошувати остаточні результати виборів до Запорізькоїміської ради (Голос України, 08.04.2006).
Отже, стилістичне навантаження двоскладних речень зумовлене передусімфункціональними виявами їхніх головних і другорядних членів. Помітними є зміниу структурно-семантичній репрезентації підмета: на тлі переважного вживанняпідметів, що позначають традиційні назви осіб, явищ, процесівсуспільно-політичного життя, пасивізації деяких найменувань у ролі підметів,активно вживаних у радянські часи, актуалізуються нові, здебільшого простіпідмети, виражені іменниками чи займенниковими іменниками у формі називноговідмінка, пов’язані з назвами суб’єктів політики, політичних груп і напрямів.Різноплановим є і їхнє стилістичне використання — від нейтрального номінативногопозначення до експресивно-оцінного — у разі субстантивації, метонімічноїтранспозиції, оказіонального творення. Вибір простої чи складеної форми підметавизначає тематика, жанрова специфіка та індивідуальність автора газетноїпублікації.
2.2 Функціонально-стилістичні особливості вживаннядругорядних членів речення
Послідовне дотримання логіко-граматичних засад при класифікаціїдругорядних членів речення протягом XIX ст., — зауважує А. П. Загнітко, — зумовило і відповідне їх термінологічне окреслення: означення, додаток,обставина» [32, с. 173]. Ці члени речення в сучасних українських газетнихконтекстах дуже поширені, бо за допомогою їх журналісти відтворюютьрізноманітні життєві реалії суспільства, конкретизуючи логічні поняття об’єкта,атрибута й обставини.
Обсяг поняття член речення дає змогу синтезувати всі аспекти:логіко-синтаксичний, структурно-синтаксичний і комунікативно-синтаксичний [38,с. 48]. Функціонування цієї багатовимірної синтаксичної одиниці в газетномуконтексті спричиняє актуалізацію синтаксичної, семантичної,логіко-психологічної та комунікативно-прагматичної функцій.
Як слушно зауважує Н.Л. Іваницька, на конструктивне членування речень, навиділення його членів нашаровується комунікативний аспект, тобто важливістьвідповідного члена в комунікативному плані, виокремлення його з-поміж іншихчленів, його актуалізація в реченні [38, с. 48]. Тісне переплетення цьогоаспекту з семантико-стилістичним у мові сучасної української преси спрямованена актуалізацію важливих об’єктних, атрибутивних, обставинних чинниківповідомлення, посилення впливовості його емоційно-оцінних характеристик нареалізацію комунікативного діалогу «автор — читач».
У мові української преси початку XXI ст. фіксуємо низку постійнихозначень, які є переважно складниками термінологічних словосполучень у текстахінформаційних жанрів, зокрема: економічна і соціальна політика, парламентськівибори, парламентська кампанія, політичні сили, пленарний тиждень,антикризова програма, імперативний мандат, широка коаліція,банківська система, газові угоди і под. Напр.: На переконанняглави держави, без порозуміння щодо основ і завдань економічної і соціальноїполітики держави жодна з гілок влади не спроможна самостійно вирішитипроблему реформування місцевої влади (Урядовий кур’єр, 26.03.2008); Задомовленостями Партії регіонів і БЮТ найближчі парламентські виборимають відбутися аж 2014 року (Експрес, 04-11.06.2009); Така дрібниця, якдострокова парламентська кампанія, можлива без жодних правових підстав (Дзеркалотижня, 02.02.2008); …істотний приріст прихильників спостерігався у трьох політичнихсил — БЮТ, комуністів і блоку Литвина (День, 09.11.2007). Такі інформативнітермінопоєднання є абсолютно новими, спричиненими активізацією українськогополітичного життя й економічних пріоритетів держави. Вони цілком витіснили зужитку постійні означення трудовий, братерський, братній, соціалістичний,радянський, рішучий, високий, ударний тощо, зафіксовані в мові преси 70-80 pp.XX ст., пор.: трудова вахта, трудові дарунки, трудові звершення, політичнеі трудове піднесення, братерська дружба, братнісоціалістичні країни, рішуча відсіч, високий обов’язок, високийрубіж, ударна праця, ударна вахта тощо [45, с. 182-183].
Новим явищем у мові преси досліджуваного періоду є активне використанняприкметникових означень, утворених від назв політичних партій, політичнихуподобань, прізвищ політичних діячів, назв державних установ, держав тощо.Напр.: Аналітики прогнозують невдовзі і втечу з бютівського корабля якполітиків, так і їхніх спонсорів (Голос України, 27.05.2008); вернемося допомаранчевого табору (Українська газета, 11-17.10.2007); Вигідні зпсихологічного погляду — на тлі Баложиного наклепу — бойові дії,розпочаті Тимошенко, можна було б подати не як факт відкритої агресії, яквимушений акт примушування до миру (Дзеркало тижня, 06.09.2008). Як засвідчуєобстежений матеріал, стрижневим, часто вживаним сьогодні на газетних шпальтах єозначення ключовий (ключова), що, на нашу думку, спричинено семантикою цієїлексеми, її легкою придатністю до функціонального виокремлення найважливішого взмісті повідомлення: Ключовим пунктом наради було підписання листа наадресу Міжнародного валютного фонду щодо отримання чергового траншу кредиту (Українамолода, 03.03.2009); Ключовою темою форуму стала і відповідальністьвласника за створення безпечних умов роботи виробничих об’єктів… (День,23.10.2007); Ключовою цінністю демократичного врядування єзаконослухняність…(Дзеркало тижня, 30.05.2009).
Локативні відношення нерідко відтворюють за допомогою означення тамтешній,активізованого останнім часом зі значенням «який є (відбувається) там, у томумісці, у тій місцевості, про яку йдеться». її використання певною міроюукраїнізує, оживлює газетний виклад, сприяє уникненню повторень. Напр.: Гранітнаскульптура із зображенням тамтешнього героя, націоналіста та військовогосоюзника у боротьбі проти Московської держави, шведського короля Карпа ХІІ з’явитьсяв Україні (Україна молода, 23.10.2007); Свою розповідь ми почнемо з тамтешніхподій (Дзеркало тижня, 06.09.2008). Стилістичну функцію уникнення повтореньі надання контекстові пафосності виконують також означення перифразного зразка,що увиразнюють атрибутивну характеристику місця події, пор. стилістичнонейтральне мешканці Києва і стилістично забарвлене мешканці стольного града:Мешканці стольного града переважно підтягувалися сюди наприкінці робочогодня (Голос України, 24.11.2005).
Як і раніше [46, с. 103], активно вживаними в інформаційних (дописах,інформативних повідомленнях, репортажах) та аналітичних (спортивних оглядах)текстах сучасної української газетної періодики є прикметникові означення,утворені від географічних назв. У такому разі речення не потребують обставинмісця, бо означення виконують подвійну функцію: атрибутивну й обставинну. Напр.:Із власної кишені розплачуються кримські міліціонери і за лікуванняМустафи та Ейваза Хаїрових (Україна молода, 03.03.2009, с 2). Останнімчасом такі означення поширилися і на заголовкові комплекси, де вони чітко іточно номінують місце події: Рекорд брацлавських педагогів (Вінниччина,18.03.2008). Новою є тенденція до посилення атрибутивних функцій відтворюванихреалій за допомогою вживання ступеньованих форм якісних прикметників,активізація яких особливо помітна останнім часом. Вони яскраво виражають категорійне«значення ознаки предмета, що конкретизується як ознака міри якості в ньому»[Островська, 2006]. Напр.: … найсвіжіший запис зроблено після старту на«1+1» телепроекту «Танці з зірками», що полюбився телеглядачам (День,23.10.2007); Здається, ми маємо нагоду спостерігати чи не найцікавіший завсі роки незалежності чемпіонат України (Україна молода, 23.10.2007); На жаль,представникам найдальшої глибинки бракує впевненості (Вінниччина,18.03.2008). Іноді відбувається ненормативний процес ступенюванняприкметникових форм, коли у формі вищого ступеня порівняння виступає відноснийприкметник, напр.: Багато з антонівських планерів у часи своїх перших польотіву київському небі діставали характеристичні ознаки найневибагливіших, найекономічніших…серед свого класу літальних апаратів усього світу (Молодь України,25-29.10.2007).
Дещо порушують архітектоніку інформативного повідомлення про погодухудожньо-публіцистичні вкраплення, як-от дієприкметниковий зворот, якийрозширює семантику постійного означення, на зразок… на наших українськихпросторах ще стоятиме позичена у зими морозна погода (Голос України,28.02.2006), проте вони є колоритними в стилістичному плані, інтригуютьвибагливого читача.
Загальновідомо, що життя української мови у сфері засобів масовоїінформації до періоду проголошення незалежності України перебувало в силовомуполі російської мови, журналісти орієнтувалися на мовну практику центральноїросійської преси [62, с. 9]. Така ситуація негативно вплинула на мовуукраїнської преси. Негативним явищем часів радянщини, наслідки якого маємо ще йсьогодні, є, на жаль, поширене функціонування невластивих українській мовіозначень, виражених формами активних дієприкметників теперішнього часу в різнихгазетних жанрах: (інтерв’ю) Катерина Амосова — автор багатьох наукових праць,чудовий практикуючий лікар, шеф-редактор кількох медичних журналів ідалі, і далі, і далі (День, 08.02.2006); (огляд) Найбільше постраждав зникаючийялівець високий… (Голос України, 24.02.2006); (інформативне повідомлення)Вони (представники Блоку Юлії Тимошенко -1.3.) претендують на лідируючу роль,але не мають союзників (День, 08.02.2006); (допис) Але дорогий цукор нікому непотрібний — ані процвітаючому Заходу, ані нам (Голос України,24.02.2006); (репортаж) Навмисно чи ні, а спровокована молочна криза можезнизити вартість успішно працюючих українських сирзаводів… (ГолосУкраїни, 28.02.2006). Дослідники української мови вважають, що форми активнихдієприкметників теперішнього часу загалом не властиві їй, і якщо тількиструктура речення дає змогу уникнути їх вживання, то потрібно від нихвідмовитися. Натомість доречними будуть описові форми, пор. практикуючий лікар-лікар, який практикує (чи лікар-практик); працюючий сирза-вод — сирзавод, щопрацює, або ж комунікативно-лексичні замінники, пор. лідируючу роль — основну,провідну роль.
Позитивним явищем є активізація прикметникових означень український(українська, українське, українські), національний (національна, національне,національні) у поєднанні з означуваними іменниками влада, суспільство, ринок,позиція, політикум, ліга, рада, особливості і т. ін., що набули статусупостійних означень в інформаційних та аналітичних газетних жанрах. Напр.: УМіжнародному валютному фонді уже чекають листа від української влади (Українамолода, 03.03.2009); Європейців насторожує надмірна політизація українськогосуспільства (Дзеркало тижня, 06.09.2008). У радянський період розвитку мовипреси, зауважує О.А. Сербенська, прикметникове означення український узагалі невживалося, а означення національний повністю зруйнувало свою валентність іфункціонувало лише у поєднаннях «ленінська національна політика», «національнийдохід» тощо [62, с. 373-374]. Нинішня активізація згаданих лексем засвідчуєпостійну потребу в репрезентації суспільно-політичних, економічних, культурнихдосягнень нашої держави в засобах мас-медіа, у відтворенні рис її самобутності,незалежності, національної гордості за вагомі здобутки в певній галузі.
У деяких друкованих виданнях, зокрема міжнародному політичному тижневику«Дзеркало тижня», натрапляємо на цілий комплекс прикметникових означень,поєднаних або синонімічно, або структурно послідовно. У такому разі простеречення набуває урочистої стилістичної конотативності, інтенсифікованоївиразності й поглибленої атрибутивної фактологічності. Пор.: Духовне відродженняяк державна ідеологія, як національна ідея на практиці маєозначати послідовну виважену й відкриту політику, чесні,стабільні й прозорі правила в бізнесі, повну свободу слова і гарантованийсудовий захист конституційних прав людини і громадянина, соціальнусправедливість і захищеність особи, всі необхідні умови длясаморозвитку та самореалізації людини (Дзеркало тижня, 30.05.2009).
Означення в мові сучасної української преси бувають виражені й іншиминеспеціалізованими засобами, зокрема інфінітивом: Цій людині (Є. Товстусі — 1.3.) Бог дарував шляхетне мистецтво пізнавати світ, лікувати його, відтворюватина полотні (Культура і життя, 15.11.2006); займенником: Треба категоричноуникати будь-яких форм політизації бренду Євро-2012 (Високий замок,02.10.2008). У їхньому обмеженому функціонуванні не спостерігаємо якихосьвиразних стилістичних особливостей.
В аналітичних та художньо-публіцистичних жанрах, а також в одному зінформаційних жанрів — репортажі — помітна активізація означень, вираженихсубстантивними словосполученнями, ужитими в переносному значенні. Графічно їхвиокремлюють лапками, зосереджуючи увагу на переносному вживанні, пащ».: Доречі, Президент учора також відзначив свято «останнього дзвоника» (ГолосУкраїни, 30.05.2009); Середина лютого — період «серцевої експансії ‘ вторгівлі (Україна молода, 14.02.2008).
Нерідко сучасні журналісти вдаються до експресивніших означень, утворених«на ходу», спонтанно під впливом певних життєвих асоціацій, вихоплених зпопереднього контексту чи відомих з досвіду як цитати, чим зацікавлюють читача,спонукають до роздумів над актуалізованими відношеннями атрибутивності.Кількість таких означень помітно зростає, структурно вони розгортаються відодного слова до цілої реченнєвої побудови, а нерідко й відтворюються якфразеологізм чи афоризм. Пор.: Урешті-решт… люди кудись постійно поспішають уритмі «не встигаю» (Українська газета, 11-17.2007). Інформативноїнасиченості повідомленню за наявності лише одного акту предикації нерідконадають прикладкові конструкції, у яких атрибутивне значення розширюєтьсядодатковими змістовими і структурними (прикметниковими,прийменниково-відмінковими та ін.) компонентами, що формують цілісну назвупевної події, напр.: Надра Банк презентував кредитний пакет «Житловірішення»(День, 23.10.2007); У «Главред-медіа» відбулася зустріч «Книжковийвересень» проекту братів Капронових «Книжкові сезони» (Високийзамок, 02.10.2008). Виокремленні поширені означення-прикладки мають найбільшефункціональне навантаження, вони в стислій формі поглиблюютькомунікативно-змістовий аспект повідомлення, тому й типові для інформаційнихміні-жанрів — дописів, інформативних повідомлень, хронік.
Важливим структурно-семантичним компонентом речення є також додаток, якийпозначає зв’язок між «діями, станами або ознаками і відповідними об’єктами(предметами, поняттями, особами), на які ці дії, стани або ознаки переходять, зякими вони безпосередньо пов’язуються або для яких вони є джерелом виникнення»[21, с. 181].
Широке коло об’єктних відношень у мові українських газет початку XXI ст.окреслюють інші відмінкові форми, як з прийменниками, так і без них, однакякоїсь функціонально-стилістичної специфіки вони не виявляють. Пор.: В Україніпотрібні єдині тарифи на комунальні послуги (Сільські вісті,03.03.2009). Спостерігаємо лише семантичні зміни у використанні додатків. Усепомітнішою стає відмова журналістів від об’єктних лексем, калькованих зросійської мови, натомість функцію додатків виконують питомі українські лексеми,як-то перемовини, низка, українськість і под., що засвідчує процес українізаціїмови преси, пор. переговори і перемовини, ряд і низка. Напр.: Сама Прем’єрзаявляє, що вона особисто проводитиме перемовини про постачання газу (Українамолода, 12.02.2008); Ця операція спровокувала низку бійок (ГолосУкраїни, 08.11.2007).
Ознакою часу слугують додатки, що називають осіб за професією, посадою нарозмовний кшталт, як-от: Кіношникам глава держави доручив створитидокументальний та художній фільми, пов’язані з виступом Івана Мазепи… (Українамолода, 23.10.2007). Тяжіння до розмовності активізує емоційно-експресивну«ноту» висловленого, спрощує його офіційний струмінь.
Поширеною є тенденція до активного використання прямих та непрямихдодатків, виражених переважно іменниками у знахідному, родовому та орудномувідмінках, у структурі газетного заголовка, де вони перебирають на себе логікувикладу і значною мірою актуалізують об’єктну, адресатку та інструментальну стилістичніфункції. Пор.: Поляки не можуть сплатити борги (Експрес, 04-11.06.2009);Потрібно надолужити втрачений час (Урядовий кур’єр, 18.03.2008); Знайшлиснаряди і гранату (Вінниччина, 28.03.2008, с 1); Українськічехи здивували Прагу (Урядовий кур’єр, 03.10.2008); «Шахтар» втрачає лідерство(Вінниччина, 25.03.2008).
У пошуках оригінальності, нестандартності журналісти вдаються дозаголовків, у яких одним із важливих компонентів є займенниковий додаток. Такізаголовки інтригують нечіткістю, невизначеністю, спонукають до обов’язковогопрочитання публікації, тобто реалізують у мові української преси функцію впливуна читача. Пор.: Про що мовчать президентські бджоли (Голос України,08.11.2007).
Лише зрідка, здебільшого в регіональних газетах, простежуємо поодинокідодатки, що повторюють риси штампованості радянської преси, напр.: Результатипраці колективу вселяють оптимізм (Вінниччина, 18.03.2008).
У мові сучасних українських газет дедалі частіше натрапляємо нафункціонально тотожні одиниці, пов’язані з активною дією контамінації, якукваліфікують як імітацію процесу говоріння: «ми наче спостерігаємо формуваннядумки.., ковзання з однієї конструкції на іншу, коли пошуки відповідних«класичних форм» речення виявляються ускладненими через безпосередністьспілкування і відсутність можливості обдумування та продумуваннявисловлення…» [18, с. 206]. Напр.: Згадаймо приниження черг, дефіцитів,хамської поведінки продавців радянської системи торгівлі та громадськогохарчування, які неодноразово повторювали «вас багато, а я одна», або «якплатять, так і працюю» і, затямивши це, почувалися елітою суспільства (ГолосУкраїни, 11.04.2006). У поданому реченні виокремленні предикативні одиницізаступають додатки, що призводить до «актуалізації внутрішньо-реченнєвогоаналітизму, оскільки деформуються закономірності синтаксичного зв’язку призбереженні валентно-зумовлених смислових відношень» [32, с. 139]. Заповнюючипридієслівну позицію і втрачаючи ознаки речення, предикативні одиниці «васбагато, а я одна», «як платять, так і працюю « втягуються у сферуоб’єктних відношень. Таке входження предикативних одиниць до системи відношеньчленів простого речення — нове явище в мові преси, яке засвідчує процес«оживлення» її синтаксичних одиниць, створення за допомогою їх стилістичнихрозмовних конотацій, що повинні інтригувати читача.
Виявляють тенденцію до ширшого вживання низки однорідних додатків,виражених відмінковими формами іменників або інфінітивами, що поширює контекстиоб’єктними характеристиками предметів, явищ, процесів, посилює стилістичнувиразність речень, їхню інформаційну вичерпність, напр. Невелика затишнабудівля у центрі Києва, здається, самим своїм існуванням кидає викликмогутньому наступу урбанізації, будинкам-монстрам, скупченнюлімузинів… та зденаціоналізованим перехожим, для яких рідна українськамова ще й досі рідко вживана… (Культура і життя, 18.10.2006). Уживання обставиняк другорядних членів речення випливає з «конкретної потреби схарактеризуватидію щодо способу, часу, місця, причини, умови, міри і ступеня її перебігу» [32,с. 192].
Найтиповішими в мові української преси початку XXI ст. є обставини місцяі часу, ужиті в одному реченнєвому контексті, здебільшого поряд. їх можнавважати специфічними синтаксичними одиницями інформаційних міні-жанрів,оскільки, слугуючи чіткими відповідями на питання коли? де?, вони найкращевиконують номінативно-фактологічну стилістичну функцію. Констатуємо їхнєусталене розташування — препозиція до основного викладу, напр.: 29 травня в нашійкраїні вперше буде проведено Міжнародний день здорового травлення (ГолосУкраїни, 27.05.2008); У травні 2009 року в Латинській Америці і країнахКарибського басейну з’явиться один з найдешевших мобільних телефонів усвіті (Урядовий кур’єр, 07.03.2009). Як і в радянський період [46, с. 122], умові сучасної української преси обставини місця виражені здебільшого іменником- власною географічною назвою з прийменником, розташовані переважно на початку,рідше — всередині чи наприкінці речення, виконують указівну стилістичну функціюі є прерогативою лише інформаційних жанрів: У Донецьку відбулося засіданняобласного оргкомітету з проведення юнацького (U-19) чемпіонату Європи зфутболу… (Урядовий кур’єр, 07.03.2009); У Дніпропетровську завершенірятувальні роботи на місці будинку, зруйнованого вибухом побутового газу (День,23.10.2007). Активне використання обставин часу в мові сучасної українськоїпреси зумовлене «потребою фіксації ситуації у якійсь точці часового відрізка»[81, с. 9]. Вони виражені переважно прислівником, прислівниковим сполученням числовосполученням з тим самим функціонально-синтаксичним значенням, що йприслівник, напр.: Сьогодні рада національного банку України на своємузасіданні має намір розглянути аргументи правління НБУ зі зміцнення офіційногокурсу гривні (Голос України, 27.05.2008). Нещодавно уряд ухвалив низку рішеньдля підтримки вітчизняних м’ясовиробників… (Молодь України, 04-08.09.2008);… Міжнароднийфорум поліпшується з року врік (День, 23.10.2007).
Не меншою активністю вирізняються нові обставини цьогоріч, сього-річ, якіпостали внаслідок злиття основ іменникових словосполучень цього року, сьогороку: Цьогоріч експортні відвантаження підприємств Сумщини порівняно зминулим рокам зросли на третину з лишком (Голос України, 11.10.2007);… громадськимиспостерігачами не зможуть бути родичі або педагоги тих, хто цьогоріч проходитиметестування (Урядовий кур’єр, 26.03.2008).
Інноваційним явищем є і широке вживання розмовних лексем насамкінець (пор.синоніми наприкінці, під кінець, на завершення всього), перегодя (пор. синонімизгодом, потім, пізніше) та дещо призабутої лексеми понині (пор. синоніми досі,до цього часу): Насамкінець на голосування було поставлено проектпостанови про призначення Валентина Наливайченка головою Служби безпеки України(Голос України, 04.09.2008). Особливою активністю в мові української пресиозначеного періоду вирізняється прислівник поспіль, уживаний замість звичного підряд,напр.: Другий рік поспіль на цей захід збираються вітчизняні таміжнародні фахівці з метою дослідження питань удосконалення стандартів якостіпитної води… (Україна молода, 23.10.2007); Ми вже другий рік поспіль виставляємосяу Парижі (Вечірній Київ, 11.10.2007); Третій рік поспіль львівськаміська рада разом з громадською організацією «Молодіжна альтернатива « залучаєстудентів до стажування в Ратуші (Урядовий кур’єр, 07.03.2009); Фестиваль-ярмарок…ось уже дванадцятий рік поспіль проводять у столичному Будинку вчителя (Урядовийкур’єр, 26.03.2008). Зважаючи на потребу акцентування не лише на місці й часовідії, а й на її результатові чи характеристиці, у мові сучасних українськихгазет так само активно використовують обставини способу дії. Але на противагурадянському періодові розвитку преси, де вимушена патетика, захопленість,штучно витворений оптимізм зумовлювали поширені вислови з обставинами способу дії,міри та ступеня її перебігу на зразок працювати з вогником, трудитися знебувалим ентузіазмом, трудитися з повною віддачею сил [70, с. 119],працювати по-ударному, значно випереджати графік [42, с. 124],нині спостерігаємо активізацію прислівників заледве, побіжно, вочевидь, украй,вельми, радше, дедалі тощо з іншим значенням і стилістично нейтральним,непафосним забарвленням, які в газетному контексті виконують передусім декоративнустилістичну функцію, пом’якшуючи стиль викладу, пожвавлюючи, відсвіжуючиматеріал, а не інформативно-оцінну. Пор.: Температура вересневого моря заледвесягала 12 градусів (Високий замок, 04.10.2007); Однак серед скупогопереліку ухвалених рішень… побіжно згадується перелік об’єктівнерухомого майна комунальної власності народу… (Голос України, 08.11.2007).
Лише зрідка в деяких обставинах помітні залишки штампованої мовирадянських часів, пор.: Наша держава неухильно дотримується політикивизнання «одного Китаю» (Урядовий кур’єр, 26.03.2008). Такі обставини єстилістично нейтральними, семантично «затертими» унаслідок тривалоговикористання.
Часто обставини способу дії стилістично забарвлюють сучасний газетнийконтекст, надаючи йому розмовності чи художності, напр.: Постійному суперникукиян у боротьбі за «золото « в останні роки — «Азовмату» — перемога далася кудиважче (Україна молода, 23.10.2007); Наш суддя вирішив, що молодогофорварда варто повчити уму-разуму, аби не падав занадто картинно (Українамолода, 23.10.2007). У такий спосіб пожвавлюють виклад, інтригують читача.
Нерідко натрапляємо на фразеологізовані обставини. На думку B.C. Ващенка,фразеологізація другорядних членів речення уже сама по собі є стилістичнопозначеною, бо фразеологізовані сполуки «стилістично загострюються, художньоувиразнюються» [17, с. 344]. Напр.: Вони діяли, як кажуть у подібнихвипадках, по гарячих слідах (Вінниччина, 18.03.2008). Дещо рідшев газетних текстах використовують допустові обставини, що «визначають умови,всупереч яким відбувається дія або триває стан» [26, с. 149].Найтиповішим засобом вираження допустовості є прийменники попри,усупереч/всупереч, незважаючи на у сполученні з іменниковими формами в певномувідмінкові, напр.: Попри всі негаразди, мультфільм здобувнеабияку славу у рідній Японії та став учасником Венеціанського кінофестивалю (ВечірнійКиїв, 11.10.2007); Всупереч спробам Кабміну зупинити подорожчанняхлібної, молочної, м’ясної продукції і соняшникової олії за допомогоюпідписання меморандумів і надання місцевим органам влади права встановлюватиторгові надбавки, інфляція дев’яти місяців досягла 8,6 % — найвищого рівня з2000 року (Українська газета, 11-17.10.2007); 3 грудня минулого року ціни нахлібобулочні вироби таки зросли, незважаючи на усі заходи ззапобігання їх підвищення (День, 19.04.2008).
Інші семантичні групи обставин уживають зрідка, за потреби актуалізуватив реченні умовні, цільові, причинові та інші відношення. Варто зазначити, щоз-поміж обставин умови на увагу заслуговують ті, до складу яких уходитьпохідний прийменник у разі (пор. у цьому разі, у такому разі, уразі створення,уразі застосування, уразі виникнення і под.), який поступово заступає сьогоднікалькований з російської мови прийменник.у випадку, хоч цілком не витіснивйого з ужитку. Пор.: У цьому разі наживку воно (МЗС України — 1.3.) проковтнуло,оскільки жодної реакції не було (Голос України, 07.11.2007); У такому разі…добирають стимулювальну терапію (Наддніпрянська правда, 30.03.2007); Партіярегіонів не має наміру брати участі у роботі виконавчої влади у разі створеннякоаліції між БЮТ і «НУ-НС» (Голос України, 08.11.2007); У випадку застосуваннязброї миротворці керуються Статутом гарнізонної та вартової служби… (Дзеркалотижня, 30.05.2009).
Цільові обставини нерідко вживають у препозиції до основногоповідомлення, як-от: Наводити лад викликали міліцію (День, 23.10.2007). Такаінверсія виконує важливу акцентуаційну стилістичну функцію, актуалізуючи не діючи суб’єкт, а мету реалізації дії, і є типовою для коротких дописів.
Функціонування простих речень у мові української преси початку XXI ст.детерміноване симбіозом традиційних і нових тенденцій, які виявляємо в межахпростого неускладненого (двоскладного й односкладного) та простого ускладненогоречень, а також речень, різних за модальністю та експресією.
Отже, стилістичне навантаження двоскладних речень зумовлене передусімфункціональними виявами їхніх головних і другорядних членів. Помітними є зміниу структурно-семантичній репрезентації підмета: на тлі переважного вживанняпідметів, що позначають традиційні назви осіб, явищ, процесівсуспільно-політичного життя, пасивізації деяких найменувань у ролі підметів,активно вживаних у радянські часи, актуалізуються нові, здебільшого простіпідмети, виражені іменниками чи займенниковими іменниками у формі називноговідмінка, пов’язані з назвами суб’єктів політики, політичних груп і напрямів.Різноплановим є і їхнє стилістичне використання — від нейтральногономінативного позначення до експресивно-оцінного — у разі субстантивації,метонімічної транспозиції, оказіонального творення. Вибір простої чи складеноїформи підмета визначає тематика, жанрова специфіка та індивідуальність авторагазетної публікації.
2.3 Стилістичне використання односкладних речень
У синтаксичній системі типів простого речення односкладні конструкціїстановлять своєрідну щодо структури і змісту синтаксичну категорію, яка своїмирізновидами, функціональними виявами істотно розширює виражальні можливостівсієї системи [68, с. 3]. До того ж, вони репрезентують гнучкість мови, їїздатність слугувати синтаксичним засобом створення розгорнутих, різноаспектних,різно-скерованих висловлень [25, с. 6] та стилістичним засобом вираженнянайтонших значеннєвих відтінків. Дослідження таких структур у газетній мовінабуває актуальності на сучасному етапі розвитку мови й лінгвістичної наукизагалом, коли увагу мовознавців переорієнтовано з вивчення проблем пасивногосинтаксису на активний, динамічний. У контексті згаданої динаміки перебуває йстилістичний потенціал односкладних структур, уживаних в українських газетнихтекстах.
За спостереженнями В.І. Кухарєвої, односкладність як комунікативно йкогнітивно релевантне синтаксичне явище української мови досить своєрідновиявляє себе в різних стилях [48, с. 3]. Не є винятком і газетна мова — різновид мови публіцистичного стилю, у якому автори матеріалів (журналісти чидописувачі) майстерно використовують односкладні конструкції задля успішногосприйняття їх читачами та досягнення поставлених завдань. На нашу думку,функціонально-стилістичний аналіз згаданих конструкцій, спостереження за їхньоюкількісною реалізацією в мові сучасних національних газет дасть змогу з’ясуватиспособи вираження стильових рис публіцистичної мови кожним ізфункціонально-синтаксичних різновидів односкладних речень.
Означено-особові речення як репрезентанти стильової економності.
Усі комунікативні односкладні структури з головним членом — особовоюформою дієслова, що визначає особу-діяча, — мають своєрідний синтаксичний тастилістичний потенціал. їх використовують в газетній мові за відсутності«потреби в логічному виділенні особи (осіб) у таких займенникових формах, якформи 1-ї або 2-ї особи однини чи множини» [25, с. 239]. Напр.: Низькодо землі кланяюсь тобі, нескорима, мудра, миролюбива, вільна громадоУкраїни! (Літературна Україна, 13.01.2005); Пам’ятаю себе у далекомусерпанку дитячих років… (Культура і життя, 15.11.2006); 3 цікавістю переглядаюгосподарські поради, рекомендації лікарів (Голос України, 18.05.2006); КартиниВіктора Гонтаріва не сплутаєш ні з чиїми іншими (Культура і життя, 01.11.2006).
Уживані в українських газетних текстах початку XXI ст. означено-особовіречення реалізують свої специфічні стильові риси: стислість, економність,яскраву виокремленість на тлі звичних двоскладних реченнєвих структур.Здебільшого інформативність двоскладних й односкладних речень збігається,натомість чітко проступає стилістичне забарвлення останніх. Пор.: Просторозповідаю про поточні проблеми (Голос України, 19.05.2006) і Просто ярозповідаю про поточні проблеми; Проте відзначимо і переможених (ГолосУкраїни, 19.05.2006) і Проте ми відзначимо і переможених. Поява підметав порівнюваних двоскладних реченнях змінює їхні значення, акцентуючи на особі,способі дії, а не на самій дії: у першому зіставленні — саме я розповідаю провсе, а не хто-небудь; у другому — хтось інший у такій ситуації їх би невідзначив, але ми це зробимо. Односкладні ж означено-особові речення чіткопереносять акцент із виконавця дії на дію, є стилістично індивідуальними,зумовленими комунікативною потребою економного вираження думки.
Означено-особові речення широко використовують у діалогічному мовленнітаких жанрових різновидів, як інтерв’ю, нарис, байка, гумореска і т. ін., що єзакономірним, оскільки воно, створюючи колорит розмовності, тяжіє домаксимального спрощення.
Специфічне призначення неозначено-особових речень
Неозначено-особові речення в сучасній українській газетній мовітрапляються дещо рідше, ніж означено-особові, проте не поступаються перед нимиза стилістичною значущістю, бо акцентують на виконуваній дії та її об’єктові, авиконувач дії залишається на другому плані. Напр.: Такі бібліотеки називаютьмедіатеками (сховищами інформації) (Сільські вісті, 06.07.2006); Таких, якправило, недолюблюють… (Голос України, 23.06.2006); Література в Україні щене покликана… Нас не кличуть (Літературна Україна, 22.12.2005); У нассахаються консерватизму, як чорт ладану (Україна молода, 14.07.2005); Усімміським головам одягатимуть невдовзі оновлений ланцюг бургомістра яксимвол усенародної поваги та відповідальності перед виборцями (Україна молода, 29.07.2005).Як зазначає П.С. Дудик, «неозначеність суб’єкта дії в таких реченнях — основнаспецифіка їх змісту, те, що з логічно-значеннєвого боку відрізняє їх від реченьусіх інших типів; головне ж для неозначено-особових речень — сама дія, яканазивається і стоїть у центрі уваги» [25, с. 71]. Ця специфіканеозначено-особових речень спричиняє їхнє використання в сучасному українськомугазетному тексті зі стилістичною метою неназивання виконавця дії, позбавленняйого ефекту присутності в діалогічному чи монологічному викладі з певнихпричин: невідомості, умисності або перебування поза інтересом мовця чи авторапублікації. Комунікативні ситуації їхнього вживання можуть бутинайрізноманітнішими, як-от:
— виконавець дії відомий мовцеві й адресатові мовлення або відомий лишеодному з них, але називати його з певних причин непотрібно, напр.: Вінницькимшколярам роздаватимуть диски українських зірок (Молодіжна газетаВінниччини, 04.04.2006) — журналіст, якому відомі всі подробиці акції, певнимчином інтригує читача, бо той, зрозуміло, ще не знає про ініціатора подарунків;
— виконавець дії невідомий, напр.: Саме тут збувають більшістьвідверто неякісних, контрабандних та фальсифікованих товарів (Голос України,09.02.2006);
— особу виконавця дії підказує ситуація, напр.: Хліб завозять ізпідприємства за 60 кілометрів од нас (Сільські вісті, 06.07.2006, с 2) — читачбез зусиль зрозуміє («відтворить») тих осіб, які виконують дію. Як бачимо,кожна з названих комунікативних ситуацій якнайповніше репрезентує специфікуінформаційних газетних повідомлень, які мають найбільший спектр використання,переважно через можливість широкого застосування в щоденних газетах разом іздругорядною сенсаційною інформацією на шпальтах.
Установлено, що за допомогою неозначено-особових речень автори публікаційнерідко акцентують на аргументові, який слугує функціонально-стилістичнимстрижнем різних за обсягом дописів, інформативних повідомлень, хронік,репортажів як жанрів інформаційного різновиду сучасної української періодики.Пор.: День Європи відзначають в Україні вже четвертий рік (ГолосУкраїни, 17.05.2006, с 36); Період 2003-2004 року на заводі згадуютьяк «чорні роки « в історії підприємства (Голос України, 19.05.2006, с 10);Його підозрюють у крадіжці запчастин до сільгосптехніки йсамогоноварінні (Голос України, 14.05.2006, с 3). У таких конструкціяхаргумент, факт, подія є вагомішими в змісті повідомлення, вони ніби«затушовують» усе інше. Наприклад, увесь зміст речення У Черкасах за вилов рибив період нересту до відповідальності притягують професійних рибалок (ГолосУкраїни, 18.05.2006, с 3) охоплює запитання Що відбувається з рибалками?, бодля мовця не важливо, хто притягує рибалок до відповідальності, навітьвизначення більш конкретної назви установи, яка виконує згадану дію, дляжурналіста є неістотним, а то й неможливим, а для читача — непотрібним. Саметакі оперативні міні-повідомлення потребують односкладних неозначено-особовихречень як найбільш семантично вагомих, структурно і стилістично доречнихсинтаксичних конструкцій. Стилістичне призначення неозначено-особових реченьякраз і полягає в тому, що автор свідомо не називає діяча, використовуючи втакий спосіб стилістично вмотивований мовно-художній прийом, вибудуваний накомунікативно своєрідних перевагах названих структур. Ці конструкції даютьзмогу цілком абстрагуватися від осіб-виконавців, їх використовують здебільшогов розповідях про якусь колективну діяльність, напр.: Для проведенняоглядів-концертів залучатимуть не лише вчительські та учнівські громади,батьківські комітети і піклувальні ради ЗОНІ, а й органи місцевогосамоврядування, мешканців сіл, містечок і міст (Голос України, 19.05.2006, с12); На шахті імені Барокова за добу споживали 70 тонн вугілля… (ГолосУкраїни, 19.05.2006, с 8); Справу передали до суду (ГолосУкраїни, 19.05.2006, с 11).
Аналіз газетної мови останніх років засвідчує тенденцію до різногоморфологічного вираження головного члена неозначено-особових речень у двохконтекстах: у власне-контекстах домінують ті, головний член яких вираженийдієсловом у формі III особи множини теперішнього часу, у заголовковихмедіагекстах — ті, головний член яких експлікований формою III особи множинимайбутнього часу або множинною формою минулого часу. Неозначено-особові реченняз головним членом у множинній формі умовного способу газетній мові не властиві,бо такий спосіб його вираження, на нашу думку, не сприяє адекватному йоперативному відображенню дійсності, а отже, й можливості формуваннягромадської думки [11, с. 4-5]. Пор. речення, узяті з власне-контексту: Доречі, на території великих сільських рад молоко вже заготовляють у такийспосіб (Голос України, 09.02.2006); Останніми роками багато уваги приділяютьбутильованій воді як мінеральній, так і звичайній питній (Україна молода,23.10.2007) та речення, що входять до заголовкових комплексів: Улюблену модельЛеоніда Брежнєва виготовлять за 40 тисяч євро (Газета по-українськи,11.10.2007); Упорядкують вулиці (Вінниччина, 19.01.2007); Відремонтують20 міських доріг (Газета по-українськи, 11.10.2007); На дзвінки за кордономзапровадили постійні тарифи (Газета по-українськи, 11.10.200); У виборі непомилилися (Вінниччина, 19.01.2007); Воювали за рідну землю (Сільськівісті, 28.12.2006); Поділили бюджетний «пиріг» (Вінниччина, 23.01.2007);За виступ на Черкащині Боярському заплатили 20 тисяч євро (Газетапо-українськи, 11.10.2007); Школярам урізали обіди (День, 23.10.2007); Офіцерапозбавили військового звання (Голос України, 08.11.2007).
Характерно, що згадане домінування неозначено-особових речень у ролізаголовків з окремими формами вираження головного члена найбільш типове дляінформаційних газетних жанрів — передусім хронікальних, коротких і розширенихдописів, рідше — репортажів та інтерв’ю. Заголовкові комплекси аналітичних та художньо-публіцистичнихжанрів зазвичай компонують різними за формами вираження головного членанеозначено-особовими реченнями. Проте в усіх газетних жанрах такі реченнєвізаголовкові структури дають змогу лаконічно синтезувати основну новину,посилити офіційність повідомлення [53, с. 53-54]. До того ж, активне вживанняїх на шпальтах української преси засвідчує вияв однієї з ознак сучасногогазетної мови — стилістичного динамізму [58, с. 23-27], спричиненого потребоюзосередити увагу реципієнта на основних моментах змісту, зокрема на дії,усуваючи з викладу суб’єкт цієї дії, що інтригує, переконує, викликає неминучебажання дізнатися, про кого йдеться в публікації.
Неозначено-особові конструкції активно вживають і як «стандартні формулидля повідомлення про розшук зниклих людей» [28, с. 208] у короткихгазетних дописах: У Чернівецькій області розшукують Івана з села ОстрицяГерцаївського району (Голос України, 19.05.2006, с 8); Маргариту розшукуютьна Житомирщині. На вигляд дівчині 13-14 років, зріст приблизно 155 см, худорлява (Голос України, 09.02.2006, с 11). Активізація таких стандартних побудов умові українських газет відбулася відносно недавно й зумовлена актуалізацієюнегативних реалій сучасного суспільного життя.
Варто зауважити, що в мові української преси початку XXI ст. якіснозмінилося семантичне наповнення головного члена неозначено-особових речень: назміну словосполученням рапортують про виконання, додають у роботі, примножуютьуспіхи, запалюють особистим прикладом, показують зразки сумлінної праці тощо,які здебільшого відображали специфіку трактування культури праці всоціалістичному суспільстві [68, с. 374], прийшли дієслівні словосполученняіншого плану, як-от: експропріюють товар, ділитимуть посади, зарплату «вибивають«, податки сплачують та ін., що репрезентують сучасні суспільні та економічніявища й набувають нової семантико-стилістичної значущості в газетномуконтексті. Пор: колишнє… сьогодні вже рівняють крок на правофланговихтрудового суперництва і нинішнє Там експропріюють товар нахабно і безкарно (ГолосУкраїни, 08.11.2007, с 21).
Отже, у використанні структурно-граматичних типів присудка такожпростежуємо нові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражаютьрізноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичнихзначень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності.Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну,стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівнийприсудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістичномарковану предикативність, типовими засобами реалізації якої євигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.
Істотно розширилося коло синонімів у ролі модальних, фазових такаузативних дієслівних допоміжних компонентів дієслівного складеного присудка, актуалізованихунаслідок суспільних змін та тенденцій до увиразнення газетної мови.Найпоширенішим є модальне значення волевиявлення, зреалізоване багатьма синонімічнимидієсловами. Використання спеціалізованих та неспеціалізованих форм дієслівногоскладеного присудка детерміноване жанровим різновидом газетного матеріалу:деталізація подробиць факту чи події в дописах та репортажах спричиняє активневживання спеціалізованих форм, потреба в майстерному поєднаннілітературно-образної стилізації, розмовних елементів із власне-газетним стилемвикладу, найтиповіше зреалізована в нарисах, есе, репортажах-роздумах, зумовлюєфункціонування неспеціалізованих форм дієслівного складеного присудка.
РОЗДІЛ ІІІ. СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРОСТИХ УСКЛАДНЕНИХ РЕЧЕНЬ
3.1 Проблеми дослідження речень зі вставними і вставленимикомпонентами
У «лінгвістиці останніх десятиліть значно пожвавилося дослідженняреченнєвих елементів «модифікаційно-супровідного (інфраструктурного) рівня»[29, с. 3] – вставних та вставлених одиниць як досить об’ємних, виразноіндивідуальних і достатньо типових засобів мовного вираження думок, почуттів.Зацікавлення ними постало у зв’язку з новими концепціями, зорієнтованими навивчення загальнонаукової проблеми «людина в мові» або «мова в дії», колиакцентують на діяльнісній сутності людини, яка повідомляє про факти чи події,реагує на них, по-своєму вербалізує почуття і бажання в процесі пізнавальноїдіяльності, словесно формує поняття, думки, висновки, спонукає співрозмовникадо дії тощо [63, с. 4-5]. Таку різноманітність мовленнєвих потреб і виявів усвоїй комунікативній завершеності реалізують передусім засобами синтаксису,зокрема й системою вставних конструкцій, які утворюютькомунікативно-прагматичну категорію із загальним змістом суб’єктивного,оцінного ставлення мовця до висловленого ним, та вставлених компонентів зрізним ступенем комунікативності, які можна кваліфікувати як додаткові, побіжніповідомлення, що переривають основний виклад за допомогою інтонаціївставленості [75, с. 169].
Проблема метатекстових елементів, якими є вставні та вставлені одиниці,здавна привертала до себе увагу російських та українських мовознавців. Вонинеодноразово досліджували їхні граматичні та семантичні особливості [Аникин,1956; Кулик, 1965; Дудик, 2002; Шульжук, 2004 та ін.], аналізували вставніелементи як один із засобів вираження модальності речення [Виноградов, 1972;Кадомцева, 1972; Немец, 1983; Галена, 1990; Загнітко, 2004а; Агафонова, 2006],з’ясовували їхні інтонаційні можливості [Романова, 1971; Плющ, 1976], вивчалифункціонування вставних і вставлених одиниць у складі різних типів речень ітексту [Амосова, 1971; Олійник, 2002; Грицина, 2002; Оншценко, 2005 та ін.].Комунікативно-прагматичні властивості цих одиниць у художній та публіцистичніймові вичерпно проаналізовано в русистиці [Пантелеева, 2005]. В україністиці їхдосліджено в дисертаційних працях З.П. Олійник та В.І. Грицини [Олійник, 2002;Грицина, 2002]: у першій з’ясовано функціональне значення вставних тавставлених одиниць у структурі художнього тексту (дискурсу) на матеріаліросійської та української мов, у другій — граматичні тафункціонально-семантичні особливості усіх компонентів інфраструктури реченьпубліцистичного стилю української мови, зокрема й вставних та вставленихелементів. Недослідженими залишилися найтиповіші функціонально-стилістичнівияви згаданих інфраструктурних одиниць у сучасній українській газетній мові.
Дедалі ширшого вжитку й стилістичної ваги в мові української пресипочатку XXI ст. набувають вставні та вставлені одиниці. Вставні словазабезпечують реалізацію кількох комунікативно-прагматичних функцій:адресно-маркованої, текстової зв’язності, акцентно-стверджувальної, акцентно-гіпотетичної,фактичної, функції експресивізації мовлення та оцінної. Функції вставленихконструкцій значною мірою інноваційні і виявляються насамперед у розширенніїхнього семантичного та стильового навантаження — доповнювати, уточнюватидумку, конкретизувати кількісні характеристики.
Отже з-поміж вставних одиниць переважають ті, що вказують на джерелоповідомлення. Особливого стилістичного ефекту досягають повторенням вставнихкомпонентів, паралельним суміжним чи дистантним уживанням в одному реченні вставниходиниць різної семантики, що посилює модальність, стилістичну значущістьвисловленого.
3.2 Комунікативно-прагматичні функції та стилістичні виявивставних одиниць
Вставні одиниці отримали неоднакову термінологічну кваліфікаціюмовознавців. їх визначали як «вставні слова, словосполучення, речення» [Кулик,1965; Кадомцева, 1972; Плющ, 1976; Шульжук, 2004], «вставні слова, сполученняслів, речення» [Дудик, 2002], «вставні одиниці» [Грицина, 2002], «вставнікомпоненти» [Загнітко, 2004а], «оцінювальні ква-ліфікатори (вставнікомпоненти)» [Олійник, 2002] і т. ін. Оскільки згадані терміни не маютьпринципових сутнісних відмінностей, надалі послуговуватимемося ними яксинонімічними, кваліфікуючи їх як одиниці, уведені до речення насемантико-комунікативному рівні для вираження ставлення мовця доповідомлюваного з погляду його ймовірності чи неймовірності, способу оформленнядумок, активізації співрозмовника [19, с. 44].
Активізація вставних одиниць у сучасній українській газетній мові єінноваційним явищем на рівні простого речення. На противагу тенденції дозменшення кількості вживання вставних компонентів на шпальтах газет, їхньогоструктурно-семантичного водноманітнення в радянський період [46, с. 55-57; 76,с. 48-49], що компенсувалося ускладненням речень однорідними та відокремленимичленами, спричиненим впливом книжного стилю мови [76, с. 49-50], колостилістичних значень вставних компонентів у сучасному українському газетномуконтексті істотно розширюється. Маючи різне екстралінгвістичне підґрунтя, вонивиконують неоднорідні завдання, реалізують різні комунікативні настанови.
Найактивніше функціонують вставні одиниці, що вказують на джерелоповідомлення: на мою думку, на думку (чию?), за словами.., як то кажуть,мовляв, як свідчить, як повідомили… і т.д. їхня різноманітність і поширення впресі сьогодні вражає, проте не всі вони цікаві чи то в структурному, чи уфункціонально-стилістичному плані.
Спостережено, що такі вставні конструкції за своїм граматичним ладомвідповідають усім вимогам до структурного оформлення двоскладного чиодноскладного речення і здебільшого слугують початком дописів, рідше – репортажівта інтерв’ю, чим специфічно вирізняють інформаційний жанр як такий, що завждитяжіє до стандарту. Художньо-публіцистичним та аналітичним жанрам згаданівставні речення не властиві, що, на нашу думку, спричинено прагненням авторів(журналістів), відшуковувати живі, незатерті для цих жанрів синтаксичніструктури.
Помітно також, що із сполучником як у двоскладному реченні поєднуютьздебільшого дієслова повідомляти, пояснювати, наголошувати, відзначати,заявляти, запевняти, свідчити, засвідчувати в різних видо-часових та особовихформах, в односкладному — головним членом, вираженим предикативним прислівникомвідомо і дієслівною зв’язкою стало (стало відомо) або нульовою формоюдієслівної зв’язки бути (відомо), які виступають здебільшого в обрамленні іншихдодатково-повідомлюваних компонентів. Найбільш семантично придатними длявираження високого ступеня вірогідності поданої інформації, на нашу думку, єдієслівні лексеми повідомляти й пояснювати, що зумовлює активне використання їху мові сучасних національних газет.
Поширеним функціонально-стилістичним виявом вставних одиниць у сучаснійукраїнській пресі є вживання їх на початку кожного, розташованого один за однимдопису, що мобілізує виклад, дає змогу швидко «перемкнутися» з події на подію,чітко розмежувавши основне й супровідне. Цій меті нерідко слугують вставнісловосполучення з прийменником за, пор.: 1.3а його словами, аварійністьдамби наразі становить 93 %. 2. За інформацією джерела, про замінуваннярозповів невідомий черговому місцевого Управління МНС. 3. За данимисиноптиків, висота снігового покриву на Ридбергському перевалі в Альгойєсягала вночі 15 сантиметрів (Молодь України, 01.06-07.06.2006).
На сучасному етапі розвитку газетних жанрів спостерігаємо тенденцію до урізноманітненнявставних речень тієї самої семантики за допомогою видозмін у граматичномуоформленні: уникнення сполучника як, його заміни прислівниками, імплікаціїсуб’єкта, якому належить думка, реалізації структурної неповноти реченняопущенням основних компонентів тощо. Пор.: Замість примирення, стверджуютьжурналісти, вони спостерігають ескалацію конфлікту, а то й відвертий шантаж(Голос України, 25.02.2006, с 3); Більш-менш точно визначена думка пропевну людину, так віддавна стверджують, залежить від того, з якоївідстані ти на неї дивишся (Голос України, 18.03.2006). Усі вставніконструкції, які вказують на джерело повідомлення, у мові української пресипочатку XXI ст. виконують прагматичну адресно-марковану функцію: дають змогуавторові публікації, покликаючись на інше джерело, підвищувати рівеньправдивості інформації в очах читача, погоджувати власну думку з думкоюкомпетентного джерела, знижувати категоричність повідомлення, спонукатиадресата до прийняття авторської позиції.
Другою за активністю вживання в публіцистичному стилі і надзвичайнорізноманітною щодо семантичного наповнення її компонентів є семантична групавставних конструкцій, які вказують на порядок викладених думок, їхній зв’язок,співвідношення загального і конкретного, увиразнення найбільш значущих частин,висновків [18, с. 45]. Сьогодні особливо актуалізованими в ційсемантичній групі постають такі «модальні елементи відприкметникового, від займенниковогота від-числівникового походження» [76, с. 167], як головне, власне, втім(утім), по-перше, по-друге, що вживаються на початку чи всередині речення.Напр.: І головне, звідки тут можуть узятися сильні футбольні клуби? (День,09.11.2007); Власне, головний сюжет книги якраз і полягає в аналізімеханізмів терору голодом, що були застосовані Сталіним щодо українськогосела… (День, 09.11.2007);… місцева рослинність «не мерзне», втім, уразі «затягування» із початком сезону опалення, рослини опиняться під загрозою (ВечірнійКиїв, 11.10.2007). Згадані вставні одиниці втрачають змістову самостійність, щозумовлено специфікою їхніх функцій — слугувати засобом зв’язку міжсинтаксичними конструкціями та оформлювати відношення між ними, тобтофункціонально уподібнюватися до сполучників.
Примітно також, що одні вставні компоненти на шпальтах українських газетостаннім часом зазнають дедалі більшої актуалізації, інші — переходять дорозряду менш уживаних. Так, наприклад, вставне слово утім (втім) активізувалосяв українській періодиці зовсім недавно, бо навіть у найновіших дослідженнях[18, с.45,; 18, с.56] про нього не йдеться. Однак це вставне слово, як івставні компоненти зрештою, одне слово, до слова, словом, скажімо, приміром, увсякому разі, що ж, заповнило газетний простір, витіснивши інші, уживані ранішевставні одиниці, що так само виражають приєднання, додаткову інформацію,доповнення зі значенням виокремлення. Це засвідчує непересічні можливостіукраїнської мови до синонімізації її одиниць й українізацію газетної мовизагалом. Пор. активніше вживані (перша позиція) і рідше вживані (друга позиція)вставні компоненти: утім/проте, зрештою/нарешті; одне слово/одним словом;до слова, словом/до речі; скажімо/зокрема; приміром/ наприклад; увсякому разі/виходить, по суті; що ж/отже). Напр.: Утім, мизалишаємось і боротимемось до перемоги (Вечірній Київ, 11.10.2007); Втім, ярозумію, що Сполучені Штати — не країна-утопія, а тамтешні люди — не живіманекени (Вінниччина, 03.01.2007); Зрештою, чого зараз гадати. Програв,то й програв (Експрес, 08-15.11.2007); Зрештою, Литвин під час виборчоїкампанії не дуже й маскувався (Високий замок, 04.10.2007); Одне слово, презентаціяпройшла піднесено-радісно (Культура і життя, 18.10.2006). За допомогою вставнихслів по-перше, по-друге, по-третє, які значно частіше вживають у сучаснійукраїнській періодиці порівняно з їхнім функціонуванням у попередні роки [46,с. 55-56], декларують основну властивість газетного тексту — його зв’язність.Водночас вони допомагають авторам інформаційно-аналітичних публікацій — репортажів, інтерв’ю, передових статей, кореспонденцій — розв’язуватипрагматичні завдання: логізувати текст, надавати йому стрункості, оформлюватихід міркувань, акцентувати на найважливіших моментах повідомлюваної інформації.У таких контекстах досить помітний посилений вплив наукового стилю з йогоаргументованою організацією на публіцистичний. До того ж, проаналізованийілюстративний матеріал дає змогу зробити висновок про семантичну багатоплановістьцих вставних слів у сучасному українському медіатексті, зреалізовану запринципом стислості в поданні інформації. їх уживають з різноюкомунікативно-прагматичною метою: і для відтворення послідовності явищ,положень. Вставні слова по-перше, по-друге виражають не тільки числовупослідовність думок, але й ступінь їхньої важливості, певної значущості. Засловами В.В. Виноградова, ці компоненти «визначають не лише місце якогосьпункту в низці перерахованих, але й містять його оцінку, його суб’єктивну кваліфікацію»[16, с. 579].
Так само широко представлена в сучасній українській газетній мовісемантична група вставних слів, що виражають суб’єктивно-модальне значеннявірогідності, правдивості того, про що мовиться в реченні чи його окремійчастині, упевненості в об’єктивності поданих фактів [21, с. 46]. Реалізуючипрагматичну акцентно-стверджувальну функцію, вставні одиниці цієї семантичноїгрупи засвідчують нову тенденцію до переважання деяких власне українських,некалькованих з російської мови вставних слів та словосполучень, як-от: щоправда,воістину, звісно, природно, імовірніше, найвірогідніше, певна річ, позасумнівом. їхнє домінування на тлі інших вставних одиниць цієї семантичної групинастільки помітне, що можна впевнено констатувати типовість уживання названихвставних слів в українських центральних і регіональних газетних органах. Напр.:Щоправда, так звана незалежна експертна група була створена за рішеннямсамої наглядової ради «Дніпрогазу» (Україна молода, 23.10.2007).
На думку авторів колективної монографії «Мова і час», подання інформаціїв газеті потребує «розбавлення інформаційно-змістових стандартів експресивнимизнахідками» [78, с. 167]. До таких «знахідок» Г.М. Акимова зараховує і вставніконструкції, уживані поряд із парцельованими, ланцюжковими номінативними тощоструктурами [5, с. 87-89]. Проте не всі вставні компоненти і не в кожномугазетному жанрі мають однаковий експресивно-емоційний заряд. Так, експресія,зреалізована вставними реченнями розмовного характеру з елементами неповноти внарисі, репортажі, сприйматиметься вишуканіше, виразніше, аніж у хронікальномудописі, бо останній зрідка послуговується згаданими одиницями. Пор.: (репортаж)Науково-технічний поступ, нові технології неминуче мали вплинути на станнародно-ужиткового мистецтва, і, чого там приховувати, несли в собізагрозу знівелювання (Культура і життя, 18.11.2006).
Мовна організація тексту, зокрема максимальне поєднання в ньомустилістичних елементів, що контрастують, надає сьогодні газеті популярності йдохідливості. Найбільший стилістичний потенціал у цьому плані виявляютьфразеологізовані вставні речення що не кажіть, що й сказати, як не крути іпод., які лише останнім часом почали з’являтися на шпальтах українськоїперіодики, але стрімко набули популярності як структури мовленнєвої образностіавтора, мови загалом, їхньої розумової й почуттєвої розмаїтості, неповторноїіндивідуальності. Пор.: Що не кажіть, Україні потрібна стабільність.Спокійна сита стабільність звіроферми (Українська газета, 11-17.10.2007); Українцівпобільшало, але якісних гравців, що не кажіть, бракує (Експрес,08-15.11.2007); Що й сказати, це футбольне літо залишиться незабутнім…(Молодь України, 20-26.07.2006); Як не крути, а Тимошенко іЮщенко приречені йти по життю разом. Інакше — програють обоє (Високий замок,04.10.2007). Такі вставні конструкції, на нашу думку, передають найвищийступінь вірогідності, указують на безальтернативність, а тому здатні надаватипубліцистичним текстам — здебільшого репортажам, нарисам, інтерв’ю такореспонденціям — довірливого, безапелятивного характеру. Саме цим зумовленаїхня надзвичайна активність у сучасній українській пресі і водночас уростання вречення в ролі стилістичного чинника, здатного маркувати найтривіальнішийзміст, знижувати категоричність думки, оптимізувати спілкування, виражатирізнопланові емоційні кваліфікації.
Стилістично маркованими мовними засобами постають і деякі вставніконструкції досить поширеної семантичної групи зі значенням невпевненості,припущення, сумніву. Помітна передусім надмірна актуалізація вставних слів таречень розмовного характеру гадаю, як на мене у жанрах інтерв’ю та нарису натлі інших вставних одиниць цієї самої групи, що сприяє діалогізаціїусно-розмовної мови, відтвореної на газетній шпальті, пор.: Гадаю, запропонованеІнститутом урбаністики нестандартне рішення депутати Київради підтримають (ВечірнійКиїв, 11.10.2007); Гадаю, про це мріють усі гравці (Високий замок,04.10.2007); Гадаю, що все-таки Партія регіонів нині поступововизначається зі своєю поствиборною стратегією (Експрес, 08-15.11.2007).Спостережено також появу й стрімку активізацію в мові української пресивставних слів схоже, вочевидь, ймовірно замість узвичаєних, донедавна широковживаних у публіцистичному стилі вставних слів мабуть, напевне, очевидно [46,с. 56]. Пор.: Схоже, Литвину треба добряче попектися, аби зрозуміти, щобезпринципність у політиці таки карається (Високий замок, 04.10.2007). Такеперехрещування старих і нових тенденцій уживання вставних слів надає газетнимтекстам стилістичної значущості.
У ролі важливого синтаксичного засобу для здійснення ефективноївербальної комунікації в сучасному українському медіатексті функціонуютьвставні конструкції, «звернені до співрозмовника, щоб активізувати його увагудо повідомлюваного, викликати певне реагування з приводу висловленого» [18, с.48], оскільки вони володіють широким комунікативно-прагматичним потенціалом івдало, на нашу думку, підтримують та стабілізують соціальні відношення,виконуючи фактичну функцію мови [32, с. 177]. Це породжує різноманітні виявистилістичної взаємодії згаданих вставних конструкцій, бо в процесівстановлення, підтримування чи завершення мовленнєвого контакту мовцеві(авторові) потрібно зосередити увагу читача на всьому реченні чи якійсь йогочастині, тому фактичний елемент буде у пре- чи інтерпозиції. Пор.: Знаєте, уКиєві сила-силета машин… (Київські відомості, 09-15.11.2007, с 8). Такіінтимізовані засоби підтримування контакту зі співрозмовником конче потрібнігазетній мові, передусім жанрові інтерв’ю, рідше — репортажеві, їх кількістьпомітно зростає. На противагу В.І. Грицині, яка за ступенем уживаності впубліцистичному тексті ці засоби порівняно недавно поставила на п’яте місце[18, с. 48], ми, спираючись на свої спостереження, кваліфікуємо їх як чи ненайбільш актуалізовану групу вставних конструкцій у жанрі інтерв’ю [24, с. 26],що спричинено динамічними процесами в газетній мові, спрямованими на ліквідаціюстереотипного мислення, оновлення суспільної свідомості.
Останнім часом помітна тенденція до розширення компонентного складувставних одиниць цієї групи до рівня речення, що вдаліше об’єктивує емоційнийстан комуніканта, знижує категоричність викладу, сприяючи продовженнюкомунікативного контакту, так потрібного в діалогові. Пор.: Та що робитидалі, складалося враження, вони не знали (Голос України, 02.03.2006); ЗіСловаччини українська збірна вирушить до Риги. Як ви вже здогадалися, немісцевим славнозвісним бальзамом смакувати (Голос України, 13.04.2006); Мені недуже хотілося б, як ви розумієте, коментувати можливість присвоєннячерез стільки років після загибелі Ольжича звання йому (Київські відомості,09-15.11.2007).
Як засвідчує обстежений матеріал, вставні одиниці, що виражають ставленнямовця до способу оформлення думок, їх стилю і тону [18, с. 49], на сторінкахсучасних періодичних видань слугують здебільшого засобом вираження експресії.Найуживанішими з-поміж них є вставні конструкції з дієприслівником кажучи вобов’язковому поєднанні з прислівниками відверто, щиро, м’яко, властиво [53, с.102-103], а ми додамо ще й власне, умовно, чесно. Пор.: Відвертокажучи, ідея не оригінальна і вже була виконана енну кількість разівтисячами модерністів і постмодерністів (Голос України, 01.03.2006); Щирокажучи, відомі світові літературні агентства були здивовані, коли Клубзапропонував купувати ліцензії на видання українською мовою (Голос України,18.03.2006). Такі вставні сполуки надають повідомленню значення вірогідності,до того ж указують на експресивний його характер [53, с. 103], підтверджуючивідому думку про те, що експресивність властива газетній мові. Іноді в інтерв’юнатрапляємо й на інші поєднання дієприслівника з прислівником у ролі вставниходиниць, що надають висловленому ще вищого ступеня експресивізації, пор.: Те,що я прочитав щодо цього у книзі, справляє, делікатно висловлюючись, амбівалентневраження (День, 09.11.2007).
Спостережено також деякі зміни в групі вставних одиниць, які «виражаютьемоційне ставлення того, хто говорить, до змісту речення» [Грицина]. Зокрема,на тлі узвичаєних вставних одиниць іменникового типу, вираженихприйменниково-іменниковими формами як без поширювачів, так і з ними, як-от: нажаль, на щастя, на радість, на превеликий жаль тощо, у мові українських газетпочатку XXI ст. усе частіше розгортаються індивідуально-авторські однослівні тареченнєві побудови, які наслідують розмовне або книжне мовлення, містятьрозмовні чи біблійні елементи, що сприяє створенню емоційної атмосфериповідомлення, його експресивно-оцінній конотації. Пор.: На жаль, натурнірі чоловіків українці не здобули жодної нагороди (Голос України,11.05.2006); На щастя, рибалки побачили світло від ввімкнутих фар «пожежок» івідповіли їм фарами власних авто (Україна молода, 15.04.2004); Для нас же, напревеликий жаль, така професія поки що дивина (Голос України, 28.02.2006). Такіоригінальні вставні конструкції ще більше, аніж попередні, прагматичноспрямовані — впливові й переконливі, а тому володіють потужнішою потенційноюспроможністю відтворювати змістовно-концептуальну інформацію, що має на метіповідомити читачеві індивідуально-авторське розуміння відношень між явищами,дати їм позитивну чи негативну оцінку [57, с. 10], передати афективний стансуб’єкта, посилити загальний заряд емоцій, уже наявних у тексті. Іншимисловами, вони успішно виконують у сучасній українській газетній мові оцінну комунікативно-прагматичнуфункцію.
Окрім згаданих функціональних виявів вставних конструкцій, можнаконстатувати сьогодні і наявність у багатьох газетних жанрах — нарисах,інтерв’ю, репортажах, передових статтях, дописах та ін. — своєрідногостилістичного ефекту, створеного повторенням вставного слова чи сполучення слівв одному реченні, що, на думку П.С. Дудика, «посилює модальність, значеннєвістьі стилістичну функцію вставної частини у реченні» [25, с. 265]. Напр.: Мовляв,справжня поезія сьогодні майже не співається, співати серйозні речі немодно та дуже важко, мовляв, у пісенній творчості існують свої закони, ановому поколінню притаманні свої уподобання та свої стандарти, спрощеніновітніми мультимедійними технологіями (Культура і життя, 15.11.2006).
Широке вживання вставних конструкцій нерідко спричиняє паралельневикористання в одному реченні різних за семантикою вставних одиниць, щоувиразнює його модальну спрямованість, посилює стилістичну значущість. У такихуживаннях стрижневим виступає здебільшого вставний компонент, що вказує наджерело повідомлення, інші ж доповнюють його різноплановою семантикою,розташовуючись поряд або дистантно. Напр.: На мій погляд, у першу чергу, потрібноскасувати недоторканність суддів (Вечірній Київ, 11.10.2007); Щоправда, засловами одного з військовиків, літаки перевозили… цемент (Голос України,18.03.2006); Утім, за 9 місяців поточного року на рахунки компанії, засловами її представників, надійшло 2045,7 млн грн. (Вечірній Київ,11.10.2007); На думку аналітика, повернення Тимошенко до прем’єрськогокрісла, напевне, призведе до відставки новообраного голови наглядовоїради, який поки що не склав повноваження депутата, як того вимагає українськезаконодавство (Молодь України, 06-12.07.2006, с 2). Згадані поєднання вставнихкомпонентів, безперечно, сприяють більшій переконливості думки, адреснозорієнтовують її, позбавляючи читача щонайменших сумнівів стосовно інформації,яку надає газета.
У пошуках новизни, задоволення особливих авторських інтенцій журналістиподекуди вдаються до ускладнення синтаксичних структур, суть якого полягає внакладанні вставних і вставлених компонентів один на одного, злитті їх в одніймегаконструкції з уточнювальною метою. Напр.: Саме у Причорномор’ї % на думкуЮрія Шилова (який свої теоретичні розрахунки підтвердив реальнимиархеологічними знахідками, виявленими у капищі «Кам’яна Могила» в степахпівденної України), у ті часи сформувалася індоєвропейська спільністьнародів, що заклала фундамент майбутніх культур (Молодь України,06-12.07.2006). Таким чином таке поєднання можливе й доцільне зіструктурно-стилістичного боку тільки у великих за обсягом, професійноспрямованих нарисах. В інших газетних жанрах варто уникати згаданих накладаньдля полегшеного сприймання повідомлюваної інформації.
У використанні структурно-граматичних типів присудка також простежуємонові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражаютьрізноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичнихзначень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності.Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну,стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівнийприсудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістичномарковану предикативність, типовими засобами реалізації якої євигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.
З-поміж вставних одиниць переважають ті, що вказують на джерелоповідомлення. Особливого стилістичного ефекту досягають повторенням вставнихкомпонентів, паралельним суміжним чи дистантним уживанням в одному реченнівставних одиниць різної семантики, що посилює модальність, стилістичнузначущість висловленого.
Отже, у використанні вставних одиниць чітко простежуємо дві тенденції: 1)до їхнього врізноманітнення внаслідок видозміни граматичного оформлення,зокрема уникнення сполучника як, заміни його прислівниками, імплікаціїсуб’єкта, якому належить вислів, реалізації структурної неповноти реченняопущенням головних компонентів тощо; 2) до експресивізації газетної мови задопомогою фразеологізації викладу та введення до його складу розмовних ікнижно-літературних елементів переважно біблійного походження.
3.3 Нові явища у функціонуванні вставлених конструкцій
Українські мас-медіа початку XXI ст. репрезентують динамічну, соціально йлінгвістично кодифіковану сферу функціонування мови, дуже відкриту длясприйняття новизни, наближену до читача. У річищі цієї динаміки перебуваютьвставлені конструкції, які останнім часом усе активніше проникають на газетнішпальти, по-різному себе виявляють у структурному й семантичному планах,варіюють у межах стильових норм публіцистичного стилю, що зумовлює потребувизначити їхню специфіку в контексті новітніх стилістичних змін.
Вставленість, порівняно зі вставністю, багато в чому явище своєрідне.Широкий діапазон семантико-стилістичних характеристик, яких надають базовомукомпонентові речення вставлення різної структурної організації, є певнимчинником класифікаційної неусталеності таких структур [58, с. 22], їхньогонеоднозначного витлумачення. Одні лінгвісти відносять явище вставленості доконструктивного рівня речення, інші — до комунікативного, треті – диференціюютьїх за цими двома рівнями залежно від форми вираження. Найважливіші проблемифункціонування вставлених конструкцій викладено в підручниках, посібниках тастаттях [Кулик, 1965; Плющ, 1976; Дудик, 2002; Загнітко, 2003; Загнітко, 2004а;Шульжук, 2004; Мамалиґа, ЕлР; Грицина, 1996; Грицина, 2003; Онищен-ко, 2004 таін.]. Новий підхід до кваліфікації синтаксичних конструкцій зі вставленимипредикативними одиницями, суть якого полягає в з’ясуванні їхньоїкомпозиційно-стилістичної функції в художньому контексті, запропоновано вдисертаційній праці З.П. Олійник [Олійник, 2002]. Структурно-семантичний аналізвставлених одиниць, дібраних із публіцистичних текстів, зроблено вдисертаційній роботі В.І. Грицини [Грицина, 2002].
Вставлені одиниці вирізняються специфічною функцією, закладеною в їхнійсемантиці, — надавати базовому реченню якоїсь додаткової інформації, уточнюватийого, пояснювати в ньому щось. Це один із способів доповнення того, щовисловлено в основній частині речення, побіжне зауваження до повідомленого вній, певна додаткова інформація до всього основного складу речення або ж допевної його частини. Вставлена конструкція (навіть окреме вставлене слово) можеуточнювати позначувані в членоподільній частині речення місце або час дії,указувати на її причину, характеризувати певну особу чи певний предмет або якусьобставину, що доповнює повідомлене в основній частині речення та ін. [25, с.210]. На противагу вставним одиницям, які повністю марковані суб’єктивноюмодальністю, вставлені структури корелюють з об’єктивною модальністю, постаютьносіями додаткового обставинного змісту, репрезентують окрему пропозицію [32,с. 48]. Так, зокрема, в реченні Леонід Кучма в ополонках не омивався, принаймніприлюдно, а більше грав на гітарі і в преферанс (утім, не будемостверджувати, що він так робив саме на великі православні свята) (Українамолода, 20.01.2007) словосполука принаймні прилюдно є вставною, оскількидоповнює, конкретизує попередню думку, а конструкція утім, не будемостверджувати, що він так робив саме на великі православні свята — вставленою,бо містить додаткові роздуми автора з приводу суб’єкта інформації, йоговласний, дещо іронічний коментар, який постав побіжно, у процесі викладу думки,чим поповнив, уточнив, розвинув зміст висловленого, указавши на нові факти, щоне були передбачені в перший момент формування думки [48, с. 175].
Вставлені одиниці, уживані в мові української преси початку XXI ст.,надзвичайно місткі за семантикою, а їхня функціонально-змістова взаємодія збазовою частиною речення має багатоплановий характер. Дослідники сходяться надумці про виокремлення чотирьох основних семантичних типів вставленихконструкцій: інформативного, оцінного, логічного та ситуативного [18, с. 7; 32,с. 141].
Найпоширенішим типом вставлених одиниць у публіцистичному стилі, якцілком слушно зазначає В.І. Грицина, є інформативний [18, с. 8]. Вважаємо цезакономірною тенденцією, оскільки основною функцією самих мас-медіа також єінформаційна функція. Поширення вставлених конструкцій із цією семантикоюувиразнює появу в реципієнта відчуття інформаційного комфорту, відчуття, що зним спілкуються як з рівноправним співрозмовником, його поважають, сприймаютьяк достойного партнера. Іншими словами, за допомогою вставлень інформативногоплану створюють відчуття рівності (інтелектуальної, світоглядної, професійної)співрозмовників [67, с. 63], доповнюючи базове речення відомостями, потрібнимидля реалізації належного спілкування.
Однак, за нашими спостереженнями, вставлені конструкції інформативноготипу як носії додаткових супровідних, конкретизаційних тощо ознак, що експлікуютьті чи ті ознаки [32, с. 142], у мові сучасної української преси кількіснорепрезентовані неоднаково. Найуживанішими з-поміж них є ті, що доповнюють,уточнюють, пояснюють, розширюють думку, підтверджують її, напр.: Безпосередняохорона об’єкта «в стаціонарі» (у резиденції, на робочому місці, навідпочинку) включає три кільця надійності — особисті охоронці, охоронавнутрішнього периметра й захисні служби зовнішнього периметра (Молодь України,04-10.01.2007).
Дещо обмеженіше функціонують інформаційні вставлені конструкції, щопояснюють висловлене, приєднавши нову думку, пор.: Відчувається, що у зеленіфігури потомственний лісівник Олексій Ворон (він свого часу прийняв естафетупрофесії від батька, а також зумів передати її своєму синові Олександру, якийпрацює в Рівненському заказнику) вклав усю свою любов і душу (ГолосУкраїни, 28.03.2006); що вказують на час дії, напр.: День виборів (останнійдень вересня) був no-липневому теплим та лагідним (Українська газета,11-17.10.2007). Проте й активні, і менш уживані вставлені одиниціінформативного плану об’єднує спільна стилістична функція — функція розширенняінформаційного простору основного, членоподільного складу речення чи окремихйого частин або слів, потреба в якій з’являється побіжно чи заплановано, але зоднаковою настановою на створення інформаційного резонансу.
Виявляють тенденцію до ширшого вживання оцінні вставлені конструкції,проте вони поступаються перед вставними одиницями цього самого змісту [57, с.148]. Як стверджують дослідники, виражена ними оцінка семантично різнопланова:це коментар-роздум автора до висловленого в базовій частині речення, емоційнаоцінка автора висловленого в основному реченні, засіб вираження мовної оцінки[18, с. 8; 57 с. 148-150 ;32, с. 144]. Серед них переважають вставленіконструкції, які слугують коментарем-роздумом автора до висловленого в базовійчастині, напр.: Урядовці запевняють, що причиною стали форс-мажорні обставинищодо митного врегулювання. Чомусь, хоч як це дивно, вони дозрівали впродовжкількох місяців, а вибухнули — ну геть випадково — … напередоднівиборів (Голос України, 16.03.2006, с 7);… наше сьогоднішнє життя єнепередбачуваним, дещо нервовим, схожим на такі собі американські гірки: вгору (духзахоплює від перспектив і далей) — вниз (здається, серце обірветься, іпрірва не дасть змоги знову піднятися), проте, через мить відчаю, обов’язковознову набираєш висоту (Молодь України, 24—30.08.2006); Час зупинився. На ценемає ради… Лабіринт (слава Богу, що без Мінотавра та інших почвар), входита виходи до якого закладено твердими цеглинами (Українська газета,11-17.10.2007). Такі вставлені одиниці, як бачимо, виконують оцінну функцію,коментуючи й обґрунтовуючи зміст усієї базової структури або окремих їїелементів.
Простежуємо тенденцію до активного використання в сучасних українськихгазетних текстах і вставлених конструкцій, які містять емоційну авторськуоцінку висловленого в базовому реченні. Такі конструкції вирізняє високийступінь впливу на читача, бо, передаючи емоційний стан автора, експресію йогопочуттів, вони спричиняють емоційний відгук у читача. Пор.: Він був винятковимерудитом, вченим воістину світового рівня, людиною всеосяжних знань, яканайбільше у світі зневажала невігластво й дилетантський апломб (стихійнелихо наших днів!). Унаслідок насичення тексту такими емоціогеннимивставленими структурами він здатен впливати на людські переживання. Доладневикористання їх, чітка спрямованість на логіку розгортання думки усуваютьперешкоди в сприйманні, а отже, посилюють прагматичний ефект тексту [70, с. 73].
Почастішало експресивне вживання розділових знаків, передусім знакаоклику, що є своєрідним аналогом вставлених речень у функції виразникаузагальненого емоційно-експресивного змісту і слугує для висловлення певногоставлення до змісту базового речення. Узяті в дужки, ці знаки не належатьосновному реченню, вони є сигналами нових значень. Оскільки лексичні засоби втакому разі є імпліцитними, можна лише загалом здогадуватися про вираженийзміст (гнів, подив, радість, задоволення, обурення тощо) [54, с. 20]. Утакий спосіб логічно виокремлюють певне слово чи речення загалом, що загострюєувагу читача. Пор.: Ми поки що, на жаль, маємо інший до болю кричущий факт, асаме: близько третини (!) населення України взагалі зараз позбавленекваліфікованої медичної допомоги (Молодь України, 04—10.01.2007). Значно рідшев мові української преси початку XXI ст. уживають вставлені одиниці в ролізасобу вираження оцінки певного значення слова, ужитого в реченні,напр.: Зрештою, українській журналістиці — маю на увазі українську не заназвою, а за духом — бракує грошей!; На ринку ЗМІ замість монополіїполітики — монополія грошей, попси, несмаку і нав’язування чужих культурнихцінностей (якщо бандитські Петербурга, дешеві мильні опери і «крівиєзеркала» можна вважати культурними цінностями) (Літературна Україна,25.01.2007).
Загалом же оцінні вставлені конструкції слугують засобом вираженнясуб’єктивної емоційної оцінки, створення іронічного тону оповіді, вуалізуваннякатегоричності викладу фактів. Оцінюючи за допомогою вставленої одиниці те, прощо йдеться в базовому реченні, автор виражає власне бачення проблеми, власнупозицію, сформовану в нього відповідно до певних суспільних критеріїв, а цевідповідне впливає на формування переконань читача [18, с. 13].
Інформативному й оцінному типам вставлених конструкцій за вживаністю вгазетному контексті дещо поступається логічний тип. А.П. Загнітко зазначає:«Логічною функціонально-смисловою взаємодією вставлених одиниць з базовоючастиною постає таке їхнє співвідношення, при якому вставлена конструкціявказує на певний мотив позначеної в основній частині дії (суб’єкта, об’єктатощо) або актуалізує відповідні ознаки останнього» [32, с. 142]. У межахлогічного типу найуживанішими є вставлені конструкції зі значенням ознаки, якастосується означуваного слова в базовій частиш речення, напр.: Загрози високоготиску (передвиборні, енергетичні, інфляційні, бюджетні, кон’юнктурні тощо), проякі я згадував у січневому балансі, матеріалізувалися (Голос України,07.03.2006); Сьогодні Грузія — незалежна держава, якою правлять молодічиновники (старшого за сорок років жодного мера чи представника центральноївлади не бачив) (Високий замок, 04.10.2007); Кожна компанія, а їх у селідо тридцяти, показує своє дійство (Голос України, 16.01.2007).
Виявлено й поодиноке вживання вставлень ситуативного типу, які містятьзвернення до читача або пояснення до оформлення умовних позначень в основномуреченні, пор.: Виходить (як це не сумно буде чути тим, хто проголосував заНУ-НС), що обіцянки «нашоукраїнців» створити коаліцію тільки з БЮТ булилише приманкою, на яку мав клюнути виборець пропрезидентського блоку, — бо жсаме це той виборець хотів почути (Високий замок, 04.10.2007, с 4); Турнірисерії «ВДІ» (розшифровується як «Всесвітній день інтелекту») ставлятьсобі за мету залучити до інтелектуального руху якнайбільше людей і томупроводяться серед корпоративних команд (Молодь України, 04-10.01.2007).
Зі структурного боку вставлені конструкції в мові української пресипочатку XXI ст. набувають щонайрізноманітніших синтаксичних форм: словесної,словосполученнєвої та реченнєвої (простої чи складної). Пор.: Олімпіадупроводять Вінницький обласний центр дитячого і юнацького туризму та екскурсій,обласний краєзнавчий музей спільно з редакцією газети «Вінниччина» у два тури — заочний (лютий) та очний (березень) (Вінниччина, 23.01.2007, с1); На території (17гектарів) колишнього Льодового стадіону (біляіподрому) планується будівництво великого комплексу, котрий матиме назву«Олімпійське селище» (Голос України, 18.03.2006, с 14). Однослівні вставленікомпоненти найактивніше виявляють себе в коротких спортивних оглядах,фотофактах, дописах, де слугують здебільшого одним із засобів розширенняінформації — конкретизатором локальних параметрів базового речення за допомогоюекземпліфікації, напр.: Футбол. Ньон (Швейцарія). Тут відбулосяжеребкування групового етапу Кубка УЄФА (Голос України, 11.10.2007, с 24).
Ще однією мовною особливістю сучасного українського газетного тексту єфункціонування в ньому абревіатур у ролі вставлених компонентів.
Така практика стиснення словесної форми і наповнення її потрібним змістомє досить поширеною, вона пронизує майже всі газетні жанри за потреби«збереження площі» газетної шпальти. Напр.: «Мобільні телесистеми» (МТС) створеноу 1993 році кількома міжнародними компаніями (Вінниччина, 27.02.2007, с. 3); 10жовтня 1874року було укладено Бернську угоду, яка започаткувала Всесвітнійпоштовий союз (ВПС) зі штаб-квартирою в Берні (Голос України,11.10.2007, с. 1). Подані абревіатурні номінації виконують у тексті допоміжні,технічні функції [48, с. 162].
Так само технічні функції в газетному тексті часто виконують словеснівставлені одиниці на зразок посміхається, всміхається, сміється, щорепрезентують мімічні ознаки емоційного стану людини в діалогічноструктурованому жанрі інтерв’ю, пор.: Безумовно (посміхається). Моїхористи дуже різних переконань (Вінниччина, 03.01.2007, с 3); Щоправда,в Олега аж три доньки і жодного сина (Сміється) (Експрес,08-15.11.2007).
Зрідка спостерігаємо дещо інше стиснення мовленнєвої форми, за якоговтрачається відчуття вихідного обсягу, коли вставлені компоненти з певноюстилістичною метою зовсім «не підганяють» під структуру основного речення. Цебуває в цитуваннях чиїхось слів, коли автор, створюючи комунікативну гармонію,у такий спосіб відтворює почуття героя розповіді, його творчий дух, настрій,або за інших обставин, коли вставленим конструкціям надають форму цілісного,достатнього утворення, розташовуючи його компоненти у вихідній морфологічнійформі, напр.: Якоїсь особливої тиші бракує душі, от вона й занепадає (декаданс,постмодерн, імпресіонізм)… (Молодь України, 22-28.06.2006). A.I. Мамалиґаназиває такі форми прийомом компресії, суть якого полягає в максимальномустисненні повідомлення за допомогою номінації стрижневого поняття, і вважаєйого корисним у плані чіткого розмежування основного і вставленого речень,особливо за умови подання кількох вставлених структур в одному реченні [54, с.19], пор.: Музична програма, за словами священика, буде почута любителямидуховної культури за підтримки аудіокомпанп ТзОВ «Ліда» (генеральнийдиректор — львів’янка Лідія Котеляк) та студії звукозапису «Фенікс» (генеральнийдиректор — дрогобичанин В. Гнатюк) (Молодь України, 04-10.01.2007). Таківставлені компоненти за значенням дорівнюють реченню, оскільки вони виражаютьне менш важливі семантичні аспекти, ніж основне речення, пор.: Генеральнимдиректором компанії ТзОВ «Ліда» є львів “янка Лідія Котеляк, а студіїзвукозапису «Фенікс « — дрогобичанин В. Гнатюк; Дикі тварини, вовки й лисиці,та домашні тварини, коти й собаки, можуть інфікувати людину сказом і т. ін.
Функціональною активністю вирізняються інтерпозиційні та постпозиційнівставлені конструкції, що мають форму складнопідрядних речень. Напр.: Уже всотеконстатуючи, що телебачення є найбільш масовим засобом масової інформації (і«тисячне наголошуючи на відповідальності, що лягає на його зовсім не тендітніплечі у зв’язку з цим), ми говоримо про те, що потрібно це телеканалам чині, але саме вони, як правило, стають неформальними підручниками з мовознавстваі лексичними словниками (День, 09.11.2007). Дуже поширені також вставленіконструкції», що мають форму підрядної частини складнопідрядного речення. Вонирозташовані лише після головної частини, не зливаються в єдиному змісті з нею,мають самостійне значення. Напр.: Поєднання червоного й білого кольорів означаєпобажання щастя й удачі, а поєднання зеленого й жовтого символізує єдністьминулого та майбутнього, а ще — що основним положенням центральної квітки вмистецтві Ікенобо є вертикальне (хай навіть інші рослини в композиціїстеляться чи вигинаються), тому що це символізує прагнення людини до чогосьхорошого (День, 23.10.2007).
Простежено, що складнореченнєві вставлені конструкції поширеніздебільшого в розлогих за обсягом інформаційних та художньо-публіцистичнихжанрах соціально-оцінного характеру — репортажах, інтерв’ю, кореспонденціях,нарисах. Інформаційним жанрам офіційно-фактологічного спрямування йконкретно-констатаційного способу відображення дійсності [32, с. 8] — дописам,хронікам, коротким інформативним повідомленням, проблемним статтям і т. ін.вони не властиві, натомість у них переважають вставлені слова, словосполученняй прості речення.
Синтаксичною особливістю мови української преси початку XXI ст. є такожспецифічне винесення вставленої конструкції за межі основного речення, що, нанашу думку, спричинене прагненням авторів публікацій спрощувати виклад,зменшуючи обсяг речення, не розчленовувати зміст, зберігати його структурну йсемантичну цілісність, а також нівелювати стилістичне забарвлення тексту, бо,як цілком слушно зазначає П.С. Дудик, «з усіх можливих позицій вставленості вструктурі основного речення найбільш нейтралізуючою чи нейтральною виступає їїкінцева позиція» [25, с. 214-215]. Зазвичай такі вставлені речення мають формупростого двоскладного чи односкладного речення, напр.: Ми відвідали 18 різнихорганізацій, котрі працюють з молоддю. (Так-так, на місто, трохи більше занаші Хмільник чи Жмеринку, аж 18 громадських організацій, створених для молоді)(Вінниччина, 03.01.2007); Мене дивує той виборець, який віддав свій голосБлоку Литвина. Невже він не спрогнозував поведінки «останнього героя Кучми»? (ЛеонідКучма за кілька днів до складання своїх повноважень нагородив Литвина зіркоюГероя України) (Високий замок, 04.10.2007); Нині на порядку денному — заміна старих комп’ютерів і тотальне підключення до Інтернету. (Поки щовихід у всесвітню мережу має 51,1 відсоток шкіл області) (Вінниччина,23.02.2007); Спробувала набрати декілька вказаних на сайті номерів телефонів. (Моюцікавість як мешканки району пояснити легко). Марно (Голос України,08.11.2007). Останню вставлену структуру, до речі, подано з окремого абзацу яксвоєрідний ендинг [71, с. 106], що сприймається як унікальне, інноваційне явищев мові газети. Таке архітектонічне виокремлення вставленої конструкції сприяєлогічному завершенню репортажу, справляє ефектне враження на читача, стимулюєйого до відповідної дії.
Спостережено також нову тенденцію до збільшення кількості вставлениходиниць у межах одного (базового) речення: від двох до трьох і більше, щонерідко призводить до того, що повідомлення додаткового змісту, потрапляючи доосновного змісту, «конкурують» з ним у плані семантичної йфункціонально-стилістичної значущості, пор.: Зростання цін на енергоресурсиспонукає фермерів перейти від виробництва продуктів харчування до виробництвапалива-як етанолу (за рахунок ферментації таких зернових культур, яккукурудза й цукрова тростина), так і біодизеля (за рахунок переробки рослинногомасла, зокрема соєвого масла, в рідке паливо) (День, 23.10.2007); До втратикальцію в організмі можуть призвести такі продукти, як (якщо нимизловживати): кофеїн; газовані напої (у них міститься фосфор, що сприяєвимиванню кальцію з кісток і зубів); алкоголь (Голос України, 07.04.2006); Функціїж голови райдержадміністрації, до того ж у ширшому форматі, перейдуть докерівника райвиконкому (нової структури, що буде створена післяполітреформи) (Голос України, 17.03.200).
Звертає на себе увагу й те, що багато вставлених побудов своїмструктурним компонентом мають вставне слово чи словосполучення, що увиразнюєвставлений контекст, доповнює його новими семантичними відтінками, водночаспосилюючи сприйняття, напр.: Інформація з українського культурного простору (завинятком кількох розкручених тем у музиці, приміром) практично не проникаєв український (пизв. український) інформаційний простір (ЛітературнаУкраїна, 25.01.2007); Крові у нашій історії було багато (млявості також немало було — як не дивно) (Українська газета, 11-17.10.2007).
Що стосується пунктуаційного оформлення вставлених конструкцій, топунктуаційним «лідером» залишаються дужки, оскільки вони найвиразніше передаютьфакультативність вставлення і найлегше сприймаються зором читача. Інші розділовізнаки — коми, тире, коми і тире — трапляються зрідка й здебільшого вінтерпозиційних вставленнях, пор.: Сергій Сікорський уже на пенсії (за йоговласним висловлюванням — «у відставці»), але й досі є консультантомкорпорації (Україна молода, 20.01.2007); Ось так я (уже надтонемолодий) і вишукую свої життєві напрямки трьома шляхами: з народноюмедициною, поетичним словом та захоплюючим і таємничим малярством (Культура іжиття, 15.11.2006). Однак слухові спостереження дають підстави вважати, що вставленіконструкції, незалежно від позиції в реченні, пунктуаційного оформлення, «маютьяскраві показники інтонаційного відокремлення, майже завжди наголошені,інтонаційно виділені» [63, с. 18]. їхня природна своєрідність полягає впідпорядкуванні завданням ефективної комунікації, зокрема потребі своєчасногорозширення інформації, її конкретизації, що полегшує сприйняття, розуміннявисловленого.
У використанні вставних одиниць чітко простежуємо дві тенденції: 1) доїхнього урізноманітнення внаслідок видозміни граматичного оформлення, зокремауникнення сполучника як, заміни його прислівниками, імплікації суб’єкта, якомуналежить вислів, реалізації структурної неповноти речення опущенням головнихкомпонентів тощо; 2) до експресивізації газетної мови за допомогоюфразеологізації викладу та введення до його складу розмовних ікнижно-літературних елементів переважно біблійного походження.
Абсолютно новим явищем в українській пресі початку XXI ст. постаєпоєднання вставних і вставлених компонентів у межах однієї мегаконструкції,уживання якої вмотивоване лише у великих за обсягом, професійно спрямованих чиінших контекстах, які, щоб бути зрозумілими широкому загалу, потребуютьуточнення, конкретизації деяких думок автора.
Уживання окличних речень у мові сучасних українських газет зазналофункціонального оновлення та стилістичного маркування. Домінуютьрозповідно-окличні речення як емоційно-експресивні структури. Переважає їхнєприкінцеве вживання, нерідко підсилене розмовними синтаксичними засобами, унарисах та репортажах. Активізувалися додаткові сегментні та суперсегментнімовні засоби оформлення окличності, спрямовані на посилення емоціогенностігазетних жанрів, помітне тяжіння до ланцюгових поєднань розповідно-окличних таінших біфункціональних речень, що поглиблює зміст газетного тексту.
Отже, новою є тенденція до поширення в мові української преси наших днівживорозмовних (вигуків, вигукових фразеологізмів чи функціонально близьких доних слів) та інтертекстуальних (рядків з пісень, цитат, трансформованихфразеологізмів) елементів, які забезпечують реалізацію принципу економії мовнихзасобів й увиразнення, експресивізації газетного викладу.
ВИСНОВКИ
Мова української преси початку XXI ст. постає оновленим феноменом уконтексті національної культури, відбиваючи її соціально-творчий стан,детермінований демократичними суспільними змінами: посиленням інформативностівикладу, активізацією особистісної тенденції, утвердженням принципудіалогічності, актуалізацією нових змістів і нових оцінок унаслідок гри зцитатним фондом тощо. Сучасні газетні тексти послуговуються досить гнучкимарсеналом різнорівневих мовних засобів, спрямованих на реалізацію двох основнихфункцій – функції повідомлення та функції впливу. Стилістично потужним ісамобутнім постає синтаксис мови преси.
Зміни й тенденції, що актуалізувалися в синтаксисі сучасної українськоїгазетної мови під впливом соціальних, комунікативно-прагматичних івласне-мовних чинників, посприяли активізації стилістично нейтральнихсинтаксичних засобів, посиленню експресії синтаксичних одиниць, залученню доширокого вжитку конструкцій розмовного синтаксису.
Функціонально-стилістичний аналіз синтаксичних процесів мови українськоїпреси означеного періоду виявив їхню самобутність, закріплення синтаксичниходиниць за певними жанрами, оновлення їхньої структури та семантики, набуттястилістично виразних, конотованих рис. Діапазон стилістичних коливань, яківідбуваються в синтаксичній системі газетної мови, засвідчує, що її синтаксичнінорми зазнають тиску з боку розмовного мовлення, ураховують стереотипикомунікативно-прагматичної мовленнєвої поведінки автора, зумовлені жанровоюдиференціацією газетної продукції і соціально вираженою динамікою життєвихзмін.
Функціонування простих речень у мові української преси початку XXI ст.детерміноване симбіозом традиційних і нових тенденцій, які виявляємо в межахпростого неускладненого (двоскладного й односкладного) та простого ускладненогоречень, а також речень, різних за модальністю та експресією.
Стилістичне навантаження двоскладних речень зумовлене передусімфункціональними виявами їхніх головних і другорядних членів. Помітними є зміниу структурно-семантичній репрезентації підмета: на тлі переважного вживанняпідметів, що позначають традиційні назви осіб, явищ, процесівсуспільно-політичного життя, пасивізації деяких найменувань у ролі підметів,активно вживаних у радянські часи, актуалізуються нові, здебільшого простіпідмети, виражені іменниками чи займенниковими іменниками у формі називноговідмінка, пов’язані з назвами суб’єктів політики, політичних груп і напрямів.Різноплановим є і їхнє стилістичне використання — від нейтральногономінативного позначення до експресивно-оцінного — у разі субстантивації,метонімічної транспозиції, оказіонального творення. Вибір простої чи складеноїформи підмета визначає тематика, жанрова специфіка та індивідуальність авторагазетної публікації.
У використанні структурно-граматичних типів присудка також простежуємонові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражаютьрізноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичнихзначень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності.Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну,стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівнийприсудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістичномарковану предикативність, типовими засобами реалізації якої євигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.
Істотно розширилося коло синонімів у ролі модальних, фазових такаузативних дієслівних допоміжних компонентів дієслівного складеного присудка, актуалізованихунаслідок суспільних змін та тенденцій до увиразнення газетної мови.Найпоширенішим є модальне значення волевиявлення, зреалізоване багатьмасинонімічними дієсловами. Використання спеціалізованих та неспеціалізованихформ дієслівного складеного присудка детерміноване жанровим різновидомгазетного матеріалу: деталізація подробиць факту чи події в дописах тарепортажах спричиняє активне вживання спеціалізованих форм, потреба вмайстерному поєднанні літературно-образної стилізації, розмовних елементів ізвласне-газетним стилем викладу, найтиповіше зреалізована в нарисах, есе,репортажах-роздумах, зумовлює функціонування неспеціалізованих форм дієслівногоскладеного присудка.
Специфіку функціонування іменного складеного присудка в синтаксичнихконструкціях мови української преси початку XXI ст. становить насампередактивізація деяких форм його зв’язкового компонента. Це дедалі ширше вживанняформи теперішнього часу є власне-зв’язки бути з основною іменною частиною уформі орудного відмінка, поєднання з нею препозитивної частки / для посиленнякатегоричності стверджувального значення повідомлюваного, використання найбільшдесемантизованої нульової форми згаданої дієслівної власне-зв’язки длявираження постійної ознаки або якісної характеристики предмета, названогопідметом, уживання з нею відзайменникової частки це для створення стилістичногоефекту узагальнених характеристик, вираження різних кваліфікацій та оцінок.
У функціонуванні другорядних членів речення простежуємо видозмінусемантики їхніх стрижневих компонентів: зникнення стандартних,усталено-затертих елементів радянської епохи і поширення оригінально-самобутніхукраїнських лексем часів демократизації. Їхнє функціональне призначеннязумовлене синтаксичною специфікою конкретного члена речення — актуалізуватиатрибутивні, об’єктні чи адвербіальні ознаки суспільної реалії. Деякимиспособами вираження другорядних членів речення (фразеологізацією, дотацією,ненормативним словотворенням тощо) реалізують додаткові стилістичні функції:акцентуаційну, експресивізації газетного контексту, впливу на читача.
Різне функціональне навантаження в мові сучасних українських газетвиявляють односкладні речення. Безособові речення як найуживаніші структуризасвідчують фіксацію результату дії, означено-особові — активізують увагучитача, спонукають його до дії; неозначено-особові речення акцентують на дії, ане на її суб’єктові; узагальнено-особові — сприяють образному відтвореннюзагальних суджень, інфінітивні — експресивізують газетну мову, номінативні — реалізують інформаційно-повідомлювальну, власне-номінативну таоцінно-номінативну функції.
Нормативно й стилістично вмотивованим сьогодні є процес відновлення безособовихречень із предикативними формами на -но, -то. Ці конструкції становлятьтипологічну ознаку синтаксису сучасної української літературної мови, тому їхнєшироке вживання на теренах публіцистики сприяє утвердженню її національноїсамобутності.
Кількість односкладних речень помітно зростає в ролі газетних заголовків.Багато з них, зокрема номінативні речення, вибудовують за принципом звабноїекспресії: поєднують непоєднуване, поширюють епітетами, уживають у переносномузначенні.
Структура односкладних речень активно поповнюється елементами розмовногосинтаксису (лексемами погляньмо, повернімося, годі і под.), які додатковоекспресивізують текст, чітко окреслюють образ автора.
Простежуємо нову тенденцію до врізноманітнення заголовків складнимисинтаксичними побудовами із власне-неповними чи еліптичними реченнями в їхнійструктурі. Неповнота частини заголовка усуває його громіздкість, робитьзаголовок доступнішим, легшим для сприймання, актуалізує потенційну дію таобставини її здійснення.
У використанні неповних речень визначальними є дві тенденції: 1) дозбільшення кількості пропущених членів у структурі неповних речень -додвох-трьох і більше; вона властива газетним міні-жанрам — дописам,інформативним повідомленням, політичним коментарям, спортивним оглядам — ізумовлена потребою економного оформлення думки та oперативного сприйняття їїреципієнтом; 2) до ланцюгового розташування власне-неповних чи еліптичнихречень з одним чи кількома пропущеними членами, що простежується здебільшого вдописах та репортажах, даючи змогу журналістам швидко, словесно не обтяжливорозширювати інформаційний простір.
Посилення експресивності досягають також непрямим порядком розташуванняекспліцитних компонентів еліптичного речення, композиційним прийомом«перегукування» еліптичного заголовка з ендингом (завершенням) публікації,пропуском у межах одного речення кількох членів, що спричиняє стилістичнеувиразнення суб’єктивно-модальних, передусім емоційно-оцінних, значеньеліптичних комунікативних структур.
Дедалі ширшого вжитку й стилістичної ваги в мові української пресипочатку XXI ст. набувають вставні та вставлені одиниці. Вставні словазабезпечують реалізацію кількох комунікативно-прагматичних функцій:адресно-маркованої, текстової зв’язності, акцентно-стверджувальної, акцентно-гіпотетичної,фатичної, функції експресивізації мовлення та оцінної. Функції вставленихконструкцій значною мірою інноваційні і виявляються насамперед у розширенніїхнього семантичного та стильового навантаження — доповнювати, уточнюватидумку, конкретизувати кількісні характеристики.
З-поміж вставних одиниць переважають ті, що вказують на джерелоповідомлення. Особливого стилістичного ефекту досягають повторенням вставнихкомпонентів, паралельним суміжним чи дистантним уживанням в одному реченнівставних одиниць різної семантики, що посилює модальність, стилістичнузначущість висловленого.
У використанні вставних одиниць чітко простежуємо дві тенденції: 1) доїхнього врізноманітнення внаслідок видозміни граматичного оформлення, зокремауникнення сполучника як, заміни його прислівниками, імплікації суб’єкта, якомуналежить вислів, реалізації структурної неповноти речення опущенням головнихкомпонентів тощо; 2) до експресивізації газетної мови за допомогоюфразеологізації викладу та введення до його складу розмовних ікнижно-літературних елементів переважно біблійного походження.
Абсолютно новим явищем в українській пресі початку XXI ст. постаєпоєднання вставних і вставлених компонентів у межах однієї мегакон-струкції,уживання якої вмотивоване лише у великих за обсягом, професійно спрямованих чиінших контекстах, які, щоб бути зрозумілими широкому загалу, потребуютьуточнення, конкретизації деяких думок автора.
Уживання окличних речень у мові сучасних українських газет зазналофункціонального оновлення та стилістичного маркування. Домінуютьрозповідно-окличні речення як емоційно-експресивні структури. Переважає їхнєприкінцеве вживання, нерідко підсилене розмовними синтаксичними засобами, унарисах та репортажах. Активізувалися додаткові сегментні та суперсегментнімовні засоби оформлення окличності, спрямовані на посилення емоціогенностігазетних жанрів, помітне тяжіння до ланцюгових поєднань розповідно-окличних таінших біфункціональних речень, що поглиблює зміст газетного тексту.
Новою є тенденція до поширення в мові української преси наших днівживорозмовних (вигуків, вигукових фразеологізмів чи функціонально близьких доних слів) та інтертекстуальних (рядків з пісень, цитат, трансформованихфразеологізмів) елементів, які забезпечують реалізацію принципу економії мовнихзасобів й увиразнення, експресивізації газетного викладу.
Найактивнішим композиційним прийомом, застосовним до різнотипних замодальністю та експресією речень, є «перегукування» заголовка питального,спонукального чи окличного типу з ендингом, що надає контекстам ефектукомпозиційно-стилістичної завершеності.
Простежуємо усталену тенденцію до поширення приєднувальних реченьдругорядними членами, ускладнення однорідними членами, вставними і вставленимиодиницями, відокремленими членами речення, предикативними частинами. Формуєтьсянова тенденція до збільшення кількості приєднувальних речень, розташованихланцюгами.
У ролі заголовків газетних публікацій активно функціонують атрибутивніприєднувальні речення. У їхньому вживанні простежуємо тенденцію до особливогоманіпулювання увагою читача, якого досягають за допомогою прийому синтаксичноїаплікації, акцентуючи на семантичній подвійності опорного слова.
У функціонуванні згаданих конструкцій простежуємо тенденцію доланцюгового розташування декількох повних приєднувальних речень, причомуоднакове сполучникове оформлення нерідко спричиняє динаміку, ритм оповіді,градаційну виразність її компонентів, а різне сполучникове оформлення — послідовність розвитку подій, акцентування уваги читача на різноаспектнихдоповненнях до основної думки.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. АкимоваГ.Н. Развитие конструкций экспрессивного синтаксиса в русском языке /Вопросыязыкознания. — 1981. — № 6. — С. 109-120.
2. АнисимоваТ.А. Лингвистические характеристики публицистического текста (на материалеаналитических статей современной британской прессы): дис.… кандидата филол.наук: 10.02.04/Анисимова Татьяна Анатольевна. — М., 1998. — 194 с.
3. АнненковаИ.В. Язык современных СМИ как система интерпретации в контексте русской культуры(попытка риторического осмысления) //Язык современной публицистики: сб.статей/сост. Г.Я. Солга-ник. — М.: Флинта: Наука, 2005. — С. 99-114.
4. АрватН.Н. Стилистика безличных предложений в современном русском языке: конспектлекций по спецкурсу «Безличные предложения» — Черновцы: Черновицк. гос. ун-т,1969. — 46 с.
5. АрделянМ.В. Складнопідрядні просторово-ототожнювальні речення в сучасній українськіймові: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01«Укр. мова»/М.В. Арделян. — X., 2002. — 19 с.
6. АрполенкоГ.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові/Г.П.Арполенко, В.П. Забєліна. — К.: Наук, думка, 1982.-131 с
7. АхмановаО.С. Современные синтаксические теории/ — М.: Едиториал УРСС, 2003.- 165 с
8. БабайцеваВ.В. Односоставное предложение в современном русском языке/ — М.: Просвещение,1968. — 160 с.
9. БадракВ.В. Фактори ефективності впливу друкованих ЗМІ (преси) на електорат: дис.кандидата філол. наук: 10.01.08/Бадрак — К., 2000. — 250 с
10. БаранникД.Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації/ Мовознавство. —1983. — № 6. — С. 13 —17.
11. БахмутоваЕ.С. Выразительные средства русского языка: учеб. пособ. — Казань: Изд-воКазан, ун-та, 1966. — 164 с.
12. Бевзенко СП.Структура складного речення в українській мові: навч. посіб. — К.: КДПІ ім.О.М. Горького, 1987. — 79 с.
13. БелинскаяО.Е. Текстообразующая роль заголовка в формировании коммуникативной перспективыхудожественного текста/ «Наукові записки» Вінницького державного педагогічногоуніверситету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія: зб. наук,праць/відп. ред. Н.Л. Іваницька. -Вінниця: ВДПУ імені Михайла Коцюбинського,1999. — Вип. 1. — С 135-138.
14. БелошапковаВ.А. Сложное предложение в современном русском языке (некоторые вопросытеории)/ — М.: Просвещение, 1967. -160 с.
15. Беляев Ю.И.Синтаксис современного русского литературного языка: учеб. пособ. / [Изд. 2-е,дополн. и перераб.]. — Херсон: Изд-во ХГУ, 2003. — 496 с.
11. БереговскаяЭ.М. Экспрессивный синтаксис: учеб. пособ. к спецкурсу — Смоленск: Изд-воСмоленск. ГПИ им. К. Маркса, 1984. — 92 с.
12. Буряк В.Жанровість як система людського мислення. Зб. праць науково-дослідного центруперіодики. – Львів, 2005. – Вип.13. –С.337 – 343
13. ВалгинаН.С. Основные проблемы изучения язика современных СМИ. – М.: Моск. Гос ун-тетпечати, 2007. – С.7 — 17
14. ВасильеваА.Н. Газетно-поблицистический стиль речи: курс лекцій по стилистике. – М.:Русс. язык. 1982. – 198с.
15. ВихованецьІ.Р. Головні члени речення. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. –К.: Наук. думка, 1972. – С. 149 – 179
16. ГрищенкоА.П. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. – К.: Наук. думка, 1972. –С. 181 – 199
17. ГуйванюкН.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць:монографія. – Чернівці: Рута, 1999. – 336 с.
18. Дудик П.С. Особливості розмовної мови // Українська мова і література в школі. — 1967.- № 6. — С. 21 — 24.
19. Дудик П.С. Розмовний стиль сучасної української літературної мови // Мовознавство. — 1971. — № 5. — С. 3 — 12.
20. ДудикП.С. Неповні та еліптичні речення в сучасній українській літературній мові:дис… канд… філол… наук. – К., 1954. – 361 с.
21. ДускаеваЛ. Р. Принципы типологии газетних речевых жанров. – М.: Флинта: Наука, 2005. –С. 115 – 143
22. ЄрмоленкоС.Я. Нариси з української словесності. – К.: Довіра, 1999. – 431 с.
23. ЄрмоленкоС.Я. Синтаксис і стилістична семантика. – К.: Наук. Думка, 1982. – 210 с.
24. ЖайворонокВ.В. Граматична природа складноприєднувальних конструкцій усного літературногомовлення. «Мовознавство». – 1970.- № 4. С. 33 – 38 .
25. ЖовтобрюхМ. А. Мова української періодичної преси. — К.: Наук. думка, 1970. — 304 с.
26. ЖовтобрюхМ.А. Мова української періодичної преси. – К.: Наук. Думка, 1970. – 303 с.
27. ЗагніткоА.П. Теоретична граматик української мови: Синтаксис: монографія – Донецьк:ДонНу, 2001. – 662 с.
28. ЗагніткоА.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. – Донецьк: ДонДУ,1996.- 435 с.
29. ЗарицкийМ. С. Стилістика сучасної української мови. — К.: Парламентське видавництво,2001. — 154 с.
30. ЗарицькаВ.Г. Синкретичні типи підрядності в системі складного речення: автореф. дис. наздобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Дніпропетровськ,2005. – 19 с.
31. Засобихудожньої експресії в публіцистичному стилі // Взаємодія художнього іпубліцистичного стилів української мови. — К.: Наук. думка, 1987. – 324 с.
32. ЗелінськаО.І. Лінгвальна характеристика українського рекламного тексту: автореф. дис. наздобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Х., 2002. – 21 с.
33. ІваницькаЛ.Н. Двоскладне речення в українській мові. – К.: Вища школа, 1986. – 168 с.
34. КакоринаЕ.В. Стилистические изменения в языке газеты новейшего времени. дис. канд.філолог. наук: 10.02.01 – М., 1992. – 175 с.
35. КващукА.Г. Синтаксис складного речення: посіб. для вчителів. – К.: Рад.школа, 1986.– 109 с.
36. КожинаН.М. Культурні парадигми та перспективи українських мас-медіа. – К.: Наук.думка, 1995. -203 с.
37. Кожина Н.М.Стилистика русского язика. – М.: Просвещение, 1983. – 223 с.
38. КозачукГ.О. Підмети, виражені словосполученнями.» Українська мова і література вшколі». – 1982. — № 1. – С. 36 – 39.
39. КононенкоВ.І. Проблеми стилістичного синтаксису. Українська мова і літратура в школі. –1975. — № 4. –С. 25 – 35.
40. КонюховаЛ.І. Явище парцеляції в мові сучасних ЗМІ: автореф. дис. на здобуття наук.ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Львів, 1999. – 19 с.
41. КостомаровВ.Г. Языковой вкус эпохи. СПб. Златоуст, 1999.- 320 с.
42. ЛазуткінаЕ.М. Публицистический стиль: новые черты. М.: ЭЛПИС, 2008. – 79 с.
43. ЛекантП.А. Синтаксис простого предложения в современном русском языке. – М.: Высш.школа, 1976. – 144 с.
44. ЛысаковаИ.П. Язык газеты: социолингвистический аспект. – Л.: Из-во Ленинград. ун-та,1981. – 102 с.
45. МалиновичЮ.М. Экспрессия и смисл предложения. – Иркутскт: Из-во Иркутск. ун-та, 1989. –216 с.
46. МамалигаА. І. Лінгвістичні проблеми засобів масової інформації // Українська періодика:історія і сучасність. — Львів, 1993. — С. 148 — 151.
47. МамалигаА. І. Про тенденцію розмовності у розвитку мови преси // ЖПТР, 1980. — Вип. 8.- С. 128 — 145.
48. Мацько Л.І., Сидоренко О. М., Мацько М. Стилістика української мови. — К., 2004. — 423с.
49. НепийводаН.Ф. Вплив соціальних факторів на розвиток синтаксичної системи українськоїмови Мовознавство. – 1996. — № 2 – 3. – С. 45-53
50. НовіковаО.О. Структурно-семантичні вияви детермінантних членів речення в сучаснійукраїнській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук:спец. 10.02.01. – Донецьк, 2006. – 20 с.
51. ОзероваН.Г. Взаємодія функціональних стилів у сучасних українській та російські мовах.Мовознавство. – 2003. — № 2 – 3. – С.112 – 118.
52. ОнуфрієнкоГ.С. Науковий стиль української мови. –К.: Центр навчальної літератури, 2006. –312 с.
53. ПановМ.В. Из наблюдений над стилем сегодняшней периодики. Язык современнойпублицистики. – М.: Русский язык, 1988. – С.23 – 27 .
54. ПилинськийМ. М. Експресивність стилю масової політичної інформації // Мовознавство. — 1977. — № 5. — С. 35 — 46.
55. Плющ Н.П.Інтонація вставності в українській мові. – К.: Наук.думка, 1976. – 132 с.
56. ПономарівО. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. — К.: Либідь, 1992. — 248 с.
57. СербенськаО. Нові тенденції у мові сучасної преси. – К.: Наук.думка, 1998. – 106 с.
58. СлинькоІ.І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання. – К.: Вища шк.,1994. — 670 с.
59. СоболєваІ. О. Знижені ( позалітературні ) мовні засоби в сучасному публіцистичномудискурсі: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.02 / Таврійський національнийуніверситет ім. В. І. Вернадського. — Сімферополь, 2002. — 19 с.
60. Стишов О.А. Лексичні інновації з погляду нормативності ( на матеріалі підстилю ЗМІ роківXX століття ) // Українська мова: з минулого в майбутнє. — К., 1998. — С. 172 — 176.
61. Стишов О.А. Розмовна лексика в мові засобів масової інформації // Система і структура східнослов’янськихмов: Між кафедральний збірник наук. праць. — К., 1999. — С. 219 — 223.
62. Сучасна українськамова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. — К.: Либідь, 1997. — 400 с.
63. Сучаснаукраїнська літературна мова. Підручник / А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я.Плющ та ін.; За ред. А. П. Грищенка. — К.: Вища шк., 1993. — 366 с.
64. Сучаснаукраїнська мова. Стилістика / За ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка,1978. — 542 с.
65. ТараненкоО. О. Українська мова і сучасна мовна ситуація в Україні // Мовознавство. — 2001.- № 4. — С. 3 — 19.
66. ЧабаненкоВ. А. Основи мовної експресії. — К.: Вища шк., 1984. — 166 с.
67. ЧабаненкоВ. А. Стилістика експресивних засобів української мови. — Запоріжжя: ЗДУ, 2002.- 315 с.
68. ЧередниченкоІ. Р. Мова періодичної преси і боротьба за піднесення культури українськогослова // Про культуру мови — К., 1964. — С. 145 — 154.
69. ШабатС.Т. Категорія питальної модальності в сучасній українській мові. Мовознавство.– 2001. — № 1. – С.53 – 58.
70. ШаповаловаГ.В. Іноваційні процеси в сучасному медіа-тексті: автореф… дис. на здобуттянаук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Донецьк, 1998. – 20 с.
71. Швец А.В.Разговорные конструкции в языке газет. – К.: изд-во Киевск. ун-та, 1971. – 95с.
72. ШвидкаН.В. Імперативні речення в сучасній українській літературній мові: семантика,засоби вираження спонукальності, функції: автореф. дис. на здобуття наук.ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. – Словянськ, 1998. – 20 с.
73. ШевченкоЛ.І. Парцеляція в українському поетичному мовленні ІІ половини ХХ ст.: автореф.дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01. –Дніпропетровськ, 2007. – 20 с.
74. Шкляр В.Мас-медіа і виклики нового століття. Зб. наук. праць Науково-дослідного центруперіодики. – Львів, 2003. – Вип.11. – С.343 – 351.
75. ШульжукН.В. Синтаксис української мови. – К.: Видавн. центр «Академія», 2004. – 408 с.
76. ЩербачукН.П. Семантико-синтаксична структура простого речення у діалогічному мовленні:автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд… філол. наук: спец. 10.02.01. –К., 2006. – 22 с.
77. ЯцимірськаМ. Мова газетної публіцистики // Журналіст України. — 1982. — № 9. — С. 38 — 40.