/>/>Вступ/> Туризм як форма задоволення потреб людей увідпочинку має великий вплив на життя світової спільноти. Надходження відміжнародного туризму нині є однією з найзначніших складових так званогоневидимого експорту (invisible export). Розвиток туристських зв’язків єважливим засобом нормалізації міжнародного становища, зміцнення дружби міжнародами і поглиблення взаєморозуміння. Туризм став об’єктивною потребоюсучасної цивілізації.
Актуальність теми.У період переходу до ринкової економіки міжнародний туризм єодним із перспективних напрямків зовнішньоекономічної діяльності країни і їїрегіонів.
Актуальністьроботи полягає в розробці теоретико-економічних підходів і методів, заснованихна визначенні потреб громадян в одержанні туристичних послуг, у першу чергу, нарегіональному рівні, у рекомендаціях щодо використання нових організаційнихформ і маркетингових напрямків у діяльності регіональних підприємствтуристичної інфраструктури, що має сприяти підйому якості наданих послуг іудосконаленню рекреаційно-туристичної бази національного туризму як усерединірегіону, так і в зовнішньоекономічній діяльності.
Аспектикласифікації туризму досліджували різні вчені. Можна виділити роботиА. Ліманського, Я. Ружковського, Д. Осипова,А.О. Александрової, О.В. Вавілової, М.Е. Немоляєвої,Л.Ф. Хадоркова, Г.А. Панирян та інших. Немоляєва М.Е. таХадорков Л.Ф. свою монографію присвятили аналізу розвитку туризму у СРСР.Г.А. Панирян роз’яснює методику формування ціни на міжнародномутуристичному ринку, описує фактори, що на неї впливають, а також висвітлюєоснови міжнародного туристичного бізнесу. Д. Осипов торкається питаннянових концепцій розвитку туризму. А.О. Александрова, О.В. Вавиловависвітлюють, головним чином, теорія міжнародного туризму як галузі економіки.
Метаі задачі дослідження. Метою курсової роботи є розвиток теоретичних,методологічних і методичних положень ефективності туризму, а також розробкапрактичних рекомендацій щодо удосконалення його системи, заснованої навикористанні принципів і методів маркетингу в регіональній економіці.
Длядосягнення загальної мети були поставлені та вирішені такі задачі:
визначенотеоретико-методологічну базу регіонального туризму і розроблено рекомендаціїщодо її систематизації й удосконалення;
дослідженозначення основних сегментів регіонального туристичного ринку і їхніорганізаційні форми;
проаналізованоекономічні умови і законодавча база України для формування нових видіврегіонального і міжнародного туризму на сучасному етапі ринкових відносин;
розглянутокласифікацію туризму і її основні види;
розробленометодику формування управлінської структури в регіональному туризмі зурахуванням загальнодержавної економічної політики й інтересів споживачівтуристичних послуг.
Предметомдослідження роботи є організаційно-економічні й управлінські форми регіональногоринку туристичних послуг. Об’єктом дослідження є регіональні підприємствасистеми туристичного бізнесу і послуг.
Теоретичнаі методологічна основа дослідження. Теоретичною і методологічною основоюпроведеного дослідження є вивчення регіональної природи туризму, науковірозробки зарубіжних і вітчизняних вчених у сфері туристичних послуг іуправління нею, що розкривають соціально-економічні функції туризму і його рольу розвитку регіональної економіки.
1.Теоретико-методологічні основи дослідження туризму 1.1 Туризм яксуспільне явище та об’єкт географічного дослідження
Поняття «туризм» почало формуватися з початком масовості, тобтопереміщень значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля,хоча можна з впевненістю стверджувати, що подорожування завжди було властивелюдині перш за все як біологічній істоті, для якої рух є невід’ємною потребоюорганізму, а з часів посилення урбанізаційних процесів спілкування з природнимсередовищем все більшою мірою стає психофізіологічною потребою [12, c. 90].
По-друге, подорожування є формою пізнання середовища і розширеннялюдських можливостей з адаптації до довкілля, а також одним з найдавнішихзасобів комунікації, культурного обміну, економічних контактів. Нарешті,подорожування є формою наукового осягнення світу і одним з етапів розвиткусучасної цивілізації. Але подорожування є також засобом долання бар’єрів – об’єктивнихобмежень на шляху поширення явища. Можна визначити такі найбільш суттєві бар’єри:природні (гірські системи, водні простори, пустелі та інші несприятливіфізико-географічні явища), культурні (мовні, релігійні, побутові відміни тощо);технічні, пов’язані з доланням відстаней (шляхи сполучення, транспортнізасоби). Тобто, мобільність людства є певною рушійною силою суспільногорозвитку, спрямованою на інтенсифікацію господарювання, пом’якшення соціальногоі політичного напруження, поліпшення умов життя шляхом пізнання природного тасоціокультурного середовища життєдіяльності. Такими є об’єктивні передумовивиникнення та поширення туризму як явища, яке охопило значну частину людства.Туризм, як явище суспільного життя, є похідною суспільного розвитку.
Своєю появою він завдячує індустріальній стадії розвитку людства,якій був притаманний прискорений розвиток продуктивних сил, поглиблення поділупраці, розвиток урбанізаційних процесів. Прискорені інноваційні зміни,пов’язані з науково-технічним прогресом, сприяли загальномусоціально-економічному розвиткові певних країн, підвищенню рівня життя їхнаселення, змінювали характер праці, спосіб та стиль життя, що особливопозначилось в XX ст. розвитком урбанізації та змінами в системі розселення,постіндустріальною фазою розвитку економіки, поглибленням екологічних проблемта осягненням глобальних масштабів діяльності людства, гуманізацією всіх сферсуспільного життя. Саме за цих умов, що докорінно змінювали суспільні моделіжиттєдіяльності людства, туризм перетворився у форму проведення дозвілля,забезпечену діяльністю міжгалузевого комплексу по задоволенню потреб населенняу відпочинку та оздоровленні, у потужну комунікативну складову глобалізаційногопроцесу. Туризм – одна з найбільш сталих складових світової економіки, яка заостанні десятиріччя має стабільні (в середньому 5% на рік) темпи зростання і незазнає коливань попиту/пропозиції, тому вважається одним з найперспективнішихнапрямків соціально-економічного розвитку. На сучасному етапі туризм ставчастиною стилю життя більш ніж третини людства і участь у туристичному процесіможна розглядати як складову якості життя. Туризм – явище поліфункціональне.Серед основних функцій туризму слід зазначити рекреаційну, соціальну,культурну, екологічну, економічну, просвітницьку і виховну. Рекреація якбіологічна функція та соціальне надбання певного етапу розвитку людства сама єпоняттям широким і поліаспектним. Туризм є мобільною складовою рекреації,пов’язаною з доланням простору задля відпочинку, розваги, лікування або збудь-якою іншою метою, не пов’язаною з отриманням прибутку. Сутністю рекреаційноїфункції туризму є фізіологічна (відновлення фізичних сил, оздоровлення,відпочинок) та психологічна (зміна місця, оточення, набуття нових вражень тавідчуттів) релаксація. Зростання добробуту, зміна характеру праці в бік їїінтелектуалізації стимулюють підвищення рівня освіти, самоосвіту тапросвітництво. Перехід суспільного розвитку до моделі «вільного часу»урізноманітнює проведення дозвілля в бік інтелектуалізації, саморозвитку,посилюючи культурну функцію туризму.
Туризм виступає засобом комунікації та саморозвитку, підвищеннярівня освіти та загальної культури шляхом ознайомлення з культурою, побутом,традиціями та віруваннями, стилем та характером життя інших народів, зкультурною спадщиною людства та перлинами природи. Безпосереднє спілкування різнихнародів і різних культур сприяє взаємозбагаченню та саморозвитку культури,відіграє значну роль в укріпленні миру та порозуміння на планеті, розширюєкультурні та ділові контакти. Можна стверджувати, що саме у XX ст., завдякимасовості, туризм став явищем сучасної культури. З іншого боку, туризм,прискорюючи культурний обмін, прискорює інноваційні процеси в культурі. Узв’язку з цим актуальною стає проблема крос-культурних комунікацій (поведінкитуристів в іншому культурному середовищі, спроможність і здатність досприйняття іншої культури, інших культурних традицій). Туризм як формапроведення дозвілля притаманний лише певній частині населення, що має вільнийчаста відповідний рівень життя, який дозволяє подорожувати. Тобто,подорожування виступає ознакою певного рівня і стилю життя, фіксаторомсоціального статусу, засобом закріплення іміджу та інших соціальних ознак.Доступність туристичних послуг, соціальна орієнтованість туризму розширює колоспоживачів, прилучаючи нові й нові верстви населення до туризму, вводить йогодо стилю життя суспільства, вирівнюючи соціальні можливості населення. Такимчином, оздоровлення населення, підвищення його працездатності та рівня культуришляхом здійснення культурно-просвітницької та рекреаційної діяльності посилюєсоціальну значущість туризму.
1.2 Ринок туристичних послуг та його територіальнаорганізація
Туристичною послугою може вважатися тільки комплекс послуг ззадоволення різноманітних потреб туриста: у відпочинку, харчуванні, переміщенніта інших, які сприяють забезпеченню мети подорожі. Туристичні послуги зазначенням в процесі подорожування поділяються на основні, без яких неможливеподорожування (послуги розміщення, харчування, транспортного та екскурсійногозабезпечення тощо), додаткові, що сприяють комфортності подорожування(побутові, торгівельні, комунікативні, інформаційні, банківсько-фінансові,медичні, спортивно-оздоровчі, культурні тощо) та супутні, які підвищуютьефективність та сприяють повній реалізації мети подорожі (виробництво тареалізація сувенірів і туристичного спорядження, облаштування пляжей, оглядовихмайданчиків, реставрація пам’яток тощо) [11, c. 66].
Кожна з основних послуг може виступати туристичним продуктом, щовирізняється стабільністю пропозиції, але тільки їх поєднання є туристичноюпослугою. Туристичні послуги або послуги, призначені для споживанняподорожуючою частиною населення, в процесі споживання доповнюються туристичнимитоварами спеціального та загального призначення. До товарів спеціального призначенняналежать сувеніри, поліграфічна продукція інформаційно-довідникового характеру(картосхеми та плани, буклети, листівки, довідники, т.ін.), туристськеспорядження та товари для відпочинку тощо.
Характерною ознакою туристичного ринку є переважання реалізаціїтуристичних послуг над товарами (в приблизному співвідношенні 75–80% до 25–15%).За економічними заходами реалізація турпродукту подібна до реалізації товарів,але характер експортно-імпортних зв’язків, пов’язаних із рухом турпродукту,кардинально відрізняють ринок туристичних послуг від товарного ринку.
Реалізація турпродукту пов’язана з обов’язковим переміщеннямспоживача до місця споживання. Виїзд туристів за кордон (зарубіжний туризм) іспоживання ними туристичного продукту іншої країни є пасивним туризмом ірозглядається як імпорт, оскільки веде до падіння попиту на внутрішньому ринку.Навпаки, в’їзд туристів з інших країн (іноземний туризм) і споживання ниминаціонального туристичного продукту є джерелом зростання національногоприбутку, оскільки збільшує попит на внутрішньому ринку країни як на туристичніпослуги, так і на послуги та товари, опосередковано пов’язані з туризмом(мультиплікаційний ефект).
Тому іноземний туризм розглядається як експорт послуг. Існує наринку туристичних послуг і реекспорт турпродукту, який полягає в реалізаціїіноземним туристам на національному ринку турпослуг та товарів, споживання якихвідбудеться в третій країні. Створюють турпродукт та реалізують його споживачамспеціалізовані підприємства, що виступають суб’єктами ринкової діяльності.Тобто, ринок туристичних послуг можна розглядати і як сферу функціонуванняспеціалізованих підприємств, що задовольняють специфічні потреби туриста.
Специфіка туристичної послуги обумовлює комплексоутворюючийхарактер туристичної діяльності та забезпечує мультиплікаційний ефект, якийдозволяє визначити зв’язки та міру інтегрованості туризму в національну тасвітогосподарську системи.
Структуроутворюючими одиницями ринку є споживач та виробниктуристичної послуги, різноманітні зв’язки та відношення між якими формують,ринкові структури попиту та пропозиції. Внутрішня організація системиутримується динамічною рівновагою між попитом та пропозицією, збалансованою заструктурними параметрами в часі та просторі. Просторово-часові структурипопиту/пропозиції є функціональними територіальними утвореннями, якіхарактеризуються взаєморозміщенням, наявністю просторових зв’язків, вираженихперш за все переміщенням туристів, і розвитком, фіксованим динамікоютуристичного процесу. Туристичний процес розглядається як узагальнюючахарактеристика, яка відтворює взаємодію ринків споживача та виробникатурпродукту і просторово-часову відповідність попиту/пропозиції в параметрахобсягу та структури споживання. Поняття «туристичний процес» дозволяє визначитисьз часовим вектором ринкової системи та встановити об’єктивні параметритериторіальної диференціації споживання.
Туризм проявляється як форма суспільного споживання специфічнихблаг, послуг та товарів, що об’єктивно розвинулась внаслідок соціологізаціївідтворювальної функції, утворивши галузь діяльності зі створення цьогоспецифічного продукту та організації його споживання, яка за кінцевимпризначенням та характером діяльності належить до споживчих галузейгосподарства. Організація споживання основана на стійких зв’язках міжспоживачами та виробниками і між виробниками в процесі створення турпродукту тазафіксована в ринкових структурах.
Таким чином, туризму притаманний «подовжений» цикл обслуговування,який стосується як часу обслуговування, так і просторових зв’язків між центрамиконцентрації попиту та центрами безпосереднього обслуговування.1.3 Індустрія туризму – основа розвитку національного ринкутуристичних послуг
Формуваннянаціонального туристичного ринку є наслідком складної взаємодії внутрішніх ізовнішніх соціально-економічних процесів, які спричинюють потребу в туризмі іформують попит на туристичні послуги. Саме ці процеси зумовлюють різні моделіформування національного туристичного ринку. На основі аналізу ринковихпроцесів в сфері туризму можна виділи принаймні дві основні такі моделі: 1)модель саморозвитку та 2) привнесену модель. За першою схемою національнийринок туристичних послуг є наслідком загального соціально-економічного розвиткуі формування потреби населення в туризмі як в формі проведення дозвілля вподорожі. Попит на туристичні послуги формується як в країні (на послугивнутрішнього та міжнародного зарубіжного туризму), так і за її межами (послугиміжнародного іноземного туризму), а задовольняється він пропозицією, якустворюють і реалізують суб’єкти національного туристичного ринку. За другоюсхемою національний ринок туристичних послуг формується під переважним впливомпопиту зовнішніх ринків і задля його задоволення створюється сфера діяльності,рівень розвитку якої відповідний попиту та можливостям національної економікипри недостатньо вираженому внутрішньому попиті [8, c. 80].
Тобто,формування національного ринку туристичних послуг може відбуватися під дією яквнутрішніх, так і зовнішніх потреб. Стабільність національного ринкугарантується перш за все потребами внутрішніми, тобто потребами населеннякраїни в відпочинку і змістовному проведенні дозвілля в подорожі. Обсяг цихпотреб, їх структура, ритміка визначаються сукупною дією об’єктивних умов тасуб’єктивних чинників, які саме й характеризують умови та стиль життянаселення. Наявність мотивації залежить не тільки від демографічниххарактеристик споживача, зокрема рівня освіти та рівня життя, Що впливають напоінформованість і формують попит, а й від можливостей національного ринкукраїни не тільки задовольнити цей попит, а й сприяти виникненню мотивації,формувати та підтримувати її. Задоволення туристичних потреб, які створюютьсяна зовнішніх ринках, також залежить від стабільності національного туристичногоринку, від його здатності створювати різноманітний туристичний продукт,стимулюючи попит. Таким чином, національний туристичний ринок створюєтьсявнутрішнім та зовнішнім попитом і внутрішньою пропозицією, просторово-часовазбалансованість між якими забезпечується національною індустрією туризму.
Індустрія туризму – це міжгалузевийгосподарський комплекс, який спеціалізується на створенні турпродукту, здатногозадовольняти специфічні потреби населення в проведенні дозвілля в подорожішляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення.
Комплексз суспільно-географічної точки зору є відкритою поліструктурною системою зпереважанням тісноти внутрішніх зв’язків. Міжгалузевий комплекс індустріїтуризму вирізняється складністю внутрішньої структури, ієрархією цілейфункціонування компонентів і елементів, різноманітністю зовнішніх табагаторівневістю внутрішніх комплексоутворюючих зв’язків, стадійністюспоживання та організації обслуговування.
Елементамиіндустрії туризму є підприємства та установи, мета функціонування яких полягаєв задоволенні певних туристичних потреб (мотиваційних, змістовних, комфортностітощо). Специфіка туристичної послуги обумовлює наявність значної кількостіелементів, їх ієрархічність відповідно до обсягів діяльності, забезпеченнявиробничими потужностями і рівня розвитку матеріально-технічної бази, авиробничо-технологічні, інформаційні, організаційно-управлінські,фінансово-економічні зв’язки об’єднують зазначені елементи в галузі, що виступаютьструктурними компонентами індустрії туризму. Таким чином, внутрикомплекснівертикальні зв’язки лежать в основі виділення функціонально-компонентної(галузевої) структури індустрії туризму [4, c. 34].
Внутрикомплекснігоризонтальні зв’язки, наявні між підприємствами різних галузей, причетних доорганізації туристичного споживання відповідно стадійності процесуобслуговування, дозволяють виділити в межах індустрії туризмуФункціонально-стадійні підсистеми, представлені сполученнями різноріднихфункціонально-галузевих елементів, що виконують однорідні функції в сферітуризму. Відносно споживчо-ресурсної орієнтації їх можна розташувати наступнимчином:
І – організаційно-інституційна;
II – фукціонально-господарська;
III –територіально-господарська підсистеми (таблиця 1.1)
Таблиця1.1. Структури індустрії туризму
Підсистеми
Структури
Компоненти Інституційно-організаційна І. Правова
1. Законодавча і нормативна база;
2. Митна служба;
3. Консульська служба ІІ. Фінансово-економічна
1. Система оподаткування;
2. Система страхування;
3. Фінансова система і обмінний курс валют ІІІ. Кадрова
1. Система підготовки кадрів;
2. Система наукових досліджень і науково-дослідних розробок Функціонально-господарська І. Гостинності
1. Готельне господарство;
2. Громадське харчування;
3. Галузі сфери послуг з надання додаткових послуг ІІ. Транспорту
1. Авіаційний;
2. Автомобільний;
3. Залізничний;
4. Водний ІІІ. Туристичної та оздоровчої діяльності
1. Туристичні підприємства;
2. Екскурсійні бюро;
3. Санаторно-курортні установи;
4. Оздоровчі заклади Територіально-господрська І. Туристичні ресурси
1. Природно-рекреаційні;
2. Культурно-історичні;
3. Інфраструктурні ІІ. Соціально-демографічні
1. Населення;
2. Розселення і історія формування території;
3. Традиційна етнічна культура населення ІІІ. Господарські
1. Господарський комплекс території;
2. Інфраструктурні системи;
3. Адміністративно-територіальний устрій і система управління
Організаційно-управлінськіфункції з координації державної політики в сфері туристичного бізнесу задлясприяння розвиткові внутрішнього туризму та участі в світовому туристичномупроцесі шляхом нормативно-правового та фінансово-економічного регулювання.
Національнийтуристичний ринок формується та функціонує в правовому та економічному полідержави і саме на цьому рівні найяскравіше проявляється дієвість державноїтуристичної політики. Сутність державної туристичної політики полягає встимулюванні потреб населення в послугах туризму, в протекціоналізмітуристичній діяльності в сфері малого і середнього бізнесу шляхом створенняправових основ та нормативної бази, сприятливого фінансового механізму,проведення фінансово-економічного регулювання, спрямованого на розвитокринкових структур і пожвавлення ринкової діяльності суб’єктів туристичногоринку, спрощення туристичних формальностей, цілеспрямованої підготовки кадрівта проведення науково-дослідної роботи в цій сфері.1.4 Структура та типологія національних туристичних ринків
Суб’єктами туристичного ринку є юридичні та фізичні особи, задіянів виробництві та організації споживання туристичного продуктутуристами-споживачами. Суб’єктами ринку пропозиції можуть виступати практичновсі елементи функціонально-господарської та територіально-господарськоїскладових індустрії туризму [21, с. 8]. Об’єктом туристичної діяльностісуб’єктів ринку є туристи-споживачі турпродукту, уподобання та мотивації якихлежать в основі маркетингових стратегій виробника. Звідси поділ туристичногоринку на ринок споживачів-туристів (ринок попиту) та ринок виробника (ринокпропозиції), оскільки ці дві складові є ключовими в функціонуванні ринку. «Ринок – це сукупність наявних та потенційнихпокупців товару» [23, с. 42] вважає Ф. Котлер, томузастосування терміну «ринок» відноситься перш за все до споживачів товару чипослуги, об’єднаних за певною потребою, оскільки саме споживчі потреби формуютьринок.
Класифікація туризму добре розроблена (наприклад, в роботах В. Гуляева,В. Герасименка, М. Крачила, Т. Сокол та інших) і може бутивикористана в подальшій сегментації ринку туристичних послуг. Більшість авторіввиділяють такі класифікаційні ознаки:
1) мета подорожі, яка визначає вид туризму. За даними ВТО,найпоширенішою метою подорожування є бажання відпочити та розважитись (60% відзагального потоку подорожуючих). Ця мета реалізується такими видами туризму якрекреаційний, який сполучається з культурно-пізнавальним, здійснюваним задлязнайомства з історією, культурою, архітектурними та природними пам’ятками іншоїмісцевості; агро- або «зеленим туризмом» та подібними напрямками; екологічним,мисливством та рибальством; спортивно-оздоровчим туризмом, що передбачаєактивну форму проведення дозвілля (гірсько-пішохідний, водний, велосипедний таінші підвиди); етнічним (відвідування родичів, друзів та знайомих або місцяпоходження родини).
2) форма організації визначає як характер виробництва турпродукту,так і його споживання. Реалізувати мету подорожі турист може самостійно, незвертаючись до туристичної фірми, частково чи практично зовсім невикористовуючи туристську інфраструктуру (самодіяльний туризм) або виключноспираючись на пропозицію туристичного підприємства (плановий або організованийтуризм).
3) за державною ознакою туризм поділяють на внутрішній, якийпередбачає подорожування в межах країни постійного місця проживання таміжнародний, що передбачає перетинання державного кордону. Такий поділ маєсуттєве економічне значення, оскільки в такому випадку туризм виступає частиноюекспортно-імпортних зв’язків країни. Саме за характером цих зв’язків вміжнародному туризму виділяють зарубіжний туризм (організація міжнароднихподорожей за межами країни постійного місця проживання) та іноземний(організація подорожі іноземних громадян територією своєї країни).
4) сезон та термін перебування визначають ритмічність роботи натому чи іншому ринку і ґрунтуються на природних перш за все особливостяхконкретної місцевості. Відповідно до цього туристичний потік може мати незначніколивання протягом року, що говорить про його стійкість та слабо вираженусезонність туристичної діяльності або, навпаки, значні коливання попиту, щообумовлює наявність «гарячих» та «мертвих» сезонів.
5) клас обслуговування визначається набором послуг, організацієюобслуговування і залежить від купівельної спроможності споживача. Виділяютькласи «V.I.P», «люкс», «вищий», «перший», «туристичний» та «кемпінг», кожному зяких відповідають певні умови надання послуг розміщення, харчування,транспортування, екскурсійного обслуговування та ряду додаткових послуг. Заобсягом послуг виділяють мінімальний набір (поселення + сніданок), напівпансіонта повний пансіон. За характером реалізації турпродукт може бути комплексним(пекедж-тури) або індивідуальним (інклюзив-тури).
6) спосіб подорожування: пішохідний або з використанням транспортнихзасобів. Відповідно кожен з них має свою подальшу класифікацію, наприклад, завидами транспорту (автомобільний, залізничний, річковий, повітряний тощо); запоширеністю в використанні (традиційні та екзотичні транспортні засоби); заформами організації транспортних подорожей (лінійні чи чартерні).
7) за формою розрахунків, що впливає на характер відношеньтурист-фірма, перелічені різновиди можуть бути з повною оплатою самим туристом,з частковою оплатою (пільгові, наприклад, групові знижки на транспорті) чисоціальні (безкоштовні для туриста з оплатою за рахунок профспілок, фондівтощо).
8) масштаби діяльності визначають класифікацію за територіальноюознакою. Світовий туристичний ринок, як частина глобальної світогосподарськоїсистеми, поділяється на макрорегіональні та субрегіональні туристичні ринки.Регіональні ринки туристичних послуг в свою чергу складаються з національнихринків, а національні – з місцевих. Саме національні ринки слід розглядати яккласифікаційну основу поділу за територіальною ознакою.
Відповідно до потреб формується й пропозиція на ринку виробника,тому ринок пропозиції може бути структурований за тими ж ознаками, що й ринокпопиту. Таким чином, ринок туристичних послуг структурований за багатьмаознаками, кожна з яких є ознакою його сегментації.
Типологія як загальнонауковий підхід до узагальнення інформаціїпро об’єкти дослідження та систематизації цих об’єктів має ґрунтовне значення вгеографічних дослідженнях. В географічному країнознавстві під типом країнирозуміють «відносно стійкий комплекс умов та особливостей розвитку, Щооб’єктивно склався і притаманний даній країні, і характеризує її роль та місцев світовому співтоваристві на даному етапі світової історії» [5, с. 166].
Типологія в суспільно-географічних дослідженнях за сутністю єгрупуванням країн світу за комплексом ознак цивілізаційного поступу. В основітакого групування лежать міжнародні співставлення історичних особливостейформування та розвитку країн та їх макростатистичні показники, зокрема, такийуніверсальний показник як ВВП (ВНП), його структура, місце країни в системіміжнародних відносин. В сучасній суспільній географії переглядається усталеназа радянські часи концепція типології країн залежно від пануючого суспільноладу в бік об’єктивізації відображення соціально-економічних та геополітичнихпроцесів. Типологія має не тільки методологічне, пізнавальне значення, а йпрактичне спрямування. Так, типологія, яку використовує ООН, виділяючи групунайменш розвинених країн світу, має значення для надання фінансової тагуманітарної допомоги.
Типологія національних туристичних ринків ґрунтується на такихпринципових положеннях:
1) ринок туристичних послуг є похідною від соціально-економічногорозвитку країни, оскільки індустрія туризму є складовою національної економікиі її розвиток прямо залежний від рівня розвитку всього господарства;
2) інтенсивність діяльності на ринку туристичних послуг залежитьвід ступеня розвиненості ринкових структур, оскільки суб’єкти туристичногоринку представлені значною мірою малим та середнім бізнесом, який потребуєефективної підтримки шляхом правового та фінансового регулювання діяльності,наприклад, забезпечення вільного доступу до кредитів передбачає розвиненуфінансово-кредитну систему, наявність в’юченого капіталу, гнучкої системиоподаткування та розвиненої банківської інфраструктури;
3) інтегрованість національного туристичного ринку в світовийтуристичний простір залежить від ступеня розвитку туризму в певній країні, якийґрунтується на певному рівні та стилі життя населення як результаті сукупноїдії глобалізаційних тенденцій та етнокультурних особливостей даної країни. Томув основу типології туристичних ринків поскладена типологія країн світу за їхмісцем в світовій економіці та міжнародних відносинах, яка включає означені принципиі є загальновизнаною [2; c. 89].
2. Функціонуванняринку туристичних послуг 2.1Регуляторні механізми ринку туристичних послуг
Функціонуванняринку туристичних послуг основане на кругообігу грошей і інформації,регульованому маркетингом. Основою функціонування туристичного ринку є обмін,як засіб задоволення потреб населення в туризмі. Обмін здійснюється втоварно-грошовій та інформаційній формі. Видом обміну є переміщення туристів домісця споживання. Умовами обміну є наявність учасників (не менше двох), їхволевиявлення до співпраці, результатом якої є угода, яка фіксує купівлю-продажтурпродукту.
«Угода– це торгова операція, що здійснюється двома сторонами. Складовими угоди ємінімум два товара, що мають споживацьку цінність (турпродукт і гроші), час тамісце укладання угоди» [З, с 40].
Формоюугоди є туристичний ваучер – фінансово-правовий документ, який «підтверджуєстатус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи їх гарантію і є підставоюдля отримання туристом або групою туристів туристичних послуг» (Закон України«Про туризм», СТ.1).
Отже,угода – це обмін цінностями між партнерами (споживачем та виробникомтурпродукту), що здійснюється на добровільній основі, передбачає покращеннястановища сторін і укладається в економічно-правових межах певного туристичногоринку. Механізм, який регулює цю діяльність і є механізмом фунціонування ринкутуристичних послуг, що грунтується на законі попиту/пропозиції. туроператори татурагенції, підприємства з виробництва послуг і товарів туристичногопризначення, місцеві та державні органи управління, державні та недержавніорганізації. Характер фінансових відношень обумовлений специфікою діяльностіданих суб’єктів (таблиця 2.1).
Таблиця2.1. Характер фінансових відношень
/>
Механізмобігу коштів на ринку турпослуг виглядає таким чином: процес реалізації – туристсплачує гроші туристичному підприємству за турпродукт і отримує його (при цьомугарантією якості цього продукту є угода між туристичним підприємством ітуристом, а правовим документом, який гарантує виконання зобов’язаньтуристичного підприємства перед клієнтом – ваучер або путівка); процесспоживання – турист отримує послуги та враження, реалізуючи мету подорожі, щозабезпечується всією діяльністю туристичного підприємства; процес розвитку – туристичнепідприємство інвестує кошти у розвиток, на створення нового турпродукту і йогопросування на ринку; процес розрахунків – туристичне підприємство сплачує добюджету податки та провадить інші види розрахунків з державою та місцевимиорганами влади, недержавними організаціями. Фінанси підприємств мають важливезначення для формування державних фінансів. Складаються різноманітні прямі назворотні зв’язки між державою та численними підприємствами сфери туризму.Підприємства сплачують державі та місцевим органам влади податки, а державанадає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює інші заходи, що сприяютьрозвиткові виробництва. Підприємства створюють робочі місця, забезпечуючизайнятість населення і його доходи, на основі яких формується розгалуженасистема оподаткування. «Державні доходи – це грошові відносини, які складаютьсяміж державою і юридичними і фізичними особами в процесі вилучення часткивартості сукупного суспільного продукту, формування фондів фінансових ресурсів»[4, с 24]. Вартісним втіленням цих відносин виступають фонди грошових коштів,якими розпоряджається держава. Державні доходи становлять фінансову базу їїфункціонування.
Політичнета економічне значення грошей та податків робить ці елементи головними укомпетенції суверенних держав. Таким чином, очевидний зв’язок обігу коштівкожного суб’єкту економічної діяльності з обігом коштів на національного ринкуі зв’язок національного ринку з міжнародним рухом капіталу. Специфічною ознакоютуризму є одночасне функціонування ринку турпослуг у двох «вимірах»: як галузінаціональної економіки і як галузі світового господарства.
Потікпродукту обов’язково супроводжується інформацією про нього, яку можна поділитина цілеспрямовану або комунікативну інформацію, що є частиною маркетинговоїполітики певної туристичної фірми, та чутки, що є хаотичним рухом інформації,який немає цілеспрямованого характеру, але чутки (певною мірою недостовірнаінформація) заповнюють інформаційний простір певного ринку. У даному випадку,як і при обігу грошей, наявна пряма взаємозалежність між рівнем розвиткутурринку та інтенсивністю інформаційного обміну. Зворотній потік інформації прохарактер пропозиції на ринку є результатом комунікаційна зусиль виробника.
Системнийпідхід до сутності маркетингу дозволяє розглядати його як певну цілісність, щознаходить свій прояв у різних аспектах і на різних рівнях. На макрорівні (рівніринку) маркетинг є соціально-економічним процесом, спрямованим на формування тазадоволення попиту на товари і послуги шляхом інтенсифікації виробництва істимулювання діяльності. На мікрорівні (рівні підприємства) маркетинг виступаєінтегративною господарською функцією, сутність якої полягає у передбаченні,ідентифікації та задоволенні потреб цільового ринку споживача. Маркетинг засучасних ринкових умов є основною концепцією господарювання, філософією сучасногобізнесу, відправним моментом якого є задоволення попиту на певні товари тапослуги. Тому маркетинг націлений на моніторинг ринку і є не тількиінструментом виробника з визначення та систематичного вивчення потреб споживачаз метою їх адресного задоволення, він властивий також споживачеві, який шукаєпевну послугу чи товар.
Світовапрактика дає дві моделі підготовки кадрів управлінського рівня: 1) вспеціалізованих вищих навчальних закладах (Fachhochschule, нім.); 2) вуніверситетах. Першій варіант переважає в західноєвропейських країнах. В США,постсоціалістичних країнах Європи та СНД переважає другий варіант. Спеціалістівдля забезпечення туристсько-екскурсійної діяльності, що відповідає заразкваліфікації «менеджер туризму» традиційно готували на географічних (Москва,Київ), історичних (Вільнюс), економічних (Белград) факультетах університетів.
Широкауніверситетська підготовка дає можливість поєднати базові та спеціальні знанняз організації та економіки туризму, індустрії гостинності, маркетингу таменеджменту туризму і на цій основі готувати туризмологів та маркетологів зпитань дослідження туристичних ринків. Бізнес в туризмі тісно пов’язаний зготельним бізнесом, тому в багатьох країнах фахівців у цій сфері готують наоснові спільних базових програм (особливо в спеціалізованих вузах).Популярність, престижність фахової професійної в останні десятиріччя в світіпояснюється тією роллю, що відіграє туризм як в світовій економіці, так і вгосподарстві окремих країн.
Всфері туризму на середину 80-х років був зайнятий кожний 16 працюючий напланеті. Збільшення обсягів діяльності, безумовно, відбилося й на кількостізайнятих в цій сфері. За даними Міжнародного бюро праці в туризмі задіяноблизько 100 млн. чол. Більше половини зайнятих в туризмі припадає на готельнийі ресторанний бізнес, до 10% складають зайняті безпосередньо в туристичномубізнесі, і більш ніж п’яту частину становлять зайняті в галузях, тіснопов’язаних з туризмом.
Мультиплікаційнийефект туристичної діяльності саме й проявляється у створенні робочих місць вінших галузях економіки, таких як транспорт, зв’язок, будівництво,агропромисловий комплекс, фінансова сфера, інформаційні технології та інших.2.2 Кон’юнктура туристичного ринку
Кон’юнктура ринку відтворює економічнуситуацію, що склалась на певний момент часу на певному ринку внаслідок сукупноїдії факторів та умов, які визначають співвідношення попиту і пропозиції натуристичний продукт і характеризуються рівнем та динамікою цін на товари тапослуги туризму.
Кон’юнктура є невід’ємною рисоюфункціонування ринку. Вона складається внаслідок сукупної дії внутрішніх тазовнішніх умов та чинників і характеризує стан ринку в даний час і в даномумісці. Ознакою кон’юнктури є коливання та динамізм, підпорядковані циклічномурозвиткові світової економіки, що знаходить свій прояв на різних рівнях. Намікрорівні досліджуються короткотермінові коливання і зміни співвідношенняпопиту/пропозиції, що впливають на діяльність суб’єктів ринку, на макрорівні – середньо– та довгострокові тенденції розвитку ринку, які враховуються в галузевій танаціональній стратегії соціально-економічного розвитку. Коливання кон’юнктуритуристичного ринку, як складової світового господарства, залежать від йогоциклічного розвитку [16, c. 8].
Дослідження кон’юнктури туристичного ринкупередбачає виявлення кола умов та чинників, що в даний час найсуттєвішевпливають на формування попиту та пропозиції на внутрішньому та міжнародномуринках (в залежності від масштабів та напрямку діяльності), визначення сили танапрямку їх впливу з метою прогнозування кон’юнктурних змін на певний термін.Основними етапами дослідження кон’юнктури ринку туристичних послуг є: а)поточні спостереження, зосереджені на зборі, оцінці, систематизації тапервинній обробці інформації про стан ринку; б) аналіз кон’юнктурної інформаціїз метою визначення тенденцій та закономірностей формування кон’юнктури даногоринку; в) прогноз кон’юнктури досліджуваного ринку, що є основою розробкистратегії і тактики діяльності туристичного підприємства з посиленняконкурентних позицій. Розрізняють кон’юнктуру попиту та пропозиції з подальшимподілом за конкретними ринками; цінову та товарну кон’юнктуру та форми їїпрояву.
Кон’юнктуравнутрішнього ринку характеризує врівноваження внутрішнього попиту та попитузарубіжного туризму пропозицією індустрії туризму національного ринкутуристичних послуг. Кон’юнктура зовнішнього ринку орієнтована наекспортно-імпортні механізми ціноутворення. Рівень світових цін на певнийпродукт визначається експортною ціною основних постачальників даного продуктуна світовий ринок та імпортною ціною його провідних покупців, що коригується наміжнародних туристичних ярмарках, виставках, товарних біржах та аукціонах тощо.Сегментація ринку відповідно до виду, напрямку, характеру та масштабівдіяльності, визначення його ємності та кон’юнктури є визначальними позиціямидля оцінки конкурентоспроможності певного суб’єкта ринкової діяльності.Розрізняють різні рівні конкуренції: державний, галузевий, підприємницький і кожнийнижчий рівень забезпечує конкурентоспроможність на вищому рівні.
Європейськийвибір нашої країни обмежує це коло Європейським макрорегіоном. Однак значнатериторіальна диференціація в рівнях соціально-економічного розвитку, яквихідного положення для формування та розвитку індустрії туризму, закріплена врізних типах національних туристичних ринків, поляризація суспільного розвиткукраїн регіону, закріплена реструктуризацією світогосподарських зв’язків тагеопросторовою структурою світового і регіонального ринків, потребуєпозиціювання конкурентних засад України на регіональному ринку.
Українаналежить до Європейського туристичного макрорегіону, який поділяється ВТОвідповідно до принципу регіональної єдності (континуальності) та особливостейпропозиції турпродукту на п’ять субрегіонів: Північний, Західний,Центрально-Східний, Південний та Східно-Середземноморський. Центрально-Східний,до якого входить Україна, є найбільшим за площею і найчисленішим за кількістюкраїн: з 53 країн регіону до його складу входить 21. Це колишні соціалістичнікраїни Центральної Європи та СРСР, активний вихід яких на європейськийтуристичний ринок та входження в світовий туристичний процес розпочалосьнаприкінці 80 – протягом 90-х років XX ст. Але в цьому субрегіоні сутність, напрямкита темпи суспільних реформ були відмінні, відповідно до внутрішніх умов кожноїкраїни, тому й рівень соціально-економічного розвитку і, відповідно, рівеньрозвитку національної індустрії туризму, її пропозиції та можливості такожрізні. З огляду на це недоцільним є розглядати весь субрегіон як конкурентнесередовище українського туристичного продукту. Методично доцільнішим вважаємообмежити конкурентне коло країнами-сусідами України, оскільки такий підхіддозволяє дотриматись основ конкурентності подібності турпродукту та умов йогопросування на ринок. Саме ці ознаки (спільність історичної долі, умови розвиткута ринкового середовища, сталість соціально-економічних і туристичних зв’язків)дозволяють виокремити на основі україноцентричного підходу регіональнийсубринок у складі Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Росії,Білорусі, Молдови – Український регіональний субринок (УРР) – таблиця 4.6.Включення до даного субринку Болгарії, з якою немає безпосередніх кордонів,вмотивоване спільністю ресурсів Чорноморського узбережжя, які використовуютьсяв пропозиції традиційного для обох країн турпродукту.
Стосовноресурсної бази, то в кожній країні вона представлена унікальнимісторико-культурним надбанням та характерним сполученням природних умов таресурсів, які дають можливість створювати як турпродукт масового, так інестандартного та елітарного ринків. Тут провідними є позиції Угорщини,Болгарії, нарощують пропозицію Словаччина, Польща. Ефективність національноїтуристичної політики характеризують показники розвитку туризму і перш за всеобсягу туристичного потоку. За цим показником, з урахуванням темпів зростання,високі позиції в регіоні завоювали Польща, Угорщина, нарощує потоки Росія.Положення України серед країн-сусідів проміжне: з одного боку, країни, які єпровідними в сфері туризму як в Європі так і в світі (Польща, Угорщина), а зіншого, країни, які нарощують туристичні потужності й прагнуть вийти нарегіональний ринок (Росія, Болгарія, Словаччина). У субрегіоні Україна маєнайкращий показник туристичної зв’язності: всі країни-сусіди є основнимипостачальниками туристів і з усіма (крім Росії та Болгарії) – позитивне сальдотуристичного балансу [9, c. 90]2.3 Регіональні особливості споживання туристичних послуг
Туристичнеспоживання має комплексний характер і є специфічною формою споживання туристомпродукції індустрії туризму. Туристичне споживання складається з комплексурізних товарів та послуг, матеріальних і нематеріальних туристичних благ, щозадовольняють мотиваційні потреби туриста, а також потреби, пов’язані ззабезпеченням життєдіяльності під час подорожування. Результатом цього видуспоживання є для споживача також комплексне враження від відпочинку,оздоровлення та отримане задоволення, а для виробника турпродукту – прибуток.Туристичне споживання має виражений сезонний характер. Воно доповнює споживанняв місці постійного проживання і в місці відпочинку, створюючи додатковий попитна певні товари та послуги, потрібні на час подорожування.
Різнорідністьумов споживання об’єктивно обумовлює наївність диференціальної туристичноїренти. Можна виділити «часову» ренту, що визначається різницею в тривалостітуристичного сезону, та «територіальну» ренту, яка залежить від умов залученнятієї чи іншої території до туристичного процесу. Величина територіальної рентизалежить від атрактивності (навіть унікальності) ресурсів,транспортно-географічного положення території, рівня її соціально-економічногорозвитку і визначається обсягом витрат, необхідних для створення оптимальнихумов споживання. Обсяг туристичного споживання визначається сумою витраттуристів під час подорожування і залежить від платоспроможності туристів, цінина послуги та товари, інтенсивності витрат. Витрати можна поділити на загальні(валові), що є всією сумою грошових витрат, здійснених під час подорожі, і«чисті», що відбивають перевищення витрат за період подорожування відносновитрат, які за цей же період могли бути здійснені вдома [9, c. 80].
Структуратуристичного споживання відбиває частку витрат туриста на кожен вид товарів тапослуг туристичного призначення в загальних витратах. Витрати можнаструктурувати за місцем здійснення, за часом та видами. Витрати туриста, якийактивно подорожує, завжди перевищують витрати людини, що відпочиває вдома затой же період і це пов’язане зі збільшенням потреб. Витрати, пов’язані зподорожуванням, можна поділити на три етапи: а) етап підготовки до подорожі,пов’язаний з придбанням то варів та послуг у постійному місці проживання,необхідних для здійснення подорожі (придбання туру, спеціального спорядженняабо товарів для літнього відпочинку тощо); б) етап подорожування, що включаєпоточні витрати під час подорожування, що здійснюються переважно в місцяхвідпочинку (додаткові послуги, культурно-дозвіллєві заходи, сувеніри тощо); в)завершальний етап з витратами у постійному місці проживання, що пов’язані ззавершенням відпочинку.
Тобто,період витрат не співпадає з періодом подорожування: туристичне споживанняпочинається до подорожі і завершується після повернення.
Наобсяг витрат туриста відносно витрат «нетуриста» за той же проміжок часувпливає такий фактор як «лабільність туриста» або здатність пристосуватися доумов і стилю життя в місці відпочинку. Туристські послуги і товари вміжнародному туризмі реалізуються відповідно до умов національного ринку затакими схемами: за цінами, що діють на внутрішньому ринку країни постійногопроживання і відбивають національні умови ціноутворення на послуги та товаритуристичного призначення; за цінами світового ринку, що відбивають суспільнівитрати праці цього виду діяльності на міжнародному рівні; за роздрібнимицінами країни тимчасового перебування.
Такимчином, ємність ринку туристичних послуг є величиною, що відбиває рівеньрозвитку індустрії туризму, умови створення і реалізації турпродукта. Ємністьринку пов’язана з кон’юнктурою і відбивається рівнем цін. Ціна на послуги татовари туристичного призначення на ринку є результатом збалансованостіпопиту/пропозиції за обсягами, номенклатурою та структурою. В стандартнійструктурі туристського споживання дві третини витрат припадають на основніпослуги та сувенірні товари. Структура витрат залежна від терміну подорожі: чимменша тривалість подорожі, тим більше витрат припадає на транспорт.
Іхоча частка цього регіону в регіональній структурі туризму зменшується,оскільки зростає інтерес до Тихоокеанського регіону та Африки, Європазалишається лідером світового туризму (таблиця 2.2).
Таблиця2.2. Регіональна структура туризму (в розрізі регіонів ВТО)
/>
Європейськийта Американський макрорегіони є і надалі залишаться найпривабливішими длятуристів. У 2008 р. обсяги аквізицій до Європи становили 58%, а до Америки– 19% від загального обсягу міжнародного туризму, хоча у цих регіонахвідмічається падіння темпів приросту, особливо у Європі та Північній Америці, втой час, як у Центральній та Південній Америці, навпаки, спостерігається значнезростання туристичних прибуттів, особливо в районі Карибського басейну.Високими темпами зростання міжнародного туризму характеризуєтьсяТихооокеансько-Східноазійський макрорегіон, на який припадає 16%загальносвітового потоку, що можна пояснити перебудовою внутрішнього ринкукраїн регіону, значними успіхами у розбудові національних індустрій туризму.
УАфриканському макрорегіоні останні роки XX ст. позначені значними успіхамиміжнародного туризму, зростанням популярності таких країн як Замбія, Зімбабве,Марокко. На Близькому Сході, який, незважаючи на складну політичну ситуаціязалишається туристично привабливим регіоном, особливо значними є темпизростання туристичних потоків до Єгипту, частка якого в регіоні становить майже26%, країн Перської затоки, Сирії. Південно-Азійський макрорегіон в ціломурозвивається стабільно, але попит на послуги острівних країн зростає швидшезавдяки проведенню ними активної туристичної політики на зовнішніх ринках.Антарктида дедалі більше притягує до себе туристів і, аби не опір рядугромадських організацій, які активно борються проти залучення цього регіону дотуристичного процесу, тут можна було б спостерігати найбільші темпи зростанняпопиту, незважаючи на високі ціни (мал. 2.1).
Незважаючина долання кризових явищ, Всесвітня туристична організація прогнозує подальшезростання туристичного процесу до 2020 р. з щорічними темпами у 4,1%.Враховуючи виявлені тенденції, прогнозується перерозподіл туристичних потоків(таблиця 2.3).
/>
Рис. 2.1Розподіл туристів по країнам
Таблиця2.3. Прогноз обсягів міжнародних туристичних потоків в розрізі регіонів ВТО, млн.осіб
/>
Європата Америка й надалі збережуть свої лідерські позиції, але темпи зростанняобсягів міжнародного туризму тут зменшаться і це позначиться на перерозподілісвітового туристичного процесу: частка Європи зменшиться до 46%, Америки – до 18%.Після 2010 р. Америка поступиться другим місцемТихоокеансько-Східноазійському макрорегіону, частка якого у світовихтуристичних переміщеннях зросте до 25%. Експерти ВТО прогнозують для цього ірешти південних макрорегіонів підвищені темпи зростання обсягів туристичноїдіяльності перш за все за рахунок розбудови індустрії туризму. В той же часпрогнозується зменшення темпів зростання подорожей на далекі відстані (3,8%)порівняно з внутрішніми континентальними (5,4%). Відповідно, їх свіввідношенняв подальшому зміниться на користь останніх і становитиме 76:24 (2020 р.)проти 82:18 (1995 p.). Європейський і Американський макрорегіони концентруютьосновні внутрирегіональні потоки, зростає обсяг внутрішніх переміщень міжкраїнами Тихоокеансько-Східноазійського макрорегіону. Туризм, що зародився йзростав у Європі, поступово поширюючись світом, і надалі залишиться серед населеннякраїн регіону найпопулярнішою формою дозвілля. Європа, незважаючи на певнепадіння темпів росту міжнародного туризму (6,1% у 2000 р. проти 7,4%середньосвітового приросту) і зменшення частки (за рахунок перерозподілу) усвітовому туристичному потоці залишається світовим лідером туристичного руху,прийнявши у 2000 р. 403,3 млн. туристів. При цьому 86% з них – це туристиз європейських країн, 6,6% становлять туристи з Америки та 3,6% – з країн Азії.Як видно з таблиці 4.11, туристичний процес концентрується в країнах Західноїта Південної Європи, які здатні задовольнити найрізноманітніший попит практичноу всіх сегментах туристичного ринку.
Таблиця2.4. Субрегіональна структура Європейського туристичного процесу 2008 р.
/>
Особливовисокі темпи росту характерні для Південно-Європейського (6,6% за період 1995–2000pp.) та Східно-Середземноморського (5,2%) субрегіонів. Протягом 90-х років XXст. значно зросла популярність країн Центральної та Східної Європи, хоча темпизростання міжнародних туристичних потоків тут незначні (3,1%, що майже у 1,5рази менше за середньоєвропейські). Але надходження від туризму зростаютьповільніше (2,8%) за обсяги туристичного потоку, що свідчить про порівняноневисокі ціни або недостатньо розвинуту індустрію туризму. Основна часткатуристичних переміщень у цьому субрегіоні припадає на внутрішні регіональні (91%),а міжконтинентальні представлені потоками переважно з країн Азії (2,4%) таАмерики (2,1%). Найбільша кількість іноземних туристів відвідує Росію (21,2),Польщу (17,4), Угорщину (15,6), Чехію (5,7 млн. осіб, 2000 p.). Серед країн, щоє лідерами світового туризму, 3/5 припадає на європейські країни.2.4 Закономірності функціонування туристичного ринку
Закономірностіє формою прояву фундаментальних законів, що відтворюють необхідні, стійкі,суттєві взаємозв’язки, які визначають розвиток та функціонування реальнихоб’єктів та явищ. [11; с. 5]. Існує й протилежна думка про закономірністьяк категорію, «яка виражає сукупну дію багатьох спеціальних законів» [14, с. 11].Визначення закономірностей є результатом теоретичного узагальнення всієїмножини емпіричних даних з особливостей функціонування суспільно-географічногооб’єкту.
Географічніоб’єкти зазвичай складні, підпорядковані дії природничих та суспільних законів.Для суспільно-географічних об’єктів природничі закони проявляються в дужетрансформованому вигляді через дію окремих чинників розвитку чи обмеженняприродокористування (наявність природних ресурсів, їх якість, обсяги,можливість використання при даному рівні розвитку продуктивних сил і т.д.).Природно-ресурсна складова турпродукту, тобто використанняприродно-рекреаційних умов та ресурсів в туризмі, обумовлює необхідністьурахування дії природничих законів геосфери (єдності та цілісності геосфери,ритмічності, зональності).
Туризмє явищем суспільного життя, яке виникло на певному етапі розвитку людськоїцивілізації, детерміноване рівнем соціально-економічного розвитку країн таумовами життя населення. Туризм, як суспільний феномен, підвладний діїсуспільних законів: закону вартості, закону неухильного росту продуктивностісуспільної праці, закону суспільного поділу праці, закону постійного зростаннялюдських потреб та іншим. Зокрема, закон зростання потреб населення спричинивпояву туризму як суспільного явища, що виникло на певному етапі розвиткулюдства.
Цейзакон, реалізований в обсягах та структурі туристичного споживання, є основоюдинамічності та диверсифікації туристичного ринку, територіальної диференціаціїспоживання туристичних послуг. Закон суспільного поділу праці лежить в самійоснові виокремлення туристичної діяльності як галузі послуг, що в подальшомузнайшло відображення в ускладненні внутригалузевої структури та зв’язків, уформуванні міжгалузевого комплексу індустрії туризму, який став основоюфункціонування ринку виробника. Закон економії часу є основою ефективноїорганізації виробництва товарів та послуг у цій галузі, проявляючись не тількив зростанні продуктивності праці, айв економії часу, грошей та зусиль наотримання послуги завдяки оптимізації територіальної організації туристичноїгалузі, раціональній організації виробництва послуг та їх споживання.
Закономірностіфункціонування туризму як об’єкту суспільно-географічного дослідження єчастковими проявами дії фундаментальних економічних законів, а геопросторовіформи його організації – суспільно-географічних законів і закономірностей.Теоретико-методологічним підґрунтям є системно-процесуальний підхід, якийпередбачає виявлення властивостей, структури, стійких взаємодій тавзаємовідношень між компонентами та елементами ринку туристичних послуг яксуспільно-географічної системи, які, створюючи синергетичний ефект, стимулюютьйого просторово-часовий розвиток. Вихідними положеннями є: а) поняття протуристичний процес як безперервний розвиток споживання туристичних послуг,забезпечений відповідним розвитком міжгалузевого господарського комплексуіндустрії туризму; б) розуміння туристичного процесу як геопросторового явища,властивості якого проявляються в функціонуванні ринку туристичних послуг; в)специфіка формування та функціонування туристичного ринку.
Масштабністьтуризму як суспільного явища, а саме прискорений розвиток в часі та поширенняпо території (з орієнтацією на наявні туристсько-рекреаційні природні такультурно-історичні ресурси, особливо на перших етапах розвитку),комплексність, обумовлена функціональною єдністю складових, глобальність,спрямована на «всеохоплення» світу, при одначасній конкретності, основаній нанеповторності, унікальності регіонів за сполученням умов та чинників розвиткутуризму, – дозволяє визначити його сутність як туристичний процес з властивоюйому хронологічною структурою, яка відтворює послідовну зміну станів та стадійрозвитку, та хорологічною структурою, яка відтворює характер взаємодії явища згеоторією (територія, акваторія) в певних формах геопросторових структур.Соціально-економічною сутністю туристичного процесу є формування потреби узмістовному проведенні вільного часу в подорожі і задоволення цієї потребичерез формування певного виду діяльності з надання послуг та виробництватоварів спеціального призначення.
Туристичнийпопит підвладний коливанням, які обумовлюють сезонний характер туристичноїдіяльності. Ці коливання проявляються як в часі, так і в просторі, впливаючи нахарактер туристичного процесу: його ритміку, напрямки руху, величину потоків таінші параметри. Коливання попиту в часі задають ритмічність туристичномупроцесу протягом певних відрізків часу (тижня, року, формуючи «гарячі» та«мертві» сезони). Коливання попиту в просторі відбивають туристичнупривабливість окремих видів, форм, районів відповідно до моди та кон’юнктури,формуючи географію туристичних потоків.
Туристичнийринок характеризується рівнем розвитку – спроможністю виробника турпродуктузадовольнити існуючий попит, та ємністю – інтенсивністю та обсягами операцій зкупівлі-продажу туристичного продукту залежно від співвідношення умов тачинників внутрішнього та зовнішнього ринкового середовища.
Відповіднодо процесу становлення туристичного ринку та умов ринкового середовищапо-різному проходили процеси формування індустрії туризму, що є основоюфункціонування національного туристичного ринку – в країнах першого класу, депроведення дозвілля в подорожі стало складовою стилю життя, а модельсоціально-економічного розвитку є моделлю «вільного часу» сформуваласьповноструктурна, динамічна, диверсифікована індустрія туризму, що інтенсивнорозвивається за рахунок урізноманітнення турпропозиції; в країнах другогокласу, внаслідок відсутності ринкового механізму, індустрія туризму розвиваласьзначний час як галузь керованої економіки з жорсткою регламентацієюпопиту/пропозиції, внаслідок чого сформувалась деформована туристична галузь,яка в подальшому процесі перебудови і переростання в індустрію туризмуорієнтована на стандарти ринку країн першого класу і де розвиток туризмуінтенсифікується за рахунок створення сприятливих інвестиційних умов; третійклас складають країни дуже різноманітні за умовами формування індустріїтуризму: з одного боку, це країни, де туризм розвивається на підставіунікальності пропозиції (культурно-історична та природна спадщина людства), зіншого – країни, що не мають абсолютних переваг, але мають сприятливі умови длязалучення міжнародного капіталу (наприклад, острівні країни), але всі ці країниоб’єднує те, що індустрія туризму в них формується внаслідок наявності попиту вкраїнах переважно першого класу за моделями і стандартами цих країн присприянні місцевої влади в залученні транснаціонального капіталу.
Висновки
Такимчином, туризм – це екскурсії, походи і подорожі в яких відпочинок поєднується зпізнавальними і освітніми цілями. За призначенням і формами проведення туризмподіляється на плановий (екскурсійний) і самодіяльний.
Сучаснийконкурентоспроможний ринок міжнародних туристичних послуг може оптимальнорозвиватися за умов формування чіткої концепції його функціонування тарегулювання. До основних концептуальних підходів належать: визначенняекономічної сутності поняття світового ринку туристичних послуг та його ролі всистемі послуг; виділення особливостей міжнародної туристичної діяльності якекономічного та соціального явища; розгляд конкуренції у сфері туризму якмеханізму впливу та регулювання розвитку міжнародного ринку туристичних послугшляхом використання відповідних стратегій на макро- і мікрорівні; обґрунтуванняпріоритетних напрямів державної політики в галузі з метою підвищення їїконкурентоспроможності; виділення основних шляхів співпраці України з іншимикраїнами та міжнародними організаціями у сфері туристичного бізнесу; розробката обґрунтування моделей ефективного функціонування національної туристичноїгалузі в умовах глобалізації.
Донайперспективніших складових сучасного етапу розвитку світового ринку послугналежать міжнародний туризм, який останнім часом виділився із загальної структурий оформився в самостійну прибуткову галузь надання туристичних послуг. Зекономічного погляду, туристична послуга – це продукт, що виробляється іреалізується в процесі взаємозв’язку і взаємодії різних організацій, яківолодіють туристичними ресурсами.
НиніУкраїна має понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620тис. місць, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно доміжнародних стандартів. Крім того, підтримання в належному стані потребують ірекреаційні зони, пам’ятки культури та архітектури України, інші об’єктитуристичних чи екскурсійних послуг. У 2006 році спостерігається позитивнадинаміка основних показників туристичної сфери. За 2006 рік Україну відвідали18,9 млн. іноземних громадян, що на 7% більше, ніж у 2005 році.
Темпизростання обсягів в’їзного туризму (107%) перевищили темпи зростання виїзноготуризму (103%). Протягом 2006 року виїзний потік становив 16,9 млн. осіб.Структура виїзного потоку: країни СНД – 8,3 млн. осіб, країни ЄС – 7,4 млн. осіб,інші країни – 1,1 млн. осіб.
Обсягвнутрішнього туризму у 2006 році залишається сталим – за попередніми даними 8,2млн. внутрішніх туристів (збільшення на 2%). Всього протягом минулого рокутуристичними підприємствами обслуговано 3,4 млн. туристів (на 16% більше, ніжза 2005 рік) та 1,8 млн. екскурсантів (на 6% більше, ніж у 2005 році).
Середпоказників економічної ефективності туристичної діяльності першочерговезначення належить конкурентоспроможності та рентабельності. Це пояснюється тим,що вони демонструють ефект від надання туристичних послуг, дають змогу оцінитипозитивні зрушення у розвитку галузі й робити висновки щодо доцільностівкладення інвестицій в цю сферу.
/>/>Список використанихджерел
1. Конституція України
2. Закон України «Про туризм» (№324/95-ВР) від 15.09.1995 р.
3. Закон України «Про курорти» (№2020-ІІІ) від 05.10.2000 р.
4. Указ Президента України «Про підтримку розвитку туризму в Україні»(№127/2001) від 2.03.2001 р.
5. Указ Президента України «Питання Державної туристичноїадміністрації України» №331/2002 від 11.04.2002 р.
6. Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення реалізаціїдержавної політики у галузі туризму» №1213/2001 від 14.12.2001 р.
7. Указ Президента України «Про основні напрями розвитку туризму вУкраїні до 2010 року» №973/99 від 10.08.99 р.
8. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державноїпрограми розвитку туризму на 2002–2010 роки» №583 від 29.04.2002 р.
9. Постанова Кабінету Міністрів України «Питання Національної ради потуризму» №1503 від 28.09.2000
10. Бейдик О.О.Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу,термінологія, районування. – К.: «Київський університет», 2001. – 395 с.
11. Воронков В.Туризм – вулиця з двостороннім рухом // Голос України. – 2006. – №215–216. –16 листоп. – С. 3
12. Іваненко В.В. Туристичнагалузь на межі тисячоліть // Актуальні проблеми міжнародних відносин.Випуск 38 (Частина ІІ), 2002. С. 58–60.
20. Ільїна О.В. Туризм. Рекреаційна географія: Поняття і терміни. – Луцьк:Терен, 2004. – 104 с.
13. Кафарський В.Український туризм: здобутки чи втрати: [Стаття народного депутата України] //Голос України. – 2005. – №226. – 29 листоп. – С. 10 – 11
14. Маркетингтуризму: Навчальний посібник./ За ред. І.І. Тимошенка. – К.: ВидавництвоЄвропейського університету, 2006. – 427 с.
15. Руденко В.П. Природно-ресурснийпотенціал України. Л: Світ 1998 р.
16. Ткаченко Т.І.Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу: Моноргафія. – К.:КНТЕУ, 2006. – 537 с.
17. Федорченко В.К.Історія туризму в Україні. – К: Вища школа 2002 р.
18. Федорченко В.К.,Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навчальний посібник. – К.: Вищашкола, 2002. – 195 с.
19. Цибух В.І., Вихристенко Б.І.,Попович С.І. Стан і перспективи розвитку туризму в Україні //Туристично-краєзнавчі дослідження. – К.: 2004. – Випуск 2. – С. 655
20. Черніна І.В.Міжнародний туризм в економіці регіону: Навч.–мет. посібник. – Донецьк: Вид-во «ДонДУУ»,2006. – 167 с.