Название документа: Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх подолання 28 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І.ОГІЄНКА Кафедра „Управління персоналом” Курсова робота З курсу „Політекономія” На тему „Глобальні проблеми сучасності та шляхи
їх подолання” Студентки Капало Альони Вікторівни Факультету „Економічний” Спеціальності „Управління персоналом” Курсу 1-го, групи УП Науковий керівник Мозолюк Н.І. Кам’янець-Подільський 2009 ЗМІСТ Вступ 1. Причини виникнення і сутність глобальних проблем 1. Головні причини виникнення глобальних проблем 1.2.
Соціально-економічна сутність глобальних проблем 2. Класифікація глобальних проблем сучасності 1. Проблеми, що виникають у сфері взаємодії природи і суспільства 2. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин 3. Глобальні проблеми розвитку людської цивілізації 3. Шляхи розв’язання глобальних проблем сучасності Висновок
Список використаних джерел Вступ Поняття «глобалізм» (від лат. «globus» – куля, тобто такий, що охоплює всю земну кулю) застосовується для визначення стилю у політиці, коли певне питання розглядається і вирішується у контексті загальних для людства проблем, що стосуються всіх і потребують для свого розв’язання спільних зусиль. Цей термін у 60-х роках XX ст. запровадили в науку відомі теоретики
Римського клубу Е.Ласло, Д.Медоуз, М.Месарович, А.Печчеї та ін. Глобалізація сприяє взаємозв’язку і взаємозалежності всіх країн, «спресовує» світ у єдине ціле, перетворює планету на «світове село» ( «global village») із спільними проблемами. На межі тисячоліть людство зіткнулося з надзвичайно гострими проблемами, які дістали назву «глобальні» і під якими розумітимемо сукупність суперечливих процесів, що
є змістом сучасної кризи світової цивілізації. Глобальні проблеми створюють загрозу нормальному розвиткові і навіть існуванню країн світу, потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль, тобто мають всеохоплюючий, планетарний, глобальний характер. Поняття «глобальні проблеми» походить від французького слова «Global», що означає «всезагальний», «той, що охоплює всю земну кулю». Кожна з глобальних проблем породжена специфічними причинами, зумовленими,
з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічним середовищем, рівнем прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого – специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності. За всієї різноманітності причин глобальних проблем існують також спільні для них причинно-наслідкові зв’язки, властиві розвиткові технологічного способу
виробництва. Серед глобальних проблем найчастіше фігурують сировинна, продовольча, екологічна, демографічна, енергетична, проблеми миру та роззброєння, подолання бідності та відсталості, які не нові для людства. З розвитком людської цивілізації можуть виникати і вже виникають нові глобальні проблеми. До глобальних стали зараховувати проблему освоєння та використання ресурсів Світового океану, Космосу. Їх аналіз дає змогу відзначити, що вони тісно взаємопов’язані.
Так, енергетична та сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна – з демографічною, демографічна – з продовольчою і т. д. Важливою ознакою як не нових, так і нових проблем розвитку людської цивілізації є їх глобальний характер, адже вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав і народів світу, виступають потужним фактором посилення взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових інтеграційних рис.
Розвиток глобалізації світового господарства змінює пріоритети глобальних проблемах. Якщо у 70-80-х роках XX ст. головною вважалась проблема запобігання світовій ядерній війні, то нині пріоритетною окремі фахівці вважають екологічну проблему, інші – демографічну, а треті – проблему бідності та відсталості. Однак усі ці проблеми можна вважати пріоритетними, адже вони безпосередньо пов’язані з виживанням людства,
хоча і породжені дією різних факторів, а отже, є об’єктами дослідження таких наук, як міжнародна економіка, соціологія, право, біологія, географія, екологія, океанологія та ін. Загострення глобальних проблем людської цивілізації викликане безсистемною, безконтрольною утилізацією природних ресурсів, низькою технологічною культурою матеріального виробництва, максимізацією, а не оптимізацією темпів економічного зростання, домінуванням технократичного підходу над соціальним, масштабним впливом
людської цивілізації на навколишнє середовище, необмеженим вторгненням людства в біосферу. Суттєвими причинами цього загострення також є швидка урбанізація населення планети, зростання гігантських мегаполісів і агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією, поглибленням суперечностей між світовим економічним розвитком та соціальним прогресом. Метою курсової роботи є вивчення сутності глобальних проблем сучасності та основних шляхів
їх вирішення. Завданнями курсової роботи є: ? розглянути причини виникнення глобальних проблем сучасності; ? дослідити сутність глобальних проблем; ? розглянути класифікацію глобальних проблем; ? запропонувати шляхи вирішення глобальних проблем сучасності. Об’єктом дослідження курсової роботи є світове господарство, предметом – глобальні проблеми та основні шляхи їх вирішення. Курсова робота складається з трьох розділів.
Перший розділ присвячений причинам виникнення та сутності глобальних проблем сучасності. У другому розділі наведена класифікація глобальних проблем. У третьому розділі запропоновано шляхи вирішення глобальних проблем сучасності. 1. Причини виникнення і сутність глобальних проблем 1.1. Головні причини виникнення глобальних проблем Кожна з глобальних проблем породжена специфічними причинами,
зумовленими, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічним середовищем, рівнем прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого – специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності. За всієї різноманітності причин глобальних проблем існують спільні для них причинно-наслідкові зв’язки, властиві розвиткові технологічного способу виробництва.
Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем, що характеризує технологічний спосіб виробництва, є швидке зростання народонаселення в останні десятиріччя XX ст або демографічний вибух, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах. Щоб прогодувати, одягнути, забезпечити житлом зростаючу кількість населення, необхідно постійно нарощувати виробництво промислової та сільськогосподарської продукції, збільшувати
обсяг видобування корисних копалин тощо. Внаслідок цього поступово вичерпуються природні ресурси, підвищується середня температура на Землі, забруднюється навколишнє середовище тощо. Оскільки демографічний вибух супроводжується нерівномірністю зростання населення у різних країнах та регіонах, то в країнах з найвищим приростом населення продуктивні сили розвинуті недостатньо, панують масовий голод, злидні. Так, якщо темпи приросту населення в країнах, що розвиваються, у
XX ст. становили в середньому 2,5% за рік, то у промислово розвинутих країнах вони не перевищували 1%. Це призвело до того, що в Азії, Африці та Латинській Америці майже 1 млрд. осіб живе в умовах абсолютної злиденності, приблизно 250 млн. дітей хронічно недоїдають, від голоду і постійного недоїдання щорічно вмирає понад 40 млн. осіб. За даними ООН, у 1998 р. із 4,4 млрд. жителів країн, що розвиваються, майже 3/5 позбавлені основних
санітарних вигод, майже третина – чистої води, 20% – сучасного медичного обслуговування, 20% – не відвідують школи після 5-го класу і стільки ж не мають достатнього калорійного харчування, [3, с.628]. Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична. Важливими причинами загострення глобальних проблем, що розглядаються з погляду речового змісту, є: 1. Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих
технологій. Внаслідок цього із загального обсягу природної речовини, що залучається у процес виробництва, форми кінцевого продукту набуває лише 1,5%, з надр планети щорічно добувають майже 100 млрд. т руди, корисних копалин і будівельних матеріалів (по 25 т на кожного жителя). В Україні річний обсяг видобутку мінеральної сировини становить 1 млрд. т, а гірської маси – до 3 млрд. т, з них лише 5-8% компонентів мінеральної сировини використовують для виробництва продукції, а решта
йде у відходи. Усього на території України на початку 1997 р. накопичено понад 25 млрд. т різноманітних відходів, які зробили непридатними для користування майже 160 тис. га зелених угідь. Крім того, понад 60% сховищ відходів не відповідають екологічним нормативам, а отже, є джерелами забруднення довкілля. Якщо у 1980 р. на одного жителя припадало 240 т накопичених відходів, то у 1997 р 400 т, [3, с.629]. Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля
і природного газу, призвело до того, що вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5%, а за останні 150 років зріс на 25%, причому на 12% – за останні 30 років. Найбільшої шкоди заподіюють теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75% усіх ТЕЦ і на їхню частку припадає третина всіх викидів СО2. У пилогазових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людини речовин.
Вміст двоокису вуглецю в атмосфері зростає, тому температура земної поверхні за останні 100 років підвищилася на 0,6%. Внаслідок цього підвищився рівень Світового океану на 10%, а швидкість наступу його на сушу постійно зростає і становить 1,1 см за 10 років. 2. Швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів. Це супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, бурхливою автомобілізацією.
Загалом на 0,3% території планети сконцентровано 40% всього населення. Міста запруджені легковими автомобілями. Нині у світі їх налічується понад 700 млн. За останні 30-40 років забруднення довкілля вихлопними газами зросло втричі. В країнах колишнього СРСР у великих промислових центрах 60% викидів припадає на автомобільний транспорт. Через нижчу якість автомобілів у країнах СНД кожний
із них викидає в повітря у 6 разів більше забруднюючих речовин, ніж у країнах Європи, [3, с.629]. Особливо складна екологічна ситуація в Україні. Майже 10% її території охоплено глибокою екологічною кризою, близькою до катастрофи, і майже 70% загальної земельної площі наближається до такого стану. Лише 1% території України – екологічно чисті ареали.
Такий стан довкілля спричинений надмірною концентрацією екологічно небезпечних виробництв. Так, загальна площа України становила лише 2% території колишнього СРСР, а на ній було зосереджено 25% всього промислового потенціалу, на частку України припадало 25% забруднення природного середовища колишнього Радянського Союзу. Щороку шкідливі виробництва викидали в атмосферу понад 100 млн. т забруднюючих речовин,
але при цьому не знешкоджувалася навіть четверта їх частина. У наступний період ситуація не поліпшилася. Так, у середині 90-х років промислові підприємства України і транспорт щороку викидали у повітря майже 6 млн. т шкідливих речовин, що в розрахунку на кожного жителя становило до 150 кг. Внаслідок цього (минулого і сьогодення) з 68 великих міст СНД з найвищим рівнем забруднення повітря кожне п’яте було українським.
Така ситуація значною мірою породжена тим, що до 55% електроенергії виробляють ТЕС, які, по-перше, конструювалися на низькому технологічному рівні (не було створено екологічно чистого котельного устаткування), по-друге, експлуатувалися тривалий час без достатнього оновлення виробничого апарату, по-третє, працювали на низькосортному кам’яному вугіллі. Оскільки Україна значно відстає від розвинутих держав світу у формуванні раціональної структури паливного
балансу (у США в цьому балансі понад 80% припадає на вугілля, до 6% на мазут і 14% на газ, а в Україні на ці види енергоносіїв припадало в середині 90-х років відповідно 47, 12 і 41%), то в майбутньому при збереженні такої технології і структури паливного балансу екологічна ситуація погіршуватиметься. 3. Варварське ставлення людини до природи. Це найбільше виявляється в хижацькому вирубуванні лісів,
знищенні природних річок, створенні штучних водойм, забрудненні шкідливими речовинами прісної води. Щороку у світі знищують 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних, кожну секунду вирубують ліси площею з футбольне поле. В Україні за 1955-1998 pp. понад обґрунтовану норму вирубано понад 20 млн. кубометрів лісу, здебільшого з метою експорту комерційними структурами за кордон, [3, с.630]. З початку XX ст. споживання прісної води зросло більше як у 7 разів, досягнувши на початку 90-х
років майже 300 кубометрів. У найближчі десятиліття споживання води зростатиме. Водночас майже 80% всіх випадків захворювань пов’язані зі споживанням неякісної води. Чверть людства потерпає від її нестачі. В Україні майже 800 сіл користуються привозною водою, 89% сіл не мають водогону, кількість річок зменшилася на 3 тис. Водночас до водного басейну України щорічно скидають понад 14 млрд. кубометрів стічних вод (майже 300
тис. літрів на одного жителя), внаслідок чого до водойм потрапило понад 1,8 т сульфатів, 2,1 млн. т хлоридів та інших шкідливих речовин. Це призвело до концентрації в них солей важких металів і фенолів, у декілька разів вищої від гранично допустимих норм. Хоча споживання прісної води з 1990 по 1998 р. скоротилося в Україні внаслідок кризи на 24%, викиди забруднених стічних вод у поверхневі води об’єкту зросли в 1,25
раза. Нераціональне ставлення до природи виявляється також у втраті величезних масивів землі. За останні 100 років людство втратило 200 млн. км2 землі. В Україні за останні 20 років кількість еродованих земель збільшилася з 13 млн. до 18 млн. га, а 2 млн. га так захімізовані, що їх рекультивація економічно нерентабельна. Крім того, за 1975- 1995 pp. вміст гумусу в ґрунті зменшився з 3,5 до 3,1%, площі кислих
ґрунтів зросли на 1,8 млн. га (25%), засолених – на 0,6 млн. га (24%). У наступні роки ситуація погіршилася. Загалом техногенний тиск на території України у 6-7 разів вищий, ніж у розвинутих країнах Європи. У країнах, що розвиваються, щорічно отруюються пестицидами майже 500 тис. осіб, з них 5 тис смертельно. Надмірна загазованість, отруєння хімікатами тощо призвели до того, що в кістках сучасної
людини вміст свинцю у 50 разів вищий, ніж у наших давніх предків. Збільшується отруєння ртуттю, кадмієм, що спричиняє катастрофічно швидке зростання кількості серцево-судинних та онкологічних захворювань, [3, с.631]. З погляду суспільної форми загальними причинами загострення більшості глобальних проблем є: 1) відносини приватнокапіталістичної власності, насамперед хижацьке ставлення монополій до природних ресурсів, Світового океану тощо.
Тому за повоєнний період на США припадає 40% світового обсягу забруднення екологічного середовища, а на кожного мешканця – 1 кг токсичних речовин у повітрі; 2) деформація соціально-економічної системи в колишньому СРСР та деяких інших країнах Східної Європи, монопольна політика міністерств і відомств, панування тоталітарної системи. Ці дві соціально-економічні причини призвели до того, що
на частку США, за даними американського журналу «Саєнс», щорічно припадало 1,2 млрд. т двоокису вуглецю (приблизно чверть світового обсягу), на колишній СРСР і Китай – приблизно 33%, а на частку Західної Європи і Японії – 23% . Загалом США, країна, в якій проживає 5% населення світу, дає 40% світового забруднення. Кожен житель Америки заподіює природному середовищу шкоди у 50 разів більшої, ніж житель
Індії, [3, с.632]. Відносини капіталістичної власності, реакційна політика окремих держав були головними причинами зростання не лише мілітаризації економіки, а й міжнародної напруженості, політики «холодної війни», війн у різних регіонах планети. Так, після Другої світової війни, зокрема, у 130 конфліктах загинуло майже 20 млн. осіб. Значною мірою розгортанню гонки озброєнь сприяли мілітаристські акції сталінського керівництва (дії
Червоної армії в Ірані у 1946 р у повоєнній Східній Європі), встановлення тоталітарної системи в країнах колишнього СРСР, його зовнішня політика, зокрема непродумане втягнення у війну в Афганістані. Нині на військові цілі у світі щорічно витрачають майже 800 млрд. дол. Водночас на ліквідацію неписьменності дорослих у світі потрібно лише 1,2 млрд. дол тобто менше, ніж
на військові витрати на один день. Соціальними причинами загострення глобальних проблем є непродумана регіональна політика держав, відсутність економічного суверенітету республік у колишньому СРСР, національної власності на свої природні ресурси, засоби виробництва тощо. Так, в Україні власність держави (українського народу) на засоби виробництва становила лише 5%, не існувало власності на природні ресурси. Хижацьке ставлення загальносоюзних міністерств
і відомств до землі, отруєння її пестицидами, надмірна загазованість (на території України розташовано майже 1000 хімічних комбінатів) тощо призвели до того, що тут значно зросла смертність. Загалом внаслідок поглиблення екологічної кризи щорічні витрати ВНП України становлять 15-20%, або 15 млрд. крб. (у цінах 1990 p.). Втрати від аварії на Чорнобильській АЕС сягнули приблизно 130 млрд. крб. (у цінах 1990 р.) без урахування
втрат, пов’язаних із захворюванням людей. Зокрема, внаслідок цієї аварії забруднено понад 10 млн. га земель, у тому числі 9 млн. га сільськогосподарських угідь. Забруднення Дніпра в 4-5 разів перевищує гранично допустимі норми. Але його воду змушені пити 35 млн. жителів України, [3, с.632]. 1.2. Соціально-економічна сутність глобальних проблем
З’ясовуючи сутність глобальних проблем, по-різному трактують причини їх загострення і природу цих явищ. Сутність глобальних проблем – комплекс зв’язків і відносин між державами та соціальними системами, суспільством і природою у загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв’язані
їх спільними зусиллями, [3, с.633]. Так, американські науковці (В.Войскопер, Д.Блейні та ін.) головними причинами зростання мілітаризації капіталістичної економіки вважають природно-історичні умови розвитку людини, її психологію, прагнення до насильства. Причину кризи довкілля американський учений Ф. Слейтер, швейцарський учений Ж. Дерст та інші вбачають у притаманному людині інстинкті до руйнування.
Більшість західних ідеологів такою причиною називають лише зростання кількості населення, сучасну НТР, збільшення промислового виробництва. Такі тлумачення, по-перше, ігнорують соціальну сутність людини, є ознакою однобічного підходу до неї лише як до біологічної істоти. Насправді, як уже зазначалося, хоч у людині органічно поєднуються біологічне та соціальне, але її сутність – це насамперед сукупність усіх суспільних відносин.
По-друге, пояснювати загострення екологічних проблем лише розгортанням НТР, зростанням промислового виробництва означає перебувати на позиціях технологічного детермінізму. Суто біологізаторське пояснення таких причин характерне для тих науковців, які вбачають загострення глобальних проблем тільки у зростанні народонаселення, [3, с.633]. Ці автори ігнорують вирішальну роль у виникненні глобальних проблем людства соціально-економічної форми
суспільного способу виробництва – відносин власності, системи виробничих відносин. Мета таких концепцій – вину капіталістичної системи за загострення глобальних проблем перекласти на все населення планети, його зростання. Спростував такий підхід досвід Китаю з 1,2-мільярдним населенням, який після проведення економічних реформ навіть експортує частину сільськогосподарської продукції. Ті вітчизняні економісти, політики, публіцисти, які вбачають причину
названих проблем у зростанні кількості населення, мимоволі скочуються до метафізичного трактування їх причин, а отже й сутності. Говорячи про загострення глобальних проблем в Україні, вони не звинувачують колишню командно-адміністративну систему в хижацькому ставленні до природи, її надр, тобто в існуванні нераціонального екологічного господарського механізму. Розглядаючи причини загострення глобальних проблем з погляду речового змісту, ми назвали демографічний
вибух та інші фактори, зумовлені розвитком сучасної системи продуктивних сил. Але це пояснення розкриває лише одну із сторін суспільного способу виробництва, його необхідно доповнити характеристикою відносин власності у різних соціальних системах, аналізом соціальної, політичної, юридичної та інших сторін надбудовних відносин, [3, с.633]. Тому в наступному розділі розглянемо класифікацію глобальних проблем сучасності. 2. Класифікація глобальних проблем сучасності 2.1.
Проблеми, що виникають у сфері взаємодії природи і суспільства За походженням, характером і способом розв’язання глобальні проблеми класифікуються на декілька видів. До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства. Серед них слід виділити надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, раціональне природокористування і збереження природного навколишнього середовища, раціональне
використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору. Вони спричинені закономірностями розвитку світових продуктивних сил, що створює можливості для зростання масштабів господарської діяльності, потребує все більшої кількості світового видобутку сировини, використання прісної води, вирубування лісів, збільшення навантаження на природний потенціал сільського господарства. Це сприяє задоволенню потреб людини в засобах існування, зростанню старих виробничих потреб та виникненню
нових, [7, с.439]. Характерною рисою цих проблем та їх переростання у глобальні є те, що споживання відновлюваних і невідновлюваних ресурсів досягло величезних масштабів, зростає високими темпами, і реально постає загроза їх вичерпання. З 1970 по 1995 pp. XX ст. спожито майже 35% усіх природних ресурсів планети, а з 90-х швидкість
їх виснаження збільшилася до 3% на рік. Щодо використання енергетичних ресурсів, прогнозується, що енерговиробництво зростатиме високими темпами впродовж найближчих 75 років до досягнення енергетикою теплового бар’єра, а потім залишиться на такому ж рівні. За такої умови всі види використовуваного палива будуть вичерпані через 130 років, [2, с.265, 266]. Виникла ситуація, коли досить гостро проявляється суперечність між потребами суспільства в енергетичних та інших невідновлюваних природних ресурсах
і можливостями природи задовольнити ці потреби людства. 2.2. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин Друга група проблем – це глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин, які пов’язані із роззброєнням, конверсією військового виробництва і збереженням миру, відверненням світової термоядерної війни, недопущенням локальних, регіональних
і міжнародних криз та забезпечення стабільного миру; подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу. Серед глобальних проблем, які нині постали перед людством, збереження миру – найактуальніша проблема, яка потребує невідкладного розв’язання. Хоча закінчення «холодної війни» призвело до припинення протистояння двох антагоністичних соціально-політичних систем і зняло гостроту та неминучість прямої загрози знищення людства у глобальній війні, війна не зникла
з арсеналу засобів розв’язання суперечностей між країнами, націями, релігіями. В останні роки XX ст. та на початку XXI ст. зросли кількість та масштаби військових конфліктів локального характеру щодо територіальних, етнічних, релігійних розходжень, що загрожують перетворитись у регіональні або загальносвітові конфлікти з відповідним втягуванням нових учасників. За підрахунками, на кінець 1990-х років XX ст. у світі налічувалось близько 50 конфліктів, де велись
бойові дії та проливалась кров. Це, зокрема, конфлікти в Іраці, Африці, Південно-Східній Азії, Афганістані, колишній Югославії, деяких державах СНД. Новою загрозою існування людства стало розширення «клубу» ядерних держав. У 1998 р. Індія та Пакистан здійснили випробування ядерної зброї. До держав, які здійснюють реалізацію програм зі створення ядерної зброї, належать
ПАР, Ізраїль, Іран, КНДР, а до потенційно ядерних держав належать Японія, Тайвань, Бразилія, Аргентина, [7, с.440]. 2.3. Глобальні проблеми розвитку людської цивілізації До третьої групи належать глобальні проблеми у сфері розвитку людини забезпечення її майбутнього існування. Вони охоплюють проблеми пристосування людини до умов природного
і соціального середовища, яке динамічно змінюється під впливом НТР, подолання таких тяжких захворювань, як онкологічні, СНІД, серцево-судинні, різноманітних епідемій; культурно-моральні проблеми втрати окремою людиною довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім’ї та послаблення зв’язку поколінь; боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, торгівлею людьми, тероризмом; проблеми демократизації та охорони прав людини.
Глобальні проблеми розвитку людської цивілізації відрізняються загальнопланетарним характером, пов’язані із забезпеченням життєвих потреб народів усіх країн незалежно від їх соціального ладу, рівня соціально-економічного розвитку, географічного місцерозташування і можуть бути вирішені шляхом співробітництва та взаємодії всіх держав, їх невирішеність породжує загрозу для майбутнього нашої цивілізації.
Наприклад, науково-технічна революція призвела до небаченого розвитку засобів знищення людини, національного багатства, військової справи та гонки озброєнь. Протягом XX ст. світові воєнні витрати зросли більше ніж у 30 разів. Якщо в період між двома світовими війнами воєнні витрати людства становили від 20 до 22 млрд. дол. США щорічно, то нині ця сума пере вищу є 1 трлн. дол.
Воєнно-виробнича діяльність, за підрахунками експертів ООН використовує працю майже 50 млн. осіб, а у військових дослідженнях і створенні нової зброї зайнято від 400 до 500 тис. осіб. На ці витрати припадав 2/5 від усіх витрат на науку, [4, с.432]. Економічний аспект гонки озброєнь полягав в її негативному впливі на величину національного багатства,
рівні життя населення. Негативні соціально-економічні наслідки утримання сучасних збройних сил, забезпечення їх потреб проявляються у посиленні диспропорцій у структурі світової економіки, загострюють інші глобальні проблеми. Так, гонка озброєнь супроводжується щорічними витратами е сумі 800 млн. дол які можна було б використати для розв’язання екологічної, продовольчої проблем, подолання відсталості країн, що розвиваються, [2, с.266]. Виникнення екологічної проблеми пов’язане з високими темпами науково-
технічного прогресу, який посилює вплив людства на навколишній світ. Прискорення розвитку продуктивних сил людської цивілізації дало в розпорядження людини нові засоби впливу на природу. Водночас НТР не тільки породила нові зв’язки між людиною і природою, але й зумовила нові конфлікти у процесі реалізації цих зв’язків, [7, с.441]. Так, за 1 хв. на планеті знищують 20 га лісу, а щорічно площа лісів скорочується на 0,5%, що дорівнює
зникненню лісів на всій території Норвегії. Відбувається зникнення природних річок, перетворення у пустелю родючих земель, створення штучних водойм, непомірне використання шкідливих хімічних добрив, забруднення атмосфери. Внаслідок цього вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5%, а з 1960 по 1995 pp. його викиди в атмосферу зросли у три рази. Майже 80% усіх захворювань людини пов’язані зі споживанням неякісної води. Внаслідок екологічної кризи Україна щорічно втрачає 15-20%
ВНП, або 15 млрд. крб. (у цінах 1990 p.). Втрати від аварії на Чорнобильській АС до 2000 р. становили приблизно 130 млрд. крб. (у цінах 1990 р.) без урахування втрат, пов’язаних із захворюванням людей, [2, с.266]. Зазначені явища негативно впливають на тваринний і рослинний світ Землі. Прогнозується, що в найближчі 20 років може зникнути 1/5 всіх існуючих видів рослин і тварин. Значна загроза існуванню генофонду тваринного
і рослинного світу існує в нашій державі внаслідок високого рівня розробленості земель. Площа природного фонду, де заборонено або обмежено господарську діяльність, в Україні становить лише 2 відсотки території, тоді як у США – 7,8 відсотка, Канаді – 4,5 відсотка, Японії – 5,6 відсотка, Норвегії – 12 відсотків. Нині в Україні перед загрозою знищення перебуває 531 вид диких
рослин і грибів, 380 диких тварин, [4, с.432]. До найбільш складних глобальних проблем належить проблема соціально-економічного відставання країн, що розвиваються. Останнє в соціально-економічному плані породжене несправедливим характером взаємовідносин між ними та економічно розвинутими країнами в недалекому минулому, коли їх ресурси нещадно експлуатувалися, та неоколоніалістською політикою в нинішніх умовах, зокрема «політикою
дешевої сировини». Остання знекровлює економіку країн, що розвиваються. Якщо 20 років тому для придбання одного трактора країни, що розвиваються, повинні були продати приблизно 11 т цукру, то наприкінці 90-х- 150 т, [2, с.266]. Отже, глобальні проблеми досить різноманітні за своїм змістом, їх розвиток має суперечливий та багатовимірний характер. Водночас вони мають цілий ряд загальних специфічних рис, що виділяє
їх на фоні інших проблем світової економіки. Специфіка глобальних проблем полягає в наявності ряду притаманних їм спільних рис: 1) кожна з цих проблем і всі разом відіграють важливу роль для майбутнього людства. Тому затримка з їх вирішенням призведе до деградації умов життя і виробничої діяльності на планеті, що несе в собі смертельну небезпеку для існування людської цивілізації; 2) у процесах і явищах глобальних проблем проявляється поглиблення та
ускладнення світогосподарських зв’язків, інтернаціоналізація інших суспільних процесів на Землі; 3) розв’язання цих проблем можливе лише за умови об’єднання зусиль усіх держав і народів. Знайти основні шляхи та засоби вирішення глобальних проблем – це значить забезпечити умови виживання всіх народів і подальший соціально-економічний розвиток людської цивілізації, [7, с.442]. 3. Шляхи розв’язання глобальних проблем сучасності
Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, найгострішою є проблема збереження миру. Людська цивілізація, по-суті, повторює своєю історією біблійне оповідання про Адама і Єву, які до гріхопадіння були безсмертні. Можна сказати, що подібне гріхопадіння всього людства сталося у ХХ ст. До появи сучасних видів зброї кожен усвідомлював: людина – смертна, людство – вічне.
Атомне бомбардування Хіросіми та Нагасакі сповістило сумну новину – людство стало смертним. Навіть локальні війни сьогодні здатні завдати природі і людству непоправної шкоди. Мовою військових – неприйнятних збитків. Цивільний світ не помітив, як змінилося місце військових у суспільстві. Сучасні армії в останніх війнах у всьому світі все частіше не стільки захищають своїх цивільних співвітчизників,
скільки захищаються ними. У І Світовій війні лише 10% загиблих були цивільними людьми, у ІІ – 50%. Так звані «малі війни» другої половини ХХ ст. змінили пропорцію – 10-15% загиблих – військові, 85-90% – мирні цивільні люди. Ще у ІІ світовій війні прагнули відтягнути бойові дії від міст, протягом попередніх століть майже усі відомі битви відбувалися в полях. Зараз – армії ховаються в містах,
їх і бомблять. Отже, збереження миру сьогодні – це проблема виживання людства. Гонка озброєнь є великою спокусою для військових (значна частина дослідників сучасної югославської війни однією з причин початку конфлікту називає потребу випробувати зброю в умовах реальних боїв). За своєю економічною суттю гонка озброєнь – це форма знищення певної частки національного багатства кожної даної країни. А з екологічних позицій – це суттєвий фактор забруднення навколишнього середовища
найнебезпечнішими речовинами, що використовуються для створення зброї масового знищення – ядерної, хімічної, бактеріологічної. Не лише гонка озброєнь, але і звичайне цивільне виробництво породжує та загострює екологічні проблеми цивілізації. Наше розуміння екологічних проблем дуже далеке від реального їх стану. Слід розуміти: найменше втручання в природну рівновагу породжує дисгармонію. В свій час вчених вразив той факт, що карта розповсюдження поливного землеробства в стародавньому світі
майже у найменших деталях повторює карту розповсюдження матерії у світі. Дуже сумнівно, щоб це був випадковий збіг. Проблема забезпечення людства сировиною та енергією в умовах вичерпання легкодоступної дешевої сировини впирається в проблему подальшого розвитку науково-технічного прогресу, адже тільки створення нових технологій поглибленої переробки та використання усіх видів ресурсів може допомогти в розв’язанні даної проблеми. Припинення гонки озброєнь, роззброєння та конверсія також
могли б зіграти роль у вирішенні сировинної проблеми людства. Проблема освоєння світового океану останнім часом набуває глобальності не лише тому, що джерела сировини на суші вичерпуються і людство все активніше освоює морські родовища. Один з найвідоміших дослідників Світового океану Ж.І.Кусто відзначає, що людство сьогодні, можливо, більше знає про навколоземний простір, ніж про таємниці
Океану. Глобальною проблемою є і освоєння космосу. Космічні польоти починають давати не лише наукову, але й економічну віддачу. Разом з тим подальше дослідження космосу стає не під силу жодній країні, зокрема, і все більше потребує об’єднаних і скоординованих зусиль . Безумовно, існує ще коло інших, цілком земних глобальних проблем.
Серед них проблема економічного відставання країн, що розвиваються. Саме на їх долю в основному припадає і згадувана вже проблема голоду, криза заборгованості тощо. Основними шляхами розв’язання глобальних проблем країн, що розвиваються, є такі: – здійснення системи заходів, спрямованих на забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку цих країн у науково-технічній і соціально-економічній сферах; – формування нового світового
порядку, який би гарантував реальну допомогу країнам, що розвиваються, у вирішенні їхніх проблем; – істотне трансформування у межах світового господарства механізму ціноутворення на природні ресурси шляхом відходу від їх визначення гігантськими ТНК, що контролюють природні багатства країн, що розвиваються; – нарощування випуску готової продукції цими країнами, що дало б змогу навіть за існуючої кон’юнктури на світовому ринку значно збільшити доходи
від експорту; – надання економічно розвинутими державами світу країнам, що розвиваються, значних фінансових, людських, технічних та інтелектуальних ресурсів для розвідування і розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування та реалізації за трансформованими цінами з метою збільшення валютних доходів, встановлення ними економічного суверенітету над цими ресурсами. Зазначені кошти спрямувати на інтенсивний розвиток сільського господарства, подолання його нераціональної
монокультури. З цією метою у 2000 р. країни-члени ООН ухвалили «Цілі розвитку для нового тисячоліття», а з 2002 р «Монтерейський консенсус», в якому обумовлюються конкретні зусилля триразового збільшення допомоги найбіднішим регіонам світу для забезпечення міжнародної мети: підвищення обсягу зовнішньої допомоги до рівня 0,7% від сукупного ВНП заможних країн; – здійснення прогресивних аграрних перетворень у сільському господарстві цих країн та ліквідація неоколоніальних форм господарювання в цій галузі,
[7, с.445]. Недалекоглядний підхід економічно розвинутих країн проявляється у певному прагненні закріпити відсталість: сьогоднішнім виробникам потрібні не конкуренти, а споживачі та джерела дешевих ресурсів. Але подібний підхід породжує напруженість у світі та служить каталізатором для загострення інших глобальних проблем. Розв’язання глобальних проблем сучасності вимагає розробки і реалізації колективних програм для забезпечення майбутнього людської цивілізації.
Глобальні проблеми – це нехаотичні явища і процеси: вони тісно взаємопов’язані. Для їх вирішення потрібні нові підходи і практичні заходи, які б виходили із цілісності світу, необхідності співробітництва в планетарному масштабі. Між країнами світового співтовариства існують суперечності, що часто призводять до регіональних і міжрегіональних конфліктів із застосуванням зброї.
У XXI ст. глобальні проблеми ставлять перед людством завдання, яке має доленосне значення: подолати політичні і воєнно-політичні суперечності і конфлікти заради успішного вирішення глобальних проблем. Треба будь-що зберегти мир на планеті. А це означає, що народи світу мають засвоїти нове політичне мислення. Нове політичне мислення знаменує усвідомлення важливості і негайного вирішення глобальних проблем, включаючи розробку системи ефективних міжнародних процедур
і механізмів, здатних забезпечити збереження і розвиток людської цивілізації в цілому. Глобальні проблеми неможливо вирішити швидко на рівні окремих країн. Потрібен єдиний міжнародний механізм їх розв’язання і регулювання, визначення міжнародних правових та економічних норм. Великі надії у вирішенні глобальних проблем покладаються на
ООН, МВФ, ВТО, регіональні і галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль, [5, с.393]. Із глобальними проблемами людство може впоратися. Для цього воно вже має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення. Можна навести численні приклади успішних спроб щодо розв’язання, хоча б часткового,
ряду глобальних проблем. Так, на міжнародному рівні приділяється велика увага екологічним проблемам. Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми. У 2000 р. витрати на природоохоронні заходи зросли приблизно у 6 разів проти
рівня витрат 1970 р. Важливу роль в охороні навколишнього середовища відіграє регіональне співробітництво. Зокрема, у документах ЄС неодноразово підкреслювалась необхідність розвитку регіональної стратегії у цій сфері і раціонального використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є найбільш кризовим в екологічному плані. В ЄС навіть система оподаткування будується таким чином, щоб стимулювати збереження природного середовища.
У вирішенні демографічної проблеми значну роль відіграла п’ята Всесвітня конференція ООН з народонаселення, що відбулася у Каїрі у 1994 р на якій було прийнято Програму дій щодо визначення політики народонаселення в усьому світі на період до 2015 р. Вона містить положення, що стосуються чисельності населення, його приросту та структури, міжнародної міграції, освіти, а також визначають шляхи співробітництва у розв’язанні демографічної
проблеми. Одночасно було встановлено і суму коштів, необхідних для її реалізації близько 17 млрд. дол [5, с.394]. Джерелами ресурсів та засобами розв’язання глобальних проблем у нинішніх умовах виступають: – офіційна допомога з боку економічно розвинених країн країнам, що розвиваються; – іноземні приватні інвестиції; – застосування економічних важелів управління якістю довкілля, зокрема субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних
екологічних проектів, екологічні платежі за всі види забруднення довкілля, виплати на охорону природи і поліпшення екологічних результатів, пільгове або дискримінуюче кредитування, оподаткування і ціноутворення, екологічне страхування тощо; – об’єднання зусиль усіх країн світу для розв’язання глобальних проблем; – збільшення витрат держав світового співтовариства на подолання насамперед екологічної кризи; – створення за рахунок країн, які заподіяли найбільшої шкоди планеті, своєрідного фонду екологічної
безпеки з метою ліквідації найзагрозливіших для довкілля джерел небезпеки; – посилення відповідальності країн світового співтовариства за збереження природи; – стимулювання виробництва таких зразків транспортних засобів, техніки, які б не завдавали шкоди довкіллю, забезпечували економію всіх паливно-енергетичних ресурсів. Складність розв’язання глобальних проблем сучасності не означає, що світова спільнота не усвідомлює згубної небезпеки їх ігнорування, потреби комплексного міждержавного підходу до
їх вирішення, [7, с.445]. Висновок Поняття «глобальні проблеми» походить від французького слова «Global», що означає «всезагальний», «той, що охоплює всю земну кулю». Кожна з глобальних проблем породжена специфічними причинами, зумовленими, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічним середовищем, рівнем прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з
іншого – специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності. Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем, що характеризує технологічний спосіб виробництва, є демографічний вибух, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах. Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична. Важливими причинами загострення глобальних проблем, що розглядаються
з погляду речового змісту, є: 1. Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. 2. Швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів. 3. Варварське ставлення людини до природи. За походженням, характером і способом розв’язання глобальні проблеми класифікуються на декілька видів: ? проблеми, що виникають у сфері взаємодії природи і суспільства; ? проблеми у сфері суспільних взаємовідносин; ? проблеми розвитку
людської цивілізації. Необхідність пошуку шляхів розв’язання глобальних проблем людства породжена тими реальними загрозами, які виникли перед світовим співтовариством. Їх небезпечний характер для подальшого існування людства та пошук шляхів розв’язання наштовхує на два висновки. Шляхи розв’язання таких глобальних проблем, як екологічна, паливно-енергетична та сировинна пов’язуються зі швидким розвитком і використанням основних видів відновлюваної енергії, як сонячна,
вітрова, океанічна та гідроенергія річок; структурними змінами у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії: зростання частки вугілля в енергобалансі національних економік та зменшення газу і нафти, оскільки запасів останніх на планеті менше. А їх цінність для хімічної промисловості набагато більша. Свою роль у регулюванні зазначених процесів, у розв’язанні глобальних проблем повинні відіграти
ООН. МВФ, СОТ, регіональні та галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль. Для розв’язання глобальних проблем людство має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення, напрацьовано відповідні форми. Серед останніх слід назвати міжнародну комісію з навколишнього середовища
і розвитку, яка розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми захисту навколишнього середовища. Важлива роль в охороні навколишнього середовища належить регіональному співробітництву. Так, у документах ЄС неодноразово підкреслювалась необхідність розвитку регіональної стратегії у цій
сфері і раціонального використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є найбільш кризовим в екологічному плані. Джерелами ресурсів та засобами розв’язання глобальних проблем у нинішніх умовах виступають: – офіційна допомога з боку економічно розвинутих країн країнам, що розвиваються; – іноземні приватні інвестиції; – застосування економічних важелів управління якістю довкілля, зокрема
субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних проектів, екологічні платежі за всі види забруднення довкілля, виплати на охорону природи і поліпшення екологічних результатів, пільгове або дискримінуйте кредитування, оподаткування і ціноутворення, екологічне страхування тощо; – об’єднання зусиль усіх країн світу для розв’язання глобальних проблем; – збільшення витрат держав світового співтовариства на подолання насамперед екологічної кризи;
– створення за рахунок країн, які заподіяли найбільшої шкоди планеті, своєрідного фонду екологічної безпеки з метою ліквідації найзагрозливіших для довкілля джерел небезпеки; – посилення відповідальності країн світового співтовариства за збереження природи; – стимулювання виробництва таких зразків транспортних засобів, техніки, які б не завдавали шкоди довкіллю, забезпечували економію всіх паливно-енергетичних ресурсів. Складність розв’язання глобальних проблем сучасності не означає, що світова спільнота не усвідомлює
згубної небезпеки їх ігнорування, потреби комплексного міждержавного підходу їх вирішення. Список використаних джерел 1. Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України 2006 №3 С.75-80 2. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1 / Ред. С. В. Мочерний К.: Академія,
2000. 3. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник К.: Видавничий центр «Академія», 2003 656 с. 4. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний редактор Г. Н. Климко 5-те вид випр К.: Знання-Прес, 2004. 5. Політекономія: Підручник / За загальною редакцією Ю.В. Ніколенка Київ: ЦУЛ, 2003 412 с.
6. Старостіна А Каніщенко О. Суперечливі шляхи економічної глобалізації // Економіка України 2008 №5 С.58-65 7. Федоренко В.Г Діденко О.М Руженський М.М Іткін О.Ф. Політична економія: Підручник / За науковою ред. доктора економ, наук, проф. В. Г. Федоренка К.: Алерта, 2008 487 с.