Господарське право

1. Загальна характеристика господарського права. Господарські правовідносини. Господарське законодавство Господарське право є системою норм, які регулюють господарські відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права. Зміст предмета господарського права можна визначити

двома поняттями народне господарство і господарська діяльність . До народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, організації, які у сукупності утворюють народногосподарський комплекс України. Закон України Про економічну самостійність України ст.1 – це основне коло суб єктів, які здійснюють господарську діяльність.

Поняття господарська діяльність визначається з позиції законодавця, тобто на підставі Господарського кодексу України ст. З, ст. 12, ст. 17, ст. 19, ст. 22, ст. 42, ст. 43, ст. 44 . Господарська діяльність господарювання – діяльність суб єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, надання робіт та послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність ст.

3 . Господарську діяльність здійснюють суб єкти господарювання. Суб єктами господарської діяльності Господарський кодекс України визначає учасників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених

законодавством. Суб єктами господарювання, відповідно до ст. 55 ГК є 1 Господарські організації – юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Цивільного кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку 2 Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність
та зареєстровані відповідно до закону як підприємці 3 Філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарчих організацій структурні одиниці , утворені нити для здійснення господарської діяльності. У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов язані з господарською діяльністю. Це цивільно-правові, трудові та адміністративні відносини, а з 2004 року ще й учасники господарських

правовідносин. Їх поділяють на – господарсько-виробничі – майнові та інші відносини, що виникають між суб єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності – організаційно-господарські – відносини між суб єктами господарювання та суб єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю внутрішньогосподарські відносини, що складаються між структурними підрозділами суб

єкта господарювання та відносини суб єкта господарювання з його структурними підрозділами. Стаття 258 ГК встановлює, що господарські відносини регулюються не однаково, а залежно від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини особливості галузі господарювання види господарської діяльності економічної форми результату господарської діяльності простору, на якому вони відбуваються внутрішньому чи зовнішньому ринку , та особливостей суб єктів, між якими вони виникають.

Господарське законодавство це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та щодо керівництва в тому числі організації такою діяльністю. Норми господарського права як загальні правила поведінки суб єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі – формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються
і застосовуються, тобто функціонують як загальнообов язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації поставки, купівлі-продажу, міни продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників агропідприємств та фермерських господарств , відносини організацій всіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-

процесуальні відносини. Господарське законодавство являє собою самостійну галузь – систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації та здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва і обігу. Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів фінансового, адміністративного, трудового права тощо , які теж регулюють

народне господарство. У такому спеціальному значенні господарське законодавство кодифіковане лише частково, стосовно окремих видів господарських відносин транспортних, господарсько-процесуальних. Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання господарські правовідносини , а за критерієм адресата – за відношенням нормативних актів до народного господарства, спресованості їх цьому об єктові а не господарюючим суб
єктам майнових відносин . Згідно з цим визначенням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські, правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміна господарське законодавство узагальнює адресоване економіці цивільне насправді господарське , трудове, фінансове, земельне, природноресурсове та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка супер система законодавства безмежний нормативний

масив , що охоплює всі нормативні акти, котрі так чи інакше стосуються народного господарства. ОЗНАКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА, однією з яких с комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох

і більше галузей права. Другою ознакою і особливістю господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського цивільного законодавства. Такими, зокрема, слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони. одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів.

Об єктивною ознакою господарського законодавства є множиннісі актів, зумовлена тим, що 1 це законодавство регулює різні види господарської діяльності промислову, будівельну, транспортну, комерційну тощо , кожен з яких має суттєві особливості, які враховуються у спеціальних актах 2 в економіці наявні різні форми власності приватна, колективна, державна , що теж відповідним чином диференціює акти господарського законодавства 3 на території України застосовуються акти законодавства
Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України в тому числі і стосовно законодавчого регулювання господарських відносин , за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України Наступною ознакою господарського законодавства України є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань. Воно здійснюється згідно з певними принципами.

Поняття господарське законодавство охоплює як господарські закони у власному значенні, так й інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав і обов язків суб єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів,

інших органів виконавчої влади, що здійснюють державне управління економікою. До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських об єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відособлені філії, представництва, відділення . Сукупність цих нормативних актів є, з юридичної точки зору, своєрідним елементом господарського

законодавства. По-перше, зазначені акти приймаються затверджуються , як правило, тими суб єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами , товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичною сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як заснованих на законі соціальних
інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право ґрунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є суб єктними , тобто поширюються лише на тих суб єктів, що їх прийняли Звідси визначення локальні. Нормативні акти господарського законодавства Визначення нормативного акта господарського законодавства

ґрунтується на загальнотеоретичному понятті нормативний акт . Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює змінює або припиняє норми господарського права. Нормативний акт господарського законодавства має дві основні ознаки. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової

інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права. Нормативні акти господарського законодавства класифікуються на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. В ній можна виділити декілька блоків, головними з якими є господарське законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади у нормативному регулюванні господарської діяльності.

Другий блок становлять господарські закони, їх можна класифікувати як – загальні Закон України Про власність Цивільний кодекс, який регулює основні види господарських відносин і договорів – закони про види і правовий статус господарюючих суб єктів Закони Господарський кодекс , Про господарські товариства , Про колективне сільськогосподарське підприємство тощо – закони про окремі види господарської діяльності
Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України – закони про окремі відносини наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс України . Ще один блок нормативних актів господарського законодавства становлять так звані законодавчі акти а постанови Верховної Ради України з господарських питань, які приймаються як акти поточного законодавства б Декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймалися

Кабінетом Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих йому Верховною Радою України. Великий за обсягом блок господарського законодавства становлять підзаконні нормативні акти І а укази Президента України з господарських питань наприклад, Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії від 19 лютого 1994р Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку від 14 лютого 1997р. b розпорядження

Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні господарські акти, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст.117 Конституції України c господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів, d , нормативні акти господарського

законодавства місцевих рад народних депутатів та місцевих держадміністрацій нормативні господарські акти територіальної дії . Залежно від змісту доктрина господарського права розрізняє чотири види актів – акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських правовідносин. Такі норми містяться у кодексах, кодифікують окремі інститути господарського права. Зокрема, Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні господарсько-
правові інститути купівлю-продаж, поставку та інші форд обміну загальний і будівельний підряди перевезення вантажів інститут майнової відповідальності господарюючих суб єктів і т.ін. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти господарського законодавства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, загальні правила перевезення вантажів – компетенційні акти, які визначають види господарюючих суб єктів, а також

їхні права і обов язки щодо господарювання, тобто господарську компетенцію – нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництв та його результати, зокрема технологічні процеси, якість продукції робіт, послу , витрати норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо . Формами нормативних документів є стандарти державні, галузеві, підприємств, технічні умови , а також державні будівельні норми і правила – нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають

своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб єкти господарських відносин при належній правомірній поведінці, а не загальні правила поведінки. Юридично технічною формою актів цього виду є акти планування, програми технічна форма і закони та постанови про їх затвердження юридична форма . Господарсько-правові норми – це встановлені компетентними органами в офіційному порядку

і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила господарської діяльності. Господарсько-правові норми характеризуються такими ознаками Частина господарсько-правових норм має традиційну повну структуру гіпотезу, диспозицію і санкцію однак більшість господарсько-правових норм має неповну структуру, до них належать – норми-заборони – норми-принципи принципи здійснення підприємницької діяльності, принципи укладення господарських
договорів тощо – компетенційні норми про компетенцію арбітражного суду, Антимонопольного комітету, страхових організацій тощо – техніко-економічні норми визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо – норми-рекомендації вони не

є юридично обов язковими для суб єктів господарювання, але орієнтують останніх на бажану для суспільства держави поведінку в сфері господарювання . Завдання та запитання на закріплення вивченого 1. Що таке господарське законодавство? 2. Назвіть головні ознаки господарського законодавства. 3. Чим зумовлена численність актів господарського законодавства? 4. На які види блоки поділяється господарське законодавство залежно від юридичної сили актів?

5. Як класифікують господарсько-правові акти залежно від змісту їх норм? 6. Дайте загальну характеристику системи статутних компетенційних законів 2 Підприємництво як спосіб здійснення господарської діяльності Стаття 42 Господарського кодексу визначає підприємництво як вид господарської діяльності. Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність,

що здійснюється суб єктами господарювання підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність – як економічна категорія – це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ від усіх інших осіб. Власник має право використовувати належне йому майно будівлі, споруди, засоби виробництва,
вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. СУБ ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ. Згідно із ГКУ ст. 55 визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію сукупність господарських прав і обов язків , мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов язаннями в межах цього

майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб єктами господарювання є 1 Господарські організації – юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Цивільного кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку 2 Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську

діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці 3 Філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарчих організацій структурні одиниці , утворені ними для здійснення господарської діяльності. Суб єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно господарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції у цьому

Кодексі та інших законах. Суб єкти господарювання – господарські організації, які діють на основі права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом. Суб єкти господарювання – відокремлені підрозділи структурні одиниці господарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи. СВОБОДА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ. ГК, ст. 43 Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України. ОБМЕЖЕННЯ У ЗДІЙСНЕННІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. Крім обмеження суб єктивного складу підприємництва законодавством

України, зокрема ГКУ, встановлено певні обмеження, які стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Ці обмеження полягають, по-перше, у тому, що деякі види підприємництва мають право здійснювати лише певні суб єкти так, діяльність, пов язана з обігом наркотичних засобів, певних прекурсорів та психотропних речовин, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об єктів права державної власності, перелік яких визначається

у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Ліцензування, патентування певних видів господарювання та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 ГКУ. Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право суб єкта господарювання – ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом

визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. У сферах, пов язаних із торгівлею за грошові кошти готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України , обміном готівкових валютних цінностей у тому числі операції з готівковими платіжними засобами,

вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками , у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб єктів господарювання. Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб

єкта господарювання на особливий порядок оподаткування на відповідно до закону. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюються законом. У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг квоти виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та або обігу включаючи експорт та імпорт , а також розподілу квот встановлюється Кабінетом
Міністрів України відповідно до закону. Без спеціального дозволу ліцензії , що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватися – пошук розвідка та експлуатація родовищ корисних копалин – виробництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї – виготовлення і реалізація лікарських засобів виготовлення

і реалізації особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України – виготовлення пива, алкогольних напоїв, а також виготовлення та реалізація спирту етилового, коньячного і плодового – медична практика – ветеринарна практика – юридична практика – створення та утримання гральних закладів, організація азарт тощо. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНІСТІ, тобто основні засади, на яких базується підприємництво,

законодавче закріплені в ст. 6 ГКУ. До них належать – забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб єктів господарювання Свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом – Вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України Обмеження державного регулювання економічних процесів у зв язку з необхідністю забезпечення

соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і державі Захист національного товаровиробника Заборона незаконного втручання органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Умови здійснення підприємництва. Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності
є державна реєстрація суб єкта господарювання. Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої ст.164 Кодексу про адміністративні правопорушення . Якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення,

фізична особа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займати певні посади або займатись певною діяльністю на строк до трьох років ст. 148-3 Кримінального кодексу У країн Державна реєстрація суб єктів господарювання здійснюється відповідно до ст.58

ГКУ і детально регулюється Положенням про державну реєстрацію суб єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 29 квітня 1994 р. з наступними змінами і доповненнями . Державна реєстрація суб єктів господарської діяльність проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради народних депутатів або в районній, державній адміністрації за місцезнаходженням

або місцем проживання даного суб єкта, якщо інше не передбачено законом. Для державної реєстрації суб єкта підприємницької діяльності – юридичної особи подаються такі документи – рішення власника власників майна або уповноваженого ним ними органу у випадках, передбачених законом – установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб – рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію злиття, приєднання суб
єктів господарювання у випадках, передбачених законом – реєстраційна картка встановленого зразка – документ, що засвідчує сплату засновником засновниками внеску до статутного фонду суб єкта господарської діяльності в розмірі, передбаченому законом – документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що

є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина платника податків та інших обов язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Власник засновник або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Державна реєстрація суб єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов язаний протягом цього строку видати суб єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію. На печатках і штампах суб єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб єкта господарювання включено до державного реєстру суб

єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина підприємця. Свідоцтво про державну реєстрацію суб єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків. Відомості щодо державної реєстрації суб єкта господарювання включаються до

єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Відомості щодо державної реєстрації суб єкта господарювання, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети Урядовий кур єр та або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації
суб єкта господарювання внесення змін до відомостей державної реєстрації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порушення встановленого законом порядку створення суб єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, підставою для відмови в державній реєстрації суб єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб єкта господарювання з

інших мотивів не допускається. Відмову в державній реєстрації суб єкта господарювання може бути оскаржено в судовому порядку. Діяльність незареєстрованого суб єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб єктом, стягуються до Державного бюджету України у встановленому законом порядку. Перереєстрація суб

єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. Скасування припинення державної реєстрації суб єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству,

установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом. Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб єкта господарювання. Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарювання. Суб єкти господарювання, зазначені у пункті 1 частини другої
статті 55 ГКУ, мають право відкривати свої філії відділення , представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку. Положення про порядок державної реєстрації суб єктів господарювання затверджується Кабінетом Міністрів

України. ЗАГАЛЬНІ ГАРАНТІЇ. ПРАВ ПІДПРИЄМНИЦІВ ст. 47 поділяються на загальні та майнові. Загальні гарантії полягають у тому, що держава гаранту всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів Забезпечення матеріально-технічними та

іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб. Гарантії майнових прав підприємця полягають у тому, що держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених

законодавчими актами України. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства. Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення.
Спори про відшкодування вирішується судом. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ПІДПРИЄМНИЦТВА ст. 48 . З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом – надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності – сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та

інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів – здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку – стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг – подають підприємцям інші види допомоги. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

Підприємницька діяльність припиняється – з власної ініціативи підприємця – у разі закінчення строку ліцензії – у разі припинення існування підприємця – на підставі рішення суду у випадках, передбачених ГКУ та іншими законами. Порядок припинення діяльності підприємця встановлюються законом відповідно до вимог ГКУ. Завдання та запитання на закріплення вивченого 1.

Що таке підприємництво? 2. Хто може бути суб єктом підприємницької діяльності? 3. Назвіть коло осіб, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю? 4. У чому полягає свобода підприємницької діяльності? 5. Назвіть основні види підприємницької діяльності, здійснення яких неможливе без спеціального дозволу ліцензії . 6. Який порядок видачі ліцензій встановлено чинним законодавством?

7. На яких основних принципах ґрунтується підприємницька діяльність? 8. В якому порядку здійснюється реєстрація суб єктів підприємництва? 9. Хто несе відповідальність за відповідність установчих документів чинному законодавству? 10.У чому полягають загальні гарантії прав підприємців? 11 .У чому полягають майнові гарантії прав підприємців?
12.Що таке державна підтримка підприємництва і як вона реалізується? 13.Яким чином будуються відносини державних органів з підприємцями? І4. Яким чином підприємець може захистити свої права в разі порушення їх державними або іншими органами? З.Правове становище підприємств. Поняття підприємства. Поняття підприємство є узагальнюючим, або збірним.

Воно, по-перше, визначає підприємства як суб єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні організаційні форми і види підприємств . По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові фабрики, заводи, шахти , будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства. Закон визначає, що підприємство

є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської бізнесової1 організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення основна ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від

інших організаційних форм економічної діяльності типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо , а з іншого – від суб єктів господарського права, які не належать до основної ланки об єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою. Закон також визначає, що підприємство – це господарюючий суб

єкт. Суть визначення господарюючий суб єкт полягає у тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі промисел виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб єкт підприємство – здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін господарюючий означає, що підприємства належить до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій.
Підприємство є самостійним господарюючим суб єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству

України . Підприємство – це статутний господарюючий суб єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміні статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб єкта майно основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається, на певному правовому титулі на праві власності або повного господарського відання . Це майно юридичне відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб єктом права. Підприємство

є самостійним суб єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію права та обов язки як господарюючого суб єкта, з другого зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб ст.62 Господарського кодексу України . Як господарюючий суб єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Отже, підприємство самостійний суб єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГКУ та іншими законами. Організаційно-правові форми підприємств.
Організаційна організаційно правова форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності визначених Конституцією України і Законом Про власність , та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Господарському кодексі України і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів. Загалом організаційна форма і вид визначають суб

єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. Залежно від форм власності, передбачених законом в Україні можуть діяти підприємства таких видів – приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб єкта господарювання юридичної особи – підприємство, що діє на основі колективної власності підприємство колективної власності – комунальне підприємство, що діє на еонові комунальної власності

територіальної громади – державне підприємство, що діє на основі державної власності – підприємство, засноване на змішаній формі власності на базі об єднання майна різних форм власності . В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків, воно визнається підприємством з

іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством. Залежно від способу утворення заснування та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує
відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки паї , затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням договором , діє на основі об єднання майна та або підприємницької чи трудової діяльності засновників учасників у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємство залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств. Малими незалежно від форми власності визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний фінансовий рік не перевищує п ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції робіт, послуг за цей період не перевищує суми, еквівалентної п ятистам тисячам

євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний фінансовий рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції робіт, послуг за рік перевищує суму, еквівалентну п яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Усі інші підприємства визнаються середніми. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 ГКУ підприємство визнається дочірнім. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання. Мато підприємства. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також

інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є – грошові та матеріальні внески засновників – доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності – капітальні вкладення і дотації з бюджетів – доходи від цінних паперів – кредити банків та інших кредиторів – майно, придбане в інших суб єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому

законодавством порядку – інші джерела, не заборонені законодавством України. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених ГКУ та законами, прийнятими відповідно до нього. Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому

ГКУ, іншими законодавчими актами України. Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах. Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України. Держава гарантує захист майнових прав підприємства.

Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом. Державні підприємства як суб єкти однієї форми власності поділяються на види Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу на частки, і входить до сфери його управління.
Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство представником власника і виконує його функції у межах, визначених ГКУ та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов язаннями власника

і органу влади, до сфери управління якого воно входить. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. Державне комерційне підприємство є суб єктом господарювання, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44

ГКУ, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на право господарського відання майном згідно ГКУ та іншим законам, прийнятним відповідно до нього. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб

єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом. У разі якщо вартість активів державного комерційного підприємства за результатами його діяльності виявиться меншою, ніж розмір статутного фонду, передбачений статутом підприємства, орган, до сфери управління якого входить дане підприємство, зобов язаний провести в установленому законодавством порядку зменшення його статутного фонду, але не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду.
Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких – законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам – основним понад п ятдесят відсотків споживачем продукції робіт, послуг виступає держава – за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів – переважаючим понад п ятдесят відсотків є виробництво суспільне необхідної продукції робіт, послуг , яке за своїми умовами

і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним – приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються осяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство,

що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводиться відповідно до вимог ГКУ за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської

діяльності, визначає види продукції робіт, послуг , на виробництво та реалізацію якої поширюється визначений дозвіл. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника – відповідно територіальні громади
і виконує його функції у межах, визначених ГКУ та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання комунальне комерційне підприємство або на праві оперативного управління комунальне некомерційне підприємство . Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого

воно входить, до реєстрації його як суб єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. Завдання та запитання на закріплення вивченого 1.

Назвіть основні ознаки підприємства. 2. Дайте визначення поняття підприємства. 3. Назвіть організаційно-правові форми підприємства. 4. Які види державних підприємств ви знаєте? 5. Назвіть відомі вам види колективних підприємств. 6. Які ви знаєте види приватних підприємств? 7. Що таке спільне підприємство з іноземними інвестиціями? б. що таке мале підприємство 9.

Назвіть відомі вам способи створення підприємств. 10.Які документи належать до установчих документів підприємства? 11 .Які дані повинні містити установчі документи підприємства? 12.Який порядок реєстрації підприємства? 4. Правовий статус господарських товариств. Поняття господарського товариства. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб єкти господарювання, створені юри особами та або громадянами шляхом об

єднання їх майна і випадках, пере Господарським кодексом України, участі в товариства з метою одержання п У господарське підприємницькій діяльності товариство може діяти у скла учасника. Засновниками і учасниками товариства можуть бути господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті також громадяни, які не є суб єктами господарювання. Обмеження щодо заі та участі в господарських товариствах суб
єктів господарювання або іні встановлюються ГКУ, іншими законами. Господарські товариства є юридичними особами. Суб єкти господарювання юридичні особи, які стали засновниі учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприе діяльність, якщо інше не передбачено законом. Види господарських товариств.

До господарських товариств н акціонерні господарства, товариства з обмеженою відповідальністю, това додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має с фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартос відповідальність за зобов язаннями тільки майном товариства, а акціонер ризик збитків, пов язаних із діяльністю товариства, в межах вартості нал акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське тонарм має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається уста документами, і несе відповідальність за своїми зобов язаннями тільки своїм Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик пов язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами,

і несе відповідальність за своїми зобов язаннями власним майном, а в разі його недостовірності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов
язаннями товариства усім своїм майном. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за своїми зобов язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення повні учасники , а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами вкладники .

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб єкти підприємництва. Акціонерні товариства. Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні

їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі акціонери закритого товариства мають преважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення

про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства. Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом. Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного говариства, відповідальність перед особами,
що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов язаннями, що виникли відповідно до установчого договору. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов язані бути держателями акцій на суму не менш як двадцять п ять відсотків статутного фонду

і строком не менше двох років. Порядок створення акціонерних товариств, в тому числі про установчих зборів, визначається законом. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відк порядку, передбаченому законом. Особливості створення та діяльності державних акціонерних тої визначаються ГКУ, законом про державні підприємства, іншими законами. Інші особливості діяльності акціонерних товариств визначаються законом про господарські товариства,

іншими законами. Установчі документи господарського товариства. Установчим доку повного товариства і командитного товариства є засновницький доі Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обм відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут. Установчі документи господарського товариства повинні містити ві, про вид товариства, предмет

і цілі його діяльності, склад засновників та учг склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліф більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею ГКУ. Статут акціонерного товариства повинен містити також відомості п акцій, що випускаються , їх номінальну вартість , співвідношення акцій видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки
невиі зобов язань по викупу акцій. Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та дод внесків учасників. Засновницький договір повного товариства і командитного тов повинні зазначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Найменування господарського товариства повинно містити зазначен товариства,

для повних товариств і командитних товариств – п найменування учасників товариства, які несуть додаткову відповідальї зобов язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні ві Найменування господарського товариства не може вказувати на нал товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування Власність господарського товариства. Господарське товар власником – продукції, виробленої в результаті

господарської діяльності товари – доходів, одержаних від господарської діяльності товариства – іншого майна, набутого товариством на підставах, не забо законом. Права і обов язки господарського товариства. Учасники господ товариства мають право – брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визнач установчих документах, за винятком випадків, передбачених іншими законами – брати участь у розподілі прибуток товариства та одержувати йог дивіденди одержувати

інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо – вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства. Учасники товариства мають також інші права, передбачені ГКУ, іншими законами та установчими документами товариства.
Учасники господарського товариства зобов язані – додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління – вносити вклади оплачувати акції у розмірі, порядку та коштами засобами , що передбачені установчими документами, відповідно до ГКУ та закону про господарські товариства – нести інші обов язки, передбачені ГКУ, іншими законами та установчими документами товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю. Одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України є товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до ст.50 Закону України Про господарські товариства товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими

документами. Називаючи цей вид товариства товариством з обмеженою відповідальністю , законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб єкта господарського права юридичної особи якимись певними розмірами майна або грошових коштів наприклад, лише розміром статутного фонду . Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її в межах своїх вкладів до статутного фонду.

Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства. Однією з особливостей змісту установчих документів товариства
з обмеженою відповідальністю є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, що складаються з учасників або призначених ними представників. До компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить визначення основних

напрямів діяльності товариства І затвердження ио та звітів про їх виконання 2 внесення змін до статуту товариства 3 обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії 4 затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і І ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку 5 створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, І представництв, затвердження їхніх статутів та положень 6 винесення рішень про притягнення

до майнової відповідальності посад товариства 7 затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів то визначення його організаційної структури 8 встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками де вкладів 9 вирішення питання про придбання товариством частки учасника 10 виключення учасника з товариства 11 визнання умов оплати праці службових осіб товариства 12 затвердження договорів угод , укладених на суму, що перевищує статуті товариства 13 прийняття рішення про припинення

діяльності товариства. Статутом товариства до компетенції зборів учасників можуть бути ві інші питання. З питань, зазначених у п.1 , 2 , 13 , у вищому органі необхідна одно З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів учасни кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному фонді . Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаї інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються учасники представники учасників ,
що володіють у сукупності більш як 6 одностайності всі учасники. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавч колегіальний дирекція або одноособовий директор . Дирекцію генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і не є учасниками товариства. Дирекція директор вирішує всі питання діяльності товариства, за тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників,

її повноваж цьому визначені ст.62 Закону Про господарські товариства та уст документами товариства. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з об відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється з їх числа у не менш трьох осіб, її діяльність регламентована ст.63 Закону Про гос товариства . Правовий статус, аналогічний статусу товариства з об відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальиіо-по. Ос його

і головна відмінність від товариства з обмеженою відповідальністю тому, що учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідана боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальністю учасників передбачається в установчих документах. Повним товариством згідно зі ст.66 Закону Про господарські товариства визнається таке товариство, всі

учасники якого займаються спільно підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов язаннями товариства усім своїм майном. Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору статуту цей вид товариств не має . Крім загальних вимог щодо змісту установчих документів господарських товариств, установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення
вкладів, форму участі у справах товариства. Такі вимоги випливають з особливого характеру товариства, зокрема з ведення його справ, яке здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов язані надавати решті учасників на їхню вимогу повну

інформацію про дії, виконувані від імені та в інтересах товариства. Оскільки всі учасники повного товариства займаються спільною підприємницькою діяльністю, вони не мають права від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах крім акціонерних , які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення цієї вимоги, учасник товариства зобов язаний компенсувати збитки,

заподіяні товариству. Законодавством ст. 71 Закону Про господарські товариства встановлено особливий порядок виходу учасника з повного товариства. Якщо товариство було створено на невизначений строк, його учасник може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3 місяці. Вихід з товариства, створеного на визначений строк, можливий лише з поважних причин та з попередженням не пізніш як за 6 місяців.

Учаснику, який вибув, сплачується вартість його внеску та належна йому частина прибутку, одержана товариством у цьому році. Як уже зазначалося, учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за зобов язаннями товариства усім своїм майном. Механізм такої відповідальності конкретизовано у ст.74 Закону Про господарські товариства якщо при ліквідації повного товариства виявитися нестача наявного майна для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність
його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Важливим є те, що учасник товариства відповідає за борги останнього незалежно від того, чи виникли вони після або до його вступу до товариства. Якщо борги товариства повністю сплатить один з учасників, він має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці

у майні товариства. Командитне товариство можна кваліфікувати як товариство змішаного в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені това підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов язаннями това всім своїм майном повні товариші , є один або більше учасників, відповідаї яких обмежується вкладом у майні товариства вкладників або командитистів Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше

І товаришів, вони несуть солідарну відповідальність щодо боргів товариства. Правовий статус командитного товариства визначається нормами с Закону Про господарські товариства тобто законодавством про повні това з урахуванням особливостей, передбачених у спеціальних статтях ст.78-83 ! Про господарські товариства , безпосередньо присвячених комащ товариствам. Зокрема, установчий договір про командитне товариство, крім відомосі містить установчий договір про

повне товариство, має відображати вкладників у такому товаристві, а саме стосовно вкладників вказується сукупний розмір їхніх часток у майні товариства, а також розмір, склад і п внесення ними вкладів. Оскільки правовий статус повних товаришів було розглянуто в попе темі, тут доцільно зупинитися на особливостях участі вкладників у команді товаристві. Вкладник може вступати до командитного товариства шляхом вк грошових або матеріальних вкладів.
Вкладники командитного товариства мають право – діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності дору1 згідно з ним – вимагати першочергового повернення вкладу ніж учасникам з І відповідальністю у випадку ліквідації товариства – вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення мож, перевірки правильності їх складення. Управління справами командитного товариства здійснюється учасниками з повною відповідальністю

повними товаришами . Якщо в товаї тільки один учасник, управління справами здійснюється ним самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товаришів з упр справами товариства. Незважаючи на те, що за загальним правилом відповідальність вю обмежується вкладом у майні товариства, в окремих випадках, передС законодавством ст.82 Закону Про господарські товариства , він також нес відповідальність.

Приміром, якщо вкладник здійснює угоду від імені і в ін товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій коман товариством він разом з повними товаришами відповідає за угодою кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства моя звернено стягнення. Якщо ж схвалення не буде одержано, вкладник відповіде третьою особою самостійно усім сво І м мтпіом. Крім загальних підстав приг діяльності господарських товариств ст.19

Закону Про господарські товар командитне товариство припиняє також у разі вибуття всіх учасників з відповідальністю. При вибутті з товариства всіх вкладників повні товариші мають право замість ліквідації командитного товариства перетворити його на повне говариство. Завдання та запитання на закріплення вивченого 1. Дайте визначення поняття товариство з обмеженою відповідальністю. 2. В якому порядку відбувається відступлення частки в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю
його учасником? 3. Дайте визначення товариства з додатковою відповідальністю. 4. Дайте визначення поняття повного товариства. 5. У чому полягає особливість відповідальності учасників повного товариства? 6. Дайте визначення поняття командитного товариства. 7. У чому полягають особливості здійснення управління справами командитного товариства?

5 Правове становище некомерційних суб єктів господарського права. Некомерційне господарювання це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях видах діяльності , в

яких відповідно до статті 12 Господарського кодексу України забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом. Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади органи місцевого

самоврядування, їх посадові особи. Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником аоо відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених ГКУ та іншими законами.
Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реоріанн ліквідації суб єктів господарювання окремих організаційних форм некоме господарської діяльності визначається ГКУ та іншими законами. У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної зареєстрованої як суб єкт некомерційної господарської діяльності, характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення інших законів, якими регулюється підприємництво.

Регулювання некомерційної господарської діяльності. На с господарювання, які здійснюють некомерційну господарську дія поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяль урахуванням особливостей її здійснення різними суб єктами господарюва визначаються ГКУ та іншими законодавчими актами. При укладенні трудового договору контракту, угоди господарювання,

що здійснює некомерційну господарську діяльність, зобої забезпечити належні і безпечні умови праці, її оплату не нижчу від визи законом мінімального розміру, а також забезпечити інші соціальні передбачені законом. 6. Господарський договір Господарський договір як правова форма господарських зв язків Термін господарський договір використовується в таких значеннях а як угода правочин , що породжує права

та обов язки у господарських відносин б як зобов язання сторін учасників господарських відносин , що ґру на укладеній ними угоді в як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зо сторін. Основним є друге значення, а перше і третє обслуговуючими. Ознаки господарського договору, що дозволяють відокремити інших видів договорів в т. ч. цивільних 1 особливий суб

єктний склад обов язковим учасником господ договору є суб єкт господарювання індивідуальний підприємець чи госп організація 2 спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин 3 тісний зв язок з плановим процесом, насамперед, внутрішньофірмовим плануванням 4 поєднання в договорі майнових виготовлення передача продукції, її оплата тощо та організаційних елементів визначення порядку виконання, приймання виконання тощо .
Господарський договір це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов язання учасників господарських відносин сторін , спрямовані на обслуговування забезпечення їх господарської діяльності. Види господарських договорів за критерієм обов язковості плановані укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов язковим для певних суб єктів державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств,

які функціонують переважно на базі державної власності і регульовані укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин за строками дії довгострокові укладаються на строк понад п ять років в них переважають організаційні елементи , середньострокові строком дії від одного до п яти років організаційні елементи в таких договорах врівноважені з майновими , короткострокові строком дії до одного року в цих договорах переважають майнові елементи та разові укладаються на одну

господарську операцію містять зазвичай лише майнові елементи за взаємним становищем сторін вертикальні укладаються між нерівноправними суб єктами органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством наприклад, державний контракт та горизонтальні укладаються між рівноправними суб єктами за економічним змістом та юридичними ознаками договори на реалізацію майна купівлі-продажу, поставки, міни, комісії, консигнації, контрактації сільськокогосподарської продукції, забезпечення електроенергією,

газом, водою тощо , договори на передачу майна в користування безоплатне користування майном, оренда, лізинг півдні договори підрядне капітальне будівництво, підрядне виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт , транспортні договори перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під їзної колії та ін. договори на надання банківських, послуг договори на розрахунково-фінансове обслуговування,
банківського кредитування, факторингу та ін. договори на надання інших послуг щодо охорони суб єктів, зберігання майна та ін. договори про спільну діяльність, в г. ч. установчі договори щодо створення господарських організацій корпоративного типу. Господарський договір виконує такі функції регулятивну, тобто регулює відносини між сторонами на підставі закону, але з урахуванням специфіки конкретного господарського зв язку щодо

порядку та строків виконання договірних зобов язань, кількісних та якісних характеристик предмету договору тощо , доповнюючи прогалини закону наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за І порушення умов-договору, якщо такі санкції не передбачені законом . Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома чинниками а господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних

і різноманітних господарських зв язків б складність і різноманітність цю зв язків вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту І сере , функціонування певного господарського зв язку, характеру коні господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей стс фінансового становища, перспектив розвитку координаційну, яка полягає в тому, що сторони господарського до виробляють умови цього договору шляхом погодження між учасниками

догс відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв яз правило, не співпадають, а задовольнити свої потреби кожна з них може співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змуші скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб й компромісу виробити обопільне прийнятну правову модель відпої господарського зв язку на стадії виконання договору сторони координуюті діяльність відповідно до його умов функцію
інструменту планування насамперед внутрішньофірм Плануючи свою діяльність, суб єкт господарювання перш за все орієнтує! попит щодо результатів своєї діяльності продукції, робіт, послуг . На надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб єктом гоєно, договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, господарювання закладає відповідні покажчики у свої виробничі пре Відповідно до ч.

1 ст. 20 Закону Про підприємства в Україні основу становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами поку продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів контрольну, яка полягає в тому, що за допомогою господарського де здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб єктів господарювання суб єкт господарювання уклав договір на збут продукції, робіт, послуг , сукупності забезпечує повне або таке, що близьке до повного, завант, устаткування

і зайнятості трудового колективу, це свідчить про те, щ діяльність потрібна суспільству. Якщо укладеними договорами покриваєті значна частина виробничого потенціалу суб єкта, це свідчить, що результат діяльності не мають достатнього попиту, а сама діяльність суспільству не по тобто є неефективною. Такий суб єкт господарювання для продовженню кціонування має вжити активних заходів щодо вдосконалення діяльності о асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт,

послуг з виробничий профіль, якщо це можливо і доцільно охоронну, сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафікс ньому права і обов язки сторін, а також санкції за невиконання нен виконання останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав конних інтересів сторін у разі порушення однією з них своїх договірних зобоЕ Правове регулювання господарсько-договірних відноси.
Єдиного г укладення господарського договору не існує. Розрізняють конкурен неконкурентні способи укладення господарських договорів. Конкурентними способами укладення господарських договорів є аукціони, тендери , конкурси. Торги аукціони, тендери бувають двох видів 1 на реалізацію майна, робіт, послуг договір укладається з покупців, який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, або

послуги, що пропонуються 2 на придбання майна, визначення виконавця робіт або послуг договір укладається з тим із потенційних продавців чи виконавців, який запропонував найнижчу ціну за майно, що необхідно придбати, або за виконання необхідних для замовника робіт. При застосуванні конкурсу договір укладається з тим із виконавців, який запропонував найкращий найефективніший спосіб виконання.

Неконкурентні способи укладення господарських договорів 1 шляхом проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін, що завершуються підписанням договору як єдиного документу з можливими додатками у вигляді спеціальних графіків виконання технічних завдань, проектно-кошторисної документації тощо 2 2 шляхом направлення однією стороною іншій стороні проекту договору та узгодження позицій сторін щодо його умов.

Цей спосіб є найбільш розповсюдженим. Розрізняють загальний і спеціальний порядок врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів. Спеціальний порядок вірніше, спеціальні порядки встановлені тими діючими на території України нормативними актами, які регулюють конкретні види господарсько-договірних відносин закони України Про лізинг , Про оренду державного та комунального майна .

Статут залізниць України, Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання та ін Загальний порядок передбачений Арбітражним процесуальним кодексом України ст. 10 і застосовується у тих випадках, коли не встановлено спеціального порядку, Загальний порядок має кілька стадій, при цьому кожна наступна настає лише в тому випадку, якщо на попередній
стадії договір не було укладено 1 стадія розробки проекту договору та його надсилання потенційному контрагенту 2 стадія розгляду одержаного проекту договору та його підписання, а якщо у потенційного контрагента виникли розбіжності з проектом договору то й одночасне складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором автору проекту-протягом двадцяти днів з моменту отримання проекту договору 3 стадія.розгляду й узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце,

і передачі передцоговірного спору на розгляд арбітражного суду протягом двадцяти днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей якщо узгодження розбіжностей не відбулося 4 стадія судового рішення, якщо розбіжності не були врегульовані й одна із сторін передала спір на розгляд арбітражного суду. Зміст господарського договору це сукупність його умов.

Модель господарського договору, що забезпечує належний захист інтересів його сторін, передбачає необхідність включення до нього умов щодо – предмету договору, його кількісних та якісних характеристик – строку дії договору та строків його виконання – суми договору та ціни одиниці виміру тонни, літра, метра, штуки тощо – порядку виконання та передачі-приймання виконання – порядку та форми платежів – відповідальність за невиконання неналежне виконання сторонами довгострокових

зобов язань – обставин, що виключають відповідальність сторін за невиконання виконання сторонами договірних зобов язань форс-мажор – способів забезпечення належного виконання договірних зобов язав гарантія тощо – порядку розгляду спорів, що випливають з господарського догов визначення юрисдикційного органу, а щодо зовнішньоек контрактів країни, законодавство якої застосовуватиметься розгляду спору. Господарський договір укладається, як правило, в письмо-пій фор 44
Цивільного кодексу . Усна форма застосовується як виняток стосовн виконуються під час їх укладання ст. 43 Цивільного кодексу , але з об триманням організацією, що оплатила товари чи послуги, письмового який підтверджує одержання грошей та підстави їх одержання. Розрізняють кілька модифікацій письмової форми, що застосовуї укладанні господарських договорів 1 повна письмова форма господарського договору, до якої , супроводжуючі його укладання документи

підписаний сторонами текст усіма додатками, протокол розбіжностей якщо він укладався , протокол у розбіжностей якщо розбіжності узгоджувалися і між сторонами був д компроміс щодо спірних умов договору , судове рішення якщо спір пере, розгляд судовим органам 2 скорочена письмова форма у вигляді комплекту листів, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися е встановлення договірного зв язку, якщо зміст цих документів свідчить п сторін встановити договірний зв язок та

істотні умови договору 3 стандартна форма, що являє собою бланк, зміст і порядок зі якого визначені правилами. Ця форма застосовується у договорах приєдна умови договору є заздалегідь визначеними і не підлягають коригуванню н договори перевезення вантажу, придбання акцій новостворюваного абс акціонерного товариства шляхом передплати 4 нотаріальна форма застосовується у передбачених законом наприклад, у разі продажу в процесі приватизації цілісних майнових к підприємств

чи їх структурних підрозділів . Слід звернути увагу на способи забезпечення належного е господарських договорів. Наявність господарського договору, укладеного в передбаченій формі, не гарантує дотримання сторонами умов договору. Реальному та ні виконанню господарських договорів сприяють різноманітні способи заб виконання договірних зобов язань. Поряд з цивільно-правовими с забезпечення виконання договірних зобов язань застосовуються госп правові, до яких належать – правова в т. ч. договірна
і претензійно-позовна робота, від органі залежить якість укладеного господарського договору в тому числі щодс закріплення за контрагентами договірних зобов язань, відповідаль порушення цих зобов язань і виконання договором притаманних йому аун – позитивне стимулювання, тобто надання стороні, яка належним або покращеним способом виконала покладені на неї договірні зобов язання, певних пільг чи додаткових матеріальних благ наприклад, залишення у виконавця устаткування, що було передано йому замовником для

виконання обумовлених договором робіт – негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності, що застосовуються до порушника договірних зобов язань згідно із законом або договором відшкодування збитків, сплата неустойки, оперативно-господарські санкції . 7. Відповідальність в господарських правовідносинах Поняття та основні засади господарсько-правової відповідальності. Господарсько-правова відповідальність це економічні за змістом

і юридичні за формою методи впливу на економічні інтереси суб єкта господарювання правопорушника. Основні ознаки господарсько-правової відповідальності 1 така відповідальність є реакцією на протиправну поведінку суб єкта господарювання, яка може виражатися у конкретному факті недостача поставленої продукції або в такому, що визнається законом негативним, загальному результаті господарської діяльності порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів природокористування 2 ця відповідальність

полягає у зменшенні благ суб єкта господарювання , однак вона спрямована не на саму особу суб єкта господарювання, а на його майнову базу безпосередньо чи в кінцевому рахунку 3 передбачається юридичне в законі та або договорі 4 забезпечується державним примусом, який проявляється по-різному явно винесення арбітражним судом рішення про стягнення з порушника договірних зобов язань неустойки або приховано відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналежного асортименту 5 застосовується як за принципом вини
відшкодуванні і збитків, сплата неустойки , так і безвідносно щодо її наявності господарсько-правова конфіскація, господарсько-адміністративний штраф, оперативно-господарські санкції, планово-госпрозрахункові санкції, господарсько-організаційні санкції . Господарсько-правові санкції класифікуються за критерієм змісту впливу грошові сплата неустойки, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків та натуральні заміна неякісної продукції на якісну за

критерієм безпосередньої спрямованості майнові конфіскація, сплата неустойки, відшкодування збитків, господарсько-адміністративний штраф та організаційні господарсько-організаційні, оперативно-господарські санкції за характером порушених відносин санкції, що застосовуються у горизонтальних відносинах, тобто між рівноправними суб єктами господарювання сплата неустойки, відшкодування збитків, оперативно-господарські санкції , санкції, що застосовуються у вертикальних відносинах, тобто між компетентним державним органом

та суб єктом господарювання господарсько-правова конфіскація, господарської адміністративний штраф, планово-госпрозрахункові санкції господарсько-організаційні санкції . Функції господарсько-правової відповідальності це напрямки її дії, господарський результат застосування господарсько-правової відповідальності. Господарське-правове відповідальність виконує такі основні функції

І компенсаційно-відновлювальна полягає у відновленні порушеного правопорядку й усуненні наслідків неправомірної поведінки суб єкта господарювання. Завдяки застосуванню господарсько-правової відповідальності неправомірна діяльність припиняється, деформовані господарські зв язки нормалізуються, спричинена шкода компенсується, порушені права відновлюються, обов язки виконуються, нездійснені платежі спрямовуються за призначенням, неправомірно отримані доходи вилучаються тощо, ця функцій пригама видам та формам господарсько-правової
відповідальності, але г відшкодуванню збитків, сплаті неустойки 2 попереджувальна функція проявляється в тому, що не лише заст господарсько-правової відповідальності, а й сама загроза її застосування е суб єкта господарювання діяти правомірно, аби уникнути негативних І Однаковою мірою притаманна для всіх видів господарсько-правових санкці 3 сигналізаційна функція проявляється в тому, що застосування де господарювання господарсько-правової відповідальності

є сигналом для v необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому застосування такої відповідальності, а для контрагентів такого господа суб єкта сигналом про і необхідність зважити доцільність продовжен договірного зв язку або розірвання існуючого. Господарсько-правова відповідальність наступає лише за відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави госпі правової відповідальності.

Юридичні підстави той правовий документ, що характериз поведінку суб єкта господарювання як протиправну і передбачає за неї розмір відповідальності такими підставами в господарському праві е договір. Фактичні підстави це ті життєві ситуації, що характеризуються або договором як неправомірні. Такі ситуації називають складом госпо правопорушення. Склад господарського правопорушення залежить від виду госп правової відповідальності.

Якщо мова йде про відшкодування збитків, то склад правоп включає чотири елементи умови відповідальності – протиправну поведінку – тобто таку поведінку суб єкта господарю! суперечить вимогам закону або договору – наявність збитків – втрати або пошкодження майна, зайвих до, витрат суб єкта господарювання і не отриманого прибутку якщо закон не його стягувати , при цьому необхідно довести не лише наявність збитків розмір – причинний зв язок між протиправною
поведінкою і завданими збитш цьому враховується лише необхідний а не випадковий причинний зв язок – вина – в господарському праві про її наявність свідчать два еле наявність у суб єкта господарювання реальної можливості діяти праї попередити настання негативних наслідків збитків і б неприйняття необхідних заходів щодо недопущення протиправної поведінки і попе настання збитків. Форми господарсько-правової відповідальності.

За критерієм спосоі і механізму реалізації розрізняють такі форми господарське відповідальності відшкодування збитків сплата неустойки копфіскаці господарсько-правових санкцій господарсько-адміністративні оперативно-господарські санкції планово-госпрозрахункові оціночні М господарсько-організаційні санкції. Відшкодування зоитків це відновлення майнового стану господарського права за рахунок іншого суб єкта правопорушника. Переваги

і недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальної переваги є універсальною застосовується і в горизонтальн вертикальних відносинах, договірних та позадоговірних передбачається заі отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі недоліки складна для застосування форма господарсько-відповідальності важко довести факт наявності збитків, їх обсяг збитки виникнути через значний проміжок часу, до того ж

існуючі методики ви складу і розміру збитків є недосконалими необхідно довести наявні чотирьох елементів складу правопорушення – протиправну поведінку ос заподіяла збитки наявність збитків, їх склад і розмір причинний зв я протиправною поведінкою і заподіяними збитками вину порушники якщо передбачено законом або договором .Склад збитків визначається ст. 203 Ци кодексу. Це витрати кредитора, втрата або пошкодження його майна,
не оі вини боржника доходи. Слід мати на увазі, що в господарському праві застосовується як повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього прині відбувається шляхом а заборони стягувати певну складову збитків за по зобов язань за договором підряду на капітальне будівництво згідно із Цивільного кодексу з відповідальної сторони можуть бути стягнуті збі виразилися у зроблених іншою стороною витратах, у втраті або поїш майна або б заборони стягувати збитки взагалі у разі застосування

бї неустойки . Відшкодування збитків відбувається в претензійно-позовному поряд Неустойка це визначена законом або договором грошова с боржник сплачує кредитору у разі невиконання або неналежного ві договірних зобов язань. Позитивними рисами неустойки є швидкість скорочений строк давності шість місяців та зручність застосування необхідно дов елементи складу правопорушення протиправну поведінку та вину пор

Але ця форма господарсько-правової відповідальності має обмежен застосування лише договірні відносини. Види неустойки за юридичними підставами законна передбачається в законі , передбачається в договорі , законно-договірна передбачається в законі її коригується договором в межах, не заборонених законом за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування залікова стягується неустойка, а збитки в частині, не покритій неус альтернативна на вибір кредитора стягується неустойка або відшкод збитки виключна

стягується лише неустойка, збитки не пі відшкодуванню штрафна стягується неустойка і повністю відшкод збитки . Форми неустойки в процентному відношенні до суми порушеного зобов язання незал строку прострочення наприклад, 20 відсотків І вартості поставленої про не відповідає вимогам що- до її якості в процентному відношенні до суми порушеного зобов язання залежно від строку прострочення наприклад, 0,1 відсотка несплаченої суми за кожний день прострочення в твердій сумі застосовується рідко
в зв язку з інфляцій Ними процесами в економіці . Неустойка стягується в претензійно-позовному порядку. Конфіскація це безоплатне вилучення в доход бюджет, Майна коштів суб єкта господарювання правопорушник, у випадках, прямо передбачених законом. Випадки застосування конфіскації виконання угод, укладених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства конфіскації підлягає усе одержане винними сторонами стороною за такою

угодою здійснення комерційним банком виробничої діяльності, що заборонена законом в сфері антимонопольного регулювання та у випадках недобросовісної конкуренції в сфері ціноутворення зокрема щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулюються державою та в деяких інших випадках. Механізм застосування судовий порядок за позовами Компетентних органів податкових, контрольно-ревізійних, антимонопольних тощо .

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон фактичні підстави протиправна поведінка, а у випадку здійснення угоди, укладеної з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства ще й вина прямий умисел . Господарсько-адміністративний штраф це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб єктом господарювання правопорушником у передбачених законом випадках.

Форми господарсько-адміністративного штрафу в процентному або кратному відношенні до суми порушення в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доході громадян. Застосовується а лише у вертикальних відносинах, б за Постановою компетентних органів антимонопольних за Порушення антимонопольного та конкурентного законодавства санітарно-епідеміологічної служби за порушення

санітарно-епідеміологічних вимог державних органів контролю за цінами за порушення державної дисципліни цін тощо, як правило, в судовому порядку , в без дотримання претензійного порядку, г за наявності лише протиправної поведінки фактична підстава . Оперативно-господарські санкції це передбачені законодавством заходи економічного впливу кредитора на господарюючого суб єкта-боржника, спрямовані на попередження або зменшення втрат кредитора від порушень боржника.
Характерні риси цих санкцій застосовуються лише в господарсько-договірних відносинах застосовуються на розсуд кредитора передбачаються законом або договором мета застосування захист інтересів кредитора виражаються переважно у заходах організаційного характеру. Приклади оперативно-господарських санкцій відмова від прийняття і оплати неякісної продукції призупинення відвантаження в зв язку з несплатою

Продукції зниження ціни за недоліки продукції оплата виконання після приймання за якістю і кількістю переведення боржника на невигідну для нього форму оплати розірвання договору відмова від пролонгації договору. Планово-госпрозрахункові санкції це передбачені законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб єкта в порушенням ним планових нормативів і планових завдань. Приклади планово-госпрозрахункових санкцій підвищення тарифу розміру плати за понадлімітне

використання пр ресурсів, електроенергії позбавлення пільг наприклад, податкових у зв язку з порушенням надання виключення із звітності даних про продукцію, виготовлену з пору ДСТ державних стандартів , ДБНП державних будівельних норм та правил віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні господар суб єкта, не донарахованої амортизації у випадках дострокового списання о фондів за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання .

Механізм застосування планово-госпрозрахункові санкції застосо самим суб єктом господарювання правопорушником, а у разі, якщо він І зробить компетентними органами, що виявили факт правопорушення. І застосування планово-госпрозрахункових санкції юридичні закон факг протиправна поведінка. Господарсько-організаційні санкції це передбачені законом організаційного впливу обмеження на суб
єкта господарювань застосовуються компетентними державними органами у випадках поруше приписаних законом умов здійснення господарської діяльності. До них відносяться обмеження або призупинення діяльності господарюю чого суб єкта до виявлених в його діяльності недоліків у разі недотримання вимог екол законодавства санітарно-епідеміологічних правил тощо призупинення дії ліцензій скасування ліцензій скасування державної реєстрації примусова реорганізація в зв язку з допущенням суб

єктом підприєл діяльності монополістом на ринку певного товару монополії правопорушення примусова ліквідація у разі скасування державної реєстрації скі ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується І суб єкта підприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї поп діяльності . Механізм застосування компетентними органами тимчасове призу діяльності суб

єкта господарювання до усунення виявлених порушень, призупинення дії та скасування ліцензій, примусова реорганізація або в судовому порядку примусова ліквідація . Підстави застосування господарсько-організаційних санкцій юридичні закон, фактичні протиправна поведінка.