Господарські злочини

Дипломнаробота
натему:
“Господарськізлочини”
2002
План Вступ 1. Поняття та види господарських злочинів 2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України 3. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб’єктів 4. Господарські злочини, які посягають на інтереси торгівлі та сфери побуту 5. Злочини у сфері банкрутства 6. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів 7. Злочини у сфері обслуговування споживачів 8. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна Висновки Джерела
Скорочення потексту:
         КК – Кримінальний кодекс України;
         ВВР – Вісник Верховної Ради України(офіційне видання);
         ОВУ – Офіційний вісник України(офіційне видання);
         ЗУ – Закони України (збірник ЗаконівУкраїни)Вступ
         У ході реформи карногозаконодавства найбільшим змінам піддалися норми про відповідальність за злочинив сфері економічної діяльності, що цілком природно. Пішла в минуле системакомандно-адміністративного соціалізму з її незаперечним пануванням державноївласності, обмеженим до мінімуму приватним підприємництвом, централізованимплануванням, твердим контролем держави в економічній сфері з метою вольовогозабезпечення виконання господарських планів, у тому числі і з використаннямспеціально встановлених для цього кримінально-правових способів.
     Перехід країни до ринковоїбагатоукладної економіки, розвиток підприємництва, заохочення конкуренції,розширення зовнішньої торгівлі об’єктивно зробили необхідним принциповийперегляд законів про так званих господарські злочини, прийнятих ще в періодтотального контролю держави над всією економічною діяльністю. Карний кодекс, щодіяв у той час, усе ще називав у якості злочинних цілий ряд діянь, щосуперечать принципам соціалістичної економіки: приватнопідприємницькудіяльність і комерційне посередництво, спекуляцію, приписки й іншіперекручування звітності про виконання планів, випуск недоброякісної продукціїі т.п.
Нова економічнаситуація настійно вимагала встановлення кримінальної відповідальності за цілийряд суспільно небезпечних діянь, що порушують основи підприємницькоїдіяльності, за прояв монополізму й обмеження конкуренції, за різні порушення всфері кредиту і банківської діяльності, за ухилення від сплати податків імитних платежів, за зловживання при емісії цінних паперів, за порушеннякомерційної чи банківської таємниці і деякі інші злочини.
     У результати проведення зазначеноїреформи карного законодавства коло злочинних і карних діянь у сфері економічноїдіяльності кардинально змінено. При цьому декриміналізовано деякі діяння, щовважалися до останнього часу злочинами, і сформульовані нові склади злочинів.

1. Поняття та види господарських злочинів
 
Об’єднуючи в самостійний розділ Особливоїчастини Кримінального кодексу України (далі по тексту КК) (VII розділ) злочини,які вчиняються у сфері господарської діяльності, законодавець виходить ізспільності їх родового об’єкта, яким е суспільні відносини, щоскладаються з приводу виробництва, розпо­ділу, обміну та споживання товарів,робіт і послуг.
Безпосереднім об’єктом  цих  злочинів виступають  конкретні
суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської
діяльності. Так, наприклад, безпосереднім об’єктом злочину, відпо­відальністьза вчинення якого передбачена ст. 202 (порушення по­
рядку зайняття господарською та банківською діяльністю), є суспільні відносиниу сфері підприємницької діяльності. При вчиненні деяких злочинів у сферігосподарської діяльності шкода заподіюється крім основного ще і додатковомубезпосередньому об’єкту. Так, наприклад, безпосереднім об’єктом такого злочину,як випуск або реалізація недоброякісної продукції, є суспільні відносини, щозабезпечують випуск доброякісної продукції, а додатковим можуть виступати життята здоров’я споживача.
З об’єктивної сторони більшістьзлочинів у сфері господарської діяльності вчиняються шляхом дії (наприклад,фіктивне підприємництво, протидія законній господарській діяльності, незаконневідкриття або використання за межами України валютних рахунків, контрабандатощо). Окремі злочини можуть виразитися тільки у бездіяльності (ухилення відповернення виручки в іноземній валюті, «ухилення від сплати податків, зборів,інших обов’язкових платежів тощо).
Велику частину злочинів усфері господарської діяльності слід віднести до злочинів з формальним складом.Тому такі злочини необхідно вважати закінченими незалежно від настаннянаслідків, тобто з моменту вчинення вказаних у законі дій. Так, виготовлення,зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метоюзбуту чи збут підроблених грошей, державних цінних паперів або білетівдержавної лотереї є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій,а не з моменту настання негативних наслідків внаслідок цих дій.
Серед злочинів у сферігосподарської діяльності є злочини з так званим матеріальним складом, тобтотакі, для об’єктивної сторони яких необхідно встановити не тільки суспільненебезпечне діяння, а |й настання шкідливих наслідків, це, наприклад,приховування стійкої фінансової неспроможності, доведення до банкрутства.
Відповідальність заокремі злочини у сфері господарської діяльності законодавець пов’язує зрозміром предмета злочину. Так, відповідальність за порушення законодавства пробюджетну систему України настає тільки тоді,  коли предметом цього злочину булибюджетні кошти у великих розмірах.
Більшість диспозиційстатей, що встановлюють відповідальність за злочини у сфері господарськоїдіяльності, є бланкетними, тому встановлення ознак об’єктивної сторони цихзлочинів передбачає звернення до низки законодавчих та інших нормативних актівінших галузей права — наприклад, підприємницького, банківського, митного,податкового, валютного тощо.
Суб’єктивна стороназлочинів, які вчиняються у сфері господарськоїдіяльності, характеризується виключно умисною формою вини. Обов’язковою ознакоюсуб’єктивної сторони деяких складів є наявність мотиву та мети. Так,відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає тільки тоді, колице діяння вчинене з ко­рисливих чи інших особистих мотивів. Умисні дії,спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, утво­рятьзлочин за наявності спеціальної мети — розголошення чи іншого використаннятаких відомостей.
Суб’єктами злочинів у сфері господарської діяльності можутьбути особи, які досягли 16-річного віку. На підставі прямої вказівки законусуб’єкт деяких злочинів — спеціальний (службова особа, платник податків,засновник, власник суб’єкта господарської діяльності та інші).
З’ясування зазначенихоб’єктивних та суб’єктивних ознак дозволяє сформулювати поняття злочинів усфері господарської діяльності. Це умисне діяння (дія або бездіяльність) усфері господарської діяльності, що заподіює шкоду суспільним відносинам, якіскладаються з приводу виробництва, розподілу обміну і споживання товарів, робітта послуг.
Залежно відбезпосереднього об’єкта посягання, злочини, які вчиняються у сферігосподарської діяльності можуть бути таких видів[1]:
1.             Злочини у сферікредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України (ст.ст. 199, 200,201, 207, 208, 210, 211, 212, 204, 215 і 216).
2.             Злочини у сфері підприємництва,конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб’єктів (статті 202,203, 205, 206, 209, 213, 214, 228, 229, 230, 231 і 232).
3.             Злочини у сфері банкрутства(статті 218, 219, 220 і 221).
4.             Злочини у сфері використанняфінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223 і 224).
5.             Злочини у сфері обслуговуванняспоживачів (статті 217, 225, 226 і 227).   
6.             Злочини у сфері приватизаціїдержавного та комунального майна (статті 233, 234 і 235).
 
2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної системУкраїни
 
2.1.Виготовлення, зберігання, використання, придбання, перевезення, пересилання,ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, документів напереказ або засобів доступу до банківських рахунків чи державних цінних паперів
 
Фальшуваннягрошей та інші незаконні операції з підроб­леними грошима посягають накредитно-фінансову та еко­номічну систему України, на добробут народу.
Такепосягання заподіює у фінансово-кредитній та еко­номічній сфері великусуспільно-небезпечну шкоду тому, що у ринковій економіці вся сукупністьгосподарських зв’язків реалізується через механізм системи вартісних відносин.Гроші у процесі товарообліку не тільки підтверджують су­спільне значення витратна виробництво товару, а й визнача­ють відповідність даного товару суспільнимпотребам. Та­ким чином, гроші виступають не лише втіленням вартості при обміні,а й визначенням їх кількісного виміру у конкрет­ному товарі. Грошівикористовуються як еквівалент при об­міні товарів, тому, що вони: а) єзаконним платіжним засо­бом, декларованим державою як гроші; б) кількіснообмеже­ні в обігу, а право емісії належить тільки державі; в) можуть легальнеобмінюватися на різні товари.
Створенняв Україні остаточно сформованої грошової системи з постійною національноювалютою вимагає засто­сування всіх необхідних заходів її захисту.
Длязабезпечення належного захисту національної валю­ти від підробок в Україні уберезні 1994 р. був введений у дію банкнотно-монетний двір, який використовуєнайсучас­ніші технології, системи комп’ютерної графіки, виготовлен­няоригінальних і друкарських форм та захищених фарб. Це -друкарські лінії, щовключають офсетні машини «Супер Сімултан-312» і машини інтагліо друку «СуперОрлов Інта-гліо», контроль якості продукції на машині «Нота-Чек»; це -лініїавтоматичної обробки банкнот «Кутпак-2» та близько 250 одиниць технологічногоустаткування, виготовленого провідними фірмами Німеччини, Австрії, Італії.
Банкнотно-монетнийдвір виконує замовлення на виготов­лення банкнот, різних видів цінних паперів ідокументів суворого обліку. Це облігації внутрішньої державної ощад­ної позики,розрахункові та грошові чеки Національного банку України, приватизаційнісертифікати, марки акцизного збору на тютюнові вироби та алкогольні напої,сувенірні поштові марки. Усі цінні папери, що виготовляються банкнотно-монетнимдвором мають найсучасніші засоби захисту від підроблення. У банкнотно-монетномудворі створено монетне виробництво, де карбуються монети масового обігу,пам’ятні та ювілейні монети з золота, срібла та інших металів. У квітні 1997 р.прийнята в експлуатацію фабрика банкнотно­го паперу (м. Малин Житомирськоїобл.). Технологічні пото­ки фабрики дозволяють виготовляти високоякісне волокнояк із бавовни, так і з бавовняного лінту. Папір виготовляється на циліндровій(крутлосітковій) папероробній машині. Техноло­гічне обладнання дає змогувиготовляти банкнотний та захи­щений папір із круглосітковим локальнимбагатотонованим водяним знаком, двома захисними стрічками, захисними во­локнами,планшетами та іншими елементами захисту. Папір проходить стовідсотковийконтроль якості. Усіма технологіч­ними процесами керують комп’ютери.
Банкнотита цінні папери друкуються з використанням сучасних технологій, що виключаютьможливість підроб­лення. Для цього використовуються захищені види паперу тафарб, спеціальні технології виготовлення друкарських форм і друку, відповідніумови виробництва.
Папір.Для банкнот і цінних паперів маєрізноманітні властивості, круглосіткові двотонові та багатотонові водяні знаки,захисні стрічки, кольорові та флуоресціюючі волок­на, реакцію на хімічнірозчинники.
Фарби.Спеціальні захищені фарби, якістьяких суворо контролюється: видимі та невидимі в інфрачервоних про­менях,кольорозмінні під дією хімічних розчинів та інші.
Дизайн.Під час розробки дизайнувикористовуються традиційне мистецтво гравера та найсучасніша системакомп’ютерної графіки для отримання різноманітних склад­них гільйошнихвізерунків.
Друкарськіформи. Спеціальні технологіївиготовлення оригінальних та композитних фотоформ, робочих друкар­ських формдля сухого офсетного та інтагліосетного, інтагліо друку.
Способидруку. Орловський офсетний таінтагліосетний друк на машинах «Супер Сімуліан-312», орловський бага­токолірнийінтагліо друк на машинах «Супер Орлов Інтагліо», нумераційний друк наротаційних машинах «Супер Нумерота-212».
Контрольякості. Автоматичний контрольякості на машині «Нота-Чек».
Фінішні операції. Порізка, обандеролювання та паку­вання банкнот наавтоматичній лінії «Кутпак-2».
Система безпеки.Система безпеки забезпечує контроль за збереженням паперу та готової продукції,міжоперацш-ний контроль за напівфабрикатами.
Банкнотивиготовлені на спеціальному білому папері, що не флуоресціює в ультрафіолетовихпроменях, із захис­ною стрічкою і з багатотонованим водяним знаком, роз­ташованиму вільному від друку місці, що повторює порт­рет, надрукований на лицьовомубоці банкноти. Розмір банкнот — 133 х 66 мм.
Елементами захисту банкнот є:
1. Водяний знак — видиме на білій площині банкноти,у разі розглядання її проти світла, зображення в різних тонах (світліших татемніших від паперу), що повторює портрет, надрукований на лицьовому боцібанкноти.
2. Захиснастрічка — стрічка з позитивним мікротекстом слова «Україна» — у банкнотахноміналом 5 гривень та «ві­конна» металізована у банкнотах номіналом 20гривень.
3. Суміщениймалюнок — малюнок, розташований в од­ному місці на лицьовому та зворотномубоках банкноти. Всі його елементи збігаються та доповнюють один одного зарозглядання банкноти проти світла.
4. Райдужнийдрук — поступовий перехід одного кольо­ру захисної сітки, виконаноїсуцільними лініями без розри­вів, до іншого (захисна сітка з обох боківбанкноти).
5. Антисканернасітка — розміщені під різними кутами тонкі лінії, які за копіювання чисканування банкноти мо­жуть утворювати на копії «муар» (елементи захисної сіткиз обох боків банкноти).
6. Мікротекст- напис безперервно повторюваного сло­ва «Україна», абревіатури «НБУ», якіможна прочитати за допомогою збільшувального скла.
7. Рельєфніелементи — елементи друку, що виступають над поверхнею паперу, шершавістьяких відчувається на до­тик кінчиками пальців (портрет і написи, номіналцифрами, кодоване зображення, знак для сліпих на лицьовому боці).
8. Приховане(латентне) зображення — зображення номі­налу цифрами, що видно зарозглядання банкноти на рівні світла у разі її повороту на 45 градусів.
9. Знакдля сліпих — рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті банкноти,який відчувається на до­тик кінчиками пальців і визначає номінал банкноти.
10. Орловськийдрук (офсетний та інтагліо) — це різкий перехід фарби від одного кольору доіншого без розриву та зміщення ліній малюнка.
Такі жзасоби захисту використовуються і при виготов­лені цінних паперів.[2]
Незважаючина такі ретельні засоби захисту, практика знає чимало спроб підробки грошей тацінних паперів.
Предметами фальшування можуть бути:
–    державні казначейські білети ібілети Національного банку України;
–    розмінні металеві монети;
–    іноземна валюта;
–    державні цінні папери (акції,облігації, векселі, серти­фікати та ін.) — ст. 2 Закону України «Про цінніпапери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.
Длявідповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів не має юридичногозначення спосіб їх виготовлен­ня. Склад злочину утворює будь-який спосіб, якщовін дає змогу досягти злочинної мети — збуту фальшивих купюр чи паперів. Грубе,невдале фальшування, яке розраховане на передачу таких фальшивок неосвіченим чиособам з фізич­ними вадами, утворює склад іншого злочину — шахрайства (ст.190КК).
Підробкагрошових знаків — це і фальсифікація грошової купюри меншої цінності на купюрубільшої цінності, наприк­лад, купюри цінністю в 10 гривень на купюру в 100гривень.
Збутом фальшивихгрошових знаків чи цінних паперів є випуск їх в обіг як особою, що їхвиготовила, так і тією особою, яка їх не підробляла, не виготовляла, незалежновід того, звідки вони до неї потрапили, але за умови, що ця особа усвідомлюєфакт випуску в обіг фальшивих грошей.
Фальшуваннягрошей або цінних паперів, а також їх збут є злочином умисним, оскількифальшування грошей вчиню­ється з метою випуску їх в обіг. Підробка грошей чицінних паперів з іншою метою, наприклад, для колекції, демонстра­ції своєїмайстерності складу злочину не утворює.
Частина 2 ст.199 КК передбачає підвищену відпові­дальність у випадках вчинення цьогозлочину:
–    за попередньою змовою групоюосіб;
–    особою, раніше судимою завиготовлення чи збут під­роблених грошей чи цінних паперів (за наявностісудимості за попередній злочин);
–    у великому розмірі.
Відповідальністьза фальшування грошей та цінних па­перів настає з шістнадцяти років.
Якщо дії,передбачені ст. 199 КК, були вчинені організо­ваною групою або у особливовеликому розмірі, то скоєне кваліфікується за ч. З ст. 199 КК.
Згідно зприміткою до ст. 199 КК фальшування грошей чи Інші незаконні операції,відповідальність за які передбачена ст. 199 КК, вважаються вчиненими у великомурозмірі, якщо сума підробки у двісті І більше разів перевищує неоподатко­вуваниймінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі — якщо сума підробки учотириста і більше разів пе­ревищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Карається виготовлення, зберігання, придбання, пере­везення, пересилання,ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних ціннихпаперів чи білетів державної лотереї:
за ч. 1 ст. 199КК — позбавленням волі на строк від трьох до семи років;
за ч. 2ст. 199 КК — позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років;
за ч. З ст. 199 КК — позбавленням волі на строк від вось­ми до дванадцяти років з конфіскацієюмайна.
2.2. Незаконні дії з фінансовими документами
Діяння,передбачене ст. 200 КК, посягає на фінансово-кредитну систему України.
Складзлочину утворюють різні незаконні дії з фінансо­вими документами:
а) підробка документів на переказ грошових коштів;
б) підробка платіжних карток чи інших засобів доступу до банківськихрахунків, а також;
в) придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збутупідроблених документів на переказ грошових коштів чи платіжних карток; або
г) їх використання чи збут.
Згідно зприміткою до статті 200 КК документами на пе­реказ є документи у паперовому абоелектронному вигляді, що використовуються банками чи їх клієнтами для передачідоручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказугрошових коштів (розрахункові доку­менти, документи на переказ готівковихкоштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського пе­реказута платіжного повідомлення, інші).
Кваліфікованимиє діяння з фінансовими документами, вчинені повторно або за попередньою змовоюгрупою осіб (ч. 2 ст. 200 КК).
Незаконні дії зфінансовими документами вчинюються умисно, з метою їх використання чи збуту.
Відповідальністьза незаконні дії з фінансовими доку­ментами настає з шістнадцяти років.
Караються незаконні дії з фінансовими документами:
за ч. 1 ст. 200КК — штрафом від п’ятисот до тисячі не­оподатковуваних мінімумів доходівгромадян або позбав­ленням волі на строк до трьох років;
за ч. 2 ст. 200КК — позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
2.3. Контрабанда
Контрабандоюназивається незаконне переміщення товарів, валюти, цінностей та інших предметівчерез митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням відмитного контролю.
Контрабандапосягає на монополію зовнішньої торгівлі, підриває економіку держави,громадську безпеку і здоров’я людей.
Предметамиконтрабанди є товари, валюта, історичні та культурні цінності, а такожпредмети, що вилучені із віль­ного обігу — зброя, отрути, радіоактивні,вибухові речовини і т. п.
Об’єктивноконтрабанду утворює одне з можливих діянь по незаконному переміщенню черезмитний кордон Украї­ни предметів контрабанди, вчинене:
–    у великих розмірах — на суму, яка у тисячу і більшера­зів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян;
–    стосовно заборонених для ввозу/вивозу предметів: іс­торичнихі культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибуховихречовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї табойових припа­сів до неї), а також контрабанда стратегічно важливих си­ровиннихтоварів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення їхза межі України.
Такимчином, ст. 201 КК передбачає два види контрабан­ди, що є злочином: а) незаконнепереміщення через митний кордон України товарів, валюти і цінностей (крімісторичних і культурних), вчинене у великих розмірах; б) незаконне пе­реміщеннячерез митний кордон України, незалежно від кількості і вартості, спеціальнихпредметів — історичних і культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих,радіоактив­них і вибухових речовин, зброї і боєприпасів (крім гладкост­вольноїмисливської зброї і бойових припасів до неї), а та­кож контрабанда стратегічноважливих сировинних товарів, тодо яких законодавством встановленовідповідні правила вивезення їх за межі України.
Кваліфікованоювизнається контрабанда, яка була вчи­нена організованою групою, тобто групою,що створила спеціальну організацію для зайняття контрабандою, або особою,раніше судимою за контрабанду (ч. 2 ст. 201 КК).
Контрабанда- злочин умисний, умисел прямий — суб’єкт має мету порушити митний кордон іпрагне досягнути її.
Відповідальнимиза контрабанду є осудні особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцятьроків.
Карається контрабанда:
за ч. І ст. 201КК — позбавленням волі на строк від трьох де семи років з конфіскацієюпредметів контрабанди;
за ч. 2ст. 201 КК — позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років — зконфіскацією предметів контрабан­ди та з конфіскацією майна.
2.4. Ухилення від повернення виручки в іноземнійвалюті
 
Ухилення відповернення валютної виручки в Україну з-за кордону посягає нафінансово-кредитну систему України.
Згідно зіст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного контролю» від19 лютого 1993 року[3]резиденти України зо­бов’язані декларувати у Національному банку України своївалютні цінності, що знаходяться за межами України, а За­коном України від 23вересня 1994 р. «Про порядок здійс­нення розрахунків в іноземній валюті»встановлено обов’язок резидентів зараховувати виручку в іноземній ва­люті насвої валютні рахунки в уповноважених банках[4].
Складзлочину утворює:
а) ухиленнявід повернення в Україну на рахунки в іно­земній валюті від реалізації наекспорт товарів (послуг);
б) приховуваннябудь-яким способом виручки в інозем­ній валюті, товарів чи іншихматеріальних цінностей.
Частина 2 ст.207 КК передбачає посилену відповідаль­ність, якщо таке діяння було вчиненоповторно (два і біль­ше разів) або групою осіб, або якщо предметом злочину булавиручка у великому розмірі, тобто така, яка у тисячу і більше разів (за курсомНаціонального банку України) перевищує неоподатковуваний мінімум доходівгромадян.
Частина 3 ст.207 КК передбачає відповідальність за особ­ливо кваліфікований вид цьогодіяння, якщо приховувана виручка в іноземній валюті у три тисячі і більше разівпере­вищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Частина 1 статті207 КК містить формальний склад злочину, і діяння вважається закінченим знастанням строку, встановленого законодавством України для повер­нення вУкраїну виручки в іноземній валюті. Ухилення від повернення в Україну виручки віноземній валюті чи приховування такої виручки у великих (ч. 2 ст. 207 КК) абоу особливо великих розмірах (ч. З ст. 207 КК) містить матеріальний складзлочину. Таке діяння вважається за­кінченим з моменту, коли розмір валютноївиручки досяг­нув таких величин, які вказані у пунктах 1 і 2 примітки до ст.207 КК.
Ухилення відповернення чи приховування виручки в іноземній валюті вчинюється умисно. Умиселможе бути переважно побічний, оскільки суб’єкт має мету зберегти для себевиручку, а не заподіяти шкоду фінансово-кредитній системі України. Така шкодадля винного — бай­дужий результат його дій.
Відповідальнимиза ухилення від повернення в Україну чи приховування валютної виручки єпосадові особи під­приємств, установ та організацій незалежно від форм влас­ності,а також всі інші особи, які займаються підприємни­цькою діяльністю і маютьприбутки, виручку в іноземній валюті за кордоном.
Відповідальністьза ухилення від повернення в Україну чи приховування валютної виручки настає зшістнадцяти років.
Карається ухилення від повернення виручки в інозем­ній валюті:
за ч. 1 ст. 207КК — штрафом у розмірі від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян або виправними роботами до двох років, або обмеженням волі настрок до трьох років;
за ч. 2 ст. 207КК — обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі настрок до трьох років;
за ч. З ст. 207КК — позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
 2.5. Незаконне відкриття
або використання за межами України валютнихрахунків
Діяння,передбачене ст. 208 КК, посягає на фінансово-кредитну систему України.
Порядокі умови відкриття валютних рахунків регулю­ються Положенням про порядокнадання ліцензій на від­криття юридичними особами-резидентами України рахун­ківв іноземних банках, яке затверджено постановою Прав­ління Національного банкуУкраїни від 5 травня 1999 р. № 212[5].
Положеннямпередбачено, що резиденти України мо­жуть мати рахунки в іноземній валюті закордоном лише за наявності дозволу Національного банку України. Дозвіл навідкриття рахунків в іноземній валюті за кордоном оформ­ляється у форміліцензії.
Складзлочину утворюють — відкриття або використання за межами України валютнихрахунків без дозволу Націо­нального банку. Стаття 208 КК містить формальнийсклад злочину — діяння визнається закінченим з моменту відкриття абовикористання будь-яким способом валютного рахунку за кордоном, незалежно віднастання злочинних наслідків.
Незаконневідкриття або використання за межами України валютних рахунків, вчиненеповторно або групою осіб, кваліфікується за ч. 2 ст. 208 КК.
Незаконневідкриття чи використання валютних рахун­ків за межами України вчинюєтьсяумисно.
Відповідальнимиза незаконне відкриття чи використан­ня валютних рахунків за межами України євсі осудні осо­би, що досягли віку шістнадцяти років і які є громадянамиУкраїни і постійно проживають на території України, як приватні, так і посадовіособи.
Караєтьсянезаконне відкриття абовикористання за ме­жами України валютних рахунків:
за ч. 1ст. 208 КК — штрафом від п’ятисот до тисячі не­оподатковуваних мінімумівдоходів громадян або виправни­ми роботами на строк до двох років, абообмеженням волі на строк від двох до чотирьох років з конфіскацією валютнихцінностей, що знаходяться на зазначених вище рахунках;
за ч. 2ст. 208 КК — позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років тапозбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю настрок до трьох років з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на за­значенихвище рахунках.
 
2.6. Порушення законодавства про бюджетну системуУкраїни
 
Діяння, передбачене ст. 210 КК, є спеціальним видомзловживання владою чи посадовими повноваженнями (ст. 364 КК).
Законом України від 5 грудня 1990 р. «Про бюджетну системуУкраїни»[6] порушен­нями законодавства про бюджетну систему визнаються ви­користання коштівдержавного бюджету на цілі, не перед­бачені Законом про Державний бюджетУкраїни або в обся­гах, що перевищують межу видатків, затверджену Законом проДержавний бюджет України.
Склад злочину утворюють:
а) використанняпосадовою особою бюджетних коштів не за їх призначенням чи у більших обсягах,ніж було передбачено;
б)недотримання вимог щодо використання видатків бюджету (скорочення чинепропорційне використання), якщо ці дії були вчинені з бюджетними коштами увеликих розмірах, тобто на суму у тисячу і більше разів більшу не­оподаткованогомінімуму доходів громадян.
Злочинвизнається вчиненим при обтяжуючих обставинах, якщо його було вчинено повторно(вдруге) або групою осіб чи у особливо великих розмірах (коли розмір бюджетнихкоштів становить три тисячі і більше неоподаткованих міні­мумів доходівгромадян) і кваліфікується за ч. 2 ст. 210 КК (п. 2 примітки до ст. 210 КК).
Порушеннязаконодавства про бюджетну систему Украї­ни вчинюється умисно. Помилка увикористанні бюджетних коштів складу злочину не утворює.
Відповідальнимиза порушення законодавства про бю­джетну систему є посадові особи, які наділеніповноважен­нями розпоряджатися бюджетними коштами.
Перелікпосадових осіб, які є розпорядниками коштів державного бюджету, визначенийпостановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року № 13 «Про вдоско­наленнясистеми головних розпорядників коштів держав­ного бюджету»[7].
Відповідальністьза порушення законодавства про бю­джетну систему України настає з шістнадцятироків.
Караєтьсяпорушення законодавства пробюджетну си­стему України:
за ч. 1ст. 210 КК — штрафом від ста до трьохсот неопо­датковуваних мінімумів доходівгромадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі настрок до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатисяпевною діяльністю на той самий строк або без такого;
за ч. 2 ст. 210 КК — обмеженням волі на строк від двох доп’яти років або позбавленням волі на строк від двох до восьми років, зпозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю настрок до трьох років.
 
2.7. Видання нормативних актів, які змінюютьдоходи і видатки  бюджету всупереч встановленому законом порядку
Виданнянормативних актів, які змінюють доходи і видат­ки бюджету, є спеціальним видомпорушення Закону про бюджетну систему України від 5 грудня 1990 р. в редакціївід 28 квітня 1995 р.[8],яким передбачено, що бюджети всіх рівнів повинні виконуватися у тих самихобсягах, які затверджені відповідною радою.
Склад злочину утворюєвидання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету у великихрозмірах (див. пункт 2 примітки до ст. 210 КК).
Нормативними актами, якимизмінюється розмір дохо­дів чи видатків бюджету, всупереч встановленому закономпорядку обсягах, можуть бути постанови, накази, розпоряд­ження, інструкції,якими встановлюються обов’язкові для невизначеного кола осіб правила поведінки,тобто які є обов’язковими для виконання їх всіма підпорядкованимипідприємствами, установами чи організаціями.
Якщо предметом діяння булибюджетні кошти у особли­во великому розмірі (див. пункт 3 примітки до ст. 210КК), то злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 211 КК.
Виданнянормативних актів, які змінюють доходи і ви­датки бюджету всупереч Закону,вчинюється умисно, вида­ти нормативний акт необережно неможливо.
Суб’єктамивідповідальності за ст. 211 КК є посадові осо­би органів виконавчої влади, якінаділені повноваженнями видавати чи затверджувати нормативні акти, якими змінюю­тьсяпорядок і умови формування чи використання бюджет­них коштів. Видання такихактів посадовими особами, які не мають повноважень на видання таких актів,утворює сукуп­ність злочинів, передбачених ст. 211 і ст. 365 КК.
Відповідальністьза видання нормативних актів, які змі­нюють доходи і видатки бюджету всуперечзакону, настає з шістнадцяти років.
Караєтьсявидання нормативно-правових аборозпоряд­чих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупе­речвстановленому законом порядку:
за ч. 1ст. 211 КК — штрафом від ста до чотирьохсот не­оподатковуваних мінімумівдоходів громадян або виправни­ми роботами на строк до двох років, абообмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до чо­тирьохроків з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністюна строк до трьох років;
за ч. 2ст. 211 КК — позбавленням волі на строк від трьох до десяти років зпозбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю настрок до трьох років.
2.8. Ухилення від сплати податків
Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язко­вихплатежів (ст. 212 КК України) є одним із найбільш шкідливих господарськихзлочинів. По-перше, цим діянням руйнується формування фінансових надходжень удержав­ний бюджет, і держава стає неспроможною виконувати свої соціальніфункції.
По-друге, вся соціальнасфера не має фінансового забез­печення (лікарі, вчителі, пенсіонери, студентита всі ін.).
По-третє,суб’єкти несплати податків отримують неви­правдані прибутки і мають змогутиснути на ринку своїх сумлінних конкурентів. У зв’язку з цим обов’язоксплачува­ти податки є конституційним. Ст. 67 Конституції України встановлюєобов’язок кожного громадянина (іноземця та особу без громадянства у відповіднихдо закону випадках) сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановле­нихзаконом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцемпроживання декларації про свій майно­вий стан та доходи за минулий рік упорядку, встановленому законом. Законом України від 25 червня 1991 р. «Просисте­му оподаткування» в редакції від 2 лютого 1994 р.[9] подат­ком,збором, іншим обов’язковим платежем до бюджету і внеском до державних цільовихфондів називається обов’язкова сплата до бюджету відповідного рівня (держав­ного,місцевого тощо) або до державного цільового фонду зобов’язаними особами впорядку і розмірах, встановлених законодавством України.
Порядокі розміри сплати податків та інших обов’яз­кових платежів суб’єктамипідприємницької діяльності, а також строки їх сплати, встановлюються законамиУкраїни, декретами Кабінету Міністрів та інструкціями Міністерства фінансів іГоловної податкової інспекції.
Ст. 212КК України передбачає кримінальну відпові­дальність за ухилення від сплатиподатків:
1)  способом неподання податковихдекларацій та розра­хунків;
2)   приховування (заниження) об’єктів оподаткування.[10]
Законом Українивід 21 лютого 1992 р. «Про оподатку­вання доходів підприємств і організацій»[11]встановлена що­квартальна сплата податку поданням податкової декларації Ірозрахунків із внесенням до неї авансових внесків подат­ків до бюджету урозмірах, передбачених фінансовими роз­рахунками підприємницької діяльності зарік.
Порядокі строки сплати інших податків встановлюють­ся декретами Кабінету Міністрів,наприклад, декретами «Про акцизний збір»[12], «Про місцеві податки і збори»[13], «Проподаток на прибуток підприємств і організацій»[14], «Про по­даток на добавленувартість»[15]та ін.
Порушеннявстановленого порядку і строків подання декларацій про доходи і несплатаподатків є об’єктивною стороною діяння, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України.Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 212 КК України досить встановити і доказатищо декларація не була подана в уста­новлений строк умисно, і що з цієї причиниподаток не бу­ло сплачено.
Приховування(заниження) об’єктів оподаткування є способом зменшення платежів або способомухилення від сплати податків частково чи у повному обсязі.
Згідно зчинним законодавством України об’єктами оподаткування є:
1)  доходи (прибутки), доданавартість продукції, товарів;
2)   майно юридичних осіб;
3)   обороти з реалізації товарів (робіт, послуг);
4)  митна вартість імпортнихтоварів;
5)  вартість послуг за встановленнята розміщення рек­лами та деякі ін.
Діяннякваліфікується за ч. 1 ст. 212 КК України у ви­падках заподіяння державіухиленням від сплати податків шкоди у значних розмірах.
Значнихрозмірів визнається шкода, яка у тисячу і біль­ше разів перевищує встановленийзаконодавством неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян.
Заподіяннянесплатою податків менших розмірів тягне за собою адміністративнувідповідальність. Згідно з ч. 7 ст. 25 Закону України «Про оподаткуваннядоходів підприємств і організацій» на посадових осіб, винних у несплатіподатків, приховуванні (заниженні) доходу або об’єктів оподаткуван­ня,накладається адміністративний штраф у розмірі серед­ньомісячної заробітноїплати, а за такі самі дії, вчинені про­тягом року після накладенняадміністративного стягнення у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.[16]
У тихвипадках, коли приховування об’єктів оподатку­вання поєднується з посадовимфальшуванням документів, діяння кваліфікується лише за ст. 212 КК України.Сукуп­ності злочинів (ст. 33 КК України) при цьому не утворю­ється тому, щофальшування документів (ст. 366 КК Украї­ни) є способом, частиною об’єктивноїсторони діяння, пе­редбаченого ст. 366 КК України. За ст. 212 КК Україникваліфікуються дії лише посадових осіб і суб’єктів підпри­ємницької діяльності,на яких покладені обов’язки подава­ти декларації про доходи, складатибухгалтерські звіти, ба­ланси, вести розрахунки, пов’язані з обчисленням ісплатою податків,- керівники підприємств і організацій, їх заступ­ники, головнібухгалтери, інші посадові особи, на яких по­кладені такі обов’язки.Інші особи можуть бути лише співучасниками вчинення цього злочину (ст. 27 та ч.1 або ч. 2ст. 212 КК України).
За ч. 3ст. 212 КК України діяння кваліфікується у ви­падках, коли:
1)             діяння, передбачене ч. 1 ст.212 КК України, було вчинене особою, яка має не зняту чи не погашену судимістьза раніше вчинене діяння, передбачене ч. 1 або ч. 2 ст. 212 КК України;
2)             ухиленням від сплати податківдержаві була заподіяна шкода в особливо великих розмірах.
Згідно зприміткою до ст. 212 КК України особливо вели­кими розмірами заподіяної державішкоди є сума податку, яка у три тисячі і більше разів перевищуєустановлений за­конодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Згідно зч. 4 ст. 212 КК особа, яка вперше вчинила ухи­лення від сплати податків,звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення довідпові­дальності сплатила податки (збори), а також відшкодувала шкоду, завданудержаві несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, сплата пені).
Відповідальнимиза ухилення від сплати податків є всі осудні особи, яким виповнилосьшістнадцять років.
Караєтьсяухилення від сплати податків,зборів, інших обов’язкових платежів:
за ч. 1ст. 212 КК — штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян або позба­вленням права обіймати певні посади чи займатисяпевною діяльністю на строк до трьох років;
за ч. 2ст. 212 КК — штрафом від п’ятисот до двох тисяч не­оподатковуваних мінімумівдоходів громадян, або виправни­ми роботами на строк до двох років, абообмеженням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні за­садичи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
за ч. Зст. 212 КК — позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років тапозбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю настрок до трьох років із конфіскацією майна.
 
2.9. Незаконні операції підакцизними товарами
Кримінальна відповідальність за ст. 204 КК України на­стаєлише за виготовлення або зберігання самогону чи ін­ших міцних спиртних напоївдомашнього вироблення з ме­тою продажу,[17] а також незаконне придбання з метоюзбуту або зберігання з цією метою, або збут чи транспортування з метою збутунезаконно виготовлених інших підакцизних товарів (тютюнових виробів та інших).
Міцними спиртними напоями домашнього вироблення визнаються виготовлені у домашніхумовах перегонкою -самогон, чача, арака, тутова горілка та інші міцні напоїміст­кістю більше 13 об’ємних відсотків етилового спирту.
Виготовляються міцні спиртні напої домашнього вироб­лення,головним чином, способом перегонки, тобто відокрем­ленням через спеціальніапарати спирту від алкогольної ма­си, що виготовляється з продуктів, багатих накрохмалисті чи цукристі речовини (зерно, картопля. буряки, цукор, фрук­титощо). Приготування алкогольної маси або інших продук­тів бродіння длянаступного виготовлення самогону або ін­ших міцних спиртних напоївкваліфікується як замах на їх виготовлення за ст. 15 та ст. 204 КК України.Діяння квалі­фікується як замах на вчинення злочину і в тих випадках, коливинному не вдалося з різних причин, незалежних від його волі, виготовити міцнийспиртний напій, наприклад, у випадку виготовлення спиртного напою місткістюетилового спирту менше 13 відсотків або зовсім непридатного для вживання тощо.При виготовленні винним хоча б частини алкогольної маси міцного спиртного напоюабо приготуван­ня закваски кваліфікується як закінчений злочин.
Виготовлення міцних напоїв домашнього вироблення з метоюпродажу кваліфікується як закінчений злочин неза­лежно від того, чи почаввинний їх продаж.[18]Обов’язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 204 КК України, є виготовленняабо зберігання самогону або інших міцних спирт­них напоїв лише з метою їхпродажу. Про наявність мети продажу при виготовленні самогону чи інших міцнихспирт­них напоїв можуть свідчити кількість виготовлених напоїв, кількістьалкогольної маси для їх виготовлення, інші обста­вини заняття виготовленнямсамогону як промислом тощо.
Кримінальна відповідальність за ст. 204 КК України зазберігання міцних спиртних напоїв домашнього виготов­лення чи інших підакцизнихтоварів настає лише у випадку, коли їх зберігання здійснювалося особою, яка їхвиготовила з метою продажу. Особи, які зберігали міцні спиртні напої домашньоговироблення, що були придбані ними для влас­ного вживання, не підлягаютькримінальній відповідально­сті, оскільки вони придбали ці напої і зберігали їхбез мети продажу. Не утворює складу злочину і придбання в інших осіб міцнихспиртних напоїв домашнього виготовлення чи інших підакцизних товарів без метиїх збуту, продажу.
Незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюно­вихвиробів або інших підакцизних товарів, відкритих під­пільних цехів або звикористанням обладнання, що забезпе­чує масове виробництво таких товарів, абовчинене особою яка раніше була засуджена за цією статтею, кваліфікується за ч.2 ст. 204 КК.
Незаконне виготовлення підакцизних товарів з недобро­якісноїсировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров’я людей, а таксамо незаконне збування та­ких товарів, що призвело до отруєння людей чи іншихтяж­ких наслідків, кваліфікується за ч. З ст. 204 КК.
Дії осіб, які сприяли виготовленню самогону або іншихміцних спиртних напоїв домашнього вироблення чи інших підакцизних товарів іншимособам чи виготовленню таких товарів, кваліфікуються як пособництво за ч. 5 ст.27 та ст. 204 КК України.
Дії посадових осіб, які відпускають сировину, продукти іматеріали, надають транспортні засоби або приміщення завідомо для виготовленняабо зберігання з метою продажу самогону чи інших підакцизних товарів,кваліфікуються за ч. 5 ст. 27 і ст. 204 КК України, чи інших підакцизних това­рів,якщо вони завдали істотної шкоди державним чи гро­мадським інтересам, тододатково і за ст. 364 КК України.[19]
Виготовленнясамогону чи інших підакцизних товарів, поєднане звтягненням до цього промислу неповнолітніх або втягнення неповнолітніх упияцтво, кваліфікується за сукупністю злочинів за ст. 204 КК та ст. 304 ККУкраїни.
Карається незаконневиготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизнихтоварів:
за ч 1 ст. 204 КК — штрафом від п’ятисот до тисячіп’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі настрок до трьох років, з конфіскаці­єю незаконно виготовленої продукції таобладнання для її виготовлення;
за ч. 2 ст. 204 КК — штрафом від тисячі до двох тисячнеоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або позбав­ленням волі на строквід трьох до п’яти років з конфіска­цією незаконно виготовленої продукції таобладнання для її Виготовлення;
зач. З ст. 204 КК — позбавленням волі від п’яти до деся­ти років з вилученням тазнищенням вироблених товарів та з конфіскацією обладнання для її виготовлення.
2.10. Підроблення знаків поштової оплати абопроїзних квитків
Стаття 215включена до Кримінального Кодексу Украї­ни на підставі Віденської Всесвітньоїміжнародної конвен­ції про поштовий обмін від 10 липня 1964 р.
Предметамипідробки є знаки поштової оплати (марки, штемпельні відбитки марок, віньєткитощо), міжнародні відповідні купони (знаки поштової оплати, що обмінюють­ся напоштові марки і дають право на поштове відправлен­ня за кордон), квиткизалізничного, водного, повітряного і автомобільного транспорту та інші проїзнідокументи і квитки на провіз вантажів.
Складзлочину утворює одне з діянь:
–    виготовлення з метою збуту;- збування підроблених знаківпоштової оплати, маркованої продукції, міжнарод­них відповідних купонів,посвідчень, відбитків мар­кувальних чи друкарських машинок або проїзнихквитків;
–    використання завідомопідроблених знаків поштової оплати, маркованої продукції, міжнародних купонівчи квитків на проїзд на всіх видах транспорту.
Підробка знаківпоштової оплати і проїзних квитків вчинюється умисно. Відповідальність за цейвид фальшування настає з шіст­надцяти років.
Карається підроблення знаків поштової оплати або проїзних квитків штрафом доп’ятдесяти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або виправнимироботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2.11. Незаконне виготовлення, підроблення,використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марокакцизного збору
Згідно зЗаконом України від 15 вересня 1995 р. «Про акцизний збір на алкогольні напоїта тютюнові вироби»[20]марками акцизного збору ви­знаються спеціальні знаки, якими позначаютьсяалкогольні напої та тютюнові вироби як посвідчення сплати акцизного збору, щолегалізує їх ввезення та реалізацію на території України.
Складзлочину утворює одне з передбачених ст. 216 КК діянь — виготовлення,підроблення, використання чи збут фальшивих марок акцизного збору.
Предметами фальшування у ст.216 КК називаються:
а) марки акцизного збору;
б) контрольні марки для маркування упаковок, примір­никіваудіовізуальних творів та фонограм чи голографічних захисних елементів.
Фальшування чи збут фальшивих марок акцизного збо­ру,вчинене повторно чи групою осіб, кваліфікується за ч. 2 ст. 223 КК.
Фальшування чи збут фальшивих марок акцизного зборувчинюється умисно.
Відповідальними за незаконні дії з марками акцизного зборує всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.
Карається незаконневиготовлення, підроблення, вико­ристання або збут незаконно виготовлених,одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок:
за ч. 1 ст. 216 КК — штрафом від ста до трьохсот неоподат­ковуванихмінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років;
за ч. 2 ст. 216 КК — штрафом від трьохсот дотисячі не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав­ленням волі настрок від трьох до п’яти років з конфіска­цією товарів, промаркованихпідробленими марками чи голографічними захисними елементами.
3. Злочини у сфері підприємництва,конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб’єктів
 
         3.1. Порушення порядку заняття господарською чи банківською діяльністю
Стаття42 Конституції України закріпила право кожної особи на підприємницькудіяльність, яка не заборонена за­коном. Законом України від 7 лютого 1991 р.«Про підпри­ємництво» підприємницькою діяльністюназивається зсамостійної ініціативи систематична, на власний ризик дія­льність повиробництву продукції, виконанню робіт, на­данню послуг та заняття торгівлею зметою одержання прибутку.[21]
Згідно зДекретом Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 р. «Про податок на промисел»[22] громадяни,не зареєст­ровані як суб’єкти підприємництва, мають право продавати вироблені,перероблені та куплені речі, товари на підставі декларації, що подається додержавної податкової інспекції для придбання одноразового патенту на торгівлюцими ре­чами, товарами.
Ст. 202КК України передбачає відповідальність за два види порушень заняттяпідприємницькою діяльністю:
1)  заняття підприємницькоюдіяльністю без державної реєстрації;
2)   заняття банківською діяльністю без спеціального до­зволу(ліцензії).
На відміну відст. 203 КК України, яка передбачає кримі­нальну відповідальність за заняттязабороненими видами підприємницької діяльності, ст. 202 КК України передбачаєвідповідальність за порушення правил заняття легальними видами підприємницькоїдіяльності. Тобто за ст. 202 КК України кваліфікується не забороненапідприємницька дія­льність, а заняття дозволеними законом видами підприємни­цькоїдіяльності, але з порушенням порядку (правил) реєст­рації чи одержанняофіційного дозволу на таку діяльність.
Перелік видівпідприємницької діяльності, на заняття якими необхідно отримати дозвіл(ліцензію), наведений у ст. 4 Закону України «Про підприємництво»[23]. До такихвидів діяльності, зокрема, віднесено: ремонт спортивної, мислив­ськоївогнепальної зброї та боєприпасів до неї; виготовлення і реалізаціямедикаментів і хімічних речовин, виготовлення вина, пива, спирту, горілчаних,лікерних та коньячних напо­їв; медична, юридична, ветеринарна практика;внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів; надання по­слуг,пов’язаних з охороною колективної чи приватної влас­ності або громадян та ін.
Для кваліфікаціїдіяння за ст. 202 КК України необхідно встановити, що громадянин займається бездозволу (ліцен­зії) тією чи іншою діяльністю, на заняття якою він повиненотримати відповідний дозвіл (ліцензію).
Це може бутиздійснення без державної реєстрації, як суб’єкта підприємницької діяльності, щомістить ознаки під­приємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійсненнябез одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягаютьліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видівгосподарської діяльності з порушен­ням умов ліцензування, якщо це булопов’язано з отриман­ням доходу у великих розмірах (ч. 1 ст. 202 КК), або здійс­неннябанківської діяльності або банківських операцій, а та­кож професійноїдіяльності на ринку цінних паперів, опе­рацій небанківських фінансових установбез державної реєс­трації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержанняякого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо цебуло пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, (ч. 2 ст. 202 КК).
Згідно зприміткою до ст. 202 КК доходом у великому розмірі визнається сума, яка утисячу і більше разів пере­вищує неоподаткований мінімум доходів громадян.
Суб’єктамивідповідальності за ст. 202 КК України є всі осудні особи, які досягли шістнадцятирічного віку.
Караєтьсяпорушення порядку зайняттягосподарською та банківською діяльністю:
за ч. 1ст. 202 КК — штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженнямволі на строк до двох років;
за ч. 2ст. 202 КК — штрафом від двохсот до п’ятисот не­оподатковуваних мінімумівдоходів громадян або обме­женням волі на строк до трьох років.
 
3.2. Заняття забороненими видами господарськоїдіяльності
Згідно зі ст. 42Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка незаборонена законом. Окре­мі види забороненої підприємницької діяльностіпередбачені кримінальним законом як кримінально-карані діяння.
Стаття203 КК України встановлює кримінальну відпові­дальність за підприємницькудіяльність, стосовно якої зако­ном встановлена спеціальна заборона. ЗакономУкраїни від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво»[24]заборонених видів підприємництва не встановлено. Закон містить перелік лише тихвидів підприємницької діяльності, якими можуть займа­тися лише державніпідприємства: виготовлення і реалізація зброї, вибухових речовин, наркотичнихзасобів чи психотропних речовин. Ст. 4 Закону дає перелік видів діяльності, яки­миможуть займатися юридичні особи лише за спеціальним дозволом (ліцензією), якийвидається Кабінетом Міністрів України або уповноваженими ним органами. Окремимиви­дами підприємницької діяльності можуть займатися лише юридичні особи,наприклад, діяльністю з випуску та обігу цінних паперів можуть займатися лишебанки, акціонерні та інші товариства, для яких операції з цінними паперами ста­новлятьїх виключний вид діяльності.[25]
З цихзаконодавчих актів сам по собі випливає ґрунтов­ний висновок, що фізичні особитакими видами діяльності займатися не можуть, для фізичних осіб ці видидіяльності є забороненими.
За ст.203 КК України кваліфікуються дії особи, яка за­ймається загальнимизабороненими видами підприємницької діяльності. Заняття спеціальнимизабороненими видами під­приємницької діяльності:
1)  контрабандою (ст. 201 ККУкраїни);
2)   фальшуванням або збутом підроблених грошей чи цін­нихпаперів (ст. 199 КК України);
3)   незаконним проведенням абортів (ст. 134 ККУкраїни);
4)   виготовленням міцних спиртних напоїв з метою збуту(ст. 204 КК України);
5)   утриманням домів розпусти чи звідництвом (ст. 302КК України);
6)   виготовленням, збутом і розповсюдженням порногра­фічнихпредметів (ст. ЗОЇ КК України);
7)   придбанням майна, здобутого злочином, або збут та­когомайна (ст. 198 КК України);
8)   незаконним виготовленням, зберіганням, збутом абопридбанням вогнепальної зброї (ст. 263 КК України);
9)   виготовленням, придбанням, зберіганням або збутомотруйних і сильнодіючих речовин (ст. 321 КК України);
10)     незаконним виготовленням,придбанням, зберіган­ням, перевезенням, пересилкою або збутом наркотичнихзасобів або психотропних речовин (ст. 307 КК України);
11)     незаконним посівом снотворногомаку чи конопель (ст. 310 КК України);
12)     організацією або утриманняммісць для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речо­вин(ст. 317 КК України);
13)     організацією або утриманням місцьдля вживання одурманюючих засобів (ст. 322 КК України) кваліфікуються застаттями Кримінального кодексу, які передбачають відпо­відальність за ціспеціальні види незаконної діяльності.
Діянняможе кваліфікуватися за ст. 203 КК України лише за умови, що певні дії, видироботи утворюють діяльність, є діяльністю, тобто постійним заняттям зрозрахунком на отримання від цього заняття певного прибутку. Не можекваліфікуватися за ст. 203 КК України виготовлення хоча і заборонених закономокремих предметів в одному примір­никові для власних потреб, оскільки у такомувипадку немає ні підприємництва, ні діяльності. Але це правило не поши­рюєтьсяна заняття спеціальними видами підприємницької діяльності, відповідальність заякі передбачена ст. 199, 134, 201, 302, 263, 307, 322 КК України. Вчинення хочаб одного діяння чи виготовлення хоча б одного предмета (підробка однієї купюри,вогнепальної зброї, порнографії тощо) квалі­фікується за відповідними статтямиКК України.
Частина2 ст. 203 КК України передбачає відповідаль­ність за кваліфіковані видинезаконної підприємницької діяльності. Кваліфікуючими ознаками ч. 2 ст. 203 ККУкраїни є отримання доходу у великих розмірах, який згідно з приміткою до ст.203 КК з тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходівгромадян, а також вчинення цього злочину особою, раніше судимою за заняттязабороне­ними видами підприємницької діяльності.
Заняттязабороненими видами підприємницької діяльно­сті кваліфікується за ознакоюзаподіяння цією діяльністю істотної шкоди інтересам держави, інших юридичнихабо фізичних осіб, розміри якої визначаються з урахуванням:
1)  розмірів прибутків від такоїдіяльності;
2)  тривалості заняттям цієюдіяльністю;
3)  сум, несплачених державі,партнерам.
За ч. 2 ст. 203КК України діяння кваліфікується і у випадку вчинення його особою, яка маєнезняту чи непогаше­ну судимість за попереднє вчинення злочину, передбачено­гоч. 1 або ч. 2 ст. 203 КК України.
Відповідальнимиза заняття забороненими видами підпри­ємницької діяльності є всі особи, щодосягли шістнадцятирі­чного віку.
Караєтьсязайняття забороненими видамигосподарсь­кої діяльності:
за ч. 1ст. 203 КК — штрафом від п’ятдесяти до ста не­оподатковуваних мінімумів доходівгромадян з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною дія­льністюна строк до трьох років;
за ч. 2ст. 203 КК — обмеженням волі на строк до п’яти років з позбавленням праваобіймати певні посади чи за­йматися певною діяльністю на строк до трьох років.
3.3. Фіктивне підприємство
Фіктивним (недійсним) підприємництвом називаєтьсястворення або придбання того чи іншого підприємства (суб’єкта підприємницькоїдіяльності — юридичної особи) без наміру використовувати його за йогоекономічно-господарським призначенням (статутною діяльністю).
Фіктивне підприємництвоє своєрідним видом шахрай­ства, оскільки головний спосіб його вчинення — обман.Вин­на особа створює недійсне підприємство або набуває (ку­пує, обмінює, іншимчином стає власником) права власнос­ті на підприємство без намірувикористовувати його відпо­відно до його призначення.
Діяння має складзлочину і кваліфікується за ст. 205 КК за наявності таких ознак:
а) винна особаофіційно створює або набуває у власність підприємство (або частинупідприємства);
б) винна особа не має наміру використання цих суб’єктівпідприємницької діяльності за їх статутним призначенням;
в) винна особамає намір отримати під створені чи при­дбані підприємства кредити і використатиці кредити на підрив діяльності конкурентів, монополізацію ринку това­рів іпослуг, інші цілі, не сумісні з статутним призначенням створених або придбанихпідприємств;
г) заподіянняматеріальної шкоди державі, банку, кредитній установі, іншим юридичним абофізичним особам (діян­ня кваліфікується за ч. 1 ст. 205 КК, якщо заподіянашкода менша тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або за ч. 2ст. 205 КК, якщо воно було вчинене повторно, або якщо цим була заподіяна великаматеріальна шкода).
Матеріальнашкода, заподіяна фіктивним підприємницт­вом державі, банку, кредитнимустановам, іншим юридич­ним особам, визнається великою, якщо вона у тисячу ібіль­ше разів перевищує встановлений законодавством неоподат­ковуваний мінімумдоходів громадян, а фізичним особам -яка у двісті разів перевищує цей мінімум.
Фіктивнепідприємництво, поєднане з незаконним одер­жанням кредитів, коштів, субсидій іпривласненням їх, утворює сукупність злочинів, передбачених відповідноючастиною ст. 205 КК та відповідною частиною статті 191 КК, або ст. 205 КК таст. 222 КК.
Фіктивнепідприємництво вчинюється умисно, оскільки способом вчинення є обман.
Відповідальнимиза фіктивне підприємництво є всі осуд­ні особи, що досягли віку шістнадцятироків.
Карається фіктивне підприємство:
за ч. 1. ст. 205КК — штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян або обме­женням волі на строк до трьох років;
за ч. 2ст. 205 КК — позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
3.4. Протидія законній господарськійдіяльності
Злочин, передбачений ст. 206 КК, є засобом боротьби з підприємницькою діяльністю.Способами цієї боротьби є: а) вимога припинити займатися підприємницькоюдіяльніс­тю; б) вимога укласти угоду, невигідну для потерпілого чи йогоблизьких або компаньйонів; в) інші обмеження у під­приємницькій діяльності.
Для досягнення своєї мети винна особа застосовує по­грози:
–    вчинити насильство надпотерпілим або близькими йому особами,
–    знищити чи пошкодити їх майно.
Кваліфікуючими(обтяжуючими) ознаками цього злочи­ну є вчинення його повторно, групою осіб абоз погрозою вчинити вбивство потерпілого чи близьких йому людей, заподіяти їмтяжкі тілесні ушкодження, а також застосу­вання насильства, що не є небезпечнимдля життя і здоров’я, чи знищення або пошкодження майна потерпілого чи близькихйому осіб (ч. 2 ст. 206 КК).
Частина3 ст. 206 КК передбачає відповідальність за особливо кваліфіковане діяння, завчинення злочину орга­нізованою групою, або посадовою особою з використаннямпосадових повноважень, або поєднане з насильством, не­безпечним для життя іздоров’я потерпілих, а також заподі­яння потерпілим великої шкоди чи іншихтяжких наслідків.
Вчинюєтьсядіяння передбачене ст. 206 КК, лише умис­но з прямим умислом.
Відповідальністьза протидію законній підприємницькій діяльності настає з шістнадцяти років.
Караєтьсяпротидія господарській діяльності:
за ч. 1ст. 206 КК — виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі настрок до трьох років;
за ч. 2ст. 206 КК — позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років;
за ч. Зст. 206 КК — позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
3.5. Легалізація(відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом
Відмиванням грошей називається вчинення будь-якихфінансових операцій чи будь-яке інше використання гро­шей, які були здобуті(надбані) незаконно.
Головною ознакою злочину,передбаченого ст. 209 КК, є його предмет — гроші чи майно, що були здобуті,надбані вчиненням злочину чи іншим незаконним способом. Якщо відмивані гроші чимайно були надбані злочином, то діяння утворює сукупність злочинів — ст. 209 ККі статті, яка передба­чає відповідальність за той злочин, яким були здобуті цікошти.
Легалізація(відмивання) грошей є спеціальним видом приховування злочину, яким грошовікошти чи майно були здобуті. Якщо грошові кошти чи майно легалізує особа, якаїх незаконно не здобувала, але яка безсумнівно знала про їх походження, то діїутворюють сукупність злочинів, пере­дбачених статтею 209 КК і статтею 396 КК.
Стаття209 КК містить формальний склад злочину — ді­яння визнається закінченим змоменту вчинення фінансової операції з грішми чи з моменту використання майна упід­приємницькій чи іншій господарській діяльності, незалеж­но від настаннязлочинних наслідків.
Відповідальнимиза легалізацію (відмивання) грошових коштів чи майна, здобутих незаконно, є всіосудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.
Караєтьсялегалізація (відмивання) грошовихкоштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом:
за ч. 1ст. 209 КК — штрафом від п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян або обме­женням волі на строк від трьох до п’яти років зконфіскаці­єю грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочиннимшляхом, або позбавленням волі на строк до трьох років з конфіскацією грошовихкоштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом;
за ч. 2 ст. 209 КК — позбавленням волі настрок від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією грошових коштів та іншогомайна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та конфіскацією майна.
3.6. Порушення порядку вчинення операцій зметалобрухтом
Брухтом(від німецького — brehen — ломити, зломити) на­зиваються всі відходиметаловиробів (машин, обладнання, дроту, кутників, рейок тощо), яківикористовуються як сиро­вина металургії. Склад злочину утворюють незаконніопера­ції з металобрухтом кольорових і чорних металів, тобто ор­ганізаціянезаконних пунктів прийому, схову або збуту мета­лобрухту, а також прийом чизбут металобрухту без державної реєстрації або без спеціального дозволу(ліцензії) на органі­зацію прийому чи збуту металобрухту (ч. 1 ст. 213 КК).
Незаконніоперації з металобрухтом, вчинені особою, яка була раніше судимою за такийсамий злочин, кваліфі­куються за ч. 2 ст. 213 КК.
Незаконніоперації з металобрухтом, який завідомо був здобутий злочином, наприклад,викраденням способом демон­тажу електричних мереж, кабельних ліній чи їхобладнання (ст. 188 КК), умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна (ст.194 КК), пошкодженням шляхів сполучення чи транспортних засобів (ст. 277 КК),пошкодженням об’єктів магістральних нафто- та газопроводів (ст. 292 КК),умисним пошкодженням ліній зв’язку (ст. 360 КК), умисним знищен­ням абопошкодженням військового майна (ст. 411 КК), ква­ліфікуються за сукупністюстатей 198 КК та відповідної частини ст. 213 КК.
Увипадках кількаразового прийняття металобрухту від однієї особи, який завідомобув здобутий злочином, дії приймальника металобрухту стають співучастю увчиненні цього злочину і кваліфікуються за відповідною частиною ст. 213 КК іст. 27 КК та статтею, яка передбачає відпові­дальність за злочин, яким бузздобутий металобрухт.
Незаконніоперації з металобрухтом вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.
Відповідальністьза порушення порядку проведення операцій з металобрухтом настає з шістнадцятироків.
Карається порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом:
зач. 1 ст. 213 КК — штрафом від ста до п’ятисот неопо­датковуваних мінімумівдоходів громадян або громадськи­ми роботами від ста до двохсот годин;
за ч. 2 ст. 213 КК — штрафом від п’ятисот дотисячі не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі настрок до трьох років.
3.7. Порушенняправил здачі  дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння
Згідно зпостановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року «Про затвердженняпереліку корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення»[26] дорогоцінними металами є пла­тина, золото, срібло, родій, рутеній, осмій,іридій і паладій.
Дорогоціннимкамінням називаються природні мінерали у сировині, обробленому чи необробленомувиді. До них, зокрема, належать — алмази, рубін, смарагд, евклаз, сапфір,олександрит, хризоберил, а також перли. У необхідних ви­падках може проводитисяекспертиза для визнання тих чи інших мінералів дорогоцінним камінням.
Предметамизлочину, передбаченого ст. 214 КК, можуть бути також ювелірні чи побутовівироби з дорогоцінних металів чи з дорогоцінного каміння або лом таких виробів.
Складзлочину утворюють:
–    ухилення від обов’язкової здачічи обов’язкового про­дажу таких предметів;
–    якщо таке діяння було вчинене увеликому розмірі -якщо вартість незданих чи не проданих державі дорогоцін­нихметалів або дорогоцінного каміння перевищує п’ятсот неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян.
Порушення правилздачі державою дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння вчинюється умисно.
Відповідальністьза таке діяння настає з шістнадцяти років.
Карається порушення правил здачідорогоцінних мета­лів і дорогоцінного каміння — штрафом від трьохсот до тисячінеоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк додвох років.
3.8. Змова про зміну чи фіксування цін абопримушування до їх зміни чи фіксування
Злочин,передбачений ст. 228 КК, є засобом боротьби за монополію цін, яка істотнообмежує конкуренцію і посягає на права покупців, а також руйнує вільнуконкуренцію, не сприяє розвиткові ринку товарів і послуг.
Зговір профіксування цін — це домовленість між суб’єктами підприємницької діяльності провстановлення чи підтримання монопольних цін (тарифів, скидок, надба­вок, націнок)на певні товари чи послуги.
Зговір можестосуватися фіксування як підвищених цін, так і занижених з метою усуненняконкурентів з ринку то­варів чи послуг.
Закон Українивід 18 лютого 1992 р. «Про обмеження мо­нополізму та недопущеннянедобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» і Закон України від26 листопада 1993 р. «Про антимонопольний комітет України» є першимизаконодавчими актами, спрямованими на обмеження монопо­лізму і розвитокконкуренції товаровиробників.
З метоюпідтримання високих цін на товари і послуги, задля отримання максимальнихприбутків від реалізації то­варів і послуг, монополісти виробники примушуютьінших підприємців штучно підвищувати або підтримувати високі ціни. Засобамитакого примушування є застосування наси­льства, завдання шкоди (здоров’ю,майнової, честі та гідно­сті і т. ін.) або погрози застосування насильства.
Насильство(побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі тощо) або завдання шкодипотерпілому (майнової чи моральної) чи погроза застосувати насильство з метоюштучної зміни або штучного фіксування цін кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК.
Зговір провстановлення (підтримання) монопольних цін, поєднаний з насильством, завданнямшкоди потерпі­лим або з погрозою вчинити таке насильство чи заподіяти шкоду,вчинений організованою групою або особою, рані­ше судимою за злочин,передбачений ст. 228 КК, кваліфі­кується за ч. З ст. 228 КК.
При цьомупогрози, побої і легкі тілесні ушкодження охоплюються ч. 2, ст. 228 КК ідодаткової кваліфікації за іншими статтями про відповідальність за злочинипроти особи не потребують, оскільки ці діяння є способом, не­від’ємноюскладовою частиною об’єктивної сторони зло­чину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК.
При погрозівбивством (ст. 129 КК) або заподіянні потер­пілому тяжких (ст. 121 КК) чисередньої тяжкості (ст. 122 КК) тілесних ушкоджень діяння кваліфікується засукупніс­тю злочинів — за ст. 228 КК та ст. 121, 122 чи 129 КК.
Якщо потерпіломубула заподіяна майнова шкода (зни­щення майна, що завдало потерпілому значноїшкоди), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК та ст. 194 КК чи 196 КК України.
Ст. 228 ККпередбачає відповідальність як тих товаро­виробників, які примушують утримуватимонополію цін, так і тих, які утримують монопольні ціни за підмовою чи зпримусу.
Якщо при цьому співучасники виступали як організова­на група, то їх діїкваліфікуються за ч. З ст. 228 КК.
Примушування до штучного підвищення чи підтриман­ня високих цін натовари або послуги, вчинене особою, яка раніше була судимою за цей самийзлочин, кваліфікується за ч. З ст. 228 КК, за умови, що судимість за цей злочинне знята і не погашена.
Змовлення про штучне підвищення цін вчинюється умисно.
Відповідальність за штучнепідвищення цін настає з шістнадцяти років.
Караєтьсязмова про зміну чи фіксування цінабо при­мушування до їх змін чи фіксування:
за ч. 1ст. 228 КК — штрафом від ста до трьохсот неопо­датковуваних мінімумів доходівгромадян або обмеженням волі на строк до трьох років;
за ч. 2ст. 228 КК — штрафом від сорока до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходівгромадян або позбавленням волі на строк до трьох років;
за ч. З ст. 228 КК — позбавленням волі настрок від двох до п’яти років.
3.9. Незаконне використання товарного знака
Згідно з Законом України від 15 грудня 1993 року «Проохорону прав на знаки для товарів і послуг» товарним зна­ком називаєтьсяпозначення, за яким товари і послуги од­них осіб відрізняються від товарів іпослуг інших осіб (ст. 1). Особа, яка бажає одержати свідоцтво на товарнийзнак, подає заявку на реєстрацію товарного знака до Держ­патенту України. Післяреєстрації заявки особі видається свідоцтво на право користування цим товарнимзнаком (ст. ст. 4 і 5 Закону).
Використання чужоготоварного знака для позначення своїх товарів чи послуг визнається незаконним іутворює склад злочину, якщо таке використання чужого товарного знака завдалоістотної шкоди інтересам суб’єкта підприєм­ницької діяльності (як власниковітоварного знака, так і іншим суб’єктам підприємницької діяльності), або якебуло пов’язане з отриманням доходу у великих розмірах, (який у триста і більшеразів перевищує неоподатковуваний міні­мум доходів громадян (примітка до ст.229 КК).
Предметомзлочину, передбаченого ст. 229, може бути:
а) чужийзнак, тобто спеціальне позначення, для товарів і послуг на яке власник маєсвідоцтво від Держпатенту;
б)фірмове маркування товарів.
Незаконневикористання чужого товарного знаку вчи­нюється умисно з метою отриманняприбутків.
Відповідальністьза незаконне використання чужого то­варного знаку настає з шістнадцяти років.
Карається незаконне використання чужоготоварного — штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні­мумів доходівгромадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, абовиправними роботами на строк до двох років.
3.10. Порушенняантимонопольного законодавства
Антимонопольнезаконодавство захищає інтереси спо­живачів і протидіє монополізму. В Україніприйнято низку законів антимонопольної спрямованості:
а) Закон Українивід 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісноїконкуренції у підприємницькій діяльності»[27];
б) Закон Українивід 28 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України»[28];
в) Закон Українивід 7 червня 1996 р. «Про захист від не­добросовісної конкуренції»[29].
Згідно зантимонопольним законодавством України пи­тання про створення, реорганізаціюпідприємств, придбан­ня активів або часток (акцій, паїв) чи ліквідаціюсуб’єктів підприємницької діяльності повинні погоджуватися з Ан­тимонопольнимкомітетом України.
Складзлочину, передбаченого ст. 230 КК, утворюють порушення антимонопольногозаконодавства України, які проявилися у:
а)неподанні або поданні зазнаки неправдивих докумен­тів чи іншої неправдивоїінформації Антимонопольному комітетові України або його територіальномувідділенню;
б)ухиленні від виконання законних рішень цих органів, якщо цими діями булазаподіяна істотна шкода інтересам юридичних чи фізичних осіб, або від цьоговинна особа отримала прибутки у великих розмірах (у п’ятсот і більше разівбільше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (примітка до ст. 230 КК).
Порушенняантимонопольного законодавства вчинюєть­ся умисно на що вказує законодавчаознака суб’єктивної сторони складу злочину: «завідомо» неправдивих докумен­тівчи іншої інформації. Така ознака виключає відповідаль­ність при помилках.
Відповідальнимиза порушення антимонопольного законодавства є посадові особи органів місцевогосамовряду­вання, органів адміністративно-господарського управління і контролю,а також посадові особи підприємств, установ і організацій.
Відповідальністьза порушення антимонопольного зако­нодавства настає з шістнадцяти років.
Карається порушення антимонопольногозаконодавства: — штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мініму­мівдоходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатисяпевною діяльністю на строк до п’яти ро­ків, або виправними роботами на строк додвох років.
3.11. Незаконне збирання з метою використання абовикористання відомостей, що становлять комерційну таємницю
Підприємницьким шпигунствомназивається неза­конне збирання з метою використання відомостей, що становлятькомерційну таємницю, а також незаконне використання таких відомостей. Успіх підприємницькоїдіяльності на ринку товарів і послуг у значній мірі залежить від володіння ізбереження відомостей про власну та інших підприємців діяльність.
Головними відомостями, щостановлять комерційну та­ємницю, є відомості про:
а) технологію виробництвапро­дукції, товарів, їх споживчі властивості;
б) ринки збуту то­варів,послуг;
в) фінансовий станпідприємства та ін.
Закономне встановлено перелік відомостей, що станов­лять комерційну таємницю. ЗакономУкраїни від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» встановлено, щосклад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таєм­ницю підприємства,визначаються його керівником згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 9серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційноїтаємниці». Відомості, не зазначені у цій постанові, можуть бути визнанікерівником підприємства такими, що станов­лять комерційну таємницю. За статтею231 КК кваліфікує­ться два види діянь, предметом яких є відомості, що станов­лятькомерційну таємницю:
а)незаконне збирання таких відомостей з метою їх ви­користання;
б)незаконне використання таких відомостей. Діяння кваліфікується як закінченийзлочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуванням, підслуховуванням,викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т. ін.) певної кількостівідомостей, що становлять комер­ційну таємницю, або використання у будь-якіймірі таких відомостей на шкоду конкурентам. Невдала спроба зібрати таківідомості чи використати їх кваліфікується як замах на вчинення цього злочинуза ст. 15 і ст. 231 КК, якщо така спроба не заподіяла істотної матеріальноїшкоди суб’єктові підприємницької діяльності, відомості про якого були зі­бранічи використані.
Істотноювважається матеріальна шкода (заподіяна вико­ристанням відомостей, щостановлять комерційну таємни­цю), яка в п’ятдесят і більше разів перевищуєвстановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів грома­дян. Привизначенні розміру заподіяної шкоди враховуються: а) прямі матеріальні збитки;б) витрати на відвернення шкідливих наслідків; в) збитки від зниження цін натовари і послуги, зниження попиту на них.
Підприємницькешпигунство — злочин умисний. Умисел може бути прямий і побічний.
Відповідальністьза підприємницьке шпигунство настає з шістнадцяти років.
Карається незаконне збирання з метою використання або використаннявідомостей, що становлять комерційну таємницю:
штрафом від двохсот до тисячінеоподатковуваних мі­німумів доходів громадян або обмеженням волі на строк доп’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3.12. Розголошення комерційної таємниці
Як і стаття 231КК про відповідальність за підприємни­цьке шпигунство, так і ст. 232 КК провідповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямована на захистпідприємців, на розвиток підприємництва на Україні.
Законом Українивід 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» забезпечується правовий захистінформації, у тому числі кон­фіденційної, яка є відомостями, що знаходяться уволодінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних чи фі­зичних осіб іможуть поширюватися лише з дозволу цих осіб.
Кримінальнійвідповідальності за незаконне розголошен­ня комерційної таємниці підлягаютьлише спеціальні суб’єкти, тобто особи, яким відомості, що становлять комер­ційнутаємницю, стали відомі у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю, іякі юридичне зобов’язані зберігати ці відомості. Крім осіб, котрим комерційнітаємниці довіряють власники цих таємниць, такими суб’єктами можуть бути визнаніпрацівники податкових інспекцій, банків, правоохо­ронних органів та інші особи,які згідно з законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, щостановлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомос­тей послужбі. Законом України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу вУкраїні» в редакції від 24 груд­ня 1993 р. працівникам податкових інспекційнадано право знайомитися з фінансово-господарською діяльністю суб’єк­тівпідприємницької діяльності і отримувати про цю діяль­ність необхіднуінформацію. Разом з тим на працівників по­даткових інспекцій покладенообов’язок зберігати комерцій­ну та службову таємницю.
Розголошеннякомерційної таємниці утворює склад зло­чину і кваліфікується за ст. 232 КК лишеза умови, що воно було вчинене з корисливих або інших особистих мотивів і такимдіянням підприємцеві заподіяна істотна матеріальна шкода (тобто шкода, яка уп’ятдесят і більше разів переви­щує встановлений законодавствомнеоподатковуваний мі­німум доходів громадян).
Розголошеннякомерційної таємниці — злочин умисний.
Відповідальністьза розголошення комерційної таємниці настає з шістнадцяти років.
Карається розголошення комерційної таємниці:
— штрафом від двохсот до п’ятисотнеоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обійматипевні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років абовиправними роботами на строк до двох ро­ків, або позбавленням волі на той самийстрок.

4. Злочини у сфері банкрутства

4.1. Фіктивне банкрутство
Фіктивнимбанкрутством називається завідомо непра­вдива (вигадана) заява засновника чивласника або її поса­дових осіб суб’єкта підприємницької діяльності про стійкуфінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов’язань передбюджетом.
Ст. 218КК передбачає відповідальність за завідомо не­правдиву заяву кредиторам, якщотакі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Заява,зробле­на на підставі помилки, складу злочину не утворює.
Заявапро банкрутство має бути зроблена кредиторові (кредиторам), а не іншим особам,і зроблена з метою:
а) приховативитрачання коштів не за призначенням;
б)ліквідувати чи приватизувати суб’єкт підприємниць­кої діяльності; в) порушитисправу про банкрутство чи са­націю суб’єкта підприємницької діяльності тощо.
За ст.218 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо за­явою про фіктивне банкрутствобуло завдано великої мате­ріальної шкоди кредиторам або державі. Великою визнає­тьсяматеріальна шкода, яка у п’ятсот і більше разів пе­ревищує встановленийзаконодавством неоподаткований мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218КК).
Відповідальнимиза фіктивне банкрутство є засновники чи власники, а також посадові особисуб’єктів підприємни­цької діяльності, яким на момент вчинення діяння випов­нилосяшістнадцять років.
Карається фіктивне банкрутство:
— штрафом від семисотп’ятдесяти до двох тисяч неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян абообмеженням волі на строк до трьох років.
 
4.2. Доведення до банкрутства
ЗакономУкраїни від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника абовизнання його банкру­том»[30]банкрутством визнається встановлена господарським судом неспроможність боржникавідновити свою платоспромож­ність та задовольнити вимоги кредиторів не інакшеяк через застосування ліквідаційної процедури.
Фінансовоюнеспроможністю називаєтьсянеспромож­ність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настаннявстановленого строку їх сплати грошові зо­бов’язання перед кредиторами.
Складзлочину утворює вчинення будь-яких дій, що призвели до стійкої фінансовоїнеспроможності потерпіло­го — суб’єкта підприємницької діяльності, якщо такимиді­ями була заподіяна велика шкода інтересам кредиторів чи державі.
Діяння,передбачене ст. 219 КК, містить матеріальний склад злочину — злочин визнаєтьсязакінченим з настанням великої матеріальної шкоди, тобто шкоди, яка у п’ятсот ібільше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (примітка дост. 218 КК).
Відповідальнимиза доведення до банкрутства є власни­ки або посадові особи суб’єктапідприємницької діяльності.
Доведеннядо банкрутства вчинюється умисно, з корис­ливих мотивів чи іншої особистоїзаінтересованості.
Відповідальністьза доведення до банкрутства настає з шістнадцяти років.
Караєтьсядоведення до банкрутства:
— штрафом від п’ятисот до восьмисот неоподатковува­них мінімумів доходів громадянабо обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певніпосади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
 
4.3. Приховування банкрутства
За ст. 220 ККкваліфікуються дії лише посадових осіб-суб’єктів підприємницької діяльності,які надсилають кре­диторам неправильні (вигадані) повідомлення про фінансо­вийстан суб’єкта підприємницької діяльності, якими під­тверджується спроможністьцієї юридичної особи викону­вати свої обов’язки перед кредиторами.
Обов’язковоюознакою злочину, передбаченого ст. 220 КК, є заподіяння кредиторам (хоча бодному) великої мате­ріальної шкоди, яка у п’ятсот і більше разів перевищуєвстановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян(Примітка до ст. 218 КК).
Для кваліфікаціїдіяння за ст. 220 КК не має значення фактичний фінансовий стан суб’єктапідприємницької дія­льності, банкрутство якого винна особа намагалась прихо­вати.На кваліфікацію діяння за ст. 220 КК не впливають причини банкрутства(банкрутство боржників, інфляція, несумлінна конкуренція, недостатнякваліфікація керівни­ків тощо). Ці обставини можуть враховуватися лише припризначенні міри покарання.
Відповідальністьза приховування банкрутства настає з шістнадцяти років.
Карається приховування стійкої фінансової неспромо­жності:
— штрафом віддвох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженнямволі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чизайматися певною діяльністю на строк до трьох років.
 
4.4. Незаконні дії у разі банкрутства
Злочин,передбачений ст. 221 КК, є спеціальним видом приховування банкрутства.
Складзлочину утворює одне з діянь, вказаних у ст. 221 КК:
а)приховування майна або майнових обов’язків чи ві­домостей про майно;
б)передача майна чи знищення майна;
в)фальсифікація, приховування або знищення докумен­тів про господарську(підприємницьку) діяльність;
г)неправомірне задоволення майнових вимог одних кредиторів на шкоду інтересамінших кредиторів;
д)прийняття задоволення своїх інтересів за рахунок ін­ших кредиторів особою, яказнала про перевагу, віддану їй на шкоду інтересам інших кредиторів, якщо такимидіями була заподіяна велика матеріальна шкода, тобто шкода, яка у п’ятсот ібільше разів перевищує неоподаткований міні­мум доходів громадян (Примітка дост. 218 КК).
Злочин,передбачений ст. 221 КК, містить матеріальний склад і вважається закінченим змоменту настання передба­чених законом наслідків — великої матеріальної шкоди.
Неправомірнідії при банкрутстві вчинюються умисно, оскільки винна особа має мету приховатибанкрутство чи задовольнити свої майнові вигоди.
Відповідальнимиза вчинення неправомірних дій при бан­крутстві є всі власники — засновникисуб’єктів підприємни­цької діяльності, а також посадові особи суб’єктівпідприєм­ницької діяльності, які досягли віку шістнадцяти років.
Караютьсянезаконні дії у разі банкрутства:
–    штрафом від ста до п’ятисотнеоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або арештом на строк до трьох мі­сяцівз позбавленням права обіймати певні посади чи за­йматися певною діяльністю настрок до трьох років.
5. Злочини у сфері використання фінансовихресурсів та обігу цінних паперів

5.1. Шахрайство з фінансовими ресурсами
Шахрайство зфінансовими ресурсами полягає у на­данні підприємцями завідомо неправдивоїінформації дер­жавним органам, банкам або іншим кредиторам з метою одержаннясубсидій, субвенцій, кредитів чи пільг щодо по­датків (за відсутності ознакрозкрадання). Сутність цього злочину полягає у застосуванні обману дляотримання кре­дитів, субсидій чи пільг по оподаткуванню.
Кредити,дотації, субвенції — це різні види фінансової допомоги з боку держави чи іншихкредиторів.
Дотацієюназивається безповоротна грошова допомога, що надається державою фінансовослабким або збитковим підприємствам для компенсації затрат, які не покриваютьсявиручкою від реалізації продукції цих підприємств, коли ви­трати на ЇЇвиробництво перевищують дохід від її реалізації.
Субсидієюназивається фінансова допомога для стимулю­вання виробництва певної продукціїчи певної діяльності, яка надається незалежно від фінансового станупідприємства.
Субвенція- це фінансування певних проектів, програм на певних умовах і на визначенийчас, після чого сума суб­венції повинна бути повернута кредиторові.
Кредит — це позичка у грошовій чи товарній формі на умовах повернення її в обумовленийстрок з виплатою від­сотків за її надання.
Застаттею 222 КК кваліфікуються дії посадових і при­ватних осіб, які надализавідомо неправдиву інформацію з метою незаконного отримання фінансовоїдопомоги. Діян­ня кваліфікується за ст. 222 КК за відсутністю ознак роз­краданнядержавних, колективних чи приватних коштів.
Якщовинна особа надає неправдиву інформацію для отримання кредитів, субсидій, дотаційз метою привласни­ти ці кошти, то її дії кваліфікуються як розкрадання держав­ного,колективного чи приватного майна за ст. 191 КК.
Оскількизлочин, передбачений ст. 222 КК, вчинюється способом фальшування офіційнихдокументів і викорис­танням їх, і оскільки інакше він вчинений бути не може, тост. 222 КК сукупності зі ст. 366 і ч. З ст. 358 КК не утворює. Все скоєнеохоплюється ст. 222 КК, і додаткова кваліфіка­ція злочину за ст. 366 КК чи ч. Зст. 358 КК не потрібна.
Вчиненняшахрайства з фінансами повторно або заподі­яння шахрайством великоїматеріальної шкоди державі чи кредитору кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК.
За ч. 2ст. 222 КК за ознакою повторності діяння квалі­фікується у випадках, якщо особараніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 222 КК, і якщо ще нескінчив­ся строк давності притягнення особи до кримінальної від­повідальностіабо з неї ще не знята і не погашена судимість за перший злочин.
Заознакою заподіяння державі чи кредиторам великої матеріальної шкоди діяннякваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК у випадках, коли розмір заподіяної шкоди уп’ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатко­ваниймінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).
Наданняслужбовою особою суб’єкта підприємницької діяльності завідомо неправдивоїінформації податковій ін­спекції з метою одержання пільг з оподаткуванняутворює сукупність злочинів — шахрайство з фінансовими ресурса­ми і ухиленнявід сплати податків. Такі дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 212 і ч. 2ст.222 КК, якщо сума несплаченого по­датку у сімсот п’ятдесят і більше разівперевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян. Сукупності злочинів неутворюється, якщо сума несплаченого податку не перевищує цього розміру. Утакому випадку скоєне кваліфікуєть­ся лише за ч. 2 ст. 222 КК.
Будь-якешахрайство, в тому числі і передбачене ст. 222 КК вчинюється умисно.
Відповідальнимиза шахрайство з фінансовими ресурса­ми є особи, які досяглишістнадцятирічного віку.
Караєтьсяшахрайство з фінансовими ресурсами:
за ч. 1 ст.222 КК — штрафом від п’ятисот до тисячі не­оподатковуваних мінімумів доходівгромадян або обме­женням волі на строк до трьох років з позбавленням праваобіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
за ч. 2ст. 222 КК — позбавленням волі на строк від двох до п’яти років із позбавленнямправа обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьохроків.
5.2. Порушення порядку випуску (емісії) та обігуцінних паперів
ЗакономУкраїни від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» визначенозагальне поняття цінних папе­рів, якими є грошові документи, що засвідчуютьправо володіння або відносини позики і передбачають, як пра­вило, виплатудивідендів (процентів) їх власникам.
Згідно зЗаконом, цінними паперами є: акції, облігації, казначейські зобов’язання,ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Випускати (робити емісію)цінні папери мають право лише юридичні особи, створені і заре­єстровані якакціонерні товариства.
Випуск(емісія) цінних паперів акціонерними товарист­вами провадиться згідно зПорядком реєстрації випуску ак­цій і облігацій підприємств та інформації про їхвипуск, за­твердженим Міністерством фінансів України 30 вересня 1991 р. таУказом Президента України від 18 березня 1994 р. «Про порядок підготовки тапродажу акцій відкритих акціо­нерних товариств, які створені шляхомкорпоратизації».
Згідно ззаконодавством право на випуск (емісію) цінних паперів емітент (юридична особа)набуває з моменту реєст­рації цих паперів і присвоєння їм номеру реєстрації уфі­нансовому органі; після цього вона набуває права на реєст­рацію інформаціїпро випуск (емісію) цінних паперів і мо­же її опублікувати.
Вінформацію про випуск цінних паперів включаються такі дані:
а)найменування,  місцезнаходження,  дата  заснування емітента, види діяльності,бухгалтерський баланс і резуль­тати фінансової діяльності за останні три роки,звіт про ста­тутний фонд, чисельність службовців, дані про освіту, ква­ліфікаціюта виробничий стан керівників;
б) описділової діяльності емітента — відомості про ви­робництво, реалізацію продукції,призначення, ресурсів, залучених від емісії, обсяг емісії, вид і категоріяцінних па­перів, кількість, номінальна вартість і сума емісії цінних паперів,число серій і порядкові номери, місце, день почат­ку і припинення продажуцінних паперів;
в)кількість іменних акцій;
г) строкпогашення цінних паперів.
За ч. 1 ст. 223КК кваліфікуються дії громадянина або по­садової особи суб’єкта підприємницькоїдіяльності, яка ви­пустила цінні папери без реєстрації емісії у встановленомупорядку, тобто без реєстрації емісії у фінансовому органі.
Частина 2 ст.223 КК передбачає відповідальність за внесення в документи, що подаються дляреєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної (фальшивої, вига­даної)інформації, а так само затвердження такої інформації емітентом.
Діяння за ч. 2ст. 223 КК кваліфікується лише у випадку, якщо таким фальшуванням інформації,про випуск (емісію) цінних паперів інвесторам була заподіяна матеріальна шко­да.Для кваліфікації злочину за ч. 2 ст. 223 КК повинна вра­ховуватися шкода, якабула заподіяна як усім, хто придбав випущені цінні папери, так і кожному з них.
Розміри великоїматеріальної шкоди, що заподіюється порушенням порядку випуску та обігу ціннихпаперів, ви­значаються у примітці до ст. 218 КК, якою визнається шко­да, що уп’ятсот і більше разів перевищує неоподатковува­ний мінімум доходів громадян.
Карається порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів.
за ч. 1 ст. 223КК — штрафом до п’ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, абопозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс­тю настрок до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років;
за ч. 2 ст. 223КК — штрафом до п’ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян абопозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс­тю настрок до п’яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
5.3. Виготовлення, збут та використання підробленихнедержавних цінних паперів
Згідно з Законом України від 18 червня 1991 р. «Процінні папери і фондову біржу» та Положенням про порядок реєстрації випускуакцій і облігацій підприємств та інфор­мації про їх емісію, затвердженимДержавною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 12 лютого 1998 р. №36 до недержавних цінних паперів належать: акції, облі­гації підприємств,ощадні сертифікати, інвестиційні серти­фікати інвестиційного фонду та векселі.
Акція — це довгостроковийцінний папір, яким засвідчу­ється факт інвестування грошових коштів доакціонерного товариства та особисті майнові права її власника на вкла­денігрошові кошти (частку у статутному фонді та у майні при ліквідації, частинуприбутку, дивіденди) та немайнові права, пов’язані з майновими (членство іправо управління, право на інформацію про діяльність товариства і результа­тицієї діяльності).
Облігація — це цінний папір,яким засвідчується факт позики її власником грошових коштів і підтверджуєтьсязобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу увстановлений у ньому строк з виплатою йому фінансових відсотків, тобто право наповернення по­зиченої суми і на частину доходу емітента облігації, обме­женувідсотками.
Ощадний сертифікат — цеписьмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яким засвідчуєтьсяправо власника на одержання після встановленого строку депозиту і відсотків знього, тобто на позичені гроші і на частину до­ходу, отриману емітентом відобігу позичених коштів.
Вексель- це короткостроковий цінний папір, яким за­свідчується грошове зобов’язаннявекселедавця (емітента векселя) сплатити визначену суму векселедержателю.
Стаття224 КК передбачає відповідальність за фальшу­вання недержавних цінних паперів:
за їхвиготовлення без належного дозволу, з метою збуту,
збутвиготовлених і
використанняпідроблених недержавних цінних паперів.
Способи підробки(фальшування) недержавних цінних паперів можуть бути різними, з використаннямрізних при­ладів, матеріалів і т. ін., які юридичного значення не мають.
Виготовлення зметою збуту, збут або використання підроблених (недійсних) недержавних ціннихпаперів, вчинене повторно або поєднане із заподіянням великої матері­альноїшкоди кваліфікується за ч. 2 ст. 224 КК, а вчинене організованою групою осібабо із заподіянням особливо великої матеріальної шкоди — за ч. З ст. 224 КК.
Згідно з пунктом2 примітки до ст. 224 КК великою ви­знається матеріальна шкода, яка у триста ібільше разів пе­ревищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливовеликою, — яка у тисячу і більше разів перевищує цей мінімум.
Повторним у ч.2. ст. 224 КК визнається злочин, вчине­ний особою, яка раніше вчинила злочин,передбачений ст. 224 КК або ст. 199 КК.
До недержавнихцінних паперів не віднесені грошові лоте­реї, сертифікати якості, торговельніпатенти, марки гербового збору. Фальсифікація (підробка) цих паперів може завідпо­відних умов кваліфікувати за ст. 358 КК, чи ст. 366 КК.
Фальшуваннянедержавних цінних паперів, їх збут або використання вчинюється умисно, якправило, з корисли­вою метою.
Відповідальністьза фальшування (підробку), збут чи використання підроблених недержавних ціннихпаперів настає з шістнадцяти років.
Карається виготовлення збут та використання підроб­лених цінних паперів:
за ч. 1 ст. 224КК — обмеженням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням праваобіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
за ч. 2 ст. 224КК — позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням праваобіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
за ч. 3 ст. 224КК — позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням праваобіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

6. Злочини у сфері обслуговування споживачів

6.1. Незаконне виготовлення, збут або використаннядержавного пробірного клейма
Пробірнимклеймом називається прилад, якимпозначає­ться якість дорогоцінного металу — золота, платини, срібла. Згідно зрішенням Міністерства фінансів України обов’яз­ковому клеймуванню підлягаютьпризначені для продажу платинові, золоті та срібні вироби як внутрішньоговиготов­лення, так і ввезені з-за кордону. Таке клеймування виробів із платини,золота і срібла проводиться з метою засвідчення проби, якості металу, з якогоці вироби виготовлені.
Непідлягають обов’язковому клеймуванню предмети старовини, а також речі, якімають історичну, наукову чи художню цінність, дрібненькі шматочки золота чисрібла у вигляді інкрустації на зброї, вазах, шкатулках, прилади, а та­кожінструменти і лабораторний посуд, що виготовлені для наукових чи медичнихпотреб. Пробірне клеймування є засобом державного нагляду за відповідністювиробів із до­рогоцінних металів встановленим пробам.
Складзлочину утворюють незаконне виготовлення, збут або використання державногопробірного клейма.
Длявідповідальності за ст. 217 КК не має значення спо­сіб, якість виготовленнядержавного пробірного клейма.
Діяннявизнається кваліфікованим, якщо воно було вчи­нене повторно (ч. 2 ст. 217 КК).
Незаконневиготовлення, збут або використання держав­ного пробірного клейма вчинюєтьсяумисно і, як правило, з корисливою метою.
Відповідальнимиза незаконне виготовлення збут чи ви­користання, державного пробірного клейма євсі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.
Караєтьсянезаконне виготовлення, збут абовикорис­тання державного пробірного клейма:
за ч. Іст. 217 КК — штрафом від ста до трьохсот неопо­датковуваних мінімумів доходівгромадян або обмеженням волі на строк до двох років;
за ч. 2ст. 217 КК — штрафом від трьохсот до тисячі не­оподатковуваних мінімумівдоходів громадян або обме­женням волі на строк від трьох до п’яти років.
6.2. Обман покупців та замовників
Обманом покупців чи замовників називається обмірю­вання, обважування,перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців.
Злочин,передбачений ст. 225 КК, є особливим видом шахрайства, виділеним в окремийсклад злочину. Головним способом вчинення цього злочину є обман.
Законпрямо називає три основних способи обману -обмірювання, обважування,перевищення встановлених цін на товари; інші способи обману об’єднані загальнимвизна­ченням — інший обман.
Обмірюваннявчинюється недоливом або недоміромпродукції і товарів, тобто передачею покупцеві продукції чи товарів у меншійкількості (недолив олії, молока, сметани, пива, квасу, кави та іншихрідин-продуктів, або недомір -тканини, будівельних матеріалів тощо).
Обважуваннямназивається обман, при якомупродук­ція чи товари відпускаються за меншою мірою ваги, що на декілька ваговиходиниць (грамів, кілограмів) менша опла­чуваної.
Перевищенняроздрібних цін — це обман у ціні,тобто визначення більшої за фактичну ціну за продукцію чи то­вар. Маніпуляції зцінами є найпоширенішим способом об­ману покупців (це продаж товарів нижчогоґатунку за ці­ною вищого ґатунку, використання вищих цін при прове­денніпереоцінки товарів, використання вищих цін на подібні, але більш дешеві товаритощо).
Обраховуванняпокупців — це обман в розрахункахза проданий чи куплений товар. Вартість проданого завищує­ться не в повній мірічи й зовсім не дається здача і т. ін.
Середінших способів обману покупців найпоширені­шим є, мабуть, фальсифікаціятоварів, коли замість товару однієї якості покупцеві дають товари іншої(нижчої, мен­шої) якості.
Обманпокупців кваліфікується за ст. 225 КК як тоді, ко­ли він вчинений одним ізспособів обману, зазначених у ч. 1 ст. 225 КК, так і кількома способамиодночасно, якщо ці дії були вчинені у значних розмірах. Згідно з приміткою дост. 225 КК, значним є розмір, який перевищує три не­оподатковуваних мінімумидоходів громадян.
Діянняза ст. 225 КК кваліфікується лише у разі навмис­ного обмірювання, обважування,обраховування покупців, чи замовників, незалежно від мотивів цих дій.
Неутворюють цього злочину і не можуть кваліфікувати­ся за ст. 225 КК випадкинеобережного відпуску товарів меншої ваги, міри, якості, що сталося внаслідокпомилки продавця або його неуважності до встановлених роздрібних цін,вимірювальних приладів тощо.
Частина2 ст. 225 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види обману покупців:вчинення діяння осо­бою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин.
Привизначенні розміру обману покупців враховують­ся:
а)загальна сума, на яку було обмануто покупців;
б)загальний розмір збитків, що були завдані покупцям чи замовникам, незалежно відрозмірів збитків, завданих ко­жному покупцеві окремо.
Якщообман покупців було вчи­нено у розмірі, що не є значним, але матеріалами справивстановлено, що умисел винного був спрямований на об­ман покупців у значнихрозмірах і не був здійснений з не­залежних від винного обставин, то діяннякваліфікується як замах на обман покупців у значних розмірах за ст. 15 і ч. 1ст. 225 КК.
Обманомзамовників називається перевищеннявста­новлених цін і тарифів на побутові і комунальні та інші по­слуги, щонадаються населенню, обрахування або інший обман замовників підприємствамипобутового обслугову­вання населення і комунального господарства.
Способиобману замовників переважно ті самі, що й при обмані покупців: перевищеннявстановлених цін, обраху­вання тощо. Тотожними є й інші ознаки цих видів обману(вина, мотиви, мета).
Відмінністьобману замовників полягає в ознаках суб’єкта обману замовників. За ст. 225 ККкваліфікуються дії працівників підприємств побутового обслуговування населення,незалежно від форм їх власності, — будинків по­буту, майстерень, що ремонтуютьвзуття, побутову техніку, одяг, перукарень лазень, хімчистки, ательє індпошивуі т. ін.,- а також підприємств комунального господарства, які приобслуговуванні громадян обманюють їх при розрахун­ках за виконану роботу, занадані послуги.
За ч. 2ст. 225 КК кваліфікуються дії особи, яка має ми­нулу судимість за такий самийзлочин.
Обманпокупців чи замовників вчинюється умисно.
Караєтьсяобман покупців та замовників:
за ч. 1ст. 225 КК — штрафом до п’ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходівгромадян або виправними робо­тами на строк до двох років, або громадськимироботами на строк від ста до двохсот годин, з позбавленням права обій­мати певніпосади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
за ч. 2ст. 225 КК — штрафом від ста до п’ятисот неопо­датковуваних мінімумів доходівгромадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням праваобійма­ти певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
6.3. Фальсифікація засобів вимірювання
Діяння,передбачене ст. 226 КК, посягає на систему гос­подарювання, торгівлі таінтереси покупців і замовників. Склад злочину утворюють:
а)виготовлення або
б)перероблення з метою використання чи збуту, а також
в) збутфальсифікованих вимірювальних приладів чи ін­струментів.
Предметомзлочину можуть бути будь-які вимірювальні прилади, а також різні вимірювальніінструменти, якими вимірюються товари чи послуги: вагою — кілограмами чиграмами (терези, гирі, безміни тощо), чи довжиною — мет­рами, міліметрами(метри, лінійки, рулетки тощо) або ріди­ною (літри, міліметри, мензурки, кружкитощо).
Якправило фальсифіковані (підроблені) прилади чи ін­струменти мають меншу вагу,довжину чи об’єм.
Відповідальністьза фальсифікацію засобів вимірювання не залежить від способу і якостіфальсифікації.
Фальсифікаціязасобів вимірювання, вчинена особою, яка має судимість за вчинення цьогозлочину, кваліфікуєть­ся за ч. 2 ст. 226 КК.
Фальсифікаціязасобів вимірювання вчинюється умисно з метою їх використання чи збуту.
Відповідальнимиза фальсифікацію засобів вимірювання є всі осудні особи, щ досягли вікушістнадцяти років.
Караєтьсяфальсифікація засобів вимірювання:
за ч. 1ст. 226 КК — штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян абовиправними роботами на строк до двох років, або громадськими роботами на строкдо двохсот годин, або арештом на строк до трьох місяців;
за ч. 2ст. 226 КК — штрафом від ста до двохсот неоподат­ковуваних мінімумів доходівгромадян або обмеженням волі до трьох років.
6.4. Випуск або реалізація недоброякісної продукції
Діянняпередбачене ст. 227 КК, посягає на систему господарювання, оскільки завдаєзначної шкоди господарству: випуск недоброякісної продукції призводить довитрат продукції і праці, заподіює матеріальну шкоду і завдає шкоди споживачамнедоброякісної продукції.
Згідно зч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснюєконтроль за якістю і безпечніс­тю продукції та усіх видів послуг і робіт,сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
ЗакономУкраїни від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів» споживачамгарантується якість товарів, які вони мають намір придбати або замовити, вонимають право вимагати від продавців то­варів інформацію про якість товарів, провідповідність това­рів вимогам нормативних документів, умовам договору.
Предметамизлочину, передбаченого ст. 227 КК, є про­дукція і товари, які не відповідаютьвимогам щодо їх якос­ті, тобто які виготовлені з порушенням стандартів, норм,технічних умов, встановлених для виготовлення відповід­них товарів і наданняпевних послуг.
НаказомДержстандарту від 30 серпня 1993 р. № 95 за­тверджено перелік продукції, якапідлягає обов’язковій сертифікації[31].Продукція і товари, які не пройшли сертифі­кації, визнаються недоброякіснимиабо нестандартними.
Застаттею 227 КК кваліфікується випуск недоброякісної чи некомплектної продукціїна товарний ринок, тобто пере­дача її споживачам. Виготовлення (без подальшоїреалізації) такої продукції складу злочину за ст. 227 КК не утворює.
Відповідальнимиза випуск на товарний ринок недоброя­кісної продукції і товарів є:
а)посадові особи промислових підприємств, на яких відповідними інструкціями,наказами, угодами покладено обов’язок контролювати якість продукції і товарів;
б)підприємці, які виробляють продукцію і товари на власних підприємствах і якізобов’язані контролювати якість продукції і товарів, що вони випускають на товарнийринок;
в)посадові особи торговельних підприємств, які реа­лізують товари і продукцію іна яких покладено обов’язок контролювати якість товарів, що реалізуються;
г)громадяни, які торгують продукцією і товарами і згідно з Законом України «Прозахист прав споживачів» несуть відповідаль­ність за якість продукції і товарів,що ними продаються.
Стаття227 КК передбачає відповідальність за випуск недоброякісної та некомплектноїпродукції на товарний ринок у великих розмірах. Великими розмірами у ст. 227 ККвизнається випуск або реалізація недоброякісної продук­ції на суму, яка утриста і більше разів перевищує неопо­датковуваний мінімум доходів громадян.
Длявизначення розміру випуску на товарний ринок не­доброякісної або некомплектноїпродукції і товарів врахо­вуються:
а)загальна кількість випущеної чи реалізованої продук­ції і товарів;
б)загальна вартість випущеної чи реалізованої продукції і товарів;
в)розмір заподіяної споживачеві матеріальної шкоди та всі види збитків, пов’язаніз придбанням, переробкою чи по­верненням продукції І товарів виробникові чипродавцеві;
г)витрати споживача на переробку продукції, усунення недоліків товарів та їхдоукомплектування.
Діяннякваліфікується за сукупністю злочинів, якщо вна­слідок випуску або реалізаціїнедоброякісної чи некомплект­ної продукції чи товарів споживачеві булизаподіяні тілесні ушкодження, тобто заподіяння будь-якої шкоди здоров’ю хоча бодного споживача (ст. ст. 121-125 КК і ст. 227 КК).
Відповідальністьза випуск на товарний ринок недобро­якісної продукції настає з шістнадцятироків.
Караєтьсявипуск на товарний ринокнедоброякісної продукції
— штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян абовиправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певніпосади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

6. Злочини у сфері обслуговування споживачів

6.1. Незаконне виготовлення, збут або використаннядержавного пробірного клейма
Пробірнимклеймом називається прилад, якимпозначає­ться якість дорогоцінного металу — золота, платини, срібла. Згідно зрішенням Міністерства фінансів України обов’яз­ковому клеймуванню підлягаютьпризначені для продажу платинові, золоті та срібні вироби як внутрішньоговиготов­лення, так і ввезені з-за кордону. Таке клеймування виробів із платини,золота і срібла проводиться з метою засвідчення проби, якості металу, з якогоці вироби виготовлені.
Непідлягають обов’язковому клеймуванню предмети старовини, а також речі, якімають історичну, наукову чи художню цінність, дрібненькі шматочки золота чисрібла у вигляді інкрустації на зброї, вазах, шкатулках, прилади, а та­кожінструменти і лабораторний посуд, що виготовлені для наукових чи медичнихпотреб. Пробірне клеймування є засобом державного нагляду за відповідністювиробів із до­рогоцінних металів встановленим пробам.
Складзлочину утворюють незаконне виготовлення, збут або використання державногопробірного клейма.
Длявідповідальності за ст. 217 КК не має значення спо­сіб, якість виготовленнядержавного пробірного клейма.
Діяннявизнається кваліфікованим, якщо воно було вчи­нене повторно (ч. 2 ст. 217 КК).
Незаконневиготовлення, збут або використання держав­ного пробірного клейма вчинюєтьсяумисно і, як правило, з корисливою метою.
Відповідальнимиза незаконне виготовлення збут чи ви­користання, державного пробірного клейма євсі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.
Караєтьсянезаконне виготовлення, збут абовикорис­тання державного пробірного клейма:
за ч. Іст. 217 КК — штрафом від ста до трьохсот неопо­датковуваних мінімумів доходівгромадян або обмеженням волі на строк до двох років;
за ч. 2ст. 217 КК — штрафом від трьохсот до тисячі не­оподатковуваних мінімумівдоходів громадян або обме­женням волі на строк від трьох до п’яти років.
 
6.2. Обман покупців та замовників
Обманом покупців чи замовників називається обмірю­вання, обважування,перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців.
Злочин,передбачений ст. 225 КК, є особливим видом шахрайства, виділеним в окремийсклад злочину. Головним способом вчинення цього злочину є обман.
Законпрямо називає три основних способи обману -обмірювання, обважування,перевищення встановлених цін на товари; інші способи обману об’єднані загальнимвизна­ченням — інший обман.
Обмірюваннявчинюється недоливом або недоміромпродукції і товарів, тобто передачею покупцеві продукції чи товарів у меншійкількості (недолив олії, молока, сметани, пива, квасу, кави та іншихрідин-продуктів, або недомір -тканини, будівельних матеріалів тощо).
Обважуваннямназивається обман, при якомупродук­ція чи товари відпускаються за меншою мірою ваги, що на декілька ваговиходиниць (грамів, кілограмів) менша опла­чуваної.
Перевищенняроздрібних цін — це обман у ціні,тобто визначення більшої за фактичну ціну за продукцію чи то­вар. Маніпуляції зцінами є найпоширенішим способом об­ману покупців (це продаж товарів нижчогоґатунку за ці­ною вищого ґатунку, використання вищих цін при прове­денніпереоцінки товарів, використання вищих цін на подібні, але більш дешеві товаритощо).
Обраховуванняпокупців — це обман в розрахункахза проданий чи куплений товар. Вартість проданого завищує­ться не в повній мірічи й зовсім не дається здача і т. ін.
Середінших способів обману покупців найпоширені­шим є, мабуть, фальсифікаціятоварів, коли замість товару однієї якості покупцеві дають товари іншої(нижчої, мен­шої) якості.
Обманпокупців кваліфікується за ст. 225 КК як тоді, ко­ли він вчинений одним ізспособів обману, зазначених у ч. 1 ст. 225 КК, так і кількома способами одночасно,якщо ці дії були вчинені у значних розмірах. Згідно з приміткою до ст. 225 КК,значним є розмір, який перевищує три не­оподатковуваних мінімуми доходівгромадян.
Діянняза ст. 225 КК кваліфікується лише у разі навмис­ного обмірювання, обважування, обраховуванняпокупців, чи замовників, незалежно від мотивів цих дій.
Неутворюють цього злочину і не можуть кваліфікувати­ся за ст. 225 КК випадкинеобережного відпуску товарів меншої ваги, міри, якості, що сталося внаслідокпомилки продавця або його неуважності до встановлених роздрібних цін,вимірювальних приладів тощо.
Частина2 ст. 225 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види обману покупців:вчинення діяння осо­бою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин.
Привизначенні розміру обману покупців враховують­ся:
а)загальна сума, на яку було обмануто покупців;
б)загальний розмір збитків, що були завдані покупцям чи замовникам, незалежно відрозмірів збитків, завданих ко­жному покупцеві окремо.
Якщообман покупців було вчи­нено у розмірі, що не є значним, але матеріалами справивстановлено, що умисел винного був спрямований на об­ман покупців у значнихрозмірах і не був здійснений з не­залежних від винного обставин, то діяннякваліфікується як замах на обман покупців у значних розмірах за ст. 15 і ч. 1ст. 225 КК.
Обманомзамовників називається перевищеннявста­новлених цін і тарифів на побутові і комунальні та інші по­слуги, щонадаються населенню, обрахування або інший обман замовників підприємствамипобутового обслугову­вання населення і комунального господарства.
Способиобману замовників переважно ті самі, що й при обмані покупців: перевищеннявстановлених цін, обраху­вання тощо. Тотожними є й інші ознаки цих видів обману(вина, мотиви, мета).
Відмінністьобману замовників полягає в ознаках суб’єкта обману замовників. За ст. 225 ККкваліфікуються дії працівників підприємств побутового обслуговування населення,незалежно від форм їх власності, — будинків по­буту, майстерень, що ремонтуютьвзуття, побутову техніку, одяг, перукарень лазень, хімчистки, ательє індпошивуі т. ін.,- а також підприємств комунального господарства, які приобслуговуванні громадян обманюють їх при розрахун­ках за виконану роботу, занадані послуги.
За ч. 2ст. 225 КК кваліфікуються дії особи, яка має ми­нулу судимість за такий самийзлочин.
Обманпокупців чи замовників вчинюється умисно.
Караєтьсяобман покупців та замовників:
за ч. 1ст. 225 КК — штрафом до п’ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходівгромадян або виправними робо­тами на строк до двох років, або громадськимироботами на строк від ста до двохсот годин, з позбавленням права обій­матипевні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
за ч. 2ст. 225 КК — штрафом від ста до п’ятисот неопо­датковуваних мінімумів доходівгромадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням праваобійма­ти певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
6.3. Фальсифікація засобів вимірювання
Діяння,передбачене ст. 226 КК, посягає на систему гос­подарювання, торгівлі таінтереси покупців і замовників. Склад злочину утворюють:
а)виготовлення або
б)перероблення з метою використання чи збуту, а також
в) збутфальсифікованих вимірювальних приладів чи ін­струментів.
Предметомзлочину можуть бути будь-які вимірювальні прилади, а також різні вимірювальніінструменти, якими вимірюються товари чи послуги: вагою — кілограмами чиграмами (терези, гирі, безміни тощо), чи довжиною — мет­рами, міліметрами(метри, лінійки, рулетки тощо) або ріди­ною (літри, міліметри, мензурки, кружкитощо).
Якправило фальсифіковані (підроблені) прилади чи ін­струменти мають меншу вагу,довжину чи об’єм.
Відповідальністьза фальсифікацію засобів вимірювання не залежить від способу і якостіфальсифікації.
Фальсифікаціязасобів вимірювання, вчинена особою, яка має судимість за вчинення цьогозлочину, кваліфікуєть­ся за ч. 2 ст. 226 КК.
Фальсифікаціязасобів вимірювання вчинюється умисно з метою їх використання чи збуту.
Відповідальнимиза фальсифікацію засобів вимірювання є всі осудні особи, щ досягли вікушістнадцяти років.
Караєтьсяфальсифікація засобів вимірювання:
за ч. 1ст. 226 КК — штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян абовиправними роботами на строк до двох років, або громадськими роботами на строкдо двохсот годин, або арештом на строк до трьох місяців;
за ч. 2ст. 226 КК — штрафом від ста до двохсот неоподат­ковуваних мінімумів доходівгромадян або обмеженням волі до трьох років.
6.4. Випуск або реалізація недоброякісної продукції
Діянняпередбачене ст. 227 КК, посягає на систему господарювання, оскільки завдаєзначної шкоди господарству: випуск недоброякісної продукції призводить довитрат продукції і праці, заподіює матеріальну шкоду і завдає шкоди споживачамнедоброякісної продукції.
Згідно зч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснюєконтроль за якістю і безпечніс­тю продукції та усіх видів послуг і робіт,сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
ЗакономУкраїни від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів» споживачамгарантується якість товарів, які вони мають намір придбати або замовити, вонимають право вимагати від продавців то­варів інформацію про якість товарів, провідповідність това­рів вимогам нормативних документів, умовам договору.
Предметамизлочину, передбаченого ст. 227 КК, є про­дукція і товари, які не відповідаютьвимогам щодо їх якос­ті, тобто які виготовлені з порушенням стандартів, норм,технічних умов, встановлених для виготовлення відповід­них товарів і наданняпевних послуг.
НаказомДержстандарту від 30 серпня 1993 р. № 95 за­тверджено перелік продукції, якапідлягає обов’язковій сертифікації[32].Продукція і товари, які не пройшли сертифі­кації, визнаються недоброякіснимиабо нестандартними.
Застаттею 227 КК кваліфікується випуск недоброякісної чи некомплектної продукціїна товарний ринок, тобто пере­дача її споживачам. Виготовлення (без подальшоїреалізації) такої продукції складу злочину за ст. 227 КК не утворює.
Відповідальнимиза випуск на товарний ринок недоброя­кісної продукції і товарів є:
а)посадові особи промислових підприємств, на яких відповідними інструкціями,наказами, угодами покладено обов’язок контролювати якість продукції і товарів;
б)підприємці, які виробляють продукцію і товари на власних підприємствах і якізобов’язані контролювати якість продукції і товарів, що вони випускають натоварний ринок;
в)посадові особи торговельних підприємств, які реа­лізують товари і продукцію іна яких покладено обов’язок контролювати якість товарів, що реалізуються;
г)громадяни, які торгують продукцією і товарами і згідно з Законом України «Прозахист прав споживачів» несуть відповідаль­ність за якість продукції і товарів,що ними продаються.
Стаття227 КК передбачає відповідальність за випуск недоброякісної та некомплектноїпродукції на товарний ринок у великих розмірах. Великими розмірами у ст. 227 ККвизнається випуск або реалізація недоброякісної продук­ції на суму, яка утриста і більше разів перевищує неопо­датковуваний мінімум доходів громадян.
Длявизначення розміру випуску на товарний ринок не­доброякісної або некомплектноїпродукції і товарів врахо­вуються:
а)загальна кількість випущеної чи реалізованої продук­ції і товарів;
б)загальна вартість випущеної чи реалізованої продукції і товарів;
в)розмір заподіяної споживачеві матеріальної шкоди та всі види збитків, пов’язаніз придбанням, переробкою чи по­верненням продукції І товарів виробникові чипродавцеві;
г)витрати споживача на переробку продукції, усунення недоліків товарів та їхдоукомплектування.
Діяннякваліфікується за сукупністю злочинів, якщо вна­слідок випуску або реалізаціїнедоброякісної чи некомплект­ної продукції чи товарів споживачеві булизаподіяні тілесні ушкодження, тобто заподіяння будь-якої шкоди здоров’ю хоча бодного споживача (ст. ст. 121-125 КК і ст. 227 КК).
Відповідальністьза випуск на товарний ринок недобро­якісної продукції настає з шістнадцятироків.
Караєтьсявипуск на товарний ринокнедоброякісної продукції
— штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян абовиправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певніпосади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.Висновки
Перехід від економіки командно-адміністративного типу до  ринкової супроводжу­ється значною криміналізацією цієї сфе­рижиття суспільства. Воно має як нормативне, такі фактичне наповнення[33].
По-перше, істотно змінюється кримінальне законодавство в цій частині. Глава VI Особли­вої частини Кримінального кодексу (далі — КК) України («Господарські злочини») зазнала чи не найбільших змін порівняно з іншими главами Особливої частини(табл. 1).
Усього вглаві VI Особливої частиниКК з 1961 по 2000 р. «побувало» 47 статей. Упервісній же редакції КК України памомент його вступу в силу в 1961 р. було лише 17 статей. За цей період главаVI була доповнена 30новими статтями, в тому числі більшеполовини (16) — не статті, яки­ми глава доповнена після відновленнядержав­ної незалежності України і початку ринкових перетворень в економіці. Виключено з Криміна­льного кодексу заперіод з 1961 р. 10 статей цієї глави, в тому числі 9 статей за період з 1992по 2000 р. Більш чи менш значним змінам (викла­дення в повій редакції, змінив диспозиції стат­ті, доповненняновими частинами, зміни в санк­ції) були піддані всі статті цієїглави, причому деякі неодноразово. На сьогодні в первісній ре­дакції не дієжодна стаття вказаної глави.
Новий КК України, прийнятий 05.04.2001 р., в розділі VII «Злочини у сфері господарської діяль­ності» містить 37 статей. Приньому 8 статей, які були передбаченіКК України 1960 р., не мають аналогів у КК України 2001 р. Однак не в усіх випадках це означає декриміналізацію відповідних посягань, оскільки вони підлягають кваліфікації за іншими статтями нового КК. В той самий час урозділ VII «Злочини в сфері господарської діяль­ності» введено цілий рядзовсім нових статей.
Наведені дані насамперед свідчать про увагу держави до питань боротьби згосподарськими зло­чинами,що, в свою чергу, викликано підвищен­ням суспільної небезпеки, кількісним зростанням відповідних посягань.Водночас наявність таких змін об’єктивно є передумовою труднощів у засто­суванні відповіднихкримінально-правових норм.
По-друге,в умовах, коли за офіційними інеофіційними даними половина економіки Украї­ни працює в «тіні», господарські злочинимають значне поширення.
У зв’язку з відомими тенденціями в розвитку вітчизняної економіки(збільшення кількості суб’єк­тів підприємництва, розширення господарських опе­рацій між ними, тінізаціяекономіки), а також вра­ховуючи невисокий рівень правової культури в нашій державі, слід було б очікувати збільшення кіль­костітаких злочинів. Однак офіційні дані вказу­ють на зворотне. Причому йдеться простійку тен­денцію до зменшення кількості зареєстрованих і на­правлених до судусправ про господарські злочини.
Безумовно,що пояснити таку динаміку по­казників не так просто, оскільки її зумовлює ве­ликакількість чинників. Однак видається, що насправді зменшення кількості злочинівне відбувається. Корінь проблеми в латентності та в приховуванні злочинів відреєстрації[34].Очевид­но, якщо економіка йде в тінь, то і злочини, тим більше в сферіекономіки, ховаються в тінь.Джерела
1.   Конституція України.-К.: Юрид. літ., 1996.
2.   Кримінальний кодекс України, прийнятий 05.04.2001.
3.   Закон України «Про цінні папери і фондову біржу»від 18 червня 1991 р.
4.  За­кон України від 23 вересня1994 р. «Про порядок здійс­нення розрахунків в іноземній валюті».
5.  Закон України від 25 червня1991 р. «Про систе­му оподаткування».
6.  Закон України від 21 лютого 1992 р. «Про оподатку­вання доходівпідприємств і організацій».
7.  Закон України від 15 вересня 1995 р. «Про акцизнийзбір на алкогольні напої та тютюнові вироби».
8.  Закон України від 7 лютого 1991р. «Про підпри­ємництво».
9.  Закон України від 27 березня1991 р. «Про підприємства в Україні».
10.           Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеженнямо­нополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькійдіяльності».
11.           Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від не­добросовісноїконкуренції».
12.           Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про антимонопольнийкомітет України».
13.           Закон України від 15 грудня 1993 року «Про охоронуправ на знаки для товарів і послуг» .
14.           Закон України від 14 травня1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том».
15.           Закон України від 12 травня1991 р. «Про захист прав споживачів».
16.           Закон України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію».
17.           Закон України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службув Україні».
18.           Декрет Кабінету Міністрів від17 березня 1993 р. «Про податок на промисел».
19.           Декрет Кабінету Міністрів України «Просистему валютного контролю» від 19 лютого 1993 року.
20.           Постановою Кабінету Міністрів від 9серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційноїтаємниці».
21.           Постанова Кабінету Міністрів Українивід 12 грудня 1994 року «Про затвердження переліку корисних копалинзагальнодержавного і місцевого значення».
22.           Перелік продукції, яка підлягаєобов’язковій сертифікації, за­тверджена Наказом Держстандарту від 30 серпня1993 р. № 95.
23.           Положення про порядок надання ліцензій на від­криття юридичнимиособами-резидентами України рахун­ків в іноземних банках, затвердженепостановою Прав­ління Національного банку України від 5 травня 1999 р. № 212
24.           Постанова Кабінету МіністрівУкраїни від 8 січня 2000 року № 13 «Про вдоско­налення системи головнихрозпорядників коштів держав­ного бюджету.
25.           Постанова Пленуму ВерховногоСуду України: — від 2 березня1973 р. «Про судову практику у справах про обман покупців»; — від 12 квітня1996 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення абозбут підробле­них грошей чи цінних паперів».
26.           Коржанський М. Й.Науковийкоментар Криміналь­ного кодексу України. — Київ, Атіка. Академія. Ельга-Н-2001.
27.           Кримінальне право ізаконодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / За ред. М.Й.Коржанського. – К.: Атака, 2001
28.           Кримінальне право України.Особлива частина. За ред. проф… М.І. Бажанова. Київ-Харків.«Юрінком-Інтер». — 2002
29.           Лютий І. О.Грошово-кредитнаполітика в умовах перехід­ної економіки.- К., Атіка, 1999.
30.           Тарас Марінчак. Помилки в кваліфікаціїгосподарських злочинів. Підприємництво, господарство та право – № 7 – 2001 р. — с. 77
31.           Гаврилов Б. Я.Способна ли российская статис­тикао преступности стать реальной? // Государство и право. — 2001. — № 1