1. Громадські організації як видоб’єднань громадян
Правогромадян на свободу передбачено у Загальній декларації прав людини ігарантовано Конституцією та законодавством України. Стаття 36 КонституціїУкраїни закріплює право громадян України на свободу об’єднання у політичніпартії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свободта задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та іншихінтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-якеоб’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність дополітичних партій або громадських організацій. [1]
Формисуспільної активності громадян виражені в діяльності їх різних об’єднань, томупоняття «об’єднання громадян» є узагальнюючим, що відображує різноманітністьцих форм у реальному житті суспільства.
Діяльністьоб’єднань громадян носить найрізноманітніший характер. Вона може бутиспрямована на участь у розробленні державної політики, розвиток науки,культури, відродження духовних цінностей, розв’язання конкретних соціальнихпроблем окремих категорій та груп громадян, здійснення благодійної діяльності,охорону навколишнього природного середовища, обумовлюватися спільністюпрофесійних та інших інтересів громадян тощо.
Однимз критеріїв класифікації об’єднань громадян може слугувати мета їх діяльності.Так, в Законі України від 16 червня 1992 р. «Про об’єднання громадян» даєтьсячітке визначення різновидів об’єднань громадян — політичних партій тагромадських організацій.
Політичноюпартією є об’єднання громадян — прихильників цілком визначеноїзагальнонаціональної програми суспільного розвитку, для яких головною метою єучасть у розробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого ірегіонального самоврядування та представництво у їх складі.
Навідміну від політичної партії громадською організацією є об’єднання громадян, створенедля задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих,вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів. [2]
Найбільшповну характеристику громадських організацій як об’єднань громадян дозволяєдати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з чимвиділяються:
масовіоб’єднання громадян (творчі спілки, релігійні організації, добровільнітовариства, професійні спілки та ін.);
органигромадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);
органигромадського самоврядування (ради і колективи мікрорайонів, домові, вуличнікомітети та ін.).
Об’єднаннягромадян можуть класифікуватися і з а масштабами діяльності. Згідно з цимкритерієм можна виділити об’єднання громадян, які діють у масштабах всієїдержави, масштабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин,а також об’єднання громадян, діяльність яких носить міжнародний характер іпоширюється на територію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичніпартії діють тільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органівгромадської самодіяльності та органів громадського самоврядування обмеженийкордонами конкретних адміністративно-територіальних одиниць.
Громадськиморганізаціям як різновиду об’єднань громадян притаманні ознаки, що відрізняютьїх від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки,характерні для всіх об’єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки,притаманні тим чи іншим об’єднанням громадян. До загальних ознак слід віднести:
1)добровільність об’єднання. Це відображується у добровільності вступу та виходуз об’єднання громадян, методах роботи, сутністю яких є досягнення певної метивнутрішньо-організаційними методами, особливих формах примусу, з яких найвищоює виключення із членів об’єднання громадян;
2)організаційні заходи, якими в діяльності об’єднань громадян виступаютьсамоврядування та саморегуляція;
3)відсутність у об’єднань громадян внаслідок їх природи державно-владнихповноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі повноваженнятакого роду і закріплює їх законодавче, наприклад, закріплення за громадськимиінспекторами охорони природи права складати протоколи про адміністративнеправопорушення). [3 с.121]
Окремимиознаками, характерними для окремих об’єднань громадян, є:
1)членство в об’єднанні та відносини членства, що випливають звідси;
2)обов’язковість участі членів об’єднання громадян в його роботі та створенніматеріальної бази об’єднання шляхом внесення членських внесків;
3)наявність статуту об’єднання громадян. Як правило, в діяльності об’єднаньгромадян відсутні комерційні цілі або одержання прибутку. Виняток становитьлише діяльність кооперативних організацій. Крім того, допускається господарськаабо інша комерційна діяльність об’єднань громадян для виконання їх статутнихзавдань та цілей.
Взаємовідносинидержави та громадських організацій носять виключно правовий характер. Цепроявляється в законодавчому закріпленні правового статусу об’єднань громадяннизкою нормативно-правових актів. Основними серед них є Закон України «Прооб’єднання громадян», а також закони України «Про свободу совісті та релігійніорганізації», «Про профспілки». Діяльність деяких об’єднань громадян, в томучислі кооперативних організацій, комерційних фондів, органів громадськоїсамодіяльності, регулюється відповідними законодавчими актами.
2. Адміністративно-правовий статусгромадських організацій
Значноюмірою взаємовідносини держави і громадських організацій як різновиду об’єднань громадянрегулюються нормами адміністративного права. Ці норми визначають правовийстатус об’єднань громадян, а саме — сукупність прав та обов’язків, якіреалізуються у правовідносинах, що виникають між об’єднаннями громадян ісуб’єктами виконавчої влади.
Передусімце стосується питань легалізації об’єднань громадян. Іншими словами, державаофіційно визнає об’єднання громадян і оформлює його правове становище. Офіційневизнання об’єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомленняпро заснування. Для реєстрації об’єднання громадян його засновники подаютьзаяву про це, а також певні документи, перелік яких визначаєтьсязаконодавством. Крім того, громадські організації можуть легалізувати своєзаснування шляхом письмового повідомлення про це відповідних державних органів.
Основоположнезначення у визначенні правового становища об’єднання громадян має його статут.Він повинен містити: назву, мету та завдання об’єднання; умови і порядокприйому в члени об’єднання та виходу із нього; структуру, порядок створення тадіяльності статутних органів об’єднання; права та обов’язки його членів;джерела надходження коштів та порядок здійснення видів діяльності, необхіднихдля виконання статутних завдань; порядок внесення змін і доповнень в статут;порядок реорганізації або ліквідації об’єднання; юридичну адресу. [2]
Політичніпартії та міжнародні громадські організації підлягають обов’язковій реєстраціїМіністерством юстиції України, а легалізація громадських організаційздійснюється відповідно Міністерством юстиції України, органами місцевоїдержавної адміністрації, а також виконавчими органами місцевого самоврядування.Відмова в реєстрації об’єднання громадян може бути оскаржена в судовомупорядку. Законом встановлені й певні вимоги до засновників об’єднань громадян. Щостосується громадських організацій, то їх засновниками, крім громадян України,можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства, яким виповнилося 18років. Засновниками молодіжних та дитячих організацій можуть бути особи, якідосягай 15-річного віку. [4]
Важливимчинником, що впливає на адміністративно-правовий статус об’єднань громадян, євстановлення державою обмежень на створення та діяльність об’єднань громадян.Так, не підлягають легалізації такі об’єднання громадян, а діяльність легалізованихоб’єднань громадян забороняється в судовому порядку, якщо їх метою є: змінанасильницьким шляхом конституційного ладу та в. будь-якій протизаконній форміпорушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки,незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства,розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права ісвободи людини, здоров’я населення, створення воєнізованих формувань.
Державане втручається в діяльність об’єднань громадян, надаючи їм широку автономію.Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об’єднаньгромадян. Так, органи, що проводять легалізацію об’єднань громадян, здійснюютьконтроль за додержанням ними положень статуту. Законом закріплено правопредставників цих органів бути присутніми на заходах, які проводять об’єднаннягромадян, вимагати необхідні документи та одержувати у необхідних випадкахпояснення.
Фінансовіоргани та органи податкової адміністрації здійснюють контроль за джерелами ірозмірами прибутків та інших фінансових надходжень, а також за правильністюсплати об’єднаннями громадян податків. З свого боку об’єднання громадян повинніпредставляти фінансовим органам декларацію про свої прибутки та витрати. [3с.123]
Контрольза виконанням об’єднаннями громадян чинних норм і стандартів може здійснюватисяекологічними, пожежними, санітарно-епідемічними та іншими органами державногонагляду і контролю.
Запорушення законодавства об’єднання громадян несуть відповідальність у встановленомузаконом порядку. Так, до них можуть бути застосовані такі види стягнень, якпопередження, штраф, тимчасове припинення їх діяльності. У випадках,передбачених законом, об’єднання громадян може бути примусово розпущене(ліквідоване) на підставі рішення суду. [2]
Дляздійснення своєї діяльності об’єднання громадян наділяються широкими правами.Вони можуть виступати учасниками суспільних правовідносин, набувати майнові інемайнові права, брати участь у розробленні державної політики та формуванніорганів влади, проводити масові заходи тощо.
3. Законодавче регулювання правового становища релігійних організацій
Здійсненнягромадянами гарантованої ст. 35 Конституції України свободи світогляду івіросповідання породжує різного роду суспільні відносини, значна частина якихносить правовий характер. Так, закріплене у цій статті право громадян навідправлення релігійних культів і ритуальних обрядів, проведення релігійноїдіяльності обумовлює створення та діяльність різних релігійних організацій — релігійних товариств, управлінь, центрів, монастирів, релігійних братств,духовних навчальних закладів і т ін., що становлять собою стійкі організаційнісистеми з специфічними цілями та конкретними способами їх досягнення.
Основнимзаконодавчим актом, який визначає правове становище релігійних організацій, атакож їх взаємовідносини з державою є Закон України «Про свободу совісті тарелігійні організації». Сутність правового регулювання взаємовідносин держави ірелігійних організацій полягає в такому: держава та її органи не користуютьсяметодами державно-правового контролю або примусу при визначенні громадянамисвого ставлення до релігії, не втручаються у релігійну діяльність організаційвіруючих, якщо вона не порушує законів держави та встановленого порядку, ненадають релігійним організаціям матеріальної підтримки, не доручають їмвиконання будь-яких державних функцій. [5]
Разомз тим держава сприяє встановленню відносин взаємної релігійної та світоглядноїтерпимості і поваги між людьми, охороняє законну діяльність релігійнихорганізацій та право віруючих на відправлення релігійних культів і ритуальнихобрядів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства України просвободу совісті та релігійні організації. У свою чергу, релігійні організаціїпозбавлені права втручатися у справи держави, брати участь у діяльностіполітичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади. Ціорганізації займаються питаннями, пов’язаними із задоволенням релігійних потребгромадян. При цьому релігійні організації мають право на участь у суспільномужитті та використання засобів масової інформації нарівні з об’єднаннямигромадян.
Дляодержання релігійною організацією права юридичної особи необхідна її державнареєстрація. Засновники релігійної організації — віруючі повнолітні громадяни укількості не менше 10 чоловік — подають заяву про реєстрацію та статутрелігійної організації у відповідний державний орган, який зобов’язаний умісячний термін прийняти рішення про реєстрацію.[5]
Статутрелігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян і маєнизку важливих особливостей. Зокрема, у статуті наводяться відомості про видрелігійної організації, її місце знаходження, майновий стан, права релігійноїорганізації на заснування підприємства, засобів масової інформації, створеннянавчальних закладів, порядок вирішення майнових та інших питань у разіприпинення діяльності релігійної організації та ін.
Релігійніорганізації мають право використовувати для своїх потреб споруди та майно, якінадаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями абогромадянами.
Увласності релігійних організацій можуть знаходитися споруди, предмети культу,об’єкти виробничого, соціального та благодійного призначення, транспорт,грошові кошти та інше майно, що необхідні їм для забезпечення їх діяльності.
Суб’єктамивідповідальності за порушення законодавства про свободу совісті та релігійніорганізації поряд з посадовими особами державних органів можуть бути такожособи, які займають відповідне становище в ієрархії релігійних організацій, тагромадяни.
Припиненнядіяльності релігійних організацій можливе як за рішенням її членів, так і зарішенням суду в разі порушення законодавства України. [5] 4. Задача
Чизаконні дії працівників міліції, що вимагали від громадянина М., який стояв навулиці, пред’являти для огляду речі на тій підставі, що в найближчому будинкубуло кілька днів назад зроблена крадіжка? М. відмовився від пред’явлення речейдля огляду, тоді працівник міліції затримав його, доставив у відділення міліціїі склав протокол про злісну непокору законному розпорядженню співробітникаміліції.
Рішення
Згідно до ст. 264КпАП України, особистий огляд може провадитись уповноваженими на те посадовимиособами органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації,митних установ і прикордонних військ, а у випадках, прямо передбачених законамиУкраїни, також і інших органів.
Згідно до п. 5ст. 11 Закону України “Про міліцію” міліція вправі затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях:осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються віддізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконаннякримінального покарання, — на строки і в порядку, передбачені законом; осіб,щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, — на строк, встановленийорганом попереднього розслідування, прокурором, судом, але не більше десятидіб; осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складання протоколуабо розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці,- на строк до трьох годин, а у необхідних випадках для встановлення особи і з’ясуванняобставин правопорушення — до трьох діб з повідомленням про це письмовопрокуророві протягом 24 годин з моменту затримання; неповнолітніх віком до 16 років,які залишилися без опікування, — на строк до передачі законним представникам абодо влаштування у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили суспільнонебезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність,- до передачі їх законним представникам або направлення уприймальники-розподільники, але не більш як на 8 годин; осіб, які виявили непокорузаконній вимозі працівника міліції, — до розгляду справи народним суддею; осіб,які перебували в громадських місцях у стані сп’яніння, якщо їх вигляд ображавлюдську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійнопересуватися чи могли завдати шкоди оточуючим або собі, — до передачі їх в спеціальнімедичні заклади або для доставки до місця проживання, а при відсутності таких — до їх витвереження; осіб, яких запідозрене у занятті бродяжництвом, — на строкдо 30 діб з санкції прокурора; осіб, які ухиляються від виконання постанови судупро направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму абонаркоманії, — на строк до 3 діб; військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадаютьпід ознаки злочину або адміністративного правопорушення, — до передачі їх військовимпатрулям, представникам військової комендатури, військових частин абовійськових комісаріатів; осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу істворюють у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих, — до передачіїх у лікувальні заклади, але не більш як на 24 години.
У відповідності до п. 6 ст. 11 закону міліція має право проводити оглядосіб, зазначених у пункті 5 цієї статті, речей, що знаходяться при них, транспортнихзасобів і вилучати документи та предмети, що можуть бути речовими доказами абовикористані на шкоду їх здоров’ю.
Гр. М. не відноситься до категорії осіб, зазначених у п. 5 ст. 11 ЗаконуУкраїни «Про міліцію», тому дії співробітників міліції у даному випадкунеправомірні. Відмова гр. М. від надання для огляду особистих речей законна,тому притягнення його до адміністративної відповідальності за злісну непокорузаконним вимогам співробітника міліції неможливе, оскільки ці вимоги незаконні.
Список використаної літератури
1. КонституціяУкраїни.// ВВР 1996 № 24.
2. ЗаконУкраїни «Про об’єднання громадян». // ВВР 1992 № 25.
3. Ю.П. Битяк,В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. — Харків:, Право,2000. — 520 с.
4. ЗаконУкраїни від 1 грудня 1998 р. «Про молодіжні та дитячі громадські організації»// Офіційний вісник України. 1998. № 51.
5. ЗаконУкраїни «Про свободу совісті та релігійні організації». // ВВР 1992 № 14.
6. Закон України “Про міліцію”// Офіційний вісник України.–1991. — № 4. – ст. 78.
7. Кодекс законів України про адміністративніправопорушення. – Х.: “Неофіт”, 2003. – 344 с.