План. 1. Поняття та елементи грошової системи. 2. Еволюція грошових систем. 3. Грошова реформа та методи її проведення. -1- Грошова система – це законодавчо встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою. Грошова система країни формується
історично, що позначається на структурі та .змісті її елементів. Основними з них є: 1) найменування грошової одиниці; 2) масштаб цін; 3) валютний курс; 4} види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу; 5) регламентація безготівкового обороту 4 6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту. Найменування грошової одиниці! (національної валюти), як правило, виникає
історично. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі – гривні. Масштаб цін – історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Встановлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення
в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості. Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн. Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета.
Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а задишки на рахунках в банках та небанківські кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Принципи функціонування грошей, що знаходяться на рахунках ("грошей безготівкового обігу" або "електронних" в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки), визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту. Вона включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо. Операції щодо готівкових та безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення
їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання характеризується побудовою самої банківської системи – її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом. Кожна держава пристосовуючи систему до своїх інтересів, визначає орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання. Таким органом за традицією виступає центральний банк, в Україні – Національний банк України. Сучасна грошова система характеризується наступними загальними
рисами: – відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота; – переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей; – збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів; – випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів; – розвитком та розширенням в грошовому обороті
безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових; – посиленням державного регулювання грошового обороту в зв’язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи – відповідності" кількості грошей об’єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу. -2- Грошові системи сформувались в 16-17 століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з’явились в більш "ранній період. З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі. Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які, обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає — властиву йому сукупність економічних відносин, в зв’язку з чим набуває характеру системи ринкового чи неринкового
типу. Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (раціонування видачі грошей, лімітування кредитів тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборони певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо. Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей.
Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на урівні банків .як елементу грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси. Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяють грошові системи .відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та
фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки в світову. Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, і фактично виступає як формальний елемент грошової системи. Відповідно до загальних законів функціонування грошей виділяють саморегулюючі та регульовані грошові системи. Саморегулюючими були системи обігу металевих грошових знаків. Основою саморегулювання виступала рівність вартості, яку виражали монети в обігу, і вартості металу, що містився в них. Через функцію грошей як засобу утворення скарбу здійснювалось стихійне регулювання грошової маси, завдяки якому кількість грошових знаків в обігу підтримувалась на
ріні потреби обігу в грошах. Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму. При біметалізму роль загального еквіваленту законодавче закріплювалась за двома металами як правило, золотом і сріблом. Монометалізм – це грошова система, за якої тільки один вид металу виконує роль грошей. Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу. Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка
може виступати у двох формах: 1) випуск грошових білетів держказначейством; 2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії. Система кредитного обігу – це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового обігу, дає можливість на відміну від бюджетної емісії, не тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей в обігу.
Органами регулювання грошового обігу є банки. -3- Серед комплексу заходів щодо оздоровлення-та впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи, Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава, з метою Оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту відповідно до нових соціально-економічних умов. Грошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо. Їх можна класифікувати наступним чином: 1) створення нової грошової системи. Ці реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав, як це мало місце в період падіння колоніальних
імперій чи після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР. Прикладом таких реформ є грошова реформа Вітте в 1895-1897рр. у Росії і грошові реформи в країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, тощо; 2) часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок
їх емісії і характер забезпечення тощо. Прикладом таких реформ є зміна порядку емісії і забезпечення банкнот в Англії з Актом Роберта Піля (1844р.), грошові реформи в СРСР у 1922-1924 і 1947рр.; 3) проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою отримання інфляції чи подолання її наслідків. Згідно з світовим досвідом грошових реформ
існують наступні методи стабілізації валют: нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація, деномінація. Нуліфікація – оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші і в такій крайній формі зустрівається рідко. Девальвація – офіційне зниження державою металевого вмісту та курсу (або тільки курсу) національних
грошей щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Ревальвація – це офіційне підвищення державою золотого вмісту та валютного курсу або тільки валютного курсу національної валюти країни. Деномінація – укрупнення грошової одиниці без зміни її найменування, що проводиться з метою забезпечення грошового обороту і надання більшої повноцінності грошам. Так, в 1961 році в СРСР старі гроші були замінені на "нові" таким чином, що 1 "Новий" рубль дорівнював 10 "старим". Завдяки деномінації вдається значно скоротити кількість грошових купюр і монет, що знаходяться в обігу. ТЕМА 4 – ВАЛЮТА І ВАЛЮТНИЙ РИНОК. План. 1. Валютна система та її елементи.
2. Конвертованість валюти. 3. Валютний курс та його види. -1- Валютою називають грошову одиницю, яку використовують для виміру вартості товару. Поняття "валюта" використовується в трьох значеннях: 1) грошова одиниця певної країни; 2) грошові знаки іноземних держав; 3) умовна міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця або платіжний засіб.
Державно-правова форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин країн представляє собою валютну систему. Валютна система представляє собою сукупність двох елементів: валютного механізму та валютних відносин. Під валютним механізмом мають на увазі правові норми та інститути, які діють на національному та міжнародному рівнях. Валютні відносини мають повсякденні зв’язки, в які вступають приватні особи, фірми, банки на валютних
та грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій. Національна валютна системи – це державно-правова форма організації валютних відносин на території певної країни. Вона встановлює певний порядок валютних розрахунків і правил роботи з валютою інших країн. Функціонування національної валютної системи регулюється з врахуванням норм міжнародного права та національного законодавства країни.
Складовими елементами валютної системи є національна валюта, умови її конвертованості, режим валютного курсу, валютні обмеження в національній економіці, механізм валютного регулювання і контролю, правила використання іноземної валюти і міжнародних платіжних та кредитних засобів обігу тощо. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктури ланки: банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, а також інші державні та приватно-комерційні інститути, що беруть участь у валютних відносинах. Розрізняють світові та національні валютні системи. Світові валютні системи розвиваються на регіональному та глобальному (світовому) рівнях.
Світова валютна система включає міжнародні кредитно-фінансові інститути та комплекс міжнародних договірних та державно-правових норм, що забезпечують функціонування валютних інструментів. Елементами світової валютної системи: певний набір міжнародних платіжних засобів, валютні курси та валютні паритети, умови конвертованості, форми міжнародних розрахунків, режим міжнародних ринків валюти та золота, міжнародні та національні банківські установи тощо.
Регіональна валютна система – це правова форма організації валютних відносин між групою країн. Найважливішими елементами такої системи є регіональна міжнародна розрахункова одиниця, спеціальний режим регулювання валютних курсів, спільні валютні фонди та регіональні кредитно-розрахункові установи. Прикладом регіональної валютної системи може бути Європейська валютна система, яка була заснована у 1979 році,
і одночасно виступає як елемент сучасної світової валютної системи. -2- Конвертованість або обіг національної грошової одиниці – це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легальне обмінювати її на іноземні валюти. За ступенем конвертованості розрізняють валюти: – вільно конвертовані (резервні); – частково конвертовані; – замкнуті (неконвертовані); – клірингових розрахунків. Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, яка вільно та необмежене обмінюється на інші іноземні валюти (повна зовнішня та внутрішня конвертованість). ВКВ називають резервною валютою, так як у такій валюті центральні банки інших країн накопичують та зберігають резерви коштів для міжнародних розрахунків (долар, фунт стерлінгів, швейцарські франки, єни, євро). Частково конвертована валюта – національна валюта країн, в яких застосовуються валютні обмеження для резидентів та за окремими видами обмінних операцій.
Розрізняють такі основні сфери валютних обмежень: поточні операції платіжного балансу (торгові та неторгові угоди); обмежений продаж іноземної валюти, заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту, регулювання строку платежів, експорту та імпорту. Основна причина валютних обмежень – нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розлад платіжних балансів. Замкнута (неконвертована) валюта – національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї
країни і не обмінюється на інші іноземні валюти. Клірингові валюти — це розрахункові валютні одиниці, що функціонують на еонові клірингових угод. Клірингові угоди укладаються для вирівнювання платіжного балансу без витрат валютних резервів: 1) при необхідності отримання пільгового кредиту від контрагентів, який має активний баланс; 2) в якості заходу у відповідь на дискримінаційні дії іншої держави. -3- Валютний курс представляє собою ціну грошової одиниці даної країни, яка виражена
в грошовій одиниці іншої кураїни. Валютний курс, так само, як і ціна будь-якого звичайного товару, має свою вартісну основу та коливається залежно від попиту та пропозиції. Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій: – подолання національних обмежень грошової одиниці; – локальна цінність грошової одиниці перетворюється в міжнародну; – вступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин; – сприяє утворенню цілісної світової системи грошей. На валютний курс впливають такі фактори, як: – зміна обсягів ВВП; – стан торговельного балансу країни; – рівень інфляції; – внутрішня та зовнішня пропозиція грошей; – відсоткові ставки; – перспективи політичного розвитку; – державне регулювання валютного курсу. У реальній практиці міжнародних відносин в умовах паперово-грошового обігу застосовуються наступні два види валютних курсів: фіксовані та плаваючі або
гнучкі. Фіксовані курси – система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів, що підтримуються державними валютними органами. Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових ситуацій в нестабільній економіці,
тому, що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні. Гнучкі (плаваючі) курси – це система, при якій у валют відсутні офіційні паритети. Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від попиту і пропозиції на ринку, але корегуються валютними
інтервенціями центральних банків. Визначення курсу валют називають котируванням. Яким займаються офіційні державні органи. При котируванні валют вказується курс продавця, за яким банки продають валюту, в курс покупця, за яким банки купують цю валюту. Вплив держави на валютний курс проводиться через операції центральних емісійних банків за допомогою дисконтної політики та валютної інтервенції. Дисконтна або облікова політика – зміна облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. Валютна інтервенція — це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.