Грошовий обіг

–PAGE_BREAK–О.А. Костюченко також підкреслює, що у створенні грошової системи в Україні ключову роль відіграв Указ Президента України від 25 серпня 1996 р. № 762/96 «Про грошову реформу в Україні», яким було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню, що забезпечила економіку національною валютою. Зазначений Указ передбачав введення в обіг банкнот вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривен.
Для проведеної грошової реформи були характерні ряд мо­ментів:
а)       курс обміну становив 100 000 карбованців за одну грив­ню (тобто 1,76 грн. за долар США);
б)      на обмін банкнот встановлено межу 100 млн. гривень; обмін банківських депозитів проводився без обмежень;
в)       із першого дня обміну грошей ціни на всі товари та послуги заморожувалися строком на один місяць;
г)       із дня уведення гривню можна було обмінювати на будь-яку іноземну валюту, а карбованець з того ж дня втрачав таку можливість;
д)      обмінні пункти обмежувалися чотирма державними банками та   певними  спеціально уповноваженими пунктами обміну валют.[7]

2. Нормативне регулювання грошового обігу.
2.1. Система нормативно-правового регулювання грошового обігу.
Система нормативно-правового регулювання грошового обігу, як і система банківського права складається з кількох рівнів. На першому рівні звичайно – норми Конституції України, на другому –законів, і на третьому розташовані підзаконні нормативно-правові акти – постанови, інструкції, положення, розпорядження, накази і ін.
Важливу роль в організації грошового обігу відіграють норми Конституції України. В ст. 92 Конституції України передбачено, що засади створення і функціонування грошо­вого ринку, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України встановлюється вик­лючно законами України.
У ст. 100 Конституції України визначено що основні за­сади грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням покладено на Раду Національного банку України.
В Конституції України також закріплено, що офіційною грошовою одиницею України є гривня, а основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України.[8]
Важливу роль у встановленні правової основи взаємовід­носин між суб’єктами господарювання і банками з приводу функціонування банківських рахунків та порядку переказу грошей відіграє Закон України від 5 квітня 2001 року «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». В цьому зако­ні визначені загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу грошей в межах України і відповідальність суб’єк­тів, захист інформації при проведенні переказу грошей.
Даним законом передбачено, що загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів регулюються Конституцією України, законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про поштовий зв’язок”, іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів.[9]
Слід зазначити, що конкретний механізм реалізації грошово-кредитної політики передбачений в розділах IV і V Закону України «Про Національний банк України». В ст. 25 цього Закону визначено, що основними економічними засобами і методами гро­шово-кредитної політики є регулювання обігу грошової маси через:
1)     визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;
2)     процентну політику;
3)     рефінансування комерційних банків;
4)     управління золотовалютними резервами;
5)     операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з ка­значейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;
6)  регулювання імпорту та експорту капіталу;
7)  емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними.[10]
Національний банк проводить суворе розмежування сфер готівкового і без­готівкового грошового обігу на території України, надаючи особливе значення нормативному регулюванню готівкового грошового обігу.
Основними нормативними документами, прийнятими НБУ, в цій сфері є:
— Положення про ведення касових операцій у націо­нальній валюті в Україні, затв. постановою Правління Націо­нального банку України від 15 грудня  2004 р. №  637. Це Положення розроблено відповідно до статті 33 Закону України “Про Національний банк України”, визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою;
— Інструкція про касові операції в банках України, затв. постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 N 337 і зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за N 768/8089 (із змінами),
— Правила визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України, затв. постановою Правління Національного банку України від 17.11.2004 N 547 і зареєстр. у Міністерстві юстиції України 06.12.2004 за N 1549/10148,
— Інструкція про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізації пам’ятних монет України та сувенірної продукції, затв. постановою Правління Національного банку України від 14.01.2005 N 8 і зареєстр. в Міністерстві юстиції України 01.02.2005 за N 124/10404 та ін.
Вони визначають єдині під­ходи до ведення касових операцій, порядок приймання і видавання готівки з кас підприємств та організацій із застосуванням необхідних касових документів для оформлення цих операцій (прибуткові та видаткові ордери, касові книги тощо), передбачають забезпечен­ня схоронності цінностей, здійснення контролю за дотриманням ка­сової дисципліни, встановлюють відповідальність суб’єктів госпо­дарювання за її порушення тощо.
Вказані документи регламентують також основні принципи орга­нізації обороту готівки суб’єктами господарювання:
q  обов’язковість для всіх підприємств і організацій зберігання власних грошових коштів у банківських установах;
q  вільне одержання всіма клієнтами готівки з власних банків­ських рахунків без подання обгрунтовувальних документів;
q  здійснення розрахунків як у безготівковому порядку, так і в готівковій формі;
q  обмеження розмірів готівки, що перебуває в касах підпри­ємств через установлення їм лімітів залишку готівки в касі;
q  можливість використання касового виторгу (поточних над­ходжень).
На державному рівні з метою поліпшення стану готівкового обі­гу та запобігання зловживанням під час здійснення операцій з готів­кою, Указами Президента України від 12 червня 1995 р. «Про засто­сування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» та від 11 березня 1996 р. «Про внесення змін до Указу Пре­зидента України від 12 червня 1995 р.» передбачено застосування до юридичних та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльнос­ті — штрафних санкцій у разі порушення ними встановлених норм і правил з регулювання обігу готівки. Так, за перевищення встанов­лених лімітів залишку готівки в касах порушники штрафуються у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки, за нео­прибуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки — у п’ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Визначена також санкція (50 неоподатковуваних мінімумів) до установ комерційних банків за невстановлення ними суб’єктам гос­подарювання лімітів залишку готівки в касі.
Штрафні санкції, передбачені цими Указами, застосовуються державними податковими адміністраціями на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань комерційних банків та інших указаних вище контролюючих органів.
Крім того, статтею 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено застосування штрафних санкцій до посадових осіб — суб’єктів господарювання за порушення ними ка­сової дисципліни, які встановлюються органами державної кон­трольно-ревізійної служби за поданням зазначених вище органів.
2.2. Роль Національного банку України у регулюванні
грошового обігу.
Грошова система створюється державою в особі уповноважених органів і має нормативно-правовий характер. Клю­чову роль в організації та функціонуванні грошової системи держави відіграють Верховна Рада України, Кабінет Мініст­рів України та Національний банк України.
Згідно з чинним законодавством Національний банк України за­безпечує виготовлення грошових знаків (банкнот і монет) і регулює їхнє функціонування на всіх етапах руху — від випуску в обіг до знищення вилучених з обігу зношених, пошкоджених та фальшивих банкнот і монет. Національний банк України розробляє дизайн” грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Для друкування паперових грошей (банкнот) у м. Києві весною 1994 р. була введена в дію Банкнотна фабрика на базі найсучасні­шого імпортного устаткування. Вона стала 68-м у світі підприємст­вом із виготовлення паперових грошей. Восени того самого року на базі Банкнотної фабрики та інших допоміжних виробництв створено Банкнотно-монетний двір Національного банку України. У 1997 р. було завершено будівництво Малинської фабрики банкнотного па­перу. Технологічне обладнання фабрики дає змогу виготовляти бан­кнотний і захищений папір із кругло-сітковим локальним багато-тоновим водяним знаком, двома захисними волокнами, планшетами та іншими елементами захисту. З уведенням у дію фабрики банкнотно­го паперу Україна має замкнутий цикл із виробництва грошей.
Національним банком України створене монетне виробництво, на якому із застосуванням найсучасніших технологій та устаткуван­ня карбуються (починаючи з 1997 р.) монети масового обігу, пам’ят­ні та ювілейні. Перша ювілейна монета України з’явилася в обігу в 1995 р. (карбувалася за кордоном). Виготовлена з мельхіору, вона була присвячена 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Першою ювілейною монетою з гривневим номіналом стала мельхі­орова монета номінальною вартістю 2 грн., присвячена 200-річчю одного з кращих дендрологічних парків України — «Софіївки». Монета введена в обіг у 1996 р. 1997 р. ознаменувався введенням в обіг перших українських золотих монет — «Т. Г. Шевченко» і «Києво-Печерська лавра».
Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на те­риторії України. Він установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає поря­док ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.[11] На думку І.Б. Заверухи, особлива роль в здійсненні грошової політики держави покладається на Національний банк України, який відповідно до ст. 33 Закону України «Про Національний банк України» здійснює такі повноваження щодо організації готівкового грошового обігу: виготовлення та зберігання банкнот і монет; створення резервних фондів банкнот і монет; встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків; встановлення  порядку  заміни  пошкоджених банкнот і монет; встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки; визначення вимог стосовно технічного стану і орга­нізації охорони приміщень банківських установ; визначення порядку  ведення   касових  операцій для банків, інших фінансово-кредитних  установ,   під­приємств і організацій.
За Національним банком закріплено монопольне право здійснювати емісію національної валюти та організовувати її обіг. Йому належить не тільки виняткове право введення в обіг (емісію) гривні і розмінної монети, організація їх обігу, але й вилучення з обігу.
Випуск та обіг на території України інших грошових оди­ниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняється. Офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.
Банкноти і монети, що випущені Національним банком, є безумовними зобов’язаннями НБУ і забезпечуються всіма його активами.
Гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єди­ним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і  юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів,  а також для  зарахування  на  рахунки,  вклади, акредитиви та для переказів.
Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк вико­ристовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує ніші інструменти регулювання грошової маси в обігу. Умови та порядок обміну гривні на іноземну валюту встановлюється Національним банком. Національний банк не може обмежувати права суб’єктів валютного ринку на здійс­нення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.
Відповідно до чинного законодавства (ст. 40 Закону України «Про Національний банк України») НБУ встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомо­гою електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та че­рез власні розрахункові системи.[12]
3. Організація та здійснення регулювання грошового обігу.
3.1. Регулювання обігу готівкових коштів.
Національний банк України організує готівковий обіг у країні, який поряд з безготівковими розрахунками є складовою загального грошового обороту і являє собою сукупність платежів, що здійсню­ються готівкою. Взагалі сфера застосування готівкових коштів у функції засобів обігу і платежу в більшості розвинутих країн з рин­ковою економікою обмежена. Там основна частина розрахунків і платежів (93-95 %) здійснюється без використання готівки і лише незначна (5-7 %) — готівкою.
Чинні законодавчі й нормативні акти з питань готівкового обігу та порядок ведення касових операцій для підприємств і організацій мо­жуть змінюватися і вдосконалюватися залежно від конкретних еко­номічних умов діяльності суб’єктів господарювання, які регулюються чинним законодавством та затверджуваними в установленому поряд­ку нормативними документами відповідних міністерств і відомств.
Організація обороту готівкових коштів передбачає також забез­печення постійного дотримання правил приймання, схоронності і використання готівки господарством. Підприємства, установи, ор­ганізації та фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які мають поточні рахунки в установах комерційних банків, повинні зберігати на них свої вільні кошти.
Зберігання коштів підприємств і організацій у банківських уста­новах створює передумови для концентрації готівкових коштів у банківській сфері, забезпечення їх ефективного використання в обо­роті, гарантування їх схоронності, сприяє більшій оперативності у задоволенні потреб суб’єктів господарювання в готівці для здійс­нення їхніх чергових платежів та запобігання зловживанням під час витрачання готівки.
З метою максимального зменшення зустрічних оборотів готівки (тобто здавання коштів до каси банку й одночасно одержання їх із цих кас) суб’єктам господарювання дозволено залишати у своїх ка­сах готівку в межах установлених лімітів, а також використовувати для необхідних господарських потреб грошовий виторг (крім ви­плати заробітної плати і дивідендів — доходу). Ліміти залишку го­тівки в касі встановлюються суб’єктам господарювання щорічно на основі поданих ними до комерційних банків заявок — розрахунків ус­тановленої форми й за необхідності (якщо є звернення клієнта) мо­жуть протягом року переглядатися. У разі неподання цих розрахун­ків установи банків самостійно встановлюють такі ліміти суб’єктам господарювання в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму до­ходів громадян.[13]
Ліміти встановлюються комерційними банками, в яких відкриті поточні рахунки підприємства з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від установи банку, розміру касових обо­ротів, установлених строків і порядку здавання виторгу, графіка за­їзду інкасаторів.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Понадлімітну готівку на кінець робочого дня підприємства та організації зобов’язані здавати до кас банків для зарахування на від­криті в них поточні рахунки згідно з порядком і термінами, погод­женими з відповідною установою банку. При цьому підприємствам та організаціям, що мають постійний грошовий виторг (а це головно підприємства, пов’язані з обслуговуванням населення), ліміти каси встановлюються залежно від термінів здавання ними виторгу:
— ті, що здають його щоденно (через інкасацію та/або вечірню
касу), — у розмірах, необхідних для забезпечення нормальної робо­ти зранку наступного дня;
— ті, що здають виторг наступного дня (у разі відсутності інка­сації та вечірньої каси), — у межах середньоденного виторгу.
Для інших суб’єктів господарювання, що мають готівковий ви­торг (касові надходження), ліміти каси встановлюються залежно від погоджених строків здавання виторгу (надходжень) (але не рідше одного разу на п’ять днів). Так, якщо виторг здається один раз на чотири дні (за значної віддаленості підприємства від установ банку), розмір установленого ліміту має становити приблизно суму, що до­рівнює середнім надходженням за чотири дні.
Якщо окремі підприємства, установи та організації (це, звичайно, бюджетні), крім коштів, отримуваних у банку на певні потреби (заробітна плата, допомоги, стипендії), не мають взагалі інших готі­вкових надходжень, то ліміт каси їм установлюється в межах се­редньоденного видатку готівки (без урахування зазначених вище видатків). Суб’єктам господарювання (крім тих, що пов’язані з обс­луговуванням населення) такі ліміти можуть установлюватися, ви­ходячи з середньоденного надходження або видатків готівки.
В окремих випадках (органам державного казначейства, торго­вельним підприємствам, підприємствам зв’язку) установи банків мо­жуть установлювати загальні ліміти каси, в межах яких указані суб’єкти господарювання доводять потім ліміти каси відповідно до бюджетних організацій, які вони обслуговують, а також до підпо­рядкованих їм структурних підрозділів торгівлі та зв’язку.
Якщо суб’єкт господарювання має відкриті поточні рахунки в кількох установах банків, то він визначає протягом трьох робочих днів основний поточний рахунок, за місцем відкриття якого відпо­відною установою банку встановлюється ліміт залишку готівки в касі. Про це даний суб’єкт господарювання повідомляє інші устано­ви банків, де відкриті його додаткові поточні рахунки, надаючи їм копію заявки — розрахунку із затвердженим лімітом каси.
Чинними нормативними документами з готівкового обігу при регламентуванні порядку визначення лімітів каси враховані також специфічні умови функціонування підприємств та установ силових міністерств і відомств країни та особливості здійснення підприєм­ницької діяльності окремими категоріями суб’єктів господарювання. Так, згідно з чинним законодавством колективним сільськогоспо­дарським підприємствам надано право самостійно визначати розмі­ри готівки, що постійно знаходиться в їхніх касах, з повідомленням обслуговуючої установи банку, а фермерським (селянським) госпо­дарствам та фізичним особам, що здійснюють підприємницьку ді­яльність, не маючи прав юридичної особи, такі ліміти взагалі не встановлюються. Не обмежуються також розміри касових залишків дипломатичним, торговельним та іншим офіційним представницт­вам нерезидентів, що користуються імунітетом та привілеями, а та­кож представництвам іноземних компаній і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності.
Одночасно зі встановленням ліміту з метою прискорення обіго­вості коштів і своєчасного надходження їх у каси банків визнача­ються терміни і порядок здавання виторгу установам банків кожному підприємству та організації за погодженням з їхніми керівниками. При цьому для підприємств та організацій, розташованих у місцево­сті, де є установи банку та підприємства зв’язку, виторг має здава­тися, як правило, щоденно в день його надходження в їхні каси, а в місцях, де таких умов немає і суми виторгу невеликі (до двох неоподатковуваних мінімумів за день), — не рідше одного разу на п’ять днів.[14]
Готівкові кошти, що надходять на рахунки згідно з порядком і термінами, погодженими з установою банку, можуть бути здані в денні й вечірні каси установ банків, інкасаторам Національного ба­нку України, в об’єднані каси при підприємствах та організаціях для подальшого переказування у відповідні установи банків, а також підприємствам зв’язку для переказування на рахунки в установах банків. Підприємства й організації можуть зберігати понад установ­лені ліміти готівку для оплати праці, виплати заохочень, допомог усіх видів, компенсацій, пенсій, стипендій, грошей на відрядження, дивідендів (доходу), премій протягом трьох робочих днів (для коле­ктивних сільгосппідприємств, підприємств залізничного транспорту, виконавчих органів сільських Рад — протягом п’яти робочих днів).
З метою сприяння максимальному і своєчасному здаванню суб’єктами господарювання виторгу та дотримання ними лімітів ка­си комерційні банки повинні забезпечувати роботу вечірніх кас у робочі, вихідні та святкові дні.
За наявності у суб’єкта господарювання поточних рахунків у кількох установах банків, здавання ним виторгу може здійсню­ватись як на основний, так і на додаткові поточні рахунки. За таким самим принципом проводиться й одержання ним готівки з цих рахунків.
Розрахунки і платежі юридичних та фізичних осіб — суб’єктів підприємництва між собою можуть здійснюватися як у безготівко­вій формі, так і готівкою. Видавання їм готівки з їхніх власних бан­ківських рахунків здійснюється установами банків безперешкодно, без будь-яких вимог щодо надання для цього обґрунтовуючих до­кументів. Готівка вказаними особами може бути одержана на будь-які господарські цілі клієнта в межах коштів, що перебувають на їх­ніх банківських рахунках.
При здійсненні готівкових розрахунків підприємствами, устано­вами й організаціями та фізичними особами — суб’єктами підприє­мницької діяльності між собою, а також з громадянами продавці зобов’язані надавати покупцям облікові розрахункові документи (податкову накладну, рахунок — фактуру, товарний або касовий чек, квитанції, акти закупівлі продукції, виконаних робіт, наданих по­слуг тощо), що підтверджували б здійснену платником видачу готів­ки за придбані товари (роботи, послуги).
У сфері торгівлі й обслуговування населення всі розрахунки з громадянами готівкою мають здійснюватися через електронно-касо­ві апарати з виданням споживачеві касового чека. У разі несправності ЕКА та в окремих сферах підприємницької діяльності, визначених Мінекономіки України й Державною податковою адміністрацією, відповідним суб’єктам підприємницької діяльності дозволяється для обліку реалізованих товарів (робіт, послуг) та отриманих за це гро­шей використовувати товарно-касові книги.[15]
Згідно з чинним Порядком ведення касових операцій їх оформ­лення здійснюється на основі єдиних типових документів (при­буткових і видаткових касових ордерів, касових книг тощо), форма яких затверджена колишнім Мінстатом України і які застосовують­ся на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від їхнього відомчого підпорядкування та форм власності.
Приймання готівки касами підприємств здійснюється за прибутковими касови­ми ордерами за підписом головного бухгалтера або особою, ним уповноваженою. Приймання грошей має підтверджуватися квитан­цією з цими самими підписами, а також підписом касира, завіреним печаткою (штампом) касира.
Видавання готівки із кас підприємств здійснюється за видатко­вими касовими ордерами або іншими документами (платіжними ві­домостями, рахунками тощо). Документи на видавання коштів підписуються керівником і головним бухгалтером підприємства або особами, ними уповноваженими.
По закінченні встановлених термінів збереження готівки понад визначений ліміт (три — п’ять днів) для виплати заробітної плати, допомог, компенсацій, стипендій, пенсій, грошей на відрядження, дивідендів (доходу), невиплачені суми депонуються і здаються в ус­танову банку. При цьому на здані кошти складається один загальний видатковий касовий ордер.
На підприємстві ведеться тільки одна касова книга, в якій касир записує всі надходження і видавання готівки. Касова книга має бути пронумерована, прошнурована й опечатана печаткою. Записи в ній здійснюються за кожним прибутковим і видатковим ордером відра­зу ж після одержання або видавання за ним готівки тільки під копір­ку, тобто у двох примірниках, з яких другий слугує звітом для касира.
Наприкінці робочого дня касир підбиває підсумки за надходжен­ням та видаванням грошей та виводить залишки на наступний день. Перші відривні аркуші, що є звітом касира, разом з прибутковими і видатковими ордерами і доданими до них виправдувальними доку­ментами касир передає бухгалтерії під розписку у касовій книзі.
Для здійснення розрахунків готівкою кожне підприємство му­сить мати касу — спеціально обладнане й ізольоване приміщення, яке призначене для приймання, видавання і тимчасового зберігання готівки. Уся готівка на підприємствах зберігається зазвичай у вогне­тривких металевих шафах, а в окремих випадках у комбінованих і звичайних металевих шафах, які після закінчення роботи каси зами­каються ключем і опечатуються сургучною печаткою касира.
Зберігання в касі готівки та інших цінностей, що не належать да­ному підприємству, забороняється. Касир відповідно до чинного за­конодавства про матеріальну відповідальність робітників і служ­бовців несе повну матеріальну відповідальність за схоронність усіх прийнятих ним цінностей і за будь-яку шкоду, заподіяну підприєм­ству як через навмисні дії, так і недбалим або несумлінним став­ленням до своїх обов’язків.
З метою поліпшення схоронності готівки на підприємствах По­рядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні ок­ремим додатком містить рекомендації щодо забезпечення схоронно­сті коштів під час їх зберігання і транспортування.
У терміни, встановлені керівником підприємства, але не рідше одного разу в квартал, на кожному підприємстві здійснюється рап­това ревізія каси з поаркушним перерахунком усіх грошей і переві­ркою інших цінностей, що знаходяться в касі. Відповідальність за дотримання касової дисципліни несуть керівники підприємств, го­ловні бухгалтери, керівники фінансових служб і касири. Передбачена також дійова система контролю за використанням готівки, виданої під звіт працівникам підприємств та організацій.[16]
Видавання готівки під звіт здійснюється з кас підприємств на господарські цілі, відрядження та інші потреби. Невитрачені го­тівкові кошти, видані під звіт, мають бути повернуті в касу під­приємства не пізніше як за 10 робочих днів з дня їх видавання. За гроші, видані під звіт на відрядження, підзвітна особа має відзві­тувати протягом 10 робочих днів з дня повернення з відрядження (з дозволу керівника з поважних причин — протягом 20 робочих днів).
Особи, що отримали гроші під звіт, зобов’язані пред’явити в бухгалтерію підприємства звіт про їх витрачання. Видавання го­тівки під звіт проводиться за умови повного звіту за раніше видані суми. Якщо видана під звіт готівка не витрачена і не повернена до каси підприємства, застосовуються відповідні штрафні санкції.
Дотримання підприємствами й організаціями вимог чинних за­конодавчих і нормативних документів з питань готівкового обігу та Порядку ведення касових операцій забезпечується організацією від­повідного контролю. Так, установи банків не менше як один раз на два роки, а у разі виявлення порушень — частіше, згідно з рішенням свого керівника повинні перевіряти додержання касової дисципліни на всіх підприємствах і в організаціях, які вони обслуговують, неза­лежно від форм власності.
Установи банку мають право також одер­жувати від підприємств та організацій дані про їхні касові обороти за джерелами надходжень і цільовим призначенням витрачання коштів. Крім того, виконання положень указаних документів конт­ролюється також органами державної податкової адміністрації, фі­нансовими органами, державною контрольно-ревізійною службою, органами Міністерства внутрішніх справ.
3.2. Регулювання безготівкового обігу.
Нормативне регулювання безготівкового обігу здійснюється як на підставі вже зазначених у попередньому розділі нормативно-правових актів, так і насамперед, на підставі Інструкції „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затв. постановою Правління Націо­нального банку України від 29 березня 2004 р. за N 377/8976 з наст. змінами.
Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов’язкові для виконання ними.
Слід зазначити, що збільшення застосування безготівкових розрахунків, тобто без участі грошей у формі готівки шляхом переказування грошових коштів із рахунку платника (покупця) в установі банку на рахунок одержувача (продавця), дає змогу:
q    значно зменшити витрати обігу, пов’язані з готівковими роз­рахунками,
q    звести до мінімуму суму грошей, що перебуває в обігу;
q    раціонально використовувати тимчасово вільні кошти на бан­ківських рахунках для надання кредитів суб’єктам господарювання, що потребують цього;
q    істотно прискорити самі розрахунки унаслідок запроваджен­ня найновіших засобів електронного зв’язку;
q    посилити контроль за виконанням договірних зобов’язань як одержувачами грошей, так і платниками.[17]
Отже, особливіст.ю безготівкових розрахунків є те, що учасники безготівкових розрахунків відкривають рахунки в порядку, що встановлюється нормативно-правовими актами Національного банку з питань відкриття та використання рахунків, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо).
Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд. У випадках, передбачених законодавством України, клієнт може здійснювати платежі в інтересах третіх осіб.
 Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 Інструкції „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”.
Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією. Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку на бланках розрахункових документів, види яких передбачені договором банківського рахунку чи іншим договором, у якому обумовлено право банку здійснювати договірне списання коштів, а також у вигляді електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком.
Банк для здійснення розрахункових операцій може формувати електронні розрахункові документи. Порядок оформлення, приймання, оброблення електронних розрахункових документів та здійснення розрахункових операцій з їх застосуванням регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку.
Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках. Для списання коштів з рахунку платника банк платника застосовує платіжні інструменти, які визначені цією главою, згідно з нормативно-правовими актами Національного банку та внутрішніми процедурами банку.
Платіжні вимоги на примусове списання коштів з рахунків платників банки приймають незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконують їх у межах залишку коштів згідно з главою 2 Інструкції. Якщо немає/недостатньо коштів на рахунку платника, то банк не здійснює облік заборгованості платника, несплаченої в строк, та не веде реєстр розрахункових документів, неоплачених у строк у зв’язку з відсутністю коштів на рахунку платника, за винятком здійснення банком таких операцій в межах укладених ним цивільно-правових договорів і в порядку, визначеному цими договорами.
    продолжение
–PAGE_BREAK–