Міністерствоосвіти і науки України
Черкаськийдержавний технологічний університет
Кафедрафінансів
КОНТРОЛЬНАРОБОТА
здисципліни “Гроші та кредит”
Перевірила:
викл.
Виконав:
студент_________________
факультет_______________
група_______курс________
Черкаси,2008
1. Суть грошового ринку. Гроші як об’єкт купівлі-продажу.Структура грошового ринку
Оборот грошей у процесі виробництва,розподілу й обміну суспільного продукту й перерозподілу національного доходуорганічно включає сукупність операцій грошового ринку. Особливо важлива рольгрошового ринку у підтриманні стабільності суспільного відтворення, тому щозабезпечення сталого відтворення потребує оволодіння грошовим ринком, йогосуттю, структурою та механізмом функціонування, вимагає оволодінняособливостями формування попиту і пропозиції грошей та способами їхурівноваження, з’ясування впливу змін у попиті і пропозиції грошей на динамікурівня відсотка та економіку в цілому [1, c.99]. Основна маса грошових коштів намікроекономічному рівні, які потрібні для обслуговування кругооборотівіндивідуальних капіталів, суб’єкти економічних відносин (фірми, сімейнігосподарства, державні структури, фінансові посередники) забезпечують шляхомнакопичення тимчасово вивільнених власних надходжень. їх джерелами стаютьотриманий прибуток, амортизаційні відрахування, обігові кошти і резерви.Водночас потреби у додаткових коштах індивідуальні учасники ділових угодмобілізують на грошовому ринку.
Грошовий ринок — це система грошових відносині банківських та спеціальних фінансово-кредитних інститутів, які забезпечуютьфункціонування сукупності грошових ресурсів країни, їх постійне переміщення,розподіл і перерозподіл під впливом взаємодії законів попиту і пропозиції [2, c.114].
В ринковій економіці грошовий ринок охоплюєсукупності операцій з короткотерміновим і довгостроковим позиковим капіталом.Основним джерелом його утворення стають заощадження домашніх господарств. Якправило, їх акумулюють фінансові посередники і на ринковій основі передають упозику функціонуючим товаровиробникам як інвестиції. Математичний вираз цьогопроцесу (Г — Г) — нібито беззмістовний, але насправді купівля грошей на ринку — не кінцева самоціль. Добуті тут гроші стають допоміжним інструментом, щовикористовується для розширення виробництва й обслуговування товарів. Тобто цеособливий сектор ринку, на якому купують і продають гроші як специфічний товар,формується попит і пропозиція та ціна цього товару з метою перетворення уінвестиції [2, c.115].
Специфіка грошей як абсолютно ліквідногоактиву визначає такі особливості грошового ринку:
по-перше, купівля-продаж грошейвідбувається лише тоді, коли вони є вільні у наявності а одних суб’єктів тастворилися потреби їх витрачання іншими;
по-друге, передача товар – грошівідбувається умовно у формі позички під зобов’язання повернути кошти увстановлений строк або у вигляді купівлі облігацій, акцій, векселів, депозитнихсертифікатів та інших фінансових інструментів;
по-третє, внаслідок купівлі-продажу грошейвласник (продавець грошей) не втрачає права власності на відповідно проданусуму грошей, а добровільно передає право розпорядження нею покупцеві лише назаздалегідь визначених умовах;
по-четверте, у момент продажу продавець неотримує еквівалента, а покупець – відповідного реального права власності. Вінрозпоряджається купленим як ліквідністю тимчасово, тобто не відчужуєеквівалентну суму вартості в товарній формі [2, c.117];
по-п’яте, на грошовому ринку грошіперетворюються у визначальний об’єкт, у їх самоціль. Вони передаютьсявласниками у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на товари. Водночаспокупець прагне отримати їх у використання на таких самих засадах, як і товар.Ось чому куплена вартість рухається лише у грошовій формі, в односторонньомупорядку з поверненням до власника.
Метою цього переміщення стає отриманнядодаткового доходу (Г — Г) у вигляді відсотка як плати за тимчасову відмову відкористування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець, зісвого боку, має намір отримати додатковий дохід внаслідок розширення своєївиробничої й комерційної діяльності.
Купівля грошей на грошовому ринку набуваєформи їх передачі у тимчасове користування під відповідні інструменти.
Рух грошей як об’єкта на грошовому ринкузабезпечують фінансові інструменти. Їх роль аналогічна ролі грошей на товарнихринках. За своїм характером усі інструменти грошового ринку є зобов’язаннями покупцівперед продавцями грошей.
Залежно від виду зобов’язання фінансовіінструменти можна поділити на боргові — зобов’язання, за якими покупецьзобов’язується повернути суму і сплатити по ній дохід, і неборгові —зобов’язання з надання права участі з управлінні діяльністю покупця грошей та вйого доходах (акції, деривативні інструменти) [2, c.119].
Інструменти грошового ринку, обслуговуючипереміщення грошей, самі набувають певної вартості і стають об’єктом купівлі-продажу.У зв’язку з цим, однією з форм існування грошового ринку є ринок фінансовихінструментів. Усі види інструментів грошового ринку можна виділити у такігрупи: позичкові угоди, на підставі яких здійснюються відносини банків зклієнтами щодо формування кредитних ресурсів; цінні папери, за допомогою якихреалізуються прямі відносини між продавцями і покупцями грошей; валютніцінності—за допомогою яких приводяться в односторонній рух національні гроші затією ж схемою, що і з допомогою цінних паперів.
Суб’єктами грошового ринку є юридичні тафізичні особи: сімейні господарства, фірми і структури державного управління,фінансові посередники.
Місце і роль грошового ринку у формуванніта реалізації попиту і пропозиції та ціни грошових ресурсів, наявністьчисельних функціональних інститутів і особливості їх взаємодії потребуютьзастосування різних інструментів і методів управління грошовими потоками.Вивчення цих та інших факторів, що визначають специфіку надходжень і витрачаннякоштів у процесі діяльності учасників господарського життя дозволяє категорію«грошовий ринок» оцінювати як складну систему організаційних іправових відносин, що взаємодіє з усією сукупністю ринкових відносин, маєвідповідні форми прояву і організаційні форми [2, c.120]. У зв’язку з цимрозрізняють три аспекти класифікації (Рис. 1).Види структуризації Види ринків За економічним призначенням ресурсів
Ринок грошей
Ринок капіталів За інституційними ознаками
Ринок банківських кредитів
Ринок продуктів інших фінансових інституцій
Фондовий ринок За видом фінансових інструментів
Ринок позичкових зобов’язань
Валютний ринок
Ринок цінних паперів
Рис. 1. Схема системної структуризаціїгрошового ринку
По-перше, у залежності від призначення йрівня ліквідності фінансових активів розрізняють два основних сегментигрошового ринку: ринок грошей і ринок капіталів. З цих позицій структуругрошового ринку можна відобразити на рис. 2.
У сегменті ринку грошей, який ще називаютьмонетарним ринком, продаються і купуються грошові кошти у виглядікороткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій з метоюобслуговування руху обігових коштів підприємств, банків, громадськихорганізацій, населення і держави. Об’єктом купівлі-продажу стають тимчасововільні кошти і валюти, а суб’єктами ринку грошей виступають фінансово-кредитніінститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти юридичних осіб,громадян, держави [2, c.122].
/>
Рис. 2. Структура грошового ринку
У свою чергу структура ринку грошейскладається з валютного ринку та ринку короткострокових банківських кредитів,що мають розвинену мережу спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів,діяльність яких забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші якспецифічний товар. Але гроші як звичайні товари на товарному ринку непродаються і не купуються. Вони обмінюються на інші ліквідні активи заальтернативною вартістю, яка вимірюється нормою позикового відсотка, яка і єціною «товар — гроші» як капіталу. Тому ринок грошей діє як складова частина івідповідний сегмент фінансового ринку, на якому реалізуються короткостроковідепозитно-позикові операції.
При цьому валютний ринок охоплює операціїкупівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів, якіобслуговують широке коло зовнішньоекономічних операцій, страхування валютнихризиків, диверсифікацію валютних резервів, переміщення валютної ліквідностітощо. За своїм режимом функціонування валютні ринки поділяються на вільні,тобто діють без валютних обмежень, і обмежені, якщо валютні операціїдозволяються уповноваженими органами або здійснюються за офіційно встановленимвалютним курсом.
Ринок позикового капіталу охоплює відносиниакумулювання й купівлі-продажу середньострокових і довготермінових кредитів іфінансових активів строком використання понад один рік, які обмінюються заальтернативною вартістю, що вимірюється нормою позикового відсотку.Структурними сегментами ринку позикових капіталів діють ринок короткостроковихфінансових активів, ринок цінних паперів і ринок середньо- та довготерміновихбанківських кредитів. Об’єктом оперування на ринку виступають не самі гроші, аправо на тимчасове їх використання на умовах зворотності, строковості та платностіпозик. При цьому ринок цінних паперів охоплює як кредитно-боргові відносини(облігації, векселі тощо), так і відносини співволодіння (акції), що можутьпродаватися, купуватися і погашатись.
Отже, в ринковій економіці грошовий ринокза ознакою ліквідності та призначенням фінансових активів, які на ньомуобертаються, охоплює мережу спеціальних інститутів, що забезпечують взаємодіюпопиту й пропозиції на гроші як специфічний товар [2, c.124].
Якщо розглядати грошовий ринок з позиційзастосування на ньому інструментів і методів управління грошовими потоками, тойого можна класифікувати як два взаємопов’язаних і таких, що доповнюють одинодного і водночас відособлених два ринки: ринок позичкових капіталів і ринокцінних паперів.
Ринок позичкових капіталів охоплюєспецифічну сферу товарних відносин, де реалізуються відносини акумулюваннягрошових коштів фізичних і юридичних осіб та надання позичок на принципахкредиту з метою забезпечення потреб суспільного відтворення. На цьому ринкузадіяні кредитно-фінансові установи і фондові біржі, за допомогою якихреалізується рух позичкового капіталу для забезпечення нормального кругообігукапіталу.
Функціонування ринку цінних паперів складаєчастину ринку позичкових капіталів. Як частина грошового ринку він охоплює як кредитнівідносини, так і відносини співволодіння. Через банки, спеціальні кредитніустанови і фондову біржу акумулюються грошові нагромадження суб’єктівгосподарського />/>життя, а даліспрямовуються у виробничі та невиробничі інвестиції. При цьому взаємодія ринківпозичкових коштів і цінних паперів надійно забезпечує реалізацію прававласності на використовувані грошові кошти і формує фінансові джерелаекономічного зростання, їх концентрацію і централізацію, розподіл іперерозподіл трудових і матеріальних ресурсів між галузями економіки, сприяєструктурній перебудові суспільного виробництва [2, c.127].
У системній структуризації типів грошовогоринку важливе місце посідають функціональні ознаки. На їх підставі грошовийринок складається з двох секторів: міжбанківського ринку й відкритого ринку.Міжбанківський ринок діє як складова частина ринку позичкових капіталів. Наньому тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються ірозміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів.Найпоширенішими строковими депозитами на міжбанківському ринку є строковідепозити на 1, 3, 6 місяців. Максимальний термін — 1,2 роки (інколи до 5років). Встановлювані при цьому відсоткові ставки враховують витратибанка-кредитора, ймовірність кредитного ризику, співвідношення попиту іпропозиції. Вони також стають базовими у визначенні відсоткових ставок дляінших більш тривалих кредитів на національних і міжнародних ринках позичковихкапіталів. Для комерційних банків міжбанківський ринок є основною формоюбалансування платіжного обороту і підтримання поточної ліквідності, управлінняставками відсотка й банківськими ризиками та джерелом отримання додатковихдоходів [2, c.129].
Відкритий ринок забезпечує купівлю-продажцінних паперів (короткострокових зобов’язань держави) центральними банками.Центральні банки використовують операції на відкритому ринку як найгнучкішийінструмент грошово-кредитної політики. Продаючи частину свого портфеля ціннихпаперів комерційним банкам, або посередникам, а через них і населенню, фірмамта компаніям, центральні банки зменшують обсяг своїх вільних резервів ікредитний потенціал, і, навпаки, якщо вони купують у комерційних банків,населення і фірм цінні папери, то тим самим збільшують їх вільні резерви ікредитний потенціал. Внаслідок цього грошова маса в обігу зростає. Провіднимиінструментами відкритого ринку грошей є скарбницькі і комерційні векселі,облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо. Їхкупівля-продаж слугує збалансуванню попиту і пропозиції грошей та формуваннюринкової ставки відсотка як ціни грошей.
Взаємозв’язки між трьома групамиекономічних суб’єктів (тими, що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші;фінансовими посередниками), що реалізуються через потоки грошей та інструментифінансового ринку можна представити у вигляді інституційної моделі грошовогоринку. За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:
сектор прямого фінансування;
сектор опосередкованого фінансування.
Пряме фінансування – переміщення грошей поканалах ринку безпосередньо від їх власника до того, хто їх потребує дляреального використання. Працюючі тут брокери та дилери фондового ринкувиконують технічну роль посередннків. Сектор прямого фінансування функціонує наоснові двох грошових потоків: капітального фінансування і грошових запозичень.За допомогою акцій покупці грошей назавжди залучають кошти інвесторів у свійоборот. А каналом запозичень залучаються грошові кошти на визначений періодчасу. Покупці грошей для цього використовують облігації та інші подібні борговіпапери.
Загалом, сектор прямого фінансуваннявідіграє важливу роль. Для суб’єктів економічного життя, що стаютьпозичальниками, грошові кошти цього сектору розширюють можливості виборунайвигідніших запозичень і знижуються ціни за користування позиками. Продавцямгрошей надається можливість вибору найнадійнішого позичальника, дозволяєуникати ризиків, а загострення конкуренції на ринку запозичень, в тому числіміж фінансовими посередниками, примушує їх знижувати ціну і розширюватиасортимент послуг.
У цьому секторі виділяють два канали рухугрошей:
канал капітального фінансування (акціонерного),по якому покупці назавжди залучають кошти у свій оборот;
канал запозичень, по якому покупцітимчасово залучають гроші в свій оборот в обмін на облігації та інші цінніпапери. Суб’єктами цього ринку можуть бути і банки — як продавці і покупцісвоїх цінних паперів та як звичайні посередиики-брокери.
Опосередковане фінансування — це рух коштіввід власника до їх споживача по каналах ринку через фінансових посередників.Сектор опосередкованого фінансування суттєво доповнює пряме фінансування,створює спеціальний механізм реалізації тих зв’язків між кредиторами іпозичальниками, які не можуть бути реалізовані через канали прямого фінансування.Зокрема, перевагами сектора опосередкованого фінансування є реалізаціязв’язків, що потребують значних витрат грошей, відповідного часу для вивченняконтрагентів, професійної оцінки ризиків тощо.
Фінансові посередники – це особливі фірми,які акумулюють кошти на грошовому ринку і продають їх кінцевим покупцям відсвого імені. Вони можуть створювати власні зобов’язання й вимоги, яківиступають самостійними інструментами грошового ринку, і зумовлюють появу новихгрошових потоків. Свою діяльність посередники здійснюють заради одержанняприбутку, що робить фінансове посередництво важливою сферою бізнесу. Дофінансових посередників відносяться банки та небанківські фінансово-кредитніустанови: страхові компанії, інвестиційні, фінансові та трастові компанії, пенсійніфонди, кредитні товариства тощо. Банки відіграють ключову роль у секторіопосередкованого фінансування.
2. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні
Валютна система – це договірно-правоваформа організації валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країнсвіту. Розрізняють три форми валютних систем: національна, світова ірегіональна (міжнаціональна). Як правило, їх межі збігаються з певнимекономічним простором і валютними ринками, що забезпечує двосторонню внутрішнюєдність валютної системи і валютного ринку [2, c.201].
Світова валютна система — це спільнорозроблена державами світу й закріплена міжнародними угодами форма реалізаціївалютних відносин, що включає в себе сукупність способів, інструментів іміждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємнийплатіжно-розрахунковий обіг у межах світового господарства [2, c.206]. Вонасклалася внаслідок розвитку інтеграції національних економік у світовегосподарство та світових валютних відносин, нині регулюється статутом МВФ, а їїпринципи функціонування та організаційні засади визначено Ямайською угодоюкраїн — членів МВФ у січні 1976 р.
Складовими елементами світової валютноїсистеми є:
Форми міжнародних засобів платежу. Першиміз них було золото, з часом у міжнародних розрахунках задіяні були векселі,банкноти, чеки, депозити тощо. У 70-ті роки з’явилися спеціальні міжнародні ірегіональні платіжні засоби під загальною назвою міжнародної ліквідності. Доних належать золото, вільно конвертовані валютні запаси держав і міжнароднігроші.
Уніфікований режим валютних паритетів ікурсів.
Режим валютних ринків. Започаткував йогоринок золота. Золото вільно продавалося і вивозилося з країн на основіміжнародно закріпленої офіційної ціни. Наприклад, офіційна ціна золота 1 ун. (31,1035 г золота) у 1837-1934 рр. становила 20,67 дол., у 1934-1968 рр. — 35 дол., у 1968-1971 рр. — 42,22 дол. Після останньої дати офіційна ціна золота ліквідована, а ринокзолота перетворився у різновид звичайного товарного ринку, що функціонує наоснові взаємодії законів попиту і пропозиції.
Міжнародні валютно-фінансові організації.Найважливішими з них нині є Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банкреконструкції та розвитку (МБРР). Членом МВФ Україна стала у 1992 р. РішеннямРади керуючих від 22 січня 1999 р. сумарний капітал МВФ зріс до 210,9 млрд. SDR(СПЗ), а квота України — з 997,3 млн. до 1372,0 млн. СПЗ, що помітно розширюєобсяги наших можливих запозичень.
Фінансові ресурси МВФ використовуються длясприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютному співробітництву шляхомвстановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням,багатосторонньої системи платежів, усунення валютних обмежень, наданнякраїнам-членам коштів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів[2, c.208]. Кредити МВФ поділяються на два види:
1) кредити в межах резервної позиціїкраїни. Надаються строком до 3-5 років у формі позички іноземної валюти в обмінна національну. Погашення позички здійснюється оберненими операціями-викупомнаціональної валюти на вільно конвертовану. При цьому в межах 25% квоти країнаотримує позики без обмежень, а також на суму кредитів у іноземній валюті, щонадані МВФ раніше. Загалом, цей кредит не повинен перевищувати 200% квоти;
2) кредити, що надаються понад резервнупозицію. Такі позички надаються країні-членові МВФ після попереднього вивченняїї валютно-економічного становища і виконання усіх вимог МВФ щодо реалізаціїстабілізаційних заходів. І хоч стабілізаційні програми МВФ часто обтяжливі,передбачають обмеження внутрішнього кредитування бюджетних видатків ізаробітної плати, здатні знижувати темпи економічного зростання та викликати наперших порах інші негативні явища, але їх отримання сприяє залученню крупнихкредитів приватних банків, а отже, стимулює економічний розвитоккраїни-позичальника. Міжнародний банк реконструкції та розвитку як провіднийструктурний елемент світового банку є спеціалізованим закладом ООН іміждержавним інвестиційним інститутом, що здійснює операції кредитування длясприяння розвитку економіки країн-членів МВФ, гарантування приватнихінвестицій, надання допомоги у здійсненні приватизації, зміни форм власності тавпровадження антимонопольних заходів тощо. Сприяння в економічному розвиткуздійснюється шляхом надання довгострокових позик і кредитів та гарантуванняприватних інвестицій. Кредити для розширення промислового потенціалу надаютьсяпереважно на 20 років під гарантію уряду. Статутний капітал МБРР формуєтьсяшляхом підписки держав-членів на його акції [2, c.209].
Іншими спорідненими організаціями, щовходять до складу групи Світового банку, є: Міжнародна асоціація розвитку(МАР), Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантуванняінвестицій (БАГІ), а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційнихконфліктів. Наприклад, МАР створена для надання пільгових кредитів країнам, щорозвиваються, строком до 50 років з оплатою 0,75% річних. Міжнародна фінансовакорпорація свою діяльність спрямовує на стимулювання вкладів приватного капіталуу промисловість країн, що розвиваються. Кредити міжнародна фінансова корпораціянадає насамперед високорентабельним приватним підприємствам, строком на 15років в розмірі 20% вартості проекту і без гарантій уряду [2, c.210].
Багатостороння агенція гарантуванняінвестицій (БАГІ) страхує капіталовкладення від політичних ризиків (на випадоквійни, експропріації, розриву контракту). Міжнародний центр урегулюванняінвестиційних конфліктів (МЦУІК) засновано для сприяння припливу міжнароднихінвестицій шляхом створення умов для припинення і урегулювання спорів міжурядами та іноземними інвесторами.
Важливою фінансово-кредитною установою, якане входить до складу групи Світовий банк, є Банк міжнародних розрахунків уБазелі, що охоплює членство центральних банків 30 країн-членів ОЕСР та іншихміжнародних організацій. Він здійснює розрахунки між країнами Європейськоївалютної системи, виконує депозитно-позикові, валютні, фондові та інші операціїта регулює міжнародні валютно-кредитні відносини [2, c.211].
Взаємовідносини України з міжнароднимифінансово-кредитними установами охоплюють проекти, що покликані сприятиекономічному розвитку і залученню ресурсів іноземних інвесторів длястабілізації виробництва і його структурної перебудови. При цьому МВФ більшеспівпрацює з Україною в реалізації короткострокових програм фінансовоїстабілізації, а Світовий банк зосереджується переважно на середньо тадовгострокових проектах структурних і галузевих перетворень. Зокрема, відносиниУкраїни з МВФ охоплюють три типи програм:
1) програма системної трансформаціїекономіки (Sistemic Transformation Fasility – STF), що закладає основи розвиткуспівробітництва;
2) програма короткострокового фінансування,яку називають «стенд-бай» (Stand-by). Вона розрахована на 1-13 місяців і спрямованана здійснення першочергових заходів, макроекономічної стабілізації;
3) програма розширеного фінансування(Extanded Fund Faculty – EFF), що розрахована на три роки і спрямована назакріплення досягнень початкової стабілізації та здійснення структурної перебудовигалузей економіки.
У своєму розвитку світова валютна системапройшла етапи золотомонетного стандарту, золотозливкового і золотодевізногостандарту, золотодоларового стандарту або Бреттонвудська система і нині діє якЯмайська валютна система.
/>
Рис. 3. Світова валютна система
Національна валютна система — цедержавно-правова форма організації валютних відносин країни, яка регламентовананаціональним законодавством і становить частину грошово-кредитної системидержави, що обслуговує переважно зовнішньоекономічний оборот товарів, послуг ікапіталів [2, c.201]. Загальну схему структури і призначення національноївалютної системи можна відобразити схемою (Рис. 4.).
Основними системоутворюючими елементаминаціональної валютної системи є. Національна валюта — грошова одиниця країни,склад її купюр та характер емісії. В Україні національною валютою з 1996 р.стала гривня [1, c.306].
Ступінь конвертованості національноївалюти. Розрізняють вільно конвертовані валюти, частково конвертовані інеконвертовані валюти. Українська гривня належить до числа частковоконвертованих валют. Ратифікацією угоди про приєднання України до статті VIIIстатуту МВФ Верховна Рада узаконила вільну конвертованість гривні в іноземнівалюти в операціях за поточними платежами.
/>
Рис. 4. Національна валютна система
Режим курсу національної валюти.Законодавче право визначати режим валютного курсу гривні покладено на НБУ таКабінет Міністрів України. За роки незалежності режим валютного курсу поступовозмінювався від жорстко зафіксованого показника до регульованого коливання вмежах валютного коридору і, нарешті, до нинішнього вільного плавання з 2000 р.під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.
Режим використання іноземної валюти нанаціональній території в загальноекономічному обороті. Цей режим, як правило,стосується запровадження певних обмежень і заборони окремих видів платежів.Заборона на використання чужоземної валюти у внутрішніх платежах в Українізведена лише у 1995 р. [1, c.307]Водночас за деякими платежами її використаннядозволене ще й зараз, в тому числі надання інвалютних позичок комерційнимбанкам, оплата послуг міжнародних авіакомпаній, митниці та іншихзовнішньоекономічних розрахунків [2, c.202].
Режим формування та використання державнихзолотовалютних резервів. Він встановлюється для забезпечення стабільностінаціональних грошей і може проявлятися у двох аспектах:
а) як форма жорсткої прив’язки вартостінаціональної валюти до певної іноземної валюти чи кошика валют. Тоді іноземнавалюта на 100% стає забезпеченням наявної в обороті маси національних грошей.Емісія національних грошей за такого режиму здійснюється тільки шляхом купівліцієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення — через її продаж. Курснаціональної валюти коливається разом із курсом базової іноземної валюти, ацентральний банк країни втрачає певні свої функції як органу національноїмонетарної політики. Не випадково такий режим у світовий практиці відомий підназвою валютного бюро, органом якого стає центральний банк;
б) форма використання валютних запасів дляпідтримки рівноваги на національному валютному ринку і стабільності зовнішньоїі внутрішньої вартості грошей. За такого режиму центральний банк країнизберігає функцію незалежного органу проведення національної монетарної політикита інші свої функції. Наприклад, Україна ввела таку форму використання валютнихрезервів, що дозволило їй у 2001 р. розпочати процес переходу до ревальваціївідносно чужоземних валют, а у 2002 р. зберегти стабільність вартості гривні.Оптимальними для безпеки країни пропорціями співвідношення між складовимичастинами валютних резервів мають бути валютні резерви у формі: доларів — 4частини, євро — 2, золото — 1 частина. Найменша питома вага золота у валютнихрезервах пояснюється його найнижчою дохідністю, що досягає лише 1,75% річних.Водночас ці пропорції ще не досягнуто. За зовнішні борги Україна розраховуєтьсятакими валютними засобами: доларом — 80%, євро — 5%, інші валюти — 15%. Тобтодолар в міжнародних платежах ще тривалий період часу залишиться головнимвалютним резервом.
6. Режим валютних обмежень, які вводятьсячи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні.Наприклад, якщо економіка розбалансована, а національні гроші нестабільні, то вкраїні доцільно вводити певні заборони, обмеження, лімітування тощо. Зокрема, вУкраїні загострення економічної і фінансової кризи 90-х років супроводжувалосяобмеженням на відкриття рахунків у іноземних банках для юридичних осіб ізабороною переказування інвалюти на них: експортери зобов’язані були повністючи частково продавати свою валютну виручку на валютній біржі [1, c.309]. Діялиінші обмеження, але як тільки ситуація покращується, обмеження слабшають або йзовсім скасовуються. Зокрема, розвинені країни організації ОЕСР взагаліскасували валютні обмеження і встановили вільне «плавання» курсів своїхнаціональних валют [2, c.203].
7. Регламентація внутрішнього валютногоринку і ринку коштовних металів. Скажімо, нормативно-законодавчими актамиУкраїни визначається:
а) порядок функціонування біржового і позабіржового(міжбанківського) валютного ринку;
б) НБУ здійснює ліцензування діяльності комерційнихбанків на право ведення валютних операцій, видає дозволи резидентам — юридичнимособам на відкриття рахунків у іноземних банках, контролює надходження виручкиекспортерів у країну та визначає порядок її продажу на міжбанківськомувалютному ринку;
в) в 1998 р. в Україні не дозволялисяоперації з коштовними металами на ринку, регламентувався режим поточних істрокових вкладів у чужоземній валюті. Але оздоровлення економіки і фінансів,перехід до економічного зростання створюють достатні умови і в Україні дляусунення більшості обмежень і формування ліберального валютного ринку [1,c.310].
8. Регламентація міжнародних розрахунків іміжнародних кредитних відносин. Усі параметри визначаються, нормативними актамиУкраїни. Вони чітко визначають:
а)порядок, строки відкриття в банкахУкраїни кореспондентських рахунків іноземних банків і навпаки;
б)порядок платежів за окремими видамикомерційних угод та форм розрахунків;
в)порядок переказування іноземної валюти закордон фізичними особами.
Визначення національних органів, на якіпокладено обов’язки розробки і реалізації валютної політики. Українськимзаконодавством де числа таких органів віднесено: Кабінет Міністрів України,який за участі Адміністрації Президента, Верховної Ради і НБУ визначає цілі тазавдання валютної політики; Національний банк України здійснює валютнерегулювання, має право частину цих функцій за допомогою ліцензій делегуватиуповноваженим комерційним банкам; Державна податкова адміністрація здійснюєконтроль за дотриманням правил валютних операцій на території Українирезидентами і нерезидентами; Державний митний комітет контролює дотриманняправил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державнийкордон; Міністерство зв’язку та його органи контролюють дотримання правилпоштових переказів та пересипання валютних цінностей через державний кордон.Загалом, ці органи творять інфраструктуру валютної системи, центром якої є НБУ- орган регулювання й координації грошово-кредитної діяльності усіх учасниківгосподарського життя [2, c.205].
Регіональна валютна система – цедоговірно-правова форма організації валютних відносин між певною групою країн. Їїструктурними елементами стають: формування регіональної міжнародноїрозрахункової одиниці, визначення спеціального режиму регулювання валютнихкурсів, утворення спільних валютних фондів, розвиток регіональнихвалютно-розрахункових установ [2, c.212]. Діяльність регіональних валютнихсистем зосереджується навколо вирішення двох проблем:
регіональної інтеграції;
зменшення амплітуд коливання курсівнаціональних валют та їх взаємного погодження.
Найдосконалішою формулою регіональнихвалютних систем стала Європейська валютна система, яка переросла в Європейськийвалютний союз. Він:
створив Європейський центральний банк;
у безготівковий оборот вже ввів єдинувалюту євро, яка з 01.01.2002 р. замінила 11 національних валют і в готівковомуобороті;
забезпечив реальне наближення показниківекономічного розвитку країн-учасників (за рівнем інфляції, державного дефіциту,процентних ставок, коливання курсів національних валют).
Впровадження євро означає початокпоглиблення міжнародного співробітництва на основі єдиної міжнародної грошовоїодиниці і єдиного економічного простору, на якому економічне зростання кожногоз учасників підтримуватиметься потужністю спільного валютного союзу [2, c.213].Введення євро у безготівковий обіг одночасно означало і запровадження постійнихкурсових коефіцієнтів національних валют країн-учасників відносно спільноївалюти.
Запровадження постійних курсівперерахування національних валют учасників монетарного союзу означало не тількилібералізацію умов руху капіталу, товарів і робочої сили міжкраїнами-учасницями, а й тісніше співробітництво центральних банків регіону узабезпеченні подальшого зближення темпів економічного зростання. Вже на той часце було свідченням того, що національні валюти перестали бути самостійними іфактично дублюють єдину європейську валюту. А створення Європейськогомонетарного інституту у Франкфурті-на-Майні та Європейського центрального банкуозначають, що формування Європейського валютного союзу завершено і розпочатореалізацію єдиної монетарної політики учасників об’єднаної Європи з метоюпіднесення ефективності суспільного виробництва і добробуту країн-учасниць.
Решта країн ЄС, вдосконалюючи свої валютнівідносини, ще працюють над проблемами входження до монетарного союзу.Критеріями вступу кожного претендента визначено такі складові елементинаціональної грошово-кредитної політики: низький рівень інфляції і відсотків задовготерміновими кредитами, стабільні обмінні курси, низький рівень дефіцитубюджету та обмежений рівень державного боргу. Остаточно ще не визначилися іззапровадженням Європейської колективної валюти на своїй території лише Данія,Греція, Швеція і Великобританія [2, c.213].
Головними показниками монетарної політики вЄвропейському співтоваристві стають такі переваги як:
цінова стабільність і сприяння економічнійполітиці ЄС. Наприклад, рівень гармонізації індексу споживчих цін маєзабезпечуватися нижче 2% річних;
річна процентна зміна грошової маси (Мз)повинна коливатися у межах 4,5%;
обов’язкове резервування національнихзалучених депозитів терміном до двох років у ЄЦБ встановлено на рівні 2%;
основна процентна ставка рефінансуваннявизначена на рівні 4,5%. Далі її було знижено до 3%, ще пізніше — 2,5%.
3.Задача 1. Відомо, що обсяг валового національного продукту склав 61,2N млрд. гр. од., грошовамаса – 114,3L млрд. гр. од.Потрібно визначити швидкість обороту грошей
Розв’язання:
Швидкість обороту грошей визначається заформулою
/>=/>;
N=14; L=4. Отже, /> (раз)
4.Задача 2. Молода сім’я отримала в банку позику набудівництво житла у розмірі 34,5Nмлн. грн. строком на (L+10) рокипід просту відсоткову ставку (L+11)%річних. Визначити суму кредиту і відсотки.
Сума кредиту під прості відсоткивизначається за формулою:
S=P(1+i*n)
де, S – кінцева сума кредиту;
P – початкова сума взятого кредиту;
i – відсотки;
n – роки.
N – номер у списку – 14
L – номер варіанту – 4
Отже суму кредиту буде становити:
34,5N(1+(L+11)*(L+10))=483(1+0,15*14)=1497,3
Сума відсотків становитиме1497,3-483=1014,3 млн. грн.
Список використаної літератури
1. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Ільїна С.Б.,Шило В.П., Кисла В.І., Шрамкова Н.І. – К.: «ВД «Професіонал», 2007. – 368 с.
2. Гроші та кредит А. Демківський — Дакор, 2003 ВИРАР