Гуцульська вишивка інтер’єрного призначення.
Дипломна кваліфікаційна робота здекоративно-прикладного мистецтва студентки 4-01 курсу Тетяни Костюк
Міністерство освіти України
Коломийський педагогічний коледж Прикарпатськогоуніверситету ім.Василя Стефаника
Коломия — 2000
Вступ
Українське народне мистецтво і професійне декоративно-прикладнемистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У йогопредновічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаментумістяться символи втаємниченої, чарівної природи, складні перипетії історії,особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.
Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво є важливою складовоючастиною системи художньої освіти.
Народне декоративне мистецтво України розвивалось у двох основнихформах — домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли, пов’язані з ринком. Природні багатства України, вигіднегеографічне і торговельне положення сприяли розвиткові домашніх ремесел таорганізованих художніх промислів. Як уже зазначалося, перехід від мануфактур дофабрик, промислового виробництва у ХІХ ст. негативно позначився на подальшомурозвиткові художніх промислів, основа яких — традиційна художня рукотворність.
У художньому прогресі людства проходить два зустрічних процеси.Перший іде від первісного синкретизму. Шлях розвитку мистецтва — це постійнихпроцес відокремлення, виділення його видів. Він відбувається безперервно, нарізних етапах історії людського суспільства.
Виникнувши внаслідок трудової діяльності, мистецтво, нерозривнопов’язане з життям народу, було тількинародним. Демократизм народного мистецтва як особливого засобу пізнання,відображення та творення дійсності, виховання й грунтування людей мав важливезанчення для майбутнього розвитку художньої культури.
Вид мистецтва — це певна його галузь, що характеризується тим, якісторони життя: як вона пізнає, відображає.
Народ у своїй художній творчості відображає історичну практикупізнання та освоєння навколишньої діяльності, суспільний лад і побут. Ународній творчості виявлений складний світ людських почуттів і переживань,відбиті палка любов до рідної землі, духовні запити, прагнення та мрії людини вкраще майбутнє.
Високого художнього рівня досягли художні ремесла у східних слов’ян (метал, кераміка, різьблення на дереві тощо). Їхнюоригінальну, високохудожню творчість засвідчують збережені пам’ятки, літописнідані та описи іноземців, які за рівнем художнього ремесла ставили Давню Русь надруге місце після Візантії.
У Київській Русі переважали домашні ремесла, пов’язані із сільським господарством, вони відігравали рольдопоміжного заняття. Селяни самі виготовляли різні вироби, полотна, сукна,взуття тощо для власних потреб.
Розглядаючи сучасне декоративно-прикладне мистецтво, ми оцінюємо ійого місце у людській діяльності, житті. Декоративно-прикладне мистецтвобезпосередньо входить у сферу матеріальної і духовної культури народу. У цьомуплані становлять інтерес думки дослідників про аспекти умовного розмежуванняматеріальної і духовної культури, спеціальне виділення художньої культури натій основі, що в останній відбувається процес злиття матеріальної, реальної формиі духовного змісту. Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивка і т.ін. єрезультатом як духовної, так і практичної діяльності людей.
Світ людини включає в себе численні види художньої практики. Цеплетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види — кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння — виникли на зорі людськоїцивілізації, інші — молоді: мереживо, гобелен, вироби із бісеру, витинання зпаперу. Їм заледве налічується кілька століть. Правда, до середини ХІХ ст. нінародне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузімистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Ще й досі слово«ремісник» за звичкою має негативний, зневажливий відтінок напротивагу творчомму підходу до праці.
Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачуєтьсяновими аспектами, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає йогохудожньо-культурна цінність.
Українське народне декоративне мистецтво — унікальне явищенаціональної культури. Воно завжди правдиво показувало світові життя нації, їїдуховне багатство, рівень культури, творчі сили і здібності, енергію,виступало, як феномен незнищенності. Вивчання народного декоративного мистецтвазакономірно входить в коло проблем національної культури.
У житті українського народу — праці, побуту, моралі, психології таін. — народне декоративне мистецтво виступає як унікальне явище, яке засвідчуєневмирущі, життєствердні сили.
Народне декоративне мистецтво — це багатий, справедливийгармонійний світ, що доніс до нас національні риси орнаментальної, графічної,живописної, пластичної композиційної культури. У ній відбиті віковічнінадбання, художній геній української нації.
Розділ І.
1.1. Історія розвитку.
У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива,винятково важлива її частина — вишивка.
Вишивка — це духовний символ українського народу, рідного краю,батьківської оселі, тепла материнськиї рук.
“І в дорогу далеку ти мене
на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя,
на долю дала”.
Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишказасвідчують, що на манівцях життя нашою супутницею є вишивка. Хрестик чи гладь,мереження чи вирізування на лляних, конопляних, бавовняних тканинах споконвікумилують око, радують душу, дають думу, дають працю рукам і думці.
Вишивка — поширений вид декоративного й ужиткового мистецтва. Вякому узори та зображення виконуються вручну, або способом на різних тканинах,шкірі, та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками,а також бісером, коштовними камінцями тощо.
Перші згадки про вишивку зустрічаються у давньогрецьких істориків,мабуть, ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці красуприроди, свої почуття, любов до рідної землі. Однією із причин цього є те, щотканини недовговічні, і наука позбавлена можливості точно визначити часвиникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогадки іприпущення дослідників.
Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і нотаткимандрівників минулого дають змогу вважати, що початок мистецтва вишивання натериторії, яку займає сучасна Україна, сягає у глибину віків. Його розвитоктриває з незапам’ятних часів і до наших днів. Вінніколи не переривався, оскільки вічною є духовність народу, його творчість,прагнення до найвищих вершин прекрасного.
Вишивка — класичний вид українського народного мистецтва, щорозкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершину його мистецькогохисту.
Дововижне багатство художньо-емоційних рішень української народноївишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах — якприкраса тканин одягового, побутового, інтер’єрнообрядового призначення.
Вишивка — це орнаментальна скарбниця колективного генія. В нійвтілено чудеса народної вигадки, фантазії — геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.
Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційноїспадщини минулого і досягнення художньої культури українського народу. Їїрозвиток проходив у єдиному русі сучасного народного мистецтва,підпорядковуючись його загальним основам.
Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскравовиділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіхетнографічних зонах України: Середнього Подніпров’я, Слобожанщини, Полісся, Поділля,Карпат з Прикарпаттям і Закарпатттям і Півдня України. У кожному із них — своїтрадиції, своя система і творчі методи. До того ж і в межах етнографічних зон,крім основних центрів, виділяються локальні осередки.
Через тисячоліття тягнуться зв’язкиорнаментальних схем, які постійно видозмінювались, збагачувались, залежно відконкретних соціально-історичних умов. Дослідники неодноразово підкреслювали, щосаме орнамент української вишивки найповніше проніс крізь віки тотожність зорнаментом попередніх епох, передусім з античним геометричним.
Збереглися важливі історичні відомості про місця виготовленнядавніх вишивок, людей, котрі нею займалися. Так, в ХІ ст. було організованошколу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Київ був центромвишивального мистецтва. Тут існували майстерні при монастирських школах.
Пам’ятки вишивок Х-ХІІІ ст. засвідчують високий рівеньорнаментальних композицій вишивок з антропоморфними, зооморфними і рослиннимигеометричними мотивами.
Уже в цей період два напрями вишивання — орнаментальний і сюжетний- перебували в органічній єдності, надаючи тканинам сюжетно-художньоївиразості. Про поєднання сюжетних й орнаментальних зображень як типове явищевишивального мистецтва свідчать пам’ятки іпізнішого часу.
Вишивки ХVІІ- ХVІІІ ст. виконані переважно на домотканихполотнах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах вітчизняного тазарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі місцевої виправки, з яких шилирізні компоненти одягу, вироби інтер’єрного побутового та обрядовогопризначення. Орнаментально-декоративне вишивання набуло великого поширення нетільки на речах світського, а й церковного вжитку. Його посилений розвиток буввикликаний загальною схильністю до підвищеної декоративності та розкошісередніх і заможніх кіл населення.
Різновидність, високий художній рівень орнаментального мистецтваполіської вишивки глибше розкривається при аналізі її локальних типів.Виділяються вишивки західних районів волині, півночі рівненської, житомирськоїі Київської областей, Чернігівщини і Сумщини. У кожному із цих регіонівспостерігаються локальні групи, підгрупи орнаментів. Зокрема, становить інтересвишивка в північно-західного ареалу з дрібними мотивами переважносиньо-червоного колориту. Вишивка північних районів Волині подібна на вишивки,поширені на півночі Рівненщини, Житомирщини. Однак на Житомирщині композиціявізерунків більш монументального звучання, збагачена різними варіантамитрактування мотивів — «звізд», «рож». Такі широкі вишитісмуги розміщуються на традиційно визначних частинах одягу, рушниках,скатертинах.
У центральних районах Полісся (Житомирщина, Київщина) поширенінайбільш типові, давні принципи орнаментально-композиційного вирішення вишивок,серед яких переважала техніка занизування. Червоними нитками вишивали основнівізерунки, а чорні вводили з метою розподілу за центром або для побічногообрамування.
Вишивка білими натками гладдю, вирізуванням, набируванням,використання різних видів мережок (одинарний, двійний стовпчик,«шеляжок»??, «гречечка» тощо) отримали масове поширення наЧернігівщині, Сумщині. Точністю виконання виділяються білі вишивки жіночихсорочок, рушників з широкими смугами мережок, на яких настилом окреслені крупнігеометричні і рослинні мотиви.
На Київщині особливо популярними були техніки поверхньоговишивання — затягування, набирання, ?????? тва, низь, хрестик, шпанівка, ретязьтощо. Вишивка Київщини багата локальними різновидами. В усіх районах побутувалавишивка білими натками на білому тлі. Ці та інші мотиви мають незчисленні варіантизображень в усіх районах Київщини. Виділяються такі центри вишивальногомистецтва, як Переслав, Канів, Чигирин, Золотоноша та ін.
Давню загальнослов’янську традицію має вишивка одягуна Україні. На неї вплинули і взаємозв’язки з мистецтвом сусідніх народів.Давньоруські принципи вишивання одягу збереглися передусім серед українськогонаселення Карпат. При спільних ознаках виділяється локальними різновидамивишивки гуцулів, бойків, лемків.
Вишивка Гуцульщини на початку ХХ ст. характеризується посиленимживописним звучанням при збереженні геометричного орнаменту.
Вишивка Бойківщини — своєрідне локальне художнє явище вукраїнському вишивальному мистецтві. Основне призначення — декорування одягувпливало на її художні особливості.
У ХІХ ст. вишивка набула масового поширення на всій Україні,стала одним із основних видів народного декоративного мистецтва. Вишивали вкожному селі, а в містах — у дворянському, купецьому, міщанському середовищі,монастирях, майстернях тощо. Стали відомими великі вишивальні майстерні у селахКачанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Яланець на Поділлі та ін. Уцих майстернях виготовляли одяг, гаманці, скатертини, рушники, наволочки, чохлина меблі для власних потреб і на продаж. Українські майстрині брали участь у всесвітніхвиставках народного мистецтва, їхні твори експортували.
Українські вишивальниці постійно збагачували, розробляли новітехніки поверхневого вишивання з лицевого боку. Українській народній вишивціпритаманні мініатюрність, чистота виконання, ювелірний характер. Дослідникистверджують, що за техніками вишивання на Україні розрізняють близько 100 типіввишивок.
Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, щовиконує численні функції — естетичну, пізнавальну, пошукову. Це показовий видмистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує дальший розвитокорнаментальної, графічної, живописної культури народу.
Найвідомішими є майстрині в селах: Рішетипівка?? на Полтавщині,Дігтярі на Чернігівщині, Кути на Івано-Франківщині, а також у містах: Києві,Львові, Вінниці, Ніжені, Косові, Вижниці. Центри народної вишивки єзосередженням високої майстерності і художнього смаку.
1.2. Територіальні особливості
Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюбленугаму. З того, як вишито доріжку, серветку, легко можна дізнатися, з якого селаїх власниця.
Вишивка — поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якомуузор та зображення виконується ручним або машинним способом на різних тканинах,шкірі, ??? та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняниминитками, а також бісером, перлами, коштовними каміннями, лелітками.
Цей вид мистецтва виник давно — корені його сягають у глибинувіків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадавсявтілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, боз одягу на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точновизначити час виникнення цього мистецтва.
Давню загальнослов’янську традицію має вишивка наУкраїні. На неї вплинули і взаємозв’язки з мистецтвом сусідніх народів.Давньоруські принципи вишивання збереглися передусім серед українськогонаселення Карпат. При спільних ознаках виділяється локальними різновидамивишивка гуцулів, лемків та бойків.
1.Вишивка центральної Гуцульщини — поліхромна, з певними акцентамив окремих центрах. Так, у вишивці сіл Яворів, Річки, Брустурів домінуютьблакитний і зелений колір. Синьо-фіолетова гама характерна для буковинськоївишивки, а синьо-зелена — для Закарпатської Гуцульщини.
2. Багатство, високий художній рівень орнаментального мистецтвагуцульської вишивки зумовлені її численними типами. Славиться вишивкаВерховини, Косова, Ворохти, Яремче та їхніх околицях.
3. Своєрідні вишивки села Яворів та його присілків. На початку ХХст. тут вишивали вовняними нитками низинкою, хрестиком, позаголковим швом. УКоломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини зберігається близько 20зразків яворівських вишивок для уставок, виконаних у 90-х роках минулогостоліття вовняними нитками та хрестиком. Орнамент геометричний; основні мотиви:ромб, квадрат, прямокутник, трикутник. Це типові, масово поширені візерунки.Кожна майстриня, досконало опанувавши традиційні прийоми композиційнихвирішень, вносила індивідуальну манеру в характер виконання вишивок. Значним внескому розвиток художніх традицій яворівської вишивки кінця ХІХ — початку ХХ ст. єтворчість відомої вишивальниці К.Ю.Карпанюк.
4. Як своєрідне локальне явище гуцульського мистецтва відомавишивка с.Космач з присілками. Тут, як і інших районах Гуцульщини, вишивкоюдекорували перемітки, сорочки, сердаки, червоні гарячі та ?? обгортки для ніг — понучі тощо. Серед розмаїття вишивок виділяються вишивки чоловічих та жіночихсорочок. Домінують вишивки уставок на рукавах жіночих сорочок. Їмпідпорядковані вузенькі стрічки, розміщені на швах і дудах.
Складний геометричний зміст космацької вишивок. На початку ХХ ст.майстрині використовували в одному візерунку, крім червоних, чорних, зелених таінших кольорів, по чотири відтінки жовтих і оранжових ниток. Два основнікольори домінують і надають вишивці золотистого, сонячного відблиску,святковості.
5. Давніш осередком декоративної вишивки є місто Коломия.Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини — один з мистецько-культурнихзакладів Івано-Франківської обл. зберігає кращі зразки народної творчості.
Вишивка Гуцульщини на початку ХХ ст. характеризується посиленнямживописним звучанням при збереженні геометричного орнаменту.
1.3. Орнамент та композиційна структура Гуцульщини
Одним із найрозповсюдженіших і найдоступніших видів українськогонародного мистецтва є вишивка. Це класичний вид народної творчості, отже живучекришталево чисте джерело, яке дарує нам багатство здорових творчих сил народу,допомагає осягнути висоти його мистецького хисту.
В українській народній вишивці при єдиних спільних ознаках,притаманних усім районам України, чітко виступають локальні відмінності,логічно обгрунтовані геометричними, історичними та соціальними факторами.
Життя народу в певному середовищі, його побуту, звичаї, природа,навики праці, критерії розуміння краси спричинили відмінні принципи вишивання вокремих осередках, районах, селах. Об’єктомнашої уваги є локальні особливості вишивального мистецтва Гуцульщини таПокуття.
У вишивці такої етнографічної групи Карпат, як гуцули, збереглисяархаїчні риси народного орнаменту. Численні історичні, етнографічні, фольклорніта літературні матеріали стверджують масове побутування на Гуцульщині вишивкиодягового призначення.
Звичайно, гуцульська вишивка розвивалася в єдиному руслі західноукраїнськоговишивального мистецтва на базі давньоруського, при впливі специфічних місцевихфакторів, що виділило її в окреме чітко виражене локальне явище. На основібагатьох зразків вишивки кінця ХVІІІ-початкуХІХ століть, які зберігаються в музеях України, зокрема й Коломийському музеїнародного мистецтва Гуцульщини та Покуття.
Колекція зразків вишивки доріжок, переміток тощо свідчить провисокий художній рівень орнаментального мистецтва гуцулів.
Упродовж віків колективним генієм народних майстрів викристалізуваласячітка художня система, в якій взаємообумовилися фактори матеріалу, техніки,орнаменту, композиції, колориту.
Основні матеріали вишивання — ручнопрядені лляні, вовняні нитки,металеві, срібні, золоті нитки, ???, бісер. З початку ХІХ століття — нитки ДМЦ,???, бісер, шовк.
На кожному виді ??? використовувалися свої відповідні технікивишивання. Так, це — низю, хрестиком, циркою, сердаки.
Яскравою особливістю гуцульської вишивки є її геометричнийорнамент. Він включає в себе прості мотивчі і і складні фігурні елементи,мотиви-комплекси. Це ромб, напівромб, по-різному поєдані в горизонтальномунапрямках.
Одним із них — це геометризація рослинних та інших образотворчихформ, а також трасформація в геометричні мотивчі зображення людей, звірів, птахів,рослин тощо.
У гуцульській вишивці збереглися граничні геометризованіантропоморфні, зооморфні мотиви. Вони чітко простежуються у вишивках верхньогоодягу: на серветках, кептарах, кожухах та гуглях??.
Типовою композицією гуцульської вишивки є різні за шириноюстрічкові смуги, рапорт яких складається з одного, двох або кількох мотивів.Вони розташовані строго геометрично, згідно з орнаментальною сіткою, створеноюз комплексу горизонтальних, скісних, прямих і кривих ліній, що обгрунтовуютьвідповідні орнаментальні ритми.
Для Гуцульщини є характерними розеткові та квадратові композиції зчисленними варіантами контурного обрамлення.
Розглянуті види вишивок розкривають складну систему гуцульськоїорнаментики, властивої для тієї чи іншої техніки виконання, матеріалу іпризначення. Кожна історична епоха вносила певні зміни у мистецтво вишивки наГуцульщині. Поява рослинних мотивів довільного трактування — явище рідкісне.Гуцульські майстри виявили глибоке розуміння краси, своєрідної опезіїгеометрично-графічної лінії, гармоній форми і ритму.
Характерна риса гуцульської вишивки ХІХ-ХХ століть — поліхромність, соковита, багата, сповнена дивовижної сили декоративногозвучання. У ній знайшли відображення усі барви спетральної гами. Домінуючийчервоний колір у рзкних нюансах звучання — від найбільш темних до інтенсивнихоранжево-золотистих відтінків. Так, у вишивці Верховинського району переважаютьлілово-фіолетові кольори, у вишивці Яворова, Брустурів домінують блакитний ізелений колір.
Виділяються вишивка найбільш відомих центрів цього виду мистецтваособливо Верховини, Криворівні, Косова, Космача, Яворова, Вижниці, Путили,Ясіня, Яремчі, Рахова, Косівської Поляни. Поряд з домінуючою технікою вишиваннянизинкою тут були поширені також хрестик, настелювання, штанівка, шнурок,кучерявий шов.
У 1930-х роках і особливо в повоєнний період верховинські виставкизмінюють свій характер. З’являються нові складні форми,мотиви та композиції візерунків. Мотиви стають більші, спостерігаєтьсятенденція до декоративності, насиченості візерунків у композиційному такольоровому відношенні.
Для сучасних верховинських вишивок характерне те, що поряд ізтрадиціями строго геометричними формами появилися геометризовані рослиннімотиви: «дубовий лист», «капусточка», «чічкатий».
Назви вишивок указують на те, що вони запозичені у природи,тварнинного світу і є специфічними лише для згаданих вище сіл:«жуки», «курячі лапки», «слонові»??,«оленячі». Трапляються і композиції із декоративних зображень зайчиківта оленів серед геометричних та рослинних форм. Це — явний вплив друкованихзразків.
Вишивка нашого краю вражає багатством і різноманітністю локальниххудожніх традицій. У наш час відбувається їх активний творчий розвиток. З’явився новий незначний раніше вид — вишивка інтер’єрного, обрядового призначення.
Сучасна вишивка — це складне, багатогранне художнє явище. Вонарозвивається у трьох основних напрямках — традиційне, професійне і самодіяльнемистецтво. У кожному із цих напрямів є свої специфічні методи і відповідні межівзаємодії.
У традиційному мистецтві вишивання вагоме місце займають народніхудожні промисли.
Художники, провідні майстри на основі наближеного вивченнялокальних художніх особливостей, вишивки окремих осередків працюють надстворенням вишивок нового, полегшеного звучання, співзвучних сучасним проблемамдекоративно-прикладного мистецтва, в тому числі моделювання.
Розділ ІІ.
2.1. Матеріали та обладнання.
Вишиванням на Україні займалися в основному жінки. Воно було одниміз улюблених занять. Довгі осінні та зимові вечори дівчата вишивали, частосупроводжуючи його піснями. Поганою нареченою вважали ту дівчину, яка ненавчилась вишивати змалку. Лише одних сорочок до весілля кожна українськадівчина готувала собі кілька десятків.
Жіночий одяг оздоблювали надзвичайно гарно. У барвистій сорочці,яскравій ?????, одзобленій карсетці дівчина виглядала немовби букет живихквітів.
Кожна місцевість і навіть окремі села в Україні мають своїособисті традиції вишивання: перевагу дають тому чи іншому кольору, узору,техніці вишивання. Традиції вишивки завжди бережно передавалися з покоління впокоління, від матері до дочки.
За кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробахзавжди можна визначити місце виготовлення вишивки.
Матеріали зумовлюють художній рівень твору. Згідно з призначеннямвишивальні матеріали поділяються на два типи: 1) основа, на якій вишивають, — вовняні, лляні, полотняні, домашнього виробництва тканини, шкіра, сукно тапізніше — тканини фабричного виготовлення: перкаль, коленкор, батист, китайка,кумач, ба? бан. шовк, шкірі та ін.; 2) матеріал, котрим вишивають:ручно-прядені лляні, конопляні вовняні; нитки фабричного виготовлення — запал,біль, кумач, волічка, гарус, з сукна вовняні нитки «коцик», шкури,шовк. Металеві, золоті та срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер,металеві пластинки — лелітки, гудзики, сап’янові стрічки тощо. Вишивальніматеріали поступово вдосконалювалися. Так, на зміну ручнопрядним приходилинитки фабричного виготовлення. Для конкретних компонентів одягу та інтер’єрних тканин використовували інші матеріали.
Природні, фізичні, структурно-еластичні властивості, кольоровівідтінки, характер взаємодії цих двох видів матеріалів визначають художнюякість вишивки. Колективна мудрість народу полягає у мистецькому хистізгармонізування різних видів матеріалів, найважливішого виявлення їхньої красиу двомірній площині і продуманій пропорційності вишиваних візерунків і пробілівтканини для підсилення емоційних акцентів орнаменту, колориту.
Для вишивання необхідні такі інструменти та матеріали: голки,нитки, тканина, ножниці, наперсток. Використовують також — п’яльця, ниткопротягувач. При підготвоці до вишиванняпотрібний копіювальний папір, калька, олівець, сантиметрова стрічка, шпильки.
Голки. Для вишивання краще мати набір спеціальних вишивальнихголок. Такі голки мають збільшене вушко, в яке легко затягувати нитку. Це дужезручно, адже під час роботи доводиться часто змінювати нитку. До того жзатягнута в таке вушко нитка менша перетирається під час вишивання. У наборі єголки різної товщини. Підбирають голку відповідно до тканини і нитки. Чим тоншатканина, тим тонші мають бути нитка і голка. Занадто товста голка, проколюючитканину, залишатиме на ній отвори.
Тонкими голками вишивають на марнізеті, батисті, крепдешині ітонкому полотні, середніми за довжиною і товщиною — на лляних та бавовнянихтканинах; товстими — на грубій тканині, зокрема на вовні.
Нитки. Для вишивання використовують найрізноманітніші нитки:бавовняні, лляні, шовкові, синтетичні, шерстяні, ???????.. Найчастіше використовуютьнайрізноманітніші нитки: бавовняні, лляні, шовкові, синтетичні, шерстяні.
Найчастіше вишивають нитками «муліне». Муліне кращезберігати в косах. Кожний моток розрізають в одному місці і сплітають пасмамиміж собою. При такому зберіганні із коси можна витягувати будь-яку кількістьниток. Якщо ж після вишивання залишалася частина невикористаної нитки, то їїнамотують у поперек коси і пізніше використовують.
Наперсток. Наперсток потрібно добирати точно за розміромсереднього пальця правої руки так, щоб він і не був великий і не стискувавпальця. Найкращими є наперстки, виготовлені з нержавіючої сталі. Спочатку привикористанні наперстка відчувається певна незручність у руках пальців, але зчасом це відчуття минає. З товстою тканиною рекомендується працювати тільки знаперстком.
Ножниці. Вишивальниця повинна мати в своєму вжитку три париножниць — для розкрою тканини; середніх розмірів — для обрізування кінців нитокта маленькі, які особливо потрібні при вишиванні з вирізуванням. Леза ножницьмають щільно змикатися і бути гостро наточеними.
2.2. Технологічні особливості
За ними вишитий виріб повинен відповідати затвердженому еталонномузразку, тобто бути виконаним акуратно і технічно правильно, з гармонійнимпоєднанням кольорів.
У вишитих виробах не повинно бути вузлів, кінців, петель з ниток,великих переходів вишивальної нитки з виворітного боку, стягування тканинголкою. Не повинно бути також довишивання елемента узору ниткою іншого кольору,недовишитих елементів малюнка. Невідповідності тканини вишивальній нитці інавпаки, неоднакових малюнків вишивки на куток коміра в чоловічих сорочках«гуцулка», «чумачка», «українка» та в жіночихблузках з коміром, деформацій узору внаслідок неправильного рахунку ниток.
Краї скатертини, серветок, рушників, панно тощо повинні матирубець підгину однакової ширини. Обробляють їх на машині або вручну ажурнимшвом зигзаг, ретязем, плахтовим?? швом, гладдю тощо. Для всіх виробів ширинаплахтового шва 0,5 см, ширина внутрішнього підгину 0,3… 0,4 см. На 1 сммашинної строчки повинно бути 5-6 стібків, 3-5 ажурних стібків (мережки), 2,5 — 3,0 тамбурних.
Усі вишиті вироби потрібно обробляти крохмальним розчином іпрасувати.
Розділ ІІІ. Методика і послідовність виконаннявиробу.
Асортимент вшитих виробів у наш час все більше виходить у побут,адже вишивка є найбільш поширеним видом оформлення речей і невід’ємною частиною задоволення естетичних потреб людини.
За призначенням вишиті вироби поділяють на:
1 група: столова білизна — скатерки, серветки різного призначення.
Доріжки бувають розмірами: 36 х 60, 45 х 70, 50 х 90, 60 х 110см.
З двох сторін їх обробляють дзюбчиками, під рубцем вишиваютьрет?? зь. Вишивку на доріжці розміщують на краях окремими фігурками абосуцільною смугою. Посередині доріжки розміщують орнамент. Кольорове вирішеннябуде залежати від орнаменту і техніки вишивки.
Серветки мають розміри 28 х 28, 36 х 36, 45 х 45, 51 х 51, 60 х60 см.
Вишивають також серветки-комплекти — доріжка і шість абодванадцять серветок. Розміри доріжоки 36 х 60, 45 х 70, 50 х 90, 60 х 110 см.
Серветки під склянки мають розмір 20 х 20 см, а серветки на таці — 30 х 50, 36 х 50, 40 х 46 см.
Орнамент серветки розміщений по краях, а сереветки по середині. Надоріжці та на салфетці є багата гама кольорів.
Кожний колір впливає на наше сприйняття предметів і навколишньогопростору. Знаючи, що означає кожен колір зокрема і в поєданні з іншими можна«прочитати» частково зашифровану мудрість мистецтва. Таким чиномкожний колір має свої властивості:
Жовтий — цвітлий??, звеселяючий, юний, сяючий колір. Виражаєсонце, світло, радість, багатство, сміливість.
Оранжовий — випромінюючий, виступаючий вперед, сухий, теплий,схвильований колір. Виражає спеку, енергію, радість, теплоту, зрілість.
Зелений — скромний, спокійний, вологий, м’який, посередній. Виражає природу, спокій, молодість,безпеку, надію, розквіт, юність.
Чорний — темний, важкий, теплий, втягуючий, засмоктуючий. Виражаєтемряву, морок, жалобу.
Червоний — близький, палаючий, збуджений, голосний колір. Виражаєвогонь, любов, пристрасть, боротьбу, динамізм, гнів.
Наприклад, пряма горизонтальна лінія — означає землю. Вертикальніхвилясті лінії — дощ. Ромб чи квадрат зображували сонце.
Перш ніж вишивати, потрібно взяти панаму.
Спочатку розводимо чорними нитками, а потім заповнюємо кольорами:червоними, зеленими, чорними, жовтими, оранжевими нитками.
Для даної роботи я вибрала вишивку — доріжки і серветок, данийвиріб належить до інтер’єрного призначення.
Розділ ІV. Методикивикладання ДУМ
Тема: Оздоблення серветки.
Мета: Навчити дітей вишивати хрестиком рослинні і геометричніорнаменти. Закріпити знання про властивості ниток і призначення текстильнихматеріалів. Удосконалювати навички користуватися ножницями, голками,наперстком, п’яльцями.
Матеріали та обладнання: Голка, наперстки, кольорові нитки,ножниці, канва, папір у клітку, таблиці правил безпечної праці ісанітарно-гігієнічних вимог, готові вироби (серветки).
Тип уроку: комбінований.
ід уроку
І. Організаційна частина
І. Перевірка наявності необхідних матеріалів та інструментів.Чергові на перерві під керівництвом учителя розкладають на робочих місцях учнівматеріали, інструменти, приладдя.
— Діти, перевірте, чи в кожного з вас на парті є тканина длявишивання, ножниці, голки, папір, олівець, кольорові нитки.
— Як потрібно правильно розкласти інструменти на робочому місці?
— Так, ножниці з правого боку, перед вами тканина, подушечка ізголкою, папір та олівець.
ІІ. Актуалізація опорних знань.
— Діти, на минулому уроці яким швом ви навчилися вишивати?
— Діти відповідають «хрестиком».
— Пригадайте, як правильно вишивати цим швом?
— Діти розповідають.
ІІІ. Мотивація навчально-трудової діяльності.
— Сьогодні ми з вами вже пригадали, як правильно вишиватихрестиком. І ось, я покажу які гарні серветки, доріжки, рушники, сорочки вишитіхрестиком.
— Діти, скажіть, а які ще вироби можна прикрасити вишивкою?
— Так, правильно, покривала, сукні, скатерті. Ось такі гарнісерветки ми будемо з вами вишивати, це чудове прикраса для дому. Вишивати можнана спеціальній тканині (канві) або панамі. Коли ви подиветеся на заготовленівами орнаменти, то памітите, що вони повторюються. Та частина узору, якаповторюється, називається рапортом.
— А зараз, ми починаємо вишивати червоними нитками частинуорнаменту. Тепер візьміть голку, заправте в неї нитку і починайте вишивати.
ІV. Подача нового матеріалу.
Пригадайте діти:
— До яких швів відноситься хрестик?
— Які ви знаєте орнаменти?
— Яку частину орнаменту ми маємо вишити на наступному уроці?
— Діти відповідають на ці питання.
Учитель показує дітям зразки і запитує:
— Як ви вважаєте, з чого треба починати роботу, щоб вишити такусерветку?
— Правильно, треба дібрати узір, кольорові нитки, потім перезнятиузір, рахуючи квадратики на папері в клітку або міліметровку. Зараз мивиконуємо тренувальну вправу, навчимося шити хрест.
Вишивання хрестом виконується двома діагональними стібками, щоперехрещуються. При правильному виконанні хреста на виворотній половині повинніпроходити рівні прямі смуги в одному напрямі.
Учитель на дошці показує, як виконувати хрестик.
Проводимо першу лінію горизонтально, ставимо на початку крапку,відкладаємо 1 клітинку і провдимо ще одну лінію, паралельну до першої, крапкуВ. Коли хрест іде по одній рівній лінії горизонтально, то всі стібкивиконуються спочатку в один бік, а потім вони перекривають стібками впротилежний бік. Від крапки А і В вправо через 0,5 см (через клітку) ставимокрапки через утворений квадратик проводими косу лінію спочатку в один бік, апотім в протилежний.
Учитель перевіряє, як учні виконують вправу. А тепер давайтеповторимо, як шити хрестик. Діти повторюють послідовність виконання лічильногошва — хрестик.
Учитель виставляє інструкційну картку.
— Хто скаже, які інструменти ми повинні мати при вишивці?
— Правильно. Це голки, нитки, ножниці, наперсток, п’яльця.
— Діти, а хто знає, для чого використовують п’яльця?
— Правильно, для того, щоб тримати тканину в натягнутому стані івберігати вишитий узір від стягування. Учитель демонструє учням п’яльця і показує як заправити в них нитку/тканину??.
V.Самостійна робота.
— А тепер виконуємо тренувальну вправу за нашою попередньоюрозміткою, прошиваємо один рядю. Учитель виконує декілька стібків і демонструєїх учням, звертає увагу на стібки, які утворилися на зворотньому боці.
— А тепер продовжуємо рядок. Діти вишивають на папері в клітку запопередньою розміткою.
— А тепер кінець нитки закріпіть на зворотньому боці, зробітьпетлю в яку просуньте голку і таким чином затягніть її. Акуратно відріжте ниткуножницями. Зараз переходимо до головного завдання — вишивання серветки.
Вишивати можна на спеціальній тканині (канві) або панамі. Коли виподивитесь на заготовлені вами орнаменти, то помітите, що вони повторюються. Тачастина узору, яка повторюється, називається рапортом.
— А зараз ми приступаємо до роботи. Починаємо вишивати червониминитками частину орнаменту. Тепер візьміть голку, заправте в неї нитку іпочинайте вишивати.
VІ.Підсумок уроку.
— До яких швів відноситься хрестик, якими ви вишивали орнамент?
— Які ви знаєте орнаменти?
— Що таке рапорт узору?
— Яку частину орнаменту ми маємо вишивати на наступному уроці?
Чергові збирають інструменти і приладдя, вони залишаються в класі,а всі прибирають свої робочі місця.
— Урок закінчився. Подумайте вдома, як оздобити край вашоїсерветки.
?? малюнок ??
Висновки
Українське народне мистецтво набуло широкого визнання у нашійкраїні та за кордоном. У його предновічних образах, зручних формах і динамічнихмотивах орнаменту міститься символи таємничої, чарівної природи, складніпереплети нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українськогонароду.
У кожному регіоні є свій стиль, техніка вишивання. Майже кожномурегіону притаманні свої кольори вишивки. По кольору ниток ми можемо узнати девишито той чи інший рушник, чи сорочка, чи серветка.
Так, у нашій місцевості кольори ниток відповідають кольорамприроди. Це зелений, жовтий, червоний, чорний. А узори переважають строгогеометричної форми.
Коломийський район є столицею гуцульської вишивки. Багатомайстринь за свої роботи здобули звання Народного Майстра України. Їх вишивкидемонструють по усьому світу на найпрестижніших виставках. У кожній домівціможна знайти вишивку, яка є справжнім витвором мистецтва.