Хозяйственная деятельность в условиях рыночной экономики
Вступ
Із вступом вітчизняної економіки в ринкову стадію свого розвитку змінились форми ведення господарської діяльності. Господарюючому суб’єкту (називатимемо його „підприємством”) надані широкі права і можливості у реалізації своїх економічних інтересів, виборі способів організації виробництва, збуту продукції.
Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.
Для нормального функціонування підприємства, необхідна наявність визначених устаткування, транспорту, будівель і т.п.. Основні виробничі фонди, що складаються з будинків, споруджень, машин, устаткування й інших засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва, є самою головною основою діяльності фірми. Без їхньої наявності навряд чи змогло б підприємство розпочати свою діяльність.
Раціональне й ощадливе використання основних фондів підприємства є на сьогодні однією з найактуальніших задач, що стоять перед підприємством.
Мета даної курсової роботи полягає в дослідженні складу, структури, планування і аналізу основних виробничих фондів.
Предметом виступають основні виробничі фонди підприємства, а об’єктом дослідження є підприємство.
Курсова робота складається з трьох частин. В першій частині, на прикладі діючого підприємства, аналізуємо його господарську діяльність за 2000 рік. В другій частині розкривається економічна суть основних виробничих фондів підприємства, наводиться їх структура і класифікація, проводиться структурний та динамічний аналіз основних фондів підприємства. Третя частина робота описує шляхи поліпшення використання основних фондів підприємства.
Основні завдання курсової роботи:
розкрити економічну суть основних виробничих фондів підприємства;
дослідити структуру основних фондів підприємства;
освітити питання планування та налізу основних виробничих фондів підприємства;
дослідити шляхи ефективного використання основних фондів підприємства.
1. Економічно – правові основи організації господарської діяльності на підприємстві
1.1 Характеристика діяльності підприємства.
Торгово-промислове підприємство "Українські тканини" за своєю організаційно-правовою формою є акціонерним товариством закритого типу. Підприємство розташоване у м. Тернопіль.
У 1993 р. колишній текстильний цех був приватизований, а у 1994р. реорганізований .
Акціонерне товариство – це товариство, статутний капітал якого розділений на визначене число акцій; учасники АТ (акціонери) не відповідають по його зобов’язаннях і не несуть ризик збитків, зв’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості придбаних ними акцій .
Як юридична особа підприємство може мати цивільні права, що відповідають цілям діяльності, передбаченим у його статутних документах, і нести зв’язані з цією діяльністю обов’язку.
АТ "Українські тканини" займається випуском тканин, а також готової продукції з даних тканин, крім того при підприємство діє ательє.
Види тканин, що випускаються АТ "Українські тканини":
– шовк, шириною 140 см. (10 відтінків);
– вовна, шириною 110 см. (4 відтінки);
– льон, шириною 150 см. (5 відтінків);
– трикотаж, шириною 140 см. (7 відтінків);
– ситець, шириною 80 см. (6 відтінків);
– фланель, шириною 80 см. (6 відтінків);
– бязь, шириною 80 см. (5 відтінків);
До готової продукції, що випускається АТ "Українські тканини", відносяться:
– комплекти постільної білизни (2 простирадла, 2 наволочки, 2 підодіяльники) – 8 різновидів;
– кухонні комплекти (фартух, 2 прихватки, рушник, скатертина) – 4 різновиду;
– кухонні подарункові комплекти ( 2 фартухи, рушник, скатертина, 4 серветки) – 4 різновиду;
– рушник, розмір 30х50 см. – 4 різновиду;
– серветки, розмір 14х20 см. – 4 різновиду;
– фартух, 2 види – 4 різновиду;
– халат домашній – 8 різновидів.
Основні дані, що характеризують діяльність підприємства, наведені в таблиці 1.1 (див. Додатки).
1.2 Динамічний та структурний аналіз балансу АТ „Українські тканини”
Стабільність фінансового положення підприємства в значній мірі залежить від того наскільки раціонально та правильно підприємство вкладає свої фінансові ресурси в активи. В процесі функціонування підприємства і величина активів і їх структура постійно зазнають якісь зміни. Найбільш загальне уявлення про зміни, які мають місце в структурі засобів та їх джерел, а також динаміку цих змін можна отримати за допомогою вертикального і горизонтального аналізу звітності.
Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства та його джерел. Є дві причини, що обумовлюють необхідність і доцільність проведення такого аналізу: з одного боку – перехід до відносних показників дозволяє проводити міжгосподарські порівняння економічного потенціалу і результатів діяльності підприємств, які відрізняються по величині використовуваних ресурсів і інших об’ємних показників; з іншого боку – відносні показники деякою мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, що можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності і тим самим затрудняти їхнє зіставлення в динаміку. Вертикальному аналізу можна піддати або вихідну звітність, або модифіковану звітність.
Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї чи декількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами росту (зниження). Як правило, беруться базисні темпи росту за суміжні періоди (роки), що дозволяє аналізувати не тільки зміни окремих показників, але і прогнозувати їхні значення.
Цінність результатів горизонтального аналізу істотно знижується в умовах інфляції. Проте ці дані можна використовувати в міжгосподарських порівняннях.
Горизонтальний і вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного, тому на практиці нерідко будують аналітичні таблиці, що характеризують як структуру, так і динаміку окремих показників бухгалтерської форми. Ці види аналізу ціняться при міжгосподарських порівняннях, тому що дозволяють порівнювати звітність зовсім різних за родом діяльності й обсягам виробництва підприємств.
На основі проведеного горизонтального і вертикального аналізу АТ „Українські тканини” (див. Таблицю 1.2 (Додатки)) можна зробити слідуючи висновки.
Спостерігається збільшення оборотних активів підприємства на 18,34 %, яке відбулося в основному за рахунок збільшення запасів товарно-матеріальних цінностей (17,74 %), а також росту дебіторської заборгованості (20,01 %). В даному випадку ріст дебіторської заборгованості є негативним фактором, тому що сума заборгованості становить 25 % відсотків від оборотного капіталу, що саме по собі є поганим показником (нормативне значення повинне бути не більше 20%), а заборгованість замість того що погашатись ще більш зростає.
Разом із збільшенням запасів ТМЦ спостерігається значний ріст виручки від реалізації продукції (47,55%), що можна охарактеризувати як позитивний фактор.
Із наведеної таблиці ми бачимо, що зростання об’ємів запасів відбулося за рахунок збільшення кредиторської заборгованості та спрямування суми одержаного прибутку (чистого) на поповнення запасів. Внаслідок чого зменшилась сума нерозподіленого прибутку (-8,63%).
Значно зросла сума грошових коштів на рахунку підприємства (229,2%), проте питома вага їх у загальному обсязі оборотних активів, як на початок так і на кінець року залишається дуже низькою (відповідно 0,96 % та 2,6% при нормативі не менше 10%).
Як позитивний фактор можна розцінити збільшення суми резервного капіталу (14,96).
Спостерігається значна заборгованість підприємства по поточним зобов’язанням (94,52% питомої ваги пасиву !).
Основні засоби підприємства на кінець року збільшились на 87,27%, що може свідчити про те, що на підприємстві відбувається поновлення матеріальної бази та вводяться в експлуатацію нові потужності .
Рекомендації, які можна дати підприємству виходячи з наслідків проведеного аналізу:
такий низький об’єм грошових коштів на рахунку підприємства призводить до зниження рівня ліквідності, тому необхідно збільшити суму коштів на для стабілізації ліквідності підприємства, це можна зробити за рахунок частини нерозподіленого прибутку;
підприємству необхідно негайно, хоча б частково, погасити заборгованість по поточним зобов’язанням. Така велика заборгованість вкрай негативно впливає на показники ліквідності підприємства;
2. Аналіз та планування основних фондів підприємства.
2.1 Економічна сутність та планування основних фондів.
До основних виробничих фондів відносяться ті засоби праці, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т.п. ), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будинки, спорудження, електромережі, трубопроводи й ін.), служать для збереження і переміщення предметів праці.
Крім основних виробничих фондів до складу основних фондів промисловості входять і основні невиробничі фонди, до яких відносяться такі об’єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі сади і ясла, школи, лікарні й інші об’єкти охорони здоров’я і культурно-побутового призначення), що перебувають у віданні промислових підприємств (вони не безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва). Тут ми розглядаємо тільки основні виробничі фонди.
Основні виробничі фонди промисловості це засоби праці, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру свого зношення.
Основні фонди промисловості займають важливе місце в національному багатстві. Питома вага промисловості в основних виробничих фондах народного господарства складає більш 48%.
Методи оцінки основних фондів
У практиці обліку і планування відтворення основних фондів промисловості використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність визначених засобів праці.
Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхньої динаміки, планування розширеного відтворення, установлення зношуваності, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності підприємств, а також для здійснення господарського розрахунку.
У зв’язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва, їхнім поступовим зношуванням, а також зі зміною за цей період умов відтворення існує кілька видів грошової оцінки основних фондів:
1) по повній первісній вартості;
2) по первісній вартості за винятком зносу;
3) по повній відновленій вартості;
4) по відновленій вартості з урахуванням зносу.
Повна первісна вартість представляє собою фактичну вартість за цінами придбання (включаючи витрати на доставку і монтаж) чи будівництва основних фондів.
Первісна вартість за винятком зносу виражає вартість основних фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше повної первісної вартості на величину зносу основних фондів і часто називається залишковою вартістю.
Ці два види грошової оцінки утрудняють порівнянність даних про динаміку основних фондів, тому що ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й основні фонди, придбані (збудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.
Порівнянність створених у різні роки однакових елементів основних фондів досягається завдяки їхній оцінці по відновленій вартості.
Повна відновлена вартість – це вартість відтворення основних фондів у нових виробничих умовах (даного року).
Метод оцінки по відновленій вартості не враховує ступінь зношеності основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів по відновлювальній вартості з урахуванням зносу.
Відновлена вартість з урахуванням зносу показує яка частина відновленої вартості основних фондів, ще не перенесена на продукт.
Оцінка основних фондів по відновленій вартості це складний, трудомісткий процес, що вимагає значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів здійснюється періодично.
Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів праці. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, визначити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності і т.д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично проводяться в промисловості.
За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються необхідні угруповання різноманітних елементів основних фондів.
У цих угрупованнях окремі елементи основних фондів виділяються у відносно однорідні групи відповідно до їх призначення у виробничому процесі.
2.2.Класифікація основних фондів
У даний час основні фонди промисловості класифікуються по наступним основним групам.
1. Будинки. До цієї групи відносяться будинки основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а також адміністративні будинку підприємств.
2. Споруди. Сюди входять підземні і відкриті гірські вироблення, нафтові і газові свердловини, гідротехнічні й інші спорудження.
3. Передатні пристрої. Це пристрою, з допомогою яких відбувається передача, наприклад, електричної чи іншої енергії до місць її споживання.
4. Машини й устаткування. У цю групу входять усі види технологічного устаткування, а також первинні й вторинні двигуни. У даній групі виділяються дві підгрупи:
а) силові машини й устаткування;
б) робочі машини й устаткування.
До першої підгрупи відносяться парові і гідравлічні турбіни, трансформатори, вітродвигуни, електромотори, двигуни внутрішнього згоряння й інші первинні і вторинні двигуни.
В другу підгрупу входять верстати, преси, молоти, хімічна апаратура, доменні і мартенівські печі, прокатні стани й інші машини й устаткування.
5. Транспортні засоби. У їхній склад входять усі види транспортних засобів, у тому числі: внутрицеховий, міжцеховий і міжзаводський транспорт, річковий і морський флот рибної промисловості, трубопровідний магістральний транспорт і т.д..
6. Інструмент, виробничий і господарський інвентар та інші основні фонди. Сюди відносяться інструменти що ріжуть, давлять, ударні й інші; інвентар виробничого і господарського призначення, що сприяє полегшенню і створенню нормальних умов праці (устаткування контор, верстати, контейнери, інвентарна тара, предмети протипожежного призначення й ін.).
Для простоти обліку до складу основних фондів, що входять у шосту групу, включаються лише інструменти, виробничий і господарський інвентар з терміном служби понад один рік і вартістю більш 15 неоподатковуваних податком мінімумів (тобто 17 гривень) за одиницю. Інший інструмент, інвентар, а також інші приналежності (незважаючи на те що теоретично вони по всіх економічних ознаках повинні відноситися до основних фондів) у господарської практиці прийнято вважати оборотними фондами.
Кожна група наведеної класифікації у свою чергу підрозділяється на підгрупи, що складаються з ще більш споріднених основних фондів із приблизно рівними термінами служби, нормами амортизації й умовами експлуатації.
Не всі елементи основних фондів грають однакову роль у процесі виробництва. Робочі машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, технічні спорудження (гірські вироблення шахт і розрізів, нафтові і газові свердловини) беруть безпосередню участь у виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому відносяться до активно діючої частини основних фондів. Інші елементи основних фондів (виробничі будинки, інвентар) роблять лише непрямий вплив на виробництво продукції і тому їх називають пасивною частиною основних фондів.
2.3 Структура основних фондів
Користаючись наведеним вище угрупованням, можна визначити виробничу структуру основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальній їхній вартості по підприємству, галузі і промисловості в цілому.
Виробнича структура основних фондів і її зміна за той чи інший відрізок часу дають можливість охарактеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема , чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну гривню основних фондів.
Відмінності у виробничій структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства всередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільш висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах з високим рівнем технічної оснащеності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки.
На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на неї впливає також капітальне будівництво.
Домагаючись зниження вартості будівництва, наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальній їхній вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.
Усе це говорить про те, що промисловість зацікавлена у підвищенні частки машин й устаткування найбільш активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу.
Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можна зробити завдяки більш раціональному розміщенню устаткування всередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виводу з виробничих площ невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.
Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.
Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).
2.4 Амортизація основних фондів та методи її нарахування.
Основні виробничі фонди, беручи участь у процесі виробництва переносять свою вартість на вироблену продукцію чи вироблені послуги.
Грошове вираження перенесеної частини вартості основних фондів називається амортизацією.
Вона здійснюється для нагромадження необхідних коштів з метою наступного відновлення і відтворення основних фондів. Амортизаційні відрахування включають у собівартість продукції. Розмір амортизаційних відрахувань (у відсотках до балансової вартості основних фондів) являє собою норму амортизації (установлюється з розрахунку відшкодування вартості і нагромадження засобів для наступного повного і часткового їхнього відновлення). Норма амортизації представляє собою відношення річної суми амортизації до первісної вартості засобу праці, виражається у відсотках і розраховується за формулою:
На = (Фб – Фл / Фб * Тн)* 100, (Метод прямолінійного списання)
де, Фб – балансова вартість,
Фл – ліквідаційна вартість,
Тн – нормативний термін служби засобів праці.
Рівень амортизації залежить від кожної складової цієї формули, але головною величиною є нормативний термін служби засобів праці.
Існує класифікація методів нарахування амортизації.
По-перше, їх можна розділити на звичайну і прискорену амортизацію.Звичайна амортизація, у свою чергу поділяється на:
– рівномірно – прямолінійну ( відбувається рівномірне списання вартості основних фондів протягом установленого терміну його служби),
– в залежності від терміну служби
– в залежності від зробленої роботи.
Прискорена амортизація буває рівномірно – прямолінійної, регресивної, прогресивної і прогресивно – регресивної.
Регресивні методи можна підрозділити на метод зменшуваного залишку і кумулятивний метод. Суть кумулятивного методу полягає в тім, що щорічні суми амортизаційних відрахувань визначаються від постійно зменшуваної неамортизованої вартості, річні суми амортизації також зменшуються зі збільшенням терміну служби. По кумулятивному методу за перші три роки списується 80% вартості і відбувається повне списання балансової вартості протягом нормативного терміну служби.
В основі прогресивного методу лежить постійне зростання щорічного середнього рівня амортизації, обчислювальної стосовно первісної вартості основних фондів. При використанні прогресивного – регресивного методу в перші два роки освоєння нової техніки практикується низька норма амортизації, але потім вона швидко зростає і в наступні роки здійснюється по регресивній шкалі.
Методика розрахунку окремих видів амортизації:
Метод прискореного зменшення залишкової вартості
Амортизаційні відрахування = 2* Норма амортизації * (Первинна вартість – Накопичена амортизація)
Метод зменшення залишкової вартості
Амортизаційні відрахування = Норма амортизації * (Первинна вартість * Накопичена амортизація)
Метод кумулятивний
Амортизаційні відрахування = (Первинна вартість – Ліквідаційна вартість) * Кумулятивний коефіцієнт
Виробничий метод
Амортизаційні відрахування = (Первинна вартість – Ліквідаційна вартість) * Виробнича ставка амортизації
2.5 Аналіз основних фондів
Одержання прибутку сьогодні – це результат правильних рішень про пропорції вкладення капіталу в основні і поточні (оборотні) засобу, прийнятих ще до початку операційної діяльності підприємства. Тому ефективне керування основним капіталом припускає ясне уявлення про специфіку їхнього функціонування і відтворення.
При оцінці ефективності вкладень в основні засоби, аналізу їх експлуатації і відтворення необхідно виходити з наступних принципових положень:
функціональна корисність основних засобів зберігається протягом ряду років, тому витрати по їхньому придбанню й експлуатації розподілені в часі;
момент фізичної заміни (відновлення)основних засобів не збігається з моментом їхнього вартісного заміщення, у результаті чого можуть виникнути втрати і збитки, що занижують фінансові результати діяльності підприємства;
ефективність використання основних засобів оцінюється по-різному в залежності від їхнього виду, приналежності, характеру участі у виробничому процесі, а також призначення.
Оскільки основні засоби обслуговують не тільки виробничу сферу діяльності підприємства, але і соціально-побутову, ефективність їхнього використання визначається не тільки економічними, але і соціальними, екологічними й другими факторами.
Основні засоби і довгострокові інвестиції в основні засоби роблять багатоплановий і різнобічний вплив на фінансові результати діяльності підприємства.
Фінансові показники використання основних засобів можуть бути об’єднані у слідуючи групи:
1. Показники обсягу, структури і динаміки основних засобів.
2. Показники відтворення й обертає мості основних засобів.
3. Показники ефективності використання основних засобів.
4.Показники ефективності витрат на утримання й експлуатацію основних засобів.
5. Показники ефективності інвестицій в основні засоби.
Системообразуючим принципом формування фінансових показників використання основних засобів є конкретні потреби керування і зміст прийнятих управлінських рішень.
Повнота і вірогідність розрахунку й аналізу показників використання основних засобів залежить від ступеня досконалості бухгалтерського обліку, налагодженості систем реєстрації операцій з об’єктами основних засобів, повноти заповнення облікових документів, точності віднесення об’єктів до облікових класифікаційних груп, вірності інвентаризаційних описів, глибини розробки і ведення регістрів аналітичного обліку.
Як джерела інформації для аналізу основних засобів використовуються рахунки "Основні засоби", "Знос основних засобів”, "Капітальні інвестиції", та ін., дані аналітичного обліку по відповідним рахунках, по видах і окремих об’єктах основних засобів (відомості і картки аналітичного обліку), форма N 1, форма N 2, річної і квартальної бухгалтерської звітності підприємства, паспорт будівництва.
Необхідно відзначити, що можливості аналізу ефективності функціонування основних засобів на підприємствах обмежені низьким рівнем організації оперативно-технічного обліку часу роботи і простоїв устаткування, їх продуктивності і ступеня завантаження.
На підприємствах найчастіше не проводиться порівняльний аналіз даних по аналогічних об’єктах основних засобів інших підприємств і господарських одиниць. Практично відсутній аналітичний облік фінансових результатів по операціях з об’єктами основних засобів. Аналітичний облік основних засобів на підприємствах обмежений поділом об’єктів на класифікаційні групи, а усередині груп – по інвентарних об’єктах і місцях знаходження (експлуатації) об’єктів та відповідальних за їхнє збереження.
Аналітичний облік капітального будівництва об’єктів і потужностей обмежений інформацією паспорта будівництва, що до того ж у більшості випадків за повною формою не заповнюється.
Перераховані особливості інформаційного забезпечення стримують можливості використання повноцінного факторного моделювання й аналізу основних засобів для цілей оперативного керівництва.
Аналіз структури і динаміки основних фондів
У ході цього аналізу необхідно оцінити розміри, динаміку і структури вкладень капіталу
підприємства в основні засоби, виявити головні функціональні особливості виробничої
діяльності (бізнесу) аналізованого господарюючого суб’єкта.
З цією метою виробляється зіставлення даних на початок і кінець звітного періоду по
всіх елементах основних засобів.
Оцінка змін розраховується по первинній вартості основних засобів.
У табл.2.1 (див. Додатки) наведено приклад горизонтального аналізу показників руху основних засобів.
Як видно з табл. 2.1, на аналізованому підприємстві забезпеченість основними засобами в звітному періоді зросла. Істотною причиною змін є переоцінка основних засобів.
У динаміці змін позитивною тенденцією є випереджальний ріст виробничих фондів
у порівнянні з невиробничими.
Ще більш змістовної є інформація, отримана в результаті проведення вертикального аналізу руху основних засобів (див. табл. 2.2).
"Вертикальний аналіз" означає розрахунок і оцінку структури і структурних змін у складі основних засобів.
Як випливає з табл. 2.2, частка виробничих фондів за звітний період зросла на
26%, у тому числі машин і устаткування на 17,1%.
Активна частина основних засобів досить висока і складає більш 80%, і темпи її росту вище темпів росту пасивної частини і випереджають темпи загального росту вартості основних засобів. Усе це свідчить про правильну економічну політику, що проводиться на підприємстві для підвищення ефективності виробництва і використання основних засобів.
З очевидного балансу виробничих фондів можна вивести взаємозалежний набір показників для обліку, аналізу й оцінки процесу відновлення виробничих фондів (ВВФ):
Fвп к.р. = Fвп п.р. + Fвп нов. +Fвп. виб.
де Fвп к.р – виробничі фонди на кінець року;
Fвп.п.р – виробничі фонди на початок року;
Fвп.нов. – виробничі фонди, введені в звітному періоді (році);
Fвп.выб. – виробничі фонди, що вибули в звітному періоді (року).
Показники, що розраховуються на основі наведеної рівності:
1) індекс росту основних виробничих фондів:
K 1 = Fвп.к.р. / Fвп.п.р.
К1 = 114852 / 8739 = 13,14
Призначення даного показника очевидно;
2) коефіцієнт відновлення основних виробничих фондів:
К2 = Fвп.нов. /Fоп.к.р.
К2 = 107310 / 114852 = 0,93
Однак цей показник варто було б скоріше назвати коефіцієнтом новизни основних виробничих фондів, тому що він характеризує частку нових основних засобів у складі усіх фондів на кінець року.
Для характеристики відновлення основних фондів вірніше обчислювати відношення:
К3 = Fвп.нов /Fвп.виб.
К3 = 107310 / 526 = 204
3) коефіцієнт інтенсивності оновлення основних виробничих фондів:
К4 = Fвп.виб. / Fвп.нов
К4 = 526 / 107310 = 0,005
Це важливий показник для характеристики темпів технічного прогресу. Відомо, що темпи введення основних фондів і виробничих потужностей набагато вище темпів їхнього вибуття. Це веде до "старіння" застосовуваної техніки, до збільшення термінів експлуатації машин і устаткування за економічно доцільні межі;
4) коефіцієнт масштабності оновлення основних виробничих фондів:
K5 = Fвп.нов. / Fоп.н.р.
К5 = 107310 / 8274 = 12,97
Показник характеризує частку нових фондів стосовно початкового рівня. Можлива деталізація аналізу по формах відновлення (технічне переозброєння, реконструкція, розширення і т.п.):
Аналіз фондовіддачі основних засобів
Кінцева ефективність використання основних фондів характеризується показниками фондовіддачі, фондоємкости, рентабельності, відносної економії фондів, підвищення обсягу продукції, підвищення продуктивності праці працюючих, зниження собівартості продукції і
витрат на відтворення основних фондів, підвищення термінів служби засобів праці й ін.
На промислових підприємствах фондовіддача визначається по обсягу випуску продукції на 1грн. середньорічної вартості основних фондів.
Фондовіддача – узагальнюючий показник використання виробничих основних фондів. На величину і динаміку фондовіддачі впливають багато факторів, що залежать і не залежні від підприємства. Разом з тим резерви підвищення фондовіддачі, кращого використання техніки є на кожному підприємстві, ділянці, робітничому місці. Інтенсивний шлях ведення господарства припускає систематичний ріст фондовіддачі за рахунок росту продуктивності машин, механізмів і устаткування, скорочення їхніх простоїв, оптимального завантаження техніки, технічного удосконалення виробничих основних фондів. Для виявлення не використовуваних резервів важливо знати основні напрямки факторного аналізу фондовіддачі, що випливають з розходжень у підходах до моделювання даного показника.
Найбільш простою є двуфакторна модель аналізу:
f = N / Fоп. = Fвп.а / Fвп. * N / Fвп.а
де f – фондовіддача;
Fвп.а – активна частина основних фондів;
N – обсяг продукції, прийнятий для обчислення фондовіддачі.
При аналізі фондовіддачі застосування даної моделі дозволяє відповісти на запитання, як зміни в структурі основних фондів, тобто в співвідношенні активної і пасивний їхніх частин, вплинули на зміну фондовіддачі.
При розрахунку загального показника фондовіддачі у вартості основних фондів враховуються власні й орендовані фонди. Не враховуються фонди, що знаходяться на консервації і резервні, а також здані в оренду іншим підприємствам.
Використання основних фондів визнається ефективним, якщо відносний приріст фізичного обсягу продукції чи прибутку перевищує відносний приріст вартості основних фондів за аналізований період.
Ріст фондовіддачі веде до відносної економії виробничих основних фондів і дозбільшення обсягу продукції, що випускається. Розмір відносної економії ресурсів і частка приросту продукції в результаті росту фондовіддачі визначаються спеціальним розрахунком.
Так, відносна економія основних фондів визначається як різниця між величиною середньорічної вартості основних фондів звітного періоду і середньорічною вартістю основних фондів базового року (попереднього року), скоректованої на ріст обсягу виробництва продукції.Частка приросту продукції за рахунок росту фондовіддачі визначається по методу ланцюгових підстановок: приріст фондовіддачі за аналізований період збільшується на середньорічну фактичну вартість основних виробничих фондів.
3. Шляхи поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей
Однієї з найбільш важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціональніше використовувати основні фонди і виробничі потужності.
Всі описані нижче засоби покращення використання основних фондів і виробничих потужностей можна використовувати в повному обсязі тільки в разі нормального функціонування підприємства, що в сучасних умовах зустрічається вкрай рідко. Проте ми все ж таки повинні, на мою думку, орієнтуватися на нормальний стан функціонування підприємства і наведена нижче інформація є, не зважаючи на все, досить актуальною.
Збільшення обсягів виробництва промислової продукції досягається за рахунок:
1) запровадження в дію основних фондів і виробничих потужностей;
2) поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей.
Приріст основних фондів і виробничих потужностей промисловості, її галузей і підприємств досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції і розширенню діючих підприємств.
Реконструкція і розширення діючих фабрик і заводів, будучи джерелом збільшення основних фондів і виробничих потужностей підприємств, одночасно дозволяє краще використовувати наявний в промисловості виробничий апарат.
Основну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують з діючих основних фондів і виробничих потужностей, що у декілька раз перевищують нові фонди і потужності, що вводяться щорічно, .
Діючі промислові підприємства нашої країни володіють основними виробничими фондами на загальну суму 120 млрд. грн.
Для визначення рівня використання основних фондів застосовуються показники, виражені в натуральних і вартісних (грошових) одиницях випускаємої продукції, а також в одиницях часу. Щоб обчислити використання виробничої потужності, застосовуються тільки показники випуску продукції в натуральному вираженні. Натуральні одиниці використання основних фондів застосовуються головним чином на підприємствах тих галузей промисловості, де випускається відносно однорідна продукція.
Показники використання основних фондів, що виражені в натуральних одиницях, можуть бути розраховані по фактичному випуску продукції, а також по можливому технічно розрахунковому випуску. Даючи уявлення про загальний рівень використання тих чи інших однорідних машин, агрегатів, тієї чи інший одиниці устаткування чи групи цього устаткування, вони не дозволяють відповісти на запитання: за рахунок чого отримана фактична продуктивність даного агрегату, тобто яку частину робочого часу цей агрегат функціонував і який був рівень його використання протягом цього часу?
До системи взаємозалежних показників (коефіцієнтів), що безпосередньо характеризують рівень використання основних фондів і виробничих потужностей, а також розкривають резерви подальшого поліпшення їхнього використання, відносяться:
1) використання в часі (коефіцієнт екстенсивного навантаження);
2) використання в одиницю часу (коефіцієнт інтенсивного навантаження);
3) загальне використання (коефіцієнт інтегрального навантаження).
Перший показник (Кекст) визначається шляхом ділення часу фактичного використання на максимально можливий час використання основних фондів.
Другий показник (Кінт) отримуємо як результат ділення фактичної кількості продукції, виробленої за одиницю часу роботи устаткування, на максимальний випуск цієї продукції, яку можна зробити за участю даних основних фондів у ту ж одиницю часу.
Третій показник (Кінтегр) розраховується шляхом перемноження перших двох показників.
До числа показників екстенсивного використання основних фондів на підприємстві відноситься коефіцієнт змінності. Він характеризує час цілозмінного використання встановленого устаткування, що працює на багатозмінному режимі. Коефіцієнт змінності розраховується по окремих групах устаткування, окремим виробничим підрозділам підприємства, а також у цілому по підприємству. Він показує, скільки змін у середньому протягом доби працювало встановлене устаткування.
Показник використання основних фондів у часі (коефіцієнт екстенсивного навантаження) визначається порівняно просто.
Показник же використання основних фондів в одиницю часу (коефіцієнт інтенсивного навантаження) визначити легко лише в тих галузях, де випускається однорідна продукція і, відповідно, обсяг її виробництва може бути виражений у натуральних одиницях. Якщо ж підприємство і його підрозділи виробляють продукцію різноманітної номенклатури, то показник використання основних фондів в одиницю часу розрахувати значно складніше. Варто мати на увазі, що приведені вище показники все-таки не дозволяють дати відповідь на питання, як використовуються основні фонди в цілому по підприємству, у галузі й у промисловості.
Роль узагальнюючого показника використання основних фондів може деякою мірою виконувати показник випуску продукції на одиницю виробничої площі. Цей показник виражається, як правило, у натуральних одиницях.
Однієї з найважливіших задач підвищення ефективності використання капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне введення в експлуатацію нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їхнє освоєння. Скорочення термінів введення в експлуатацію нових фабрик і заводів дозволяє швидше одержати потрібну для народного господарства продукцію з технічно більш озброєних основних фондів, прискорити їхній оборот і тим самим сповільнити моральний знос основних фондів підприємств, підняти ефективність суспільного виробництва в цілому.
Поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей промислових підприємств, у тому числі знову введених у експлуатацію, можна досягти завдяки:
1) підвищенню інтенсивності використання виробничих потужностей і основних фондів;
2) підвищенню екстенсивності їхнього навантаження.
Більш інтенсивне використання виробничих потужностей і основних фондів досягається насамперед за рахунок технічного удосконалювання останніх.
Практика промислових підприємств показує, що тут іде процес збільшення одиничної потужності устаткування:
– у верстатах, машинах і агрегатах посилюються найбільш відповідальні деталі і вузли;
– підвищуються основні параметри виробничих процесів (швидкість, тиск, температура);
– механізуються й автоматизуються не тільки основні виробничі процеси й операції, але і допоміжні і транспортні операції, що нерідко стримують нормальний хід виробництва і використання устаткування; застарілі машини модернізуються і заміняються новими, більш досконалими.
Інтенсивність використання виробничих потужностей і основних фондів підвищується також шляхом удосконалювання технологічних процесів; організації безперервно-потокового виробництва на базі оптимальної концентрації виробництва однорідної продукції; вибору сировини, підготовки до виробництва відповідно до вимог заданої технології і якості продукції, що випускається; ліквідації штурмівщини і забезпечення рівномірної, ритмічної роботи підприємств, цехів і виробничих ділянок, проведення ряду інших заходів, що дозволяють підвищити швидкість обробки предметів праці й забезпечити збільшення виробництва продукції в одиницю часу, чи на одиницю устаткування на 1 кв. м виробничої площі.
Отже, інтенсивний шлях використання основних фондів діючих підприємств включає технічне їхнє переозброєння, підвищення темпів оновлення основних фондів.
Досвід роботи ряду галузей промисловості показує, що швидке техничне переоснащення діючих фабрик і заводів особливо важливо для тих підприємств, де має місце значний знос основних фондів.
Поліпшення екстенсивного використання основних фондів припускає, з одного боку, збільшення часу роботи діючого устаткування в календарний період (протягом зміни, доби, місяця, кварталу, року) і з іншого боку, збільшення кількості і питомої ваги діючого устаткування в складі усього устаткування, що є в наявності на підприємстві й у його виробничій ланці.
Збільшення часу роботи устаткування досягається за рахунок:
1) постійної підтримки пропорційності між виробничими потужностями окремих груп устаткування на кожній виробничій ділянці, між цехами підприємства в цілому, між окремими виробництвами усередині кожної галузі промисловості, між темпами і пропорціями розвитку галузей промисловості і всього народного господарства;
2) дотримання передбаченої технології виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці, що сприяє правильній експлуатації устаткування, недопущенню простоїв і аварій, здійсненню своєчасного і якісного ремонту;
3) проведення заходів, що підвищують питому вагу основних виробничих операцій у витратах робочого часу, скорочення сезонності в роботі підприємств ряду галузей промисловості, підвищення змінності роботи підприємств.
Відомо, що на підприємствах крім діючих верстатів, машин і агрегатів частина устаткування знаходиться в ремонті і резерві, а частина – на складі. Своєчасний монтаж невстановленого устаткування, а також запровадження в дію усього встановленого устаткування за винятком частини, що знаходиться в плановому резерві і ремонті, значно поліпшує використання основних фондів.
В кожній з галузей промисловості є великі можливості, що дозволяють поліпшити використання основних фондів, і особливо металорізального устаткування. Більш 50% усіх металорізальних верстатів знаходиться в не машинобудівних і навіть у непромислових галузях народного господарства, де вони використовуються гірше, ніж у машинобудуванні.
У машинобудуванні важливим напрямком поліпшення використання устаткування є підвищення змінності використання устаткування. В даний час коефіцієнт змінності в машинобудівній промисловості складає менш 1,4, тобто близько 70% від двох-змінної роботи. Підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування до 1,75-1,8 дозволить збільшити випуск продукції з одиниці устаткування приблизно на 25%.
На успішне вирішення проблеми поліпшення використання основних фондів, виробничих потужностей і росту продуктивності праці має значний вплив створення великих виробничих об’єднань. Разом з цим необхідно більше уваги звернути на розвиток спеціалізації виробництва і технічного переозброєння діючих підприємств, створення спеціалізованих промислових об’єктів у великих індустріальних центрах та невеликих і середніх містах, де є резерви робочої сили.
Проводячи курс на розвиток спеціалізації діючих підприємств, варто мати на увазі, що це спрощує їхню виробничу структуру, вивільняє робочу силу з допоміжних і обслуговуючих підрозділів, комплектує тим самим другі зміни основних цехів і підвищує коефіцієнт змінності.
Найважливішою умовою підвищення змінності є механізація й автоматизація виробничих процесів, і в першу чергу в допоміжних виробництвах, тому що це дозволяє перевести людей з важких немеханізованих робіт на кваліфіковані роботи в другій зміні.
Важливий резерв підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей діючих підприємств знаходиться у скороченні часу внутрізмінних простоїв устаткування, що на ряді промислових підприємств досягають 15-20% усього робочого часу.
Поліпшення використання основних фондів і потужностей залежить значною мірою від кваліфікації кадрів, особливо від майстерності робочих, що обслуговують машини, механізми, агрегати й інші види виробничого устаткування.
Творче і сумлінне відношення працівників до праці є важливою умовою поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей.
Відомо, що від досконалості системи морального і матеріального стимулювання в значній мірі залежить рівень використання виробничих потужностей і основних фондів.
Любий комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння потужностей, що вводяться знову в дію, подальшої інтенсифікації виробничих процесів.
Величезне значення в поліпшенні використання основних фондів і виробничих потужностей має матеріальне стимулювання робітників.
Висновок
Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.
Дослідивши питання аналізу та планування основних фондів підприємства можна зробити слідуючи висновки :
повнота і вірогідність розрахунку й аналізу показників використання основних засобів залежить від ступеня досконалості бухгалтерського обліку;
основні засоби і довгострокові інвестиції в основні засоби роблять багатоплановий і різнобічний вплив на фінансові результати діяльності підприємства;
Оскільки основні засоби обслуговують не тільки виробничу сферу діяльності підприємства, але і соціально-побутову, ефективність їхнього використання визначається не тільки економічними, але і соціальними, екологічними й другими факторами;
більш інтенсивне використання виробничих потужностей і основних фондів досягається насамперед за рахунок технічного удосконалювання останніх;
від досконалості системи морального і матеріального стимулювання в значній мірі залежить рівень використання виробничих потужностей і основних фондів.
Список литературы
Фінанси підприємств. Підручник / за ред. А.М.Подерьогіна. – К.: КНЕУ, 2001.
Финансовый менеджмент / Авт.кол.под рук. Е.С.Стояновой. – М.:Перспектива, 1996
Финансы / Под ред. А.М.Ковалёвой. – М.:Финансы и статистика, 1996
Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. – М., 1998
Лисенко М.А. Финансы предприятий. – Минск, 1995