І. Використання елементів народознавства на заняттях туристсько-краєзнавчого гуртка. 4 ІІ

ЗмістІ. Використання елементів народознавства на заняттях туристсько-краєзнавчого гуртка. 4ІІ. Розробка заняття: Типи обрядовості. Народні прикмети передбачення погоди. 7ІІІ. Висновки. 36IV. Література. 37Використання елементів народознавствана заняттях туристсько-краєзнавчого гуртка.Під час проведення занять туристсько-краєзнавчого гуртка досить цікавою темою для дослідження є вивчення звичаїв та культури українського народу. Для того, щоб виховати патріота-учня потрібно розкривати позитивні риси ментальності рідного народу. З давніх часів працелюбні українці вміли не тільки працювати, а вміли й відпочивати. Кожне свято несло в собі велику силу духовності. Завдяки спостережливості українці вміли передбачувати погоду кожної пори року. Проведення занять про календарні свята дає можливість учням зібрати багато цікавого матеріалу по обрядовим святам, а також дослідити і вивчити багато прикмет передбачування погоди. Проведення таких занять є доцільним для учнів 6-8 класів, тому що отримані знання і власні дослідження знадобляться їм на уроках природознавства, географії, української літератури. І, як наслідок, зростає зацікавленість не тільки до теми заняття гуртка, а й до предметів шкільних дисциплін зокрема. Гуртківці мають можливість готувати повідомлення, реферати, краєзнавчі матеріали, працювати з інтернет-ресурсами. Впроваджуючи елементи народознавства на заняттях гуртка, можна розвивати їх у різних ракурсах: географічному, історичному, етнографічному, мистецтвознавчому, літературному. Але все таки надається перевага географічному краєзнавству. Певного розвитку краєзнавство на­було в братських школах південно-західної русі в XVI – XVII століттях. Так, на уроках читання вчителі ши­роко застосовували бесіди, спира­ючись на відомий дітям матеріал. У братських школах і Запорізькій Січі молодь навчалась військової справи, зокрема вмінню орієнтува­тися на місцевості і складати її прості плани. Поняття “українське географічне краєзнавство” з’явилося на почат­ку XX ст. Проблеми географічного краєзнавства в Україні цікавили багатьох дослідників. Основи теорії шкільного краєзнавства закладені видатним україн­ським педагогом К. Д. Ушинським. Він уперше дає визначення краєз­навству як педагогічному поняттю. Видатний педагог наповнив ужи­ваний тоді термін “батьківщино-знавство” загальнопедагогічним змістом. Біля витоків географічного крає­знавства в Україні стояли фундатор географічної науки С.Рудницький та перший президент Всеукраїн­ської академії наук В. Вернадський, який виходив з того, що наукові пошуки минулого є “аксіоматич­ною основою” науки сьогодення. Вивчення минулого для правиль­ної оцінки сучасного і передбачен­ня майбутнього в ньому, на думку вченого, є основним змістом і зна­ченням історико-наукових дослі­джень. Палка прихильниця національного виховання – Софія Русова – роз­глядала географію як засіб націоналізації загальноосвітньої школи, ви­ховання патріотизму і національної свідомості. Софія Русова пов’язува­ла вивчення географії з краєзнав­ством, вона однією з перших серед українських педагогів започаткува­ла краєзнавчий принцип у вивчен­ні цього предмета. Великого значення краєзнавству на­давав В.О.Сухомлинський. У його працях, у численних статтях є ба­гато цікавих думок про педагогіч­ні функції краєзнавчого матеріалу і дослідництва дітей. Сухомлин­ського вважав одним із найголовні­ших завдань учителя відкрити пе­ред вихованцями всі джерела, яки­ми живиться велике почуття любові до Батьківщини. Це природа рідно­го краю, рідне місто, село. Але за радянських часів географічне краєзнавство в Україні розвивалося однобічно в контексті історії “единой и неделимой”. На дослідження багатьох сторінок історії, таких, як голодомор, визвольний рух та бага­то інших, було накладено табу. З на­станням державної незалежності географічне краєзнавство отрима­ло нове дихання. Складовою частиною загальної краєзнавчої географічної освіти і одним із джерел систематично­го вивчення рідного краю в нашій школі є підготовка учнів у туристсько-краєзнавчих гуртках. Заняття гуртка, екскурсії, походи, подоро­жі, участь у туристських змаганнях і зльотах та інші заходи є, без сум­ніву, важливим засобом виховання підростаючого покоління. Тому я пропоную розробку заняття туристсько-краєзнавчого гуртка: “Типи обрядовості. Народні прикмети передбачення погоди.”^ Тема: Типи обрядовості. Народні прикмети передбачення погоди.Мета заняття: познайомити гуртківців з різними типами обрядовості; розвивати навички роботи з додатковою літературою, інтернет-ресурсами; збирати матеріали по прогнозуванню погоди за календарними святами, народними прикметами, працювати з краєзнавчим матеріалом, зібраним під час екскурсій та походів.Обладнання: фотографії, календар православних свят.Хід заняття^ Керівник гуртка: На занятті ми будемо знайомитися з різними типами обрядовості, з етапами формування обрядового календаря, з календарними святами та обрядами, а також гуртківці будуть презентувати зібрані матеріали по прогнозуванню погоди.^ Повідомлення гуртківців:1. Типи обрядовості: трудова, сімейна та календарна.Трудові свята й обряди – органічна складова святково-обрядової культури українського народу. Взаємозв’язок свят і праці має традиції, що сягають доісторичних часів. Традиційна трудова обрядовість тісно пов’язана з календарним циклом сільськогосподарських робіт. Обряди неодмінно супроводжували початок оранки, сівби, вигін худоби на пасовище, закінчення жнив тощо. У селянській сім’ї трудові традиції та обряди були справжньою школою для підростаючого покоління. У процесі виконання ритуальних дій дитина здобувала перші трудові навички. Усім розмаїттям своїх художніх, емоційних, атрибутивних, пісенно-музичних засобів трудові свята сприяли вихованню у молоді любові до нелегкої хліборобської праці, до землі, прищеплювали своєрідний “кодекс хліборобської честі”.^ Сімейна обрядовість. Сімейне життя українців традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім’ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім’ї. Основні елементи сімейної обрядовості – родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди. Крім них, у сім’ї нерідко відзначалися події менш важливого значення: входини, пострижини, вступ до парубоцтва і дівоцтва, повноліття, срібне та золоте весілля.^ Календарні свята та обряди. Календар свят визначався аграрним устроєм життя. Селяни нерідко замовляли хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив. Відмічали день святого, ім’ям якого був названий місцевий храм. Зупинимось більш детально саме на календарній обрядовості.^ 2. Етапи формування обрядового календаря.Календар українського селянина XIX – початку XX ст. являв собою своєрідну енциклопедію народної мудрості, неписаний розпорядок життя хлібороба. Календарні звичаї та обряди формально узгоджувалися з річним літургічним циклом православної церкви, проте дійсною основою “побутових святців” був трудовий сільськогосподарський календар. Календарним землеробським обрядам узагалі притаманні повільні темпи змін, значна консервативність та спадкоємність, і їхнє відмирання відбувалося дуже поступово. Цей процес, проте, був відчутно прискорений після 1917 р., коли до розряду пережиткових, ворожих соціалізму явищ була віднесена і вся народна календарна звичаєвість. У результаті разом із дійсно віджилими було втрачено чимало позитивних народних традицій, що не могло не позначитись на загальній екології української культури. Лише наприкінці 50-х років, в атмосфері так званої “хрущовської відлиги”, певного розповсюдження набувають адаптовані до умов “соціалістичної дійсності” деякі народні календарні звичаї. Узагалі досвід показує, що найбільш життєстійкими й здатними до дальшого розвитку виявляються ті форми календарної обрядовості, що втратили тісний зв’язок із релігією і трансформувалися в явище народного мистецтва, святкової розваги. Елементи календарних свят та обрядів нині широко використовуються у творчості професійних та самодіяльних митців, у декоративно-прикладному і театральному мистецтві тощо. Традиційні свята і обряди чимдалі активніше входять у систему сучасної культури. Після багаторічного панування войовничої безбожності у 1990 р. рішенням Верховної Ради України офіційними святами проголошені Різдво, Великдень, Зелені свята. В умовах сьогодення накопичується досвід проведення таких масових сезонних свят, як Новий рік, Проводи зими (Масляна), Купала, обжинки та ін. Процес відродження народної звичаєвості вливається в загальний рух відродження національної самосвідомості, мови, культури.^ 3. Обрядовість зимового циклу.Традиційна новорічна обрядовість українців – це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.Миколи – давнє землеробське календарне свято. Відомі два Миколи весняний, або Теплий (9 травня за старим стилем), і зимовий (Зимній) – 6 грудня. У народних віруваннях святий Микола виступає помічником і заступником хлібороба. До зимової дати були приурочені деякі приповідки про погоду та прогнози на майбутній врожай. Зокрема, на Харківщині казали: ^ Як на Миколи іній – буде овес. Подекуди 4, 5 і б грудня справляли так звані Миколині святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди та ячмінь.Серед українського населення Галичини, Закарпаття та інших західних областей з XIX ст. набула поширення католицька традиція обдарування від імені святого Миколая. Очолювана парубком, перевдягненим у святого, група молоді обходила двори, роздаючи подарунки дітям, а неслухняним залишала палицю як пересторогу на майбутнє. Через “Миколая” хлопці та дівчата нерідко передавали подарунки своїм коханим. На Львівщині й Тернопільщині до свята випікали спеціальне печиво – миколайчики – і клали їх дітям уночі під подушку. Звичай обдарування на Миколая почасти зберігається і в наші дні.Святвечір (багата кутя, вілія, коляда) – вечір 24 грудня за старим стилем напередодні Різдва. З ним було пов’язано багато звичаїв і обрядів. 24 грудня нічого не їли до вечора, поки не з’являлася перша зоря на небі (вірили, що саме в цей час народився Ісус Христос). Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. До Святвечір готували чітко визначену кількість страв (7, 9 чи 12), використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних. Господар курив ладаном у хаті й читав молитву, щоб відвернути злі сили. Захисну функцію виконували також звичаї закликання морозу, обряди, якими застерігалися від бурі, хижих звірів, відьом, чарівників та ін. На це свято було прийнято вшановувати померлих і живих родичів.^ Новий рік – одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят. У давніх слов’ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні. Після прийняття християнства за греко-візантійським обрядом початком церковного та громадянського року стало 1 вересня. З 1700 р. Петро І увів у Росії січневе літочислення, проте на Україні під впливом Литви й Польщі, які захопили в ХІV-ХV ст. більшу частину її території, традиція зустрічі Новий рік 1 січня існувала ще з кінця XIV ст., хоч і тривалий час не визнавалася широкими масами. Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Так, новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому ґрунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.Хрещення (Водохрещі, Водохреща, Ордань, Ардан, Йордан) – народний варіант християнського свята Богоявлення. Відзначалося 6 січня за старим стилем і знаменувало собою закінчення дванадцятиденного періоду святок. Хрещення увібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів, центральне місце серед яких займали обряди, пов’язані з водою. Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. Так, на Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), ритуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками (“Маланка”, “Коза”) та ін. Деякі з них широко побутують й донині.Колядування – давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір’я кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров’я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна ідея “першого дня”, згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали стати реальністю.Щедрування – давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щедрувальників (переважно молодь) піснями славили господарів, бажали їм здоров’я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Обрядових новорічних пісень – щедрівок (різновид колядок) співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині, були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні. На відміну від колядування щедрування незначною мірою відчуло на собі вплив християнської церкви. На кінець XIX ст. обряд переважно став явищем народної художньої творчості. Таким він зберігся й до сьогодні.Засівання (посипання) – давньослов’янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров’я, щедрого врожаю.”Коза” – театралізований обряд-гра з масками, що мав свій усталений сценарій, пісенний і музичний репертуар. Названий за головним персонажем – парубком, перевдягненим козою (вивернутий кожух і дерев’яний макет голови тварини). Центральним моментом ритуального дійства був танець Кози, її “вмирання” і “воскресіння”, що символізували циклічний круговорот часу, прихід нового року.”Маланка” (“Меланка”) – традиційний новорічний обряд із використанням масок. Назвою він зобов’язаний святій Меланії, день якої за церковним та юліанським календарем припадав на 31 грудня за старим стилем. Ще у недалекому минулому обряд “Маланка” був поширений на значній території України.^ 4. Весняні свята та обряди.Найвідомішими весняними святами є Масляниця, Благовіщення і, звичайно, Великдень. Є також і менш відомі свята. Розглянемо їх детальніше. Масляна (Масниці, Масляниця, сирна неділя) – давньослов’янське свято на честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила Масляну у свій календар: масляний тиждень напередодні Великого посту (кінець лютого – початок березня за старим стилем), проте вона так і не набула релігійного змісту. На Україні Масляниця не мала такого широкого розмаху, як, приміром, у центрально-російських областях. Але й тут дорослі та молодь катались на конях, ходили в гості, влаштовували бенкети у складчину. У наші часи деякі елементи традиційної Масляної використовуються у святі “Проводи зими”.Благовіщення – важлива віха землеробського календаря українців. До цього свята (25 березня за старим стилем) лелеки звичайно прилітали з вирію та починали вити гнізда. Існувало повір’я, що на Благовіщення відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни. За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж “турбувати” землю вважалося великим гріхом.Великдень (Паска) – найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця, обов’язково окремо від іудейської Пасхи. У народному побуті українців Великдень чітко утримував елементи язичницької весняної ритуалістики: випікання обрядового печива, фарбування яєць, ігри, танці й розваги молоді, вшанування предків, аграрно-магічні, очисні обряди тощо.Юрія (Юра) – стародавнє свято землеробського календаря, що відзначалося 23 квітня за старим стилем У народній свідомості святий Юрій (Георгій) був покровителем диких звірів і охоронцем свійських тварин. Цього дня зранку виганяли худобу в поле на Юрову росу, яка, за повір’ями, мала чудодійну силу. В уявленнях українців Юрій виступав також подавцем весняної вологи, необхідної для зростання посівів. Цього дня співали спеціальних пісень, в яких звертались до святого з проханням узяти ключі й відімкнути землю, щоб випустити теплу росу, тепле літо.^ Зільницький обряд був пов’язаний із збиранням лікувальних трав (зілля) і приурочувався до дня Симона Зілота (10 травня за старим стилем). Участь у ньому брали лише баби й молодиці. Зібравшись в одній хаті напередодні, жінки смажили яєчню, варили вареники, готували інші страви та гуртом йшли до лісу збирати цілющі квіти і трави.^ 5. Літні свята.Купала (Івана Купала) – давньослов’янське свято літнього сонцестояння. Відзначалося 24 червня за старим стилем у період підготовки до збору врожаю. Первісне Купалою, очевидно, називали ляльку або опудало, яких купали – топили у воді, заривали у землю, спалювали. Назва ж “Івана Купала” походить від народного наймення Іоанна Хрестителя, вшануванням якого православна церква намагалася подолати дохристиянські традиції. Купальську ніч вважали чарівною, коли пробуджувалася нечиста сила. Звідси – широко розповсюджені дівочі ворожіння на вінках, численні обряди і магічні прийоми, за допомогою яких застерігались від відьом. Вірили, що трави, зібрані на Купала мають особливо цілющі властивості.^ Зелені свята – українська назва християнського свята Трійці, що відзначається на 50-й день після Паски. Троїцько-русальна обрядовість знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ рослинності, магія закликання майбутнього врожаю. Напередодні зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, обов’язково прикрашали подвір’я та господарські будівлі клечанням – зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясеня, горіха, дуба тощо. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, татарським зіллям. На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.Маковія – спрощена українська назва церковного свята святих мучеників Маккавеїв (1 серпня за старим стилем). Цього дня у церквах разом із хлібним колоссям святили садові квіти і головки маку, які на Різдво використовувались для приготування куті. Вдома пекли пироги і коржі з маком. Традиційні першосерпневі букети на Поділлі називалися маковійками. Звичайно їх носили до церкви дівчатка. Перед цим їх треба було добре нагодувати, бо наступний рік випаде неврожайний.Спаса – свято православної церкви, встановлене на честь Преображення Господнього (19 серпня за старим стилем). Цей день був немовби апофеозом радості селянина з плодів своєї діяльності. За традицією святили яблука, груші, мед, калачі з муки нового врожаю. Після церковної відправи пригощали одне одного пирогами та фруктами, особливо дітей і старців.^ 6. Осінні звичаї та обряди.Покрови – християнське свято Покрова святої Богородиці, запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів. Серед українців, які століттями постійно страждали від чужоземних набігів, ця легенда набула особливої популярності. Божу матір (її називали у тому числі й Покровою) вважали своєю покровителькою запорізькі козаки. Щорічно 1 жовтня з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі св. Покрови.Дмитра – осіннє свято аграрного календаря, яке відзначалося 26 жовтня за старим стилем. За народними уявленнями, святий Дмитро завершував землеробський рік, замикав землю і приводив зиму. Він же тримав у себе ключі до весни, коли передавав їх святому Юрієві. Після Дмитра звичайно вже не засилали сватів, і тому казали: До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри. Субота перед Дмитром на Волині поважалась як дідова субота, коли влаштовували поминальні обіди для старих і жебраків. На Київщині ж приказували: З Юрія – хороводи, з Дмитра – вечорниці.Введення – християнське свято, що знаменувало собою початок зимового циклу обрядовості. Відзначали його 21 листопада за старим стилем. На Рівненщині казали: Введення прийде, свят наведе. І дійсно, після Введення йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохрещі. В окремих місцевостях на Введення, як і на Новий рік, починали деякі види робіт, що, за повір’ям, мало забезпечити успіх протягом усього року.Катерини – молодіжне свято у народному календарі українців (24 листопада за старим стилем). Цього дня дівчата ворожили про майбутню долю. Робили це, зокрема, так: зрізали гілки вишні чи сливи і ставили їх у воду або в горщик із землею на покуті. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року, це обіцяло скорий шлюб. У такий же спосіб ворожили про здоров’я або смерть у наступному році.Андрія – молодіжне свято, близьке за змістом до Катерини. Відзначалося 30 листопада за старим стилем і відповідало церковному святу Андрія Первозванного. Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами і подекуди називалися великими вечорницями. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабушками, калитою тощо. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році – шлюбу чи смерті; якщо шлюбу – то хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим. Намагалися також дізнатися про професію, матеріальне становище майбутнього чоловіка, главенство у майбутній сім’ї. Вже у минулому столітті молодіжні ворожіння втратили свою магічну функцію і перетворились на традиційні ігри, що супроводжувались сміхом і жартами. Для свята Андрія є характерною певна “карнавальна свобода”. У цю ніч, як і в новорічну, негласно дозволялися деякі прояви антигромадської поведінки, які в інший час гостро засуджувалися і навіть підлягали покаранню за звичаєвим нравом. У ролі “порушників порядку” звичайно виступали парубки та підлітки. Набір типових андріївських жартів не вирізнявся особливою вибагливістю: парубки знімали з воріт хвіртки і заносили на край села, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, пускали в димар горобців тощо. Особливо звитяжним вважалося вміння підняти воза і поставити його на чиюсь хату. Такі ритуальні безчинства творили здебільшого на подвір’ях, де були дівчата на порі. ^ Керівник гуртка: Гуртківці зібрали чимало матеріалу по прогнозуванню погоди за народними прикметами та обрядовим календарем.Група гуртківців № 1 презентує матеріал “Яким буде літо”.Яким буде літо. Глибокий сніг узимку – на дощове літо. Зимою завірюхи – влітку негода. Якщо зима холодна і безхмарна, то літо тепле і сухе. Після холодної зими – градобійне літо. Зима морозна – літо жарке. Якщо навесні летить багато павутиння, то літо буде жарке. Сніг тане раптово, вода збігає швидко – на мокре літо. Сніг починає танути з північного боку мурашника – літо буде тепле й довге, з південного – холодне й коротке. Якщо ранньою весною блискає блискавка, а грому не чути – літо буде сухе. За холодною весною йде градобійне літо. Явдоха (14 березня) красна – вся весна красна, на огірки врожай. На Явдоху погоже – все літо пригоже. Явдоха з дощем – буде літо тепле й мокре. Під Явдоху місяць-молодик із дощем – бути літу мокрому. Якщо до 14 квітня не рушать весняні води, літо буде холодне й дощове. Якщо до 22 квітня погода не встановиться, рік буде сухий. Пізня весна віщує добру погоду влітку. Якщо весна була маловітряна, літо буде сухе. У перших числах квітня гроза – на тепле літо. 21 квітня – зустріч сонця з місяцем. Якщо цього дня добра погода, буде погоже літо, якщо негода – літо холодне й дощове. 13 травня ясний схід сонця – на погоже літо. Якщо на Яреми (13 травня) теплий вечір і зоряна ніч, літо буде сухе й погоже. 24 травня, на Мокія, туман – буде мокре літо. 27 травня дме північний вітер – літо буде холодне. Весною літає багато павутиння – на спекотне літо. За сухим травнем йде сухий червень. Часті тумани в травні – буде вологе літо. червня йде дощ – така погода буде до кінця місяця. 16 червня північно-західний вітер – на сире літо. З липня, на Мефодія, дощ іде – дощитиме сорок днів. 10 липня, на Самсона, дощ – до бабиного літа мокро буде. Якщо вільха розпускається раніше берези, то літо буде холодним і дощовим. Спочатку вкривається листям береза – чекай сухого літа, клен – мокрого. Якщо у берези листя розпускається раніше, ніж у вільхи – літо буде тепле й сухе. Щедре виділення соку у берези віщує дощове літо. Якщо на дубі листя з’явилося раніше, ніж на ясені, – літо буде вологе і прохолодне. Якщо ясен розпускається раніше від дуба – варто чекати теплого і сухого літа. Тополя пізно розвивається – літо буде прохолодне. Верба зацвіла, коли погода стояла ясна й тепла – літо буде тепле і щедре на мед. 22 червня зацвіла липа – на тепле сонячне літо. Рано родить малина – на тепле літо. Трава в червні починає сохнути – на дощове літо. Якщо п’явки не дають потомства у травні, то літо буде холодне, вітряне і сухе. Якщо луні гніздяться в осоці болота – літо буде посушливе. Улаштоване гніздо у відкритому степу, на межах і на цілині – чекай дощового літа. Птахи в’ють гнізда на сонячному боці дерев – на холодне літо, а якщо на тіньовому боці – на літо тепле. Якщо очеретянки мостять гнізда вище звичайного рівня над водою – літо буде дощове. Якщо граки прилетіли до середини березня – літо буде мокре, а сніг зійде рано. На початку травня вже є маленькі гусенята – на сонячне літо. Група гуртківців № 2 презентує матеріал “Прогнози на осінь”.Прогнози на осінь. Якщо в травні багато дощів, то їх обмаль буде у вересні. Якщо на Мокрини (19 липня ст.ст.) буде дощ, то осінь буде мокра. Якщо 1 серпня дощить, то й осінь мокра буде. Як на Мокрини буде сухо, то й осінь буде суха. Грім у вересні – осінь тепла. Грім у вересні віщує довгу осінь. Грім у жовтні – на малосніжну зиму. Грозовий серпень – на довгу осінь. Якщо 23 серпня вода тиха – то й осінь буде тиха. Якщо 27 серпня (Михеїв день) буде буря, то вересень буде непогожий. Якщо 27 серпня день був вітряним – на вітряну осінь, якщо буде буря – вересень дощовий. Якщо погода “молодого” бабиного літа (з 28 серпня по 11 вересня) гарна, то “старе” бабине літо (13–21 вересня) буде непогожим. Якщо молодик з’являється у дощовий день жовтня, то дощовим буде весь наступний місяць. Як весна суха, то й осінь на сніг глуха. Якщо влітку в лісі на горобині багато плодів – осінь буде дощова, мало плодів – передбачається суха осінь. Багато павутиння на бабине літо – на ясну осінь і холодну зиму. Пізно зацвіла горобина – осінь буде тривалою. Калина вже достигла, а листя на ній ще зелене – на теплу осінь. Коли стиглий овес вдруге зазеленіє – осінь буде непогожа. Якщо влітку на деревах з’являються жовті листки, то чекай ранньої осені. Доки листя з вишень не опало, скільки б снігу не випало, відлига його згонить. Якщо миші влаштовують гнізда на копицях, то осінь буде мокра й тривала. Якщо ж вони роблять гнізда у копицях знизу або на смугах у землі – жди сухої погоди. Якщо сороки рано замовкають – чекай холодної осені. Птахи рано збираються у вирій – осінь буде холодною. Якщо восени журавлі летять високо – осінь буде тривала й тепла. Якщо журавлі відлітали у вирій високо, повільно, стиха курличучи, немов перемовляючись, осінь буде довга й погожа. Журавлі високо летять – на затяжну осінь. Довго шпаки не відлітають – осінь буде суха. Восени довго не зникають мухи – осінь буде довгою, сніг ляже пізно. Синиці, сороки, сойки влітку рано вмощуються на ночівлю – чекай холодної осені. Якщо польові миші в копицях живуть унизу, то осінь буде суха.Група гуртківців № 3 презентує матеріал “Яка погода буде взимку”.Яка погода буде взимку. Була весна суха – зима буде на сніг глуха. Вологе літо і тепла осінь – на довгу зиму. Яка погода в липні, така буде в січні. Літо дощове – зима сніжна, морозна. Літо сухе, жарке – зима малосніжна, морозна. Літо буряне – зима з заметілями. 30 червня – на Мануїла – погода дощова – то й зима буде сніжна. Якщо 7 серпня холодний ранок, зима буде рання й холодна. Якщо 17 серпня дме сильний вітер, чекай сніжної зими. Якщо 23 серпня – на Лаврентія – вода тиха, то й зима буде без злих хуг. У першій половині серпня погода стала – буде зима довготривала. Грім у жовтні – на безсніжну зиму. Якщо 14 жовтня вітер віє з півдня, зима буде тепла, з заходу – середня, з півночі або зі сходу – холодна. Зранку вітер з півдня, а з обіду – з півночі – значить, початок зими буде теплий, а потім похолодає. Який перший день грудня, така і вся зима буде. Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде – холодна й сніжна. Новоріччя буде морозним, якщо 25 грудня сонце ясне, променисте; якщо ховається за хмарами, а на деревах висне іній – під Новий рік буде хмарно і відлига. Зима настає через сорок днів після першого осіннього снігу. Рясний врожай горобини обіцяє сувору зиму. Багато ягід влітку – передвістя холодної зими. Багато жолудів на дубах – на сувору зиму. Влітку багато польового осоту – взимку холодно, багато щавлю тепло. Якщо у жовтні листя з берези й дуба опадає не повністю – чекай суворої зими, якщо ж водночас усе – зима буде тепла. Горіхи рясно вродили, а грибів мало – зима буде сніжна й морозна. Якщо на сосні шишки розмістилися у верхній частині дерева, то зима буде помірною, м’якою, якщо в середній частині – досить холодною, а якщо шишки переважно внизу – чекай лютої зими. Пізній листопад – на сувору тривалу зиму. Якщо у вишні листя опаде до 14 жовтня – зима буде тепла, якщо ж до цього-таки числа вишня зелена – зима буде люта. Швидкий падолист – різка зима. Як листопад дерев не обтрусить, зима довго бути мусить. Рано опало листя на липах – зима буде люта. Малий урожай грибів – зима сувора і сніжна. Пізній гриб – пізній сніг. Якщо личинка хруща біла – чекай тріскучих морозів. Якщо колір личинки блакитний – зима буде помірною. Якщо ж задня частина личинки блакитна, а передня зовсім біла, то перша половина зими буде суворою, з морозами, а в другій очікується тепло або незначні морози. Якщо бджолина матка припиняє відкладати яйця у серпні (замість вересня) – зима буде рання і холодна. Кури починають линяти рано восени – зима буде тепла. Білка восени будує гніздо на дереві низько – зима буде морозяна, високо – на теплу зиму. Якщо білка, до середини жовтня поміняла шубку, зима буде гарна, морозяна. Білка робить великий запас горіхів – на холодну зиму. Поява комарів пізньої осені – на м’яку зиму. Відліт журавлів до 14 жовтня – бути ранній зимі. Якщо ластівки відлітають рано, то зима буде холодна, якщо ж – пізно, то зима буде м’яка. Пізній відліт птахів віщує теплу зиму. Снігурі прилетіли в грудні – зима буде суворою. Чим більші під осінь мурашники, тим суворіша зима. Кроти з осені наносять у свої нори багато пуху або соломи – зима буде холодною. Вхід до кротячої нори з півн