Індивідуальні підприємці як суб’єкти господарськогоправа.
ПЛАН
Вступ. 3
1. Суб’єктигосподарського права. 4
1.1. Поняття суб’єктагосподарського права. 4
2.2 Види суб’єктівгосподарського права. 6
1.3 Завдання, права таобов’язки суб’єкта господарського права. 9
2. Поняття та принципипідприємницької діяльності без створення юридичної особи 14
2.1 Поняття та змістпідприємництва. 14
2.2 Умови здійсненняпідприємництва. 21
2.3 Підприємець і держава. 24
3. Практична частина. 28
Висновок. 34
Список використаноїлітератури. 36
Вступ
Індивідуальні підприємці — це фізичні особи (громадяниУкраїни, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільноюдієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареєстровані увстановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності, якібезпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконуютьроботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннямиусім майном, що належить їм на праві власності.
Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-якупідприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даноїкатегорії суб’єктів.
Перехід економіки України до розвинених ринкових відносинбагато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, відстворення належних умов функціонування суб’єктів господарської діяльності, відсуворого додержання останніми вимог чинного законодавства.
Основна мета даної курсової роботи полягає удослідженні особливостей регулювання господарським правом діяльностііндивідуальних підприємців.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення рядувзаємопов’язаних завдань:
· розглянути поняття та види суб’єктів господарськогоправа;
· дослідити зміст підприємництва без створенняюридичної особи;
· вивчити умови здійснення підприємницької діяльностііндивідуальними підприємцями.
Предметомкурсової роботи є правові відносини які регламентують діяльність індивідуальнихпідприємців.
Об’єктомкурсової роботи є індивідуальні підприємці.
Курсоваробота складається з трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставленапроблема.1.Суб’єкти господарського права1.1. Поняття суб’єктагосподарського права
Поняття суб’єкта господарського права обґрунтоване теорієюгосподарського права, яка виходить з того, що суб’єктами господарського права єучасники господарських відносин, тобто організації та їхні структурніпідрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створенняпідприємства, також мають визнаватися суб’єктами господарського права, а несуб’єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоч їхній правовий статуспотребує детального дослідження.
Серед організацій — суб’єктів господарського права можнавиділити: а) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють іреалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи,надають послуги; б) організації — споживачі результатів господарськоїдіяльності; в) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність векономіці.
Суб’єкти господарського права діють або як власники основнихзасобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або якгосподарюючі суб’єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство,приватне підприємство, підприємство, засноване кооперативом). Управлінськіорганізації — міністерства, відомства — визначені законом як уповноваженівласником (власниками) органи.
Суб’єкти господарського права мають ряд ознакправосуб’єктності, закріплених господарським законодавством.
По-перше, ці суб’єкти мають певну організаційно-правовуформу, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність.Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновануправом організаційну структуру, в якій діє суб’єкт господарського права. Це абоодна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), абоорганізація (наприклад, об’єднання громадян, яке є учасником господарськихвідносин).
За загальним правилом, порядок створення, діяльності,реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб’єктівгосподарського права визначається законодавством України (підприємства,об’єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має правовибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна зпередбачених законом форм або навіть і не передбачена (наприклад, запозиченаз-за кордону).
Другою ознакою суб’єкта господарського права є те, що вінмає юридична відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів,оборотних коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб’єкт господарськогоправа є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників.Майно суб’єкта господарського права відокремлюється і закріплюється за ним управовій формі, елементами якої господарське право визначило установчідокументи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб’єкта,самостійний або зведений (для господарських об’єднань) баланс, який відображаєвартість майна суб’єкта в цілому, поточний та інші рахунки в банках.
Правом власності і господарським законодавством щодоуправління майном визначається правовий титул, за яким майно належитьсуб’єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання(зокрема, щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодоміністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають надержавному бюджеті, щодо казенних підприємств), право оренди (орендні та іншіпідприємства, утворені на базі орендованого майна).
Третьою, суто юридичною ознакою суб’єкта господарськогоправа є його господарська правосуб’єктність. Суб’єкт господарського права маєосновану на” законі можливість набувати від свого імені майнові таособисті немайнові права, вступати в зобов’язання, виступати у судових органах.Правосуб’єктність суб’єкта господарського права доктринально визначається якгосподарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством інабутих у господарських правовідносинах прав та обов’язків. Суб’єктигосподарського права (крім підрозділів організацій та громадян-підприємців) єюридичними особами.
Отже, суб’єкти господарського права — це організації, якіна основі юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенціїбезпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатівабо управлінську діяльність в економіці.2.2 Види суб’єктівгосподарського права
Господарське законодавство і право регулює умови створенняі діяльності різних видів суб’єктів. Кожен вид має законодавче визначені назвуі правове становище.
Суб’єктів господарського права класифікують на види згідноз об’єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає змістдіяльності або функції суб’єкта, які він виконує в економічній системі України.
Враховуючи особливості функцій, господарське законодавствовизначає правове становище таких суб’єктів господарського права, як: 1)підприємства та їхні структурні підрозділи; 2) об’єднання підприємств; 3)фінансові та посередницькі інститути; 4) громадяни-підприємці; 5) органидержавної виконавчої влади в економіці. Крім того, у кожній з цих групвраховуються особливості правового становища окремих видів суб’єктівгосподарського права.
Підприємства відповідно до їхніх функцій посідають головнемісце в економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств законодавецькваліфікує їх як основну організаційну ланку народного господарства України.Така кваліфікація зумовлена тим, що підприємство є господарською організацією,господарюючим суб’єктом. Коротко підприємство визначається як господарюючийсуб’єкт, що створюється для здійснення господарської діяльності з метоюодержання прибутку, який має необхідні для цього повноваження і реєструється увизначеному законом порядку як комерційна юридична особа. Терміну«підприємство» в зарубіжному комерційному праві відповідають поняття«компанія» або «корпорація».
Суб’єктами господарської діяльності є також підрозділипідприємств та інших господарських організацій. Вони створюються самимиорганізаціями для певної господарської діяльності. Функції і компетенцію такихсуб’єктів визначають підприємства у положеннях про них. Положення затверджуютьоргани управління організацій. Ці суб’єкти не реєструються як юридичні особи.
Другим видом суб’єктів господарського права є об’єднанняпідприємств, що визначається як господарська організація, створювана надобровільних засадах двома і більше підприємствами для спільного виконанняделегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначенихстатутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об’єднаннями згідноіз законодавством є асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та іншівиробничо-господарські комплекси. Специфічним видом господарського об’єднання єпромислово-фінансова група. Об’єднання підприємств створюється лише у томуразі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Третім видом суб’єктів господарського права є так званіфінансові і посередницькі інститути, що належать до інфраструктури ринку.Загальна риса, яка їх об’єднує, — обслуговування ринку. Фінансовий інститут можнавизначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або іншоготовариства і реєструється як юридична особа, що забезпечує функціонуванняринків товарів і капіталів.
Такі акціонерні та інші господарські товариства здійснюютькредитування господарюючих суб’єктів, інвестування об’єктів підприємництва таіншої діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назвицих суб’єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційніфонди, інвестиційні компанії, страхові компанії, товарні та фондові біржі,довірчі товариства тощо.
Четвертим видом суб’єктів господарського права єгромадяни-підприємці (громадяни України, іноземні громадяни, особи безгромадянства). Ці особи мають право здійснювати підприємницьку господарську діяльністьу будь-яких організаційних формах за їх вибором. Зокрема, якщо діяльністьфізичних осіб здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється якприватне підприємство.
П’ятим видом суб’єктів господарського права є органи владиі органи адміністративно-господарського управління та контролю. Згідно зЗаконом України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня2001 р. органи влади — це міністерства та інші центральні органи виконавчоївлади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої владиАвтономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулюваннядіяльності суб’єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органиприватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення,місцеві органи виконавчої влади; органи адміністративно-господарськогоуправління та контролю — це суб’єкти господарювання, об’єднання, інші особи вчастині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їмповноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування;
Вищим органом у системі органів виконавчої влади є КабінетМіністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органіввиконавчої влади. Кабінет Міністрів може Утворювати урядові органи державногоуправління (департаменти, служби, інспекції), які діють у складі відповідногоцентрального органу виконавчої влади. Урядові органи державного управлінняздійснюють: управління окремими підгалузями або сферами діяльності;контрольно-наглядові функції; регулятивні та дозвільно-реєстраційні функціїщодо фізичних і юридичних осіб. До системи центральних органів виконавчої владивходять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органивиконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимоно-польний комітет України,Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України таін.). Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи,що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленомузаконодавством.
1.3 Завдання, права таобов’язки суб’єкта господарського права
Кожен з видів суб’єктів господарського права має свої певнізавдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк — кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади — управлінську діяльність в економіці і т. ін. Правовою формою, в якійврегульовано завдання суб’єктів господарського права, є їхні статутнігосподарсько-правові акти — установчі документи (установчий договір і статут),статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, продержавний комітет). Виходячи із завдань, статутні акти врегульовують такіпоняття, як цілі і предмет діяльності суб’єкта господарського права (функціїщодо органів управління).
Підприємства згідно із законом мають право здійснюватибудь-які види законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної,комерційної та ін. Всі підприємства є комерційними організаціями, їх статутнимицілями завжди виступає здійснення певної господарської діяльності з метоюодержання прибутку. Прибуток — основний узагальнюючий показник фінансовихрезультатів господарської діяльності підприємства. Це є майно, яке увизначеному статутом порядку присвоює власник (власники) підприємства.
Право визначати цілі і предмет діяльності підприємстваналежить його засновникам, які виходять при цьому із своїх підприємницькихможливостей. Закон дозволяє вносити до статуту будь-яку кількість видівдіяльності, не забороненої законом.
Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб’єктагосподарського права виступають його права, захист яких гарантує
держава. Права суб’єктів визначаються господарськимзаконодавством залежно від їхніх видів: права підприємств, об’єднаньпідприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів державноївиконавчої влади.
Права суб’єктів можна класифікувати відповідно до їхнього змісту.
Засновницькі права ґрунтуються на загальній нормі прававласності, згідно з якою власник може використовувати майно для здійсненнягосподарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Засновницькі прававключають право на вільний вибір засновниками підприємства видів діяльності, правона вибір організаційно-правової форми підприємства, право на прийняття рішенняпро створення підприємства, право змінювати у встановленому порядку якдіяльність, так і форму підприємства. За загальним правилом, ці та іншізасновницькі права належать власникові (власникам).
Права в галузі управління. Підприємства й інші суб’єктигосподарського права самостійно управляють своєю діяльністю та справами.Порядок здійснення управління регулюється статутними актами згідно зпринципами, визначеними законодавством. Основним є принцип поєднання праввласника на господарське використання свого майна з самоуправлінням трудовогоколективу. Власник здійснює свої управлінські права як безпосередньо(кооператив, колективне підприємство), так і через уповноважені ним органи(державні підприємства, господарські товариства). Власник і уповноважений ниморган у порядку, передбаченому статутними актами, можуть делегувати своїуправлінські права органові управління.
До управлінських належать, зокрема, права:
· самостійно визначати структуру підприємства, тобтокількість і склад його структурних підрозділів, включаючи так звані відокремленіпідрозділи: філії, представництва, відділення тощо;
· приймати і змінювати статут, інші установчідокументи;
· затверджувати положення про структурні підрозділи;
· формувати органи управління і контролювати їхнюдіяльність, призначати посадових осіб, визначати їхні обов’язки тощо.
Склад і юридична природа органів підприємства залежать відтого, до якої власності воно належить. Конкретно це питання визначають статутніакти. Наприклад, підприємства — суб’єкти права колективної власності — мають вищікерівні та виконавчі органи. Перший — це загальні збори (наприклад, загальнізбори акціонерів товариства) або конференція. Виконавчі функції у такихпідприємствах здійснюють правління. Правління обирається власниками підприємствна загальних зборах, які визначають і затверджують у статуті повноваження цьогооргану. Правління обирає зі свого складу голову, заступників. Функції голови(заступників) можуть по черзі виконувати члени правління. Реалізуютьсяповноваження трудового колективу згідно зі статутом загальними зборами(конференцією) або виборним органом (рада підприємства, рада трудовогоколективу), члени якого обираються зборами (2/3 голосів) терміном на 2-3 роки.
Майнові права суб’єктів поділяються на загальні таспеціальні.
До загальних майнових прав можна віднести права:
· мати на підставі певного речового права (титулу)основні фонди, обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображається насамостійному балансі підприємства. Згідно із законами, статутами підприємств таукладеними угодами майно належить підприємствам, іншим суб’єктам на правівласності або на праві повного господарського відання. Майно державноївласності закріплюється за державними підприємствами і належить їм на правіповного господарського відання;
· вести господарську та комерційну діяльність; бути узв’язку з цим позивачем та відповідачем у суді, арбітражному суді, захищатисвої майнові права та інтереси від імені підприємства;
· розпоряджатися майном. Підприємство, якщо інше непередбачено його статутом, має право: продавати (обмінювати) майно іншиморганізаціям, здавати в оренду, заставляти, надавати тимчасово у безоплатнекористування, списувати зношені основні фонди з балансу;
· набувати на законних підставах майно. Підприємствовідповідно до свого статуту має право купувати, орендувати, одержувати убудь-який інший правомірний спосіб майно (рухоме і нерухоме), використовуватийого, поліпшувати і т. ін.
Похідними від зазначених та інших майнових прав єдоговірно-майнові права підприємств. Це права укладати засновницькі, господарськідоговори та інші контракти (і нести щодо них відповідальність); видаватизаставні та інші фінансові зобов’язання; позичати гроші; інвестувати іреінвестувати кошти підприємства; одержувати рухоме і нерухоме майно якгарантію оплати боргу та ін.
Крім розглянутих загальних прав, підприємства мають іспеціальні майнові права у сфері випуску і обігу цінних паперів: акцій,облігацій підприємств, приватизаційних паперів, ощадних, інвестиційнихсертифікатів, векселів. Ці права є спеціальними, тому що обумовлені спеціальноюправосуб’єктністю підприємств як емітентів цінних паперів. Підприємство маєправо випускати і реалізовувати лише ті види цінних паперів, які спеціальновизначені законом, зокрема акціонерні товариства — акції, облігації, іншіпідприємства — облігації.
За аналогічною схемою систематизуються обов’язкипідприємств.
При заснуванні підприємства зобов’язані (законом)затверджувати (перезатверджувати) установчі документи; у встановленому закономпорядку реєструватися як суб’єкти підприємницької діяльності; на діяльність, щопідлягає ліцензуванню, підприємства зобов’язані одержувати спеціальні дозволи(ліцензії).
У процесі господарювання закон зобов’язує підприємства:
· виконувати господарські зобов’язання, обумовленідержавними контрактами та державними замовленнями, іншими договорами;
· забезпечувати необхідну якість продукції, робіт,послуг;
· вести бухгалтерський облік (самостійнібухгалтерські баланси) своєї роботи, надавати органам державної статистикипередбачену законом звітність;
· подавати квартальну та річну фінансову звітністьорганам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їхвимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо іншене передбачено законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачамфінансова звітність подається відповідно до законодавства;
· своєчасно подавати податковим органам деклараціїпро свої доходи, інші податкові документи, сплачувати податки, інші обов’язковіплатежі;
· не допускати недобросовісної конкуренції, іншихпорушень антимонопольного законодавства, прав та інтересів споживачів,будь-яких інших осіб.
За порушення своїх обов’язків підприємство несе майнову таіншу відповідальність, встановлену законом, а також передбачену договорами.
2. Поняття та принципи підприємницькоїдіяльності без створення юридичної особи2.1 Поняття та змістпідприємництва
Матеріальну основу підприємницької діяльності становитьвласність. Власність як економічна категорія — це відносини між людьми зприводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благодним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.
Власник має право використовувати належне йому майно(будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби,грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникамзабезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині йсуспільству.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечуєзахист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання, соціальнуспрямованість економіки. Всі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можутьбути:
· громадяни України, інших держав, не обмеженізаконом у правоздатності або дієздатності;
· юридичні особи всіх форм власності, встановленихЗаконом України «Про власність».
Підприємницькою діяльністю в Україні без створенняюридичної особи мають право займатися громадяни України та громадяни іншихдержав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності.
З юридичної точки зору, таке право фізичної особизакріплено в нормах Цивільного Кодексу (далі ЦК) і Господарський Кодекс (далі ГК).Так, у статті 50 ЦК зазначено, що право на здійснення підприємницької діяльностімає фізична особа з повною цивільною дієздатністю. При цьому рід занять такоїособи не повинен бути включений до переліку заборонених видів діяльності. Зцього визначення випливає принаймні три ключові поняття, формулювання якихвимагає особливого розгляду.
Отже, перше — «підприємницька діяльність». Щомістить у собі це поняття в розрізі приватного підприємництва? Друге — колинастає „повна цивільна дієздатність» фізичної особи? І третє — які видидіяльності є забороненими для приватних підприємців?
Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична,на власний ризик господарська діяльність з метою досягнення економічних ісоціальних результатів і одержання прибутку. Господарська діяльністьздійснюється суб’єктами господарювання, що іменуються підприємцями (ст.42 ГК).Безумовно, господарська діяльність може провадитися, не маючи за мету одержанняприбутку. У такому випадку вона є некомерційною господарською діяльністю.
Суб’єкти господарювання виступають учасниками господарськихвідносин, що:
· здійснюють господарську діяльність у межах своєїкомпетентності (сукупність господарських прав і обов’язків);
· мають відокремлене майно;
· несуть відповідальність за своїми обов’язками врамках цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб’єктамигосподарювання є (ст.55 ГК):
1)юридичні особи, а саме:
· господарські організації — юридичні особи, створенізгідно з ЦК;
· державні, комунальні та інші підприємства, створенівідповідно до ГК;
· інші юридичні особи, що здійснюють господарськудіяльність і зареєстровані у встановленому законом порядку;
2) фізичні особи— підприємці, що здійснюють господарськудіяльність як підприємці. До них належать:
· громадяни України — особи, які мають громадянствоУкраїни в порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорамиУкраїни;
· іноземні громадяни — особи, які не маютьгромадянства України і є громадянами (підданими) іншої держави (або держав);
· особи без громадянства — особи, які не маютьгромадянства в жодній країні світу.
Як бачимо, фізичні особи — підприємці є гілкою«підприємницького древа» учасників господарських відносин. І до їх діяльностізастосовуються ті нормативно-правові акти, що регулюють підприємницькудіяльність юридичних осіб за умови, якщо інший порядок не встановлено самимзаконом або це не випливає із суті виниклих відносин (ст.51 ЦК).
Такимчином, фізична особа, як, утім, і юридична, здійснює своє право напідприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку,установленому Законом №755 (п. 2 ст.50 ЦК, ст.58 і ст. 128 КХ). При цьомуІнформація про державну реєстрацію фізичних осіб — підприємців є відкритою.Якщо ж особа зайнялася підприємницькою діяльністю без державної реєстрації,уклавши відповідні договори, вона не має права заперечувати такі договори натій підставі, що вона не є підприємцем. Такий порядок закріплено у п.3 ст.50ЦК.
Атепер повернемося до поняття «фізична особа з повною цивільною дієздатністю».
Статтею 34 ЦК установлено, що повну цивільну дієздатність маєфізична особа, яка досягла 18-літнього віку (повноліття) той же час існує низкавипадків, при настанні яких неповнолітня особа набуває повної цивільноїдієздатності, а саме:
· у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досяглаповноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстраціїшлюбу. Таке право зберігається за нею за будь-яких обставин будь то припиненняшлюбу (тобто у разі розлучення) до досягнення нею повноліття або визнанняукладеного шлюбу недійсним;
· коли фізична особа, яка досягла 16-ти літньоговіку, працює за трудовим договором. При припиненні трудового договору надана їйповна цивільна дієздатність зберігається;
· коли неповнолітню особу «записано» матір’ю абобатьком дитини;
· коли фізична особа, яка досягла 16-ти літньоговіку, бажає займатися підприємницькою діяльністю. У цьому випадку таку особу можебути зареєстровано як підприємця за наявності письмової згоди на це батьків(усиновителів), попечителя або органу опіки та піклування. А повну цивільнудієздатність фізична особа набуває з моменту державної реєстрації її якпідприємця. При припиненні фізичною особою підприємницької діяльності надана їйцивільна дієздатність зберігається.
Про те, коли (або за яких умовах) настає обмеження цивільноїдієздатності фізичної особи, дає відповідь Конституція України, ЦК (ст. 36).Фактично це можливо в двох випадках:
1. фізична особа страждає на психічний розлад, щоістотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керуватиними;
2. фізична особа зловживає спиртними напоями,наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, унаслідок чого ставить себе(свою родину, інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати) ускрутне матеріальне становище.
І в першому, і в другому випадках обмеження цивільноїдієздатності фізичної особи настає з моменту набрання чинності рішенням судупро таке обмеження. (Звичайно, крім цих двох можуть бути й інші варіанти, колигромадянина позбавляють права повної цивільної дієздатності. Однак у рамкахцієї курсової роботи ми не будемо заглиблюватися в тонкощі правовідносин, — цевже сфера юридичного права.)
Отже, на запитання, з якого віку може бути зареєстрованафізична особа приватним підприємцем, відповісти можна так: «Зареєструватися фізичнаособа має право з 18 років, однак в особливих випадках вона може це зробити й у16 років або ж раніше цього віку», оскільки «право на здійсненняпідприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повноюцивільною дієздатністю» (п. 1, ст. 50 ЦК).
І нарешті ми підійшли до розгляду третього ключовогомоменту — які види діяльності є забороненими для приватних підприємців?Відповідь на нього слід розглядати в двох площинах:
· заборона займатися підприємницькою діяльністюпевним категоріям громадян;
· заборона займатися певним видом підприємницькоїдіяльності.
Отже, перше. З 2004 року знято заборону займатисяпідприємницькою діяльністю: військовослужбовцям, службовим особам органівпрокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату.Однак це не означає, що тепер усім переліченим вище категоріям громадян можназайматися підприємницькою діяльністю. Заборона державним службовцям та іншимособам, уповноваженим на виконання функцій держави, на заняття підприємницькоюдіяльністю міститься в ст. 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією” від05.10.95р.
Державний службовець або інші особи, уповноважені виконуватифункції держави, не мають права:
· займатися безпосередньо підприємницькою діяльністюабо через посередників чи підставних осіб;
· бути повіреними третіх осіб у справах державногооргану, в якому він працює;
· виконувати роботу на умовах сумісництва, завинятком наукової, викладацької та творчої діяльності, а також медичноїпрактики.
У той же час таке обмеження не поширюється на депутатівсільських, селищних, міських, районних, обласних рад, що виконують депутатськіповноваження, паралельно з виробничою або службовою діяльністю.
І друге – це заборона, що існує в сфері підприємництва.Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності закріплено в ст. 4 ЗаконуУРСР „Про підприємництво” від 07.02.91 р. (з 1 січня 2004 року цей Законутратив чинність. На сьогодні його норма діє виключно щодо статті 4).
Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягаютьу забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює ЗаконУкраїни «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від1 червня 2000 р.1, без спеціального дозволу (ліцензії). Цей Закон визначає видигосподарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування,встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктівгосподарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сферіліцензування.
Дія Закону поширюється на всіх суб’єктів господарювання,проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності,ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики тавикористання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власностіздійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст. 2Закону).
Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають,зокрема, такі види господарської діяльності:
· пошук (розвідка) корисних копалин;
· виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасівдо неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгівля зазначенимивидами зброї та боєприпасами до неї;
· виробництво вибухових речовин і матеріалів (запереліком, що його визначає Кабінет Міністрів України);
· видобування уранових руд;
· видобування дорогоцінних металів і дорогоцінногокаміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцін-ногокаміння тощо (всього стаття налічує 60 найменувань видів господарськоїдіяльності, що. підлягають ліцензуванню).
Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний видгосподарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ниморган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявоювстановленого зразка про видачу ліцензії.
Законом України «Про патентування деяких видівпідприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р. на території Українизапроваджено патентування діяльності у сфері роздрібної торгівлі, торгівлііноземною валютою (включаючи операції з готівковими платіжними засобами,вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльності знадання послуг у сфері грального бізнесу.
Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчуєправо суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого)підрозділу займатися діяльністю з роздрібної торгівлі, з обміну готівковихвалютних цінностей, а також діяльністю з надання послуг у сфері гральногобізнесу.
Порядок придбання торгового патенту на здійсненняроздрібної торгівлі загалом визначається нормами Закону України «Пропатентування деяких видів підприємницької діяльності», а докладніше — Положенням про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 p. № 1077.
Торговий патент придбавається:
· по-перше, на здійснення операцій з роздрібноїторгівлі — для кожного пункту роздрібного продажу товарів (магазину, кіоску,палатки, автомагазину, лотка тощо);
· по-друге, на здійснення операцій з торгівліготівковими валютними цінностями — для кожного пункту обміну іноземної валюти,за винятком операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями, що їхздійснюють банківські установи у власних операційних залах.
Вартість торгового патенту на здійснення роздрібноїторгівлі встановлюють органи місцевого самоврядування.
Підставою для придбання торгового патенту на правоздійснення відповідного виду підприємницької діяльності є заявка суб’єктапідприємницької діяльності за встановленою формою, яка подається до органудержавної податкової служби, що контролює сплату податку на прибуток суб’єктапідприємницької діяльності — юридичної особи (або структурного підрозділу цьогосуб’єкта).
2.2 Умови здійсненняпідприємництва
Фізичні особи, які планують здійснювати підприємницькудіяльність як приватні підприємці, насамперед повинні зареєструватися. Цяпроцедура складається з декількох етапів. Порядок державної реєстрації фізичноїособи визначено у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб іфізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003р. №755-ІV (далі — Закон №755).
Закон №755 набув чинності з 1 липня 2004 року. Відповідно,з цієї дати було введено новий порядок державної реєстрації, перереєстрації,зняття з реєстрації фізичної особи — приватного підприємця. Що сталося знормативними документами, які регулювали ці відносини до 1 липня? Це насампередЗакон України «Про підприємництво» від 07.02.91 р. №698-ХІІ і Положення продержавну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженепостановою КМУ від 25.05.98р. №740.
Закон про підприємництво втратив чинність (крім ст.4) з01.01.2004р. згідно з ГК. Положення №740 також втратило чинність з01.07.2004р.— згідно з постановою КМУ від 26.11.2003р. № 1821. Що ж до ГК І ЦК,то їх положення, що стосуються державної реєстрації, варто застосовувати зурахуванням «Заключних положень» Закону № 755— у частині, що не суперечитьЗакону № 755. Таким чином, з 01.07.2004р. у «реєстраційних» питаннях слідкеруватися безпосередньо Законом №755, нормативними актами, прийнятимивідповідно до цього Закону, ГК і ЦК (у частині, що не суперечить Закону №755).
Для проведення державної реєстрації необхідно:
1. сплатити реєстраційний збір за здійснення державноїреєстрації. Розмір збору – 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян (34грн.);
2. заповнити реєстраційну картку на здійсненнядержавної реєстрації фізичної особи – підприємця;
3. надати копію довідки про включеннягромадянина-заявника до Держреєстру фізичних осіб – платників податків та іншихобов’язкових платежів;
4. копію квитанції або копію платіжного доручення звідміткою банку про сплату реєстраційного збору за проведення державноїреєстрації.
Документи приймаються за описом. Копія опису з відміткоюпро дату надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом)заявнику в день надходження до реєстратора документів. Документи заповнюютьсяукраїнською мовою. Документи реєстратору громадянин може подати особисто, аможе надіслати поштою.
Реєстрація фізичних осіб – підприємців здійснюєтьсявиключно у виконавчому комітеті міськради міста обласного значення або врайонній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації замісцем проживання фізичної особи – підприємця.
Свідоцтво має бути видано (надіслано поштою) заявникумаксимум на третій робочий день після надходження реєстратору необхіднихдокументів.
Аналізуючи Закон № 755, можна зазначити,що в ньому проглядається натяк на реєстрацію за принципом «єдиного вікна».
Так, у п.5 ст.43 цього документазазначено таке: «Державний реєстратор не пізніше наступного дня з датидержавної реєстрації фізичної особи — підприємця зобов’язані подати відповідниморганам статистики, державної податкові служби, Пенсійного фонду України, фондівсоціального страхування повідомлення про здійснення державної реєстрації фізичноїособи — підприємця із зазначенням номера і дати внесення відповідного запису доЄдиного державного реєстру і відомостей з реєстраційної картки… для взяттяфізичної особи — підприємця на облік».
Тобто законодавець, очевидно, вирішившиполегшити житті майбутньому підприємцю, щоб той не гаяв часу, сил і коштів навідвідування численних держорганів з метою реєстрації в кожному з них,прописав, що підприємця, беруть на облік у цих органах на підставі повідомленняреєстратора і відомостей з реєстраційної картки.
У Законі № 755 ідеться про взяття наоблік. А якщо звернутися до документів, що стосуються Пенсійного фонду і фондівтимчасової непрацездатності, безробіття, нещасного випадку то в них ідеться прореєстрацію підприємця як страхувальника, а не про взяття на облік. На облікберуть тільки в податковому органі (!).
Разом з тим віднедавна порядокпроходження реєстрації в Пенсійному фонді змінився. Пов’язано це з появоюТимчасового порядку взяття на облік і зняття з обліку в органах Пенсійногофонду України юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців як платниківстрахових внесків (затверджено постановою правління ПФУ від 21.06.2005р. №10-1, далі — Порядок № 10-1). Згідно з цим Порядком дію пункту 3 «Реєстраціястрахувальників і застрахованих осіб та облік платників страхових внесків»Інструкції №21-1 тимчасово призупинено (для юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців). Замість нього проблему реєстрації, а точніше, постановки на обліку Пенсійному фонді тепер регулює Порядок № 10-1.
Отже, узяття на облік новоствореногопідприємця в органі Пенсійного фонду тепер у будь-якому випадку повинновідбуватися без участі підприємця. Інформацію про те, що підприємця узято наоблік у Пенсійному фонді, та іншу необхідну інформацію (на які рахункисплачувати внески тощо) Пенсійний фонд надсилає підприємцю поштою зповідомленням про вручення. Тобто постановка на облік (реєстрація) підприємцявідбувається ніби автоматично.
Підприємцю в будь-якому разі післяпроходження держреєстрації потрібно звертатися до податкового органу, а досоцфондів підприємцю відразу йти не треба (якщо в нього не має найманихпрацівників). Може статися так, що до соцфондів підприємець за весь час свогопідприємництва так жодного разу і не загляне. При цьому виникає запитання:невже підприємця поставлять на облік у соцфондах як добровільного платникавнесків без його на те згоди? Навряд чи таке можливо. На наш погляд, це вказуєна те, що законодавцю повною мірою не вдалося реалізувати в Законі № 755механізм реєстрації за принципом єдиного вікна (на законодавчому рівня).
Таким чином. і після 01.07.2004 р. новозареєстрованим підприємцям у звичайному порядку доводиться відвідувати іподатковий орган, і Пенсійний фонд.
2.3 Підприємець і держава
Гарантії прав суб’єктів підприємницької діяльностіподіляються на загальні та майнові. Загальні гарантії полягають у тому, Щодержава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційнихформ підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості длядоступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних,природних та інших ресурсів. Забезпечення матеріально-технічними та іншимиресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки заумови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб.
У передбачених законом випадках підприємець або громадянин,який працює у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання у робочийчас державних обов’язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовуєпідприємцю відповідні збитки.
Гарантії майнових прав підприємця полягають у тому, щодержава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власностіпідприємця. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів таіншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків,передбачених законодавчими актами України.
Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами,юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняютьсязаконом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.
Державна підтримка підприємництва — важливий чинник йогоактивізації в умовах побудови ринкової економіки. З метою створення сприятливихорганізаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава надаєземельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежитловіприміщення, законсервовані й недобудовані об’єкти та споруди,неви-користовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницькоїдіяльності. За допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податковихпільг тощо) держава стимулює модернізацію технології, інноваційну діяльність,освоєння нових видів продукції та послуг. Вона надає підприємцям цільовікредити та подає їм інші види допомоги.
Державну підтримку малого підприємництва здійснюють КабінетМіністрів України — центральний орган виконавчої влади з питань регуляторноїполітики та підприємництва, інші центральні органи виконавчої влади за такиминапрямами:
1. формування інфраструктури підтримки і розвиткумалого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки тапідвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;
2. встановлення системи пільг для суб’єктів малогопідприємництва;
3. запровадження спрощеної системи оподаткування,бухгалтерського обліку та звітності;
4. фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;
5. залучення суб’єктів малого підприємництва довиконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійсненняпоставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.
Важливе значення для розуміння взаємовідносин міжпідприємцем і державою мають норми ГК та ЦК щодо державного регулюванняпідприємництва. Як зазначається у ст. 42 Конституції України, державазабезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, захищає праваспоживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видівпослуг і робіт.
В умовах побудови ринкової економіки докорінно змінюєтьсяхарактер організаційно-правових відносин державних та інших органів зсуб’єктами підприємництва. Сьогодні ці відносини будуються з використанням:
· податкової та фінансово-кредитної політики,включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними кредитами;податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютногокурсу; розмірів економічних санкцій;
· державного майна і системи резервів, ліцензій,концесій, лізингу, соціальних, екологічних та інших норм і нормативів;
· науково-технічних, економічних та соціальнихреспубліканських і регіональних програм;
· договорів на виконання робіт і поставок длядержавних потреб.
Втручання державних органів у господарську діяльністьпідприємців не допускається, якщо воно не зачіпає передбачених законодавствомУкраїни прав державних органів контролю за діяльністю підприємців.
Щоб зменшити втручання державних органів у підприємницькудіяльність, усунути правові, адміністративні, економічні та організаційніперешкоди у розвитку підприємництва, запровадити нові підходи до державногорегулювання підприємництва, Указом Президента України «Про усуненняобмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від З лютого1998 р. визнано за необхідне здійснити заходи щодо усунення обмежень, якістримують розвиток підприємницької діяльності, та щодо зменшення надмірногодержавного регулювання підприємницької діяльності (дерегулювання).
Зазначені заходи, частину яких уже реалізовано в чинномузаконодавстві, зокрема, включають:
· спрощення порядку створення, реєстрації таліквідації суб’єктів підприємницької діяльності;
· скорочення переліку видів підприємницькоїдіяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержаннясертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницькоїдіяльності;
· лімітування перевірок та контролю за діяльністюсуб’єктів підприємництва;
· спрощення процедури митного оформлення вантажів приздійсненні експортно-імпортних операцій;
· забезпечення послідовності та стабільностінормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.
Згідно з чинним законодавством державні органи і службовіособи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєїкомпетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншиморганом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства,підприємець має право звернутися до суду, чи арбітражного суду із заявою провизнання такого акта недійсним. Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконаннявказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, що призвели допорушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такимиорганами або їхніми службовими особами передбачених законодавством обов’язківщодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Спори провідшкодування збитків вирішує арбітражний суд.
3.Практична частина
Задача. Швейна фабрика, стягнувшиз бавовняного комбінату, за згодою останнього, неустойку за недопоставкутканини згідно із укладеним між ними договором поставки, пред’явила претензіюпро відшкодування збитків заподіяних їй цією недопоставкою, в розмірі 1670 грн.
Таку суму склали сплачені фабрикою своїм покупцям штрафнісанкції за недопоставку швейних виробів, що мали бути виготовлені із зазначенихтканин, а також неотриманні фабрикою доходи, які вона отримала б, якби комбінатвиконав свої зобов’язання за договором. Комбінат задовольнив претензії вимогифабрики частково – лише в обсязі прямих збитків з урахуванням списаної суминеустойки. В решті претензійні вимоги були відхилені як такі, що невідповідають чинному законодавству і договору. Не погодившись з позицієюкомбінату, швейна фабрика звернулась з позовом до арбітражного суду. Вирішитьспір. Крім того, дайте відповіді на такі питання:
1. Що таке «Збитки» і «неустойка»?
2. Які ви знаєте види неустойки як кожний з нихспіввідноситься зі збитками
3. Який вид неустойки застосовується в даному випадку
4. Як діє в господарському праві принципи повноговідшкодування збитків?
Рішення
Чинне законодавство не передбачає будь-яких обмежень відповідальності сторін за договором поставки. Отже у випадках невиконанняабо неналежного виконання умов договору кожна із сторін має правовимагати від свого контрагента, який не виконав або неналежним чином виконав зобов’язання, сплати неустойки і відшкодування завданих цим збитків.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України обсягзбитків, які підлягають відшкодуванню, складають витрати, зробленікредитором внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником зобов’язання, втрата або пошкодження майна кредитора (наприклад, у процесі перевозки за відсутності вини перевізника), а також не одержані доходи, яківін одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.
Зазначений принцип застосовується щодо всіх випадків порушення зобов’язання, тобто недопоставки, прострочки поставки товарів,поставки товарів неналежної якості або некомплектних, необґрунтованогоухилення від їх оплати, односторонньої відмови від одержання товарів,поставка яких передбачена договором тощо.
При цьому сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов’язання, не звільняють боржника від виконання зобов’язання в натурі, крім випадків,коли на це є згода покупця (стаття 207 Цивільного кодексу України, пункт 1 статті 31 Закону України «Про підприємства вУкраїні» .
Отже, стосовно досліджуваного підприємства ми можемосказати, що комбінат повинен задовольнити вимоги швейної фабрики, а такожпоставити їм недопоставлену тканину.
1. Що таке «збитки» і«неустойка»?
Збиток — сума витрат, що непокривається доходами підприємства. Розрізняють суб’єктивні й об’єктивніфактори збитковості роботи підприємств. До суб’єктивних факторіввідносяться: підвищення витрат виробництва, обумовлене нераціональнимвикористанням виробничих ресурсів, порушення найважливіших техніко-економічнихпропорцій в економіці підприємства; невиправдано високі темпи росту середньоїзаробітної плати і фондоозброєнності праці, неспряженість виробничихпотужностей; наявність наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей,що обтяжують фінансовий стан підприємства; низький рівень застосовуваноїтехнології, що не забезпечує зниження трудомісткості і собівартості продукції.До об’єктивних факторів відносяться: високі ціни на матеріали ікомплектуючі вироби; низька якість споживаних матеріалів і комплектуючихвиробів, що не забезпечує необхідну надійність виробів; використання застарілихвидів устаткування й оснащення.
Неустойка — встановлена в договорі чи законодавчому (нормативному) акті грошова сума, що боржник (чи той,хто не виконав умови договору) зобов’язаний сплатити контрагенту у випадкуневиконання, неякісного чи несвоєчасного виконання своїх зобов’язань.
2. Які ви знаєте види неустойки як кожний з них співвідноситьсязі збитками
Розглядаючиможливості сполучення неустойки з відшкодуванням збитків, можна виділити такічотири види неустойки, як штрафна, залікова, альтернативна та виняткова. Цезагальноприйнята в цивільному праві термінологія, зміст якої досить повнорозкривається за допомогою ст. 624 ЦКУ «Збитки та неустойка».
Штрафна неустойка (п. 1 ст. 624ЦКУ), установлена за порушення зобов’язання, підлягає стягненню в повномурозмірі, незалежно від відшкодування збитків. Тим самим кредитор правомочнийвимагати відшкодування повної суми заподіяних йому збитків і, поверх того,сплати неустойки (компенсаційна модель «збитки плюс неустойка»). Це найбільшсуворий вид неустойки, застосовуваний на практиці як покарання за найгрубішіпорушення договірних зобов’язань (наприклад, у випадку постачання неякіснихтоварів).
Залікова неустойка (п. 2 ст.624 ЦКУ) має місце тоді, коли договором установлено зобов’язання відшкодуватизбитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Заліковою вонаназивається тому, що кредитор вправі вимагати крім неустойки ще і відшкодуваннязбитків у сумі, на яку вони перевищують суму неустойки, і в такий спосібкомпенсація збитків здійснюється із заліком неустойки. Сказаному відповідаємодель «неустойка + (збитки — неустойка) = збитки» за умови, що збиткиперевищують суму неустойки (тобто кредитор, по суті, може вимагати від боржникатільки суму збитків, якщо вони перевищують неустойку). Якщо ж збитки менше суминеустойки, то відшкодуванню вони не підлягають і кредитор у такий спосіб можевимагати тільки сплати неустойку. На практиці залікова неустойка вживаєтьсянайчастіше.
Альтернативна неустойка (п. 3ст. 624 ЦКУ), установлена договором, передбачає право потерпілого кредиторастягнути з боржника або неустойку, або збитки на свій вибір (модель «збитки абонеустойка»). У таких випадках кредитори вибирають, як правило, ту з двохкомпенсацій, що є більшою за розміром.
І, нарешті, якщо договором передбачена виняткованеустойка (п. 3 ст. 624 ЦКУ), то вона повністю позбавляє кредитора права навідшкодування збитків (на відміну від штрафної та залікової). Таким чином, маємісце використання компенсаційної моделі «тільки неустойка».
Виняткова неустойка також нерідко зустрічається напрактиці, оскільки при стягненні неустойки кредитор не зобов’язаний доводитизаподіяння йому збитків. Адже згідно п. 1 ст. 550 ЦКУ право на неустойкувиникає незалежно від наявності в кредитора збитків, заподіяних невиконаннямабо неналежним виконанням зобов’язання. (Неустойку, до речі, у свій час і придумалив Європі, щоб з її допомогою звільняти кредиторів від необхідності доводитирозмір збитків). Однак боржник може бути зацікавлений у доведенні незначностіта навіть відсутності збитків, тому що, повторюємо, у випадках, коли неустойка,що підлягає стягненню, явно нерозмірна наслідкам порушення зобов’язання, судвправі зменшити неустойку (п. 3 ст. 551 ЦКУ).
3. Який вид неустойки застосовується в даномувипадку?
В даному випадку повинна бути застосована штрафнанеустойка.
4. Як діє в господарському праві принципи повноговідшкодування збитків?
За договором поставки підприємство (організація) — постачальникзобов’язується передати у певні строки або строк підприємству(організації) – покупцеві у власність або у оперативне управління певні товари, а покупець зобов’язується прийняти товари і оплатити йоговартість за встановленою договором ціною.
Ці зобов’язання повинні виконуватися сторонами належнимчином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору.
Згідно зі статтею 178 Цивільного кодексу України виконаннязобов’язання за договором поставки забезпечується неустойкою (штрафом, пенею). Крім зазначених видів забезпечення виконання зобов’язання, боржник уразі невиконання або неналежного його виконання зобов’язаний відшкодуватикредиторові завдані цим збитки (стаття 203 Цивільного кодексу України).
Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконаннязобов’язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є винаборжника. Таким чином, у разі заподіяння збитків боржник може бути звільненимвід цієї відповідальності, якщо він доведе відсутність своєї вини у порушеннізобов’язання (стаття 209 Цивільного кодексу України). При цьому слід матина увазі, що посилання боржника на такі причини невиконання зобов’язання, якнедопоставка сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо не є підставоюдля висновку про відсутність його вини, тобто для звільнення від обов’язку відшкодувати завдані ним збитки контрагентові за договором.
Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов’язання. На нього покладений обов’язок доведення факту невиконанняабо неналежного виконання зобов’язання, прямого причинного зв’язку між порушенням зобов’язання і завданими збитками та їх розмір.
Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов’язання, пов’язане також з необхідністю з’ясування такихобставин, як вина кредитора або вина обох сторін. З цих питань слід керуватися статтями 210 та 211 Цивільного кодексу України. Зокрема, господарський суд зменшує розмір належних до відшкодування збитків, якщокредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню їх розміру або не вживзаходів до їх зменшення. У випадках посилання боржника на ці обставини, обов’язокїх доведення покладений на боржника (стаття 33 Господарськогопроцесуального Кодексу України ).
У випадках, коли позивачу заподіяні збитки з вини декількох постачальників, кожний з них несе відповідальність, виходячи з того, у якій мірі невиконання ним свого зобов’язання спричинилося до збитків кредитора. У зв’язку з цим господарському суду слід з’ясувати обсягпорушеного зобов’язання кожним з відповідачів та оцінити значення і питомувагу цих порушень у заподіянні збитків.
Якщо невиконання зобов’язання вплинуло на виникнення збитків у рівній мірі, то заподіяні збитки слід віднести на кожного з несправнихконтрагентів у рівних частках, а не пропорційно обсягу або сумі невиконаногозобов’язання.
Висновок
Правове становище індивідуальних підприємців визначається:ГК (ст. 128), ЦК (статті 50-54), законами: від 15.05.2003 р. та ін.
Закон встановлює обмеження для певних категорій осіб щодоможливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускаєтьсязаняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян:військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду,державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління,покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб,уповноважених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатисяпевною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правомздіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленоговироком суду.
Реєстрація індивідуальних підприємців здійснюється взагальному для суб’єктів підприємницької діяльності порядку, тобто відповіднодо вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичнихосіб — підприємців» (статті 42—45).
Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-якупідприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даноїкатегорії суб’єктів.
Індивідуальні підприємці повинні дотримуватися вимог законущодо:
· ліцензування певних видів господарської діяльності(частини 3 і 4 ст. 4 Закону «Про підприємництво», Закон «Про ліцензуванняпевних видів господарської діяльності»);
· патентування окремих видів підприємницькоїдіяльності (роздрібна та оптова торгівля за грошові кошти, за виняткомсільськогосподарських товаровиробників-платників фіксованогосільськогосподарського податку, гральний бізнес, валютні операції, наданняпобутових послуг за готівку) відповідно до Закону від 23.03.1996 р. «Пропатентування деяких видів підприємницької діяльності»);
· подання податковим органам декларацій про доходи,інших відомостей для нарахування податків та інших обов’язкових платежів;
· сплати податків та інших обов’язкових платежів;
· ведення обліку результатів своєї підприємницькоїдіяльності відповідно до вимог законодавства;
· додержання прав і законних інтересів споживачів;
· добросовісної поведінки у сфері економічноїконкуренції;
· забезпечення найманим працівникам (у разі застосуваннянайманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством;
· своєчасного повідомлення реєстратора (органудержавної реєстрації) про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційнихдокументах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницькоїдіяльності, що мають відображатися в реєстраційних документах;
· дотримання екологічних, санітарно-епідеміологічних,протипожежних та інших вимог.
Індивідуальні підприємці можуть здійснювати підприємницькудіяльність самостійно (без залучення партнерів-підприємців та найманихпрацівників), спільно з іншими підприємцями (на договірних засадах), безстворення юридичної особи чи створюючи юридичну особу (приватне підприємство чигосподарське товариство -традиційне, у складі кількох осіб, чи товариствооднієї особи).
Хоча індивідуальні підприємці є важливим і досить численнимвидом суб’єктів господарського права, однак основними учасниками господарськихправовідносин, яким належить найбільша питома вага у процесі господарювання, єгосподарські організації.
Списоквикористаної літератури
1. Господарський кодекс України // www.rada.gov.ua –офіційний сервер Верховної ради України
2. Цивільний кодекс України // www.rada.gov.ua –офіційний сервер Верховної ради України
3. Закон України «Про підприємництво» // www.rada.gov.ua –офіційний сервер Верховної ради України
4. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» //www.rada.gov.ua – офіційний сервер Верховної ради України
5. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» // www.rada.gov.ua – офіційний сервер Верховноїради України
6. Закон України «Про підприємства в Україні» // www.rada.gov.ua – офіційний сервер Верховної ради України
7. Авраменко О. Нариси до господарського права., К.: Либідь, 2005р.
8. Балуйко С. Господарське право., Житомир., ЖЦНТІ, 2003р.
9. Відп. ред. Г.Н. Климко. Основи економічної теорії: політекономічнийаспект. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.
10. Галушко О. Вступ до господарського права., Тернопіль., Нова-прес, 2004р.
11. Гейлбронер Р.Л., Тароу Л.С. Економіка для всіх. Львів: Просвіта, 1995,271 с.
12. Дощенко Ю. Господарське законодавство України, К.: Либідь, 2004р.
13. Іванов В. Вступ до теорії права., Харків., Скіф, 2004р.
14. Щербина В. Господарське право., Київ Юрінком Інтер 2000р.