Інформація й інформатика

Реферат на тему: Інформація й інформатика План 1.Інформація. 1.1. Інформація й час. 1.2. Що таке інформація? 1.3. Як обчислити інформацію. 2. Інформатика. 2.1. Як розвивалася інформатика. 2.2. Народження ЕОМ. , 2.3. Сучасна інформатика. 2.4. Інформаційні технології. Інформація Інформація й час Слово «інформація» у перекладі з латинської мови означає: роз’яснення, виклад чого-небудь або відомості про що-небудь. Таке поняття, як обробка інформації, з’явилося зовсім недавно, однак обробляти інформацію люди почали ще в давні часи. Спочатку з покоління в покоління інформація передавалася усно. Це були, наприклад, відомості про професійні навички, про прийоми полювання, способи обробки знарядь праці, способи землеробства тощо. Потім люди навчилися фіксувати інформацію у вигляді графічних образів навколишнього світу. Приблизно 20—30 тис. років тому з’явилися перші наскальні малюнки, що зображують тварин, рослини, людей. Пошук більш досконалих способів фіксування інформації призвів до появи писемності. Спочатку люди записували розрахунки з покупцями, потім з’явилося перше письмове слово. На чому вони тільки не писали! В Індії — на пальмовому листі, у Вавилоні — на глиняних плитках, на Русі — на бересті. .Писемність стала новим досягненням людства в області зберігання й передачі інформації. Однак справжньою революцією став винахід друкувального верстата, завдяки якому з’явилася книга. Люди одержали можливість не тільки зафіксувати на матеріальному носії свої знання, у тому числі й професійні, але й масово їх тиражувати. Сьогодні друкована продукція, включаючи книги, технічну документацію, мільйони томів довідкової літератури, мільярди газет і журналів, утворила величезні океани інформації. Цю інформацію необхідно зберігати, потрібно знаходити в ній потрібні відомості, передавати іншим споживачам. Але книга є незручним, складним, дорогим, а головне — «повільним» носієм інформації. Уся багатогранність змісту розкривається людині при гортанні, читанні й розгляданні книги. Таким чином, вона не може безпосередньо впливати на виробничий процес. Спочатку людина повинна знайти потрібну їй книгу, освоїти накопичені в ній знання, які пізніше зможуть дати поштовх до подальшого розвитку виробництва. Зберігання книг вимагає величезних приміщень і спеціальних кліматичних умов, а їхня доставка читачеві пов’язана з дорогим розмноженням у безлічі екземплярів і об’ємних транспортних перевезень. Книга як носій інформації сьогодні вже відстає від стрімкого просування людства шляхом освоєння природи. Прогрес у цій діяльності, обумовлений насамперед розвитком комунікацій, тобто зв’язком між людьми, вимагає розширення впливу інфосфери на техносферу. Для XX століття — століття автомобіля, електрики, авіації, атомної енергії, космонавтики, електронної техніки — стала характерною небувала швидкість розвитку науки, техніки і нових технологій. Так, від винаходу друкарства (середина XV століття) до винаходу радіоприймача (1895 рік) минуло близько 440 років, а між винаходом радіо й телебачення — близько 30 років. Розрив у часі між винаходом транзистора й інтегральної схеми склав усього 5 років. В області нагромадження наукової інформації її обсяг, починаючи з XVII століття, подвоювався приблизно кожні 10—15 років. Тому однією з найважливіших проблем людства є лавиноподібний потік інформації у будь-якій галузі його життєдіяльності. Підраховано, наприклад, що сьогодні фахівець повинен витрачати близько 80 % свого робочого часу, щоб устигнути прослідкувати за всіма новими друкованими працями в його сфері діяльності. Був також інший вид інформаційної взаємодії. Окремі держави, прагнучи до розширення своїх територій, запроваджували агресивну політику щодо своїх сусідів. Підготовка й ведення бойових дій вимагали інформації про військовий потенціал супротивника. її добували, наприклад, через розвідників. У зв’язку з цим гостро постало питання про захист від втрат інформації в «сторонні руки». Почали розвиватися методи кодування, розроблятися способи швидкого й безпечного пересилання інформації. Минали роки, зростав обсяг інформації, якою обмінювалося суспільство. Для збирання, переробки й поширення інформації створювалися видавництва, друкарні — народилася інформаційна промисловість. Газети, журнали й інші видання, що випускаються великими тиражами, крім корисної інформації, обрушували на людину величезну кількість найчастіше непотрібних, малозначущих відомостей. Для позначення зайвих відомостей придумали спеціальний термін «інформаційний шум». Крім друку, з’явилися й інші засоби масової інформації — радіо й телебачення. І суспільство звикло до того, що коли говорять про інформацію, то йдеться про відомості, отримані через радіо, газети і т. д. Загубився основний зміст цього слова, потонув у потоці новин, що надходять через засоби масової інформації. Другий революційний винахід XX століття — електронна обчислювальна машина (ЕОМ). Саме вона є носієм інформації й засобом доставки її споживачеві. У сукупності з лініями зв’язку, такими як проводовий, радіо-, космічний і оптичний, ЕОМ робить людині доступною й мобільною будь-яку частину гігантського обсягу інформації, яка без безпосереднього впливу на людину може впливати на роботу виробничого устаткування, наприклад, на верстати з програмним керуванням. На заводах впроваджуються автоматизовані лінії і навіть цілі автоматизовані виробництва Це, звичайно, не означає, що в майбутньому комп’ютер витисне з побуту книгу Адже книга не просто носій інформації, вона — частина нашого духовного світу. Уже зараз, передаючи інформацію в машинну пам’ять, люди звільняють полиці книжкових сховищ від технічної документації і довідкової літератури. Що таке інформація «Немає, мабуть, у науці, практиці сучасності поняття більш розповсюдженого, ніж поняття «інформація» І немає одночасно іншого поняття, щодо якого ведеться стільки суперечок, дискусій, є стільки різних поглядів…», — стверджував учений В. Г Афанасьев Наявність безлічі визначень інформації обумовлена складністю, специфічністю й різноманіттям підходів до тлумачення сутності цього поняття. Узагалі існує кілька поглядів на те, що прийнято вважати інформацією. Один погляд, і його, очевидно, підтримує більшість фахівців і неспеціалістів, зводиться до того, що є ніби два сорти інформації: 1) Інформація технічна, яка передається телеграфними лініями і відображається на екранах радіолокаторів Кількість такої інформації може бути точно обчислена, і процеси, що відбуваються з такою інформацією, підкоряються фізичним законам 2) Інформація семантична, тобто значеннєва Це та сама інформація, що міститься, наприклад, у літературному творі. Для такої інформації пропонуються різні кількісні оцінки і навіть створюються математичні теорії. Але загальна думка, скоріше, зводиться до того, що оцінки тут досить умовні й приблизні й алгеброю гармонію все-таки не перевіриш. Другий погляд полягає в тому, що інформація — це фізична величина, така ж, як, наприклад, енергія або швидкість. Певним чином і в певних умовах інформація так само описує як процеси, що відбуваються в природних фізичних системах, так і процеси в системах, створених штучно. Як завжди, при наявності двох різко протилежних думок існує і третя, примирна. Прихильники третього підходу вважають, що інформація єдина, але кількісні оцінки повинні бути різними. Окремо потрібно вимірювати кількість інформації, причому кількість інформації — сувора оцінка, щодо якої можна розвивати єдину сувору теорію. Крім кількості інформації, слід вимірювати також її цінність. А от із цінністю інформації відбувається те ж саме, що і з поняттям семантичної інформації. З одного боку, начебто її можна обчислити, а з іншого боку, усі ці обчислення справедливі лише в обмеженій кількості випадків. І взагалі, хто може точно обчислити, скажімо, цінність великого наукового відкриття? Розглянуті підходи певною мірою доповнюють один одного, висвітлюють різні боки сутності поняття інформації і полегшують у такий спосіб систематизацію її основних властивостей. З безлічі визначень інформації найбільш доцільним видається таке: інформація — це відомості про оточуючий світ, що є об’єктом зберігання, перетворення, передачі й використання. Відомості — це знання, виражені в сигналах, повідомленнях і т. д. Особливість інформації полягає в тому, що, будучи матеріальним явищем, вона не є ні матерією, ні енергією. У кібернетичному розумінні інформація — це відображення одного об’єкта в іншому, використовуване для формування управлінських впливів. Використання інформації в управлінні й самоврядуванні спирається на наявність зв’язку між об’єктами системи, джерелами інформації і її одержувачами. При цьому сила й цілеспрямованість впливу інформації на одержувача залежить від ступеня відповідності характеристик інформації — синтаксичних, семантичних, прагматичних — можливостям і потребам одержувача. Структура повідомлень, їхній зміст і практична цінність завжди орієнтовані на певного одержувача. Обмін інформацією відбувається не взагалі між будь-якими об’єктами, а тільки між тими з них, що являють собою систему, яка має якийсь мінімум організованості. Загалом виникнення й розвиток теорії інформації, а також кібернетики й інформатики виявилися науковим підтвердженням теорії відображення і сприяли її подальшому розвитку. Як обчислити інформацію? Аналізуючи інформацію, ми зіштовхуємося з необхідністю оцінки якості й визначення кількості одержаної інформації. Визначити якість інформації надзвичайно складно, а часто й взагалі неможливо. Які-небудь відомості, наприклад історичні, десятиліттями вважаються непотрібними і раптом їхня цінність може різко зрости. Разом із цим визначити кількість інформації не тільки потрібно, але і можливо. Це насамперед необхідно для того, щоб порівняти між собою масиви інформації, визначити, які розміри повинні мати матеріальні об’єкти (папір, магнітна стрічка і т. д.), що зберігають цю інформацію. Для визначення кількості інформації потрібно знайти спосіб представити будь-яку її форму (символьну, текстову, графічну) у єдиному вигляді. Інакше кажучи, треба зуміти ці форми інформації переробити так, щоб вона одержала єдиний стандартний вигляд. Таким виглядом стала так звана двійкова форма представлення інформації. Вона полягає в записі будь-якої інформації у вигляді послідовності тільки двох символів. Ці символи можуть на папері позначатися будь-яким способом: буквами А, Б; словами ТАК, НІ. Однак заради простоти запису користуються цифрами 1 і 0. В електронному апараті, що зберігає або обробляє інформацію, дані символи можуть також позначатися по-різному: один із них — наявністю в запропонованій точці електричного струму або магнітного поля, другий — відсутністю в цій точці електричного струму або магнітного поля. Методику представлення інформації у двійковій формі можна пояснити у такій грі. Від співрозмовника слід одержати потрібну нам інформацію, ставлячи будь-які питання, а одержуючи у відповідь тільки одне з двох: ТАК або НІ. Відомим способом одержання під час цього діалогу двійкової форми інформації є перелічення всіх можливих подій. Розглянемо найпростіший приклад одержання інформації. Ви ставите тільки Одне питання: «Чи йде дощ?». При цьому домовимося, що з однаковою імовірністю очікуєте відповідь: «ТАК» або «НІ». Легко побачити, що кожна з цих відповідей несе найменшу порцію інформації. Ця порція визначає одиницю виміру інформації, що називається бітом. Завдяки введенню поняття одиниці інформації з’явилася можливість визначення розміру будь-якої інформації числом бітів. Образно кажучи, якщо, наприклад, об’єм ґрунту визначають у кубометрах, то об’єм інформації — у бітах. Умовимося кожну позитивну відповідь представляти цифрою 1, а негативну — цифрою 0. Тоді запис усіх відповідей утворить багатозначну послідовність цифр, що складається з нулів і одиниць, наприклад 0100. Розглянутий процес одержання, двійкової інформації про об’єкти дослідження називають кодуванням інформації. Кодування інформації переліченням усіх можливих подій дуже трудомістке. У зв’язку з цим кодування на практиці здійснюється простішим способом. Він ґрунтується на тому, що один розряд послідовності двійкових цифр має вже удвічі більше різних значень — 00, 01, 10, 11, — ніж однорозрядна послідовність (0 і 1). Трирозрядна послідовність має також удвічі більше значень — 000, 001, 010, 011, 100, 101, ПО, 111, — ніж дворозрядна, і т. д. Додавання одного розряду збільшує число значень удвічі. Користуючись цим, легко закодувати будь-яку кількість подій. Наприклад, нам потрібно закодувати 33 літери українського алфавіту, для цієї мети недостатньо узяти п’ять розрядів, тому що п’ятирозрядна послідовність має тільки 32 різні значення, доведеться взяти шестирозрядну послідовність з 64 значень. В інформаційних документах широко використовуються не тільки кириличні, але й латинські букви, цифри, математичні знаки й інші спеціальні знаки, всього приблизно 200—250 символів. Тому для кодування всіх зазначених символів використовується восьмирозрядна послідовність цифр Oil. Наприклад, українські літери представляються восьмирозрядними послідовностями в такий спосіб: А – 11000001, І – 11001011, Я – 11011101. Слід зазначити, що такий спосіб кодування використовується тоді, коли до нього не висуваються додаткові вимоги, припустімо, що необхідно вказати на якусь помилку, виправлення помилки, забезпечити таємність інформації. У цих випадках застосовують спеціальне кодування, при використанні якого коди виходять довшими, ніж у зазначеному способі. Для представлення графічної інформації у двійковій формі використовується так званий точковий спосіб. На першому етапі зображення поділяють вертикальними й горизонтальними лініями. Чим більше при цьому вийшло квадратів, тим точніше буде передана інформація про картинку. Як відомо з фізики, будь-який колір можна представити у вигляді суми різної яскравості зеленого, синього, червоного кольору. Тому інформація про кожну клітинку матиме досить складний вигляд: номер клітинки – 10110010, 01111010, яскравість зеленого — 1010, яскравість синього — 1101, яскравість червоного — 0011. Перед тим як кодувати будь-яку інформацію, потрібно домовитися про те, які використовуються коди, у якому порядку вони записуються, зберігаються й передаються. Це називається мовою представлення інформації. З прикладів, розглянутих вище, видно, що інформація описується багаторозрядними послідовностями двійкових чисел. Тому для зручності ці послідовності поєднуються в групи по 8 біт. Така група іменується байтом, наприклад, число — 11010011 — це інформація обсягом в один байт. У своїй діяльності людина використовує чимраз більші масиви інформації-Так, якщо з 1940 по 1950 роки обсяг інформації подвоївся приблизно за 10 років, то сьогодні це подвоєння уже відбувається за 2—3 роки. При роботі з інформацією доводиться вирішувати велику кількість питань, пов’язаних зі зручними й вигідними формами її зберігання, передачі, пошуку, обробки. Крім цього, виникають завдання, пов’язані з визначенням структури інформації. Необхідно також вивчати загальні властивості інформації. Усім цим займається наука, що одержала назву інформатика. Інформатика Як розвивалася інформатика? На початковому етапі свого розвитку інформатика була базою бібліотечної справи і протягом багатьох років була теорією й практикою її удосконалювання. Тоді інформатика займала проміжне місце між досліджуваними об’єктами природи й знаннями про них. Справді, людина, вивчаючи об’єкти оточуючого світу, одержує інформацію, яку фіксує на якихось носіях (література, магнітні касети тощо). Обробляючи інформацію, ми одержуємо знання про навколишній світ, що дозволяють створювати нові методи дослідження, одержувати нову інформацію, фіксувати її, обробляти і т.д. Природно, хочеться назвати інформатикою те коло питань, що пов’язане з розробкою ефективних методів збирання, зберігання, обробки і перетворення наявної інформації в знання, тобто із забезпеченням зв’язків ланцюжка «інформація — знання», а не тільки з вивченням, де і в яких журналах частіше з’являються статті з цієї теми, як краще розставити книги, каталожні картки тощо. Що ж таке інформатика? Якщо це збирання і обробка інформації про навколишній світ, як відрізнити її від фізики, хімії, геології й інших наук? Можливо, всі інші науки є її складовою частиною? Ні, інформатика не містить у собі ані хімії, ані фізики, ані медицини і т. д., хоча з кожною має багато спільного. Вона існує для допомоги іншим наукам і разом із математикою забезпечує їх методами досліджень і обробки інформації. До 50-х років минулого сторіччя така постановка питання була неправомірною, тому що не існувало майже нічого спільного в методах збирання й обробки інформації у медиків, фізиків, психологів і т. д. Прикладів окремих зв’язків було багато, але не було спільного стрижня, навколо якого об’єдналися б усі науки. Становище істотно змінилося з появою ЕОМ. Народження ЕОМ Широко відомо, що перші ЕОМ створювалися для проведення обчислень у ядерній фізиці, у літальній і ракетній техніці. Подальше впровадження ЕОМ в область адміністративного управління й економіки дало не тільки економічний ефект, але й призвело до створення і бурхливого зростання нової галузі — засобів і методів електронної обробки інформації. З’явилися нові ЕОМ, нові методи і засоби спілкування з ними. Виникла нова інформаційна промисловість, що виробляє дорогу і маловідчутну продукцію. Інформація стала товаром. Електронно-обчислювальні машини, створені спочатку для розв’язання обчислювальних задач, почали обробляти числову, текстову, графічну й іншу інформацію. Обчислювальна техніка відразу ж показала свою ефективність у тих областях людської діяльності, де широко використовувалися методи людського моделювання — точні кількісні методи. Сюди належать фізика, механіка і т. д. Але існують області людської діяльності, які ще недавно вважалися недоступними для методів математичного моделювання, а отже, і для ЕОМ. У них тривало нагромадження окремих фактів, давався якісний опис об’єктів і подій. їх назвали описовими науками. Розвиток електронно-обчислювальної техніки, засобів і методів спілкування з нею, створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем, методів розпізнавання образів призвели до того, що ЕОМ вже здатні проводити описовий аналіз досліджуваних об’єктів. З’явився новий напрямок досліджень — розробка машинного (штучного) інтелекту. Описові науки одержали ЕОМ як новий робочий інструмент. Нікого зараз не здивує таке повідомлення: «Вчені, обробивши на комп’ютері портрет Леонардо да Вінчі й зображення Мони Лізи на його картині, стверджують що скрізь зображене одне й те ж обличчя». У розвитку ЕОМ можна виділити три етапи: обчислювальний, загально інформаційний та інтелектуальний. Наука й технології знаходяться зараз на порозі третього етапу — розвитку машинного інтелекту. Машинний інтелект увійде в життя у вигляді ЕОМ, що виконують такі функції, які раніше були привілеєм працівників розумової праці. Народжуються нові машини, створюються більш досконалі програми, «росте» машинний інтелект — з’являються нові можливості для дослідження й пізнання навколишнього світу. Сучасна інформатика інформатика — наукова дисципліна, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також закономірності всіх процесів обміну інформацією, від безпосереднього усного й письмового спілкування фахівців і до формальних процесів обміну за допомогою різних носіїв інформації. Значну частину цих процесів складає науково-інформаційна діяльність щодо збирання, переробки, зберігання, пошуку й поширення інформації. Інформатика досліджує такі групи основних питань: — технічні, пов’язані з вивченням методів і засобів надійного збирання, зберігання, передачі, обробки й видачі інформації; — семантичні, що визначають способи опису змісту інформації, що вивчають мови її опису; — прагматичні, що описують методи кодування інформації; — синтаксичні, пов’язані з вирішенням завдань щодо формалізації й автоматизації деяких видів науково-інформаційної діяльності, зокрема, індексування, автоматичне реферування, машинний переклад. Інформатика як поняття міцно ввійшла в наше життя, стала одним із синонімів науково-технічного прогресу. Це слово з’явилося на початку 60-х років XX століття у французькій мові для позначення автоматизованої обробки інформації у суспільстві. Інформатика (від французького information — інформація і automatioque — автоматика) — область науково-технічної діяльності, шо займається дослідженням процесів одержання, передачі, обробки, зберігання, представлення інформації, вирішенням проблем створення, впровадження і використання інформаційної техніки і технології у всіх сферах громадського життя; один із головних напрямків науково-технічного прогресу. У деяких лаконічих визначеннях інформатика трактується як особлива наука про закони і методи одержання і вимірювання, нагромадження і зберігання, переробки і передачі інформації із застосуванням математичних і технічних засобів. Однак усі наявні визначення відбивають наявність двох головних складових інформатики — інформації і відповідних засобів її обробки. Існує й таке, найкоротше визначення: інформатика — це інформація плюс автоматика. Об’єктом вивчення інформатики є не зміст конкретної науково-інформаційної діяльності, якою повинні займатися фахівці у відповідних галузях науки й техніки. Вона вивчає внутрішні механізми реферування документів на природних мовах, розробляє загальні методи такого реферування. Інформатику розглядають як один із розділів кібернетики, вважається, що до останньої належать проблеми автоматизації інформаційної служби, перекладу і реферування науково-технічної літератури, побудова інформаційно-пошукових систем і ряд інших завдань. Однак ряд проблем, що розв’язується інформатикою (оптимізація системи наукової комунікації, структура наукового документа, підвищення ефективності наукового дослідження шляхом застосування науково-інформаційних засобів), виходить за межі кібернетики. Основне завдання інформатики полягає у визначенні загальних закономірностей, відповідно до яких відбувається створення наукової інформації, її перетворення, передача й використання в різних сферах діяльності людини. Прикладні задачі полягають у розробці більш ефективних методів і засобів здійснення інформаційних процесів, у визначенні способів оптимальної наукової комунікації із широким застосуванням технічних засобів. Інформатика входить до складу більш загальної науки — кібернетики, що вивчає загальну теорію управління й передачі інформації. Основна властивість кібернетики полягає в тому, що вона придатна для дослідження будь-якої системи, яка може записувати, накопичувати, обробляти інформацію, завдяки чому її можна використовувати з метою управління. Кібернетика — наука про загальні закони одержання, зберігання, передачі й переробки інформації у складних системах. При цьому під складними системами маються на увазі технічні, біологічні й соціальні системи, тому кібернетика мала потребу в могутньому інструменті,, і цим інструментом стали комп’ютери. Сучасну інформатику складають три напрямки: 1) розробка методів і алгоритмів автоматизованого збирання, зберігання, пошуку й передачі інформації; 2) розробка методів і алгоритмів обробки й перетворення інформації; 3) розробка технології й електронно-обчислювальної техніки, що дозволяють розвивати перші два напрямки. Сучасна інформатика склалася в надрах математики і кібернетики, системотехніки й електроніки, логіки й лінгвістики. Основні наукові напрямки інформатики утворюють такі дисципліни, як теоретичні основи обчислювальної техніки, статистична теорія інформації, теорія обчислювального експерименту, алгоритмізація, програмування і штучний інтелект. Прикладна інформатика обслуговує науку, техніку, виробництво й інші види людської діяльності шляхом створення й передачі суспільству інформаційної технології. Комп’ютерна інформаційна технологія містить у собі послідовне виконання певних етапів роботи з інформацією. Підготовчі етапи виконуються безпосередньо людиною, виконавчі — машиною або машиною з участю людини (діалогові Режими роботи ЕОМ). На підготовчих етапах здійснюється змістовний і формалізований аналіз розв’язуваної задачі, вибір методу і математичної моделі її розв’язання. Визначається послідовність і порядок розв’язання, його алгоритмічний опис, складаються програми якою-небудь доступною для машини мовою. Потім програми вводяться в ЕОМ, налагоджуються, редагуються й записуються для зберігання На зовнішніх носіях. Зміст виконавчих етапів залежить від характеру завдання й типу використовуваної ЕОМ. Він зводиться до автоматичного виконання програми, причому частина програми може виконуватися за участю людини. Завершальним етапом є аналіз, оцінка отриманих результатів для їх практичного використання й удосконалювання розроблених алгоритмів і програм. Зміст підготовчих етапів істотно спрощується, якшо існують готові програми, що відповідають характеру розв’язуваних задач. Тоді основна частина роботи — операції з даними: їх добір, введення в ЕОМ, формування масивів даних тощо. Виклик програми і її виконання здійснюються відповідно до інструкцій з експлуатації цієї ЕОМ. Характерною рисою сучасних комп’ютерів є те, що переважна їх кількість (за даними фахівців, до 80 %) використовується не для вирішення обчислювальних задач, а для різноманітної обробки інформації. Це — обробка текстів, виконання графічних робіт, нагромадження й оперативна видача різноманітних даних, програмне представлення інформації у процесі комп’ютерного навчання, автоматизований контроль знань тощо. Будь-який комп’ютер, яким би досконалим він не був, є продуктом людського розуму і реалізує лише запрограмовані людиною дії. Кажуть: «Автоматизувати можна усе, що програмується, однак не все можна запрограмувати». На думку фахівців, навіть «чесальний» рефлекс собаки у всіх деталях формалізувати досить складно. Тому розумність діалогу комп’ютера з людиною завжди обмежена рамками можливостей формальної логіки, ступенем урахування в програмі типових, поверхових, стійких життєвих ситуацій. Сучасні ЕОМ не настільки досконалі, щоб розуміти програми, складені якоюсь з уживаних людиною мов — українською, польською, японською. Тому команди, призначені машині, необхідно записувати в зрозумілій формі. З цією метою застосовують штучні мови, що називаються алгоритмічними, або мовами програмування. Алфавіт, словниковий запас і структура цих мов обираються таким чином, щоб вони були однаково зручні як людині, що працює з програмою, так і ЕОМ, яка повинна пегко розшифровувати й виконувати послідовність команд, що задається програмою. Отже, мову програмування можна вважати засобом спілкування між людиною й машиною. Досі створено чимало алгоритмічних мов для опису задач різних класів. Універсальні мови поєднують у собі кілька задач. Інформаційні технології Перед тим як говорити про інформаційні технології, наведемо визначення технології взагалі. Технологія — це комплекс наукових й інженерних знань, реалізованих у прийомах праці, наборах матеріальних, технічних, енергетичних, трудових факторів виробництва, способах їх поєднання для створення продукту або послуги, що відповідають певним вимогам. Тому технологія нерозривно пов’язана з машинізацією виробничого або невиробничого, насамперед управлінського процесу. Управлінські технології ґрунтуються на застосуванні комп’ютерів і телекомунікаційної техніки. Відповідно до визначення, прийнятого ЮНЕСКО, інформаційна технологія — це комплекс взаємозалежних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих обробкою і зберіганням інформації; обчислювальну техніку й методи організації та взаємодії з людьми і виробничим устаткуванням, їхнє практичне застосування, а також пов’язані з цим соціальні, економічні й культурні проблеми. Самі інформаційні технології вимагають складної підготовки, великих первісних витрат і наукомісткої техніки. їх введення має починатися зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах підготовки фахівців. Складові інформаційної технології Такі технологічні поняття як норма, норматив, технологічний процес, технологічна операція і т. ін., які використовуються у виробничій сфері, можуть застосовуватися і в інформаційній технології. Перш ніж розробляти ці поняття в будь-якій технології, у тому числі й в інформаційній, завжди слід починати з визначення мети. Потім необхідно спробувати провести структурування всіх передбачуваних дій, що призводять до наміченої мети, і вибрати потрібний програмний інструментарій. Треба розуміти, що освоєння інформаційної технології і подальше її використання повинні зводитися до того, що потрібно спочатку добре опанувати набір елементарних операцій, кількість яких обмежена. З цього обмеженого числа елементарних операцій у різних комбінаціях складається дія, а з дій, також у різних комбінаціях, складаються операції, які визначають той або інший технологічний етап. Сукупність технологічних етапів утворює технологічний процес (технологію). Він може починатися з будь-якого рівня і не включати, наприклад, етапи або операції, а складатися тільки з дій. Для реалізації етапів технологічного процесу можуть використовуватися різні програмні середовища. Інформаційна технологія, як і будь-яка інша, повинна відповідати таким вимогам: — забезпечувати високий ступінь розчленовування всього процесу обробки інформації на етапи (фази), операції, дії; — включати весь набір елементів, необхідних для досягнення поставленої мети; — мати регулярний характер. Етапи, дії, операції технологічного процесу можуть бути стандартизовані й уніфіковані, що дозволить більш ефективно здійснювати цілеспрямоване управління інформаційними процесами. Реалізація технологічного процесу матеріального виробництва здійснюється за допомогою різних технічних засобів, до яких належать устаткування, верстати, інструменти, конвеєрні лінії і т. ін. За аналогією і для інформаційної технології має бути щось подібне. Такими технічними засобами виробництва інформації буде апаратне, програмне і математичне забезпечення цього процесу. За їхньою допомогою здійснюється переробка первинної інформації на інформацію нової якості. Виділимо окремо з цих засобів програмні продукти і назвемо їх інструментарієм, а для більшої чіткості можна й конкретизувати, назвавши програмним інструментарієм інформаційної технології. Як інструментарій можна використовувати такі розповсюджені види програмних продуктів для персонального комп’ютера: текстовий процесор (редактор), настільні видавничі системи, електронні таблиці, системи керування базами даних, електронні записні книжки, електронні календарі, інформаційні системи функціонального призначення (фінансові, бухгалтерські, для маркетингу й т. ін.), експертні системи і т. д.