Інноваційні методи позакласної та позашкільної роботи у початковій школі

План
Вступ
1. Педагогічніта методичні основи позакласної і позашкільної роботи у початковій школі
1.1 Сутністьпозакласної роботи
1.2 Змістта особливості позашкільної роботи
2.Методика організації і проведення інноваційних форм позакласної і позашкільноїроботи у початковій школі
2.1 Вивчення передовогопедагогічного досвіду організації пошукової діяльності для художніх такраєзнавчих музеїв
2.1.1Бісероплетіння
2.1.2Батік
2.1.3Мозаїка
Висновки
Списоквикористаної літератури
Додатки(вписати в курсову)
 

Вступ
В умовах сучасної школи особливого значення набуваєформування в учнів у процесі позакласної і позашкільної роботи мистецьких інтересів,спрямованих на розширення й поглиблення знань, образотворчих умінь і навичок,естетичне виховання молодших школярів. Поряд з пізнавальними завданнями всистемі позакласної і позашкільної роботи розв’язуються й виховні: вихованняестетичних почуттів, любові, емоційного ставлення до природи, мистецькевиховання. Крім того, позакласна і позашкільна робота розвиває такі рисиособистості, як колективізм, відповідальність за доручену справу, акуратністьта наполегливість. Отже, правильно організована позакласна і позашкільна роботає одним із засобів виховання школярів.
Обмаль часу, відведеного на вивчення образотворчогомистецтва, обмеженість безпосереднього наближення дитини до об’єктівобразотворчої діяльності зумовлюють необхідність систематичної позакласної іпозашкільної роботи в усіх класах початкової школи. Важливою умовою організаціїпозакласної і позашкільної роботи є врахування психологічних особливостейдітей. Дітям 6–9-річного віку властива допитливість. Ці малі «чомучки»цікавляться всім: хочуть знати про небо і землю, сонце і зорі, воду і повітря,рослини і тварини, їх цікавить праця і стосунки між людьми у її процесі. Цеперіод їх бурхливого розвитку.
Робота учнів поза межами уроку організовується за спеціальнорозробленою програмою, оскільки її зміст виходить за межі шкільної програми знавчального предмета. Однак під час складання програми слід пам’ятати провікові особливості дітей молодшого шкільного віку.
Позакласна і позашкільна робота дає можливість розвиватиіндивідуальні інтереси дітей, їхні здібності, нахили, розширювати кругозір,формувати стійкі потреби самостійно пізнавати, охороняти і примножуватинавколишню природу, покращувати стосунки між людьми. Вона забезпечує цікаве йкорисне проведення школярами вільного часу.
Образотворчі завдання, які зацікавлюють дітей своєюнетрадиційністю, стимулюють інтерес до мистецтва, творчо-емоційний розвитокособистості. Такою новинкою є на сьогодні бісероплетіння, батік і мозаїка, та,як не дивно, пошукова робота для музеїв.
Метою курсової роботи є дослідження особливостейвикористання позакласної і позашкільної роботи, на уроках образотворчогомистецтва у початковій школі.
Об’єктом дослідження є позакласна і позашкільна робота; предметом –методика їх організації у позакласній та позашкільній роботі в початковихкласах.
Для досягнення мети роботи необхідно розв’язати такі завдання:
1. Проаналізувати педагогічну та методичну літературу зпроблеми дослідження.
2. Виявити зміст і завдання позакласної і позашкільної роботиу початковій школі.
3. Охарактеризувати умови проведення позакласної і позашкільноїроботи у процесі образотворчої діяльності молодших школярів.
4. Виявити особливості організації позакласної і позашкільноїроботи у педагогічному досвіді учителів початкових шкіл.
Методи дослідження: аналіз педагогічної літератури; бесіди; теоретичнеузагальнення.

1. Педагогічні та методичні основи позакласної і позашкільноїроботи у початковій школі
 
1.1 Сутність позакласної роботи
Позакласна робота – це організована на добровільних засадахдіяльність учнів, спрямована на розширення й поглиблення їхніх знань, умінь інавичок, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивченняобразотворчого мистецтва. Ця діяльність базується на інтересі і бажанні дітейїї виконувати, тому вона необов’язкова для всіх учнів класу.
Позакласна робота ґрунтується на добровільній ініціативі йактивності молодших школярів. Зміст її виходить за межі шкільної програми.Позакласна робота має бути цікавою для учнів, задовольняти їхні інтереси йзапити.
Позакласна робота сприяє вирішенню основних завдань школи.Головні її напрямки [21, 39]:
– розширення й поглиблення знань, умінь і навичок,передбачених програмою, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу довивчення образотворчого мистецтва, формування у дітей позитивного ставлення дообразотворчої діяльності;
– виявлення найпростіших образотворчих закономірностей;
– встановлення зв’язків і взаємозв’язків між окремимимистецькими елементами та явищами;
– розширення уявлень дітей про єдність природи і мистецтва;
– забезпечення застосування знань і вмінь на практиці.
Діти, які беруть участь у позакласній роботі, маютьконкретніші знання, їх відповіді більш точні й виразні. Позакласна роботасприяє розвиткові мислення молодших школярів. Під час проведення позакласноїроботи у дітей виховується повага до праці, в тому числі й до фізичної. Вучнів, що беруть участь у позакласній роботі, виховується почуттявідповідальності за доручену справу, дисциплінованість, діти привчаютьсявиконувати роботу своєчасно. У позакласній роботі відкриваються широкі можливостідля виявлення ініціативи, творчості, в учнів розвивається любов до мистецтва.
Найголовнішою умовою організації позакласної роботи є керівнароль учителя. Завдання вчителя полягає в тому, щоб формувати в дітей стійкийінтерес до мистецтва, захоплення різноманітними дослідженнями. Щоб зацікавитимолодших школярів, учитель має досконало знати мистецтво і бути готовимвідповісти на будь-яке запитання дитини.
Разом з тим він повинен багато чого вміти: спостерігати, аналізуватирезультати спостережень і використовувати їх у своїй навчальній роботі. Ісправді, без відповідних знань і вмінь, а також без прагнення та бажання з бокувчителя позакласну роботу організувати неможливо, адже вона ґрунтується надобровільній ініціативі та активності молодших школярів. Тому все залежить відучителя і його активності.
Особливостями позакласних занять слід вважати: добровільністьучасті учнів у різних заходах; зміст занять не обмежується рамками програми;методи і форми занять основані на творчій діяльності й інтересах учнів[16, 239].
За своїм змістом, формами організації та методами проведенняпозакласна робота з образотворчого мистецтва різноманітна. Виділяють такі видипозакласної роботи: індивідуальні, групові, масові.
Індивідуальна позакласна робота проводиться з тими учнями,які виявляють інтерес до об’єктів і явищ образотворчого мистецтва. Пізнавальнийінтерес зароджується в них на уроках і в позаурочній роботі. Спочатку віннестійкий, ситуативний і проявляється у збиранні марок, листівок, кольоровихфотографій, на яких зображені твори мистецтва; читанні дитячих книжок про них;перегляді телепередач. Однак все це школярі роблять безсистемне,нецілеспрямовано. Завдання учителя – вчасно помітити, виявити і перетворити цезахоплення в стійкий довготривалий інтерес до змісту навчального предмета.Відповідно до цього індивідуальна позакласна робота повинна бутицілеспрямована, планомірна. Розпочинається вона з побудови завдань на томузмісті і тих видах діяльності, якими цікавиться дитина. Наприклад, якщо воназбирає кольорові листівки про мистецтво, рослини, то їй пропонується зробити зних тематичні підбірки, знайти до кожної з тем загадки, прислів’я, цікавуінформацію.
Ефективність індивідуальної позакласної роботи залежить відрівня усвідомлення учнем мети завдання, його вагомості, від оволодінняспособами виконання й оформлення його результатів, а також від оцінюваннятоваришами й учителем.
Виявлення і розвиток індивідуальних інтересів дозволяє заспільністю об’єднувати і залучати дітей до групової та масової позакласноїроботи.
Індивідуальна робота проводиться з окремими учнями, яківиявляють особливий інтерес до образотворчого мистецтва. Учителеві слід виявитидітей, що цікавляться мистецтвом, розвивати їхні інтереси, спрямовувати впотрібне русло з тим, щоб потім спиратись на таких дітей при організаціїгурткової і масової позакласної роботи. Для них можна добирати окремі завдання:прочитати ту чи іншу книжку, провести не передбачені програмою спостереження вкуточку живої природи або в природі, виготовити певну наочність і намалюватите, що бачили.
Для заохочення учнів до виконання індивідуальних завдань слідвикористовувати на уроках знання і практичні вміння, яких діти набули в процесіпозакласної роботи [13, 52].
Позакласні заняття з окремими учнями проводяться у всіхпочаткових класах. Учитель повинен допомогти дітям намітити об’єкти зображення,скласти план занять, організувати систематичне керівництво та облік роботи. Ужев 1-му класі він може доручити дітям оформити колекцію гілок і листків різнихдерев як майбутню наочність, провести за планом спостереження. Завдання можутьмати практичну спрямованість.
Зміст позакласної роботи кожного наступного класурозширюється та поглиблюється залежно від набутих на уроках знань і вмінь. Томупоступово практикуються види занять, коли діти об’єднуються в невеликітимчасові групи для спільного виконання певної роботи [4, 64].
Отже, при організації індивідуальної позакласної роботи зобразотворчого мистецтва класовод, враховуючи інтереси молодших школярів,спочатку планує індивідуальні завдання для окремих учнів, надалі об’єднує їх утимчасові групи відповідно до виявлених інтересів, а вже учнів 3–4‑хкласів залучає до групових і масових видів позакласної роботи.
Індивідуальні завдання з певної теми виконуютьсябезпосередньо на заняттях (короткочасні спостереження, досліди, практичніроботи, діяльність із засобами наочності). Вони бувають також випереджувальнимиабо виконуються після проведення заняття і розраховані на тривалий час (кілька тижнівчи увесь термін роботи гуртка). Ефективність виконання довготривалих завданьзалежить від осмислення школярами їхньої мети, оволодіння прийомами виконаннядій у необхідній послідовності. Тому, поставивши завдання, варто одразу жактуалізувати опорні знання та уміння, при потребі продемонструвати учнямзразок виконання окремих дій або діяльності в цілому, організувати діяльністьдітей (із різним рівнем самостійності), яка спрямовується на пошук новихспособів діяльності.
Основою організації всіх позакласних заходів є гуртковаробота. У початкових класах переважають гуртки юних художників. З учнями 2–4класів учитель організовує гурток юних митців, який об’єднує 15 – 20 чоловік.Члени гуртка обирають старосту, який разом з учителем (керівником) складає планроботи, підтримує зв’язок з іншими предметними гуртками. До гуртка требазалучати як учнів, що добре навчаються, так і тих, що відстають у навчанні.Робота в гуртку сприяєрозвитку інтересу до образотворчого мистецтва: навітьучні з поганою поведінкою часто починають поводитися значно краще, у багатьохіз них виявляються здібності, ініціатива. У гуртку треба поєднуватиіндивідуальну творчу роботу кожного учня з колективною. Робота повиннаорганізовуватися так, щоб в учнів виховувалось чуття колективізму,відповідальності за доручену справу. Заняття гуртка проводять двічі на місяць.
Мета гуртка – зацікавити учнів предметом, поглибити ірозширити їхні знання, виробити в них навички спостережень, проведенняексперименту, естетичне сприймання творів мистецтва [3, 53].
Робота в гуртку проводиться систематично за певною програмою,розробленою вчителем. У початковій школі потрібно організовувати один загальниймистецький гурток. Запис у гурток має бути добровільним, але кожний, хтовступає в гурток, повинен дотримуватись правил [11, 81]:
– членом гуртка може бути кожний бажаючий;
– кожний повинен працювати над темою, вести роботу за планом;
– кожну роботу юннат має доводити до кінця;
– кожний школяр повинен відвідувати збори гуртка, почерговозвітувати за проведену роботу перед загальними зборами і брати активну участь умасових заходах гуртка.
Методи роботи з гуртківцями різноманітні – бесіда і розповідьучителя, робота з малювання, групові екскурсії тощо. Під час вивчення матеріалупроводяться досліди, спостереження. Роботи, які виконуються в гуртку, обов’язковофіксуються за допомогою записів, зарисовок, складання колекцій малюнків.
При організації позакласної роботи з образотворчого мистецтвав початкових класах доцільно організовувати різні клуби, наприклад «Юніхудожники», «Мистецький клуб» тощо. До клубу записується близько 15–20 учнів.Обирається рада клубу, яка готує заняття. Складається тематика засідань, щопроводяться 1–2 рази на місяць. Наведемо приблизну тематику засідань клубу:«Осінній букет», «Фарби золотої осені», «Осінь у лісі», «Грибне царство»,«Подорож кімнатних рослин», «Життя під снігом», «Хто де зимує?», «Сліди наснігу» тощо. На таких заняттях діти вчаться шукати відомості про явища неживоїприроди, рослини та тварин, користуватись науково-популярною і довідковоюлітературою та удосконалюють навички виконання зображень.
До правильно організованої групової роботи належать загальношкільнімасові заходи – екскурсії, походи з вивчення мистецтва рідного краю; читацькіконференції з оглядом книг про мистецтво; проведення ранків, свят зрізноманітної образотворчої тематики. У цих заходах беруть участь учні лише забажанням, причому з різних класів.
До масових позакласних занять належать ранки. Вонипроводяться з метою ознайомлення молодших школярів із образотворчим мистецтвомрегіону. На таких ранках учні доповідають про свою роботу та її результати.Доповіді супроводжуються демонстрацією кращих робіт учнів: малюнками,фотографіями тощо. Тривалість доповіді до 5 хв. Художня частина повинна бутипов’язана з темою. Потрібно звернути увагу на оформлення ранку. Сцена має бутиоздоблена картинами, картами, портретами відомих учених (відповідно до тематикиранку).
До масових заходів відносяться виставки робіт учнів. Ценайцікавіша і дуже корисна форма фіксації робіт дітей. Виставка повинна матичітко поставлену мету, визначену тему. До кожного експонату потрібно додатистислу анотацію, щоб кожний відвідувач міг самостійно ознайомитись зекспонатом. Підготовкою до виставки керує виставочний комітет із числа учнів.На виставку запрошуються батьки, учні інших шкіл. Слід організувати обліквідвідувачів. Після закінчення виставки проводяться відкриті збори гуртка, наяких кращі експонати преміюють книгами.
Туристські походи проводяться в різні пори року. У початковихкласах вони, як правило, одноденні. Ця форма позакласної роботи цінна тим, щодає можливість збагатити чуттєвий досвід дітей під час безпосередньогоспілкування з природою, розширити і поглибити засвоєні знання, набутипрактичних умінь поводження в природі та умінь природоохоронної роботи(обгородити мурашник, зібрати сухі гілки, розчистити джерело, посадити рослини,розвішати годівниці і т. ін.). Крім того, вона має виховне значення. Дітивчаться спілкуванню між собою в незвичних умовах. У них формуються такі якостіособистості, як відповідальність за товариша, взаємодопомога, турбота прослабших, цілеспрямованість, витривалість, дисципліна [7, 39].
Підготовка до походу починається з розробки (спільно зучнями) його мети і маршруту та розподілу обов’язків. Учням пропонуютьсязавдання повторити і відшукати нові відомості, прислів’я, загадки, вивчитивірші про природні об’єкти, які можуть зустрітися в поході. Перед походомпроводиться інструктаж про правила безпеки й поведінки на природі, роздаютьсяіндивідуальні та групові практичні завдання на картках. За результатамипоходів, позакласних екскурсій оформляються стенди, виставки малюнків,фотографій, виробів з природного матеріалу, тематичні альбоми, колекції.
 
1.2 Зміст та особливості позашкільної роботи
Зміни в економіці, ідеології, політиці, моралі нашогосуспільства потребують нових підходів до організації позакласної діяльностідітей. Відомо, що у позашкільній діяльності особливо яскраво розкриваютьсяприродні потреби молодших школярів, зокрема, в активній діяльності тасамоствердженні. Позашкільна діяльність дає змогу дітям виступати в новихсоціальних амплуа, займати ролі, які відрізняються від ролі учня, тобто цеособлива сфера, де школярі можуть задовольняти особистісні потреби всамоперевірці, самооцінюванні власного Я. Це зона активного спілкування, вякій задовольняються потреби в контактах. Вільний час – умова для розширеннясвітогляду школярів, для самостійного творчого пошуку в будь-якій галузі, дляпоглиблення емоційного сприйняття сучасного життя.
Система позашкільної роботи дає змогу дітям задовольняти по’фебив додатковій освіті та змістовному дозвіллі, розвивати творчі здібності.Психологи стверджують, що діти нічого не хочуть відкладати на потім. Вонибажають жити, а не готуватися до життя, їхні інтелектуальні потреби маютьзадовольнятися негайно. Саме позашкільна діяльність дає дітям таку можливість[12, 29].
Аналіз сучасних засобів і форм позашкільної діяльності длямолодших школярів свідчить про те, що вони націлені перш за все на виявлення тарозвиток лише спеціальних здібностей, які можливі тільки за наявності природнихзадатків. Це такі форми, як колективи художньої самодіяльності, фестивалі,концерти, виставки. Однак у формуванні особистості, здатної до творчості, неменш важливим є питання розвитку загальних здібностей.
Головна особливість творчої особистості – потреба утворчості, яка стає життєвою необхідністю. Суттєвим для педагогіки є розуміннядитячої творчості як процесу засвоєння матеріальних і духовних цінностей, щонакопичені людством. Саме за таких умов і формуються якості творчоїособистості. Орієнтація в якостях творчої особистості дає змогу своєчасновиявити творчі здібності, зосередити увагу на їх розвитку, застерегти їх відзгасання [19, 160].
Педагог І.Я. Лернер довів, що практично всіх дітей можнанавчити творчого мислення, особливо, якщо починати цю роботу в молодшомушкільному віці. Він визначив прийоми нестандартного мислення, які водночас єтакож процесуальними рисами творчої особистості:
• самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;
• бачення нової функції знайомого об’єкта;
• бачення нових проблем у знайомих ситуаціях;
• бачення структури об’єкта [16, 228].
Якщо до цих рис додати ще й високий рівень творчої уяви,розумові здібності, розвинуту пам’ять, досконале мислення, точність рухів, тоцей перелік і складатиме структуру загальних здібностей. Виявлення і розвитокзагальних здібностей – актуальна проблема позашкільної роботи, бо, по-перше,досить розвинуті загальні здібності сприяють розвитку спеціальних І дають змогудосягати значних успіхів у виконанні будь-якої діяльності; по-друге, розвитокзагальних здібностей значно менше залежить від природних факторів – задатків,бо загальні здібності спираються на розумову діяльність. Отже, у всіх дітей ізнормальним розумовим розвитком можна сформувати процесуальні риси творчоїособистості.
Позаурочна робота – це обов’язкова для виконання діяльністьучнів, спрямована на розширення й поглиблення їхніх знань, умінь і навичок,розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивченняприродознавства. Не слід ототожнювати позаурочну роботу з позакласною, хоч вонинерідко переплітаються і доповнюють одна одну. Позаурочна робота спрямована навиконання в позаурочний час завдань, передбачених програмою. Вона обов’язковадля всіх учнів. Це, наприклад, проведення систематичних спостережень середприроди, робота на пришкільній навчально-дослідній ділянці, у куточку живоїприроди [2, 27].
Особливостями позаурочних занять слід вважати: обов’язковістьучасті учнів у різних заходах; зміст занять не обмежується рамками програми;методи і форми занять основані на творчій діяльності й інтересах учнів.
Позаурочна робота – форма організації учнів для виконанняпісля уроків обов’язкових, пов’язаних з вивченням образотворчого мистецтва,практичних робіт за індивідуальними і груповими завданнями вчителя. Вонаспрямована на розв’язання завдань, передбачених програмою [3].
Організація позаурочних робіт викликана тим, що деякіспостереження та мистецькі завдання, необхідні для засвоєння програмних понять,не вкладаються у рамки навчального розкладу. Організація і керування роботоюповинні здійснюватись обов’язково учителем, її результати маютьвикористовуватись на уроках. За її виконання, як і за інші види навчальноїдіяльності, учні отримують оцінки.
Розвиток спостережливості пов’язаний з розвитком конкретногой узагальненого мислення школярів.
Позаурочна робота може мати характер попереднього набуттявідповідних знань. Наслідки дослідів або спостережень та зібраний матеріалдемонструються учнями під час уроків. Значну допомогу в організації тапроведенні різноманітних видів позаурочної роботи може надати краєзнавчийкуточок, в якому містяться відомості про природу рідного краю, кориснікопалини, водні ресурси, рослинний і тваринний світ, колекції, гербарії тощо.
Для свідомого формування образотворчих уявлень і понятьучитель напередодні екскурсії може запропонувати учням певні види позаурочноїроботи: ознайомитись у краєзнавчому куточку із рослинним світом своєїмісцевості (деревами, кущами, травами), поцікавитись, які рослини переважають унашій місцевості, і які особливості, важливі для правильної передачі їх напапері, присутні у їхній будові.
Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктівнавколишньої дійсності, яке підпорядковане конкретно-визначеним цілям й вимагаєвольових зусиль. Учень не просто повинен слухати, а прислухатись, не простодивитись, а придивлятись, всебічно розглядати об’єкт, щоб створити необхіднеуявлення про нього.
Спостереження – це суб’єктивна діяльність, оволодіння якоюпризводить до формування уміння спостерігати. З цим умінням пов’язаний розвитоктакої якості особистості, як спостережливість. Спостережливість – це прагненняі уміння найповніше помічати особливості предметів і явищ) у тому числі й такідеталі, які здаються зовні недостатньо помітні і на перший погляд малоістотні,уміння помічати незначні відмінності, зміни в предметах і явищах.Спостережливість – важлива риса особистості. Вона впливає на структуру і змістінших психічних процесів, оскільки спостережлива дитина більше сприймає, глибшемислить і розуміє. Це полегшує засвоєння знань та умінь, забезпечує кращірезультати в навчанні, позитивні емоції, розвиває пізнавальні інтереси [1, 91].
У процесі навчання спостереження виступає одним із методівйого організації. З позиції розуміння методу навчання як дидактичної категоріїспостереження є способом організації взаємозв’язаної діяльності учителя й учніві полягає у тому, що вчитель організовує, стимулює, здійснює поточний контроль,аналізує, коригує й оцінює цілеспрямоване, планомірне сприймання учнями об’єктівприроди.
За формою організації діяльності учнів спостереженнякласифікуються на фронтальні, групові, індивідуальні. Фронтальні спостереженняздійснюються усім класом за однаковим завданням під безпосереднім керівництвомучителя. У процесі бесіди діти осмислюють і конкретизують об’єкти і ціліспостережень, актуалізують опорні знання та уміння, визначають задачі іскладають план [5, 24].
Сприймання відбувається на основі опорних знань про предметабо явище, за якими ведеться спостереження. Актуалізація їх розпочинається підчас постановки мети та планування. Крім того, дітям повідомляється додатковаінформація про об’єкт (значення, використання, умови існування і т. ін.), якарозширює їхні знання, викликає позитивні емоції або зумовлює створенняпроблемної ситуації.
Велике значення для спостережень, особливо систематичних,довготривалих, має вибір конкретних об’єктів. Вони повинні бути знайомішколярам, цікавими й доступними для сприймання. Якщо це рослини своєїмісцевості, то вибирають ті, які гарно квітнуть, дають плоди, використовуютьсялюдиною в різних цілях, мають красивий вигляд крони, ростуть у такому місці, деїх можна бачити здалеку і підійти до них близько. Важче зробити вибір середтварин (птахів, звірів, комах та ін.), потрібно, щоб учитель сам добре знавфауну своєї місцевості: тварин, які живуть тут, місця, в яких вони найчастішезустрічаються [3, 63].
Сприймання розпочинається з організації розгляду об’єкта вцілому, щоб у дітей склалося цілісне уявлення про нього. Далі організовуєтьсядетальний розгляд тих його частин, які передбачені цілями спостереження. Віннеможливий без відчуття різних ознак, властивостей предмета чи явища здопомогою аналізаторів. А це вимагає від дітей оволодіння уміннямикористуватися своїми органами чуття, тобто уміннями бачити, відчувати, чути.Крім того, щоб назвати ознаки, якості, властивості об’єкта, необхідні знаннякольорів, звуків, видів форм та ін., тобто сенсорних еталонів. Уміння розпізнаватирізні ознаки формується як під час спостережень, так і при застосуванні іншихметодів засвоєння предметного змісту.
Зіставлення цілого і частин у процесі спостереження дозволяєдітям, по-перше, свідомо уникати випадкових ознак під час сприймання. Наприклад,ведеться спостереження за деревом, але учні звертають увагу, що на ньому єгніздо птаха. У цьому випадку вчитель повинен актуалізувати знання дітей прозовнішню будову дерева: «Які частини має дерево? Не забувайте, у якійпослідовності їх треба називати. (Корінь, стовбур (стебло), листя, квітки,плоди з насінням). Чи гніздо птаха, що на дереві, є його частиною? Отже,потрібно називати лише ознаки дерева». По-друге, усвідомлювати сприйняті ознакиу контексті цілого образу (не перелічувати їх безвідносно), виділяти в об’єктіосновні, важливі, істотні ознаки, узагальнювати їх [19, 125].
Зміст висновку і механізм розумової діяльності дітей під часйого формулювання визначається об’єктом і цілями спостереження. Розрізняютькілька варіантів висновків, зокрема якщо:
а) спостереження ведеться за конкретним об’єктом.Сприймається окрема ознака, властивість. У висновку такого спостереженнявідображається усвідомлена належність частини до цілого. Пригадаємо прикладспостереження за кольором неба восени. У цьому випадку висновок матиме такийзміст: восени небо сірого кольору;
б) спостереження ведеться за конкретним об’єктом. Сприймаєтьсясукупність ознак, які його характеризують. У висновку відображається змістодного уявлення про цей об’єкт (зміст відповідає цілі). Щоб його сформулювати, необхіднопроаналізувати сприйняті ознаки, серед яких виділити випадкові і властиві йому.Перші пропускають, а другі складають опис-визначення об’єкта. Наприклад, другокласникиспостерігають за зовнішнім виглядом берези навесні. Висновок заспостереженнями: береза має білу кору з чорними плямами, високий і тонкийстовбур (стебло), квіти її зібрані в «сережки»; в) спостереження ведеться загрупою предметів або явищ. Результатом є загальне уявлення, де відображеніознаки, властиві цій групі об’єктів.
Щоб зробити висновок за спостереженнями відносно групи об’єктів,спочатку ведуться спостереження за окремим об’єктом цієї групи. У кожному з нихсприймаються ознаки, передбачені цілями спостереження. Далі об’єктипорівнюються і визначаються подібні ознаки. Вони складають зміст висновку.
Джерелом важливих для формування навичок образотворчоїдіяльності знань про зміни в природі по сезонах є спостереження, що їхпроводять молодші школярі на екскурсіях, цільових прогулянках, а пізніше і самостійно.У процесі безпосереднього спілкування з природою розв’язуються освітні,розвивальні та виховні завдання: формуються уявлення про навколишню природу;діти оволодівають загально-пізнавальними уміннями і навичками (виділяти впредметах їхні ознаки, порівнювати групи предметів за однією ознакою, помічатизміни у спостережуваних об’єктах, робити висновки за допомогою учителя);здійснюється виховання учнів.
Використання краєзнавчого матеріалу під час спостережень даєзмогу учням побачити навколишню дійсність у різноманітних зв’язках, відношенняхі залежностях. Безпосереднє спілкування з природою сприяє розвитку у дітейспостережливості, самостійності в набутті знань, зацікавленості в навчанні.Кожного разу на підставі спостережень учнів проводяться узагальнення.

2.Методика застосування інноваційних методів позакласної і позашкільної роботи упочатковій школі
 
2.1Вивчення передового педагогічного досвіду організації пошукової діяльності дляхудожніх та краєзнавчих музеїв
Позакласна та позашкільна діяльність передбачає використаннярізноманітних форм та методів роботи з молодшими школярами. Ці методи та форми єнабагато ширшими, різнобічнішими, ніж при роботі в основній школі, тому іпередбачають вибір певного напрямку у діяльності. Звичайно ж, використанняпередового педагогічного досвіду у цьому питанні може значно покращити,урізноманітнити діяльність учнів.
Нижче ми розглянули певні види позакласної діяльності,направлені на осягнення наступних видів мистецтва, а саме бісероплетіння,розпис тканин та мозаїки.
2.1.1 Бісер
Найдавніші намиста, вік яких перевищує 40 000 років, булизнайдені американськими археологами при розкопках у Кенії, тому їх вважаютьодним з доказів того, що саме в Африці зародилося людство.
Учені думають, що, видумавши намиста, людина остаточновідділилася від тваринного світу. Бусинка – дрібничка, що не має конкретноїпрактичної користі. Намиста можуть бути тільки знаком, символом – а це і єпочаток культури й духовності. Так це чи ні, але, у всякому разі, завжди йусюди людей супроводжували бусинки.
Бісер – дрібні кульки, циліндрики, багатогранники зіскла, металу, пластмаси або кістки з наскрізними отворами для нанизування.Найпоширеніший круглий бісер.
Рубаний бісер (сut bеаds), або, як його називають в народі,рубка, являє собою циліндрики (короткі трубочки). Рубка буває звичайна (2 сutbеаds) і додатково пресована, ніби гранована (3 сut bеаds). Іноді рубка маєнеопрацьовані гострі краї, які ріжуть нитку. Коса рубка (ріесеs) являє собоюкороткі шматочки скляної трубочки, відрубані не перпендикулярно осі, а підкутом 45–60°. З косої рубки виходять нерівні, ніби ламані низки – і це виглядаєцікаво, ошатно. Полотно із цього матеріалу виходить безформним.
Розмір бісеру (його діаметр) позначають номером: чим дрібнішебісер, тим більший номер. Стеклярус – трубочки з кольорового скла. При обробціміського костюма частіше вибирали одноколірний стеклярус у тон тканини,обігруючи його блиск на матовому тлі. У селянському костюмі використовувалирізнобарвний стеклярус або молочний – під перли. Для різних цілей виготовляютьстеклярус різних розмірів, квітів, форми. Зустрічається витий і гранованийстеклярус. Головний розмір стеклярусу – його довжина в міліметрах.
Промисловість випускає бісер і стеклярус із різнимипокриттями й без нього. Нижче наведені назви й описи деяких видів бісеру.Сучасна термінологія бісерного рукоділля ще не закріпилась, тому можна зустрітирізні назви одного й того ж матеріалу. Рубаний бісер і стеклярус можуть матитаке ж покриття, що й круглий бісер.
Парчевий (зі срібною ниткою, «вогник») – бісер із прозорого(кольорового чи іншого) скла, поверхня отвору якого покрита блискучою «срібною»фарбою. Бісер із квадратними отворами виглядає гранованим. Парчевий бісер збезбарвного скла здається срібним, а з жовтого – золотим.
«Хамелеон» (з кольоровою ниткою) – бісер з кольоровогопрозорого скла, поверхня отворів покрита фарбою, що відрізняється по кольорувід скла. Такий бісер «грає» у виробі, він може міняти колір залежно відвисвітлення.
Мокрий – (литий) – слабко прозорий бісер, як правило,пастельних відтінків, із злегка блискучим покриттям, що нагадує карамель.
Непрозорий натуральний (природний, звичайний), матовий,глухий – бісер з непрозорого скла без покриття, майже без блиску.
Профарбований усередині – бісер з безбарвного прозорого склаіз профарбованою поверхнею отвору. Варто мати на увазі, що з тайванськогобісеру такого типу у воді повністю змивається фарба.
Металевий – скляний бісер з покриттям «під метал» різнихквітів. Це покриття недостатньо міцне й стирається при роботі з бісером або впроцесі носки виробів.
Матовий – блискучий (люстровий) – бісер із глянсовим сильноблискучим покриттям без переливів; як лакований.
Перламутровий (цейлонський, Сеуlоn) – ледве прозорий бісерпастельних тонів зі злегка блискучим білястим покриттям, що нагадує перли.
Тертий (тане) – напівпрозорий бісер з тьмяною, жорсткоюповерхнею без блиску, при струшуванні пакетика видає характерний шурхіт. Такийтип поверхні досягається травленням у кислоті або механічній обробці. Подібнаповерхня буває в притертих кришок хімічного посуду.
Смугастий – бісер зі скла, у яке були вплавлені кольоровісмуги – вони ніколи не зітруться.
Бензиновий (переливчастий) – бісер із блискучим, сильнопереливчастими різними квітами покриттям. Бісеринки навіть начебтовідрізняються один від одного кольором. «Бензинове» покриття звичайно наносятьна темний непрозорий бісер.
Прозорий натуральний (природний, звичайний) – бісер ізпрозорого скла без покриття. Блищить, як і повинне блищати скло.
Мармуровий (меланжевий) – бісер з неоднорідним покриттям,начебто з погано перемішаного кольорового скла. Навіть окремо взята бісеринкаможе мати смуги або розлучення різних відтінків. Цей бісер дуже гарний длязображення неба, води, дерева, натурального каменю й т. п.
Райдужний – бісер із блискучим, прозорим, злегкапереливчастим (як мильна булька) покриттям.
Волокнистий (сніжок, соломка) – рубаний бісер або стеклярус,що як би склеєний з поздовжніх трубочок (волокон).
Бусини, як правило, крупніше бісеру. Їх частовикористовують у сполученні з бісером.
Властивості бусин з металів визначаються матеріалом. Золоті йсрібні бусини розкішні. А бусини з дешевих металів і сплавів швидко тьмяніють ідо того ж можуть залишають сліди окислів на одязі.
Нитки. Якість ізовнішній вигляд виробу залежать і від ниток, використовуваних у роботі. Колірниток навіть може змінити відтінок бісеру у виробі. Вибір ниток залежить відвиконуваної моделі, використовуваного бісеру й особистих переваг майстра.
Низання – найдавніший вид рукоділля з використаннямбусин. Усюди, де знаходять сліди древньої людини, присутні й камені, кістки,раковини й інші предмети з отворами для нанизування. Це предки сучасних бусин,підвісок, бісеру. Давня людина використовувала їх як прикраси або як культовіпредмети. Бусини нанизували на нитки тих часів: волокна, шнури зі шкіри й т. п.Дослідники вважають, що наявність різноманітних прикрас доводить високий рівенькультури й розвинене естетичне почуття древньої людини. Зрозуміло, давніприкраси виконані найпростішим способом – камінчики й черепашки просто нанизаніна нитку. Але й тоді низання було творчим процесом.
Людина вже десятки тисяч років тому проявляла фантазію,поєднуючи в одному виробі різні матеріали, різного розміру, кольору й фактури.
Низання. Для низання потрібні бусини, нитки, голки йсхема виконання роботи. Починаючим краще користуватися готовими схемами.Отримавши досвід й відчувши матеріал, можна самостійно створювати схеми.
При низанні голка проходить через деякі бусини двічі. Якщоголка другий раз проходить через бусину в тім же напрямку, що і в перший раз,то цей напрямок будемо називати прямим (мал. 1а).
Вислів «зберіть бусинки в кілечко» означає, що голку требапросмикнути в прямому напрямку через першу з бусинок, набраних для кілечка(мал. 1б). Кілечко із чотирьох бусинок часто називають хрестиком (мал. 1в).
Якщо голка другий раз проходить через бусину в напрямку,протилежному попередньому проходу (зустрічному), то цей напрямок будемоназивати зворотнім (мал. 1г).
Вислів «зберіть бусинки крапелькою або петелькою» означає, щоголку треба просмикнути у зворотному напрямку через першу з бісеринок, набранихдля крапельки (мал. 1д).
Крапельку із чотирьох бусинок називають наконечником (мал.1е).
Під час нанизування потрібно звертати увагу на натяг нитки.Якщо ви занадто сильно натягнули нитку, то вироби будуть жолобитися,стовбурчитися, бусини (особливо некруглі) ляжуть нерівно. Якщо нитка натягнутазанадто слабко, то в проміжках між бусинками буде видно нитки. Такий вирібпогано тримає форму.
Щоб бусини не з’їжджали з нитки, перед початком роботинеобхідно їх закріпити.
Слід нанизувати на нитку допоміжну бусинку й відсунути її докінця нитки, залишивши вільний хвостик 10–15 см. Згодом просмикнути кількаразів через бусину нитку в прямому напрямку. Закріплена таким чином, вона незіскочить, а після завершення роботи допоміжну бусину легко можна буде зняти(мал. 2). Запобігти зсуванню бусин з нитки можна й за допомогою маленькогошматочка ластику. Шматочок ластику теж не зісковзує, хоча його легко принеобхідності підсунути. На схемах виробів допоміжна бусинка (шматочок ластику)позначена маленьким кружечком на нитці – як вузлик. Часто на весь виріб невистачає однієї нитки й неї доводиться подовжувати. Якщо отвори в бусинкахдосить великі й нитка з вузликом вільно проходить через них, то першу й другунитку з’єднують прямим (мал. За) або хірургічним вузлом (мал. 36). Вузол буденадійнішим, якщо його змазати клеєм. При роботі з подвійною ниткою слід зав’язувативузлики на кожній ниточці окремо, змістивши їх відносно один одного по довжинінитки (мал. 4).
Якщо бісер дуже дрібний, то будь-який вузлик буде помітний. Уцьому випадку необхідно закріпити другу нитку без вузлика. При низанні рядамиподовжують нитку так: коли перша нитка закінчиться, закріплюють на ній впритулдо низання допоміжну бусинку і знімають голку (мал. 5). Попередньо длянадійності можна злегка змазати кінчик другої нитки клеєм.
Коли перша нитка підходить до кінця, закріплюють спочаткуодну нанизану бісеринку як допоміжну: просмикують через неї голку 2–3 рази водному напрямку (мал. 6).
Всуньте в голку нову нитку. Почніть низати другою ниткою допершої закріпленої бісеринки. Пропустите другу нитку по ходу першої нитки черезкілька бісеринок. Одну бісеринку закріпите: просмикніть через неї другу нитку 2–3рази в одному напрямку. Пропустите другу нитку по ходу першої ще через кількабісеринок і закріпите ще бісеринку. Якщо попередньо злегка змазати кінчикдругої нитки клеєм, то з’єднання буде надійніше. Потягніть другу нитку, щобпереконатися, що вона закріпилася й не вислизає. Якщо нитка висмикнулася, тоспробуйте ще раз, закріплюючи більшу кількість бісерин. Далі працюйте із другоюниткою. Наприкінці роботи допоміжну бусинку зніміть, а кінчик, що залишився,нитки отрежьте. Вузол, використовуваний для закріплення нитки на застібках,повинен бути невеликим і надійним. Спосіб зав’язування одного з таких вузлівнаведений на малюнку. Просмикніть робочий кінець нитки два рази через колечкозамка. Якщо цей початок роботи й нитка ще вільна, то залишіть короткий хвостикне менш 10–15 див. Якщо бусинки вже нанизані, то натягніть нитку, підсунувшизастібку впритул до бусин. При зав’язуванні вузла стежите за тим, щоб замочокне з’їжджав. Обхопите нитку робочим кінцем і просмикніть його в петлю, щоутворилася (мал. 7а). Ще раз обхопите нитку робочим кінцем і просмикніть його впетлю (мал. 76).
Завершуючи роботу, вільний хвостик нитки біля замка всуваютьв голку, змащують клеєм, просмикують через найближчі бусини (мал. 8) івідрізають. Заправлений у такий спосіб кінець нитки не вилізе й не зіпсуєзовнішній вигляд виробу.
Підвіски – популярні елементи в обробці бісерних виробів.Форма й розміри підвісок можуть бути найрізноманітнішими. Виріб прикрашають якоднією-двома підвісками, так і бахромою або кистями з них.
Кисть–широко розповсюджений декоративний елемент. Здається, що дуже просто зробити їїз підвісок. Але й тут є свої тонкості, без знання яких важко одержатиакуратний, рівний пензлик. Кисть виглядає особливо ошатно, якщо неї вінчаєбусина.
Ланцюжок – необхідна деталь багатьох бісерних виробів.Нижче наведені описи деяких ланцюжків, інші дані в розділах, присвяченихвідповідним методам низання.
 
2.1.2 Батік
Декоративне оформлення тканин відоме уже давно. Ще за кількатисячоліть до нашої ери єгиптяни, греки, араби та інші народи вміливиготовляти, фарбувати й розписувати тканини. Упродовж віків розпис тканинудосконалювався та збагачувався, замінявся друкуванням і вибійкою. Аленезважаючи на високий розвиток сучасної техніки, друкування узорів і малюнківна тканинах, Індивідуальний розпис і вибійка не втратили своєї художньоїцінності й нині.
Розписувати можна лляні, бавовняні, шерстяні й шовковітканини. Для нанесення малюнка користуються аніліновими барвниками. У 500 г. гарячоїводи додають 10 г. барвника, 100 г. 30% оцту, 1 чайну ложку солі.
Щоб запобігти розтіканню фарб у процесі розпису, тканину слідпоґрунтувати. Для цього до 1 л гарячої води добавляють 4–5 г. столовогожелатину. Перед цим желатин заливають водою. Коли він розбухне, розігрівають івиливають у воду. Приготовлений ґрунт гарячим або теплим наносять на натягнутутканину пульверизатором. Коли тканина висохне, її можна розписувати.
Якщо треба відділити кольори розпису світлими лініями кольорутканини, користуються резервною масою: у тих місцях, де нанесена така маса,тканина не пофарбується. Пропонуємо найпростіший її рецепт: біла глинавідмулена – 50 г., мідний купорос – 20 г., розчин камеді – 20 г., води до 1 л.Суміш готують так: у 300 г. води розчиняють мідний купорос, потім вливаютьрозчин камеді (клей, що виділяється з дерев, найкраще з вишні), доливають ще 200г. води, насипають і розміщують глину і вливають в останню кількість води.Суміш варять доти, поки вона не стане тягучою. Замість відмуленої білої глиниіноді беруть зубний порошок. Можна користуватися ще такою масою: гумовий клейрозвести бензином до рідкого стану і додати 10% парафіну. Таку резервну масунаносять на тканину скляними трубочками або колонковим пензликом. Ескізкомпозиції переносять на тканину за допомогою цигаркового паперу, на просвіттканини або припорошуванням. Цигарковим папером користуються тоді, коли унаміченій композиції переважатимуть темні кольори. Перенесення ескізу напросвіт – найточніший і найпоширеніший Метод; за допомогою сильної лампипросвічують ескіз і тканину. Обводити контури можна фарбою потрібного кольору.Іноді користуються способом припорошування. Виконаний на цигарковому паперіескіз кладуть на щось м’яке і густо наколюють голкою по контуру. Потімпроколотий папір кладуть на натягнуту тканину і, залежно від кольору тканини,проводять сухим марлевим тампоном, наповненим зубним порошком, пудрою абопотовченим і просіяним вугіллям. Після цього треба відразу злегка промаслюватиконтур олівцем або пензликом. Тканину розписують так само, як малюють напапері. Коли малюнок виконано, для міцності фарби тканину можна запаритьпраскою, поклавши її між двома аркушами чистого паперу. Прасування можнаповторювати, злегка зволоживши тканину пульверизатором.
Якщо тканина розписувалась з резервною масою, до складу якоївходить парафін або гумовий клей, тоді тканину перуть у бензині, сушать,зволожують і прасують.
Якщо ж резервна маса була з розчином камеді, тоді післязапарювання тканину перуть у холодній воді.
Обладнання та пристосування. Робоче місце повиннебути забезпечене гігроскопічною ватою, пластмасовими або дерев’яними стрижнямидіаметром 6–8 мм із загостреними кінцями, поролоновими й гумовими губками,колонковими, борсуковими, щетинними (круглими й плоскими) кистями.
Для розпису способом холодний батік необхідно мати, крімтого, набір скляних трубочок з носиками різного діаметра. При необхідності такутрубочку можна підготувати самому зі скляних рейсфедерів, що продаються вмагазинах канцелярських товарів. Для цього потрібно кінчик трубочки трохирозігріти на вогні свічки або газового пальника, а потім злегка надавити нанього дерев’яною паличкою або олівцем, щоб носик загнувся. Сильно загинати йогоне треба, тому що буде незручно працювати. Кінчик підготовленої в такий спосібтрубочки потрібно обережно зашліфувати на порцеляні, не покритому глазур’ю. Ценеобхідно для того, щоб при роботі трубочка не дряпала тканину.
Для розпису способом гарячий батік потрібно спорудитиметалевий кухоль із подвійним дном. Бляшана банка з відігнутими краямивставляється в іншу, високу металеву банку трохи більшого діаметра. У дерев’яномуцоколі великої банки закріплюється патрон для електричної лампочки в 60 ват.Шнур від патрона виводиться через цоколь назовні. Резервуючі розчини, щоперебувають у верхній банці, розігрівається на лампі й розплавляється. Час відчасу лампу потрібно вимикати, щоб розчини не перегрівалися. Посуд зі розчином,що резервує, можна також розігрівати на електричній плитці.
Для нанесення розчинів, що резервують, на тканину, крім пензлів,губок, використовують мідні лійки з отворами різних діаметрів і різні каталки (мал.).Як лійки, так і каталки варто надягати на дерев’яні ручки.
/>
Мал.
 
Матеріали. Кожний вид тканини вимагає застосування певнихбарвників, що відповідають способам приготування фарби й зміцнення отриманих натканинах фарбувань. Барвники по своїх технічних властивостях діляться на групи.У межах кожної групи вони різняться насамперед за кольорами, у їхньомумаркуванні є буквені й цифрові позначення.
/>
Основні способи розпису тканин. При кожному способіхудожнього розпису (крім трафарету) тканина натягується на раму. Відрізанапотрібного розміру тканина, наколюється на цвяхи спочатку, по всім чотирьохкутах, після чого наколюються попарно протилежні сторони. Тканина кріпиться нарамі в трохи зрушеному її положенні. Коли ж виконане правильне наколювання,сторони рами розсовуються й закріплюються гвинтами-баранчиками.
Перед початком роботи фарбами уздовж цвяхів рекомендуєтьсяпровести обмежувальну лінію, щоб фарба не попадала на цвяхи й раму. Це допоможезберегти чистоту країв наступних виробів.
Холодний батік, заснований наконтурному нанесенні розчинів на тканину. Малюнок при цьому способі розписубудується так, щоб контур, утворював замкнуті форми геометричного аборослинного орнаменту. Варто звернути увагу на те, що розчини, що резервують,застосовуються не тільки для обмеження фарби, що розтікається по тканині, алеможе мати й самостійне декоративне значення. З його допомогою виконуютьсяграфічні малюнки, а тому розчини, що резервують, можна підфарбовувати в різнікольори, та й графіка, що прикрашає виріб, може бути багатобарвною. Ці прийоминабагато розширюють можливості розпису.
Безпосередньо перед роботою на тканині підготовляють шаблон.Шаблон – це калька контурів малюнка. Для кращої видимості контуробводиться тушшю.
Як згадувалося, для нанесення контуру малюнка на тканинузастосовують скляні трубочки. Кінчик трубочки повинен бути загний приблизно на135°. При більш тупому куті трубочку прийдеться тримати перпендикулярностосовно тканини, що може привести до непередбаченого розтікання розчинів, щорезервують, по тканині. Працювати трубочкою треба впевнено, вести її по тканинірівномірно, а на початку роботи швидко опускати на тканину.
Гарячий батік – робота більш складна,але, мабуть, більш цікава. Розрізняють кілька способів розпису за допомогоюгарячого батіка.
1. Простий батік. Відповідно до розробленого проекту також застосовуєтьсяшаблон, що підкладається під тканину й переводиться на неї тонкими лініямиолівцем. Потім шаблон відколюється, і починається робота розігрітим складом, щорезервує. Лінійний малюнок виконується лійками й пензлями потрібного розміру.Він може доповнюватися різного виду каталками й відбуватися кольоровимрозчином, що резервує.
При роботі способом гарячого батіка рекомендуються наступне:всі інструменти – лійки, каталки – повинні бути виконані з міді, тому що вонакраще за інші метали утримує тепло.
Перед початком роботи потрібні інструменти опускаються врозігрітий розчин, що резервує. Безпосередньо перед роботою інструментвиймається, з нього дають стекти краплям, а надлишки витирають м’якою тканиною.Лійку треба тримати так, щоб розчин вільно з неї випливав. У лійку вкладаєтьсятонкий шар вати, згорнутий за формою лійки. Вату проштовхують голкою до отвору,а виступаючі волоски обрізають. Набирати склад у лійку до країв не треба, аджеважко буде встежити, щоб резерв не проливався на тканину.
2. Складний батік виконується з тією же послідовністю, що йпростий, але перекриття фарбою виробляється неодноразово після першогопокриття. Фарбі дають добре висохнути, після чого відповідно до задуманогомалюнка на пофарбовані частини тканини знову наносять резерв. Після йоговисихання перекривають все полотно іншим, більш темним кольором. Такихпослідовних перекриттів від світлого до темного можна робити 3 чи 4. Післязняття резерву на тканині залишається багатобарвний малюнок на темному тлі.
3. Робота від плями виконується з попереднім розмалюваннямтканини окремими різнобарвними плямами, що розтікаються по ній. По цих плямахіде промальовування візерунка, перекриваються ділянки тканини, на яких бажанозберегти спочатку нанесене фарбування. Потім тканина перекривається якою-небудьбільш темною, чим плями, фарбою, і далі робота може виконуватися як і вскладному батіку. (мал.).
Крім описаних вище способів роботи із застосуванням гарячогорозчину, що резервує, існують інші прийоми обробки закінченого малюнка.
Вільний розпис. Техніка вільного розпису одержала великевизнання художників завдяки тому великому творчому початку, що вона несе всобі.
Вільний розпис виробляється по тканині без попередньогонанесення будь-якого резерву. Спочатку художник підготовляє ескіз, після чоголегкими штрихами м’яким олівцем наносить на тканину основні контури малюнка.Розпис виробляється пензлями й тампонами різної величини. Наносити мазки требашвидко, упевнено, не сильно насиченими фарбою пензлями або тампонами.
Трафарет. Трафаретом може бути оформлена практичнобудь-яка тканина при виборі для неї відповідного малюнка.
Насамперед потрібно підготувати спеціальний стіл з дужерівною поверхнею або взяти креслярську дошку. Стіл або дошку обтягають староюбайковою ковдрою або старим сукном, але без перекосів і прибивають цвяхами навідстані не менше двох сантиметрів. Тканину, призначену для розпису,пропрасовують, потім розкладають на столі без зморшок і перекосів і приколюютьшпильками до ковдри так, щоб вона при роботі не морщилася.
Підготувавши малюнок у натуральну величину, приступають довиготовлення трафаретів. Трафарети ріжуть на щільному папері креслярськоготипу, на тонкому добре проклеєнном картоні, на клейонці або плівці. Привирізанні трафаретів доводиться прибігати до деякої винахідливості, тому що невсякий малюнок можна виконати за допомогою трафарету. Щоб розширити цюможливість, на більш складні форми доводиться робити два трафарети.
Оволодіння всіма перерахованими способами художнього розписутканин, досягнення відомої майстерності в цьому мистецтві дозволить учнямстворювати цікаві добутки. Робота ця дасть можливість проникнути в сферупрекрасного, звичайно, за умови, якщо заняття будуть супроводжуватисявідвідуванням музеїв, виставок декоративно-прикладного мистецтва, натурнимизамальовками й бесідами про принципи оформлення декоративних виробів.

2.1.3 Мозаїка
Техніка мозаїки. Зображення, складене зі шматочківтвердого матеріалу, називається мозаїкою. Матеріал для мозаїки може бутирізноманітний: кольорові камінці, шматочки скла, потовченої цегли, дерева,глиняні черепки, намистинки, керамічні плитки. Але найкраще виглядає мозаїка,зроблена зі смальти – сплаву скла з оксидами металу. Смальту розбивають наквадратні або прямокутні шматочки, ніби камінці. З них викладають зображення нацементі, гіпсі або вапні з піском (мулярській заправі). Мозаїка – давній видмистецтва. Ним займались ще художники античного світу. Вони викладали мозаїкоюпідлоги та стіни у палацах і храмах.
Ще у часи Київської Русі мозаїка була вже добре відома.Дотепер збереглись залишки прекрасних мозаїчних зображень у Софійському соборі,їх складали руки талановитих людей, а любов до прекрасного підказуваланеповторні форми і кольори візерунків. Але пізніше перестали цікавитисямозаїкою і довгий час не поверталися до неї. Здавалось, що цей вид мистецтвавже відійшов у минуле разом з княжою добою. Та згодом художників зновупривабила особлива краса мозаїчних зображень, незрівнянна чистота кольорів івеличезна витривалість матеріалу.
Мозаїки з паперу або картону. Папір і картон – гарніматеріали Для виконання мозаїчних робіт способом наклеювання клаптиків паперуна основу. Підготовка паперу проста: його треба порізати на тонкі смужки,наприклад, завширшки 1 см, а потім їх ще раз порізати на маленькі квадрати,прямокутники або трикутники. Папір необхідно добирати так, щоб основа (папір,на який наклеюємо) був іншого контрастного кольору до матеріалу викладення(порізаних клаптиків паперу).
Коли ескіз готовий, за допомогою копіювального паперу переносимойого на картон чи папір. Кольорові папірці нарізаємо невеликими квадратиками.Заповнюємо ними малюнок. При цьому треба пам’ятати, що напрям нарізанихклаптиків паперу мусить підкреслювати форму малюнка. Малюнок треба зробитивеликий. Спочатку клаптики паперу викладаємо, не наклеюючи. Поки квадратики неприклеєні, їх можна перемістити, замінити іншими тощо. Під час цієї роботиуважно стежимо за добором кольору.
Наклеюватитреба кожен квадратик, намазуючи його невеликою кількістю клею, щоб не булоплям. Не слід використовувати силікатні клеї, бо від них надто змінюється колірпаперу (кольорового і білого). Готову роботу кладемо, щоб просохла. Можемонакласти на неї невеликий прес: чистий аркуш паперу, 2–3 газети і 2–3 великі йважкі книги.
Цікавіше виглядає паперова мозаїка з оксамитового паперу: це папіртовщий, його поверхня має невеликий ворс, що надає роботі гарного вигляду,більшої святковості. Оригінальними можуть бути роботи, виконані з клаптиківкартону. Картон, як правило, не має різких кольорів, а пригашені сірі,сіро-жовті, сіро-зелені, сіро-сині, коричневі. Добираючи вдумливо різнівідтінки картону, можна скласти цікаві композиції.
Роботи з оксамитового паперу й картону треба робити на міцнійоснові. Якщо немає картону певного кольору, на нього слід наклеїти папірпотрібного кольору. Коли роблять велику роботу, замість картону берутьгладеньку фанерну дощечку. Роботи на дощечці більш витривалі, міцні, довшезберігаються, їх легко оформляти для виставок.
Мозаїка на дерев’яній основі. Як ми зазначали, матеріаломдля мозаїки є скло, фарфор, керамічні плитки, пластмаса.
Скло може бути прозоре і кольорове. Останнє виглядає красиво.Краще самому заготовляти кольорове скло. Робимо це так. Купуємо олійні фарби (єу продажу в наборах або в окремих тюбиках), трохи оліфи і щетинні пензлі. Напалітрі (тарілці, шматочку пластмаси, скла, бляхи) розводимо фарбу з додаваннямоліфи до густоти сметани. Цією фарбою акуратно замазуємо поверхню скла так, щобне було пробілів. Фарбу не слід накладати товстим шаром. Через кілька днів вонависохне. Так можна підготувати багато кольорових шибок різних кольорів івідтінків. Якщо хочемо мати кілька відтінків одного кольору, готуємо фарбу здвох кольорів. Наприклад, є зелений і жовтий кольори. Змішуючи їх, отримуєможовто-зелений (з перевагою жовтого) чи зелено-жовтий (з перевагою зеленого)колір. Якщо до цієї фарби додамо білої, дістанемо той самий колір, але на тонсвітліший. Фарба на склі повинна добре просохнути. Краще почекати 2–3 дні, алевпевнитись, що фарба не тільки підсохла на поверхні, а й увесь шар фарби сухіш.Коли був надто товстий шар фарби або вона недовго сохнула, тоді лише наповерхні фарби утворилась суха плівочка, а під нею фарба ще сира. Прирозбиванні скла на шматочки нижній шар фарб, що не висох, розмазуватиметься ізаважатиме у роботі. Як готувати скло для роботи над мозаїкою? Розмальованескло (з добре просохлою фарбою) загортаємо у газету, а тоді на неї намотуємоклаптик тканини. Загорнуте скло кладемо на рівну поверхню і ударяємо в кількохмісцях твердим предметом, наприклад, молотком. Скло розіб’ється на дрібні,більші й менші, різної форми шматочки. Не слід допускати, щоб скло потовклосьна дрібний пісок, бо тоді нічого з нього не зробимо. Розгортаємо клаптиктканини і газету, обережно (щоб не покалічити пальців) вибираємо шматочки склаі складаємо їх у коробку, призначену лише для цього кольору. На кришечцінаклеюємо клаптик паперу певного кольору. Так робимо з усіма кольоровимишматочками скла і матимемо завжди колір, який нам потрібний. Використовуються такожшматочки з розбитого люстерка. Якщо є склоріз, то розрізаємо скляну шибку нарівні менші квадратики, а ті у свою чергу на половинки, потім на смужки 3–4 см,далі плоскогубцями відломлюємо з цих смужок по шматочку (правильні квадратикичи прямокутники).
Робота зі склорізом довга і складна. Вона під силу лишестаршокласникам. Але зате маємо правильної форми шматочки, а мозаїчнезображення з такого матеріалу буде красиве, більше наближене до справжньоїмозаїки зі смальти. Проте з неправильних шматочків розбитого скла теж буваютьчудові роботи, якщо гарний задум і продумана композиція.
Мозаїку зі скла можемо викладати на товстому картоні, дереві тагіпсових і цементних основах.
Розглянемо, як виготовляють мозаїку на картоні й дерев’янійоснові. Підготовка картону полягає у тому, що ми виріжемо потрібний формат і нанього через копіювальний папір нанесемо зображення. З дошкою треба попрацюватидовше. Пилочкою вирізуємо потрібний формат дошки. Вона має бути рівна, беззначних подряпин, сучків (хіба що сучок можна закрити склом), тріщин,коробитись. Щоб дошка стала гладкою, добре протираємо її наждачним папером,особливо вигладжуємо різні подряпини. Звертаємо увагу на краї й кути дошки, їхнайкраще протерти наждачним папером, щоб вони були трохи заокруглені й вигладжені.Дошку треба протерти грубозернистим, а потім тонкозернистим наждаком. Дошкуможемо залишити у такому вигляді, як після протирання наждаком або пофарбуватиїї. Розводимо акварельну чи анілінову фарбу потрібного кольору (в такійкількості, щоб її вистачило на цілу дошку) і наносимо пензлем фарбу на дошку,покриємо усю Поверхню і залишаємо, щоб добре просохла.
Якщо поверхня надто бліда, покриваємо другий раз тією самоюфарбою, але по зовсім сухій дошці, інакше будуть плями. Мокра фарба під впливомнового шару фарби змивається, внаслідок чого в одному місці з’являється розмитасвітліша пляма, а в іншому згусток фарби – темніша пляма. Найчастіше дошкуфарбуємо у коричневий колір. Гарний коричневий колір дає розведений у водімарганець у сильному концентраті. У розфарбованої дошки матова (не блискуча)поверхня. Якщо врахувати, що зображення на дошці викладаємо з блискучого скла,то матова поверхня дає красивий ефект і робота від цього лише виграє. Інодіпотребують не матову, а блискучу Поверхню дошки. Тоді її покриваємо лаком.Однак слід пам’ятати, що не можна покривати мокру чи навіть вологу дошку.Вологість разом із лаком дають неприємні, білуваті плями на поверхні, що незникають, як лак просохне.
На підготовлену суху дошку наносимо малюнок за допомогою копіювальногопаперу. Якщо поверхня дошки ясна – немає жодних труднощів. Але коли поверхнятемна, тоді треба добирати ясний (білий або жовтий) копіювальний папір. Такийпапір знаходиться у комплектах копіювального паперу для вишивання І роботи зтканиною. («Різнокольоровий копіювальний папір для переведення малюнків натканину»). За допомогою такого (найчастіше жовтого) копіювального паперу легкопереносять зображення з паперу на темну поверхню дошки. Далі робимо так, як ізпаперовою мозаїкою: накладаємо шматочки скла на контурний малюнок, а коли усезображення викладене, шматочки наклеюємо на дошку. Для цієї роботивикористовують клей БФ‑2. Шматочки скла наклеюємо фарбою вниз, тобто клейнамазуємо на шар сухої фарби і прикладаємо до дошки.
На поверхні має бути скло, через яке добре видно фарбу. Блиск скланадає красивого вигляду усій роботі, колір фарби стає чіткіший, відбиваєсвіжістю, відтінки ніби поглиблюються. Шматочки скла треба класти щільно. Придобиранні шматочків скла мусимо пам’ятати, що вони мають неправильну форму ітреба добре добирати різні форми, щоб вони підходили одна до одної.
Для мозаїки можна використовувати не лише розфарбоване, а йкольорове скло з битого скляного посуду (пляшок, склянок, блюдечок), шматкифарфору з битих тарілок і чашечок, черепки з битого глиняного посуду. Протеробота з цим матеріалом має одну особливість: шматки з битого посуду маютьнерівну, часто трохи опуклу поверхню, тому наклеювати їх важче, ніж скло, бовони не прилягають рівномірно. Іноді прозорий колір непідфарбованого скланегарно виглядає на дошці, особливо на темнішій, водночас як підфарбованеолійною фарбою скло завжди має однаковий колір.
Гарно виглядає мозаїка, викладена з керамічної плитки, якухудожники використовують для облицьовування стін. Мається на увазі маленька (2 см2) керамічна плитка. Вона тонка, її плоскогубцями можна ламатина шматочки потрібної величини і форми, наклеювати. Велика керамічна плитка(5×10 см) надто товста (1 см), її можна лише розбивати, а при цьомуруйнується глазурована поверхня. Крім того, велика товщина і тягар не даютьможливості отримувати красиві роботи. Отже, вона непридатна для роботи з учнямив гуртку.
Мозаїка на цементній і гіпсовій основі. Техніка роботипри складанні мозаїки на гіпсовій або цементній основі зовсім інша. Спочатку,як і в попередній роботі, малюємо бажану композицію на папері.
Він може бути будь-який. На зображення накладаємо шматочки битогоскла так, щоб заповнити площину в середині намальованого предмета. Протешматочки вже не підганяємо так щільно, між ними можуть бути проміжки 1–0,5 мм.Найкращий клей із пшеничного або картопляного борошна. Він міцно тримає ідосить легко відстає після зволоження. При роботі на цементній або гіпсовійоснові шматочки скла треба класти лицьовим боком униз.
Післяцього беремось до підготовки рамочки зі смужки бляхи або дерева. Вона повиннабути на 1–2 см більша від паперу, на якому зроблена мозаїка, заввишки 2–3 см.Рамку із середини намазуємо вазеліном. На дошку (скло) кладемо папір з мозаїкоюзображенням наверх, на нього накладаємо рамку так, щоб мозаїка була всерединірамки. Назовні внизу рамку обліплюємо пластиліном у тих місцях, де вонаторкається дошки. Тепер готуємо цемент. Він має бути якісний, непромерзлий. Упосудину ложкою набираємо цемент і чистий, просіяний дрібний пісок. Пропорція1:1, тобто-скільки ложок піску, стільки й цементу. Добре розмішуємо, щоб небуло скупчень піску чи цементу. В цю суміш наливаємо води, розмішуємо догустоти сметани. Тепер обережно виливаємо цю суміш на мозаїку в рамочці. Якщови добре обліпили рамочку внизу пластиліном, вода не протікатиме. Суміш повиннадобре ввійти в усі щілинки між шматками скла, бо лише за цієї умови склотриматиметься цементу. Заливати треба поступово, повільно, щоб повітря вийшлозі щілин. Якщо між щілини не зайде цементна суміш, у тому місці буде нерівназаглибина. Робота виглядатиме погано і випадатимуть шматки скла.
Залиту цементом рамку накривають вологою тканиною і залишають накілька днів. На другий день її треба обережно полити водою, не торкаючись До неїруками. Те саме зробити на третій і четвертий день. За цей час маса добрествердне. Потім залишити ще на 2–3 дні. За цей час мозаїка повністю висохне. Нів якому разі не брати напівсухої роботи у руки, бо поламається. Тепер мозаїкуможна відкрити. Спочатку знімаємо пластилін. Робота лежить лицьовою стороноювниз на дощечці. Прикладаємо зверху другу дощечку, обома руками беремо за кінціобох дощечок і легким швидким рухом повертаємо нижню дощечку наверх. Знімаємоверхню дощечку і обережно рамочку. Зверху папір, до якого ми приклеювали скло.Якщо папір сухий, трохи його зволожуємо і обережно знімаємо. Тепер мозаїка маєсправжній вигляд, але ще замазана клеєм І цементом. Невеликим клаптиком тканиниїї треба обережно промити і протерти. Фон цементу після просушування завждисвітло-сірий. Іноді нас не влаштовує такий фон, а потрібний темніший або зголубим, чи іншим відтінком. Темно-сірий колір отримуємо за допомогою туші, аінші кольори можна легко зробити, підфарбувавши цемент аквареллю (передзаливанням, коли він ще був у посудині).
Туш чи акварель додаємо до води, розводимо потрібний колір.Підфарбовану воду вливаємо у суміш цементу з піском. Тоді фарба рівномірнорозійдеться у всій цементній масі, не буде темніших і світліших плям. Припідфарбовуванні треба пам’ятати, що після висихання фарба у цементі світлішає.Отже, слід завжди робити трохи інтенсивніший колір води.
Замість цементної основи для. мозаїки можна підготувати гіпсову.Мозаїка на гіпсі виглядає гарно, бо на білому тлі усі кольори скла стають світлішими,веселішими і радіснішими. Поверхня гіпсу буває гладша, ніж цементу. Але згіпсом треба швидко працювати. Його розводять так само, як і цемент (не додаючипіску) до густоти сметани і швидко, але обережно заливають викладену на паперімозаїку. Заливання має бути 2–3 хв., бо після цього гіпс стане твердий і незаливатиме поверхні роботи.
Далі процес роботи такий самий, як і з цементом. Гіпс також можнапідфарбувати. Гарно виглядають роботи на блідо-жовтому, кремовому кольорах, натлі кольору піску, сіро-синьому, синьо-зеленому. Очевидно, колір фону повиненбути світлий, якщо хочемо, щоб зображення виступало чітко. Але буває, щовикладання робимо зі світлих шматочків, наприклад, із білого фарфору абодзеркала. Тоді можемо дати темніший фон. Подумайте, як красиво може виглядатизображення білих голубів на блакитному тлі, ніби на небі. Але й зображення «Ластівки»не менш красиво виглядатиме на такому самому фоні. Проте коли ми схочемостворити композицію «Метелик», краще дати світліший фон, бо крильця метеликабагаті на різноманітні кольорові поєднання, а з темно-синім тлом вони погановиглядатимуть.
Мозаїка на основі з вапна і піску. Ви вже знаєте промозаїку, яку відразу виконують на лицьовій стороні прямим набором (на папері,картоні, дереві), і таку техніку роботи з мозаїкою, коли зображення роблятьлицьовою стороною вниз (на цементі й гіпсі). Це так званий зворотний набір.Тепер ознайомимось з мозаїкою на основі з вапна і піску. Це буде також прямийнабір. Хоч основа подібна до цементної, проте виконується не на папері й нелицьовою стороною вниз.
Треба підготувати суміш вапна і піску, як це роблять мулярі. Слідподбати, щоб матеріал був якісний. Для виконання мозаїки треба мати плоскускриньку за величиною задуманої композиції. Бортики скриньки мають бутиневисокі, на 1,5–2 см.
За розміром цієї скриньки беремо папір і на ньому контурно малюємокомпозицію.
Малюнок виконуємо чіткими лініями лише олівцем. Тепер беремо голкуі за лінією малюнка, за його контуром робимо дірки на усьому малюнку. Готуємоскло чи кольорові камінці, черепки (той матеріал, яким викладатимемо мозаїку).Підготуємо кольоровий порошок, наприклад, синьку-ультрамарин або іншу глинянукольорову фарбу в порошку. Фарба має бути темна, бо її ліпше видно на вапні.Беремо розведене вапно з піском і накладаємо його у скриньку, вирівнюємо (можнаструснути кілька разів скринькою, щоб вапно розмістилось рівномірно). Кладемона вапно той продіркований малюнок так, щоб отвори йшли вниз (коли голкапроколювала папір, то вона трохи з однієї сторони відгинала папір униз, отже,ця сторона має бути вниз до вапна). Тепер кольоровим порошком посипаємо помалюнку (по проколених контурах) так, щоб порошок через отвори потрапляв нарозведене вапно.
Пензликомможна допомагати йому. При цьому папір з малюнком не рухають, щоб не порушивсявигляд малюнка. У такий спосіб переносимо малюнок на вапно. Закінчивши роботу,знімаємо обережно папір (щоб порошок, який є на папері, не потрапив на вапно іне замазав малюнка). Тепер беремось до основної роботи: викладання мозаїки зішматочків підготовленого матеріалу. Шматочки легенько втискуємо у вапно, щоб невтиснути їх зовсім у масу вапна з піском. Закінчена робота має висохнути зіскринькою і так з нею залишається назавжди. Бортики скриньки правлять зарамочку для мозаїки.
Мозаїка на основі з піску та клею. Цікава мозаїка може вийтина основі з піску і клею. Пісок треба підготувати заздалегідь: просіяти іпромити його, потім просушити.
Для того щоб він не розсипався у роботі й в ньому трималиськольорові черепки та шматочки скла, треба домішати невелику кількість клейовоїводи. Клей найкраще брати столярний. У металеву консервну банку кладемо кількашматків столярного клею (іноді столярний клей буває у гранулах, це ще краще),заливаємо водою і залишаємо на ніч. За цей час клей набухне. Банку з клеємвкладаємо в посудину з водою і ставимо на вогонь. Воду з клеєм злегка помішуємоі через деякий час вій повністю розтане у воді. Якщо клей густий, до ньогодоливаємо води. У клейову воду (не гарячу) треба вмочити два пальці: великий івказівний. Якщо пальці злегка злипаються, клейова вода готова. Цю воду вливаємоу пісок і перемішуємо його, щоб він рівномірно промок і проклеївся. На картоніз піску формуємо пластинку будь-якої форми (квадрат, прямокутник, круг, овал,ромб, неправильний чотирикутник, фігурна форма (за бажанням автора) і поки щепісок вологий, викладаємо на ньому зображення: квітку, птаха, гілку, тваринутощо. Шматочки скла і фарфору злегка втискуємо у пісок, щоб вони закріпились іпізніше не випадали. Для цієї мозаїки використовуємо шматки деревини, прутикигілочок, шишки, жолуді, мох, кору, биту Цеглу, дрібні камінці. Працювати требадосить швидко, бо після охолодження пісок погано клеїться, У теплому приміщеннівін довше тримається вологим.
Мозаїка на основі з пластиліну. Пластилін –легкодоступний матеріал: у кожній крамниці канцтоварів або шкільного приладдяйого можна знайти. Пластилін використовують як основу для мозаїки, а заматеріал правитиме, крім згаданих шматків скла, фарфору й камінців, такожприродний матеріал: зернятка кукурудзи, гороху, пшона, рису. Треба пам’ятати,що дрібний матеріал (пшоно, рис) слугує для більш тонкої й складної роботи,водночас як із кукурудзи, гороху чи камінців таких дрібних зображень не зробиш.
Беремо картон, на який накладаємо пластилін шаром завтовшки 0,5 см(для пшона і рису може бути тонший шар). Пластилін повинен добре триматисякартону, тому його найкраще намазувати великим пальцем, ніби втираючи пластиліну картон. Поверхню пластиліну добре вигладжуємо. Паличку (наприклад, старудерев’яну шкільну ручку) загострюємо так, як олівець. Цим загостреним кінцем напластиліні виконуємо малюнок, який заповнюємо матеріалом, втискаючи зернятка упластилін. Гарно виглядає робота, коли одні частини малюнка повністю викладеніматеріалом, а інші лише по контуру, Наприклад, зображення квітки може матизаповнені пелюстки, а серединку обведену контурне, листочок буває наполовинузаповнений, друга половинка відмічена тільки по контуру. Іноді роботу виконуютьлише контурною мозаїкою. По краях картону можна дати зернятка у вигляді рамки.Це надасть закінченості, оформленості роботі.
Мозаїка з природного матеріалу. Мозаїку з природногоматеріалу легко можуть виконувати діти молодшого шкільного віку, і, зрозуміло,старшого віку, поставившись до композиції й техніки виконання з більшимивимогами. Найкращим природним матеріалом можуть бути різноманітні зернятка:кукурудзи, пшениці, рису, проса, маку, конопляного насіння, а також кусочкинасіння клена, ясена. Роботу виконуємо на картоні (на тоненькій, рівній,зачищеній дощечці чи фанерці). Спочатку малюємо композицію (квіткову,анімалістичну, пейзаж, портрет) на папері, а тоді переносимо її за допомогоюкопіювального паперу на картон. Малюнок має бути виконаний чіткими площинами,бо кожну таку площину маємо заповнити зернятками певного кольору. Тло такожвиконуємо із зерняток.
Коли малюнок готовий, покриваємо якусь невеличку його частинуклеєм (найкраще ПВА, БФ‑2, БФ‑6) і заповнюємо зернятками. Не слідзамазувати клеєм великого простору відразу, бо поки виконаємо частину роботи водному місці, то в іншому малюнок підсохне і зернятка погано приклеяться.Якийсь один вид зерняток, наприклад пшеницю, можна призначити для оконтурюванняголовних форм. Лінію контурів площин складаємо із зерняток, покладених у потрібномупорядку, а всередині дану деталь форми заповнюємо зернятками хаотично, протещільно, зернятко біля зернятка.
Щоб робота була цікавою і природний матеріал на малюнку незливався в одну масу, робимо його кольоровим: підфарбовуємо воду сильноаквареллю і кладемо у неї зернятка. Через годину виймаємо і просушуємо. Сухескладаємо у коробочки або скляночки, кожен колір окремо.
Фарбуватиможна інакше, не перед виконанням роботи, а тоді, коли робота на картоні вжезакінчена. Для цього беремо гуашеві або олійні фарби і готову роботурозфарбовуємо пензликом, кожну деталь іншим кольором, можна теж контур датитемнішим або яснішим контрастним забарвленням. Якщо композицію покриваєтеолійною фарбою, то така робота буде досить витривалою і не боятиметься води. Длярозведення цих фарб треба, певно, брати розчинники №1, №4 або швидковисихаючуолію і для кожної фарби інший щетинний пензлик, який після використання добрепромиваємо теплою водою з милом і просушуємо. Готова робота з олійним покриттяммає висихати 4–6 днів.
Мозаїку із зерняток можна і не підфарбовувати, але тоді требабрати зернятка різних кольорів, наприклад, рис, пшеницю, мак і кукурудзу.
Імітація мозаїки, виконана гумовим штампом. Як ми зазначали,мозаїка – це зображення, викладене зі шматочків твердого матеріалу. Алемозаїку можна імітувати фарбами за допомогою гумового штампу. Тоді зображенийбуде із шматочків, але не твердого матеріалу, а мальованих, точніше –віддрукованих у вигляді квадратиків чи прямокутників. Для такої роботи потрібніакварельні (або гуашеві) фарби й звичайна гумка. Прямокутну гумку поділяємоолівцем на 4–5 частин паралельно до коротшої сторони і гострим ножем розрізаємопо цих лініях. Залежно від того, чи ми хочемо мати квадратний чи прямокутнийштамп, добираємо розмір ширини однієї смужки і тоді вийде більша або меншакількість гумових штампиків (найчастіше виходить 4–5). Розрізані шматочки гумки– брусочки – і є гумовими штампами. Вони повинні мати правильну торцеву грань.Цією торцевою гранню робитимемо відбитки – маленькі чотирикутники, якізамінюватимуть твердий матеріал: смальту, скло, фарфор чи папір.
Відповідно до потреби гумовий штамп можна зробити маленьким чивеликим. Якщо зображення складне, у ньому багато дрібних деталей, то зрозуміло,що краще використовувати невеликий штамп. Малий штамп потрібний також, колисаме зображення невелике.
Доцільно зробити кілька штампиків, усі однієї величини, щоб булидля різних кольорів, щоб не треба після кожної фарби мити і витирати штамп(якщо він один, а зображення має бути багатоколірне).
Починаємо роботу. На аркуші паперу намічаємо потрібну композицію.Роботу виконуємо лише олівцем і контурне, без використання гумки.
Тепер готуємо фарбу. Найкраще її підготувати на білій тарілочці,на шматочку скла, під яке підкладено білий папір, або на кришці металевоїкоробки від фарб. Фарбу розводимо досить густу, не таку прозору, як длямалювання аквареллю. Гумовий штампик вмочуємо торцевою стороною у фарбу і дляперевірки робимо кілька відбитків на якомусь клаптику паперу. Якщо відбитокчіткий, правильний щодо форми, не розмазаний, значить фарба добра. Якщо фарбавитискується поза краї штампа, плямить, тоді вона надто рідка, треба зробитигустішу. Якщо фарба надто густа, вона ліпитиметься до штампа. Вмочуючи гумовийштамп у фарбу, поступово малюнок заповнюємо квадратиками. Треба пам’ятати, щовідбитки штампу не можна класти на малюнок хаотично, а за формою предмета.Іноді використовують два штампи, один квадратний, а другий прямокутний, абоодин більший, а другий менший. Відбиток штампа не буде рівномірний щодо силикольору на всій поверхні. В одному місці «збереться» більше фарби, в іншомуменше, але це не недолік, від цього лише виграє малюнок. Здається, неначе цеблиск на мозаїчних роботах зі скла чи смальти.

Висновки
Отже, позакласна і позаурочна робота має велике значення внавчальному процесі з образотворчого мистецтва. Вона сприяє розширенню знань,набутих на уроках, їх конкретизації, формує вміння і навички практичногохарактеру, викликає інтерес до нового матеріалу, розвиває самостійне мисленнямолодших школярів.
Позаурочна робота – 1) форма різноманітної організації обов’язковоїдо виконання роботи учнів поза уроками під керівництвом учителя з метоюпоглиблення й удосконалення їх знань, а також збудження пізнавальних інтересіві творчої самодіяльності. Зміст її виходить регулюється шкільною програмою; 2)організовані та цілеспрямовані заняття з учнями, які проводяться в позаурочнийчас для розширення і поглиблення знань, умінь і навичок, розвитку самостійностіособистих здібностей і схильностей учнів, а також задоволення їх інтересів тазабезпечення розумного відпочинку. Позаурочна робота передбачена програмою.
Головні напрямки позаурочної роботи – розширення йпоглиблення знань, умінь і навичок, передбачених програмою, розвиток самостійності,творчих здібностей, інтересу до вивчення мистецтва, формування у дітейестетичного ставлення до мистецьких явищ і природи; виявлення найпростішихзакономірностей; встановлення зв’язків і взаємозв’язків між окремими елементамита явищами мистецтва; забезпечення застосування знань на практиці.
Позакласна робота організовується на основі самодіяльностідітей з урахуванням їхніх інтересів і запитів, що виникають під час вивченняприроди. Тому така робота дає широкий простір для виявлення ініціативи дітей івиховує в них такі цінні риси, як відповідальність за доручену справу,акуратність, наполегливість.
Правильно організована позакласна робота (індивідуальна,групова, масова) сприяє формуванню в учнів пізнавальних інтересів, спрямованихна розширення і поглиблення знань. Усі зазначені позакласні заняття пов’язаніміж собою і доповнюють одне одного. Добре налагоджена позакласна роботадопомагає вчителеві зібрати і підготувати матеріал для занять, організуватитривалі спостереження тощо. Отже, позакласна робота є одним із засобіввсебічного розвитку особистості дитини.
Позаурочна робота організовується вчителем і передбачає обов’язковузвітність з приводу її результатів. Вона визначається з урахуванням інтересів ізапитів дітей, що виникають під час вивчення природи. Тому така робота даєширокий простір для виявлення ініціативи дітей і виховує в них такі цінні риси,як відповідальність за доручену справу, акуратність, наполегливість. Правильноорганізована позакласна робота сприяє формуванню в учнів пізнавальнихінтересів, спрямованих на розширення і поглиблення знань.
Добре налагоджена позаурочна робота допомагає вчителевізібрати і підготувати матеріал для занять, організувати тривалі спостереженняза тваринами і рослинами в кутку живої природи, на пришкільній ділянці, привиконанні літніх завдань тощо. Отже, позаурочна робота є одним із засобіввсебічного розвитку особистості дитини. Головною умовою організації позаурочноїроботи є керівна роль учителя.
За змістом, формами організації та методами проведення позакласнаробота різноманітна. Виділяють такі види позакласної роботи: індивідуальні,групові, масові. Особливостями позакласних занять слід вважати добровільністьучасті учнів у різних заходах; зміст занять не обмежується рамками програми;методи і форми занять основані на творчій діяльності й інтересах учнівмолодшого шкільного віку.
Усі види позаурочних занять тісно пов’язані з уроками іспрямовані на виконання навчально-виховних завдань, передбачених програмою. Всіформи організації процесу навчання образотворчого мистецтва тісно пов’язані міжсобою, взаємодоповнюють одна одну, чим і забезпечують досягнення освітніх,розвивальних і виховних цілей.

Список використаної літератури
 
1.  Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчогомистецтва. –К.:Мистецтво, 1981.– 178 с.
2.  Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1–2 класи. – К.: Рад. нас., 1991. 128 с.
3.  Воїнственський М.А., Стопко С.М. Охорона природи. – К.: Рад. шк., 1977. – 140 с.
4.  Ворона М.О. Особливості вияву естетичних почуттів у дітей // Початкова школа. – 1990. – №4. – С. 64–66.
5.  Глухенька К. Пошуки неповторної краси // Образотворче мистецтво. – 1989. – №3. – С. 23–25.
6.  Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997.
7.  Гончаров И.Ф. Эстетическоевоспитание школьников средствами искусства и действительности. – М.:Педагогика, 1986. – 126 с.
8.  Давидов А.И. Знай,люби, береги.– К.:Веселка, 1989.– 224 с.
9.  Державнанаціональнапрограма «Освіта» (Україна XXI ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
10.  Кириллова З.П. Эситетическоевоспитание школьников в процессе
11.   внеклассной работы //Нач. школа. – 1989. – №5. – С. 25–27.
12.   Кириченко М.А. Образотворчемистецтво. 3 клас. – К.: Освіта, 1996. –128 с. Комісаренко Н. Особливості творчоїдіяльності молодших школярів у позакласній роботі // Поч. школа. – 2002. – №2. – С. 28–31.
13.   Левшина Л.С. Как воспринимаетсяпроизведение искусства. – М.: Искусство, 1983. – 96 с.
14.  Любарська Л.М.Виховніможливості образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 1986. – №2. – С. 55–59.
15.   Люблінська Г.О. Дитячапсихологія.–К.: Вища школа, 1974. – 354 с.
16.   Мойсеюк М.Є.Педагогіка. –К.:Либідь, 2001.– 446 с.
17.   Програми длясередньої загальноосвітньої школи. 1–4 класи. – К.: Початкова школа, 2005. – 386 с.
18.   Проців В.І., Кириченко М.А. Урокиобразотворчого мистецтва в 1–3 класах. – К.: Рад. шк., 1984. – 188 с.
19.   Савченко О.Я. Дидактикапочаткової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. – К.: Ґенеза, 1999. – 368 с.
20.   Титаренко Л.І.Особливості позакласної роботи в класах-комплектах // Початкова школа – 1993. – №9. – С 37–40.
21.   Хмель В.Позакласна виховна робота на основі життєдіяльності об’єднання-гри // Поч. школа. – 2004. – №12. – С. 39–40.