–PAGE_BREAK–3. Види співучасників у кримінальному праві цих держав
Чинний Кримінальний кодекс України у ст. 27 визначає, що співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник[1]. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом. Ознаками такої особи, відповідно до ч. 2 ст. 27, є такі: 1) вона є суб’єктом злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК; 3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне. Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує об’єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне. В останньому випадку виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК, або особисто виконує лише частину таких дій. Іншу їх необхідну частину або всі такі дії виконують інші особи, які в силу певних передбачених законом обставин не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ними діяння як за об’єктивними, так і суб’єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визнається суб’єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб’єктами злочину. Якщо для виконання об’єктивної сторони злочину використовувалась неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину, який вона вчинила, а й додатково кваліфікувати його дії за ст. 304 як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність[4].
Організаторомє особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. Організатором, злочину згідно з ч. 1 ст. 27 є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: 1) організувала вчинення злочину (злочинів); 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію;
4) керувала організованою групою чи злочинною організацією; 5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; 6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які направляють, об’єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи координують їхню поведінку. При цьому ініціатива вчинення злочину може і не належати організатору, а бути лише підтриманою ним. Дії з організації злочину полягають, зокрема, у: а) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів; б) розподілі обов’язків між ними; в) визначенні об’єкта (предмета) посягання; г) розробці плану вчинення злочину. Основне завдання, на виконання якого зосереджена діяльність організатора при організації вчинення злочину, — спрямувати, об’єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину. Організація вчинення злочину може включати залучення до вчинення злочину, об’єднання та координацію зусиль як співучасників всіх видів, так і лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація вчинення злочину може здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення і т.п. Так, судова практика за певних обставин визнає замовлення вбивства його організацією. Припинення діяльності організатора на етапі організації вчинення злочину за наявності підстав утворює готування до злочину. Керування підготовкою злочину (злочинів) передбачає спрямування дій виконавця, пособника чи підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: а) підшукування або пристосування засобів чи знарядь; б) підшукування співучасників; в) замовлення вчинення злочину; г) усунення перешкод; д) інше умисне створення умов для вчинення злочину. Керуванням підготовкою злочину (злочинів) охоплюється також проведення інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких, усунення його з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити вчиненню злочину), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, слідів злочину та предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо. Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об’єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача). Воно може полягати зокрема у: а) наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об’єктивну сторону вчинюваного злочину чи забезпечують виконання таких дій; б) координації дій співучасників (їх розстановка на місці вчинення злочину, визначення послідовності вчинення злочинних дій, форми і порядку зв’язку між співучасниками під час їх вчинення); в) забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників тощо. Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов’язані з безпосереднім виконанням об’єктивної сторони злочину і здійснюються в процесі вчинення злочину або перед самим його початком. Організація вчинення злочину, керування його підготовкою чи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності не виключають участі організатора у виконанні об’єктивної сторони злочину, тобто участі його у злочині як виконавця. За таких обставин дії організатора слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин без посилання на ст. 27. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, а в іншому — як виконавець, пособник чи підбурювач, її дії у кожному разі повинні одержувати самостійну правову оцінку[3].
Підбурювачем за ККУкраїниє особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Підбурювачем, визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у ч. 4 ст. 27 йдеться про схиляння “іншого співучасника”, то підбурюванням може бути визнано лише схиляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину. Схиляння ж до вчинення злочину, наприклад, неосудної особи не є підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою злочину відповідальність за його вчинення як виконавець несе особа, яка схилила до нього. Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного злочинного результату. У такому випадку відсутня психічна спільність, характерна для співучасті. Закон (ч. 4 ст. 27) називає такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину: 1) умовляння; 2) підкуп; 3) погроза; 4) примус; 5) схиляння іншим чином. Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину. Підкуп — це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або майна, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань) або іншої (допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може зокрема проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства. Погроза — залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі невчинення нею злочину. Примус передбачає домагання від іншої особи вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо. Під іншим чином схилянням, іншого співучасника до вчинення злочину слід розуміти вчинення будь-яких інших, крім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик. Якщо схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресованого підлеглому по службі, то відповідальність за таке підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпорядження настає з урахуванням положень, передбачених ст. 41. Не визнається підбурюванням схиляння особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли не йдеться про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до кримінального закону містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295)). Слід зазначити, що в окремих випадках закон передбачає кримінальну відповідальність за підбурювання не до вчинення конкретного злочину, а до зайняття злочинною діяльністю взагалі (наприклад, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304)). Однак у таких випадках інститут співучасті відсутній, і особа, що вчинила такі дії, визнається не підбурювачем, а виконавцем відповідного злочину. З об’єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за загальним правилом не є кримінальне караним, за винятком випадків, коли у ньому самому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад іншого закінченого злочину (наприклад, порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161)). Суб’єктивна сторона підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу. У разі, якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, провокація хабара (ст. 370), примушення чи втягнення у заняття проституцією (ч. 2 ст. 303))[3].
Пособникомє особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також та особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути Такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Відповідно до ч. 5 ст. 27 пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину; 1) порадами чи вказівками; 2) наданням засобів чи знарядь; 3) усуненням перешкод, — а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: 4) переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину. Сприяння вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та інших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів. Надання засобів чи знарядь злочину полягає у передаванні іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв’язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).
Під усуненням перешкод розуміється ліквідація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди має проникнути виконавець, відключенні сигналізації чи, навпаки, її невключенні, виведенні із ладу засобів зв’язку тощо. Переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку вчинення злочину чи під час його вчинення. Такі дії можуть виразитись у: а) наданні злочинцю помешкання, підроблених документів; б) знищенні засобів вчинення злочину; в) приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; г) зберігання грошей чи майна, які були предметом злочину; д) придбанні чи продажу майна, здобутого злочинним шляхом, тощо.
Кримінальне право України також визначає, що не е співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 KK[1]. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину [3].
Французьке кримінальне правомає свої особливості щодо визначення співучасників. Так, співучасником, що згідно ст. 121-6 КК Франції, карається як виконавець, визнається особа, що умисно, своєю безпосередньою допомогою полегшила підготовку або завершення злочину або проступку [7]. Співучасником є також особа, що за допомогою подарунків, обіцянок, погроз, вимог, зловживання владою або повноваженнями вчинила підбурювання до злочинного діяння або дала вказівки для його вчинення (ст. 121-7). Французькі дослідники дають більш докладний розподіл. Вони ділять співучасть на 2 основних види залежно від часу здійснення відповідних дій: а) до виконання злочину (проступку) і б) під час виконання злочину (проступку). Співучасть після здійснення злочину за французьким карному праву неможлива в принципі. Потім співучасть залежно від характеру дій розподіляється на 5 форм: 4 форми відносяться до співучасті до вчинення злочину (проступку), і 1 форма відноситься до співучасті під час вчинення злочину (проступку): 1) підбурювання до вчинення злочину у вигляді подарунків, обіцянок, погроз і т.п.; 2) керівництво злочином шляхом дачі вказівок; 3) співучасть у вигляді надання засобів для здійснення злочину; 4) надання допомоги при підготовці злочину й створення умов, що полегшують його виконання (співучасть у формі допомоги) і 5) надання сприяння при здійсненні злочину (співучасть у формі сприяння). Особи, причетні до злочину в будь-яких інших формах, співучасниками не розглядаються й відповідальності не підлягають[8].
1. Співучасть у формі підбурювання має місце лише за умови, що підбурювання супроводжувалося обставинами, описаними в КК (подарунки, погрози, зловживання та ін.). У всіх інших випадках підбурювання ставиться до некараної причетності й за законом переслідуватися не повинне. Наявність у КК матеріальних ознак підбурювання обмежує можливості його застосування і є позитивною рисою французького карного права в порівнянні з карним правом багатьох інших закордонних країн, де підбурювання, незалежно від того, у чому воно виразилося, визнається злочинним у всіх випадках. Правда, і у французькому кримінальному праві існує велика кількість спеціальних складів, що ставлять підбурювання поряд з виконавством у самостійну відповідальність. Це дозволяє досить широко застосовувати проти підбурювачів репресію навіть тоді, коли підбурювання було виражено в кожній, у тому числі простій словесній формі, і незалежно від виконання злочину, до здійснення якого підбурюють. Це стосується переважно політичних злочинів, у яких підбурювання (у тому числі невдале) прирівнюється до виконавства, незалежно від того, у чому підбурювання було виражено. Так, згідно ст. 411-11 КК, карається пряме підбурювання до здійснення якого-небудь зі злочинів проти основних інтересів нації, що не привело до свого результату тільки через обставини, що не залежали від волі виконавця (невдале підбурювання). Інший приклад. До зазіхань на безпеку Збройних Сил Франції КК відніс підбурювання французьких військовослужбовців до переходу на службу до іноземної держави або до непокори з метою заподіяння шкоди національній безпеці [8].
2. Співучасть у формі керівництва у французькому праві трактується досить широко. До неї віднесена й проста дача настановок і вказівок для здійснення відповідних злочинів. На практиці під наставляннями розуміється навіть звичайне надання яких-небудь відомостей, хоча формально просте надання відомостей некаране й відноситься до причетності. Співучастю у формі керівництва суди визнають, наприклад, надання адреси особи, що нелегально робить аборти; повідомлення відомостей про звички й спосіб життя майбутньої жертви й т.п. Проста вказівка судового чиновника силою зайняти приміщення, з якого особи, що звернулися до нього, були законно виселені, була визнана Касаційним Судом Франції співучастю цього чиновника у формі керівництва в зломі замка (рішення Палати кримінальних справ від 25.02.1959 р.). Мова тут іде не про просте надання відомостей, що вважається некараною причетністю, а про «дачу наставлянь або провідних вказівок». Взагалі, випадки визнання судами тих або інших повідомлень «простим наданням відомостей» досить рідкі. У літературі як приклад приводиться всього лише один: обвинувачуваний на поставлене йому питання відпов своїй коханці, що вона може викликати викидень ін’єкцією. Суд визнав, що в цьому випадку «наставляння» носили настільки загальний і невизначений характер, що їх варто вважати «простим наданням відомостей»[7].
3. До співучасті у формі надання засобівфранцузька судова практика відносить найрізноманітніші дії: виготовлення підроблених ключів, доставку матеріалів, призначених для фальсифікації тощо. Наданням засобів вважається й надання виконавцям приміщень і іншої нерухомості [6]. При цьому необов’язково, щоб надані засоби дійсно були використані за призначенням, тобто щоб вони реально стали знаряддями злочину. Досить, щоб виконавцем був вчинений той злочин, заради якого засоби надавалися. У рішенні Палати з кримінальних справ від 17.05.1962 р. спеціально вказувалося на це положення, що і до того застосовувалося досить послідовно [7].
4. Співучасть у формі допомоги. Співучасть у формі сприяння.
Різниця між ними полягає, головним чином, у часі здійснення відповідних дій. Існують дві основних умови відповідальності за співучасть у цих формах: а) наявність позитивних (активних) дій, що утворять надання допомоги або сприяння; б) здійснення дій до виконання злочину (допомога) або під час виконання злочину (сприяння). Дії, зроблені після виконання злочину, співучастю не вважаються, навіть якщо ними й була надана яка-небудь допомога злочинцеві.
Співучасть допомогою або сприянням у вигляді бездіяльності можлива лише тоді, коли сам злочин відбувається у формі бездіяльності; у всіх же інших випадках співучасть у вигляді допомоги або сприяння повинна бути виражена в активних діях. Рішенням Палати з кримінальних справ від 15.01.1948 р. співучасником не була визнана особа, що, застала на місці злочину злодіїв, погодилася за певну винагороду не піднімати шуму й не повідомляти правоохоронним органам про вчинений іншими особами злочин. Дана справа була припинена Касаційним Судом на тій підставі, що особа не зробила яких-небудь позитивних дій по наданню злочинцям сприяння, а посприяти бездіяльністю за законом неможливо. Але в іншому випадку суд визнав співучасником крадіжки постового поліцейського, що на довіреному його нагляду об’єкті не затримав свого колегу, що зробив у нього на очах розкрадання, тобто суд кваліфікував як карне сприяння бездіяльність. Суди роблять це навіть відносно тих злочинів, які не можуть бути вчиненими у формі бездіяльності. У цьому проявляється суперечливість позиції, що займає судова практика Франції по даному питанню[8].
Причетними до злочинуособами вважаються всі ті особи, які будучи причетними до злочину, не можуть відповідно до закону бути визнані його співвиконавцями або співучасниками[7]. Французька кримінально-правова доктрина не виробила спеціального вчення про причетність, тому в ній відсутній навіть розподіл причетності на окремі форми. Однак такі дії, як приховування й недонесення, не залишаються безкарними й у Франції. Заздалегідь обіцяне приховування французьке карне право відносить до співучасті у формі допомоги або сприяння. До співучасті прирівнюється приховування деяких небезпечних злочинців. Заздалегідь не обіцяне приховування майна, що набувається від злочину або проступку, є самостійним злочинним діянням. Законодавець відніс його до інших зазіхань на власність. Таке приховування з погляду повторності тотожне тому діянню, з якого відбувається крадіжка майна (див. ст. ст. 321-1 — 321-5). Недонесення — самостійна проступок, що зазіхає на діяльність суду й полягає в тому, що особа, що знає про злочин, «який ще можна попередити або наслідку якого ще можна запобігти, або виконавці якого можуть зробити нові злочини, яким можна перешкодити», не сповіщає про це судовому або адміністративному державному органу. Кримінальної відповідальності за приховування й недонесення не підлягають родичі по прямої лінії і їхній чоловік і жінка, а також брати й сестри і їхній чоловік і жінка виконавця або співучасника злочину. Не підлягають також відповідальності дружина або співмешканець такого виконавця або співучасника.
Відповідно до англійської кримінально-правової доктринивиконавцем вважається той, хто безпосередньо вчиняє злочинне діяння. При цьому виконавцями того самого злочину можуть бути як особи, які разом виконують всі дії, що утворять даний злочин, так і особи, кожна з яких виконує лише частину дій, що утворюють даний злочин [10]. При групових розбійних або інших нападах питання про те, хто конкретно завдав смертельного удару (при вбивстві) або заподіяв відповідне тілесне ушкодження, навіть не виникає. Передбачається, що всі учасники групового злочину несуть колективну відповідальність за його наслідки й визнаються однаковою мірою його виконавцями. Виконавець — це також особа, що зробила злочин «за допомогою неживої сили, або через невинного посередника», тобто до виконавства ставиться й опосередковане виконавство (посереднє заподіяння шкоди), тому присутність на місці здійснення злочину не вважається обов’язковою умовою для визнання особи виконавцем.
Виконавцями також є особи, що сприяли злочину в момент його здійснення. Саме критерій сприяння злочину в момент його здійснення, а не зміст самого сприяння є істотним для визнання особи виконавцем.
Пособником злочину, відповідно до англійської доктрини, є той, «хто забезпечує або консультує здійснення злочину іншою особою, а також керує їм». Таким чином, пособництво може виражатися або в забезпеченні виконавця засобами здійснення злочину, або в підбурюванні до злочину, або розробці загального плану здійснення наміру й дачі вказівок про його виконання, або сприянні порадами по питанню здійснення злочину й т.п. дії. Всі дії пособника повинні бути спрямовані на сприяння іншій особі у виконанні злочину. Якщо ж злочин залишився іншою особою не виконаним, то пособництва не буде. Крім того, дії пособника повинні бути спрямовані на надання сприяння такому виконавцеві, що діяв винний і був осудний. Якщо ж дії пособника складаються в наданні допомоги несамовитому (душевнохворому, малолітньому) особі або ж діючому невинно, такий пособник сам буде визнаний виконавцем. Пособники злочину можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності, якщо вони до моменту здійснення злочину зробили все від них залежне для того, щоб злочин був відвернений. Пособництво після факту здійснення злочину — тепер самостійний злочин в англійському карному праві. З поняття співучасті по англійському праву виключаються недонесення, потурання й приховування предметів, свідомо добутих злочинним шляхом, або здійснення, що служили знаряддями, злочину.
До безперечних випадків пособництва, крім приховування злочинця, доктрина відносить і всяке сприяння втечі злочинця з місця попереднього ув’язнення або місця відбування покарання. Пособництвом уважається й надання всякої матеріальної підтримки злочинцеві, що ховається, надання йому засобів для втечі, фальсифікація доказів, лжесвідчення з метою звільнення від кримінальної відповідальності й т. п. Однак пасивні дії по непредставленню доказів, відмова свідчити проти злочинця зі співчуття не можуть розглядатися як пособництво. Такі дії або повністю виключають кримінальну відповідальність, або являють собою самостійні злочини проти правосуддя. Суб’єктивна сторона цього виду пособництва вимагає прямого наміру. Особа усвідомлює, що вона надає допомогу злочинцеві, що зробив певне діяння, і має мету допомогти злочинцеві уникнути затримки, осуди або покарання. Із числа пособників після здійснення злочину доктрина виключає чоловіка й найближчих родичів[10].
У ході реформи карного права в СШАтакож втратив своє значення традиційний розподіл співучасників на «виконавця першого ступеня» (той, хто безпосередньо здійснює злочин), «виконавця другого ступеня» (той, хто сприяє винному на місці й під час здійснення злочину), «пособника до факту здійснення злочину». Законодавство, прийняте в більшості штатів, не користується перерахованими категоріями, що створювали чималі труднощі в практичній діяльності судів. У відповідності з рекомендаціями Модельного КК 1962 р., кодекси штатів розрізняють, як правило, лише виконавців і співучасників у злочині. Виконавцем в американському карному праві визнається не тільки той, хто сам вчиняє злочин, але й той, хто використовує так званого «невинного агента» (психічно хворого, дитини) і взагалі особа, у діях якого відсутня вина (посереднє заподіяння шкоди). Поняття співучасника в багатьох КК дається шляхом перерахування конкретних дій, що становлять співучасть. Так, по КК штату Нью-Йорк співучасник — це особа, що «підбурює, наказує, наполягає на здійсненні злочину або навмисно допомагає» виконавцеві. У КК окремих штатів з’явився також розподіл співучасників на підбурювачів і пособників в силу впливу континентального права, де такий розподіл проводиться. В інших штатах фігури пособників і підбурювачів як і раніше не виділяються. Однак нерідко в кримінальних кодексах штатів, взагалі, не проводиться розподіл співучасників на види, а всі вони йменуються «основними учасниками». Так, згідно ст. 31 КК штату Каліфорнія, «всі особи, зацікавлені у вчиненні злочину, поза залежністю від того, чи є воно фелонією або місдімінором, чи безпосередньо вони роблять діяння, що являє собою злочин, або допомагають або сприяють його здійсненню або, якщо вони не були присутні, але давали поради або заохочували до його здійснення, а також всі особи, що консультують, що дають поради або заохочують дітей у віці до 14 років, сновид або ідіотів зробити будь-який злочин або які використають шахрайство, хитрування або силу, стан сп’яніння або іншим способом змушують яка-небудь особу вчинити будь-який злочин або які за допомогою погроз, подвергания небезпеки, наказу або насильства примушують іншу особу вчинити будь-який злочин, є основними учасниками будь-якого злочину, зробленого подібним чином» [7].Вимоги, що ставляться до поводження й наміру співучасника, вироблені традиційною англо-американською доктриною, зберігають силу як умови кримінальної відповідальності співучасника за дії виконавця. Співучасть повинна виражатися в активних діях, а не в простій присутності на місці злочину. Таке невтручання карається лише у випадку, коли в особи був юридичний обов’язок попередити здійснення злочину. Відповідні формулювання «з наміром», «з метою» та ін. входять у визначення дій співучасника практично у всіх КК американських штатів. Як і в Англії, допускається співучасть не тільки в навмисних, але й у необережних злочинах. Приведемо такий приклад. Два автомобілісти влаштували перегони на шосе, у результаті чого один з них збив пішохода. Інший водій буде відповідати як співучасник необережного злочину. Сфера кримінальної відповідальності за співучасть розширюється також за рахунок положень КК деяких штатів про те, що співучасник відповідає за будь-які результати злочинних дій виконавця, якщо вони були «розумно передбачувані як імовірний наслідок цих дій» (ст. 609.05 КК штату Мінесота). Це ще один приклад використання конструкції «розумної людини» при рішенні питання про відповідальність за ексцес виконавця. Пособництво після факту здійснення злочину протягом довгого часу розглядалося й в Англії, і в США як особлива форма співучасті. Тепер же намітилася тенденція виділити його в самостійний склад. Відповідальність за недонесення обмежується лише випадками прийняття винагород за утримання від повідомлення про злочин.
Самостійний злочин становить у КК штатів придбання майна, викраденого іншою особою. У цьому випадку потрібне встановлення двох обставин: 1) майно було, дійсно, викрадено; 2) обвинувачуваний одержав його у володіння або розпорядження хоча б на самий нетривалий час. Для відповідальності за придбання викраденого іншим майна не потрібно виявлення винного в розкраданні, оскільки дії по придбанню викраденого є самостійним злочином[9].
продолжение
–PAGE_BREAK–