/>ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ШЛЯХИ ІОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФЛОРИ МІСТА
1.1 Роль рослинного світу в урбоекосистемі і житті міськогонаселення
1.2 Роль міст в динаміці ареаліввидів флори
1.3 Шляхи формування флори міст
1.4 Властивості рослин,що використовуються у складі міських і приміських насаджень
РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЧНІОСНОВИ ІНТРОДУКЦІЇ
РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА НАЙБІЛЬШПОШИРЕНИХ ВИДІВ ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКОЇ ДЕНДРОФЛОРИ
ВИСНОВОК
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність. Місто — це антропогенна екосистема, що являєсобою концентроване розміщення промислових і побутових споруд, та населення,яке знаходиться на його території. На відміну від сільських населених пунктівжителі міст зайняті трудовою діяльністю переважно у сфері промисловості,управління або культури. Для міст характерна чисельність населення не менше5-10 тисяч і багатоповерхова забудова. Ємність міського середовища залежить відінфраструктури міста і розвитку транспортних мереж.
Процес розвиткунаселених пунктів типу міста називають урбанізацією. Способи виникнення міст вісторії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників,що полегшувало їхню виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнніукріплення (фортеці), що забезпечувало захист сконцентрованого в них населеннявід нападу ворога. Вплив міст на природне середовище поширюється за їх межі.Вони оточені більш чи менш протяжними зонами двох типів: сільськогосподарськимиз виробництвом, що визначається потребами даного міста, та рекреаційними, яківикористовуються жителями міста для відпочинку.
Питання вивченняміських біоценозів потребує постійного дослідження, оскільки на сучасному етапірозвитку техносфери людина постійно намагається якомога більше полегшити власнежиття. Це виявляється насамперед у зростанні кількості автотранспорту.Фітомеліорація міських територій, на які здійснюється постійне навантаженняперебуває в досить складному екологічному стані і потребує постійногопоновнення.
Предмет дослідження – використання інтродукованихпівнічноамериканських рослин в озелененні міст.
Об`єкт дослідження – інтродуковані північноамериканськірослини.
Мета даної роботи– проаналізувати використання інтродуцентів північноамериканської дендрофлори возелененні урботериторій північної частини України.
Дослідженняданого питання потребує вирішення певного кола питань:
1) проаналізуватиосновні шляхи і особливості формування флори міст;
2) розглянутиекологічні основи інтродукції;
3) охарактеризувативикористання інтродукованих рослин в озелененні територій.
/>/>/>РОЗДІЛ1. />/>/>ШЛЯХИ І ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯФЛОРИ МІСТА/>/>/>1.1Роль рослинного світу в урбоекосистемі і житті міського населення
Містоє не тільки місцем проживання популяції людини, але і надає умови для існуваннярізних інших видів тварин, рослин, грибів, найпростіших, прокаріот, єневід’ємними елементами середовища незаселеного городянина.
Частинацих видів (перша група) існують тільки в окультуреному (рослини) станіівикористовуються людиною для задоволення його життєвих потреб — в лікарськихпрепаратах, матеріалах для будівництва і обробки жител, засобах пересування, спілкування. Значенняостанніх в житті міської людини набагато вище, а значення сільськогосподарськихвидів тварин і рослин в містах набагатоменше ніж в житті сільськогожителя [10].
Другагрупа — рослини, не неокультурені в повному розумінні цих слів, а що мешкають внеурбанізованому середовищі інших природно-кліматичних зон, відмінних відданої, в містах можуть жити тільки в житлах людини або в спеціальних спорудах (оранжереї,теплиці і т.п.), де штучно створюються і підтримуються умови існування ірозмноження організмів цих видів. До цієї групи відносяться екзотичні рослини,що становлять основу наукових (ботанічні сади, розплідники) і приватнихколекцій — кімнатні і оранжерейні рослини. Більш того, саме в містах —починаючи з Давнього Єгипту і Месопотамії, пройшовши через епоху античності,випробувавши «нове народження» в епоху Відродження і особливо в новийчас — і зародилася традиція вирощування таких рослин з метою задоволеннявиключно естетичних і комунікативних потреб людини (а пізніше — і потреб в«душевному комфорті»). В даний час ця тенденція не слабшає, і зкожним поколінням все більше і більше городян вводятьв свої житла на правах постійнихжителів і навіть свого роду «членів сімей» рослин з цієї групи видів,перетворюючи міста на подібністьНоєва ковчегу. В житті сільськихжителів декоративні екзотичнівиди відіграютьнезначну роль, оскільки, з одного боку, їхмісце вже зайнято культурними рослинами, а з іншою — «середньостатистичнийсільський житель» має більше, ніж городянин, можливостей різноманітнихконтактів утиліт і неутиліт з дикорослими видами рослин в безпосередньому оточеннійого поселень.
Третягрупа видів — це також неокультурені рослини, які людина свідомо (навмисно)розселяє або вирощує в містах, але вже не в житлах, а в природно-антропогеннихабо антропогенних місцепроживаннях. В цій групі виділяє дві півгрупи: I) новідля регіону види (інпродуценти)і 2) аборигенні (автохтонні) види, що мешкають в нових абозмінених умовах середовища. Інтродуковані види в нових умовах проходять процесакліматизації, після чого вони або натуралізуються, тобто можуть існувати, зберігаючи життєздатність без втручаннялюдини, або для їх існування (розмноження) необхідна постійна підтримка з бокулюдини у вигляді системи агротехнічних (для рослин) заходів. В останньомувипадку рослини називаються інтродуцентами відкритого грунту (на відміну від тепличних або оранжерейних видів — інтродуцентів закритого ґрунту). З видами з цієї групи городяни такожстикаються в повсякденному житті — на міських вулицях, в парках, садибах — але в більшостівипадків не знають їх назв.
Четвертагрупа видів — це ненавмисне інтрадуценти, види-прибульці, поява яких в даномурегіоні або місті не передбачалася людиною, але які розповсюдилися інатуралізувалися завдяки людині як агенту перенесення організмів або їх стадій,що покояться, і в результаті антропогенних перетворень ландшафтів, супутніхурбанізації [5].
П’ятагрупа видів — синантропні, тобто види, що живуть в безпосередньому сусідстві злюдиною: в житлах і інших спорудах, поблизу житла і тимчасових споруд і щорозповсюджуються у міру розповсюдження ландшафту даного класу. Сюди входять: а)види, еволюція яких, принаймні, з неоліту, проходила у контакті з людськимипопуляціями (наприклад, польові бур’яни), і б) види, лише в новий і новітнійчас екологічні ніші, параметри яких визначаються життєдіяльністю людини, йогоокультурених рослин, які освоїли даний ареал, наприклад, горобець хатній, голубсизий, стриж чорний, щур сірий. Проте більш молоді синантропні види не«поривають» повністю зв’язок з своїми початковими природнимимісцепроживаннями і використовують їх залежно від конкретних ситуацій разом зантропогенними.
Нарешті,шоста і, мабуть, найчисленніша група видів — це дикорослі рослини, що живуть вмістах в різних місцях — від слабо порушених і трансформованих природних доантропогенних. Тут ми знаходимо велику різноманітність видів — від тих, щозбереглися у вигляді малих залишків ніколи існуючих життєздатних популяцій, анині приречених на вимирання, до активно або пасивно проникаючих в міста іпроцвітаючих в них. Тобто всі ті види рослин, тваринних, грибів — «союзники»,«небажані сусіди» або «шкідники», які, разом з видами зп’ятої, четвертої і частково третьої груп формують флору і фауну міст, це«життя серед життя» (А. Гапченко), що розвивається поряд з людиною,крім його волі і навіть всупереч його бажанню.
Так,неможливо переоцінити роль зелених насаджень в поліпшенні міського клімату,властивостей ґрунтів, очищенні повітря від забруднюючих домішок іхвороботворних агентів, шумопоглинанні, тобто у всьому тому, що складає єствофітомеліорації. З другого боку, рослини виділяють в оточуючу людину середуречовини або свої частини, що викликають у людини алергічні реакції (те ж самевідноситься і до тварин). Смітні рослини також є небажаними, хоча і невід’ємнимелементом урбоекосистеми, а багато видів тварин і мікроорганізмів, що мешкаютьв містах, є збудниками або переносниками захворювань. В той же час деякі з нихвиконують санітарні функції, беручи участь в процесах розкладання органічноїречовини виробничих і побутових відходів. Важко собі уявити сучасне місто,позбавлене шуму дерев і прохолоди, яку вони дають в жаркий літній день, запахівквітучих рослин, співу птахів, цвірчання комах — всього того, що формує дружнюлюдині середовище незаселеного, перш за все в естетичному значенні, і завдякичому можна виховувати підростаюче покоління у дусі гармонії з природою. Здругого боку, недоглянуті, засихаючі насадження, чагарники смітних рослин вдворах городян і по узбіччях доріг, гучні крики і послід птахів або, наприклад,мавп (в містах тропічних країн) в місцях їх скупчень є явними ознакамипогіршення саме естетичної і санітарно-гігієнічної складових навколишньогосередовища міста. Крім того, живі організми, взаємодіючи з об’єктами штучногосередовища незаселеного людини, можуть ушкоджувати їх. Приведені аспективзаємодії людини і інших живих організмів, складових флору і фауну міст,відображені на рис. 1.
Прианалізі будь-яких взаємодій людини з об’єктами біотичного середовища містанеобхідно пам’ятати, що як позитивні, так і негативні (з погляду людини)наслідки таких взаємодій є закономірною реакцією біоти на все ті зміни, які вінвносить в природні ландшафти і екосистеми в процесі створення і розвитку міст[22].
/>
Рис.1. Роль флори в урбоекосистемі
/>/>/>1.2 Роль міст в динаміціареалів видів флори
Першніж приступити до розгляду аспектів взаємодії «місто — біота»,необхідно ввести базові для даного розділу визначення: «рослинниймир», «флора», «рослинність», які в масовій свідомостіє синонімічними.
Флора— це сукупність видів рослин,приурочена до певного географічного простору, що історично склалася, пов’язана з його сучаснимиприродними умовами і геологічним минулим. Рослинність — це сукупність всіх рослинних співтовариств і супутніх їмугрупувань рослин, що населяють Землю або певну область земної поверхні.Рослинний світ — це сукупність всіх рослинних аналогічно рослинному світувизначається тваринний світ.
Отже,в понятті «флора» відображає якісні аспекти, тоді як поняття«рослинність» відображають кількісні аспекти понять «рослинний світ».Вивчення флори полягає в повному виявленні їх видового і родового складу, авивчення рослинності припускає отримання кількісних характеристик (чисельність,густина населення, проектне покриття і т.п.) всіх видів, що входять до складуспівтовариств на території, що має які-небудь природні (наприклад,ландшафтно-географічні) або адміністративні межі. Отже, введені поняття можнавживати стосовно цілого регіону і до окремого міста. В останньому випадкупереважно використовувати поняття «урбанізована», а не «міськафлора», якщо в роботі досліджується рослинний світ на всій території містав адміністративних межах або на території міської агломерації. Терміни«міська флора» слідує вживати тільки у випадках, коли досліджуєтьсярослинний світ саме міського класу антропогенних ландшафтів [20].
Такожнеобхідно відзначити, що розділення біоти на рослинний світ (Царство Рослин іЦарство Тварин), яке виникло в епоху античності, в даний час вже застаріле.Проте, в науковій літературі термін «флора» стійко використовуєтьсяпо відношенню не тільки до вищих судинних рослин, але і до мохоподібних,водоростей, грибів і навіть мікроорганізмів (тобто всьому тому, що не«тварина»), тоді як «фауна» використовується для якісноїхарактеристики тваринного світу територій.
Флора,рослинність характеризуються структурою, тобто кількісним співвідношеннямелементів, що володіють певними властивостями. Найбільш часто виділяютьнаступні аспекти структури:
• таксономічна структура — співвідношення різнихтаксонів більш високої,ніж вигляд, категорії;
• хорологічна структура — співвідношення елементів(таксонів), які групуються за ознаками спільності ареалів і географічного походження;
• біоморфологічна структура — співвідношення елементів(таксонів), згрупованихза ознаками спільності життєвих форм (біоморф);
• екологічна структура — співвідношення елементів(таксонів), згрупованих за ознаками спільності їх екологічних характеристик —вимоги домісцепроживання, відношення до вибраних екологічних чинників, особливостікормодобування і живлення і т.д. (тобто в одну групу — гільдію — потрапляютьтаксони зі схожими параметрами екологічних ніш);
• ценотична структура — співвідношення елементів(таксонів), згруповані за ознаками спільності їх функцій у складі біоценозів.
Структурафлори, рослинності несе в собі інформацію про специфіку як рослинного світу, так і проекологічні умови на даній території, тобто володіє потенційною індикаторноюцінністю. В екологічних дослідженнях міст у всьому світі флористчніхарактеристики займають значне місце і мають, мабуть, найтривалішу історіювивчення, в порівнянні з іншими компонентами урбоекосистеми.
Сукупністьособин будь-якого вигляду, згрупованих і популяції, займає певну область земноїповерхні — ареал, в межах якого проходять всі етапи життєвого циклу особинпротягом всієї історії існування вигляду.
Розрізняютьнаступні еволюційно-історичні типи ареалу:
первинний(автохтонний) ареал — область походження, початкового формування вигляду (таксону);
вториннийареал — область,зайнята таксоном в процесі розширення або зміни первинного ареалу;
сучаснийареал — нинііснуюча область незаселеного вигляду;
потенційнийареал – область,поки незаселена виглядом (таксоном), має відповідні екологічні умови іпередумови для подальшого заселення видом (таксоном);
Залежновід конфігурації розрізняють наступні просторові типи ареалу:
суцільнийареал — безістотних перерв в області розповсюдження таксону; залежно від характерупросторового розподілу придатних для існування виду (таксону) умов суцільнийареал буває стрічковим (наприклад, приурочений до долин річок) і мозаїчним — щоскладається з багатьох невеликих ділянок відповідних місцепроживань;
диз’юнктивнийареал —роз’єднаний через причини історичного характеру, пов’язані з геологічнимипроцесами, на дещо значних, видалених один від одного ділянок сучасний ареалтаксону (наприклад, європейсько-далекосхідні розриви ареалів видівшироколистяних лісів);
переривистийареал — сучаснийареал вигляду (таксону), роз’єднаний в результаті антропогенних змін на значніізольовані ділянки;
плямистийареал — сучаснийареал вигляду (таксону), роз’єднаний в результаті антропогенної дії на невеликіізольовані ділянки або утворений невеликими ділянками антропогеннихмісцепроживань (наприклад, ареали видів-синантропів) [14].
Навітьв межах суцільних ареалів особини видів розподілені далеко не завждирівномірно, а частіше демонструють випадковий або плямистий (агрегований)характер просторового розподілу — залежно від розподілу умов існування і діїсуми екологічних чинників в різних частинах ареалу. Так, скориставшися данимиАтласу птахів Європи (Hagemeijer, Blair, 1997), що кубляться, де вперше вмасштабах континенту були привернуті дані про чисельність видів для растровогокартування їх ареалів, можна побачити, що навіть чисельність такого поширеногоі масового вигляду, як горобець будинковий (Passer domesticus L.), розподіленанерівномірно по континенту і демонструє добру позитивну кореляцію з густиноюнаселення людини.
Протягомчасу існування виду межі його ареалу зазнають зміни, що дозволяє виділяти такі динамічнітипи: ареал, що розширяється; ареал, що скорочується; пульсуючий (флуктуючий)ареал — область, на яку ареал розповсюджується періодично, в найсприятливішідля існування виду роки.
Дотеперішнього часу вже накопичені численні дані про зміну ареалів видів рослин,детальний огляд яких приведений, зокрема, в монографії Б. Клаусницера (1990).Тому у загальних рисах можна зробити наступні висновки.
1.Найбільш схильними до негативної дії урбанізації є ареали ендемічних видів(видів, які можуть бути знайдений тільки в конкретних, частіше всього невеликихза площею обмежених областях земної поверхні). Чим менше площа ареалувиду-ендеміка, то тим більш специфічними є вимоги до місцепроживань, тим більшевірогідність скорочення видового ареалу під впливом урбанізації, аж дозникнення. Проте урбанізація, в більшості випадків, є лише завершальної у рядіпричин скорочення ареалів. Як правило, їй передує інтенсивнесільськогосподарське освоєння земель, що супроводиться корінною перебудовоюприродних ландшафтів і знищенням специфічних місцепроживань видів-ендеміків.Відомі і зворотні приклади збереження популяцій ендемічних і неендемічних щоскорочуються в чисельності видів рослин, комах і птахів на урбанізованихтериторіях в тих випадках, коли землі з місцепроживаннями таких видів булививедені з-під інтенсивного використовування для забудови і зберігалися вмалозміненому вигляді.
2.Скорочення ареалів або, принаймні, зниження чисельності усередині ареалу піддією комплексу пов’язаних з урбанізацією чинників спостерігається і у широкопоширених видів-«спеціалістів» в результаті фрагментації, порушенняабо знищення місцепроживань самих видів або їх харчових жертв, а також прямогознищення. Це повною мірою відноситься до більшості видів денних хижих птахів ісовоподібних, крупним ссавцем, рибам (наприклад, створення водосховищ,забруднення водних об’єктів в урбанізованих регіонах, що приводить до зникненнянерестовищ або погіршення кормової бази окремих видів). Подібні зміниторкаються не тільки репродукційних, але зимуючих і трофічних ареалів.
3.Ареалишироко поширених видів-«генералістів» і видів-кісмополітів є менш схильнимизмінам і навіть можуть розширятися під впливом урбанізації. Розширення охоплює як репродукційні, так ісезонні (трофічні, зимувальні) частини ареалів за допомогою освоєння і «включення»урбанізованих місцепроживань у вторинний ареал.
4.Зростанняміст, що приводить до формування нових умов існування (місце життя і їжа) вконкретній області Землі, сприяє проникненню в міста з сусідніх областей видівіз спеціалізованими вимогами до місцепроживань, наприклад, скальних видів,видів-троглобіонтів (що мешкають в печерах), умови життя яких в містахмаксимально наближені до умов життя в первинному ареалі. В даному випадкуурбанізація є фактором формування і розширення (як правило, в масштабахконтиненту)вторинних ареалів. Більшість з цієї групи видів стають синантропами.
5.Нарешті,міста відіграють ведучу роль в інтерконтинентальному і трансконтинентальному розширенні іформуванні плямистих сучасних ареалів видів, які освоюють нові області розповсюдження тільки завдяки навмисній іненавмисній діяльності людини (інтродуценти і адвентивні види). Більшість видів даної групи також є синантропними./> />1.3 Шляхи формування флори міст
Флорабудь-якого міста складається з місцевих видів, що мешкали в конкретніймісцевості як мінімум з нового часу (архефіти), і з видів, що вселилися в данумісцевість в новий (неофіти) і новітній (адвентивні види) час. При цьому, недивлячись на те, що число видів рослин і тварин в місті може рости завдякивселенню нових видів, частину архефітів і неофітів з низькою толерантністю доумов урбанізованого середовища за цей же час зникають. Різноманіття шляхівформування флори на урбанізованих територіях може бути представлено наступнимисхемами:
«Поглинання» містоммісцепроживань вигляду в межах існуючого ареалу. В результаті цього процесуфлора міста поповнюються за рахунок автохтонних (аборигенних) видів, якіадаптуються до умов урбанізації і існують в місті із стабільною абозбільшується чисельністю, а частина цих видів, які не можуть адаптуватися донових умов, зникають з колишніх місцепроживань. Вірогідність зникнення прямопропорційна ступеню порушення місцепроживань і обернено пропорційна чисельностіпопуляцій вигляду.
2.«Зміна біотопів» і вселення в місто раніше неурбанізованих видів.
Вцьому випадку флора міста також поповнюються за рахунок місцевих видів, які, якправило, не є вузько спеціалізованими і мають високий потенціал адаптації доумов життя в місті. Популяції цих видів в містах стають більшою міроюсинантропними, ніж початкові популяції. По цій же схемі в міста проникаютьсолелюбні і водно-болотяні види рослин, якщо в результаті використовування солідля танення снігу і льоду і підтоплення формуються міські місцепроживання звідповідними умовами. Вірогідність поповнення флори міст видами по даній схемівище в тих випадках, коли початкові місцепроживання зовні міста зв’язанісистемою «коридорів» з їх міськими аналогами [17].
3.Формування нових екологічних ніш, які займаються вилами-переселенцями з іншихгеографічних областей відповідно до їх екологічних вимог. Поповнення флори містпо цій схемі припускає наявність у видів механізмів активного і пасивногорозселення. Активнерозселення характернедля тих рослин, у яких є повзучі або «стелючі» погони або спеціальні(гідропневматичні) механізми розкидання насіння. У багатьох випадках подібного розповсюдження видівактивному освоєнню нових територій передує, як правило, випадкове занесення абоцілеспрямована інтродукція. Пасивне розселення характерне для більшості видіврослин. Агентами пасивного перенесення організмів або їх частин (насіння,плоди) є вітер (в цьому випадку процес перенесення називається анемохорією), вода (гідрохорія), тварини(зоохорія), людина (антропохорія). Повсюдно переважаюча частина нових видів, що потрапляють в містах зінших географічних регіонів, були занесені або завезені людиною, і лише післявселення види з пасивним розселенням використовують характерних для них агентівперенесення для закріплення в нових місцепроживаннях. В монографії Б.Клаусницера (1990) наведені десятки прикладів навмисної інтродукції.
4.Комбінована схема — результат процесів пасивного розселення і «змінибіотопів» раніше неурбанізованих видів./>/>/>1.4 Властивостірослин, що використовуються у складі міських і приміських насаджень
Середрізних властивостей видів рослин, що використовуються у фітомеліоративнихсистемах, виділяють наступні характеристики, які мають найбільше значення длядосягнення високої ефективності фітомеліоративних заходів:
• здатність виростати вширокому діапазоні умов ґрунтового багатства, визначених механічним складом ізапасом поживних речовин;
• широкий діапазонтолерантності до умов ґрунтового зволоження;
• у ряді випадків, колифітомеліоративні системи створюються в специфічних едафічних умовах, для досягненнябажаного ефекту необхідно використовувати рослини, спеціалізовані в виростанніна дуже багатих або, навпаки, дуже бідних місцезростаннях або в умоваходночасного затоплення і засолу; рослини засолених місцезростань проявляють івластивості високої стійкості до газо-аерозольних викидів;
• висока стійкість (відповідно,низька чутливість) до промислового газо-аерозольного забрудненням; як правило,листопадні дерева помірних широт і трав’янисті рослини посушливих місцезростаньдемонструють більш високу стійкість до цього чинника, ніж, відповідно, хвойнірослини і рослини більш вологих місцезростань;
• здатність поглинатизабруднюючіречовини з атмосфери або водногосередовища;
• добре виражені фітонциднівластивості;
• добревиражена здібність до іонізації атмосферного повітря;
• гіллясті крони з густимлистям або щільною хвоєю, що є необхідною умовою для використовування рослин зметою шумопоглинання;
• високі естетичні якості:рослини з красивими, декоративними кронами, пагонами, квітками, плодамивикористовуються в архітектурно-планувальній фітомеліорації.
/>РОЗДІЛ 2.ЕКОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІНТРОДУКЦІЇ
Інтродукція — переселення видів рослин і тварин у місця, девони раніше не жили. Наприклад, види пшениці, ячменю, гороху завезені в Європуіз Закавказзя, картопля — з Південної Америки, соняшник — з Північної Америки,кукурудза — з Центральної і Південної Америки. Інтродуктори, які серйознозаймалися впровадженням виду у нові місцезростання, завжди були добримиекологами. Вони намагалися ввести вид у біотоп, який би нагадував той, в якомувідбулася його еволюція. Для цього часто доводиться використовувати потенційніможливості виду-екзота — на акліматизаційних полях упродовж значного відрізкачасу.
Процес інтродукції не припиняється. Негативні результатиодержані в процесі інтродукції дерев і чагарників з рівнинних районівсубтропіків, а також рівнинних і гірських видів із аридних областей (кедратласький, кипарис вічнозелений та ін.). При доборі для інтродукції з метоюзбагачення міської дендрофлори слід передусім вводити в культури види даноїфлористичної області (Європейсько-Сибірської), а також з іншихобластей-аналогів і дещо термофільніших, географічно і екологічно близьких їмрайонів-неаналогів.
Людина, хоче вона цього чи ні, змінює географічне поширеннярослин, тварин і мікробів. На окремих островах і континентах відбулася майжеповна заміна ендемічних видів інтродуцентами. На Гавайськихостровах, наприклад,більшість співучих птахів — інтродуковані.
Екологічнаполітика має бути спрямована на підвищення продуктивності екосистем передусімза рахунок поширення популяцій місцевих видів, які впродовж еволюції виявилидовговічність і стійкість проти несприятливих факторів середовища. В лісовомугосподарстві впровадження екзотів доцільне передусім для вирощуванняшвидкорослих порід дерев шляхом створення плантацій (тополі, модрини, дугласіїтисолистої, туї гігантської тощо). Водночас слід бути обережним, щоб не занестив місцеві екосистеми ті види рослин і тварин, поширення яких може негативновплинути на природні чи штучні біоценози. Серед дерев і чагарників, яківикористовують в озелененні крупних міст, виділено три екологічні групи:найстійкіші до урбогенних умов (тополя, в’яз гладкий. ясен зелений, робінія,айлант, аморфа тощо); середньої стійкості (біота, смерека колюча, ялівець,модрина європейська, береза повисла, кизильники тощо); чутливі до забруднення(смерека звичайна і Енгельмана, модрина сибірська, всі види ялиці, сосни —звичайна і Веймутова, бук європейський, ялівець віргінський, жимолость та ін.).
РОЗДІЛ3. ХАРАКТЕРИСТИКА НАЙБІЛЬШПОШИРЕНИХ ВИДІВ ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКОЇ ДЕНДРОФЛОРИ
Починаючи з XVII століття, в садах Європи поселився північноамериканський«емігрант» — яловець віргінський (J.virginiana L), досить поширений на батьківщині, якийбіля північного кордону ареалу сягає висоти 12—15 м зі стовбуром більше 1 м вдіаметрі, а біля південного виростає до 24—30 м заввишки, стовбур буває до 1,5м в діаметрі. Росте на сухих, виснажених ґрунтах на гравійних схилах гір, нарічкових галькових терасах, уздовж берегів океану, на скелястих виступах. Напівдні оселяється на болотах та вологих ґрунтах річкових долин, не минає свіжіглинисті, суглинкові, вапняні та піщані ґрунти.
Цей вид ялівцю славиться своєю деревиною, яку використовуютьдля виготовлення олівців, тому цю рослину й називають олівцевим деревом.Підприємливі німці з цією метою утримують цілі ялівцеві плантації.
В Україну ялівець інтродукований Кременецьким ботанічнимсадом, що на Волині, у 1811 p., із того часу поширюється по всій території, в чому велику рольвідіграв Нікітський ботанічний сад.
Цікаво, що швидкоросла порода з незвичайно ефектною кроноювід природи схильна до поліморфізму, у нас почувається краще, ніж набатьківщині. 24 садові форми ялівцю віргінського можуть задовольнити фантазіюнайвибагливішого власника земельної ділянки, квітникаря-аматора, дизайнераозеленення. Яловець віргінський і справді екзотичне створіння природи.Створення контрастів, стабільності й монументальності — основне призначенняхвойних у садово-паркових композиціях.
Туяскладчаста, гігантська — Thuja plicataD. Don.Дерево до 30 (60) м заввишкиі до 2 м у діаметрі з вузько-пірамідальною кроною, утвореною короткимигоризонтальними гілками, які на кінцях звисають. Кора коричнювата, складчаста,відстає смужками. Хвоя луската, розміщена хрестоподібне, після розтиранняароматна, зверху темно-зелена, знизу — світліша з білими смужками. Шишкидовгасті, завдовжки 1 — 1,2 см.
Природно поширенана Тихоокеанському узбережжі Північної Америки. Культивується в Україні. Дошести років росте повільно. Потім ріст збільшується. Тіньовитривала,морозостійка, але молоді рослини під час морозу потребують захисту. Засухувитримує незадовільно. Краще росте і розвивається на потужних, багатих,вологих, але добре дренованих ґрунтах. Може рости на бідних ґрунтах. Доживає до500 — 800 років.
Ялина сиза (канадська, біла) (Р. glauca (Moench) Voss) деремо до 20-35 м висоти і 60-120см у діаметрі, t густою конусоподібною кроною, яке у природнихумовах росте в Північній Америці, займає великий ареал — від Атлантичного доТихого океану і від тундри до степів.
Добре росте, утворює багато насіння, але в основному нежиттєздатного.Є рослиною дуже зимостійкою (витримує навіть суворі зими без ушкоджень), доситьзасухостійкою, до родючості ґрунтів не вимогливою; міські умови переносить,добре. Особливо красивою ця ялина с під час появи молодої хвої і шишок. Вид рекомендуєтьсядля створення великих масивів, невеликих груп, в одиночних посадках і наскельних гірках.
Старі насадження ялини канадської у дендропарку у віці 80-85років досягли висоти 20-25 м і 55-60 см у діаметрі, цілком зимостійкі, цвітутьщорічно, утворюють насіння. Особливо ефектні в перші десятиліття. Середня датапилкування 12.V, тривалість 6-12 днів.
Форми P. glauca в насадженнях дендропарку.
Соеrиlеа Блакитно-сіра — дерево з білувато-блакитнуватою хвоєю і компактною кроною;старі насадження дендропарку у віці 94 років досягають висоти 15 18 м і 20-25 сму діаметрі. Терміни пилкування, як у основного виду.
Сопіса — Карликова конічна карликова форма з вузько-конічною кроною. Екземпляридендропарку досягли 20 річного віку.
Ялина Eнгельманна (P. engelmannii Engelm.) — дерево висотою до 30-50 м згустою конусоподібною кроною. У декоративному відношенні близька до ялиниколючої, відрізняється від неї більш вузькою кроною, менш вираженої ярусністюгілок, менш колючою і більш м’якою сизо-зеленою, блакитною або сріблястоюхвоєю. Цей північноамериканський вид декоративно ефектним особливо в молодомувіці, є цілком зимостійким, засухостійким і зимостійким видом. Завдяки своїйдекоративності заслуговує застосування в групових і одиночних посадках. Уміських насадженнях у старому віці очищається від сучків на 25-40% стовбура імає потребу в декоруванні високими кущами.
Екземпляри дендропарку у віці 64-94 років досягли висоти 16 мі діаметри до 42 см, зимостійкі, пилкують і утворюють насіння не щорічно. Більшмолодші посадки віком 40-45 років вирощені з насіння, одержаного із ЛДСОСередня дата пилкування 16.V, тривалість 7-10 днів.Сосна Банкса найбільш північний вид з сосенПівнічної Америки, арсин якого підходить близько до Полярного кола. Деревовисотою 10-15 (25) м при діаметрі стовбура 0,6-1,5 м; іноді кущовидної форми;крона в молодих дере» овальна, компактна, у старих — широко розлога. Хвоясвітло-зелена, кори червонясто-бура.
Ця сосна є недовговічною, її граничний вік до 150 років,шкідниками ушкоджується мало. Вона придатна для невеликих, невисоких груп,узлісь і дім висаджувань з лісомеліоративною метою на бідних піщаних ґрунти чЕкземпляри дендропарку, вирощені із насіння, одержаного з ЛДСС, у віці \І роківдосягли висоти 4,5 м і діаметра 10 см, зимостійкі, утворюють насінин, упершецинкують на 5-му році життя. Середня дата пилкування 14.V (S V 26.V); тривалість -7-14 днів.
Сосна скручена (Ріпus contorta Dougl.) — дерево 2-5, рідко до 10 мвисотою, частіше кущ, з округлою кроною. Хвоя тримається більш 3 років, густа,дуже скручена, темно-зелена; шишки бічні, сидячі, видовжено-яйцеподібні, дужекосі і несиметричні, світло-жовто-бурі, дуже довго залишаються на дереві закритими.В природному стані росте в західній частині Північної Америки.
Сосна скручена є морозовитривалою, невибагливою до ґрунтурослиною; росте повільно; але ні в декоративному, ні в лісівничому відношеннівеликою інтересу не представляє.
Екземпляри дендропарку у віці близько 18 років досягли висоти5,2 м і діаметру 12 см, морозостійкі, утворюють насіння з 7 років. Середня датапилкування 22.V.
Сосна гнучка або каліфорнійська кедрова (Ріпus fiexilis James) — дерево 20-25 м висотою; із кроноюв молодих дерев вузько-пірамідальною, у більш старих -широко-округлою. Корастарих дерев темно-сіра, борозниста. В природному стані зустрічається на заходіПівнічної Америки. С дуже холодостійкою і невимогливою до ґрунту рослиною, алеросте повільно.
Екземпляри дендропарку у віці 15 років досягли висоти 5 м ідіаметра 11 см, морозостійкі, уперше пил кували і утворювали на 14-му роціжиття; середня дата пилкування 29.V, тривалість-5-10 днів.
Сосна жовта орегонська (P. ponderosa Dougl.) — дуже високе дерево набатьківщині (захід Північної Америки) висотою до 50 м при діаметрі стовбура до7,5 м. Крона в молодих дерев вузькопірамідальна, пізніше широкопірамідальна,гілки майже горизонтальні чи злегка похило відходять від стовбура, на кінцяхпідняті вгору.
До 10 років росте повільно, пізніше швидко, є доситьморозостійким, задовільно переносить посуху, росте на різних ґрунтах, порівнянодимостійкий, дуже декоративний.
Сосна жорстка (P. rigida Mill.) — дерево висотою 10-15 м; умолодих екземплярів крона широкопірамідальна, у старих неправильної форми,досить рідка, широкорозлога, зверху округла. Кора стовбура товста, глибокоборозниста,сірувато-чорна. В природному стані зростає в північно-східній частині ПівнічноїАмерики.
Екземпляри дендропарку, вирощені з насіння, отриманого зБатумського ботанічного саду, у віці 20 років досягли висоти 3,2 м і діаметра10 см, уперше пилували на 12-му році. Середня дата пилкування 14.V.
Псевдотсуга Мензиса або тисолиста — дуже високе вічнозеленедерево, що досягає на батьківщині (Північноамериканське узбережжя Тихогоокеану) висоти до 100 м і діаметра стовбура 4,5 м. У молодих дерев кора тонка,гладка, сірого кольору; з віком стає товстою, мало тріщинуватою, бурогокольору.
Досягає віку до 500 років, частково страждає від великих морозіввзимку і ранніх весняних і осінніх заморозків, особливо в молодому віці, є доситьсвітлолюбною, але вигримує бічне затінення, особливо в молодому віці.
Екземпляри дендропарку у віці близько 104 років досягливисоти 28,5 м і діаметра 55 см, досить морозостійкі, пилкують і утворюютьнасіння майже щорічно. Середня дата пилкування 27.IV, тривалість 5-10 днів.
З декоративних форм псевдотсуги тисолистої у дендропаркузростають Caesia — Сіро-зелена; P. menziesii var. glauca Franco різн. блакитна; ‘Argentea’ — Срібляста.
Тсуга канадська — дерево висотою до 25 м зі стрункимстовбуром і широкою конусовидною кроною; у старих дерев кора бура,глибокоборозниста. Основні гілки крони розташовані майже горизонтально; кінціїх, а також тонкі бічні гілки звисають донизу. Хвоя плоска, дрібна, зверхублискуча, темно-зелена, з поздовжньою борозенкою, знизу з вузькими білуватимипродиховими смужками.
С тіньовитривалою, має середню швидкість росту, відносноморозостійкою, на сухих, засолених і вапнякових ґрунтах росте погано.Розмножується насінням і живцями, декоративні форми — щепленням на основномувиді.
Дерева дендропарку у віці 94 років досягли висоти 23 м ідіаметра 67 см, зимостійкі, утворюють насіння, дуже декоративні тонкими гілкамиі зеленню хвої. Середня дата пилкування 16.V.
Кипарисовик Лавсона дико росте в приморських горахТихоокеанського узбережжя Північної Америки, переважно в сирих ущелинах і поберегах рік. Він досягає висоти 30-40 (50-60) м з діаметром стовбура 1,5-2 (3)м має конусоподібну крону з пониклою верхівкою, горизонтальні гілки, зізвисаючими пагонами. Кора стовбура червонувато-коричнева, у молодих екземплярівгладка, у старих — відшаровується округлими тонкими пластинками.
До 5 років кипарисовик росте повільно, пізніше швидше. Він єдосить морозостійким, тіньовитривалим, до ґрунту невибагливим, посухупереноситьзадовільно, формує міцну кореневу систему, завдяки чому євітростійким Задовільно переносить забруднення повітря пилом і димом, малоушкоджується шкідниками і хворобами. Розмноження — насінням, живцями під скломі щепленням форм на сіянцях типової для виду форми, а також на туї.
Великарізноманітність форм виду дозволяє використовувати його при створенні будь-якихкомпозицій у декоративних садах і парках різної»’ призначення і стилю. Удендропарку зростає 13 екземплярів, вирощених із насіння, одержаного в різніроки з Риги та Чехословаччини; рослини досягли 45-60-ти річного віку.
/>ВИСНОВОК
1. Рослинніугруповання відіграють значну роль в житті міських біоценозів. Флора міставиконує певні функції: санітарно-гігієнічну, лікарську, естетичну. Всі види, що перебувають увзаємодії на території міста входять до складу і за допомогою взаємозв’язківформують складну мозаїку біотичних співтовариств (біоценозів) урбоекосистеми.
2. Інтродукція— переселенняокремих видів рослин і тварин у місцевості, де вони раніше не жили. Це і єпочаткова фаза акліматизації видів.
3. Інтродукціярослин, яка виникла багато століть тому стихійно, стала сьогодніфундаментальною наукою, яка сприяє збагаченню культурної флори Землі новимивидами і формами. Вона покликана підвищити продуктивність сільськогогосподарства, садівництва, лісівництва і рекреаційного рослинництва. Позитивнихнаслідків у процесі інтродукції можна домогтися лише у випадку збігу ритмурозвитку рослин з періодичністю клімату їх нового місцезростання. Ритм рослиняк елементарне чергування фаз розвитку є наслідком їх тривалого історичногопристосування до певних умов існування і значною мірою характеризуєтьсяконсерватизмом.
4. У лісовінасадження північної частини України інтродуковано переважно деревні види північноамериканськоїдендрофлори, а саме: ялина Енгельмана, псевдотсуга Мензіса, сосна Банкса, соснаскручена, сосна гнучка, сосна жовта орегонська, туя гігантська та ін. Важливемісце в інтродукції відводиться ботанічним і дендрологічним садам.
5. Інтродукованівиди рослин, а переважно деревні хвойні рослини досить інтенсивновикористовуються для озеленення різних територій: парків, скверів, створеннязелених алей, альпійських гірок тощо.
/>/>СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. БалабушкаВ.К., МариничІ.С. Хвойні дерева та кущі. К.: Дім, сад,город, 2005. — 62 с.
2. Береговий11.М, ПраховМ.М. Ботанічна географія. К.: Вища школа, 1969.
3. Г’орностайB.I., Лукаш О.В., Карпенко Ю.О. Гербарій Чернігівського держанноюпедагогічного університету імені Т.Г. Шевченка // Мат-ли читань, присв.100-річчю з дня народ ж. Ю.Д. Клеопова. К., 2002. С. 164 — 172.
4. ДендрофлораУкраїни. Дикорослі та культивовані дерена и кущі. Голонасінні: Довідник / М.А.Кохно, В.1. Гордієнко. Г.С. Захаренко та ін. — К.: Вища школа, 2001. — 207 с.
5. Деревья и кустарники, культивируемые нУкраинской СССР. Голосеменные. Справочное пособие / Кузнецов СИ., Чуприна II.Я., Подгорный К) К. и др. — Киев: Наук. думка, 1985.- 200с.
6. Дивосвіт природи Чернігівщини. Панч,посіб. для вчителів. /Колектив авторів під заг. ред. Ю.О.Карпенка. – Чернігів,2001. — 186 с.
7. ЕкофлораУкраїни. Том 1.Дідух Я.П., Плюша П.Г., Протопопова В.В. та ін. К.: Фітосоніонептр, 2000. — 284 с.
8. Зелені скарби Чернігівщини. //Кол.сшт.під юг.ред. Ю.О. Карпенка. — Чернігів: 2004. — 84 с.
9. КарпенкоЮ.О., Лукаш О.В. Охоронарідкісних видів на Чернігівщині та їх зведення в культуру // Рідкісні такорисні рослини флори Чернігівщини в природі та культурі. Київ, 1997. — С.19-29.
10. Клименко О. С. Природа і природні багатства Чернігівщини.Мат-ли до бібліографії Чернігівщини (анотований покажчик літератури). Чернігів,1961.
11. КолесниковА.П. Декоративнаядендрология. — М.:Госуд. изд-во литер, по строит., архитек. и строит, матер., 1960. — 676 с.
12. КондратюкСМ. Дикоростучіхвойні України. — К., 1960. — 120 с.
13. КосаревскийЯ.Л.Тростянецькийдендропарк. К.:Госстройиздат, 1964. – 98 с.
14. КохноМ.А. Каталог дендрофлори України. — К.: Фітосоціоцентр,2001.
15. КохноМ.А., Дорошенко O.K., Чуприна II.Я. Інтродуковані дерева та кущі парківЛівобережної частин Полісся та Лісостепу України // Інтродукція та акліматизаціярослин на Україні. К., 1975. — вип. 7. – с. 27-41.
16. Лыпа АЛ. Интродукция и акклиматизация древесныхрастений на Украине. — К.: Вища школа. 1976. — 96 с.
17. МельникВ.І. Острівніялинники Українського Полісся (еколого-ценотичні особливості та наукові основиохорони). — К.: Наук. думка, 1993. С.27-28, 79-80.
18. МулярчукСО. РослинністьЧернігівщини. — К.: Вища школа, 1970. — 209 с.
19. Определительвысших растений Украины / Доброчаева Д.Н., Котов М.Н., Прокудин К) II. и др. — К.: Наук, думка, 1987. — 545 с.
20. Природно-заповіднийфонд Чернігівської області// Під ред. Ю.О. Карпенка. — Чернігів, 2002. — 240 с.
21. Фомін О. Флора України. К., 1926. — 80 с.
22. Шеляг-СосонкоК.Р., Стойко СМ., Вакарепко Л.М. Ліси України: сучасний стан, збереження, використання. К.,1996. — 32 с.