ЗМІСТ
1. ВСТУП
2. КейнсІансЬкаекономічна теоріяя
2.1. Невідповідністьінвестиційних планів і планів заощаджень2.2. Дискредитаціяеластичності співвідношення цін і заробітної плати
3. Співвідношеннясукупного попиту та сукупної пропозиції4. Інструментарій кейнсіанськоїтеорії зайнятості
5. Інвестиції
5.1. Очікувана норма чистого прибутку
5.2. Реальна ставка відсотка
5.3. Крива попиту на інвестиції
5.4. Зрушення в попиті на інвестиції
5.5. Інвестиції і дохід
5.6. Нестабільність інвестицій
6. Висновок6.1. Державне регулювання економіки6.2. Альтернативні концепції державного регулювання економіки7. Списоклітератури
1. Вступ
З часівзародження економіки, одна з напруженіших дискусій ведеться навколо питання: чиіснує в економіці тенденція про довгострокову рівновагу з повною зайнятістю. Застосовуючисучасну економічну мову, визначимо «як класичні теорії і підходиакцентуються на могутніх самокритичних силах економіки». Класичнамакроекономічна думка має своє народження в поглядах А. Сміта, Ж. Б. Сея, Дж.См. Мілля.
Альтернативний підхід, щосьогодні називається кейнсіанскою економікою, не був послідовно висловлений аждо появи роботи Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка ігрошей». Основна відмінність між класичним і кейнсіанским підходами можназнайти в їхніх різних поглядах на поводження сукупної пропозиції. Кейнсіанцівважають, що ціни і заробітна плата встановлюються поступово, що томуврівноважують силам, можливо, необхідні багато чи років навіть десятиліття, щобв економіці з’явилася рівновага. Відповідно до класичного підходу ціни ізаробітна плата гнучкі, тому економіка рухається до своєї довгостроковоїрівноваги дуже швидко.
Перед тим як Кейнс написав у1936 році «Загальну теорію зайнятості, відсотка і грошей»,економісти-теоретики в цілому дотримували класичного підходу до економіки.Ранні економісти були витиснуті промисловою революцією з її поділом праці,нагромадженням капіталу і ростом міжнародної торгівлі. Вони знали про діловіцикли, але розглядали їхній як тимчасові самостійно виникаючі відхилення. Їхнійаналіз обертався навколо закону Ж. Б. Сея. Цей закон, сформульований у 1803році французьким економістом Сеєм, затверджує, що надвиробництво не можливе посвоїй природі. Позицію Сіяючи іноді виражають так: “пропозиція породжує свійвласний попит“. Що ж є основою закону Сея? Він ґрунтується на поглядах, щонемає щирої відмінності між економікою, у якій обмін відбувається за допомогоюгрошей від бартерної економіки. Якщо підприємства можуть робити більшепродукції, то споживачі будуть більше неї купувати.
Довгий час більшість видатнихекономістів, включаючи Д. Рікардо, Дж. С. Мілля й А. Маршала, дотримуваликласичного макроекономічного підходу, що надвиробництво неможливе. Навіть учаси Великої депресії, коли чверть робочої сили США була безробітної, такийвідомий экономист як А. Пігу, писав: “Поруч з досконально вільною конкуренцієюзавжди існує сильна тенденція до повної зайнятості. Безробіття існуюча вбудь-який проміжок часу, виникає цілком унаслідок ряду труднощів, що стримуютьвідповідне пристосовування заробітної плати і цін, що повиннео відбуватисянегайно“.
Як підтверджує фрагмент роботиА. Пігу, основним фактором, що лежить в основі класичного підходу є те, щозаробітна плата і ціни досить гнучкі, щоб повертатися в стан рівноваги дужешвидко. Якщо ціни і заробітна плата пристосовуються швидко, отже,короткостроковий період, у якому ціни тверді, буде настільки коротким, що йогоможна не брати до уваги для всіх практичних цілей. Класичні чи практичнімакроекономісти вважають, що економіка завжди функціонує по повній зайнятостіпотенційного обсягу виробництва.
До Великої американськоїдепресії учені всіляко підкреслювали здатність економічної системипристосовуватися до зміни умов і всіляко амортизувати всякого роду потрясіння.Зрозуміло, вони визнавали, що час від часу ділові цикли переривають періодипроцвітання. Однак практично одностайно вважалося, що ці епізоди носятьтимчасовий характер, причому відновлення економіки настає автоматично. Крахринку цінних паперів 1929 року і Велика депресія, що пішла за ним, привелиекономіку в настільки жалюгідний стан, що, здавалося, надій на відновленняпросто немає. Різко упали ціни, а за ними і зарплата. Реальний обсягвиробництва скорочувався. Росло безробіття. Незабаром майже чвертьпрацездатного населення США виявилася за бортом життя. І все це продовжувалосяне місяці, а цілі роки. Економіка досягла нижчої крапки свого падіння лише до1933 року. Повернуться ж до рівня 1929 року по обсягу реального випускупродукції вона змогла лише через 10 років! Що ж відбулося?
Найбільш вичерпна відповідь наце питання був запропонований англійським економістом Джоном Мейнардом Кейнсом.Кейнс заперечував не тільки ефективне функціонування, але і саме існуваннястабілізуючих механізмів, що забезпечують плавний розвиток економіки. Він наполягавна серйозному розширенні ролі уряду в процесі стабілізації економіки ізапобіганні в майбутньому потрясінь, подібних до кризи 30-х років. Не всіположення роботи Кейнса витримали перевірку часом; однак у цілому його підходидо даної проблеми зберегли своє значення аж до сьогодення.
2.Кейнсіанська економічна теорія
Положенням класичної теоріїзайнятості завзято суперечив один істотний факт – повторювані періоди тривалогобезробіття й інфляції. Якщо можна було пояснити незначний спад, такий, яккороткочасне падіння виробництва в 1924 і 1927 р., війнами й аналогічнимизовнішніми обставинами, то глибокі і тривалі спади, якийсь була «Великадепресія» 30-х років, не піддавалися якому-небудь розумному поясненню.Існує разюча невідповідність між теорією, відповідно до якого безробіття,власне кажучи, неможлива, і фактичною десятилітньою «облогою»економіки дуже значним безробіттям. У зв’язку з цим багато економістів сталикритикувати як теоретичні постулати, так і основні принципи класичної теоріїзайнятості.
У 1936 році відомийанглійський економіст Джон Мейнард Кейнс висунув нове пояснення рівнязайнятості в капіталістичній економіці. У своїй роботі «Загальна теоріязайнятості, відсотка і грошей» Кейнс обрушився на основи класичної теорії,чим зробив велику революцію в економічній думці по макроекономічних питаннях.Кейнс є родоначальником сучасної теорії зайнятості. Багато інших економістівпродовжували розробляти й удосконалювати його вчення.
Кейнсіанськая теорія зайнятості різко відрізняється від класичногопідходу. Твердий висновок цієї теорії полягає в тому, що при капіталізмі простоне існує ніякого механізму, що гарантує повну зайнятість. Затверджується, щоекономіка може і бути збалансованою – тобто може досягти рівноваги сукупногообсягу виробництва – при значному рівні безробіття і при істотній інфляції.Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірна. Капіталізм не єсаморегулюючою системою, здатної до нескінченного процвітання; не можнапокладатися на те, що капіталізм «розвивається сам по собі». Більштого, не можна зв’язувати економічні коливання винятково лише з зовнішнімифакторами, такими, як війни, посуха й інші подібні аномалії. Навпаки, причинибезробіття й інфляції криються значною мірою у відсутності повної синхронностів прийнятті деяких основних економічних рішень, зокрема рішень про заощадженняй інвестиції. Крім того, ціни на продукцію і заробітну плату стійкі до зниження– значному зниженню цін і заробітної плати передують, таким чином, внутрішніфактори, що на додаток до зовнішнього вносять свій внесок у нестабільністьекономіки.
Кейнсіанціпідкріплюють свої твердження тим, що заперечують сам механізм, на якомузаснована класична платформа, — автоматичне регулювання ставки відсотка іспіввідношення цін і заробітної плати.2.1. Невідповідність інвестиційнихпланів і планів заощаджень
Кейнсіанская теорія відкидає закон Сея,ставлячи під сумнів положення про те, що ставка відсотка здатна привести увідповідність заощадження домогосподарств з інвестиційними планами підприємців.Той факт, що в сучасному капіталізмі має місце налагоджений грошовий ринок ішироке різноманіття фінансових інститутів, не знижує скептицизму у відношенніставки відсотка як механізму, здатного з’єднувати зливальну трубу заощаджень ікран інвестицій. Кейнсіанці вважають неспроможними твердження класиків про те,що фірми будуть інвестувати більше, якщо домогосподарства підвищать рівеньзаощаджень. Зрештою, чи не означає збільшення заощаджень зменшення споживання? Чи можна в дійсності очікувати, що підприємці будуть розширювати свої виробничіпотужності, коли звужуються ринки їхньої продукції? У цілому кейнсіанцідумають, що суб’єкти заощаджень і інвестори являють собою, власне кажучи, різнігрупи, що розробляють плани своїх заощаджень і інвестицій на різних підставах.Зокрема, рівень заощаджень слабко залежить від ставки відсотка.
Суб’єктизаощаджень і інвестори – різні групи. Хто в капіталістичній економіцівирішує, скільки варто зберегти і скільки інвестувати? Підприємства усіх видів,і особливо корпорації, приймають величезну кількість інвестиційних рішень. Ахто приймає рішення про заощадження? Тут картина більш невизначена. В умовахздорової економіки, якою є американська, домогосподарства зберігають значнісуми, принаймні, коли настає стадія процвітання. Корпорації також мають великізаощадження у виді нерозподіленого прибутку. Важливо, що рішення прозаощадження й інвестиції приймаються, власне кажучи, різними групами людей.
Суб’єктизаощаджень і інвестори керуються різними мотивами. Розходження міжсуб’єктами заощаджень і інвесторами не було б настільки фатальним для класичноїтеорії, якби їхні рішення мотивувалися і приводилися б у відповідність тимсамим фактором, таким, як ставка відсотка. Але кейнсіанці затверджують, що цене так. Рішення про заощадження мотивуються різними розуміннями. Деякізберігають, що б зробити великі покупки, вартість яких перевищує розмірзарплати; домогосподарства зберігають, щоб зменшити тягар внесків за житло.Деякі заощадження здійснюються винятково заради зручності: для того щоб матизапас ліквідних засобів і можна було зробити в будь-який момент непередбаченупокупку. Заощадження здійснюються і з метою задоволення майбутніх потребіндивідуумів і їхніх родин: домогосподарства зберігають, щоб забезпечити вихідна пенсію глави чи родини для плати за навчання в коледжі дітям. Заощадженнявиступають і як запобіжний захід, запас для захисту від таких непередбаченихвипадків, як тривала хвороба чи безробіття. Заощадження здійснюються й у силуглибоко укоріненої звички, що діє майже автоматично; тобто заощадженняробляться і без всяких особливих причин. Багато заощаджень тісно зв’язані зісталими традиціями й укладеними контрактами: наприклад, платежі по страхуваннюжиття, по страхуванню ренти і чи пенсії участі в програмі «облігація намісяць». Видно, що не один з цих різних мотивів заощаджень не є особливо«чуттєвим» до ставки відсотка. Кейнсіанці вважають,що можна легко представити ситуацію, у якій, у противагу представленню класиків(мал. 1), заощадження знаходяться в зворотній залежності від ставки відсотка.Проілюструємо це: якщо родина має намір у результаті заощаджень забезпечитирічний доход у виді пенсії величиною 6 тис. грн., те їйнеобхідно нагромадити 100 тис. грн. при ставці відсоткарівної 6, і тільки 50 тис. грн., якщо ставка відсоткадосягає 12!
А що ж, на думкукейнсіанців, визначає рівень заощаджень? Абсолютно очевидно, що основнимфактором, що визначає як заощадження, так і інвестиції є національний дохід.
Чому підприємцікупують засоби виробництва? Мотивація витрат на інвестиції є складної. Ставкавідсотка – плата за придбання грошового капіталу для інвестування –враховується при складанні планів інвестицій. Але ставка відсотка не є єдинимчинником. Важливим фактором, що визначає величину інвестицій, також є нормаприбутку, що фірми очікують отримати від інвестування. Під час же спадувиробництва надії на прибуток настільки примарні, що рівень інвестицій буденизьким, а можливо, буде ще і падати, незважаючи на значне зниження ставкивідсотка. І навпаки, коли потреба в інвестиціях украй велика, зниження ставкивідсотка не є головним стимулом.
/>/>
Скорочення грошових запасів і надання банківських позичок
Підвищення грошових запасів і погашення банківських позичок
Мал. 1
Грошовінагромадження і банки.Кейнсіанскою теорією зайнятості представленнякласиків про грошовий ринок (мал. 1) оцінюються як занадто спрощені й увизначеному змісті невірні. Зокрема, відповідно до класиків, грошовий ринокприпускає, що єдиним джерелом засобів фінансування інвестицій є поточнізаощадження. У кейнсіанскій теорії стверджується, що на грошовому ринку є дваінших джерела засобів: наявні заощадження домогосподарств і кредитні установи,що збільшують і пропозицію грошей.
У кейнсіанскій теоріїособливо обмовляється, що населення зберігає гроші на руках, не тільки щобробити повсякденні витрати, але і для нагромадження багатства в наявній формі.Важливо відзначити, що при зменшенні частини цих коштів і наданні їхнім інвесторамна грошовому ринку може утворитися надлишок засобів у порівнянні з поточнимизаощадженнями. Аналогічно, коли кредитні установи надають позички, вонизбільшують пропозицію грошей. Кредити, надані банками й іншими фінансовимиустановами, також є засобом зростання поточних заощаджень, використовуваних якджерело засобів для інвестицій. У результаті виходить, що зменшення коштів наруках у домогосподарств і надання позичок банками можуть привести доперевищення величини інвестицій суми поточних заощаджень. Це означає, що законСея не діє і що рівні виробництва, зайнятості і цін можуть коливатися. Урезультаті перевищення інвестицій над заощадженнями відбувається зростаннязагальних витрат, що, у свою чергу, приводить до пожвавлення економіки. Якщоекономіка споконвічно знаходилася в стадії економічного спаду, то обсягивиробництва і розмір зайнятості збільшуються; якщо в економіці вже досягнутаповна зайнятість, то додаткова витрата породжує інфляцію попиту.
Навпаки, класичнатеорія неправильно стверджує, що всі поточні заощадження виявляться нагрошовому ринку. Якщо домогосподарства залишають якусь частину поточнихзаощаджень на руках, а не направляють на грошовий ринок поточні заощадженнявикористовуються для погашення банківської заборгованості, то сума засобів нагрошовому ринку буде менше суми, зображеної кривої заощаджень на малюнку 1. Зцього випливає, що сума поточних заощаджень буде перевищувати суму інвестицій.Знову не діє закон Сея, і настає макроекономічна нестабільність. цьому випадкунадлишок заощаджень над інвестиціями буде означати прискорення скороченнясукупного попиту; обсяг Виробництво і зайнятість будуть скорочуватися.Підсумовуємо: позиція кейнсіанців полягає в тому, що плани заощаджень іінвестицій не відповідають один одному, і тому можуть відбуватися коливаннязагального обсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін. І тількивипадково домогосподарства і підприємці мають намір зберігати й інвестувати тісамі суми. Кейнсіанці вважають себе більш умілими «водопровідниками»,ніж були їхньої попередника-класики, оскільки вважають, що зливальна трубазаощаджень і кран інвестицій не з’єднуються.
2.2.Дискредитація еластичності співвідношення цін і заробітної плати
Як бути з іншим аспектом теоретичногоположення класиків, відповідно до якого регулювання цін і заробітної плати внапрямку їхнього зниження усуває вплив безробіття на загальні витрати?
Наявність явища.Еластичність співвідношення цін і заробітної плати, затверджують кейнсіанці,просто не існує в тім ступені, що необхідна для відновлення повної зайнятостіпри зниженні сукупного попиту. Ринкова система при капіталізмі ніколи не булазовсім конкурентною, а в даний час на ній позначається недосконалість ринку,практичні і політичні труднощі, що перешкоджають еластичності співвідношенняцін і заробітної плати. Відповідно до ефекту храповика в монополістіввиробників, що домінують на ринках багатьох важливих продуктів, є іможливість, і бажання протистояти зниженню цін на продукцію в умовах падінняпопиту. Та й на ринках ресурсів сильні профспілки також наполегливо витримуютьлінію проти зниження заробітної плати. Колективні договори профспілокзапобігають падінню заробітної плати протягом двох- трирічного терміну діїданих договорів. На ринках праці робітників, не об’єднаних у профспілки,прийнято регулювати зарплату лише раз на рік. Крім того, наймачі дуже обережновідносяться до зниження заробітної плати, з огляду на її негативний вплив навзаємовідносини в колективі і продуктивність праці робітників. Коротше кажучи,практично не можна розраховувати, що еластичність співвідношення цін ізаробітної плати компенсує вплив безробіття на зниження скорочення сукупногопопиту.
Користь. Більштого, навіть якщо зниження цін і заробітної плати супроводжується зниженнямзагальних витрат, сумнівно, щоб це скорочення сприяло б зниженню рівнябезробіття. Чому? Обсяг сукупного попиту на гроші не може залишатися постійним,коли падають ціни і знижується заробітна плата. Більш низькі ціни і заробітнаплата неминуче ведуть до більш низьких грошових доходів, а останні, у своючергу, викликають подальше скорочення загальних витрат. У результаті ймовірніневеликі чи взагалі нульові зміни в рівні виробництва, що знизився, ізайнятості.
Кейнсіанці підкреслюють, що класикизаплуталися у своїх обґрунтуваннях через помилковість теоретичних побудов.Оскільки визначена група робітників звичайно купує тільки невелику кількістьтого, що вона робить, те криві попиту на продукт і відповідно на працю окремоїфірми можна розглядати як незалежні від яких-небудь змін заробітної плати(доходу), прийнятих робітниками даної фірми. Іншими словами, правомірнетвердження, що зниження ставок заробітної плати в окремій фірмі означає рухуниз по кривій попиту на працю, у результаті фірма найме більше робітників,тобто зайнятість підвищується. Але такі міркування, затверджують кейнсіанці,незастосовні до економіки в цілому, до загального зниження заробітної плати.Чому? Тому що заробітна плата є основним джерелом доходів в економіці. Загальнезниження заробітної плати відповідно викликає загальне зниження доходів, атакож зниження попиту, як на продукцію, так і на застосовуваний для їївиробництва праця. У результаті в умовах загального зниження заробітної платипідприємці будуть наймати невелике число чи взагалі не будуть наймати новихробітників. Те, що правомірно для окремої фірми, коли зниження заробітної платиїї працівникам не робить несприятливого впливу на попит на працю, не єправомірним для всієї економіки, коли загальне зниження заробітної плати будезнижувати грошові доходи і викликати загальне падіння попиту на продукцію іпрацю.
Таким чином, кейнсіанцізатверджують, по-перше, що ціни і заробітна плата фактично не є еластичними внапрямку зниження. По-друге, якби вони і були такими, те дуже сумнівно, щозниження цін і заробітної плати пом’якшило б те, що широкопоширювалося безробіття.
3.Співвідношення сукупного попиту та сукупної пропозиції
Економісти класикистверджують, що крива сукупного попиту являє собою вертикальну лінію і визначаєлише рівень реального обсягу виробництва. З іншого боку,що сходить крива сукупного попиту прагне бути стабільною і визначає лише рівеньцін.
Основним у кейнсіанскій теорії є положення проте, що ціни на продукцію і заробітну плату, принаймні, у короткостроковомуперіоді, нееластичні в напрямку зниження, а отже, крива сукупної пропозиціїявляє собою горизонтальну лінію. Крім того, сукупний попит піддаєтьсяперіодичним змінам, викликаним змінами одного чи декількох нецінових факторівсукупного попиту. Розглянемо ці два моменти.
Горизонтальнакрива сукупної пропозиції. Нееластичність цін і заробітної плати в напрямкузниження приводить до того, що крива сукупної пропозиції розташовуєтьсягоризонтально, як представлено на мал. 2. У цьому випадку зниження реальнеобсягу виробництва з Qf до Qu не зробить впливу на рівеньцін. І навпаки, збільшення обсягу виробництва з Qu до Qfне викликає зміни на рівень цін. Тому кейнсіанский відрізок кривої сукупноїпропозиції розташовується праворуч від нульового рівня реального обсягувиробництва до рівня при повній зайнятості до рівня потенційного обсягувиробництва Qf. Згідно кейнсіанцями, як тількидосягається рівень повної зайнятості, крива сукупної пропозиції перетворюєтьсяу вертикаль. Це і показано вертикальною лінією, що піднімається нагору відгоризонтальної кривої сукупної пропозиції в крапці Qf.
Нестабільнийсукупний попит. Кейнсіанці вважають, що сукупний попит нестабільний, навітьякщо і не відбувається ніяких змін у пропозиції грошей. Зокрема, такийкомпонент сукупного попиту, як інвестиції, підданий коливанням, у зв’язку з чимзмінюється положення кривої сукупного попиту. Припустимо, наприклад, щосукупний попит падає з AD1 до AD2. Така зміна в сукупномупопиті вплине лише на обсяг виробництва і зайнятість; відповідно реальний обсягвиробництва понизиться з Qf до Qu, а рівень цінзалишиться постійним – P1. Більш того, кейнсіанці стерджують,що поки не відбудеться випадкового взаємноврівноважуючогорозширення сукупного попиту, реальний обсяг виробництва буде постійнознаходитися в крапці Qu, що нижче рівня обсягу виробництва приповній зайнятості Qf.
Відмінність від класичної точкизору очевидно. Для кейнсіанців мінливість сукупного попиту і нееластичність ціну напрямку зниження означають, що безробіття може збільшитися і зберігатися вринковій економіці протягом тривалого періоду. Щоб уникнути гігантських утратвід спадів і криз, необхідна активна макроекономічна політика регулюваннясукупного попиту з боку держави. З цієї причини кейнсианцы приділяють особливезначення сукупному попиту. У своїх найбільш простих моделях кейнсіанціприпускають, що рівень цін є постійним, тобто крива сукупної пропозиції являєсобою горизонтальну лінію у відповідному діапазоні. Вони також вважають, що длякращого розуміння сукупного попиту необхідно ввести в аналіз чотири компонентиВНП: споживання, інвестиції, державні закупівлі і чистий експорт.
/>
мал. 2
4.Інструментарій кейнсіанскої теорії зайнятості
Як визначаються рівнівиробництва і зайнятості в сучасному капіталістичному суспільстві, згіднокейнсіанскій економічної теорії? Критерієм правильності відповіді на данепитання служить наступне положення: кількість зроблених товарів і послуг івідповідно рівень зайнятості знаходяться в прямої залежності від рівня загальних,чи сукупних, витрат. У залежності від виробничого потенціалу, зумовленогонаявністю рідких ресурсів, підприємці будуть робити такий обсяг продукції, щовони зможуть прибутково реалізувати. Як робітники, так і устаткування незнаходять застосування якщо немає ринку товарів і послуг, що вони здатніробити. Сукупні витрати, загальний обсяг виробництва і зайнятість змінюються впрямої залежності друг від друга.
5. Інвестиції
Тепер звернемося доінвестицій (витратам на будівництво нових заводів, на верстати й устаткування зтривалим терміном служби і т.п.) – другому компоненту чистих витрат. Щовизначає рівень чистих витрат на інвестиції? Два основних фактори: очікувананорма чистого прибутку, що підприємці розраховують одержувати від витрат наінвестиції і ставка відсотка.
5.1. Очікувананорма чистого прибутку
Спонукальним мотивомздійснення витрат на інвестиції є прибуток. Підприємці здобувають засобивиробництва тільки тоді, коли очікується, що подібні закупівлі будутьприбутковими. Розглянемо простий приклад. Припустимо, власник невеликоїмайстерні по виробництву сервантів намагається прийняти рішення про інвестиціїна новий шліфувальний верстат вартістю 1000 грн. і терміном служби в один рік.Нова машина, імовірно, збільшить виробництво продукції і виторг фірми. Так,припустимо, що чистий очікуваний доход (без експлуатаційних витрат) складає1100 грн. Іншими словами, після обліку експлуатаційних витрат очікуванийчистий доход, що залишився, покриє вартість машини в 1000 грн. і принесе дохіду 100 грн. Порівнюючи цей дохід, чи прибуток, у 100 грн. івартість машини в 1000 грн., знаходимо, що очікувана нормачистого прибутку від застосування машини дорівнює 10 % (100 грн./1000 грн .).
5.2. Реальна відсоткова ставка
Але є ще одинкомпонент витрат, зв’язаних з інвестуванням, що не врахований у нашомуприкладі. Це ставка відсотка – ціна, що фірма повинна заплатити, щоб зайнятигрошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу (шліфувальноговерстата). Висновок: якщо очікувана норма чистого прибутку (10 %) перевищуєставку відсотка (наприклад, 7 %), те інвестування буде прибутковим. Але якщоставка відсотка (наприклад, 12 %) перевищує очікувану норму чистого прибутку(10 %), те інвестувати буде невигідно.
Варто підкреслити, щосаме реальна ставка відсотка, а не номінальна відіграє істотну роль у прийняттіінвестиційних рішень. Номінальна ставка відсотка виражається в поточних цінах,а реальна ставка відсотка – у постійних чи скоректованим з урахуванням інфляціїцінах. Іншими словами, реальна ставка відсотка – це номінальна ставка завинятком рівня інфляції. У прикладі зі шліфувальним верстатом ми допускалинезмінний рівень цін.
Ну а якщо має місцеінфляція? Припустимо, інвестиції на суму 1000 грн. повинніпринести реальну (скоректовану з урахуванням інфляції) норму очікуваногочистого прибутку 10 %, а номінальна норма ставки відсотка, скажемо, дорівнює 15%. На перший погляд може показатися, що інвестиції не прибуткові і їх не слідробити. Але допустимо, що інфляція, що має місце, складе 10 % у рік. Цезначить, що інвестор буде платити доларами, купівельна спроможність якихзменшилася на 10 %. Якщо номінальна ставка відсотка дорівнює 15 %, то реальнаставка складе тільки 5 % (= 15 % — 10 %). Порівнявши ці 5 % реальної ставкивідсотка з 10 % очікуваної норми чистого прибутку, ми побачимо, що інвестиції євигідними і їх варто здійснити.
5.3. Крива попитуна інвестиції
Тепер нам вартоперейти від мікро- до макроекономіки, тобто від інвестиційних рішень окремоїфірми до розуміння загального попиту на інвестиційні товари всьогопідприємницького сектора. Допустимо, кожна окрема фірма зробила оцінку очікуваної норми чистого прибутку від усіх відповідних інвестиційних об’єктів івсіх цих даних зведені воєдино. Тепер ці оцінки можна підсумовувати, тобтопослідовно скласти, і поставити запитання: яка повинна бути сумарна вартістьінвестиційних проектів, здатних принести очікувану норму чистого прибутку,рівну скажемо, 16 % і більш; 14 % і більш; 12 % і більш? І так далі.
Припустимо, що взагалінемає перспективних інвестицій, які б давали очікувану норму чистого прибутку,рівну 16 і більш відсоткам. Але їсти можливість інвестувати 5 млрд. грн. при очікуваній нормі чистого прибутку між 14 % і 16 %;додаткові 5 млрд. грн. забезпечать норму чистого прибуткуміж 12 % і 14 %; ще додаткові 5 млрд. грн. – між 10 % і 12%; а будь-які наступні додаткові 5 млрд. грн. – на 2 %менше до інтервалу від 0 % до 2 %. Підсумовуючи ці величини, одержуємо данітаблиці 1, що у виді графіка представлені на мал. 3 у виді кривої попиту наінвестиції.
Таблиця 1Очікувана норма чистого прибутку (у %) Величина інвестицій (млрд.грн. у рік)
16
14
12
10
8
6
4
2
0
0
5
10
15
20
25
30
35
40
/>
мал. 3
Маючицю узагальнену інформацію про очікувану норму чистого прибутку на всіпотенційні інвестиційні об’єкти, ми вводимо реальну ставку відсотка (цінуінвестицій). Випливає, що інвестиції будуть здійснюватися в томувипадку, якщо норма очікуваного чистого прибутку перевищує реальну ставкувідсотка. Використовуємо даний аргумент при аналізі графіка на мал. 6.Припустимо, ставка відсотка складає 12 %. Витрати на інвестиції в сумі 10млрд. грн. будуть вигідними, тобто інвестиційний проект насуму 10 млрд. грн. принесе очікувану норму чистогоприбутку в 12 і більш відсотків. Інакше кажучи, попит на інвестиційні товари насуму 10 млрд. грн. буде при «ціні», рівним 12відсоткам. Аналогічно, якщо ставка відсотка була б нижче, скажемо, 10 %, сталиб вигідними інвестиційні проекти ще на 5 млрд. грн. івеличина попиту на інвестиційні товари склала б 15 млрд. грн.І так далі. Пам’ятаючи про те, що всі інвестиційні проекти здійснювалися б докрапки, у якій очікувана норма чистого прибутку дорівнює ставці відсотка, мивиявляємо, що крива на мал. 3 являє собою криву попиту на інвестиції. Тобторізні можливі значення «цін» інвестицій (різні значення реальноїставки відсотка) дані на осі абсцис, а відповідні значення попиту наінвестиційні товари відкладаються по осі ординат. По своїй суті будь-яка чи прямакрива, побудована з урахуванням таких даних, і є крива попиту на інвестиції.Якщо ми порівняємо її з кривими попиту на продукцію і ресурси, то побачимозворотну залежність між ставкою відсотка (ціною) і величиною витрат наінвестиційні товари (необхідна кількість).
Така модельінвестиційних рішень дозволяє передбачити важливий аспект макроекономічноїполітики. Держава може змінювати ставку відсотка, змінюючи пропозицію грошей.Це робиться головним чином для того, щоб змінити рівень витрат на інвестиції.Давайте міркувати в наступному напрямку: у будь-який момент у розпорядженні увсіх фірм мається широкий вибір інвестиційних проектів. При високій ставцівідсотка будуть здійснюватися тільки ті інвестиційні проекти, що забезпечуютьнайвищу очікувану норму чистого прибутку. Виходить, рівень інвестицій буденевеликим. При зниженні ставки відсотка стають комерційно вигідними такожпроекти, очікувана норма чистого прибутку від який менше. І відповідно рівеньінвестицій зростає.
При фіксованійпропозиції грошей зміни в рівні цін впливають на величину інвестицій унаслідокдії ефекту процентної ставки. З ростом рівня цін збільшується кількість грошей,що споживачі і підприємці хотіли б мати в наявності для закупівлі продукції зазрослими цінами. Виходить, якщо ціни зростуть, скажемо, на 10 %, люди захочутьмати на 10 % більше грошей у гаманцях і на рахунках. При фіксованій пропозиціїгрошей таке розширення попиту на невикористані гроші приведе до зниження цінигрошей – процентної ставки, — що, у свою чергу, зменшує інвестиції. Подібним жечином більш низький рівень цін викликає скорочення попиту на невикористанігроші, знижує ставку відсотка і збільшує інвестиції.
5.4. Зрушення впопиті на інвестиції
Дохідпісля сплати податків є ключовим чинником, що визначає величину споживання, є йінші фактори, що впливають на споживання. Ці «не зв’язані з доходомфактори» викликають зсув графіка споживання. Те ж саме відбувається і зграфіком попиту на інвестиції. На мал. 3 показана динаміка ставки відсотка як основногофактора, що визначає інвестиції, при даній очікуваній нормі чистого прибуткудля різних можливих величин інвестицій. Але на положення кривої попиту наінвестиції впливають і інші фактори, чи змінні. Розглянемо трохи з найбільшважливих «не зв’язаних з доходом факторів», що визначають попит наінвестиції, і з’ясуємо, як зміни в цих факторах можуть викликати зсув кривоїпопиту на інвестиції. Відразу ж видно, що будь-який фактор, що викликає прирісточікуваної чистої прибутковості інвестицій, змістить цю криву вправо. Навпаки,усе, що приводить до зниження очікуваної чистої прибутковості інвестицій, будезміщати дану криву вліво.
Витрати напридбання, експлуатацію й обслуговування устаткування. Як показав прикладзі шліфувальним верстатом, первісні витрати на основний капітал разом звитратами на його технічне обслуговування, поточний ремонт і експлуатацію дужеважливі при обчисленні очікуваної норми прибутку відбудь-якого визначеного інвестиційного проекту. У тій мірі, у якій ці витратибудуть зростати, у такій же мірі очікувана норма чистого прибутку відпередбачуваного інвестиційного проекту буде знижуватися, а крива попиту наінвестиції – зміщатися вліво. І навпаки, якщо ці витрати падають, те очікувананорма чистого прибутку зростає і крива попиту на інвестиції зрушується вправо.Помітимо, що проведена профспілками політика у відношенні заробітної плати можевплинути на криву попиту на інвестиції, тому що заробітна плата являє собоюосновний елемент витрат виробництва більшості фірм.
Податки дляпідприємця. При прийнятті інвестиційних рішень власники підприємстврозраховують на очікуваний прибуток після сплати податків. Виходить, зростанняподатків для підприємців приводить до зниження прибутковості і викликає зсувкривої попиту на інвестиції вліво; скорочення податків приводить до її зсувувправо.
Технологічнізміни. Технічний прогрес – розробка нової й удосконалювання наявноїпродукції, створення нової техніки і нових виробничих процесів – є основнимстимулом для інвестування. Розробка більш продуктивного устаткування,наприклад, знижує витрати чи виробництва підвищує якість продукції, тим самимзбільшуючи очікувану норму чистого прибутку від інвестування на данеустаткування. Рентабельні нові види продукції – такі, як гірські велосипеди,персональні комп’ютери, нові види ліків і т.п. –викликають різке збільшення інвестицій, оскільки фірми прагнуть розширювативиробництво. Коротше кажучи, прискорення технічного прогресу зміщає кривупопиту на інвестиції вправо, і навпаки.
Наявний основнийкапітал.Точно також як наявні в наявності споживчі товари впливаютьна прийняття домогосподарствами рішень із приводу споживання і заощаджень, такі наявний основний капітал впливає на очікувану норму прибутку від додатковихінвестицій у будь-якій галузі виробництва. Якщо дана галузь добре забезпеченавиробничими потужностями і запасами готової продукції, то в цій галузіінвестування буде стримуватися. Причина ясна: така галузь досить оснащена, щобзабезпечити поточний і майбутній попит за цінами, що забезпечують середній прибуток.Якщо в галузі присутні достатні чи навіть надлишкові потужності, то очікувананорма прибутку від приросту інвестицій буде низкою, і тому інвестування буденезначним, або його не буде зовсім. Зайві виробничіпотужності призводять до зсуву кривої попиту на інвестиціївліво.
Очікування. Яквідомо, основою проекту є очікуваний прибуток. Основний капітал знаходиться втривалому користуванні, його термін служби може обчислюватися 10 а то й 20роками, і тому прибутковість будь-якого капіталовкладення буде залежати відпрогнозів майбутніх продажів і майбутньої рентабельності продукції, виробленоїза допомогою цього основного капіталу. Очікуванняпідприємців можуть базуватися на розроблених прогнозах майбутніх умовпідприємництва, що включають ряд «показників підприємництва». Разом зтим такі невизначені і важкопередбачувані фактори, якзміни у внутрішньому політичному кліматі, ускладнення в міжнародній обстановці,ріст населення, умови на фондовій біржі і т.д., повинні прийматися в увагу насуб’єктивній і інтуїтивній основі. Якщо керівники підприємства набудованіоптимістично у відношенні майбутніх умов підприємництва, то крива попиту наінвестиції буде зміщатися вправо; песимістичні настрої приводять до зсувукривої вліво.
5.5. Інвестиції ідохід
Щоб співвіднестиінвестиційні рішення підприємців із планами споживання домогосподарств,необхідно виразити плани інвестицій через рівень доходу після сплати податківDI, чи ЧНП. Це значить, що потрібно побудувати графік інвестицій, що показуєобсяги засобів, що усі фірми планують інвестувати при будь-якому потенційномурівні чи доходу обсягу виробництва. Такий графік виражає інвестиційні плани та наміри власників і керуючих фірм.
Припустимо, щопідприємці починають інвестувати, очікуючи одержання прибутку протягомтривалого періоду внаслідок технічного прогресу, росту населення і т.д. Томуінвестування автономне від рівня поточного доходу після сплати чи податківобсягу виробництва. Далі припустимо, що крива попиту на інвестиції має такийвид, як представлено на мал. 6, і що поточна ставка відсотка дорівнює 8 %. Цезначить, що для підприємницького сектора буде прибутковим витратити 20 млрд. грн. на інвестиційні товари. Зі стовпчиків 1 і 2 таблиці 2 мибачимо, що такий рівень інвестицій очікується при будь-якому рівні доходу.Графічно це представлено лінією In на мал. 4.
Таблиця 2Рівень виробництва і дохід
Інвестиції
In
Інвестиції
I’n 1 2 3
370
390
410
430
450
470
490
510
530
550
20
20
20
20
20
20
20
20
20
20
10
12
14
16
18
20
22
24
26
28
/>
мал. 4
Подібне припущеннянезалежності інвестицій і доходу — звичайно ж спрощення.Підвищення рівня ділової активності може викликати додаткові витрати наосновний капітал, що показано в колонках 1 і 3 таблиці 2 і графіка In(мал. 4). Існує, принаймні дві причини, чому інвестиції можуть змінюватисябезпосередньо зі зміною доходу. По-перше, інвестиції зв’язані з прибутком;великі інвестиції фінансуються з підприємницького прибутку. Тому дужеправомірно стверджувати, що зі зростанням доходу після сплати податків і ЧНПбуде зростати прибуток і відповідно рівень інвестування. По-друге, при низькомурівні доходу й обсягу виробництва в підприємницькому секторі будуть матисяневикористані чи зайві виробничі потужності, тобто на багатьох підприємствах будепростоювати устаткування. А це значить, що стимул для закупівлі додатковогоосновного капіталу буде незначним. Але як тільки рівень доходу виросте, цейнадлишок потужностей зникне, і у фірми з’явиться стимул поповнювати свійосновний капітал. Наше спрощення, однак, не сильно розходиться з дійсністю й узначній мірі полегшить подальший аналіз. Але в дійсності графік інвестицій можезлегка підніматися, як показано за допомогою кривої I’n.
5.6.Нестабільність інвестицій
Графікінвестицій не є незмінним. Це природно, тому що інвестиції є самим мінливимкомпонентом загальних витрат. Ця мінливість значно більше, ніж мінливість ВНП.Показані вище дані також свідчать, що наш спрощений підхіддо інвестицій як до незалежного від обсягу виробництва не є таким вже й нереалістичним; витрати на інвестиції не знаходяться встрогій відповідності з ВНП.
Розглянемо деякінайбільш важливі фактори, що пояснюють мінливість інвестицій.
Тривалі термінислужби. Інвестиційні товари в силу своєї природи мають досить невизначенийтермін служби. У якихось межах закупівлі інвестиційних товарів носятьдискретний характер і тому можуть бути відкладені. Старе устаткування та будинки можна або цілком ліквідувати і замінити, абовідремонтувати і використовувати ще кілька років. Оптимістичні прогнози можутьспонукати плановиків підприємства прийняти рішення про заміну застарілогоустаткування, тобто модернізувати виробництво, що збільшить рівень інвестицій.Ледве менш оптимістичний погляд, однак, може привести до дуже невеликого інвестування.
Нерегулярністьінновацій. Технічний прогрес є основним чинником інвестицій. Нова продукція інові технології – головний стимул до інвестування. Однак історія свідчить, щовеликі нововведення – залізниці, електрика, автомобілі, комп’ютери і т.д. –з’являються не настільки регулярно. Але коли це траплється,відбувається величезний ріст, чи хвиля, інвестиційних витрат, що згодомзнижується. Класичний приклад: широке поширення автомобілів у 20-і роки нашогостоліття не тільки призвело до значного росту інвестицій усаму автомобільну промисловість, але і спричинило за собою величезні інвестиціїв такі суміжні галузі, як сталеливарна, нафтопереробна, виробництво скла ігумовотехнічних виробів, не говорячи вже про державні інвестиції на будівництводоріг і магістралей. Але коли інвестиції в суміжні галузі були остаточно«довершені», тобто коли вони забезпечили достатній основний капіталдля задоволення потреб автомобільної промисловості, загальний рівень інвестиційстабілізувався.
Мінливістьприбутків. Відомо, що на очікуваннямайбутньої прибутковості в значній мірі впливає величинапоточного прибутку. Крім того, власники і керуючі підприємств інвестують тількитоді, коли відчувають, що це буде прибутково. Отже,мінливість прибутку додає мінливий характер інвестиційним стимулам. Більш того,нестабільність прибутку може викликати інвестиційні коливання, тому що прибутоквиступає як основне джерело засобів для підприємницьких інвестицій. Зростанняприбутку дає плановикам фірми як більше стимулів, так і більше засобів дляінвестування; зменшення прибутку має зворотний ефект. Мінливість прибуткузбільшує нестабільність інвестицій.
Мінливість очікувань. Оскільки основнийкапітал має тривалий термін служби, прийняття інвестиційних рішень здійснюєтьсяна основі очікуваного чистого прибутку. Однак фірми схильні прогнозувати умовипідприємництва з урахуванням реалій сьогоднішнього дня. Тому правомірноприпустити, що які-небудь події або сполучення подій можуть призвестидо значних змін в умовах підприємництва в майбутньому, очікування піддаються радикальному перегляду. Якого ж роду подіїможуть похитнути підприємців? Істотно вплинути на оптимізм чи песимізмпідприємців здатні зміни внутрішньополітичної обстановки, посилення«холодної війни», розробки нових джерел енергії, зміна ростунаселення і зв’язаного з ним попиту на ринку, рішення суду по основних трудовихі антитрестовських питаннях, нові законодавчі ініціативи, страйки, змінидержавної економічної політики і багато інших подібних факторів.
У зв’язку з цим особливоїуваги заслуговує фондова біржа. Плановики фірми найчастіше розглядають фондовубіржу як показник чи барометр загальної впевненості суспільства в майбутнійстабільності підприємництва; підвищення курсу акцій на біржі додає впевненістьу майбутньому, і, навпаки, зниження курсу акцій знижує впевненість. Фондовабіржа, однак, надзвичайно піддана спекуляції, і спочатку незначні зміни курсівакцій можуть бути серйозно посилені біржовиками, що гріють руки на скупці іпродажу акцій. Більш того, різкі зміни курсів акцій, впливаючи на величинувиторгу, отриманої від їхнього продажу, впливають на рівень інвестицій, тобтона величину закупівель основного капіталу.
По цим і подібним допричин цілком справедливо констатувати залежність більшості коливань в обсязівиробництва і зайнятості зі змінами в інвестиціях.
6. Висновок
Кейнсіанскою теорієюзайнятості відкидається положення про те, що ставка відсотка зрівнюєзаощадження й інвестиції, оскільки вважається, що суб’єкти заощаджень іінвестори представляють зовсім різні групи, що приймають рішення прозаощадження й інвестиції по різних причинах, що, в основному для суб’єктівзаощаджень, не зв’язані зі ставкою відсотка. Крім того, через зміни у величинігрошей на руках у населення і позичках наданих банками й іншими фінансовимиустановами, пропозиція засобів може перевищити або бутименше поточних заощаджень, у зв’язку з тим, що заощадження й інвестиції нерівні.
Кейнсіанці ставлятьпід сумнів положення про еластичність цін і заробітної плати, виходячи з практичнихі теоретичних розумінь. Вони стверджують, що: наявність профспілок і монополій,законодавства про мінімальну ставку заробітної плати і маса інших подібнихфакторів, власне кажучи, усувають можливість істотного зниження цін ізаробітної плати і що зниження цін і заробітної плати зменшує загальний дохід,а виходить, і попит на працю.
Кейнсіанці вважають,що горизонтальна крива сукупної пропозиції проходить нижче кривої, щовідповідає обсягу виробництва продукції при повній зайнятості, і що крива сукупногопопиту нестабільна.
Основнимиінструментами кейнсіанської теорії зайнятості виступаютьграфіки споживання, заощаджень і інвестицій, що показують, які сумидомогосподарства мають намір споживати і зберігати, а підприємці – інвестуватив залежності від різних можливих рівнів доходу і виробництва, але привизначеному рівні цін.
Розташування кривихспоживання і заощаджень визначаються такими факторами, як: розмір багатствадомогосподарств; рівень цін; очікування майбутньогодоходу, цін і продукції; відповідний розмір споживчої заборгованості,оподатковування. Графіки споживання і заощаджень відносно стабільні.
Середня схильність доспоживання і заощадження характеризує частину, чи частку, будь-якого рівнязагального доходу, що чи споживається зберігається. Гранична схильність доспоживання і заощадження характеризує частину, чи частку, будь-якої зміни взагальному доході, що чи споживається зберігається.
Безпосереднімифакторами, що визначають інвестиції, є очікувана норма чистого прибутку іреальна ставка відсотка. Криву попиту на інвестиції в економіці в цілому можнапобудувати, звівши разом інвестиційні об’єкти і розташувавши їх по спаднійвідповідно до очікуваної чистої прибутковості від них і застосувавши правилопро те, що інвестиції будуть вигідними до крапки, при якій реальна ставкавідсотка дорівнює очікуваній нормі чистого прибутку. Крива попиту на інвестиціївідбиває зворотну залежність між ставкою відсотка і рівнем сукупних інвестицій.
Зсув кривої попиту наінвестиції можуть відбутися в результаті змін у витратах на придбання,експлуатацію й обслуговування основного капіталу; податках на підприємця;технології; наявному основному капіталі; чеканнях.
Тривалі термінислужби основного капіталу, нерегулярність кривих нововведень, мінлива природа прибуткуі мінливість чекань визначають нестабільність витрат на інвестиції.
6.1.Державне регулювання економіки
У вільномусуспільстві з ринковою економікою регулювання економіки державою можливо лишеза допомогою фінансової політики, але не примусовим, «плановим» розподіломресурсів. Ключовим поняттям фінансової політики є податки (T) і державнівитрати (G); величина різниці цих величин, D = G — T, називана бюджетнимдефіцитом, відіграє найважливішу роль в оцінці дій уряду.
У глобальній картині циркуляційного потоку податкиі державні витрати можна зобразити, увівши відтік завбільшки Т доларів іприплив величиною G доларів, як це показано на мал. 5.
Домогосподарства />/>
Податки, Т />
Держ.витрати, G />
Інвестиціи, I
Зберігання, S />
Підприємства
мал. 5
Таким чином,сумарний приплив складає (I + G) доларів, а відтік — (S+T) доларів. Умовимакроекономічної рівноваги складаються в рівності сумарногопопиту AD національному доходу Y.
AD = Y,
причому сумарний попит AD і національний дохід Y можна виразити як сумитрьох складових
AD = C + S + T, Y = C + I + G ( де З — споживчийпопит).
і, отже, умовирівноваги можуть бути переписані у вигляді
S + T = I + G.
Кардинальний змістостаннього співвідношення полягає в тому, що тепер у випадку, якщо величина нагромаджень домогосподарствS перевищить величину інвестицій фірм I, це одне, саме по собі не буде з неминучістю приводити до порушення економічноїрівноваги, спаду виробництва, зменшеннюнаціонального доходу і, як наслідок, ростубезробіття. У руках держави виявляється механізм, задопомогою якого воно здатно вирівняти виникаючий перекіс і відновити рівністьлівої і правої частин останнього співвідношення. Цього можна досягти абовідповідним зменшенням податків T, при постійній величині державних інвестиційG в економіку; величина сумарних потоків у лівій і правій частинахспіввідношення при цьому залишається на колишньому рівні. Або збільшитидержавні витрати G, залишивши на колишньому рівні величину податків T; величинасумарних потоків при цьому зростає. В обох випадках компенсація досягається зарахунок бюджетного дефіциту D = G — T. Очевидна також економічна недоцільністьпершого способу: домогосподарства збільшують свої нагромадження, а їм пропонуються податкові пільги.
Приведенийприклад демонструє основну ідею регулювання: вилучивши в домогосподарстввизначену суму доходу, можна впливати потім на циркуляційний потік, домагаючисьйого рівноваги. Очевидна також схема дій у випадку, коли фірми при постійнійвеличині нагромаджень домогосподарств S, за якимись причинами знизять величинуінвестицій I.
Сумарнийвідтік (S+T), одна частина якого йде в кишеню домогосподарств, а інша — укишеню держави, можна розглядати як сукупний потік заощаджень; позначимо йогобуквою О. Сумарний приплив (I+G), одна частина якого направляється фірмами, аінша державою, можна розглядати як сукупний потік інвестицій. Отже, збільшення(зменшення) сукупних заощаджень на 1 гривню, приводить дозниження (збільшенню) національного доходу на m гривеньунаслідок взаємодії спонтанних інтересів і намірів величезного числадомогосподарств і фірм із могутнім важелем, зосередженим в одних руках — рукахуряду.
Маючи в рукахдва таких важелі як податкова ставка і державні витрати (інвестиції), урядможе ними користатися, влаштовуючись зі станом економіки іполітичною кон’юнктурою. Збільшення податкового преса завжди невиграшно,особливо перед виборами. Збільшення державних витрат (інвестицій) — цебудівництво шкіл, лікарень, «зміцнення оборони країни» — як правило привабливаміра. Ціна цієї привабливості — бюджетний дефіцит, інфляція, падіння реальноїзаробітної плати і т.д.
6.2. Альтернативніконцепції державного регулювання економіки
Головнимідеологом активного втручання держави в економіку став найвідоміший англійськийекономіст Кейнс. Кейнсіанська політика ставила своєю метоюконтроль над загальним попитом і його регулювання таким чином, щоб вінвідповідав загальною пропозицією при досягненні повної і високої зайнятостінаселення. Модель Кейнса передбачала стимулювання сукупного попиту шляхом спонуканнядо інвестування приватного капіталу, а також через державне фінансуваннясуспільних робіт і деякий перерозподіл через бюджет національного доходу накористь незаможних. Основними інструментами регулювання в моделі Кейнса булидержавний бюджет, дефіцитне фінансування економіки, а також маніпулюваннядисконтною ставкою відсотка. Цільові пріоритети моделі Кейнса — зайнятість істабільність економічного росту, а інструменти — державний бюджет ікредитно-грошова політика. Кейнс і його послідовники виходять з того, що чисторинковий механізм не в змозі забезпечити стабільний економічний ріст і повнузайнятість, і саме тому потрібно втручання держави. Доктрина Кейнса знайшланайбільше повне застосування в США, показавши нам гарну результативність.
Супротивники жкейнсіанської школи були прихильники неокласичної теорії.Вони виходять з постулату про тенденцію капіталістичної економіки до рівноваги,стійкості і стабільності. Вони затверджують, що ринок і конкуренція, гнучкістьцін — кращі механізми встановлення економічної рівноваги. Вони підкреслювалиінфляційний характер кейнсіанських рецептів дефіцитногофінансування.
Прихильникинеоліберальних концепцій вважають, що треба відмовитися від кейнсіанськихрецептів антициклічного регулювання, що ведуть до різких коливань грошовоїмаси, і перейти на строге регулювання грошей у звертанні незалежно відкон’юнктури. Грошова маса повинна збільшуватися лише відповідно додовгострокового темпу росту національного доходу. Виступаючи протизростання доходів держави, вони вважають, що краще, що може зробити державу, цескоротити власні доходи і витрати і знизити податки.
7. Списоклітератури
1.
2.
3.
4.
5