–PAGE_BREAK–За роки радянської влади в нашій країні склалася і функціонувала певна система професійної підготовки кадрів. У цю систему входили: професійно-технічні училища, середні спеціальні учбові заклади, інститути і університети. У учбових закладах кожного рівня професійної освіти, як правило, реалізовувалася професійна освітня програма відповідного рівня і одного профілю підготовки. Так, будівельне ПТУ могло випускати тільки робочі по будівельній професії; педагогічне училище — тільки вчителів початкових класів і вихователів дитячих садів і т.п.
Позитивною стороною даної системи професійної освіти можна вважати фундаментальну практичну підготовку по вибраній професії (спеціальності), що включає учбову і виробничу практику в ПТУ; учбову, технологічну і переддипломну практику — в середніх і вищих професійних освітніх установах.
Починаючи з 1989 р. в країні організовується експериментальна підготовка робочих і техніків підвищеного рівня кваліфікації у вищих професійних училищах (ВПУ), які відрізняє широта профілю підготовки, формування знань і умінь за сучасними інформаційними технологіями, по комерційних дисциплінах і т.п. Цей експеримент привів до зміни класичної структури професійної освіти і виникнення різних типів освітніх установ: професійні ліцеї, професійні коледжі, університети, академії, центри безперервної підготовки кадрів, професійні школи і ін., які розширили профіль і рівень підготовки професійних кадрів, а також стали пропонувати інші освітні послуги, не властиві їм раніше.
У 1961/62 навчальному році в країні було 3416 установ середньої професійної освіти з контингентом учнів 2,4 млн. чоловік. Відповідно до вимог галузей народного господарства зросла підготовка кадрів по ряду спеціальностей, було відкрито більше 30 нових напрямів підготовки. До 1981 року система середньої спеціальної освіти здійснювала підготовку кадрів для всіх галузей народного господарства країни більш ніж по 500 спеціальностям. На початок 90-х років ХХ століття диверсифікація професійних освітніх установ привела до зміни їх структури.
Перехід Росії на ринкові відносини поставив перед системою професійної освіти нові цілі, рішення яких ми бачимо в глибоких перетвореннях системи професійної освіти. Ці перетворення доцільно представляти у вигляді двох взаємозв’язаних процесів: вдосконалення існуючої освітньої системи і формування нових концептуальних підходів і умов її розвитку на основі прогнозних оцінок і стратегічних напрямів, відповідно до структурних зрушень в економіці і соціальної політики держави. Нова система професійної освіти припускає розвиток і становлення особи людини як професіонала протягом всього життя і тому винна:
· надати окремій особі свободу у виборі освітніх траєкторій відповідно до своїх здібностей, запитів і можливостей;
· враховувати потреби замовників професійних кадрів в підготовці мобільних, орієнтованих на ринкові відносини фахівців;
· сприяти розвитку демократичних свобод в діяльності професійних освітніх установ, що вибудовують свої оригінальні освітні програми.
Це послужило поштовхом в розвитку професійної освіти і, як показало дослідження, найбільш перспективним напрямом його розвитку буде широка диверсифікація, яка забезпечить розвиток освітньої системи Росії і сприятиме:
· надати окремій особі свободу у виборі освітніх траєкторій відповідно до своїх здібностей, запитів і можливостей;
· враховувати потреби замовників професійних кадрів в підготовці мобільних, орієнтованих на ринкові відносини фахівців;
· сприяти розвитку демократичних свобод в діяльності професійних освітніх установ, що вибудовують свої оригінальні освітні програми.
У країні стали складатися нові соціально-економічні відносини, які вплинули на формування змісту професійної освіти. Воно стало розвиватися шляхом кількісних — поява нових професій (спеціальностей) і спеціальностей (спеціалізацій) і якісних змін — гуманітаризації зміст навчання. Ці процеси лягли в основу розвитку змістовного компоненту диверсифікованої педагогічної системи середньої професійної освіти.
В даний час в Росії функціонує 2812 середніх професійних учбових заклади, з них 142 недержавних, які забезпечують підготовку фахівців середньої ланки більш ніж по 280 спеціальностям. Чисельність студентів, що навчаються в середніх професійних учбових закладах складає 2147 тисяч чоловік. 20 березня 2001 року в Москві відбудеться З’їзд директорів середніх професійних учбових закладів, який намітить шляхи подальшого вдосконалення і розвитку середньої професійної освіти.
Вище перелічене доводить, що елементи педагогічної системи середньої професійної освіти диверсифікувалися, що дає підставу говорити про диверсифікацію самої педагогічної системи.
Таким чином, на наш погляд, система середньої професійної освіти включає дві складові: професійна освіта і додаткова освіта. Останнє реалізується при підвищенні кваліфікації і перепідготовці працівників, що вивільняються, незайнятого населення і покликана сприяти забезпеченню ефективної, вільно вибраної зайнятості громадян, задоволенню потреб в навчанні і підвищенні зростання професійної майстерності, посиленню конкурентоспроможності кадрів в умовах ринкової економіки, їх професійної мобільності і соціальної захищеності. Основними початковими положеннями такої інтеграційної системи безперервної професійної освіти можуть бути наступні:
1. Системний підхід до організації професійного навчання на основі перебудови змісту і оптимізації методів навчання, шляхом інтеграції підсистем професійної освіти в органічно цілісну, таку, що оптимально діє і динамічно розвивається систему. Під органічно цілісною системою розуміється організаційна і впорядкована система з розвиненими внутрішніми і цілеспрямовано встановлюваними зовнішніми зв’язками, новими інтегральними якостями, яких не було у взаємозв’язаних підсистемах. Під динамічним розвитком такої системи розуміється педагогічно організований цілеспрямований рух системи від сумативного рівня, коли професійні освітні установи є послідовні, слабо зв’язані ступені безперервної освіти, до органічно цілісного стану, що характеризується інтеграційними взаємозв’язками їх головних компонентів і основних параметрів освітнього процесу.
2. Цілісність професійної підготовки шляхом постійного зміцнення взаємозв’язків її основних компонентів на основі принципу інтеграції і його взаємодії з іншими принципами навчання: політехнізму, спадкоємності, єдності навчання і виховання, мотивації учення і праці, проблемної. Органічна цілісність системи професійної підготовки може бути досягнута в тому випадку, якщо всі її компоненти будуть орієнтовані на кінцеву мету — підвищення якості підготовки кваліфікованих фахівців.
3. Пріоритет особи у виборі і побудові своєї освітньої траєкторії відповідно до своїх можливостей і здібностей, потреб ринку праці, як на державному рівні, так і на рівні регіону або муніципалітету.
4. Пріоритет спеціальності в організації освітніх структур системи шляхом єдиної цільової спрямованості на кінцеві результати при плануванні і управлінні професійною підготовкою. Досвід і проведені дослідження показують, що реалізація цього положення можлива лише в тому випадку, якщо в процесі проектування і здійснення навчання мети і завдання поетапного ускладнення теоретичних і практичних основ навчання будуть наближені до профілю майбутнього фахівця і закладені в програми етапів освітнього процесу професійних учбових закладів.
5. Перебудова компонентів інтегрованих підсистем (цілей і завдань, змісту, засобів і методів навчання; діяльності педагогів, що вчаться і студентів) на основі програмно-цільового підходу з урахуванням майбутньої професійної діяльності випускника.
Центральною ідеєю системи інтеграції середньо професійної підготовки навчаємих в професійних освітніх установах є категорія цілісного розвитку людини як суб’єкта діяльності і спілкування на всьому протязі його професійної підготовки і продуктивності праці.
6. Орієнтація на безперервний цілісний розвиток навчаємих як активних суб’єктів освіти і соціальної дії.
Принципами побудови системи середньої професійної освіти, які витікають із загальних принципів державної політики в області освіти, передбачених Законом РФ «О освіті», можуть бути: демократизм, гуманізм, диференційована, різноманіття, гнучкість, єдність, варіативність, диверсифікація та інші.
Розробка інтеграційної системи професійного навчання на основі сформульованих положень і принципів складається з наступних етапів:
· шляхом теоретичних досліджень, вивчення стану науки, техніки, виробництва, потребі особи формується соціальне замовлення на кваліфікованого фахівця;
· відповідно до соціального замовлення визначаються вимоги до головних якостей і видів діяльності працівників; сукупність конкретних ділових якостей, можливий круг посад, що заміщаються, конкретні види компетентної діяльності відбиваються у вимогах до фахівців даного профілю (кваліфікаційних характеристиках);
· проводиться відбір змісту навчання, що забезпечує формування конкретних якостей і видів діяльності відповідно до кваліфікаційних характеристик;
· відібраний зміст навчання розподіляється за інтегральними програмами відповідно до специфіки підготовки конкретного фахівця;
· матеріал, зібраний в інтегральних програмах, розподіляється в універсальному наборі учбових предметів для професійних учбових закладів;
· визначаються, які дисципліни з універсального набору учбових предметів різного рівня освіти включаються в учбові плани професійних освітніх установ, встановлюється рівень складності їх вивчення в кожній ланці системи освіти;
· на основі програмно-цільового підходу проводиться перебудова всіх основних компонентів учбово-виховного процесу в професійних освітніх установах при орієнтації на кінцеві результати підготовки фахівців.
· Аналіз підготовки до професійної діяльності в різних варіантах показує, що для виконання професійних функцій рівень освіти у ряді випадків не є обов’язковим, оскільки техніка за освітою часто використовується як на посадах кваліфікованих робочих, так і на посадах інженерів. Проте навчання подразумевает не тільки придбання функціональних знань, але і загальний розвиток, розширення кругозору, тобто отримання певного круга знань і умінь, що виходять за межі знання конкретних професійних функцій.
1.2 Середня професійна освіта на сучасному етапі
На початку 1997 р. російський уряд прийняло рішення про необхідність реформування системи освіти. Це робилося в загальному контексті перегляду принципів функціонування і розвитку соціальної сфери в нових умовах.
Відносна макроекономічна стабілізація, що намітилася в цей час, і очікування початку економічного зростання вимагали зміни принципів організації діяльності соціальної сфери, її більшої ув’язки з ринковим оточенням, що формувалося.
Сьогодні середня професійна освіта направлена на підготовку фахівців-практиків.
Реалізується воно за двома основними освітніми програмами — базового рівня і підвищеного рівня.
Підвищений рівень середньої професійної освіти забезпечує поглиблення або розширення підготовки в порівнянні з базовим рівнем (при цьому термін навчання збільшується на 1 рік).
Що навчаються в середньому спеціальному учбовому закладі — студенти (курсанти), слухачі і інші категорії тих, що навчаються. Зміст освітніх програм середньої професійної освіти регламентується Державним освітнім стандартом середньої професійної освіти (ГОС СПО), який складається з 2 частин: федерального компоненту, що визначає загальнодержавні вимоги до мінімуму змісту і рівня підготовки випускників, і національно-регіонального компоненту. У зв’язку із закінченням терміну дії в 2001 році почата розробка нового покоління стандарту.
Середня професійна освіта реалізується в різних формах: очна, очно-заочна (вечірня), заочна, екстернат на базі основної загальної освіти (9 класів загальноосвітньої школи) або середньої (повного) загальної освіти (11 класів загальноосвітньої школи). Надходження до установ середньої професійної освіти здійснюється на конкурсній основі за наслідками вступних випробувань. Щорічно студентами середніх спеціальних учбових закладів стають близько 11 % випускників основних загальноосвітніх шкіл і близько 23 % випускників середніх (повних) шкіл.
Термін навчання за програмою середнього професійного утворення базового рівня по очній формі на базі середньої (повного) загальної освіти складає 2-3 року залежно від профілю підготовки.
Термін навчання по очний-заочній і заочній формах збільшується на 1 рік в порівнянні з терміном навчання по очній формі. При реалізації середньої професійної освіти на базі основної загальної освіти термін навчання збільшується на 1 рік в порівнянні з терміном навчання на базі середньої (повного) загальної освіти.
Існують два основні види середніх спеціальних учбових закладів: технікум (училище) і коледж.
Технікум (училище) реалізує основні професійні освітні програми середнього професійного утворення базового рівня; коледж — основні професійні освітні програми середнього професійного утворення базового і підвищеного рівня. Реалізація освітніх програм середньої професійної освіти може також здійснюватися у вищих учбових закладах.
Діяльність учбових закладів цієї ланки регламентується, прийняте 03.03.2001 р.
Середня професійна освіта проводиться більш ніж по 300 спеціальностям. За останні три роки введено більше 20 нових спеціальностей, в основному, в областях соціальної сфери, сервісу, нових інформаційних технологій.
Особи, що мають середнє професійне утворення відповідного профілю, можуть здобувати вищу професійну освіту за скороченими прискореними програмами. При цьому скорочення терміну навчання у вузі складає, як правило, 1 рік за наявності середнього професійного утворення базового рівня, 1-2 року — за наявності середнього професійного утворення підвищеного рівня.
Система середньої професійної освіти включає 2,6 тис. державних і муніципальних середніх спеціальних учбових закладів і підрозділів вузів, що реалізовують освітні програми середньої професійної освіти. Середні спеціальні учбові заклади знаходяться у веденні більш ніж 25 федеральних міністерств і відомств, а також суб’єкти Російської Федерації.
Прийом і чисельність студентів середніх спеціальних учбових закладів, випуск фахівців з середньою професійною освітою, тисяч чоловік.
Сьогодні в системі навчається близько 2,3 млн. молодих людей і дівчат.
Вивчення історії трансформації коледжів дозволяють провести диверсифікацію типів професійних освітніх установ середньої професійної освіти за ознакою рівнів і кількості реалізації професійних освітніх програм:
· однорівневі професійні освітні установи — традиційні ПТУ і технікуми, що реалізовують освітні програми початкової і середньої професійної освіти і що відносяться по своїй приналежності до цього рівня;
· дворівневі професійні освітні установи — професійні ліцеї і коледжі, що здійснюють разом з традиційною підготовкою професійних кадрів за деякими освітніми програмами підвищений рівень підготовки і що залишаються в рамках рівня відповідно початкової або середньої професійної освіти;
· багаторівневі професійні освітні установи, що реалізовують широкий спектр професійних різнорівневих освітніх програм. Такі учбові заклади відносяться до нового типу і не будуть віднесені до конкретного рівня професійної освіти, а будуть установами безперервної професійної освіти.
Все вищесказане дозволяє стверджувати, що диверсифікація середньої професійної освіти створює необхідні умови для побудови ієрархічної і ранжируваної моделі багаторівневої, багатоступінчатої і багатопрофільної безперервної професійної освіти, адаптованої до рівнів освіти і кваліфікації, можливостей і потреб особи, особливостей професійних освітніх установ і специфіки регіону, що дозволяє осіб самостійно вибирати різні вектора спрямованості навчання і перепідготовки по всьому професійному полю, а професійній освітній установі в сучасних економічних умовах сформувати свою реальну освітню систему.
продолжение
–PAGE_BREAK–При цьому диверсифікація професійної освіти є ефективною, якщо будуть дотримані основні критерії її функціонування і розвитку:
· проектування, тобто можливість побудувати приватні освітні системи, що відповідають цілям і завданням особи, економіки, суспільства і системи освіти в даний час і на перспективу;
· результативність, що підтверджується наявністю широкого спектру освітніх програм і типів учбових закладів, які реалізують поставлені цілі;
· економічність, що забезпечується встановленням реальних термінів підготовки професійних кадрів, відсутністю «безвідходних технологій» навчання;
· коректування, що припускає наявність багатоступінчатості навчання, що дозволить на основі оперативного зворотного зв’язку допомогти особі у виборі індивідуальної освітньої траєкторії;
· керованість, що забезпечується за рахунок поставлених цілей навчання відповідно до особливостей, традицій і можливостей регіону.
З ухваленням в 1992 році закону РФ «О освіті» закладається правова основа руху до різноманіття системи освіти, забезпеченню дійсної можливості вибору для дитини як реального споживача освітніх послуг. Це у свою чергу означало, що кожен новаторський загальноосвітній учбовий заклад повинен був визначити свій власний шлях розвитку, тобто почалася масова реорганізація традиційної школи в ліцеї, гімназії, коледжі, комплекси і т.д.
До нового вигляду організації учбового процесу і нових типів середніх професійних установ можна віднести:
а) відкриття гімназій, ліцеїв;
б) відкриття професійних ліцеїв, вищих професійних училищ, коледжів;
в) створення центрів безперервного навчання.
Саме формою організації навчання відрізняється педагогічний процес в учбових закладах нового типу. Разом з відомими формами навчання в середній загальноосвітній школі (урок, учбові екскурсії, факультативні заняття), в ліцеї, гімназії, коледжі, ВПУ використовуються вузівські форми навчання (лекції, семінарські і практичні заняття, лабораторні роботи і практикуми, тематичні екскурсії); у професійних ліцеях, коледжах і ВПУ ще додається виробнича практика, курсове і дипломне проектування.
А.М.Новиков позначив основні напрями реформування російської середньої професійної освіти як цілісної системи, маючи на увазі чотирьох основних суб’єктів, на які направлені цілі професійної освіти: особу, суспільство, виробництво і саму сферу освіти.
Це гуманізація, демократизація освіти, його випереджаючий характер і орієнтація на безперервну професійну освіту як довічну освіту людини.
І нарешті, специфічний розвиток базової професійної освіти повинен йти з урахуванням традицій і нових тенденцій у сфері праці і бачення робочої кваліфікації і моделі фахівця в Росії і за кордоном.
Звідси, ми виділяємо два основні напрями його розвитку:
1. збереження традиційних функцій і структури середньої професійної освіти;
2. перспективний розвиток середньої професійної освіти, пов’язаний з впровадженням нового.
Кажучи про збереження традиційних функцій, ми подразумеваем функції:
· соціального захисту (здобування безкоштовної професійної освіти дітьми малозабезпечених верств населення) (реалізація принципу рівних можливостей);
· забезпечення виробництва кваліфікованими працівниками і фахівцями з традиційними напрямами діяльності.
Перспективний же розвиток системи середньої професійної освіти зв’язується із змінами в освіті і визначається, в першу чергу, розвитком (оновленням) її структури.
1.3 Напрями і перспективи розвитку системи середньої професійної освіти
На сучасному етапі збільшується потреба у фахівцях середньої ланки для розвитку економіки, підвищення технологічної культури виробництва, забезпечення адміністративно-технічної підтримки процесів управління, розвитку ринкової інфраструктури, технічного, інформаційного і соціального сервісу.
Формуванню ринкових відносин в економіці Росії супроводять два основні процеси: децентралізація і централізації освіти. Віддзеркаленням цих процесів є стандартизація і регіоналізація утворення, які відносяться до визначальних сучасних тенденцій професійної освіти.
Середня професійна школа забезпечує отримання достатньо доступної і масової професійної освіти, направленої на підготовку фахівців середньої ланки, підвищення освітнього і культурного рівня особи. У середніх спеціальних учбових закладах навчаються особи в основному з среднеобеспеченных верств населення. Це обумовлює необхідність збереження провідної ролі держави у фінансуванні середньої професійної освіти.
Підготовка фахівців з середньою професійною освітою направлена на забезпечення потреб як федерального, так і регіонального ринку праці. Профільна структура середньої професійної освіти, орієнтованої на федеральний рівень, повинна включати в основному підготовку кадрів за цільовими федеральними програмами для наукоємних і високотехнологічних виробництв, для забезпечення федеральних систем інфраструктури, систем контролю якості продукції, підготовку кадрів в області мистецтва.
З урахуванням характеру і профілю освітніх програм, що реалізовуються, і потреб ринків праці різних рівнів частина середніх спеціальних учбових закладів повинна знаходитися у федеральній власності (і відповідно — на федеральному фінансуванні), а частина у власності регіонів. З метою впорядкування розподілу бюджетного фінансування доцільне скорочення кількості федеральних міністерств і відомств, що мають в своєму веденні середні спеціальні учбові заклади. Разом з бюджетним фінансуванням необхідно передбачити розвиток багатоканального фінансування, зокрема у формі засновництва освітніх установ СПО.
Необхідно здійснити багатоваріантну інтеграцію середніх професійних учбових закладів з освітніми установами інших типів. Перспективним напрямом стане інтеграція середніх спеціальних учбових закладів з установами початкової професійної освіти і створення на цій базі багаторівневих освітніх установ, що здійснюють підготовку фахівців середньої ланки, кваліфіковані робочі, перепідготовку кадрів по широкому спектру спеціальностей і професій.
Подальший розвиток отримає інтеграція середніх спеціальних учбових закладів з вищою школою, їх включення до складу університетських комплексів (у різних формах, зокрема із збереженням статусу юридичної особи). Вже зараз знаходить своє продовження практика створення філій вузів на базі середніх спеціальних учбових закладів, що дозволить зробити вищу освіту доступнішою в територіальному аспекті.
Відповідно до особливостей сучасного етапу і перспектив розвитку економіки і соціальної сфери відбувається збільшення потреби у фахівцях середньої ланки для розвитку наукоємних і високотехнологічних виробництв, забезпечення адміністративно-технічної підтримки процесів управління, розвитку ринкової інфраструктури, технічного, інформаційного і соціального сервісу. Середня професійна школа забезпечує здобування доступної і масової професійної освіти, покликаної стати в перспективі обов’язковим мінімумом професійної освіти молоді.
Вдосконалення структури мережі середньої професійної освіти здійснюватиметься по наступних напрямах:
Основним напрямом буде розвиток середніх спеціальних учбових закладів як самостійних освітніх установ. При цьому передбачається оптимізація мережі і укрупнення учбових закладів за рахунок горизонтальної інтеграції, створення багатопрофільних коледжів (80 % від загальної чисельності учбових закладів). Перспективним напрямом стане інтеграція середніх спеціальних учбових закладів з установами початкової професійної освіти і створення на цій базі багаторівневих освітніх установ, що здійснюють підготовку фахівців середньої ланки, кваліфікованих робочих кадрів, перепідготовку кадрів по широкому спектру спеціальностей і професій (25 % від загальної чисельності учбових закладів). Цей напрям може поєднуватися з формуванням багатопрофільних коледжів.
Подальший розвиток отримає інтеграція середніх спеціальних учбових закладів з вищою школою, включення коледжів до складу університетських комплексів. Знайде своє продовження практика створення філій вузів на базі коледжів, що дозволить зробити вищу освіту доступнішою в територіальному аспекті.
З урахуванням характеру і профілю освітніх програм, що реалізовуються, і потреб федерального і регіонального ринку праці 60-55 % середніх спеціальних учбових закладів повинно знаходитися у федеральній власності (і відповідно — на федеральному фінансуванні), 40-55 % — у власності регіонів.
Таким чином, ми розглядаємо розвиток середньої професійної освіти в трьох напрямах:
1. глобальні тенденції розвитку освіти;
2. основні напрями реформування російської професійної освіти;
3. тенденції розвитку, специфічні для початкової або середньої професійної освіти.
1. Серед глобальних тенденцій розвитку освіти можна виділити наступні:
1. інтернаціоналізація і інтеграція освіти як основні тенденції формування єдиного світового освітнього простору (МОН);
2. інформатизація і екологізація утворення, супроводжуючі перехід країн до постіндустріального суспільства;
3. культурологізація утворення як тенденція, пов’язана з перспективним розвитком суспільства, яке направлене на подолання загальний планетарної кризи і зв’язується з концепцією стійкого гуманістичного розвитку.
Для успіху соціально-економічного реформування Росії, як ніколи раніше, необхідні зусилля по активному включенню країни в міжнародні зв’язки у сфері освіти, в процес формування єдиного світового освітнього простору. Фундаментальною прагматичною основою входження Росії в МОН є багатющий арсенал вітчизняної педагогічної теорії, багатовікові тенденції розвитку гуманістичної моделі виховання.
Активному зближенню освітніх систем сприяють сучасні тенденції реформістів в освіті. Одна з глобальних тенденцій — рух у бік вдосконалення масового, а не елітарної освіти. Мова йде про перехід від освіти еліти до високоякісної, елітарної освіти для всіх. Саме якісна масова освіта може стати фундаментом нового світогляду, адекватного реаліям стрімко змінного і все більш взаємозалежного миру.
Інша тенденція — істотне посилення в світовому утворенні гуманітарної складової. Всебічну гуманітаризацію можна визначити як стратегічну лінію розвитку світової освіти і посилення його інтеграції.
У безпосередньому зв’язку з гуманізацією освіти знаходиться тенденція демократизації, що з’являється в практичних кроках по створенню рівних інтересів для всіх і здобуванні якісної освіти, в його диференціації, що росте, і індивідуалізації як одному із способів задоволення різноманітних інтересів і схильностей.
Іншим феноменом постіндустріального суспільства є прагнення до визнання пріоритету інтересів особи.
На цьому фоні посилюється увага до процесів соціального характеру, пов’язаних з діяльністю людини і його життєзабезпеченням. Це відбувається в умовах погіршення світової екологічної ситуації, що характеризується вступом до дії чинників глобальних масштабів, що зачіпають життєві інтереси всіх народів і що вимагають їх подолання зусиллями всього людства.
Звідси найважливішою складовою частиною функціональної письменності в глобальному масштабі стає екологічна письменність, направлена на виживання людини в сучасних умовах. Природно, її зміст пов’язаний із станом розвитку конкретної країни.
Екологічна культура розглядається Б.Т. Лихачевым як головний системостворюючий чинник, сприяючий освіті в людині справжньої інтелігентності і цивілізованості.
В той же час, на думку А.М. Буровського, ніякі проекти екологічної освіти не можуть змінити культуру сучасного суспільства. Він вважає, що на це направлене, так зване, ноосферна освіта, мета якої — сформувати таке розуміння миру і людини, в якій людина і мир існують нероздільно.
Звідси, з поняттям «ноосфери» зв’язується наступна тенденція, націлена на перспективний розвиток суспільства — культурологізація утворення.
2. Перехід до постіндустріального суспільства супроводжується розповсюдженням в останні два десятиліття ринкової економіки — економіки, орієнтованої на споживача.
Формуванню ринкових відносин в економіці Росії супроводять два основні процеси: децентралізація і централізації освіти. Віддзеркаленням цих процесів є стандартизація і регіоналізація утворення, які відносяться до визначальних сучасних тенденцій професійної освіти.
А.М.Новиков позначив основні напрями реформування російської професійної освіти як цілісної системи, маючи на увазі чотирьох основних суб’єктів, на які направлені цілі професійної освіти: особу, суспільство, виробництво і саму сферу освіти. Це гуманізація, демократизація освіти, його випереджаючий характер і орієнтація на безперервну професійну освіту як довічну освіту людини.
3. І нарешті, специфічний розвиток базової професійної освіти повинен йти з урахуванням традицій і нових тенденцій у сфері праці і бачення робочої кваліфікації і моделі фахівця в Росії і за кордоном.
Звідси, ми виділяємо два основні напрями його розвитку:
3. збереження традиційних функцій і структур середньої професійної освіти;
4. перспективний розвиток і середньої професійної освіти, пов’язане з впровадженням нового.
Кажучи про збереження традиційних функцій, ми подразумеваем функції:
· соціального захисту (здобування безкоштовної середньої професійної освіти дітьми малозабезпечених верств населення) (реалізація принципу рівних можливостей);
· забезпечення виробництва кваліфікованими працівниками і фахівцями з традиційними напрямами діяльності.
Перспективний же розвиток системи середньої професійної освіти зв’язується із змінами в освіті і визначається, в першу чергу, розвитком (оновленням) її структури.
Так, Міжнародна комісія ЮНЕСКО бачила вирішення цієї проблеми в новому типі освітньої установи, провідному роботу по оновленню освіти з метою його постійного реформування, — в центрах по інноваціях.
Звідси, розвиток середньої професійної освіти зв’язується з виникненням і розвитком нових типів освітніх установ — багаторівневих багатоступінчатих багатопрофільних: професійних ліцеїв і коледжів як інноваційних освітніх установ, що реалізовують значною мірою основні напрями реформування професійної освіти.
По-друге, перспективи розвитку середньої професійної освіти визначаються реалізацією в освітніх установах нових вимог, що пред’являються до кваліфікованого працівника і фахівця в соціально-економічних умовах, що змінюються.
Сучасного працівника повинні відрізняти: компетентність; самостійність; відповідальність і мобільність; системне і аналітичне мислення; інформаційна, правова і екологічна культура; підприємницька і творча активність; готовність до постійного оновлення знань.
Таким чином, велике значення крім професійної компетенції надається розвитку надпрофесійних якостей особи випускника середньої професійної освітньої установи.
Орієнтація на особу що навчається визначає наступні організаційно-педагогічні умови розвитку середньої професійної освіти:
· Моніторинг і прогнозування змін в професійно-кваліфікаційній структурі регіону, в змісті освіти, затребуваності професій/спеціальностей.
· Досвідчена підготовка по нових професіях/спеціальностях.
· Реалізація особової орієнтації в освіті, створення умов для самовизначення, саморозвитку особи повчального
· Виховання як засіб формування соціально-стійкої особи учащегося/студента.
· Створення в освітній установі системи, що забезпечує високу якість освіти.
· Розвиток психолого-педагогічного супроводу студентів і їх соціальної підтримки.
продолжение
–PAGE_BREAK–