Реферат на тему:
«Й. ШУМПЕТЕР – ЗАСНОВНИКЕВОЛЮЦІЙНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ»
Йозеф Шумпетер – один з найбільш видатнихі оригінальних учених-економістів першої половини XXст.,творчість якого справила істотний вплив на основні напрями сучасної економічноїнауки. Разом з тим він приділив значну увагу проблемам динамічного розвитку економіки,що дало можливість започаткувати дослідження економічної динаміки на противагу статичномуаналізу, характерному для неокласичної школи. Інновації, нововведення і підприємництвов системі його поглядів набувають зовсім нового звучання як фактори економічногозростання. Поширення нововведень та економічне новаторство, тобто підприємництво,визначають економічну динаміку. Усе це дало йому змогу створити міцні підвалиницілісної економічної теорії господарського розвитку, тобто еволюційну економічнутеорію. У своїй праці «Теорія економічного розвитку» Й. Шумпетер писав:”… Всередині економічної системи є джерело енергії, що викликає порушеннярівноваги. Якщо це так, то має існувати економічна теорія господарського розвитку,яка спирається не тільки на зовнішні фактори, що спричиняють рух економічної системивід одного стану рівноваги до іншого. Якраз таку теорію я спробував розробити”.
Інноваційно-еволюційна, чи просто еволюційна,економічна теорія, створена Й. Шумпетером, стає дедалі більш поширеною і визначальноюв сучасному світі. У його головних працях «Теорія економічного розвитку»(1912 р.), «Економічні цикли» (1939 р.), «Капіталізм, соціалізм ідемократія» (1942 р.) та ін. викладено основоположні теоретичні ідеї та методологічніпідходи, які визначили формування нової, еволюційної парадигми економічної теорії.
Складність виявлення і визнання цієї теоріїпов’язана з тим, що Й. Шумпетер почав свої дослідження в умовах панування неокласичноїтеорії, або, як її називають, ортодоксії, що базувалася на маржиналізмі та загальнійтеорії економічної рівноваги. Він високо оцінював заслуги Л. Вальраса – творця цієїтеорії і став продовжувачем його традицій, намагався розвинути його вчення, подолатизакритість, статичність і надати йому такі риси, як відкритість і динамічність,підвищити відповідність економічної теорії реаліям життя. Шумпетер був активнимконсервативним захисником неокласичної теорії, її маржиналістського ядра. Це можнапояснити тим, що теорія економічної рівноваги завоювала широкі й міцні позиції,об’єднала навколо себе відомих учених-економістів. Це дало підставу представникамнеокласичної школи, і особливо її основної течії – мейнстріму, зображати справутак, нібито він створив лише додаток до неокласичної теорії і є промейнстрімівськимекономістом.
Як зазначають учені, «мейнстрім»,ретельно вибравши все, що належить до економічної еволюції та еволюції економічноїтеорії, «перетворив весь комплекс його (Й. Шумпетера. — А.Ч.) ідей на карикатуруі пародію на них». Не менш запопадливо попрацювали над творами цього авторапредставники ортодоксії, тобто неокласичної теорії. Вони зробили все, щоб «спрощений,начебто шумпетерівський, підхід відповідав її власним положенням про прогрес аналітичноїекономіки… Його праці розглядаються головним чином як корисне доповнення до неокласики…».Коротше кажучи, ортодокси хотіли довести, що ідеї та розробки Шумпетера йшли в русліосновної течії економічної теорії того часу. Хоча насправді праці Шумпетера щодорозробки теорії економічної еволюції були не лише серйозним викликом теорії і гносеологіїнеокласики, вони означали створення якісно нової економічної теорії, буквально протилежноїортодоксії. «До еволюційної економічної теорії будемо відносити, — пише В.Маєвський, — такі економічні дослідження, де істотну роль відіграють загальносистемніпринципи різноманітності, які змінюються, неоднорідність агентів, нерівновага, невизначеністьрозвитку, нестійкість тощо; до ортодоксії-дослідження, в яких акцент робиться напрямо протилежних принципах застиглої різноманітності, однорідності агентів, рівноваги,детермінізму, стійкості тощо».
З часом і сам Шумпетер зрозумів і оцінивсвій внесок в економічну еволюцію та економічну динаміку, розглядаючи його вже неяк додаток до теорії мейнстріму чи неокласики, а як такий, що має революційне значення.Він заперечив постулат мейнстріму «рівновага завжди» і на основі глибокогодослідження зв’язку економічного розвитку і економічної теорії розкрив поступ економічноїнауки, який проходить об’єктивно зумовлені етапи: ендогенні зміни, нововведеннядолають опір, порушуючи безперервність, і через «творче руйнування» вихідна новий щабель розвитку.
Завдяки своїй методології Шумпетер у праціз економічної еволюції ґрунтовно розкриває процес нагромадження знань і передбачаєу майбутньому виникнення і розвиток економіки знань. Його метод економічної еволюції,в тому числі теорія інновацій, будучи застосованою до такої галузі, як наука, дозволяєрозкрити внутрішній механізм і етапи її розвитку. Шумпетер виходить з того, що наукастала галуззю народного господарства із своїм обладнанням, спеціальними технологіями,методами та аналітичним апаратом, а її продукт, по суті, нічим не відрізняєтьсявід виробничого продукту. Тому трансформації у матеріальному виробництві відбуваютьсяв інтелектуальній сфері, а процес розвитку науки — у відповідності з теорією інновацій,розробленою Шумпетером насамперед для матеріального виробництва. Це дало йому підставудійти висновку, що аналітичний прогрес в економічній науці нерозривно пов’язанийз технологічним прогресом, як матеріальне виробництво — з інтелектуальним розвитком.
Розробка Шумпетером економічної історіографіїзбагатила його теорію економічної еволюції. Він показав, що економічній історіївластиві і безперервність, і зміни. Учений виходив з імовірності прогресу, а нейого неминучості, стверджуючи, що, хоча цей розвиток має безперервний характер,проте він відбувається не по «прямій лінії», а зигзагами. Проте це незаважало йому бачити загальну безперервність розвитку економічної науки зокремаі науки в цілому. Отже, Шумпетер поєднав розвиток економічної теорії з історичниманалізом, що дало можливість на великому історичному матеріалі обґрунтувати економічнутеорію еволюційного розвитку, яка стала набагато повніше відповідати процесам реальногосвіту і значно збагатила інтелектуальний потенціал людства.
Еволюційна економічна теорія з великою повнотоюреалізує об’єктивний, природно-історичний підхід до розвитку економіки і суспільства.Й. Шумпетер у своїх дослідженнях спирався на досвід класичної школи. Він вважав,що найбільшим досягненням К. Маркса є бачення економічного процесу як “історичногочасу, що виробляє в кожний даний момент той стан, який сам визначає наступний стан”.Але він не просто сприйняв цей принципово важливий методологічний підхід, але йконкретизував його, збагатив, розкривши внутрішній механізм і логіку змін. Він показав,що внутрішні, ендогенні фактори визначають зміни, а підприємець, впроваджуючи нововведенняу період спокою і рівноваги, викликає порушення рівноваги, а значить, безперервностірозвитку. Такі нововведення він називає інноваціями, а рух економіки подає у виглядікругообороту. Процес кругообороту відбувається на основі економічної діяльностілюдей, для якої є характерними дві сторони. З одного боку, це традиції, звичаї,рутина, які є головними рисами, що визначають розвиток виробництва у кругообороті.Разом з тим інерція і закритість гальмують цей рух. Як стверджував Шумпетер, «усідії і реакції виконуються у межах знайомої практики, яка виникла на основі довготривалогодосвіду і частого повторення».
Очевидно, економічний розвиток, на думкуШумпетера, виступав як складний процес взаємодії позитивних і негативних факторів,ринкових і неринкових сил. Вихід за межі відомого, створення нових зразків технікита їх впровадження зумовлюють необоротний рух уперед. Адже під їх впливом відбувається«творче руйнування» застарілих способів виробництва, тобто заперечуєтьсявсе старе і неефективне. Ось чому діяльність підприємців він вважав революційноюза своєю суттю, бо вона стимулює творче руйнування, забезпечує рух уперед. Це означає,що інновація саме завдяки своїй новизні може здійснити якісні вдосконалення, перериваючибезперервність.
Інакше кажучи, економічний розвиток Й. Шумпетеруявляв як складний і багатогранний процес, в якому спрямуванню до нововведень протистоятьрізного роду обмеження, в тому числі традиційне мислення, усталена і звична поведінка,прихильність людини до вже освоєного і зрозумілого, тобто традиційні стереотипи.Шумпетер образно пояснював: «Усі знання і звички, отримані колись, твердо укорінюютьсяв нас, як залізничний насип у землю».
Шумпетер показав, що традиції корисні і лишез часом втрачають цю якість, а сили інерції, що чинять опір змінам, водночас сприяютьзбереженню економічного ладу. Нововведення пов’язані з ризиком, бо вони підриваютьстаре, звичне, і утверджують нове. Тому підприємець — це новатор, який долає інерцію,здійснює зміни, які відкривають нові можливості (ресурсної бази, засобів виробництва,джерел фінансування банківської системи). Інакше кажучи, змінюючи та вдосконалюючикомбінацію факторів виробництва, підприємці спрямовують їх до нової комбінації,яка має забезпечити зростання прибутку. Цілком зрозуміло, що нововведення порушуютьбезперервність задля руху вперед. Причому «творче руйнування» забезпечуєполіпшений кругооборот, підриває існуючий порядок, тобто старі методи виробництва,знецінює устаткування, яке морально застаріло. Шумпетер вважав діяльність підприємцяреволюційною, бо саме з нею пов’язані нововведення і «творче руйнування»,бо саме вона забезпечує оновлення техніки і технології виробництва, зміни їх комбінаціїі прогрес економіки. Шумпетер бачив, що інновація пов’язана саме з глибокими якіснимизрушеннями у виробництві. «Можете послідовно приєднувати скільки завгодно поштовихдиліжансів, — писав він, — але таким шляхом ви ніколи не отримаєте залізницю».
Для розуміння еволюційної економічної теоріїважливо знати її співвідношення з неокласичною, тобто ортодоксальною, теорією. Аджевона виросла із заперечення неокласики, проте не відкидає цю теорію, а перебуваєз нею у взаємодії, що забезпечує їх взаємодоповнення. Проте в економічній літературіне лише констатується їхня протилежність, але й зазначається «небезпека відособленнядвох теоретичних напрямів», пропонуються заходи для того, щоб еволюційна теоріяне відгороджувалась від ортодоксії, а шукала шляхи до діалогу з нею і щоб було досягнуто«утворення еволюційно-ортодоксальної теорії». Неважко побачити, як у даномуразі ігноруються об’єктивний характер розвитку науки, діалектика цього процесу,що довів у своїй еволюційній теорії Шумпетер. Тому наслідком взаємодії протилежностей,на думку деяких авторів, має бути не нова наука, а якийсь симбіоз. Це абсолютнонеможливо тому, що еволюційна теорія і ортодоксія — протилежні за своєю методологією.Перша виходить з різноманітності, яка весь час розвивається, нерівноваги, нестійкості,а друга — з незмінної, застиглої різноманітності, рівноваги, стійкості тощо. Такіпротилежні принципи і підходи механічно поєднати неможливо, бо це суперечить елементарнимзаконам діалектики.
Помилка авторів цих тверджень полягає в тому,що вони виходять з хибного посилання, начебто існують різні сфери компетенції цихдвох учень. Тому еволюційна теорія, мовляв, намагається знайти ті ніші в економіці,де її принципи виявляють себе найбільш виразно, а принципи ортодоксії або неістотні,або взагалі недоречні. На нашу думку, спроба представити, так би мовити, паралельнеіснування еволюційної теорії і ортодоксії суперечить самій суті еволюційної теорії.У своїй історіографії Шумпетер бачив прогрес науки у єдності безперервності змін.І хоча розвиток науки відбувається не прямолінійно, а з відхиленнями, все-таки длянього є характерною безперервність. Це відповідає такому закону діалектики, як запереченнязаперечення, за яким об’єктивний розвиток передбачає спадковість того, що заперечується,і того, що заперечує. Діалектичне заперечення старого і утвердження нового означаютьвключення елементів старого в нове, але, як правило, у перетвореній формі, у «знятому»вигляді. Еволюційна теорія не відкидає ортодоксальне вчення, а вбирає з нього те,що їй потрібно. Як відомо, еволюційна теорія виходить з довгостроковості еволюційногопоступу як результату динамічних змін завдяки новаторам та їхнім нововведенням.Інновації виступають головним фактором довгострокового економічного розвитку. Протеце, на нашу думку, не дає ніяких підстав для висновку, що начебто еволюційна теорія,як зауважує автор,”… обминає стороною завдання статистичного та короткостроковогохарактеру”. Навпаки, при всій протилежності цих напрямів економічної науки,їхньої теорії і методології еволюційна теорія може в спадковому порядку інкорпоруватите, що розроблено неокласикою.
Ще менш переконливий аргумент на користьпаралельного існування цих теорій — те, що еволюційні принципи нібито виразнішевиявляються у тій частині економіки, яка виробляє речові ресурси, а ортодоксальні- в економіці, де виробляються товари і послуги. Важко збагнути і цей «секторальний»поділ теорії, а тим більше висновок, за яким ресурсну економіку начебто краще вивчатиз позицій динамічної та еволюційної теорії, а виробництво товарів і послуг — з позиційстатики і ортодоксії. Ці обидва сектори розвиваються і змінюються, тому найбільшоюмірою відбиває ці процеси динамічна, еволюційна економічна теорія.
І нарешті, аргументом на користь різних сферкомпетенції цих двох теорій є те, що еволюційна теорія начебто обмежена дослідженняммікрорівня і не дає «повноцінного аналізу еволюційних процесів на мікрорівні».Дійсно, починаючи з кейнсіанства в економічній теорії інтенсивно розроблялися проблемимакроекономіки. І хоча тут справді є проблеми, але цілком зрозуміло, що в інтересахрозвитку еволюційної економічної теорії, яка означає великий крок уперед у пізнанніекономіки, не лише можна, але й треба використати надбання неокласиків, пристосувавшиїх до системи і принципів еволюційної теорії.
Усе це переконує, що спроби надати драматизмуситуації в економічній теорії (бо, мовляв, існує небезпека «відособлення двохтеоретичних напрямів» і тому пропонується переглянути сфери компетенції еволюційноїтеорії та ортодоксії в ім’я їх об’єднання) мають штучний характер, оскільки ігноруютьоб’єктивний процес взаємодії протилежностей, які є джерелом руху і розвитку економічноїтеорії.
У теорії еволюційного розвитку Й. Шумпетераважливе місце займає дослідження ролі людського фактора. І тут чітко виявляється,що вчений спирається на неокласичні підходи, згідно з якими людину, її поведінкубуло введено до предмета економічної теорії і вони підлягали глибокому вивченню.Водночас він бачив багато поведінкових та інституціональних недоліків в ортодоксальнійтеорії дослідження людини, її намаганні обмежити інтереси людини максимізацією прибутку,тобто звести їх до суто утилітарних проблем, ігноруючи культуру, всю широту людськоїдіяльності, її історичний характер. Замість історичного підходу, який розкривавби розвиток і зростання людини, неокласика метафізично, статично розглядає рольлюдини, начебто вона живе поза історичними та суспільно-економічними умовами.
На противагу ортодоксальній теорії, Шумпетерпо-новому розглянув людську поведінку, людський фактор, застосувавши широкий соціологічнийпідхід, розкривши конкретно-історичний характер діяльності людини. Він одним з першихекономістів-учених зміг замість абстрактної людини побачити і визначити в узагальненихпоняттях відмінності у поведінці людини, насамперед щодо науково-технічного прогресута його впровадження у виробництво. Це те саме відношення до засобів виробництва,яке класична теорія базує на відносинах власності, але взяте в іншій площині, колирозкривається взаємодія людини і техніки безпосередньо у виробничій діяльності.На цій основі Шумпетер виділяє новаторів, які впроваджують нововведення у виробництво;консерваторів, які гальмують або взагалі протистоять оновленню виробництва на основінової техніки і технології; імітаторів, які роблять вигляд, що вони здійснюють науково-технічнеудосконалення виробництва й т.д. Цінним є те, що автор не обмежується характеристикоютого чи іншого типу людини, а намагається розкрити процес у його суперечливостіта багатогранності. Внаслідок цього новаторів можуть тіснити консерватори або вониможуть перетворитися в імітаторів та ін. Отже, методологічний підхід Шумпетера конкретизуєдіяльність людини, розкриває форми, в яких вона виступає у процесі нововведень.Разом з тим він розкриває процес еволюційного розвитку, його реальний перебіг. Вінпоказує, що підприємницька діяльність людини у певних суспільно-економічних умовахозначає, що людина частково обмежена і частково вільна. Адже взаємодія індивідівта інститутів одночасно заперечує і повну відособленість індивідів, і їхню повнусвободу, оскільки вони діють у межах певних інститутів, тобто встановлених нормі правил. Разом з тим Шумпетер виходить з того, що умови життєдіяльності людинизмінюються, а підприємець як творча особа, новатор, за допомогою своїх нововведеньактивно впливає на цей процес. Інакше кажучи, Шумпетер розкриває діалектику інституційта індивідів: хоча люди живуть і зростають у певних інституціональних умовах, алевони можуть їх змінювати. А інститути, які обмежують поведінку людини і спрямовуютьїї, також зазнають змін, тому що люди як суспільні істоти діють усвідомлено і цілеспрямованопри розв’язанні певних проблем.
Про широту його підходу до дослідження людськогофактора свідчить і те, що він бачив вплив на людську діяльність багатьох факторів,таких як час, місце, ресурси, таланти і здібності. До того ж він вважав за необхідневраховувати біографію людини, її минуле, інституціональні умови, культуру. Шумпетербачив суперечності в діяльності людини. Так, підприємець, впроваджуючи нововведення,долає інерцію і всілякі перепони, але разом з тим він може порушувати ті чи іншінорми і правила. Гострота суперечностей у підприємницькій діяльності залежить відпанівної суспільної свідомості, морально-політичного клімату, який або сприяє, абозаважає цьому руху.
Отже, Шумпетер, як і австрійська школа економічноїтеорії у цілому, поділяв думку, що людина (людський фактор) формується в історичномучасі та конкретно-історичному інституціональному середовищі. На її діяльність впливаютьступінь освіченості і культури, невизначеність економічного розвитку та інші фактори.Тому інститути, тобто система норм і правил людської поведінки, не лише обмежують,а напевно (і це головне) визначають напрями, цілеспрямованість у людській діяльності.Еволюційний характер людської діяльності зумовлюється тим, що спирається на попереднійрозвиток людини і враховує вплив поведінкових, інституціональних, інформаційнихта часових факторів.
Становлення теорії еволюційного розвиткупорушує питання про співвідношення творчого спадку її засновника і сучасності, втому числі й щодо ролі людського фактора. В економічній літературі цілком справедливозвертається увага на неприпустимість абсолютизації ідей Шумпетера та його підходівдо проблеми взаємодії в системі «новатор — консерватор». Це зауваженняє дуже правильним, тому що будь-яка абсолютизація, догматизація його ідей суперечитьсамій природі теорії еволюції. Вона розглядає ці процеси у розвитку, в змінах. Разомз тим допускаються висловлювання, в яких, хоч і не дуже виразно, але проглядаєтьсявимога чи докір автору за те, що він не розкрив зміни у людському факторі, які відбуваютьсяв наш час. «Той „новатор“, якого на власні очі бачив Шумпетер, — пише один з авторів, — дуже відрізняється від „новатора“, якого ми маємосьогодні». Як ми вже наголошували, Шумпетер не тільки сформулював теоретичніположення і виробив методологічні підходи, на основі яких передбачив багато процесів,що й зумовило його визнання. Головне те, що він розробив теоретико-методологічнізасади, на основі яких ми маємо розкривати особливості тих чи інших соціально-економічнихпроцесів на сучасному етапі. І добре робить О. Сухарєв, коли, спираючись на теоретичноузагальнене поняття «новатор — консерватор», введене Шумпетером, розкриваєте нове, що народжене в наш час. Так, він вважає, що Шумпетер дещо однолінійно розглядаєпроблему зростання «новаторів», тоді як у сучасній економіці структураджерел їх зростання ширша. Тому ефективна економічна політика має бути спрямованана створення умов не лише для новацій та новаторів, а й для стабільності ситуаціїв країні, щоб не допустити зростання безробіття з його негативним впливом на соціально-економічнийрозвиток, отже, і на зростання «новаторів».
О. Сухарєв вважає, що ідея «творчогоруйнування» поступово втрачає минуле «теоретичне» значення, оскількив нових економічних умовах процеси глобалізації привели до того, що занепад діловоїактивності може супроводжуватися домінуванням конкретної країни і впровадженнямнових технологічних розробок у виробництво при скороченні зайнятих у високотехнологічнихгалузях. Таке є можливим за умови, що система «новатор — консерватор»зазнає локального розриву, тобто перестає бути залежною від ресурсної бази «консерватор».
Ідеї Й. Шумпетера стали основою аналізу ірозкриття особливостей взаємодії зв’язку «новатор — консерватор» в сучаснихумовах. У цьому їх неоціненна значимість, бо саме підходи Шумпетера визначили інапрям, і інструментарій реалізації людського фактора. «Нова модель системи»новатор — консерватор”, — пише О. Сухарєв, — може бути основою розробкибільш гнучкої економічної політики, спрямованої на стимулювання появи у господарськійсфері певних стилів поведінки агентів, пов’язаних з низькими витратами трансакцій,а також на забезпечення певного їх поєднання, але найбільш продуктивного для соціальногорозвитку”. Дуже переконливий доказ життєвості та ефективності шумпетерівськоїметодології. Адже саме він знайшов і обґрунтував «новаторів» — когортулюдей, яка є генератором науково-технічного прогресу, визначив важливий напрям політикидержави і корпорацій — створення сприятливих умов для розгортання руху новаторіві стимулювання їхньої діяльності. Це важлива умова науково-технічного та соціально-економічногопрогресу країни.
Важливою складовою еволюційної економічноїтеорії є вчення про інноваційний тип економічного розвитку. Як відомо, неокласичнашкола не займалася дослідженням проблем науково-технічного прогресу. Вона зосереджуваласвою увагу на аналізі умов довгострокової рівноваги економічної системи, при цьомуфактор техніки і технології вважався чимось заданим. Навіть кейнсіанство приділялоголовну увагу проблемам макроекономічного регулювання, як правило, короткочасногоперіоду і належним чином не розглядало проблеми довгострокового економічного розвитку,серед яких техніка і технологія відіграють вирішальну роль. На цьому фоні у всійвеличі виділяється постать Й. Шумпетера, який своїм розумом осягнув особливостінової епохи, коли науково-технічний прогрес став головним джерелом економічногозростання. Тому він, на відміну від представників класичної і неокласичної шкілекономічної теорії, зробив науково-технічний і техніко-економічний прогрес об’єктомсвого дослідження і на цій основі відкрив і обґрунтував якісно новий тип економічногорозвитку — інноваційний, породжений новою епохою, епохою перетворення науково-технічногопрогресу на вирішальний фактор економічного зростання.
Запорукою успіху було те, що він відкинувметодологію ортодоксії, за якою економічний розвиток трактувався метафізично якщось застигле, однорідне, стійке і незмінне. Як родоначальник еволюціонізму вінбачив навколишній світ у процесі розвитку і змін, нестійкості тощо. Він виводивекономічну рівновагу з науково-технічних, технологічних змін, що дало змогу розкритинеминучість порушення рівноваги, стабільності, тому що нові технології і створюваніна їхній основі нові товари неминуче пов’язані з «творчим руйнуванням»,витісняють старі продукти виробництва, зумовлюють структурні зміни в економіці.
Інноваційна політика Шумпетера увібрала всебе напрацювання таких визначних економістів, як М. Туган-Барановський, М. Кондратьєв,які зробили значний внесок у пізнання характеру суспільно-економічного розвитку.М. Туган-Барановський показав, що циклічний характер розвитку економіки визначаєтьсязакономірностями циклічного відтворення основного капіталу, що це не якісь зовнішніфактори, а внутрішні властивості економічної системи, яка потребує для свого розвиткунових техніки і технології. Ідеї М. Туган-Барановського набули подальшого розвиткув теорії «довгих хвиль» М. Кондратьєва, цикл яких охоплює більш як півстоліттяі чинники яких містяться у технічних винаходах, їхньому широкому застосуванні.
Праці зазначених учених показали, що науково-технічнийпрогрес — це не щось зовнішнє у відношенні до економіки, а її внутрішній «мотор»,її «локомотив». Заслуга Шумпетера полягає в тому, що він, спираючись наці теорії, розкрив внутрішній механізм технологічних змін, створив цілісну теоріюінноваційного типу розвитку. Саме Шумпетер запровадив у науковий оборот категорію”інновація”, розуміючи під цим не просто нововведення, а зміну технологіївиробництва, доводячи, що інновацією є не кожне нововведення, а лише таке, яке зумовлюєвдосконалення технології, її перехід на новий, вищий ступінь розвитку.
Визначення інновації було дано Шумпетерому його праці «Теорія економічного розвитку» (1912 р.), де він називаєїї також «нова комбінація», тобто більш високі якість та взаємозв’язкивпроваджених засобів виробництва. Надалі термін «нова комбінація» вінзамінив на “інновацію”, що визначило її тривале життя в економічній науці.За Шумпетером, виділяються п’ять типів інновацій:
– виробництвоневідомого споживачам нового продукту з якісно новими властивостями;
– впровадженнянового засобу виробництва, в основу якого не обов’язково покладено нове науковевідкриття, а може бути застосований новий підхід до комерційного використання продукції;
– освоєннянового ринку збуту галуззю промисловості країни, незважаючи на те, чи існував цейринок раніше чи ні;
– залученнянових джерел сировини та напівфабрикатів незалежно від того, чи існували ці джерелараніше чи ні;
– введеннянових організаційних та інституціональних форм, наприклад, створення монопольногостану чи послаблення монопольного становища іншого підприємства.
Якщо узагальнити цю класифікацію, то можнапобачити, що в перших двох пунктах інновація виступає у формі продукту, а в решті- як процес. Це виявляється у практиці господарювання: “інновація — продукт”та “інновація — процес”, між якими існують тісна взаємозалежність та взаємодія.
Й. Шумпетер розрізняв поняття «винахід»,«дослідження і розробки» та “інновація”. На його думку, винахід- це ідеї, що є корисними для бізнесу, але не обов’язково використовуються; дослідженняі розробки — це науково-технічна діяльність, яка проводиться у виробництві і в державнихчи громадських установах. І нарешті, інновація — це комерційне впровадження новоїпродукції чи нових засобів виробництва.
Створення Шумпетером теорії якісно новогоінноваційного типу розвитку є визначним внеском в економічну теорію, що докоріннозмінив традиційні уявлення про економічний розвиток, економічне зростання. Він ставодним з вирішальних джерел подальшого поглибленого вивчення науково-технічного прогресу,навіть привернув увагу неокласичної теорії до цих проблем. її представники М. Абрамовиць,Є. Дені-сон, Д. Кендрік показали: саме науково-технічне вдосконалення виробництвазумовило те, що валовий національний продукт США зростає темпами, вищими від сумарнихтемпів збільшення обсягів використаних ресурсів праці і капіталу. Р. Солоу у своїйпраці «Технічні зміни та функція сукупного виробництва» (1957 р.), якау 1987 р. була відзначена Нобелівською премією, підрахував, що в США збільшенняудвічі валової продукції на одну витрачену людино-годину за період 1909-1949 рр.досягнуто на 12,5% за рахунок зростання капіталоозброєності праці і на 87,5% — зарахунок технологічних змін. Усе це визначило, що в останні десятиліття XXст.сформувалась як особлива наука «економічна теорія технологічних змін».Отже, ідеї Шумпетера дали змогу значно поглибити дослідження науково-технічногопрогресу, виявити в його системі особливу роль технології і на цій основі значнозбагатити вчення про закономірності соціально-економічного прогресу. Лауреат Нобелівськоїпремії С. Кузнець вважав, що науково-технічна революція відкрила нову економічнуепоху, для якої є характерними прискорення зростання виробництва на душу населенняі продуктивності праці, швидкі структурні зрушення, перерозподіл діяльності відпромисловості до сфери послуг, швидкий темп модернізації життя, посилення процесівміжнародної інтеграції національних економік тощо. Цей висновок дістав підтвердженняу процесі статистичного аналізу економічного зростання 16 розвинутих країн за 120років, який показав, що період 1951-1990 рр. істотно відрізняється за характеромі пропорціями розвитку від періоду 1870-1950 рр. Можна тільки дивуватися, що Й.Шумпетер, завдяки прозорливості свого розуму, глибокій обізнаності в розвитку економікиі суспільства, зумів передбачити необхідність, роль і значення нового інноваційноготипу, який фактично був породжений науково-технічною революцією, становленням новогоінформаційного (постіндустріального) способу виробництва.
У працях Й. Шумпетера тісно поєднуються дослідженнявнутрішньої динаміки економічної системи (економічних систем) з глобальними світовимиекономічними і соціальними процесами. У відомих працях «Соціологія імперіалізму»,«Капіталізм, соціалізм і демократія» та ін. розкривається складний процесруху цивілізації від феодалізму до капіталізму, хоча Шумпетер не вважав, що це бувболючий розлом, і акцентував увагу на розвитку демократії, раціоналізації та підвищенніролі індивідууму. Капіталістична цивілізація не тільки народжує нові економічніцінності, а й глибоко змінює поведінку індивідуума, що зумовлює усунення мілітаристськихтенденцій, які, на його думку, успадковані від феодалізму. Він переконаний, що розвитоккапіталізму неминуче породжує пацифізм і веде до поступового зникнення ворожих атавістичнихпроявів.
Й. Шумпетер приділяв значну увагу соціалізму,написав працю «Рух до соціалізму». Він не бачив «нічого поганогоу чистій логіці соціалізму», тому що «фундаментальна логіка економічноїповедінки — одна й та сама і в комерційному, і в соціалістичному суспільстві».Модель соціальної еволюції Шумпетера односпрямована: конкурентний капіталізм — трестівськийкапіталізм — соціалізм; вона побудована з урахуванням як дискретності, так і необоротностізмін. Разом з тим Шумпетер бачив, що «сучасна демократія є продуктом капіталістичногопроцесу», проте, як це не дивно, недооцінював прагнення людей брати активнуучасть у політичному житті і при капіталізмі, і при соціалізмі, що суперечило йогож теорії еволюційного розвитку. Очевидно, що замість класового підходу, досить поширеногоу його час, замість протиборства, ідеологічного протистояння, які визначили суспільнежиття, стан і розвиток економічної науки, Шумпетер знаходить з позиції еволюційногопідходу спільне в логіці економічної поведінки людей за різних систем, що, безперечно,є визначальним у їхньому розвитку. І знову треба віддати належне глибині мисленняШумпетера, який в умовах першої половини XXст.,сповненої двома страшними світовими війнами і безліччю інших, був упевнений в усуненнімілітаризму, воєн, у посиленні пацифізму, тобто миру і мирного розвитку.
Аналізтворчого спадку Й. Шумпетера яскраво свідчить, що, всупереч ортодоксії та її догмам,він здійснив науковий подвиг, заклавши основи еволюційної економічної теорії, якамає універсальний характер і може «застосовуватися не лише для аналізу проблемдовгострокового розвитку, але й для розв’язання завдань короткострокового типу якна мікро-, так і на макрорівні» 19. Разом з тим становлення еволюційноїпарадигми економічної теорії ставить перед усіма школами і напрямами сучасної економічноїтеорії завдання — спираючись на теоретико-методологічні засади, розроблені та обґрунтованіШумпетером, наповнити її глибоким змістом шляхом широкого міжнародного співробітництва.
інноваційна еволюційна економічна шумпетер
Література
1.Шумпетер Й. Теория экономического развития. М., «Прогресс», 1982.
2.Винарчик П. Спасение идей: Й. Шумпетер и ключевые проблемы противоборствующих экономическихтеорий. «Вопросы экономики» №11, 2003.
3.Маевский В. О взаимоотношении экономической теории и ортодоксии. «Вопросы экономики»№11, 2003.
4.Сухарев О. Эволюционная макроэкономика в шумпетеровском измерении. «Вопросыэкономики» № 11, 2003.