Калькулювання собівартості — основа управління виробничими затратами

Курсова робота
з предмету «Управління витратами»
на тему:
«Калькулювання собівартості — основа управління виробничимизатратами»

Зміст
1. Поняття калькулювання, його роль ізначення в системі управління
2. Принципи і завдання калькулювання
3. Видикалькуляцій і їх використання в управлінні витратами
4. Етапи розвитку і сучасний стан калькулювання
5. Об’єкти калькулювання, їх характеристика і зв’язок з виробничимобліком та об’єктами обліку затрат
6. Калькуляційні одиниці, їх види і використання
Література
1. Поняття калькулювання, його роль ізначення в системі управління
Термін «калькулювання» походить від латинського слова «calculatio» — обчислення, яке стали вживати як у лексиконі,так і на практиці ще у XIX столітті. Калькуляція використовувалась у той час для позначення розрахункусобівартості.
Калькулювання — це термін, який нині практично завжди вживається поряд з виробничимизатратами, бухгалтерським обліком затрат на виробництво (управлінським обліком).
В економічній літературі досить часто калькулювання ототожнюється з калькуляцією,тобто вживається як слово — синонім. Проте терміни «калькуляція» і«калькулювання» істотно відрізняються один від одного і підмінювати ціпоняття аж ніяк не можна.
Під калькуляцією слід розуміти документ, в якому зібрані у певній логічнійпослідовності витрати на виробництво (виготовлення) чи збут тієї чи іншої продукції(робіт або послуг). Здебільшого цей документ має вигляд спеціальної таблиці, щомає назву калькуляційного листа.
Поняття «калькуляція» є невід’ємною складовою частиною більш загальногопоняття — «калькулювання», яке являє собою комплексну систему науковообґрунтованих розрахунків виробничих витрат, пов’язаних з виготовленням продукції(усієї чи окремих її видів), виконанням робіт або наданням послуг. Головна метацих розрахунків полягає у визначенні собівартості одиниці калькуляційної сукупності(видів готової продукції, її складових частин, виконаних робіт, наданих послуг).У процесі калькулювання визначається економічна вигідність виробництва.
Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділитина три етапи. На першому етапі вираховується собівартість всієї випущеної продукціїв цілому, на другому — фактична собівартість по кожному виду продукції, на третьому- собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги.
Калькулювання собівартості продукції є об’єктивно необхідним процесом виробництва
Тривалий час калькуляційні розрахунки мали лише одну мету — визначити загальнусуму затрат виробництва, що необхідно для внутрішньовиробничих цілей і для складаннявнутрішньої звітності, а також для визначення прибутку Незважаючи на важливістьцього завдання, колишні системи калькулювання не містили інформації, необхідноїдля виконання багатьох управлінських завдань.
Сучасні системи калькулювання більш збалансовані Інформація, яка міститьсяв них, не тільки дозволяє виконувати традиційні завдання, а й допомагає при:
•  визначенні доцільності подальшого випуску продукції,
•  встановленні оптимальної ціни на продукцію,
•  оптимізації асортименту продукції, що випускається,
•  визначенні ефективності оновлення діючої технологиі машинного (верстатного) парку,
оцінці якості роботи управлінського персоналу.
Значення калькулювання за умов дії ринкових відносин вкрай важливе Зіставленняфактичної й планової (нормативної) собівартості, інформація про які міститься увідповідних калькуляціях, дає можливість виявити «вузькі місця» у виробничомупроцесі, проаналізувати перевищення рівня витрат, розрахувати вплив факторів навідхилення, розробити конкретні заходи щодо зниження собівартості та підвищеннярентабельності окремих виробництв
Своєчасне калькулювання лежить в основі оцінки виконання прийнятого підприємствомабо його підрозділом плану. Воно необхідне для аналізу причин відхилень від плановихзавдань за собівартістю. Дані фактичних калькуляцій використовуються для наступногопланування собівартості, для обґрунтування економічної ефективності впровадженнянової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведення заходів по підвищеннюякості продукції, перевірки проектів будівництва і реконструкції підприємств.
Нарешті, калькулювання є основою трансфертного ціноутворення. Трансфертна(внутрішня) ціна застосовується при комерційних операціях між підрозділами одногой того ж підприємства. Найбільшу актуальність питання формування трансфертних цінмають при наявності права у підрозділів підприємства самостійно виходити на зовнішніхпокупців. У цьому разі від правильного формування трансфертної ціни залежатиме загальнийфінансовий стан організації. Якщо ж продукція підрозділу повністю споживається всерединіпідприємства, трансфертна ціна є лише обліковою категорією, необхідною для забезпеченнягосподарських зв’язків між внутрішніми підрозділами підприємства, але при цьомувона не впливає на кінцеві результати організації.
Калькулювання собівартості сприяє посиленню контролю за дотриманням норм витратматеріальних, трудових і фінансових ресурсів, виявленню непродуктивних і економічнонедоцільних витрат, зростанню нагромаджень для подальшого зміцнення технічної оснащеностіпідприємств і організацій та збільшення обсягів виробництва продукції, що вкрайнеобхідне для виходу України з економічної кризи недовиробництва.
Підвищення ролі калькулювання собівартості продукції в управлінні виробництвомвикликане зростанням значення його для оцінки економічної ефективності використанняосновних і оборотних коштів виробництва, вибору оптимальних варіантів організаціїуправління, внутрішньогосподарських і міжгосподарських економічних зв’язків.
Таким чином, калькулювання собівартості є одним з основних елементів системиуправління не тільки собівартістю продукції, але й виробництвом в цілому.
2. Принципи і завдання калькулювання
Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності,розміру і форми власності, організується відповідно до таких принципів:
■науковообґрунтована класифікація виробничих витрат. Для підприємств і організацій сфериматеріального виробництва розроблені і затверджені галузеві Методичні рекомендаціїз формування собівартості продукції (робіт, послуг), в яких наводиться рекомендованийперелік калькуляційних статей Необхідно для окремих галузей промисловості, а такожряду інших галузей сфери матеріального виробництва з урахуванням їх галузевих особливостейрозробити спеціальні галузеві рекомендації з формування собівартості,
■встановленняоб’єктів обліку витрат, об’єктів калькулювання і калькуляційних одиниць У багатьохвипадках об’єкти обліку витрат і об’єкти калькулювання не збігаються Об’єктами облікувитрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів Місцем виникненнявитрат в управлінському обліку називають структурні одиниці та підрозділи підприємства,в яких відбувається першочергове споживання виробничих ресурсів (робочі місця, бригади,цехи тощо). Під об’єктом калькулювання (носієм витрат) розуміють види продукції(робіт, послуг) підприємства, які призначені для реалізації на ринку;
■вибіркалькуляційної одиниці (залежить від особливостей виробництва і продукції, що виготовляється);
■вибірметоду розподілу непрямих витрат. Цей принцип надзвичайно важливий для правильногорозрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він встановлюється підприємствомсамостійно, фіксується в наказі підприємства про облікову політику і є не зміннимпротягом звітного року;
■розмежуваннявитрат по періодах. При цьому необхідно керуватися принципом нарахування. Його сутьполягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їхздійснення і не ув’язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані (понесені)у звітному періоді, вважаються доходами і витратами цього періоду незалежно відфактичного часу надходження (або сплати) грошових коштів. Доходи і витрати, якіне відносяться до звітного періоду, не пов’язуються доходами (витратами) звітногоперіоду, навіть якщо грошові кошти по них не надійшли або перераховані в даномуперіоді;
■відокремленийоблік поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень. До собівартостіпродукції, що виготовляється в даному звітному періоді, включаються лише невичерпані(неспожиті) витрати. Вичерпані (капіталізовані) витрати для визначення фінансовогорезультату даного звітного періоду не використовуються;
■вибірметоду обліку затрат і калькулювання. Метод обліку витрат і калькулювання вибираєтьсяпідприємством самостійно, адже залежить від ряду окремих факторів, зумовлених особливостямипідприємства, зокрема галузевою належністю, розміром, технологією, яка застосовується,асортиментом продукції тощо.
Завдання калькулювання полягає у визначенні витрат, що припадають на одиницюїх носія, тобто на одиницю продукції (робіт, послуг), призначених для реалізації,а також для внутрішнього споживання.
У процесі калькулювання розв’язуються два основних завдання управлінськогообліку: на основі витрат на виробництво конкретного виду продукції визначення адекватної,справедливої і конкурентоздатної продажної ціни; використання даних про собівартістьпродукції для прогнозування і управління виробництвом та витратами.
На підприємствах сфери матеріального виробництва, крім продукції основноговиробництва, калькулюється також продукція (роботи і послуги) допоміжних та підсобнихвиробництв, за винятком випадків, коли її виготовляють у невеликій кількості і повністюспоживають всередині підприємства.
3. Види калькуляцій і їх використанняв управлінні витратами
Залежно від тієї ролі, яку відіграє калькулювання собівартості у діяльностіпідприємств і організацій, зокрема їх економічної ролі, наявності різних показниківі видів собівартості та їх призначення у системі економічної інформації розрізняютьрізноманітні види калькуляцій. В економічній літературі донині немає єдиної думкищодо складу класифікаційних ознак, згідно з якими можна було б їх вивчати.
На практиці застосовуються такі найбільш поширені ознаки, згідно з якими воникласифікуються. До них слід віднести:
■часскладання калькуляцій (директивні і звітні) або призначення і час складання (попередніі наступні);
■періодичністьскладання калькуляцій (змінні, декадні, місячні, квартальні, річні);
■рівеньохоплення витрат (галузеві, виробничі, внутрішньогосподарські, технологічні);
■місцевиникнення витрат (підприємство (організація), цех, дільниця, бригада);
■характервиробництва (масові, індивідуальні, проміжні);
■склад(обсяг) витрат (повні, неповні (часткові));
■властивістькалькуляційного об’єкта (загальні, параметричні, за центрами витрат (госпрозрахункові)).
Серед авторів відсутня єдина методика, підходи до класифікаційних ознак калькуляцій.Це вказує на постійний пошук, наукові дослідження даних питань, що є відрадно, такяк істина завжди народжується у суперечках, протиріччях.
Конкретні умови господарювання створюють необхідність складання певних видівкалькуляцій відповідно до типу господарств, мети і завдань, що стоять перед ними.
калькулювання собівартість управління витрата
Зупинимось дещо детальніше на характеристиці вищезазначених видів калькуляцій.
Директивні (попередні) калькуляції складаютьсядо початку виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг для обґрунтуванняі удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; встановлення допустимих межтрудових і матеріальних витрат за статтями калькуляції у відповідності до конкретнихумов і способів виготовлення продукції, видів робіт і послуг, визначення величиниі складу витрат, які залежать і не залежать від діяльності структурного підрозділутощо.
До них належать планові, проектні (кошторисні), нормативні (стандартні).
Планові калькуляції складаютьна основі планових норм витрат у розрахунку не плановий обсяг продукції(робіт, послуг). Вони визначають максимально допустимий рівень витрат на виробництвопевної продукції (виконання робіт чи надання послуг) виходячи з досягнутого рівняорганізації праці і управління, рівня техніки і технології виробництва, масштабівпідприємства (організації), їх складу і структури. В основі складання планових калькуляційлежать затверджені у встановленому порядку виробничі норми використання ресурсів.У плановій калькуляції дістає своє відображення завдання щодо зниження собівартостіпродукції.
Проектні (кошторисні) калькуляції складають на основі кошторисних норм витрат використанняресурсів, діючих цін і тарифів, рівня оплати праці, які діють на момент формуваннякошторису. Залежно від мети вони складаються з усіх видів витрат або лише за їхокремими видами. Кошторисні калькуляції призначені для економічного обґрунтуваннянового будівництва, розширення і реконструкції діючих підприємств, виробництв, модернізаціївиробничого устаткування та будівельної техніки, розробки нових технологічних процесів.Вони дають можливість аналізувати структуру витрат на виробництво, визначати прибутокі рентабельність будівельного комплексу. Названі калькуляції лежать в основі формуваннядоговірних цін на будівельну продукцію, які передбачаються у договорі генеральногопідряду, і служать підставою для здійснення розрахункових взаємовідносин замовника(забудовника) з генеральним підрядником.
Нормативні (стандартні) калькуляції складають на основі науково обґрунтованих діючих виробничихнорм і нормативів витрат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології,організації виробництва і праці. Вони періодично уточнюються у зв’язку зі зміноюнорм витрат. Нормативні калькуляції призначені для визначання нормативної собівартостіпродукції, робіт і послуг. їх впроваджують на тих підприємствах і організаціях,де налагоджене нормативне господарство і калькуляції складаються на основі чиннихнорм. Вони служать основою для оперативного контролю за відхиленнями фактичних витратвід установлених нормативів і є діючим засобом управління процесом формування собівартості.
Нормативні калькуляції у порівнянні з плановими, на перший погляд, доситьподібні між собою, проте між ними є певні відмінності. Планова калькуляція відрізняєтьсявід нормативної тим, що вона складається за усередненими нормами за певний період(квартал, рік), а нормативна калькуляція — за чинними нормами за кожний окремо взятийперіод.
Наступні калькуляціїскладають після виготовлення продукції,виконання робіт чи надання послуг. До останніх слід віднести звітні або, як їх щеназивають, нормативно-звітні калькуляції.
Звітні калькуляції складаютьсяна підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні затрати на виробництво в розрізікалькуляційних статей витрат і характеризують величину окремих видів витрат на виробництвоконкретної продукції. Звітні калькуляції застосовуються для контролю виконання плановогозавдання зі зниження собівартості продукції. Вони дають змогу оцінювати прогресивністьдіючих норм витрат ресурсів і ефективність використання коштів підприємства чи організації,є необхідним джерелом інформації для планування і економічного аналізу собівартості.
До складу звітної калькуляції включаються як витрати продуктивного, так інепродуктивного характеру (втрати від браку, втрати від простоїв тощо). Такий порядокведе до зростання контрольних і аналітичних функцій облікової інформації, посиленнябухгалтерського контролю за раціональним використанням виробничих ресурсів.
Калькуляції залежно від періодичності складанняу своїй основібазуються на періоді часу, за який складаються. Періодичність складання калькуляційзалежить від характеру виробництва. У масовому безперервному виробництві їх складаютьза певні невеликі календарні періоди (зміну, добу, декаду, місяць) і характеризуютьсередню собівартість виготовленої за цей період продукції. В індивідуальному і дрібносерійномувиробництвах калькуляції складають після виконання усіх робіт із замовлення абоза триваліші проміжки часу (місяць, квартал, півріччя, рік) порівняно з масовимвиробництвом.
За рівнем охоплення витрат калькуляції поділяються на галузеві, виробничі, внутрішньогосподарські, технологічні.
Галузеві калькуляції відображаютьрівень собівартості певного виду продукції у конкретній галузі (наприклад, собівартістьелектроенергії, продуктів харчування, автомобільних перевезень певних видів вантажівтощо)
Виробничі калькуляції характеризуютьсобою сукупність витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт наконкретному підприємстві чи організації.
Внутрішньогосподарські калькуляції складаються на продукцію окремих цехів основною, допоміжнихчи підсобних виробництв.
Технологічні калькуляції уособлюють в собі витрати на окремі деталі, вузли, конструктивні елементиробіт і характеризують рівень технологи на підприємстві чи в організації Вони служатьпідставою щодо прийняття управлінського рішення стосовно доцільності виготовленнянапівфабрикатів чи закупівлі їх у постачальників виконання окремих видів робіт власнимисилами або передачі їх спеціалізованим субпідрядним організаціям
За характером виробництва калькуляції поділяються на масові (періодичні), індивідуальні та проміжні.
Масові (періодичні) калькуляції складаються за певний період часу (квартал, рік) з метоюрозрахунку середньої собівартості одного виробу.
Індивідуальні калькуляції поширені в індивідуальних виробництвах. Вони складаються лише після завершеннявиробництва окремого замовлення або групи виробів.
Проміжні калькуляції складаютьсяна окремі етапи робіт по об’єктах з тривалим циклом виробництва. Значного поширеннявони набули у будівництві. Прикладом етапів робіт тут можуть служити нульовий цикл,«коробка» будівлі, покриття тощо.
За складом витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють калькуляції повної й неповної (часткової)собівартості.
Калькуляція повної собівартості включає, крім витрат на виробництво продукції, ще й позавиробничівитрати, тобто витрати, пов’язані з її реалізацією. Вона використовується для вирахуванняфінансових результатів від реалізації конкретних видів продукції та рентабельностіїї виробництва.
Калькуляція неповної (часткової) собівартості відображає лише частку витрат, пов’язаних з виготовленнямпродукції. Цими витратами є так звані змінні витрати, розмір яких залежить від обсягіввиробництва. Такі калькуляції значно поширені за рубежем і дістали назву калькуляцій«обмеженої собівартості». Обмеження собівартості продукції лише зміннимивитратами дає змогу спростити нормування, планування, облік і контроль, оскількийдеться про прямі витрати. У даному разі собівартість стає більш наочною, а окремівитрати — краще контрольованими.
З уведенням національних стандартів бухгалтерського обліку в Україні у законодавчомупорядку закріплено формування вищенаведених витрат і складання вказаних калькуляцій.
За властивостями калькуляційного об’єкта розрізняють загальні, параметричні, за центрами витрат(госпрозрахункові) калькуляції.
Загальні калькуляції — цекалькуляції, які складаються на увесь калькуляційний об’єкт (окремий вид продукції,об’єкт будівництва тощо). Вони відображають собівартість певного виду продукціїв цілому по підприємству (організації) і складаються з метою визначення відпускноїціни на кожен вид виготовленої продукції, наданих послуг.
Госпрозрахункові калькуляції (за центрами витрат) відображають певне коло витрат, які залежать безпосередньовід роботи бригади, цеху, дільниці та інших внутрішньогосподарських госпрозрахунковихпідрозділів.
Калькуляції за центрами витрат доповнюють і деталізують загальні калькуляціїі відображають ту частину собівартості, яка формується у конкретному підрозділіпідприємства чи організації. Характерною особливістю їх є те, що всі витрати тутоцінюються лише за планово-обліковими цінами (єдиними для планування і обліку).Виходячи з фактичного кількісного обсягу витрат, вказаної їх оцінки, реального виходупродукції, розраховують її собівартість з кожною підрозділу — бригади, цеху, дільниці.
У вказаних калькуляціях не можуть бути відображенні дані про пред’явлені претензіїміж господарськими підрозділами або між ними і господарством. Внутрішньогосподарськагоспрозрахункова калькуляція призначена головним чином, для контролю за виконаннямданим підрозділом завдання щодо зниження собівартості продукції (робіт) як однієїз важливих частин усього госпрозрахункового завдання, для визначення економії коштіввід зниження собівартості, розрахунку матеріального стимулювання за економію коштів,визначення доходу підрозділу.
Параметричні калькуляції складаються з метою отримання уявлення про собівартість продукції в розрахункуна одиницю певного параметра. Для вказаної мети з усієї сукупності корисних властивостейвиділяється основний техніко-економічний параметр, який найповніше і найбільш точнохарактеризує споживну вартість продукту (потужність, продуктивність тощо).
У будівельному виробництві калькуляційною одиницею при параметричному калькулюваннівиступає один квадратний метр загальної площі житла звичайного і поліпшеного планування,однокімнатна квартира цегляного будинку і великопанельного, одне ліжко-місце у клінічнійлікарні і спеціалізованому диспансері тощо. Для промислового виробництва прикладомможе служити собівартість одного місця у твердому автобусі і м’якому, однієї кінськоїсили двигуна бензинового і того, що працює на дизельному паливі чи на газі.
Така інформація істотно розширює можливість використання калькуляційних матеріалів,зокрема для народногосподарської оцінки витрат і визначення відпускних (договірних)цін, а також для порівняльного аналізу наслідків господарської діяльності одноріднихпідприємств і організацій.
 4. Етапи розвитку і сучасний стан калькулювання
Калькуляційна справа у своєму розвитку пройшла ряд основних етапів:
1) примітивний;
2) середній;
3) наближений до повного;
4) повний;
5) нормативний;
6) виробничий.
Етап примітивного калькулювання (кінець XV ст. — початок XIX ст.) характерний для монастирського обліку (обліку,запровадженого у монастирях), у системі якого зустрічаються розрахунки, які віддаленонагадують калькулювання у сучасному розумінні.
Етап середній (початок XIX ст. — серединаXIX ст.) пов’язанийз іменами І. Серикова (1804 р.), який вказав на необхідність розвитку калькулювання,К. Арнольда (1809 р.), який виклав його основи. Для калькулювання даного періодухарактерне усереднення одержуваних величин внаслідок використання найпростішогоприйому: ділення сукупності всіх витрат на загальний випуск продукції. Таким чиномодержаний результат характеризував середню вартість випущеної чи виготовленої продукції.
Третій етап у розвитку калькулювання, який отримав назву наближений доповного (40-і роки XIX ст. — 80-і роки XIX ст.) пов’язаний з появою складних (комплексних) виробництв, а також виникненнямкатегорії «непрямих витрат», що вимагали свого розподілу між видами продукції.Запровадження калькулювання в розрізі окремих видів продукції вимагало чіткішоїорганізації виробництва та додаткових непродуктивних витрат. Через наведені причинине всі підприємства складали калькуляції, калькулювання здійснювалося нечасто (лишетоді, коли виникала складна ситуація з реалізацією товарів).
Повний етап калькулювання (80-і роки XIX ст. — 30-і роки XX ст.) характеризується наявністю повної калькуляції, тобто складання калькуляційнихрозрахунків як за прямими, так і непрямими витратами; точний і правильний(«справедливий») розподіл непрямих витрат.
Створення п’ятого етапу калькулювання (30-і роки XX ст. — 90-і роки XX ст.) — нормативного нерозривно пов’язанез третім етапом розвитку обліку витрат, що характеризується нормуванням виробничихвитрат, створенням нормативного господарства на окремих підприємствах і використаннянормативного методу обліку затрат на виробництво чи його елементів.
Шостий етап калькулювання розпочався з переходом у нове тисячоліття і триваєзараз. Характерною його особливістю є те, що у зв’язку із введенням в нашій державінаціональних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, зокрема П (С) БО 16«Витрати» змінились традиційні підходи до трактування і розуміння категорії«собівартість», а звідси й до її калькулювання. Згідно з вказаним стандартомдо складу виробничої собівартості включаються не всі витрати, а лише такі, як: пряміматеріали, пряма заробітна плата, інші прямі затрати, загальновиробничі витрати,тобто витрати, які безпосередньо формують собівартість конкретних видів продукціїчи виконаних робіт. Таким чином достовірно можна калькулювати тільки виробничу собівартість,що й зумовило назву даного етапу, тобто етапу виробничого калькулювання.
Вищенаведені етапи розвитку калькуляційної справи в основному характеризуютьїї історію стосовно промислової сфери.
Становлення й розвиток калькуляційної справи у будівництві належить до 30-хроків XX ст. Головними віхами цього періоду можна вважати затвердження Основних положеньпро номенклатуру і розміри витрат в будівництві, про порядок їх визначення і обліку(1930-1932 рр.), прийняття постанови Радою Народних Комісарів і ЦК ВКП/б/«Про поліпшення будівельної справи і здешевлення будівництва» /1936 р./, введення аналітичного обліку витрат на виробництво у розрізі об’єктів будівництва,а у середині їх — за конструктивними елементами, налагодження номенклатури статейкалькуляції (1936-1937 рр.) тощо.
Наступний період — повоєнний — характеризується введенням у дію нових Основнихположень з обліку і калькулювання собівартості капітальних робіт (капітальних вкладень)(1945 р.) і внесенням деяких змін і уточнень в Основні положення з обліку капітальнихвкладень і собівартості будівельно-монтажних робіт (з 1955 р. закріпилась така назваосновного нормативного акта, що регламентував організацію бухгалтерського облікута калькулювання собівартості у будівництві).
З прийняттям Основних положень з планування і обліку собівартості будівельно-монтажнихробіт (1984 р.) настає ще один період розвитку калькулювання в будівництві, якийтривав до 1996 року. Для цього періоду характерним є введення в дію вітчизнянихОсновних положень про склад витрат виробництва (обігу) і формування фінансових результатів(1993 р.) і Основних положень про склад витрат виробництва (обігу) на підприємствахі в організаціях (1994 р.).
З моменту прийняття і введення в дію Типових положень з планування, облікуі калькулювання собівартості будівельно-монтажних робіт (09.02.1996 р.) розпочинаєтьсянаступний етап розвитку калькулювання собівартості у будівництві, до особливостейякого слід віднести більш чітку регламентацію усіх аспектів економічної роботи підряднихбудівельно-монтажних організацій.
З введенням у дію національних Положень (стандартів) бухгалтерського облікуі, зокрема, П (С) БО 18 «Будівельні контракти», калькулювання собівартостіу будівництві ввійшло у нову стадію, відбулося започаткування етапу виробничогокалькулювання.
Для даного етапу характерним є затвердження наказом Держкомітету будівництва,архітектури та житлової політики від 07.05.2002 р. № 81 Методичних рекомендаційіз формування собівартості будівельно-монтажних робіт та їх нової редакції, затвердженихНаказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 16 лютого 2004р. № 30.
Щодо промислового виробництва, то калькуляційна справа також отримала певнийпоштовх для подальшого свого розвитку внаслідок затвердження наказом Держкомітетупромислової політики від 02.02.2001 р. №47 аналогічних Методичних рекомендацій зформування собівартості продукції (робіт, послуг).
Сучасний стан калькуляційної справи не є задовільним, оскільки не відповідаєвимогам, і запитам управлінського апарату. Калькуляції складають лише з метою ціноутворення,тобто лише для визначення відпускної ціни на продукцію (такий стан характерний дляпідприємств будівельної індустрії), а у підрядних будівельно-монтажних організаціяхнаявність калькуляцій — справа досить рідкісна. Цим самим апарат управління позбавленийважливої інформації про рівень виробничих витрат у розрахунку на окремі види продукції,робіт, конструктивні елементи, технологічні етапи тощо.
Відсутність надійної всеохоплюючої системи калькулювання викликана ще й наявністюряду питань, які вимагають негайного методологічного вирішення. До них, зокрема,відносяться:
– визначення переліку статейвитрат на виробництво, що прийняті для обліку і калькулювання;
– обґрунтування методики відображеннявитрат та їх оцінка по кожній статті калькуляції;
– встановлення принципів розподілувитрат між готовою (товарною) продукцією і незавершеним виробництвом;
– розробка обґрунтованих способіврозподілу непрямих витрат між окремими видами продукції, робіт і послуг;
– оцінка незавершеного виробництва;
– визначення переліку об’єктівкалькулювання і калькуляційних одиниць;
– розробка форми калькуляційноголиста;
– встановлення центрів витраті сфер відповідальності та видів продукції, по яких складаються стандартні (нормативні)та фактичні калькуляції.
Як видно з наведеного переліку, обсяг калькуляційної роботи досить великий,а характер робіт складний, тому до цієї роботи повинні залучатися висококваліфікованіпрацівники.
Калькулювання може здійснюватись як в межах облікової системи (упорядкованийрегулярний процес), так і на вимогу (наприклад, збір і аналіз витрат, пов’язанихіз заміною виробничого устаткування). Звісно, постійне калькулювання — більш дорожче,ніж те, що проводиться час від часу, і рішення про те, наскільки деталізовані даніповинні надходити з системи управлінського обліку на регулярній основі, приймаєтьсявиходячи із зіставлення витрат і доходів.
5. Об’єкти калькулювання, їх характеристикаі зв’язок з виробничим обліком та об’єктами обліку затрат
Одним із важливих питань калькулювання собівартості є засвоєння їх об’єктівта характеристика взаємозв’язку з об’єктами обліку.
Під об’єктом калькулювання слід розуміти продукт виробництва конкретного підприємства чи організації,їх підрозділів, стадій і переділів, за якими розраховується його собівартість. Іншимисловами, це витрати, пов’язані з виробництвом конкретного продукту.
Залежно від особливостей технологічного процесу, характеру продукції, формирозрахунків із замовниками за об’єкт калькулювання в будівельних організаціях можеправити окремий об’єкт, його частина — технологічний етап, конструктивний елемент,певний вид робіт і послуг.
Передумовою калькулювання є облік виробничих витрат (виробничий або управлінськийоблік).
Виробничий облік, як частина бухгалтерського обліку, передбачає збір інформаціїпро витрати підприємства, документальне оформлення господарських операцій, пов’язанихз виробничими затратами. В системі виробничого обліку така інформація обґрунтовується,групується за різними ознаками і аналізується. Лише на базі інформації, яка міститьсяв системі виробничого обліку, можливе калькулювання.
Між калькулюванням і виробничим обліком існує тісний взаємозв’язок та взаємозалежність.Так, базою для розрахунку собівартості одиниці продукції є інформація, зібрана всистемі виробничого обліку. Калькулювання собівартості кінцевого продукту визначаєтьсясистемою і організацією виробничого обліку. З другого боку, ступінь деталізаціївиробничого обліку залежить від завдань, які стоять перед підприємством у галузікалькулювання. Досить тісно з об’єктами калькулювання взаємодіють об’єкти облікувитрат, під якими слід розуміти сукупність витрат, яка згрупована у певномурозрізі, необхідному для розв’язання завдань управління собівартістю.
Об’єкти калькулювання і об’єкти обліку досить часто ототожнюються, хоча міжними існують принципові відмінності.
Облік витрат передує процесу калькулювання собівартості, але не завжди слідомза обліком витрат відбувається калькулювання. Між обліком і калькулюванням завждиіснує часовий розрив. Облік витрат ведеться щомісячно, а калькулювання здійснюєтьсяв міру необхідності (щомісячно, один раз на квартал, на півроку, на рік або декількароків, як, наприклад, при будівництві особливо складних промислових об’єктів (атомних,теплових і гідроелектростанцій, мостів тощо)).
Сучасний рівень управління ставить нові вимоги до організації обліку витрат,що пов’язано з розширенням групування витрат виробництва. Так, необхідно розширитисфери контролю за формуванням собівартості за центрами витрат, технологічними переділами,видами продукції, агрегатами, вузлами, деталями. Виникає необхідність визначатирозмір витрат, пов’язаних з виготовленням нових виробів, підвищенням якості продукції,охороною навколишнього середовища тощо.
Калькулювання собівартості продукції залежить від ступеня відповідності об’єктаобліку затрат на виробництво об’єкта калькулювання Більшою пріоритетністю користуютьсяоб’єкти калькулювання, ніж об’єкти обліку витрат. З метою досягнення вищої ефективностікалькуляційного процесу необхідно пристосовувати організацію бухгалтерського облікувитрат, тобто об’єкти обліку, до вимог калькулювання. Наприклад, якщо за об’єктобліку витрат править об’єкт будівництва, у зведенні якого беруть участь кількабригад, а для потреб внутрішньогосподарського розрахунку слід калькулювати витратикожної з цих бригад, то це означає, що вибір об’єкта обліку витрат у даному разіне відповідає потребам організації. Виправлення становища полягає у зміні об’єктаобліку витрат з будівельного об’єкта на окремі госпрозрахункові бригади. Необхідністьвизначення собівартості продукції вимагає обґрунтування виділення об’єктів калькулюванняі калькуляційних одиниць.
Встановлення науково обґрунтованого критерію визначення об’єктів калькулюваннядозволяє отримати інформацію про собівартість продукції, виділити в аналітичномуобліку такі об’єкти, які підлягають контролю з боку системи управління.
Залежно від технології і характеру продукції об’єктами калькулювання можутьбути:
– один продукт (комплекс продуктів)в цілому по виробництву;
– один продукт (комплекс продуктів)по окремих процесах, стадіях, переділах, фазах виробництва;
– виріб (група виробів) по підприємству,
– виріб (група виробів) в розрізіцехів, дільниць, бригад,
– вид робіт, послуг по структурнихпідрозділах підприємства,
– напівфабрикат,
– деталі, вузли.
 6. Калькуляційні одиниці, їх види і використання
Процес калькулювання собівартості продукції завершується визначенням собівартостікалькуляційної одиниці, яка являє собою вимірник об’єкта калькулювання. Калькуляційнаодиниця дає можливість розрахувати витрати на виробництво по кожній статті окремоі в цілому на одиницю випущеної продукції. Економічне призначення калькуляційниходиниць полягає у забезпеченні адекватного відображення споживчих якостей продукції(робіт, послуг) та їх кількісних характеристик. При виборі калькуляційної одиницівраховуються умови виробництва і споживання продукту, якісні та кількісні параметри.
Калькуляційна одиниця повинна відображати кількісну одиницю певної якості,споживчу вартість, бути економічно однорідною і забезпечувати зіставлення калькуляційоднакової продукції, бути стійкою в часі, практично зручною для розрахунків, відповідативимогам ціноутворення, бути корисною для планування та управління
На практиці застосовуються таю групи калькуляційних одиниць:
– натуральні /тонни, кілограми, штуки, погонні метри, квадратніметри, кубічні метри, гектари, літри, кіловат-години тощо/,
– умовно-натуральні /кубічний метр залізобетонних виробів, квадратнийметр столярних виробів, тонна металоконструкцій, умовна банка консервів, сто парвзуття певного артикула, умовна тисяча штук цегли тощо/,
– умовні /тонно-кілометри, машино-зміни, машино-години тощо/,
– приведені /маса продукту в перерахунку на вміст кориснихречовин/,
– вартісні /витрати на І тис гри виконаних робіт, сума матеріальнихвитрат у розрахунку на І грн. випущеної продукції, величина прямих витрат у виробничійсобівартості виконаних робіт тощо/,
– трудові /людино-години, людино-дні тощо/,
– експлуатаційні /одиниця потужності машин, двигунів, виробничоїспоруди, корисна площа будівлі, параметри приладів, посадочне місце в закладах соцкультпобутутощо/.
Враховуючи специфіку капітального будівництва, як окремі види калькуляційниходиниць, крім вищезазначених, застосовуються ще й такі, як будівельні одиниці/об’єкт або технологічний етап будівництва конструктивний елемент або однорідначастина об’єкта будівництва/, укрупнені одиниці /кубічний метр будівлі, кілометрдовжини зовнішніх інженерних комунікацій або доріг та ін. /.
Важливого значення набуває правильний вибір калькуляційних одиниць у будівельномукомплексі. Індивідуальний характер будівельного виробництва ускладнює використанняєдиних калькуляційних одиниць. Проте у цьому напрямку слід вести пошуки. Практикадіяльності будівельних організацій засвідчує необхідність їх вибору не лише щодохарактеру об’єктів будівництва, а й можливостей організації аналітичного обліку/зокрема, за видами робіт і конструктивними елементами споруд/.
Калькуляційні одиниці використовуються на стадії складання калькуляції, коливизначаються витрати в розрахунку на одиницю продукції, робіт і послуг.
При калькулюванні робиться розрахунок (калькуляція) собівартості одиниці продукціїшляхом ділення загальної суми витрат, виявлених в аналітичному обліку по об’єктукалькулювання, на кількість одиниць даного об’єкту.
Корисно застосовувати параметричне калькулювання разом з традиційним, коли,крім визначення собівартості одиниці продукції, розраховується друга калькуляційнаодиниця — параметр.
Література
1. Давидович І. Є. Управління витратами: Навчальний посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2008.
2. Грещак М Г, Коцюба О С Управліннявитратами Навч-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002.
3. Турило А.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. Управління витратами підприємства: Навч. посібник — К.: Центр навчальноїлітератури, 2006.
4. Панасюк В.М. Витрати виробництва:управлінський аспект — Тернопіль Астон, 2005.