Капітал у сфері торгівлі. Торговельний прибуток.
План.
Вступ… 3
1. Природа капіталу у сфері торгівлі… 5
2. Як формується норма торгівельного прибутку… 11
3. Торговельний капітал в умовах торгівлі в Україні… 18
Висновок… 28
Список використаної літератури… 30
Вступ
Розвиток економічноїсистеми являє собою окрему форму прогресу всього суспільства. В основі жрозвитку економічної системи лежить ріст продуктивної сили праці за рахуноквикористання більш досконалих засобів виробництва, росту кваліфікації,освіченості працівників.
Ріст продуктивної силипраці найчастіше виявляється в появі (відділенні) нових самостійних видівдіяльності, йде процес поглиблення поділу суспільної праці. На визначеномуетапі розвитку людського суспільства, його економічної організації, економічноїсистеми відбувається виділення (відокремлення) як самостійного виду діяльностізбуту зроблених товарів. З’являються люди, які при пануванні промисловогокапіталу професійно займаються реалізацією продукції і доведенням її докінцевого споживача, тобто торгівлею. А це призводить до необхідностіконцентрувати у власності товар та гроші – так виникає нова економічнакатегорія як торговий капітал.
Торговий капітал являєсобою частину промислового капіталу, що відокремилася, яка обслуговує процесреалізації товарів. На ранніх етапах розвитку капіталізму власник промисловогокапіталу сам займається реалізацією товарів. Однак у міру розширення обсягіввиробництва і росту часу обігу з’явилася потреба в особливій групі капіталістів— торговцях, що займаються реалізацією готової продукції.
Торговий капітал, як івсякий інший капітал, приносить його власнику визначений доход, називаний уданому випадку торговим прибутком. Його джерелом служить додаткова вартість,створена в сфері виробництва. Торговий капітал оперує тільки в сфері обігу, займаючисьтими видами діяльності, які не зв’язується з виробництвом вартості. Капітал же— це самозростаюча вартість, метою якої саме і є самозростання. Власники жторгового капіталу мають як основний мотив свого поводження одержання прибуткуне нижче середньої. У своєму русі прибуток розпадається на товарно-торговий ігрошово-торговий капітал (у ринковій економіці вони обидва являють собоючастину прибутку), на відсоток, підприємницький доход і земельну ренту.
Дана курсова роботаскладається з трьох розділів в яких послідовно розглянуто еволюцію, форми іособливості функціонування торгового капіталу.
1. Природа капіталу усфері торгівлі
Торгівля — одна знайдавніших форм вложення праці людини і підприємницького уміння. Обмін виник зпершим великим суспільним поділом праці і його границі розширювалися в мірувиділення у відносно відособлені і нові види діяльності. Поступово в прямийзв’язок виробника-продавця зі споживачем-покупцем уклинюється посередник іпродаж продукції стає його основним заняттям.
Торговий капітал виникзадовго до зародження капіталістичного способу виробництва й історичнопередував промисловому капіталу. У період розпаду феодалізму він активно сприявстановленню капіталістичного способу виробництва, прискорюючи руйнуваннядрібних товаровиробників, утягуючи натуральне господарство феодалів в ринковівідносини, підкоряв його цілям наживи і збагачення. Торговому капіталу належалаважлива роль у розвитку економічних зв’язків між районами і країнами, уформуванні національного і світового ринку.
Джерелом прибутку наторговий капітал служила частина вартості, створювана працею дрібнихтоваровиробників-ремісників та селян, а також частина додаткової праціпідневільних працівників у рабовласницьких латифундіях та поміщицькихгосподарствах, у збуті продукції яких брав участь купець. Основним методом отриманняприбутку служив позаеквівалентний обмін: товар купувався за цінами нижчевартості, а продавався за цінами, що перевищувала вартість.
Концентрація коштів в рукахкупців була необхідною передумовою для формування великого машинноговиробництва. Купецький капітал з’явився і своєрідною передумовою для утвореннявсевладдя промислового капіталу епохи капіталізму. Можна стверджувати, щокупець послужив прообразом в становленні великого підприємця і настільки жвеликого хижака — промислового капіталіста.
При всім цьому, за всімазаконами еволюції в нових умовах торговий капітал втратив своє самостійнезначення і з великого владаря в економічному житті суспільства перетворився вслугу промислового капіталу, а точніше, у його частину, що відокремилася.Кругообіг промислового капіталу, проходячи у своєму русі три стадії івідповідно до цього змінюючи свою форму, служить своєрідною матеріальноюосновою для поділу праці між підприємцями. Одні з них спеціалізуються нареалізації готової продукції і здійснюють торгове обслуговування промисловогокапіталу, інші концентрують у своєму розпорядженні капітал у грошовій формі іпредставляють його в борг промисловцям та торговцям під визначений відсоток.
Підприємці, що вклали своїгроші в матеріальне виробництво, як правило, самі не організують продажпродукції, яка випускається. Для цього їм довелося б частину капіталу вилучитиз виробництва та розмістити в сфері обігу, що неминуче привело б до частковоївтрати прибутку від виробництва. Великими оптовими партіями вони продають їх натоварних біржах чи безпосередньо торговим посередникам, що мають мережуроздрібних магазинів. Товарна біржа зосереджує оптову торгівлю масовими,головним чином, сировинними та продовольчими товарами (кольорові метали,бавовна, зерно, цукор тощо). Товари продаються по зразках чи стандартам(утримуючим перелік необхідних ознак — якість, сортність), причомувстановлюються розміри партій товарів.
Відокремлення торговогобізнесу багато в чому сприяло швидкому розвитку й удосконалюванню торговогообслуговування населення, поліпшенню організації обліку купівельного попиту, щоз неминучістю вело до збільшення витрат у сфері обігу.
В епоху вільної конкуренціївідокремлення торгового капіталу було яскраво вираженим. Купець залишавсяключовою фігурою в економіці та нерідко ставив свої умови промисловцю. Надалі,в міру поширення монополістичних відносин, все помітніше починає виявлятисяпротилежна тенденція. Великі промислові компанії нерідко створюють власнузбутову мережу і намагаються тримати під контролем реалізацію і споживаннясвоїх товарів.
Це особливо характерно дляпідприємств, що випускають засоби виробництва і товари тривалого користуваннядля сфери особистого споживання — автомобілі, телевізори, відеоапаратуру,холодильники і т. д. Фірми-виготовлювачі беруть на себе сервісне обслуговуванняскладної побутової і виробничої техніки в місцях їхнього застосування й тимсамим створюють впевненість у споживача в ефективному її використанні. Упорядку зворотного зв’язку виробництво одержує інформацію про конструктивні йексплуатаційні недоліки в техніці, що випускається.
З іншого боку, могутніторгові компанії нерідко відкривають власні виробництва. Реальністю став”зустрічний рух” промислового і торгового капіталу.
Соціально-економічна сутьвідокремлення товарного капіталу від промислового полягає в тому, що воносупроводжується утворенням якісно нової форми капіталу — торгового капіталу,персоніфікованого у новій групі капіталістів — торгових, які авансують свійкапітал на реалізацію товарного капіталу. Отже торговий капітал в ринковоїекономіці — це відокремлена частина промислового капіталу, яку застосовуєособлива група підприємців у сфері обігу.
Торговий капітал розпадаєтьсяна два підвиди: товарно-торговий і грошово-торговий. Спільне у них те, що іодин, і другий авансуються на видатки обігу, і як товарно-торговий капіталістотримує прибуток нарівні з промисловим капіталістом, так і грошово-торговийкапіталіст отримує прибуток, а не проценти.
Відмінності полягають утому, що перший має справу з оборотом товарів, його основна функція —реалізація товарного капіталу, тобто перетворення у грошову форму капіталу;інший має справу з обігом грошей, бере участь у торгових операціях.
Товарно-торговий капітал —це головна форма капіталу, а тому за своїм змістом він є, як і товарнийкапітал, капіталом обігу. Але відокремлення від промислового капіталу надаєйому нових, відмінних від товарного капіталу якостей.
По-перше, товарний капітал— це властивість промислового капіталіста, а товарно-торговий — самостійнийкапітал, власність торгового капіталіста.
По-друге, функціяреалізації товарного капіталу є однією (не головною) з трьох функційпромислового капіталу; для торгового капіталісті це головна функція.
По-третє, товарний капіталмає форму обороту
/>;
торговий капітал —
Г—Т—Г1 ,
де Г1=Г+h,
h — торговий прибуток.
У першому випадку (обороттоварної форми промислового капіталу) товарний капітал кожного разу бере участьлише в одній метаморфозі, оскільки Т1 на початку і наприкінціобороту — це різні Т; акт продажу і акт купівлі збігаються.
У другому випадку (оборотторгового капіталу) Т бере участь у двох метаморфозах. Реалізаціятоварного капіталу, тобто перетворення його у грошовий капітал поділяється упросторі і часі на два акти:
1) Г—Т — товарний капітал переходить від промисловогокапіталіста до торгового, а разом з тим і функція продажу товару переходить відпершого до другого. Для промислового капіталіста ця фаза оборотутоварно-торгового капіталу означає реалізацію товару, або перетвореннятоварного капіталу у грошовій, який промисловець може знову перетворити увиробничий капітал, не чекаючи остаточної реалізації товарної продукції, яка щене залишила сфери обігу;
2) справжнє перетворення товарного капіталу у грошовий відбувається удругому акті (фазі) обороту торгового капіталу — Т—Г1, тобтотовар переходить від торгового капіталіста до кінцевого споживача, остаточнозалишає сферу обігу. Власне це перетворює товарний капітал у товарно-торговий.
Подвійна метаморфоза, щовідбувається у ході обороту торгового капіталу, двояко впливає на процесреалізації, процес відтворення, який, з одного боку, спрощується (дляпромислового підприємця), а з іншого — ускладнюється (для суспільного капіталуу цілому), що за певних умов створює додаткові матеріальні передумовивиникнення і поглиблення економічних криз.
Крім того, треба додати, щоторговий капітал — це відокремлена частина не індивідуального промисловогокапіталу, а суспільного. Це виявляється у тому, що торговий капіталіст маєсправу не з одним промисловцем, а з багатьма, перетворює товарний капітал угрошовий відразу багатьох промислових підприємців.
Конкретно і наочно сутьторгового капіталу виявляється у його функціях. До основних функцій торговогокапіталу належать:
1) перетворення товарного капіталу у грошовій, абореалізація додаткової вартості;
2) розв’язання суперечностей промислового капіталу;
3) торговий капітал, будучи капіталом обігу, нестворює власності, але сприяє збільшенню додаткової вартості і норми прибутку.
Особливості функційторгового капіталу передбачають його двояку природу. Діалектика торговогокапіталу полягає у тому, що, зменшуючи середню норму прибутку (оскільки, невиробляючи нової вартості, привласнює частину створеної промисловим капіталомдодаткової вартості), він служить матеріальною основою суперечностей міжпромисловими і торговими підприємцями.
Але, з іншого боку, якособливий від капіталу обігу, зо спеціалізується у сфері обігу і централізуєпроцес реалізації, він сприяє підвищенню норми прибутку (оскільки відноснозменшує розміри капіталу обігу і відповідно сприяє збільшенню виробничого капіталу,зменшує витрати обігу і збільшує швидкість обороту сукупного капіталу, стимулюєпопит, розширює ринки збуту).
2. Як формується норматоргівельного прибутку
Вступ торговогокапіталу в процесу реалізації товарів служить підставою для участі його вподілі загальної маси прибавочної вартості й одержанні торгового прибутку.
Якщо порівнятинорму торгового, отриманого торговцем прибутку з величиною авансованого їмкапіталу, то ми одержимо норму торгового прибутку, що дорівнює відношеннюприбутку до капіталу. Звичайно норма прибутку обчислюється за рік, а не за часобороту, тому для одержання річної норми прибутку необхідно норму прибутку заодин оборот помножити на число оборотів у рік. Чи краще розділити весьприбуток, отриманий за весь рік, на авансований капітал. Норма прибутку показуєторговцю, наскільки вигідним є застосування його капіталу. По величиніторгового прибутку самого по собі неможливо визначити, наскільки вигідної булаторгівля за той чи інший чи місяць рік. Великий прибуток може бути при меншійнормі прибутку, і, навпаки, менший прибуток може бути при більшій нормі прибутку.Тільки відношення річного прибутку до капіталу може бути об’єктивним критеріємефективності вкладенню капіталу.
Від чого залежитьнорма торгового прибутку, як вона змінюється з часом? Щоб відповісти на цепитання, доцільно розглянути норму торгового прибутку окремо для кожної формиторгового прибутку, але спершу розглянемо форми торгового прибутку.
Торговий прибутоккласу купців, що є лише іншою назвою прибавочного продукту, створюваного класомдрібних товаровиробників виявляється в трьох основних видах, чи формах. Першаформа торгового прибутку виникає з того, що торговці привласнюють великучастину прибавочного продукту дрібних товаровиробників за допомогоюнееквівалентного торгового обміну з ними. Продаючи товари на товарному ринкувище їхньої вартості, торговці купують їх у дрібних товаровиробників нижчеїхньої вартості. Ця різниця між покупними і продажними цінами торговця іскладає першу форму торгового прибутку, чи торговий прибуток І. Такимчином, в основі торгового прибутку І лежить нееквівалентний обмінтоварами (за допомогою грошей) між торговцями і дрібними товаровиробниками. Урезультаті цього нееквівалентного обміну клас торговців експлуатує клас дрібнихтоваровиробників, відчужуючи у свою користь частину прибавочного продукту,створюваного класом товаровиробників.
Торговий прибутокІ перейшов в розвиту форму раніш інших форм торгового прибутку, перетворившипримітивне натуральне господарство в розвите товарне виробництво. Торговийприбуток І відповідає тому початковому періоду торгової фазирабовласницького суспільства, у якій торгівля і розвите товарне виробництвотільки вставали на власні ноги, клас торговців тільки формувався, конституювавсяяк суспільний клас, накопичуючи капітал.
Однак незабаромклас торговців сформувався, раніш торговці в сфері торгівлі «робили»гроші безпосередньо своїми руками. Однак у міру придбання і нагромадженнякапіталу і солідності в торговців стало пропадати бажання займатися самоюфізичною працею. Вони вже не хотіли займатися самі навантаженням ірозвантаженням, упакуванням, продажем, перенесенням товарів і багатьма іншимивидами праці, необхідними в сфері торгівлі. І, щоб звільнити себе від фізичної праці,вони починають використовувати в торгівлі чужу робочу силу, працю рабів інайманих робітників.
Застосуванняпраці рабів і, почасти, найманих робітників дозволяло різко розширити масштабиторгівлі, товарного виробництва, грошового обігу, а разом з тим і масштабиексплуатації дрібних товаровиробників. Але разом з розширенням експлуатаціїдрібних товаровиробників виникає й експлуатація іншого суспільного класу — найманих робітників. Наймані робітники стали виконувати всю ту фізичну роботу,що раніш виконував у сфері торгівлі сам торговець. Торговець же став виконуватироботу з організації торгівлі, по укладанню торгових угод, договорів, поуправлінню торговими працівниками.
Торговіпрацівники, займаючись продуктивною працею в сфері торгівлі -перевезенням,перенесенням, навантаженням, упакуванням, розфасовкою і т.д., збільшуваливартість товарів, що купець купував в одних людей і продавав іншим запідвищеною ціною. Різниця між більшою знову створюваною торговими працівникамивартістю, що приєднується до старої вартості товарів, збільшуючи її, і меншою вартістюїхньої робочої сили є прибавочним продуктом, виробленим продуктивними торговимипрацівниками і торговцем, що безоплатно привласнюється. Цей прибавочний продукт(прибавочна вартість) відчужується торговцем від торгових працівників іпривласнюється їм у формі торгового прибутку, що на відміну від торговогоприбутку І можна назвати торговим прибутком ІІ.
Між торговимприбутком І і торговим прибутком ІІ, незважаючи на їхню внутрішнюєдність і зовнішню подібність, є і велика відмінність. Торговий прибуток Істворюють для класу торговців дрібні товаровиробники, що є власниками основнихзасобів виробництва, незалежними виробниками, принаймні формально, юридично.Торговий прибуток ІІ створюють для класу торговців раби (урабовласницькому періоді) і наймані працівники.
У своємурозвитому виді торговий прибуток ІІ виникає пізніше торгового прибутку І,останній є його передумовою.
Незабаром післятого, як торговці сформувалися як клас, вони почали розширювати старі іпрокладати нові шляхи не тільки в межах своєї країни, проникаючи в її самівіддалені, самі глухі, самі дикі куточки, але й в інші, як сусідні, близькі,так і у віддалені країни.
У результатіпоряд із прибутком І і прибутком ІІ виникає ще і прибуток ІІІ,що істотно відрізняється від перших двох форм торгового прибутку. Якщо в основіприбутку І і прибутку ІІ лежить нееквівалентний обмін між торговцямиі дрібними товаровиробниками (торговий прибуток І) і між торговцями-рабовласникамиі рабами та найманими працівниками (торговий прибуток ІІ), то в основі прибуткуІІІ лежить, навпаки, еквівалентний обмін. У різних місцевостях однієї і тієї жкраїни, і особливо в різних країнах з малорозвиненим товарним виробництвом,однакові по своїх споживчих властивостях матеріальні блага (ті самі споживчівартості) мають дуже неоднакові вартості і ціни виробництва. Ця різна вартістьі ціна виробництва однакових продуктів праці випливає з того, що на їхнєвиробництво, унаслідок різного рівня суспільної продуктивності праці, витраченарізна кількість праці.
Прибутки І,ІІ й ІІІ торговців не існують окремо, незалежно один від одного.Вони переплітаються тісно між собою, зливаючись в єдиний прибуток. Торговцюнемає справи до того, яку природу носить його прибуток, його більше цікавитьвеличина, а не форма прибутку. Таким чином, розглянемо докладніше нормуторгового прибутку.
Припустимо, що торговецьпривласнює прибуток винятково у формі торгового прибутку І. У нашомуприкладі торговець отримав торговий прибуток у 40 г.о. за місяць від торгівлі зкожним товаровиробником. Якщо припустити, що він вів торгівлю з 25товаровиробниками, то його прибуток за рік складе 40 x 25 x 12 = 12000 г.о. (мивиходимо з того, що він веде торгівлю цілий рік і отримує однаковий прибуток).Якщо торговець авансував при цьому 60 тис. г.о., те його норма торговогоприбутку І складе 12тис. г.о. x 100% / 60тис.г.о. = 20%. Яким шляхом торговецьможе збільшити норму прибутку? Щоб збільшити норму прибутку, необхіднозбільшити прибуток при колишньому капіталі в 60 тис. г.о. чи зменшити капіталпри колишньому прибутку в 12 тис. г.о. Другий шлях є для торговця неприйнятним,тому що якщо він і збільшить норму прибутку, величина прибутку при цьому моженавіть скоротитися, у той час як частина капіталу буде знаходитися без діла.
Торговець будепрагнути, звичайно, збільшити прибуток при колишньому капіталі. А цей прибутокдорівнює 40 x 25 x 12 = 12 тис.г.о. Торговий прибуток, а отже, і норму прибуткуторговець при тому самому капіталі може збільшити за рахунок, по-перше,скорочення часу обороту. Якщо він за рік зробив замість дванадцяти оборотівп’ятнадцять, то буде мати прибуток у 40 x 25 x 15 = 15 тис.г.о., а нормуторгового прибутку в розмірі 15 тис. г.о. x 100% / 60 тис.г.о. = 25%. Зменшитиж час обороту можна за рахунок збільшення продуктивності праці. Алепродуктивність праці не може рости без кінця, тим більше так швидко, як бицього хотілося торговцю. Тому можливість збільшення норми прибутку і величиниприбутку за рахунок продуктивності праці і, відповідно, часу обороту капіталуобмежені. Будемо вважати, що наш торговець довів до максимуму продуктивністьпраці і до мінімуму — час обороту торгового капіталу.
Торговий прибутокІ торговця може збільшитися за рахунок збільшення числа дрібнихтоваровиробників, але і тут його можливості обмежені, тому що він не маєпрацівників, а його сил вистачає лише на те, щоб реалізувати товари 25товаровиробників, крім того, щоб скупити товари більшого числатоваровиробників, необхідно пропорційно збільшити величину капіталу, якоготорговець не має.
Залишаєтьсяперший співмножник — величина прибутку, одержуваний торговцем від торгівлі зкожним товаровиробником щомісяця. Ця величина залежить від різниці витратпраці, тобто продуктивності праці торговця і товаровиробників у процесі оборотутоварів. У нашому прикладі витрати праці при реалізації товарівтоваровиробниками складали 50 год. праці, а витрати торговця — 10 год. праці.Ця різниця і визначає величину торгового прибутку, що дорівнює 40 г.о. (50-10).
Таким чином, ітут величина прибутку обмежується можливостями росту продуктивності праціторговця. Звичайно, ріст продуктивності праці в сфері обігу відбувається, алевін відбувається досить повільно. Крім того, якщо збільшиться продуктивністьпраці торговця, скажемо, за рахунок поліпшення торгових шляхів, транспортнихзасобів і т.д., то це збільшить продуктивність праці і товаровиробників, щосамі продають свій товар. Якщо витрати праці торговця зменшаться з 10 до 5 год.праці, а витрати праці товаровиробників (по реалізації товарів) з 50 до 45 год.праці, то торговець як і раніше буде мати прибуток 40 г.о. (45-5). А якщовитрати праці зменшаться в торговця і дрібних товаровиробників не на 5 год.праці, а пропорційно витратам, скажемо в два рази, то торговий прибутокторговця навіть зменшиться: 50/2 — 10/5 = 20 г.о. І якщо навіть при цьомучас обороту скоротиться вдвічі (насправді набагато менше, оскільки транспортуваннятоварів складає тільки одну, хоча і, бути може, найбільшу частину часу оборотутоварного капіталу), величина прибутку, а отже, і норма прибутку, незбільшиться: 40 x 25 x 12 = 20 x 25 x24 = 12 тис. г.о.
Отже, норматоргового прибутку І має тенденцію знаходитися на одному рівні. Такимчином, торговці, що привласнюють винятково торговий прибуток І, можуть ньогозбільшувати лише за рахунок збільшення авансованого капіталу, що вони і робилив перший період торгової фази рабовласницького суспільства, збільшуючи капіталза рахунок перетворення в нього частини одержуваного торгового прибутку.Збільшення ж капіталу можливо лише за рахунок залучення й експлуатації вторгівлі робочої сили рабів і найманих робітників, оскільки торговець фізичноне може сам реалізувати більше в кілька разів кількість товарів.
Експлуатаціячужої робочої сили означає одержання торговцем, поряд з торговим прибутком І,і торгового прибутку ІІ, а разом з тим і норми торгового прибутку ІІ.Безсумнівно, норма прибутку, одержувана на капітал, асигнований на покупкуробочої сили, вище, ніж норма прибутку І, по тій простій причині, що якщоторговець відчужує від дрібних товаровиробників лише частину прибавочногопродукту, то від торгових працівників він відчужує весь чи майже весьприбавочний продукт. А оскільки ступінь експлуатації рабів і найманихробітників, у міру росту продуктивності праці і з відповідного зниженнявартості робочої сили, підсилюється, то збільшується і норма торгового прибуткуІІ. Однак це збільшення норми прибутку є незначним, оскільки є незначнимі ріст продуктивної праці в сфері торгівлі.
Звернемося тепердо торгового прибутку ІІІ. Ми бачили, що цей прибуток, а разом з тим інорма прибутку, є найбільш високою. І вона тим вище, чим менше пов’язані двімісцевості чи дві країни між собою, чим більш різні витрати праці, тобтопродуктивність праці при виробництві тих самих однотипних матеріальних благ урізних країнах, між якими виникає торгівля. Якщо норма прибутку І і нормаприбутку ІІ обчислювалися десятками відсотків, то норма прибутку ІІІ,одержувана головним чином у зовнішній торгівлі і торгівлі у великих державах центральнихобластей (районів) з окраїнами, особливо недавно захопленими і приєднаними додержави чужоземними територіями, обчислюється сотнями відсотків. Капіталторговців, що отримують торговий прибуток ІІІ, зростав неймовірно швидко — щорічно в два, три і більш рази.
Однак згодом, уміру розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва, засобівтранспорту, торгівлі, транспортних доріг і водяних шляхів сполучення, у мірупереселення й асиміляції населення, у міру прогресу техніки, особливовиробничої, технології виробництва, господарства, агротехніки і т.д.,відбувається поступове вирівнювання рівня продуктивності праці, так щорозходження у витратах праці при виробництві однакових виробів, товарівпоступово стираються. Нові, передові методи виробництва, нова, найбільш ефективна,найбільше досконала техніка починає поширюватися з найбільше економічнорозвитих районів, областей і країн, у більш економічно відсталі області ірайони. Інші області (провінції) і країни починають доганяти передові країни йобласті. А це веде до того, що розходження в вартостях і ринкових цінаходнакових чи однотипних товарів у різних місцевостях поступово, але неухильно зменшуються.Наслідком же зменшення цих розходжень є зменшення величини торгового прибуткуІІІ, а відповідно і норми прибутку.
3. Торговельний капітал вумовах торгівлі в Україні
Протягом останніх років вУкраїні відбувається процес формування капіталістичних виробничих відносин.Персоніфікаторами капіталу, в тому числі і торгового, більш за всього в країніє власники комерційних банків, велика кількість директорів підприємств (якіздійснили так звану ”прихватизацію” немалої частки державної власності), ділкитіньової економіки, мафіозні структури. На жаль, протягом років реформ вУкраїні, не вдалося забезпечити умови для формування національного капіталу якекономічно потужної соціальної сили — носія конструктивних інтересівдержавницької спрямованості, що могла б стати опорою позитивних зрушень векономічній та внутрішньополітичній сферах. В реальному секторі економікиУкраїні зберігається низький рівень безпеки підприємницької діяльності.Зберігаються і навіть посилюються загрози, які виходять як від криміналітету йкорупції, так і від непослідовності та неефективності офіційної економічної політикидержави. З огляду на те, що норма прибутку на функціонуючий капіталрозглядається його власником як ”плата за ризик”, неважко зрозуміти, щонедостатня ефективність реального сектора, обумовлена як технологічними, так іекономічними чинниками, не може забезпечити належний рівень прибутків вреальному секторі економіки. Гроші шукають іншого застосування, що веде додекапіталізації реального сектору економіки.
На практиці зараз підтерміном ”капітал” часто звикли розуміти певну суму грошей або сукупність машинта устаткування. Проте, насправді це — складна система стосунків. За класичнимвизначенням, капітал — це частина національного багатства, яка приводить в діюзасоби виробництва й існує в обороті та за рахунок обороту. Отже, саме оборотза посередництвом містких ринків і розвиненої грошово-фінансової системи єнайпершою необхідністю для ефективного функціонування капіталу.
Між тим, політика,спрямована на утримання пріоритетів монетарної сфери — зниження рівня інфляції,утримання курсу національної валюти тощо, пригнічує внутрішній ринок, сприяєдемонетизації економіки та перешкоджає становленню фінансової системи.
Результатом обмежувальноїгрошової політики став відрив рівня позичкового відсотка як ціни грошей відрівня норми прибутку як ціни виробничого капіталу. Як наслідок — неможливістьвзаємодії позичкового, торгового та виробничого капіталів на еквівалентнійоснові.
Наведені чинники й призвелидо відокремлення торгового капіталу в окрему політико-економічну групу ізспецифічними інтересами, відмінними від інтересів реального сектору. Ця групапредставлена різноманітними торговельними підприємствами, посередницькимифірмами, які сьогодні ведуть діяльність, слабко пов’язану із реальним секторомекономіки.
Проте, будучи органічнимичастинами обороту національного капіталу, як позичковий, так і торговийкапітали окремо від реального сектору можуть існувати лише протягом обмеженогочасу.
В умовах тривалої депресіївнутрішнього виробництва грошово-торговий капітал переорієнтовується на більшстабільну основу свого функціонування, тобто — в умовах України — на виробничийкапітал розвинених країн, перетворюючись на впливове лобі його експансії вУкраїну.
Формується відтворювальнийцикл заміщення вітчизняного виробничого капіталу іноземним торговим навнутрішньому ринку при активному сприянні українських торговельно-фінансовихугруповань. Але останні отримують зиск з цього процесу лише в короткостроковійперспективі; надалі, в умовах скорочення внутрішніх джерел розвитку, вонипоступово залишать місце своїм більш потужним конкурентам з-за кордону.
Цей процес супроводжуєтьсяпогіршенням становища грошово-торгового капіталу і розповсюдженням кризи найого складові частини, що й продемонстрували криза банківської системи та різкепогіршення становища торгових підприємств у 1998 році.
Загострюються суперечностій всередині самого трейдерського капіталу, що об’єктивно викликаєтьсяантагонізмом між різними елементами його реальної основи.
Внаслідок крахусировинно-експортної моделі в кризову ситуацію потрапили всі підприємства тагалузі виробничого ланцюга, що орієнтувалися на зовнішній ринок. Від крахуекспортної моделі сировинного типу потерпають також політико-економічніугруповання, що були створені на основі торгового капіталу. Криза експортноїмоделі для цієї групи капіталу означає падіння рентабельності торгових операційі, одночасно, заморожування великих капіталів в інвестиційних схемах, які ще недають реальної віддачі.
За існуючих економічнихумов грошово-торговий капітал не зацікавлений вкладати гроші у виробництво,тобто переводити них в товарно-торговий капітал, практично відсутні масштабніінвестиційні програми. Представники грошово-торгового капіталу ще не бачатьперед собою майбутнього в країні з квазіринковою економікою.
Слід враховувати, щогрошово-торговий капітал може розвиватися більшою мірою лише за умовиінкорпорації у владні структури, які забезпечують їм зовнішньоекономічнийпротекторат та ”прикривають” тіньові схеми. Представники цієї групи найбільшезалежать від державної політики.
Саме тому сьогодніспостерігається ”псевдо-полівіння” окремих представників цієї групи, оскількитакий ідеологічний ”дах” дозволяє пояснити їхню зацікавленість у посиленніадміністративного впливу держави на економіку як засіб збереження прибутків.
Політика монетарнихобмежень, яка дозволяла банківським структурам одержувати додаткові прибутки надефіциті грошей, тривалий час цілком відповідала інтересам фінансовогокапіталу. Це ж стосується і політики ”дорогої” гривні, яка стимулювала імпортдо України, даючи роботу торговому капіталу. Проте, крах сировинно-експортноїмоделі співпав із активними спробами Нацбанку обмежити падіння курсу гривні зарахунок додаткових монетарних обмежень, зокрема — зменшення ліквідностікомерційних банків. Це викликало суперечності всередині самої групи.
У зв’язку із вичерпаннямможливостей утримання монетарної стабільності без втручання в сферу інтересівбанківського капіталу, можна прогнозувати загострення суперечностей міжгрошово-торговим капіталом і владою.
В значній мірі в основінесприятливого інвестиційного клімату в Україні лежить прагнення окремихугруповань національного капіталу зарезервувати для себе з допомогою державипотенційно перспективні й інвестиційно привабливі сегменти національноїекономіки і, водночас, неспроможність цих угруповань реально забезпечитипродуктивне використання виробничих ресурсів і потужностей з метою отриманнясвого ”приватного” прибутку. Реформи в Україні розглядаються тоді лише крізьпризму власних фінансових (інвестиційних) можливостей. Тому здійснення реформ вмасштабах, які дають змогу проникнення на фінансові ринки ”сторонніх”суб’єктів, насамперед — іноземного капіталу, що, відповідно, означає втратуконтролю над певною частиною ринку, є для грошово-торгового капіталу небажаним.Так, з погляду іноземних інвесторів найбільше інвестиційне привабливими вУкраїні є також харчова промисловість і переробка сільгоспродуктів, оптоваторгівля і посередництво в торгівлі, машинобудування і фінансова діяльність.
В Україні випадки модернізаціїза рахунок внутрішніх інвестиційних ресурсів поки що є скоріше випадковістю,ніж правилом. Адже навіть великий, по українських мірках, вітчизняний капіталнеконкурентоспроможний у порівнянні з середніми міжнародними інвесторами.Винятком є схеми, за яких для обслуговування залученого іноземного капіталувикористовується вітчизняний торговий капітал. Отже, поки обсяги українськоготоргового капіталу залишатимуться критично малими, тенденція до імпорту товарівта послуг виявлятиметься значно сильнішою за тенденцію до залучення в країнупрямих іноземних інвестицій.
Сучасний курс на розпродаждержавної власності є свідченням розчарування держави в можливостяхнаціонального капіталу. На даному етапі приватизація є предметом розколу міжзгаданими вище групами капіталів: група реального сектору втрачає матеріальнуоснову свого існування, попередньо втративши фінансову основу, грошово-торговийкапітал одержує тимчасовий виграш на ”комісійних”.
Але прихід до країни”стратегічних інвесторів” з-за кордону обов’язково означатиме (і вже означає)прихід також іноземного банківського та страхового капіталів, оскількивітчизняні не дозволяють забезпечити потреби національної економіки і невикликають довіри іноземних інвесторів. Таким чином, український грошово-торговийкапітал також втрачатиме позиції і муситиме переходити на васальне становище.
У всякої економіцікапіталізація залежить від двох факторів: мотивації щодо інвестування, яке йогостимулює, та збережень, які його обумовлюють. В Україні існує великий дуже попитна капітал, який зараз не може бути задоволений внутрішніми джерелами: вкладамидомогосподарств, інвестуванням національних виробників або саме державою самечерез скрутне економічне становище Україні. Слабкість внутрішніх інвестиційобумовлює те, що будь-яке вкладення капіталу в якої-небудь сфері є обмеженимабо безплідним, тому що малий об’єм ринку та негнучкість попиту при низькомурівні реального доходу збільшує ризик, пов’язаний із інвестуванням. Історичнийдосвіт економічного розвитку показує, що найефективніша політика є в тому, щобстворювати, так сказати, полюси розвитку, з яких буде виходити прогрес длявсієї економіці. Визначення цих напрямків залежить від того, які сфери векономіці країни є найбільш розвинутими та перспективними. Тому ми можемобачити, що розвиток саме торгового капіталу є перспективним в нашої країни таможе призвести до значного економічного зростання.
Але це не можна робитиоднобічно, тобто без розвитку інших галузей промисловості. Для Україніісторично це є насамперед виробництво товарів народного споживання та продукціїагропромислового комплексу. Так, зростання виробництва ТНС і продукції АПКдозволить забезпечити первинне генерування фінансових ресурсів та поступововідновити відтворювальний процес на підприємствах та в народному господарствізагалом, відновити економічно обґрунтований механізм визначення ефективностівиробництв та забезпечення їхньої конкурентоспроможності. Критеріями успішностіекономічної стратегії на даному етапі є:
— зближення рівнів прибутковості виробничого та торговельно-фінансовогокапіталів;
— забезпечення відтворювальних процесів достатньою грошовою масою таналежними умовами платіжно-розрахункових відносин;
— зниження фіскального тиску на промислові підприємства, нормалізаціяпроцесів ціноутворення.
Крім того, встановленнякапіталотворення як визначального пріоритету економічної стратегії держави таузгодження цього пріоритету із необхідністю забезпечення стійкогосоціально-економічного розвитку країни в цілому вимагає встановлення дієвих механізмівкоординації діяльності владних структур та представників бізнесу. Значнітруднощі, з якими все більше пов’язане забезпечення валютно-грошовоїстабільності, наповнення державного бюджету, утримання інших показниківмакроекономічної стабілізації, сприяють розгортанню процесу масовогоусвідомлення взаємозв’язку між динамікою макропоказників народногосподарськоїсистеми та економічним становищем підприємств, а відтак — і необхідностіактивного впливу останніх на виробку державою макроекономічних рішень.
Між тим, саме в контекстідержавного будівництва взаємовідносини влади з бізнесом набувають стратегічногозначення. Від того, який саме тип відносин складається між ними вже зараз,залежить, який тип держави утвердиться в Україні в ХХІ столітті. На нашу думку,лише цивілізоване партнерство держави і бізнесу здатне забезпечити такийперехід в нове тисячоліття, який дозволить Україні зайняти гідне місце вєвропейському і світовому співтоваристві.
В подальшому взаємодія міждержавою і торговим капіталом може розвиватися по двох напрямках.
1. Олігархічний типузгодження інтересів. Невелика група бізнесменів і керівників підприємств,орієнтована на індивідуалістичні стратегії та вузькокорпоративні інтереси,одержує прямі виходи в серцевину політичної системи. Ця верхівка консолідованоїекономічної еліти фактично не потребує ані корпоративних форм самоорганізації,ані створення ”партії інтересів”. Влада, до якої вона отримала постійнийдоступ, стає для неї одночасно і ”партією”, і ”корпорацією”. Їй потрібнастабільність у вигляді консервації поточного становища — і як можливістьзберегти свої привілейовані позиції в системі влади, і як засіб недопущеннянових економічних потрясінь і політичних катастроф. Разом з тим, олігархічніугруповання не зупиняються перед ініціюванням наймасштабніших політичнихпотрясінь, якщо виникає реальна загроза їхньому монопольному впливу на владніструктури (приклад — події жовтня 1993 р. у Росії). Це змушує враховуватиреакцію таких угруповань при плануванні економічної політики.
Олігархічний тип узгодженняінтересів як найбільш дешевий та ефективний в короткостроковій перспективіметод набув поширення в Україні внаслідок того, що посилення громадськоїактивності підприємців та попиту на цю активність на політичному ”ринку” відбулосьна тлі падіння економічного потенціалу більшості українських підприємств.Внаслідок цього консолідація нової економічної еліти набагато випередиладинаміку самоорганізації групових інтересів бізнесу по галузях і секторах.Найбільш значуща частина взаємовідносин бізнесу з державою перемістилась увузький соціальний простір, вільний від інституційних обмежень, центральнемісце в якому зайняли неформальні зв’язки на вищому рівні. Відбуласьполітизація економіки — формування елітних економічних груп, які здобуваютьконкурентні переваги внаслідок зрощування з державною владою та зацікавлені узбереженні ситуації дефіцитності ресурсів і невизначеності економічноїполітики. Лобіювання цими групами своїх вузькогрупових цілей веде доперерозподілу ресурсів замість забезпечення умов для ресурсотворення, підвищуєнепередбачуваність державної політики й рівень підприємницьких ризиків,погіршує інвестиційний клімат в країні, перешкоджає становленню механізмівринкової оцінки ефективності, а відтак — підвищенню міжнародноїконкурентоспроможності національної економіки.
Головна особливістьолігархічної форми соціальної організації полягає в тому, що найбільш сильнийвплив на владні структури здійснюється не через офіційну системупредставництва, а по неформальних каналах. Інтересам, включеним в неформальнусистему зв’язків з держструктурами, немає потреби створювати союзи і асоціації.На відміну від інших груп тиску, спроможних впливати на механізми прийняттярішень ззовні, це — ”внутрішнє лобі”, що є, по суті, складовою часткоюуправлінських структур. Проте олігархічна координація являє собою крок вперед упорівнянні з системою ”бюрократичних узгоджень” радянського типу, оскількиплюралізм олігархічних форм укорінений все ж в економіці, а не в системіадміністративного управління. Ця обставина робить партнерів влади більшнезалежними, а саму владу наділяє реальною, хоча й недосконалою системоюзворотних зв’язків з агентами ринку. Зрозуміло, що саме така модель стосунківвлади і бізнесу є підставою для одержання останнім ”рентних” доходів.
Отже, все вищесказане недозволяє вважати олігархію оптимальною моделлю координації інтересів в умовахполітичної демократії. Тенденція до перетворення олігархічних зв’язків міжбізнесом і владою з тимчасового в постійний тип стосунків є потенційнимджерелом політичної напруженості і нестійкості. Олігархічний тип узгодженняінтересів не забезпечує необхідної динаміки руху капіталів і не може статиосновою для стратегії економічного зростання. Курс на посилення держави іослаблення олігархії, швидше за все, буде сприйнятий з розумінням і підтримкоюі з боку суспільної думки, в той час як зрощування бізнесменів і чиновниківсприймається як форма корупції, прояв слабкості держави і викликає тривогу задолю демократичних інститутів, а також створює вкрай негативний імідж України вочах іноземних інвесторів і міжнародних фінансових організацій. Проте подоланняолігархічної моделі узгодження інтересів повинно відбуватися не шляхом повного”відокремлення” бізнесу від держави, а за рахунок встановлення сучаснихдемократичних форм їхньої співпраці, які дозволять конструктивно мінімізувативзаємні конфлікти.
2. Інституційна модель.Ця альтернативна модель заснована на інституціалізації взаємовідносин держави ібізнесу, за якої центральним посередником у взаємодії держави і бізнесу тазахисті корпоративних інтересів стають громадські об’єднання — союзи іасоціації підприємців. Така модель практикується у всіх розвинених країнах.
Громадські об’єднанняпідприємців дозволяють ввести в певні конструктивні рамки конфлікти, щонеодмінно виникають у взаємовідносинах суб’єктів підприємницької діяльності зорганами державної влади, між собою чи з споживачами, робітниками тощо. Вонитакож сприяють прозорості процесу прийняття політичних рішень, а отже — передбачуваностіекономічної політики держави, що вкрай важливе для раціоналізації поведінкиекономічних суб’єктів, уникнення дестабілізації та політичних шоків намікрорівні. За умов зниження рівня присутності держави в економіці такіінститути громадської самоорганізації можуть перебирати на себе частинуфункцій, які раніше належали державі.
Висновок
Торговий капітал виникзадовго до зародження капіталістичного способу виробництва й історичнопередував промисловому капіталу. Отже, торговий капітал —це капітал, який самостійно функціонує, хоч і залежний від промисловогокапіталу. Залежність тут двояка:
1) виробнича — промисловець забезпечує його роботою(реалізація створеної товарної продукції);
2) економічна — прибутки торговців залежать віддодаткової вартості, створеної у сфері промислового капіталу.
Як будь-який капітал, щосамостійно функціонує, він претендує на отримання певного прибутку і нормиприбутку, а саме не мене середньої.
Торговий капіталрозпадається на два підвиди: товарно-торговий і грошово-торговий. Спільне у нихте, що і один, і другий авансуються на видатки обігу, і як товарно-торговийкапіталіст отримує прибуток нарівні з промисловим капіталістом, так ігрошово-торговий капіталіст отримує прибуток, а не проценти. Відмінностіполягають у тому, що перший має справу з оборотом товарів, його основна функція— реалізація товарного капіталу, тобто перетворення у грошову форму капіталу;інший має справу з обігом грошей, бере участь у торгових операціях.
Торговий капітал — цевідокремлена частина не індивідуального промислового капіталу, а суспільного.Це виявляється у тому, що торговий капіталіст має справу не з однимпромисловцем, а з багатьма, перетворює товарний капітал у грошовий відразубагатьох промислових підприємців.
Конкретно і наочно сутьторгового капіталу виявляється у його функціях. До основних функцій торговогокапіталу належать:
4) перетворення товарного капіталу у грошовій, абореалізація додаткової вартості;
5) розв’язання суперечностей промислового капіталу;
6) торговий капітал, будучи капіталом обігу, нестворює власності, але сприяє збільшенню додаткової вартості і норми прибутку.
В Україні товарно-торговийта грошово-торговий капітал набув деякого розвитку та об’єму, але в ньому такожспостерігаються присутні для сучасного економічного суспільного та економічногостановища протиріччя та кризові риси. Для його подальшого кількісного таякісного розвитку треба багато зусиль підприємців, держави та всьогосуспільства. Після розгляду й аналізу вищевикладених проблем і пропозицій поїхньому рішенню, без яких немислиме існування і плідна життєдіяльність нашогосуспільства, напрошується єдино можливий у цій непростій ситуації висновок, щодля нормального функціонування товарно-торгового та грошово-торгового ринкуУкраїни й успішного введення в цивілізоване русло відносин між його суб’єктаминеобхідні наступні конкретні кроки:
1. Негайне прийняття і неухильне перетворення в життянормативно-законодавчих актів, що регулюють господарську діяльність приватних підприємціві підприємств державного та колективного сектора в рамках національного ринку;
2. Створення рівноправних умов для успішної роботи підприємств усіхформ власності і проведення грамотної антимонопольної політики, що буде рубатина корені зачатки новоявленого монополізму;
3. Надання державної допомоги в створенні і підтримці такій новій,властивій ринковій економіці типів ринків, як ринок інвестицій, капіталів,ринку робочої сили, а так само ринку інтелектуальних ресурсів, на першому етапіїхнього функціонування.
Список використаноїлітератури
1. Аптекарь С., Чумаченко Н. Комплексноеисследование функционирования бирж на рынке Украины // Экономика Украины, № 122000.
2. Барр Р., Политическая экономия. Т.1. М.,”Международные отношения”, 1995.
3. Бергер П. Капіталістична революція: п’ятдесятпропозицій щодо процвітання, рівності і свободи. К., ”Вища школа”, 1995.
4. Ермишин П.Г. Основы экономической теории. М.,1999.
5. Жаліло Я.А., Лупацій В.С., Сменковський А.Ю.Корпоративні інтереси і вибір стратегічних пріоритетів економічної політики //http://www.niss.gov.ua/book/Jalilo2/index.htm
6. Задоя А.А., Петруся Ю.Е. Основы экономическойтеории. М., Рыбари, 2000.
7. Маркс К., Энгельс Ф. Капитал. ПСС, т. 25, ч.1.
8. Мостовая Е.Б. Основы экономической теории:Курс лекций. Москва — Новосибирск, 1997.
9. Основи економічної теорії / За ред. Ю.В.Ніколенка. Кн. 1. К., Либідь, 1998.
/>10. Основи економічної теорії:Посібник / За ред. С.В. Мочерного. К., Академія, 1998.
11. Основы экономическойтеории / Под РЕД. В.Д. Камаева. М., изд-во МГТУ им. Баумана, 1997.
12. Павленко А., Пастухов А.,Войчак А. Концепция и организационно-экономические принципы развитиянационального рынка Украины // Экономика Украины, № 3, 1994.
13. Політична економія / Заред. С.В. Мочерного. Ч. 1. Львів, Світ, 1990.
14. Статистика України. 2001рік. К., 2002.
15. Ткаченко А.А. Історіяекономічних вчень. Запоріжжя, Дике Поле, 2002.