Зміст
Вступ
Розділ1 Казка як вид літературної творчості
1.1 Історія казки
1.2 Походження казки
1.3 Значення казки як жанру літератури
1.4 Казка як об’єктнаукових досліджень
Розділ2 Казка як засіб виховання і навчанняучнів
2.1 Казка — учбовий матеріал для дітей різноговіку
2.2 Виховання і навчання за допомогою казки
2.3 Особливості педагогічної роботи з казками
2.4 Творче виховання з використанням казки
2.5 Експериментальне дослідження – використанняказок для розвитку школярів
Висновки
Література
Вступ
Мета будь якого вчителя – виховати зі своїхучнів цілеспрямованих, чесних, відкритих для спілкування та праці людей.Виховання – процес формування всебічно розвиненої особистості, а навчання –найважливіший засіб виховання, під яким розуміється процесс передачі таактивного засвоєння знань, умінь і навичок.
Як казав відомий педагог Я. А. Коменський, «навчання– це процес пізнання. Цей процес включає в себе усвідомлення та осмислення упроцесі пізнання, вправи та практичний досвід. У процесі навчання в учня змінюютьсяколишні та з’являються нові форми поведінки». Для раелізації метивиховання використовуються різні засоби та методи.
Серед різноманіття сучасних засобів навчання івиховання я би хотіла звернути вашу увагу на казку. Чи є казка засобомнавчання?
Казка як своєрідний жанр народної талітературної творчості посідає значне місце у фольклорі всіх країн світу. Якзазначив В. Гнатюк «казки належать до найдавніших витворів людського духуі сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людськаісторія». Казка – невід’ємна складова народної педагогіки. «Казка,гра, фантазія, — пише В.О. Сухомлинський, — животворне джерело дитячогомислення, благород-них почуттів і прагнень… Через казкові образи в свідомістьдітей входить слово з його найтоншими відтінками… Під впливом почуттів, що породженіказковими образами, дитина вчиться мислити словами. Діти знаходять великезадоволення у тому, що їхня думка живе у світі казкових образів, в них – першийкрок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного».
Неможливо уявити дитинство без казок – батькичитають їх дітям, казки застосовуються у навчальній програмі дитячих садків,молодших класах шкіл, але чи можна застосовувати казку та гру як засібвиховання більш дорослих школярів, наприклад, 4 – 5 класу? Сучасні діти розвиваютьсяпід впливом СМІ, компьютерних технологій, інтернету, чи доречно буде проводитиз ними уроки за допомогою «старої доброї» казки?
Для нас не секрет, що взаємодія батьків зішколою вкрай необхідна для реалізації головної ідеї навчання – вихованнявсебічно розвиненої особистості. Але чи всі батьки охоче втручаються у шкільнежиття своїх дітей? Звісно ні. І яка думка батьків стосовно казок? Звісно, уперші роки життя дитини і поки вона ходить у дошкільний заклад, життя дитинипереплетається з казкою, батьки, дідусі та бабусі зазвичай читають, розповідаютьдитині про чарівний світ казкових пригод. Але коли діти підростають і вжеминають початкову школу, батьки намагаються звернути їхню увагу на різнийпізнавальний матеріал, залучають до занять у розвивальних гуртках, а казки, якбільш «дитячий» жанр, відходять на дальній план. Батьки прагнутьбачити своїх дітей розумними, вихованими, і часом забувають про розвиток душі,який так необхідний дітям у будь-якому віці! Адже казка – дуже поширений жанр,є великий вибір хороших авторів і тематик, можна знайти саме ті, що подобаютьсядитині. Навіть дорослим іноді кортить перечитати свою улюблену казку, чи можету, яку в дитинстві читала бабуся, яка вразила, влучила в серце. І з кожнимпрочитанням можна відкрити в казці щось нове, скрите до цієї пори, а це означаєвинести для себе якийсь досвід.
Нажаль, не всі вчителі замислюються надвпливом казок на учнів, на практиці не всі проводять ігрові заняття, пов’язаніз казкою. Вважається, що цей жанр літературної творчості може бути використанийтільки на уроках літератури, часто робота з казками обмежується прочитаннямматеріалу і засвоєнням змісту написаного.
Мета даної курсової роботи – довести, що казкуможна вважати ефективним засобом виховання і навчання дітей різного віку, утому числі у 4-5 класі.
Її завдання:
– розглянути позиції відомих педагогів щодо цьогопитання;
– дослідити, як працює казка у якості засобувиховання та навчання;
– дослідити, як впливає казка та гра на дітей певноговіку;
– визначити педагогічні особливості використанняказок на уроках, які проводяться у 4 – 5 класі.
Об’єкт дослідження – казкаяк незмінний та єфективний засіб виховання.
Предмет дослідження – процес використанняказки у 4 — 5 класі се-редньої школи.
У курсовій роботі були використані такі методидослідження як: аналітичний, пошуковий, описовий, порівняльний.
Наукова новизна цієї роботи полягає вдослідженні впливу казки, а також дидактичної гри та роботи з матеріалами, напідвищення єфективності навчання та виховання школярів.
Практичне значення цієї роботи випливає зактуальних завдань удосконалення навчально-виховного процесу у 4 – 5 класахшколи і може бути використано вчителями для ефективної реалізації розвивальногопотенціалу уроків, а також для підвищення зацікавленості учнів та їхактивності. На дану курсову роботу, на мій погляд, слід звернути увагу не лишепедагогам, але й батькам, які зацікавлені у повноцінному розвитку своєї дитини.Тема що була обрана для курсової, повинна лишитися непоміченою для психологів,бо тема казки широко вивчалася у психології, а в ційроботі вона розглянута з боку педагогіки.
Моїм особистим внеском у дослідженні казки як ефективного засобу виховання і навчання є з’ясуваннятого як можна використовувати казки на уроках образотворчого мистецтва.
Розділ 1. Казкаяк вид літературної творчості
1.1 Що таке казка. Історія казки
Казка — це вид художньої прози, що походитьвід народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події таперсонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Один з основних жанрів народноїтворчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чипобутового характеру усного походження з настановою на вигадку.
Казка як жанр усної народної творчості своїмгенезисом сягає ще часів перших спроб міфотворчості, як жанр художньоїсловесності – бере початок у ХVІІ ст.
Казка як своєрідний жанр народної творчостіздавна посідав важливе місце у фольклорі всіх народів світу. Згадки про казку(як і її зразки) знаходимо в різноманітних писемних пам’ятках, що дійшли донашого часу крізь віки і тисячоліття. Так, в Китаї ще у XXII ст. до н. є. буввідомий збірник казок «Шан-Хої-Кінг». Ряд казок Стародавнього Єгиптубуло зафіксовано у XIV ст. до н. є. За багато століть до нашої ери активнопобутували казки в Індії. Чимало з них увійшло потім до славнозвісного збірника«Панчатантра». Широкого розголосу набули стародавні казки АрабськогоСходу, що склали цілий збірник «Тисяча і одна ніч» й були потімперекладені на мови багатьох народів.
На думку багатьох дослідників, казка єнайбільш древнім жанром, який «застиг у той період, коли переставвідповідати пізнішим форматам мислення». Казка набула естетичної, частководидактичної і повчальної функції та сталої форми, що до цього часу залишаласьнезмінною. Як підтверджують спостереження вчених, це було не пізніше XVI-XVIIст. Усі трансформації жанру та зміни у сприйманні казкової оповіді пов’язані ізвтручанням дійсності у її сферу.
“Історія казки,— справедливо відзначаєросійська дослідниця Е. Померанцева, є насамперед історія її співвідношення здійсністю”.
Казковий епос як частина усної народної прозиє значною частиною української словесності. Вперше термін «казка»вжито у граматиці Лаврентія Зизанія «Лексисъ сиречь речения» (1596)поряд з поняттям «баснь», «байка», а пізніше в подібномузначенні – у словнику Памви Беринди «Лексіконъ славеноросскій і іменътолъкованіє» (1627). Таким цей термін ввійшов у науку.
1.2 Походження казки
Як зазначає В. Гнатюк, «казки належать донайдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від насчасів, якої не досягає жодна людська історія». Тому єдиного погляду щодопоходження казок немає. Кожен із наукових напрямів вирішує цю проблемупо-своєму. Прихильники міфологічної школи вважали основою казки міф та системудавніх уявлень. Міграційна школа розвинула теорію запозичень, тобто поширенняказкових сюжетів зі Сходу (зокрема Індії). Представники антропологічної школивисловлювали думку про самозародження подібних сюжетів на певному етапірозвитку різних народів. Дослідження в руслі ритуально-міфологічної школипоклали в основу виникнення казки систему давніх язичницьких релігійнихритуалів.
Одним з перших дослідників східнослов’янськоїказки, який дав аналіз української казки з позицій міфологічного напрямку, є Ф.Буслаєв. Він висловив думку, що цей жанр тісно пов’язаний з народною епічноюпоемою, вважаючи казку модернізованою формою героїчної билини. М.Чумарна тежвиводить назву жанру з праміфа, вказуючи на скіфський міф про Маная та йогодружину Казку, яка навчила людей мови. М.Грушевський героїчний та казковий епосрозглядав як паралельні явища, кожне з яких має свій специфічний характер,форму, шлях еволюції. На думку російського дослідника ХХ ст. В. Проппа, казкавиявляє зв’язок з системою давньої релігії (зокрема, обрядом ініціації) тасистемою первісних суспільних інституцій: «Казка народжується, звичайно, зжиття. Всяке архаїчне, сьогодні відмерле релігійне явище більш давнє, ніж йоговикористання в сучасній казці». Але, на його думку, цей жанр генетичнопов’язаний з древніми формами оповіді, коли герой втрачає своє ім’я, арозповідь втрачає свій сакральний характер. Тоді міф і легенда перетворюються вказку.
1.3 Значення казки як жанру літератури
Мабуть, жоден з видів народної творчості невідзначається таким багатством нашарувань, як казка. На ній позначився впливрізних історичних епох, починаючи від первісного суспільства і до наших днів.Усе це свідчить про важливе місце казок у культурно побутовій практиці людствауже на ранніх щаблях його історичного розвитку і про тісний зв’язок їх з життямнароду.
Звичайно, кожна казка, як, до речі, й твориінших жанрів фольклору, певний елемент нової дійсності засвоювала не механічно,не прямолінійно, а в своєрідному, передусім художньо естетичному аспекті.Тим-то нове в казці тієї або іншої історичної доби щоразу й неминуче «зливаєтьсяіз старим в одне органічне ціле».
Будучи здавна одним з провідних і визначальнихжанрів усної народної творчості, істотно впливаючи на процес формування різнихвидів та жанрів фольклору, на його загальну поетику, на характер жанровоїсистеми тощо, казка разом з тим відіграла важливу роль і в розвитку писемноїтрадиції людства. Ще в античному світі (зокрема, в Стародавній Греції та Римі)казка як пізнавальне і художнє джерело використовувалась істориками, поетами.Дослідники пізнішого часу, наприклад, слушно зауважували, що давньогрецькийписьменник і філософ Плутарх, який написав багато творів історичного змісту, «усвоїх оповіданнях дає більше казок, ніж історичного викладу».
Велике значення мали народні казки для становленнята розвитку багатьох жанрів художньої літератури (передусім пригодницькогороману, повісті, новели, байки, літературної казки-алегорії тощо). На щедрому,життєдайному грунті казкової традиції у всіх народів світу започаткувався тарозвинувся і такий характерний вид професіональної художньої творчості, якдитяча література.
За своєю природою казка є досить характернимжанром фольклору; вона щільно примикає до інших різновидів народноїоповідальної творчості, насамперед до легенди, переказу, оповіді, які, яквідомо, особливо тісно пов’язані з конкретною історією, реальним життям іпобутом їх творців. Художні образи казок, психологія характерів, ситуації,художні деталі казкового епосу в своїй основі завжди глибоко самобутні йісторично конкретні, бо ж вони у специфічній художній формі відбивають життя,погляди, смаки та сподівання певного народу у певний час його історії.
Проте казка має й чимало відмінного відсуміжних з нею жанрів оповідального фольклору. Це, зокрема, притаманна їйсвоєрідна внутрішня установка на вимисел. Якщо в легенді або, скажімо, переказіосновним є підкреслення «достовірності» чи “імовірності”того, про що йдеться у творі, то казка завжди розповідає явну «вигадку»,яка цікава не сама по собі, а передусім своїм більш або менш прозорим натякомна якесь конкретне життєве явище, захоплює своєю алегоричністю, і це завждиусвідомлюється як самим творцем казки, так і її виконавцем і слухачем.
Установка на вимисел в казці перебуває ворганічному зв’язку з іншою не менш характерною ознакою — розважальністю, «Коликазку, слушно підкреслює російський фольклорист О. Никифоров,- розповідають недля розваги, а, напр., з метою дидактичною, повчальною, вона перетворюється вчисту легенду, повчання і при цьому набуває часто навіть нових особливостей побудови».У сиву давнину форми усної поезії були ще слабо диференційовані, до того ж ісама народна творчість тоді досить щільно перепліталась з різноманітнимипобутовими та ідеологічними чинниками. Ймовірно, що й казка була у ті далеківід нас часи певною мірою зв’язана з міфами, з різними соціальними інститутами,ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, відзначалася своїмижанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, яквона відома нам нині.
Народи світу в своєму розвитку загалом пройшлибільш або менш аналогічні історичні стадії. Це відбилось і на казці, про щосвідчать однотипні у казковому епосі різних народів нашарування, глибокаспорідненість, часом вражаюча подібність багатьох сюжетів, мотивів та образів,хоч безсумнівна при цьому й величезна, особливо у пізніші часи, ролькультурного взаємообміну між народами.
До того ж казка як характерна форма художньоїрозповіді за своєю природою здавна забезпечувала широкий простір для участі впроцесі її творення та поширення індивідуального творчого начала.Імпровізаційний елемент у творах цього жанру завжди посідав досить важливемісце, хоч знаходив і не настільки широкий вияв, як, скажімо, в легенді,переказі або оповіді. У казці він більшою мірою, аніж в інших видахоповідальної творчості, стримувався різноманітними чинниками формальногопорядку (більш або менш усталеною фабулою, внутрішньою цілісністю сюжетів тамотивів, законами композиції, системою так званих «загальних місць»тощо), щоразу сполучався з певною (казковою) традицією.
Крім того, у порівнянні з іншими жанрамифольклору казка надзвичайно сильно виявляє схильність до взаємодії з писемноютрадицією, що не могло не позначитись на її характері й особливостях розвитку.Можна сміливо твердити: з появою писемності казкова творчість дісталахарактерне, якісно нове джерело для свого збагачення, поширення йфункціональних виявів.
Усе це й склало той специфічний грунт, наякому народна казка в міру культурного поступу людства дедалі більше зросталавшир і вглиб, у кожну історичну епоху своєрідно оновлювалась,переосмислювалась, видозмінювалась, постійно збагачувалась і розвивалась як зпогляду генетичного, так і типологічного, щедрим потоком вливалась у культурнускарбницю кожного народу як її неоціненне надбання і водночас активнозапліднювала казкову традицію інших народів, проте й сама часто-густо зазнавалапри цьому неабияких впливів.
«Доступна практично всім поколіннямлюдей, суспільним верствам, етносам, цивілізаціям», казка прилучає своїхшанувальників до вічності, невимушено навчаючи їх цінностей, що не тліютьтисячоліттями”.
1.4 Казка як об’єктнаукових досліджень
Об’єктом наукового дослідження казка іказкотворчість стають у ХІХ ст., здебільшого цей феномен вивчають в контекстігуманітарних наук, зокрема філології, історії, філософії, культурології. Відомімовознавчі та літературознавчі праці, присвячені казці, пов’язані з іменами В.Я. Проппа, В. В. Анікіна, М. В. Васільєва, О. М. Горького, В. І. Даля, С. І.Мінца та ін. Вивченням філософсько-історичних та культурологічних аспектівказки займалися М. М. Бахтін, В. В. Зеньковський, О. Ф. Лосєв, А. В. Дахін таін.
На початку минулого століття багатоаспектнийсвіт казки стає предметом психолого-педагогічних досліджень. Маємо на увазіпраці Т. І. Алієвої, Є. А. Аркіної, А. М. Виноградової, Л. М. Гурович, М. М.Кашиної, Т. І. Морозової, А. М. Орлова та ін. У них досліджено особливостісприйняття казок дітьми, вплив казки на розвиток функціональних характеристикдитини, формування ігрових можливостей у дитини за допомогою казки тощо.Поняття «казкотерапія», «терапевтична казка» з’являються внауковому обігу лише в другій половині ХХ ст. Вони знаменують появу новогонапряму досліджень казки – в аспекті читання «з лікувальною метою» –бібліотерапії, чергове розширення жанрових меж казки.
З точки зору книгознавчої, під казкотерапієюпропонується розуміти суміжну дисципліну книгознавства, яка вивчає зворотнийзв’язок між казковими подіями та поведінкою реципієнта в реальному житті, тобтовплив казки на формування особистості. Психологи детермінують це поняття якчастину терапевтичного впливу на особистість, основною метою методу є донесеннядо читача чи слухача казки ідеї, що все, що є нереальним в житті, стає реальнимв казці; це процес об’єктивізації ситуації, спосіб виховання дітей, щовтілюється за допомогою здатності казки активувати ресурси особистості.
На сьогодні в багатьох європейських країнах,зокрема в Польщі, відбувається заснування наукових шкіл – інституцій, науковихустанов, дослідних центрів, – які працюють у напрямі бібліо- чи казкотерапії.Польські науковці репрезентують досягнення в галузі казкотерапії великоюкількістю видань (наукових, науково-популярних, навчальних). На базі відомихуніверситетів готують фахівців-казкотерапевтів (Ягелонський університет (м.Краків), університет Марії Склодовської-Кюрі, Католицький університет (м.Люблін). Існують польські видавництва у Варшаві, Познані, Вроцлаві, зокрема «MediaRodzina» (м. Познань), що спеціалізуються на «літературі, яка лікує»,видають збірники терапевтичних казок, навчальні посібники, методичні вказівкитощо. Чимало зроблено для розвитку казкотерапії та дослідженні казки вконтексті психологічних наук і в Росії. 1998 р. у Санкт-Петербурзі булозасновано Інститут казкотерапії. Працівники Інституту, на чолі з директором Т.Зінкевич-Євстигнєєвою, стали послідовниками відомих дослідників казок – К. Г.Юнга, М.-Л. фон Франц, К. П. Естес, Е. Фромма), З. Фройда, Е. Берна, М.Еріксона, В. Я. Проппа та ін. Саме форму казки та метафору працівники Інститутуказкотерапії визнали одним із найефективніших та найзапотребованіших сучасністюзасобів вирішення проблем людини (психічних розладів, страхів, стресів,депресій тощо). За десять років науково-дослідної роботи Інститут казкотерапіїв Росії розробив методологію комплексної казкотерапії для дітей, підлітків ідорослих із різноманітними проблемами.
Народна казка та її педагогічні можливостістали предметом уваги українських педагогів та методистів. Так, велику увагуказкам як жанрові творчості та засобу виховання школярів приділяли Бібко Н.,Бурова Р., Дорошенко С., Ігнатенко Н., Корнійчук І., Кубинський М., Олійник Г.,Пабат В., Сиротинко В., Тищенко С., Чуйко Г. та ін.
Зокрема, Н.Бібко вивчала методичні особливостіопрацювання народних казок і казок змішаного (перехідного) типу; Р.Буровааналізувала казковий матеріал з точки зору його можливостей для розвиткумовлення молодших школярів; С.Дорошенко визначив загальні методичні особливостіопрацювання казки на уроках читання; Н.Ігнатенко наголошував на специфіці матеріалуказок у плані осмислення їх змісту; С.Козоріз описав нестандартні форми роботинад казкою; І.Корнійчук розробив конспекти уроків читання казки у початковихкласах; К.Коханівська розробила методику творчих робіт, пов’язаних із обробкоюнародної казки на уроках рідної мови; М.Лещенко досліджував вплив казковогоматеріалу на формування особистості учнів молодшого шкільного віку; Г.Олійникописав особливості виразного читання народної казки. Інші методисти такожзосереджувалися на характеристиці особливостей опрацювання народних казок упочаткових класах.
Отже, в казках відобразилися світогляд народу,його морально-етичні та естетичні принципи, педагогічний геній, багатовіковийдосвід виховання підростаючих поколінь. Саме тому казки потребують аналітичногопідходу і наукового обґрунтування з точки зору жанрових особливостей тавивчення їх педагогічної цінності в плані навчання, виховання та розвиткумолодших школярів, формування особистісних якостей та особистості дитини вцілому.
Розділ 2. Казка як засіб виховання і навчання учнів
казка літературавиховання педагогічний школяр
2.1 Казка — учбовий матеріал для дітей різного віку
Казка відома дітям з дошкільних років. Їїпривабливість – у сюжетності, таємничості, фантастичності. Неможливо уявитидитяче мислення без казки, живої, яскравої, яка засвоюється свідомістю,почуттями людини як певної сходинки людського мислення.
Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, злюбов’ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках зінтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не можеслужити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки яклітературного жанру. Звичайно, від них не слід домагатися наукового визначенняказки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам’ятаютьформулювання. У початкових класах йдеться лише про набуття загального уявленняпро казку і її відмінностей від інших творів. Але це не означає, що казка не єповчальною. як було розглянуто вище, казка гарно впливає на дитину у будь-якомувіці. У 4-5 класі вже можна ускладнити завдання для дітей.
Важливою рисою казкового епосу є яскравовиражена дидактична спрямованість казок. Це своєрідна історія життя, яка удоступній формі несе дітям історичну правду, інформацію про історію життяукраїнського народу.У М.Горького є таке цікаве спостереження: «У світінемає нічого, що не може бути повчальним» — немає і казок, які неутримували б у собі матеріал «дидактичний», «повчання» [34,29]. З ним не можна не погодитись. Справді, хто б у казці не діяв, його вчинкизрозумілі дорослим і дітям. Методика рекомендує скористатися повчальністюказок.
Із казкою молодший школяр ознайомлюється ще удошкільному віці, у ранньому дитинстві. У 1-4 класах казка для учніввідкривається як жанр народної, а пізніше й літературної творчості, відміннийза певними специфічними ознаками від інших творів. Діти охоче читають казковіпригоди, тому вчитель має використати це бажання для розвитку їхніхпізнавальних інтересів та формування народознавчих понять, для подачі знань пропобут, звичаї народу, його морально-етичні та естетичні якості, почуття тауявлення українського етносу. У 5-7 класі діти вивчають композицію казок,обгрунтовують дії персонажів на більш підходящих до їх віку казках.
2.2 Казки як засіб виховання і навчання
Велике значення казок як засобу розвиткумовлення учнів. Текст казок – прекрасний матеріал для формування навичокзв’язного мовлення. Молодші школярі із задоволенням розповідають казки,зберігаючи народні образні вислови та зображувальні засоби (порівняння,епітети), а також прийнятий у казках своєрідний синтаксичний стрій, мовлення,структуру речень, емоційні особливості твору.
У методичних посібниках засуджується намаганняокремих класоводів зводити характеристику казки до вказівки, що, мовляв,казкові події видумані. Для цього є підстави, оскільки практика переконує, щоумовність казки діти самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладніграти в придуманих казкових героїв, і це треба всіляко підтримувати. Текст багатьохказок піддається прочитуванню в особах. Методика рекомендує вчителевіскористатися цією можливістю: таким чином учні залучаються до діалогу.
У процесі такої зацікавленої роботи дітей надказкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цьоговиду літературної і народної творчості. Вони ще раз переконуються, що казка —це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі — видумка, фантазія, адженасправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою.Проте дітей це не бентежить. Навпаки, вони цікавляться казкою саме тому, що вній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.
Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця недружать а в казці вони — нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки зучастю звірів – фантастичні Поряд із звірами у казках діють явища природи:Зима, Мороз, Сонце та ін. Це фантастика, але вони все ж не дивуються цьому,сприймають як можливе, до того ж захоплено. Тому досить часто вдаються довласного фантазування — створення казок про звірів, а то й про навколишніпредмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя — всілякозаохочувати учнів до написання казок. У меморіальному музеї у Павлиші, депрацював В. О. Сухомлинський, зберігається 80 томів казок, написаних учнями.Видатний вчений вважав, що створення казок — не розвага, а засіб розумового йестетичного розвитку дітей.
Казкову ситуацію діти сприймають як гру. Томунемає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжетвидуманий. У казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увагаповинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не нарозвінчанні незвичності казкових ситуацій. І ще одна обставина застерігаєвчителя від загострення уваги дітей на фантастичній основі казки. Це — наявністьу читанках казок, сюжет яких мало схожий на фантастику, незвичність.
Працюючи над казкою, не слід випускати з полязору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домагатися усвідомленнязмісту та на основі цього – реалізації виховного потенціалу народної казки.
2.3 Особливості педагогічної роботи з казками
Істотна особливість казки полягає в тому, що указці повчальність виражена не нав’язливо, не прямолінійно. Дітей приваблюєзахоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики.
Усім, хто працює з дітьми, на нашу думку, дужеважливо усвідомити ще одну особливість дитячого сприйняття казок. Частодорослі, не сподіваючись на те, що дитина сама зрозуміє суть казки, починаютьїї пояснювати або ставити запитання, звернені більше до розуму дитини, а не доїї почуттів. Казка ж адресується у першу чергу до серця маленького слухача.Казкові образи, стиль, мова і навіть ритм її викладу повідомляють малечіжиттєво важливі знання ненав’язливо, ніби закарбовуючи їх у їхній душі. А тому «дорослі»пояснення і роз’яснення часом тільки порушують процес природного для дітей «сердечного»засвоєння казки. М. Цвєтаєва, пригадуючи свої дитячі враження від прочитанихвіршів, відзначає, що «коли мати не запитувала – я чудово розуміла, тобторозуміти й не думала, а просто бачила. Але, на щастя, мати не завждизапитувала, і деякі вірші залишилися зрозумілими»
Аналіз казок збуджує дітей до формулюванняоціночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів. Яксвідчить практика проведення уроків читання, учні дають різні оцінки вчинкамодних і тих самих казкових героїв. Якдіяти в цьому випадку, підкаже ситуація. Але одне можна рекомендувати напевно:гідність дітей не можна принижувати. Не слід категорично відкидати їхні думки(якщо це не нісенітниця). Найкраще показати, що одне із суджень найбільш вдале,а в окремих випадках і залишити всі оцінки, висловлені школярами.
Діти можуть складати казки, їм це дужеподобається. На уроці мови можна спочатку скласти казку всім класом, а потімпоодинці. Це не просто оповідання про фантастичні події, це цілий світ, у якомудитина живе. Симпатія дітей завжди на боці позитивних героїв. Добро торжествує,зло карається, а це у свою чергу є добрим виховним моментом під час уроку.
Дуже полюбляють діти творчі завдання надказкою: придумати за початком продовження казки, придумати казку за опорнимисловами або поміняти характери головних героїв казки, наприклад, у казці проПопелюшку її мачуха дуже добра жінка, яка всіх любить, усіма опікується, аПопелюшка справжня ледацюга. Написані казки можна інсценізувати, драматизувати,зробити до них ілюстрації, намалювати їх на асфальті. Треба дати дітям свободутворити, щоб вони використали всю свою фантазію, не ставити дитину в рамки.Скільки фантазії, доброго гумору панує на уроці, коли маленькі казкарістворюють «казку-ланцюжок», де потрібно по черзі продовжити казку, в якій було тільки два слова: «Жили-були …» або «Одного разу». Драматизація у свою чергудопомагає вибрати прихильну інтонацію, тон голосу, міміку, жести. Робота надказками є хорошим засобом розвитку творчого мислення, розвиває, збагачує мову,дозволяє збуджувати фантазію, уяву, стимулювати продуктивне мислення.
Вигадування казок викликає в дітей великийінтерес, дає можливість задовольнити потребу у творчості, гарантує успіхкожному.
Для того щоб стимулювати розвиток творчогомислення молодших школярів, створюються зовнішні ігрові умови та формуютьсянеобхідні мисленнєві операції за допомогою спеціальних вправ. В іграх мозокдитини може створювати нові ідеї, конструкції, об’єкти, продукти, яківдосконалюють уже досягнуте, реконструюють його або конструюють щось нове.
Корисним є використання фонохрестоматії, деказки подані в артистичному виконанні. Розповідання повинно бути виразним.Хорошим прийомом підготовки до виразного розповідання є читання казки в особах.
З виховною метою можна використовувати такіосновні види емоційного розповідання народної казки:
1) театралізація – розігрування та показказки учнями (тіньовий, іграшковий, ляльковий театри);
2) декламування – своєрідна граінтонацій, спів повторів, пісень, віршиків;
3) ритмізування – ритміко-речитативнарозповідь, на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією
Емоційне розповідання точніше відображаєемоції, що подаються у казці та допомагає змісту глибше проникати у дитячудушу, викликати зацікавлення та жагу пізнання. Треба розвивати у дітей емоційнерозповідання.
Під час читання казок рекомендується роботунад казкою проводити як над реалістичним оповіданням. Не потрібно знижуватизацікавленість дітей, пояснюючи, що «так в житті не буває», що цевимисел. Дитячій уяві властиве яскраве, неординарне бачення світу, показаного вказці, і це приносить їм радість, вчить мріяти.
Доцільно використовувати казки для складанняелементарних характеристик і оцінок, тому що персонажі казок переважно єносіями однієї-двох якостей, рис, які яскраво розкриваються у їхніх вчинках.Недоцільно переводити мораль в область людських характерів і взаємовідносин.Дидактизм казки настільки сильний, яскравий, що діти самі роблять етичнівисновки.
Інсценізування казки у позакласній роботідопомагає виражати казкові характери, розвиває мовлення і творчі здібностідітей.
Казка використовується і для навчальних робіт,пов’язаних із складанням плану, оскільки вона чітко членується на сцени –частини плану, а заголовки легко відшуковуються у тексті казки.
Одним із головних завдань сучасної школиУкраїни є виховання творчої особистості, бо вона значно краще й легшепристосовується до побутових, соціальних і виробничих умов, ефективніше їхвикористовує та змінює відповідно до власних уподобань, переконань тощо.
2.4 Творче виховання з використанням казки
а) Творчі вправи, їх потенціал. Творчі вправипередбачають переносити набуті навички у змінені умови, застосовувати їх унестандартних обставинах, в уявних, умовно-реальних і природних ситуаціях. ЗаО. Біляєвим, сучасна методика розрізняє вправи репродуктивні (відтвореннявивченого за зразком), конструктивні (перебудова, заміна одних мовних моделейіншими) та творчі, пов’язані з творчою уявою й розраховані на варіантність таіндивідуальність виконання (складання речень, редагування тексту, написанняпереказу, твору тощо). Необхідний розвивальний потенціал містять завданняасоціативного характеру, вправи на протиставлення, деформування, створеннягіпотез, вербальні ігри. Вони стимулюють активну пошукову мовленнєву діяльністьучнів. Необхідним фактором також виступає забезпечення емоційного благополуччяучнів у мовленнєвій діяльності, створення ситуацій успіху.
Під творчим потенціалом, як правило, розуміютьздатність людини нестандартно мислити. В. Моляко у структурі творчогопотенціалу серед інших складових вирізняє вміння комбінувати, знаходитианалогії, реконструювати. У школі треба формувати в учнів такі вміння йпочинати цей процес слід з початкових класів. Йдеться про розвиток уміння учнівспрямовувати мислення, хід своїх думок у певному напрямку: за аналогією довідомого або шляхом перестановок, об’єднання чи роз’єднання, суттєвих замін ізмін, тобто шляхом комбінування. Для того щоб розвинути мовлення учнів, требарозвинути їх мислення. Недаремно К. Ушинський зазначав: той, хто хоче розвиватив учнів мовні здібності, повинен розвивати в них насамперед уміння мислити. Зпроблемою розвитку мовлення тісно й органічно пов’язане насамперед питанняінтелектуального розвитку особистості. Не випадково практично всі видатніпсихологи та педагоги приділяли велику увагу інтелектуальному розвитку дитинизасобами мови. Якщо взяти таких усесвітньо відомих педагогів, як Ян АмосКоменський, К. Ушинський, В. Сухомлинський, які були не тільки видатнимипедагогами, а й учителями рідної мови, методистами, авторами навчальних іхудожніх книг з рідної мови для молодших школярів.
Школа потребує нових нетрадиційних ідей,теорій, що відповідали б оптимальному розвитку дитини, сучасним потребамлюдства. І тому важливу роль відіграє творче виховання, в основу якого потрібнопокласти використання різних засобів, підходів до розвитку дитини, орієнтованихна досягнення оригінального результату. Адже В. Сухомлинський зазначав, що “… безтворчого життя особистість не може бути вихованою, без творчості немислимідуховні, інтелектуальні, емоційні, естетичні взаємовідносини”. Саметворчість стимулює розвиток мислення, інтересів, дослідницьку діяльність.
Застосування творчих завдань у навчальномупроцесі має на меті навчити учнів розв’язувати нові незвичні завдання шляхоманалогізування й комбінування; активізувати для цього свої інтелектуальні татворчі сили, спрямовувати їх на знаходження рішення нового завдання, а також вивчатий повторювати навчальний матеріал незвичним та ефективним способом.
б) Активність як обов’язковаумова розвитку творчих здібностей. Обов’язковою умовою розвитку здібностей таобдарувань дитини, зокрема у творчій діяльності, є її активність під час навчання.На жаль, сьогодні навчання в загальноосвітній школі часто зводиться домеханічного запам’ятовування конкретних способів дій, правил, які ученьпригадує лише під дією тих умов, які були під час запам’ятовування. За циммеханізмом діти отримують певні знання та вміння, які потім використовують длярозв’язання типових завдань. Унаслідок такого навчання лише деякі учні засприятливих умов досягають творчого рівня. Орієнтація на розвиток учня якактивної особистості потребує від учителя нових дій, які б сприяли розвиткутворчих здібностей молодших школярів. Саме така діяльність принесе задоволення,яке стане джерелом енергії та натхнення. Оскільки важливим психологічнимаспектом формування самостійної активності суб’єкта є мотивація, а одним ізпостійних сильних мотивів активності дитини є інтерес, то для розвитку творчихздібностей учнів рекомендовано використовувати такі методи та прийоми, які бзацікавлювали дітей, викликали в них бажання спробувати свої сили,забезпечували необхідний для творчої діяльності стан дитини (натхнення),активізуючи її емоції. Тому діяльність учня слід організовувати як процесрозв’язання творчих завдань різного рівня, наповнених особистісним змістом.Така робота сприятиме пробудженню творчих сил учнів, стимулюватиме розвитоктворчих здібностей і перетворюватиме активність і творчість у природний стан.Такі підходи застосування мають ураховувати особливості дітей, залучати їхніемоції до процесу творчості, спонукатиме учнів відображати свій чуттєвий досвіду повному обсязі, даватиме можливість самостійно творити.
в) Застосування казок на уроках мови талітератури. У зв’язку з читанням казки можливе виготовлення ляльок, декораційдля лялькового театру, силуетів звірів та людей для тіньового театру (на урокаххудожньої праці чи гурткових заняттях). У роботі над казкою широкозастосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація — це переробкабудь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. Можна запропонуватиучням інсценізувати певну казку: створити мізансцени для уявлюваної вистави чикадри для можливого фільму (що буде на першому кадрі, що на другому і т. д.). Узахоплюючому створенні сценарію вчитель дістане змогу працювати і надскладанням плану, і над розвитком мовлення.
Під драматизацією розуміють передачу подій,розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто вособах. У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героївлітературних казок. Такі вистави дуже захоплюють дітей, надають вихід їхньомутворчому потенціалу та емоціям.
Уміння шукати аналогії в мовленнєвомуматеріалі допоможе учням побачити особливості рідної мови. Спочатку учням требапоказати аналоги, акцентуючи їхню увагу на спільних ознаках, потімзапропонувати самостійно їх відшукати, а згодом учитись придумувати нове зааналогією до відомого. Аналогами можуть бути спільнокореневі слова, слова зоднаковим префіксом, а також схема слова або речення. Тобто важливо показатидітям, що аналоги треба вміти побачити й доцільніше використати. Аналоги добираютьзалежно від того, яку тему вивчають або повторюють на уроці. Розкрити сутністьпошуку аналогів можна, складаючи описи малюнків. Так, можна описати зааналогією до одного фрагмента малюнка; за аналогією до кількох фрагментівмалюнка; до цілісного образу малюнка. Педагогічний досвід В. Сухомлинського тежстав багатогранною та глибокою спадщиною, що значною метою визначила поглядисучасних дослідників творчої мовленнєвої діяльності. Педагог переконував, щопоетична творчість доступна кожному і не є привілеєм особливо обдарованих, щовона — таке саме закономірне явище, як малювання, через яке проходить кожнадитина. У своїх творах В. Сухомлинський неодноразово підкреслював, що дитячебачення світу — це водночас своєрідна художня творчість. «Казка, гра, фантазія — це животворне джерело дитячого мислення,благородних почуттів і бажань. Воно стає сферою духовного життя дитини, засобомвираження думок і почуттів — живою реальністю мислення. Під впливом почуттів,що пробуджують казкові образи, дитина вчиться мислити словами». Він учив дітей вдивлятись у навколишній світ. Таким чином, у кожногопробуджувався інтерес, без якого немає радості пізнання, радості науковоговідкриття. Кожному педагогу треба вірити в те, що кожна дитина розумна,талановита по-своєму, однак у кожної дитини думка розвивається своєріднимшліхом.
г) казки на уроках музики. Казки можна такожвикористовувати на уроках музики, адже особливі емоції під час вивчення казкивикликає саме музика. Вона здатна відтворити те, що непосильно мові, розкрити найглибші,найтонші дитячі почуття, настрої, переживання, дає змогу повернутися в минуле.Музика мимоволі відтворює почуття і емоції. Вона може збентежити, заспокоїти,примусити радіти і сумувати; і, як завжди, спонукає до переживань та думок.Можна навпаки, використовувати музику на інших уроках, пов’язуючи з казкою. Наприклад, попросити учнів дібрати музику для різнихказок, або різних частин казки. Для цього вчителю потрібні записи музики тапрогравач.
Т. І. Гризоглазова, як і В. О. Сухомлинський,зауважує, що музика в казці виконує внутрішню функцію: за допомогою інтонації,динаміки, темпу передає почуття, які стимулюють психологічні процесисприйняття. Використовуючи музичну казку як засіб виховання, вона розробилаорганізаційно-методичну систему, що складається з трьох рівнів: емоційно-чуттєвого; емоцій но-пізнавального; емоційно-діяльнісного. Системурекомендовано використовувати для збагачення емоційного досвіду школярів, длякращого засвоєння матеріалу та підвищення мотивації учнів.
д) Дидактична гра. Майже на будь-якому уроціможе використовуватися дидактична гра. Її можна сміливо пов’язувати з казкою. Це і дитячий театр, командні ігри на швидкість думки,на краще знання казок чи окремої казки по програмі, на кращу складену учнямиказку тощо. Педагогічні можливості гри дуже широкі. Гра не тільки готує дитинудо навчання і праці, а разом з ними сама є навчанням і працею. С.А.Шмаков дужеобразно говорить про значення гри, називаючи її «восьмим» чудомсвіту: ” Про знамениту піраміду Хеопса знають всі… А гра? Гра – одне знайцікавіших явищ культури… Гра, як тінь, народилася разом з людиною, стала їїсупутником, вірним товаришем. Вона заслуговує більшої людської уваги, значнобільше, ніж віддають їй люди сьогодні, за ті колосальні навчальні та виховні резерви,за великі педагогічні можливості, що в ній закладено”.
Дидактичні ігри, з одного боку, сприяютьформуванню уваги, спостережливості, розвитку пам’яті, мислення, самостійностіта ініціативності. З іншого, розв’язують чітке дидактичне завдання: сприяють засвоєннюнового матеріалу чи повторенню та закріпленню вивченого, формуванню навчальнихумінь і навичок. Гра стимулює пізнавальну активність учнів, викликаючи в нихпозитивні емоції у процесі навчальної діяльності, сприяє розвитку асоціативногомислення та фантазії.
е) Казки на уроках образотворчого мистецтва. Я би хотілазвернути вашу увагу на використання казок на уроках образотворчого мистецтва.За допомогою іллюстрацій до казок можна більше заглибитись у зміст тексту,легше сприймається його сутність та деталі. Але наше завдання – навчити дітеймислити творчо.
Отже, у 4-5 класі на уроках ОБМ діти повинні малюватискладні за композицією малюнки, пейзажі тощо. Казка дуже підходить для цього.Насамперед треба організувати співпрацю вчителів образотворчого мистецтва і,наприклад, української літератури (світової літератури, або навіть англійськоїмови). Це дозволить вчителям плідно попрацювати над темою, а увага школярів небуде розвіюватись. Я хочу навести приклади роботи за казкою на уроці, доречі цізавдання можна використовувати і у домашній роботі.
По-перше, під час роботи над казкой вчитель звертає особливуувагу на частину казки, яка, на його погляд, є значимою. Вчитель малюнку можезапропонувати дітям намалювати іллюстрацію до уривку. Тим самим діти покажутьяк вони зрозуміли та як вони «побачили» цю частину казки. Здібностідо малювання в усіх різні, але сутність казки вони повинні передати. Такимчином, учні отримують дві оцінки з предметів.
По-друге, вчитель літератури може попросити учнів самим вибратинайбільш значушу частину казки і на уроці ОБМ відтворити її у малюнку. Потімшколяр повинен пояснити чому саме він обрав саме цей уривок, і чому він так чиінакше зобразив його.
По-третє, можна провести творчий конкурс серед дітей «щобуло далі». Попросити дітей намалювати картину після прочитання казки ізобразити в ній майбутнє головних героїв. Можна вигадати чимало цікавих завданьпов’язаних з казкою для уроків образотворчого мистецтва. Головне – це прагненнявчителів дати дітям необхідні знання, розширити та збагатити їх уяву, таготовність до співпраці заради цієї мети.2.5 Експерементальнедослідження – використання казок для розвитку школярівНаприкінці роботи я хочупривести один цікавий експеримент, що був виконаний вчителями у Зашковицькій ЗОШ І ступеня Городоцького районуЛьвівської області і був спрямований на перевірку ефективності використанняматеріалу народних казок для розвитку школярів.Дослідження носило теоретико-експериментальнийхарактер і проводилося у два етапи.
На першому етапі (2006–2007 навчальний рік)була визначена сфера дослідження і проблема, вивчалася педагогічна і методичналітература з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів,формувалася гіпотеза і завдання дослідження. На другому етапі (2007–2008 навчальнийрік) розроблялися шляхи реалізації гіпотези на основі впровадження івикористання матеріалів експериментального дослідження, проводився експериментз метою перевірки гіпотези, продовжувалося вивчення наукової літератури зданого питання, узагальнення даних експерименту.
«Визначивши особливості опрацювання народноїказки, ми визначили систему вправ, безпосередньою метою яких є формуванняумінь: визначати специфічні особливості казки; орієнтуватись в структурі казки;відрізняти народну казку від авторської; виразно читати казку з дотриманнямінтонаційних вимог; визначати тему та ідею казки, розмежовувати дані поняття напрактичному рівні; словесно намалювати казку і поділити її на логічно завершенічастини. Для цього відбувалася конкретизація кожної групи вмінь на конкретніпрактичні завдання при опрацюванні кожного казкового твору.» Вчителі, якіпроводили дослідження порівняли показники встигаємості учнів з контрольногокласу з показниками звичайного класу, до якого не були застосованіексперементальні вправи, до того ж, до уваги бралися не тільки предметилітератури, а встигаємость вцілому.
Запропонована система вправ і завдань виявиласяефективним засобом розвитку знань, умінь і навичок читати народні казки, атакож засобом розвитку особистості молодшого школяра в цілому. Вона сприялаудосконаленню учбової діяльності учнів, підвищенню інтересу до навчання,активізації мовлення, мислення, пам’яті, уяви, створила можливості дляформування світоглядної сфери школярів.
Висновки
Результати опрацювання певної літератури таінших джерел інформації з питання «казки як засіб виховання та навчаннядітей» дозволяють мені зробити певні висновки.
1. Казка – це епічний твір народноїсловесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди та уявленнянароду у формі структурованої, хронологічно послідовної сюжетної оповіді, якамає чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію, в основі якої лежитьпротиборство між добром і злом, що завершується перемогою добра. Казка єнайбільш древнім жанром фольклору, що набув естетичної, частково дидактичної іповчальної функції та сталої форми, що до цього часу залишалась незмінною.
Казки, підпорядковані загальнимзакономірностям творів народного епосу, містять етнічні характеристики. Видатніпедагоги довели, що в естетичному та етичному вихованні дітей надзвичайновелику роль відіграє національний фактор, суть якого полягає у врахуванні умовжиття, історії, культури, звичаїв, побуту, світогляду того народу, тієї нації,де народилася дитина і які знайшли своє відображення в народних казках. Вказках відобразилися світогляд народу, його морально-етичні та естетичніпринципи, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючихпоколінь.
2. У початкових класах народна казка справляєзначний вплив на особистість дитини. Казки доречно використовувати і у 4-5класах шкіл, тому що казковий епос має велике значення у формування особистостішколяра і в його подальшому розвитку, а також служить джерелом його залученнядо національно-культурних традицій українського народу.
Казка – найпопулярніший в молодшому шкільному віці видлітературної творчості, що розкриває безмежний світ людської уяви, полонитьсерця дітей і дорослих. У казках відображений світогляд народу, йогоморально-етичні та естетичні принципи, педагогічний геній та досвід вихованняпідростаючих поколінь. Саме тому вони потребують аналітичного підходу інаукового обґрунтування як з точки зору жанрово-фольклорних, так і видовихособливостей, а також у плані вивчення їх педагогічної цінності та практичноговикористання казкового матеріалу для навчання і виховання учнів початковихкласів.
3. У ході роботи над курсовою я з’ясувала, що питанням виховання та навчання дітей за допомогою казкизаймалися безліч відомих педагогів, письменників та навіть психологів. Вонидовели, що казка допомагає розвивати дітей, вчить їх бути добрими, чуйними несиломіць, а через висновки самої дитини. До того ж, казки служать моделямиправильної поведінки для дітей, своєрідно готують їх до можливих складнощівжиття. За допомогою казки психологи допомагають дітям вирішити особистіпроблеми у спілкуванні з друзями, родичами, знайти вихід із складних ситуацій.І наприкінці хочеться сказати що казка – джерело повчальних розваг для дітей інескінченна тема для творчості, на що треба обов’язковозвернути увагу вчителів.
Список літератури
1. Сухомлинський В. – «Серце віддаю дітям».
2. Пропп В. – «Исторические корни волшебнойсказки».
3. Лановик М., Лановик З. – «Українська народнасловесність».
4. Грушевський М. – “Історія української літератури”.
5. Бибко Н. – «Работа над выразительностьюречи и чтения при формировании умения читать сказки».
6.Петриченко К. – «творче виховання дитини».
7. Чумаріна М. – «Мандрівка в українську казку».
8. Вовк В., Савенко В. – «Українська дитяча література:Хрестоматія.»
9. Міщук В. – «Видання казок у контексті бібліотерапії.»
10. Лещенко М. – «Шкільне життя, казковий світ та особистістьучня.»
11. Дорошенко С., Вашуленко М., Мельничайко О. та ін. — «Методикавикладання української мови: Навч. Посібник.»
12. Захарчук З., Тимечкіна Т. – «Урок читання казки звикористанням елементів театральної педагогіки.»
13. Канакина В. – «Сказка как средство активизациидеятельности учеников в процессе обучения чтению»
14. Козоріз С. — «Нестандартні форми роботи надказкою.»
15. Корнійчук І. – «Складові майстерності вчителяна уроках читання в початкових класах.»
16. Коханівська К. – «Складаємо казку: Творчіроботи з української мови. 4 кл.»
17. Онищук В. — «Урок в современной школе: Пособиедля учителя.»
18. Ткаченко Г. – «Використання дитячих творів В.Сухомлинського у навчально-виховному процесі початкової школи».
Інтернет сайти, що були використані принаписанні курсової роботи:
www.ukrliteratura.ua
www.ukrlitra.com
www.wikipediya.com
www.ukrkazka.com
www.jonigami.narod.ru