–PAGE_BREAK–Результати досліджень та їх обговорення. Проаналізувавши розподіл пацієнтів із хронічною патологією ГДЗ за віком, встановлено, що переважна частина обстежених (82,5%) була віком від 13 до 18 років. Розподіл в віковій групі 7 — 12 років становив — 41,2% дітей з ХГД, 21,6% — з ВХ ДПК та 37,2% з ГЕРХ. Серед підлітків розподіл по нозологіям був рівномірним -обстежені із ХГД, ВХ ДПК та ГЕРХ складали по 33,3% випадків, відповідно.
Розподіл хворих за статтю виявив, що загальна кількість обстежених хлопчиків та дівчат становила 52,5% і 47,5%, відповідно. Як в дитячому, так і в підлітковому віці, у дівчат частіше зустрічався ХГД (61,2%), в той час, як у хлопчиків – ВХ ДПК (67,5%); ГЕРХ діагностована приблизно з однаковою частотою в обох обстежених групах: у 51,3% і 47,5% випадків серед дівчаток і хлопчиків, відповідно, що співпадає з даними літератури (С.С. Казак і співавт., 2004; Ю.В. Белоусов, 2004; Т.С. Малич і співавт., 2005; Л.К. Пархоменко і співавт., 2006).
Детекція гелікобактеріозу констатувала, що найбільша інфікованість Нр визначена серед обстежених з ВХ ДПК, у яких вона становила 81,3% і частіше зустрічалась у підлітків (89,2%). Незважаючи на те, що у пацієнтів з ГЕРХ інфікування Нр визначено найменшим, все ж воно відмічено у 46,5% серед обстежених цієї групи. У хворих з ХГД цей показник становив 67,3% (13,2% дітей і 86,7% підлітків).
За даними внутрішньопорожнинної рН-метрії у 41,6% хворих з ХГД діагностована виражена гіперацидність (у 53,8% селективна, у 46,3% абсолютна), у 58,4% помірна гіперацидність (у 56,8% мінімальна, у 43,2% селективна). У 51,6% дітей і підлітків з ВХ ДПК встановлена виражена гіперацидність (у 51,6% мінімальна, у 16,1% селективна, у 22,6% абсолютна, у 9,7% субтотальна), у 42,9% -гіперацидність помірна (мінімальна у 53,9%, селективна у 11,5%, абсолютна у 23,1%, субтотальна у 11,5%), нормацидність зареєстрована у 5,5% пацієнтів з цією нозологією (мінімальна у 66,7%, селективна у 33,3%). Виражена гіперацидність була більш притаманною підліткам з ХГД і ВХ ДПК. Серед обстежених з ГЕРХ у 61,6% захворювання перебігало без езофагіту, а у 38,4% -було ускладнене езофагітом (15,7% дітей і 84,2% підлітків).
Незважаючи на те, що основні клінічні синдроми і симптоми, які характеризують патологію ГДЗ були притаманні всім хворим, проте якісний та кількісний посимптомний їх розподіл відрізнявся в залежності від нозології (табл. 1). Прояви больового синдрому були найбільш вираженими у дітей та підлітків з ВХ ДПК і склали 85,7% і 95,0 %, відповідно. Біль в животі, як правило, локалізувався в епігастрії і правому підребір’ї, носив постійний, ниючий характер. У більшості обстежених абдоміналгії посилювались після прийому їжі і погрішностей в дієті. Для ВХ ДПК був характерним нічний і голодний біль, який визначався у 85,7% та 84,6% випадків, відповідно. Наявність вираженого больового синдрому пояснюється, з одного боку, виникненням реакції запалення в зоні пошкодження і спазмом гладкої мускулатури, а, з іншого, викидом стресових гормонів, дисбалансом парасимпатичних і симпатичних впливів та виділенням регуляторних пептидів (Е.А. Баранская, 2005; Т.Д. Звягінцева, 2006; С.С. Казак, 2007).
Серед проявів диспепсичного синдрому констатована нудота, найбільш виражена у дітей та підлітків з ВХ ДПК (45,4% і 46,3%, відповідно), печія, яка в основному турбувала пацієнтів з ВХ ДПК і ГЕРХ (69,2% і 66,7%, відповідно) та відригання кислим, гірким, повітрям, які були більш характерними при ГЕРХ (78,9% і 81,3% у дітей і підлітків, відповідно). Закрепи діагностовані у 9,9% обстежених з ХГД, у 8,9% -з ВХ ДПК та у 9,1% -з ГЕРХ.
У пацієнтів з хронічними захворюваннями ГДЗ встановлено наявність синдрому хронічної неспецифічної інтоксикації (СХНІ), який клінічно проявлявся вираженою загальною слабкістю (у 52,9% і 63,8% дітей та підлітків, відповідно), зниженням апетиту (у 56,9% і 67,9%, відповідно), швидкою втомлюваністю (у 49,0% і 55,4%, відповідно), головним болем (у 37,3% і 45,4%, відповідно), головокружінням (у 29,4% і 42,9%, відповідно). Головний біль переважно носив інтенсивний характер, локалізувався в лобній і тім’яній ділянках, мав тенденцію до посилення після фізичного чи психоемоційного напруження.
Прояви СХНІ прогресували з віком, посилювались в пубертаті і були максимально вираженими у підлітків з ВХ ДПК. Виникнення СХНІ може бути зумовлене порушеннями в емоційній і вегетативній сферах, а більша вираженість проявів СХНІ в підлітковому віці може пояснюватися особливостями гормонального статусу та психоемоційних реакцій у дітей цієї групи (Ю.В. Белоусов, 2001; 2007; Е.А. Михайлова, 2004)
Окрім скарг, притаманних власне патології ГДЗ, обстежені нами пацієнти скаржились на наявність відчуття серцебиття і болю в області проекції серця, які визначались у 9,5% і 13,8%, відповідно серед дітей і підлітків з ХГД, у 9,1% і 15,0%, відповідно — з ВХ ДПК та у 10,5% і 13,8%, відповідно — з ГЕРХ. Відчуття серцебиття і болю в області серця найчастіше провокувались стресовими ситуаціями, фізичним навантаженням, локалізувались в більшості випадків (62,5%) в ділянці верхівки, носили колючий (56,2%) або тиснучий (43,8%) характер, проходили самостійно, або після прийому седативних препаратів (персен, екстракт валеріани, настойка пустирника). Механізм виникнення кардіалгій може носити дисвегетативний характер та бути пов’язаним з психоемоційними особливостями особистості (В.Г. Майданник і співавт., 2000).
Хронічна патологія ГДЗ часто перебігала на фоні супутніх захворювань, серед яких найчастіше діагностовані хронічний холецистохолангіт (43,8%), дискінезія жовчевого міхура (58,4%) та пролапс мітрального клапану (36,7%). Крім того у обстежених пацієнтів мали місце анемія, дифузний зоб І ступеня, синдром Жільбера і інші. Висока частота серед супутньої патології дискінезій жовчевого міхура на нашу думку та за даними літератури свідчить про значну роль порушень ВНС у виникненні або загостренні хронічних захворювань верхніх відділів травної системи (О.В. Ніколаєва, 2002; 2003; С.М. Ткач і співавт., 2006).
При об’єктивному обстеженні 17,1% пацієнтів були зниженого відживлення, 34,4% — підвищеного відживлення. Схильність до почервоніння шкіри спостерігалась у хворих з ХГД та ВХ ДПК, в той час, як для пацієнтів із ГЕРХ більш характерною була блідість шкірних покривів. У 48,5% обстежених визначалась підвищена пітливість, яка була більш притаманна хворим з ВХ ДПК і ХГД. У 25,8% хворих відмічали гіпергідроз долонь. Найчастіше (65,6%) у пацієнтів спостерігався стійкий червоний дермографізм, який в основному був притаманний хворим з ХГД (63,4%) і ВХ ДПК (69,7%), що вказує на перевагу парасимпатичної ланки ВНС у дітей і підлітків з цими нозологіями. Схильність до зниження температури тіла спостерігалась у 29,7% пацієнтів з ХГД, у 35,2% -з ВХ ДПК та у 21,2% -з ГЕРХ. Дані клінічні симптоми можуть свідчити на користь наявності у обстежених із хронічними захворюваннями ГДЗ проявів ВД. При чому, слід зазначити, що вікової різниці у розподілі виявлених об’єктивних змін між дітьми та підлітками не було.
Обстеження серцево -судинної системи (ССС) констатувало наявність у 36,4% випадків серед пацієнтів непровідного систолічного шуму, з локалізацією над верхівкою і V точкою. Типовим було й коливання АТ з тенденцією до зниження, яке було відмічено у13,9% і 14,1% випадків, відповідно серед хворих з ХГД і ГЕРХ та у 15,4% — з ВХ ДПК.
Аналіз даних ЕКГ виявив у 21,3% обстежених із хронічною патологією ГДЗ синусову брадикардію, у 21,6% — синусову тахікардію, у 21,3% — синусову аритмію, у 46,0% — зміни вольтажу ЕКГ. Порушення процесів реполяризації були більше виражені у підлітків та зустрічались у 73,8% при ХГД, у 75,0% — при ВХ ДПК та у 66,7% — при ГЕРХ. Ознаки гіпоксії міокарду були найбільш характерними для пацієнтів з ВХ ДПК, прогресували з віком й визначались у 38,5% і 61,5% дітей та підлітків, відповідно. Слід зазначити, що у жодного із обстежених не було виявлено органічних змін з боку серця. На нашу думку порушення функції ССС у хворих з хронічною патологією ГДЗ можна частково вважати складовими прояву СХНІ та ВД.
Провівши оцінку ВВТ шляхом розрахунку індекса внутрішньосистемних співвідношень у дітей та підлітків констатовано переважання впливу симпатикотонічої регуляції при ГЕРХ (54,5%) та парасимпатикотонічної — у пацієнтів з ХГД і ВХ ДПК (63,4% і 71,4%, відповідно). Розрахунок коефіцієнта Хільдебранта показав збалансованість міжсистемних взаємодій у пацієнтів всіх обстежених груп.
Результати аналізу вегетативного гомеостазу у пацієнтів із патологією ГДЗ за даними КІГ (табл. 2) свідчили про напруження адаптаційно -пристосувальних механізмів з переважанням впливу однієї із частин ВНС. Так, у обстежених з ГЕРХ спостерігалась тенденція до зниження (р>0,05) у дітей та достовірно нижчі значення (р 0,05) до підвищення DХ та достовірне збільшення (р 0,05) до змін відповідних показників.
Таким чином, констатована тенденція до підвищення впливу симпатичної ланки ВНС у дітей з ГЕРХ та парасимпатичної ланки – у дітей з ХГД і ВХ ДПК. ВВТ у підлітків з ГЕРХ характеризується напруженням центрального контуру регуляції ритму серця з високим рівнем функціонування адренергічних регуляторних механізмів, а при ХГД і ВХ ДПК — посиленням функціонування парасимпатичної ланки ВНС.
Досліджуючи провідні канали регуляції було встановлено, що у пацієнтів з ГЕРХ домінуючим є нервовий канал (57,3%), на що вказувало достовірне (р
За даними КОП виявлено наявність гіпердіастолічного варіанту КОП у обстежених з ХГД та ВХ ДПК, що свідчить про недостатнє вегетативне забезпечення. При цьому максимального вираження ці зміни набули у підлітків з ВХ ДПК. Вважаємо, що такі особливості є об’єктивними ознаками прояву ВД, притаманної цим пацієнтам.
При поведенні психологічного обстеження пацієнтів із хронічною патологією ГДЗ за методикою САН констатовано знижене самопочуття (94,8%) знижену активність (94,2%) та несприятливий стан щодо настрою (96,6%). Негативні зміни за всіма характеристиками були більше вираженими у дітей підліткового віку з ВХ ДПК та діагностувались у 96,3%, 95,0% і 97,5% щодо самопочуття, активності і настрою, відповідно.
За особистісним опитувальником Бехтєрєвського інституту гармонійний тип відношення до хвороби серед дітей та підлітків зустрічався у 61,9% і 41,3%, відповідно при ХГД, у 54,5% і 25,0%, відповідно — при ВХ ДПК та у 63,2% і 30,0%, відповідно — при ГЕРХ. Поза тим, у обстежених з хронічною патологією ГДЗ виявлені патологічні типи відношення до хвороби: ергопатичний (11,3%), анозогностичний (6,9%), тривожний (10,0%), іпохондричний (9,3%), неврастенічний (12,0%), меланхолічний (5,5%), апатичний та егоцентричний (3,4% і 3,1%, відповідно). Патологічні типи реагування на хворобу були більше вираженими у підлітків. Так у підлітків з ХГД і ГЕРХ найчастіше зустрічались ергопатичний (11,2% і 13,7%, відповідно) та неврастенічний (12,5% і 11,3%, відповідно) типи, а у підлітків з ВХ ДПК – тривожний, іпохондричний і неврастенічний (по 15,0%, відповідно) типи реагування на хворобу. Крім того, у підлітків із ВХ ДПК діагностовано також дисфорійний тип (1,3%), який у пацієнтів з ХГД та ГЕРХ не визначався. На нашу думку це може свідчити на користь наявності більш виражених порушень психоемоційного стану у пацієнтів пубертатного віку та обумовлюється значною важкістю, тривалістю хронічної патології, особливостями гормональних і психологічних реакцій у підлітків.
При проведенні аналізу рівнів шкільної тривожності Філліпса констатовано переважання серед обстежених із хронічною патологією ГДЗ низького фізіологічного опору стресу (67,7%), який був більше вираженим у підлітків (69,6%) та менше — у дітей 7 — 12 років (58,8%). При ХГД найчастіше зустрічався синдром страху ситуації перевірки знань, який діагностований у 52,4% і 60,0% дітей та підлітків, відповідно, при ВХ ДПК – загальна тривожність в школі (63,6% і 66,3%, відповідно), а при ГЕРХ –страх ситуації перевірки знань (57,9% і 62,5%, відповідно). Найрідше зустрічався синдром страху невідповідності очікуванням навколишніх (22,7%). Констатовано чітке зростання рівня загальної тривожності в школі по мірі збільшення віку хворих та ступеня вираженості органічних змін.
Проводячи оцінку клінічних синдромів, характерних для хронічних захворювань ГДЗ, визначали ступінь та особливості метаболічних змін, які супроводжують перебіг кожної із нозологій. У пацієнтів з хронічною патологією ГДЗ констатовані підвищені показники вмісту МСМ, ЛІІ та ЦІК, які були достовірно (р0,05) до зростання показників при ХГД і ГЕРХ та достовірна (р
Зважаючи на те, що показником рівня адаптації є стан нейро-гуморального статусу, проведено вивчення змін гормонального гомеостазу шляхом визначення вмісту кортизолу і АКТГ в сироватці крові. Встановлено достовірне зниження (р0,05) до підвищення концентрації АКТГ у пацієнтів з ХГД і ГЕРХ. У підлітків із ВХ ДПК рівень АКТГ констатований найвищим (90,5±5,3) пг/мл і відмічена його достовірна (р
Таким чином, можна зазначити, що у дітей і підлітків із хронічною патологією ГДЗ захворювання перебігає на фоні порушень психоемоційної сфери, які прогресують з віком, ускладнюють перебіг патології, сприяють затяжному перебігу, хронізації процесу та є проявами дезадаптаційного синдрому, який супроводжується вегетативними реакціями з їх специфічним метаболічним й ендокринним забезпеченням.
Зважаючи на більшу вираженість у підлітків із хронічною патологією ГДЗ проявів СХНІ, змін вегетативного, гормонального гомеостазу і психологічного статусу та малочисельність групи обстежених віком 7 — 12 років, проводили вивчення впливу лікувальних технологій у пацієнтів 13 — 18 років. Для цього з метою корекції виявлених змін в комплекс лікування вважали за доцільне включити комплексний препарат метаболічної дії Кардонат і седативну настойку Фітосед.
Для аналізу ефективності терапії підлітки кожної із нозологій були розподілені на 4 групи, які були ідентичними за віком, статтю та кількістю дітей. 20 пацієнтів в межах кожної із нозологій отримувала традиційну терапію (згідно з Протоколами МОЗ України), 20 — на фоні традиційної терапії приймали препарат Кардонат, 20 — настойку Фітосед, 20 — отримували комплексне лікування з включенням препарату Кардонат і настойки Фітосед. Пацієнти приймали Кардонат по 1 капсулі 3 рази на день, Фітосед – по 30 крапель 3 рази на день протягом одного місяця.
Критеріями ефективності лікування вважали позитивні зміни основних клінічних симптомів, позитивну динаміку щодо показників вегетативного, гормонального гомеостазу, психологічного статусу та зменшення проявів синдрому метаболічної інтоксикації у обстежених.
Аналіз динаміки основних клінічних синдромів і симптомів під впливом лікування показав позитивні зміни показників при використанні всіх медикаментозних схем. Однак, встановлено більш виражений регрес скарг та об’єктивних даних хвороби при ХГД, ВХ ДПК та ГЕРХ під впливом комплексного лікування з включенням в базисну терапію препаратів Кардонат і Фітосед. Так, у підлітків з ХГД біль в животі і посилення болю після лікування були констатовані тільки у 10,0% та 5,0%, відповідно, а голодний і нічний біль — не були зареєстровані. У 92,9% обстежених цієї групи констатовано відновлення апетиту, а такі прояви диспепсичного синдрому, як нудота, блювання і відригання та симптоми СХНІ після лікування з включенням в терапію препаратів Кардонат і Фітосед місця не мали.
продолжение
–PAGE_BREAK–