ЗМІСТ
ВСТУП
1. Цифровакультура
2. Цінакомерціалізації культури
ВИСНОВКИ
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Становлення тарозвиток глобального інформаційного суспільства характеризується суттєвимизмінами в усіх сферах життєдіяльності людини. Ці зміни пов’язані з наявністювеликих потоків інформації, можливістю вільного обміну знаннями й ідеями таїхнього запровадження в життя. Інформація перетворюється на ресурс, стаєпредметом масового використання, результатом й об’єктом праці більшостінаселення розвинених країн.
Інформатизаціясуспільства сприяє становленню інформаційної економіки, котра змінює традиційніуявлення про організацію суспільного життя. Інформаційні засоби виробництва івластивості інформації як товару спричиняють серйозні зрушення в економічнихвідносинах. Соціально-економічні зміни за умов інформатизації суспільствавідкривають перспективи функціонування культури як інтелектуально-виробничоїсистеми. В умовах ринкової економіки, формування інформаційної інфраструктуридержави відбувається перерозподіл ролей в інформаційному виробництві, а такожформується конкурентне ринкове середовище. Культура виробляє інформаційніпродукти і послуги, які мають всі ознаки інформаційного товару та виходять замежі менталітету є значно ресурсомісткими. Ринкові умови спонукають націю доактивнішого господарювання, розвитку підприємництва та комерційної діяльності,вивчення існуючих можливостей комерціалізації культурно-інформаційноїдіяльності.
1. Цифрова культура
Технічний прогрес і естетична тенденція постмодерна, що завоювала міцніпозиції до XXI століття, істотно змінили саму природу творчості. Багато щостало настільки легке і доступно, що кіно сьогодні може знімати будь-який. Беривідеокамеру — вона тепер невелика, цифрова, сама ставить фокус, сама — експозицію, — і знімай. Потім це можна змонтувати на комп’ютері і підкластимузику. Буде кіно. Це стало так само просто, як писати популярну музику.
Музика, яка називається попса, сьогодні вигадана не композитором, акомп’ютером — так званим секвенцером. Комп’ютер видає необхідні гармонії, івигадувати на нім можна, не знаючи і нотної азбуки. Так звані музикантисьогодні можуть принести готову фонограму, але не уміють записати музику нанотних лінійках.
Століття аматорів?
Майстерність — фундаментальне поняття. З далеких пластів історіїприходили до нас традиції і ремесла, професії передавалися від покоління допокоління, вбиралися з молоком матері. До цих пір в Китаї лікар, який себецінує, може з гордістю налічити до десяти попередніх поколінь лікарів. Як міфпро Троє, доведений до шедевра Гомером, передавався із століття в століття, такпередаються майстерність різьбярів по кісті в Китаї, мистецтво хохломскойрозпису, дымковской іграшки. У школах Тіциана, Веронезе, аби стати художником,треба було вчитися все життя. Ці люди споконвіків цінувалися на вагу золота — ювеліри,поети, картографи. Їх брали в полон, в рабство, але ніколи не вбивали, їмстворювали прекрасні умови, аби вони могли творити. Тому можна побачитиперсидські мотиви в єгипетській піраміді, арабські узори в європейськомумистецтві. Ці художники створювали штучний, унікальної якості товар, йому можнабуло наслідувати і самим зростати, наслідуючи. Питання про кількість ніколи неставилося, якраз навпаки: кожен феодал, герцог або Папа прагнули мати те, чогонемає більше ніде на світі.
Буржуазія і лібералізація західних держав поставили нові завдання. Назміну унікальності прийшла вимога масовості, загальнодоступності продукту. Уминулому столітті виникло мистецтво маркетингу, а сьогодні термін«піп-культура» асоціюється зі світом величезних чисел. Сьогоднізначення витвору мистецтва може розглядатися лише з точки зору потенційногойого продажу. І якщо продукт створений безграмотним, але спритним ділком і йогокупують, цей продукт можна вважати мистецтвом. Це обумовлює зникнення самоїпотреби в культурі, в професіоналізмі художника і сприяє зростаннюлюбительщины.
Франсуа Моріак відмітив, що XX століття буде століттям футболу, іпомилився на сто років
У кіно і музику хлинули дилетанти. Інколи з успіхом. То ж можна сказати іпро образотворче мистецтво, ТБ, театр. Це можна пояснити не лише технічноюдоступністю, але і тенденцією постмодернізму, що свідомо розірвав наступнийзв’язок з традиціями світової культури. Цей розрив дозволив художниковіпозбавитися від того, що називають «культурною асоціацією». А саме культурнаасоціація і дає художньому образу багатовимірність і глибину. Зате там, денеобхідний технічний професіоналізм, де потрібне копітке навчання, дилетантівбути не може. У архітектурі без знань робити нічого — будівля розвалиться. Убалеті, в спорті, в цирку, в опері необхідне вивчення техніки ремесла.
Якщо ж розглядати сучасне комерційне кіно з точки зору мистецтва, то тутможна спостерігати в чомусь близький, але багато в чому і відмінний процес.Режисерські крісла зайняли молоді люди, що прийшли з реклами і МТВ. Звичайно,вони знають азбуку і технічні прийоми, але мова, вміст — те, в чому виявляєтьсяіндивідуальність художника, — у них є аморфною кашею — відрізнити фільм одногорежисера від іншого практично неможливо. На сучасному знімальному майданчику ітак все робиться само: високі професіонали різних спеціальностей в принципіможуть зробити фільм і без режисера. Шестирічному маляті досить вивчити слова«мотор» і ” стоп” — і фільм буде готовий. Артисти зіграють,оператор зніме, звук запишуть, монтажер змонтує.
Все це я можу віднести і до вельми крупних американських режисерів. Чиможна назвати індивідуальною мовою мова Спілберга? Це не його мова. Це мовайого раскадровщика. Це мова його монтажера. Наважуся передбачити, що вСпілберга немає своєї мови. Точніше, він є, мабуть, лише в одній картині — «Врятувати рядовий Райана», але і це мова не його, а талановитогопольського оператора Януша Камінського. Вони разом зняли декілька стрічок, утому числі і «Список Шиндлера». Але як тільки Спілберг повернувся доінших операторів, він повернувся і до розкадровувань. І стало зрозуміло, що цеоператор створив його мову, а не він сам. В Спілберга немає мови, він доситьзв’язний бурмоче все, що сказане за нього і для нього іншими.
Сьогоднішня мова мистецтва зайшла в безвихідь — бо зайшов в безвихідьвміст.
Що ж сталося з людськими цінностями, на яких було виховано багатопоколінь, у тому числі і наше?
До Інтернету і ЗМІ, починаючи від Моісея, Христа і кінчаючи Шаляпіним,Крючковим або Солженіциним, цінності вироблялися століттями. На їх вирощеннявирушали століття. Вони створювалися поколіннями творців, поетів, художників,мислителів. Вони затверджувалися в буденній свідомості саме як цінностізагальні, властиві цивілізації в цілому. Ця поступовість їх створення івростання в життя і робила їх такими стійкими.
Сьогодні цінності можуть бути створені за замовленням платоспроможноїкорпорації або окремої особи. Тих, хто зацікавлений в їх поширенні, чекає відцього політичних або матеріальних дивідендів і платить за свої майбутні вигоди.Тобто віднині цінності не виробляються зсередини суспільства — вониупроваджуються в нього ззовні. Сьогодні може почитатися цінністю толерантність,завтра — безкомпромісність, післязавтра — самовдоволений гедонізм. Відповіднопропагуватимуться і іміджеві фігури, ці цінності втілюють. Сьогодні — одналюдина, завтра — інший, а післязавтра їх обох забудуть, аби вихвалити третього.
Маркетинг став головною рушійною силою розвитку цивілізації, бо силамаркетингу в тому, що якість товару менш важлива, чим якість його реклами — адже важливий результат, вимірюваний отриманим прибутком.
Приклад. Як, по-вашому, скільки може коштувати дуже велика замаринованариба? У 1991 році молодий англійський художник Адріан Херст купив за 6000фунтів велику акулу, замаринував її і перевіз до Англії. Він помістив мертвурибу в акваріум і, назвавши її дуже мудро — що начеб «Думка про смерть, щоздається недосяжною», запропонував агентству Саачи. Агентство купило рибуза 50 000 фунтів. Почалася серйозно продумана маркетингова кампанія під назвою«Молода Англія» що розвиває тенденцію, яку оголосили вищимдосягненням сучасного мистецтва. Можна уявити собі, скільки було витраченогрошей на маркетинг цієї течії, бо незабаром з’явилися замариноване теля, потімсвиня і так далі А в січні 2005 року замаринована риба була продана Музеюсучасного мистецтва в Нью-Йорку за 14 мільйонів доларів, причому вся Англіязітхала, що шедевр британського мистецтва спливає за океан!
Важко не зробити дуже сумні висновки відносно перспектив розвиткузахідної цивілізації.
2. Ціна комерціалізації культури
Література, кіно, музика, живопис, слідуючи законам постмодернізму,свідомо змішали високе і низьке: все стало кичем. Найтривожніше — юне поколіннясприймає це як єдине мистецтво. Те, що одні зневажливо називають«поп-арт», для цих дітей насправді — «арт». Для них ЕндіУорхолл — це великий, відомий на весь світ художник, його картина продана за 15мільйонів доларів. Дивлячись на його картину, вони переконані, що це і ємистецтво. Адже навіть Музей імені Пушкіна з благоговінням виставив Уорхолламіж Рафаеля і Джотто. І ця тенденція свідомо культивується критиками іарт-дилерами.
У грудні минулого року газета «Дейлі телеграф» назвала п’ятіркунайважливіших витворів світового мистецтва, створених в ХХ столітті. Абивизначити їх, був складений і розісланий п’ятистам критикам, художникам, галеристам і мистецтвознавцям список з п’ятисотшедеврів. Кожного попросили розставити твори в порядку їх значущості.«Мерілін Монро» Енді Уорхолла зайняла по їх оцінках третє місце,поступившись лише «Авіньонським дівчатам» Пабло Пікассо і«Фонтану» Марселя Дюшана, що виявився, до загального конфузу, напершому місці. «Фонтан» — це стандартний фаянсовий пісуар, на якомухудожник поставив щось начеб підписи і виставив в 1917 році на художнійвиставці. Вдумайтеся: п’ятсот експертів-професіоналів вважають найбільшважливими в мистецтві величезного століття те, що в основному має відношення недо мистецтва, а до епатажу і естетичного хуліганства. Який тотальний страх?
До середини ХХ століття мистецтво було пов’язане з традицією — а це першза все культурні асоціації. Щось на кшталт: «А пам’ятаєш у Веласькеса? Апам’ятаєш у Тіциана?» У цей момент можна писати кубистический натюрморт або реалістичний бузок.Творчість оцінювалася багатством асоціацій. Великий модерніст Френсис Бекон всежиття надихався Веласькесом. То ж і в режисурі. Фільми великих режисерів завждивикликали культурні асоціації. Вплив великих було заставою спадкоємності,заставою розвитку.
Сорок років тому всі студенти ВГІКа знали Феліні, Куросаву, Бергмана…Зараз ці гіганти відходять в минуле. Молоді режисери і Чехова- толком нечитають.
Раніше сподівалися, що ТБ, відеокасети створять деякий анклав дляшукаючих, думаючих людей. Але для того, щоб такий анклав створити, потрібно цимлюдям пропонувати зразки, на які варто дорівнювати. А що на ділі? Приходиш увідеомагазин: на полицях коштують назви хітів, випущених за останні три роки,декілька давніших фільмів з серії про Джеймса Бонда або Індіані Джонс — класикавідсутня. Купити великі фільми дуже складно — на них немає попиту. Немаєпопиту, тому що не знають, що вони існували. Сучасна режисура як в кіно, так ів театрі з культурною асоціацією розлучилася як із забобоном. Вона надихаєтьсятим, що вчора мало успіх у критиків. Будь то Тарантіно або хто-небудь щемодніший. Оскільки в основі цих принципів войовниче заперечення традиції ізатвердження новизни за будь-яку ціну, пошук істини замінився пошуком«приколу». Зробити, аби було «прикольно». Це медичний факт:культурна асоціація вирушає з європейського мистецтва.
Поки людські цінності були непорушними, майже завжди заслуженою була іслава творців — вона була нерукотворною, створювалася поколіннями, ставилатого, що прославився вище за інших. Можна назвати це пієтетом. З пієтету вінших амбітних художніх осіб зростало прагнення наслідувати і досягти вершин.Було зрозуміле, куди прагнути. Будь-яка молода людина знала Толстого, Чехова,Солженіцина як великих, гідних наслідування. То ж і в кіно: ми прагнули довершин, що ясно визначеним, таким, що заслужено затвердилися в мистецтві.
Молодий художник — як плавець в океані. Куди плисти? Якщо вночі не бачишземлі, тобто маяк. Напрям зрозумілий. Сьогодні слава створюється маніпулятивно,за допомогою ЗМІ. Вона коштує грошей. Часто слава просто фальшива. Молодалюдина, що мріє про славу в мистецтві, відчуває себе, як плавець вночі: нагоризонті повно брехливих вогників, і куди плисти, не знаєш…
Франсуа Моріак відмітив, що ХХ століття буде століттям футболу, і помиливсяна сто років. Це сьогодні час футболу, а не кіно. Причина до огиди проста — великі гроші там. Футбольна зірка отримує набагато більше кінозірки. Зафутболіста платять сорок мільйонів доларів — жодна кінозірка не йде за такоюціною. Мені самому страшно, якою мовою я виражаюся. Уявляю, як важко бити пом’ячу з таким вантажем відповідальності.
Але є і інший вимір сучасної популярності. Сьогодні людини, що добиласяусесвітньої слави, необов’язково поважають, йому швидше заздрять, а інколитаємно зневажають: «Він така ж посередність, як і я, але у нього булигроші, аби купити собі славу». Незаслужена слава швидко вмирає. А раз язнаю, що якийсь режисер (або, скажімо, «розкручений» співець) нічимне краще за мене, і знаю, яким чином йому дісталася слава, то мимоволіподумаєш: і я б міг не гірше. Потреба удосконалюватися в своїй майстерностізамінюється потребою знайти менеджера з маркетингу. Здаватися сьогодніважливіше, ніж бути.
Американський філософ і соціолог Бьюкенен написав працю з серйозноюназвою «Смерть Заходу». Він наводить досить аргументів, що доводять,що Захід йде до неминучого краху — зі всіх точок зору: і геополітичною, ідемографічною, і в плані регресу, ерозії духовних цінностей, і в планіпорушення новими поколіннями спадкоємності гуманістичного досвіду Європи. Українарозвивалася на периферії великої Європейської цивілізації, і її культуру лише звеликими натяжками можна назвати західною. Україна не пройшла Реформації,Ренесансу, чотирьохсот років формування цивільного суспільства і європейськоїдемократії, але в століття тотальної інформації і глобалізації, кваплячись іобпалюючись, вона прагне екстерном осягнути європейський досвід, не розуміючи,що цей видатний приклад вже застарів і бути зразком не може. Доситьознайомитися з прогнозами глобальних криз, що насуваються, — кліматичного іенергетичного, аби зрозуміти: індустріальні держави Європи неминуче зіткнутьсяз драматичними потрясіннями, якщо не з колапсом, своїх засадничих соціальнихпринципів і структур. В України є шанси не бути втягнутою в цей вир: величезніпростори, континентальний, тобто досить несприятливий, але стійкий клімат,колосальні природні багатства. І що істотно — на щастя, культура України, що«відстала», не виробила принципу «час — гроші», відносячисьдо часу з меншим раціоналізмом і зберігаючи простір для споглядання, що, заспостереженнями психологів, так необхідно для розвитку гармонійної людини… Читак потрібно, аби Україна, відкинувши все це, кинулася услід за Заходом?
Швидкість розвитку безповоротних процесів збільшується в геометричнійпрогресії. Свідоцтвом цього прискорення є акселерація політичних подій, аслідством — те, що не успішна за подіями людська пам’ять стає все коротшою.Якщо неоліт зайняв мільйон років, освоєння агрикультури зажадало 10 000 років,середньовіччя — тисячу, Ренесанс — п’ятсот, той розвиток сучасних технологійуклався практично в півстолітті, і за ці роки корінним чином змінилося людськесприйняття. Якщо зміни такі стрімкі, то і пам’ять людська залишаєтьсянезатребуваною. Сьогоднішнє покоління не знає, я вже не говорю про Бахе, — навіть недавніх зірок поп-музыки на зразок Ели Фіцджеральдабо Луї Армстронга. Звідки вони можуть знати, що була чорна ікра, якщосмачніше, ніж в «Макдоналдсе», ним є не доводиться.
Знаменитий індійський письменник, що живе в Англії, нобелівський лауреатВ.С. Найпол недавно писав: «Література померла, і із цього приводувеликого жалю в світі немає — вона просто не потрібна». Люди непереживають відчуття пропажі — вони просто втратили потребу в літературі. Посуті, це те ж, що я тут сказав про кіно. Можна лише співчувати західній людині,майже до кінця висушеному вжитком, корумпованому можливістю миттєвогозадоволення своїх поверхневих потреб і часу, що не знаходить, на те, абиконцентруватися. Симфонію Чайковського потрібно слухати десять або двадцятьхвилин, перш ніж починаєш занурюватися в неї. Аби читати Достоєвського абоСолженіцина, потрібна жертва — час. Необхідно сфокусувати увагу, інтенсивно вщось вглядітися, вдуматися — лише тоді починається співпереживання напоглибленому рівні. Споглядання — ось що необхідне для сприйняття витворумистецтва; для сприйняття поп-музыкизанурення не потрібно. То ж відбувається і з літературою — нині вона не вимагаєзанурення. Для того, щоб читати велику частину сучасної світової літератури,жертвувати часом не треба. Ти читаєш так само, як слухаєш музику в ліфті — вонасобі грає, а ти думаєш про щось своєму. Людство привчили сприймати мистецтво насамому поверхневому рівні. Свідомість читача і глядача може бігати по йогоповерхні, як водяний павук по гладіні води — це вистачає. Давайте незабуватимемо, що найперший роман — Біблія, вимагав найбільшої концентрації.
Вже написано велика кількість праць про інформаційний Шок, щопереживається нашою цивілізацією. Інтернет змінив історію людства. Великакількість інформації плюс її абсолютна доступність не допомагають, як мріялося40 років тому, а, як не дивно, перешкоджають поглибленню нашого знання просвіт. Чим більше інформації — тим менше ми знаємо. Ми не в змозі виробляти який-небудьвідбір. Легко захлинутися в недискримінованому інформаційному смітнику, вобвалі, що обрушується на вас, свідомо не потрібній вам інформації. І це неможе не діяти на психіку. Мудро сказав великий цінитель музики Пастернак:«Краще з того, що я чув, — це тиша». Сьогодні в інформативному полібезконечне виття. Мені здається, що в майбутньому привілеєм багатих будеінформаційна і усіляка інша тиша і відсутність комп’ютерів. Комп’ютери вонизалишать своїм службовцям.
Подібний погляд на речі єпесимістичним, хоча і інколи хочеться видатибажане за дійсне. Але людство не вимирає, а виживає. Лише ось умови, в якихвоно виживає, вельми несприятливі для розвитку індивідуальності. Втім, умовинесприятливі навіть корисно, ніж сприятливі, оскільки заставляють напружити всіздібності, аби вижити. Коли людині всі підносять на блюдечку — телевізор,дешеву їду, комфортну обстановку, будь-яку інформацію, — він перестає сприйматицінність речей. Вжиток безмірної кількості інформації не збільшує ерудицію.Можна знати всі сорти дорогих вин, достигати на всі прем’єри, одягатися вкращих бутіках, але не поліпшити якість свого життя. Якість життя, по суті,залежить лише від здатності роздумувати і розуміти особисто вашу реальну роль іреальне місце в житті інших… А філософія і практика реальності умовляють васне роздумувати, а споживати, «брати від життя все»! Сумно — але можебути, дійсно західна культура, згідно Шпенглеру, а тепер і Бьюкенену,закочується?
Ця ситуація характерна в основному для Заходу. А це ще не весь світ.Продовжують зберігати свої традиції Китай, Індія, Японія, Арабський Схід.Великі держави древніх цивілізацій — індуїстом, мусульманською, конфуціанською- ще не втратили своїх цінностей, виплавлених століттями. Вони дуже повільновідмовляються від своїх традицій і люто, інколи дуже люто чинять опірвпровадженню західних цінностей. Тому на сьогоднішніх фестивалях беруть призикитаєць Чжан Імоу або іранець Мохсен Махмальбаф.
І якщо говорити про культуру світову, то, безумовно, є надія, що влюдства збережуться і бажання, і здібність до створення і відкриття мистецтва,літератури і того кіно, яке я звикся вважати мистецтвом.
ВИСНОВКИ
В осмисленні цихзмін, очевидно, треба виходити із природи тієї соціально-культурної реальності,яка формується в Україні. Вона характеризується: формуванням нової системицінностей; складанням на відміну від моностилістичної; полістилістичноїкультури; особливими відносинами між учасниками культурного процесу; зміноюієрархічного “вертикалього” принципу управління культурою на “горизонтальний”,партнерський; акцентуванням на ролі особистісного, а не колективістськогоначала; зростаючою культурною роллю регіонів; формуванням приватного,недержавного сектора культури; комерціалізацією культури й зростанням ролі вній менеджменту; руйнуванням усталеної культурно-просвітницької мережі й мережізакладів естетичного виховання; зростаючою недостатністю закладів культури длязначного числа громадян. Ці утворення радикально змінюють, далеко не завжди накраще, соціально-культурну ситуацію естетичного виховання як особливоїсоціально-виховної підсистеми. Виникає необхідність суттєвоїпереструктуризації, а фактично, формування нової системи естетичного вихованняв Україні.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. КарабановаО. А. Возрастная психология: Конспект лекций. – М.: Айрис-пресс, 2005. – 240 с.– (Высшее образование).
2. ПавленкоВ.Н. Представления о соотношении социальной и личностной идентичности всовременной западной психологии // Вопросы психологии. – 2000 — № 1 – С.135-141.
3. РайгородскийД.Я. Теории личности в западноевропейской и американской психологии.:Хрестоматия по психологии. – Самара: Изд. дом “Бахтар”, 1996.- 480 с.
4.Ставропольский Ю.В. Модели этнокультурной идентичности в современнойамериканской психологии // Вопросы психологии. – 2003. – № 6 – С. 112-121.
5. Хьелл Л.,Зиглер Д. Теории личности. – 3-е изд. – СПб.: Питер,2006. – 607 с.: ил. –(Серия «Мастера психологии»).