Комунікативні дії в процесі діяльності прес-служби

План
Вступ
Розділ 1. Комунікативні дії в процесідіяльності прес – служби
1.1 Комунікативні дії та їх форми
1.2 Структура та завдання діяльностіпрес – служби установ, організацій та інших структур
Розділ 2. Розвиток сучасної українськоїпреси
2.1 Проблеми свободи преси в Україніїї відповідальність і вплив на свідомість суспільства
2.2 Роль місцевої та студентськоїпреси у розвитку сучасної української преси
Висновки
Список літератури

Вступ
Актуальність темикурсової роботи обумовлена значущістю комунікацій в діяльності прес-служб іпреси. Сучасне суспільство – це комунікативне суспільство, в якому будь-якадіяльність будується на основі комунікативних дій. Без неї не могло б існуватижодне (навіть примітивне) суспільство, оскільки суспільні відносини тримаютьсяна комунікації.
В процесідіяльності прес-служб і преси застосовуються всі форми комунікативних дій.
Розробленістьтеми: дипломна робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, вякій відображено досліджувану тему.
Середопрацьованих джерел слід виділити роботу Є. Зігера, Я. Чайковського та ПавлівнаВ., які досліджували проблеми свободи преси та її відповідальність. (1, 5, 12)
Кондак В. таСлухацька Т. досліджували стан студентської преси. (2,6)
Структура тазавдання прес-служб висвітлені у роботі Слісаренка І. (13). Комунікативні діїта їх форми подаються у роботі Соколова А.В.(14).
Мета дипломноїроботи визначається важливістю комунікативних дій у прес-службах і пресі.Вивчення різних форм комунікацій.
Отже, мета даноїкурсової роботи полягає у вивченні комунікативних дій та їх ролі у пресі тапрес-службах.
Завдання курсовоїроботи обумовлені її метою:
виявити тапроаналізувати літературу з теми курсової роботи;
охарактеризуватикомунікативні дії та їх форми;
дослідитизавдання та структуру діяльності прес-служб в різних установах;
розкрити завданняпрес-секретаря та роботу Президентської прес-служби;
охарактеризуватирозвиток сучасної української преси.
Об’єктомдослідження даної курсової роботи є прес-служби і преса.
Предметомдослідження є роль комунікативних дій в процесі діяльності прес-служб і преси.
Методидослідження: обумовленні об’єктом і предметом курсової роботи. Для визначенняролі комунікативних дій в процесі діяльності прес – служби і преси застосованосистемно – діяльністний підхід як загальнонауковий принцип дослідження. Восновному робота написана з використанням методів якісного та кількісногоаналізів.
При опрацюваннівихідної інформації були використані загальнонаукові методи аналізу таузагальнення.
Теоретична тапрактична цінність курсової роботи полягає в тому, що узагальнюється сутність,види та форми комунікативних дій в процесі діяльності прес – служби і преси.
Практичнацінність полягає у набутті мною практичних навичок та вмінь в комунікації, атакож аналітико – синтетичного опрацювання літератури та узагальненняінформації.
Структура роботиобумовлена логікою розгляду теми. Курсова робота складається з двох розділів:
1.Комунікативнідії в процесі діяльності прес – служби.
2. Розвитоксучасної української преси.
У першому розділівисвітлено сутність і структуру та завдання діяльності прес – служби установ,організацій та інших структур.
Другий розділмістить виклад розвитку сучасної української преси, а також роль місцевої тастудентської преси у розвитку української преси.
Вступ до курсовоїроботи формує її сприйняття, висновки узагальнюють досягнуті результатидослідження.

Розділ 1.Комунікативні дії в процесі діяльності прес – служби
 
1.1Комунікативні дії та їх форми
Комунікаційнудіяльність ми визначили як рух сенсів в соціальному просторі. Комунікаційна дія– завершена операція смислової взаємодії, що відбувається без зміни учасниківкомунікації. Суб’єктами, що вступили в комунікацію, можуть переслідуватися трицілі: по-перше, реципієнт бажає від комуні канта деякі привабливі для ньогосенси; по-друге, комунікант  бажає повідомити реципієнту деякі сенси, щовпливають на поведінку останнього; по-третє, і комунікант, і реципієнтзацікавлені у взаємодії з метою обміну якимись ідеями. Відповідно можливі триформи комунікаційної дії.
1. Наслідування.Наслідування – одна з якнайдавніших прадавніх форм передачі ідей,використовувана вищими тваринами і птахами; недаремно, недаром деякі ученівважали джерелом наслідування стадний інстинкт. Під наслідуванням розумієтьсявідтворення реципієнтом рухів, дій, звичок комуніканта. Наслідування може бутидовільним і мимовільним (несвідомим). Довільне наслідування (імітація)використовується при шкільному навчанні, оволодінні технологіями, майстерністю.Мимовільне наслідування – головний метод первинної соціалізації дітейдошкільного віку.
У суспільному життіза допомогою наслідування відбувається розповсюдження модних новацій,популярних ідей і віянь. Разом з тим же час завдяки наслідуванню з покоління допокоління передаються традиції, звичаї, стереотипи поведінки. Можна сказати, щонаслідування – один із способів існування живої соціальної пам’яті.
Е. Фромм середспецифічно людських соціально-культурних потреб відзначав прагнення доуподібнення, пошуку об’єкта поклоніння, ототожнення себе з кимось сильнішим,розумним, красивим. У дитинстві діти уподібнюють себе батькам, в доросломустані – літературним героям, спортсменам, артистам, винам. Цю потребу можнаназвати потребою в куміротворення (відшукати або створити собі кумира).
Не слід думати,що наслідування не відповідає елементарній схемі комунікаційної дії, бо невиявляється явного смислового повідомлення, адресованого реципієнту. Насправдітаке повідомлення, що володіє привабливістю для реципієнта. Реципієнтцілеспрямовано вибирає комуніканта і використовує його як джерелосенсівзмісту, рацій, які він хотів би засвоїти. Комунікант при цьому часто неусвідомлює своєї участі в комунікаційній дії. Наслідування – це таке об’єкт –суб’єктне відношення, де активну роль виконує реципієнт, а комунікант –пасивний об’єкт для наслідування.
2. Діалог – формакомунікаційної взаємодії, освоєна людьми в процесі антропогенезу при формуваннілюдської мови. Учасники діалогу відносяться один до одного як до рівноправнихсуб’єктів, що володіють певними сенсами, раціями. Між ними складається суб’єкт– суб’єктне відношення, а взаємодія їх носить творчий характер в тому сенсі, щодосягається соціально-психологічна спільність партнерів, що позначається словом«МИ».
Діалоговакомунікація представляється як послідовність висловів учасників, що змінюютьодин одного в ролі комуніканта і реципієнта. Вислів – це не слово, непропозиція, не абзац, а одиниці сенсу, що дає можливість відповісти на нього.Учасники діалогу спільно створюють драматургічний Текст, що володіє відносноюсмисловою завершеністю. Відносність завершення діалогу визначається тим, щореакція на той або інший вислів може виявитися в поведінці реципієнта черезбагато часу. Література, театр, лекція якраз розраховані на відповідьсповільненої дії. Незавершений діалог переростає в комунікаційний дискурс, щоохоплює безліч суб’єктів і що продовжується нескінченно. Коротше кажучи,дискурс – це мультисуб’єктный нескінченний діалог.
3. Управління –таке комунікаційне дія, коли комунікант розглядає реципієнта як засібдосягнення своєї мети, як об’єкт управління. В цьому випадку між комунікантом іреципієнтом встановлюються суб’ект-об’ектниє відносини. Управліннявідрізняється від діалогу тим, що суб’єкт має право монологу, а реципієнт неможе дискутувати з комунікантом, він може тільки повідомляти про свою реакціюпо каналу зворотного зв’язку.
Управлінськиймонолог може бути: у формі наказу (комунікант має владні повноваження, щовизнаються реципієнтом); у формі навіювання, коли використовується примусовасила слова за рахунок багатократного повторення одного і того ж монологу(реклама, пропаганда, проповідь); у формі переконання, що апелює не допідсвідомих мотивів, як при навіюванні, а до розуму і здорового глузду задопомогою логічно збудованого аргументування.
Особливою формоюуправлінської комунікаційної дії, являється зараження, яке стихійно виникає вмасах людей. Зараження характеризується емоційним напруженням і агресивністю.Його джерелами можуть бути ритуальні танці, музичні ритми, релігійний екстаз, спортивнийазарт, ораторська майстерність. Мабуть, як і у разів разі навіювання, призараженні велику роль виконують несвідомі спонуки.
Діалог близькийдо проведення по схемі «стимул – реакція», він не вимагає такого рівняпрограмування і організації, як монологічний виступ. Тому саме діалогвважається первинною формою мови, що виникла ще в пітекантропів (1500 – 200тис. років тому), а монологічне мовлення – пізнішим комунікаційним досягненням,що вимагає вищої культури мови і деяких ораторських навиків.
Формикомунікативних дій систематизовані по схожості і відмінності. Слід звернутиувагу не те, що форми комунікаційних дій можуть включати різний зміст і разом зтим один і той же зміст може передаватися в двох або навіть в трьох формах,наприклад, навчати чому-небудь можна шляхом показу (наслідування), шляхомінструктажу (управління) або шляхом діалогічного пояснення.
Не слідабсолютизувати межікордони між різними комунікаційними формами. Наслідування,діалог, управління можуть зливатися один з одним, доповнювати один одного. Так,діалог може стати методом управління, наприклад, сократічеській діалогпобудований так, щоб примусити опонента визнати правоту Сократа; діалог міжвчителем і учнем – звичайна форма педагогічної дії. Взагалі кажучи, будь-якийзмістовний діалог (беззмістовне базікання не в рахунок) має на меті надати,якусь управлінську дію на свідомість співбесідників. Наслідування – цевироджений діалог, де комунікант байдужий по відношенню до реципієнта (ігноруєйого), а реципієнт веде уявний діалог зі комунікантом.
Комунікаційні діїє елементарні акти, можна сказати, атоми комунікаційної діяльності, алевикористовуються вони і в некомунікаційній діяльності (пізнання, праця).Практично у всіх видах комунікаційної діяльності виявляються форми, розглянутинами, але та переважає одна з форм. Це дозволяє комунікаційну діяльність вцілому на різних її рівнях представити у вигляді діалогічної, управлінської,наслідувальної, т.е. ототожнити форми комунікаційної діяльності і формиелементарних комунікаційних актів.
Видикомунікаційної діяльності:
Мікрокомунікація — це комунікація, де індивідуальна особа виступає як активний реципієнт(наслідування) або активного комуніканта (діалог, управління); як жекомунікаційні партнери можуть бути або інший індивід, або соціальна група, абомасова сукупність (суспільство в ціломузагалом). Зміст мікрокомунікаціїдостатньо очевидний: на міжособовому рівні – це або засвоєння форм поведінки,умінь, зовнішніх атрибутів вибраного образу для наслідування – копіюваннязразка, або обмін ідеями, доводами, пропозиціями між співбесідниками – дружняабо ділова бесіда, або вказівки для виконання їх підлеглому – команда, нагруповому рівні можливі відзивреференція, рекомендація, те ж наслідування, але тане окремій людині, а соціальній групі, зі якою індивід бажа себеідентифікувати, наприклад, наслідування купців дворянському стану або «новихросіян» аристократам духу (відзначимо, що зустрічається негативний відзив, колилюдина свідомо уникає ознак відкиданої їм групи) або керівництво колективом –менеджмент, організація, лідерство в групі; нарешті, на масовому рівнікомунікаційні дії служать для соціалізації – освоєння людиною загальноприйнятихв даному суспільстві норм, вірувань, ідеалів, щоб «бути як все», іавторитаризму, тобто деспотичного управління масами підвладних людей(абсолютизм, тиранення, самодержавство – політичні форми авторитаризму).Помітимо, що діалогічні відносини індивіда з групою або масою виключаються,тому що діалог можливий тільки між рівнорівневими партнерами.
Виникає практичноважливе питання: чи можна навчитися мікрокомунікації? Це питання надзвичайнозначимо для педагогів, ділових людей (бізнесменів), менеджерів, політиків, якіпо суті справи з’являються, професіоналами мікрокомунікаційного спілкування.Цікавить це питання і людей, охочих мати успіх в суспільстві, досягатиефектного самовираження і схвалення публіки. Існує безліч дотепних і зануднихрад, рекомендацій, правил, наприклад: мовчи або говори що-небудь трохи кращемовчання; вживай обачливо слова, не дарма рот один, а юшка два; сила мовиполягає в умінні виразити багато що в не багатьох словах; люди слухаються нетого, хто розумніше за інших, а того, хто всіх голосніше говорить і т.п.
Особливо багатокорисних рад торкається невербальних засобів мікрокомунікації: жести, пози,відстані між співбесідниками, гучність і інтонація вимови мови. Протезнайомство з потоками учбової, наукової і практичної літератури приводить, наводитьв однозначному висновкув: мікрокомунікаційну діяльність не можна «вивчити» по книжках,тут немає готових рецептів, тому що вона є мистецтво, тобтотворчо-продуктивною, ігрову, а не репродуктивно-ритуальну діяльність. Успіхвсякого усного виступу або письмового повідомлення залежить перш за передусімвід здібностей і талантів їх авторів.
Мідікоммуникація — це комунікація де в ролі комуніканта і реципієнта виступають соціальні групи.
П’ять форммідікоммуникації включають такі соціально-комунікаційні явища, як мода –заснована на наслідуванні передача в соціальному просторі речовинних форм,зразків поведінки і ідей, емоційно привабливих для соціальних груп (відзначимо,що мода – продукт неокультури, палеокультура моди не знала); переговори –звичайний спосіб вирішення конфліктів і досягнення угод між соціальнимигрупами; групова ієрархія складається в крупних установах (управлінці –робітники), в армійських підрозділах, в станово-кастових суспільствах, деконтакти між групами чітко регламентовані; адаптація до середовищаперетворюється на комунікаційну проблему для національної діаспори, що живесеред чужоземців; для іновірців, наприклад, мусульман серед християн; для революціонерів-підпільниківі т.п.; керівництво суспільством здійснюється з боку творчих груп, що генеруютьсвітоглядні сенси, що визначають духовною (не матеріальну!) життя суспільства.Зупинимося докладніше на цій формі мідікоммуникації.
Світоглядні сенси– це знання, що пояснюють спостережувані явища, походження людини і Всесвіту,зміст людського життя, ідеали, норми і стимули соціальної діяльності. Соціальнігрупи, виробляючі ці зміст і комунікаційні повідомлення, в яких вонивідображені, опиняються в центрі духовного життя суспільства. Ці центризміщуються по ходу соціально-культурної еволюції.
Макрокомунікація — це комунікація, де в якості об’єктів діють суспільства вцілому або державніутворення, цивілізації, що склались історично.
Слід звернутиувагу, що поняття мікро-, міді-, макро-комунікація не співпадають з поняттямиміжособова, групова, масова комунікація, хоч і перетинаються з ними. У зв’язкуз цим уточнимо предмет теорії масової комунікації.
Л.В. Петровпропонує наступне визначення: «масова комунікація – це створення єдиногосоціального поля на основі процесу, що включає, з одного боку, витягання,переробку і передачу за допомогою відносно швидкодіючих технічних пристроїсоціально-значущої інформації, здійснюваного спеціалізованими інститутами; і, зіншого боку, прийом і засвоєння цієї інформації чисельно великими, соціальнорізнорідними, розосередженими аудиторіями». Таким чином, у разів разі масовоїкомунікації в ролі комуніканта виступають технічно оснащені «спеціалізованіінститути» у вигляді преси, кіно, радіо, телебачення, а в ролі реципієнтів –масові аудиторії. Подібна комунікаційна взаємодія характеризується формулою Г біляМ (керівництво суспільством), і саме проблеми соціального управління, як пишеЛ.У. Петров, «створення єдиного соціального поля» з’являються головнимпредметом теорії масової комунікації. Таким чином, ця теорія вивчає не всіформи масової комунікації, а тільки однієї її форму – Г біля М, яку можнаназвати масовою комунікацією. Тому її не можна рахувати ні теорієюмакрокомунікації, ні навіть загальною теорією масової комунікації.
1.2 Структурата завдання прес-служби установ, організацій та інших структур
Залежно відхарактеру діяльності та завдань організація обирає форму підрозділу, якийвиконує інформаційно-комунікаційні функції.
Прес-служба – цеструктурний підрозділ, який забезпечує інформаційні та комунікаційні потребиурядових відомств, політичних, громадських, бізнесових, а також постійно діючихміжнародних організацій.
Відділ преси (абовідділ громадських зв’язків) – структурний підрозділ у міністерствах івідомствах (інформації, культури, туризму), який здійснює цілеспрямовану роботусеред акредитованих кореспондентів, забезпечуючи їх інформацією і сприяючиконтактам журналістів з різними організаціями та громадськими діячами.
Прес-центр –спеціальний підрозділ, що створюється на час проведення великих і важливихзаходів (міжнародна конференція, виставка, з’їзд, багатосторонні міждержавніпереговори) з метою їх інформаційного забезпечення.
Завданняпрес-центру:
акредитаціякореспондентів;
підготовкаоперативної інформації;
організаціяпрес-конференцій;
сприяння вконтактах з учасниками.
Прес-аташе –співробітник в апараті посольства, уповноважений здійснювати безпосередніконтакти з пресою країни перебування.
Відповідно допоставлених керівництвом організації завдань прес-служба може виконуватиреагувальну та упереджу вальну функції.
Реагувальнафункція полягає в пошуку і наданні адекватної відповіді на подію, яка відбулася(часто кризового характеру).
Альтернативоюреагувальній функції є упереджувальна, коли, передбачаючи кризову ситуацію,готують достатню кількість варіантів відповіді, здатної досягти інформаційногоуспіху. Це дає змогу уникнути стресових ситуацій у прийнятті рішення, обмежитиколо учасників до необхідної кількості й у такий спосіб заощадити людськіресурси, отримати виграш у часі та суттєво збільшити шанси на інформаційнийуспіх, запропонувавши кілька варіантів повідомлення.
Основною метоюдіяльності прес-служби є здійснення зв’язків із засобами масової інформації,висвітлення діяльності директора установи його заступників та структурнихпідрозділів установи, організація прес-конференцій, брифінгів та інтерв’ю, випускпрес-релізів. Прес-служба є структурним підрозділом апарату установи ібезпосередньо підпорядковується директору, у разі його відсутності заступникуустанови. Прес-службу очолює керівник, який призначається і звільняється зпосади розпорядженням директора.
У свої діяльностіпрес-служба керується Конституцією України, законами України (у тому числіЗаконами України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»«Про телебачення і радіомовлення», «Про інформацію», «Про порядок висвітленнядіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування вУкраїні засобами масової інформації»), постановами Верховної Ради України,указами та розпорядженнями Президента України, актами Кабінету МіністрівУкраїни, іншими актами органів виконавчої влади. Загальна чисельністьпрацівників прес-служби складається з 1 чоловіка – керівника прес-службиапарату установи.
Завданняпрес-служби:
В більшостівипадків журналісти чи інші зацікавлені особи звертаються в першу чергу допрес-служби відповідного підприємства чи організацій. Ця структура є місткомпоміж організацією та мас-медіа. З точки зору співробітництва з журналістамипрес-служба виконує такі основні завдання:
збір інформаціїпро підприємство чи організація;
наданняінформаційних матеріалів у розпорядження журналістів;
допомога ворганізації інтерв’ю;
підготовка ірозсилка інформаційних матеріалів чи повідомлень для преси;
підготовка іпроведення зустрічей з представниками преси, прес- конференцій;
підтриманняконтактів з журналістами та відповідними закладами; випуск власнихпублікацій (журналів для співробітників /членів, інформаційних буклетів,інформаційних листків ) Збір, аналіз, обробка та оперативне надання інформаціїзасобам масової інформації про діяльність установи, крім випадків, передбаченихЗаконом України “Про державну таємницю”.
Вироблення єдиноїсистеми висвітлення у засобах масової інформації заходів установи, роз’ясненнячерез засоби масової інформації позиції голови установи стосовно найважливішихподій суспільно-політичного та соціально-економічного життя області та держави.
Організаціяпрес-конференцій, брифінгів, інтерв’ю, виступів у засобах масової інформаціїголови установ, його заступників, керівників управлінь, відділів та іншихструктурних підрозділів організації.
Підготовка тапроведення телевізійних і радіопередач.
Підготовкапропозицій щодо акредитації журналістів і технічних працівників засобів масовоїінформації шляхом їх реєстрації на підставі офіційного подання засобу масовоїінформації. Прес-служба заздалегідь інформує їх про важливі заходи, плани,сприяє виконанню ними професійних обов’язків.
Випуск іпоширення прес-релізів.
Підготовкаоглядів обласних, міських та районних газет з метою оперативного реагування накритичні зауваження, конструктивні пропозиції та інформацію, що не відповідаєдійсності.
При цьомупрес-служба може працювати як в режимі реагування (відповідей на запити,посередництва у підборі співрозмовника для інтерв’ю, публікації спростувань),так і в режимі прямих дій. Пасивний варіант діяльності навряд чи здатний бутиефективним засобом для створення і підтримання партнерських стосунків у сферікомунікації або ж для успішної презентації своєї організації передгромадськістю. Активна робота зі засобами масової інформації, щосупроводжується налагодженням особистих контактів з відомими журналістами, можестати надійною основою партнерства.
Успіх у співпраціз мас-медіа залежатиме від того, наскільки серйозно працівники ПР-сфери тапрес-служб сприйматимуть прагнення журналістів до однозначних, зрозумілих тарелевантних повідомлень для преси і з яким розуміння вони будуть ставитися дороботи журналістів.
Слід зауважити,що реакція і роз’яснення прес-служби залежать від її власної поінформованості,тобто від того, яка внутрішня інформація поступає в її розпорядження. Якщопрес-служба буде поінформована про важливі і нагальні питання діяльностіпідприємства чи організації невчасно або в недостатньому обсязі, виникневідповідний дефіцит, який рано чи пізно неодмінно дасться взнаки.
Прес-секретар ійого завдання:
Прес-секретар –особа, яка планує, організовує, координує процес реалізації та оцінюєкомунікативну діяльність усієї організації.
До обов’язківпрес-секретаря та його штату (прес-служби) входять:
написання тапублікація матеріалів;
налагодження та підтриманнявідносин з мас-медіа;
дослідження таоцінювання ставлення громадськості до діяльності організації;
дорадчадіяльність;
влаштуванняспеціальних подій;
речництво;
виробництвомедіа-продукції;
тренінгпрацівників комунікаційним навичкам;
організаціяконтактів із потенційно партнерськими організаціями.
Основнимизавданнями та функціями прес-служби є:
Права прес — секретаря
Брати участь увсіх заходах, що проводяться установою.
Отримуватинеобхідну інформацію, матеріали від інших структурних підрозділів організації. Запрошуватипредставників засобів масової інформації на важливі заходи, які проводитьоблдержадміністрація.
Вноситипропозиції голові установи щодо організації роботи та планування заходів поінформаційному забезпеченню населення за допомогою засобів масової інформації.
Аналізувативисвітлення заходів установи в публікаціях друкованих засобів масовоїінформації та трансляція їх по радіо та телебаченню, надання рекомендаційпрацівникам засобів масової інформації щодо об’єктивності інформації
Положення пропрес-службу Президента України:
Прес-службаПрезидента України (далі – Прес-служба) є структурним підрозділом СекретаріатуПрезидента України.
Основнимзавданням Прес-служби є організація висвітлення діяльності Президента Українита забезпечення його зв’язків із засобами масової інформації в Україні та закордоном.
У своїйдіяльності Прес-служба керується Конституцією України, законами України, актамиПрезидента України, Кабінету Міністрів України, Положенням про СекретаріатПрезидента України та цим Положенням.
Прес-службавідповідно до покладених на неї завдань:
забезпечуєоприлюднення через засоби масової інформації офіційної позиції глави держави;
готує таорганізовує проведення за участю Президента України прес-конференцій,брифінгів, інших заходів для представників засобів масової інформації;
здійснюєпідготовку друкованих, аудіо-та відео матеріалів щодо діяльності ПрезидентаУкраїни для дальшого їх розміщення в засобах масової інформації;
забезпечує аналізвисвітлення діяльності Президента України засобами масової інформації в Україніта за кордоном та інформує з цих питань Президента України, Державногосекретаря України та Першого помічника Президента України;
запрошуєжурналістів для висвітлення заходів за участю Президента України, здійснює їхакредитацію, сприяє створенню сприятливих умов для роботи.
Прес-службуочолює Прес-секретар Президента України, якого призначає Президент України.
Прес-секретарПрезидента України:
організовуєроботу Прес-служби та забезпечує виконання завдань, покладених на неї;
бере участь воперативному і перспективному плануванні заходів, що проводяться за участюПрезидента України;
розробляє поточніта перспективні плани роботи Прес-служби, розподіляє обов’язки міжпрацівниками, контролює їх роботу;
виконує задорученням Президента України та Державного секретаря України інші повноваженняз питань, віднесених до повноважень Прес-служби.
Прес-службавзаємодіє з іншими підрозділами Секретаріату Президента України з питаньпідготовки і проведення офіційних візитів, робочих поїздок та зустрічейПрезидента України, інших заходів за участю глави держави в Україні та закордоном, а також заходів із забезпечення їх інформаційного супроводження.
ПрацівниківПрес-служби призначає Державний секретар України за поданням Прес-секретаряПрезидента України.
Структуру таштатний розпис Прес-служби затверджує Державний секретар України за поданнямПрес-секретаря Президента України.
Прес-службаПрезидента України використовує в роботі бланки зі своїм найменуванням.

Розділ 2. Розвитоксучасної української преси
 
2.1 Проблемисвободи преси в Україні її відповідальність і вплив на свідомість суспільства
ГарантованеКонституцією України право наших співвітчизників на свободу слова, на вільневисловлення своїх поглядів і переконань створює міцне підґрунтя дляцивілізованого входження українського суспільства до когорти держав з усталенимправовим статусом, які пишаються, насамперед, високим рівнем забезпечення праві свобод своїх громадян.
Свободу слова якпоняття можна розділити на кілька аспектів. По-перше, це свобода публічнихвисловлювань незалежно від їхнього політичного змісту. По-друге, це гарантіїдля громадян на безперешкодне отримання повної та неупередженої інформації.Україна, яка перебуває у процесі розбудови демократичного суспільства,законодавчо гарантує і перше, і друге. Однак якщо зі свободою публічнихвисловлювань у нас більш-менш усе гаразд, то одержання неупередженої інформаціїздебільшого залежить від конкретного політика, державного діяча або власниказасобів масової інформації.
Утім, існуєдумка, що саме конкретний журналіст, а не власник засобів масової інформаціїмає нести відповідальність за достовірність і правдивість поширеного нимматеріалу. Таке перенесення акценту відповідальності з видання на журналістасприятиме якості його роботи й ускладнить для власника засобів масовоїінформації можливість цензури, яку частково маскують під контроль достовірностіматеріалу.
Сьогодні частоможна почути й таке: свобода слова обмежується через те, що засоби масової інформації,як правило, збиткові й не можуть забезпечити себе за рахунок реклами чипередплати. А тому змушені шукати спонсорів. Такий підхід дещо помилковий:По-перше – Результати свідчать: у багатьох випадках немає прямої залежності міжфінансовим станом преси й дотриманням принципів свободи преси; По-друге –Надходження коштів від реклами і передплати залежить від загальногоекономічного стану країни. І якщо економіка перебуває у кризі, то, зрозуміло, ігрошей на це не дуже й багато. Однак ми, громадяни України, не повинні чекатина реалізацію свого права на інформацію до успішного завершення економічнихреформ. Сьогодні необхідно робити все, щоб це право було забезпечене. Зокрема,весь пакет законодавства, який має регулювати діяльність засобів масової інформаціїв Україні, зокрема, проблеми свободи слова та забезпечення прав громадян усфері інформаційного суверенітету та безпеки України, потребує значноговдосконалення з урахуванням нових реалій суспільно-економічного розвиткуУкраїни й тенденцій розвитку світового інформаційного простору. Зокрема,йдеться про те, що інформаційна революція наприкінці ХХ сторіччя сформуваланові реалії, коли вільний обмін думками став складовою сутності й одним зосновних чинників суспільного розвитку та відповідальності реального стануукраїнського медіа-ринку.
Основнимпредметом квотування і підтримки засобів масової інформації має стати чітковизначена інформаційна продукція українського змісту, зорієнтована як навнутрішній, так і на зовнішній ринок.
Гасло«український зміст» — це поняття комплексне. Воно значно ширше чиннихобмежень за ознакою, мовою та державною незалежністю виробника інформаційнихпродуктів. Продукція українського змісту повинна мати переважно національнихавторів і виконавців, вироблятися на території держави з обов’язковимзалученням наших інвестицій та залишатися власністю українських суб’єктівінформаційної діяльності.
Головною метоюрегулятивної підтримки українського змісту має стати якісний злам ситуації нанаціональному медіа-ринку, приведення технологічного та фінансово-економічногозабезпечення до рівня європейських вимог, змістовне наповнення відповідно донашої ментальності, культури і системи цінностей, гідна репрезентація держави вєвропейському та світовому інформаційному просторі.
На сьогоднішнійдень центральною проблемою розвитку інформаційної сфери є забезпечення права навільне отримання й обмін інформацією. Воно потребує не політичних декларацій, акопіткої роботи та пошуку відповідних законодавчих механізмів, унеможливленнятиску на засоби масової інформації з боку владних структур та фінансовихкланів. Завдання складне, але його можна виконати, спираючись на принципиобов’язково судового розгляду всіх конфліктних питань і формуваннядемократичних засад суспільної свідомості. Усі питання розвитку інформаційноїсфери тісно пов’язані зі станом національного медіа-ринку, який потребуєякісних змін: технологічних, змістових, управлінських. Створенняорганізаційно-правової бази цих змін – нагальне завдання всіх гілок українськоївлади. Крім цього, забезпечення інформаційної безпеки України і захистнаціонального медіа-ринку вимагає перегляду основних принципів регулятивноїполітики на засадах інформаційної відкритості й підтримки власнихмедіа-виробників. Головним об’єктом такої підтримки має стати український змістінформпродукції.
Нагальнимпитанням також є оптимізація структури власності суб’єктів інформдіяльності,якнайшвидший розвиток суспільного сектора.
Щодо нашогозаконодавства в галузі засобів масової інформації, то воно в основномувідповідає загальноприйнятим міжнародним правовим стандартам, конвенціям з правлюдини. Утім, це ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодоотримання вільної та неупередженої інформації.
Чиннезаконодавство, наприклад, залишило відкритим легальні шляхи до необмеженоїконцентрації в руках окремих юридичних або фізичних осіб друкованих засобівмасової інформації. Воно без будь-яких обмежень дозволяє засновувати засобимасової інформації в нашій державі особам без громадянства та громадянам іншихкраїн.
Немає реальнихважелів для регулювання мовної ситуації. Саме тому російськомовна преса вУкраїні становить переважну частину загального обсягу друкованих засобівмасової інформації.
Інформаційнийпростір завдяки нашим законам виявився перенасиченим неукраїнськимиінформаційними потоками, ідеями і символами інших культур. Результатом цього єнамагання витіснити вітчизняні мас-медіа з внутрішнього ринку і нездатність їхвийти у світовий інформаційний простір.
 У цілому, якзасвідчує практика, у нашому інформаційному правовому кодексі мають бути такіскладові інформаційної галузі, як законодавство з виробництва і поширенняінформації.
Подальшоговирішення вимагає питання економічної свободи засоби масової інформації,зокрема щодо оподаткування, встановлення прийнятних умов для виробників тарозповсюджувачів інформаційної продукції. Це одна з найболючіших проблем усіхзасобів масової інформації, видавничої сфери, в якій функціонують тисячівидавництв і видавничих організацій.
Та нині державане має змоги підтримати фінансово 11 тис. 416 періодичних видань (за станом на01.01.2001 р.), які зареєстровані в Україні. Мізерна допомога, яку вонаспроможна надати згідно з прийнятим Держбюджетом на 2001 рік, головним чиномадресується виданням для дітей.
Сьогодні вУкраїні 80% газет є приватними, і суспільству не байдуже, на які гроші вонивидаються, які політичні цілі переслідують їхні власники. Соціум стурбований йтим, що ці видання відірвані від об’єктивних процесів суспільно-політичногожиття, лише одиниці з них користуються послугами Національного інформагентстваУкраїни, інших джерел, які надають об’єктивну інформацію.
Ситуаціяпогіршується для вітчизняних засобів масової інформації ще й тим, що зарубіжнізасоби масової інформації мають кращі умови для функціонування в Україні, аніжвласне українські. Вони виробляють в Україні свою продукцію й ухиляються відсплати мита та податків, проводять демпінгову політику, відбираючи у покупців іпередплатників рекламу. Зокрема, щодня в Україну через прозорі кордони Росіїзавозяться величезні тиражі російських видань. Внаслідок цього Держбюджетнедоотримує значні кошти, порушується чинне законодавство України, ігноруютьсяінтереси національного виробника, а співвідношення українськомовних іросійськомовних видань змінюється на користь останніх, тобто наших 20% і 80% — російськомовних.
В Українізареєстровано періодичних друкованих видань українською мовою трохи більше ніж2,5 тисячі. Решта — близько 8 тисяч — російські або двомовні.
Вихід із ситуаціїодин — створити сприятливу ситуацію в газетному бізнесі для вітчизняних засобівмасової інформації шляхом зняття ПДВ з паперу, поліграфічних та поштовихпослуг.
Повною мірою цестосується місцевої преси. З одного боку, щодо цих мас-медіа імпонує ідеязакону про повне відмежування преси від органів державної влади та органівмісцевого самоврядування. З іншого, у демократично і економічно нерозвинутихкраїнах така преса миттєво перетворюється на залежну від грошових мішків або жперетворюється на рекламно-еротичні видання з набором сумнівних сенсацій. Ітоді стає неможливим виконання засобів масової інформації таких її головнихфункцій, як інформаційної, просвітницької, культурологічної тощо. Незалежнимивід місцевих бюджетів засоби масової інформації можуть стати лише за умов, колизможуть самоокупуватися й існувати за рахунок надходжень від реклами тапередплати. На даному ж етапі необхідно забезпечити невтручання владнихструктур у творчі процеси, пільгове кредитування, інші економічні важелі щодоналагодження вітчизняного газетного виробництва.
Томуроздержавлення засобів масової інформації повинно бути збалансоване у двохфундаментальних аспектах доступності інформації та забезпечення інформаційноїбезпеки України. До речі, першими противниками роздержавлення будуть ті журналісти,які сьогодні працюють у державних засобах масової інформації, бо ніхто з них незахоче втратити стабільну заробітну плату. Сьогодні важливе інше – необхідноподбати про те, щоб економічна незалежність мас-медіа стимулювала прагненняпредставників у мас медіа до творчої свободи. Необхідно створювати економічніпідвалини, за яких видавничий і газетний бізнес в Україні буде прибутковим,вигідним і рентабельним – яким він є в цілому світі.
Наприклад, ані вПольщі, ні в Угорщині чи Німеччині жодної державної газети вже давно немає. Алетам спочатку були створені економічні умови для вільного функціонування засобівмасової інформації. За наших ж умов акт, закон, указ про роздержавлення можутьобернутися якраз протилежним негативним явищем, коли тисячі газет буде закритоі журналісти втратять роботу. І буде серйозна небезпека, коли роздержавлення унас перетвориться на олігархізацію засобів масової інформації.
Аналізрегіональної преси (Львівська обл. і Волинська обл.) використано для визначеннякола проблем свободи слова, реального стану їх дотримання. Для цілісної картинибуло обрано три найбільш популярні газети у Львівській області і три уВолинській області. До моніторингу не було включено право- і ліво-екстремістські видання, оскільки вони не є показовими і об’єктивними.
Булопроаналізовано всі інформаційні надходження до регіональної преси з приводупорушення свободи слова за чотирма категоріями:
1. Кількістьстатей на дану тему у матеріалах газети;
2. Тематикапублікацій;
3. Характерпублікацій.
Обсяг матеріалуне брався до уваги при аналізі публікацій.
Кількісніпоказники за весь час моніторингу істотно не змінювалися – кількість публікаційпро свободу слова та дотримання прав журналістів становила приблизно 4% відзагальної кількості публікацій. Однак, у період з вересня 2003 р. по січень2004 р. виявилися певні тенденції розвитку українських засобів масовоїінформації на Західній Україні.
Свобода слова –це лише теоретичний принцип, втілення якого на практиці розділяємедіа-діяльність на багато елементів. Це дає можливість розглянути і зрозумітиособливий аспект свободи слова в кожній з цих частин, що разом дають намбільш-менш повне уявлення про свободу слова в Західному регіоні. Такимиелементами є: власник, його цілі, виконавець – безпосередні виробники продуктузасобів масової інформації (журналісти, редактори), фінанси, читач – споживачпродукту засобів масової інформації та найпоширеніші способи подачі матеріалу.
Власником можутьвиступати органи державної влади чи місцевого самоврядування, організації чиприватні особи. Кожен з них переслідує різні цілі, але найфундаментальнішими єтри: збагачення (кожна газета – це підприємство, що виготовляє специфічний видпродукції), висвітлення власної позиції та пропаганда певних ідеї. На сьогоднів Україні у більшості випадків власник визначає редакційну політику, політичнуспрямованість газети, що і призводить до необ’єктивності подачі інформації.
Наприклад,засновниками волинських газет «Волинські Губернські Відомості» і «Сім’я і дім»,а також львівської газети «Експрес» є приватні підприємства. Це означає, що які для всіх приватних підприємців, для них головним є прибуток, а отжезбільшення тиражу, відповідно вони відмовляються від трактування такоментування дійсності, подій, їх аналізу, адже це може зачіпати чиїсьполітичні інтереси. Не дуже прихильно приватні власники ставляться до чіткоокресленої політичної позиції або пропаганди будь-яких ідей. Але це, на нашудумку, робить газету нецікавою.
Якщо ж виданняналежить органам державної влади чи місцевого самоврядування, то прокомерційний бік справи переважно не йдеться. Зазвичай такі «власники» не мусятьтурбуватися питанням збуту продукції чи передплати, їм не треба здійснюватиPR-акції, застосовувати іміджеві методи, адже у них завжди є змога використатиадмінресурс. Показовим є скандал у Волинських засобах масової інформації щодопримусової передплати на газети органів державної влади. При цьому комерційнівидання зазнавали збитків, адже за умов неплатоспроможності споживачів змуситичитача купити ще одну газету досить важко (цей скандал мав і позитивні наслідки– власники газет об’єдналися, щоб протистояти владі). Головною метою державнихгазет є донести певні ідеї, позиції, трактування подій у потрібному руслі, абозамовчування небажаної інформації взагалі. Тут можна згадати і львівську газету«Ратуша», і волинську «Волинь». Відверто маніпулятивні статті викликаютьнеприйняття і одночасно побоювання, що у це хтось таки повірить.
Звичайно, можливій інші комбінації вищезгаданих цілей, але це не може забезпечити свободу словаповною мірою. Журналіст, що працює у газеті визначеного типу власності, повинендотримуватися правил, що їх формує власник, а це нерідко обмежує свободу слова.В ідеалі, як це часто змальовують в Україні, свобода слова мала б полягати втому, що власник не втручається у редакційну політику, а лише здійснює контрольза фінансовим станом підприємства, або доручає це незалежномупрацівнику-фінансисту. Але як цього досягнути? Передусім, необхідно, щобвласник сам був зацікавлений у такому розвитку подій. Це можливо за умови, колийого метою є і збагачення, і донесення власної позиції, і навіть пропагандаідей. Адже тоді виникає потреба у мобільності і сенсаційності, об’єктивності тааналітичності власного видання, у професійності журналістів та їх громадськоїактивності, суспільній увазі до газети.
Отже, відповіднодо цілей власників усі львівські та волинські газети можна поділити на двігрупи: перша, у якої головним завданням є формування широкого кола читачів, щокупують газету, але не як інформаційно-політичне видання, а як політичнонейтральний «папір» (часто це так звана «жовта преса»); друга група, метою якоїє виконання ідеологічного замовлення. Збільшення тиражу, без сумніву, прагнекожна газета, але для більшості це лише засіб досягнення цілей пропаганди. УЛьвівській області до газет першого типу можна віднести «Експрес», а уВолинській області «Волинські Губернські Відомості», «Віче», «Вісник». Їхтиражі, звичайно, вражають – 200000 – 400000 (за даними самих газет), алематеріали переважно надзвичайно прості та непретензійні. До другого типу можнавіднести газети політичних партій, чи контрольовані ними видання. Це звичайномалотиражні, політично заангажовані «бойові листки», що розповсюджуютьсябезкоштовно. Особливе місце посідають «Львівська газета» та «Поступ», щороблять спроби поєднати риси газет першого і другого типу – вони прагнутьзбільшення тиражів (їх середній тираж 20000), росту популярності газети, іводночас намагаються надавати якісні аналітичні матеріали. З газет Волинськоїобласті цю нішу претендує зайняти газета «Волинь».
Свобода слова, якзагальний принцип, має відображатися у формі взаємодії обраних цілей, коликожна газета матиме за мету не просто насадити читачу власну позицію абовідгородитися від будь-яких проблем, а прагнутиме різнобічно представитисуспільно-політичні події, надати читачеві можливість самостійно аналізуватиситуацію. Та, на жаль, складається враження, що в Україні газета, яка хоче іможе зайняти таку позицію, завжди стикається з проблемою: ні читачам, нівласникам це не цікаво. Основними цілями для газет, зазвичай, є захист своїхінтересів і маніпулювання читачами. Отже, свобода слова, як принцип, у виборіцілей газет не реалізується, а тільки декларується.
У цьому контекстіпроблема свободи слова цікавить газети тою мірою, якою це сприяє захистувласних інтересів та дозволяє тримати руку на пульсі подій. Відповідно газетизастосовують такі технології: більшість з них демонструє зацікавленістьпроблемами свободи слова, досить багато уваги приділяють їх обговоренню(близько 200 повідомлень, статей, коментарів у проаналізованій пресі),декларують свободу слова у власному виданні, але, на жаль, вся свободазводиться до передруку повідомлень інформаційних аґентств про події, що відбуваютьсядалеко від регіону поширення газети (десь там, у Києві…) і, в ліпшомувипадку, це супроводжується невеликим власним коментарем. Показником цього бувфакт практично повної відсутності реакції газет Львова на тиск ДПА на«Львівську газету» (липень 2003 – лютий 2004). Жодна газета не розцінила цюподію як порушення свободи слова чи права на інформацію, хоча, на нашу думку,матеріали про це мали б потрапити на першу шпальту та закликати громадськістьдо дискусії.
Львівська областьбільш відкрита щодо висвітлення проблем свободи слова, ніж Волинська. Про цесвідчать приблизно 150 повідомлень про свободу преси і права журналістів уЛьвівській області. Для порівняння: у Волинській їх лише 60. Велику частку цихматеріалів надрукованого у газетах, що прагнуть статусу аналітичної преси –«Поступ», «Львівська газета», «Волинь». Більшість всіх газетних матеріалів щодосвободи слова представлено у виді «гарячих» повідомлень – вбивства, арешти,утиски, скандали. Усі ці матеріали мінімально відображають реальну ситуацію вобласті і, зазвичай, закінчуються дуже узагальненими висновками, що «поганоживеться узагалі» і «законодавство не дуже досконале, і закони не приймаються»,і формування відбувається не зовсім так, а демократизації взагалі не має» тощо.
Істотно впливаютьна рівень свободи слова професійність та особисті моральні засади керівниківвидань та журналістів, які є найбільшими її заручниками. Українська преса, щозаледве вирвалася з лещат совєтської цензури, досить швидко загнала себе углухий кут власної, внутрішньої цензури. Її поширенню треба завдячувати власнійжурналістській невизначеності, невпевненості, непрофесійності, що створили поледля маніпулятивного впливу і, як наслідок, забезпечили передумови длянесвідомого (чи усвідомленого) виконання волі іншого.
Свобода слова длявиконавців завжди має складатися з двох факторів – наявність власної думки тавміння її професійно подати. Напевно, деякі причини процвітання внутрішньоїцензури треба шукати саме тут. За голосними звинуваченнями у цензуруванні частоховається невміння подавати інформацію, чи прагнення подати її у відвертовикривленому вигляді, хоча наявність такого тиску з боку сторонніх осіб,безсумнівно, існує. Ми зумисне не вживаємо термін «державна цензура», бо заналізу повідомлень можна зрозуміти, що тиск здійснює не держава, а конкретніособи, які займають ті чи інші державні пости і зловживають службовимстановищем.
У цьому сенсінайбільш дієвою для реалізації права на свободу слова мала б статипрофесійність працівників газет. У газетному бізнесі, на нашу думку, бракуєпрофесійних менеджерів, що могли б вдало уникати конфліктів із власниками,замовниками, знаходити компромісне рішення між комерційним успіхом і позицієюредакції. В Україні рівень професійності та вимоги до свободи слова змінюєтьсязалежно від масштабу діяльності видання: чим ближче до периферії, тим меншвибагливі журналісти до дотримання свої прав, причому потреба свободи словадалеко не на першому місці.
Як і будь-якепідприємство, газета, журнал чи радіо повинні приносити фінансові прибуткисвоїм засновникам, що і, як не дивно, надає певну свободу журналістськомуколективу. Комерційний успіх видання звільняє творчий колектив від коректив івпливу власника, який при отриманні позитивного результату збільшує поле свободисвоїх працівників.
Моніторингпоказав, що у наших засобах масової інформації рівень професійності доситьнизький. На жаль, усі статті, що представлені у моніторингу як аналітичні,часто є примітивною, тенденційною подачею матеріалу без глибокого аналізупричин та наслідків.
У свідомостікожного постсовєтського громадянина ще залишилося закорінена думка, що газетизавжди були політичними та продажними, з ідеологічними назвами, змістом таоформленням. Усвідомлення засобів масової інформації як звичайногопідприємства, що діє на ринку інформації, ще не прийшло. Але це ідеал. Наразічитачі хочуть читати те, що їм подобається, і байдуже, якщо вони видають бажанеза дійсне. Фінансова спроможність газет Львівщини є значно вищою, що робить їхбільш цікавими. Це відображається і на якості матеріалів. Водночас, слідзазначити, що рівень матеріалів деколи тримається на відносно низькому,популістському рівні (газети «Високий Замок» та «Експрес») задля утриманняширшого кола читачів. Якщо підійти з цієї точки зору (за основу взяти тираж),то дві найбільш популярні львівські газети – «Високий Замок» і «Експрес», нічимне відрізняються за своїм рівнем та інформативною активністю від волинськиханалогів «Вісник» та «Сім’я і дім». Для України найпопулярнішим аргументом єтеза: «хто дає гроші, той і замовляє музику», що демонструє всю трагічністьсвободи слова по-українськи: не читач замовляє музику, і, як наслідок, повиненвислуховувати тихенькі наспіви або голосні викрики, залежно від вміннявиконавців, і цілей, поставлених перед ними власниками видань.
Для кожногопрофесійного журналіста однією з найважливіших проблем є пошук інформації іпредставлення її у найцікавішому вигляді з максимальною об’єктивністю. У нассьогодні журналісти не навчені шукати інформацію, маємо постійне коливання міжвикористанням офіційно наданої інформації (практика органів державної влади)або поширення неперевірених чи навіть самостійно вигаданих чуток длядискредитації певних осіб. А в результаті: недовіра, до інформації або її ігнорування.Єдиною об’єктивною інформацією залишаються некрологи та спорт. Хіба не цісторінки є найпопулярніші в українській пресі?
Повна недовіра дозасобів масової інформації, створила парадоксальну ситуацію: недовіра породжуєнезнання, а воно породжує можливості для ефективного маніпулювання. Створюєтьсямедіа-проект, що входить у довіру через ряд скандалів з найбільшими «ворогами»народу, зазвичай створеними самими ж авторами проекту, а далі через цей засібмасової інформації видається «на гора» потрібна інформація, що несе в собіпевну соціальну чи політичну функцію, проект виконує своє завдання, після чогоуспішно вмирає. Своєрідне МММ у медіа. Це знов ж таки породжує недовіру. Колозамикається.
Є інші варіанти.Постійно існуюча жовта преса, що займає нейтральну позицію, і не прагне нестиполітичну пропаганду. Відділ політики і суспільного життя у таких виданняхзаймає одну сторінку, що її заповнює один журналіст, усі інші відділи 7сторінок та 10 журналістів. І це виправдано. Цього і прагне читач, тому щобоїться знати забагато, та й вже звик, що напишуть явно не правду.
Засоби масовоїінформації хоч і виступають методами пропаганди, самі теж перебувають під їївпливом. Активне обговорення проблем свободи слова, як і будь-яка дія, маєзавжди кілька наслідків. Наслідок перший – люди починають свідомо шукатиінформації, прагнуть зрозуміти події, прагнуть не бути маніпульованими.Напевно, дуже райдужна перспектива. Але чи ідеал втілюється у життя? Чи читачреагує по-іншому? Коли зненацька люди втратили джерела інформації, якому вірили(маємо на увазі советські газети, зокрема «Правду») це спочатку призвело дорозгублених пошуків нових джерел, а згодом, цей намір змінився прагненням незнати, не шукати, не вірити нікому, а не знаходити середнє арифметичнематеріалів ЗМІ. Пропаганда свободи слова відштовхує, залякує, породжуєнедовіру. Цьому також посприяли конфлікти між самими ЗМІ взаємне ігнорування,відсутність солідарності у середовищі журналістів.
І от маємосумарний результат, якщо всі ці елементи об’єднаються: власник не зацікавленийв економічному зростанні газети, а отже його не цікавить об’єктивність викладуматеріалу, а отже він і не зацікавлений у професійному рості журналістів.
З іншого боку,українські засоби масової інформації, що за останні десять років зуміли себедискредитувати, відродити явище цензури, своїми конфліктами, некомпетентністю іпростою продажністю загнали себе у п’ятий кут і втратили право називатисячетвертою владою. Вихід може бути лише у критичному переосмисленні свого місцяі функцій у цьому суспільстві.
Розвиток преси укожній країні світу тісно переплетений з політичною, економічною і культурноюісторією. Пресу завжди вважали і вважатимуть найдієвішим інструментомполітичного впливу. Не випадково пресу називають «четвертою владою», поряд ізпарламентською, виконавчою і юридичною. Дійсно, у сучасному суспільстві вонавиконує дуже важливу функцію: інформуючи широку громадськість, вона дає змогурозуміти і контролювати діяльність органів законодавчої і виконавчої влади.Глибокі дослідження, аналітична інформація й детальні коментарі на політичні,економічні та культурні теми формують погляди і переконання широких верствнаселення.
Преса несе великувідповідальність за долю нації, за долю всіх людей сучасного суспільства. Новіможливості відкриваються перед засобами масової інформації у зв’язку зглобалізацією. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології радикальнозмінюють місцеві, національні і глобальні соціально-економічні і політичніінститути. Преса формує свідомість і волю суспільства. Це виявляється в усіхсферах діяльності держави. Вони забезпечують суспільну підтримку політики безякої засоби масової інформації не можуть бути ефективними. Фактично засобимасової інформації стали частиною механізму функціонування державної влади.
Українська пресаперебуває поза контролем, який існує відносно інших органів держави, і не несеналежної відповідальності. Ця «четверта влада» перебуває в приватних руках зусіма наслідками, які звідси випливають. У цьому основне протиріччя сучасногодемократичного суспільства і держави. При реальній владі, преса практично ненесе відповідальності за підбір інформації. Керуючись насамперед фінансовимикритеріями, вони зосереджують увагу на конфліктах, а не на суті справи. Увагагромадян відволікається від реальних проблем. Ідеться по суті про своєріднийінформаційний опій. У результаті як зовнішня, так і внутрішня політика державипостають перед читачем у спотвореному вигляді чи взагалі приховані від нього. Унас, власне, вже давно приділили два підходи, два стилі в журналістиці. Одинможна назвати репортажно-фейлетонним, інший – аналітичним, проблемним. Справане в тому, що жанри репортажу, фейлетону погані, другосортні, а проблема статтяхороша вже через специфіку жанру. Політичний фейлетон – тонкий, іронічний –справа хороша. Але це велика рідкість серед наших журналістів. Можна назватибуквально два-три прізвища журналістів міжнародників, що володіють цим жанром.Проте багато імітаторів, що виробляють сіру «фейлетонну продукцію», яку легкорозпізнати за примітивізмом і поверхневим володінням темою, навіть коли йдетьсяпро важливі справи.
І ще одинбезпомилковий індикатор – вторинність інформації, суджень, коли журналісти, якправило, не утруднюють себе збиранням і аналізом інформації, а задовольняютьсятим, що беруть її з різних джерел – з Інтернету, телеграфних агентств,телебачення. При цьому повторюють помилки, що інколи трапляються навмисне.Перемішавши чужу інформацію з критичним, гамірним «гарніром», вважають своєзавдання виконаним. Якщо викреслити з такого тексту цитати західних іросійських газет, залишиться 10-15 відсотків авторського тексту.
Що ж ми маємо упідсумку? Хочуть того чи не хочуть журналісти, а залишається заохочення доінформаційної залежності. Цим користуються досить часто аналітичні центри, щовідстоюють інтереси різноманітних транснаціональних компаній. Нині ми маєможурналістів так званого «спритного» стилю, які взяли за взірець не кращірепортажі західних журналістів, які отримували гроші за те, що критикувалирадянський спосіб життя. Проте таких журналістів на Заході стає дедалі менше, абільше з’являється таких, що постійно втягують нас у «психологічну війну».Процеси маніпулювання суспільною та індивідуальною свідомістю за допомогоюпреси за останні роки поширились. Удосконалюється їхня технологія. Дедалічастіше використовуються методи інформаційно-психологічної агресії,акцентованого впливу інформації, а також різні способи подачі неповної чивикривленої інформації. Так звана четверта влада, отримавши можливість вільно,на повний голос говорити, не виявляє потрібної громадянської і професійноївідповідальності за свою діяльність в умовах системної кризи в суспільстві. Всіспособи контролю за діяльністю преси одразу ж розцінюються як замах на свободуслова, принципи демократії, права людини. Під цим прикриттям відбуваютьсямасові зловживання свободою інформації задля чиїхось інтересів. Причому цізловживання систематичні і планомірні. У суспільній думці поглиблюютьсярозуміння того, що в умовах зростання соціально-економічної і духовної кризи внеупорядкованій на перший погляд, діяльності преси під лозунгом плюралізмудумок та ідеологів відбувається небезпечний процес руйнування національноїсвідомості й самосвідомості, морального розкладу, примітивізація і спотвореннялюдської свідомості та ставлення до життя, «дебілізація» значної частининаселення країни.
Повноювідповідальністю можна заявити, що стан справ у сфері духовної екології вУкраїні значно гірший ніж у галузі екології зовнішнього середовища, про щоведуть мову частіше, ніж про духовну екологію. Упродовж останніх років чіткопростежується тенденція духовної, моральної й інтелектуальної деградаціїзначної частини населення, насамперед молоді, під впливом безконтрольноїдіяльності преси. Цей процес особливо яскраво виявляється у масовій культурі.Ця сфера суспільної свідомості активно й цілеспрямовано американізується, і таксамо активно витісняється національна культура, мистецтво і традиції. Пресашироко подає подробиці різних кримінальних подій, карних злочинів із вбивствами,пограбуваннями, насильством. Так пресу ніби привчають підлітків та юнаків домерзот життя, роблячи їх звичайними, не даючи їм належної оцінки і пояснень.
До цьогододається непристойний гумор і добродушно-поблажливі коментарі. Під впливомсистематичної і багатої на кримінальні теми інформації у молоді формуєтьсястійке уявлення, що вбивства, пограбування, насильство – неминучі і невід’ємнісупутники демократичного суспільства і з цим необхідно примиритися. У новихумовах преса або друковані ЗМІ повинні вирішувати винятково важливі завдання.Це передусім стосується основної проблеми демократії – громадяни повинні матине тільки права, а й реальні можливості їх реалізувати. Звідси завдання пресиабо друкованих ЗМІ – забезпечити відповідний рівень просвіти і політичноїкультури широких верств населення.
В умовахглобалізації життєво важливе значення має утвердження культури миру, якавключає загальнолюдську мораль і правосвідомість, тобто уявлення просправедливий, гуманний світоустрій. Люди повинні усвідомлювати: те спільне, щоїх об’єднує, значно вагоміше ніж те, що їх роз’єднує. Необхідно усвідомлюватиєдність долі людства. Виживання людства залежить від інтернаціоналізаціївідповідної моралі і права. В їх основу має бути закладена концепція спільної відповідальностіза долю цивілізації нині і в майбутньому. Вона повинна пронизуватизаконодавство окремих держав і міжнародне право. Інтереси людства вимагаютьутвердження спільних цінностей, цілей, ідеалів, уявлень про майбутнє. Добитисяцього без якнайактивнішої участі преси неможливо. Сучасні засоби масовоїінформації досягли досконалості в маніпулюванні свідомістю. Вони найчастішеперебувають у руках змовників і збільшують кількість хворих людей, змінюючибіологічні принципи існування нації. ЗМІ повинні бути не інструментом влади, аінструментом для контролю над можновладцями.
Запитаймо себе:чи можуть газети «Голос України» та «Урядовий кур’єр» бути інструментомконтролю за діяльності Верховної Ради й Урядом держави? Відповідь може бутитільки одна. Не можна контролювати й бути об’єктивним до установи чи то людини,від якої залежить твоє фінансове становище, заробітна плата і твоє майбутнє. Аякщо додати до цього досвід недалекого минулого, то всім стане зрозуміло, накого працюють і працюватимуть газети, які існують за кошти платників податків,за наші з вами кошти.
Громадськістьхоче знати не тільки останні новини, викладені дикторами державного телебаченнячи оглядачами державних газет. Для реальної участі в політичному житті намнеобхідно знати факти із життя політичних партій, окремих лідерів, їх фінансовестановище, володіти інформацією про їх взаємини і рішення. Треба враховувати,що маніпуляція свідомістю людей практично не можлива при високому рівніполітичної культури населення, досягти якої можна тільки в умовах широкогодоступу до інформації, який забезпечує уряд.
Значна частинавиборчих компаній обмежується найоб’єктивнішими лозунгами, звинуваченнями,маніпулюванням зіставленнями, а то й дезорієнтацією і фальсифікацією. Вибористали регулярним і потужним джерелом прибутків для преси і рекламних агентів. ВУкраїні стало вже доброю традицією напередодні виборів проводити різноманітніжурналістські конференції, присвячені питанням свободи і відповідальностіпреси. Їх суть зводиться до нагадування журналістам про те, що свобода пресиповинна йти в парі з відповідальністю. Однак організовуються вони зазвичай,коли вже механізм виробництва працює повним ходом і жодні волання дожурналістської етики чи й просто людської совісті не в стані його затримати.Редакції безсоромно розміщують замовні матеріали так, ніби передвиборчі «жнива»звільняють пресу від обов’язку «відповідальності», залишаючи разом з тим правона «абсолютну свободу».
Помаранчевареволюція, як показує досвід виборчої кампанії-2006, на жаль, ситуації невиправила. В період між виборами 2004 і 2006 років українська журналістка, безсумніву, стала вільнішою, але чи проявила себе як більш відповідальна? Отож,причин масової продажності українських журналістів та редакторів варто шукатидесь далі, ніж вибори. Чи можна, наприклад, говорити про відповідальнужурналістку у країні, де більшість журналістів отримує зарплату в «конвертах»?Зрозуміло, що «конверти» є наслідком не лише призвичаєнь з періоду первинногонакопичення капіталу, але й результатом дурної і несправедливої діючоїподаткової політики. Та все ж. У момент, коли кожен з нас бере до рук отого«конверта», наша відповідальність, професійність (якщо врахувати, що основоюпрофесії є говорити правду), а також і свобода стають під великим знакомпитання.
Особливо цестосується тих авторів, хто пише на теми корупції, злочинності, шахрайства. Алетакож і тих, хто висвітлює виборчі процеси, критикує діяльність партій, ставитьгромадянам за приклад європейські стандарти, тужить за громадянськимсуспільством, переймається вихованням нових поколінь.
На жаль, багато знас стоїть перед реальним вибором – брати зарплату в «конверті», чи неотримувати її взагалі. Цей вибір є значно суворішим, ніж вибір працедавця заполітичними симпатіями. Бо якщо втратиш працю в «помаранчевих», то зможеш їїнайти у «біло-блакитних», втратиш у «червоних» — знайдеш у «рожевих» і т. д.Але, якщо ти відмовляєшся брати зарплату в «конвертах», тобто, відмовляєшсяграти за певними написаними правилами працедавця, незалежно від йогополітичного забарвлення, то можеш не знайти роботи ніде.
Отже, дляжурналіста, котрий цінує свою професійну репутацію, мислить категоріямицивілізованих стандартів і вбачає призначення преси в ролі «сторожового псадемократії», «конверт» є неприємною, але вимушеною необхідністю. Дляжурналіста, який усім цим не переймається, — це приємна і бажана винагорода,яка дає змогу уникнути сплати податків, а також – відчуття причетності доспільної таємниці із працедавцем. Така своєрідна лояльність у надії напоблажливість.
Але як одного,так і іншого зарплата у «конверті» позбавляє шансу на повноцінну професійнудіяльність, на відчуття обґрунтованої гордості за свою професію. Та багатьохінших речей – мало практичних, але принципово важливих для відчуття внутрішньогокомфорту.
Отже, «зарплата вконвертах» робить українське журналістське середовище неорганізованим і несолідарним, незахищеним і безпорадним, вразливим на шантаж і погрози.
Адже саме черезтакий тип фінансових взаємин із працедавцем журналістські профспілки в Україніне мають практично жодного впливу, а саме середовище журналістів залишаєтьсянеконсолідованим. Будь-яка журналістська організація може будувати своївзаємини із працедавцем лише на законній основі, тобто на підставі легальнихконтрактів і прозорих схем оплати праці. Погоджуючись обходити закон, тобтоотримувати зарплату в «конверті» і працювати без контракту, чи за контрактом,який містить фіктивні дані, ми приречені на програш у тяганині з працедавцем,котрий змінює правила гри не на нашу користь.
Показовою буладискусія на 5-му телеканалі, між однією зі співвласників часопису «Час.Uа» тапредставницею трудового колективу цього ж видання. За версією представниціредакції, конфлікт виник через те, що власники заборгували багатьом журналістамі редакторам платню за кілька місяців. Представниця ж власників виданнязаявляла, що це не правда: ідіть у бухгалтерію і отримуйте гроші. На цьому йрозійшлися, так і не пояснивши невтаємниченому глядачеві, що непорозуміннявиникає через те, що, говорячи про свою зарплату, працівники мають на увазі«конверт», а працедавці – офіційну відомість. Різниця в сумах, очевидно,значна.
У такій ситуаціїконсолідація журналістського середовища видається якщо й не неможливою, томалоймовірною. Адже журналіст, котрий перебуває у своєрідній фінансовій «змові»з працедавцем, повинен виявляти лояльність саме йому, а не колегам з іншихвидань чи й з власної редакції. Бо ж від того першого значно більше, ніж відінших, залежить матеріальний добробут та імовірний розвиток кар’єри журналіста.
До того жзарплата в «конвертах» може мати не тільки спокусливий присмак «забороненогоплоду», але й гіркий смак причетності до заборонених законом дій. Адже, якщопрацедавець має розписки з підписами, наприклад, про отримання певних сум віноземній валюті, котрі, зрозуміло, ніде не задекларовані, то це автоматичностає дієвим інструментом для шантажу з боку працедавця у разі спроб працівниківстворити йому певні проблеми.
Отож, наша пресабеззахисна безправна піддана на шантаж і як вона може бути «вільною івідповідальною»?
Як вийти з цієїситуації? Очевидно, що самотужки пресі цього зробити не вдасться. Допомогтимала б держава, руйнуючи ті схеми, на яких базується корупція у всіх видахжиття в державі, зокрема і в журналістиці. І те, що досі ці схеми незруйновані, можна вважати однією з найбільших поразок нової «помаранчевоївлади». Та пасивно чекати цього від влади – це наперед програшна позиція.Журналісти самі повинні домагатися дій влади з цього приводу. Використовуючисвободу слова і пам’ятаючи про відповідальність перед суспільством.
комунікативнийпреса суспільство свідомість
2.2 Рольмісцевої та студентської преси у розвитку сучасної української преси
У становленні тазміцненні Української держави значну роль відіграють засоби масової інформації,які беруть активну участь у її громадсько-політичному житті і формуваннінаціональної свідомості та гідності. З часу здобуття Україною незалежностівжито заходів для вільного обміну інформацією, створення умов для наданняможливості громадянам висловлювати свої міркування і переконання, закладенонадійну основу системи правового регулювання діяльності засобів масовоїінформації. Головною подією 2006 року в інформаційному просторі країни можнавважати реальне покращення у стосунках преси та влади, а також ліквідаціюцензури як на центральному державному рівні, так і на регіональних.
Регіональнізасоби масової інформації є важливим чинником у формуванні громадянськоїпросвіти суспільства, закладають певні ціннісні стереотипи. Інформаційнийпростір Рівненщини включає 280 друкованих зареєстрованих видань з місцевоюсферою розповсюдження, з яких виходить 75. Окрім обласного центру власну доситьрозвинену інформаційну сферу має м. Дубно і Дубенський район (тут зареєстровано11 газет). 99,8 % зареєстрованих періодичних друкованих видань – україномовні,решта – двомовні. Ринок засобів масової інформації в Рівненській області немонополізований, але ряд видань “Видавничого дому “ОГО” працюють в рамкахсвоєрідної медіа-групи. Зокрема газети “ОГО”, “Провінційна газета”,“Безкоштовні оголошення”, “Рівненська газета”, “Скринька”, “Завтра”,“Телепрограмка”. Засновниками частини видань є облорганізації політичних партійта громадських організацій: “Рівне ЧАС” – НРУ, “Рівненський діалог” – СПУ, газетиобласного відділення ПР “Рівненський регіон” та “Народний вісник” обласноїорганізації НП, часопис “Волинь” – УНП, “Червоний прапор” (КПУ). Рівненськамолодіжна організація “Молодий Рух Рівненщини” має своє видання “Рушійна сила”.Обласна газета “Вільне слово” позиціонується як незалежна. Видання у своїхпублікаціях висвітлює діяльність різних політичних партій.
На сторінкахобласних засобів масової інформації постійно висвітлюється інформація просоціально-економічний курс Президента України, діяльність Кабінету МіністрівУкраїни у різних сферах народного господарства. Регулярно публікуєтьсяінформаційно-аналітичні матеріали про роботу місцевих органів виконавчої владита місцевого самоврядування з вирішення соціально-економічних проблем тавиконання Указів Президента України щодо фінансової стабілізації, послабленнядодаткового тиску, стимулювання вітчизняного виробництва, фінансуваннясоціальних виплат та ін. Офіційні матеріали, коментарі постійно подаються вобласних газетах під рубриками “Україна і світ”, “Політика”, “Точка зору”,“День за днем”, “Актуально”, “З перших вуст”, “Народовладдя”, “Політикум”,“Вибори”, “Україна: події, факти”. На шпальтах регіональних видань в рубриках“Історія”, “Духовність”, “Імена”, “Постаті” розміщується матеріали на національно-патріотичнутематику та щодо духовного відродження України та Рівненщини. Широковисвітлюються сучасний розвиток української держави, пам’ятні дати, історичніподії, пов’язані з визвольною боротьбою українського народу за незалежність.Аналізуючи провідні регіональні видання з початку 2006 року у світлі політичнихорієнтирів, можна простежити, що в лютому – квітні ц.р. актуально була темапідготовки до виборів, в друкованих засобах масової інформації висвітлювалисьвиборчі програми політичних партій, виборча агітація, іміджеві матеріали,списки кандидатів у народні депутати та органи місцевого самоврядування, оцінкарезультатів виборів до парламенту і місцевих рад. Слід зазначити, що під часвиборчого процесу 2006 року діяльність місцевих засобів масової інформаціївідбувалася в більш вільних умовах у порівнянні з попередніми виборами. Доступдо засобів масової інформації мали всі бажаючі політичні сили, які володілифінансовими ресурсами. Засоби масової інформації розміщували більше матеріалів,які можна розцінити як агітаційні та іміджеві.
Сьогодні посталопитання про роздержавлення місцевої преси та створення умов для їїнезалежності.
Свобода слова ісвобода преси хоча б деякою мірою можлива лише тоді, коли засновником газети єтрудовий колектив, тобто коли газета має економічну незалежність. Але чиможлива економічна незалежність для райони в сучасних реаліях? За рахуноккоштів від передплати, реклами та висвітлення діяльності влади вона може тількивижити, але не творчо розвиватися. А тут ще й різноманітні інстанції майжекожного дня з’являються з перевірками (значить ви знову щось “не те” написали),і кожна з них має право газету “зачинити” у разі знаходження якихось, навітьнеіснуючих, порушень; “незадоволені”, інтереси яких зачіпають ваші публікації,тягають районку по судах, вимагаючи то спростування інформації, то відшкодуваннязбитків.
Преса – не можебути незалежною і вільною, бо вона залежна АПРІОРІ, в якій би формі власностівона не знаходилась. Візьмемо два протилежних випадки: газета державної формивласності та недержавної (так звана “незалежна”). “Державна газета – це газетавладна. Вона друкує тільки ті матеріали, які місцевій владі “до смаку”. А як жеінакше – хто платить, той і музику замовляє. Не може, наприклад, звичайнарайонна бути об’єктивною, бо вона – це рупор влади у районі, владою фінансована.Зараз багато районних газет знаходяться на стадії роздержавлення, причомузнаходяться у такому стані вже тривалий час. Якщо відірвати газети від місцевоївлади, постає питання, хто має розраховуватися з журналістами й відшкодовуватиредакції витрати, пов’язані з випуском газет? Тоді в районку може прийти“інвестор”, вже недержавний, але ж знову – у ролі цензора та хазяїна думок. Ібуде наївно думати, що така недержавна “незалежна” газета не лобіюватимеінтереси свого спонсора. Буде, а що ж ще залишається робити журналістам, абиякось вижити?
Працювати внезалежному виданні – рожева мрія кожного журналіста, не кажучи вже проредактора. Але де ж його знайти, оте незалежне ні від кого видання? Адже всізасоби масової інформації, явно чи таємно, від когось залежать: від держави,від партій, від громадських організацій, від бізнесових кіл… Залежні усі ті,хто не хоче знаходитися в сутінках активного суспільного життя, а відтак маютьвони відстоювати інтереси свого “сеньйора”. А інтереси ці здебільшого зводятьсядо одного – переконати український люд у правдивості, правильності тацілковитій корисності для народу свого господаря, навіть чи – особливо – тоді,коли реалії говорять протилежне.
Як на мене,проблема забезпечення незалежності засобів масової інформації полягає не вмеханічному роздержавленні чи в механічному виході із власності місцевих рад,тобто номінально місцевих громад, а зовсім в іншому. Вона в тому, щоб бувплатоспроможний споживач, причому платоспроможний масовий споживач, якийналежить до різних суспільних верств, страт, класів – можна назвати це якзавгодно. А от, сказати б, «фундаментом» цього масового споживача, звичайно,має стати, знову-таки, масовий середній клас, котрий має таку цікаву річ, яквільний час, тобто не всі 24 години на добу займається проблемами виживання –чи працюючи фізично, чи ламаючи над чимось голову. Отже, має бути, звичайно,диверсифікація всіх груп споживачів. Але необхідно, щоб люди, які належать домісцевої інтелектуальної еліти, бодай на регіональному рівні (йдеться про тихсамо вчителів, медиків, бібліотекарів та ін.), мали такий самий вільний час іті самі гроші. Це матиме наслідком і підвищення їх громадської активності, йуможливить бажання своєю гривнею підтримати саме ті засоби масової інформації,які їм потрібні не тільки для телепрограми чи на ніч прочитати, щоб нагналосон, а ще, очевидно, для чогось зовсім іншого. Таким чином, проблеманезалежності місцевої преси за всіх обставин упирається в розв’язання цієїтотальної проблеми, а не тільки в самі по собі номінальні юридичні процедурипереходу від однієї форми власності до іншої. Але, як правило, все-такинайбільша проблема регіональних видань полягає в тому, що вони перестають бутигазетами. Вони перетворюються на бюлетені, що їх, мабуть, доцільно зберегти.Скажімо, в бюлетені міської, сільської, районної ради, дійсно, можна подавативсю інформацію стосовно громади за її ж гроші. Але цілковито інша справа – цегазета, яка існує як комерційна структура, заробляє гроші на рекламі та набагатьох інших речах, і за цього на її видання витрачаються гроші тієї жгромади. Можливо, основна проблема в тому, що неефективні й непопулярні газетиутримуються не за гроші окремих приватних осіб, а за гроші громади. Проблемаполягає в тому, що має бути таке законодавство, яке дає можливість існуватитаким засобам масової інформації, власник яких не зможе тиснути на своїхпрацівників. Мабуть, це законодавство має уможливити існування газетколективної форми власності, в яких журналісти дійсно зароблятимуть ірозраховуватимуся за все своїми ресурсами, здобутими виключно завдяки випускуцієї газети. Я так думаю, що в цій ситуації ті ж самі місцеві газети, районки,газети міських органів влади не можуть зникнути. Чому їм зникати? Вони працюютьу цілковито нормальних умовах. Вони не повинні зникати. Тут написано: місцевапреса має керуватися принципом відповідальності та захищати інтереси своїхчитачів – членів певної громади. Я так думаю, якщо це робити, то такий засібмасової інформації просто не може зникнути. Проблема полягає в тому, що ми неможемо отримати із цих засобів масової інформації – чи муніципальних, чи тих«незалежних», що належать якимсь магнатам, які там свою правду намагаютьсяподавати читачеві, — достовірної інформації. Гостро постає проблема довіри.Там, де колектив дійсно має можливість писати те, що є, — це і є незалежність.Але поки що ситуація в державі примушує або органи місцевої влади, або окремихосіб купувати чи створювати газету для того, щоб проштовхувати якусь своюдумку.
Під часцьогорічної зустрічі з представниками засобів масової інформації ПрезидентУкраїни Віктор Ющенко значив, що поступ України до свободи слова ниніконстатують більшість міжнародних організацій, але одразу ж наголосив: попереду– ще багато викликів, а отже мас-медіа повинні зайняти більш активну позицію увисвітленні державних проблем.
Держава неповинна втручатися у діяльність медіа. Але вона повинна мати власну прозору,публічну та системну інформаційну політику, базовими принципами якої мають бутидотримання демократичних цінностей.
Сьогодні вУкраїні кожен поважний університет видає свою студентську газету (у Київськомунаціональному університеті імені Тараса Шевченка виходить газета «Університет»,у Національному університеті «Київський політехнічний інститут» — газета«Київський політехнік», у Львівському національному університеті імені І.Франка – «Каменяр», у Тернопільській академії народного господарства –«Академія», в Острозькій академії – «Острозька академія»). Усі вони мають тойчи інший формат та різну кількість сторінок і іноді є чи не єдиним масовимджерелом інформації для студентів. Але кожна така газета передусім – виразникідей адміністрації начальницького закладу. На противагу до цих видань студенти створюють«самвидавні» газети. З ширшим входженням у наше життя Інтернету у студентівз’явилася можливість створювати мережеві засоби масової інформації («Бонет»,«Студентський портал», «Колега»). Це поки що не таке масове явище, аленайактивніше вже зрозуміли корисність таких проектів. Насамперед творцем такихелектронних газет виступає сам читач, бо майже завжди пише відгуки назапропоновані матеріали, а іноді стає послідовним дописувачем. Існує думка, щоза таким видом студентської преси – майбутнє, позаяк це досить дешевий тадієвий спосіб розповсюдження інформації. Для створення електронної газетипотрібні лишень комп’ютер та вихід в Інтернет. Уже сьогодні можна надибати натакі речі, як «сайт 65 групи Дніпропетровського радіоприладобудівельногоколеджу». Тобто можливості є, було б бажання.
Студентськадрукована преса сьогодні виглядає не так строкато, як, скажімо,загальнополітичні видання. Причина того банальна: фінансування, що його виділяєнавчальний заклад, ледве-ледве вистачає на елементарний друк, про колір тадобрий папір можуть говорити одиниці. Наклади студентських газет сьогодні ненадто великі, більше двох тисяч примірників майже не буває, рекламодавець такожне спокушається таким тиражем, а переважна більшість студентських газет непередплачується і не продається. Винятком є хіба що «Аудиторія», яка маєзагальнодержавну сферу розповсюдження і котру можна передплатити в будь-якомукуточку України. Але левова частка матеріалів у ній – місцевого характеру.Проте студентська преса все ж має свої перспективи, тому що студентство дедаліактивніше входить у громадське життя і скоро назріє потреба створеннязагальнодержавного студентського видання.
Зміни, яківідбувалися і відбуваються в сучасному українському суспільстві, мають,безперечно, системний характер, оскільки вони торкаються всіх без винятку сферта підсистем суспільства – від державної влади, політичних утворень, формивласності до стилю життя та ментальності окремих людей.
Інформаційнийінструментарій, за допомогою якого, власне, і формується політико-психологічнийстан населення, складається зі звичайного для усіх переліку – преса,телебачення, радіо, книга.
Сьогодні, якніколи, помітна тенденція зростання кількості періодичних видань. Беручи доуваги теперішню ситуацію в поліграфічному секторі України, зокрема, хотілося бвиділити із широкого загалу проблем галузі – становище друкованих мас-медіа таїх роль і завдання у розвитку держави. Одним із типів преси є студентськаперіодика.
Студентствозавжди було і є тим суспільним прошарком, який охоче сприймає будь-які зміни інові віяння. Серед визначних подій, що відбулися в нашій державі упродовжостанніх десяти років, найбільший вплив на пресу України мала «Помаранчевареволюція» 2004 року. Так звана зміна політичного режиму призвела до певнихзрушень в періодиці.
Широкі можливостізасобів масової інформації викликають необхідність вивчати механізм їхфункціонування і розвитку, ефективність впливу на аудиторію.
 В нашому випадкутакою аудиторією є студенти, які виступають водночас творцями і читачамизасобів масової інформації, маючи при цьому і успіхи, і проблеми з обох сторін.Тобто перші прагнуть видати цікаві газети, а другі намагаються віднайти середусього «цікавого» найцікавіше. Слово тут вжито в лапках не випадково, а задлятого, аби зосередити увагу на проблемні наповнення сторінок студентської пресиінформацією, яку хотілося б читати, розглядати, обговорювати.
Якою ж має бутистудентська газета?
Не частообговорюється тема розвитку студентської преси, адже майже вся молодь джереломпошуку та отримання інформації бачить Інтернет, тому в більшості відповіднідруковані видання – неприбуткові, а студентські взагалі розповсюджуютьсябезкоштовно.
Для з’ясуваннязагальних проблем та, щоб допомогти студентським газетам у розвитку тастановленні Спілка ініціативної молоді провела засідання круглого столунапередодні Дня студента. Участь у ньому взяли медіа-експерти, журналісти івидавці десятьох студентських засобів масової інформації (з Києва та інших містУкраїни). Виявилося, що є багато спільних проблем. Найгострішими проблемамивиявились:
фінансуваннястудентських газет;
цензура з бокуадміністрації ВНЗ (навіть зі сторони студентських організацій);
низька якістьполіграфічного виконання.
Ставилися питанняпро необхідність юридичного оформлення видавничої діяльності студентськихредакцій, про доцільність і можливість розповсюдження видань за певну ціну.
В центріобговорення також стояло питання студентського самоврядування. Цю проблемунеобхідно розглядати як конкретизацію, розгортання громадського самоврядуванняу вищих навчальних закладах. З метою організаційного та науково-методичногозабезпечення впровадження студентського самоврядування у вищих навчальнихзакладах Міністерство освіти і науки України наказом від 03.04.01 р. №166затвердило «Положення про студентське самоврядування у вищих навчальнихзакладах».
У цьому положеннівизначається сутність студентського самоврядування, права та обов’язкистудентів. Згідно з Положенням, самоврядування у вищому навчальному закладі –це самостійна громадська діяльність із реалізації функцій управління вищиминавчальними закладами, яка визначається ректорами (адміністрацією), деканатами(відділеннями) і здійснюється студентами відповідно до мети і завдання, щостоять перед студентськими колективами.
Таким чином,студентські спілки дуже часто відіграють роль навчальних центрів, можутьпроводити різноманітні кампанії, дебати. Студентські засоби масової інформаціїнамагаються залучити якнайширше коло респондентів до обговорення різноманітнихподій. Найчастіше студенти, які приходять у редакції студентський видань,отримують там перші навички журналістської діяльності. Дуже важливо, щоб вонистали на вірний шлях журналістської кар’єри. Саме тому приділяється значнаувага навчанню журналістів, мотивуванню їх до фахового зросту та відточуваннюжурналістських навичок. А зустрічі з відомими представниками журналістськогоремесла допомагають молоді знайти відповіді на багато запитань, визначитися зпланами на майбутнє.
Студентськізасоби масової інформації вирішили «асоціюватися». Окремо було розглянутопитання наповнення студентських видань, зокрема була висловлена думка, щостуденти пишуть статті про те, що цікаво їм самим, а не читачам.
Підсумовуючизасідання було визначено наступні заходи:
провести тренінгиз державної реєстрації засобів масової інформації;
розробити типовідослідження читацької аудиторії студентських засобів масової інформації длявирішення питань можливості продажу газет та наповнення газет відповідно дозапитів читачів;
провести тренінгидля журналістів і менеджерів студентських засобів масової інформації ізустрічей з відомими журналістами для обміну досвідом;
налагодитиконтакти зі студентськими організаціями та органами студентськогосамоврядування;
провести форум чиконференцію за участю представників студентських видань зі всієї України;
створитиасоціацію студентських засобів масової інформації.
Окрім того, щопевний тиск має так звана «цензура», тематичне наповнення студентських виданьзалишає бажати кращого: якщо газета працює лише задля грошей, то переважнийобсяг складає реклама, якщо задля популярності, то це інформація, з того ж такиІнтернету. Чому так трапляється? Напевно якась частка провини покладається намолодих кореспондентів, які готують дещо «непрофесійні», «неякісні», а головне«нецікаві» матеріали.
Можливий шляхвирішення проблем. Студентська молодь могла б виступити з ініціативою створеннямолодіжного прес-клубу, де можна було б здобути навиків проведення і поводженняна прес-конференціях, підготовки статей за результатами заходу.

Висновки
У суспільному життіза допомогою комунікаційних дій відбувається розповсюдження модних новацій,популярних ідей і віянь. Разом з тим же час завдяки комунікаційних дій зпокоління до покоління передаються традиції, звичаї, стереотипи поведінки. Можнасказати, що комунікація творить суспільство.
В кожнійрозвиненій установі, організації чи іншій структурі обов’язково є підрозділ,який виконує інформаційно — комунікаційні функції. Цим підрозділом являєтьсяпрес-служба. Відповідно до поставлених керівництвом організації завдань,прес-служба виконує різні функції. Всім підрозділом керує прес-секретар, якиймає свої права та завдання. У своїй діяльності прес — служба керуєтьсяКонституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України,указами та розпорядженнями Президента України, актами Кабінету МіністрівУкраїни, іншими актами органів виконавчої влади.
На сьогоднішнійдень центральною проблемою розвитку преси, стала свобода слова. Журналісти неможуть вільно висловлювати свою думку. Не можливо бути об’єктивним до установичи власника, від якого залежить їхня заробітна плата. За останні 5 роківвідбулося багато дискусій з приводу свободи преси. Свобода і незалежність пресипередбачає три основні чинники: контроль за пресою; вмілі організатори, якізабезпечують функціонування преси в ринкових умовах; професіоналізм івідповідальність журналістів. Отримавши свободу слова потрібно пам’ятати провідповідальність перед суспільством.
Велику роль урозвитку української преси відіграють студентські та місцеві преси. Студентствозавжди було і є тим суспільним прошарком, який охоче сприймає будь-які зміни інові віяння. Але нажаль сьогодні така преса виглядає не дуже строкато, основнапричина фінансування. Проте студентська преса все ж має свої перспективи, томущо студентство дедалі активніше входить у громадське життя і скоро назрієпотреба створення загальнодержавного студентського видання.
Не менші проблемивиникли і у місцевої преси, яка стоїть на порозі роздержавлення. “Державнагазета – це газета владна. Вона друкує тільки ті матеріали, які місцевій владі“до смаку”. Такі газети не є прибутковими і існують за громадські кошти. Томумає бути створене таке законодавство, яке б давало можливість існувати якстудентським так і місцевим пресам

Списоклітератури
1. Зігерт Є.Посягання на свободу преси / Є. Зігерт // Ї: незалежний культурологічнийчасопис. – Львів, 2004. №31. – ст. 94 – 102.
2. Кондак В.Студентська преса в Україні, сьогодні, завтра / В. Кондак // День:всеукраїнська газета. – Київ, 2004. — №211. – ст. 17.
3. КравченкоВ. Скільки коштує свобода преси / В. Кравченко // Вітчизна. – 2002. — №3 – 4.ст. 75 – 85.
4. Кучма І.Медіа та влада / І. Кучма // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – Київ,2004. — №2. – ст. 78 – 91.
5. Павлів В.Свобода і відповідальність (і зарплата в конверті) / В. Павлів // Теле — Критика. — №3. – 2006. – ст. 39 – 40.
6. Роботапресс-службы: рекомендации госдепартамента США // 2000: Еженедельник. – Киев,2004. — №2. – ст. 65.
7. СухацькаТ. Студентські ЗМІ: стан та перспективи / Т. Сухацька // Друкарство:науково-практичний. – Київ, 2005. — №6. – ст. 22 – 23.
8. Соціальнапреса – нова складова системи місцевих ЗМІ // Медіа навігатор /. Українськийнезалежний центр політичних досліджень. – Київ, 2003. — №6. – ст. 6 – 18.
9. Синченко М.Незалежність України і ЗМІ / М. Сенченко // Персонал. – 2005. — №9. – ст. 10 –19.
10. СлісаренкоІ.Ю. Паблік — рилейшенз у системі комунікацій та управління: Навчальнийпосібник / І.Ю. Слісаренко. – К.: МАУП, 2001. – ст. 99 – 101.
11. СоколовА.В. Социальные коммуникации: учебное — методическое пособие / А.В. Соколов. –М.: ИПО Проф. – издат., 2001. – ст. 33 – 40.
12. ЧайковськийЯ. Права людини – Свобода преси / Я. Чайковський // Ї: незалежнийкультурологічний часопис. – Львів, 2004. — №32. – ст. 140 – 144.
13. ЧеремнихВ. Місцева преса: Десять років – політ нормальний / В. Черемних // Віче. –2002. — №3. – ст. 31 – 34.
14. Шостак М.Щоб читач не промовчав: Проблеми місцевої преси / М. Шостак // ЛітературнаУкраїна: Газета письменників України. – Київ, 2005. — №7. – ст. 4.
15. http.www.Rada.com.ua.