МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
Конституційний
контроль
Виконав студент
2010 групи
Денної форми навчання
Юридичного факультету
Гінгуляк Олександр
Викладач:
Чепель Ольга Дмитрівна
Чернівці
2010
Вступ
У Вступі обґрунтовується актуальність
теми дослідження, визначаються його мета та завдання, методологія, на основі
якої здійснюється науковий аналіз, формулюються конкретні положення,
підкреслюється теоретична та практична значущість роботи. Наводяться дані про
апробацію наукових результатів, структуру і обсяг роботи
Актуальність
теми дослідження – Для демократичних європейських країн характерною є підвищена увага
наукових і політичних кіл до проблем вдосконалення і зміцнення конституційного
контролю. Це зумовлено тим, що конституційний контроль — одна з найбільших цінностей
демократичної форми організації суспільства. Його значення полягає в
наступному.
По-перше,
конституційний контроль
— невід’ємний
елемент правової держави, важливий гарант верховенства Конституції, суттєва перепона
на шляху до узурпації влади, умова і показник функціонування політико-правового
режиму в межах Конституції.
По-друге,
конституційний контроль
— обов’язковий
компонент механізму поділу влади, призначений для підтримання рівноваги; арбітр
у конфліктах між гілками влади — законодавчою,
виконавчою і судовою, що забезпечує необхідний баланс між владними структурами.
По-третє,
конституційний контроль є інструментом подолання і згладжування федеративних
суперечностей, а також неузгодженостей між державою і територіями з місцевим
самоврядуванням.
По-четверте,
конституційний контроль виконує роль найбільш ефективного механізму захисту
особи від влади, є засобом забезпечення основних (конституційних) прав і свобод
людини і громадянина, фактором перетворення Конституції на чинне право.
По-п’яте,
інститут конституційного контролю, особливо після Другої світової війни, — це спроба подолати суперечності між
позитивним і природним правом, поєднати юстицію, яка застосовує закон, з
юстицією, яка грунтується на нормах права справедливості, а також створити нову
стабільну конституційну основу влади.
З таких позицій
очевидною є важливість ретельного аналізу здобутків, досягнутих конституційною
наукою і державно-правовою практикою зарубіжних країн у справі правового регулювання
форм організації та діяльності конституційного контролю. Отже, теоретична і
практична потреба дослідження зарубіжного конституційного контролю в його
європейському варіанті є цілком очевидною.
Об’єктом
дослідження є конституційно-правові
відносини у сфері конституційного контролю.
Предмет
дослідження — конституційний контроль у
національних правових системах континентального права, процес його становлення
та розвитку.
Мета і
завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є здійснення комплексного
порівняльно-правового аналізу етапів становлення і функціонування сучасного
органу конституційного контролю Австрії, Іспанії, Італії, ФРН та Франції і на
цій основі вироблення рекомендацій щодо вдосконалення організації і діяльності
органу конституційного контролю в Україні.
Органи
конституційного контролю
Повноваження
органів конституційного контролю за своїм обсягом різні в окремих країнах. Це
залежить як від виду даних органів, так і від об’єктів конституційного
контролю, визначених законодавством конкретних країн.
Спільним для всіх
органів конституційного є розгляд справ про відповідність законів та інших
актів парламенту, актів президента, уряду, міністрів і деяких інших керівників
центральних органів виконавчої влади, місцевих державних органів і місцевого
самоврядування конституції та конституційним законом.
При цьому слід
зважити на те, що нормативні акти, видані навіть одним органом, теж можуть мати
свою ієрархію. Наприклад, закони, що приймаються парламентом, поділяють за
юридичною силою на конституційні, органічні та звичайні. Тому органи
конституційного контролю перевіряють відповідність звичайних законів не тільки
конституції, а й органічним і конституційним законам. Звичайно не підлягають
конституційному контролю закони, прийняті шляхом референдуму, адже вони являють
собою безпосередній прояв народного суверенітету.
Конституційний контроль містить не тільки розгляд
питань конституційності законів та актів,
а й перевірку на відповідність конституції і законам дій державних органів і
посадових осіб. Зрозуміло, що це, насамперед, стосується вищих посадових осіб
держави – президента, глави і членів уряду, суддів Верховного Суду та ін.
Рішення про неконституційність дій посадових осіб, як правило, спричинює їх
усунення від посади за процедурою імпічменту. При цьому треба мати на увазі, що
в одних країнах порушення конституції не вважається підставою для імпічменту
(наприклад, США, Франція, Російська Федерація), а в інших -вважається
(Німеччина, Румунія, Болгарія).
Проблеми
конституційного контролю
У плані методології, наше правознавство знаходиться сьогодні в принципово
інший, в порівнянні з радянським періодом, ситуації. Формування інших
соціальних ідеалів, офіційні стратегії на побудову ліберальної ринкової
економіки і правової держави, конституційне закріплення прав людини, поточні
реформи і тому подібне ставлять перед юридичним співтовариством ряд проблем,
ефективне вирішення яких безпосередньо залежить від філософської і
методологічної спроможності правової науки. Такая состоятельность нынешнего правоведения рассматривается,
главным образом, в контексте оценок методологического значения марксистских
идей в современных условиях.
Якщо перевірка конституційності ординарних федеральних законів
Конституційним Судом не викликає теоретичних суперечок і швидко закріпилась на
практиці, то питання використання федеральних законів про конституційні
поправки як об’єкти федерального судового конституційного контролю в даний час
носить найбільш проблемний характер.
Основні відомості про конституційний контроль Італії
Конституція проголосила
Італію демократичною республікою і встановила, що суверенітет належить
народові. Завданням республіки було оголошено усунення перешкод економічного і
соціального характеру, які фактично обмежують свободу і рівність громадян, заважають
повному розвитку людської особистості і дійсному участі всіх у політичному,
економічному та соціальному житті країни. Зокрема, передбачалася можливість
націоналізації підприємств, що мають важливе суспільне значення. Ці положення
представляли собою юридичну базу, спираючись на яку, демократичні сили могли
вести боротьбу за прогресивні перетворення не тільки в політичній, а й
соціально-економічній сферах.
У Конституції
закріплено широке коло демократичних прав і свобод громадян: рівність усіх
перед законом, рівноправність громадян незалежно від соціальних, політичних,
національних та інших відмінностей, свобода особи та її недоторканність,
свобода зібрань, спілок, політичних партій, слова, друку. Серед соціально-економічних прав були
проголошені право на працю, право на справедливу винагороду за нього, рівність
чоловіка і жінки в економічній області, свобода профспілок і страйків, участь
трудящих в управлінні підприємствами.
Вищим органом
законодавчої влади став двопалатний парламент. Нижня палата – палата депутатів
– за виборчими законами 1948 обирається загальними і прямими виборами за
пропорційною виборчою системою. Верхня палата – сенат – обирається по областях
Італії за змішаною виборчою системою, яка містить елементи мажоритарної та
пропорційної систем. Палати рівноправні в питаннях законодавства і контролю над
урядом. Главою держави є президент, що обирається на спільному засіданні палат
за участю представників від областей строком на 7 років. До повноважень
президента належить верховне командування збройними силами, призначення на вищі
державні посади, право помилування, представництво республіки в міжнародних
відносинах. Він може на один місяць затримати вступ закону в силу, в особливих
випадках видавати декрети, які мають силу закону, і має право розпуску
парламенту. Акти Президента потребують контрасигнації прем’єр-міністра уряду.
Уряд Італії призначається
президентом, але відповідальний перед парламентом. Конституція допускає (з
деякими обмеженнями) делегацію законодавчих повноважень парламентом уряду і
надає уряду право в надзвичайних обставинах видавати декрети, які мають силу
закону. У системі вищих органів республіки Конституція передбачила також Вищу
раду магістратури – орган з керівництва судовою системою, і Конституційний суд,
призначений для перевірки конституційності законів та інших актів влади. У разі
визнання Конституційним судом того чи іншого акту неконституційним цей акт
втрачає законну силу. Крім того, до повноважень Конституційного суду
відноситься розгляд спорів між областями та республікою та справ за
звинуваченням президента і міністрів.
Італія згідно з
Конституцією, ділиться на області, провінції та громади. У всіх територіальних
одиницях на основі загальних виборів створюються представницькі органи –
обласні та провінційні зборів та муніципалітети, які обирали або колегіальні,
або одноосібні виконавчі органи. Конституція передбачила автономію областей з
досить широкою компетенцією місцевих органів. Проте їхня діяльність багато в
чому контролюється урядовими комісарами. Провінційні і громадські органи в ще
більшому ступені залежать від призначаються урядом префектів. В цілому можна
сказати, що Конституція Італії демократична, хоча демократичні інститути
реалізовані в ній з меншою послідовністю, ніж в Конституції Франції 1946 Прогресивні
сили країни прагнуть захистити демократичні інститути Конституції від спроб
реакції змінити їх або обмежити їхню діяльність.
Це стало
нагальною завданням вже після перших виборів до парламенту, що відбулися в 1948
р. В обстановці антикомуністичної компанії, розпочатої християнськими
демократами і підтриманої католицькою церквою, більше половини місць у
парламенті отримала християнсько-демократична партія, тісно пов’язана з
Ватиканом і виражає інтереси монополістичної буржуазії і аграрії Італії.
Висновок
У даній роботі
зазначається, що правовий статус Конституції країни Італії характеризується
наступним: по-перше, їх статус визначається нормами Конституції і законодавства
відповідної країни, в якому закріплюються загальне призначення, мета і завдання
Конституції; по-друге, створенням механізмів забезпечення незалежності органів
конституційної юрисдикції цієї країни; по-третє, наявністю матеріальних і
процесуальних норм, особливо в регламентах роботи органів конституційного
контролю щодо взаємовідносин держави між собою і керівництвом, встановленням в
законодавстві особливих, підвищених гарантій забезпечення основоположних прав і
свобод для осіб Конституційних право відносин; по-четверте, створенням високої
матеріальної забезпеченості Конституції як особливої категорії для ролі і
функціонування держави.
Наприкінці роботи
зазначається, що законодавство Італії, передбачає високий рівень матеріальної
винагороди, наявність підстав для відводу Конституції, а також визначає
особливий порядок розв’язання питань про притягнення до юридичної
відповідальності, в тому числі і кримінальної.
Список
використаної літератури
1. Конституційний контроль:
історико-правовий порівняльний аналіз // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. – 2000. – Вип.1. – С.
23-30.
2. Правові питання організації та
діяльності конституційного контролю // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.
Вип. 3. – К.: Інститут держави і права
ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України; Видавничий Дім "Юридична
книга", 2000. – С. 122-131.
3. Органи конституційного контролю як
засіб захисту Конституції
// Вісник
Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. – 2000. – Вип. 2. – С.
13-18.
4. Підсумкові акти конституційної юрисдикції
зарубіжних країн і їх юридична природа // Право України –
2000. – №10. –
С. 124-127.