РЕФЕРАТ
Конституційнийконтроль за актами органів законодавчої і виконавчої влади в США
За наслідкамиправозастосовчої діяльності судів в США норми законодавчих актів можна поділитина дві групи:
1) нормизаконодавчих актів, які лежать в основі судових рішень. Іншими словами нормизаконодавчих актів підміняються прецедентами, спрямованими на вирішенняконкретних спорів і справ. В даному випадку є підстави говорити про“поглинання” норм законодавчих актів нормами загального права. Як буловстановлено у Розділі 2, в структурі джерел права прецеденти, які закріплюютьнорми загального права, слідують за законодавчими актами, у той час якпрецеденти тлумачення законодавчих норм стоять поряд з тими джерелами права,які були основою для їх створення. За прецедентами тлумачення законодавчих нормвизнається значення нормативного тлумачення, змінити яке поза межами судовоїпрактики можна лише шляхом формальної заміни текстів конституцій і законодавчихактів.
2) нормизаконодавчих актів, які не підпадають під вплив судової практики, як в силувідмови судів розглядати так звані політичні питання, так і внаслідоквідсутності предмету спору. Інша справа, що відповідно до загальновизнаної вСША доктрини ці норми повинні бути включені у структуру права лише у формісудової практики. Вчені Давід Р. і Жоффре-Спінозі К. зазначають про наступнупозицію Верховного суду США з даного питання: Верховний суд США відмовляєтьсявід вирішення питання про те, чи відповідає закон штату Конституції США, якщосуди цього штату при тлумаченні закону не вказали на його дійсне значення.Федеральні суди в тих випадках, коли вони застосовують право штатів, такожвиявляють нерішучість, якщо відповідні закони не були витлумачені судами даногоштату.
В американськійюриспруденції, в тому числі і в практиці Верховного суду США, були виробленіспеціальні методи (прийоми) тлумачення законодавчих актів:
1) Встановленнянамірів законодавця. На практиці застосування цього методу ускладнюється тим,що в більшості випадків закони є результатом компромісу, а тому слова і істиннінаміри законодавця суттєво відрізняються. Виходячи з цього, деякі американськіюристи вважають, що суди в своїх тлумаченнях повинні розрізняти«намір» (intent), який розкривається в специфічних завданняхзастосування закону, та “ціль” (purpose), яка дозволяє встановити більш широкізаконодавчі орієнтири.
2) Встановленнязначень слів і виразів, які використовуються в тексті законодавчого акта та вКонституції. Окремі судді Верховного суду США дотримуються тієї позиції, щослова і вирази в акті, який підлягає застосуванню, повинні тлумачитись такимчином, щоб це тлумачення відповідало значенню, яке вони мали в той час, коли ціакти були прийняті .
3) Адаптивнийспосіб, який полягає у необхідності врахування суддями попереднього досвіду іпристосування його до нових суспільних відносин. Прикладом застосування цьогометоду тлумачення законодавчих актів можуть бути рішення Верховного суду США,які поширили адміралтейську юрисдикцію федеральних судів на внутрішні води, яківизнали неправомірність сегрегації негрів у публічній сфері суспільного життя,тощо. Разом з тим в американській юридичній літературі підкреслюється, щоадаптивний метод містить в собі ризик, оскільки він вступає у протиріччя зпринципом стабільності права, а тому повинен застосовуватися по можливості рідшеі у поєднанні з іншими способами тлумачення.
4) Історичнийметод, за допомогою якого судді намагаються з’ясувати не букву, а саме “духзакону”. Судді в процесі тлумачення застосовують звіти про дебати в Конгресі,публікації комітетів Конгресу, заяви авторів законопроектів і іншідокументальні джерела. Недоліком цього методу є те, що він не позбавленийсуб’єктивізму, оскільки особи, які характеризують конкретний законодавчий акт,що підлягає тлумаченню судом, висловлюють власні переконання та погляди.
ДіяльністьВерховного суду по перевірці конституційності законів з роками все більшеактивізується. Про це свідчать наступні статистичні дані: за перші 50 роківсвоєї діяльності (1800 — 1850 рр.) Верховний суд США визнав неконституційнимлише один закон, за наступні 50 років (1850 — 1900 рр.) — анулював частково чиповністю 24 законодавчих акта Конгресу, за період з 1900 по 1950 рр. — визнавнеконституційними 53 закони Конгресу. За 190 років Верховний суд США визнавнеконституційними більше 122 положень федеральних законів (повністю абочастково). За період з 1803 по 1964 рр. Верховний суд США визнавнеконституційними 740 законів штатів .
Наслідкомвизнання Верховним судом США законодавчого акта неконституційним є втрата нимправової сили. Незважаючи на те, що закони, визнані неконституційними врішеннях суду, не скасовуються (лише сам Конгрес може скасувати такий акт), азалишаються в офіційних виданнях Конгресу, рішення іншого державного органу увигляді відповідного правового акта на виконання судового рішення Верховногосуду США про неконституційність законодавчого акта або його окремих положень –не потрібне. Згідно з американською конституційною доктриною правові акти,визнані Верховним судом США такими, що суперечать Конституції, проголошуютьсянечинними з моменту їх прийняття, тобто ці судові рішення мають зворотнийхарактер. Разом з тим рішення судових та адміністративних органів, які булиприйняті в результаті застосування актів, що визнані неконституційними, непереглядаються з огляду на доктрину res judicata, відповідно до якоїнедопустимим є повторний розгляд раніше вирішеної судової справи. Іншимисловами факт визнання акта неконституційним не вважається новою обставиною, щотягне перегляд попередніх судових рішень. Відповідні рішення Верховного судуСША мають зворотну дію лише стосовно сторін у справі, в результаті розглядуякої певні положення закону або закон у цілому були визнані неконституційними.Винятком є кримінальне право – згідно з процедурою хабеас корпус судом можутьбути переглянуті кримінальні вироки та припинене відбування покарання за ними,якщо ці вироки винесені на підставі закону, окремі положення якого потімвизнані нечинними.
Загальноприйнятоюв США є точка зору про те, що за умови відсутності спеціального законуКонгресу, який би скасував судову інтепретацію актів, які передували йогоприйняттю, інтепретаційні доктрини, які містяться в рішеннях Верховного суду,вважаються прийнятими і є складовою частиною правової системи США. Так,наприклад, за 16 років, починаючи з 1944 р., Конгрес 50 разів переглядав взаконодавчому порядку попередні рішення Верховного суду, в яких закони буливизнані такими, що суперечать Конституції .
Отже, можнаконстатувати, що правотворчі функції Верховного суду США в сфері здійсненнясудового конституційного контролю за актами Конгресу є вагомим внеском суду впроцес постійного реформування американського права та регулювання суспільнихвідносин, що розвиваються. З одного боку, Верховний суд може настількирозширити межі застосування тієї або іншої норми закону, що закон по суті будескладатися з нових правових норм, що замінять ті, які формально містяться втексті законодавчого акта, але Конгрес, не погоджуючись з інтепретацією законув рішеннях суду, має право переглянути відповідні судові прецеденти шляхомвнесення змін чи доповнень в законодавство, а, з іншого боку, вагомий внесокВерховного суду США в загальний процес правотворчості підтверджується тимфактом, що більшість рішень Верховного суду, які пов’язані з інтепретацієюзаконодавства і встановлюють нові правові норми, не скасовуються Конгресом.
Крім законів,американські суди можуть давати оцінку конституційності правових актіввиконавчої влади, включаючи накази Президента. У США судовий контроль за актамиорганів виконавчої влади здійснюється звичайними судами, а не спеціальнимиадміністративними, як у судових системах деяких країн. Право здійсненнясудового контролю за діяльністю виконавчих органів забезпечується або законом,який регулює діяльність конкретного органу, або Законом про адміністративнупроцедуру 1946 року (Administrative Procedures Act), який комплексно регулюєстатус органів виконавчої влади і має значення адміністративного кодексу, атакож певною категорією актів, які містять матеріальні норми права (наприклад,Законом про запобігання забруднення атмосферного повітря, згідно з § 7604 якогогромадяни мають право подавати позов проти будь-яких осіб, включаючи СполученіШтати і інші урядові установи і агенства, якщо вони порушують стандарти чиобмеження викидів.
Подібним чиномрегулюється питання судового контролю за діяльністю виконавчих органів владизаконодавством штатів. Практично у всіх штатах прийняті закони про правилаадміністративної процедури, а також на законодавчому рівні закріплено правозвернення громадян до суду.
Відповідно доРозділу 1 ст. ІІ Конституції США виконавча влада надається ПрезидентовіСполучених Штатів Америки. Статею ІІ Конституції США, яка безпосередньоприсвячена виконавчій владі, існування кабінету не передбачене. Вважається, щовін створений і діє за конституційним звичаєм. Але якщо у Великобританіїкабінет є, по суті, вищим органом виконавчої влади, то в США відповідний органвиконує допоміжні функції при Президентові США.
Значна частинафункцій у сфері виконавчої влади реалізується іншими органами виконавчої влади,які діють на основі повноважень, делегованих Президентом і керівники яких невходять до складу кабінету.
Відповідно доГлави І Титулу 5 Звіду законів США федеральні органи виконавчої владирозрізняються залежно від того, чи вони є “виконавчими департаментами”, чи“незалежними” установами. Виконавчі департаменти є аналогом міністерств убудь-якій іншій державі. Статус “незалежних” установ відрізняється від статусувиконавчих департаментів ступенем самостійності по відношенню до Президента США.Керівники і тих, і інших призначаються Президентом за порадою і згодою Сенату,але голови департаментів можуть бути звільнені у будь-який час Президентом, утой час як керівники незалежних установ призначаються на встановлений закономстрок, який перевищує строк повноважень Президента (5 — 7 років), і достроковоможуть бути звільнені лише з підстав, вказаних у законі. Більша самостійністьнезалежних установ по відношенню до Президента виявляється також у тому, що навідміну від департаментів, кожний з яких очолюється секретарем, який входить доскладу кабінету, вони є колегіальними органами, керівництво якими здійснюютьради або комісії. Відповідно до § 105 Глави 1 Титулу 5 Звіду законів США івиконавчі департаменти, і так звані “незалежні” установи мають спільну назвувиконавчого агенства.
Вищезазначеніфедеральні органи виконавчої влади здійснюють свої функції шляхом прийняттяправових актів. Тривалий час за виконавчою владою не визнавалось право навидання нормативних актів. Причиною цього було, насамперед, те, що передачаповноважень суперечила б принципу жорсткого розподілу влади. Такий підхідспочатку був підтриманий і судовою практикою. Але вже з початку ХХ ст. суди,залишаючись на позиціях неможливості делегування законодавчих повноважень Конгресом,визнали такою, що не суперечить Конституції, передачу Президенту та іншиморганам виконавчої влади повноважень на видання власних нормативних актів.Основою нормотворчих функцій Президента стали його конституційні повноваженняяк голови виконавчої влади і головнокомандувача. На даний час Президент СШАвидає наступні основні види актів: виконавчі, адміністративні та військовінакази, правила і положення, прокламації, плани реорганізації, директиви тощо.Жоден із цих актів не передбачений Конституцією США, що ніяким чином неприменшує їх юридичної сили. Згідно з американською конституційною теорієюнормотворчі акти Президента не повинні суперечити законам і зачіпати питання,віднесені виключно до сфери законодавчої влади. Рішення про те, чи відповідаєтаким вимогам нормативно-правовий акт, виданий Президентом, приймає суд. У разінегативного рішення суду цей акт втрачає силу.
Федеральнезаконодавство не проводить чіткого розмежування між нормативними ііндивідуальними актами органів управління. Законом про адміністративнупроцедуру визначено дві категорії актів, які мають право видаватиадміністративні агенства – правила і накази.
До правил як актівнормотворчості віднесено заяву адміністративного агенства про загальну дію імайбутні результати, метою якої є застосувати, витлумачити чи приписати правочи політику або визначити організацію, процедурні чи інші вимогиадміністративного агенства, і включає затвердження чи встановлення розмірівзаробітної плати, структури корпорацій чи фінансових органів, а також порядокреорганізації, цін, місць розміщення підприємств, устаткування, надання послугчи пільг за користування ними, або оцінок майна, витрат чи розрахунків, абоінших дій, пов’язаних із здійсненням вищезазначеного .
Наказ як актправозастосування означає остаточне розпорядження адміністративного агенства,яке повністю чи частково стверджує, заперечує, забороняє чи проголошуєяку-небудь дію, яка не підпадає під поняття нормотворчість, і включаєліцензування.
В американськійдоктрині делегування Конгресом своїх повноважень отримало назву делегованогозаконодавства. Однак, як зазначає В.І. Лафітський, в останні роки цей термінвиходить із вжитку. Все частіше американські вчені використовують термінинормотворчість, підпорядковане чи конкретизуюче законодавство, тим самимпідкреслюючи повне утвердження підзаконних актів в конституційній практиці і їхвідносну автономність у правовій системі США.
Оскільки згідно зКонституцією США законодавчі повноваження належать Конгресу, Верховний суд СШАсформулював умови, при дотриманні яких законодавчі повноваження Конгресу можутьделегуватися адміністративним і виконавчим органам. Було вироблено три формиобмеження делегованого законодавства. Конгрес не має права передаватиякому-небудь органу вирішення тих питань, які вилучені з його компетенції.
В законі повиннібути чітко визначені основні принципи і стандарти нормативного регулювання. І,нарешті, в самому підзаконному акті повинні бути встановлені конкретні правовінорми або чіткі критерії оцінок, які відповідають вимогам “розумності,справедливості і рівності”. За всю свою історію Верховний суд лише двічіскасовував закони на підставі необгрунтованого делегування законодавчої владиадміністративному органу.
До 80-х років ХХст. в США була поширеною практика, коли в закони, які передбачали делегуваннязаконодавчих повноважень органам виконавчої влади, включали положення про те,що відповідні акти виконавчої влади, ще до їх вступу в силу, повинні булиподаватись Конгресу. Останній не мав права змінювати ці акти, але вони набуваличинності лише за умови, якщо палати Конгресу протягом певного строку неприймали так звані негативні резолюції, заперечуючи тим самим необхідністьподібної правотворчості. Така практика довгий час була відома як законодавчевето. Але на початку 80-х років Верховний суд США визнав її неконституційною.
Починаючи з1980-х років Верховний суд США почав виходити за межі оцінки уповноважуючогозакону для того, щоб визначити, наскільки широким є сам обсяг делегованихповноважень. При цьому аналізувався не лише закон, який передбачав делегуваннязаконодавчих повноважень, але вивчалась історія його прийняття, а також досвіддії подібних законів на практиці. Перевіряючи конституційність закону, якимпередбачено делегування подібних повноважень, Верховний суд США має правообмежити сферу його дії і пояснити, які із дій виконавчого органу будутьвважатися дозволеними, а які – такими, що суперечать Конституції. Верховний судможе дати закону своє тлумачення, щоб аргументувати умови, за яких він можестати конституційним, приймаючи одночасно рішення про те, що ті чи інші діїадміністративного органу, вчинені на виконання закону, є недозволеними інеприпустимими .
Закон проадміністративну процедуру гарантує право судового контролю за адміністративнимрішенням будь-якій особі, яка постраждала від незаконної дії чи бездіяльностіякого-небудь агенства. Закон досить широко трактує сферу дії контролю задіяльністю адміністративних органів або “права на засоби захисту”. Під його діюпідпадають:
1) наданняадміністративним агенством коштів, допомоги, сприяння, ліцензій, повноважень, атакож звільнення від сплати податку, від виконання правових норм, забезпеченняпривілеїв чи відшкодування шкоди;
2) визнанняадміністративним агенством вимоги, права, імунітету, привілеїв, звільнення відсплати податку чи виконання правових норм або
3) вчиненняадміністративним агенством інших дій на підставі заяви чи петиції особи в їїінтересах.
Законом проадміністративну процедуру передбачені також інші можливі підстави оскарженнягромадянами незаконних дій службових осіб адміністративних агенств, наприклад,неопублікування нормативних актів адміністративних агенств, які підлягаютьдоведенню до відома громадськості, або порушення порядку ведення документів нагромадян та юридичних осіб.
Механізмздійснення судового контролю за діяльністю виконавчих органів влади включає нелише засоби, встановлені законодавством, але і традиційні засоби загальногоправа, запозичені з англійського загального права. Суди США можуть здійснюватиконтроль за діяльністю органів виконавчої влади шляхом видання різних за своїмзмістом судових наказів, які зобов’язують органи виконавчої влади вчинити певнідії або утриматися від їх вчинення. Зокрема, серед наказів, які найчастішезастосовують у своїй практиці американські суди можна виділити наступні їхвиди: сертіорарі (certiorari), мандамус (mandamus), забороняючий наказ (writ ofprohibition), хабеас корпус (habeas corpus), процеденто (procedento) та ін.
ВИСНОВКИ
Так, наказсертіорарі суди видають, коли необхідно витребувати справу від органіввиконавчої влади для її подальшого розгляду в судовому порядку.
Наказ мандамусзобов’язує посадову особу виконати певну дію. На відміну від сертіорарі,розгляд справи, яка була витребувана по наказу мандамус, не обмежується лишетими протоколами, які надходять до суду від органів виконавчої влади. Суд маєправо провести власне розслідування. Предметом судового розгляду в такомувипадку стає правомірність відмови від виконання тих обов’язків, яківстановлені конституцією чи законом.
Метоюзабороняючого наказу є зобов’язати адміністративні агенства, які здійснюютьквазісудові функції, припинити подальший розгляд тієї або іншої справи. Якправило, підставою видання такого наказу стає відсутність повноважень уадміністративного агенства щодо вирішення певного питання.
Наказ хабеаскорпус застосовується для звільнення з-під варти осіб, затриманих абозаарештованих з порушенням вимог закону. Крім того, цей наказ суди застосовуютьдля нагляду за депортацією іноземців або недопущенням їх в’їзду на територіюСполучених Штатів, за примусовим лікуванням осіб, які мають психічні вади абоза дотриманням умовно-дострокового звільнення осіб, засуджених до позбавленняволі.
Наказ процедентозобов’язує адміністративні агенства або нижчестоящі суди невідкладно розглянутисправу, яка знаходиться в їх провадженні.
Отже, контрольамериканських судів за діяльністю органів виконавчої влади не обмежується лишеперевіркою питань фактів. Суди в США перевіряють також питання права,скасовуючи ті акти органів виконавчої влади, які суперечать конституційним тазаконодавчим нормам.
американський суд конституційний контроль
Література
1. Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації нормКонституції України // Право України. — 1997. — № 6. — С. 3 – 7.
2. Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції.– Харків: Консум, 2002. – 296 с.
3. Энциклопедический юридический словарь / Под общ. ред. В.Е.Крутских. – 2-е изд. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 368 с.
4. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред.О.Е. Кутафин. — М.: Большая Российская энциклопедия, 2003. — 559 с.
5. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К., 2001. – Т. 3: К – М. – 792 с.
6. Соединенные Штаты Америки: Конституция изаконодательные акты / Под ред. О.А. Жидкова. — М.: Прогресс, Универс, 1993. — 768 с.
7. США: Конституция и права граждан / Под ред. И.А.Геевского (отв. ред.), В.А. Власихина, С.А. Червонной. – М.: Мысль, 1987. – 317с.
8. Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль вУкраине. — Киев, 2001. — 343 с.
9. Тихий В. Офіційне тлумачення Конституції тазаконів України Конституційним Судом України // Вісник Конституційного СудуУкраїни. — 1998. — № 4. — С. 38 – 45.