«Кооперування й економічна доцільність розвитку кооперованих зв'язків»

КУРСОВА РОБОТА по дисципліні «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»на тему: «Кооперування й економічна доцільність розвитку кооперованих зв’язків»ЗМІСТ КУРСОВА РОБОТА 1ВВЕДЕННЯ 31 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КООПЕРУВАННЯ Й РОЗВИТКУ КООПЕРОВАНИХ ЗВ’ЯЗКІВ 5 1.1 Сутність спеціалізації й кооперування 5 1.2 Основні форми, показники спеціалізації й кооперування 8 1.3 Організаційні основи спеціалізації й кооперації 11 1.4 Планування спеціалізації й кооперування 17^ 2 АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ДОЦІЛЬНОСТІ Й ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ КООПЕРОВАНИХ ЗВ’ЯЗКІВ 20 2.1 Ефективність і сфера інтересів підприємства 20 2.2 Економічна ефективність спеціалізації й кооперування 24^ ВИСНОВКИ Й РЕКОМЕНДАЦІЇ 29ЛІТЕРАТУРА 31 ВВЕДЕННЯ Курсова робота на тему: «Кооперування й економічна доцільність розвитку кооперованих зв’язків» обрана мною не випадково, тому як, є актуальним питанням для економіки будь-якої країни, у тому числі й нашої. Ми адже не часто замислюємося про такі важливі економічні прийоми як спеціалізація й кооперування граючу важливу роль для економічної ефективності підприємства й економіки в цілому. На мій погляд, дарма, тому що спеціалізація виробництва це процес концентрації виробництва продукції, що володіє високим ступенем виробничої спільності до мінімально припустимого або оптимального розмірів. Спеціалізація виробництва розвивається в тому випадку, якщо до того з’являється об’єктивна необхідність, коли стає економічно доцільним застосовувати високопродуктивну техніку, прогресивну технологію й організацію виробництва. Отже, спеціалізація супроводжується концентрацією виробництва продукції, що володіє високим ступенем спільності виробництва. Спеціалізація підприємства і його окремих виробничих підрозділів означає зосередження їхньої діяльності на випуску певної продукції або виконанні окремих видів робіт. Науково-технічний прогрес веде до концентрації в одному продукті витрат праці працівників все більшої кількості спеціалізованих галузей, що ускладнює виробничі зв’язки й викликає розвиток кооперування.Під кооперуванням розуміються планово-планово-організовані виробничі зв’язки між підприємствами, що спільно виготовляють який-небудь вид продукції. Будучи слідством розвитку спеціалізації, виробниче кооперування характеризується відносною сталістю й стабільністю зв’язків, строгим дотриманням технічних умов підприємств-суміжників. У курсовій роботі розкриваються такі питання як: сутність, поняття, форми спеціалізації й кооперування, економічна ефективність цих явищ. Наведено приклади, що дають можливість побачити й зрозуміти важливість і необхідність цих явищ, а також розглянуті й інші немаловажні сторони даного питання. В українській економіці при плановому господарстві був досягнутий високий рівень спеціалізації й кооперування виробництва. Однак затяжна економічна криза й тривалий спад промислового виробництва на фоні форсованого процесу приватизації привели до розпаду устояних міжрегіональних і міжгалузевих зв’язків у промисловості. Сформована ситуація привела до дефіциту продукції, виробництво якої було зосереджено на вузькоспеціалізованих підприємствах, що виявилися після розпаду єдиної економічної системи СРСР, багато підприємств, що втратилися, з одного боку, поставок комплектуючих виробів і напівфабрикатів з Росії й інших країн СНД, і з іншого боку – складальні підприємства, що втратили великі, України, що виступали як замовникі. Тому можна сказати, що на даному етапі економіка України переживає перехід до ринкових відносин і питання про спеціалізацію й кооперування коштує досить гостро (тому що все, що «зруйнували» тепер потрібно відновлювати, а це не легко…). І на мій погляд, варто розглянути докладно поняття спеціалізації й кооперування. Оптимальний рівень спеціалізації й кооперування виробництва є потужним чинником розвитку виробництва й підвищення його ефективності. Будь-яке відхилення від оптимуму – втрата для національної економіки. ^ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КООПЕРУВАННЯ Й РОЗВИТКУ КООПЕРОВАНИХ ЗВ’ЯЗКІВ 1.1 Сутність спеціалізації й кооперування Спеціалізація промислового виробництва є ефективною формою суспільного поділу праці. Спеціалізація веде до підвищення однорідності виробництва, що означає посилення конструктивної і технологічної спільності продукції, що випускається, обмеження разнообразія вживаного устаткування і технологічних процесів, вихідних матеріалів, а також форм організації промислового виробництва. Розрізняють спеціалізацію промисловості, підприємства, спеціалізацію усередині підприємства. Спеціалізація промисловості виражається в розщепленні існуючих галузей і створенні нових виробництв, що випускають певну продукцію, а також у поділі праці між підприємствами даної галузі. Спеціалізація підприємства і його окремих виробничих підрозділів означає зосередження їхньої діяльності на випуску певної продукції або виконанні окремих видів робіт. Напрямки спеціалізації: створення або виділення галузей і підприємств, спеціалізованих на випуску певних готових виробів; розчленовування процесу виготовлення продукту на ряд часткових процесів і концентрація на підприємствах відособленого виробництва окремих частин цього продукту; виділення й створення самостійних підприємств і цехів по виконанню окремих технологічних операцій (стадій). Науково-технічний прогрес веде до концентрації в одному продукті витрат праці працівників все більшої кількості спеціалізованих галузей, що ускладнює виробничі зв’язки й викликає розвиток кооперування. Під кооперуванням розуміються планово-організовані виробничі зв’язки між підприємствами, що спільно виготовляють який-небудь вид продукції. Будучи слідством розвитку спеціалізації, виробниче кооперування характеризується відносною сталістю й стабільністю зв’язків, строгим дотриманням технічних умов підприємств-суміжників. Виробниче кооперування істотно відрізняється від матеріально-технічного забезпечення, що не випливає безпосередньо з форм спеціалізації й не завжди засновано на тривалих виробничих зв’язках. Якщо кооперування охоплює виробничі зв’язки по деталях, вузлах, агрегатах, напівфабрикатам, певним технологічним операціям, які здійснюються з конкретними підприємствами, то матеріально-технічне забезпечення містить у собі поставки сировини, матеріалів, палива, машин, устаткування й інших засобів виробництва будь-якому споживачеві. У промисловості кооперовані зв’язки можуть різнитися по галузевій і територіальній ознаці. По галузевій ознаці розрізняють внутрішньогалузеве кооперування, коли виробничі зв’язки встановлюються між підприємствами однієї галузі, і міжгалузеве – якщо воно має місце між підприємствами різних галузей. По територіальній ознаці кооперування ділиться: на всипне, коли виробничі зв’язки встановлюються між підприємствами одного економічного району, і міжрайонне – між підприємствами, розташованими в різних економічних районах країни. Варто виділяти спеціалізацію допоміжних виробництв і спеціалізацію міжгалузевих, виробництв. Прикладом спеціалізації допоміжних виробництв є ремонтні заводи (фірми), а прикладом спеціалізації міжгалузевих виробництв – підприємства по випуску продукції запропастити призначення (колінчаті вали, редуктори, зубчасті колеса й т.д.). Рівень виробничого кооперування характеризується наступними показниками: коефіцієнт кооперування, або питома вага покупних виробів і напівфабрикатів у загальному обсязі продукції галузі або підприємства; кількість підприємств-суміжників, що беруть участь у виробництві продукції головного підприємства; співвідношення об’ємів внутрірайонних і міжрайонних, внутріотраслівіх і міжгалузевих кооперованих постачань частка предметного й технологічного (стадійного) кооперування в загальних кооперованих поставках; середній радіус кооперування окремого підприємства й у цілому по галузі. У спеціалізованому виробництві розділяють продукцію однорідну й профільну. Однорідність продукції або виконуваної роботи визначається конструктивно-технологічними ознаками. Критеріями однорідності служать: на робочому місці – однакові деталеоперації, закріплені за ним; на ділянці й у цеху – аналогічні по технічних ознаках деталі, вузли, вироби або виконувані роботи; на підприємстві – виробу або роботи, конструктивно й технічно подібні між собою. Профільна продукція – поняття більше широке й ставиться переважно до підприємств. Кожне підприємство створюється для виробництва певної продукції, що є для нього профільної. У народному господарстві постійно виникають нові види виробництв, які виділяються в самостійні ділянки й виробничі одиниці. Наприклад, донедавна автомобільні, і тракторні двигуни виготовлялися на комплексних автомобільних і тракторних підприємствах. У цей час функціонує більше десяти спеціалізованих заводів з виробництва цих двигунів. Кризові явища в економіці України висувають підвищені вимоги до ефективності виробництва. У сучасних умовах предметна спеціалізація не забезпечує підвищення ефективності виробництва й, отже, конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Через недостачу капіталовкладень неможливо в широких масштабах будівництво нових спеціалізованих підприємств. Росте протиріччя між неминучими в умовах ринкової економіки збільшенням і відновленням номенклатури продукції й обмежених коштів на створення нових підприємств. Перебороти це протиріччя можна, максимально розвиваючи по детальну спеціалізацію на основі малого підприємництва.^ 1.2 Основні форми, показники спеціалізації й кооперування Відповідно до названих напрямків є три форми спеціалізації промислового виробництва: предметна, подетальна, технологічна (стадійна). Предметна спеціалізація охоплює підприємства й галузі, що випускають який-небудь вид закінченої однорідної продукції (автомобілі, трактори, верстати, турбіни й т.д.). Предметна спеціалізація підприємства супроводжується поглибленням її усередині підприємств (об’єднань), де створюються спеціалізовані цехи або філії. Подетальна спеціалізація властива підприємствам і галузям, що випускають окремі вузли або частини продукції, що надходять на предметно- специалізіровані підприємства для комплектації основного виду продукції. Цей вид спеціалізації – пряме продовження предметної й тому є більше прогресивною й ефективною формою спеціалізації. На її основі виникають спеціалізовані виробництва виробів міжгалузевого застосування на базі взаємозамінності окремих вузлів і деталей різного встаткування. Технологічна спеціалізація характерна для підприємств, що провадять матеріали, напівфабрикати й виконуючі окремі технологічні операції. Сюди ставляться заводи з виробництва лиття, кувань і штампувань, зварених металоконструкцій, як правило, для машинобудівних і ремонтних підприємств, У машинобудівному виробництві одним з найважливіших напрямків спеціалізації є функціональна спеціалізація, коли в самостійні виділяються допоміжні й обслуговуючі виробництва – ремонт устаткування, виготовлення інструмента й технологічного оснащення. Це напрямок спеціалізації, у зв’язку з його більшим значенням для розвитку машинобудування, планується самостійно.демоверсия www.edu.dn.uaТехнологічне (або стадійне) кооперування проявляється в поставках одних підприємств іншим певних напівфабрикатів (виливків, кувань, штампувань) або у виконанні для них окремих технологічних операцій, пов’язаних з обробкою виробів, що випускаються. Для оцінки й планування розвитку спеціалізації виробництва користуються наступною системою показників: 1) кількість галузей і галузева структура промисловості; 2) питома вага спеціалізованого виробництва в загальному випуску даного виду продукції; 3) питома вага продукції, відповідної профілю даної галузі або підприємства, в загальному об’ємі випускаємой продукції; 4) питома вага продукції заводів і цехів, специалізірованних подетально і технологічно, загалом об’ємі продукції, що випускається; 5) кількість груп, видів і типів технологічно однорідних виробів, що випускаються окремими підприємствами, цехами. Рівень спеціалізації промислових підприємств характеризується такими показниками, як: 1) рівень оптимальності обсягу виробництва однорідної продукції (коефіцієнт оптимальності) на підприємстві (у цеху); 2) питома вага масової й великосерійною продукції загалом, обсязі виробництва заводу, цеху; 3) питома вага стандартних, нормалізованих і уніфікованих частин у загальному числі виготовлених деталей і вузлів; 4) питома вага спеціального й іншого високопродуктивного встаткування в загальному парку верстатів (устаткування), заводу, цеху; 5) кількість спеціалізованих цехів, виробничих ділянок, потокових ліній і т.д.; 6) коефіцієнт серійності по основних виробничих підрозділах підприємства, об’єднання. Рівень виробничого кооперування характеризується наступними показниками: а) коефіцієнт кооперування, або питома вага покупних виробів і напівфабрикатів у загальному обсязі продукції галузі або підприємства; б) кількість підприємств-суміжників, що беруть участь у виробництві продукції головного підприємства; в) співвідношення, об’ємів внутрірайонних і межрайонних, внутріотраслівіх і міжгалузевих кооперованих постачань; г) частка предметного (агрегатного), подетального й технологічного (стадійного) кооперування в загальних кооперованих поставках; д) середній радіус кооперування окремого підприємства й у цілому по галузі.^ 1.3 Організаційні основи спеціалізації й кооперації Важливою передумовою успішного розвитку спеціалізації й кооперування в промисловості є стандартизація, уніфікація й типізація виробів, вузлів, деталей сприятливому збільшенню серійності й масовості виробництва. Науково-технічний прогрес у промисловості характеризується, з одного боку, збільшенням і частою зміною номенклатури виробленої продукції, а з іншого боку – посиленням спеціалізації з метою одержання більше дешевої продукції. Це протиріччя може бути дозволене на основі організації масового й великосерійного виробництва однотипних виробів або напівфабрикатів, що безпосередньо зв’язано зі стандартизацією й уніфікацією. У цей час у країні по державних, галузевих стандартах і технічних умовах випускається близько 80% всієї промислової продукції. Багато заходів в області стандартизації Україна проводить у рамках міжнародного поділу праці. Важливий напрямок удосконалювання стандартів – комплексність їхньої розробки й впровадження. Вона припускає однакові вимоги до сировини, матеріалам, напівфабрикатам, що комплектують виробам, до методів контролю й випробування готових виробів і продуктів, до умов їхнього транспортування, зберігання й споживання. Чим більше промислових виробів охоплено уніфікацією й стандартизацією, тим легше організувати спеціалізовані виробництва по виготовленню конструктивно й технологічно подібної продукції. Спеціалізація – один з напрямків державної технічної політики. Стандартизація – це діяльність по встановленню норм, правил і характеристик з метою забезпечення: безпеки продукції, робіт і послуг для навколишнього середовища життя й майна; технічної й інформаційної сумісності, а також взаємозамінності продукції; якості продукції, робіт і послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки й технології; єдності вимірів; економії всіх видів ресурсів; безпеки господарських об’єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф і інших надзвичайних ситуацій; обороноздатності й мобілізаційній готовності країни. Стандартизація ґрунтується на принципах випередження й комплексності. Принцип випередження укладається у встановленні підвищених норм, вимог до об’єктів стандартизації, які згідно із прогнозами будуть оптимальними надалі. Принцип комплексності складається в узгодженні показників взаємозалежних компонентів, що входять в об’єкт стандартизації. Комплексність забезпечується включенням у програму стандартизації виробів, складальних одиниць, деталей, напівфабрикатів, матеріалів, сировини, технічних коштів, методів підготовки й організації виробництва. У підсумку стандартизація забезпечує взаємозв’язок всіх сторін виготовлення й споживання продукції з метою задоволення зростаючих потреб при оптимальних витратах живої й минулої праці. На основі уніфікації й стандартизації досягається концентрація виробництва однорідних виробів на підприємствах оптимальних розмірів, що забезпечує зростання виробництва й продуктивності праці, краще використання виробничого апарата, сировинних і трудових ресурсів, підвищення якості продукції й, як слідство, зростання прибутку. На сучасному етапі ринкової економіки одне з найважливіших техніко-економічних завдань – зміна структури підприємств шляхом звільнення їх від виробництва для власних потреб заготівель, деталей, вузлів, що є продукцією запровадити застосування, і організації їхнього випуску на спеціалізованих міжгалузевих виробництвах. Генеральна лінія в розвитку міжгалузевих виробництв – створення нових високоефективних потужностей у таких обсягах і в такі строки, які дозволяли б у найближчі роки ліквідувати розрив, що утворився, у спеціалізації виробів міжгалузевого призначення. Створення спеціалізованих заводів не тільки відкриє нові шляхи вдосконалювання процесів у самому виробництві, але й змінить виробничі взаємозв’язки. Розширення кола споживачів і, отже, технічних вимог до продукції, що виготовляється в одному виробництві, відношення до неї, як до готової продукції, що приносить прибуток, неминуче приводить до підвищення якості й. як слідство, не тільки до зростання прибутку, але й до підвищення конкурентоспроможності продукції. На розвиток і поглиблення спеціалізації виробництва вирішальний вплив робить рівень стандартизації. Неможливо планувати розвиток спеціалізації виробництва по випуску конкретної продукції без одночасного планування росту конструктивно й технологічно однорідної продукції. Чим вище рівень стандартизації, тим вище рівень спеціалізації виробництва. Для аналізу рівня спеціалізації необхідні вибір і обґрунтування критеріїв, які повинні: давати оцінку рівня спеціалізації, що дозволяє порівнювати в часі спеціалізацію одного підприємства з іншими; показувати відносний рівень економічної ефективності спеціалізації; допускати агрегатування від нижчої ланки виробництва (ділянки, цеху) до вищого (підприємства); реагувати на зміни технічного рівня виробництва; відрізнятися простотою розрахунку; мати універсальність застосування. Аналіз цих вимог показує, що критерій спеціалізації не може бути простим. Він повинен ураховувати показники частки профільної продукції, стандартизації, економічного ефекту, отриманого внаслідок обмеження номенклатури випускається продукції. З урахуванням цих показників узагальнений критерій спеціалізації підприємства, галузі стосовно виробу j-го типу визначається по формулі:jnj * стj * эj) / т.гj (1.1)де nj, стj, эj, т.гj – показники, що відображають відповідно частку профільної продукції (диференціація підприємства в межах галузі й поза нею); стандартизацію (роль стандартизації б зміні рівня спеціалізації виробництва), економічний ефект (до економічного ефекту планового або фактичного) від заходів, зв’язаних зі спеціалізацією виробництва виробу j-гo типу; міри технологічної готовності підприємства до випуску виробу j-ro типу. Узагальнений критерій спеціалізації перебуває в межах 0 Коефіцієнти nj, стj, эj, т.гj строго залежать від аналізованої виробничої системи й для кожного конкретного розрахунку можуть бути прийняті постійними. Їх можна узагальнити у вигляді деякого коефіцієнта: ДО = (nj * эj) / т.гj (1.2)У результаті одержуємо просту формулу, що відображає взаємозв’язок критеріїв спеціалізації й стандартизації: j = ДОстj Часто завдання стандартизації вирішується залежно від планів спеціалізації виробництва й тоді планувати рівень можна відповідно до співвідношення стj = ДО  j Одержавши  j опт, можна знайти й ст.опт. Дотримання раціональних співвідношень рівнів стандартизації й спеціалізації виробництва дозволить становити науково обґрунтовані плани розвитку й поглиблення спеціалізації виробництва. Основою стандартизації в галузях промисловості, і особливо машинобудуванні, є уніфікація, що представляє собою процес приведення продукції й засобів виробництва або їхніх елементів до єдиної форми, розмірам, структурі й складу. Широка уніфікація запропастити деталей і вузлів дозволяє створювати на одній і тій же базі різні модифікації машин однакового значення, але різної розмірності або різного функціонального призначення – з тих самих вузлів і деталей. Якщо розглянути уніфікацію більш докладно то можна сказати, що основна мета уніфікації складається в усуненні невиправданого різноманіття виробів однакового призначення й різнотипності їхніх складових частин, а також приведенні до можливої однаковості способів їхнього виготовлення. При уніфікації дотримується принцип конструктивної спадкоємності. У виріб нової конструкції в максимальному ступені вводяться деталі й вузли, що вже застосовуються в інших конструкціях. Це забезпечує використання однакових напівфабрикатів, деталей і вузлів для виробництва виробів різного призначення. Застосування загальних конструктивних рішень дозволяє створювати на одній основі різні модифікації виробів. Історично сформована в країні організаційна структура на основі замкнутої системи самозабезпечення багатьма напівфабрикатами привела до многономенклатурності виробництв на багатьох підприємствах. Випуск виробів дублюється підприємствами різних галузей. Так, у машинобудуванні багато видів продукції, які при відповідній уніфікації й стандартизації могли б випускатися в більших кількостях на сучасному встаткуванні, виготовляються зараз на універсальному встаткуванні невеликими партіями. Слід зазначити недостатню уніфікацію сімейства машин і інших виробів різного призначення на основі базової моделі; максимальне використання в різних виробах однотипних напівфабрикатів (агрегатів, вузлів, деталей і т.п.); агрегатування; типізацію технологічних процесів і ін. Однієї з форм стандартизації є типізація – відомість до доцільного мінімуму найбільш раціональних типів, видів, марок продукції, конструкцій машин, устаткування й приладів, будинків, споруджень і технологічних процесів. Робота зі стандартизації, уніфікації й типізації в остаточному підсумку зводиться до встановлення оптимального, щодо невеликого числа раціональних видів промислової продукції, тому вона впливає на розвиток спеціалізації й кооперування, забезпечує високий організаційно-технічний рівень і великий економічний ефект у галузях промисловості, і насамперед у машинобудуванні. Стандартизація й уніфікація базових деталей машин і встаткування дозволяє виготовляти їхніми великими серіями із застосуванням коштів механізації й автоматизації виробничих процесів, що сприяє росту продуктивності праці й зниженню собівартості продукції. Використання нашою країною міжнародних стандартів сприяє активізації науково-технічного співробітництва з іншими державами, допомагає усувати труднощі в міжнародній торгівлі, підвищувати конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світовому ринку. З метою діючого використання міжнародної стандартизації, при здійсненні заходів щодо підвищення технічного рівня і якості нової техніки й для скорочення строків її створення передбачається розширити участь відповідних організацій нашої країни в міжнародних організаціях по стандартизації й метрології. Тепер, коли проблема ефективності і якості визнана центральною проблемою розвитку вітчизняної економіки, значення державної стандартизації ще більше зростає. Органи Державного комітету України по стандартизації й метрології повинні підвищити вимогливість до якості розроблювальних стандартів, забезпечити оперативність їхнього розгляду й впровадження. Одержить подальший розвиток комплексна стандартизація, на основі якої можна виробити й реалізувати погоджені вимоги до сировини, матеріалам, що комплектують виробам і готовій продукції.^ 1.4 Планування спеціалізації й кооперування План спеціалізації й кооперування виробництва є складовою частиною плану розвитку промисловості. План розвитку спеціалізації тісно пов’язаний із планами розвитку виробництва продукції в натуральному вираженні, розвитку й впровадження нової техніки й прогресивних технологічних процесів, виробничих потужностей, капітальних вкладень, із заходами щодо вдосконалювання керування промисловістю, що роблять великий вплив на зміну рівня спеціалізації. Планування спеціалізації й кооперування в промисловості ставить своїм завданням: поглиблення й підвищення рівня предметної, технологічної й подетальної форми спеціалізації, а також спеціалізації допоміжних виробництв; звільнення підприємств, об’єднань і галузей від виробництва непрофільної продукції; формування нових спеціалізованих галузей і виробництв; задоволення потреб промисловості й інших галузей народного господарства в запасних частинах, інструменті, технологічному оснащенні; забезпечення потреб промисловості у виробах запропастити застосування; розширення виробництва предметів народного споживання на підприємствах галузей важкої індустрії. Вихідною базою розробки плану спеціалізації й кооперування є глибокий і всебічний аналіз досягнутого рівня названих форм громадської організації виробництва й завдання розвитку промисловості в планованому періоді. У процесі аналізу проводяться балансові розрахунки виробництва й споживання виробів, напівфабрикатів, кувань, штампувань і т.д., уточнюються виробничі можливості спеціалізованих підприємств, цехів і ділянок, відповідність виробів, що випускаються, профілю цих підрозділів, розосередженість виробництва однорідної продукції по цехах і ділянкам і її доцільність, можливості одержання підприємствами-споживачами деталей і вузлів у порядку внутрішньогалузевого й міжгалузевого кооперування. Отримані в результаті аналізу дані є основою для розробки заходів щодо подальшого розвитку й поглиблення спеціалізації промислового виробництва. План розвитку спеціалізації виробництва передбачає: максимальне збільшення випуску продукції на спеціалізованих підприємствах і звільнення від виготовлення продукції, що не відповідає їхньому основному профілю; усілякий розвиток подетальной і технологічної спеціалізації, з огляду на їх високу економічну ефективність; організацію на сучасному технологічному рівні централізованого виробництва заготівель, деталей, вузлів, інструмента й інших виробів масового міжгалузевого й галузевого застосування на спеціалізованих підприємствах і в цехах; створення спеціалізованих підприємств для централізованого ремонту встаткування; впровадження стандартизованих і уніфікованих деталей і вузлів машин з метою створення умов для спеціалізації в тих галузях машинобудування, де переважають методи дрібносерійного й індивідуального виробництва; раціональне формування нових галузей і виробництв, що сприяють найбільшої економії витрат суспільної праці; розрахунки капіталовкладень на розвиток спеціалізації виробництва; розрахунки економічної ефективності підвищення рівня предметної, подетальної і технологічної спеціалізації, а також розвитку спеціалізації допоміжних виробництв. Плани розвитку спеціалізації розробляються в галузевому й територіальному розрізах. Завдання сполучення галузевого й територіального планування спеціалізації викликає необхідність складання зведених планів спеціалізації й кооперування в республіках і великих економічних районах країни як складових частин державного плану спеціалізації й кооперування. Розвиток і поглиблення спеціалізації в промисловості визначає розширення виробничого кооперування, що здійснюється на основі планів кооперованих поставок. Головне завдання планування кооперування складається у встановленні найбільш раціональних виробничих зв’язків між підприємствами, галузями й економічними районами, особливо максимального використання наявних виробничих потужностей і одержання продукції з мінімальними суспільними витратами. Велика увага при цьому приділяється розширенню прямих виробничих зв’язків між підприємствами.^ 2 АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ДОЦІЛЬНОСТІ Й ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ КООПЕРОВАНИХ ЗВ’ЯЗКІВ 2.1 Ефективність і сфера інтересів підприємства Останнім часом у вітчизняну економічну теорію ввійшли два нових терміни: интерналія й екстерналія. Интерналіі (від англ, internal – внутрішній) – це економічні явища (ефекти або збитки), сприймані даним підприємством через його економічні показники (тобто його витрати або доходи, прибуток). Екстерналіі (від англ. external – зовнішній), навпаки, економічні явища, що лежать поза сферою економічних інтересів підприємства, тобто не сприймані через його витрати або доходи. Поява у вітчизняній економічній літературі згаданих термінів – не тільки закономірне слідство запозичення англомовної термінології в ході інтенсивного наукового обміну із Заходом в останнє десятиліття. Використання вітчизняними економістами зазначених термінів – це ще й природна необхідність заповнити понятійний вакуум, що утворився за довгі роки існування командної економіки. В умовах «єдиного народногосподарського комплексу» і що декларуються «єдиних народногосподарських інтересів» просто не існувало термінів, щоб повною мірою позначити відособленість інтересів різних економічних суб’єктів, властивим умовам ринкової економіки. Однією з умов ефективного функціонування ринкової економіки є максимальна відповідальність підприємств за результати своєї діяльності (як позитивні, так і негативні). Ця умова відбита у відомому принципі інтерналізаціі екстерналій. Це означає, що максимальна кількість вироблених підприємством зовнішніх ефектів – екстерналій – повинне бути переведене у внутрішні показники, що відчуваються підприємством, (витрати, доходи) – интерналіі. У світлі сказаного всі що генеруються підприємством (конкретним господарським заходом) ефекти можуть умовно бути диференційовані на наступні групи: внутрішні ефекти підприємства, сприймані його системою госпрозрахунку (интерналіі); зовнішні ефекти (екстерналиіі), які підприємство в стані перетворити у внутрішні за допомогою встановлення ціни на вироблені вироби й послуги; зовнішні ефекти (екстерналіі), які підприємство зацікавлене перетворити у внутрішні, але може це зробити лише за допомогою економічних інструментів (наприклад, податкових пільг, дотацій, ін.) держави або суб’єкта території (муніципалітету); до подібних екстерналіям варто віднести сприятливі ефекти екологічного й соціального характеру, які можуть бути використані в суспільних сферах, а також економічними суб’єктами. зовнішні ефекти/витрати (екстерналии), які підприємство не зацікавлене перетворювати у внутрішні, і про це повинні потурбуватися держава або суб’єкт території; це різні негативні наслідки порушення підприємством природного середовища, які сприймаються всім суспільством. Приведемо приклад. Підприємством «Газмаш» розроблена малогабаритна автомобільна газонаповнювальна компресорна станція (АГНКС). Використання даних установок дозволяє одержати ряд технічних, соціальних і екологічних результатів, які можуть бути втілені у відповідні економічні ефекти (табл. 1).демоверсия www.edu.dn.uaЗацікавленість автогосподарств укладається, зокрема, у реалізації ефектів, представлених у табл.1 під номерами 1-3. Ці ефекти (оцінювані величиною 1,0-1,2 млн. грн. у рік) і становлять економічну основу ціни споживача, тобто тієї ціни, по якій споживач готовий придбати установку. Значну частину цих же ефектів можуть одержувати й приватні автолюбителі, що перейшли на газ. Умови, при яких завод-виробник зміг би освоїти випуск станцій і забезпечити їхню прийнятну ціну (не вище 1 млн. грн. за установку), можна сформулювати в такий спосіб: а) достатній обсяг замовлень, що дозволяє вийти на серійне виробництво й домогтися невисокої собівартості; б) забезпечення стартового капіталу для освоєння виробництва станцій (включаючи наукову, конструкторську й технологічну підготовку); в) національна підтримка (включаючи субсидування) освоєння родовищ шахтного метану й попутного газу нафтовидобутку; г) пільгові економічні умови господарювання; д) додатковий економічний пресинг забруднювачів атмосфери з боку автомобільного транспорту. У якості необхідних економічних важелів для реалізації розглянутого заходу пропонуються наступні інструменти: пільгове кредитування виробників і споживачів АГНКС; пільгове оподатковування виробників станцій і експлуатованих їхніх підприємств; інформаційна (рекламна) підтримка акції на муніципальному рівні; жорсткість контролю за викидами автотранспорту муніципальна ресурсна підтримка (виділення землі, зниження ціни на землю, ін.) учасникам акції; субсидування або дотирування освоєння розробок шахтного метану й попутних газів нафтовидобутку. Наведений вище приклад показує, що економічна ефективність є одним із ключових інструментів формування системи економічних відносин і кооперованих зв’язків, виконуючи ряд важливих функцій, що ведуть серед яких є: регулювання внутрішньогосподарської діяльності підприємств (ключовий інструмент прийняття рішень по використанню ресурсів); формування відносин між виробником і споживачем (основа формування ціни споживача); переклад загальекономічних (суспільних) вигід у внутрішні інтереси (интерналии) конкретних економічних суб’єктів (підприємств і окремих громадян); дана функція досягається в результаті застосування державою, територіальними органами або громадськими організаціями системи економічних інструментів: податкових, кредитних, субсидованих, дотаційних і ін. ^