–PAGE_BREAK–У сироватці крові експериментальних тварин при оцінці токсикологічних показників вивчали вміст білка за методом N.J. Lowry et al. (1951), активність лужної фосфатази – за методом O.A. Bessey et al. (1946), активність катепсинів – за методом M.N. Anson (1938), активність трансаміназ – за методом S. Reіtman, S.A. Frankel (1957).
Статистичні методи. Всі отримані результати оброблялися методами математичної статистики з використанням t-критерію Стьюдента на персональному комп’ютері IBM PC у пакетах «Statgraphic-2.3» і «Statistica-5».
Результати досліджень та їх обговорення. Для реалізації 1-ї задачі було вивчено стан слизової оболонки порожнини рота і функціональну активність слинних залоз у 3-х груп пацієнтів з повними знімними зубними протезами (табл. 1): 1-а група – пацієнти, яким уперше для відновлення функції жування були виготовлені повні знімні зубні протези з акриловим базисом, та які на момент першого дослідження мали нормальний рівень слиновиділення (0,68±0,07мл/хв); 2-а група – пацієнти, яким уперше для відновлення функції жування були виготовлені повні знімні зубні протези з акриловим базисом, та які на момент першого дослідження мали знижений рівень слиновиділення (0,36±0,04 мл/хв); 3-я група – пацієнти зі стажем носіння повних знімних зубних протезів від 1 року до 5 років (рівень салівації 0,42±0,11мл/хв).
Таблиця 1
Рівень слиновиділення в пацієнтів із знімними зубними протезами (М±м)
Примітка: вірогідність відмінностей – Р, розрахована по відношенню до вихідного рівня (до протезування).
Аналіз отриманих даних у пацієнтів 1-ї групи вказав на зниження рівня секреції слини вже після 6 місяців користування протезами, хоча спочатку (через 1 тиждень після протезування) спостерігалося навіть підвищення функціональної активності до 0,72±0,08 мл/хв.
В 2-й групі (пацієнти, що вперше протезувалися, зі зниженим рівнем салівації) через 2 тижні після протезування рівень слиновиділення був вище вихідних даних (0,52±0,05 мл/хв), однак через 6 місяців після фіксації протеза спостерігалося різке зниження функціональної активності слинних залоз і швидкість салівації зменшилася на 39 % стосовно вихідного рівня. При цьому практично всі пацієнти пред’являли скарги на печію слизової оболонки рота в області протезного ложа, сухість у порожнині рота.
Середні показники рівня салівації в пацієнтів 3-ї групи (зі стажем носіння зубних протезів) свідчили про значне зниження в них слиновиділення. При цьому в 10 пацієнтів було поставлено діагноз: гіпосалівація ІІ ступеня (кількість слини менше 0,3 мл/хв) та в 9 осіб рівень салівації був менше 0,2 мл/хв, що відповідало показникам ксеростомії.
Наступний етап досліджень полягав у вивченні впливу знімних зубних протезів на час адаптації до протеза. Еквівалентом 100%-ої адаптації була відсутність скарг у пацієнтів на печію та хворобливі відчуття в порожнині рота як у спокої, так і при прийомі їжі, розмові, а також відсутність змін слизової оболонки порожнини рота.
Результати досліджень показали, що в пацієнтів з нормальним рівнем слиновиділення протягом 1-го тижня незначна кількість пацієнтів (5 %) звикли до знімних протезів, причому в це число входили лише пацієнти з частковими знімними зубними протезами. До кінця 2-го місяця всі пацієнти адаптувалися, і протез не викликав неприємних відчуттів і явищ роздратування слизової оболонки порожнини рота.
У групі осіб з рівнем салівації 0,4-0,45 мл/хв протягом перших двух тижнів після фіксації протеза жоден з пацієнтів цілком не адаптувався, хворі пред’являли скарги на біль, печію, утруднення при прийомі їжі. Дослідження, проведені через 2 місяці, показали, що 2 пацієнта (20 %) не могли сказати, що вони цілком звикли до протеза, та при огляді в них спостерігалися явища мацерації і роздратування слизової оболонки порожнини рота в області протезного ложа.
Звикання до протеза пацієнтів, в яких швидкість слиновиділення до моменту фіксації протеза складала 0,3-0,35 мл/хв, розтяглося ще на більший час, при цьому 25 % з них не адаптувалися протягом 2-х місяців, і в більшості з них, а також в осіб, яким на звикання до протезів треба було більш 1 місяця, спостерігалися явища запалення протезного ложа, що не зникли після корекції протеза.
У групі осіб з найбільш низьким рівнем салівації (менш 0,3 мл/хв) процес адаптації був найбільш тривалим. Через 2 місяці лише 50 % протезоносіїв могли стверджувати, що протез у них не викликає незручності при прийомі їжі та розмові. 4 пацієнти (50 %) не могли повноцінно користуватися зубним протезом. У них спостерігалися ознаки зміни слизової оболонки порожнини рота, характерні для ксеростомії, причому в більшій мірі в області протезного ложа: запалення, злущення поверхневих шарів епітелію, ерозії і виразки.
Період повної адаптації до знімних зубних протезів в залежності від функціональної активності слинних залоз склав від 48,4 днів (з нормальним рівнем салівації) до 95,4 днів (з низьким рівнем салівації).
Для об’єктивної оцінки змін, що відбуваються, у ротовій порожнині було вивчено ряд морфологічних і біохімічних показників.
Вміст у ротовій рідині малонового діальдегіду (МДА) у пацієнтів зі зниженим рівнем слиновиділення до фіксації протеза був вище, ніж у пацієнтів з нормальним рівнем слиновиділення (0,42 ± 0,02 проти 0,87 ± 0,14 мкмоль/л відповідно). Через 2 місяці після фіксації протеза вміст МДА був ще вище, причому як стосовно вихідного рівня, так і показників, зафіксованих через 2 місяці в протезоносіїв з нормальним рівнем слиновиділення.
Активність антиоксидантного ферменту каталази в ротовій рідині до протезування в людей зі зниженим рівнем салівації була значно нижче, ніж у протезоносіїв з нормальним рівнем салівації (0,22 ± 0,018 і 0,31 ± 0,023 мккат/л відповідно). Вихідний же рівень глутаіонредуктази в пацієнтів обох груп не мав достовірних відмінностей, хоча активність цього ферменту в пацієнтів зі зниженим рівнем слиновиділення була нижче. Однак усе-таки слід зазначити, що до протезування система фізіологічної антиоксидантної системи в деякій мірі регулювала окисні процеси в порожнині рота.
Через 2 місяці після фіксації протезів в пацієнтів зі зниженою салівацією спостерігалося ще більше зниження активності антиоксидантних ферментів, як стосовно вихідного рівня, так і показників у групі з нормальною салівацією. Причому істотні відмінності спостерігалися й в активності глутатіонредуктази (4,11 ± 0,45 мкмоль/л/сек) і активності каталази (0,11 ± 0,009 мккат/л)
Протеолітична активність ротової рідини до фіксації протеза в пацієнтів обох груп (з нормальним і зниженим рівнем слиновиділення) не мала істотних відмінностей, але через 2 місяці після фіксації в протезоносіїв з гіпосалівацією ЗПА значно збільшилася (12,3 ± 1,15 нкат/л проти 18,5 ± 1,56 нкат/л). У пацієнтів зі зниженим рівнем слиновиділення в порівнянні з особами з нормальним рівнем слиновиділення ще до фіксації протеза спостерігалося збільшення вмісту лейкоцитів та епітеліальних клітин у ротових змивах (455,7 ± 38,7 і 36,5 ± 3,23 відповідно в 1 мл). Через 2 місяці в осіб з нормальною салівацією відзначалося деяке збільшення вмісту як лейкоцитів, так і епітеліальних клітин. Що ж стосується вмісту лейкоцитів і епітеліальних клітин в осіб зі зниженою функцією слинних залоз, то через 2 місяці після фіксації протеза, кількість їх значно збільшилася.
Наступні дослідження проведені з метою вивчення механізму впливу протезів на діяльність слинних залоз. Дослідження проведені в експерименті. Тваринам щодня протягом 30 днів проводили аплікації 1%-ного розчину мономера (метиловий ефір метакрилової кислоти) на слизову оболонку порожнини рота. На 14-й день у експериментальних тварин досліджували рівень секреції слини та частину щурів піддавали евтаназії з наступним виділенням в них слинних залоз для визначення маси. Через 30 днів такій процедурі були піддані інші тварини. У перші дні обробки порожнини рота мономером у тварин дослідної групи спостерігалося підвищене слиновиділення, вовна в області рота і шиї була мокра. Однак пізніше (на 10 день) видимих ознак гіперсалівації вже не спостерігалося; на 15-20 добу в кожної другої тварини були зафіксовані роздратування слизової порожнини рота в області піднебіння, щік та з’єднання губ (гіперемія, лущення, незначні виразки). На 14-й день експерименту кількість слини, виділеної за 30 хвилин, у тварин дослідної групи була вірогідно вище (майже на 33 %) у порівнянні з тваринами контрольної групи (інтактні). Маса слинних залоз також збільшилася, при цьому в більшій мірі підщелепних (майже на 12 %). Через місяць спостерігалася зворотна закономірність: рівень секреторної функції і маса слинних залоз тварин дослідної групи значно зменшилися, причому кількість виділеної слини була достовірно нижче як стосовно даних контрольної групи, так і рівня секреції слини, зафіксованого на 14 день у цих же тварин. Отже, чітко простежувався вплив мономера на функцію слинних залоз: спочатку гіперфункція, а потім гіпофункція. Таким чином, встановлено, що залишковий мономер знімних зубних протезів є чинником, що ініціює зниження функціональної активності слинних залоз. Тому при протезуванні пацієнтів, в яких спостерігається зниження рівня салівації ще до протезування, важливою задачею є забезпечення захисту слизової оболонки шляхом використання різного виду прокладок між акриловим протезом і слизовою оболонкою протезного ложа. Як оптимальну форму було обрано гель. Основними компонентами гелю з’явилися гелеутворюючий компонент (карбоксиметілцелюлоза), мальтоза, цитрат натрію, екстракт подорожника, хлоргексидин та ін. Гель «Мальцит» було досліджено в експерименті з метою вивчення специфічної ефективності, на підставі якої визначалися найбільш оптимальні концентрації основних біологічно активних речовин, а також проведене дослідження токсикологічних характеристик гелю. Для вивчення специфічної ефективності проведено 2 серії експериментів: 1-а – на інтактних тваринах, 2-а – на моделі гіпосалівації. У І-й серії експерименту були вивчені різні концентрації і співвідношення мальтози і цитрату натрію. Результати дослідження рівня секреції слини у тварин І-й серії (інтактні) показали, що найбільш помітне збільшення швидкості слиновиділення спостерігалося в щурів, порожнину рота яких обробляли гелем, що містить 0,5 % мальтози і 0,5 % цитрату натрію (0,072 ± 0,006 мл/хв проти 0,044 ± 0,003 мл/хв у тварин без застосування гелю). Під впливом усіх складів гелю зменшилася інтенсивність перекисного окислення ліпідів у ротовій рідині щурів, про що свідчить зниження концентрації МДА (4,66 ± 1,15 нмоль/мл проти 5,52 ± 1,39 – у контрольній групі). Активність антиоксидантних ферментів змінилася в такий спосіб: активність глутатіонредуктази практично не відрізнялася від результатів, отриманих у контрольній групі; активність глутатіонпероксидази найбільше збільшилася під впливом гелю, що містив 0,5 % мальтози і 0,5 % цитрату натрію. Застосування вищевказаного гелю змінило показники протеолітичної активності ротової рідини: знизилася загальна протеолитическая активність (6,26 ± 0,42 проти 8,0 ± 0,46 нкат/л у контролі) й активність ферменту еластази (6,7 ± 0,42 проти 8,15 ± 0,98 мккат/л у контролі). Було зроблено висновок, що найбільш оптимальним варіантом лікувально-профілактичного гелю для порожнини рота може бути гель, що містить 0,5 % мальтози і 0,5 % цитрату натрію. ІІ-а серія експерименту проведена в умовах моделювання зниження функціональної активності слинних залоз. Дослідження проведені на 3-х групах тварин. І-а група була представлена інтактними тваринами, ІІ-а група – модель гіпосалівації, ІІІ-я група – модель гіпосалівації + обробка порожнини рота гелем «Мальцит». Було встановлено, що гель «Мальцит» впливає на функціональну активність слинних залоз, збільшуючи салівацію, особливо в умовах моделювання гіпосалівації (0,052 ± 0,002 мл/хв проти 0,040 ± 0,001 мл/хв у тварин без застосування гелю). Рівень салівації в щурів під впливом гелю наблизився до даних, зафіксованих у інтактних тварин (0,054 ± 0,003 мл/хв). Подальші дослідження були присвячені вивченню токсикологічних характеристик гелю «Мальцит», які показали, що розроблений засіб не справляє токсичної дії на організм, не подразнює слизову оболонку порожнини рота, не викликає сенсибілізуючої дії, а також не містить патогенних мікроорганізмів.
Гель «Мальцит» був рекомендований для застосування при гіпосалівації, що викликана різними етіологічними чинниками, але, у першу чергу, при протезуванні знімними зубними протезами в пацієнтів зі зниженою функціональною активністю слинних залоз. Рекомендації з застосування гелю були наступні: гель наносився на поверхню протеза і відкриті ділянки слизової оболонки тонким шаром 2 рази в день (ранком і ввечері після їжі та гігієни порожнини рота і протеза) щодня протягом перших 2-х місяців та 1 раз на день з періодичністю 1-2 рази в тиждень наступні 6 місяців. У групі порівняння використовувався звичайний режим догляду за порожниною рота і протезом. Дослідження проведені на 2-х категоріях пацієнтів, що страждають гіпосалівацією: що вперше протезуються знімними зубними протезами й особи зі стажем носіння знімних зубних протезів. В пацієнтів, що вперше протезуються, як групи порівняння, так і основної групи через 1 місяць після фіксації протеза спостерігалося збільшення рівня слиновиділення (табл. 2). Через 2 місяці в групі порівняння рівень секреції слини практично повернувся до вихідного рівня, а через 8 місяців (віддалені результати) спостерігалося значне зменшення слиновиділення (майже на 15 %). Пацієнти пред’являли скарги на ще більшу сухість слизової оболонки порожнини рота, ніж до протезування. Таблиця 2 Динаміка зміни швидкості слиновиділення під впливом гелю «Мальцит» в осіб, що вперше протезуються знімними зубними протезами (М ± м)
Час дослідження
Група порівняння
Основна група
До фіксації протеза
(вихідний рівень)
0,42±0,03
(n = 12)
0,38±0,04
Р>0,05
(n = 14)
Через 1 місяць
0,54±0,04
Р1
(n = 11)
0,52±0,05
Р1
(n = 12)
Через 2 місяця
0,45±0,04
Р1>0,05
(n = 10)
0,61±0,05
Р1
(n = 13)
Через 8 місяців
0,36±0,03
Р1>0,05
(n = 11)
0,56±0,04
Р1
(n = 10)
Примітка: вірогідність відмінностей – Р, розрахована стосовно даних, що зафіксовані у пацієнтів групи порівняння; Р1 – стосовно вихідного рівня.
В пацієнтів основної групи через 2 місяці рівень секреції слини збільшився майже в 2 рази стосовно вихідного рівня, і через 8 місяців швидкість слиновиділення була більш 0,5 мл/хв, що свідчило про стимулюючий вплив коригуючого гелю «Мальцит» на секрецію слини. При огляді слизової оболонки протезного ложа в пацієнтів групи порівняння через місяць після початку ортопедичного лікування знімними протезами спостерігалися ділянки мацерації, однак сама слизова оболонка була лише незначно гіперемована. У кожного з пацієнтів протягом місяця було проведено від 2-х до 5 корекцій протеза. Дослідження, проведені через 2 і 8 місяців, вказували на неблагополучний клінічний стан слизової протезного ложа: набряк, пастозність, гіперемія. Підтвердженням зазначеному з’явилося збільшення показників проби Шиллера-Писарева (1,95 ± 0,20 та 1,52 ± 0,14 відповідно). В пацієнтів основної групи незначне запалення слизової протезного ложа відзначалося лише при другому відвідуванні (через 1 місяць). Через 2 і 8 місяців запалення слизової оболонки взагалі не відзначалося, про що свідчили як результати огляду, так і показання проби Шиллера-Писарева (1,31 ± 0,12 та 1,32 ± 0,13 відповідно). В пацієнтів групи порівняння спостерігалося значне збільшення інтенсивності еміграції лейкоцитів та злущення епітелію. Причому, через 8 місяців після протезування кількість лейкоцитів і епітеліальних клітин у ротових змивах було усе ще вище вихідного рівня. В протезоносіїв, що застосовували гель «Мальцит», інтенсивність еміграції лейкоцитів через 2 місяці практично не змінилася, а через 8 місяців після фіксації протеза навіть знизилася (394,3 ± 28,5 проти 465,5 ± 42,8 у 1 мл ротового змиву до фіксації протеза). Злущення епітелію через 2 місяці було трохи інтенсивніше, але через 8 місяців його інтенсивність значно зменшилася (Р1 Таблиця 3 Динаміка зміни швидкості слиновиділення під впливом гелю «Мальцит» у пацієнтів з багаторічним стажем носіння знімних зубних протезів (М ± м)
продолжение
–PAGE_BREAK–