ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Загальна характеристиказаїкання у дітей дошкільного та шкільного віку 4
1.1 Причини виникнення тасимптоматика заїкання
1.2 Класифікація заїкання
РОЗДІЛ ІІ. Комплексний підхід доподолання заїкання
2.1 Особливості застосуваннякомплексного підходу до подоланнязаїкання у дітей дошкільного та шкільного віку
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
На сучасномуетапі розвитку логопедії велика увага приділяється проблемі лікування такорекції мовлення при заїканні. Оскільки заїкання є однією з найпоширенішихмовленнєвих вад, цією проблемою займаються не лише логопеди, а вона єактуальною для науковців, працівників-практиків медицини, дефектології тапсихології.
Корекція заїкання– це важкий і довготривалий процес, ефективність якого залежить від комплексноївзаємодії спеціалістів, поєднання медичних та педагогічних підходів доподолання цієї патології.
Велику увагувивченню цього питання приділяли такі відомі вчені: Г.А. Волкова, М.А. Власова,К.П. Беккер, В.І. Селіверстова, В.М. Шкловський.
Метоювикористання комплексного підходу до подолання заїкання є застосуваннявсебічного впливу та створення сприятливих умов для корекції та розвиткуособистості дитини із заїканням.
Предметомдослідження є характеристика та розкриття значення застосування комплексногопідходу до подолання заїкання.
Об‘єктдослідження – діти дошкільного та шкільного віку із заїканням.
Метою даногодослідження є – теоретичне вивчення особливостей застосування комплексногопідходу для подолання заїкання у дітей.
Завданнядослідження:
— вивчити тапроаналізувати причини виникнення та симптоматику заїкання у дітей;
— з‘ясуватирозробленість проблеми застосування комплексного підходу до подолання заїканняв науково-методичній літературі;
— дослідитиефективність застосування комплексного підходу до подолання заїкання у дітейдошкільного і шкільного віку.
РОЗДІЛІ. Загальна характеристика заїкання у дітей дошкільного та шкільного віку
1.1Причини виникнення та симптоматика заїкання
Заїкання – цепорушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станомм‘язів артикуляційного апарату.
У всьому світівизнано, що заїкання – важка проблема як в теоретичному, так і у практичномуаспекті. Проблема заїкання залишається не до кінця вивченою через широкийспектр причин його виникнення, різноманітність клінічних проявів, варіантіврозвитку, патологічних реакцій логопата на свій дефект.
В етіологіїзаїкання має місце сукупність екзогенних та ендогенних факторів.
До причин, щосприяють виникненню заїкання відносять такі:
— невротичнаобтяженість батьків (нервові, інфекційні та соматичні захворювання, щопослаблюють або дезорганізують функції НС);
— невропатичніособливості заїкуватого (нічні страхи, енурез, емоційна напруженість);
— конституційнасхильність (захворювання вегетативної нервової системи, підвищена збудливістьвищої нервової діяльності та її чутливість до психічних травм);
— спадковаобтяженість (заїкання розвивається на грунті вродженої слабкості мовленнєвогоапарату, яка може передаватись спадково (в якості рецесивної ознаки);
— ушкодженняголовного мозку у різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливихфакторів: внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксії, постнатальних –інфекційні, травмуючи впливи при різних дитячих захворюваннях.
Вказані причинипризводять до затримки мовленнєвого розвитку, до мовленнєвих розладів якісприяють розвитку заїкання.
Серед вихіднихпричин відносяться анатомо-фізіологічні, та психічні і соціальні причини.
Анатомо-фізіологічні:захворювання з енцефалітними наслідками, внутрішньоутробні та пологові травми,струси мозку, органічні порушення мозку, виснаження або перевтома нервовоїсистеми в результаті інтоксикації та різних соматичних захворювань, якіпослаблюють центральні апарати мовлення, рахіт, коклюш, хвороби обміну.
Психічні тасоціальні: травма психічна, травма або неправильне виховання в сім‘ї:розбещеність, виховання «зразкової» дитини, нерівномірне виховання; постійніконфлікти, переживання у вигляді тривалих емоційних напружень; гостра, важкапсихічна травма, соціальні раптові потрясіння, які викликають гостру афективнуреакцію; неправильне формування мовлення в дитинстві; мовлення на вдиху,порушення звуковимови, швидкий темп мовлення батьків; перевантаження дітеймолодшого дошкільного віку мовленнєвим матеріалом, невідповідне вікуускладнення мовленнєвого матеріалу та мислення (складні конструкції фрази,абстрактні поняття), поліглосія; наслідування заїкуватих: пасивне – дитиназаїкається мимовільно, коли чує неправильне мовлення, активне – копіюєнеправильне мовлення.
Вперше повнасимптоматика заїкання була представлена у роботі І. Сік орського.
Прояви заїкання урізні вікові періоди вивчали В. Гіляровський, М. Зееман, С. Ляпідевський, М.Хватцев. У сучасній теорії і практиці логопедії умовно виділяють дві груписимптомів заїкання, які перебувають у тісному взаємозв‘язку.
1. Біологічні(фізіологічні): порушення центральної нервової системи та фізичного здоров‘я,загальні та мовленнєві моторики.
2. Соціальні(психологічні): мовленнєві спотикання та інші порушення експресивного мовлення,феномен фіксованості на дефекті, логофобії.
Основнимизовнішніми ознаками (симптомами) заїкання є виникаючі в момент мовлення судомидихального, голосового або артикуляційного апарату. Судоми бувають різними потипу, локалізації і силі вираженості.
Прийнято виділятидва основних типи мовленнєвих судом.
Тонічнімовленнєві судоми – це складні довготривалі спазми, які заважають вимовитислово та проявляються у вигляді напруженої паузи у мовленні або у виглядінапруженої, протяжної вокалізації. Весь мовлене вий апарат заїкуватого нібискований, рот часто напіввідкритий, або навпаки, губи щільно зімкнені, всеобличчя різко напружене і відображає фізичні зусилля, які виконує заїкуватий,щоб вимовити звук. В мовленні спостерігаються довготривалі зупинки на початкуабо всередині слова.
Клонічнімовленнєві судоми характеризуються мимовільним багаторазовим ритмічнимскороченням м‘язів мовленнєвого апарату. Заїкуватий повторює окремі звуки абосклади.
Часто і тонічні,і клонічні судоми бувають у одного заїкуватого одночасно, тоді тип цих судом єзмішаний – клінічно-тонічний або тоно-клонічний (в залежності який тип судомпереважає).
Судомнескорочення м‘язів в процесі спілкування може проявлятися в будь-якому відділіпериферичного мовленнєвого апарату. Виділяють артикуляційні, голосові і дихальнісудоми. Зазвичай зустрічаються мішані судоми: дихально-артикуляційні,дихально-голосові, артикуляційно-голосові.
Судоми дихальногоапарату:
– інспіраторнісудоми;
– експіраторнісудоми.
Судоми голосовогоапарату:
– зімкненаголосова судома;
– вокальнасудома;
– тремтячийабо поштовхоподібний гортанний спазм.
Судомиартикуляційного апарату:
1) лицьові:
— зімкнена судомагуб;
— верхньогубнасудома;
— нижньогубнасудома;
— судома кутарота;
— судомарозкриття ротової порожнини;
— складна судомаобличчя.
2) язиковісудоми:
— судома кінчикаязика;
— судомнепідняття кореня язика;
— судомавиштовхування язика;
— під‘язиковасудома.
3) судома м‘якогопіднебіння.
Розрізняють триступеня заїкання: тяжку, середню, легку.
Заїкання вважаютьлегким, якщо воно ледь помітне і не мішає мовленнєвому спілкуванню дитини.Важким вважається заїкання, при якому в результаті довготривалих судоммовленнєве спілкування стає практично неможливим. При легкому ступеніспостерігаються запинки в спонтанному зв‘язному мовленні; при середньому –запинки в монологічному або діалогічному мовленні; при важкій – запинки у всіхформах мовлення. Ступінь важкості заїкання залежить від багатьох причин і можебути непостійним у однієї і тієї ж людини. Крім цього, при важкому ступеніспостерігаються також супутні рухи.
Супутні рухивиникають при заїкання не зразу, а як правило, проявляються коли заїканняпрогресує і набуває більш важкої форми. Проявляються вони в судомних рухахрізних груп немовних м‘язів лиця, шиї, тулуба, кінцівок.
При хронічномупротіканні заїкання практично всі заїкуваті використовують в мовленнімонотонні, багаторазово повторні і протяжні висловлювання слів або звуки. Цеявище називається – емболофразією, а слова – емболами.
Ще однимхарактерним симптомом заїкання є страх перед усним мовленням, страх вимовлятиті звуки або слова, які на думку заїкуватого, особливо важкі для промовляння.Це явище називається логофобією або страхом мовлення. Під впливом страхузаїкуватий не може промовляти ці звуки і слова або особливо сильно запинаєтьсяна них.
Страх мовлення(логофобія) призводить до того, що заїкуватий починає замінювати під часмовлення окремі важкі для нього звуки і слова іншими. При цьому зміствисловлювання часто деформується і змінюється, стає важким для розуміння.
Для дітей іззаїканням характерний руховий неспокій, який проявляється в постійних іхаотичних рухах, наприклад присідання, підскакування, подьоргування тіла абокінцівок.
Цей неспокій можепроявлятися і під час сну: здригування, постійна зміна пози.
Однією іззовнішніх ознак заїкання є порушення дихання. Не мовленнєве дихання, якправило, у заїкуватих поверхневе, ритм неспокійний, легко порушується приемоційному напруженні.
Порушеннямовленнєвого дихання у них дуже різко виражене. Інколи дослідники схиляютьсявідносити причину заїкання до порушення регуляції дихальної функції.
Прояви судомнихзапинок часто пов‘язані з фонетичними характеристиками звуків. До звуків, якічастіше інших супроводжуються судомами, відносяться глухі і дзвінкі звуки,особливо [п], [т], [к].
Всі симптомизаїкання непостійні і часто змінюються. Зазвичай без спеціального логопедичноговпливу заїкання посилюється. Однак у однієї дитини ступінь заїкання можезмінюватися, тому що велику роль у цьому відіграють обставини і середовище вяких дитина спілкується. Наприклад, на одинці з собою, з іграшками дитинаговорить без запинок, але присутність інших людей, особливо незнайомих дитинідуже негативно впливає на її мовлення. Розмова з людьми, з якими дитина почуваєсебе спокійно і впевнено, може не викликати труднощів, але розмова знезнайомцями, або тими кого дитина боїться чи соромиться, зразу підсилюєзаїкання.
Стан мовленнятісно пов‘язаний з загальним фізичним і емоційним фоном. Таким чином заїканнязазвичай підсилюється під час хвороби, при перевтомі, при збудженні відрухливих ігор. Спостерігаються також коливання проявів заїкання, які пов‘язаніз погодою, порами року, умовами життя та харчування дитини.
1.2Класифікація заїкання
Дослідникивиділяють невротичну та негроподібну форми заїкання, зумовлені різнимипатогенними механізмами.
Неврозоподібнаформа заїкання.
Зовнішньо схожийна невроз, цей розлад має не психогенне походження (в межах шизофренії,епілепсії, різних видів олігофренії, внаслідок органічного ураження центральноїнервової системи), частіше всього неврозоподібний синдром виникає внаслідокорганічного ураження центральної нервової системи у ранньому дитинстві. Післятравм голови, струсу головного мозку, менінгоенцефалітів, часто спостерігаєтьсянеспецифічний комплекс залишкових явищ, подібних ураженню головного мозку. Уцьому комплексі поєднуються універсальні загально мозкові синдроми та ознакиураження тієї чи іншої функціональної системи.
До універсальнихсиндромів, які виникають практично у всіх, хто переніс подібне ураженнявідносять церебрастенічний синдром. Він проявляється у негативному перенесенніспеки, перебування у транспорті, у підвищеній млявості та втомлюваності приінтелектуальному або фізичному навантаженні, діти з церебрастенічним синдромомшвидко втомлюються, тому їх потрібно викликати до дошки не в кінці уроку абозаняття, а спочатку, не на останніх заняттях та уроках, а на перших. Ці хворіпотребують суворо дозованих навантажень з частим чергуванням періодівінтелектуальної діяльності та відпочинку. Наявність церебрастенії, з одногобоку, завжди підсилює вже наявну патологію головного мозку, а з другого –сприяє виникненню різних нових порушень.
Неврозоподібнаформа заїкання починається у дітей поступово, у 3-4 роки без психотравмуючихпричин. Заїкання збігається з періодом формування фразового мовлення. Упочатковому періоді заїкання має хвилеподібний тип плину, але вільних від судомперіодів немає. Якщо у цей період була відсутня логопедична допомога,мовленнєве порушення поступово обтяжується. Заїкання «обростає» супутнімирухами, емболофразіями, і судомні зупинки посилюються при фізичній абопсихічній втомі, соматична ослабленість погіршує якість мовлення.
М‘язовий тонус,при цій формі заїкання нестійкий, рухи порушені, не розмірені. Порушенакоординація рухів рук, ніг, дрібної моторики рук, артикуляційної моторики.Найбільш виразні порушення відмічаються у мімічній, артикуляційній та дрібніймоториці рук; страждає динамічний Праксин. Важко відтворювати та утримувати впам‘яті заданий темп, ритм. Спостерігається різьке порушення мовленнєвогодихання: слова вимовляються під час вдиху або в момент повного видиху.
Неврозоподібнаформа заїкання характеризується тим, що мовленнєві спотикання проявляються врізних ситуаціях: як наодинці з самим собою, так і в колективі.
Активна увагазаїкуватих до процесу мовлення, полегшує мовлення, воно стає кращим.
За умовихронічного перебігу неврозоподібної форми заїкання у дорослих, мовлення нерідкохарактеризується тяжкими тоно-клонічними судомами у відділах мовленнєвого апарату.Мовлення супроводжується різкими рухами пальців рук, притоптуванням, хитаннямголови, спів дружними рухами, які нагадують гіперкінези – насильницькіскорочення м‘язів, які не мають маскую чого характеру.
Невротична формазаїкання. Невротична форма заїкання загострюється у віці від 2 до 6 років, колифразове мовлення вже сформоване. Переважає психогенний початок мовленнєвоїпатології (психічна гостра або хронічна травматизація).
З анамнестичнихданих випливає, що у дітей з цією формою заїкання відсутня патологіявнутрішньоутробного розвитку та пологів. Ранній психофізіологічний розвитоквідбувається у межах норми. Моторні навички формуються своєчасно.
У мовленнєвомуонтогенезі спостерігається ранній розвиток мовлення (перші слова з‘являються в10 місяців). Фразове мовлення формується в 16-18 місяців життя. В короткийперіод часу діти починають розмовляти розгорнутою фразою, словниковий обсягшвидко поновлюється, темп мовлення прискорений. Діти наче “захлинаються”мовленням, недомовляють закінчень слів, речень: спостерігається великакількість ітерацій – повторення складів, слів, словосполучень, отже,артикуляційні механізми мовлення в них несформовані, але лексико-граматичнийаспект випереджає норму.
При обстеженнівиявляється нормальний розвиток загальної моторики. Вони добре переключаються зодного руху, ритму на інший. Дрібна моторика розвивається в межах норми.
У дітей зневротичною формою заїкання часто спостерігається рецидив у 7 років, у зв‘язкузі збільшенням емоційного і фізичного навантаження, зумовленого вступом дошколи.
У 10-12 роківдіти починають усвідомлювати свій дефект. У дітей формується логофобічнийсиндром. Логофобія може поєднуватись із невротичними тиками та сінкінезіями.
Окрімлогофобічного варіанту неврозів, виявляють істеричний механізм. При цьому,внаслідок психічної травми шокую чого характеру, паралізуються центральнімеханізми мовлення, виникає істеричний мутизм, хворий мовчить не тільки під часпсихотравмуючої ситуації, але й за будь-яких обставин. Після зникненняістеричного аутизму нерідко спостерігаються істерики заїкання (під впливомпсихотравмуючих хвилювань знову паралізується мовленнєва функція, але у меншвираженому ступені).
При невротичнійформі заїкання динаміка порушення має рецидивний характер. Тимчасово мовленнястає плавним, судомні зупинки можуть бути відсутніми, але при емоційномунапруженні, соматичному захворюванні, перевтомі заїкування з‘являється знову.
Відмінноюособливістю цієї форми заїкання є те, що у спокійному стані, внаслідоквідволікання від процесу мовлення, наодинці з собою – мовлення чітке, плавне. Упрактиці трапляються хворі, клінічна картина мовленнєвої патології яких буваємішаною. Такі форми називаються мішаними та важко піддаються корекційнимвпливам.
РОЗДІЛІІ. Комплексний підхід до подолання заїкання
2.1Особливості застосування комплексного підходу до подолання заїкання у дітейдошкільного та шкільного віку
Становленню сучасного комплексногопідходу до корекції заїкання передувала розробка різних методів і шляхівподолання цього захворювання.
Незважаючи набагатовікову історію вивчення і лікування порушень мовлення, заїкання – одне іззахворювань, механізми якого і на сьогоднішній час не до кінця досліджені іпояснені.
Методикиподолання заїкання розроблялися авторами на основі різного розуміння ними цьогомовного порушення. Багато чисельність методичних підходів до подолання цієїпатології пояснюється складністю її структурних проявів і недостатнім рівнемзнань про її природу.
На необхідністькомплексної взаємодії при корекції заїкання вказували І.А. Сікорський, І.А.Хмелевський. Їхні погляди не втратили свого наукового значення і сьогодні.
І.А. Сікорський влікуванні заїкання включав гімнастику мовлення, психотерапевтичне,фармацевтичне лікування і рухові вправи.
Спираючись навчення видатних фізіологів І.М. Сеченова і І.П. Павлова і їх наступників вченіі спеціалісти-практики виділяють сучасний комплексний підхід до подоланнязаїкання. Л.З. Андропова (1993), В.А. Куршев (1973), Р.Є. Левіна (1963), В.І.Селі верстов (2000), В.М. Шкловський (1994), М.Є. Хватцев (1959) своїмидослідженнями сприяли розвиткові лікувально-педагогічного підходу до подоланнязаїкання.
Під сучаснимкомплексним підходом до подолання заїкання розуміється медико-педагогічнийвплив на різні сторони психофізичного стану заїкуватого різними засобами ізусиллями різних спеціалістів. В комплекс лікувально-педагогічних заходіввходять лікувальні препарати і процедури, лікувальна фізкультура, психотерапія,педагогічні заняття, логоритмика, виховні заходи. Їхня мета – усунення абопослаблення мовленнєвих судом і супутніх розладів голосу, дихання, моторики;оздоровлення і украплення нервової системи і всього організму в цілому;позбавлення дитини від неправильного відношення до свого мовленнєвого дефекту,від психологічних наслідків, перевиховання його особистості і поведінки,соціальна реабілітація і адаптація дітей із заїканням.
Весьмедико-педагогічний комплекс за характером впливу на заїкуватого можна умовноподілити на дві складові частини: лікувально-оздоровчу та корекційно-педагогічну.
Основнимизавданнями лікувально-оздоровчої роботи, яку проводить лікар є: укріплення таоздоровлення нервової системи і фізичного здоров‘я; усунення та лікуваннявідхилень і патологічних проявів в їх психофізичному стані (послаблення абозняття мовленнєвих судом, порушень моторики, відхилень вегетативної нервовоїсистеми).
Основнимзавданням корекційно-педагогічної роботи, яку проводить логопед є: усуненнямовленнєвих дефектів (перевиховання неправильного мовлення), і психологічнихособливостей заїкуватих. Логопед організовує взаємодію усіх спеціалістів(лікарів, вихователів, музичного працівника, інструктора з ЛФК, батьків), яківикористовують свої методи і засоби при впливі на заїкуватих.
Долікувально-оздоровчої роботи відносяться: організація сприятливої обстановкидля лікування, правильна організація режиму дня і раціонального харчування,загартовуючи процедури, лікувальна фізкультура, медикаментозне лікування, фізіоі психотерапія.
Для заїкуватоїдитини в умовах спеціалізованого закладу необхідно створити спокійніші в той жечас життєрадісний настрій: відволікти її увагу від тривожних думок про своєзахворювання.
У дитини потрібнопідтримувати хороший настрій, впевненість в оздоровленні. Систематичнечергування різних видів діяльності, визначений ритм життя також мають важливезначення, тому що сприяють нормалізації і облегшенню роботи вищих відділівнервової системи і всього організму.
В режимі дняважливо виділити вдосталь часу для відпочинку. З цією метою для школярівнеобхідно спростити навчальний процес, частіше робити перерви при виконаннідомашніх завдань, не перевантажувати їх позакласною і домашньою роботою.
Важливе значеннядля дітей має різноманітність видів діяльності, це викликає у них інтерес. Длянадміру збуджених дітей підбираються заняття та ігри спокійні, не шумні.Пасивних дітей потрібно активізувати, розвивати у них самостійність.
В режимі дня длязаїкуватої дитини – дошкільника на сон повинно бути відведено не лише 10-11годин вночі і 2 години вдень. Школярам – 8-9 годин вночі і 1,5-2 години вдень.Необхідно велику увагу приділяти вітамінізації їжі заїкуватої дитини. Вітамінияк біологічні каталізатори всіх ферментних систем благополучно впливають навищу нервову діяльність, імунну систему організму.
В режим днязаїкуватої дитини включаються загартовуючи процедури. Прогулянки на свіжомуповітрі кожного дня, ігри, спортивні розваги укріпляють нервову систему,створюють емоційний підйом. Повітряні ванни викликають активну дію насерцево-судинну систему, нормалізують її роботу.
Важливе значеннядля загартовування організму дитини мають водні процедури: обтирання,обливання, душ і купання.
Різні видизагартовування призначаються лікарем строго індивідуально в залежності відстану здоров‘я дитини і особливостей умов її перебування.
Лікувальнафізкультура і фізичні вправи, розвиваючи м’язову систему, укріплюють роботуважливих життєвих органів – легенів та серця, посилюють обмін речовин. Вонисприяють накопиченню сил і морального духа дитини, розвивають координацію іточність рухів, допомагають позбутися скованості, або навпаки сприяютьдисциплінованості та зібраності.
Все це сприяє кращомуфункціонуванню мовних органів дитини із заїканням і позитивно впливає навироблення у неї правильних мовних навиків. Фізичні вправи для цих дітейнабувають лікувального значення.
Медикаментознелікування заїкання ставить перед собою мету – нормалізацію діяльностіцентральної і вегетативної нервової системи, мовнорухового апарату, усуненнясудом, оздоровлення організму в цілому.
Значеннямедикаментозного лікування з віком заїкуватого збільшується. Це пояснюєтьсяускладненням клініки заїкання внаслідок приєднання вторинних додатковихфункціональних нашарувань, пов‘язаних з підвищенням ролі слова як факторасоціального спілкування.
Психотерапія вкомплексному лікуванні заїкання займає особливе місце. Основне завданняпсихотерапії – оздоровлення психіки заїкуватого, що здійснюється через:
– вихованняповноцінної особистості;
– вихованняадекватної установки на свій не достаток і соціальне середовище;
– вплив намікро соціальне середовище.
Психотерапія поділяється на пряму і… Пряма психотерапія – целікувальний вплив словом у вигляді роз‘яснення, переконання, навчання. Другийвид психотерапії – це обстановка, оточуюче середовище, колектив, режим, ігри таінше.
В сучасній психотерапії розрізняють два основних види впливу словом: 1)раціональну психотерапію; 2) суггетивну терапію в яку включаються самопереконання в бадьорому стані, уві сні (гіпноз), само переконання (аутогеннетренування).
Раціональна психотерапія складається з індивідуальних і колективнихспеціальних бесід. Мета їх в тому, щоб пояснити заїкуватому в доступній,образній і запевняючій формі суть заїкання, роль самої дитини в подоланнізаїкання, критично розібрати особливості її поведінки. Силою логічногопереконання і прикладом психотерапевт намагається допомогти заїкуватому вперебудові неправильних форм поведінки, внушаючи впевненість у свої сили іможливість подолання заїкання.
Для маленьких дітей раціональна психотерапія виражається у використаннірізноманітних ігрових прийомів, кольорової дидактичної наочності, музики,ритміки. Ці форми психотерапії тісно пов‘язані з психопрофілактикою іпсихогігієною.
Одним із видів самонавіювання являється метод аутогенної треніровки.Він застосовується при лікуванні неврозів. Шляхом самонавіювання по певнійформулі викликається стан спокою і м’язового розслаблення (релаксація). Вподальшому проводиться цілеспрямовані сеанси самовпевнення по регуляції тих чиінших порушених функцій організму. Людина із заїканням оволодіває навичкамивикликання розслаблення м‘язів, особливо лиця, шиї, плечового поясу і регуляціїритму дихання, що послаблює інтенсивність судом.
Використання аутогенного тренування в комплексній роботі з заїкуватимизнаходять своє відображення в методиках А.І. Лубенської, Ю.Б. Некрасової та ін.
У зв‘язку з незрілістю психіки і недостатнім рівнем концентрації увагиу дітей дошкільного віку аутогенне тренування з ними не проводиться.
Логопеди, що працюють з дітьми із заїканням, використовують ігри,вправи, які допомагають розслабити м‘язи рук, передпліччя, шиї, ніг, лиця.
Серед активізуючи методів психотерапії значне місце займаютьфункціональні тренування (В.А. Гіляровський, С.Н. Давиденков). Вони являютьсобою тренування нервових і психічних процесів, скрепляютьактивність і волю.
Всі види психотерапії заїкання спрямовані на усунення психогеннихпорушень (страху мовлення і ситуації, почуття ущемленості і подавлення,нав‘язливій фіксації на своєму мовленнєвому порушенні, хвилювань у зв‘язку з ним),на формування вміння володіти собою і своїм мовленням, на перебудову своїхособистих якостей.
Педагогічну частину комплексного підходу становитькорекційно-педагогічна (логопедична) робота, яка включає систему логопедичнихзанять, виховні заходи, логопедичну ритміку, роботу з батьками.
Логопедична робота розглядається, як система корекційно-педагогічнихзаходів, спрямованих на всебічний, гармонійний розвиток особистості і мовленнядитини з урахуванням необхідності усунення або компенсації даного порушення.
Логопедичний вплив здійснюється під час групових та індивідуальнихзанять із заїкуватими. Ці заняття передбачають розвиток загальної іартикуляційної моторики, нормалізацію темпу та ритму дихання і мовлення,активізацію мовного спілкування, у випадку необхідності розвиток слухової увагиі фонематичного сприймання, корекцію звуковимови, розширення пасивного іактивного словника, удосконалення граматичної будови мовлення. На заняттяхтакож усувають психологічні відхилення у поведінці, розвивають інтелектуальніздібності.
Індивідуальні заняття проводяться для кращої корекції, звуковимови, атакож це бесіди психологічного характеру.
Важливе значення має логопедизація всіх режимних моментів для дитини іособливе значення в цій системі має мовленнєвий режим.
Мовленнєвий аспект логопедичних занять включає регуляцію і координаціюдихальної, голосової і артикуляційної функції, виховання правильного мовлення.
Правильне дихання виробляється в процесі мовлення: у висловлюванні наодному видихі спочатку коротких фраз, пізніше більших за об‘ємом. Виробляєтьсявміння висловлювати довгу фразу по частинам з логопедичною паузою. Після цьогопереходять до вивчення і переказу віршів, прозових текстів.
Порушення голосу часто пов‘язані з недоліками: в одних випадкахспостерігається захлинаючий голос, інколи різкий, крикливий при сильномувидиху.
Фонепедична робота з дітьми із заїканням починається з розслабленням‘язів артикуляційного апарату. Дальше відпрацьовується м‘який голосопочаток,плавне, непереривне звучання голосу на голосних звуках, пізніше складовепоєднання сонорних звуків з голосними та ін.
Виховання самостійності мовлення приділяється значно багато часу.
Приклади деяких вправ у самостійному мовленні:
– відповідь на задане запитання;
– закінчення розпочатої фрази;
– складання речення з даними словами;
– діалог з логопедом, другом;
– переказ почутого тексту, розповідь за картинкою;
– розповідь з власного досвіду;
– участь в дискусії.
Зміст мовленнєвого матеріалу логопедичних занять змінюється взалежності від структури порушення, від віку, протікання заїкання та багатьохінших факторів. Урахування цих факторів сприяє більш глибокому,диференційованому вивченню заїкання і розробці різноманітних методик дляподолання заїкання в рамках комплексного підходу.
Основні вимоги до логопедичних занять для дітей із заїканням.
1. Логопедичні заняття відображають основні задачікорекційно-педагогічного впливу на мовлення і особистість дитини із заїканням.
2. Логопедичні заняття проводяться в певній системі, послідовно,поетапно з урахуванням основних дидактичних принципів; в залежності відіндивідуальних особливостей кожної дитини; з опорою на активність дітей; назаняття використовується яскравий наочний матеріал.
3. Логопедичні заняття враховують вимоги програми виховання і навчаннядітей дошкільного або шкільного віку.
4. На заняттях передбачається необхідність тренування правильногомовлення і поведінки дітей в різних умовах: в логопедичному кабінеті і позайого межами, в різних життєвих ситуаціях, в присутності знайомих і незнайомих.З цією метою використовуються всі різноманіття занять: багато чисельні формроботи з розвитку мовлення, дидактичні, рухливі, сюжетно-рольові та творчіігри, екскурсії, підготовка та участь в ранках, концертах.
5. Заняття організовуються таким чином, щоб дитина говорила на них беззаїкання та супутніх порушень.
6. Заняття підтримують у дитини хороший настрій, впевненість у своїхсилах.
7. На занятті постійно присутні приклади правильного мовлення: самогологопеда, успішно займаючихся дітей, демонстрація і прослуховування записів тавиступів дітей, які подолали свій дефект.
8. Заняття проводяться на фоні правильного відношення оточуючих додитини із заїканням, і правильного її виховання.
Організація самостійної роботи дитини із заїканням направлена на виконаннянею завдань логопеда в домашніх умовах, або в колективі однолітків.
Комплектування груп проводиться з урахуванням віку дітей. Різний віквикликає необхідність використання своєрідних методик логопедичної роботи,зміну інтенсивності окремих її компонентів.
У дошкільників провідне місце займають заняття з розвитку мовлення вігровій формі, виховні заходи менше медичні. У підлітків навпаки – основнуувагу приділяють медичним засобам, психотерапії, менше – педагогічним.
Основною метою виховання є навчання дітей знанням і вмінням,передбаченими відповідною програмою. Реалізовуючи це завдання на навчальнихзаняттях по розумовому, естетичному і трудовому вихованню заїкуватих дітей,вихователь повинен враховувати мовленнєві можливості кожної дитини у відповідностіз етапами логопедичної корекції. Крім того на своїх заняттях, уроках, під часрежимних моментів у вільних іграх і заняттях дітей вихователь повинен закріплювати їх мовленнєві навички.
При невротичній формі заїкання терапевтичний вплив повинен бути направленийна зниження збудженості емоціогенних структур мозку, яке може досягатися задопомогою поєднання медикаментів і різноманітних психотерапевтичних прийомів(стрес-терапія, гіпноз, аутогенне тренування). Логопедичні заняття на цьомуфоні проходять значно ефективніше.
Заїкуваті з неврозоподібною формою потребують довготривалогокорекційно-педагогічного впливу, спрямованого на розвиток регулюючих функціймозку (стимулювання уваги, пам‘яті та інших психічних процесів), спеціальногомедикаментозного лікування направленого на виправлення наслідків ранньогоорганічного ураження мозку.
Логопедичні заняття для цієї групи дітей повинні бути регулярними напротязі довготривалого часу. В комплекс лікувальних і психологічних впливівобов‘язково включають методи направлені на ритмізацію рухів.
Таким чином, в тих випадках, коли нервні механізми заїкання пов‘язані зорганічно-функціональним ураженням моторних структур мозку, нормалізація вфункціональній системі мовлення повинна відбуватися за рахунок вироблення новихмовнорухових рефлексів, в той час, як при невротичному заїканні лікуваннянаправлене на відновлення та укріплення сформованих мовленнєвих моторнихавтоматизмів, одержаних в ранньому мовленнєвому онтогенезі.
У зв‘язку з завданнями діагностики і патогенетичної основи комплексноїйоготерапії В.М. Шкловським (1994) представлена класифікація хворих назаїкання, у якій поряд з проявами мовленнєвої патології береться до увагидезорганізація особистості. Вказаний диференційований підхід до заїкуватихдозволив чітко виділити місце логопедії і різноманітних психотерапевтичнихметодик в комплексній системі лікування заїкання. Розроблена автором комплекснамедико-педагогічна система лікування заїкання найбільш повно враховує різністорони клініко-психологічної картини заїкання.
Така оцінка етіопатогенетичної основи заїкання розкриває суть проблеми,націлює спеціалістів на комплексний вплив і взаємодію при корекції заїкання.
Оскільки при заїкання мають місце специфічні порушення плавностімовлення, особливості темпо-ритмічної її організації, а також зміни в моторнійсистемі, які впливають на динамічний Праксин і музикально-ритмічні можливостівсе це створює необхідність формування ритмо-інтонаційної організації усногомовлення, що являється одним з найважливіших компонентів в комплекснім методікорекції заїкання.
Дослідниками і практиками було відмічено, що ритмізація рухів приводитьдо нормалізації плавності совлення. Для вироблення плавності мовлення узаїкуватиї використовуються різноманітні методи ритмізації мовлення:промовляння слів, словосполучень під музику, спів, тренування мовлення впроцесі логопедичної ритміки, співдружність мовлення з рухами пальців ведучоїруки.
Заняття під музичний супровід з ритмічними рухами рук, ніг, тулуба вподальшому поєднання цих рухів із співом, мело декламуванням, читанням віршівта прозових текстів під музику оптимізують протікання мовлення.
Логопедична ритміка є одним з найважливіших розділів логопедичноїроботи при заїканні. Вона являє собою систему музикально-рухових, мовнорухових,музикально-мовленнєвих завдань і вправ, які здійснюють з метою логопедичноїкорекції.
Логоритміка, незважаючи на свою організовану систему є доповненням дологопедичних занять, і проводиться, як в спеціально відведений для неї час, атакож включається в заняття логопеда і частково вихователя.
Для дітей із:
— вводні вправи;
— вправи та ігри для розвитку міміки лиця і орального Праксину,слухової уваги та пам‘яті, зорової уваги та пам‘яті, для розвитку орієнтації упросторі і відчуття ритму, для розвитку наслідування;
— творчі, сюжетно-рольові, рухливі ігри, творчі етюди для розвиткувольових якостей, активності, самостійності, ініціативності;
— вправи, рухливі ігри з правилами для розвитку загальної моторики,моторики рук, кисті, пальців;
— вправи та ігри із співом, хороводи, ігри-драматизації з музикальнимсупроводом для розвитку просодики мовлення;
— вправи, ігри, етюди для розвитку уяви, творчих здібностей, музичноїпам‘яті і музичної творчості;
– інсценівки, райки, розваги, святкові виступи.
Рухові, музикально-рухові, музично-мовленнєві, ритмічні, мовленнєві безмузичного супроводу, мовленнєво-рухові вправи та ігри нормалізують просо дику,рухову сферу дитини із заїканням, а це в свою чергу допомагає їй перемінитивідношення до спілкування, до учасників спілкування, до оточуючого середовища ідо свого мовленнєвого порушення.
Ця перебудова обумовлена такими позитивними рисами характеру іповедінки, які появляються у заїкуватого в процесі корекції психомоторики, аточніше: впевненість у своїх рухах, управління ними, ініціатива у спілкуванні,самостійність у вирішенні рухових і мовленнєвих труднощів, активності вдіяльності.
Таким чином, логопедична ритміка має велике значення для перевихованняособистості дитини з заїканням, соціальної адаптації, а також для тренування ікоригування її загальної і мовленнєвої моторики. Так вважали відомі вчені: В.А.Гріне, Г.А. Волкова, Н.А. Ричкова.
На думку Н.А. Власової, подолання заїкання найбільш ефективно в процесіпоступового виховання мовлення.
В.І. Рождественская пропонує систему розслабляючих, дихальних,голосових вправ в ігровій формі, а також завдання для виховання координаціїмовлення з різними рухами, спрямованими на корекцію темпу мовлення. Цьомуаспекту роботи автор надає найбільше значення.
Г.А. Волкова вважає, що працюючи з дітьми дошкільного віку, яківідвідують логопедичний дитячий садок, заїкання необхідно усувати в ігровійдіяльності. Автор відмічає, що саме ігрова діяльність дозволяє створитирізноманітні ситуації, які відображають реальні події у взаєминах між людьми.Участь в різноманітних ігрових ситуаціях, виконання ролей від другорядних доголовних виховує у заїкуватих необхідні якості особистості. В процесідиференційованого використання ігрової діяльності відбувається корекціяособистісних відхилень дітей із звїканням і на цій основі проходить вихованняїхнього мовлення.
А.Я. Яструбова пропонує направляти роботу над інтонацією на розвитокуміння вслухуватися в чуже мовлення і передавати в своєму мовленні відповіднуінтонацію. Виразне мовлення вимагає від заїкуватого уміння володіти різнимимовленнєвим темпом і модуляціями голосу. На початкових етапах корекції дитинамає труднощі в перенесенні сформованої на заняттях навичкм правильноїкомунікації, тому потрібен поступовий шлях оволодіння заїкуватими різним темпоммовлення.
В процесі корекції заїкання провідна роль належить тренуванням,направленим на вироблення нового стереотипу мовлення. Робота проводиться звикористанням різноманітних технічних засобів. В педагогічній практицівикористовується метод біологічного оборотного зв‘язку. Цей метод базується наоснові механізмів саморегуляції організму і веде до встановлення в центральнійнервовій системі нових, необхідних для досягнення бажаного ефектуфункціональних зв‘язків, які закріплюються в процесі навчання. За допомогоюцього методу особа із звїканням получає можливість самостійно контролювати ірегулювати окремі параметри своїх функцій (дихання, голосоутворення та ін.).Цей метод оснований на переробці мовленнєвого сигналу в зоровий образ, ефективнозастосовується в процесі комплексної реабілітації заїкання і позитивно впливаєна процес утворення правильного мовлення.
Розглядаючи комплексний вплив на заїкуватих як сукупність логопедичноїі психотерапевтичної роботи В. Шкловський логопедичну роботу поділяє на двічастини: підготовчу та активне тренування плавного і злитого мовлення. У першучергу включається:
1) корекція дихання, регістру і тембру голосу;
2) вироблення правильного ритму і темпу мовлення;
3) оволодіння “еталонами”, “формулами” мовлення;
4) виявлення потенційних мовленнєвих можливостейзаїкуватих.
Нормалізація у хворого мовленнєвого дихання і голосу, темпу мовлення,оволодіння “еталонами” – усе це є основою для наступної сугестивної іраціональної психотерапії.
У другій частині логопедичної роботи закріплюються навички злитногомовлення до його автоматизації; заїкуваті навчаються різним прийомам, якідопомагають подолати мовленнєві труднощі, які виникають, зміцнюєтьсявпевненість у своїх силах. Плавне, злитне мовлення досягається вправами впроголошенні ряду голосових звуків, потім цифр, окремих фраз. У випадках, колине вдається досягти повної нормалізації мовлення, впроваджуються вправи намовлення разом з логопедом та відображене мовлення. Логопедична роботапроводиться поряд з активною сугестивною психотерапією.
Мовленнєвим заняттям протягом дня слід приділяти не менше 3-4 годин(кожне заняття по 10-45 хвилин, мовленнєвого тренування).
Психотерапевтична робота на етапі перебудови патологічних мовленнєвихнавичок і порушених відносин особистості має важливе значення й різні форми.Раціональна психотерапія виражається у вигляді індивідуальних і колективнихбесід. Вона допомагає пояснити хворому причини заїкуватості, розкриває значенняі необхідність активного ставлення і цілеспрямованості для успішного лікуваннязаїкуватості.
Самонавіювання – не пасивне промовляння формул, а активне промовлянняформул, а активне прагнення добре говорити. Воно проводиться 2-3 рази на день.Хворий повинен вміти викликати уявлення про те, як він добре розмовляє, беззаїкуватості: вдома, у навчальному закладі, та в інших ситуаціях. Особливоважливий сеанс самонавіювання перед сном.
На етапі закріплення досягнутих результатів (він продовжується місяць)проводиться тренування мовлення у звичайних для хворого життєвих обставинах.Подолання мовленнєвих труднощів у повсякденному житті, виховання мовленнєвоїактивності і зміцнення у свідомості віри в можливість самостійно справитися зтруднощами мовлення в найважчих ситуаціях – основний зміст третього, заключногоетапу лікування заїкуватості.
Велике значення на даний час в комплексному подоланні заїкання маєбібліотерапія, вона в підлітковому віці залишає глибокий слід, допомагаєпідліткам у формуванні особистості.
Проведення так званих функціональних тренувань у процесі шкільногоуроку, відвідування музею, читального залу, участь у дискусіях дозволяє дітямвикористовувати нові мовленеві і психологічні стереотипи в ситуаціях, що ранішеїх травмували і провокували заїкуватість.
Завдання соціальної адаптації заїкуватих здійснюється шляхом комплексупедагогічних і психологічних впливів. Важливу і вирішальну роль в цьомувідіграє сім‘я. особлива ступінь емоційної прив‘язаності дитини до сім‘ї ібатьків є важливим психологічним фактором, який повинен враховувати логопед,проводячи консультативно-методичну роботу з батьками. Сім‘я з її особливимипсихолого-педагогічними реабілітаційними впливами є первинною і міцною основоюперевиховання особистості заїкуватого і закріплення його правильного мовлення.
Консультативно-методична робота з батьками, педагогами спрямована назабезпечення сприятливих умов впливу на дитину із заїканням; створенняправильного відношення до неї вдома, дитячому садку, школі; організаціюобов‘язкової і необхідної самостійної роботи дитини поза логопедичними заняттями.
Основними формами цієї роботи є: забезпечення батьків і педагогівнеобхідним мінімумом знань про заїкання і заїкуватих у вигляді циклу бесід просуть і причини заїкання, про особливості його проявів та методах подолання, прозначення і спрямованості мовленнєвих занять, про роль батьків і педагогів вкорекційно-педагогічнім процесі, про особливості домашнього режиму, а такожвідношення оточуючих до дітей із заїканням.
Організація колективних бесід не виключає індивідуальних консультаційдля батьків про кожну дитину окремо. Також необхідною є присутність батьків налогопедичних заняттях для практичного ознайомлення їх з принципами підходу доподолання заїкання, з прийомами для попередження і усунення у дітей мовленнєвихсудом.
Отже, для ефективного подолання у дітей заїкання є необхіднимзастосування всього арсеналу комплексного медико-педагогічного методупсихотерапії, лікарської терапії, логопедичних і логоритмічних занять,функціональних тренувань, індивідуальних, групових і колективних занять лікувальноїфізкультури, фізіотерапії і загально зміцнювального лікування.
ВИСНОВКИ
Проаналізувавши науково-методичну літературу можна зробити висновок, щобільшість дослідників і практиків які працюють над даною проблемою вважаютьнеобхідним комплексне вивчення і лікування заїкання, вибір найефективнішихприйомів комплексної терапії. В цих умовах виникає необхідність пошуку єдинихконцептуальних основ взаємодії спеціалістів, координації їх діяльності.
На мою думку, при корекції заїкання найефектівніше використовуватикомплексний підхід, оскільки порушення плавності мовлення пов‘язано з цілимрядом причин, як біологічного, так і соціально-психологічного характеру.
Поєднання корекційно-педагогічної і лікувально-оздоровчої роботи, яканаправлена на нормалізацію всіх сторін мовлення, моторики, психічних процесів,виховання особистості заїкуватого і оздоровлення організму в цілому поєднуєтьсятільки в цьому підході.
Також комплексний підхід включає систему чітко відмежованих, алеузгоджених між собою засобів впливу різних спеціалістів. Це передбачає спільнуроботу лікаря, логопеда, психолога, ритміста, спеціаліста по функціональнійдіагностиці, фізіотерапевта і соціального працівника.
Я вважаю, що ефективність корекції заїкання визначається рядомфакторів: характером дефекта і ступенем вираженості його симптоматики; часомпочатку корекційного впливу і його тривалістю; комплексністю впливу;адекватністю вибраних методик корекційного впливу, врахування вікових тапсихологічних особливостей дітей.
Висока пластичність центральної нервової системи, вибір правильнихзасобів і методів впливу та інші важливі фактори визначають в основномупозитивну перспективу процесу корекції заїкання.
Таким чином, багато дослідників до сьогоднішнього часу представляютьрізноманітні погляди щодо проблеми корекції заїкання, але найбільш правильною єпогляд, який передбачає комплексний медико-педагогічний і психологічний підхіддо проблеми корекції і подолання заїкання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Белякова Л.И. Проблемный подход к анализу патогенетических механизмовзаикания // Заикание: Проблемы теории и практики / Под ред. Л.И. Беляковой. –М., 1992. – С. 3-20.
2. Белякова Л.И., Дьякова Е.А. Заикание. М., 1998.
3. Власова Н.А. Логопедическая работа с заикающимися дошкольниками. – М.,1979. – 90с.
4. Волкова Г.А. Игровая деятельность в устранении заикания у дошкольников.– М., 1989.
5. Групова психотерапія / За ред. Б.Л. Карвасарського, С.М.Ледера. – М., 1990. – 2001с.
6. Гутуман А. Заїкання та його надійне усунення методично розробленим таперевіреним на практиці способом. – М., 1879.
7. Калачева И.О. Использование семейной психотерапии в процессереабилитации детей раннего возраста, страдающих заиканием: Заикание: Проблемытеории и практик. – М., 1992. – С. 100-107.
8. Кондратенко В., Ломоносов В. Заїкання:феноменологія та основні напрями реабілітації: Посібник для вищих навчальнихзакладів. – К., 2006. – 70с.
9. Кузьмин Ю.И. Темп речи и заикание: Изучение динамики речевых инервно-психических нарушений. – Л., 1983. – С. 104-116.
10. Левина Р.Е. Заикание у детей: Преодоление заикания у детей / Под ред.Р.Е. Левиной. – М., 1975.
11. Логопедия / Под ред. Волковой Л.С. — М: Просвещение, 1989. – 528с.
12. Миронова С.А. Устранение заикания у дошкольников в процессе обучения:Преодоление заикания у дошкольников / Под ред. Левиной. – М., 1975. – С.23-135.
13. Оганесян Е.В. Логопедическая ритмика. – М., 1998. – 98с.
14. Основы логопедии с практикумом по звукопроизношению: / Под ред. Т.В.Волосовец. – М.: Академия, 2002. – 200с.
15. Поварова И.А. Коррекция заикания в играх и тренингах. 2-е издание. –СПб.: Питер, 2004. – 348с.
16. Поварова И.А. Практикум для заикающихся. – С-Пб: Изд-во «Союз», 2000. –128с.
17. Понятийно-терминологический словарь логопеда / Под ред. В.И.Селиверстова. – М., 1997.
18. Рац Е.Ф. Роль игровой психотерапии у дошкольников: Психотерапия вдефектологии / Сост. Н.П. Вайзман. – М., 1992. – 107с.
19. Рычкова Н.А. Диагностика и коррекция произвольных движений у детей,страдающих заиканием. Логопедическая ритмика: Методические рекомендации. – М.,1997. – 203с.
20. Селиверстов В.И. Заикание у детей: Пособие для логопедов. – М., 1994. –208с.
21. Селиверстов В.И. Современный комплексный метод преодоления заикания:Расстройство речи у детей и подростков / Под ред. С.С. Ляпидевского. – М.,1969.
22. Чевелева Н.А. Исправление заикания у дошкольников в процессе обучения. –М., 1965. – 97с.
23. Шкловский В.М. Заикание. – М., 1994, — 250с.