Корупція як соціальне явище: український контекст аналізу

ДИПЛОМНА РОБОТА
На тему:
«Корупція як соціальне явище: український контекст аналізу»Дніпропетровськ 2010

Вступ
Актуальністьтеми дослідження. На думку багатьох міжнародних таукраїнських експертів корупція є сьогодні в Україні найважливішою проблемою, більштого, головною загрозою нормального розвитку суспільства. В умовах тотальноїкорумпованості всіх галузей влади на всіх рівнях принципово неможливо вирішитижодної соціальної, економічної, політичної проблеми. Негативні наслідки,породжувані цим явищем, не тільки перешкоджають прогресивному, поступальномурозвитку суспільства, але й являють серйозну загрозу інтересам національноїбезпеки країни. Найбільш проблемною характеристикою явища корупції стало те, щовоно почало сприйматись на повсякденному рівні як суспільна норма, хоча нарівні вербальних висловлень більшість населення декларативно підтримує думкупро небезпечність цього явища.
Існуючаамбівалентність в суб’єктивному сприйнятті явища корупції породжує, на нашудумку, не тільки проблеми функціонального характеру, але й структурного – якщоу суспільній свідомості сприйняття корупції в якості норми («нормального»засобу вирішення проблем) набуде стійкої лояльної орієнтації, це одразу легітимізуєвідповідні соціальні структури, до речі, тіньові як результат відповіднихсоціальних практик. Зароджуючись, наприклад, в економіці, стереотипи тіньовоїповедінки проникають в інші сфери суспільного життя – політику, сферудержавного управління, органі правопорядку, СМК, освіту та ін. Отже, корупціяздатна до постійної мімікрії та самовідтворення.
Такожактуалізація дослідницького інтересу щодо феномену корупції з урахуванням сутосоціологічної оптики аналізу передбачає зосередження уваги на соціальнихнаслідках корупційних проявів, адже вони призводить до істотного розходженняміж оголошеними і реальними цінностями, що формує на макрорівні соціуму «подвійнийстандарт» моралі і поведінки, а на рівні макроструктур феномен«інституціональної двоїстості». Як наслідок – відбувається девальвація іруйнування цивілізованих соціальних регуляторів поведінки людей: норм моралі,права. релігії, суспільної думки ті наслідки, які Е. Дюркгейм називав «ціннісноюаномією» [38, c. 56]. У загальному вигляді наступає такийстан суспільства, в якому помітна частина його членів, знаючи про існуваннязобов’язуючих їх норм, ставиться до них негативно або байдуже. Корупціядискредитує право як основний інструмент регулювання життя держави ісуспільства і державу як основний суспільний інститут. Через це знижуєтьсяпатріотизм громадян і з’являється відчуження від загальних проблем, щопризводить до втрати соціальної солідарності, через що індивідуалістичні цілі ібажання збагачення витісняють суспільно значущі цінності. Отже, корупціярозглядається в Україні та за її межами як одна з основних перешкод, що гальмуєекономічний та соціальний розвиток поширеність цього явища підтверджується данимиміжнародної організації «Transparency International», яка в 2009 році оціниланаявність корупції в країні у 2,2 бали з десяти (де 10-повна відсутністькорупції), слід зазначити, що з 2006 року, коли рейтинг України був 2,6 бали,вона кожен рік падає в рейтингу[3]. На Україну як на державу з дуже високимступенем корумпованості вказують у своїх дослідженнях Всесвітній банк іМіжнародний валютний фонд, які визначають корупцію, як головний бар’єр домодернізації країни і формуванні інвестиційної привабливості.
Такимчином вказані обставини актуалізували дослідницький інтерес до феномену корупціївзагалі та специфіки її прояву в Україні зокрема.
Ступеньнаукової розробленості проблеми. Оскільки корупція –явище соціальне, економічне, політичне, правове – вона завжди була об’єктомвивчення фахівців різних галузей науки. Разом з тим у вітчизняній соціології цяпроблематика має дещо маргінальний статус, не вистачає детальних й ґрунтовнихробіт, яки б досліджували соціальну сутність, причини й особливості цього явищасаме в українському суспільстві. Серед не чисельних розробок з цієїпроблематики слід назвати роботи А. Бантишева, який розглядав питаннякваліфікації злочинів, пов’язаних з корупцією [7], Мельника М.,який досліджував тематику забезпечення антикорупційної діяльності в органахвлади [38–40]. На економічних аспектах корупції зосередив увагу А. Скрипник,О. Гриценко розглядав корупцію, як інституціональний комплекс,А. Бова вивчає методологічні підходи щодо дослідження суб’єктнихпоказників в корупції та приймає активну участь у практичному дослідженнікорупції в Україні [9–10].
Вросійському соціологічному просторі соціальна природа корупції з точки зорудевіації вивчається В. Афанасьєвим, Я. Гілінським [6]; аналіз підходів додослідження корупції розглядають А. Бистрова і М. Сильвестрос [12]; І.Голосєнко предметно аналізує конструювання хабарництва в Росії та розкриваєроль чиновництва в його поширенні [19], А. Кірпічникова досліджено історія корупціїв СРСР і Росії і відображання права у російській відомості [28], Г.А. Сатаровробить предметне дослідження політичної корупції та засобів протидії корупціїяк суспільного явища [54–56]. Корупцію в контексті тіньової реальності вивчалиИ. Клямкін і Л. Тимофєєв [29], у рамках економічної соціології – В. Радаєв [47–48].
Отже,історіографічний аналіз джерел дозволяє стверджувати, що, завдяки популярностіта актуальності цієї тематики, більшість статей мають публіцистичний характер,втім як системного аналізу даного явища з урахуванням особливостей українськогоконтексту виокремлено не було. Виходячи з вищевикладеного, вважаємо обрану длярозгляду тему актуальною ще й в гносеологічному аспекті.
Об’єктомдипломної роботи єкорупція як соціальне явище
Предметомвиступає соціальна сутність корупції та її наслідки
Метадипломної роботи полягає в визначенні соціальнихдетермінантів корупції в умовах сучасного українського соціуму
Реалізація поставленої мети передбачає досягнення наступних задач:
– охарактеризувати основні теоретичні підходи щодо визначення корупціїз урахуванням соціологічної специфіки розгляду цього явища;
– виявити особливості історико-культурної трансформації феноменукорупції;
– з’ясувати рівні прояву корупційних практик у сучасномусуспільстві;
– визначити характер феномену корупції в Україні та причини її поширення;
– оцінити на підставі власного дослідження ставлення сучасноїукраїнської студентської молоді до корупції.
Теоретико-методологічноюбазою дипломної роботи виступають основні положення структурного функціоналізму(при розгляді корупції у статичному та динамічному аспектах), конструктивізму(корупційна поведінка як результат об’єктивації соціальних змін) та елементи соціокультурногопідходу щодо розгляду культурної контекстуальності корупції.
Вході дослідження використовувалися наступні методи: загальнонауковіметоди – історичний, порівняльний методи, методи узагальнення та типологизації.Серед конкретно соціологічних методів у рамках дослідження знайшли застосуванняаналіз документальних джерел, метод вторинного і первинного аналізу емпіричнихданих, анкетування.
Емпіричноюбазою дипломної роботи є результати авторського соціологічного дослідження натему «Ставлення студентської молоді до явища корупції (на прикладі м. Дніпропетровська)»,здійсненого методом анкетного опитування (травень 2010 р., за репрезентативноювибіркою опитано 293 респондента; вибірка цільова типова; відбір одиницьспостереження здійснювався за ознакою статі, віку, освіти). Окрім того, вдипломній роботі використовуються результати всеукраїнського дослідження «Сприянняактивній участі громадян у протидії корупції в Україні», який виконуєтьсякомпанією «Менеджмент Системс Інтернешнл» у партнерстві з українськимиорганізаціями (опитування проводилося з у травні 2007 і 2009 р., опитано10580 респондентів по всій Україні) [53], загальнонаціональне опитування населенняУкраїни, призначене вивчити загальне ставлення населення до питань корупції, щобуло проведене у березні 2009 року Фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніансоціолоджі сервіс». Усього було опитано 1800 респондентів в усіх областяхУкраїни та АР Крим [32], результати дослідження «Корупція в Україні», проведеногоІнститутом Горшеніна з 12 по 14 червня 2010 року [45].

1. Корупціяяк соціальна проблема і категорія соціології
Корупція– багатогранне поняття, що включає в собі безліч аспектів економічного,правового, політичного характерів. Тому важливо відзначити, що до визначеннякорупції існує різноманіття підходів. Багато хто з дослідників називають цеявище кримінологічним, хоча є і така точка зору, що «корупція – поняття нестільки правове, скільки соціальне і моральне» [12, с. 91]. З точки зоруетимології термін «корупція» утворився від сполучення латинських слів «correi» –учасники сторін з приводу єдиного предмета і «rumpere» – ламати, ушкоджувати,порушувати, скасовувати. У результаті існує самостійний термін – «corrumpere»,що припускає участь у діяльності декількох людей, метою яких є «псування»,«ушкодження» нормального ходу судового процесу чи керування справамисуспільства [16, с. 13].
Узагальному вигляді корупцію можна визначити як соціальне явище, яке охоплює всюсукупність діянь, пов’язаних з неправомірним використанням особами наданої їмвлади та посадових повноважень з метою задоволення особистих інтересів чиінтересів третіх осіб, а також інших правопорушень, що створюють умови длявчинення корупційних діянь або їх приховування. Сутність корупції полягає утому, що вона має соціальну обумовленість, впливає на всі сфери суспільногожиття, відзначається транснаціональним характером, економічними, політичними,правовими, психологічними та моральними аспектами та здатністю до постійної мімікрії.
Такерозуміння корупції є відправним і вимагає не обмежуватись у боротьбі з нею лишеправовими заходами, переважно у формі юридичної відповідальності за корупційнідіяння, а застосувати комплекс економічних, політичних, організаційних та іншихзаходів протидії.
Деякіавтори розуміють корупцію як соціально негативне явище, що виражається впідкупі одних людей іншими, що відбивається кримінально-правовим поняттямхабарництво [12, с. 93]. Існує і більш широке розуміння корупції якпроцесу, при якому має місце пряме використання посадовими особами прав,пов’язаних з посадою і з метою особистого збагачення.
Тожзазначимо, що існує безліч визначень корупції. Можливо, найбільш коротке іточне з них: «зловживання публічною владою заради приватної (особистої) вигоди»[21, с. 21]. Аналогічні визначення зустрічаються в документахООН. Більш повне з них міститься в документах 34-й сесії Генеральної АсамблеїООН (1979): «Виконання посадовою особою яких-небудь дій чи бездіяльність усфері його посадових повноважень за винагороду у будь-якій формі в інтересахлюдини, яка дає таку винагороду, як з порушенням посадових інструкцій, так ібез їх порушення» [21, с. 24].
Міждисциплінарнагрупа по корупції Ради Європи дала ще більш широке робоче визначення: корупціяявляє собою хабарництво і будь-яку іншу поведінку осіб, яким доручене виконаннявизначених обов’язків у державному чи приватному секторі і яке веде допорушення обов’язків, покладених на них по статусу державної посадової особи,приватного співробітника чи агента іншого роду відносин і має на меті одержаннябудь-яких незаконних вигод для себе й інших [30, с. 21].У даному випадку суб’єктом корупційних діянь може бути не тільки посадоваособа.
Вважаємо,що це формулювання найбільш коректне, і дозволяє осягнути корупцію і всіх їївидах та проявах, незалежно від форми власності та діяльності.
Уприйнятій в Україні «Концепції боротьби з корупцією на 1998–2005 рр.» наводитьсядосить широке визначення корупції, яка являє собою сукупність різних захарактером і ступеня суспільної небезпеки, проте єдиних за своєю суттюкорупційних діянь та інших правопорушень (кримінальних, адміністративних,цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадовихосіб, пов’язаних із здійсненням цих діянь [13, c. 10]. Такий підхід є більш всеохоплюючим,ніж вузьке трактування корупції, дане в Законі України «Про боротьбу зкорупцією» 1995 р. як «діяльність осіб, уповноважених на виконання функційдержави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень дляодержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг «(ст. 1) [1].
Виходячизі специфіки українського законодавства, що діє зараз у кримінологічномуаспекті, корупція характеризується вузьким набором ключових ознак:
–вона можлива лише у сфері діяльності органів державної влади і місцевогосамоврядування;
– їїсуб’єктом може бути тільки особа, наділена владою чи посадовими повноваженнями;
–корупційні відносини виникають внаслідок зловживання особою, наділеною владоючи посадовими повноваженнями, своїми повноваженнями. Тут вони виступаютьпредметом торгу, в результаті якого суб’єкт одержує певні блага якматеріального, так і нематеріального характеру;
–корупцію складають лише такі діяння, які вчинені особою, наділеною владою чипосадовими повноваженнями, з метою задоволення корисливих власних або інтересівінших осіб. Неправомірність або й неетичність діянь посадової особи та їхспрямованість на задоволення корисливих інтересів по суті визначають, які самедіяння відносяться до категорії корупційних.
Такевизначення обмежує протягування до закону інших посадових осіб, що не єдержавними службовцями, але зловживають владою, що по суті заважає боротьбі зкорупцією у повному масштабі.
УЗаконі України «Про засади запобігання та протидії корупції», що набудечинності з 01.01.2011, наводиться розширене визначення змісту корупції – «Використанняособою наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з метоюодержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди длясебе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірноївигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилитицю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язанихз цим можливостей». [2] Перевага цієї редакції закону в тому, що він розширюєкатегорію осіб, що потрапляють під його дію: якщо у минулій редакції це булитільки державні службовці, то у новій редакції під його дію потрапляють всіособи, що мають службові повноваження, що має поліпшити ефективність боротьби зцим явищем.
Глибшей точніше з’ясувати соціальну сутність і правову природу корупції допомагаєвстановлення механізму корумпованої поведінки. На наш погляд, він можепроявлятися у двох варіантах. В першому випадку має місце взаємодія двохсуб’єктів, кожен з яких прагне задовольнити свої корисливі інтереси (скажімо,давання – одержання хабара); у другому – корумпована поведінка зводиться до дійлише однієї особи, яка самостійно задовольняє корисливі інтереси, зловживаючинаданими їй посадовими повноваженнями (наприклад, розкрадання державного майназ використанням свого службового становища). Обидва варіанти об’єднує те, щосуб’єкт корупційних діянь задовольняє власний інтерес чи інтереси третіх осібза допомогою неправомірного використання наданих йому владних повноважень.
Управовому плані корупція становить собою сукупність різних за характером таступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю діянь (кримінальних,адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етичнихнорм поведінки посадових осіб, пов’язаних із вчиненням цих діянь. Таке широкерозуміння корупції вказує на те, що не всі корупційні прояви єкримінально-караними і найчастіше це залежить від традицій і звичаїв певногосуспільства (так, наприклад, непотизм у Ватикані є священною традицією) тадосконалості законодавчої бази (як, наприклад, зараз в Україні, коли немаєправової бази для засудження корупціонерів не державних службовців) [22]. Але,зазвичай, найбільшу суспільну небезпеку мають корупційні злочини.
Предметхабара – це одержання незаконної вигоди майнового характеру, що включає грошіабо цінні папери, валюту, дорогі речі, майно. Інша форма хабара складається звигод майнового характеру, що надаються винному безоплатно; послуг, щопідлягають сплаті. Сюди ж входять отримання без оплати туристичних путівок дляпоїздок за кордон або організація круїзів, безкоштовний ремонт, інші форми. Прицьому безоплатність отримання хабара може бути повною і частковою (отриманняцінної речі за безцінь або за значно меншої вартості, ніж дійсна).
Напрактиці зустрічаються дві основні форми отримання хабарів: відкрита ізавуальована. Відкрита форма – хабародавець особисто або через посередника передаєкорупціонеру предмет хабара. Завуальована – хабар втілюється в зовнішньо легальніформи (сумісництво, виплати за договором або угодою, премії без підстав на те).
Існуєбезліч проявів корупції: хабарництво, фаворитизм, непотизм (кумівство),протекціонізм, лобізм, незаконний розподіл, перерозподіл і присвоєння суспільнихресурсів і фондів в особистих цілях, незаконна приватизація, протизаконнапідтримка і фінансування політичних структур, вимагання і надання пільговихкредитів, замовлень, так званий «блат» (використання особистих контактів д  ляодержання доступу до суспільних ресурсів – товарів, послуг, джерел прибутків,привілеїв, надання різних послуг родичам, друзям, знайомим) та ін. Відповідноприводяться різні класифікації корупції і корупційної діяльності [38, c. 50].
Залежновід критерію, корупційні дії можуть бути розділені на бюрократичну і політичнукорупцію; примусову і узгоджену, централізовану і децентралізовану [22], сутокримінальну (в основному економічного характеру) і політичну [46, с. 20].Кілька типів корупції виділив М. Джонстон:
¾ хабар чиновникам у сфері торгівлі (за продаж нелегально виробленоїпродукції, завищення якості товарів і т.д.);
¾ відносини в кланових та патронажних системах, в тому числі участь «босів»на основі земляцьких, родинних, партійних принципів; дружба та кумівство;
¾ кризова корупція, яка існує в умовах перехідної економіки, дестарі правила гри вже не діють, а нові тільки встановлюються: вони-то й стаютьпредметом торгу, купівлі та продажу [51].
Фахівціпо корупції в країнах з перехідною економікою Д. Джонс, Дж. Хеллман іД. Кауфманн виділяють дві форми корупції: адміністративну корупцію і такзвану «скупку держави». [51]
Підадміністративною корупцією вони розуміють навмисне внесення спотворень у процесреалізації законів і правил з метою забезпечити собі або іншим потрібним їмособам незаконні пільги або переваги. Прикладом служить дрібний торговець,змушений давати хабарі нескінченній низці держінспекторів, щоб вони закрили очіна ті чи інші порушення правил торгівлі. Сюди ж відносяться і хабарі зарадиотримання всіляких допусків та дозволів, безперешкодного проходження митногоогляду, виграшу в конкурсній (тендерній) основі держзамовлень. Нарешті,чиновники можуть розподіляти не за призначенням державні ресурси, що перебуваютьпід їхнім контролем або під контролем членів їх сімей або отримувати незаконні фінансовіпільги. Подібні випадки можна віднести до дискримінаційного застосування правилі постанов.
«Скупкадержави» полягає в тому, що окремі корпорації або групи осіб за допомогоюхабарів добиваються прийняття та реалізації вигідних для них законодавчих нормі заходів економічної політики. Подібна практика стоїть поряд із лобіюванням.Вона робиться з метою забезпечити собі перевагу в результаті протиправного танепрозорого надання особистих благ. Подібні форми процвітають там, де внаявності висока концентрація економічної влади, немає відкритого суперництваміж громадськими партіями і групами інтересів, не розвинені легітимні каналиполітичного впливу і лобіювання.
Д. Джонс,Д. Кауфманн і Д. Хеллман [51] вважають, що «скупка держави» сягаєзначних масштабів у тих країнах, де немає достатніх гарантій прав власності істримуються процеси економічної лібералізації. У нерозвиненому громадянськомусуспільстві і при обмеженні свободи ЗМІ у підприємців не залишається легальнихканалів впливу на політику уряду. Тоді запускаються тіньові корупційні схеми. Вумовах слабкої конкурентного середовища виявляються тенденції монополізаціїринку основними дійовими гравцями, що підвищує їх можливості впливати наурядові рішення і, як наслідок, сильно гальмує впровадження ринкових механізміві провокує корупцію.
Залежновід оцінки населення А. Хайденхаймер [51] підрозділив корупцію на «білу», «сіру»і «чорну». Перша позначає корупційні дії, які громадськість не вважаєшкідливими, наприклад, подарунки Прем’єр-Міністру чи Президенту. «Чорна»корупція набагато гірше: всі верстви суспільства вважають її злочиннимповедінкою. «Сіра» корупція займає проміжне положення між двома полюсами: такіявища неоднозначно оцінюються різними соціальними групами.
Узалежності від ієрархічного положення державних службовців корупція можепідрозділятися на «верхівкову» і «низову». Перша охоплює політиків, вище ісереднє чиновництво і особи, уповноважені на прийняття рішень, що мають високуцінність (формули законів, держзамовлення, зміна форм власності і т.п.). Другапоширена на середньому і нижчому рівнях і пов’язана з постійною, рутинноювзаємодією чиновників і громадян (штрафи, реєстрації і т.п.).
Частообидві зацікавлені в корупційній угоді сторони належать до однієї організації.Наприклад, коли чиновник дає хабара своєму начальнику за те, що останнійпокриває корупційні дії хабародавця – це також корупція, яку називають «вертикальною».Вона, як правило, виступає як міст між «верхівковою»» і «низовою» корупцією. Цеособливо небезпечно, оскільки свідчить про перехід корупції зі стадіїрозрізнених актів у стадію організованих форм, що укореняються [34, c. 50].
Окремимрізновидом корупції є міжнародна корупція. Вона може нести політичнезабарвлення, коли задля досягнення певних геополітичних цілей проводитьсяфінансування певних осіб, сил, організацій за кордонами країни – цю формукорупції активно використовують США для просування свого впливу в багатьохкраїнах світу (прикладом може бути «революція троянд» у Грузії). Також вонаможе використовувати підкуп транснаціональними корпораціями вищих посадовихосіб за кордоном задля економічної вигоди. Прикладом може служити гучнийкорупційний скандал, пов’язаний з діяльністю американської компанії «Локхід» вЯпонії, що привів до відставки Уряду країни і спонукав американськихзаконодавців прийняти в 1977 р. «Акт про зарубіжні корупційні практики»,який ставив поза законом підкуп зарубіжних посадових осіб американськимигромадянами або компаніями. Однак, це призвело до поганих наслідків. Зокрема, водному з досліджень опублікованому в журналі «Економіст» у 1995 р.,стверджувалося що в 1994–1995 рр. американські компанії втратили контрактів закордоном на загальну суму приблизно на 45 млрд., що дісталися менш принциповимсуперникам. Згідно Департаменту торгівлі США, підготовленому в 1996 р. засприяння спецслужб США; американські фірми зазнали збитків, які розцінюється в11 млрд. доларів, через те, що їхні конкуренти звикли до хабарництва. На ційпідставі в США була ініційована компанія за те, щоб змусити інші країни – учасниціоголосити злочином дачу хабарів іноземним чиновникам [20, c. 30].
АвториДоповіді ради Римського клубу «Перша глобальна революція (1991 рік)» вважають,що політична влада в сучасному світі більше не контролюється силою і складністюозброєнь – вона визначається фінансовою потужністю, що як раз в певній міріпроявляє себе в політичній корупції. [51]
Отже,особливістю корупційних злочинів є те, що, вони можуть входити до злочинівпроти основ національної безпеки держави, проти власності, проти виборчих,трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, протиправосуддя у сфері господарської діяльності, службової діяльності, військовихзлочинів. За деякими ознаками корупційні злочини можуть бути причетні доекономічної, професійної, організованої та інших видів злочинності. Алекорупційні злочини повністю не співпадають із жодним іншим видом злочинів і маєсвоє специфічне соціальне забарвлення, що розкриває свою сутність вісторико-соціальних традиціях суспільства та особливостях функціонуваннясуспільства. Саме тому важливо розглянути соціальні підходи до детермінаціїкорупції [46, c. 20].
Яквже зазначалось вище, з точки зору соціології важливим є розуміння саме соціальноїприроди (сутності) корупції. Це дозволить уникнути зайвої політизації,«юридизації» і, у кінцевому рахунку, міфологізації цієї проблеми. В такомуракурсі корупція виступає як складний соціальний феномен, породженийсуспільством і суспільними відносинами, один із проявів продажності. Першаробота з соціологічної інтерпретації явища корупції з’явилася ще в 1960-тіроки, вона належала професору С. Алатасау і мала відповідну назву – «Соціологіякорупції» [51]. Втім, незважаючи на автентичність назви, соціологічного підходув тому вигляді, як це розуміється сьогодні, в роботі не було. Вона булаприсвячена полеміці про позитивний і негативний вплив корупції на суспільство,яка проводилася в пресі.
Зрозуміло,що сучасний соціологічний погляд на корупцію розширився, що зумовленопоширенням цього явища на усі країни і усвідомленням його хибності длясуспільства на міжнародному рівні. З точки зору сучасної соціології корупціютреба вивчати на трьох рівнях.
1. Перший рівень – причини, що породжуютькорупцію: історико-культурні, політичні, адміністративні, економічні і т. п.До теорій дослідження корупції на рівні причин, що породжують корупцію можнавіднести точку зору Г. Зіммеля, що вважав, що соціальний феномен продажності(від корупції посадових осіб до проституції у різних сферах життєдіяльностісоціуму) можливий у суспільстві розвинутих товарно-грошових відносин, коли єздатність усіх продуктів, діяльності, відносин до обміну на щось третє, речове,на щось таке, що у свою чергу теж може бути обміняне. Наприклад,товарно-грошова сутність проституції як продажності пояснювалася Г. Зиммелем.Він відзначав, що природа проституції і природа грошей аналогічні, що в умовахтоварно-грошових, речових, відчужених відносин проституція стає символом міжлюдськихвідносин. Гроші гублять природу речей одним своїм дотиком [18, с. 22].
Врамках історичного становлення корупції варто відзначити ідею класифікаціївідносин між людьми, яку розглядав Бауман. Він говорив про два типи відносин – даруваннята обміну. Відмінності між відносинами дарування та обміну добреспіввідносяться з двома типами корупції, які можна умовно назвати «західний» і «східний».Перший тип може трактуватися як нелегальний ринок тіньових послуг, якийрегулюється відносинами обміну. Для східної корупції характерно плетіннякорупційних відносин в тканину інших, фактично легітимних (у веберовскогосенсі: прийнятих суспільством як нормальних) соціальних відносин, і тут нерідкорозмита межа між корупційними відносинами і відносинами дарування [14].
Третійтип відносин вкорінюються в міру розвитку держави і усвідомлення того факту, щодержава – інститут надання певних послуг його громадянам. Ці відносини – відносинипослуги – розвиваються таким чином. Спочатку громадяни «дарують» державі своїподатки, які йдуть на те, щоб надавати їм же певні послуги. Для цьогонаймаються інші громадяни, яких у нас називають «посадовими особами».Громадянин приходить до посадової особи, коли в нього виникає якась потреба, іобидві сторони вступають у відносини послуги. При цьому незримо присутня третясторона – держава, оплачуватиме (грошима громадянина) послуги, що надаютьсяйому посадовими особою (причому платню даної посадової особи входить в цюоплату).
Однак,між трьома видами відносин є принципові відмінності. Відношення дарування – найбільшдревні, закорінені. Наявність в них третьої сторони найменш помітно, бо мораль,керуюча ними, рефлексує слабо і сприймається, поневіряється без напруги, майжена несвідомому рівні. Нарешті, вони позитивно емоційно забарвлені, а томумаксимально комфортні.
Наступніза давністю звичаю – відносини обміну. Вони звичні, оскільки людський побутпронизаний ними, але не носять постійного характеру, а тому не мають емоційногозабарвлення. Про наявність третьої сторони (інститутів, що охороняють процедуриобміну) згадують лише тоді, коли відносини ускладнюються конфліктом.
Відносинипослуги істотно відрізняються від двох перших. Перш за все, вони наймолодші.Крім того, вони малозвичні, оскільки громадяни стикаються з владою незрівняннорідше, ніж ходять до магазину або звертаються за допомогою до родичів. Впринципі, вони повинні бути емоційно нейтральні, але традиція, на жаль, така,що контакти з владою, як правило, викликають негативні емоції.
Анайголовніше, більшістю громадян відносини послуги практично не усвідомлюютьсяяк такі. Масовій свідомості, традиційної в своїй основі, незвично представлятидержаву, а отже, і кожного його представника, як інститут, який існує завдякиподаткам громадян. Також важко згадати, що потрібні послуги та праця чиновникапо їх наданню заздалегідь оплачені з тих же податків. Посадові особи такожвважають в більшості випадків, що, надаючи послуги громадянам, вони роблятьйому послуги, що заслуговує винагороди. Саме тому так зручно перетворюватинекомфортні та нестійкі стосунки послуги в більш звичні відносини дарування.Тобто у загальному вигляді можна зазначити, що за відсутності зовнішніхобмежень люди прагнуть звести менш комфортні відносини до більш комфортних
Теперми маємо можливість переконатися в тому, що цей факт не обов’язково пояснюватицинізмом представників даної групи. По-перше, мова йдеться про культуру,близькою до патріархальної, в якій відносини дарування є домінуючими.Відповідно до висунутої гіпотези і практики, відносини обміну в такій культурі такожнамагаються звести до відносин дарування. Держава викликає повагу, лякає.Посередник, третій агент взаємодії, просто не бачиться через горизонтпатріархальної культури з її закритістю, орієнтацією на внутрішні норми. Цепідштовхує, як ми спостерігали, у наведеному прикладі, трансформацію відносинпослуги, яка аж ніяк не сприймається як послуга тими, хто повинен її отримати,на акт дарування. Хабар, подарунок у цьому випадку – ритуал, що допомагаєстворити емоційно комфортні взаємини. Фактично, хабар тут – плата не тільки запослугу, але й за можливість знайти душевний комфорт, опинившись у звичнійсистемі відносин [54, c. 22].
Другийрівень – власне корупція як деякий різновид соціальних відносин. В силуцього саме соціології повинна відводитися основна роль у вивченні даного явища,саме вона покликана вивчати практики корупційних відносин, норми, керуючі цимипрактиками, інститути, що охороняють ці норми. Термін «інститут корупції» використовуєтьсятут невипадково, оскільки, хоча жоден офіційний документ таку практику непередбачає, люди «легітимізують» її, тобто визнають хабар нормою взаємин зтими, від кого вони залежать.
Надругому рівні корупція розглядається у теорії соціального капіталу П. Бурдье,її основою його можна вважати складають неформальні зв’язки, своєрідної формиміжособистісної комунікації, котрі компенсують вади офіційної системиуправління та функціонування соціальних інститутів. Неформальний соціальнийкапітал у вигляді знайомств, родинних і дружніх зв’язків (вони передбачаютьвисокий рівень довіри всередині мережі й майже повну недовіру до інших членівсуспільства) є важливим під час трансформації суспільних інституцій і є одним іззасобів пристосування оточення до нових правил. Неформальні відносинипередбачають певний взаємний обмін послугами в межах неофіційних норм, щоконкурують з правом і діють у відносно замкнених соціальних мережах. У випадкупротиправної діяльності таких мереж соціальний капітал набуває вже негативногозабарвлення [10, c. 20].
Неформальнийсоціальний капітал відіграє велику роль не лише в мобілізації і консолідаціїпрагматичної частини правлячої еліти, а й у підвищенні соціального статусупредставників злочинного світу. Кримінальні елементи, завдяки високійсолідарності мережі й контактам з бюрократією, досягають легалізації тіньовихдоходів і перерозподілу надприбутку. Яскравим прикладом є сучасна Україна, депри існуванні численних бар’єрів соціальної мобільності соціальний капіталблату все більше стає визначаючим чинником успішності в житті. Тим часом переважнабільшість населення існує в умовах не лише обмеженості ресурсів (фінансових,матеріальних, інформаційних, культурних), а й обмеженості доступу до мереж, щоїх розподіляють. Така ситуація створює для одних груп умови соціальноївинятковості (за допомогою контролю ресурсів, «тіньової» приватизації,регламентації доступу до закритих мереж), для інших – соціального виключення (звиробництва, соціальної сфери, впливу на формування влади тощо). Усе це сприяєклановій солідарності і лояльності, ізоляції індивідів відсоціально-політичного життя соціуму та участі в демократичних перетвореннях.
Такожв рамках становлення корупції вона може розглядатися і як соціальний інститут, елементсистеми керування, тісно взаємопов’язаний з іншими соціальними інститутами – політичними,економічними, культурними. Соціальний інститут характеризується наявністюрегулярних і довгострокових соціальних практик, що підтримуються за допомогоюсоціальних норм, які мають важливе значення в структурі суспільства наявністюбезлічі ролей [57, c. 20]. Про інституціоналізацію корупції,тобто процес становлення соціальних практик у якості регулярних ідовгострокових, свідчать:
– виконаннянею ряду соціальних функцій – спрощення адміністративних зв’язків, прискоренняі спрощення прийняття управлінських рішень, консолідація і реструктуризаціявідносин між соціальними групами, сприяння економічному розвитку шляхомскорочення бюрократичних бар’єрів, оптимізація економіки в умовах дефіцитуресурсів і ін.;
– наявністьцілком визначених суб’єктів корупційних взаємин (посадова особа – клієнт),розподіл соціальних ролей (хабародавець, хабароотримувач, посередник);
– наявністьвизначених правил гри, норм, відомих суб’єктам корупційної діяльності;
– сформованийсленг і символіка корупційних дій (наприклад, добре відомий всім жест потиранняпальців);
– сталаі відома зацікавленим особам такса послуг.
Інституціоналізаціякорупції в розвинутих країнах Заходу була розглянута В. Рейсменом ще в1979 р. В радянській та пострадянській науковій літературі цьому присвячені,насамперед, книги В. Радаєва, Л. Тимофєєва, І. Кузнєцова. Дослідження І.Клямкіна, А. Олейника, В. Радаєва, Л. Тимофєєва, Т. Шаніна та ін.дозволяють стверджувати, що корупція, поряд з «тіньовою» економікою, політикою,правом і т. п., що сформувалися ще в роки радянської влади і зберігаютьсядо цього часу (іноді в зміненому вигляді), утворюють інституціоналізованутіньову реальність, не рахуватися з якою означає не розуміти реальну соціальнудійсність, процеси, що відбуваються в суспільстві. Виявилося, що тіньовареальність – це не тільки «друга економіка» чи корупція, але охоплююча всесуспільство в цілому, закінчена інституціональна система (економіка, право,адміністративні відносини і т.д.), – уся цілком поза сферою юридичного закону[57, с. 39]. І корупція – лише елемент (можливо – найголовніший) цієїтіньової реальності нашого буття.
Сутністьінституційної деформації розкривається соціологією культури, адже модернізаціяполягає в процесі перенесення політичних, правових і економічних інститутівзахідних демократій на принципово інший соціальний ґрунт. Імпортована системанорм і законів спотворюється і відторгається, реформи буксують абоперетворюються на свою протилежність. Раптом виявляється, що норми, призначенідля підтримки багатопартійності, створюють «чорний ринок» торгівлідепутатськими кріслами, інститут банкрутства перетворюється на знаряддя терорупроти успішних підприємств; відкриття ринку інвестицій фізичним особам стаєодним з інструментів недружнього поглинання чужого бізнесу. Старі неформальнінорми і практики вступають у конфлікт з новими, виникають лакуни взаконодавстві, якими вміло користуються найбільш агресивні соціальні агенти,пристосовування не тільки посадового становища, але і цілих соціальнихінститутів під свої корисливі інтереси. Чим масштабніші інституційні зміни і,отже, чим більше зазор між старим і новим, тим більше простір для зростаннянових форм корупції.
Такожварто зазначити, що в рамках досліджень другого рівня, корупція розглядаєтьсяяк соціальний конструкт: суспільство визначає, що саме, де, коли, при якихумовах і з якими наслідками розглядається як корупція. Вважаємо, що процессоціального конструювання корупції включає:
– наявністьбезлічі фактів продажності різних посадових осіб;
– усвідомленнясуспільством цих фактів як соціальної проблеми;
– криміналізаціюдеяких форм корупційної діяльності;
– реакціюполітиків, правоохоронних органів, юристів, засобів масової інформації,населення на корупцію і т. п.
Конструюваннякорупції проходить як своєрідна форма суспільного договору між учасникамитіньових ринків. Можна припустити, що, якщо інститути держави не виконуютьсвоїх завдань або економічна діяльність суб’єктів у межах формальних правилпризводить до великих трансакційних витрат (забезпечення дотримання договорів,безпеки бізнесу тощо), то з’являються корупційні інституції, які гарантують,організовують і впорядковують виробництво, обмін і перерозподіл ресурсів,створюючи значні переваги для окремих суб’єктів.
2. Третій рівень – психологія корупційнихвідносин. Цей аспект також необхідний хоча б у силу того, що за інших рівнихсоціальних умовах одні люди втягуються в корупційні відносини, а інші – ні.
Врамках вивчення корупції на третьому рівні маємо зазначити їїморально-психологічний вимір. З погляду сучасної соціології, хабар виступаєпомилковою формою відповідної реакції підлеглого на розташування начальника.По-перше, хабар є не платою після, а авансом, своєрідним проханням (покупкою)майбутніх милостей. По-друге, хабар не має ніяких юридичних чи політичних правна існування. По-третє, гроші замінили почуття відповідальності і ретельності.Але це – нееквівалентний обмін [60, с. 142].
Корупціяпсихологічно розбещує не тільки суспільство в цілому, деформуючи йогосоціально-політичні інститути та моральність народу, а й самого хабародавця.Коли людина бере хабар, він не просто укладає угоду із своєю совістю. Вінпозбавляється найголовнішого – почуття спокою та рівноваги. Кожен день віночікує викриття і кари. Постійно жити з таким самопочуттям – це піддавати своюпсихіку потужним стресам. Також нервовому напруженню сприяє й те, що хабарникуважко розповідати про аморальні вчинки навіть найближчому оточенню, бо це означаєвикликати додатковий осуд, однак, варто зазначити, що у суспільствах, декорупція отримала системне поширення, психологічні фактори мають менший сенс,однак, факт залежності від того, хто пропонує хабар залишається, також хабар розбещуєвиконавця, адже при надання неофіційних послуг замовник не зможе поскаржитисьна якість виконання роботи.
Зточки зору теорії еволюційно-психологічному напрямку соціології, який розроблявЧ. Кулі, хабар детермінується як соціальна форма добровільного приниження. Чимбільше актор приклоняється перед чиновником, тим швидше він має можливістьотримати вирішення своєї проблеми. Гіпертрофований вигляд приниження приймає всхідній бюрократії. У східній деспотії в підлеглих існує єдине право – принижуватисяі смиренно чекати на милість, а у начальника – принижувати і співчувати. Повагалише приховує прагнення однієї зайняти місце іншого. І коли таке відбувається,цей інший переймає всі атрибути влади, манеру поведінки і спосіб життяначальницької особи.
Доцього моменту вивчення корупції велося в основному на першому рівні, рідкісніспроби дослідити явище на другому (в основному соціологія використовувалася якінструмент отримання інформації про масштаби корупції), і повністю відсутнідослідження на третьому рівні
Наслідкикорупції виявляються в різних сферах життєдіяльності соціуму. В умовахтотальної корумпованості всіх галузей влади, на всіх її рівнях принциповонеможливо вирішити ні однієї іншої соціальної, економічної, політичноїпроблеми. Корупція породжує думку про те, що все вирішують гроші, значимість людинивизначається розміром її доходу, незалежно від способів його одержання,відбувається девальвація і зламування цивілізованих соціальних регуляторівповедінки людей: норм моралі, права, релігії, суспільної думки й ін. Корупціясприяє несправедливому перерозподілу життєвих благ, що має своїм наслідкомрізке зростання майнової нерівності серед населення, зубожіння значної частинисуспільства і зростання соціальної напруженості в країні. Корупція дискредитуєправо як основний інструмент. Корупція впливає на всі сфери життя суспільства:економіку, соціальну сферу, політику. Негативні наслідки, породжувані цимявищем, не тільки перешкоджають прогресивному, поступальному розвиткусуспільства, але і являють серйозну загрозу інтересам національної безпекикраїни.
Усоціальній сфері негативні наслідки корупції зводяться до наступного: корупціяприпускає істотне розходження між оголошеними і реальними цінностями, детальноці процеси описані в теорії соціальної аномії Е. Дюркгейма: через корупціюв суспільстві панує стан, коли частина суспільства, знаючи про існування зобов’язуючихїх норм, ставиться до них негативно або байдуже, вона формує в членівсуспільства «подвійний стандарт» моралі і поведінки. Домінуючою цінністю стаютьгроші, що призводить до зниження суспільної солідарності. У суспільнійсвідомості формується уявлення про те, що легальними засобами неможливо досягтиуспіху, що призводить до соціальних девіацій [14].
Уполітичній сфері негативні наслідки корупції виявляються в тому, щокорупція знижує легітимність існуючої влади, дискредитує її в очах міжнародноїспільноти, політика по суті замість раціонального управління стає засобомзадоволення певних економічних інтересів [46, c. 18].
Векономічній сфері корупція сприяє виникненню «тіньової економіки» вона неминучевключає корупційні механізми. У результаті «тіньова економіка» визначає іспосіб життя всіх соціальних груп, тому що їм доводиться вступати в корупційнівідносини для вирішення своїх проблем, усвідомлюючи, що всі суспільні благадоступні тільки на умовах купівлі та продажу. Через корупцію, порушуються механізмипрямої конкуренції, що витісняє з ринку найбільш ефективних підприємців, украйній формі вона може призводити до монополізації певних галузей, що суттєвовпливає на якість та ціну продуктів. Корупція досить негативно позначається наможливості залучення іноземних інвестицій. Так, наприклад у ході дослідження,проведеного Світовим банком і ЄБРР у 1998 році в 22 країнах з перехідноюекономікою, був виявлений зворотній взаємозв’язок між обсягами прямих іноземнихінвестицій на душу населення і розмахом адміністративної корупції у вищихешелонах влади (підкупом чиновників за ухилення від виконання законодавчихнорм) і практикою хабарництва при укладанні великих урядових контрактів. Так,за період з 1994 по 1999 рік прямі іноземні інвестиції на душу населення вБілорусі, Киргизстані, Молдові, Росії, Україні становили приблизно 20 доларівщорічно, в той час як у Польщі і Словенії – близько 100 доларів, а в Угорщиніта Чехії – близько 200 доларів. При цьому рівень корупції в останній групікраїн істотно менше, ніж у першій. В опублікованій в 2000 році доповідіНаціонального бюро економічного аналізу США на основі даних по країнах СхідноїЄвропи і колишнього СРСР за 1990-ті роки робиться висновок, що корупція є такоюже серйозною перешкодою для іноземних інвесторів, як, наприклад, дорожнечаробочої сили або високі ставки корпоративних податків [27, c. 20].
Корупціяроздмухує вартість бізнесу, вона також спотворює правила гри, захищаючи фірмизі зв’язками в держорганах від конкуренції і, таким чином, підтримуючи поганодіючі фірми. Посадові особи, приховуючи свої ділові відносини, можутьзавищувати технічну складність проектів у громадській сфері, що надаліприводить до спотворення справжньої картини інвестиційної діяльності. Корупціятакож погіршує ситуацію в сфері дотримання будівельних, екологічних та іншихнорм, знижує якість послуг, що надаються державними органами, посилює бюджетнетиск на уряд. Ці спотворення відлякують інвесторів і уповільнюють економічнезростання [14, c. 66].
Однак,слід розглянути й позитивні характеристики корупції. У дослідженнях корупціїметодами економічного аналізу іноді зустрічається точка зору, згідно з якоюхабар розглядається як аналог звичайного трансфертного платежу (за послугу),який не тягне будь-яких серйозних наслідків для суспільного добробуту. Більшетого, існує підхід, в рамках якого доводиться, що корупція збільшує суспільнийдобробут, оскільки дозволяє уникнути надмірного регулювання та побудуватисистему адекватної винагороди праці недостатньо оплачуваних держслужбовців. Деяківчені знаходять правдоподібним прямий взаємозв’язок корупції та економічногозростання, пояснюючи це тим, що корупція сприяє економічному розвитку таукладенню більшої кількості угод у більш короткі терміни за рахунок мінімізаціїтрансакційних витрат. Існує також думка, згідно з якою корупційне поведінкадозволяє уникнути «обтяжливих та надзалишкових дій уряду» [15, c. 70].
Привтратах для всього суспільства, система корупція в той же час дозволяє ційсистемі вижити. Іншими словами, якби чиновники просто перестали брати хабарі, авсе залишилося б по-старому, то ВВП зменшився б. Корупцію породжує не проблемахабарів, а проблеми в ефективності самої системи, яка перестає виконувати своїфункції якісно і без транзакційних витрат. Фактично причини, що породжуютькорупцію (недоліки законів, принципів і методів державного регулювання тощо), зодного боку, призводять до втрат від корупції, але, з іншого боку, та жкорупція є стихійним методом компенсації цих причин.
Підтримцітакого порядку сприяє те, що корупція – це вже норма поведінки, це стильспілкування і це розгалужена, налагоджена система.
Узагальному вигляді є два підходи – корупція як «мастило в не змащеномумеханізмі» держави і як «пісок», що заважає суспільному прогресу – вони розглядаютьсязазвичай як альтернатива один одному, детальна цю проблематику розробляли А. Ейдсаі Р. Ді Телла – тільки брак емпіричних даних обумовив відсутність остаточноїперевірки або спростування цих крайніх точок зору. Але, як доводить досвідсучасних країн, жодна країна не може бути одночасно і високого рівня життя ісоціальних гарантій та високого рівня корупції. Тому наразі можемо розглядатипозитивну функцію корупції тільки у випадку деформації суспільних норм тацінностей та відсутності правового забезпечення суспільних змін [50, c. 25].
Якщож аналізувати фактори поширення корупції на індивідуальному рівні з точки зоручиновництва, то слід виокремити два основних типи пояснення феномену хабара.Перший заснований на аналізі таких факторів, як матеріальна незабезпеченістьчиновників, що породжує особливості відчуження чиновників один від одного і відвсього суспільства, що призводило до вкрай негативного сприйняття їх більшістюнаселення. Всі ці чинники, безумовно, є передумовами хабарництва. В умовахматеріальної незабезпечення чиновництво отримувало стимул до зловживаньслужбовим становищем. Матеріальна потреба постійно підживлюватися феноменкорупційної поведінки, яке міцно залишалося негласною статтею доходівчиновників усіх рангів.
Провокуючимифакторами у зловживаннях чиновників стає законодавча плутанина, заплутаність ісуперечливість правових норм, при якій звичайна людина відчуває себебезпомічною, а чиновник бачить для себе годівницю. Особливість хабара в рамкахімперського, а потім і радянського устрою суспільства полягала в тому, що їїперестали соромитися, і вона поступово починає ставати нормою суспільногожитті, тобто контроль завдяки суспільного осуду почав втрачати свою функцію [19, c. 23].
Другийпідхід до пояснення причин хабара базується на аналізі її «конституційної ролі»в політичному і економічному устрої суспільства. Справжнє поясненнянепотоплюваності хабарництва треба шукати в тому, що воно «нерозривно злилося ізрослося з усім ладом і укладом політичного життя». У владних взаєминах хабарвиступає як своєрідна данина адміністративним особам за їхню політичнулояльність державному режиму. Чиновник, по суті є єдиною опороюадміністративної держави, оскільки більш над усіх інших верств населеннязацікавлений у його збереженні з метою розпорядження специфічним ресурсомвладних повноважень. За відданість і лояльність держава дозволяє чиновникуотримувати статусну ренту, яка не вимагає особливих трудових витрат
Структуруючафункція хабара особливо помітна в умовах суперечливості, заплутаності,відставання законодавства від зміни умов життя. Все це виводить на переднійплан роль його тлумача – чиновника, послуги якого із застосуванням тієї чиіншої норми оплачуються у формі хабара. Особливо цей процес характерний длятрансформуючихся спільнот, в рамках яких створення нових правових нормздійснюється нерівномірно, непослідовно і з відставанням. [33, c. 103]
Щодомотивації до корупції на особистому рівні, то вона досить адекватно описуєтьсямоделлю очікуваної корисності корупційних дій. У цій моделі вхідними даними, щовизначають поведінку людини, є параметри зовнішнього середовища – ймовірністьвиявлення корупційних дій, розміри покарань при їх виявленні та особистіснийпараметр, який характеризує схильність до ризику особи, що приймає рішення.Релігійні, освітні або культурно-історичні фактори в даній постановці такожвпливають на показник схильності чи несхильності людини до ризику. Інституційніфактори визначають ефективність діяльності державних органів з виявлення фактівкорупції (ймовірність виявлення).
Саме,враховуючи сукупність факторів, що зумовлюють корупцію як на індивідуальномутак і інституційному рівні, слід розробляти програми боротьби з корупцією.
Бажанняпозбутися хабарництва одним махом свідчить про поверхневе її розумінні в тойчас, як воно представляє собою складне економічне, політичне, правове тасоціально-моральне явище.
Складністьподолання корупції в найкорумпованішіх країнах світу полягає в тому, що вонавластива всім верствам суспільства, тобто корупційні механізми супроводжуютьлюдину протягом всього життя – від школи, де вона за допомогою батьків тавчителів отримує перші уроки корупційної поведінки, до самостійного життя, девона, можливо, змініть власний статус у системі корупційних відносин. Щодонизової (побутової) корупції, то вона певною мірою може розглядатися якмеханізм згладжування існуючих диспропорцій оплати праці, але оцінити її обсягинадзвичайно важко, адже майже неможливо визначити факти низової корупції, черезте, що, наприклад, подяка лікарю за довідку про хворобу більшістю несприймається як корупція [15, c. 66].
Організаціяборотьби з корупцією може в одних випадках втілюватися в створенні системинадійних, ефективних правових та інституційних механізмів та гарантійсоціально-політичного контролю за діяльністю державних органів, різнихорганізацій і окремих осіб. У інших обставинах вона переважно зводиться лише довимушених заходів з боку влади, спрямованих на відновлення елементарногопорядку в суспільстві, а також на перерозподіл сфер впливу між різними кланамиправлячої олігархії і кримінальними утвореннями мафіозного типу. Таким шляхом,корупція фактично «вбудовується» в механізми державного регулювання якнеконституційний «важіль влади».
Боротьбаз корупцією – транснаціональна проблема, незважаючи на специфічні «національніобрази» цього явища. Тому в основу відповідного документа доцільно вбудувати 20основних принципів, розроблених на Другій зустрічі глав держав і урядівдержав-членів Ради Європи у вересні 1997 р. багатосторонньої групою зпитань корупції (Страсбург) [53]. У їх числі потрібноособливо акцентувати увагу на таких соціально значущих принципах, як:
¾ незалежність і автономія осіб, на яких покладено обов’язки щодопопередження, ведення слідства і винесення судового рішення у справах щодозлочинів, пов’язаних з корупцією;
¾ гарантованість захисту осіб, які надали допомогу компетентниморганам у боротьбі з корупцією;
¾ обмеження привілеїв, які перешкоджають розслідуванню, веденняслідства і винесення судового рішення по цих злочинах, на рівні, відповідномудемократичному суспільству;
¾ впровадження в практику принципу публічності з метою інформуваннягромадськості, що в кінцевому підсумку буде сприяти справедливої конкуренції тастримувати корупціонерів від вчинення злочинів;
¾ забезпечення ЗМІ, як того вимагає демократичне суспільство,свободу отримання та використання інформації з питань корупції, не є предметомособливої секретності або службового користування.
¾ комплексність, і спрямованість в боротьбі, у якій приймають участьвсі сили влади і суспільства.
¾ антикорупційна програма повинна реалізовуватися на вищому рівніполітичного керівництва країни і при максимальному співробітництві зінститутами громадянського суспільства [46, c. 18].
Тож,підводячи підсумок, необхідно відзначити, що корупція маєбезліч форм і причин, що зумовлюють її появу, саме тому, що корупція єзагальним комплексним феноменом з боку розгляду соціології виокремлено рядпідходів, що можна згрупувати на 3 рівні: теорії соціального де термінування,інституційні теорії та особистої мотивації. Неможливо виокремити домінуючийпідхід, адже боротьба з корупцією – проблема складна і, безумовно, комплексна,її вирішення передбачає не тільки використання широкого спектру правовихзасобів (кримінально-правових, адміністративно-правових, дисциплінарних,цивільно-правових), але і застосування повного набору соціально-управлінських,організаційно – управлінських, політичних і культурних заходів.Соціально-культурний механізм викорінення корупції безпосередньо обумовленийтрансформаційною динамікою свідомості (суспільства і особистості) відінтегрованого тоталітарного зразка до ліберально-демократичного. У ході цьогопроцесу відбувається глибинна зміна «ментального образу» людської гідності зпатріархально-підданського у вільний демократичний менталітет громадянинасуверенної і сильної країни, не приймає приниження її гідності ніякими діями івимаганнями з боку корумпованої бюрократії. Тільки таке соціокультурнесередовище і політична система здатні подолати корупцію в корені.

2. Соціокультурніконтексти інституціоналізації феномену корупції
Звичайно,для суттєвого розуміння хабарництва як соціального явища, треба дослідити йогоісторію та передумови появи, тобто визначити соціокультурну природу цьогоявища.
Історіяхабарництва не поступається за своєю давнину історії людської цивілізації. Безнього не могли обійтися чиновники Єгипту, Риму і іудеї.
Самеце явище можливо там, де існують посади і посадові особи, що розподіляютьсоціальні блага. Хабарництво як підкуп посадової особи згадується в папірусахДавнього Єгипту. Зловживання серед єгипетських чиновників були досить частимявищем. Хоча вони чи навряд мали настільки масову форму, як у наш час.Чиновники з оточення фараона схиляли місцевих багатіїв до того, щоб ті давалиїм рабів, інструмент і транспортні засоби для роботи в приватному господарстві(своєрідній заміській дачі), у бідних забирали овочі під виглядом збору дляцарського столу, тобто під виглядом збору до царської скарбниці вони займалисяхабарництвом. Іноді вони доходили до прямого насильства і хабарництва.
Слідзазначити, що спочатку корупція була більше моральної проблемою. Зокрема, вкнизі «Корупція. Етика і влада у Флоренції в 1600–1770 рр.» її автор Жан-КлодВаке писав, що у розглянутий період дискурс про корупцію був дискурсом не продержаву, а про людську природу.
Особливузаклопотаність у стародавні часи викликала продажність суддів, оскільки вонаприводила до незаконного перерозподілу власності та бажання вирішити суперечкупоза правового поля. Невипадково провідні релігії з усіх видів корупціїзасуджують в першу чергу підкуп суддів. Зокрема, в Біблії сказано: «Дарів неприймай, бо дари сліпими роблять зрячих і викривляють слова справедливих». УКорані говориться: «Не привласнюйте незаконно майна один одного і непідкуповуйте суддів, щоб навмисно привласнити частину власності інших людей».
Якписав Томас Гоббс, корупція «є корінь, з якого витікає в усі часи і при всякихспокусах презирство до всіх законів» [31, c. 53].
Тривалаісторія хабарництва і боротьби з ним на теренах слов’янських держав. Хабарництвозгадується в російських літописах XIII ст. Перше законодавче обмеженнякорупційних дій належить Івану III. А його онук Іван Грозний уперше ввів стратуяк покарання за надмірність у хабарах. До часів Олексія Михайловича Романовавідноситься практично єдиний народний бунт антикорупційної спрямованості. Вінвідбувся в Москві в 1648 р. і закінчився перемогою москвичів: частинаміста згоріла разом з чималою кількістю мирних жителів, і заодно царем буливіддані на поталу натовпу два корумпованих «міністра» – голова Земського наказуПлещеєв і глава Пушкарський наказу Траханіотов.
ПриПетрі Великому розцвітали і корупція, і жорстока боротьба царя з нею. ПершийІмператор Росії вішав казнокрадів на вулицях, публічно їх карав, але суттєвихпокращень в ситуації не наступало. Ось чому 100 років по тому на питання, якможна одним словом описати ситуацію в Росії, Карамзін відповів: «Крадуть».
Розвитоккапіталістичних відносин, поява перших акціонерних товариств наприкінці ХVIII –початку XIX століття створили нові можливості для збагачення бюрократії. Статутбудь-який акціонерної компанії підлягав неодмінного затвердження самимгосударем імператором. Але, перш ніж з’явитися перед поглядом монарха, проектстатуту повинен був отримати схвалення в різних відомствах «за належністю». Длязапобігання тяганини підприємці часто намагалися включити до складу засновниківвпливових високопоставлених осіб, що мали зв’язки в столичних коридорах влади.Недарма, скажімо, акції залізничної компанії Курсько-Київської дороги всуспільстві називали «акціями Державної Ради і Сенату»: сановники цих установактивно – і небезкорисливо – «проштовхували» залізничні проекти.
Надумку П.А. Берліна, який ґрунтовно прослідив генезис російського капіталізму вХVIII-ХIХ ст., хабарництво відігравало значну роль в утворенні великихкапіталів у країні і в історії приватних багатств у Росії. Форми хабаразмінювалися – брали їжею, хутрами, кріпаками, грошима, послугами, але суть йогояк форми зловживання владою, як службового злочину – зберігалася. Впертавідтворюваність подібного діяння знайшла стихійне відображення в мові, разом здеякими народними еквівалентами терміну, що широко ходили в ужитку, на кшталт –«вчинити честь», «проявити повагу», «мзда», «корм», «видобуток», «подарунок», «дітлахамна молочішко», «повернути борг», «любостяжательность», «хабарництво», «сріброласощі».Хабар вражав уяву письменників і державних мужів – так народилися: «богопротивніласощі» (Петро Великий), «довільне самовознагражденіє» (С. Уваров), «службовісолодощі» (М. Салтиков-Щедрін) [19, c. 74].
Російськісоціологи та історики, які намагалися зрозуміти феномен російського хабара,бачили його причини в матеріальній незабезпеченості чиновників, особливо,нижчих рангів, у величезній території імперії, в неефективності соціальногоконтролю, відчуження людей від суспільства. Справжнє пояснення непотоплюваностіросійського хабарництва, вважав П. Берлін, видатний дослідник того часу, требашукати в тому, що воно у нас «нерозривно злилося і зрослося з усім ладом іукладом політичного життя» [18, c. 48].
Дійсно,як показали вже дореволюційні дослідження, значна частина російськогочиновництва, яка займала нижні і частково середні «щабелі» соціальної піраміди,матеріально бідувала, не мала гарантій зайнятості і відрізнялася нестабільністьположення. Коли хабарників залучали до суду, в якості свого виправдання тівказували саме цю обставину.
Традиціядавати підношення посадовим особам у нашій країні йде корінням в систему «годувань»,що остаточно сформувалася за часів Московського великого князівства (XIV–XVстоліття). Довірені особи великого князя або государя, що займали управлінськіпосади, не одержували тоді платні з казни. Замість цього їх відправляли в містаі волості, де місцеве населення було зобов’язане утримувати («годувати»)государевих посланців весь термін служби.
Територіальнийчинник, дефекти соціального контролю при бюрократичному централізмі інерівномірне насичення чиновниками різних регіонів імперії також сприялипоширенню корупції.
Притотальному централізмі, ідеологія якого становила політичний ідеал царськогорежиму, контроль за діяльністю адміністративного апарату здійснюється тількизверху і епізодично, його увага була сконцентрована в столиці, тому звіддаленням від неї свавілля і зловживання владою автоматично зростали.Величезна територія імперії тільки сприяла слабкісті і навіть зникненнюконтролю.
Людськийфактор хабарництва, відчуження та моральне невідповідність займаній посадітакож спричиняли до активізації корупційних діянь. Навколо фігури чиновникаскладалося «коло відчуження»: поза стінами канцелярії натовп дрібних і середніхчиновників третирує «суспільство», в самій же канцелярії вони зазнаютьнескінченне приниження від начальства, для якого підлеглі – «бездушні речі».
Дореволюційнеправо підрозділяло хабарництво на мздоїмство і лихоїмство. Мздоїмство полягалов прийнятті особою, що обіймає посаду на державній або громадської службі,подарунків у зв’язку з виконанням дій, що стосуються його обов’язків по службі,якщо вчинення цієї дії не становило порушення його службових обов’язків.Покарання за хабарництво було незначним – всього лише грошове стягнення.Прийняття подарунка за вчинення дії, що протирічить службовим обов’язкам,називали «лихоїмство» – за нього було передбачено досить сурове покарання.
Хабарництвов юридичному аспекті трактувалося як злочинне діяння, що полягає в отриманнічиновником безпосередньо або через інших осіб будь-яких вигод від приватноїособи за виконання будь-якої дії у сфері службової діяльності або за бездіяльністьпо службі, незалежно від законності чи протизаконності досконалої дії [19, c. 74].
Дослідженняв Україні також сягають давнини, бо ще фундаментальне джерело, «Повість времіннихліт», має приклади корупції. Користуючись посадовим статусом, князь Ігор післятрадиційного (визначеного офіційно) отримання данини з древлян вирішивпозловживати високим державним положенням. Він повернувся знову і вимагавдодаткової винагороди, тобто здійснював корупційні дії, за що й поплативсявласним життям. Але таке ставлення до корупції було і є скоріше як виняток зправил.
Наступнимключовим документом, що згадував корупцію в Україні, є «Пакти і Конституціяправ і вольностей Війська Запорозького», написана гетьманом Пилипом Орликом вБендерах, куди після поразки в Полтавській битві відступили шведські й козацьківійська. Майже третина Конституції була присвячена боротьбі із зловживаннямивлади.
Важкосказати, чому колишній генеральний писар Орлик, перебуваючи у вигнанні, приділявстільки уваги корупції. Документ написаний латиною, і в тексті вживається самеслово «корупція». Це ж слово збережено в тексті «Пактів…» на староукраїнській.Мабуть, дана проблема вже тоді була надзвичайно актуальною.
Дев’ятаглава Конституції забороняла самому гетьману «на свій персональний пожитоквикористовувати військовий скарб», і вимагала задовольнятися лише своїми «оброкомі парафіями, які виділяються на булаву та його гетьманську особу».
Обмежившивласні доходи зарплатою, гетьман взявся за полковників. Згідно Конституції,вони «не повинні мати інтересу до полкового скарбу» і теж повинні задовольнятисясвоїми особистими статками. Десята глава Конституції Пилипа Орлика буласпрямована проти кар’єристів, які «зводять в гетьманському серці корупцію».Тому там міститься застереження ясновельможному гетьманові, щоб він «нікому закорупції полковницьких посад та інших військових та посполитих початків недавав».
Наборотьбу із зловживаннями спрямована і чотирнадцята глава. Відповідно до неїособам військовим і слугам гетьмана, якщо вони подорожували «за приватнимисправами, а не за військовими», заборонялося вимагати «підвід, кормів, напоївта провідників, бо за ту городовим розорення». Нарешті, остання, шістнадцята,глава «Пактів і Конституції» присвячена подоланню податкового свавілля. «Індуктарямі їх факторам» (податківцям тієї епохи) сказано зайвого від купців не вимагати[62].
Радянськідослідження корупції, також мали значні здобутки. З початку 20-х років рядфахівців (П. Маслов, В. Штейн, С. Солнцев та інші), які якнауковці склалися ще до революції, починають писати про швидко зростаючий «радянський»бюрократизм і закликають вивчати його не за допомогою теорії панування К. Марксата теорії бюрократизму М. Вебера. Виявилося, що апарат будь-якого «мобілізаційного»типу держави широко впроваджував у свій складу старих дореволюційних службовцівз їхніми традиціями, звичками і навичками управлінської роботи.
Зкінця 20-х років соціологія чиновництва на довгі роки зникла з нашого науковогогоризонту, хоча рідкісний з’їзд ВКПБ-КПРС не заклинав боротися з бюрократизмомі його вадами. Але соціологічне вивчення цього питання було суворо заборонено.
Уперіод же брежнєвського соціалізму, що був фактично адміністративно-командноюсистемою (авторитаризм партійно-державної бюрократії), корупція набула специфічну,відмінну від тоталітарних режимів соціальну модель «зрощування» апарату партіїі виконавчої влади. Фактично тут мало місце відчуження народу від власності тапублічної політики. Це, у свою чергу, не могло не сприяти розширеннюкорупційних дій чиновників (радянських, партійних, господарських), що володілиширокими повноваженнями на досить високому рівні, що дозволяло їм вирішувати нетільки державні питання, але і займатися різноманітною корупційною діяльністю узначних розмірах [19, c. 80].
Відповідальністьза корупцію в СРСР була встановлена від початку Радянської влади. Декретом СНКРРФСР «Про хабарництво» від 8 травня 1918 р., передбачалася кримінальнавідповідальність за хабарництво (позбавлення волі на термін не менш 5 років впоєднанні з примусовими роботами на той же термін). Надалі відповідальність захабарництво встановлювалася Кримінальним кодексом СРСР 1922 р., 1926 р.,1960 р. [28, с. 82] У цих законах регламентувалася відповідальністьза одержання і дачу хабара, посередництво в хабарництві і провокацію хабара.
Історіяборотьби радянської влади з корупцією характеризується низкою специфічнихособливостей. По-перше, корупція і як поняття, і як явище, вофіційно-нормативних документах і практичній діяльності не визнавалася. Замістьцього визначення використовувалися терміни «хабарництво», «зловживанняслужбовим становищем», «потурання» та ін. По-друге, причини виникнення цьогоявища пов’язувалися з умовами, властивими буржуазному суспільству. Так,наприклад, у закритому листі ЦК КПРС «Про посилення боротьби з хабарництвом ірозкраданням народного добра» від 29 березня 1962 р. говорилося, щохабарництво – це «соціальне явище, породжене умовами експлуататорськогосуспільства» [8, с. 22]. Жовтнева революція ліквідувала корінні причинихабарництва, а «радянський адміністративно-управлінський апарат – це апаратнового типу». Як причини корупційних проявів перелічувалися недоліки в роботіпартійних, профспілкових і державних органів, у першу чергу, в областівиховання трудящих. У записці Відділу адміністративних органів ЦК КПРС пропосилення боротьби з хабарництвом у 1975–1980 р. від 21 травня 1981 р.зазначено, що в 1980 р. виявлено більше 6 тисяч випадків хабарництва, щона 50% більше, ніж у 1975 р. Розповідається про появу організованих груп,про факти осуду міністрів і заступників міністрів у республіках, прохабарництво і зрощування із злочинними елементами працівників контрольнихорганів, про хабарництво в прокуратурі і судах.
Взагальному вигляді корупція в СРСР мала дуже специфічну форму, основні складизлочинів того часу були такі: відпускання дефіцитної продукції; виділенняобладнання і матеріалів; коректування і зниження планових завдань; призначенняна відповідальні посади; приховування махінацій. Як причини вказуються серйознінедогляди в кадровій роботі; бюрократизм і тяганина при розгляді законних зверненьгромадян; незадовільна робота із скаргами і листами громадян; грубі порушеннядержавної, планової і фінансової дисципліни; лібералізм стосовно хабарників (утому числі – і у вироках судів); погана робота із громадськістю. Повідомляєтьсяпро покарання керівних партійних працівників (рівень – міськкоми і райкоми) запотурання хабарництву [8, с. 24].
Щеодна специфіка – це вибірковість засудження, адже верхівка партії була практичнонедоторканною і не було жодної гучної справи щодо їх осуду.
Безсумніву радянські реалії в плинули на подальше сприйняття корупції в незалежнійУкраїні, адже більшість ментальних характеристик була скопійована і перенесенав сучасні реалії з радянських часів. Серед сучасного чиновництва більшість цевихідці з партійно-номенклатурної школи СРСР, що перенесли більшість усталенихпрактик, пристосувавши їх до сучасних реалій. Так само частина ціннісних, щодовідношення до влади норм досі транслюється певною частиною суспільства,збереглись та широко поширені такі цінності як патерналізм та боязливевідношення до владних структур, що викривлює взаємодію.
Таксамо історичні умови вплинули на формування корупційних зв’язків в іншихкраїнах, де в усталених практиках хабарництва відображається історичні формийого існування.
Національно-державніформи втілення корупції в специфічних «образах» і «механізмах» предметновідображають її соціально-історичну «мімікрію».
Корупційно-політичніскандали час від часу стрясають Італію, Японію, Францію, Німеччину, США.Половина звинувачень – на адресу політиків, що отримували хабарі за підтримкуполітичних кампаній (явище «кріптопартізма»); інша половина звинуваченьстосується бізнесменів, які сплачували місцевим органам влади хабарі за отриманняконтрактів на громадські роботи. Незалежно від складу злочинного діяннякорумповані зв’язки породжуються децентралізацією державної влади, яка,перерозподіливши повноваження, не призвела до здорових змін у середовищіреальних власників влади.
Італійськийваріант корупції – «клієнталізм» (заступництво) – будується на моделі відносин «мафіознийпатронат – клієнт». Західний антрополог Ерік Вольф вважає, що вторгненняринкових сил у сільське традиційне суспільство обумовлює політичну таекономічну корупцію. Заступництво (клієнталізм) у багатьох традиційних абоперехідних суспільствах лежить в основі зв’язку між населенням (людиною) імісцевої структурою влади, а також між місцевими елітами і центральним урядом.Це явище може стати постійною і самодостатньою особливістю суспільства іспецифічним механізмом корумпованої держави як важіль відносин між периферієюта центральною владою або між дрібним бізнесом і місцевою владою.
УВеликобританії корупцію визначають як зловживання службовим або політичнимстановищем з метою придбання матеріальних цінностей або пільг. Дослідникивиділяють наступні види британської корупції: політична корупція (нелегальнефінансування політичних партій); корупція в державному секторі управління(розтрата або корисливе використання бюджетних коштів і громадських фондів);поліцейська корупція; банківська корупція; урядова корупція (у тому числірозголошення державної таємниці в інтересах зарубіжних спецслужб і розвідок).
Удемократичних системах політичного життя і управління корупція не зникає, а йдев тінь або виявляється відносно, але не в достатній мірі контрольованою.Наприкінці ХХ ст. боротьбу з корупцією декларують держави практично усіх типівполітичних режимів і рівнів цивілізованості, розглядаючи її як доситьантисоціальна явище.
Корумпованістьукраїнської влади та інших управлінських структур багатьма дослідникаминазивається «клановою», «корпоративно-лобістською», схильною до клептократії.Ці жорсткі оцінки значною мірою обумовлені історичними традиціями мімікруванняпартійної бюрократії радянських часів, але одночасно корупція в сувереннійУкраїні знаходить і власне нове обличчя [46, c. 20].
Існуютьтакож сучасні класифікації, які розподіляють модель та схильність до корупціїна основі географічного положення, однак, чи навряд можна погодитися з поділомкраїн за корумпованістю, засноване на географічному принципі. Історичнідослідження дають численні приклади того, як корупція заносилася у східніколонії західними колонізаторами. Індонезію, наприклад, заразили корупцією чиновникиголландської Східно-Індійської компанії; на Філіппіни вона була занесенаіспанськими колонізаторами, а в Індію – британською адміністрацією. Філіппіни іБангладеш, котрі повставали проти військових корумпованих режимів, даютьприклади того, що корупція не може вважатися частиною східної культурноїтрадиції. Сінгапур і деякі інші країни, що розвиваються, можна навести якприклад успішної реалізації антикорупційних державних програм.
Виявилося,що хабарництво і корупція є культурно релятивними феноменами: те, що вважаєтьсяхабарем у країнах Західної Європи, є нормою ділової поведінки в багатьохкраїнах Азії. Наприклад, у більшості країн світу широко поширені чайові, про щозаздалегідь попереджають туристів. Як бачимо, кожна країна має свою корупційнуісторію, і практика зловживання владою характерна для всіх національностей.
Дослідженнядетермінантів корупції, що значно поширились останніми роками, базуються наможливостях отримання інформації щодо рівня корупції та супутніх економічних,інституційних, політичних, соціальних, демографічних, релігійних та історичнихпоказників розвитку більшості країн світу. Такі дослідження проводятьсяметодами економетричного аналізу і дозволяють виявити сталі взаємозв’язки міжрівнем корупції та досліджуваними змінними. Так, у праці Д. Серрапоказано, що рівень корупції є нижчим у розвинутих країнах, з тривалимидемократичними традиціями, де основною релігією є протестантизм. Однак, цівисновки практично не можуть бути застосовані до країн, що розвиваються. Убільшості наведених праць статистично доведено зниження рівня корупції всуспільстві при підвищенні рівня освіти. Вважається, що підвищення освітньогорівня позитивно впливає на самосвідомість широких верств суспільства,впевненість у необхідності встановлення твердих правил гри (виконання чинногозаконодавства), і цей процес починається з великого бізнесу та чиновниківвищого рівня. На наш погляд, це досить спірне твердження, і його реалізаціяістотно залежить від якості освіти [51].
Емпіричнийаналіз детермінантів корупції на основі даних міжнародних наукових тафінансових організацій дозволяє нам зробити висновки щодо стабільнихдетермінантів корупції, до яких можуть бути віднесені показники матеріальногодобробуту суспільства (рівень бідності населення або ж функція суспільногодобробуту), рівень економічної свободи в країні, показник державногонавантаження на економіку та рівень неупередженості судової системи країни.Також досить вагомим у період з 2004–2007 рр. став показник політичної свободикраїни.
Виходячиз результатів дослідження, ми можемо говорити про необхідність лібералізаціїекономічних відносин в Україні та подальшого реформування судової системи зметою зниження рівня корупції. Економічне зростання в Україні має неоднозначнийхарактер, а політичні свободи впливають на рівень корупції значно менше, ніжрівень економічної свободи держави.
Повертаючисьдо політичних свобод (хоча їх вплив не настільки значний, як у індексуекономічних свобод), на наш погляд, було б помилкою піти шляхом збільшенняекономічної ефективності за рахунок нормування політичних свобод.
Слідсказати про фактори, які внаслідок відсутності інформації випали з даногодослідження. Якщо наявність політичних свобод впливає на зниження рівнякорумпованості суспільства, то політична нестабільність (часта зміна урядів)негативно впливає як на рівень інвестицій, так і на рівень корумпованостісуспільства, оскільки зменшує горизонт планування, як особистого (плануваннякар’єрного росту держслужбовця), так і інвестиційного. На зниження рівня корумпованостімає позитивно вплинути збільшення частки жінок на керівних посадах. Такетвердження базується на показниках меншої схильності жінок до ризику (і,відповідно, до порушення законодавства.)
Освітнійфактор, який не ввійшов до детермінантів корупції, на наш погляд, суттєвоспрацьовує на рівні особистих переваг, і його внесок не можна ігнорувати. Однакосвіта, яка стала на шлях вульгарно-ринкового підходу (диплом в обмін на гроші),не може сприяти поліпшенню позиціонування країни в жодних світових рейтингах [15,c. 70].
Важливимпитанням в дослідженні корупції є об’єктивний фактор вимірюваннярозповсюдженості її у суспільстві. Перша робота соціологічного напрямкуз’явилися ще в 1960-ті роки у проф. С. Алатаса, яка називалася «Соціологіякорупції» [51, c. 65]. Незважаючи на назву, соціологічногопідходу в тому вигляді, як це розуміється сьогодні, не було. Вона булаприсвячена полеміці про позитивний і негативний вплив корупції на суспільство,яка проводилася в пресі. Автор вказав не тільки на закритий характер цьогофеномена, але і на обмежені можливості використання традиційних методівсоціології при вивченні корупції. Дійсно, опитати хабарників просто неможливо,тому що навіть в анонімній анкеті ніхто з них правди не скаже. Проводитиспостереження теж практично не можна, якщо тільки прихованою камерою. Контент-аналіздає зріз зафіксованої свідомості, тобто публікацій журналістів, які щось чули.(Зокрема, слово «корупція» зустрічалося на сторінках таких відомих видань, як«Економіст» і «Файненшел таймс» в 1982–1987 рр. в середньому 229 разів, у 1989–1992рр. – 502 рази, в 1993 р. – 1076 раз в 1994 р. – 1099 разів, в 1995 р.тенденція збереглася). Хтось щось бачив і навіть щось знав, але ніякоїоб’єктивної статистики бути не може. Залишається інтерв’ю з експертами, якіговорять не про себе як учасників соціальної дії, але дають приблизну оцінкумасштабів явища або розкривають механізми, оскільки стикалися з ними. Найбільшповною інформацією про корупцію володіють, безумовно, організатори і учасникикорупційних дій, але від них отримати інформацію найважче, а іноді – простонеможливо [51, c. 65].
Прообмеженості методичних функцій та предметної сфери соціології корупції вірновисловився Г.А. Сатаров, котрий досконально вивчив питання і організувавглибоко ешелоноване наукове дослідження [56].
Корупція– це соціальне явище, і тому має вивчатися соціологією. Проте остання покивикористовується при дослідженні корупції тільки як інструмент вимірювання, ітой, як правило, досить примітивний. Разом з тим, багато публікаційвикористовують при вивченні корупції соціологічними методами або містятьсоціологічні ідеї. Це вказує на те, що автори цих публікацій не відносять своїроботи до сфери соціології корупції.
Важливозазначити, що порівняння даних досліджень корупції в різних країнах можливелише в межах проектів, здійснених за єдиною методикою у певному регіоні, адженавіть показники, одержані в одній країні різними дослідниками, можуть неспівпадати. Слід також зауважити, що в опитуваннях респонденти з різних країнможуть мати різний ступінь «самоконтролю» та «відвертості» з інтерв’юером, а,отже, навіть широка громадська думка не завжди точно віддзеркалює станкорупції, а фіксує лише загальні тенденції.
Соціологічнетрактування тим більше необхідне, що корупція, на відміну, скажімо, переходувулиці на червоне світло, виходить за рамки виключно правового порушення іхарактеризує соціальну структуру суспільства в цілому. Безсумнівно, вонаналежить до розряду найбільших соціальних деформацій.
Особливогоуспіху в дослідженні такого феномену як корупція досягла агенція «TransparencyInternational», яка з 1994 року публікує свій індекс сприйняття корупції.Безсумнівною заслугою організації є розробка методики визначення індексу, щовідображає ступінь корумпованості країн світу. Оскільки даний показникзаснований в основному на непрямих показниках корупції, згодом він отримавназву Індекс сприйняття корупції (ІСК), який відображає уявлення підприємців іфахівців про ситуацію з підкупом чиновників в тій чи іншій країні. В основіметодики визначення Індексу сприйняття корупції (ІСК) лежить опитуванняпредставників транснаціональних корпорацій, великих національних компаній,представників малого та середнього бізнесу, економічних аналітиків, фахівців зоцінки ризиків. В останніх дослідженнях враховується кількість публікацій у ЗМІна цю тему. Всього при складанні індексу використовується до 16 критеріїв.
Показник«ступінь сприйняття корупції» включає два індикатори: 1) частотузустрічальності факту корупції (корупційних угод); 2) загальну вартістьсплачених хабарів (або загальний збиток від корупційної діяльності). Зазвичайвони тісно пов’язані один з одним, оскільки в країнах, де корупція – масовеявище, хабарі становлять найбільшу статтю щорічних витрат комерційної фірми.
Ступінькорупції в країні оцінюється з двох позицій: з точки зору повноправних громадянкраїни (погляд «зсередини») і з точки зору іноземних громадян (погляд «ззовні»).На «внутрішнє» сприйняття корупції впливає фон національної культури, томусуб’єктивні оцінки резидентів певною мірою можуть бути перекрученими, якщо їхзіставити з інформацією, отриманою про ту ж саме країну з-за кордону.
Напідставі опитувань кожна країна оцінюється за 10-ти бальною шкалою. Індекс у 10балів – ідеальна чесність, індекс в 0 балів – повна продажність. Потім країниранжируються за результатами опитування.
Вибірреспондентів невипадковий. Ділові кола як не можна краще підходять для подібнихопитувань, оскільки володіють необхідною інформацією в даній сфері.Представники «великого бізнесу», високопоставлені чиновники, дипломати зазвичаймають справу з так званої верхівкової корупцією, поширеною у вищих ешелонахвлади. Рядові громадяни мають уявлення про прояви корупції у повсякденномужитті, тобто стикаються з низової корупцією.
У1994 р. був опублікований перший Індекс сприйняття корупції. До рейтингуувійшли 54 країни. Максимальну оцінку не отримала жодна країна світу. Ефект відпублікації індексу було карколомним. Всі найвідоміші газети світу передрукувалийого із своїми коментарями. Найголовнішим наслідком цієї події сталопереконання суспільства, що корупція як соціальне явище може бути виміряна із’являється можливість порівнювати корумпованість тих або інших країн і стежитиза змінами цього показника, в залежності від проведення соціально-економічноїполітики.
Слідзазначити, що в даний час «Transparency International» фактично сталанайавторитетнішою організацією, що вивчає прояв корупції в різних країнахсвіту. Робота організації спрямована на зміцнення провідних громадянських інститутів,об’єднання різних верств суспільства для боротьби з корупцією.
Крімтого, «Transparency International» сприяє розробці та поширенню антикорупційнихпрограм, здійснюваних урядами країн і міжнародними організаціями.
ТакожTransparency International складає рейтинг хабародавців – Bribe Payers Index(BPI). Він також обчислюється із зворотною шкалою оцінок. Тобто, чим менше бал,тим більше схильність іноземних компаній – інвесторів і експортерів – даватихабарі аборигенам. Рейтинг BPI показує, наскільки схильні представники компаній19 найбільших країн-експортерів до дачі хабарів за кордоном. Рейтинг бувскладений на основі опитування Gallup International близько 800 підприємців з14 країн, що розвиваються, у тому числі Росії, і відображає їх думку про прихильністьпредставників компаній з найбільших країн-експортерів до підкупу своїхзакордонних партнерів і іноземних чиновників. Серед опитаних були вищі чинивеликих компаній, представники спільних торгово-промислових палат, великихбанків та юридичних фірм[3].
Крім«Transparency International», аналізом ступеню поширеності корупції в різнихкраїнах займалися й інші організації. Зокрема, наприкінці 90-х рр. гонконгськафірма «Political and economical risk consultancy» провела спеціальнедослідження про поширеність корупції в країнах Азії. Основою методики сталоопитування менеджерів іноземних фірм, що працюють на ринках азіатських країн, завдякичому фірма прийшла до висновку, що найбільш корумпованими в регіоні були Китай,Індія та Індонезія.
Наприкінці90-х рр. Світовий банк разом з Європейським банком реконструкції та розвиткупровели дослідження стану корупції в 20 країнах з перехідною економікою. У цихкраїнах швидкими темпами відбувався процес перерозподілу основної масиматеріальних і фінансових активів.
Убагатьох країнах корупція має значний вплив на цей процес, прихованозакріплюючи в нових правилах і інститутах переваги вузької групи впливових«олігархів» [55, c. 87].
Широкіможливості для соціологічного аналізу корупції надають математичні методидослідження цього феномену. Розглядаючи загальну сукупність усіх угод, миможемо дослідити з одного боку інтенсивність цього явища, а з іншого – середнійрозмір хабара. Перемножуючи дві незалежні перемінні, можна отримати взагальному вигляді розмір середнього корупційного «бюджету» однієї фірми, такожє можливість вирахувати сукупний заробіток чиновництва. Якщо ж екстраполюватиотримані данні на поширеність цього явища по сферах, то можемо вирахуватизагальну кількість хабарів у економіці і розмір тіньового ринку.
Відзначимо,що отримана математично оцінка обсягу корупційного ринку буде свідомо занижена.По-перше, чим активніше підприємець використовує корупційні методи якінструмент отримання конкурентних переваг, тим частіше він відмовляєтьсявідповідати на найбільш сутнісні питання анкети щодо розміру, причини ісутності хабара. Очевидно, активний вплив на владу вимагає більших витрат, ніжпасивний відкуп від її натиску. По-друге, методика статистичних розрахунківконсервативна. Зокрема, вона обмежується вивченням генеральної сукупності нарівні тих підприємців, що бажають позбавитися корупції, тобто при математичномурозрахунку відсоток тих, хто отримує пряму вигоду від корупції врахованим небуде. По-третє, математичні методи не враховують кримінальну корупцію (виплатипосадовим особам з боку кримінального бізнесу) і угоди між посадовими особами.У нас немає доступу до олігархів і нерезидентам. Цей перелік можна було бпродовжити[56].
Підсумовуючивище сказане, варто відмітити, що історія корупції свідчить,що цей соціальний феномен конструювався протягом всієї історії у більшостісучасних країн, однак притаманність цього явища тільки українському народові неє детермінованим, адже не існує жодного народу, що приречений на корупцію і неможе її подолати, адже з історії ми бачимо приклади Італії, Грузії, Сингапуру,коли найкорумпованіші країни ставали «чистими» і досі підтримують законністьсвоєї влади. Історія формування відношення до корупції в Україні також маєтривалий процес і з одного боку пов’язана з заохоченням чиновництва до корупціїу Російській Імперії, а з іншого з розвитком самостійної державності у виглядікозацтва, що у перших формах народовладдя вже розуміло небезпеку непотизму,корупції та розкрадання бюджетних коштів. Суттєвий внесок у ставлення докорупції внесли релігійні практики народів, однак їх специфікою є певневикривлення розуміння корупції і формування нейтрального ставлення до певнихпрактик.
Історичнийпроцес безпосередньо впливає на детермінанти корупції, що формуються залежностівід специфіки країни, яку можна дослідити тільки у міжнародних дослідженнях зєдиною методикою. Наразі під тиском процесів глобалізації економік та країнборотьба з корупцією стала інтернаціональним питанням, тому дослідженняпроводяться міжнародними агенціями та організаціями, причинами глобальноїборотьби з корупцією є усвідомлення не захищеності будь-якої системи відкорупції, які під впливом міграції та діяльності транснаціональних корпораційможуть опинися в небезпеці.

3. Корупціяв мовах сучасного українського суспільства: особливості прояву
Рокидержавної самостійності України не принесли позитивних змін у подоланнікорупції як соціального явища. На сьогодні питання корумпованості влади,суспільства, окремих соціальних інститутів постійно знаходяться в полі зорузаконодавців, керівників різних рівнів державної влади, особливо напередоднівагомих для суспільства змін.
Корупціяв Україні перетворилася на одну з загроз національній безпеці. Очевидно, що впливкорупції на українське суспільство і державу маєкомплексний та системний характер, зокрема йдеться про соціальні, економічні,владні, політичні, та міжнародні аспекти цього впливу.
Враховуючизазначене, ми вважаємо задоцільне розглянути, перш за все, соціальнийаспект прояву феномену корупції. Існування корупції призводитьдо того, що фактично у суспільствіфункціонують дві соціальні підсистеми – офіційна та неофіційна: перша з якихдотримується правових і моральних норм, друга – використовує протиправніметоди. Суб’єкти корупції функціонують у неофіційномусередовищі, де панує своя система цінностей, свої цілі і методи їх досягнення,а життя будується не заофіційними законами, а за правилами, що створюються на основі викривленнясоціальних норм.
Аналіздоводить, що співвідношення офіційної і неофіційноїпідсистем свідчить про надзвичайно небезпечну ситуацію, що склалася в державі.За оцінками, зробленими навіть на найвищому державному рівні, неофіційнапідсистема, щонайменше, є не менш впливовою за масштабами, ніж офіційна [60, c. 141].
Через тривалість існування цього феномену у суспільстві склалосянормативне сприйняттяявища корупції, через щосприйняття феноменів «хабар», «блат», «корупція» не сприймається суспільством,як «соціальне зло» і ставлення до неї істотно відрізняється від зазвичай декларованих. Поняття «хабар» і «блат» усіма групамисприймаються практично нейтрально: ніякого вираженого негативного ставлення доних не виявляється. Вони сприймаються як нормальні, вельми поширені явища, якіне заслуговують на засудження і не викликають іншихсильних емоцій. Більш того «хабар» і «блат» розуміються як результат активної та успішної, але почастисумнівної діяльності. З точки зору учасників дослідження, хабар – це результатвеликої і важкого справи, а не випадковий подарунок, «що впав з неба». Він – знак певного стану і статусу.
З економічної точки зору корупція впливаєна всі сфери економіки України. Вона провокує масову «тінізацію» економічного сектору України,що, в свою чергу, є економічним підґрунтям корумпованих зв’язків. Відповідно до офіційних заяв керівництва держави, частка тіньової економіки вУкраїні фактично зрівнялася з офіційною і складає 45–60%. У тіньовомусекторі економіки працюють мільйони громадян України. За даними Фонду«Інтелектуальна перспектива» і Центру соціальних експертизІнституту соціології НАН України, що провели опитування громадян України затемою тіньової зайнятості населення, 45% опитанихпрацюють у «тіні». За підрахунками фахівців, сукупний тіньовий капіталукраїнських громадян складаєприблизно $40 млрд, що дискредитує інститут держави в очах громадян і деформує соціалізацію нормальногогромадянина. В даному контексті тіньовуекономіку як наслідок корупції можнарозглядати як цілісну підсистему суспільства зі своїми законами і нормамиповедінки [60, c. 143].
Наміжнародному рівні, корупція підриває економічні основи держави, блокуєнадходження іноземних інвестицій, що в свою чергу гальмує модернізацію країни і зупиняє їїінтеграцію до міжнародних організацій.
Корупціяв Україні впливає на формування органів державноївлади, всіх гілок влади, на вироблення і реалізацію державноїполітики. Під час формування представницьких органів влади важкоуникнути впливу корупції. У цьому випадку мова може йти про порушенняфундаментальних принципів організації і проведеннявиборів: підкуп кандидатів, представників влади і членів виборчих комісій;нелегальне фінансування виборчих кампаній; посадові зловживання під часагітації; фальсифікація результатів виборів, створення перешкод для реалізаціївиборчих прав громадян та ін.
ВУкраїні потенційно найбільш корумпованою є виконавча влада, оскільки саме їїпредставники мають великі «хабаромісткі» розпорядчі функції (розпоряджаютьсякоштами, нерухомістю, матеріальними цінностями тощо). Це підтверджує і судовапрактика застосування антикорупційного законодавства:переважна більшість осіб, притягнутих до відповідальності за хабарництво,посадові зловживання, порушення Закону України «Про боротьбу с корупцією» – цепредставники виконавчої влади [15, c. 66].
Узагальному вигляді це підриває престиж держави в очах громадян, знижує легітимність владних структур в очах міжнародних партнерів і підриває основи демократії.
Офіційнастатистика не висвітлює всієї корупції в Україні в силу недоліків статистичноїзвітності та високої латентності цього видузлочинності. Тут слід погодитися з дослідниками, яківважають, що офіційні дані про корупцію відображають лише активністьправоохоронних органів у боротьбі з нею, але ні в якому разі не реальний рівенькорупційної злочинності. По-друге, існують проблемиіз застосуванням антикорупційного законодавства, пов’язані з соціальнимстатусом корупціонерів. До відповідальності притягуються найчастіше дрібнічиновники, а верхівкакорупційних мереж залишається на волі непідвладна закону. Саме тому для аналізуцього явища в реаліях України було обрано соціологічні дані проекту «Сприяння активній участі громадян у протидії корупції вУкраїні «Гідна Україна», що був проведений Київським Міжнародним Інститутом Соціологічних Досліджень у 2007 році, адже таке глибоке явище, щопронизує майже всі сфери державного управління неможливо відстежити завдякиофіційним джерелам [53].
Головнимвисновком дослідження є те, що корупція дуже поширена в Україні, тасприймається більшістю респондентів як одна з найсерйозніших проблем країни – так вважають 90,5% опитаних респондентів. Не дивлячись на дискредитацію себекорупційними зв’язками, міська та сільська влада викликає найвищу довіру унаселення та сприймається як сила, що після Президента має політичну волю доподолання корупції. 20,9% респондентіввважають, що в Президента є політична воля для боротьби з корупцією і 17,5% вважають, що наце має політичну волу представники самоврядування. Однак, цей показниквсе одно яскраво демонструє низький рівень довіри до владних структур, адже при такому низькому відсотку довіри до владнихінституцій будь-які спроби вирішення проблеми корупції буде натикатися на активний опір громадян. Слід також відзначити, що Кабінет Міністрів іВерховна Рада України дискредитували себе у якості борців з корупцію, адже мають 16% і 10% довіри. Це також підтверджується тим, що лише 6% респондентіввважають, що влада зможеефективно боротися з корупцією.Цей показник в рази менше навіть порівняно з Росією (20%).
Характернимє те, що 77,3% респондентіввважають, що рівень корупції в період з 2004 по 2006зріс. Ці дані таксамо підтверджуються і даними дослідження агенції, що зазначили, що з 2004 рокуУкраїна отримує з кожним роком нижчі оцінки. Однак, є певний процент громадян, які вважають, що рівень корупціїзменшився, він суттєво відрізняється по регіонах, так, наприклад, найбільшепомітили зниження жителі Полтавської (21,1%), Хмельницької (17,1), Черкаської областей (14,7), анайменше змішення помітили жителі Кіровоградської (2,0%),Сумської (3,7%) та Тернопільської (3,8%)областей. Зниження корупції в Дніпропетровській області помітили 6,5% респондентів. З цих даних можемо зробити висновок, що боротьба зкорупцією є місцевим ситуативним фактором і не залежить від мовної, релігійноїчи географічної специфіки регіону, адже як середлідерів є представники з усіх частин України, так і серед аутсайдерів.
Найбільшкорумпованими суспільними інститутами українцівважають ДАЇ (57,5%), міліцію (54,2%), медичну сферу (54%) та судову систему (49%). Можемоприпустити, що ці дані пов’язані скоріше не з реальним становищем, а зтим, у яких сферахбільшість громадян стикаласяособисто з проявами корупції. Однак, в цих даних також можемо побачити, що недовіра найбільшадо ключових інституційсуспільного буття, які створені для підтримки громадського порядку і спокою – це можна вважати однією знайнебезпечніших тенденцій, що підриває основи державності.
Цікавим є те, щозасуджуючи корупцію як негативне явище 52% громадян готовівиправдати її як зручниймеханізм вирішення проблем. Найбільш небезпечним є те, що успіввідношенні молодь більше схильна виправдовувати корупцію, що свідчить про хибну соціалізацію, яка склалася на основі девіантних форм поведінки. З цієї точки зору цікавим із сприйняття корупції за регіонами беззаперечним лідером є Київ (54,4%), і можемо вважати,що це пов’язано з орієнтацію на успіх і самореалізацією як киян, так і убільшості тих, хто туди приїздить. Дніпропетровська область посідає 4-те місце з 42,1% сприйняття, що також можнапов’язати з економічним розвитком міста і орієнтацієюна досягнення успіху будь-якою ціною. Найменш схильними до корупції виявилися Вінницька та Закарпатська області з 23,2% і 25,4% відповідно. Наоснові цих даних можемо висунути гіпотезу, що у більшій мірі легкістьсприйняття корупції залежить від схильності мешканців певної території до індивідуалізму та орієнтації намаксимальну самореалізацію, вираженням якої є фінансова забезпеченість.
Найбільшважливим показником опитування є досвідкорупційних практик громадян, що свідчить пропрактичний вияв сприйняття цього явища і позицію, яку займає респондент щодо цього феномену. Загалом 67% дорослого населення України (або члени їх сімей) стикалисяз проявами корупції впродовж 12 місяців, що передували опитуванню. Найчастішеіз проявами корупції мають справу люди середньоговіку (30–44 роки), які мешкають в містах. Ці дані свідчать про значне поширення такого поняття як побутова корупція, адже при розгляді за сферами наданняхабара лідером є підключення чи ремонт комунальних послуг чи зв’язку (22,6%) та оформленнясоціальних пільг (18,6%). Ці дані свідчать про те, що корупція як явище вжеінституціоналізовалося не тільки на вищому рівні виконавчої влади і великогобізнесу, а й на макрорівні, що свідчить про входження цього явища до нормальнихпрактик, – можливо, саме через це, в Україні не набувають широкого розголосу корупційніскандали, адже, порівнюючи із своїми практиками, люди сприймають їх більш лояльно.
Схожідані отримуємо у випадку аналізу того, хтостав головним ініціатором хабара. Цікавим є те, що в цих даних найбільш популярною є сфера навчання, у якій у 47,3% хабар вимагали,а у 29% він надавався добровільно. В загальному вигляді картина по інших сферах виглядає приблизно так само, відсоток респондентів, що надали хабар добровільновдвічі менше, ніж тих, з когохабар вимагали, що свідчить про великий досвід стикання з таким феноменом яккорупція пересічних громадян, адже факти добровільного надання хабарів свідчать про попереднюосвіченість із специфікою надання хабарів, що закріпилася на інституціональному рівні. Становленню і фіксації цихпрактик сприяє і сама інституційна структура державних органів, адже майже укожному п’ятому з усіх випадків, коли громадяни України мали справу із чиновникамипротягом останніх 12 місяців, вони ставали жертвою вимагання хабара, що свідчить про те, що у великій кількості випадків респонденти, щостикаються з проявом хабарництва просто не мають вибору, тому стають пасивнимизаручниками ситуації.
Проготовність боротися з корупцією заявив кожен третій громадянин України. Основнагрупа – це молоді та середнього віку, добре освічені люди, які мають середнійта високий дохід. Причому найчастіше досвід у боротьби з корупцією мають молодьта люди середнього віку з вищою освітою та, не дивлячись на високу готовністьборотись з корупцією (від 30% до 60% муть респондентів в залежності віддемографічних характеристик), майже 30% нічого не робитимуть у випадкупорушення їх прав, що може означати або незнання реальних методів протидіїкорупції, або недовіру до правоохоронних інституцій, як вже було визначеновище. Решта респонденті вимагатимуть від чиновника виконання обов’язків (26,7%),звернуться до безпосереднього керівництва (22,8%) або до правоохоронних органівчи суду з приводу захисту прав (20,7%). Однак, більше половини респондентів невірять у можливість відстояти свої права (51,1%) і тому не буду оскаржувати діїз порушення прав. Парадоксальним з цієї точки зору виглядає той факт, що, недивлячись на низьку освіченість з питань захисту власних прав, лише 21,2%респондентів зазначили підвищення освіченості і громадського контролю якефективний засіб протистояння корупції, а найбільш популярною міроюпротистояння корупції зазначили заполітизований засіб позбавлення депутатськоїнедоторканності депутатів ВРУ (36,3%), що майже не стосується рівня побутовоїкорупції.
Задва роки дані цього дослідження суттєво не змінилися, при проведенні повторногодослідження у 2009 році загальний рівень корупції в Україні у 2009 роцізменшився на 5% у порівнянні з 2007 роком. За два попередні роки найбільшескорочення вимагання хабарів зафіксовано під час контактів з органами призовуна військову службу (із 32% до 20%), отримання соціальних виплат (з 7% до 3%)та державними медичними установами (з 65% до 63%). Лідерами ж у вимаганніхабарів, як свідчать результати дослідження в 2009 році, є державні медичніустанови (63%), заклади середньої освіти (60%), міліція (46%) та ДАІ (40%),вітчизняні вузи (44%) і установи отримання державного житла (40%). Водночас,більша частина опитаних ініціювали добровільні хабарі для прискорення рішеннявласної справи чи для того, щоб чиновник «закрив очі» на порушення. Найчастішез пропозицією хабара респонденти зверталися до представників закладів середньоїосвіти (64%), державної медицини (39%), ДАІ (31%) та вищих навчальних закладів(37%).
Упорівнянні з 2007 роком, громадяни України стали більше використовуватиособисті зв’язки. Так, збільшилася кількість випадків кумівства тапротекціонізму у сферах регуляторної політики та перевірок бізнесу (із 23,6% до25,2%), земельних відносин (з 16,7% до 18,7%), в системі державного нотаріату(з 6% до 11,5%) та у вузах (з 21,9% до 26,9%).
Значначастина опитаних (51,1%) розглядає корупцію як ринковий механізм дляприскорення вирішення власних проблем і вважає таку поведінку виправданою. Якправило, громадяни, які стикалися з корупцією, не намагаються відстоювативласні права через впевненість, що такі спроби будуть марними. Однак, у 2009 р.36% опитаних засвідчили готовність протидіяти корупціонерам проти 33% у 2007році.
Протягомостанніх двох років українці стали схилятися до більш жорстких методів боротьбиз цим негативним явищем. Зокрема, зросла підтримка посилення кримінальноївідповідальності чиновників за корупцію і звільнення з роботи із забороноюнадалі займати таку посаду.
Опитуванняна тему «Корупція в Україні», що було проведене Інститутом Горшеніна з 12 по 14червня 2010 року визначило, що попри засудження корупції як явища, українцівикористовують її для розв‘язання своїх проблем. Зокрема, більшій частинігромадян України – 68,8% – доводилося давати гроші або подарунки людям, відяких залежало вирішення їх проблем. А половина українців – 50,3%, дізнавшисьпро те, що знайомий брав або давав хабар, відповіли, що не втручатимуться.
Дослідженняфонду «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» щодокорупції в Україні, окрім загальних тенденцій поширеності корупції, такожзазначило цікавий факт, що люди дають хабарі, адже: 23% вважають, що як не датихабара, то питання не розв’яжеться, 22% – що через хабарі легше вирішувати своїпроблеми, 21% – що це вже норма нашого життя, і тільки 19% – що в людей хабарівимагають, що також свідчить про фіксування феномену хабарництва у побутовихпрактиках українців.
Приведенівище дані опитування свідчать про корупційну зараженість свідомості значноїкількості українців. Існує розрив між вербальною (переважна більшістьреспондентів засуджує корупцію) і реальною поведінкою (більшість опитаних взазначених дослідженнях для рішення своїх проблем готові давати і даютьхабара). Громадяни пострадянської України живуть зі стійким переконанням, щодержава їм «недодає», а тому вони керуються тезою: «якщо сам не візьмеш, тоніхто не дасть». Задачу подолання корупції українське населення покладає, упершу чергу, на владу. Це дає підстави допустити, що проголошення боротьби зкорупцією може виявитися значно ефективнішим гаслом в очах світовоїспівдружності, ніж в очах українського населення. Замість цього українськенаселення з цікавістю, але, знаходячись осторонь, буде спостерігати за тим, яккорумпована, з його погляду, влада самостійно свою корумпованість і будевикорінювати.
Спробуємовизначити деякі особливості корупції в сучасній Україні. Перша – корупція якфеномен пройшла довгу стадію історичного формування, що відобразилося наментальному відношення до цього явища українців у патріархальному сприйняттівлади, схильністю до нав’язування, небажання боротися за власні права, низькаправова культура.
Друга– корупція має схильність до самозбереження, самовідтворення і мімікрії, що миспостерігаємо у вимаганні хабара, тобто нав’язування нових правил соціальноївзаємодії задля особистої вигоди, що можна побачити в аналізі тих підзаконнихактів, що видаються окремими службами чи міністерствами задля створеннякорупційних можливостей.
Третя– особливе корупційне мислення, що, на жаль, є найбільшим гальмом на шляхуборотьби з цим злом. Адже часто хабарі, кумівство, зловживання владоюсприймаються громадськістю як норма. Сприйняття влади як такої перекручене усвідомості багатьох так, немов для того й існує, щоб нею зловживали ірозпоряджалися в корисливих цілях. Сформувався певний прошарок, що уже неуявляє своєї діяльності поза корупційними схемами, що є чудовим засобомконкурентної боротьби і як результат – установлення привілейованого положення.
Корупціяв Україні обумовлюється дією сукупності чинників, серед яких, на нашу думку, найбільшважливими є наступні.
Усталенісоціальні практики корупційних дій, колишня радянськакорумпована номенклатура у значній мірі зберегла і відновила свої позиції вновій системі влади, вносячи в неї свої правила, практики вирішення питань.
Непрозораприватизація послужила економічною основою корупції. Важливим, хоча і неголовним, є те, що офіційна зарплатня службовців, співробітників правоохороннихорганів – вкрай низька, і це служить моральним «виправданням» хабарництва (іншасправа, що розбещені чиновники будуть продовжувати хабарництво й у випадкупідвищення посадових окладів, оскільки корумповані практики є досить рутинізованимиу свідомості українських громадян) [26, с. 143].
Відсутністьсформованих інституцій громадського контролю, що зумовило при переході відзакритості і непідконтрольності влади до відкритих форм власних відносинвідсутність громадського контролю, яке, безумовно, сприяє процвітанню корупції.
Наступноюумовою є економічний занепад і політична нестабільність у державі. Зубожіннянаселення, нездатність держави забезпечити державним службовцям гіднийзаробіток підштовхують і тих, і інших до порушень, що приводять до масовоїнизової корупції. Одночасно постійно усвідомлюваний політичний ризикдовгострокових вкладень, важкі економічні обставини (інфляція, присутністьдержави в економіці, дефіцит чітких регулятивних механізмів) формують певнийтип економічної поведінки, розрахованої на найкоротшу перспективу, ризикованийприбуток, що проявляється і в поведінці як чиновників, так і громадян. Саметакому типу поведінки близький пошук вигоди за допомогою корупції. В умовахекономічної кризи держава часто намагається підсилити податковий прес. Церозширює зону «тіньової економіки», а разом з тим і сферу корупції [347, с. 13].
Нерозвиненістьі недосконалість законодавства. У процесі перетворень відновленняфундаментальних основ економічної практики сама економіка істотно обганяє їїзаконодавче забезпечення. Економічна лібералізація сполучалася, по-перше, зістарими принципами чиновницького контролю за ресурсами, а по-друге, звідсутністю законодавчого регулювання нових сфер діяльності. Саме це є одним зознак перехідного періоду і служить одночасно благодатним ґрунтом для корупції.
Дотеперзберігається значна законодавча невизначеність у питаннях власності. У першучергу це стосується власності на землю, нелегальний розпродаж якої породжуєпотік корупції. До цього варто додати безліч погано визначених перехідних формзмішаної власності, що розпорошують відповідальність і дозволяють комерсантампочувати себе чиновниками, а чиновникам – комерсантами. Нерозвиненістьзаконодавства виявляється і просто в поганій якості законів, у недосконалостівсієї правової системи, у нечіткості законотворчих процедур. Тут різні видикорупції породжуються суперечливістю законодавства і, навіть, окремих законів,що дозволяє чиновникам створювати собі ідеальні умови для вимагання і шантажугромадян (клієнтів); незавершеністю законів, що харктеризується двозначністю,пробілами, численними відсильними нормами, в результаті законодавчоїневизначеності регулювання перекладається на підзаконні акти органів виконавчоївлади, підготовка яких практично непідконтрольна. Так, виникають умови дляпояви нечітких, «закритих», недоступних інструкцій, що створюють додатковіумови для корупції; відсутність законодавчо встановлених процедур підготовки іприйняття нормативних і інших регулюючих та розпорядницьких актів (законів,президентських указів, постанов уряду і т. п.), істотно полегшуютьможливості для корупції. Усе це збільшується загальною зневагою до процедурноїстрогості [30, с. 106].
Слабкістьгромадянського суспільства, відчуження суспільства від влади. Демократичнадержава спроможна вирішувати свої проблеми тільки в кооперації з інститутамигромадянського суспільства. Погіршення соціально-економічного положеннягромадян, яке завжди супроводжує початкову стадію модернізації, викликане цимрозчарування, що приходить на зміну колишнім надіям, – усе це сприяє відчуженнюсуспільства від влади, ізоляції останньої. Тим часом ні низова, ні верхівковакорупція не можуть бути подолані без зусиль громадських організацій.
Невкоріненнядемократичних політичних традицій. Проникненню корупції в політику сприяютьнесформованість політичної культури, що відбивається, зокрема, на процесівиборів, коли електорат віддає свої голоси за подачки, піддавшись демагогії;нерозвиненість партійної системи, коли партії не в змозі брати на себевідповідальність за підготовку і просування своїх кадрів; недосконалістьвиборного законодавства, надмірно захищаючого депутатський статус, що незабезпечує реальної залежності виборних осіб від виборців, провокує порушенняпри фінансуванні виборчих кампаній. Тим самим наступна корумпованістьпредставницьких органів влади закладається ще на етапі виборів. Реальнаполітична конкуренція служить противагою й обмеженням для корупції в політичнійсфері, з одного боку, і для політичного екстремізму – з іншого – в результатізнижуються шанси політичної нестабільності. Так, наприклад, тільки поява такоїконкуренції дозволила поступово знизити корумпованість виборів в Англії всередині XIX ст. [33, с. 104] Фіктивне політичне життя, відсутність можливостейдля політичної опозиції суттєво впливати на ситуацію, підштовхують політиківрозмінювати політичний капітал на економічний. При цьому, з урахуванням іншихумов, здійснюється перехід від напівлегітимного лобізму до відвертої корупції.
Збереженняширокої сфери державних послуг, охоплених принципом дозволу та ліцензування, щостворює широке поле для корупційних діянь, адже в такому випадку підприємецьвиступає у якості того хто «просить» певний дозвільний документ і при поганійрегламентації дій службовця – це створює широке поле для маніпуляцій.
Бачимо,що конструюванню феномену корупції в Україні сприяв цілий ряд факторів, саметому боротьбу з нею не можна сприймати як коротко часову акцію, вона має нестисистемний характер і враховувати не тільки боротьбу з наслідками, а й усуненняпосилань до появи корупційних явищ. Виходячи із специфіки корупції в Україні,антикорупційна політика має будуватися на: удосконалюванні податковогозаконодавства, щоб зменшити «тіньову» зону економіки; максимальній комп’ютеризаціїсфери державних послуг задля виключення суб’єктивності у відносинах «громадянин– службовец»; підтримка інститутів громадянського суспільства: залученнягромадських організацій до повноцінного співробітництва при рішенні проблемиподібного масштабу, активна пропаганда в ЗМІ, в освітніх закладах; забезпеченнявсіх державних службовців зарплатнею, яка була мотивацією зберегти посаду, неризикуючи грошима;
Перерахованівище міри загального характеру торкаються багатьох сфер державного життя йактивності громадянського суспільства. Оскільки корупція – багатоскладовийфеномен, саме тому і боротьбу з ним запроваджувати у всіх сферах суспільногожиття.
Безсумніву, перша середа, де більшість сучасного населення України стикається зкорупціє є університетська, саме під час отримання вищої освіти індивід приймаєсамостійне рішення: чи згідний він платити за певні привілеї під час навчання,бо саме в університеті найчастіше вперше стикаються з випадками вимаганняхабара. Саме тому об’єктом авторського дослідження була обрана студентськамолодь Дніпропетровська, адже від того, який досвід вона отримає під часнавчання, залежить її подальше ставлення і відношення до корупції.
Основноюметою дослідження було виявлення ставлення респондентів до корупції ісоціальних установок стосовно неї, а також визначення досвіду хабарництва підчас отримання освіти. Об’єктом дослідження виступає студентська молодь м.Дніпропетровська, а предметом дослідження – відношення респондентів до корупціїі її поширення в сучасному українському суспільстві.
Якметод дослідження був обраний метод анкетно-роздавального опитування. Вибірка –гніздова, випадкова: у якості «гнізд» виступили:
а)студенти класичного ВНЗ (Дніпропетровський Національний Університет ім. ОлесяГончара технічний, гуманітарний та природничий напрямок, II та IV курс).
б)студенти профільних ВНЗ (Національна Металургійна Академія України таНаціональний Гірничий Університет, II та IV курс) в) студенти приватного ВНЗ(Дніпропетровський Університет Економіки та Права, II курс).
Всьогоопитано 293 студента, серед яких жінок 54,9%, чоловіків – 45,1%. Студентів IIкурсу – 58,7%; IV курсу – 33,1%. Серед них стипендію отримують 48,8% опитаних;не отримують – 51,2%. Серед опитаних 34,1% вчаться на контрактній основі; 65,9%на бюджетній. Розподіл по ВНЗ став такий НГУ – 41%; ДУЕП – 10,6%; ДНУ – 37,2%; НМетАУ– 11,3%.
Першепитання опитування стосувалося загальної ситуації в Україні, респондентизазначили такі проблеми найбільш значущими: 1) Бідність населення та низкизарплати (42%) 2) Безробіття (37,2%) 3) Поширення наркоманії та алкоголізму(35,5%). Однак, важливо зазначити, що найбільшою проблемою, на думку опитаних,є корупція, хабарництво чиновників та службовців – 43,3% опитаних зазначили цюпроблему як найбільш значущу. Можемо зазначити, що це певним чином зумовленоактуалізацією цієї тематики з боку політиків та ЗМІ, однак те, що проблемаусвідомлюється, є ознакою того, що і в реальному житті вона стала основною.Серед решти варіантів слід зазначити, що більшість проблем, які були обрані,більше ніж 20% респондентів назвали: відсутність ясних цілей та орієнтиріврозвитку країни, безпорадність державної влади, забруднення навколишньогосередовища та зростання цін. Найменш актуальною респонденти визначили зростаннярівня злочинності (9,9%). Виходячи з цих даних, можемо дійти висновку, що насьогодні в суспільстві є цілий комплекс проблем, що усвідомлюютьсястудентством, однак, той факт, що корупція є найбільш гострою, може свідчитипро те, що саме цю проблему більшість вважає першоджерелом, через яке більшістьінших проблем й з’являється. Що підтверджує друге питання, в якому більше 94%респондентів визнали корупцію поширеним явищем сучасних українських реалій. Впитанні щодо факторів, які впливають на поширення корупції, домінуючого факторуреспондентами обрано не було, що підтверджує комплексність та багатогранністьцієї проблеми (мал. 1).
корупція феномен суспільство молодь
/>
Мал.1. Фактори поширення корупції
Однак,найбільш впливовими факторами було обрано не ефективний контроль держави задіяльністю державних службовців – 18% та звичка населення діяти в обхід закону– 14%. Другий фактор є найбільш цікавим, адже така думка свідчить про визнаннявкоріненості корупційних явищ в ментальності українського населення, щопідкреслює безпорадність закону в боротьбі з цим явищем. Майже однаковіпоказники в таких факторів як недосконалість законодавства (13%), низькийрівень життя більшості населення (12%) та впевненість в безкарності (12%), що вчерговий раз підкреслює комплексність проблеми цього явища і те, що розв’язуватиїї потрібно також системно.
Визначившипоширеність корупції, важливо також відмітити відношення до цього явища вреспондентів, адже як і решта суспільних явищ, воно не є зовнішнім тапривнесеним в Україну і тому, його така поширеність означає, що певна частинанаселення підтримує ці практики та поширює їх.
Саметому наступним блоком було визначення відношення респондентів до оціночнихсуджень щодо корупції. Так наприклад те, що корупція – протизаконне явище,сумніву в респондентів майже не було – 89,4% респондентів підтримують це. Однак,поняття «хабар» сприймається не так однозначно, адже 27,3% респондентів непогодилися з тим, що це – стимулювання чиновника до порушення або перевищеннясвоїх повноважень заради вигоди хабародавця. І 62,1% респондентів не згодні зтим, що хабарництво призводить до збіднення населення. Отримані дані свідчатьпро поверхневе сприйняття явища корупції студентською молоддю, адже привизнанні явища поза законом, більшість не розуміє глобальних наслідків цьогоявища, сприймаючи його поверхнево. Хабар розглядається респондентами як легкийзасіб збагачення, або як ефективний засіб вирішення проблем (з цим погодилися47,4% респондентів), що свідчить про нерозуміння глобальних наслідківхабарництва для всього суспільства в цілому, а не для окремого індивіда. Однак,важливо, що абсолютна більшість респондентів погоджується з тим, щоефективність боротьби з хабарництвом залежить від дій кожного (76,5%), однак,наразі респонденти не готові боротися з цим явищем, адже значна частинавпевнена, що хабар допомагає вирішувати проблеми, що виникають черезнедосконалість законодавства (55,3%).
Однимз важливих факторів широкого поширення корупції в Україні слід вважати те, щовона осуджується тільки на поверхневому рівні сприйняття, а у повсякденній уявісприймається як норма частиною населення, так, наприклад, 31,4% респондентівзгодні з твердженням, що не беруть хабарі тільки ті, кому їх не пропонують, притакій оцінці можна вважати, що у своїх подальших практиках респонденти будутьпоширювати ці норми і на свою діяльність. З цим твердження не погоджується 65%опитаних, що свідчить про неоднозначну специфіку сприйняття цього явища і вірув принципових чиновників або державних службовців, які в жодному разі не берутьхабарі, що свідчить про відношення до хабара як до індивідуального виборуокремої людини, а не до зовнішніх обставин, що зумовлюють таку поведінку. 25,9%респондентів вважають хабар справедливою платаю за певні послуги, 70,6% – з цимтвердженням не погодились; важливо відмітити ключове слово «справедлива» плата,адже це визначення демонструє двусторонність цього поняття, адже зиск від хабараотримують обидва учасника угоди, і поняття співвідношення ризику і вигоди єключовим в цьому явищі для його подолання.
Такожслід відзначити, що корупція має велику різноманітність форм, і відоднозначного трактування цього поняття також залежить успішність боротьби зним, наразі можемо переконатися, що єдиних універсальних форм корупції, які бсприймалися всіма, немає: найбільша кількість респондентів включило в поняття «корупція»терміни «здирство» 47,1% респондентів та «хабарництво» (46,8%). Також підвизначення корупції попав загальноохоплюючий термін «зловживання владою», якийвіднесли до корупції 42,3% опитаних. «Відкат» та розтрату бюджетних коштів докорупції віднесло більше 30% респондентів. Кумівство та обман визнали корупцієюменше 19% опитаних. 17,1% визнали все вищезазначене корупцією.
Правильневизначення поняття так само впливає на відношення до поняття, адже, якщобільшість визнає, що корупція – це протизаконне явище, але розтрату бюджетнихкоштів не відносить до нього, то це може спричинити викривлення норм закону усвідомості звичайних громадян.
Приоцінці небезпеки кожного виду корупції для суспільства респонденти визначали,що найбільш небезпечним є розтрата бюджетних коштів (середнє арифметичнестановить 4 з 5 можливих балів). За ним йде зловживання владою (3,8) і здирство(3,9). Обман та хабарництво було віднесено до явищ середньої небезпеки (3,4 та3,5), найменш небезпечним були визнані кумівство та «відкат». Отримані данісвідчать про те, що найбільш небезпечними респонденти вважають види корупції,що приносять зиск тільки тому, хто порушує закон, адже від цього програє всесуспільство в цілому, а індивідуальну винагороду отримає тільки одна людина,або система. Більш лояльно опитані відносяться до видів корупції, що несутьзиск двом акторам взаємодії. Найліпше сприймається респондентами явищакумівства (3) та «відкатів» (2,9), це може бути пов’язано з тим, що це сталозвичним елементом суспільної взаємодії, і частина людей вважаює це нормоюіснування. «Кумівство» взагалі в сучасній Україні стало одним з основнихелементів соціальної мобільності, без якого кар’єрне зростання, або пристойнемісце роботи більшість населення знайти не може (мал. 2).
/>
Мал.2. Рівень шкоди явища корупції для суспільства
Такожреспонденти схильні виправдовувати корупцію: завжди готові виправдати корупцію5,5% населення, іноді готові виправдати 48,1% респондентів і тільки 33,1%вважають, що корупція не може бути виправдана ніколи. Такі дані можемоінтерпретувати як схильність пояснювати корупцію зовнішніми обставинами, а несвідомим вибором людини, що відображає конфлікт у сприйнятті цього явища якдії, що детермінується як індивідуальним вибором людини, так і зовнішнімиобставинами, що дає підставу маніпулювати у свідомості відношенням до цьогоявища в залежності від обставин, і фіксує відсутність сталої позиціїстудентської молоді до цього явища.
Прирозгляді особистого досвіду корупційних дій важливо розглянути його взалежності від групи чинників (Таблиця 1).
Таблиця1ВНЗ Чи давали ви хабар під час навчання в університеті? Давав особисто Давав через посередника Не давав Відмовляюсь відповідати НГУ 30,0% 22,5% 40,0% 11,7% ДНУ 16,5% 3,7% 73,4% 8,3% ДУЕП 0% 0% 100% 0% НМетАУ 27,3% 21,2% 45,5% 9,1%
Так,бачимо, що відсоток тих, хто має власний досвід корупційних дій, суттєвозалежить від ВНЗ, в якому навчається респондент. Так, у приватному ВНЗ ДУЕПжоден з опитаних не давав хабар під час навчання в університеті. А найбільшкорумпованим виявився Гірничий Університет, де більше половини опитаних давалохабар протягом навчання; важливо зазначити, що саме в цьому ВНЗ найбільша кількістьреспондентів відмовилося відповідати на це питання, що також свідчить пропотенційно високий рівень корупції. Після НГУ другу сходинку займаєМеталургійна Академія, що також має високий рівень корупції, адже майже 50%респондентів давало хабар протягом навчання. В Національному Університетірівень корупції набагато менший, корупційний досвід в ньому має менше 20%опитаних.
Цікавимбуло відслідкувати, від чого залежить корупційний досвід респондента. Буловисунуто 2 гіпотези 1) він залежить від того, чи отримує студент стипендію,адже тоді заради її збереження він має йти на корупційні дії задля збереженнявисокого рейтингу 2) він залежить від того, яка форма оплати за навчання встудента – контрактна чи бюджетна, адже за логікою бюджетники мають активніше«змагатися» за оцінки, щоб зберегти своє місце навчання.
Задляперевірки першої гіпотези була змодельована таблиця результатів, що зафіксувалахибність цієї гіпотези (таблиця 2).
Таблиця2 Чи давали ви хабар під час навчання в університеті? Так, особисто Так, через посередника Ні Чи отримуєте ви стипендію Так 21,0% 14,3% 64,7% Ні 22,9% 11,3% 65,8%
Корупційнийдосвід майже не корелюється з тим, чи отримує певний респондент стипендію.
Задляперевірки другої гіпотези була також сформована таблиця з результатами по двомпоказникам (таблиця 3).
Таблиця3 Чи давали ви хабар під час навчання в університеті? Так, особисто Так, через посередника Ні Ви навчаєтесь На бюджетній основі 23,7% 13,5% 62,8% На контрактній основі 18,7% 12,1% 69,2%
Другагіпотеза також виявилася невірною, адже істотно рівень корупційного досвіду незалежить і від форми оплати навчання.
Проаналізувавшиці гіпотези, можемо дійти висновку, що найчастіше особисті показники не впливаютьна корупційний рівень студентів. Оскільки він суттєво змінюється від специфікиВНЗ, то можемо вважати, що це скоріше зовнішній фактор, ніж особливості певногостудента, адже, коли корупційне середовище сформовано в певній мікрогрупі(викладацький колектив), то від особистого вибору певного студенту залежитьменше, ніж від середовища; також, врахувавши ментальні характеристикистудентства і прагнення до спрощення собі навчання, створення можливостівирішити проблеми менш трудомістким засобом сприяє поширенню корупції.
Середцілей надання хабара найбільш «популярною» є отримання заліку (50%), що можемопояснити більшим суб’єктивізмом при оцінці знання і відсутністю такого чіткогокритерію як фінальна письмова робота. З боку студентства це пояснюється тим, щозалікові предмети сприймаються як другорядні, бо у «важкий» передсесійнийперіод витрачати час на заліки стає все важче. 30% респондентів платили заотримання екзамену. Цікавим є те, що корупція сягає навіть глибинних процесівдіяльності ВНЗ, що позначається тим, що 3,3% респондентів платили за перехід збюджетної форми навчання на контрактну, а 8,8% за отримання певної довідки.
Цікавимтакож є розподілення відповідей щодо того, хто став ініціатором хабара, адже в29,5% випадків це рішення було прийнято індивідуально, адже так «надійніше». У22,6% випадків на хабар натякнув той, кому він призначався. У 14% випадківреспонденту про це повідомили знайомі.
Упідсумку проблема, заради якої надавався хабар, вирішувалася, завдяки зусиллямхабарника у 66,8% випадків, у 20% випадків вона вирішувалася сама, безсторонньої допомоги, а у 3,8% взагалі не вирішувалася.
У55,4% випадків респонденти прибігали для послуг корупціонера, щоб зберегти часта сили, у 20,7% випадків, щоб покращити результат (наприклад, підвищитиоцінку) і у 20,7% – бо вирішити проблему інакше було неможливо, адже рішеннязалежало від конкретної людини і в 2,7% випадків задля отримання послуг, яківзагалі не надаються легально, тобто по суті тільки у 20% випадків мистикаємося з випадками вимагання, в решті ж випадків причиною надання хабара булиабо лінощі студентів, або бажання зберегти час.
Увипадках, коли респонденти не стали давати хабар, найчастіше (50,5%) це булопов’язано з тим, що у хабарі не було потреби, лише 16% респондентів не даютьхабарі принципово і ще для 5,1% – це занадто дорого, а 11,6%, проста не вміютьцього робити, що знову підтверджує тезу про те, що у більшості випадків рівеньпоширення корупції, принаймні у ВНЗ, залежить від тих умов, що створені для їїзапобігання, адже людей, що принципово будуть вчити всі предмети задля того, щоб не платити, не так багато – до цього їх можуть стимулювати або фінансоваскрута, або принципи, які у сучасному суспільстві по відношенню до корупціїзустрічаються все рідше, тим паче, що навіть студенти, що принципово не платятьхабарів, не застраховані від випадків вимагання, яких майже 20% від усіхвипадків корупційних дій.
Питанняпро посади, які студенти вважають найбільш корумпованими було пов’язане утаблиці з тим, який досвід навчання студенти мають, для того, що б дослідити чизмінюється уявлення про структуру корупції у ВНЗ протягом навчання. (таблиця4).
Таблиця4Посади, які мають відношення до корупції в освіті в% Ректорат Деканат Кафедра Приймальна комісія Викладачі Асистенти, наукові дослідники ВАК Міністерство освіти та науки Всі вищезазначені Інше Всі не мають відношення
Курс
II 20,3 33,7 19,8 32,0 52,9 7,6 11,0 18,6 5,2 4,7 8,7
IV 18,6 26,8 25,8 28,9 52,6 5,2 8,2 24,7 19,6 1,0 6,2

Протягомнавчання думка щодо корумпованості ректорату майже не змінюється і залишаєтьсяна рівні 20%, що можемо пояснити тим, що у більшості випадків студенти протягом5 років навчання майже не мають особистих контактів з ректором, тому найчастішецей показник характеризує усталений міф, а не відображає реальний досвід.Впевненість щодо корумпованості деканату та кафедри змінюється протягом навчанняв середньому на 6–7%, що може сигналізувати, що з набранням досвідченості внавчанні студент отримує й більший досвід спілкування з управлінськими структурамиуніверситету, тому думка щодо їх корумпованості змінюється. Рівенькорумпованості окремих викладачів залишається стабільно високим, незалежно відроку навчання, і перевищує 50%, що свідчить про те, що у більшості випадківстуденти сприймають корупцію як поодиноке явище, або забаганку певного викладача,а не як розгалужену мережу; так само цьому сприяє те, що викладач – це та особа,з яким безпосередньо контактує студент. Невеликий рівень корумпованості, задумкою респондентів, мають асистенти, наукові дослідники та Вища АтестаційнаКомісія до 10%, яке зменшується протягом навчання. А ось відношення доМіністерства освіти та науки України погане, а рівень впевненості вкорумпованості зростає з підвищенням курсу навчання з 18,6% на II курсі до 24,7%на IV курсі, однак можемо визнати, що у більшості випадків це пов’язано більшез політизацією цієї організації, ніж з реальним відображенням ситуації.Показник, що суттєво зростає на 14% з підвищенням курсу – це впевненість, щовсі структурні елементи вищої освіти корумповані. Але, оскільки це достатньооціночна характеристика, то її важко інтерпретувати як достовірне відображенняситуації чи то є просто втома від системи освіти.
Середзаходів для подолання корупції найбільш популярною ідеєю стало створеннякомітетів, які б займалися боротьбою з корупцією – цей варіант обрало 39,2%респондентів. Ці цифри можуть свідчити про те, що певна частина респондентівпросто не знає, куди звертатися у випадках вимагання з них хабара, адже в нашійкраїні вже існують і окремі комітети, і «гарячі лінії» при прокуратурі іскриньки ректору, які по суті і виконують ці функції, але проблема полягає втому, що інформацію про ці засоби протидії корупції мають не багато студентів.Також певна частина проблем пов’язана з юридичними аспектами боротьби зкорупцією, адже 28,3% респондентів зазначили, що для ефективної боротьби з корупцією,слід реформувати чинне законодавство, 16% зазначили, що варто дотримуватисяіснуючих законів, а 12,3% вважають, що треба надати чітке визначення поняттю«корупція». Серед інших засобів були запропоновані відмовлення від усної формискладання екзаменів (8,5%), складання екзаменів анонімно (17,1%) тавикористання завдань у тестовій формі (15%). Отже, бачимо, що по сутізапропоновані засоби подолання корупції в освіті можна поділити наорганізаційні, тобто ті, що пов’язані з процесом навчання, та юридичні, ті, щопов’язані з законодавчим забезпеченням та контролем за корупцією. В такомувипадку, якщо у юридичному аспекті керівництво ВНЗ майже нічого не може зробитидля протидії корупції, то в організаційному ж – це по суті залежить лише від керівництва.
Упитанні про спроби протидії корупції, майже третина (33,1%) відмітили, щоробили це, характерно, що чоловіки в цьому плані готові активніше захищативласні права у порівнянні з жінками (44,4% проти 25,8%) (таблиця 5).
Таблиця5 Стать Всього Чоловіча Жіноча Чи робили ви спробу опиратись проявам корупції? Так 44,4% 25,8% 33,1% Ні 55,6% 74,2% 62,5%
Цікавимиє наслідки до яких призводив досвід боротьби з корупцією, у 32,2% випадківреспондентам довелось заплатити так само як і просили. В 12,6% випадків,вдалось знизити ціну послуги, а у 1,7% випадків довелось заплатити ще більше.Але найбільш важливою інформацією є та, що більше ніж у половині випадківстуденти досягали безкоштовності послуги у 28,7% випадків це відбулось безускладнень, а у 24,5% за скандалами та скаргами. Що свідчить про те, що по сутісоціально роль хабарника набагато «слабкіша», ніж того, чиї дії відповідаютьзакону, саме тому за бажанням можна досягти безкоштовної або справедливоїоплати послуги, якщо знаєш свої права та законні підстави на це.
Ублоці власного сприйняття отримання хабара респонденти визначали оптимальнузаробітну плату для того, що б особисто в них не було спокуси брати хабар,середнім значенням виявилась платня більше 11 тисяч гривень з квадратичнимвідхиленням у 29 тисяч гривень, що свідчить про великі запроси респондентів іпереконаність, що за будь якою винагородою за працю, спокуса отримати хабар всеодно залишається, що підтверджується відповідями, коли респонденти вважалисправедливою платою більше 200 тисяч гривень і 24,2% не відповівши на цепитання. Однак найбільш популярним значенням по платні виявилась сума в 5 тисячгривень, тому її можемо умовно вважати, як оптимальну для більшостіреспондентів.
Ментальнусхильність до отримання хабара проявило 17,7% респондентів, що зазначилиготовність взяти хабар за умовах анонімності при роботі на державні службі, амайже 40% не визначили свою поведінку в даній ситуації, що свідчить про несформованість цілісного уявлення про корупцію і особистого відношення до неї.
Отжепроаналізувавши дослідження студентської молоді з приводу корупції можемо дійтивисновку, що університет є одним головніших джерел знань про корупцію длястудентів. Саме тут більшість молоді особисто стикається з проявами корупції іобирає свою стратегію поведінки у потенційно корупційних відношеннях. Якдоводять дані отримані від респондентів, у ситуації вимагання себе виправдовуєповедінка відстоювання власних прав, адже більше ніж у половині випадків можнадосягти безкоштовності послуги, або хоча б зниження її вартості, аджепотенційно хабарник у програшному положенні, адже він не захищений законом.Однак не дивлячись на це поведінка орієнтована на сплату хабарів не виправдовуєсебе з точки зору того, що вона не завжди призводить до потрібної мети, адже заданими дослідження тільки у 60% випадків проблема вирішується завдяки хабарникуу решті випадків вона або не вирішується зовсім, або вирішується сама. Томузамість економії часу та сил хабарництво може призвести до зайвих невиправданих витрати і нових проблем. Варто також підкреслити, що достатньочасто респонденти самостійно ініціюють давання хабара, іноді навіть не маючи наце підстав, почувши про обов’язковість його від друзів, або вирішивши, що такнадійніше, що призводить до втрати власних грошей, адже, якщо хабарник нічогоне говорить про хабар і не обіцяє, то й гарантії виконання угоди немає ніякої,тим паче, що і при усній домовленості їх все одно немає. Однак з цієї точкизору важливо розглянути роль ВНЗ у питанні поширення хабарництва серед працівників,як показали дослідження у більшості випадків студенти при відсутностіможливості не намагаються вирішити проблеми грошима, адже не мають досвіду,грошей, або просто ментально не сприймають хабар, як засіб отримання знань, алев цьому випадку працює зворотній економічний закон, коли пропозиція породжуєпопит, адже у випадку постійної перевантаженості навчальним процесом і принаявності можливості вирішити хоча б частину проблем зберігши час і силипринаймні частина студентів цим шансом скористається, що поставить у програшнеположення тих студентів, що чесно вчать і складають екзамени без грошей, бо вподальшому службовець, що «звикне» до хабара як постійного джерела заробіткуможе почати вимагати його. Саме тому важливо, що б керівництво ВНЗ приймалозалежні від нього мірі по протидії та запобіганні корупції, одним знайважливіших етапів є інформаційне поширення засобів боротьби з корупцією,адже саме студент, як потенційна жертва може стати активним актором у боротьбиз цим явищем.
Загаломкорупція як загальне явище охоплює всі сфери сучасного суспільства включаючи івищу школу і саме тому, один з найголовніших кроків в боротьбі з нею є боротьбана рівні освіти, адже, якщо в індивіда сформується відторгнення і практикиборотьби з нею під час навчання, то він буде екстраполювати їх і на подальшежитті.

Висновки
Реалізуючипоставлені в дипломній роботі завдання, ми дійшли наступних висновків.
Корупціяє складним соціальним явищем, яке потребує об’єктивного дослідження, середінших суспільних наук, що вивчають корупцію соціологія відрізняється тим, щорозглядає це явище в комплексі: на макрорівні – з точки зору індивіда і йоговласного вибору моделі суспільної взаємодії; з точки зору інституційного рівнядосліджується процес формування корупції в суспільстві модель взаємодії акторівміж собою в процесі корупції і процеси трансформації та мімікрії корупції усучасному суспільстві; на макрорівні вивчаються історичні передумови формуваннякорупції та їх вплив на сучасні детермінанти корупційної поведінки. Тількививчаючи це явище на всіх рівнях можна розробити системну програму протидіїкорупції, адже слід враховувати, що боротьба з корупцією має носити послідовнийта системний характер і є однією з функцій держави та громадянськогосуспільства.
Історіяформування відношення до корупції в Україні має тривалий процес і з одного бокупов’язана з заохоченням чиновництва до корупції у Російській Імперії, а зіншого з розвитком самостійної державності у вигляді козацтва, що у першихформах народовладдя вже розуміло небезпеку непотизму, корупції та розкраданнябюджетних коштів, що було закріплено в першій конституції Пилипа Орлика.Радянський період розвитку корупції тісно пов’язаний з поняттями блату,дефіциту і найчастіше зводився до заохочення кумівства та становленнянеформальної економіки, однак найбільш важливим був вплив ментальногосприйняття корупції, як необхідного поняття, що отримує громадський осуд. Безсумніву радянські реалії в плинули на подальше сприйняття корупції в незалежнійУкраїні, адже більшість ментальних характеристик була скопійована і перенесенав сучасні реалії з радянських часів. Серед сучасного чиновництва більшість цевихідці з партійно-номенклатурної школи СРСР, що перенесли більшість усталенихпрактик, пристосувавши їх до сучасних реалій. Так само частина ціннісних, щодовідношення до влади норм досі транслюється певною частиною суспільства,збереглись та широко поширені такі цінності як патерналізм та боязливевідношення до владних структур, що викривлює взаємодію.
Корупція– складний соціальний феномен, породжений суспільством і суспільнимивідносинами. Корупцію можна розглядати як соціальний конструкт. Процессоціального конструювання корупції включає: наявність безлічі фактівхабарництва держслужбовців і посадових осіб; усвідомлення цих фактів яксоціальної проблеми; криміналізацію деяких форм корупційної діяльності; реакціюполітиків, правоохоронних органів, юристів, засобів масової інформації, населенняна корупцію. Ключовим у конструюванні корупційних відносин є те, що воновідбувається протягом майже всього життя, починаючи з дитинства, при отриманнінеконтрольованої інформації з засобів масової інформації, при переході до вищоїшколи індивід особисто стикається з проявами хабарництва і у більшості випадківотримує власний досвід співпраці з корупціонерами, конструюючи свою власнуповедінку та відношення до цього явища, що в подальшому буде екстраполюватисьна самостійне життя. Саме тому було важливим дослідити студентську молодь, яксоціальну групу яка формує своє відношення до хабарництва на власному досвіді.В ході дослідження було виявлено, що проблема корупції сприймається якактуальна в сучасному суспільстві і на формальному рівні сприйняттязасуджується респондентами, однак при дослідженні глибинного відношення до цьогоявища опитані схильні виправдовувати це явище зовнішніми обставинами, що зарідким вийнятком не залежать від свідомого вибору людини. Також респондентипродемонстрували відсутність систематичного бачення явища корупції та розумінняйого наслідків для всього суспільства в цілому. Поширеним є відношення докорупції, як до засобу збагачення, аналогічно бізнесу, саме тому найбільшезасудження і визнання небезпеки отримали види корупції, що призводять доіндивідуального збагачення, як то розкрадання бюджетних коштів та вимаганняхабара, до видів корупції, що приносять користь декільком взаємодіючим, як тохабар, кумівство, ставлення менш радикальне, адже у масовій свідомості цізасоби вже закріпились, як необхідні елементи соціальної мобільності.
Засвоїми наслідками корупція всеохоплююча, адже вона впливає на всі сфери життясуспільства: економіку, соціальну сферу, політику. Негативні наслідки,породжувані цим явищем, не тільки перешкоджають прогресивному, поступальномурозвитку суспільства, але і являють серйозну загрозу інтересам національноїбезпеки країни. Причинами поширення корупції більшість експертів називаютьпричини, що лежать в економіці, насамперед, монополізм у всіх видах; еволюціяринку, що на очах змінюється.
Дочисла антикорупційних мір можна віднести максимальне скорочення обсягууправлінських рішень, що залежать від розсуду держслужбовця, обмеження йогокомпетенції формалізованими функціями; обмеження влади бюрократії; різкескорочення прав державних службовців по «регулюванню» економіки, освіти,науки.; формування громадянського суспільства; скорочення управлінськогоапарата, особливо з рівнобіжними функціями; підвищення вимогливості додержавних службовців; забезпечення реальної відповідальності державнихслужбовців за правопорушення і злочини по службі; забезпечення незалежностісуду (суддів); максимальна прозорість діяльності влади для громадськості,населення, ЗМІ; наявність реальної, а не декларативної політичної волі поздійсненню цих і інших мір.
Уякості висновку важливо зазначити, що не дивлячись на всеохопність корупції вУкраїні, вона лише виконує адаптивну функцію при трансформації суспільногожиття до нових ринкових реалій і зовсім не є вродженою вадою українськогосуспільства, саме тому при проведенні системних реформ і змін суспільного буттяє можливість подолати це явище, адже цим шляхом пройшло безліч країн всіхконтинентів і період домінування економічних відносин над суспільними бувпритаманний, як європейським країнам з давньою історією демократії (Італія),так відносно новим країнам, що не мали готових стратегій опанування корупції(США), також він поширювався і на азійські країни (Сінгапур, Південна Корея),однак при системній роботі та зміні суспільних реалій вирішення цієї проблемиможливо, адже не існує жодної країни світу приреченої на корупцію.

Списоклітератури
1.  Закон України«Про боротьбу з корупцією» // [електронний ресурс] Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=356% 2F95-%E2% F0
2.  Закон України />«Про засади запобігання та протидії корупції» // [електроннийресурс] Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=1506–17
3.  GlobalCorruption Report 2009. Corruption and the Private Sector. // [електронний ресурс] Режим доступу:www.transparency.org/publications/publications/global_corruption_report/gcr2009
4.  The GlobalCompetitiveness Report 2008–2009. // [електронний ресурс] Режим доступу:www.weforum.org/en/initiatives/gcp/Global % 20Competitiveness % 20Report/index.htm
5. Алексеев М. Имя им – легион… // Экономика и жизнь. – 2001. – №37.– С. 11 – 14.
6. Афанасьев В., Гилинский Я. Девиантное поведение и социальныйконтроль в условиях кризиса российского общества. – СПб.: ФИС РАН, 1995. – 143 с.
7. Бантышев А. Должностные преступления (вопросы квалификации). – К.,1997. – 190 с.
8. Берлин П. Русское взяточничество как социально-историческоеявление // Современный мир. – 2000. – №8. – С. 21 – 24.
9. Бова А. Transparency International: індекс сприйняття корупції //Політичний менеджмент. – 2004. – №1 (4). – С. 129 – 143.
10. Бова А.А. Социальный капитал трансформирующегосяобщества: опыт социологического исследования. // Украина: гражданскоеобщество в контексте европейской интеграции. / Отв. ред.: Л.Н. Синельникова,Л.Ф. Компанцева, Г.А. Петровская. – Луганск: Знание, 2004. – 160 с.
11. Большой толковый социологический словарь (Collins). Том 1 (А – О):Пер. с англ. – М.: Вече, АСТ, 1999. – 544 с.
12. Быстрова А.С., Сильвестрос М.В. Феномен коррупции:некоторые исследовательские подходы // Журнал социологии и социальнойантропологии. – 2000. – Т. 111. – №1. – С. 91 – 112.
13. Бюлетень «Твій вибір – 2007». Вип. 9. Питання формуванняантикорупційної політики. – К.: УНІПД, 2007. – 20 с.
14. Вальчук А. Корупція як соціальне явище // [електроннийресурс] Режим доступу: ppf.net.ua/index.php? page=article&id=24
15. Верстюк С. Корупція: визначення, причини появи, вплив наекономіку // Економіка України. – 2001. – №3. – С. 66 – 74.
16. Водолеев Г.С. Коррупция: Хроника борьбы. – СПб., 1995. –181 с.
17. Волженкин Б.В. Коррупция. – СПб.: Юридич. ин-тут Ген.прокуратуры, 1998. – 259 с.
18. Волков А., Привалов А. «Ворующие по закону» // «Эксперт».– №7, 21 февраля 2000 г. – С. 7–8.
19. Гиблов М. Взятка – норма нашей жизни // Аргументы и факты вУкраине. – 2004. – №48. – С. 5.
20. Гилинский Я. Коррупция: теория и российская реальность //Социол. исслед. – 2002. – №6. – С. 19 – 24.
21. Голосенко И.А. Феномен «русской взятки»: Очерк историиотечественной социологии чиновничества // Журнал социологии и социальнойантропологии. – 1999. – Т.11. – №3. – С. 74 – 92.
22. Дудоров О. Корупція. Варіації на теми хабарництва //Віче. – 1994. – №3. – С. 27 – 34.
23. Ерохин В. Коррупция в России и возможные меры противодействия //Новое поколение. – М. – 2000. – №2. – Т.5. – С. 19 – 28.
24. Жданов І. Корупція в Україні: спроба аналізу // //[електронний ресурс] Режим доступу: korupzia.org.ua/papers/s1_ukr.htm
25. Индекс Transparency International: Украина – №146 //[електронний ресурс] Режим доступу: www.ukrrudprom.ua/news/Indeks_Transparency_International_Ukraina__146.html
26. Индекс восприятия коррупции. Transparency InternationalSecretariat // [електронний ресурс] Режим доступу: //http://www.transparency.org
27. Кабанов П.А. Коррупция и взяточничество в России:исторические, криминологические и уголовно-правовые аспекты. – М., 1995. – 416 с.
28. Камлик М., Невмержицький Є. Корупція в Україні. – К., 1998. –310 с.
29.  Катасонов В.Ю.,Катасонов Б.Ю. Бегство капитала из России: монография – М.: Анкил,2002. – 199 с.
30.  Кирпичников А.И. Взяткаи коррупция в России. – СПб.: Альфа, 1997. – 293 с.
31. Клямкин И., Тимофеев Л. Теневой образ жизни: Социологическийавтопортрет постсоветского общества. – М.: РГГУ, 2000. – 412 с.
32. Коррупция и борьба с ней. – М.: Российская криминологическаяассоциация, 2000. – 318 с.
33. Коррупция: исторические корни и современное состояние / ред. М.Б. Горный.– СПб.: Норма, 2002. – 327 с.